Психофізіологічні особливості емоційної сфери музично обдарованих підлітків

Емоційна сфера психіки. Нейрофізіологічна основа емоційних процесів. Психологічна характеристика осіб підліткового віку. Феномен музичної обдарованості. Зміст базових емоцій музично обдарованих підлітків, дослідження їх психофізичних особливостей.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.10.2015
Размер файла 1,1 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Актуальність теми.
  • Розділ І. Особливості емоційної сфери у психолого-педагогічній літературі
  • 1.1 Емоційна сфера психіки
  • 1.2 Нейрофізіологічна основа емоційних процесів
  • 1.3 Психологічна характеристика осіб підліткового віку
  • 1.4 Феномен музичної обдарованості
  • Висновки до першого розділу
  • Розділ ІI. Емпіричне дослідження психофізіологічних особливостей емоційної сфери музично обдарованих підлітків
  • 2.1 Методика дослідження емпіричного етапу дослідження
  • 2.2 Результати дослідження та їх аналіз
  • 2.2.1 Виявлення музичної обдарованості учнів підліткового віку
  • 2.2.2 Результати та інтерпретація опитувальника "Виявлення емоційного стану під впливом творів мистецтва"
  • 2.2.3 Емоційний інтелект музично обдарованих підлітків
  • 2.2.4 Зміст базових емоцій музично обдарованих підлітків
  • 2.2.5 Оцінка самопочуття, активності, настрою музично обдарованих підлітків
  • 2.2.6 Бажані потреби музично обдарованих підлітків
  • Висновки до другого розділу
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додатки

Вступ

Актуальність теми.

Емоційне життя людини привертало увагу філософів, фізіологів, психологів у різні часи, від античності і до наших днів. Відомо, що емоційність як стійка властивість індивідуальності, як одна з психологічних складових темпераменту (В.Д. Небиліцин, А.Є. Ольшаннікова, Б.М. Тєплов) виконує системоутворюючу функцію у структурі рис особистості та окремих її якостей (О.П. Саннікова); емоції (В.К. Вілюнас, Г.С. Костюк. П.В. Сімонов, О.Я. Чебикін та ін.) та емоційність (А.Є. Ольшанникова, О.І. Палей, І.В. Пацявичюс, І.А. Переверзєва, В.О. Пінчук) беруть участь у регуляції діяльності, є детермінантами успішності діяльності (О.П. Саннікова).

Проблема емоційної сфери підліткового віку знайшла своє відображення у працях таких вчених, як Л.І. Бершедова, Т.О. Гаврилова, І.В. Дубровіна, М.В. Єрмолаєва, О.Ф. Ідобаєва, І.С. Кон, Г. Крайг, Н.С. Курек, К.С. Лебединська, А. Є. Личко, І.П. Мєлєшенкова, В.С. Мухіна, К.Н. Поліванова, М.С. Пономарьова, А.М. Прихожан, Ф. Райс, А.О. Реан, А. Фрейд та інших. Теоретичні питання обдарованості досліджували А.Н. Лєонтьєв, О.М. Матюшкін, С.А. Рубінштейн, Б.М. Тєплов, Г.І. Побережна, С.Л. Горбенко, В.С. Бажанюк.

Існує багато праць, присвячених вивченню емоційності, психофізіологічній природі емоцій, вивченню обдарованості, підліткового віку. Проте є мало дослідженим і актуальним вивчення психофізіологічних особливостей емоційної сфери підлітків, що мають обдарованість, зокрема музичну обдарованість. Всі люди мають емоційну сферу, багатьом подобаються твори мистецтва, але вплив мистецтва на людину різний. Можливо, річ у природних здібностях людини, що дозволяє нервовій системі реагувати саме певним чином на твори мистецтва.

Прийнято вважати очевидним, що мистецтво може викликати у людини різні емоційні реакції, але питання про те, як відбувається формування емоційної сфери людини під впливом мистецтва, виявляється відкритим. Актуальність психофізіологічних і власне психологічних досліджень емоційної сфери пов'язана з вирішенням питання про походження і природу емоцій і почуттів, їх взаємозв'язку з музичною обдарованістю.

Мета дослідження - виявити психологічні та психофізіологічні особливості емоційної сфери музично обдарованих підлітків.

Завдання дослідження:

1. На основі теоретичного аналізу психолого-педагогічної, психофізіологічної та медичної літератури з'ясувати особливості емоційної сфери підлітків, розкрити зміст основних понять.

2. Виявити музично обдарованих підлітків для дослідження психофізіологічних особливостей їхньої емоційної сфери.

3. Емпірично дослідити психофізіологічні та психологічні особливості емоційної сфери музично обдарованих підлітків та таких, що не мають музичної обдарованості.

Об'єкт дослідження - психоемоційна сфера людини.

Предмет дослідження - психологічні та психофізіологічні особливості емоційної сфери музично обдарованих підлітків.

Методи дослідження:

Для вирішення першого завдання використовувався теоретичний аналіз психологічної літератури з проблеми дослідження.

Для розв'язання другого завдання - опитувальник "Виявлення музичної обдарованості" Бажанюк В.С.

Для вирішення третього завдання - теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури, психологічні методики: методика діагностики "Емоційного інтелекту" Н. Холла; методика Б.І. Додонова "Бажані переживання"; чотирьохмодальний емоційний опитувальник

Л.А. Рабинович; методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою; опитувальник "Визначення емоційного стану під впливом художніх творів"; методи кількісної та якісної обробки емпіричних даних.

Емпірична база дослідження: дослідною роботою на емпіричному етапі дослідження було охоплено 40 осіб підліткового віку (20 учнів Бучанської школи мистецтв ім. Л. Ревуцького,20 учнів загальноосвітньої школи №1 м. Бучі Київської області).

емоційна сфера музично обдарований підліток

Розділ І. Особливості емоційної сфери у психолого-педагогічній літературі

1.1 Емоційна сфера психіки

Емоції - це психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, зумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта. Емоції - це суб'єктивна форма існування потреби, мотивація відкривається суб'єкту у вигляді емоційних явищ, що сигналізують йому про погребову значущість об'єктів і спонукають спрямовувати на них діяльність.

У житті людини емоції виконують ряд функцій, серед яких: оцінювання, спонукання, дезорганізація, накопичення й актуалізація індивідуального досвіду, закріплюючи в ньому ті впливи й вдалі дії, що їх збудили [46]. Емоції також виконують регулятивну функцію, яка виявляється в тому, що вони:

організують поведінку;

регулюють процеси пізнання;

впливають на якість діяльності.

Багатогранність емоцій, їх прояв на різних рівнях відображення і діяльності, складні відносини з предметним змістом, виключає можливість простої лінійної класифікації емоцій [46].

Один із провідних дослідників емоційної сфери К. Ізард дає наступне визначення поняттю: "Емоція - особлива форма психічного відображення, яка у формі безпосереднього переживання відображає не об'єктивні явища, а суб'єктивне до них відношення. Емоція - це щось, що переживається як почуття, яке мотивує, організовує і направляє сприйняття, мислення і дії" [18, с.29].

Емоційний процес - це особливий рід процесів регуляції, які актуалізуються під впливом подій, що викликають зміну в стані організму або в його стосунках з середовищем, або що змінюють актуальний стан рівноваги між суб'єктом і середовищем.

На виникнення емоцій впливають наступні чинники:

індивідуальні (типологічні) особливості суб'єкта;

чинник часу;

характер потреб;

рівень розумового розвитку людини і його здатність інтегрувати різні елементи інформації в ціле (здібність до цілісної оцінки ситуації) [35].

Емоційна сфера у психіці людини забезпечує її ставлення до навколишнього середовища. Загалом емоції визначаються як психічний процес, який відображає особисту значущість та оцінку внутрішніх та зовнішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі безпосередніх переживань. Вони забезпечують взаємозв'язок людини з процесом та результатом задоволення потреб, з регуляцією діяльності. Емоції завжди мають суб'єктивний характер. Розрізняють види емоцій: афект, власне емоції, почуття, настрій, стрес та фрустрація [59].

Р.М. Грановська виділяє серед емоційних явищ афекти, власне емоції, відчуття, настрої, стрес.

Афект - найбільш потужна емоційна реакція. Він повністю захоплює психіку людини, зумовлюючи єдину реакцію на ситуацію в цілому. Відмінні риси афекту: ситуативність, узагальненість, велика інтенсивність, мала тривалість [59].

Найпростішим видом емоцій розглядається афект - інтенсивне, бурхливе і відносно короткочасне емоційне переживання (гнів, жах, горе, відчай, бурхлива радість та ін.). Це найсильніша емоційна реакція

Характеристика афекту:

1) емоційна реакція охоплює всю психіку людини;

2) він супроводжується руховими реакціями та соматичними змінами;

3) розвиток афекту відбувається за законом: чим сильніша потреба, чим більше сил покладено на її задоволення, але чим менший результат, тим сильніший афект.

Власне емоції - триваліші стани. Вони можуть бути реакцією не лише на події, що відбулися, але і на вірогідних або згадуваних. Емоції відображають події у формі узагальненої суб'єктивної оцінки і передбачають результат дії.

Власне емоції характеризуються на основі порівняння з афектом:

1) мають більшу тривалість;

2) якщо афект виникає на завершення дії і відображає результат, то емоції відносяться і до майбутньої дії.

Власне емоції характеризуються амбівалентністю (двоякістю) - одні й ті ж об'єкти можуть викликати протилежні емоції, наприклад: задоволення і незадоволення, збудження та заспокоєння і т.д. Вирізняються основні фундаментальні емоції (радість, подив, гнів, страждання та ін.) [64].

К. Ізард розглядає емоції (теорія диференціальних емоцій) як складний процес, що має нейрофізіологічний, рухово-експресивний і почуттєвий компоненти. Інтраіндивідуальний процес взаємодії цих компонентів, внаслідок якого виникає емоція, є результатом еволюційно-біологічних процесів. На нейрофізіологічному рівні емоції визначаються електрохімічною активністю нервової системи. На почуттєвому рівні емоції виявляються як сильно мотивоване переживання. На рухово-експресивному рівні - це, насамперед, мімічна діяльність, а по-друге, - пантомімічні, вісцерально-ендокринні, а іноді - голосові реакції. Емоції розглядаються не тільки як основна мотивуюча система, але і як особистісні процеси, що додають змісту і значення людському існуванню.

Отже, базовими емоціями особистості є такі, як:

1. Інтерес - збудження.

2. Задоволення - радість.

3. Здивування - зчудованість.

4. Горе - страждання.

5. Гнів - лють.

6. Відраза - огида.

7. Презирство - зневага.

8. Страх - жах.

9. Сором - сором'язливість.

10. Провина - каяття.

Існують такі класифікації емоцій [17]:

1) за знаком: позитивні та негативні:

позитивні емоції - породжуються узгодженням обставин з нормами, що відповідають світогляду цієї особи (задоволення, радість, захват, замилування, самовдоволення, упевненість, задоволеність собою, повага, довіра, симпатія, ніжність, любов, подяка, спокійна совість, полегшення, безпека, каяття, каяття совісті й ін.);

негативні емоції - породжуються відхиленням обставин від параметрів життєдіяльності конкретної людини як особистості (горе (скорбота), невдоволення, туга, сум, нудьга, розпач, засмучення, тривога, переляк, страх, жах, жалість, жаль, розчарування, образа, гнів, презирство, обурення, гордість, ворожість, заздрість, ненависть, злість, ревнощі, сумнів, розгубленість, зніяковілість, сором, відраза тощо);

2) за модальністю: специфічною властивістю, яка відрізняє здивування від тривоги, радість від огиди, гнів від суму тощо;

3) за впливом на організм: стенічні та астенічні:

стенічні емоції - підштовхують до вчинків, висловів, збільшують напругу сил. Людині важко мовчати, не діяти активно (радість, впевненість, тріумф);

астенічні емоції - характеризуються пасивністю, бездіяльністю (страждання, неспокій, страх);

4) за глибиною, інтенсивністю, тривалістю та ступенем диференційованості: почуттєвий або емоційний тон відчуттів; власне емоції; афект; пристрасть; настрій.

У зв'язку з потребами людини розрізняють прості емоції, пов'язані із задоволенням чи незадоволенням потреб індивіда, та складні емоції (почуття), які, в свою чергу можна поділити на: етичні, естетичні, пізнавальні та практичні [46].

Власне емоції виявляють оцінювальне ставлення індивіда до актуальних чи можливих ситуацій. До того ж вони сигналізують про смисл подій, які ще не настали або ж відійшли у минуле, тому часто виникають у зв'язку з образами пережитих чи уявних ситуацій. Серед них є основні емоції: інтерес, радість, здивування, горе, гнів, огида, зневага, страх, сором, провина. Комбінація деяких інших утворює комплексні емоції: тривогу, депресію, любов, ворожнечу. Кожна емоція має власну картину суб'єктивного переживання, здійснюється за рахунок специфічних фізіологічних механізмів й характеризується притаманними лише їй виразними рухами [18].

Інтерес - емоційний вияв пізнавальних потреб людини, дуже важливий для формування різноманітних навиків і інтелекту. Інтерес - єдина мотивація, що здатна зробити роботу приємним зайняттям протягом великого відрізку часу. Він повністю необхідний для творчості.

Людина почуває інтерес до того, що нове чи відмінне від раніш побаченого чи почутого, але він активізується також при усвідомленні нових можливостей. Зміна середовища чи відкриті нові можливості можуть бути пов'язані з чимось, що знаходиться всередині людини, або виникає всередені людини, дякуючи уяві, пам'яті і мисленню.

Інтерес активується і підтримується змінами і новизною. Він грає важливу роль в довгому збереженні стосунків між людьми. Подружні пари, які продовжують цікавити один одного як особистості, довгі роки живуть разом і отримують задоволення від постійного спілкування між собою [15].

Радість - представлена як одна з першопочаткових емоцій; за Уорреном, виступає як почуття (сентимент) чи емоційне ставлення; краще розглядається як один з двох полюсів емоції (іншим є сум / смуток), між якими емоційне життя як би мовити коливається; як Дарвін зазначає, вона схильна виражатися в сміху. Ще одним визначення радості є: радість - це емоційний вираз великого щастя [10].

Здивування - когнітивна емоція, що виникає при виникненні несподіваної ситуації. При здивуванні м'язи різко скорочуються. Це досить нестабільне почуття; воно швидко приходить і швидко зникає. Його основна функція - допомогти людині підготуватись до реакції на нову чи несподівану подію і на наслідки цієї події. З точки зору еволюційного розвитку це дуже важлива емоція, що володіє сильною психологічною інерцією, направлена на виживання виду [15].

Сум зараховують до негативних емоцій, та він може супроводжувати й позитивні переживання і почуття людини. Тихий сум може бути навіть приємний людині. У разі суму відбуваються порушення, зворотні до тих, які спостерігають під час радості: гальмування моторики, звуження кровоносних судин. Це викликає відчуття холоду й ознобу. Сум сповільнює не лише фізичну, а й розумову активність людини. Емоція суму є в основі такого психічного розладу, як депресія.

Горе - це сильне негативне переживання при втратах. У різних людей горе виникає по-різному, когось зачіпають тільки дрібниці, когось - серйозні речі. Буває, що горе адекватне реальності: людині справді важко, боляче - вона журиться. Але буває горе і перебільшене - тоді це лише засіб привернення уваги та отримання уваги до себе.

Чим більше емоційна невразливість людини, тим вона сильніша, тим рідше відчуває горе [21].

Гнів - негативно забарвлений афект, спрямований проти несправедливості і супроводжується бажанням усунути її [39].

Огида - це прояв глибокої неприязні. Часто виникає разом з гнівом, але має свої власні ознаки і по-іншому переживається. Огида являє собою бажання позбавитись від когось чи від чогось.

Презирство - емоція, що відображає втрату іншою людиною чи цілою

групою своєї значущості для індивіда, переживання останнім своєї переваги в порівнянні з іншими.

Страх - переживання, зумовлене отриманням прямої чи опосередкованої інформації про реальну чи уявну загрозу, очікування невдачі при здійсненні дій, обумовленої ситуацією, що виникла. Вважається, що страх являється однією з найбільших негативних емоцій. Страх може паралізувати людину, а може і мобілізувати її енергію.

Сором - виникає як переживання неузгодженості (дійсного чи тільки уявного) між нормою поведінки і фактичною оцінкою, прогнозування засуджуючої чи різко негативної оцінки оточуючих. Сором мотивує бажання сховатися, зникнути.

Провина - емоція, схожа на сором, оскільки також виникає у результаті неузгодження очікуваної та реальної поведінки [23].

Почуття - ще стійкіші психічні стани, що мають чітко виражений наочний характер. Почуття характеризуються на основі порівняння з власне емоціями:

1) емоції більшою мірою пов'язані з біологічними процесами, почуття - з соціальними;

2) емоції більшою мірою не усвідомлювані, почуття - усвідомлювані;

3) емоції не завжди мають зовнішній прояв, почуття - завжди;

4) емоції не завжди є визначеними, почуття зажди предметні та конкретні;

5) емоції короткочасні, почуття - довготривалі. Вирізняються вищі почуття та їх види.

Почуття - відображення в свідомості людини її ставлення до дійсності, яке виникає при задоволені або незадоволені вищих потреб - це стійке емоційне ставлення до різних сторін оточуючої дійсності [13].

С.Л. Рубінштейн виділяє три рівні почуттів:

1. Рівень органічної ефективно емоційної чутливості, що пов'язаний з задоволенням органічних потреб, ця чутливість має не опредметнений характер у тому розумінні, що не усвідомлюється її зв'язок із предметом задоволення потреби.

2. Предметні почуття, що відповідають предметному сприйняттю і предметні дії, біль високий рівень усвідомленості.

3. Узагальнені почуття: почуття гумору, іронії, трагічного комічного.

Переживання почуттів виявляється як особливий емоційний стан людини і водночас є психічним процесом, тобто має свою динаміку. Формами переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власне почуття. Всі вони становлять емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторів поведінки і діяльності людини. Почуття виступають суб'єктивним показником того, як задовольняються потреби людини. Якщо процес задоволення потреб проходить сприятливо, то у працівника виникають позитивні емоційні стани (захоплення, радість, задоволення). Незадоволені потреби супроводжуються негативними емоціями [20].

Пристрасть - абсолютно домінуючи, стійкі почуття [46]. Пристрасть - сильні й тривалі емоційні стани, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного сенсу предмета, потреби, мотиву, від якого залежить життя. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші види діяльності [51].

Настрій - найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини. Настрій - емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує його стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя [17].

Настрій визначається як стійкі почуття помірної чи слабкої сили, що діють тривалий час; найтриваліший емоційний стан, який забарвлює усю поведінку людини. Відмінність настрою від емоцій полягає у меншій інтенсивності і меншій предметності. Настрій відображає неусвідомлювану узагальнену оцінку того, як на даний момент складається ситуація [59].

Настрій - протилежний афекту, це загальний емоційний стан, який у відомому проміжку часу забарвлює переживання та діяльність людини. Він має такі особливості: забарвлює всю ситуацію в цілому; не має специфічно цільового об'єкту, специфічних реакцій; не прив'язаний до приватної події або моменту; виникає в наслідок узагальнення якогось емоційного враження; він впливає як контекст, непомітно для нас трансформує наші реакції на події; стимулює людину до поведінки, яка покращила б її самопочуття [17].

Стрес - емоційний стан, викликаний несподіваною і напруженою ситуацією. Стрес розглядається як вид афектів та визначається як стан занадто сильного та тривалого психічного напруження, яке виникає у людини, коли її нервова система отримує емоційне перевантаження. Причиною стресу є несподіванка, що порушує звичний плин життя.

Для організму, що знаходиться в такому стані, характерний комплекс реакцій для пристосування до нових умов:

1) реакція тривоги;

2) опір;

3) виснаження [56].

Стрес - невід'ємна складова життя людини, його не можна уникнути. Для кожної людини є оптимальний рівень стресу, при якому досягається найбільша ефективність діяльності [24].

Л.О. Китаєв-Смик наводить такі визначення поняття "стрес", які наводяться в сучасній літературі:

сильна несприятлива дія, що негативно впливає на організм;

сильні як несприятливі, так і сприятливі для організму реакції різного роду;

неспецифічні риси (елементи) фізіологічних і психологічних реакцій організму за сильних, екстремальних для нього дій, що викликають інтенсивні вияви адаптаційної активності [24].

З поняттям стресу пов'язане поняття фрустрації - емоційний стан, який переживається як напруження, тривога, відчай, гнів, що охоплюють людину, коли на шляху досягнення мети вона зустрічає неочікувані перешкоди.

Згідно з С. Розенцвейгом, за спрямованістю реакції поділяються на:

екстрапунітивні: поведінка полягає в тому, що особистість звинувачує весь світ у своїх невдачах і реагує гнівом та злістю на інших;

інтрапунітивні: така поведінка пов'язана із звинуваченням себе в різних невдачах, породжених фрустраційними ситуаціями; тут реакція спрямована на себе, з прийняттям провини чи відповідальності за виправлення ситуації, що склалася;

імпунітивні: поведінка полягає в тому, що особистість вважає ситуацію неминучою і проявом долі, звинувачення оточуючих чи самого себе не спостерігається [54].

Отже, як зазначає С. Розенцвейг, реакції на фрустрацію можуть супроводжуватися гнівом та злістю, тобто можуть мати негативне емоційне забарвлення [54].

Емоційна сфера особистості - сукупність емоційних процесів, станів та властивості особистості, які забезпечують цілісність емоційного життя людини.

Емоційну сферу особистості становить:

1. Емоційний тон відчуттів - безпосередні переживання, що супроводжують окремі життєво важливі впливи і спонукають людину до їх збереження або усунення.

2. Ситуативні емоції - суб'єктивна форма вираження ступеня задоволення потреби.

3. Емоційні стани: а) настрій - загально емоційне тло; б) афекти - реакції на екстремальні умови, коли людина не може впоратися з ситуацією; в) стреси - реакції на тривалі підвищені навантаження, що вимагають мобілізації сил.

4. Почуття - стійкі почуття до об'єктів, які належать до вищих потреб [46].

5. Пристрасті - абсолютно домінуючи, стійкі почуття.

6. Емоційність людини - сукупність властивостей людини, що характеризують зміст, якість і динаміку її емоцій і почуттів. Змістові аспекти відображають явища і ситуації, що мають значущість для суб'єкта. Якісні властивості - ставлення індивіда до явищ навколишнього світу і знаходять своє вираження в знаку і модальності домінуючих емоцій. До динамічних властивостей належать особливості виникнення, перебігу і припинення емоційних процесів і їх зовнішнього вираження.

7. Емоційний досвід людини - способи реагування, що закріпилися, ієрархія емоцій і почуттів [46].

Емоційні стани розглядаються за змістовими ознаками як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану й до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомлення порядок змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афекту як найменш усвідомлюваних. Емоційний стан - більш довготривалий, який може тривати декілька місяців. Важливою характеристикою є відносна статичність. Емоційний стан не направлений на певний предмет, він виступає у вигляді фону, сцени [18].

Ієрархія цінних для особистості емоційних переживань визначає, на думку Б.І. Додонова, загально емоційну спрямованість (ЗЕС). Людина буде організовувати своє життя так, щоб частіше відчувати улюблені емоції. Таким чином, при належності до певного типу ЗЕС позначається на широкому спектрі проявів особистості в її життєдіяльності. Основні типи ЗЕС:

Альтруїстичні емоції - виникають на основі потреби в заступництві, допомозі іншим людям.

Комунікативні емоції - виникають на основі потреби спілкуванні.

Глоричні емоції - пов'язані в потребі в славі.

Праксичні емоції - переживання, пов'язані з діяльністю її успішність або неуспішність.

Пугничні емоції (та емоції боротьби) - пов'язані з потребою в подолані небезпеки, на основі якої виникає інтерес до боротьби.

Романтичні емоції - прагнення до всього незвичайного, таємничого.

Пізнавальні емоції - пов'язані з потребою в когнітивній гармонії, щоб у новому, невідомому відшукати знайоме.

Естетичні емоції - пов'язані з потребою в красі.

Гедоністичні емоції - пов'язані із задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті.

Акізитивні емоції - виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, колекціонування речей [46].

Особам з домінуванням емоційної модальності "радість" властиві конформність, сміливість, життєрадісність, чуттєвість, самовпевненість, залежність від групи.

Особам з домінуванням емоційної модальності "гнів" відрізняються слабкістю "Я”, залежністю від групи, суворістю, жорстокістю, тривожністю, екстраверсією, підозрілістю, фрустрованістю.

Особам з домінуванням емоційної модальності "сум" властиві нерішучість, стурбованість, відчуженість, інтроверсія, схильність до почуття провини, конформність, довірливість.

Особам з домінуванням емоційної модальності "страх" властиві конформність, інтроверсія, імпульсивність, стурбованість, покірливість, консерватизм, практичність, нерішучість [40].

За певними емоціями стоять відповідні потреби [12].

Біологічні (вітальні) потреби у своїх первинних біологічних формах є нестачею в чомусь. Такі потреби виникають при відхиленні параметрів внутрішнього середовища організму від оптимального рівня й задовольняються при його досягненні. Вони забезпечують нормальну життєдіяльність організму. Провідними біологічними потребами є:

харчова потреба, що характеризується зменшенням в організмі рівня поживних речовин;

питна потреба, пов'язана з підвищенням осмотичного тиску;

температурна потреба - у разі зміни температури тіла;

статева потреба тощо.

Соціальні потреби можуть бути реалізованими тільки шляхом взаємодії з іншими людьми. Соціальні потреби складаються з таких основних видів:

потреба належати до певної соціальної групи;

потреба посідати в цій групі певне місце відповідно до суб'єктивних уявлень індивіда про ієрархію в цій групі;

потреба дотримуватися поведінкових зразків, прийнятих у певній групі.

Пізнавальні потреби становлять біологічно зумовлену основу для саморозвитку індивіда. В цю групу включають:

потребу в новизні, інформаційну потребу;

потребу в компетентності;

потребу в подоланні перешкод [57].

Як важливу передумову успішної життєдіяльності особистості розглядають "емоційний інтелект".

Емоційний інтелект має наступну структуру:

1) емоційна обізнаність - включає в себе уявлення конкретної особистості про можливі прояви емоцій і наслідки, які вони мають, засвічує вибір адекватних стратегій психологічного подолання нервового напруження;

2) управління своїми емоціями - відображається в здатності до переключення психічних процесів, переміни емоційних реакцій відповідно до ситуації та ефективного пристосування до умов середовища;

3) самомотивація - визначає довільне керування емоціями;

4) емпатія - засвідчує вміння відчувати почуття та психологічний стан іншого, здатність до співпереживання;

5) розпізнавання емоцій інших людей - грунтується на спроможності адекватно розпізнавати витоки власних емоцій та емоцій інших людей, полягає у вмінні впливати на емоційний стан оточуючих.

Виділяють рівні парціального та інтегративного емоційного інтелекту.

В широкому розумінні емоційний інтелект трактується як здатність диференціювати позитивні і негативні почуття, а також знання про те, як змінити свій емоційний стан з негативного на позитивний.

Рівень емоційного інтелекту є важливим засобом успішної самореалізації особистості. Високий емоційний інтелект свідчить про вміння особистості збалансувати емоції і розум, відчути внутрішню свободу та відповідальність за себе, усвідомити власні потреби і мотиви поведінки, рівновагу, а також скорегувати стратегію власного життя. Він асоціюється з почуттям загального щастя.

Середній рівень свідчить про слабкі вміння керування своєю емоційною сферою. Низький емоційний інтелект - про невміння керувати своєю емоційною сферою, призводить до нещастя і характеризується страхом, самотністю, нестабільністю, агресією, почуттям провини, депресією, фрустрацією [34].

Емоційно компетентній людині властиві врівноваженість, сумлінність, доброзичливість, комунікабельність, відкритість; людина, яка легко вживається з іншими і перебуває "у владі з собою", яка спроможна контролювати власні емоції, адекватно оцінюючи їх природу та чинники. Емоційно компетентна людина успішно долає перешкоди на шляху до досягнення цілей, регулює виявлення власного настрою і утримується від тривалого депресивного стану, не впадає у відчай при винесені труднощів, співчуває іншим людям, стримує імпульсивні спонукання до дії без достатнього обміркування її можливих наслідків. Завдяки цьому, навіть маючи досить помірний рівень інтелектуального розвитку, вона досягає значно більших успіхів, ніж людина з високим I. Q., але низькими показниками емоційного інтелекту [49].

Емоційність представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. Як основні характеристики "емоційності" виділяють вразливість, імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном "імпульсивність" позначається швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю зазвичай розуміється швидкість, з якою припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим [34].

Сучасна стратегія навчання та виховання підростаючого покоління спрямована на гармонійний розвиток особистості, створення сприятливого освітнього середовища для розкриття та реалізації особистісного потенціалу всіх суб`єктів навчально-виховного процесу.

Водночас, одним з негативних наслідків життя в умовах соціально-економічних змін є підвищення рівня віктимізації населення, зокрема, осіб юнацького віку. При цьому несприятливий розвиток особистості юнака внаслідок гострих і часто невирішених суперечностей цього віку труднощів міжособистісних взаємовідносин і способів адекватного відреагування на провокуючі ситуації може привести до тих чи інших проявів віктимності, які, закріпившись, перетворюються в індивідуальну віктимність як якість особистості, що сприяє перетворенню її в жертву за певних життєвих обставин (В. Полубинський, А. Ситковський та ін.). Це утруднює, а подекуди й унеможливлює розв`язання актуальних для осіб юнацького віку завдань набуття самостійності, вступу у доросле життя, самовизначення. Прояви віктимності є проблемою й для самого юнака, оскільки його психіка ще не є достатньо зрілою для самостійного подолання такого виду труднощів. Невміння адекватно оцінити свій стан, "соціальна сліпота", що пов`язані з відсутністю життєвого досвіду, можуть привести до того, що цілісність і високість почуттів будуть підмінені "легким життям" згідно принципу "отримай від життя усе" або фанатичному усуванню всього того, що заважає юнацькому радикалізму (Т. Склярова). Як наслідок - сумнівні зв`язки та випадкові знайомства, що можуть привести до плачевних наслідків. А якщо особистості юнака властиві ще й такі якості, як неадекватна самооцінка, високий рівень тривожності та агресивності, емоційно-вольова нестійкість - така особистість "готова" стати жертвою (А. Дьяченко).

Серед проявів віктимності виокремлюють, зокрема, труднощі у переживанні власних емоцій, схильність брати на себе відповідальність за почуття та стани іншої людини (Є. Змановська, Ю. Клейберг, І. Малкіна Пих, Б. Уайнхолд та ін.), що дозволяє висунути припущення про важливу роль емоційного інтелекту як чинника віктимності особистості.

Феномен емоційного інтелекту привертає увагу у всьому світ і все більшого числа дослідників. Сама ідея єдності емоційної і раціональної сутностей у людини зародилася з давніх-давен. Ще давньогрецькі вчені приділяли емоціям багато уваги і вважали, що вони повинні підкорятися розуму, тим самим поліпшуючи якість життя людини. У своїй "Риториці" Арістотель писав: "емоції - це щось, що настільки сильно змінює стан людини, що це відбивається на його здібності до міркування та супроводжується втіхою чи стражданням. А в I сторіччі до н. е. Публіус Сірус заявляв: "Керуй власними емоціями, бо інакше твої емоції керуватимуть тобою". Ідея емоційного інтелекту у тому вигляді, у якому цей термін існує в цей час, виросла з поняття соціального інтелекту (здатність правильно розуміти поведінку людей) (Г. Айзенк, Д. Гілфорд, Е. Торндайк). У психологічній науці на пострадянському просторі ідея єдності афекту та інтелекту знайшла своє відображення в працях Л. Виготського, Б. Зейгарник О. Лурия С. Рубінштейна, О. Тихомирова. Були запроваджені поняття-відповідники терміну "емоційний інтелект": "змістовне переживання", "узагальнення переживань", "інтелектуалізація афекту" (Л. Виготський), "емоційне мислення" (О. Тихомиров) та ін.

На сьогодні важливість дослідження особливостей емоційного інтелекту, що сприяють розпізнаванню власних емоцій та емоцій інших осіб, успішності адаптування до умов навколишнього середовища, самомотивування, вироблення стратегії поведінки в критичних ситуаціях, здатність діяти з внутрішнім середовищем своїх почуттів і бажань і гармонійного розвитку особистості в цілому - незаперечні.

Саме тому необхідно розвивати свій емоційний інтелект. В першу чергу, справа йде про те, щоб батьки та вчителі усіляко намагались збагачувати та розвивати емоційну сферу дитини. Дитина, емоції якої не пригнічуються, яку навчають розуміти свої емоції та правильно з ними взаємодіяти, внутрішній світ якої постійно збагачується ззовні за допомогою дорослих виросте в мотивованого, здатного успішно адаптуватись до умов зовнішнього середовища підлітка, а потім і юнака, здатного діяти із внутрішнім середовищем своїх почуттів та бажань (Р. Бак), утримуватись від фрустрації і, таким чином, добиватися успіху у повсякденному житті, справлятися з вимогами та тиском оточуючих, бути емоційно компетентним. Емоційний інтелект залежить від багатьох факторів: спадковість, середовище, гендерних ознак (згідно з К. Юнгом - у хлопчиків у процесі виховання емоції пригнічуються, у той час як у дівчаток вини домінують).

Окрім цього, емоційний інтелект залежить від віку та зростає у період між раннім підлітковим віком та ранньою дорослістю (І. Андреєва). Отже, можна висловити припущення, що в юнацькому віці можливий його продуктивний розвиток, що зумовлює можливість знизити сприйнятливість до віктимогенних ситуацій, схильність до віктимної поведінки та віктимності юнаків у цілому [49].

Емоційність - це стійка інтеґральна властивість особи, яка характеризує знак, модальність та динаміку її емоцій і почуттів. Структура емоційності визначається якісними (знак та модальність домінуючих емоцій) та динамічними (легкість виникнення, сила, інтенсивність, глибина і тривалість емоційного переживання) характеристиками.

Серед основних динамічних параметрів емоційності виділено емоційну збудливість, інтенсивність емоцій, їх тривалість (емоційну лабільність - ригідність), емоційну стійкість. Емоційна збудливість розглядається як виражена готовність людини емоційно реагувати на значущі для неї подразники, інтенсивність емоцій - як глибина емоцій або сила почуттів. Емоційна лабільність характеризується як швидка та достатньо різка зміна емоцій і почуттів, яка проявляється у тому, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, обставин і партнерів, вільно "виходить" з одних емоційних станів та "входить" в інші. Емоційна ригідність трактується як своєрідна "в'язкість" емоцій, застрягання особистості на певних емоційних переживаннях. Емоційна стійкість особи визначається за ступенем впливу емоцій на ефективність її діяльності. Емоційність є системоутворюючим фактором, що зумовлює специфіку властивостей особистості. Індивідуальна своєрідність рис особистості та їх якісно-кількісне поєднання, а також індивідуальна варіативність діяльності (в тому числі діяльності спілкування) зумовлені емоційністю [34].

Ми оточені масою картин, звуків і т.д., але якщо вони не завдають нам важливого в будь-якому відношенні роздратування, то ми ставимося до них байдуже, як ніби вони не існують", - писав І.П. Павлов. На противагу цьому, порушення монотонності, тобто поява нових, несподіваних подразників, загострює сприйняття. Таку реакцію на новий подразник І.П. Павлов називав рефлексом " що таке", або орієнтовними (дослідним) рефлексом.

Таким чином, активна функція органів почуттів і центральної нервової системи дозволяє нам то гостро сприймати, то зовсім не помічати незліченні і надлишкові подразники.

Нюанси відчуттів, викликаних відтінками заходу або сукупністю інших впливів, можуть викликати нашу реакцію у формі вигуків, міміки або емоційних жестів. Часом ми схильні насвистувати або наспівувати, барабанити пальцями або відбивати такт ногою. Всі ці непотрібні рефлекторні акти суть зовнішні відгомони нашого суб'єктивного світу. І жест, і міміка, і вигук говорять оточуючим про наявність якогось емоційного потенціалу, але здійснити ефективну емоційну інформацію і повідомити іншим індивідуальні нюанси відчуттів не можуть. Не можна це зробити і за допомогою протокольно точного словесного повідомлення. Тут необхідна "друга, особлива мова" - мова мистецтва [29].

1.2 Нейрофізіологічна основа емоційних процесів

Як і інші психічні процеси, емоції мають рефлекторну природу, виникаючи у відповідь на зовнішні або внутрішні (вихідні з внутрішнього середовища організму) подразнення.

Фізіологічні механізми емоцій являють собою складну картину. Вони складаються як з більш давніх процесів, що протікають в підкіркових центрах і у вегетативній нервовій системі, так і з процесів вищої нервової діяльності в корі головного мозку, при пануванні останніх.

Ці механізми можуть бути представлені в наступному вигляді: нервові збудження, викликані в корі головного мозку тими чи іншими зовнішніми і внутрішніми подразниками (а також залишкові зрушення, що лежать в основі спогадів), широко захоплюють при цьому область підкіркових центрів і вегетативної нервової системи. Це призводить до відповідних змін вегетативних процесів, викликаючи судино - рухові реакції, збліднення або почервоніння обличчя, відлив крові від внутрішніх органів, виділення продуктів внутрішньої секреції і т.д. Вегетативні зміни, зі свого боку, через аферентні провідники знову передаються в кору головного мозку, нашаровуються на наявні там збудження і створюють складну картину нервових процесів, які і складають основу того чи іншого емоційного стану.

Всі емоційні переживання в дуже великій мірі обумовлені фізіологічними процесами, що протікають в підкірці і у вегетативній нервовій системі, які є нервовими механізмами складних безумовних рефлексів, названих інстинктами. Особливу роль в емоційних реакціях організму відіграє таламус і розташовані поруч із ним у проміжному мозку смугасте тіло і центри вегетативної нервової системи. У таламус приходять аферентні збудження від всіх зовнішніх і внутрішніх рецепторів і від нього через доцентрові нейрони передаються до проекційним полям кори великих півкуль головного мозку. Від таламуса, смугастого тіла і вегетативних центрів відходять відцентрові нервові шляхи до залоз внутрішньої секреції, гладким м'язам внутрішніх органів і поперечно-смугастим м'язам скелетної мускулатури. При інстинктивно-емоційних реакціях, пов'язаних з нижчими емоціями - біль, пасивний (страх) і наступальний (гнів) захисні рефлекси, - замикання рефлекторних дуг відбувається в підкіркових центрах, викликаючи зазначені вище характерні для емоційних станів реакції внутрішніх органів і мімічні рухи.

Роль вегетативної нервової системи. Численними дослідженнями доведено, що емоції тісно пов'язані з діяльністю активованих через вегетативну нервову систему органів внутрішньої секреції. Особливу роль при цьому відіграють надниркові залози, що виділяють адреналін. Потрапляючи навіть в дуже невеликих кількостях в кров, адреналін робить сильний вплив на органи. В результаті виникають характерні для емоцій серцево-судинні та вазомоторні реакції, посилення та ослаблення серцевої діяльності, звуження і розширення кровоносних судин, розширення зіниць, характерні шкірні реакції, прискорення згортання крові при пораненнях, порушується діяльність органів травлення, відбувається відтік крові від органів черевної порожнини, і, навпаки, посилений приплив її до серця, легеням, центральній нервовій системі і кінцівкам, посилюється розпад вуглеводів в печінці і в зв'язку з цим збільшується виділення печінкою цукру і т.д.

Головною фізіологічною основою емоцій у людини є процеси вищої нервової діяльності, що здійснюються в корі великих півкуль головного мозку. Особливе значення при цьому мають процеси формування, переробки і руйнування динамічних стереотипів нервової діяльності, що утворюються в корі. Емоційні переживання є суб'єктивними відображеннями цих складних нервових процесів в корі.

Емоції є за своєю природою суб'єктивними відображеннями легкості або труднощі перебігу нервових процесів при переході від одного динамічного стереотипу до іншого, протилежного. Саме в характері фізіологічних процесів, пов'язаних з формуванням і руйнуванням динамічних стереотипів, необхідно бачити фізіологічну основу емоційних переживань труднощі і легкості, бадьорості та втоми, задоволеності і засмучення, радості і розпачу і т.д.

Велику роль у виникненні та перебігу емоцій грають тимчасові зв'язки другої сигнальної системи, завдяки яким ті чи інші емоційні стани можуть бути викликані не впливом безпосередніх подразників, а словами.

У людини механізми другої сигнальної системи набувають головне значення в емоційних процесах. Завдяки їм різко змінюється характер і складність емоційних переживань. Друга сигнальна система надає наступний вплив на розвиток емоцій у людини:

1. Через другу сигнальну систему емоції входять в сферу свідомості людини і перестають бути тільки біологічними процесами, які властиві тваринам.

2. Розширюється область емоційних переживань, до якої включаються не тільки елементарні, фізичні відчуття, як у тварин, а й вищі людські емоції - інтелектуальні, естетичні, моральні.

3. Почуття людини набувають суспільний характер, оскільки через другу сигнальну систему людина засвоює зміст, характер і способи вираження емоцій, що сформувалися у людини в процесі її суспільно - історичного розвитку, в емоціях отримують відображення суспільні відносини людей.

4. Підвищується роль уявлень і понять, у зв'язку з чим вдосконалюється і набуває особливого, людського характеру емоційна пам'ять, емоції починають відігравати велику роль у діяльності.

5. Виявляється можливим цілеспрямована передача емоційного досвіду, а у зв'язку з цим виховання і розвиток емоцій [22].

Щоб краще розібратись в психофізіологічній природі емоцій - розглянемо найвідоміші теорії емоцій.

В Еволюційній теорії походження емоцій Чарльза Дарвіна еволюційний принцип застосовується до психологічного розвитку живого організму і доводиться, що між поведінкою тварини і людини не існує принципової відмінності. Як показав Дарвін, в зовнішньому вираженні різних емоційних станів, в експресивно - тілесних рухах багато спільного у антропоїдів і сліпонароджених дітей. Ці спостереження лягли в основу його теорії. Емоції, відповідно до цієї теорії, з'явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосувальні механізми, що сприяють адаптації організму до умов і ситуацій його життя. Тілесні зміни, які супроводжують різні емоційні стани, зокрема, пов'язані з відповідними емоціями руху, за Дарвіном є не що інше, як рудименти реальних пристосувальних реакцій організму. І дійсно, спільність емоційних виразів людини і, у всякому разі, вищих тварин, що стоять найближче до людини, настільки очевидна, що не піддається ніякому оскарженню [44].

Рудиментарна теорія емоцій розвиває еволюційну ідею про походження емоцій, оцінюючи їх з боку поведінкової сфери. Після публікації робіт Чарльза Дарвіна ряд психологів (Герберт Спенсер, Теодюль Рібо) стали розвивати ідеї про біологічне походження людських емоцій з афективних і інстинктивних реакцій тварин. Передбачається, що емоції є залишковими проявами афектів, які колись супроводжували повноцінні біологічні реакції. Відповідно до даної концепції, виразні рухи, що супроводжують наш страх, розглядаються як рудиментарні реакції при втечі і обороні, а виразні рухи, що супроводжують наш гнів, розглядаються як рудиментарні залишки рухів, що колись супроводжували у наших тваринних предків реакцію нападу. Страх став розглядатися як "загальмована втеча", а гнів як "загальмована бійка", тобто емоції позиціонуються як "загасаюче відлуння" елементарних програм поведінки. Логіка даної теорії призводить до дещо спірним висновкам про відмирання емоцій як таких і не пояснює різноманітність емоційного світу людини.

Психоаналітична концепція емоцій звертає увагу на енергетичну складову психічних процесів, розглядаючи в цьому плані і емоційну сферу. Незважаючи на те, що пропонований абстрактний варіант тлумачення емоцій був мало прив'язаний до організації мозку, він надалі привернув увагу багатьох дослідників, які займалися даною проблемою. Відповідно до думки Зигмунда Фрейда, несвідоме є джерелом надлишку енергії, який він визначає як лібідо. Структурний зміст лібідо обумовлено конфліктною ситуацією, яка мала місце в минулому і зашифрована на інстинктивному рівні. Треба відзначити, що факти, що свідчать про виражену пластичність нервової системи, погано узгоджуються з ідеєю "законсервованого" конфлікту, не кажучи вже про те, що в даній гіпотезі погано проглядається біологічний сенс. З часом психоаналіз дійшов висновку, що енергія "несвідомого" ??не зберігається в структурах мозку як "дефект розвитку", а є наслідком появи в нервовій системі надлишку енергії, як результату недосконалої адаптації особистості в соціумі. Наприклад, А. Адлер вважав, що більшості дітей спочатку властиве відчуття власної недосконалості, в порівнянні з "всемогутніми дорослими", яке веде до формування комплексу неповноцінності. Розвиток особистості, згідно з поглядами Адлера, залежить від того, яким чином цей комплекс буде компенсуватися. У патологічних випадках людина може намагатися компенсувати свій комплекс неповноцінності за рахунок прагнення до влади над іншими [7].

Структурна теорія емоцій Пейпеца - класичний приклад нейропсихологічного підходу до розгляду емоцій, була опублікована в 1937 році. Вивчаючи емоційні розлади у хворих з ураженням гіпокампу і поясної звивини, Пейпец висунув гіпотезу про існування єдиної системи, що об'єднує ряд структур мозку і утворює мозковий субстрат емоцій. Ця система являє замкнутий ланцюг і включає: гіпоталамус, передньовентральне ядро таламуса, поясну звивину, гіпокамп і маміллярні ядра гіпоталамуса. Вона отримала назву кола Пейпеца. Пізніше структури, названі колом Пейпеца, були названі Полом Мак-Ліном лімбічною системою (назва враховувала, що поясна звивина є основою переднього мозку). Джерелом активності лімбічної системи є гіпоталамус, активність якого модулюють нижче розташовані структури середнього мозку і через таламус передає збудження до поясної звивини кори великих півкуль. За Джеймсом Пейпецом, поясна звивина є субстратом усвідомлених емоційних переживань. Сигнали від поясної звивини через гіпокамп і маміллярні тіла знову досягають гіпоталамус, забезпечуючи зворотній зв'язок в лімбічній системі. Таким чином, суб'єктивні переживання, що виникають на рівні кори, контролюють вісцеральні і моторні прояви емоцій. Існує ряд заперечень проти теорії Джеймса Пейпеца. Існують експерименти, де показано, що стимуляція гіпокампа людини електричним струмом не супроводжується появою емоцій (страху, гніву), а суб'єктивно пацієнти відчувають лише сплутаність свідомості [65].

Соматична теорія емоцій Джеймса-Ланге висунута незалежно один від одного американським філософом і психологом Вільямом Джеймсом і датським медиком Карлом Георгом Ланге в 1880-1890 роках. Підставою для теорії послужив аналіз відповідності між об'єктивним проявом активності вегетативної сфери і суб'єктивним відчуттям пережитої емоції. Відповідно до даної теорії, емоційне відчуття - це прояв у свідомості функціональних перебудов в організмі, що відбуваються на рівні вегетативної нервової системи. Зовнішнє подразнення викликає рефлекторні зміни в діяльності серця, дихання, кровообігу, тонусу м'язів, внаслідок чого в свідомість проектуються різні відчуття, з яких і складається переживання емоцій. Тобто, спочатку під дією зовнішніх стимулів відбуваються характерні для емоцій зміни в організмі і тільки потім, як їх наслідок, виникає сама емоція. Якщо вегетативні реакції є причиною, а емоції слідством у континуумі взаємодії організму з середовищем, то "ми сумуємо, оскільки плачем, сердимося, тому що наносимо удар, боїмося, бо имо". У порівнянні з рудиментарної теорією емоцій, яка розглядає їх у контексті елементарних програм поведінки, теорія Джемса - Ланге торкається більш глибоких механізмів поведінки, оцінюючи емоції на підготовчій стадії, як набір вегетативних реакцій, що забезпечують реалізацію плану дій. Слід звернути увагу, що в обох концепціях емоції розглядаються дещо односторонньо, як атрибут невеликого набору вроджених програм поведінки, тому створюється враження, що ряд процесів нашої свідомості позбавлений емоційного супроводу, відповідно стає складно пояснити притаманне людині багатство емоційної сфери [49].

Теорія емоцій Кеннона-Барта говорить, що гаму емоційних відчуттів людини неможливо зіставити з відносно невеликою різноманітністю вегетативних проявів. Пізніше Бард довів одночасність фізіологічних і суб'єктивних проявів емоційного процесу. Розвиток цих уявлень, підкріплене даними фізіології, привели до висновку, що при сприйнятті подій, що викликають емоції, нервові імпульси спочатку приходять в таламус, де збудження розщеплюється, частина його йде в кору великих півкуль, породжуючи суб'єктивне переживання емоцій, а інша половина направляється в гіпоталамус, який управляє фізіологічними змінами в організмі. Дана гіпотеза показала взаємини між емоційною і руховою сферами і сприяла розумінню сенсорної природи емоцій [28].


Подобные документы

  • Аналіз проблеми обдарованості в підлітковому віці. Поняття задатків, здібностей, пізнавальної потреби. Вплив обдарованості на індивідуально-психологічні особливості підлітків. Розробка рекомендацій щодо пом'якшення перебігу перехідного віку підлітків.

    дипломная работа [114,6 K], добавлен 13.12.2013

  • Поняття про пізнавальні процеси. Розвиток пізнавальних процесів в учнів підліткового віку. Експериментальне дослідження особливостей і проблем пізнавальних процесів підлітків. Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження, їх оцінка.

    курсовая работа [57,8 K], добавлен 20.07.2011

  • Пам'ять як психічний процес. Характеристика підліткового віку, особливості пам'яті підлітків. Теоретичне, досвідчено-емпіричне дослідження особливостей пам'яті у підлітків. Питання про взаємовідношення довільного і мимовільного запам'ятовування.

    курсовая работа [91,1 K], добавлен 08.04.2011

  • Індивідуально-вікові особливості підлітків. Причини підліткової психологічної кризи. Особливості міжособистісного спілкування в групі однолітків. Застосовані методики аналізу психологічних особливостей спілкування підлітків та їх характеристика.

    курсовая работа [173,8 K], добавлен 16.06.2010

  • Загальна характеристика психологічних особливостей підліткового віку, особливості афективної та мотиваційної сфери підлітка. Дослідження тривожності дітей підліткового віку, як психічного явища. Методи корекцій рівня тривожності, застосування тренінгу.

    курсовая работа [96,6 K], добавлен 22.04.2010

  • Психолого-педагогічні основи вивчення проблеми "важких" підлітків. Психологічні особливості розвитку дітей підліткового віку. Методи дослідження підлітків, які важко піддаються вихованню. Дослідження самооцінки та агресивності підлітків і їх результати.

    курсовая работа [580,8 K], добавлен 20.09.2010

  • Підходи до вивчення професійного самовизначення підлітків і психологічна характеристика юнацького віку. Зміст тренінгів, спрямованих на зниження тривожності та стабілізацію емоційної сфери неповнолітніх. Психологічні засади організації корекційної роботи.

    дипломная работа [622,8 K], добавлен 21.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.