Ми всі дуже різні, наші ситуації і проблеми теж. Проте, якщо ми застудилися, температура піднімається однаково. Так само однаково, хіба що з невеликими варіаціями, ми реагуємо на стрес. Уникати його неможливо, тому що життя без стресу починається тоді, коли воно закінчується.

Стреси, які виникають у житті, можна уявити як коридори, якими треба пройти: хто швидше, хто важче, проте їх все одно доведеться пройти.

Відомо, що людина може переживати стрес як в екстремальних умовах (підкорюючи світовий океан, гори), так і в звичайному житті. При цьому різко зростають як психологічне навантаження, так і вимоги фізіологічної стабільності людини. У своєму житті практично кожна людина відчувала стрес. Актуальність проблеми зумовлена надзвичайною його розповсюдженістю, він виникає через недостатній захист людини від дії несприятливих зовнішніх факторів.

Дуже часто ми повинні виконувати не те що хотілося б, а те, що потрібно. У наше комп'ютерне XXI сторіччя нам постійно не вистачає часу, ми весь час чогось не встигаємо зробити, немає з ким поговорити про свої невдачі, та ми цього й не бажаємо. Зростають навантаження - інформаційні, емоційні - переростають у хронічну психотравмуючу ситуацію й постійне емоційне напруження. Стрес руйнує особистість, є причиною фізіологічних розладів.

Отже, небезпечний не стрес, а те, до чого він може призвести - виснаження. Виснаження на емоційному, інтелектуальному чи фізичному рівні однаково важке; такий стан описують одним страшним словом - дистрес. Він і є тією кімнатою на життєвому шляху, в яку не слід заходити, і з якої рекомендується якнайшвидше вийти.

Звичайно, стрес є складовою життя кожної людини, і його неможливо уникнути, так само, як і потреби пити або спати, але все ж ми можемо спробувати зробити цей процес не таким хворобливим для людей. Головною умовою для зменшення ймовірності виникнення стресів є вміння самостійно знижувати напруження у стресових ситуаціях (релаксація).

У наш час активно вивчається проблема психологічного стресу у трудовій та навчальній діяльності. У вітчизняній та зарубіжній науці почали досить широке вивчення питання впливу інформаційних чинників на діяльність людини та її стани. Вважається, що будь який різновид стресу є в своїй основі інформаційним. Стрес не зводиться лише до емоційного феномену, а детермінується і відображається в мотиваційних, когнітивних, вольових, характерологічних та інших компонентах особистості. Саме тому феномен стресу потребує спеціального психологічного вивчення.

На сьогодні спостерігається тенденція до значного зростання кількості нервових розладів та розладів психіки і поведінки. Довготривале обмеження доступу до специфічної інформації або надлишок інформації викликають порушення вищої нервової діяльності, функцій сну, що є результатом розвитку інформаційних стресів і неврозів та визначено основним вектором нашого дослідження. Тобто адаптація людини до стрімких змін навколишнього середовища набуває все більшого значення для сучасної науки.

Крім того, вивчення даної теми є важливою умовою для оптимізації психічної діяльності, її управління з метою максимального пристосування особистості до мінливих умов середовища.

Проблеми розвитку та діагностики стресів і неврозів досліджувались в роботах Б.Д. Карвасарського, В.Н. Мясищева, А.М. Свядоща, З. Фрейда, А. Адлера, М.М. Хананашвілі, В.А. Бодрова та ін.

У дослідження проблеми адаптації вагомий внесок зробили ряд зарубіжних та вітчизняних вчених, серед яких В.П. Казміренко, В.І. Мєдвєвєва, Г.М. Шевандрін та інші.

Об'єктом дослідження є професійний стрес вчителя.

Предмет дослідження - психологічні особливості професійного стресу вчителя та шляхи його подолання.

Метою дослідження є вивчення психологічних особливостей професійного стресу вчителя, що виявляються в його педагогічній роботі.

Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези визначені такі Завдання:

Кожна людина відчувала його, всі говорять про нього, але ніхто не бере на себе завдання вияснити, що ж таке стрес. В наш час багато хто говорить про стрес, пов'язаний з будь - якою діяльністю, з екологічними проблемами, з виходом на пенсію, з проблемами в сім”ї. Але багато гарячих прихильників, які захищають свої тверді переконання не задумуються про значення істинного твердження "стрес" і його механізму. Більшість людей не задумувались про те, чи є різниця між стресом і дистресом.

Слово "стрес", так як і "успіх", "невдача", "щастя", має різне значення для різних людей. Тому дати йому визначення дуже важко, хоча воно дуже часто звучить у нашому повсякденному житті.

А чи не постає питання, що "стрес" просто синонім "дистресу"? Що це втома, біль, страх, необхідність зосередитися, втрата крові чи навіть великий успіх, що ведуть до різкої зміни життя? Відповідь і так і ні. Ось чому так важко дати визначення стресу. Будь - яка із перерахованих причин може викликати стрес, але ні одну із них не можна виділити і сказати, що це і є стрес.

Дистрес - це горе, нещастя, виснаження.

Як же впоратися зі стресом, якщо ми не можемо навіть виявити його? Це питання стало турбувати всіх людей, а також канадського психолога Ганса Сельє, який першим почав досліджувати теорію стресу.

Працюючи ще у Празі в університетській клініці інфекційних хвороб, Сельє звернув увагу на те, що перші прояви різноманітних хвороб - однакові. Після цього він почав розробляти свою гіпотезу спільного адаптаційного синдрому. Зайнявшись дослідженням цих механізмів, Сельє приходить до формулювання більш універсальної концепції стресу. При дослідженні механізмів стресу було виявлено, що причиною багатьох хвороб саме і є стрес.

Перша стаття Сельє про загальний адаптаційний синдром вийшла 1936 року, а 1950-го він опублікував класичну працю на тисячу сторінок "Фізіологія й патологія стресу" з присвятою "всім, хто страждає від стресів"

Існують різні наукові підходи до розуміння стресу. Найбільш популярною є теорія стресу, запропонована Гансом Селье. У рамках цієї теорії механізм виникнення стресу порозумівається в такий спосіб.

Усі біологічні організми мають життєво важливий уроджений механізм підтримки внутрішньої рівноваги і балансу. Сильні зовнішні подразники можуть порушити рівновагу. Організм реагує на це захисно-пристосувальною реакцією підвищеного порушення. За допомогою порушення організм намагається пристосуватися до подразника. Це неспецифічне для організму порушення і є станом стресу. Якщо подразник не зникає, стрес підсилюється, розвивається, викликаючи в організмі цілий ряд особливих змін - організм намагається захиститися від стресу, попередити його або придушити. Однак можливості організму не безмежні і при сильному стресовому впливі швидко виснажуються, що може привести до захворювання і навіть смерті людини.

У ході розвитку стресу спостерігають три стадії:

Перша - реакція тривоги, коли організм починає досить слабко опиратися змінам чи пристосовується до них.

Друга фаза - опір, коли здійснюється адаптація до нових умов, організм у повній мірі чинить опір впливу стресора.

Третя фаза-виснаження-настає після тривалого впливу стресора, всі резерви адаптації вичерпуються, і організм гине. Звичайно, що остання фаза розвивається не завжди.

Стрес є складовою життя кожної людини і його неможливо уникнути так само, як потреби пити чи спати. Стрес, на думку канадського психолога Ганса Сельє, створює "смак до життя". Дуже важливий і його стимулюючий, формуючий вплив у складних процесах виховання та навчання і всього нашого життя. Але стресові впливи не повинні перевищувати адаптаційні можливості людини, бо тоді може погіршитися самопочуття.

Різні люди реагують на однакові стресори по-різному. У когось реакція активна - під час стресу ефективність їхньої діяльності і далі росте до певної межі "стрес лева", а в інших - реакція пасивна, ефективність їхньої діяльності спадає "стрес кролика".

Дослідження стресу, започатковане Г. Сельє, набуло подальшого розвитку у працях Л.М. Аболіна, В.А. Бодрова, Р.М. Грановської, Л.А. Китаєв-Смика, Т. Кокса, Г. Купера, Р. Лазаруса, Л. Є. Паніна, М. Є. Сандомирського, Р.А. Тиграняна, О.Я. Чебикіна та інших дослідників. Значна кількість досліджень присвячена вивченню особливостей різноманітних стресових станів (Е.І. Бистрицька, В.А. Бодров, Дж. Віткін, Л.А. Китаєв-Смик, О.С. Копіна, Н.В. Самоукіна, В.А. Татенко, О.Я. Чебикін, O.М. Черепанова), зокрема дослідженню професійного стресу (М. Борневасер, Дж. Грінберг, Г. Купер, Л. Леві). Висвітлено вплив професійної діяльності на особистість та здоров'я вчителя (В.С. Агавелян, А.А. Баранов, І.В. Золотаренко, Л.М. Мітіна, А.А. Реан, Є.І. Рогов, Н.В. Самоукіна, І.В. Сурніна, Т.М. Титаренко та ін.). Останнім часом у вітчизняній та зарубіжній психології активно розробляється проблема синдрому емоційного вигоряння в учителів (В.Б. Богуш, В.В. Бойко, С. Маслач, Т.Н. Ронгінська, І.В. Сурніна, Т.В. Форманюк); вивчається проблема саморегуляції учбової діяльності (Л.М. Мітіна, Н.В. Самоукіна, В.А. Семиченко, О.Я. Чебикін, Т.С. Яценко та ін.)

Однак, при всьому розмаїтті досліджень досі не вивчені детермінанти виникнення професійного стресу в учителів, залишається поза безпосередньою увагою проблема попередження професійного стресу вчителя.

Феномен стресу став об'єктом дослідження багатьох вчених. Зміст поняття стресу набув значних змін з моменту його появи, що пов'язано з розширенням сфери його застосування та більш детальним вивченням різних аспектів проблеми. Неоднозначність розуміння природи стресу призвело до розходжень у поглядах на його сутність, до розбіжності трактувань феномену стресу. Усе це свідчить про необхідність подальшого розвитку цього поняття. У роботі за результатами теоретичних досліджень нами було сформульовано визначення стресу, як комплексної психофізіологічної реакції, що виникає внаслідок суб'єктивної оцінки факторів як стресогенних.

На сучасному етапі до чинників виникнення стресу дослідники відносять різнорідні фактори. Визначальними у виникненні стресу є суб'єктивні чинники - суб'єктивна оцінка факторів як стресогенних (В.А. Бодров, М. Борневассер, Б. Доренвенд, Л.А. Китаєв-Смик, Т. Кокс, Р. Лазарус). Інтерпретація факторів як стресогенних багато у чому визначається індивідуально-психологічними особливостями індивіда (внутрішні фактори). Велика кількість робіт присвячена вивченню внутрішніх факторів, серед яких дослідники виділяють характеристики нервової системи, темперамент, нейротизм, інтроверсію, тривожність, агресивність, самооцінку, локус контрою і т.п. (О.І. Бистрицька, Ю.В. Бушов, Т.Н. Васильєва, Г.А. Гайдукевич, В.І. Євдокимов, В.Л. Марищук, А.В. Махнач, Ю.В. Мойкін, Г.С. Нікіфоров, А.О. Прохоров, М. Є. Сандомирський, О.П. Саннікова, І.В. Сергєєва, В.Н. Чернобровкін, І.А. Черняновська). Однак залишаються невивченими основні внутрішні детермінанти виникнення професійного стресу вчителя.

А. Андрєєва, розглядаючи стресостійкість як фактор розвитку позитивного ставлення до учбової діяльності у студентів, стресостійкість розуміє як комплексну якість особистості, яка характеризується необхідною адаптацією до впливу зовнішніх і внутрішніх факторів у процесі навчальної діяльності, забезпечує успішне досягнення мети діяльності і реалізується за допомогою способів оволодіваючої поведінки в емоційній, мотиваційній, когнітивній та поведінкових сферах діяльності особистості. До структури стресостійкості авторка включає такі особистісні компоненти як низьку особистісну і ситуативну тривожність, низький рівень нервово-психічного напруження, адекватну самооцінку, високу працездатність, емоційну стійкість.

Софія Грабовська: Стрес - не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймає

Стреси завжди були і будуть. Декілька разів на день кожен із нас може переживати стресову ситуацію. І важко визначити, коли стрес перейшов у стадію захворювання і потрібна кваліфікована допомога. Як навчитися корегувати власний настрій і психологічний стан, про методи запобігання стресу розповідає Софія Грабовська, завідувач кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Нині про стреси говорять багато. Вважають, що з науково-технічним розвитком, в умовах швидкого ритму життя люди дедалі частіше потрапляють у стресові ситуації. Проте чи справді це так?

Якщо психічне напруження не дуже тривале, то такий стрес - тренування та загартовування душі й тіла. Для того, щоб ми відчули життя та зрозуміли свої можливості, нам потрібне напруження. Скажімо, відомий факт, коли тендітна жінка змогла руками підхопити автомобіль, який був небезпечним для життя дитини. Тому варто говорити про те, наскільки організм готовий до стресових ситуацій, наскільки він загартований. А не про те, що тепер людство переживає більше стресів, ніж колись.

Як довго людина може перебувати в стані стресу, залежить від кожного зокрема. Тут велике значення має напруження і сила нервової системи, а також значимість для неї проблеми. Загалом стрес має три стадії. Перша - мобілізація. Друга - тренування, на цьому етапі організм адаптується до стресу. Третя стадія є руйнівною, коли вже вичерпуються всі наші можливості і сили, і тоді організм починає нам допомагати. У цей час виникає стан, який психологи називають "утечею в хворобу". Стрес призводить до порушення функцій гормональної, нервової, серцево-судинної систем та психічної.

І хоча стрес - явище негативне, проте він спонукає організм людини до активності, пристосовує її до життєвих ситуацій. Річ у тім, що життя без стресів неможливе, і рано чи пізно кожна людина переживає стресовий стан. Якщо жертва стресу адаптована до такої ситуації, то подолати її буде легко. Люди, не пристосовані до стресових чинників, не впораються з хворобою самотужки. Відтак більшість хвороб має психологічну основу. А нерозв'язана проблема - це найбільший стрес!

Стан стресу може бути гострим або приймати хронічний характер. Раніше вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. У цьому випадку ми маємо справу з гострим стресом. Зараз особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії.

На даний час стрес є збудником різноманітних хвороб. Узагальнення клінічних матеріалів дозволило лікарям припустити, що широке коло впливів, які призводять до стресу, викликає у людей гіпертонічну хворобу, виразку шлунку, деякі інші форми судинної патології з глобальними чи локальними проявами (інфаркт, інсульт, стенокардія, серцева аритмія, нефросклероз). Отримано докази, що в людини, яка придушує постійно свій гнів, підвищується ймовірність таких захворювань як ревматичний артрит, псоріаз, виразка шлунку, гіпертонія. Як писав академік К. Биков: "Туга, яка не виливається у сльозах, змушує плакати інші органи".

Чому стрес викликає соматичні захворювання? Фізіологічні зміни під впливом сильних емоцій нерідко пов'язані із зайвим енергетичним забезпеченням - на непередбачувані обставини. Фізіологічна перебудова при мобілізації резервів може бути не такою надмірною та виснажливою, а от психологічні установки та особистісна позиція людини суттєво впливають на її стан.

Сильні позитивні або негативні почуття тісно пов'язані з умовними рефлексами, які вивчав російський фізіолог Павлов Іван Петрович. Ми на своєму досвіді стараємось уникати всі негативні емоції, а засвоюємо тільки ті форми поведінки, які приносять позитивні емоції або почуття.

Проводячи досліди вчені приходять до такого висновку, що короткочасний стрес може призвести до великих втрат. Коли ми переживаємо короткочасний стрес, то результат може бути як позитивним (при шоковій терапії) так і негативним (як у стані шоку).

Існує стереотипна фізична модель відповіді на стрес незалежно від його причини. Вихід взаємодії з середовищем залежить в певній міри від наших реакцій на стресор, а також і від природи цього стресу. Потрібно знаходити розумний вихід: або прийняти виклик і виявити опір, або уступити і покоритися.

Епохальний вклад в науку полягає не тільки у відкритті нового явища як стрес, а в способах його нового розуміння і пояснення. Видатний вчений Ганс Сельє висуває нові ідеї і формулює концепції для пояснення емпіричних спостережень і експериментальних знахідок, які не складають єдине ціле і тому їх не можна пояснити.

1.2 Стрес, види стресу та його джерела