Воля та прояви вольових та емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз наукових поглядів у американській та вітчизняній психології на проблему волі

1.1 Зміст поняття «воля» в історії американської та вітчизняної психології

1.2 Аналіз вольової дії

Розділ 2. Емпіричне дослідження волі та вольової поведінки особи юнацького віку

2.1 Організація дослідження

2.2 Аналіз отриманих результатів

2.3 Методичні рекомендації щодо розвитку волі в підлітковому та юнацькому віці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження обумовлена спрямованістю на вирішення фундаментальної проблеми вікової та педагогічної психології - розвитку в людини здатності до оволодіння власною поведінкою, регуляції (саморегуляції), підтримання високого рівня функціональності, на розкриття психологічних передумов формування особистості як активного суб'єкта власної діяльності, що, безумовно, передбачає розвиненість емоційно-вольового потенціалу. Відомо, що юнацький період розглядається як такий, під час якого суперечності розвитку набирають особливої гостроти. Це зумовлено специфічними явищами, що свідчать про перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до представників раннього юнацького віку. У зв'язку з цим юнакам необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм.

Необхідність такого погоджування часто пов'язана із значними труднощами, котрі й стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці школярів, у їх взаєминах з дорослими та ровесниками.

Актуальність дослідження обумовлена, перш за все, необхідністю подальшої теоретичної та практичної розробки проблеми емоційних проявів та реакцій на різних етапах онтогенезу особистості. У ряді досліджень відзначається уразливість, у першу чергу, емоційної сфери особистості як дорослих, так і юнацтва (Г.О. Балл, О.І. Захаров, Г. Крайг, та ін.). Саме тому дослідження емоційної сфери юнаків, особливостей прояву емоцій та реакцій юнаків під час спілкування з однолітками на сучасному етапі, який характеризується підвищеною емоціогенністю, що обумовлена соціальними перебудовами у сучасному суспільстві, у період соціальних змін, є актуальним і значущим.

Крім того, враховуючи те, що саме у підлітковому та юнацькому віці закладаються основи наступного емоційного життя у зрілі роки (П.М. Якобсон), враховуючи підвищену емоційну чутливість юнаків до впливів сучасного соціуму, при спілкуванні з групою однолітків, виникає необхідність у дослідженні індивідуального середовища дитини. Актуальність даної теми визначається також необхідністю вирішення проблеми оптимізації взаємин юнаків між собою та гармонізації їх взаємин в цілому, втілення у практику виховання підростаючого покоління принципу особистісно зорієнтованого підходу.

Мета роботи полягає у порівнянні проблеми волі в американській та вітчизняній психологічних школах. Метою емпіричного дослідження було вивчення особливостей емоційних та вольових реакцій осіб раннього юнацького віку, а також розробка й обґрунтування методів корекції рівня вольових реакцій юнаків.

У відповідності з поставленою метою були визначені наступні завдання дослідження:

§ на підставі теоретичного аналізу літератури обґрунтувати підходи до дослідження проблеми вольових реакцій в американській та вітчизняній психології, розглянути структуру цих явищ, їх психологічний зміст та специфіку проявів;

§ застосувати комплекс діагностичних методик, релевантних меті та завданням дослідження; створити психодіагностичний інструментарій, спрямований на вивчення емоційності, емоційних реакцій осіб юнацького віку;

§ емпірично дослідити якісні показники вольових реакцій юнацтва, властивостей особистості залежно від типу характеру юнака, простежити взаємозв'язок цього типу на рівень вольових реакцій юнака;

§ розробити психологічні рекомендації для корекції рівня вольових реакцій.

Об'єкт дослідження - воля та прояви вольових та емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці.

Предмет дослідження - якісні характеристики емоційності та характеристики прояву емоційних реакцій юнацтва в залежності від типу характеру.

Методи дослідження. Теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної та психолого-педагогічної літератури; емпіричні: спостереження, тестування, анкетування; методи математичної обробки даних: статистичні та аналітичні. У психодіагностичний комплекс увійшли традиційні стандартизовані методики. До методик належать: методика «Вольова організація особистості» А.А. Хохлова та методика Дж. Роттера «Діагностика рівня суб'єктивного контролю» (адаптація - Є.Ф. Бажин, Є.О. Голинкіна, О.М. Еткінд).

Вибірку склали 30 школярів раннього юнацького віку -- учні 11 класу Кам'янець-Подільської ЗОШ №10.

Розділ 1. Теоретичний аналіз наукових поглядів у американській та вітчизняній психології на проблему волі

Воля - здатність людини діяти у напрямі поставленої мети, долаючи ті чи інші (внутрішні чи зовнішні) перешкоди. Якщо розум формулює мету, то воля ініціює дії до даної мети.

Вольовий акт - це глибинний процес боротьби різноспрямованих мотивів, тенденцій в точках біфуркації (точки розгалуження) на життєвому шляху.

Плутанина в поняттях, що відносяться до визначення волі, чітко спостерігається в ряду авторів: з одного боку, воля не зводиться тільки до вольового зусилля, а з іншого боку - вона не збігається і з довільною дією. Справді, воля, з одного боку, пов'язана зі свідомою цілеспрямованістю людини, з навмисністю її вчинків і дій, тобто з мотивацією, з самоврядуванням при здійсненні дій. З іншого боку, найбільш яскравий прояв волі спостерігається при подоланні труднощів - звідси і виникає думка, що воля потрібна тільки для цих випадків. Насправді ж вольове (або, іншими словами, довільне) управління включає і те, й інше.

Тому розуміння феномена волі можливе лише на основі синтезу різних теорій, на основі врахування поліфункціональності волі як психологічного механізму, що дозволяє людині свідомо керувати своєю поведінкою.

1.1 Зміст поняття «воля» в історії американської та вітчизняної психології

Розглянемо наступні підходи до вивчення питання волі та вольової поведінки особистості, що склались в історії американської та вітчизняної психології.

Воля як волюнтаризм. У спробах пояснити механізми поведінки людини в рамках проблеми волі виник напрям, що отримав в 1883 р., з легкої руки німецького соціолога Ф. Теніса, назву «волюнтаризм» і визнає волю особливою, надприродною силою. Згідно з ученням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. В крайньому своєму вираженні волюнтаризм протиставляв вольовий початок об'єктивним законам природи і суспільства, стверджував незалежність людської волі від навколишньої дійсності [20].

Проти волюнтаризму виступали і фізіологи, які вольову (довільну) поведінку розглядали не тільки як детерміновану, але і як рефлекторну. Вперше це положення було обґрунтоване І.М. Сєченовим в його класичній роботі «Рефлекси головного мозку». Сєченов категорично не погоджувався з тим, що «так як людина вільна чинити як і відповідно до своїх думок і бажань, так і наперекір їм, - значить, між нею і вчинками повинна стояти особлива вільна сила, яка і називається волею» [23, с. 246].

Чи наша воля цілком визначається тими умовами, зовнішніми і внутрішніми, в яких ми живемо і діємо? На це питання, як наша безпосередня свідомість, так і наукові дані допускають двоякого роду відповідь: з одного боку, ми відчуваємо себе вільними у своїх вчинках, діях і рішеннях, з іншого боку, також безсумнівно, що вплив навколишнього середовища в значній мірі обумовлює всю нашу діяльність. Звідси виникли два протилежні вчення: одне - що заперечує свободу волі (детермінізм), інше - що визнає її (індетермінізм) [20, c.223].

Противники волюнтаризму стверджували, що свобода волі означає не що інше, як можливість приймати рішення зі знанням справи. Причому ця можливість відноситься і до придушення спонукань, а не тільки до ініціації дій. Недарма Л.С. Виготський [5], посилаючись на Ш. Блонделя, писав, що вольова, або довільна, поведінка є поведінкою соціальною по своїй суті і що максимум волі є максимум покори. Тому відсутність свободи в прийнятті рішень ще не говорить про відсутність волі.

Воля як вільний вибір. Американський психолог У. Джеймс вважав головною функцією волі прийняття рішення про дію за наявності у свідомості одночасно двох або більше ідей руху. Наявність конкуруючої ідеї гальмує перехід уявлення про рух в дію, тому для вчинення дії треба здійснити вибір ідеї і прийняти рішення. Вибір здійснюється на основі інтересу і полягає в напрямку уваги на обраний об'єкт, після чого починається рух, так як імпульс до руху повідомляє та ідея, яка в дану хвилину опанувала увагою людини. У. Джеймс вважав волю самостійною силою душі, що володіє здатністю до прийняття рішень про дію [20].

Л.С. Виготський при обговоренні проблеми волі також пов'язував це поняття зі свободою вибору: «Самим характерним для оволодіння власною поведінкою є вибір, і недаремно стара психологія, вивчаючи вольові процеси, бачила у виборі саме вольовий акт» [5, с. 274].

В.М. Аллахвердов [1] вважає проблему свободи волі, свободи вибору «чи не найстрашнішою» в психології та філософії. Автор зазначає, що як відповідь «так», так і відповідь "ні" на питання про те, чи вільна людина у своєму виборі, ведуть нас у глухий кут, про що свідчить практично вся історія людства. В.М. Аллахвердов підкреслює, що, з одного боку, одвічним є бажання відповісти «так», тому що, як переконують нас гуманісти, саме свобода волі робить людину людиною. Звідси випливає положення про те, що людина повинна нести моральну відповідальність за свої вчинки і діяння. Але, з іншого боку, варто відповісти «ні», тоді доведеться визнати поведінку людини недетермінованою і, тим самим такою, що не підлягає природничо-науковому поясненню. Така відповідь веде до містики та ірраціоналізму. Але заперечення свободи вибору, продовжує В.М. Аллахвердов, породжує інші складності. Відмова від свободи негайно перетворює людину на автомат, машину, нехай навіть найхимернішу, як писав І.М. Сєченов. Виникає питання: невже дійсно людина не більш ніж автомат? Таким чином, ні визнання свободи волі, ні визнання суворого детермінізму не вирішує проблему пояснення поведінки і діяльності людини, - підсумовує В.М. Аллахвердов.

П.В. Симонов [24] спробував переформулювати проблему свободи вибору. Визнаючи детермінізм, він прийшов до висновку про ілюзорність свободи вибору і поставив питання: чому, якщо свободи вибору немає, нам все-таки здається, що вона є? Пояснення цьому факту він бачив у тому, що існують певні внутрішні процеси, які впливають на свідомість, але при цьому не можуть бути усвідомлені. Тоді усвідомлюваний результат цих процесів для людини здається несподіваним, виникаючим нізвідки, а отже, недетермінованим.

Як вільна воля, так і детермінізм - це поняття, які не мають загальноприйнятих визначень, але основними теоретичними позиціями є жорсткий детермінізм, м'який детермінізм і лібертаріанізм. Жорсткий детермінізм передбачає, що людська поведінка повністю визначається чинниками, що знаходяться поза сферою свідомості людини, і говорити про вибір безглуздо. Деякі вчені, однак, стверджують, що раціональність не суперечить детермінізму, бо самі варіанти, з яких може вибирати людина, не підлягають вибору. Останній аргумент узгоджується з точкою зору, яку називають м'яким детермінізмом, - вона допускає сумісність волі з детермінізмом. Таким чином, люди можуть вибирати, але з обмеженої кількості варіантів.

Лібертаріанські погляди є подальшим розвитком м'якого детермінізму: хоча поведінка не вважається абсолютно вільною, повна передбачуваність людського вибору не допускається. Вільний вибір поведінки не означає «безпричинний», оскільки в останньому випадку вибір повинен бути випадковим, і прихильники свободи вибору звичайно припускають існування причини особливого роду, яка дозволяє людині вибрати інший спосіб дій, що відрізняється від того, що відбувся насправді. Ця особлива причина полягає в здатності самостійно діючої людини до цілеспрямованого, навмисного вибору.

В.М. Аллахвердов вважає, що відчуття свободи вибору виникає тоді, коли є суб'єктивні підстави, які не залежать причин, які їх породили. А це відбувається в тому випадку, коли одні причини викликають до дії зовсім інші спонукальні причини, що виявляються в подальшому абсолютно самостійно і незалежно від вихідних [1].

В.І. Селіванов [21] вважав, що в разі конфлікту спонукань однакової сили результат боротьби визначається вольовим імпульсом (який має всі ознаки внутрішнього свідомого стимулу), рефлекторно підсилює один з альтернативних мотивів.

Участь механізмів волі у вирішенні протиріч в процесі мотивації В.К. Калін [13] запропонував називати волінням. Цей процес, пише він, переживається суб'єктом як підконтрольність і підвладність йому усвідомлюваних потягів.

Воля як довільна мотивація. Німецький, а згодом американський психолог К. Левін [31, c. 123-125] довів, що завчені форми поведінки (стимульно-реактивні зв'язки, навички і т.п.) самі по собі не здатні детермінувати активність суб'єкта; для цього необхідна дія мотиваційного фактора. Тим самим була постульована чільна і координуюча роль мотиваційних і вольових процесів по відношенню до інших психічних процесів. За К. Левіним, поведінка особистості управляється великою кількістю «напружених систем», які являють собою цілі, що йдуть від самого суб'єкта або задані ззовні. Цілі є не тільки когнітивною репрезентацією майбутнього стану (когнітивний аспект), але одночасно динамічним вираженням певних потреб особистості (мотиваційний аспект), хоча повністю до цих потреб не зводяться, тому вони отримали назву квазіпотреб. Об'єкти або події, які можуть служити для розрядки напружених систем - квазіпотреб, - мають особливі спонукальні риси, буквально - характер вимоги («Aufforderungscharacter») від суб'єкта того чи іншого типу поведінки. Так, якщо нам необхідно зателефонувати, телефон як би «сам кидається в очі», вимагаючи від нас певних дій. Замінивши поняття «детермінуюча тенденція» Н. Аха поняттям «квазіпотреба», К. Левін фактично ототожнив проблематику волі і мотивації. Згідно з К. Левіном, квазіпотреба автоматично втілюється в дію, як тільки для цього наступають сприятливі зовнішні умови. [31].

Пов'язували волю з мотивацією і вітчизняні психологи. І тут не можна не згадати про уявлення І. М. Сєченова про дане питання. По-перше, вчений виділяв моральний компонент волі, що можна розглядати як постулювання ним участі в вольових актах морального компоненту мотиву («воля - діяльна сторона розуму і морального почуття, що керує рухом в ім'я того й іншого, і часто наперекір навіть почуттю самозбереження», - писав він [23, с. 177]). По-друге, І.М. Сєченов підкреслював, що просто так людина не стане проявляти силу волі, для цього потрібна вагома причина, мотив. «Безособової, холодної волі ми не знаємо», - стверджував учений [23, с. 181].

Г.І. Челпанов [27] виділяв у вольовому акті три елементи: бажання, стремління і зусилля. Він пов'язував вольову дію з боротьбою мотивів, наділяючи волю функцією вибору (прийняття рішення про дію). Про потяги, бажання і хотіння людини у зв'язку з питанням про волю і вольові акти говорив у своїх роботах й інший великий вітчизняний психолог Н.Н. Ланге [14]. Зокрема, він дав своє розуміння відмінності потягів від хотіння, вважаючи, що останні - це потяги, що переходять у дії і супроводжувані почуттям активності цих дій. Для Н.Н. Ланге хотіння - це діяльна воля.

Л.С. Виготський [5] виділяв у вольовій дії два окремих процеси: перший відповідає рішенню, замиканню нового мозкового зв'язку, створенню особливого функціонального апарату; другий - виконавчий - полягає в роботі створеного апарату, в дії за інструкцією, у виконанні рішення. Л.С. Виготський включав в структуру вольового акту операцію введення допоміжного мотиву для посилення спонукання до дії - необхідного, але слабо пов'язаного з особистим бажанням людини. Л.С. Виготський стверджував, що свобода волі не є свобода від мотивів. Вільний вибір людини з двох наявних можливостей визначається не ззовні, а зсередини, самою людиною.

Розуміння мотиваційного процесу як вольового можна знайти у С.Л. Рубінштейна [18]. Вся перша частина його глави про волю - «Природа волі» - є не що інше, як виклад різних аспектів вчення про мотивацію. С.Л. Рубінштейн вважав, що «зачатки волі укладені вже в потребах як у вихідних спонуканнях людини до дії» [18, с. 588]. Однак, мотиваційне спонукання у людини дає тільки поштовх до розгортання першого компонента вольового акту, тобто мотивації, але не призводить безпосередньо до дії. Про це писав і сам С.Л. Рубінштейн: «Будучи в своїх початкових витоках пов'язаною з потребами, вольова дія людини ніколи, однак, не випливає безпосередньо з них. Вольова дія завжди опосередковано більш-менш складною роботою свідомості - усвідомленням спонукань до дії як мотивів і її результату як цілі». І ще: «... У вольовій дії самі спонукання не діють безпосередньо у вигляді сліпого імпульсу, а опосередковано через усвідомлену мету» [18, с. 589].

Довільна дія, за А.Н. Леонтьєвим, характеризується тим, що зміст мотиву і мети в ній не збігається. Багато вчених розглядали і розглядають механізм мотивації як вольовий. Відзначаючи це, Б.В. Зейгарник з співавторами писала: «Проблема оволодіння своєю поведінкою (на рівні оволодіння власною мотивацією) традиційно ставиться в психології як проблема волі. Вольова поведінка розглядається різними авторами як процес виробництва нових мотиваційних утворень, що сприяють розгортанню поведінки в обраному напрямку».

Не зводив волю до мотиву П.В. Симонов, який справедливо вважав, що неможливо вважати волею домінуючу в даний момент потребу. Воля - це не просто панівна потреба, - писав він, - а деякий спеціальний механізм, додатковий до однієї з конкуруючих мотивацій [24].

В.А. Іванников [8] задавався питанням про те, що міститься загального в наступних поняттях, за допомогою яких описують і пояснюють феномен волі або вольової поведінки: дію без актуальної потреби; дію при конфлікті мотивів; дію з урахуванням її наслідків і моральних міркувань; дію по суспільній необхідності; довільно обрану дію, вільну від наявної ситуації; стримування своїх бажань; подолання перешкод і т.д. В.А. Іванников дав таку відповідь: всі ці поняття містять у собі момент зміни спонукань шляхом зміни сенсу дії. Він також вважав, що про волю починають говорити тоді, коли виявляється недолік спонукання до заданої дії. З одного боку, В.А. Іванников дотримувався розуміння волі з мотиваційних позицій, а з іншого боку, мабуть, примикав до прихильників розуміння волі як вольової регуляції, пов'язаної з подоланням труднощів.

Погляди В.А. Іванникова піддалися справедливій критиці з боку В.К. Калина [13]. Останній зазначає, що спочатку В.А. Іванников звузив проблему довільної мотивації до питання про спонукання, а потім звів її до свідомої зміни мотиву. І воля, і довільна мотивація у В.А. Іванникова є свідомою формою спонукальних причин дії - і тільки. Таким чином, робить висновок В.К. Калін, основний недолік уявлень В.А. Іванникова про волю - те, що розглядання ним волі лише як різновиду довільній мотивації не дозволяє охопити всіх вольових проявів, зокрема управління людиною своїми психічними процесами при виконанні дій та здійсненні діяльності.

Таким чином, багато даних говорять на користь того, що зводити волю до довільної мотивації немає підстав. Для іншої групи дослідників мотивація є однією із сторін вольової поведінки, вольового спонукання (К.Н. Корнілов [1957]; Л.С. Виготський [5]; В.Н. Мясищев [1930]; П.А. Рудик [1967]). Нарешті, третій напрямок взагалі ставить під сумнів зв'язок волі з мотивацією.

Воля як особлива форма психічної регуляції. Одним з перших дослідників, що звернули увагу на волю як особливу форму психічної регуляції поведінки, був і М.Я. Басов [2]. Воля розумілася ним як психічний механізм, за допомогою якого особистість регулює свої психічні функції, прикладаючи їх один до одного і перебудовуючи відповідно до розв'язуваного завдання. Влада особистості над своїми душевними станами «можлива тільки при наявності в складі її душевної єдності якогось регулятивного фактора. Таким фактором здорова особистість завжди і володіє в дійсності. І ім'я його - воля»[2, с. 14].

В.І. Селіванов також виділяв, поряд із спонукальною, регулюючу функцію волі. Для нього воля - це здатність людини свідомо регулювати свою поведінку. «... Воля є регулююча функція мозку, - писав він, - виражена в здатності людини свідомо керувати собою і своєю діяльністю, керуючись певними мотивами і цілями» [21, с. 17].

Відомий американський психолог та психотерапевт Р. Мей [33] характеризував волю як категорію, що визначає здатність особистості організовувати свою поведінку таким чином, щоб відбувався рух до заданої мети, в заданому напрямі. На відміну від бажання, воля передбачає можливість вибору, несе в собі риси особистісної зрілості і вимагає розвиненої самосвідомості.

В.К. Калін вважав, що дослідження феномену волі в рамках аналізу предметної дії не призвели до успіху в розкритті сутності волі. На його думку, специфіку поняття волі не можна виділити і при аналізі мотивації, так само як і при розгляді волі тільки як механізму подолання перешкод. Специфіку волі дослідник бачив у регуляції людиною власних психічних процесів (перебудові їх організації для створення оптимального режиму психічної активності) і в перенесенні мети вольових дій з об'єкта на стан самого суб'єкта.

Воля як механізм подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод і труднощів. У свідомості більшості людей, не обізнаних у психології, слово «воля» виступає як синонім вольової регуляції, тобто здатності людини долати виникаючі труднощі. Однак і багато психологів розуміють волю тільки як психологічний механізм, що сприяє подоланню перешкод. К.Н. Корнілов у зв'язку з цим стверджував, що про волю людини судять насамперед по тому, наскільки вона здатна справлятися з труднощами. Аналогічне розуміння волі можна знайти і в інших публікаціях. В.І. Селіванов бачить специфіку волі «у свідомій саморегуляції людиною своєї поведінки в ускладнених умовах, коли треба докладати ініціативно-свідомі зусилля, щоб не оступитися від поставленої мети» [22, с. 181]. За Б.Н. Смирновим, воля в єдності з розумом і почуттями регулює поведінку і діяльність в ускладнених умовах [26, c. 57]. За П.А. Рудиком, воля - здатність людини діяти у напрямі свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні перешкоди; в «Психологічному словнику» воля характеризується як здатність діяти у відповідності з метою, пригнічуючи безпосередні бажання і прагнення [25, с. 53]. У наведених вище визначеннях воля є синонімом вольової регуляції, функція якої - подолання труднощів і перешкод.

До цієї ж точки зору можна віднести погляди на волю П.В. Симонова [24], що розглядає волю як потребу подолання перешкод. Він вважав, що філогенетичною передумовою вольового поведінки є «рефлекс свободи», описаний І.П. Павловим. Вчений стверджує, що саме характер перепони, а не первинний мотив (потреба) визначає склад дій, які перебираються в процесі вибору варіанта поведінки, здатного забезпечити досягнення мети. П.В. Симонов помічав далі, що у людини активність, викликана перепоною, в певних випадках може відтіснити початкове спонукання на другий план, і тоді спостерігається поведінка, в якій подолання стає самоціллю, а вихідний мотив втрачає своє значення і навіть забувається. У людини можуть бути не тільки зовнішні, але «внутрішні перешкоди» у вигляді конкуруючої потреби. Тоді домінування одного з альтернативних спонукань буде визначатися не тільки їх відносною силою, але і виникненням специфічної активності для подолання субдомінантного спонукання. [24, с. 21]. П.В. Симонов відзначав і недоліки вольової регуляції. «Сприяючи утриманню спочатку наміченої мети, воля надмірно локалізує пошук рішення, перешкоджаючи тим «відмовам», які так необхідні для нових і несподіваних підходів до вирішення проблеми» [24, с. 57].

Отже, з одного боку, П.В. Симонов говорив про те, що воля обслуговує домінуючу потребу, з іншого боку, наводив приклади, що показують, що воля потрібна саме для подолання (гальмування) субдомінантних потреб.

Розуміння волі, запропоноване П.В. Симоновим, викликало різку критику з боку В.І. Селіванова [21], який вказував на властивий такому розумінню відрив волі від особистісного самосвідомості і від свідомої регуляції цілеспрямованого подолання перешкод.

Отже, вивчення волі в історичному аспекті можна розділити на кілька етапів:

§ перший етап пов'язаний з розумінням волі як механізму здійснення дій, котрих спонукує розумом людини крім його бажань або навіть всупереч їм;

§ другий етап пов'язаний з виникненням волюнтаризму як ідеалістичного течії в філософії;

§ на третьому етапі волю стали пов'язувати з проблемою вибору і боротьбою мотивів;

§ нарешті, на четвертому етапі волю почали розглядати як механізм подолання перешкод і труднощів, що зустрічаються людині на шляху до досягнення мети.

Це в підсумку призвело до виникнення двох головних протиборчих течій в питанні про природу волі. Одна з них підміняє волю мотивами і мотивацією. Воля виступає тут швидше як свідомий (мотиваційний) спосіб регуляції поведінки і діяльності людини. Інша течія пов'язує волю тільки з подоланням труднощів і перешкод, тобто, по суті, робить поняття «воля» синонімічним поняттю «сила волі».

1.2 Аналіз вольової дії

Стадії вольового процесу аналізувались багатьма психологами, в тому числі Н.Н. Ланге, С.Л. Рубінштейном, В.И. Селівановим та ін.. Схеми, які пропонують дані дослідники, досить схожі. Ми розглянемо детальніше стадії вольової дії, запропоновані С.Л. Рубінштейном в статті «Протікання вольового процесу» [18].

Автор говорить про те, що вольова дія може реалізуватись в більш простих і більш складних формах. В простому вольовому акті спонукання до дії, що спрямована на більш-менш ясно усвідомлювану ціль, майже безпосередньо переходить в дію, якій не передує складний процес усвідомлення; досягнення цілі при цьому здійснюється за допомогою звичних дій, які проводяться майже автоматично, як тільки дається імпульс.

Для складного вольового акту важливо передусім те, що між імпульсом та дією вклинюється складний свідомий процес. Дії передує врахування її наслідків і усвідомлення мотивів, прийняття рішення, виникнення наміру його реалізації та складання плану його реалізації. Тобто виникає ціла послідовність стадій чи фаз, між тим як в простому вольовому акті всі ці фази не обов'язково представлені. Більш того, вага різних стадій може змінюватись в залежності від умов протікання конкретного вольового акту. Іноді якась одна із фаз може зосередити на собі весь вольовий акт, а іноді частина фаз може повністю випадати. Отже, автор виділяє такі стадії вольового акту:

§ актуалізація спонукання, постановка цілі;

§ обговорення і боротьба мотивів;

§ рішення;

§ виконання.

Основу першої фази складають виникнення спонукання та усвідомлення цілі. Внутрішнім змістом другої фази є боротьба мотивів. Людина відчуває необхідність в тому, щоб врахувати наслідки виконання свого бажання. Тут у вольовий процес включається процес інтелектуальний. Він перетворює вольовий акт в дію, що супроводжується мисленням. Затримка дії, до якої може призвести боротьба мотивів, має таке ж значення для вольового акту, як і імпульсація. Однак боротьба мотивів, як вважає автор, не є його центральною частиною [18, c. 156].

Далі, перед тим, як діяти, людина приймає рішення. Вона відчуває, що подальший хід дій залежить від неї. Прийняття рішення може протікати по-різному. Іноді воно зовсім не виділяється в свідомості як окрема фаза. Іноді воно наступає як би само-собою, будучи повним вирішенням того конфлікту, який викликав боротьбу мотивів. Іноді рішення приймається в силу усвідомленої необхідності. В цьому випадку саме рішення і наступне його виконання супроводжується яскраво вираженим відчуттям зусилля. Але це не обов'язково являється ознакою сильного вольового акту. Прийняти рішення - ще не означає виконати його. За рішенням повинно слідувати виконання його. Без цієї останньої ланки акт не завершений.

Отже, основними часинами всякого акту С.Л. Рубінштейн вважає його початкову та завершальну стадії - ясне усвідомлення цілі та наполегливість, твердість в її досягненні. «Основа будь-якої дії - цілеспрямована, свідома діяльність», - пише дослідник. Але це не означає зменшення ролі інших фаз, які, як вже було зазначено, в конкретних умовах можуть також займати лідируюче положення.

Вольові процеси є складними процесами. Оскільки вольовий акт виходить із спонукань, з потреб, він носить більш чи менш яскраво виражений емоційний характер. Він включає також більш-менш складні інтелектуальні процеси. В вольових процесах емоційні та інтелектуальні моменти представлені в складному і специфічному синтезі; афект, - пише дослідник, - виступає в них під контролем інтелекту.

Розділ 2. Емпіричне дослідження волі та вольової поведінки особи юнацького віку

Експериментальна частина дослідження була організована на базі ЗОШ №10 І-ІІІ ст. м. Кам'янець-Подільський. Дослідженням було охоплено 30 учнів молодшого юнацького віку.

Мета дослідження: вивчити особливості проявів вольових реакцій в молодшому юнацькому віці.

Завдання дослідження:

§ провести серію тестувань для учнів 11-го класу;

§ проаналізувати отримані емпіричні дані;

§ зробити узагальнення й висновки.

Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: тестування, анкетування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.

У роботі представлено результати експериментального дослідження структури емоційно-вольової регуляції особистості в перехідний період від підліткового до юнацького віку. В результаті аналізу розкрито внутрішню структурну організацію емоційно-вольової регуляції в перехідний період від підліткового до юнацького віку. Встановлено взаємопов?язаність і функціональну єдність компонентів емоційно-вольової регуляції. Виявлено, що структура емоційно-вольової регуляції не є стійкою і змінюється на короткому, але динамічному етапі вікового розвитку (від підліткового до юнацького віку).

Передумовами до постановки проблеми дослідження послужили наукові ідеї та експериментальні факти, у яких відзначається взаємозв'язок і взаємообумовленість емоційних та вольових аспектів регуляції діяльності й поведінки людини (Л.С. Виготський, Л.І. Божович, В.К. Калін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та ін.).

Узагальнення робіт, у яких явно або імпліцитно поставлена проблема емоційно-вольової регуляції, дозволяє виділити деякі смислові аспекти та загальні підходи до розуміння сутності емоційно-вольової регуляції: емоційно-вольова регуляція як інтегральний процес; емоційно-вольова регуляція як система індивідуальних властивостей особистості, що регулюють психічні стани, діяльність і поведінку; емоційно-вольова регуляція як вищий, особистісний рівень регуляційних процесів, за допомогою якого здійснюється нівелювання неадекватного емоційного збудження при виконанні складної діяльності; емоційно-вольова регуляція як різні психорегуляторні дії (прийоми і способи регуляції).

Зважимо на той факт, що науковцями альтернативно характеризується феномен емоційно-вольової регуляції особистості. При цьому однозначно приймається теза про тісні взаємозв'язки емоційних і вольових явищ у регуляторному контурі особистості.

Відображені підходи дають нам підставу розглядати емоційно-вольову регуляцію, з одного боку - як процес внутрішньої регуляції поведінки людини, що спрямований на зміну своєї діяльності й поведінки, психічних якостей, на оволодіння собою, і який забезпечує функціонування регуляторного контуру в умовах подолання суб'єктивних і об'єктивних труднощів. З іншого - як сукупність стійких емоційно-вольових індивідуальних властивостей, що впливають на здатність особистості до регуляції психічним станами, діяльністю і поведінкою й обумовлюють додаткові ресурси на особистісному рівні.

2.1 Організація дослідження

До складу психодіагностичного апарату дослідження увійшли: методика «Вольова організація особистості» А.А. Хохлова [19] та методика Дж. Роттера «Діагностика рівня суб'єктивного контролю» (адаптація - Є.Ф. Бажин, Є.О. Голинкіна, О.М. Еткінд) [17].

Спираючись на теоретичні положення концепції емоційно-вольової регуляції, нами розроблений експеримент, у якому перевірялася гіпотеза про те, що структура емоційно-вольової регуляції на короткому, але динамічному етапі вікового розвитку (від підліткового до юнацького віку) характеризується домінуванням різних за значущістю структурних компонентів.

Пріоритетним завданням було перейти від сукупності безпосередньо вимірюваних діагностичних показників емоційної, вольової підструктури й особистісних властивостей до узагальнених факторів, за якими стоять комбінації цих ознак, що виділяються на основі їх внутрішніх закономірностей і відображають цілісну структуру досліджуваної нами реальності; визначити провідні властивості в структурі емоційно-вольової регуляції.

Першим етапом емпіричного аналізу емоційно-вольової регуляції особи юнацького віку було дослідження вольової організації особистості на основі методики «Вольова організація особистості» А.А. Хохлова. Дана методика розроблена в лабораторії психології Регіонального центру профорієнтації Західного Сибіру (м. Кемерово) к.п.н. А.А. Хохловим і модернізована к.п.н., проф. М.С. Янцуром.

Вважається, що здатність особистості до вибору професії пов'язана зі здатністю до прийняття рішення, з усвідомленням професійної мети та способів її досягнення через професійне самовизначення, тому вибір професії - це вольовий акт. Учням було запропоновано дослідити вольову організацію своєї особистості.

Проведення дослідження

Інструкція: Тобі потрібно дати відповіді на питання, які записані в «Бланку тверджень» і спрямовані на з'ясування деяких особливостей твого характеру. Уважно читай кожне твердження і у „Бланку відповідей” постав знак „+” проти вибраного тобою варіанту відповіді: „Безумовно так”, „Швидше так, ніж ні”, „Швидше ні, ніж так”, „Безумовно ні”.

Щирі відповіді дозволяють тобі отримати про себе правильне уявлення та в майбутньому враховувати як свої слабкі, так і сильні сторони характеру. І навпаки, бажання видаватися кращим, ніж ти є насправді, обернеться марною витратою часу або отриманням відомостей, які не відповідають дійсності.

Бланк тверджень, відповідей та ключ до опитувальника «ВОО» наведені відповідно у додатках А, Б, В.

Обробка результатів

Після заповнення „Бланку відповідей” результати переносиш у ключ, де знак „N” означає номер твердження в опитувальнику, знак „++” ? відповідь „Безумовно так”, знак „+” ? відповідь „Швидше так, ніж ні”, знак „-” ? відповідь „Швидше ні, ніж так” та знак „--” ? відповідь „Безумовно ні”. Кружком в таблиці-ключі обводиться бал, який стоїть на тому місці, де ти при заповненні „Бланку відповідей” поставив знак „+”. Приклад: на ствердження №8 ти дав відповідь „Швидше так, ніж ні” та в „Бланку відповідей” поставив знак „+” в другій колонці. Значить, в таблиці-ключі навпроти №8 ти обводиш кружком цифру 2. Набрані бали сумуються по вертикалі, окремо по кожній колонці. Результат фіксується внизу колонки (Ц = ; О = ; і т.д.). Потім сумуються результати перших шести колонок; сума фіксується під індексом „В”. Результат сьомої колонки („Щ”) сюди не входить і розглядається окремо.

Розшифрування

Ц ? ціннісно-смислова організація особистості; Р ? організація діяльності; Р ? рішучість; Н ? наполегливість; См ? самостійність; Щ ? показник неправди, щирості; В ? загальний показник (воля), який характеризує вольову організацію особистості в цілому.

Значення набраних сум балів по факторах

0-8 балів ? дана вольова якість потребує розвитку і тренування; її нерозвиненість заважає людині досягти поставленої мети;

9-16 балів ? дана вольова якість розвинена достатньою мірою;

17-24 бали ? вольова якість має найвищий розвиток, є однією з визначаючих у структурі вольової організації особистості. Але тобі слід звернути увагу на те, що без достатнього розвитку решти факторів постановка будь-яких особистих цілей, шляхи та способи їх удосконалення можуть бути ускладнені.

Набрані 17-24 бали з сьомого фактору „Щ” (неправда, щирість), говорять про те, що відповіді на питання були не достатньо відверті, тому отримані результати не відповідають дійсності. Пропонуємо заповнити опитувальник ще раз, даючи собі критичнішу оцінку.

Оцінка загальної характеристики вольової організації особистості «В»:

0-48 балів ? вольові якості потребують тренування та розвитку. Рекомендується серйозно працювати над собою. Особливу увагу слід приділити тим факторам, за яким найменша сума балів.

49-96 балів ? вольові якості розвинені достатньо.

97-144 бали ? показник високого рівня вольової організації, який свідчить про здатність з достатнім ступенем усвідомленості та почуття реальності визначити для себе цілі, шляхи та способи їх досягнення. Але нагадуємо, що постійно існує можливість послаблення вольових якостей.

За результатами виконання цієї методики ти можеш зробити висновок стосовно рівня розвитку твоїх вольових якостей. Співстав свої вольові якості з тими, які висуває обрана тобою професія. Ті вольові якості, які недостатньо у тебе розвинуті, потрібно систематично виховувати в себе.

На другому етапі дослідження нами використовувалась методика діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера (адаптація - Є.Ф. Бажин, Є.О. Голинкіна, О.М. Еткінд) [17].

В основу визначення РСК особистості покладено 2 думки:

§ люди відрізняються між собою тим, як і де вони локалізують контроль над значними для себе подіями. Можливі два протилежні типи такої локалізації: екстернальний і інтернальний. В першому випадку, людина вважає, що події, які з нею відбуваються, є наслідком дії зовнішніх сил - випадку, долі, інших людей і т.д. В іншому випадку людина інтерпретує важливі події, як результат своєї власної діяльності. Будь-якійй людині властива певна позиція на відрізку, що тягнеться від екстернальності до інтернальності;

§ локус контролю, характерний для індивіда, універсальний стосовно будь-яких подій і ситуацій, з якими йому доводиться стикатися. Один і той самий тип контролю характеризує поведінку даної особистості в випадку невдач в сфері досліджень, причому це рівною мірою стосується різних областей соціального життя.

Проведення дослідження

Інструкція: Вам буде запропоновано 44 твердження, що стосуються різних сторін життя і відношення до них.

Оцініть, будь ласка, ступінь своєї згоди чи незгоди з наведеними твердженнями за 6 бальною шкалою:

повна згода 3 - 2 - 1 -1 - 2 - 3 повна незгода

Іншими словами, поставте проти кожного твердження один з шести запропонованих балів з відповідним знаком “+” (згода) чи “-” (незгода).

Ключ до методики

Результати по цілому тесту:

відповіді “так” на питання: 2, 4, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 19, 20, 22, 25, 27, 29, 31, 32, 34, 36, 37, 39, 42, 43, 44.

відповіді “ні” на питання: 1, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 14, 18, 21, 23, 24, 26, 28, 30, 33, 35, 38, 40, 41.

За такі відповіді по суб'єктивному контролю приписується по одному балу. Максимальне число балів, що піддослідний може набрати по рівню розвитку суб'єктивного контролю дорівнює 44.

Вважається, що особи, які набрали 33-44 бали, можуть взяти на себе відповідальність за те, що відбувається з ними і з іншими людьми, що залежить від них.

Від 12 до 32 балів, володіють середнім рівнем розвитку суб'єктивного контролю і майже стільки перекладають її на інших людей, тим самим знімають з себе відповідальність, скільки перекладають її на інших людей, тим самим знімаючи з себе відповідальність за те, що відбувається.

Ті, чий загальний бал виявився нижчим за 11 балів, характеризуються тим, що в більшості випадків життя знімають з себе відповідальність за те, що відбувається і перекладають її на обставини чи на інших людей, тобто не мають належної відповідальності.

2.2 Аналіз отриманих результатів

В результаті узагальнення даних нашого дослідження, можемо скласти коротку характеристику кожного типу особистості за проявом вольових якостей.

Самодостатньо-впевнений тип зустрічається в 4,6% учнів і характеризується високим рівнем прояву всіх вольових якостей. Представникам цього типу притаманний високий вольовий самоконтроль і самовладання, емоційна стійкість та висока нормативність поведінки, впевненість у собі, певна розкутість, ініціативність, соціальна сміливість та активність.

Цілеспрямовано-наполегливий тип зустрічається найчастіше (37,6% випадків). Для нього характерне домінування цілеспрямованості та наполегливості при помірному прояві інших вольових якостей. Представники цього типу вміють визначати мету, проявляти наполегливість та завзятість при її досягненні, а також впевненість у собі, активність і соціальну сміливість, які обумовлюються мотивацією досягнення успіху.

Саморегулятивний тип, що зустрічається в 11,7% досліджуваної вибірки, характеризується переважанням самовладання і витримки, а також вольового самоконтролю над іншими вольовими якостями. Представникам цього типу притаманні врівноваженість емоційного стану, витриманість, орієнтованість на виконання соціальних вимог, що виражається у внутрішньому спокої та впевненості в собі, низькому рівні ініціативності та активності.

Ініціативно-імпульсивний тип спостерігається у 12,0% досліджуваних і характеризується домінуванням показника ініціативності та самостійності при помірному прояві інших вольових якостей. Особам, що належать до цього типу, притаманні сміливість, імпульсивність, активність, спрямованість на досягнення поставленої мети, самостійність та прагнення до домінантності.

Рішучо-сміливий тип зустрічається у 13,4% випадків. Йому властиві перевага сміливості та рішучості при досить високих показниках цілеспрямованості, вольового самоконтролю та помірний прояв інших вольових якостей. Представникам цього типу притаманні високий вольовий самоконтроль і самовладання. Рішучість та сміливість обумовлюються цілеспрямованістю і зваженістю, з одного боку, з іншого - здатністю до ризику при прагненні добитися запланованого.

Пасивно-слабовольний тип визначений у 20,7% досліджуваних. Він відзначається низьким проявом всіх вольових якостей. Його представники характеризуються низьким вольовим самоконтролем і витримкою, нестійкою поведінкою в стресових станах. Вони прагнуть уникати невдач за рахунок прояву обережності, уникати ситуацій, які потребують прояву активності.

З цього випливає важливий практичний висновок: для підлітків з високою активністю, емоційною безтурботністю, соціальною сміливістю і з переважаючою позитивною модальністю емоцій особливе значення набуває профілактика неадекватної самовпевненості.

У сучасних дослідженнях виявлено, що безпечність, енергійність, безтурботний оптимізм, домінантність у спілкуванні створюють передумови для формування завищеної самооцінки і, в поєднанні з останньою, їх позитивний ефект в емоційно-вольовій регуляції послаблюється [6, c. 307-310].

Таким чином, основною особливістю психологічної структури емоційно-вольової регуляції в досліджуваній групі підлітків 16-17 років є концентрація зв'язків, у першу чергу, навколо регуляторно-вольових, а також емоційних характеристик, що, на нашу думку, забезпечує відповідний рівень емоційно-вольової регуляції і самоконтролю. У шістнадцятирічних підлітків набуває істотних змін структура емоційно-вольової регуляції. Відбувається зниження значущості тих її ознак, що пов'язані із соціально-комунікативною діяльністю, та активізація ролі таких компонентів, як локус контролю, саморегуляція, моральні імперативи волі [29, c. 535].

У результаті аналізу виявлено, що в структурному плані спостерігається урівноваження функціональних компонентів вольової регуляції в шістнадцять років

Узагальнюючи результаті аналізу в цілому по виборці, можна зробити висновок, що емоційно-вольова регуляція в перехідний період від підліткового до юнацького віку являє собою складне інтегративне утворення (різнорівневе і багатокомпонентне); виявлені емоційно-вольові, психодинамічні властивості особистості, являючи собою концептуально різні утворення, доцільно аналізувати як гармонійно організовану цілісність, що обумовлює ефективність функціонування емоційно-вольової регуляції особистості.

У результаті дослідження визначені динамічні зміни в структурі емоційно-вольової регуляції підлітків. Встановлено, що розподіл компонентів системи емоційно-вольової регуляції має якісну відмінність у досліджуваних групах підлітків. У структурі емоційно-вольової регуляції шістнадцятирічних підлітків простежується значна вольова саморегуляція.

Узагальнені уявлення про специфіку перетворень у структурі емоційно-вольової регуляції особистості в перехідний період від підліткового до юнацького віку відкривають шляхи до вирішення прикладних завдань психології: психодіагностики, психокорекції, консультування, прогнозування подальшого розвитку особистості.

Проведене дослідження окреслює коло подальших дослідницьких завдань: зіставленням отриманих результатів із дослідженням розвитку емоційно-вольової регуляції з молодшого підліткового до юнацького віку; розробки психокорекційних програм, які б сприяли розвитку емоційно-вольової регуляції в підлітково-юнацькому віці.

2.3 Методичні рекомендації щодо розвитку волі в підлітковому та юнацькому віці

Воля як свідома організація і саморегуляція діяльності, спрямована на подолання внутрішніх труднощів, - це перш за все влада над собою, над своїми почуттями, діями. Загальновідомо, що у різних людей ця влада має різний ступінь вираженості. Буденна свідомість фіксує величезний спектр індивідуальних особливостей волі, що відрізняються за інтенсивністю своїх проявів, які характеризуються на одному полюсі як сила, а на іншому як слабкість волі [28].

Позитивні якості волі, прояви її сили забезпечують успішність діяльності, з кращого боку характеризують особистість людини. Перелік подібних вольових якостей дуже великий: мужність, наполегливість, рішучість, самостійність, самовладання і багато інших. Оцінка вольового якості не може бути виражена однією лише шкалою «сила - слабкість». Істотне, якщо не вирішальне, значення має моральна вихованість волі. Характеристика проявів волі, моральна оцінка їх залежить від соціальної значущості мотивів, покладених в основу здійснення вольового акту.

Прийоми самовиховання волі можуть бути різноманітними, але всі вони включають дотримання наступних умов:

§ починати виховання волі слід з придбання звички долати порівняно незначні труднощі. Систематично долаючи спочатку невеликі труднощі, а з часом і значні, людина тренує і загартовує свою волю;

§ подолання труднощів і перешкод здійснюється для досягнення певних цілей. Що гучніше мета, чим вище рівень вольових мотивів, тим більші труднощі здатна подолати людина;

§ прийняте рішення повинно бути виконане. Кожного разу, коли рішення приймається, але виконання знову і знову відкладається, воля людини дезорганізується;

§ у тому випадку, якщо людина поставила далеку мету, має далеку перспективу, дуже важливо бачити етапи досягнення цієї мети, намічати найближчі перспективи, дозволяти приватні задачі, у результаті яких будуть створені умови для досягнення кінцевої мети.

До числа найважливіших умов формування волі людини відноситься суворе дотримання режиму дня, правильного розпорядку всього життя людини. Спостереження за слабовольним людьми показують, що, як правило, вони не вміють організувати ні свою роботу, ні свій відпочинок. Хапаючись то за одну, то за іншу справу, вони нічого не доводять до кінця. Вольова людина - господар свого часу. Розумно організовуючи свою діяльність, вона не поспішаючи виконує намічене, поведінка її характеризується зібраністю та цілеспрямованістю. Для того щоб загартувати свою волю, необхідно повсякденно боротися з розсіяністю у праці і побуті.

Говорячи про виховання волі, не слід забувати, що успішне виконання діяльності залежить не тільки від формування тих чи інших вольових якостей, а й від наявності відповідних навичок як умов реального виконання наміченого, досягнення поставлених цілей [29].

Основними прийомами виховання вольової поведінки є:

§ самооцінка (самовиховання починається з самооцінки. Людина повинна точно знати, які якості слід виховувати у себе);

§ самонакази;

§ самонавіювання (воно допомагає володіти собою в найскрутніших ситуаціях);

§ самоконтроль;

§ саморегуляція (цей прийом передбачає навчання умінню стежити за зовнішніми проявами емоційних станів);

§ самостимуляція.

Висновки

воля психологія емоційний підліток

Розглянувши та дослідивши питання волі в американській та вітчизняній психології, можна зробити висновки, що погляди вчених часто кардинально розходилось, і це в підсумку призвело до виникнення двох головних протиборчих течій в питанні про природу волі. Одна з них підміняє волю мотивами і мотивацією. Воля виступає тут швидше як свідомий (мотиваційний) спосіб регуляції поведінки і діяльності людини. Інша течія пов'язує волю тільки з подоланням труднощів і перешкод, тобто, по суті, робить поняття «воля» синонімічним поняттю «сила волі». Перший (мотиваційний) напрямок у розумінні питання про волю нехтує вивченням вольових якостей (оскільки сила волі замінюється силою мотиву, потреби), другий - практично виключає мотивацію з вольової активності людини (оскільки вся воля зведена до прояву вольового зусилля). Отже, зрозуміти, що таке воля, можна тільки в тому випадку, якщо вдасться звести воєдино крайні точки зору, кожна з яких абсолютизує одну зі згаданих сторін волі: мотивацію, прийняту за волю, - в одному випадку, або спрямовану на подолання труднощів вольове зусилля, до якого зводиться воля, - в іншому випадку. Викладені вище підходи до розуміння сутності волі відображають різні її боки, позначають різні її функції і зовсім не суперечать один одному.

Можливість перетворення свідомих довільних рухів в автоматичні дала привід деяким психологам стверджувати, що і взагалі розвиток психічного життя йшов саме цим шляхом. З точки зору Волюнтаристської психології, яка вважає волю основним принципом психічного життя, немає нічого дивного в тому, що всі дії і рухи живих істот спочатку були довільними, а потім, у міру повторення і звикання, стали механічними.