Сутність духовності особистості

У цих умовах особливо важливим є адекватне розуміння духовності, оскільки сам термін починає набувати статусу модного, і «застосовується так само тими, хто несе бездуховність, душевний розлад, порушення гармонійності в людську суть» [12, c. 179].

Тому одному з головних завдань сучасної психології ми рахує не тільки розробку проблеми духовності в теоретичному аспекті, але і в психологічному забезпеченні і супроводі духовного розвитку людини, в навчанні його протистояти перед лицем всіх змін песимізму і несприятливим прогнозам відносно майбутнього всієї планети і людства і осмислити життя у всіх її сторонах. Звернення до духовної сили людини як головному двигуну його життя, головній цінності, що дозволяє повно і всесторонньо насолодитися радістю Буття і реалізувати своє головне призначення, є важливою і основною проблемою психології. Допомогти людям в отриманні сенсу життя, заповнити «екзистенціальний вакуум», допомогти пережити випробування свободою, захопленість критикою всього - така, на нашу думку, одне із завдань психології.

Звернення до поняття духовності у зв'язку з проблемами навчання і виховання є особливо актуальним, оскільки духовність відображає, в першу чергу, змістовну сторону життя особи, підкреслює глибину і складність людини, що втілює собою перетворену і натхненну природу, що не зводиться до простій сукупності психічних процесів, властивостей і станів.

Звернення до духовності в контексті виховання і розвитку людини дозволяє зробити цей процес повноцінне і змістовніше, дає людині широкі можливості усвідомити, на чому засновано його становлення як особі і індивідуальності, в чому полягає справжній сенс його життя, на чому будується повноцінне існування і спілкування, формуються потреби зростання, реалізації своїх можливостей, трансцендирування, породжується відчуття «духовного голоду».

Поза контекстом духовності неможливо осмислити багато інтегральних і феноменологічних проявів людини, а також його відмова від зусиль по ухваленню власного рішення, від особового і духовного розвитку на користь задоволення примітивних плотських потреб, десакралізацію життя і секуляризацію всіх загальнолюдських і соціальних відносин, спрощення людських взаємин і зведення їх до поведінкових реакцій на стандартні ситуації.

Наступною причиною що спонукала нас звернутися до проблеми духовності була необхідність розкрити її справжній психологічний зміст, який, з одного боку дозволило б пояснити існування безлічі точок зору на її суть, а з іншої - описати це як особливу психологічну реальність, що володіє специфічним психологічним механізмом. Проблема полягала в тому, щоб не критикувати або звинувачувати в некоректності існуючі підходи до духовності, а зрозуміти, що ж їх всіх об'єднує, а також, що породжує суперечність в їх розумінні. Що розглядається століттями в рамках різних філософських психологічних і релігійних течій; проблема духовності залишається при цьому практично неопрацьованою: у уявленнях про духовність, разом з реальними досягненнями, мають місце примітивні концепції, утопічні ідеї, легковажні моделі, містичні побудови, спостерігається змішення філософський-етичних, релігійних і психологічних підходів.

Причин такого положення справ, на наш погляд декілька: розрізненість відомостей про духовність, фрагментарність знань, відсутність єдиного розуміння суті духовності серед психологів, єдності між минулими і справжніми знаннями, розривши між теоретичними і практичними відомостями; різноманіття появ феномена духовності в людському житті, що утрудняє виділення операціональних одиниць її вивчення, відсутність системи методів /в першу чергу, об'єктивних/ для її дослідження. Залишається неопрацьованою і проблема - яка роль духовності в становленні людини, зокрема його розвитку як професіонала. Тим часом, духовність, як влучно відмітив С.Л. Франк, це реальність, але часто не видима і така, що не відчувається нами. Вона, «духовність», знаходиться за межами об'єктивної дійсності, тобто недоступна об'єктивному спостереженню і «уловлюється» лише самим суб'єктом. Здатність людини уловити і розвинути в собі цю суть і дає йому можливість бути суб'єктом (А. Брушліїський, В. Панферов).

Різноманіття підходів в розумінні духовності утрудняє практичну роботу по її вихованню і розвитку, а тим часом саме духовність є умовою повноти людського життя, пізнання і перетворення себе, самовдосконалення, плідності і успішності професійної діяльності, стійкості і сили духу, самоактуалізації і самореалізації.

2. Емпіричне дослідження

2.1 Духовність в контексті сучасного виховання школярів. Характеристика методики дослідження

Перехідний період кінця XX - початки XXI сторіч характеризується кардинальними змінами суспільства, зверненістю до людини як творця нової цивілізації. У зв'язку з цим одній з провідних тенденцій в освіті є зростаюча значущість духовного виховання (про це свідчать як збільшення кількості регламентуючих документів, що стосуються проблем духовного виховання підростаючого покоління, так і підвищена увага до даної проблеми наукового співтовариства і педагогів-практиків).

Будучи органічно взаємозв'язаним з суспільством, сучасне виховання характеризується недугами, якими пронизані всі сфери життєдіяльності соціуму. Так, вітчизняне виховання, переживає серйозна криза, симптомами загрозливого характеру якого є: обвальне падіння духовності, як дорослого населення, так і дітей; орієнтація значної частини сучасної молоді на прагматично-утилітарну, американську модель життєвого пристрою; елімітированість цінностей і традицій вітчизняної культури; девальвація культурних, духовних цінностей в свідомості підростаючого покоління на тлі прагнення, що збільшується, до збагачення, розваг, безкарності; розмивання меж педагогічної «зони риски»; масштабне розповсюдження девіацій поведінки; відсутність єдиної позиції усередині самого педагогічного співтовариства по питаннях виховання підростаючого покоління [4 c. 91].

У сучасній виховній ситуації саме духовність наповнюється трансформуючим сенсом для всієї системи вітчизняного виховання і особового розвитку кожного вихованця. Проте наголошується тенденція дифузного розуміння педагогічним співтовариством даного феномена і його емпіричних проявів у дітей. Так, у вітчизняній педагогічній літературі термін «духовне виховання» в основному використовується в двох сенсах: у значенні «Релігійне виховання», або ж в термін «духовне виховання» вкладається значення «Етичне виховання». Поняття духовності уживається інструментальний, ситуативно, без усвідомлення його суті і глибини.

Допускаючи можливість внеконфесіональной інтерпретації духовності в рамках світської освіти, нам найбільш близька точка зору на даний феномен Р.Л. Лівшица, який розглядає духовність як «тип світовідношення, заснований на відвертості особи назустріч світу» [2, с. 152].

Так, духовність визначається як «розширення внутрішнього горизонту свідомості» [3, с. 200], «якість особи, яка може бути реалізоване в її спрямованості, відношенні, детермінованих роботою свідомості» [5, с. 84]; «якісна характеристика свідомості» [1, с. 7] і т.д.

При такому підході інтенціональність свідомості, як родова якість людини, визначається як суть духовності. Сенсоутворюючою характеристикою духовності є безперервний творчий процес формації суб'єктивних внутрішніх утворень високого рівня інтеграції, а його центром виступає персоналістичне світовідношення як вища якість інтенції людської свідомості.

Духовне життя народу України, його майбутнє в першу чергу залежить від рівня утвореної молоді, яка зараз вчиться у вищих учбових закладах, а завтра молодими фахівцями прийде на роботу в школи і інститути, в промисловість і сільське господарство, де їй належить виховувати дітей і керувати діяльністю підлеглих Отже освіта повинна виступати як пріоритетний напрям соціокультурного розвитку, оскільки включає діяльність навчання і виховання, при цьому виховання має пріоритетне значення, тому що звернено не тільки до інтелекту, знань, умінь, компетенції а до людини як суб'єкту культури історії, власного життя. Не тільки розум і практичні навики, але і душа, відчуття, тілесне і духовне здоров'я, сенс життя, стратегія поведінки конкретні вчинки учня є метою виховного процесу [1, с. 285].

Виховання є духовною діяльністю. Вихователь покликаний працювати з духовним потенціалом, який спочатку закладений в душі кожної дитини Місія педагога полягає в розкритті цього потенціалу, в допомозі людині, що росте, зрозуміти силу свого духу, свої людські можливості, зберегти свою людську гідність, в стимулюванні формуванні сенсожиттєвих орієнтації.

Ціннісні орієнтації є орієнтаціями свідомості окремої особи або соціуму відносно вибору і розподілу пріоритетних (першорядно значущих) життєвих установок в прийнятою особою шкалі цінностей. У кожної людини в процесі напрацювання особового досвіду при взаємодії з іншими людьми і суспільством, при навчанні і самонавчанні а також інтуїтивному, релігійному і філософському збагненні життя складається і формується своя шкала цінностей Ціннісна орієнтація має ключове значення відносно етичної, морально-етичної зовнішності особи і всього соціуму

Формування цілей емпіричного дослідження.

Мета дослідження - проведення аналізу рівня духовних цінностей у різних груп населення.

Методи і організація дослідження. Тестування проводили по методиці Помиткина Е.О. «Оцінка духовно - ціннісної орієнтації особи». Для аналізу отриманих даних використовували статистичні методи дослідження

2.2 Опис учасників дослідження та аналіз результатів дослідження

Ціннісна орієнтація є своєрідний прояв світогляду особи і визначення її духовної спрямованості. До духовних цінностей можна віднести гуманістичні, естетичні, екологічні цінності, а також: пізнання, самоудосконалення і самореалізація особи. Діагностові духовно-ціннісної орієнтації особи можна провести через визначення пріоритетної значущості вказаних цінностей. На низькому рівні розвитку особи потреби направлені на себе, без урахування потреб що оточують (інстинкт самозбереження), на високому рівні розвитку чоловік знаходить природну радість і задоволення в самовіддачі, в допомозі тим, хто її потребує. Кожному рівню відповідають свої цінності. Для егоцентричного рівня домінантними будуть отримання різних задоволень популярність, влада і впливовість, особиста безпека. Рівню сімейних цінностей властива орієнтація на сімейне благополуччя, вигідне заміжжя, спокійну старість, слухняних дітей. До пріоритетних національних і цивільних цінностей можна віднести наступні соціальна справедливість, порядок в державі, згода між людьми і процвітання країни. Загальнолюдські духовні цінності - це вірність, доброзичливість, допомога тим, хто її потребує, гармонія з природою [3, с. 49].

Загальнолюдські цінності були розділені на чотири блоки; індивідуальні, сімейні, соціальні і духовні. Для порівняння опит проводився серед різних категорій людей три групи, середній вік яких склав 35-40 лет.

1-а група - це слухачі післядипломної освіти (ПД ПРО) кафедра валеології м. Дніпропетровська;

2-а група - це слухачі ПДО кафедра валеології м. Одеса;

3-а група - це вчителі середніх шкіл м. Дніпропетровська

Дві групи студентів, середній вік 19 років:

1-а група - студенти - валеологи

2-а група - студенти радиофізичного факультету

І учні старших класів середньої школи м. Дніпропетровська

Порівняльна характеристика пріоритетів в структурі загальнолюдських цінностей у слухачів - валеологів факультету ПДО і вчителів, представлена на рис. 1.

Рис. 1 Порівняльна характеристика пріоритетів в структурі загальнолюдських цінностей у слухачів - валеологів факультету ПДО і вчителів.

З діаграми видно, що для слухачів - валеологів ф-та ПДО духовні цінності є більш значущими (33 бали у слухачів ПДО кафедри валеології м. Харкова, 30 балів у слухачів ПДО кафедра валеології м. Одеси), ніж для вчителів середніх шкіл (22 бали), це говорить про те, що кафедра валеології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна готує вчителів нового покоління Це дуже важливо, оскільки ефективність роботи з духовно-етичним потенціалом дитини залежить від педагога його поглядів на життя (світогляди), його особистісто-професійно-культурного уміння розуміти і любити дітей, віру в прославляючу силу виховання і багато чого іншого

Спираючись на отримані дані, представлені на мал. 2, і розглядаючи зв'язок пріоритетного розподілу загальнолюдських цінностей у вчителів і учнів, можна говорити про високу значущість систем цінностей у вчителя і впливу цих пріоритетів на виховання молодого покоління

Рис. 2. Порівняльна характеристика пріоритетів загальнолюдських цінностей у учнів 8-9 класів і вчителів

На діаграмі наочно видно пряма залежність рівня індивідуальних цінностей (12 балів у школярів і 13 балів у вчителів) і середній рівень духовних цінностей (20 балів у школярів і 22 бали у вчителів).

Отже першорядним завданням повинна стати підготовка вчителів з новими ціннісними орієнтаціями, заснованими на нових життєвих установках, на духовних пріоритетах. Вчителі повинні володіти не тільки високим етично-етичним рівнем, мати потенціал для духовного зростання, а також володіти відповідними знаннями і уміннями, що дають основу для формування у молодого покоління таких етичних критеріїв, як альтруїзм, любов, здатність особи співпереживати, співчуття, терпіння, як здібності певного очікування, і разом з тим, активної життєвої позиції, творення і творчості

Суть виховання виявляється в педагогічній підтримці духовності і моральності людини, що росте, на всіх етапах його дорослішання, введення його в простір культури надання допомоги в осмисленому виборі особисто значущих цінностей і побудова відповідних ним моделей власної поведінки, цілей і завдань на сьогодення і майбутнє

Розвиток і розширення моральності співвідноситься з розвитком і розширенням свідомості особи і виявляється як якість характеру, поведінки, стану психіки. Вищим у ряді критеріїв рівня моральності виступає Духовність

Діаграма, представлена на рис. 3, характеризує розподіл загальнолюдських цінностей у студентів валеологів і студентів радіофізичного факультету У студентів радіофізичного факультету рівень духовних цінностей знаходиться на рівні вчителів і учнів (23 бали), у студентів валеологів цей рівень високий (38 балів).

Рис. 3 Порівняльна характеристика пріоритетів в структурі загальнолюдських цінностей у студентів валеологів і студентів радіофізичного факультету

Студенти валеологи - це майбутні вчителі, вони прийдуть в школу з новим ціннісним - смисловими сферами свідомості, які впливають на внутрішні зміни особі: її цінності, потреби, мотиви, інтереси, установки, сенси, і завдяки цьому, у свою чергу, формуватимуть у своїх учнів нові інтеграційні зв'язки між основними особовими сферами: ціннісний-мотиваційною, емоційно-вольовою і діяльно-поведінковою

Завдання нового покоління вчителів опанувати новими знаннями, уміннями, навиками, які ведуть до духовного зростання, і допомагають показати шляхи розвитку учням, за умови повної свободи вибору свого шляху у молодого покоління Це створить можливість переходу від традиційних виховних процесів до інноваційних духовно - виховним просторам.

2.3 Висновки результатів емпіричного дослідження

Аналіз проведених досліджень показав необхідність виховання нового покоління вчителів з новими ціннісними орієнтаціями, заснованими на нових життєвих установках, на духовних пріоритетах.

Сучасна школа випробовує необхідність в розробці теоретичних і методологічних аспектів розвитку духовного потенціалу особи дитини

Виховання повинне бути переорієнтоване з процесу соціалізації на процес розвитку дитини, що духовно орієнтується, Освітня установа повинна формувати не тільки соціальне і економічне положення особи, а також виступати тим розвиваючим середовищем, в якому відбувається послідовне розкриття духовності вчителя і учня

Переорієнтація освітнього процесу на духовно - етичне виховання допоможе формуванню в соціумі таких цінностей як духовність, моральність, культура гуманність, борг, благородства свобода, честь, совість, що стане передумовою поліпшення якості життя.

У сучасній виховній ситуації саме духовність наповнюється трансформуючим сенсом для всієї системи вітчизняного виховання і особового розвитку кожного вихованця. Проте наголошується тенденція дифузного розуміння педагогічним співтовариством даного феномена і його емпіричних проявів у дітей. Так, у вітчизняній педагогічній літературі термін «духовне виховання» в основному використовується в двох сенсах: у значенні «Релігійне виховання», або ж в термін «духовне виховання» вкладається значення «Етичне виховання». Поняття духовності уживається інструментальний, ситуативно, без усвідомлення його суті і глибини.

Висновки

Отже, оскільки духовність є елементом самого життєвого процесу, то збагненням її суті завдання теоретичного дослідження не може бути вичерпане. Використовуючи метод раціонального конструювання, як метод пізнання духовності запропонований В.Г. Федотової, спробуємо здійснити рух від її суті до характеристики форм прояву, опису своєрідності їх емпіричних виявлень. Так, як основні емпіричні показники духовності, нами виділені наступні параметри (які можуть стати змістовною основою виховного процесу):

Духовність як наближення до вищих сенсів людського буття (ідея верховного керівницького початку людського життя): індивідуальна значущість і статус категорії «сенс життя» для дітей в просторі людської життєдіяльності; суб'єктивне розуміння сенсу життя як абсолютно цінній узагальненій меті життя абстрактної ідеальної людини; суб'єктивне визначення мети особистого буття як індивідуальній довготривалій меті щодо майбутніх перспектив життєдіяльності; рефлексія сенсу життя.

Духовність як система уявлень про принципи організації дійсності індивідуального буття людини (сенсожиттєва стратегія людини): індивідуально-змістовне наповнення категорії «щасті» як вищій абстракції позитивних устремлінь і процесуальний аспект духовності; суб'єктивне відношення до принципу безкорисливості як конституюючої ознаки духовності; суб'єктивне сприйняття і усвідомлення закону тотожності або взаємо - зворотної дії («золотого правила моральності»), як діяльностної духовності, що становить.

Духовність як внутрішня орієнтація особи в системі пріоритетних життєвих цінностей (тактика всієї сукупності людської діяльності): векторна спрямованість на рівні нормативних ідеалів; значущість і доступність цінностей на рівні індивідуальних пріоритетів.

Духовність як суб'єктивне відчуття задоволеності насиченістю і продуктивністю індивідуального процесу життя: внутрішні конфлікти і духовний вакуум як співвідношення суб'єктивної значущості і доступності основних життєвих сфер.

Виявлення даних якісних і кількісних характеристик духовності визначає сучасні емпіричні дослідження її проявів у школярів.

В цілому, хотілося б відзначити, що проблеми, що піднімаються є вічними, індивідуально-вирішуваними. Не дивлячись на зверненність до них значної кількості наукового співтовариства вони залишаються актуальними і маловивченими на рівні емпіричних явищ духовності, у високому ступені спірними і важкими, але необхідними для осмислення. Наша точка зору, являє собою спробу представлення духовності як предмету прикладного дослідження.

Людина - духовна, але його чекає ще стати духовним, відзначав В.П. Зінченко. Духовність є тією потенційною суттю людини, яка забезпечує йому повноцінний розвиток і саморозвиток, засвоєння соціального досвіду з метою перетворення власної природи. Виступаючи як суть людини, духовність, одночасно, є метою і результатом становлення людини: Таке подвійне буття духовності як суть і як результат «вчоловічування» індивіда є ще однією причиною, що породжує проблему в розумінні природи духовності. Особливу важливість всебічний і безперервний розвиток творчого і духовного потенціалу людини за допомогою власних зусиль набуває в даний час, відмічене, на думку дослідників, зниженням віри в науку і прогрес людства, зверненням до чорної магії, окультизму і різних псевдонаукових теорій, невірою людини в свої сили, втратою філософських традицій в осмисленні життя і суті людського буття, зростанні агресивності і зниження цінності людського життя і т. п.

Проблема духовно-етичного буття людини є основоположною, оскільки її рішення, кінець кінцем, визначає характер і напрям його розвитку, форми взаємодії з світом.

Психічна і духовна зрілість - основа гармонійної особи. Гармонія особи безпосередньо пов'язана з психічною і духовною зрілістю людини. На це, як правило, звертають недостатню увагу навіть психологи. Адже питання про основу гармонійною особу має величезне значення. Психічна зрілість людини виражається у відповідності психіки і ступеня соціальної реалізації його біологічному віку. Відомі конкретні кроки, які повинні бути зроблені для того, щоб стати зрілим чоловіком або зрілою жінкою. Духовна зрілість повинна відбутися своєчасно, і цей процес підвладний людині. Люди - істоти духовні, і їм необхідно розкрити свою суть, або, як я говорю, відкрити для себе Небо, не обмежуючись виконанням релігійних ритуалів. Втім, духовна криза - це дуже тонка матерія, що зачіпає глибинну суть людині. Тому ми присвятимо розгляду цього питання окремий розділ.

Тут же необхідно згадати про те, що якщо людина своєчасно не проходить так зване психічне і духовне народження, то кризи переслідуватимуть його аж до відходу з життя. Наприклад, відома криза сорока років. Деякі навіть не відзначають свій сороковий день народження. Давно помічено, що багато людей йдуть з життя в сорок - сорок два роки. Це спостереження засноване на дійсних фактах і говорить про незавершеність психічного і духовного народження людини. Якщо людина своєчасно не проходить так зване психічне і духовне народження, то кризи переслідуватимуть його аж до відходу з життя. Спостереження показують, що оптимальне психічне народження повинне завершитися до 25-27 років, а духовне - до тридцяти три.

Спостереження показують, що оптимальне психічне народження повинне завершитися до 25-27 років, а духовне - до тридцяти три. Мир любить людину, і після тридцятитрирічного рубежу йому дається ще сім років для завершення психічного народження і для здійснення перших кроків на шляху духовного становлення. Якщо цього не відбувається, у людини наростають різні проблеми в сім'ї, в соціальній сфері, аж до найбільшої кризи - відходу з життя.

Список літератури

1. Андрушкевич А.А. Духовно-нравственное и нервно-психическое здоровье: медико-психологические аспекты диагностики, восстановления и формирования. Н. Новгород, 2001.

2. Антилогова Л.Н. Психологические механизмы развития нравственного сознания личности / Автореф. дис. д-ра психол. наук. Новосибирск, 1999.

3. Бондаревская Е.Б. Антикризисная направленность современноговоспитания, // Педагогика, №3, 2007 г.

4. Братусь Б.С. Начало Христианской психологии / Учебное пособие для вузов. М., 1995.

5. Бурбулис Г.Э., Кемеров В.Е. Духовность и рациональность. М.:3 нание, 1986, 210 с.

6. Гончаренко М.С. Этапы формирования духовности человека в учебно-воспитательном процессе. Теоретические и практические аспекты / М.С. Гончаренко В.Г. Гончаренко, Н.В. Михайленко //
Валеологи сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку Матер. 3-ї між народ, наук-практ. конф.: Т.1, Ч. 1, Ч. 2.-Харків, 2005. - С. 6-12.

7. Діагностичні підходи до визначення стану духовного і морального здоров'я особистості Навчальний посібник для проведення практичних занять / Укл проф. М.С. Гончаренко доц. Е.Т. Карачинська, В.Є.
Новікова - X.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. - С. 157.

8. Знаков В.В. Понимание субъектом правды о моральном поступке другого человека: нормативная этика и психология нравственного сознания // Психологический журнал. №1. 1993. С. 32 - 43.

9. Ильичева И.М. Психология духовности / Автореф. дис. канд. психол. наук. СПб., 2003.

10. Канапацкий А.Л. Онтологическая истинность духовности / Автореф. дис. канд. психол. наук. Уфа, 2004.

11. Марьясова Н.В. Духовность в контексте психологического анализа: личностный аспект / Автореф. дис. канд. психол. наук. Хабаровск, 2004.

12. Павлов В.Е., Стукан В.Л, Святовская Л.Б., Терлецкий С.К. Научно-методологические проблемы возрождения нравственности и духовности общества // Научно-методологические проблемы высшего образования на рубеже третьего тысячелетия. №1. СПб., 1995. С. 244 - 256.

13. Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Навч.-метод посібник / Е.О. Помиткін. - К, 1999. - 162 с.

14. Лившиц Р.Л. Духовность и бездуховность личности. - Екатеринбург. Изд-во Урал. Ун-та. 1997, 167 с.

15. Стрелкова В.И. Духовность и творчество / Человек как философская проблема: Восток-Запад. М: Изд-во Ун-та дружбы народов. 1991, с. 200-202

16. Федотова В.Г. Духовность как фактор перестройки // Вопр. Философии, 1987, №3, с. 11-28

17. Фельдштейн Д.И. Психология становления личности. - М., 1994.

18. Цукерман Г.А. Психология саморазвития: задача для подростков и их педагогов. - М., 1994.

19. Шевченко В.Н. Духовность, деятельность, культура / Свободная мысль 1993 №5, с. 80-86

20. Шибутани Т. Социальная психология. - М., 1969.