Вплив практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

КУРСОВА РОБОТА

«Вплив практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя особистості»

напрям підготовки «Психологія»

Студентки 3 курсу ОКР «Бакалавр»

Напряму підготовки «Психологія»

Смаль Наталії Валеріївни

Науковий керівник:

доктор психологічних наук, доцент

Крупельницька Людмила Францівна

Київ - 2018



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження впливу практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя

1.1 Сутність і роль суб'єктивного благополуччя у психологічному житті особистості

1.2 Емоційний інтелект як чинник суб'єктивного благополуччя

1.3 Практики безоціночного усвідомлення як спосіб контролю емоційної сфери

1.3.1 Окреслення поняття медитації

1.3.2 Безоціночне усвідомлення як форма медитативної практики

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. Методологічне забезпечення дослідження взаємозв'язку практик безоціночного усвідомлення та суб'єктивного благополуччя

2.1 Методологічне забезпечення дослідження

2.2 Організація і хід дослідження

2.3 Характеристика вибірки

Висновки до другого розділу

Розділ 3. Емпірична верифікація впливу практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя

3.1 Зв'язок рівню емоційного інтелекту та медитації

3.2 Зв'язок рівню суб'єктивного благополуччя та медитації

Висновки до третього розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність дослідження: психологічне благополуччя є відносно новим терміном у психологічній науці. З'явився він завдяки розробкам у сфері позитивної психології і тепер проблема його набуття та підтримки займає важливе місце у психологічних дослідженнях, оскільки суб'єктивне благополуччя є важливою умовою здорового розвитку особистості та її функціонування у соціумі. Більше того, прагнення до благополуччя є однією з найважливіших рушійних сил розвитку цілого суспільства.

Дослідженням цього питання займались такі науковці як М.Джахода, Н.Брадбурн, Е.Дінер, Ріф, С.Уотерман, М. Райан, Л. Декі, а з вітчизняних - А.Вороніна, Т.Шевеленкова, П.Фесенко, Л.Куликов, О.Ширяєва та інші.

Крім того у західного суспільства зріс інтерес до традицій сходу. Вивчення східного типу мислення та практик медитації з метою розробки технік та підходів для зменшення рівня стресу, тренування уважності, глибшого саморозуміння та конструктивним управлінням власною емоційною сферою знайшло своє відображення у роботах американських та європейських дослідників ще з 60-х років ХХ століття. Ці роботи і в наш час користуються популярністю як у науковій спільноті, так і серед людей, що зацікавлені у роботі над собою та своїм психологічним здоров'ям.

Об'єктом дослідження є вплив практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя особистості.

Предмет дослідження: суб'єкивне благополуччя.

Гіпотезу дослідження можна сформулювати як припущення про позитивний вплив практикування безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя особистості.

Метою дослідження є вивчення можливостей підвищення рівня суб'єктивного благополуччя.

У відповідності із поставленою метою дослідження можна визначити такі завдання:

1. Провести аналіз теоретичних концепцій , в рамках яких вивчались конструкти, про які буде йти мова в роботі, а саме суб'єктивне благополуччя особистості, практики безоціночного усвідомлення та емоційний інтелект.

2. Теоретично проаналізувати взаємозв'язки між вище згаданими конструктами.

3. Емпірично перевірити висунуту у роботі гіпотезу.

Методи та методики дослідження: теоретичні - аналіз, порівняння та узагальнення літературних джерел з проблеми дослідження; емпіричні - для обробки результатів використані якісний та кількісний аналіз, стандартні методи обробки емпіричних даних (пакет прикладних програм статистичної обробки даних SPSS 22 for Windows), а саме: метод метод кореляційного аналізу (за Спірменом).

Для розв'язання висунутих завдань та перевірки гіпотези дослідження ми обрали наступні методики: «Шкала суб'єктивного благополуччя» у адаптації Рукавишнікова та «Методика діагностики емоційного інтелекту» Н. Холла.

Характеристика вибірки: у дослідженні брали участь 34 досліджуваних віком від 19 до 26 років. З них 23 - жінки та 11 - чоловіки.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні розуміння впливу поняття суб'єктивного благополуччя, аналізі на основі теоретичної бази роботи його зв'язку із емоційним інтелектом та медитативними пратиками.

Практичне завдання - у обґрунтовані впливу практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя особистості.

Структура роботи: складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи 49 сторінок, список використаної літератури включає 32 джерела.



РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження впливу практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя

1.1 Сутність і роль суб'єктивного благополуччя у психологічному житті особистості

суб'єктивний благополуччя емоційний медитація

Почуття благополуччя є важливою потребою людини, оскільки без нього унеможливлюється її гармонійне становлення як особистості, зменшується мотивація до діяльності та досягнень своїх життєвих цілей.

За визначенням Едварда Дінера суб'єктивним благополуччям зазвичай називається самооцінка людьми якості їх життя (Diener, Ryan, 2009). Воно включає в себе як когнітивні судження, так і афективні реакції, через призму яких люди оцінюють своє життя в цілому і конкретні його обставини.

Суб'єктивне благополуччя можна описати як поняття, що виражає відношення людини до себе, своєї особистості, життя і процесів, які мають істотне значення для самої особистості з точки зору інтерналізованих нормативних уявлень про внутрішнє і зовнішнє середовище, яке характеризується відчуттям задоволеності.[15]

Аналізуючи це поняття можна назвати 3 його виміри:

1. Благополуччя визначається за зовнішніми критеріями як доброчесне життя. Такі критерії отримали назву нормативних. Відповідно до них, людина відчуває благополуччя, якщо вона володіє певними соціально бажаними якостями; критерієм благополуччя є система цінностей, прийнятна в даній культурі.

2. Визначення суб'єктивного благополуччя зводиться до поняття задоволеністю життям і зв'язується зі стандартами респондента щодо того, що є хорошим життям. Благополуччя є глобальною оцінкою якості життя людини відповідно до його власними критеріями. Це визначення має на увазі, що благополуччя - це гармонійне задоволення бажань і прагнень людини.

3. Значення поняття суб'єктивного благополуччя тісно пов'язане з повсякденним розумінням щастя, як переваги позитивних емоцій над негативними. Це визначення підкреслює приємні емоційні переживання, які або об'єктивно переважають в житті людини, або людина суб'єктивно схильний до них.

Неоднозначність поняття «суб'єктивне благополуччя» викликає необхідність дати йому робоче визначення, яке дозволило б вивчати взаємозв'язок даного конструкту з іншими змінними. Виходячи з аналізу літературних джерел. E. Дінер виділив такі ознаки суб'єктивного благополуччя:

а) Суб'єктивність. Це означає, що суб'єктине благополуччя існує всередині індивідуального досвіду;

б) Позитивність вимірювання. Суб'єктивне благополуччя - це не просто відсутність негативних чинників, що характерно для більшості визначень психічного здоров'я. Необхідна наявність певних позитивних показників;

в) Глобальність вимірювання. Суб'єктивне благополуччя зазвичай включає глобальну оцінку всіх аспектів життя особистості в період від кількох тижнів до десятків років.

Ці ознаки лежать в основі як різних досліджень, в яких вимірюється ступінь суб'єктивного благополуччя, і його зв'язок з різними змінними, так і ряду теорій, в яких робиться спроба пояснити сутність суб'єктивного благополуччя в людському житті. [32]

Для того щоб у наступному підрозділі проаналізувати яким чином пов'язані суб'єктивне благополуччя (СБ) та емоційний інтелект (ЕІ), виділимо фактори, котрі впливають на рівень СБ, оскільки деякими з них і опосередкований цей взаємозв'язок

1. Дохід (рівень матеріального добробуту). Засновуючись на даних досліджень М.Аргайла, можна стверджувати, що рівень доходу і рівень СБ корелюють позитивно, однак абсолютне значення кореляції не надто велике. Дослідники пояснюють це тим, що основний вплив доходу носить не прямий, а опосередкований характер: наприклад, через поліпшення умов життя і зміцнення здоров'я.

2. Зайнятість. У деяких дослідженнях (Кларк, Освальд, 1996 р), було виявлено, що безробітні демонструють найнижчий рівень задоволеності, проте немає даних про те, що наприклад, домогосподарки менш щасливі в порівнянні з працюючими жінками.

3. Освіта. Результати ряду досліджень дозволяють припустити, що освіта впливає на СБ (як правило більш освічені люди повідомляють про більш високе суб'єктивне благополуччя. Цей фактор має дві сторони: вищий рівень освіти може служити джерелом підвищення доходу , що підсилює позитивний вплив освіти на СБ, але одночасно освіченість підвищує і рівень потреб, що може негативно позначитися на суб'єктивному благополуччя за умов неможливості їх задоволення.

4. Релігія. Так як релігійність розуміється по-різному, дані в цій сфері суперечливі. Хоча було виявлено, що релігійність негативно корелює з хорошим настроєм, із почуттям благополуччя вцілому вона може корелювати опосередковано через почуття психологічної захищеності та формування ціннісно-нормативних установок (Е. А. Ходжаєва, Е.А. Шумілова).

5. Шлюб і сім'я. Незважаючи на те, що в публікаціях з питань суб'єктивного благополуччя не повідомляється про те, чи вдалося виявити статистично значимий вплив шлюбу на СБ, практично всі кореляції позитивні. Виявлено, що хоча заміжні жінки і можуть повідомляти про більший рівень стресу, ніж незаміжні, вони ж повідомляють і про більшу задоволеністю життям. Виявлено також, що стан в шлюбі є сильним фактором, що визначає рівень СБ, навіть коли змінні освіти, доходу і зайнятості контролюються. (В.В.Столін, 1984) [31]

6. Поведінка і спосіб життя. Соціальні контакти. У більшості робіт виявлено позитивні кореляії СБ з різними показниками серіальної активності, як об'єктивними, так і суб'єктивними. Лонгітюдние дослідження виявили, що зміни суб'єктивного благополуччя знаходяться в прямій залежності від збільшення або зменшення соціальних контактів, при цьому більший вплив надають формальні контакти в порівнянні з неформальними.

7. Стать. Як правило, жінки повідомляють про більш інтенсивні почуттях: вони відчувають більшу радість і більшу пригніченість в порівнянні з чоловіками. Є дані про зв'язок задоволеності не тільки зі статтю, але і з віком: молоді жінки щасливіші: чим молоді чоловіки, а жінки похилого віку менш щасливі, ніж літні чоловіки. [8]

Також К. Ріфф узагальнила і виділила шість основних компонентів психологічного благополуччя: самоприйняття, позитивні відносини з оточуючими, автономія, управління навколишнім середовищем, мета в житті, особистісний ріст.

Значення достатнього рівня суб'єктивного благополуччя у житті людини важко переоцінити. Г.Пучкова стверджує, що СБ є фактором самореалізації особистості, С.Гончар зв'язок із формуванням позитивного підходу до проблем у молоді. Також СБ є важливим чинником реалізації особистості, розкриття її потенціалу та конструктивного відношення до життя. [30]

Тож, можна зробити висновок про те, що суб'єктивне благополуччя, безумовно, є необхідною складовою нормальної життєдіяльності і функціонування людини. Від особливостей системи відносин особистості залежать багато явищ внутрішнього світу людини, психічні стани і процеси, які пов'язані зі специфічним емоційним самопочуттям, викликаним переживанням значущих для людини подій, і є відображенням благополуччя (неблагополуччя) життєдіяльності людини як суб'єкта соціальної взаємодії.

1.2 Емоційний інтелект як чинник суб'єктивного благополуччя

Емоційний інтелект - здатність людини розпізнавати емоції, розуміти наміри, мотивацію та бажання інших людей і свої власні, а також здатність керувати своїми емоціями та емоціями інших людей у цілях вирішення практичних завдань.[6]

Поняття емоційного (соціального) інтелекту з'явилося як реакція на часту неможливість традиційних тестів інтелекту передбачити успіх людини в кар'єрі та в житті. Він став поясненням цим сферам життя, що заключалось у тому, що успішні люди здатні до ефективної взаємодії з іншими людьми, заснованої на емоційних зв'язках, і до ефективного управління своїми власними емоціями, тоді як прийняте поняття інтелекту не включало ці аспекти, і тести інтелекту не оцінювали такі здібності.

Для розуміння структури емоційного інтелекту наведемо його моделі, представлені різними дослідниками.

Змішана модель. Модель емоційного інтелекту, створена науковим журналістом Деніелом Гоулманом, набула великої популярності завдяки його книзі, розійшлася рекордними тиражами. У той же час багато вчених вказують на недостатню науковість цієї моделі. Модель передбачає, що емоційний інтелект складається з 5 компонентів:

1. Самопізнання - здатність ідентифікувати свої емоції, свою мотивацію при прийнятті рішень, дізнаватися свої слабкі і сильні сторони, визначати свої цілі і життєві цінності.

2. Саморегуляція - здатність контролювати свої емоції, стримувати імпульси.

3. Мотивація - здатність прагнути до досягнення мети заради факту її досягнення.

4. Емпатія - здатність враховувати почуття інших людей при прийнятті рішень, а також здатність співпереживати іншим людям.

5. Соціальні навички - здатність вибудовувати відносини з людьми, маніпулювати людьми, підштовхувати їх в бажаному напрямку.

Було створено три тести-опитувальники, один з яких ми використади у дослідженні, на основі моделі Гоулмана: Emotional Competency Inventory (ECI), Emotional and Social Competency Inventory (ESCI), Emotional and Social Competency -- University Edition (ESCI-U).

Модель емоційного інтелекту Майера-Саловея-Карузо (модель здібностей). Дана модель вважається в психології основною, на даний момент, саме її, як правило, використовують для опису поняття емоційного інтелекту, хоча також великою популярністю користується заснована на цій моделі змішана модель Деніела Гоулман. Модель здібностей критикувалася деякими вченими, зокрема Говардом Гарднером, за зайвий психометричний ухил.

Майер, Соловей і Карузо виділяють лише чотири складові емоційного інтелекту:

1. Сприйняття емоцій - здатність розпізнавати емоції (по міміці, жестах, зовнішньому вигляді, ході, поведінці, голосу) інших людей, а також ідентифікувати свої власні емоції.

2. Використання емоцій для стимуляції мислення - здатність людини (головним чином несвідомо) активувати свій розумовий процес, пробуджувати в собі креативність, використовуючи емоції як фактор мотивації.

3. Розуміння емоцій - здатність визначати причину появи емоції, розпізнавати зв'язок між думками і емоціями, визначати перехід від однієї емоції до іншої, прогнозувати розвиток емоції з часом, а також здатність інтерпретувати емоції у взаєминах, розуміти складні (амбівалентні, неоднозначні) почуття.

4. Управління емоціями - здатність приборкувати, пробуджувати і спрямовувати свої емоції і емоції інших людей для досягнення поставлених цілей. Сюди також відноситься здатність приймати емоції до уваги при побудові логічних ланцюжків, вирішенні різних завдань, прийнятті рішень і виборі своєї поведінки.

У пункті 1.1 були описані основні компоненти суб'єктивного благополуччя за К.Ріфф. Можна прослідкувати, що вони перегукуються із деякими структурними елементами емоційного інтелекту. Так, можна виділити наступні взаємозв'язки:

ѕ самоприйняття неможливе без розуміння себе, своїх емоційних проявів;

ѕ на позитивні відносини з оточуючими впливає сприйняття емоцій та управління ними;

ѕ автономія, управління навколишнім середовищем, мета в житті та особистісний ріст значною мірою детермінуються кожною складовою ЕІ та їх взаємодією .

Крім того фактори суб'єктивного благополуччя (описані у пункті 1.1), такі як дохід, зайнятість, сімейне життя, поведінка і спосіб життя також корелюють з рівнем емоційного інтелекту. Зокрема, є дані таких досліджень:

ѕ емоційний інтелект у бізнесі та професійній діяльності вцілому (Д.Гоулман);

ѕ емоційний інтелект і толерантна поведінка як критерій психологічного здоров'я особистості (И.В. Белашева);

ѕ емоційний інтелект в сімейному житті (Н.В. Бібарсова);

ѕ емоційний інтелект та поведінка (Д. Гоулман, Р. Бояцис, Е.Маккі);

ѕ соціальна компетентність та ЕІ (І.Н. Андрєєва).

1.3 Практики безоціночного усвідомлення як спосіб контролю емоційної сфери

1.3.1 Окреслення поняття медитації

Існує велика кількість технік медитації і, в залежності від культури, це поняття має неоднозначний зміст. Найрозповсюдженіше і найбільш загальне визачення стверджує, що медитація - це рід психічних вправ, які використовуються у складі духовно-релігійної чи оздоровчої практики, або ж особливий психічний стан, що виникає в результаті цих вправ. Вона опосередковується допоміжними процедурами: спогляданням певного об'єкта, використанням матеріальних засобів амо розумінн зосередження.

Медитація дуже характерна для філософських вчень, так чи інакше стверджуючих «ілюзорність, несубстанціональність феноменального світу». Вона використовується як спосіб пізнання в різноманітних школах філософії, практиках, релігійній діяльності та особливо важливе значення має в теорії і практиці східних типів філософії: вона з давніх-давен є частиною духовної практики в релігійних традиціях буддизму та індуїзму, є важливою складовою йоги.

Та на сьогоднішній день практика медитації розповсюдилась за рамки релігійних спільнот. Починаючи з 1960-х років, медитація все більше стала привертати до себе увагу на Заході, стала предметом різноманітних наукових досліджень. Зараз вона широко застосовується як психотерапевтичний засіб для зняття психічної напруги, фізичного болю і як метод боротьби зі стресом, в тому числі в клінічних умовах. Часто використовується також з метою релаксації і як доповнення до інших вправ по релаксації. [4]

Медитація істотно відмінна від інших, традиційних для релігійної філософії, методів пізнання, таких як одкровення, містичний екстаз, спілування з духами і ам. Вона націлена на пізнання себе та усвідомлення себе як частини світу.[1]

Для розуміння предмету розділу необхідно провести межу між формами медитації та окреслити більш детально ті, про які буде надалі йти мова у роботі. Медитацію, зазвичай, розділяють на такі форми:

- Трансцедентальна медитація - з використанням мантр;

- Медитація усвідомленості - традиційна для буддизму форма медитації, При найпоширенішій техніці медитующий спочатку зосереджується на тонкому відчутті повітря, що торкається ніздрів при вдиху і видиху. Потім, у міру зростання майстерності, об'єкти для медитації змінюються.;

- Медитація на порожнечі - медитація зі зосередженням на відсутності думок. Часто є наступним етапом для інших форм медитації;

- Кундаліні-медитація - медитація зі зосередженням на чакрах;

- Медитація на внутрішнє світло і звук;

- Сахадж Марг - медитація із зосередженням на битті серця.

Трансцедентальна медитація. Як уже зазначалося, трансцендентальна медитація є одним з різновидів мантра - медитації, в якій використовується певна фраза, слово або звук, на якому фокусується увага медитатора. У випадку з трансцендентальною медитацією об'єктом уваги є певне слово, яке визначається учителем. Проте, слід внести деяку ясність.

Трансцендентальна медитація може бути поверхнево описана як повторення мантри, слова, яке саме по собі не несе смислового навантаження і повернення до цього процесу після природних «відволікань» розуму на думки та інші подразники. Опис вкрай схожий на описи технік медитації, заснованих на зосередженні. Більш глибокий аналіз показує, що трансцендентальна медитація є технікою, що трансцедентує свої власні процедури - оцінка мантри на «тонких» рівнях, на яких вона стає все більше і більше вторинною для даного досвіду і остаточно зникає, після чого самосвідомість стає первинною, в той час, як в техніках, заснованих на зосередженні, задіяно вольове утримування уваги.

Крім того, існує гіпотеза про те, що, оскільки мантра - це, по суті, оспівування певного божества, то той, хто її багаторазово повторює через деякий час починає у своїй свідомості зливатись із ним, проектуючи на себе його риси характеру, чесноти і після якогось періоду практикування людина дійсно набуває цих рис.

Медитація усвідомлення. Однією з найбільш популярних і поширених форм медитації, а також однією з найбільш вивчених і експериментально перевірених, є так звана медитація усвідомленості. В даному типі медитації медитатор не концентрується на певному слові, мантрі, образі або думці. Замість цього він дозволяє розуму «вільно блукати», фокусуючи увагу на власному диханні. [3]

Однак, незважаючи на те, що розум вільно блукає, медитатор повинен прагнути до підвищеної уваги до кожної думки і образу, що з'являється. Спочатку Джон Кабат-Зінн запропонував визначення терміна «усвідомленість» як «методу перемикання уваги певним чином - цілеспрямовано, без будь-якого осуду та оцінки»[2]. Аналогічне визначення лягло в основу заснованої на усвідомленості когнітивної терапії (MBCT). Сама концепція усвідомленості асоціюється, перш за все, з буддизмом і його релігійними практиками і до 1985 року перебувала практично поза зоною наукових інтересів, коли Джон Кабат-Зінн привніс концепцію усвідомленості в медичну практику, створивши і апробував в Медичному Центрі Массачусетського Університету програму зниження стресу на основі усвідомленості (Mindfulness Based Stress Reduction (MBSR)), що стала відправною точкою в проведенні наукових (медичних та психологічних) досліджень даного типу психічних вправ. Основною заслугою Джона Кабат-Зінна стало те, що він «очистив» практику усвідомленості від релігійного і філософського елементу на користь клінічного застосування для вирішення широкого кола медичних, соціальних і психологічних проблем. На даному етапі медитація усвідомленості може практикуватися особами з будь-якими філософськими і релігійними поглядами без якої-небудь зміни системи особистісних установок.[9]

Гоулману та Річі, які також займались вивченням психологічних аспектів медитації, Далай-Лама запропонував перенести у лабораторію його практики по позбавленню від деструктивних емоцій, очистивши їх від релігійних атрибутів, та, якщо вони допоможуть людям знизити рівень деструктивних емоцій, - розповсюдити в маси. Ця ідея виявилась вдалою і відобразилась у подальших роботах дослідників.

Деніел Гоулман виділив такі напрямки медитації як глибинно спрямований та широко спрямований. Їх часто плутають, незважаючи на величезні відмінності.

Глибинний шлях, на його думку, представлений двома рівнями. На першому практика дана в своїй чистій формі, як, наприклад, в древній традиції буддизму, що практикується в Південно-Східній Азії, або у тибетських йогінів.

На рівні 2 дані традиції перестають бути частиною цілісного образу життя, наприклад ченців або йогінів і адаптуються в більш зрозумілі форми для жителів Заходу. На рівні 2 медитація набуває форми, що виключає ті частини початкової азіатської традиції, які могли б ускладнити міжкультурне сприймання.

Розглядаючи широкі підходи, їх також можна поділити на 2 рівні. На рівні 3 ті ж практики медитації позбавляються свого духовного контексту і поширюються ще ширше, як, наприклад, в практиці зниження стресу на основі безоціночного усвідомлення. Цей метод був розроблений Джоном Кабат-Зінном і тепер використовується в тисячах клінік і медичних центрів. До широких підходів також відноситься трансцендентальна медитація з мантрами на санскриті у зручному форматі.

Ще більш широкі доступні форми медитації рівня 4 вимушено є спрощеними, щоб ними могли користуватись широкі маси. У якості прикладу цього рівня можна навести сучасну моду на «пильність за робочим столом» або додатки для хвилинної медитації.

На основі своїх досліджень Гоулман висунув теорію про змінені риси. Його головна думка звучала так: крім задоволення, яке приносить медитація, її справжня користь полягає в формуванні стійких рис. Змінена риса - нова характеристика, що виникає з практики медитації, характерним для неї є те, що вона зберігається поза медитацією, на відміну від досвіду, набутого іншими шляхами зміни сприйняття. Змінені риси впливають на нашу поведінку в повсякденному житті, а не тільки під час медитації або відразу після неї. [14]

1.3.2 Безоціночне усвідомлення як форма медитативної практики

Безоціночне усвідомлення - це безперервне усвідомлення даного моменту життя і себе в ньому без сприйняття через призму ярликів, що допомагає розпізнати свої думки почуття та дії в момент їх виникнення, уникаючи переходу в режим автоматичних реакцій.

На думку Володимира Хорошина, усвідомлення життя , буття є фундаментом свідомості людини. Автор вважає, що мудрі люди завжди шукають у всьому сенс. Мета спрямованого індивіда - це усвідомлення . Хорошин вважає, що коли людина усвідомлює отримане знання, вона може передати його іншим. Знання, які приходять без переживання, не можуть застосовуватися на практиці.

Ментального усвідомлення дозволяє зрозуміти щось фрагментарно. Індивід може усвідомлювати думки, але не усвідомлювати дії або почуття. У такій ситуації має місце неузгодженість між тим, що людина говорить, відчуває і робить. Вона може сказати, що щось розуміє, але при цьому не може пояснити, що відчуває, яку реакцію ці відчуття викликають, які припускають дії.

Важливо розуміти, що роздуми, побудова логічних ланцюжків та інші розумові дії не можуть привести людину до усвідомлення. Їх результатом є збільшення обсягу знань. Розвиток усвідомлення передбачає вихід за рамки інформованості та розуму. У цьому процесі людина задіює увагу як спосіб моніторингу і фіксування своїх переживань.

Увага є важливою здатністю людини, що дозволяє спрямовувати свою психологічну діяльність на певні значимі об'єкти, одночасно абстрагуючись від інших. В результаті цього явища, об'єкти, на які спрямована увага, відображаються більш чітко та глибоко. Така здатність, в свою чергу, надає можливість людині стати усвідомленим суб'єктом діяльності, а не лише автоматично виконувати запрограмовані рефлексами та детерміновані нагальними потребами операції. [10]

З цього випливає, що до уваги належить і поняття усвідомленості - відстеження поточних переживань, тобто стан, в якому суб'єкт фокусується на переживанні дійсного моменту, не залучаючись до думок про події минулого або майбутнього. Це здатність свідомості до інтроспекції власної діяльності, як дослідження своїх психологічних процесів, яка є ключовим моментом для розуміння себе: причин виникнення тих чи інших почуттів та емоцій, мотивів діяльності, думок, мисленнєвих актів. [12]

Одним з перших тему наукового вивчення свідомості почав розвивати Р. Декарт. Він сформулював тезу «мислю, отже, існую» (лат. Cogito ergo sum). Під мисленням (cogito - дослівно, «усвідомлюю») Декарт розумів все те, що відбувається усвідомлено. Для нього усвідомленість - це критерій відмінності психічних процесів від непсихічних, фізіологічних, тілесних. Разом з тим Декарт намітив шлях емпіричного вивчення психічних процесів - через безпосереднє самоспостереження (інтроспекцію), пізніше реалізований засновником експериментальної психології Вільгельмом Вундтом. [24]

Власне інтроспекція виявляється у 3 варіантах:

Аналітична інтроспекція. Розроблена в школі Е. Тітченера. Характеризується прагненням повного розум чуттєвого образу на складові «елементи», які не зводяться до параметрів подразника.

Систематична інтроспекція. Розроблена в Вюрцбургской школі. Характеризується орієнтацією на відстеження основних стадій процесу мислення на основі ретроспективного звіту.

Феноменологічна інтроспекція. Розроблена в гештальтпсихології. Характеризується орієнтацією на опис психічних феноменів в їх безпосередності і цілісності «наївним випробуваним».

Тож не дарма основним поняттям у гештальт-терапії є усвідомленість, яка базується на зосередженні думок на поточному моменті для дослідження власних психічних феноменів у експериментальних ситуаціях, заданих терапевтом. До того ж, як феномени розглядаються тільки явища, які спостерігаються безпосередньо під час експерименту, навіть якщо експеримент присвячений подіям минулого. Результатом цього процесу повинне бути створення і зміцнення цілісного образу (гештальта) особистості клієнта. За допомогою усвідомлення клієнт повинен виявити частини своєї особистості, що він відкидає: емоції, потреби, риси характеру, думки. Потім прийняти їх, прийняти себе і тим самим відновити цілісність своєї особистості. Велика увага при цьому приділяється також розвитку незалежності особистості - вмінню дотримуватися своїх власних мрій і потреб, а не потреб інших людей. [5]

У свою чергу, цілісна особистість набуває здатності до саморегуляції та саморозуміння, а отже, стає автономною і спроможною будувати своє життя у відповідності до саме своїх потреб та інтересів у ситуації визначеності, що, безумовно, підвищує рівень суб'єктивної задоволеності, знижує напругу та тривожність.

Проте, концентрація уваги, спрямування та утримання її довільно через певні періоди часу переривається потоком думок, переключенням на оточуючі подразники та асоціативні ланцюги. Такий процес називається відволіканням. В основі відволікання лежить одна із властивостей уваги - концентрація, а саме співвідношення між можливостями її інтенсивності та часу утримання. Міра розвитку цих здібностей може бути результатом тренування або ж вродженою особливістю нервової системи.

Інструментом тренування цього потенціалу є медитативна практика.

Петренко і Кучеренко у своїй статті стверджують, що медитація допомагає зняти суб'єкт-об'єктну опозицію «я». Це допомагає приймати позицію інших безоцінно та без осудно, що, у свою чергу, сприяє кращому їх розуміню та поліпшенню відносин із оточуючими. Робота по візуалізації в змінених станах свідомості пов'язана зі зміною категоризації, зі зняттям для суб'єкта опозиції «я» і світу, або, кажучи мовою буддизму, «зняття подвійності». Міняються межі самоідентифікації. У стані медитації фі-зичне тіло ніби розчиняється в самих різних проявах «божого світу» і свідомість резонує зі всім світом. В змінених станах свідомості змінюється категоризація себе, інших, світу і в станах, близьких до нірвани, зникає зовсім. Переживання глибокої медитації важко висловити звичною мовою. Вербальна, виражена в мові, свідомість за своєю суттю спрямована на об'єкти зовнішнього світу, тобто інтенциональна, і, так би мовити, обслуговує соціальне буття людини. Навіть будучи спрямованою всередину себе, вона залишається опосередкованою мовою, соціальною і культурно-історичною, тобто упередженою. Людина дивиться на себе очима свій епохи, своєї культури, своєї релігії. Свідомість є культурно-історичною (Асмолов, 1996; Виготський, Лурія, 1993; Коул, 1997; Леонтьєв, 1981; Шкуратов, 1997) і в силу цього неминуче упередженою, так як вона покликана сприймати світ, виходячи з потреб діяльної людини, з її мотивів і цінностей. Отже, з точки зору буддійської філософії вона є «затьмареною», включає кльоші (емо-ції і афекти), які прив'язують людину до «світу сансари».[16]

Тобто, мова йде про те, що виходом за рамки свого его може бути детерміновано краще розуміння інших, оскільки воно проводиться не з позицій категорій та установок індивіда, а тяжіє до більш об'єктивного різностороннього сприйняття, позбавленого оціночних суджень.

До того ж людина ніби з боку може спостерігати за тим, що відбувається у внутрішньому світі, може простежити за уявленнями, що формуються в розумі. Це приводить до виникнення узгодженості дій, почуттів, думок. Вона на всіх рівнях - емоційному, фізичному, ментальному - усвідомлює свої моделі поведінки, стереотипні реакції.

На цих твердженнях заснована концепція когнітивної терапії Майндфулнес, заснована на усвідомленості, (Mindfulness-based cognitive therapy), що стала одним з найбільш яскравих зразків клінічного застосування медитації усвідомленості. Частково заснована на програмі зниження стресу на основі усвідомленості Д. Кабат-Зінна. Основною сферою застосування MBCT є терапія депресії і профілактика виникнення її рецидивів. Ключовим елементом програми MBCT стало навчання навику усвідомленості за допомогою медитації, в рамках якої відбувається перенесення уваги пацієнта на тілесні відчуття, а вільне споглядання думок, образів і емоцій допомагає медитатору розпізнавати ознаки нападу депресії, що наближається, і постаратися знайти адекватну відповідь. Подальший розвиток MBCT дозволив створити спеціалізовані програми для лікування безсоння, харчових розладів і інших проблем, засновані на тих же принципах і використовуючих методику медитації усвідомленості.[9]

Висновки до першого розділу

Отже, на основі здійсненого теоретичного аналізу суб'єктивного благополучча, емоційного інтелекту та практик без оціночного усвідомлення можна зробити такі висновки:

1. Суб'єктивне благополуччя є одним із центральних компонентів у потребово-мотиваційній сфері особистості та являється самооцінкою людини якості її життя (за Дінером). Воно включає в себе як когнітивні судження, так і афективні реакції, через призму яких люди оцінюють своє життя в цілому і конкретні його обставини.

2. Високий рівень суб'єктивного благополуччя сприяє самореалізації особистості та формуванню конструктивного відношення до життя.

3. На суб'єктивне благополуччя впливають такі зовнішні фактори як дохід, зайнятість, освіта, релігія, шлюб і сім'я, поведінка і спосіб життя, стать та такі внутрішні компоненти, як само прийняття, життєва ціль, особистісний ріст, автономія. Деякими з них опосередкований зв'язок суб'єктивного благополучча із емоційним інтелектом.

4. Емоційний інтелект можна пояснити як здатність людини розпізнавати емоції, розуміти наміри, мотивацію та бажання інших людей і свої власні, а також здатність керувати своїми емоціями та емоціями інших людей у цілях вирішення практичних завдань.

5. Компонентами емоційного інтелекту є сприйняття емоцій, використання емоцій для стимуляції мислення, розуміння емоцій, управління емоціями за моделлю Майєра, Соловея та Карузо; самопізнання, саморегуляція, мотивація, емпатія, соціальні навички за моделлю Гоулмана.

6. Емоційний інтелект впливає на внутрішні та деякі зовнішні фактори суб'єктивного благополуччя (дохід, зайнятість, сімейне життя, поведінка і спосіб життя)

7. Заняття медитацією позитивно впливають на рівень усвідомленості, що означає надання людиною більшої уваги своїм переживанням, осмислення їх та співвіднесення із навколишньою дійсністю та своїми поведінковими проявами, що безпосередньо має відношення до емоційного інтелекту, а отже, і опосередковано впливає на рівень суб'єктивного благополуччя.

8. Медитативні практики можна умовно розділити на практики глибинного та широкого спрямування. Перші характеризуються слідуванням принципам та філософським поглядам релігії, в контексті якої сформувались, спрямуванням на духовне збагачення та розвиток особистості; другі, у свою чергу є очищеними від елементів релігійного контексту та покликані допомагати у зниженні рівня стресу та депресивності, формуванні безоціночного сприйняття, тренуванню уваги та її довільного переключення.

9. Безоціночне усвідомлення знімає подвійність у сприйнятті світу і тому дозволяє побачити особистість в її вихідному стані, такою, якою вона є насправді. Це, у свою чергу, змінює внутрішній світ та розуміння людини. Можна стверджувати про те, що усвідомлення є свого роду "поворотом всередину себе", людина починає усвідомлювати свої стереотипи та, шаблони і може працювати над своїми поведінковими реакціями, коли ці автоматизми перестають працювати, втрачають ефективність, не призводять до бажаного результату. Все це призводить до переоцінки цінностей на користь тих, що допомагають у віднайдені відчуття суб'єктивного благополучча.



РОЗДІЛ 2. Методологічне забезпечення дослідження взаємозв'язку практик безоціночного усвідомлення та суб'єктивного благополучча

2.1 Методологічне забезпечення дослідження

На теми суб'єктивного благополуччя, емоційного інтелекту та практик без оціночного усвідомлення було проведено багато досліджень. Ці питання неодноразово піднімались, досліджувались та переосмислювались науковцями, тому можна сказати, що методологічна база нашого дослідження забезпечена досить повно та обширно. Ми брали до уваги різні наукові точки зору, аби різносторонньою висвітлити усі аспекти досліджуваних явищ та адекватно організувати власне дослідження їх взаємозв'язку.

Над темою суб'єктивного благополуччя працювали як зарубіжні так і вітчизняні психологи. Так, доцільно зазначити, позицію західних дослідників, які виділяють дві групи факторів задоволеності: об'єктивні (дохід, зайнятість, шлюб, релігія, здоров'я, житлові умови) і суб'єктивні (сприйняття життєвих умов, наприклад - соціальне порівняння і адаптація, особистісні особливості) (Аргайл (1987р.), Кларк і Освальд (1996р.), Дінер і Сью (1997р.). Так, за даними М. Аргайла відзначена позитивна кореляція між рівнем доходу і рівнем суб'єктивного благополуччя особистості, хоча абсолютне значення коефіцієнта кореляції е велике. Пояснення цьому полягає в тому, що основний вплив доходу носить не прямий, а опосередкований характер: наприклад, через поліпшення умов життя, зміцнення здоров'я, або отримання освіти

Дещо іншу залежність ми можемо простежити в дослідженні М.В. Соколової , яка вважає, що рівень суб'єктивного благополуччя має більш тісну кореляцію з суб'єктивними судження людини про задоволеність окремими аспектами свого життя, ніж з об'єктивними умовами навколишньої дійсності. При цьому найбільший вплив на суб'єктивне благополуччя надає задоволеність людини самим собою. Відзначено високу кореляцію суб'єктивного благополуччя з задоволеністю способом життя і сім'єю.

На думку Л.В. Куликова, об'єктивно хороші умови життя не роблять прямого, безпосереднього впливу на задоволеність життям окремих конкретних людей, на переживання емоційного комфорту, благополуччя, щастя. Ці переживання більшою мірою залежать від того, як людина сприймає себе як члена суспільства, яке місце в ньому він займає, як оцінює процес самоствердження в навколишньому світі, як відчуває або розуміє сенс життя. «Тут особливо важливі задоволеність ходом життя в цілому, успішність розкриття своїх потенціалів, задоволення потреби в самореалізації».

Емоційний інтелект є досить молодим поняттям у психології Проте ще Чарльз Дарвін торкнувся одного з його аспектів в у 1872 році у своїй праці «Вираження емоцій у людей і тварин», де він писав про роль зовнішніх проявів емоцій для виживання і адаптації. Передбачається, що саме емоційний інтелект в сучасному його розумінні був ключовим для виживання людини в доісторичні часи, оскільки він проявляється в здатності адаптуватися в навколишньому середовищі, уживатися і знаходити спільну мову з одноплемінниками і сусідніми племенами.

Проблемою емоцій і контролю над емоціями багато займався засновник психоаналізу Зигмунд Фрейд. Він, зокрема, вважав, що перші закони та приписи етики, такі як «Звід законів Хаммурапі» (XVIII століття до н. Е., Вавилон) або едикт імператора Ашоки, можна розцінювати саме як перші спроби приборкати і цивілізувати прояви емоцій.

Перші публікації, котрі розглядали соціальну взаємодію людей як вид інтелекту, з'явилися ще задовго до Другої світової війни. У 1920 році Е. Торндайк вперше ввів поняття соціального інтелекту. У 1926 році було створено перший тест соціального інтелекту - George Washington Social Intelligence Test, що отримав широке розповсюдження,.

Вагомий вклад у хід досліджень інтелекту вніс Д. Векслер. У 1940 році він написав публікацію, в якій розділив здатності людини на «інтелектуальні» і «не інтелектуальні», до числа останніх він відніс афективні, особистісні та соціальні, і зробив висновок, що саме «не інтелектуальні» здібності є ключовими при прогнозі життєвого успіху людини. У 1960-х поняття саме емоційного інтелекту з'явилось у роботі Майкла Белдока Sensitivity to expression of emotional meaning in three modes of communication, а в 1966 році в роботі Б. Лойнера Emotional intelligence and emancipation. У 1975 році Клод Штайнер запустив програму тренінгу емоційної грамотності, представлену в його книзі Achieving Emotional Literacy (вид. Avon Books, Нью-Йорк, 1997).

Говард Гарднер опублікував свою відому модель інтелекту, в якій розділив інтелект на внутрішньоособистісний і міжособистісний.. У 1988 році Рувен Бар-Он у своїй докторській дисертації ввів поняття емоційного коефіцієнта EQ (Emotional Quotient). Нарешті, в 1990 році вийшла одна з найвпливовіших стаття Пітера Саловея і Джона Майера «Емоційний інтелект» (англ. Emotional Intelligence), фактично визначила все сучасне розуміння емоційного інтелекту. У 1995 році науковий журналіст Деніел Гоулман опублікував науково-популярну книгу Emotional Intelligence, в якій описав історію розвитку теорії емоційного інтелекту, дав огляд сучасних наукових уявлень про емоційний інтелект і навіть представив власну модель емоційного інтелекту, що отримала згодом назву змішаної моделі. У 1996 році Рувен Бар-Он на зборах американської асоціації психологів в Торонто представив свій новий тест EQ-i (Emotional Quotient Inventory), що містив перелік питань для визначення коефіцієнта емоційного інтелекту, з якого народилася «модель емоційного інтелекту Бар-Она». На початку XXI столітті розробка концепції емоційного інтелекту продовжилася, багато нові публікації на цю тему зробили Петро Соловей (Петер Салов), Джон Майер, Говард Гарднер, Костянтин Василі Петрідіс.

Дослідження медитації також мають місце у психологічній науці. Дослідження трансцендентальної медитації проводяться з середини 70-х років ХХ століття, за минулий час було опубліковано більше 600 контрольних досліджень, які показали ефективність застосування даної методики для вирішення проблем тривожності, хронічних больових відчуттів, зниження рівня «гормону стресу» кортизолу, розвитку пізнавальних функцій, зниження кров'яного тиску, терапії пост-травматичного стресового синдрому та інших медичних і психологічних завдань. Крім того, медитатори без виражених проблем, відзначають сприяння практики трансцендентальної медитації досягненню повного потенціалу і більшій гармонії з оточуючими.

2.2 Організація і хід дослідження

Для проведення дослідження впливу практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя особистості були обрані такі методики:

1. Методика «Шкала суб'єктивного благополуччя (ШСБ)» (адаптація А.А. Рукавишникова)

Шкала суб'єктивного благополуччя (шкала СБ) була створена в 1988 році французькими психологами Перудет-Бардо, Мендельсоном і Чишем. Приводом для її створення послужило розширення досліджень в області психології стресу і його впливу на здоров'я індивіда. Ця шкала відображає оцінку індивідом власного емоційного стану, тобто емоційний компонент СБ.

Шкала складається з 17 пунктів, зміст яких пов'язаний з емоційним станом, соціальною поведінкою і деякими фізичними симптомами. У відповідності до змісту, пункти поділяються на шість кластерів:

1. Напруженість і чутливість (пункти 2. 12, 16)

2. Признаки, які супроводжують основну психіатричну симптоматику, таку як депресія, сонливість, неуважність тощо (пункти 4, 9,14,17)

3. Зміни настрою (пункти: 1,11)

4. Значимість соціального оточення (пункти 3, 6, 8)

5. Самооцінка здоров'я (пункти 7,15)

6. Рівень задоволення повсякденному діяльністю (пункти 5,10.13)

Інструкцією до опитувальника є те, що випробуваний повинен оцінити кожне твердження за семибальною шкалою, де "1" означає "повністю згоден", "7" - "повністю не згоден", проміжні бали мають відповідні значення.

Деякі пункти є "прямими", тобто при відповіді випробуваного "1" йому присвоюється 1 бал, при відповіді "2" -2 бали і т.д. Інші пункти є "зворотними", тобто при відповіді випробуваного "1" йому присвоюється 7 балів, при відповіді "2" - 6 балів і т.д. Сума балів за всіма пунктами становить підсумковий бал по тесту. Підсумковий бал є показником наявності і глибини емоційного дискомфорту особистості, а з відповідей на окремі пункти дослідник може виявити зони особливої ??напруги або конфлікту.

Перевагами даної методики є її стислість та скрінірговий характер одержуваної інформації. Ці переваги і були факторами включення її у дослідження.

Інтерпретація результатів проводиться таким чином:

Вкрай низькі оцінки за шкалою СБ (1 стен) свідчать про повне емоційне благополуччя досліджуваного і запереченні їм серйозних психологічних проблем. Така людина, швидше за все, має позитивну самооцінку, не схильна висловлювати скарги на різні нездужання, оптимістична, товариська, упевнена у своїх здібностях, ефективно діє в умовах стресу, не схильна до тривог.

Оцінки, що відхиляються в сторону суб'єктивного благополуччя (2-3 стени) свідчать про помірний емоційний комфорт досліджуваного: він не відчуває серйозних емоційних проблем, досить впевнений у собі, активний, успішно взаємодіє з оточуючими, адекватно управляє своєю поведінкою.

Середні оцінки (4-7 стенів) свідчать про низьку вираженість якості: особи з такими оцінками характеризуються помірним суб'єктивним благополуччям, серйозні проблеми у них відсутні, але і про повний емоційний комфорт говорити не можна.

Оцінки, що відхиляються в сторону суб'єктивного неблагополуччя (8-9 стіною), характерні для людей, схильних до депресії і тривог, песимістичних, замкнутих, залежних, таких що погано переносять стресові ситуації.

Вкрай високі оцінки (10 стенів) свідчать про значно виражений емоційний дискомфорт. У осіб з такими оцінками можлива наявність комплексу неповноцінності, вони швидше за все, не задоволені собою і своїм становищем, позбавлені довіри до оточуючих і надії на майбутнє, відчувають труднощі в контролі своїх емоцій, неврівноважені, негнучкі, постійно турбуються з приводу реальних і уявних неприємностей.

2. Методика «Діагностика емоційного інтелекту» (Н. Холл)

Методика побудована на основі теорії про Емоційний інтелект американського психолога Деніела Гоулмана.

Методика призначена для виявлення здібності особистості розуміти відносини, що репрезентується в емоціях, і керувати своєю емоційною сферою на основі прийняття рішень. Вона складається з 30 тверджень і містить п'ять шкал:

* шкала 1 - "Емоційна обізнаність";

* шкала 2 - "Управління своїми емоціями" (емоційна відхідливість, емоційна нерігідность);

* шкала 3 - "Самомотивація" (довільне керування своїми емоціями);

* шкала 4 - "Емпатія";

* шкала 5 - "Розпізнавання емоцій інших людей" (вміння впливати па емоційний стан інших).

За кожною шкалою вираховується сума балів з урахуванням знака відповіді (+ або -). Чим більше плюсова сума балів, тим більше виражено даний емоційний прояв.

Рівні парціального (окремо за кожною шкалою) емоційного інтелекту у відповідності зі знаком результатів:

14 і більше - високий;

8-13 - середній;

7 і менше - низький.

Інтегративний (сума за всіма шкалами) рівень емоційного інтелекту з урахуванням домінуючого знака визначається за такими кількісними показниками:

70 і більше - високий;

40-69 - середній;

39 і менше - низький.

2.3 Характеристика вибірки

Вибірка дослідження впливу практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя особистості склала 34 людини віком від 19 до 26 років. З них 23 - жінки та 11 - чоловіки. Вибірка була сформована із відвідувачів занять по медитації і добровольців, що мали досвід медитації та тих, що не мали такого досвіду.

Досліджуваними було пройдено 2 методики: на визначення рівню емоційного інтелекту та на визначення рівню суб'єктивного благополуччя, а також зазначено досвід медитації. У залежності від останнього показника, досліджуваних можна розділити на 4 групи:

ѕ більше 2 років - 3 досліджуваних;

ѕ 1-2 роки - 10 досліджуваних;

ѕ менше року - 12 досліджуваних;

ѕ відсутність такого досвіду - 9 досліджуваних.



Висновки до другого розділу

Аналіз психологічної літератури з питань суб'єктивного благополуччя, емоційного інтелекту та практик без оціночного усвідомлення дозволяє нам зробити такі висновки:

1. Тематика, котру ми вивчаємо, значною мірою цікавить наукову спільноту, оскільки було проведено досить багато досліджень з цих питань. Серед них: дослідження когнітивних процесів, афективної сфери особистості, соціальні та нейропсихологічні дослідження.

2. Аргайл, Кларк, Освальд, Дінер і Сью дослідили структуру суб'єктивного благополуччя, особистісні характеристики, котрі пов'язані із цим поняттям, та фактори зовнішнього середовища, що впливають на його показники: економічні, соціальні.

3. Гарднер, Саловей, Майер, Гоулман, Бар-Он досліджували емоційний інтелект, виділили його структуру, місце у психологічному житті особистості, її функціонуванні у соціумі. Крім того були розроблені методики для діагностики інтегративного емоційного інтелекту та окремих його складових.

4. У вивчення практик безоцінного усвідомлення зробили вклад такі дослідники як Каббат-Зінн, Мерфі, Уелш, Шапіро. Ними бкло операціоналізовано медитативні практики для цілей вивчення у психології, встановлено зв'язки із нейрофізіологією людини, розроблено підходи використання цих технік у психологічній допомозі.

5. Для вирішення завдань, поставлених у рамках нашого дослідження, було обрано підходящі методики: «Шкала суб'єктивного благополуччя» у адаптації Рукавишнікова та «Методика для діагностики емоційного інтелекту» Н. Холла.

6. Обрані методики було використано для тестування відповідних характеристик у вибірки із 34 досліджуваних із різним досвідом практикування медитації.

РОЗДІЛ 3. Емпірична верифікація впливу практик безоціночного усвідомлення на суб'єктивне благополуччя

3.1 Зв'язок рівню емоційного інтелекту та медитації

Для виявлення зв'язку між рівнем емоційного інтелекту та практикуванням медитації було проведено кореляційний аналіз з використанням непараметричного критерію Спірмена:

Correlations
	практикування медитації	інтегративний ЕІ
Spearman's rho	практикування медитації	Correlation Coefficient	1,000	,689
		Sig. (2-tailed)	.	,002
		N	34	34
	інтегративний ЕІ	Correlation Coefficient	,689	1,000
		Sig. (2-tailed)	,002	.
		N	34	34

Результати кореляційного аналізу свідчать, що існує прямий зв'язок між цими змінними: r = 0, 689; p < 0, 005. За цими показниками можна стверджувати про середній рівень кореляції, що є наближеним до високого, та його достатню статистичну значимість.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1. Кореляція між практикуванням безоціночного усвідомлення та інтегративним рівнем емоційного інтелекту

Оскільки лінійний зв'язок між вище зазначеними явищами підтвердився, це дає змогу стверджувати, що чим довше людина практикує безоціночне усвідомлення тим більше вона починає розуміти себе та інших, тим більший контроль над своєю емоційною сферою отримує і навчається активувати свій розумовий процес та пробуджувати в собі креативність, використовуючи емоції як фактор мотивації.