Воля та прояви вольових та емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці

На противагу цьому інша школа стверджує, що, навпаки, вольове зусилля являє собою щось вторинне, похідне і що свідомі вольові акти виникли вже в самому кінці еволюції, як її вінець і завершення.

Еволюційне вчення Ч. Дарвіна дало сильний поштовх до прагнення вчених звести до мінімуму різницю між людиною і тваринами. На перші позиції у вивченні механізмів управління поведінкою вийшли фізіологи. І тут в першу чергу треба назвати великого російського вченого І.М. Сєченова.

Детермінізм І.М. Сєченова полягає в тому, що вся зовнішня активність людини, включаючи і вищу довільність, пов'язану з мотивами боргу, любові до Батьківщини і т.п., розглядалася ним як рефлекси, які починаються з чуттєвого збудження, а не за велінням абстрактної волі. А значить, причинність поведінки людини матеріальна, об'єктивна, оскільки викликає чуттєве збудження, сигнали теж матеріальні, об'єктивні.

Складність вивчення проблеми волі полягає в тому, що як у повсякденному, так і в науковому свідомості воля розуміється по-різному. У повсякденній свідомості вона постає то як свобода, то як вираження бажання людини, то як прояв сили характеру (протиставлення: вольовий - безвольний). Цей різнобій у повсякденному розумінні волі знайшов відображення і в науковому її розумінні двома протиборчими напрямками. Одне з них пов'язане зі свободою волі, свободою вибору, незалежно від зовнішніх обставин, інше - з детермінізмом, з зовнішньою обумовленістю поведінки людини, яка перетворює її мало не в автомат.

В ході проведеного нами емпіричного дослідження було отримано наступні результати:

1. У результаті аналізу первинних даних за домінуванням певних вольових властивостей в структурі інших виокремлено шість типів особистостей за проявом вольових якостей.

2. На основі розгляду середньогрупових даних аналізу встановлено специфічні особистісні властивості, характерні для кожного з виокремлених типів, що дозволило нам назвати їх як самодостатньо-впевнений, цілеспрямовано-наполегливий, саморегулятивний, ініціативно-імпульсивний, рішуче-сміливий, пасивно-слабовольний.

3. Найбільш поширеними за проявом вольових якостей є цілеспрямовано-наполегливий (37,6%) та пасивно-слабовольний (20,7%). У досліджуваній вибірці досить рідко (4,6%) зустрічалися представники самодостатньо-впевненого типу - особи з високим рівнем прояву всіх вольових якостей.

Список використаних джерел

1. Аллахвердов В.М. Досвід теоретичної психології. СПб., 1993.

2. Басов М.Я. Воля як предмет функціональної психології. - П., 1922.

3. Божович Л.І. Вивчення особистості школяра і проблеми виховання / / Психологічна наука в СРСР. М., 1960. Т. II.

4. Божович Л.І., Славіна Л.С., Ендовицкая Т.В. Досвід експериментального вивчення довільного поведінки / / Питання психології. 1976. - № 4.

5. Виготський Л.С. Собр. соч.: У 6 т. М., 1983. Т. 3, 5. - C. 235 - 307. 154-196.

6. Ершова Р.В. Комплексное изучение организованности как системного свойства личности: дис. доктора психол. наук: 19.00.01 / Регина Вячеславовна Ершова. - М., 2009. - 409 с.

7. Іванніков В.А. До сутності вольової поведінки // Психологічний журнал. 1985. - № 3.

8. Іванніков В.А. Довільні процеси і проблема волі // Вісник Московського університету. Серія 14, «Психологія». 1986б. № 2.

9. Ільїн Е.П. Зв'язок вольових якостей з індивідуальним стилем діяльності //Експериментальні дослідження вольової активності. Рязань, 1986.

10. Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции: учеб.пос. / В.А. Иванников. - [3-е изд.]. - СПб.: Питер, 2006. - 208 с.

11. Ильин Е.П. Психология воли. - СПб., 2000.

12. Ильин Е.П. Эмоции и чувства / Е.П. Ильин. - [2-е изд.]. - СПб.: Питер, 2007. - 783 с. - (Серия «Мастера психологии»).

13. Калин В.К. До питання про вольовому зусиллі //Вчені записки Рязанського педагогічного інституту. Т. 59. Проблеми формування особистості і вольовий процес. Рязань, 1968.

14. Ланге Н.Н. Елементи волі / / Питання філософії та психології. Специаль-ний відділ. Експериментальна психологія. СПб., 1890. Кн. 4.

15. Леонтьєв А.Н. Воля //Вісник Московського університету. Серія 14. «Пси-психологія». 1993. - № 2.

16. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1975.

17. Психологу для роботи. Діагностичні методики: збірник / [уклад. М.В. Лемак, В.Ю. Петрище]. - Вид.2-ге, виправл. - Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2012. - 616 с.

18. Рубiнштейн С.Л. Основи загальної психології, 2 изд. - М., 1946, гл. 14.

19. Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитать волю и характер. - М.: Просвещение, 1986.

20. Самошiн А. Проблема наполегливості в закордонній психології // Учений. зап. Рязан. гос. пед. ін-та. Т. 59. Проблеми формування особистості й вольовий процес.- М., 1968. - С. 221-240.

21. Селiванов В.I. Проблема волі в радянській психології, «Питання психології», 1964, - №1.

22. Селiванов В.І. Психологія вольової активності.- Рязань, 1974.

23. Сеченов І.М . Вибрані твори. - М., 1952. - Т. 1.

24. Симонов П.В. Про філогенетичні передумови волі / / Питання психології. 1971. - № 4.

25. Словник практичного психолога. /Сост. С.Ю. Головін. - Мінськ: Харвест, 1997.

Размещено на Allbest.ru