Самовизначення особистості

Поняття самовизначення та її роль у розвитку особистості. Різновиди та етапи самовизначення. Взаємозв’язок з розвитком мотиваційної сфери. Рольове та суб’єктивне самовизначення. Суб’єктивне самовизначення як необхідна умова та механізм самореалізації.

Рубрика Психология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 26.01.2013
Размер файла 32,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Поняття самовизначення та її роль у розвитку особистості

2. Різновиди та основні етапи самовизначення

3. Взаємозв'язок з розвитком мотиваційної сфери

4. Рольове та суб'єктивне самовизначення

5. Суб'єктивне самовизначення, як необхідна умова та механізм самореалізації

Список використаних джерел

1. Поняття самовизначення та її роль у розвитку особистості

Проблема вивчення психічного розвитку і, зокрема, становлення особистості є однією з основоположних у вітчизняних та зарубіжних психологічних дослідженнях. Однак у вітчизняній психології дослідження розподіляються на ті, що вивчають ранню пору життя людини (від дитинства до юності), та на ті, що вивчають зрілі етапи її життя. Розподіл обумовлюється методологічною різницею: у першому випадку людина (дитина) вивчається з точки зору психологічних і психофізіологічних симптомокомплексів, які відрізняють один вік від іншого; в другому -симптомокомплекси віку не виокремлюються, оскільки людина розглядається крізь призму її „самоздійснення" протягом усього її життєвого шляху. Інакше кажучи, дитина та період її дорослішання подається в теоріях лише як об'єкт досліджень, а доросла людина -- як суб'єкт її власного життя.

В зарубіжній психології як аналог поняття "особистісне самовизначення" виступає категорія "психосоціальна ідентичність", розроблена і введена в науковий обіг американським вченим Еріком Еріксоном.

Центральним моментом, крізь призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є "нормативна криза ідентичності". Термін "криза" використовується тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли паралельно загострюється вразливість і збільшується потенціал особистості. Вона опиняється перед двома альтернативними можливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша -- до негативного напрямку [2, с. 72].

Слово "нормативний" означає, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з оточуючим світом, а все разом визначає почуття ідентичності. Головним завданням, що постає перед індивідом у ранній юності, на думку Е. Еріксона, є формування почуття ідентичності на противагу ролевій невизначеності особистого "Я". Юнак повинен відповісти на питання "Хто Я?" і "Який мій подальший шлях?" У пошуках особистої ідентичності людина вирішує, які дії є для неї важливими, і виробляє певні норми для оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей.

Цей процес пов'язаний також з усвідомленням особистої цінності і компетентності. Важливим механізмом формування ідентичності стають, як стверджує Е. Еріксон, послідовні ідентифікації дитини з дорослими, які складають необхідну базу розвитку психосоціальної ідентичності в підлітковому віці.

Почуття ідентичності формується у підлітка поступово; його джерелом слугують різні ідентифікації, корені яких ведуть в дитинство. Підліток вже намагається виробити єдину картину світосприйняття, в яких всі ці цінності, оцінки повинні синтезуватися. В ранній юності індивід прагне до переоцінки самого себе у відносинах з близькими людьми, суспільством в цілому -- в фізичному, соціальному та емоціональному планах.

Він напружено працює, щоб висвітлити різні грані своєї Я-концепції і стати, нарешті, самим собою, бо всі попередні способи самовизначення видаються йому непридатними. Пошук ідентичності може відбуватися по-різному. Один із способів вирішення цієї проблеми полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після рольового експериментування та моральних пошуків починають просуватися в напрямку певної цілі. Інші зовсім можуть оминути кризу ідентичності [5, с. 145].

До таких відносяться ті, хто беззаперечно сприймає цінності своєї сім'ї і обирає шлях, визначений батьками. Деякі молоді люди у пошуках ідентичності зустрічають значні труднощі.

Нерідко ідентичність здобувається лиш після тривалих випробувань, численних спроб і помилок.

У багатьох випадках людині так і не вдається досягнути міцного відчуття особистої ідентичності. Головною небезпекою, якої, на переконання Е. Еріксона, повинна уникнути молода людина в цей період, є розмивання відчуття свого "Я" внаслідок розгубленості, сумнівів у можливості спрямувати своє життя в потрібне русло. Важливого значення у процесі формування ідентичності мають ціннісні орієнтації.

2. Різновиди та основні етапи самовизначення

Теоретичний аналіз літератури з проблеми дослідження свідчить, що на сьогодні немає єдиної наукової концепції особистісного самовизначення. Так, філософська сторона проблеми розкривається у роботах А.М. Архангельського, В.І. Бакштановської, В.А. Роменця, В.Т. Циби, А.А. Гусейнова, О.Д. Дробницького, А.Г. Здравомислова, М.Д. Зотова, В.М. Щердакова і ін.

Різні аспекти проблеми самовизначення розглядаються у зв`язку з дослідженням методологічних питань формування активної життєвої позиції, виховання творчої особистості в роботах К.О. Абульханової-Славської, Б.Г. Ананьєва, Л.І. Анциферової, Л.І. Божович, Л.П. Буєвої, М.Й. Боришевського, І.П. Волкова, Г.С. Костюка, О.В. Киричука, Л.І. Когана, С.Д. Максименка, О.М. Леонтьєва, А.В. Петровського, С.Л. Рубінштейна, Т.М. Титаренко, Д.І. Фельдштейна, Л.Е. Орбан, Ю.Л. Трофімова, Н.В. Чепелєвої та ін.

У соціально-психологічному плані цю проблему досліджували М.Х. Титма, В.О. Татенко, І.П. Маноха, Т.С. Яценко, В.П. Казмиренко, Г.В. Ложкін, Л.В. Сохань та ін.

Особистісне самовизначення, як процес свідомого визначення суб'єктом своєї сутності та місця в системі суспільних відносин, має ціннісно-смислову природу і виражається в активному ставленні людини до самої себе та оточуючої дійсності (К.О.Альбуханова-Славська, О.В.Киричук, С.Л.Рубінштейн, Т.М.Титаренко) [4, с. 32].

Можна виділити такі основні функції, через які реалізується зміст особистісного самовизначення: смислотворення, тобто пошук людиною сенсу власного існування та вироблення загальних уявлень про мету свого життя; мотивації, спонукання діяльності особистості та встановлення її спрямованості; реалізації, тобто свідоме ствердження особистістю власної позиції в тих чи інших проблемних ситуаціях.

Центральним моментом у самовизначенні особистості (К.O. Абульха-нова-Славська, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв) виступає усвідомлення суб'єктом потреби у самопізнанні, у зміні себе, у самовдосконаленні. Самовизначення при цьому виступає інтегруючим стрижнем розвитку особистості, що охоплює всі її сторони.

Самовизначення нерозривно пов'язане з формуванням світогляду особистості (В.В. Давидов, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, Д.Б. Ельконін та ін.), когнітивними передумовами чого є засвоєння суб`єктом системи наукових знань, розвиток здібностей до теоретичного мислення, досягнення високого рівня пізнавальної активності. При цьому світогляд являє собою насамперед не деяку логічну систему знань, а комплекс переконань, принципів, ціннісних орієнтацій, що визначає позицію особистості у стратегії і тактиці вирішення життєво важливих задач.

Формування особистості на етапі ранньої юності визначається соціальною ситуацією розвитку (Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Г.С. Костюк). У роботах ряду дослідників (А.Д. Андреєва, М.Й. Боришевський, Л.І .Воробйов, Е.С .Круглов, Л.В. Кухарчук, В.Ф. Сафін, Л.В. Сохань, Н.А. Шовір та ін.) аналізуються проблеми психологічної готовності юнаків та дівчат до самовизначення, особливості становлення їх самосвідомості, розвитку соціальних і пізнавальних мотивів тощо. Значна увага приділяється вивченню таких специфічних форм самовизначення особистості як професійне (З.І. Головаха, С.І. Клімов, В.Н. Шубкін та ін.) та колективістське (Н.П. Анікеєва, Л.В. Петровський, Л.І. Уманський та ін.). Значний інтерес у контексті проблеми, що розглядається, являють результати дослідження питань підвищення рівня активності і самостійності учнів старшого шкільного віку в навчально-виховному процесі (Д.М. Богоявленський, Л.В.Долинська, С.Д. Максименко, Н.О. Менчинська, Т.І. Шамова та ін.).

Узагальнення результатів цих досліджень, а також аналіз вивчення вікових, індивідуальних особливостей розвитку особистості у ранній юності, психологічних новоутворень старшого шкільного віку (І.В. Дубровіна, Д.Б. Ельконін, І.С. Кон, Г.С. Костюк, А.В. Мудрик, Є.А. Шумілін та ін.) дозволив сформулювати основні теоретичні засади самовизначення особистості:

- особистісне самовизначення є основним новоутворенням ранньої юності, яке визначає всі інші види самовизначення юнаків та дівчат;

- визначальну роль в особистісному самовизначенні на цьому етапі відіграє самосвідомість, що виступає основою побудови відношення особистості до себе та взаємодії з іншими людьми;

- найважливішою психологічною умовою виникнення і розвитку самовизначення старшокласників є їх ціннісні орієнтації;

- становлення особистісного самовизначення відбувається внаслідок складної взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. Вплив соціальних факторів, насамперед специфіка соціокультурних умов життя, переломлюючись через комплекс психологічних особливостей старшокласника (мотиви, інтереси, досвід тощо), проявляється в особливостях його ставлення до себе, до власної діяльності, поведінки.

Ціннісні орієнтації, будучи одним із центральних особистісних утворень, виражають внутрішню сторону ставлення суб'єкта до дійсності і тісно пов'язані з формуванням спрямованості особистості (Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андреєв, І.С. Кон, С.Л. Рубінштейн, В.А. Ядов). Саме вони визначають специфіку мотивації поведінки особистості та істотно впливають на всі аспекти її діяльності. Ранній юності притаманне оптимальне поєднання умов для формування ціннісних орієнтацій як стійкої властивості особистості. Розвиток особистості в цьому віковому періоді характеризується якісною перебудовою всієї системи ціннісних орієнтацій, початком її становлення як цілісної структури (Л.І. Божович, І.С. Кон, Т.К. Мухіна). Висновок про те, що саме ціннісні орієнтації детермінують процес особистісного самовизначення старшокласників (І.В. Дубровіна, Б.С. Круг, В.А. Ядов), дозволяє досліджувати психологічні особливості названого процесу шляхом виявлення рівня сформованості ієрархічної структури ціннісних орієнтацій та аналізу їх змісту.

3. Взаємозв'язок з розвитком мотиваційної сфери

На відміну від цілей, далеко не всі мотиви актуально усвідомлюються людиною. Поряд із добре усвідомленими інтересами, прагненнями, переконаннями у психічному житті людини мають місце й такі особистісні тенденції та установки, які недостатньо адекватно усвідомлюються, що зумовлює викривлення у світобаченні, у поведінці. Отже, в основі будь-якої дії лежить потреба, яка психологічно виявляється як мотив, що може реалізуватися у низці психологічних змінних: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках. Під інтересами розуміються мотиви, у яких утілюються емоційно забарвлені пізнавальні потреби особистості. Інтерес є не що інше, як емоційно забарвлена інтелектуальна вибірковість, інтерес виникає тоді, коли його об'єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне. Співвідношення вказаних компонентів дає змогу виділяти безпосередні та опосередковані інтереси. Безпосередні інтереси пов'язані передуєш з емоційною привабливістю діяльності, спрямованої на відповідний об'єкт. Опосередковані інтереси стосуються результату діяльності.

В них переважає компонент розуму. Безпосередні та опосередковані інтереси тісно пов'язані між собою. Кількісними характеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість. Широта інтересів визначається кількістю об'єктів, сфер дійсності, які мають для особистості стійку значущість. Розкиданість інтересів у поєднанні з поверховістю виступає як негативна риса особистості. Широта інтересів є необхідною, але недостатньою умовою гармонійного розвитку особистості [3, с. 77].

Глибина інтересів показує ступінь проникнення особистості у зміст пізнаваного об'єкта. Іноді глибина інтересів негативно корелює з їх широтою, і тоді про людину кажуть, що вона має уявлення про все потрошки. Поверхові знання з багатьох галузей дійсності призводять до дилетантства.

Стійкість інтересів виражається у тривалості збереження відносно інтенсивного інтересу.

Вольова дія завжди пов'язана з усвідомленням мети діяльності, її значущості, із підпорядкуванням цій меті дій, що виконуються. Іноді виникає необхідність надати якій-небудь меті особливий сенс, і в цьому випадку участь волі в регуляції діяльності зводиться до того, щоб відшукати відповідний сенс, підвищену цінність цієї діяльності. В іншому випадку необхідно буває відшукати додаткові стимули для виконання, доведення до кінця вже розпочатої діяльності, і тоді вольова сенсоутворююча функція пов'язується з процесом виконання діяльності. У третьому випадку метою може стати научування чому-небудь і вольового характеру набувають дії, пов'язані з научуванням.

Енергія та джерело вольових дій завжди так чи інакше пов'язані з актуальними потребами людини. Спираючись на них, людина надає свідомого сенсу своїм довільним вчинкам. У цьому плані вольові дії не менш детерміновані, аніж будь-які інші, тільки вони пов'язані із свідомістю, напруженою роботою мислення та подоланням труднощів.

4. Рольове та суб'єктивне самовизначення

При наявності різних поглядів на структуру, джерело, головні чинники, засоби та механізми самовизначення особистості позиції вітчизняних психологів узгоджуються в трактуванні вихідних положень. Загальним для них є підхід з позицій детермінізму, реалізація принципів історизму й розвитку особистості, єдності свідомості і діяльності (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, А.В. Петровський та ін.). Зокрема, в працях А.В.Петровського зазначено, що розвиток особистості відображає розвиток різних форм її діяльності як суб'єкта.

Це, насамперед: 1) функціонування як передумова діяльності та умова взаємодії суб'єкта з оточенням; 2) діяльність як умова оптимального пристосування до навколишнього середовища; 3) суб'єктна активність, спрямована проти будь-яких обмежень в царині його існування, як умова самореалізації в соціумі. Відповідно до цього проблема самовизначення особистості розглядалася вченими на різних етапах її розвитку: соціальної детермінації, самодетермінації (рольового самовизначення) та самовизначення як суб'єкта активності. Ці етапи процесу самовизначення особистості не суперечать один одному, а особистість послідовно проходить їх під час свого розвитку.

У психологічній літературі досліджувалися різноманітні форми самовизначення (професійне, соціальне, колективістське, особистісне, життєве, моральне, сімейне, релігійне, учбово-діяльнісне та інші) як відображення соціальних ролей та функцій особистості. Дослідники розглядали з різних позицій зміст, детермінанти, засоби, структуру, критерії самовизначення особистості, але єдиної концепції щодо трактовки механізму цього процесу ще не створено.

Сучасний рівень розвитку суспільства і науки вимагає більш глибокого аналізу цієї проблеми з позицій активності самого суб'єкта життєдіяльності. Тому, методологічні засади дослідження склали концепції, що базуються на принципах зустрічної (зовнішньої та внутрішньої) детермінації процесу самовизначення особистості (Г.С. Костюк), суб'єктного підходу до вивчення особистості (К.О. Абульханова-Славська, А.В. Брушлинський, З.П. Карпенко, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко), розвитку самоусвідомлення через особистісний смисл (В.В. Столін).

Грунтуючись на положенні про те, що самовизначення залежить насамперед від внутрішніх детермінант розвитку особистості, необхідно вивчати його на сутнісному рівні індивідуального буття людини. Проблема сутнісного самовизначення як духовного становлення особистості, її авторської участі в процесі сприйняття зовнішніх подій, унікальність і неповторність кожної людини ще не посідає належного місця у психологічній літературі. Вивчення зустрічної (зовнішньої та внутрішньої) детермінації процесу самовизначення особистості (Г.С. Костюк та ін.) має глибоке теоретичне значення для розуміння справжньої єдності "Зовнішнього" та "Внутрішнього" Я людини.

Аналогом поняття “самовизначення" в зарубіжній психології виступає категорія “психосоціальна ідентичність", розроблена і введена американським вченим Є.Еріксоном. Проте, він вивчає не особистісні, самотвірні вибори, які входять в предмет нашого дослідження, а загальнолюдські вибори, детерміновані загальними соціальними умовами. Розвиток особистості, в тому числі і розвиток процесу самовизначення, здійснюється шляхом послідовних новоутворень, які виникають у психіці людини протягом життєвого циклу, коли вона переживає низку психосоціальних криз. У рамках моделі Є. Еріксона самовизначення виступає рольовим самовизначенням - процесом “вписування" себе в навколишній світ при постійній зміні біологічної або соціальної ніш існування індивіда. В цій моделі недооцінюється роль суб'єкта в розвитку, що робить цю модель не відповідною меті самоактуалізації особистості в суспільстві на сучасному етапі.

У гуманістичній моделі розвитку особистості людина визнається суб'єктом, автором і виконавцем генетично зумовленого життєвого проекту. При цьому зміна суб'єктом себе самого виступає головною смислово-життєвою цінністю, що виражає його внутрішню потребу у саморозвитку, самоздійсненні як вияв інтенції до саморуху. Джерелом самоактуалізації людини є вроджена потреба в самореалізації закладених у ній потенційних можливостей, скеровує яку сама природа людини (А. Маслоу, К. Роджерс, Е. Фромм, Е. Шостром, Ф. Перлз), або смисл її життя (В.Франкл, А. Менегетті). Термін "самоактуалізація" розуміється як "вихід людини за межі себе самої" і реалізація себе як невід'ємної частини зовнішнього світу.

Таким чином, самовизначення як процес особистісного вибору рубежів сутнісного "Я" є необхідною умовою самоактуалізації особистості. Однак, проблема самовизначення, напрацьована в рамках вказаної моделі розвитку особистості, не має чіткості в трактуванні понять самоактуалізації та самовизначення, не вивчена діалектика їх взаємозв'язку.

Логіка розвитку науки, тенденції зміни психіки суб'єкта в суспільстві, привели до розробки в психології суб'єктно-генетичного підходу (В.О. Татенко), який включає потенціал ідей, розроблених у рамках культурологічного і діяльнісного підходів з позицій гуманістичної психології. Потреба у самовизначенні, самореалізації задовольняється самою людиною шляхом цілеспрямованої взаємодії з природним, соціальним та психологічним оточенням, які відіграють роль зовнішніх чинників, але не детермінант особистісного розвитку. Людина несе власну відповідальність за себе та своє життя. Виходячи з цієї теоретико-методологічної моделі як засадової стосовно нашого дослідження, суб'єктне самовизначення розглядається як мотиваційний вчинок - індивідуально та соціально відповідальний творчий акт свідомої реалізації людиною своєї сутності. Психологічні формули розвитку С.Л. Рубінштейна "зовнішнє через внутрішнє" та О.М. Леонтьєва: "внутрішнє через зовнішнє" в рамках суб'єктно-генетичної парадигми переростають у науковий принцип саморозвитку особистості: "Внутрішнє (суб'єкт) діє через зовнішнє й тим самим змінює себе та зовнішнє". Сензитивним періодом суб'єктного самовизначення особистості є період повноліття людини (18-25 р.р.), бо саме у цей час закінчується розвиток суб'єктної активності людини і починається її реалізація як цілісної системи. У цей період з'являється нова детермінанта саморозвитку: самоставлення до себе як до суб'єкта активності у соціумі. Центр індивідуально-психологічного простору зміщується до осередку суб'єктності (сутності людини), що пов'язано з вивченням власних глибин, з розвитком індивідуальності.

Під час повноліття самовизначення особистості виступає функцією її самоставлення. Процес суб'єктного самовизначення особистості в період повноліття ми розглядаємо як перервно-неперервний процес самостійного, відповідального пошуку рубежів "Внутрішнього" та "Зовнішнього" Я людини та встановлення між ними гармонійного мотиваційного співвідношення у напрямку розширення царини "Я - Можу - Сам". Результатом здійсненого самовизначення є самоототожнення людини із власною сутністю на підгрунті рефлексії, позитивного самоставлення та безумовного самоприйняття.

самовизначення рольовий особистість мотиваційний

5. Суб'єктивне самовизначення як необхідна умова та механізм самореалізації

Суб'єктне самовизначення особистості є похідною від розвитку її суб'єктної активності, виділяються психологічні детермінанти самовизначення особистості як суб'єкта активності. Сутність цього процесу пов'язана з переходом людини від рольових стосунків до особистісно-смислових, з вільним вибором мотивів саморозвитку. Проблема суб'єктного самовизначення особистості розглядається у зв'язку з проблемою "Зовнішнього" та "Внутрішнього" Я людини: Особистості та Сутності (А.Б. Орлов). Виходячи з цього, самовизначення людини розглядається як процес конструювання рубежів власного "Я", як самоподолання і самосходження, що спрямовує особистість вийти за межі досягнутого; як розв'язання суперечностей "Зовнішнього" та "Внутрішнього" Я на користь останнього. "Зовнішнє" Я людини пов'язане із засвоєнням суспільної сутності, з прийняттям індивідом соціальних функцій та ролей, засвоєнням соціальних норм та правил поведінки, з формуванням вмінь налагоджувати стосунки з іншими.

Процес розвитку "Зовнішнього" Я людини - це формування базової особистості, яка забезпечує функціонування індивіда у соціальному середовищі. Набуваючи власної сутності, індивід із безлічі соціальних ролей та функцій, сукупності зв'язків та стосунків з іншими, виділяє своє власне, робить його ціннісним змістом свого справжнього "Я". Сутність реалізується як суб'єктність (діюче суб'єктивне) людини. Розкриття сутності, яке виявляється у формі вчинку самовизначення, полягає у постійній зміні співвідношення між "Зовнішнім" та "Внутрішнім" Я: від переважаючої спрямованості "Зовнішнє через Внутрішнє" до все більшого домінування тенденції "Внутрішнє через Зовнішнє".

З розвитком суб'єктності людина поступово звільнюється від зовнішньої детермінації та підіймається до власної сутності. Суб'єктне самовизначення особистості - це мотиваційний вчинок - індивідуально та соціально відповідальний акт осмисленої реалізації людиною своєї сутності. Зміст суб'єктного самовизначення особистості визначає перервно-неперервний процес самостійного, відповідального пошуку рубежів "Внутрішнього" та "Зовнішнього" Я людини та встановлення між ними гармонійних взаємовідносин у напрямку переважаючої активності "Внутрішнього" Я (сутності) людини та розширенням сфери "Я - Можу - Сам".

Процес сутнісного самовизначення особистості, на нашу думку, відбувається в індивідуально-психологічному просторі 4-х вимірів: "Я - минуле" (кількість); "Я - теперішнє" (якість); "Я - майбутнє" (глибина); "Я - смисл" (освітленість). "Я - минуле" містить у собі суб'єктний досвід особистості (ціннісний, рефлексивний, операційний, комунікативний), системи спонукань та стимулювання особистості, визначає рубежі та характер саморозвитку, зумовлює успіх його у теперішньому часі, забезпечує впевненість або підриває віру в майбутнє. "Я - теперішнє" включає систему знань про себе та про Світ, систему саморегуляції, способи самореалізації і саморозвитку, систему самоставлення, наділяє смислом майбутнє, робить його пасивним або активним, а також реалізує або компенсує результати минулого. "Я - майбутнє" - це система проектів себе, свого життя, ієрархія цілей, критеріїв успішності та компетентності. Майбутнє мотивує та наділяє цінністю теперішнє, приймає або не приймає минуле. "Я - смисл" утворює систему взаємовідносин особистісних смислів. Смисл у своєму розвитку рухається по спіралі, яка звужується в міру наближення до сутності "Я" та зв'язує в єдине ціле усі "Я" особистості.

У період повноліття з появою феномену суб'єктного самовизначення особистості відбувається трансформація "Зовнішнього" Я у "Внутрішнє" Я людини, її становлення справжнім, свідомим суб'єктом саморозвитку. Потреба у самосхвалені переважає потребу у схвалені з боку інших, самовизначення особистості відносно соціуму переростає у самовизначення особистості відносно своєї сутності. Позитивне суб'єктне самоставлення молодої людини в емоційно-ціннісному його аспекті набуває провідного характеру у процесі її самовизначення.

Головною детермінантою психологічної готовності до суб'єктного самовизначення є виразна потреба у самореалізації. Вона пов'язана з такими емоційно-ціннісними компонентами системи самоставлення як "самоінтерес" та "очікування позитивного ставлення оточуючих". Активний "самоінтерес" як емоційна близькість до власного Я змінює екстраспрямоване самоставлення (Я - об'єкт) на насичене інтроспрямоване самоставлення (Я - суб'єкт), тобто змінює "господаря" у внутрішньому просторі самовизначення. Очікування "позитивного ставлення оточуючих" віддзеркалює самоцінність та унікальність власного Я. Його виразність свідчить, що рольове самовизначення виростає у суб'єктне (сутнісне) самовизначення особистості. Позитивне глобальне (інтегроване) самоставлення є емоційним тлом та головним критерієм функціонування процесу суб'єктного самовизначення людини. Емоційно-ціннісний компонент самоставлення "аутосимпатія", що виступає як усвідомлювана позитивна Я-концепція, є джерелом цілісності особистості та характеризує стійку адекватну самооцінку. Виразність цього параметру свідчить, що центр сфери "Я - Сам" знаходиться у Я- “Внутрішньому" і що ця сфера є цілісною. Дослідження виявило зв'язок "аутосимпатії" та "автономності", що є показником зрілості особистості, незалежності від оточуючих. Це є головним критерієм ефективності суб'єктного самовизначення, його життєдайності.

Рух особистості, що знаходиться в процесі самовизначення, забезпечується такими якостями як креативність та валідність, які сприяють безперервному розвитку Я в якісному плані, інтимності спілкування із самим собою, зменшуючи відстань між Я-“Зовнішнім" та Я-“Внутрішнім". Ці якості співвідносяться із саморозкриттям індивідуальності та протистоять самопред'явленню. Отже, креативна та валідна особистість, постійно розширюючи свої межі, водночас знаходить власну міру самореалізації у реальному середовищі, переживає власну компетентність у суспільстві. Це є критерієм дійового самовизначення, що реалізує перехід від проекту Я до вчинку здійснення Я у власно встановлених межах самоактуалізації.

Креативність та гнучкість особистості, яка здійснює самовизначення себе як суб'єкта активності співзвучна із саморозумінням в системі самоставлення. Високе саморозуміння - це орієнтація особистості "із середини", її свобода від психологічних захистів, які віддаляють особистість від власної сутності, її незалежність від зовнішніх соціальних стандартів.

Головним механізмом функціонування суб'єктного самовизначення особистості є механізм породження та прийняття смислу "Я - як суб'єкт активності" із наступною логікою здійснення: актуалізація мотивів смислоутворення; раціоналізація можливих смислів; поляризація протилежностей; переживання міри; самопізнання та саморозуміння; осмислення майбутнього потенційного "Я"; прийняття смислу перспективного "Я"; реалізація смислу; оцінка суперечностей мети та результату; негативне переживання втрати смислу "Я". Прийняття смислу "Я- як суб'єкт активності" - це позитивна оцінка нового зв'язку "Я" із соціальним оточенням, внутрішніх потенційних ресурсів із реальною ситуацією самореалізації.

Структуру процесу суб'єктного самовизначення особистості визначає структура мотиваційного вчинку: прийняття нового смислу "Я - як суб'єкт активності"; усвідомлення суперечностей ситуації саморозвитку "Я"; подолання залежності від ситуації шляхом зміни внутрішньої позиції самореалізації; боротьба мотивів; вибір мотивів самореалізації; самопокладання; формування психологічної готовності до суб'єктного самовизначення; уявне моделювання власного простору "Я" (особистісної та сутнісної сфер); оцінювання моделі шляхом рефлексії; усвідомлення наслідків помилкових кроків; вибір засобів реалізації самовизначення; уявне моделювання значущих умов самовизначення; вибір адекватних способів реалізації самовизначення; програмування дій; творча реалізація самовизначення в умовах свідомої саморегуляції; оцінювання наслідків вчинку шляхом рефлексії; корегування дій; післядія; моделювання якісно нової ситуації саморозвитку; зміна ситуації саморозвитку як перетворення відносин "Я - Світ"; усвідомлення нового особистісного смислу "Я - як суб'єкт активності". Протікання процесу суб'єктного самовизначення особистості можна вважати повноцінним, коли наявна життєва та часова перспектива співвідноситься з системою ціннісно-смислових орієнтацій соціуму і в ієрархії цінностей та смислів наближається до більш високого порядку. Суб'єктне самовизначення особистості визначає міру самореалізації особистості в реальному суспільстві.

Список використаних джерел

Бойправ М.Д., Щотка О.П., Пісоцький В. П., Нещерет О.І., Король В. С. Загальна психологія. -- Ніжин: НДУ, 2007. -- 288с.

Козляковський П. А. Загальна психологія. -- Миколаїв, 2005. -- 468 с.

М'ясоїд П. А. Загальна психологія. -- К.: Вища школа, 2004. -- 487 с.

Огороднійчук З. В. Загальна психологія. -- К., 2004. -- 195 с.

Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменеця. -- К. : Либідь, 2006. -- 632 с.

Психологія / За ред. О. В. Винославської. -- К.: Фірма "ІНКОС", 2005. -- 351 с.

Цимбалюк І. М. Психологія -- К.: Видавничий дім "Професіонал", 2004. 214с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття життєвого і професійного самовизначення в психології, наукове дослідження цього феномену. Проблеми становлення особистості в старшому підлітковому віці, особливості професійного самовизначення, методика і результати практичного дослідження.

    дипломная работа [134,0 K], добавлен 12.02.2011

  • Теоретико-методологічна основа вивчення мотиваційної спрямованості особистості. Концептуальні засади мотиваційної сфери людини. Мотивація та діагностика вибору професії: вікові етапи професійного самовизначення та фактори, які на нього впливають.

    реферат [29,2 K], добавлен 06.04.2009

  • Психологічні особливості старшого шкільного віку, етапи та особливості їх особистісного розвитку та росту. Поняття та зміст професійного самовизначення, його головні чинники. Дієвість різноманітних форм та методів профорієнтаційної роботи у школі.

    контрольная работа [38,3 K], добавлен 04.06.2015

  • Підходи до вивчення професійного самовизначення підлітків і психологічна характеристика юнацького віку. Зміст тренінгів, спрямованих на зниження тривожності та стабілізацію емоційної сфери неповнолітніх. Психологічні засади організації корекційної роботи.

    дипломная работа [622,8 K], добавлен 21.06.2011

  • Професійне самовизначення як психологічна проблема. Методика "Опитувальник для визначення типу особистості" (за Д. Голландом) та методика "Визначення формули професії" (за М.С. Пряжніковим). Порівняльний аналіз вибору професії сучасними старшокласниками.

    курсовая работа [646,4 K], добавлен 16.03.2012

  • Особливості професійно-особистісного розвитку студентів-психологів і формування особистісної готовності до професійної діяльності. Протікання процесу життєвого самовизначення людини та розвиток його самопізнання. Мотивація успішності навчання студентів.

    курсовая работа [630,5 K], добавлен 02.12.2014

  • Успішність діяльності персоналу залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів, які заважають або сприяють досягненню цілей. Одним із найважливіших психологічних механізмів що має факторну дію в самомаркетингу, є самовизначення людини до своєї діяльності.

    реферат [24,1 K], добавлен 29.08.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.