Психологія Нового часу

Психологічні ідеї Нового часу: головні ідеї Галілея, Декарта, Спінози, Гоббса, Лейбніца. Визначення та зміст гештальт-психології, видатні представники даного напряму в психології, та ступінь використання його основних принципів на сучасному етапі.

Рубрика Психология
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 31.01.2011
Размер файла 30,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1. Психологічні ідеї нового часу

XVII століття стало епохою корінних змін у соціальному житті Західної Європи, століттям наукової революції і перемоги нового світогляду. Розпочинається період розвитку психології в рамках філософських вчень про свідомість.

Його провісником був Галілео Галілей (15 лютого 1564 - 8 січня 1642) - видатний італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства, поет і літературний критик. Галілей народився в родині збіднілого дворянина в місті Пізі (недалеко від Флоренції). Він поглиблено вивчав точні науки і згодом став професором математики Падуанського університету. Через те що Галілей жваво цікавився астрономією, незабаром він розгорнув активну науково-дослідницьку діяльність, особливо в області астрономії й механіки. Він учив, що природа є системою тіл, які рухаються і не володіють ніякими властивостями, крім геометричних і механічних. Переконання, що панувало століттями, у тім, що рухами природних тіл правлять безтілесні душі, було переборено.

Появі першої психологічної теорії, що використовувала досягнення геометрії і нової механіки, наука завдячна Рене Декарту (31 березня 1596 - 11 лютого 1650) французькому філософу, фізику, фізіологу, математику, основоположнику аналітичної геометрії. Він успадкував від батька невеликий спадок, який дозволив йому присвятити своє життя науці та подорожуванням. З 1604 по 1612 роки навчався в єзуїтському коледжі, де отримав добру гуманітарну та математичну освіту. Також він проявляв великі здібності до філософії, фізики та психології. Після закінчення освіти Декарт проводив у Парижі безтурботне життя, повне насолоди. Коли йому виповнився 21 рік, він кілька років служив добровольцем в арміях Голландії, Баварії та Угорщини. У 1629 році переїхав до Нідерландів. Для продовження занять математикою Декарт повернувся до Парижа, але столичне життя знову швидко набридло йому. Він продав маєток, який отримав від батька і переїхав до самотнього сільського будинку в Голландії. Його любов до самотності була настільки великою, що потягом двадцяти років він змінив 24 будинки в 13 різних містах і при цьому тримав свою адресу в таємниці навіть від найближчих друзів, з якими підтримував постійне листування. Його єдиними і незмінними вимогами до нового місця проживання були невелика відстань до католицької церкви та університету. Декарт вірив у Бога як досконалу істоту, існування якої він ніколи не ставив під сумнів. Якби не було Бога, тоді він би не був досконалим. Оскільки людина є недосконалою істотою, а із недосконалого не може вийти щось досконале, то Бог існує за межами людської уяви. Отже, існування Бога є джерелом об'єктивного значення людського мислення. А оскільки Бог у своїй досконалості не обманює людину, а дає їй можливість пізнання, не може бути обманом те, що людина має тіло, існує природа та 2 плюс 2 дорівнює 4. А неправильна рецепція спричинена тим, що Бог наділяє нас свободою, одне називати правильним, а друге - неправильним, що і є доказом нашої богосхожості. Таким чином Декарт ставив світ на метафізичний фундамент. Р. Декарт стверджував, що існування душі й тіла - дві різні й незалежні субстанції. Декарт, на відміну від Арістотеля, «оживлює» тіло, проголошуючи ідею рефлекторної дуги. «Оживлення» тіла, як і одночасні пошуки натуральних механізмів дії душі, створювали певний грунт для вивчення природи людини на основі принципцу антропологічної цілісності.

Спробу подолання декартівського дуалізму в питання про звязок психічного й фізичного здійснив видатний голландський філософ XVII cт. Бенедикт Спіноза (справжнє ім'я Борух; 24 листопада 1632, - 21 лютого 1677) - голландський філософ, за походженням із португальських євреїв. Бенедикт (Барух) Спіноза народився 24 листопада 1632 року в Амстердамі в заможній родині сефардських євреїв, чиї предки після вигнання євреїв з Португалії осіли в Голландії, - Міхаеля (Габріель Алварес) і Ханни Дебори де Спіноза. Барух Спіноза відвідував початкову релігійну школу «Ец Хаїм», де вивчав іврит, Тору, Талмуд, основи єврейського богослов'я, риторику тощо. Імовірно, відчуваючи вузькість традиційної єврейської освіти, Барух Спіноза за батькові гроші вивчає латину (тодішня світова мова науки і філософії). Вже на той час Барух Спіноза, якого рабини не спромоглися перетягнути на бік традиційної юдейської схоластики, зажив у общині одновірців слави дивака і вільнодумця, що навіть замалим не мало трагічні наслідки - на життя Спінози було вчинено невдалий замах. Після смерті батька в 1654 р. починається затяжний судовий процес Баруха Спінози з найближчими родичами за батьків спадок, який він виграв. 27 липня 1656 р., коли Баруху не виповнилося ще й 24 років, у синагозі велелюдно йому, перерахувавши всі його порушення і злочини, оповістили акт про відлучення. Бенедикт Спіноза пише на свій захист «Апологію» (її текст не зберігся), в якій намагається відвести безглузді звинувачення і відстояти свої погляди. Саме через жагу до пізнання й бажання розвивати свої думки, відречення від єврейства, не стало для Спінози особистою трагедією. Наприкінці 1650-х рр. Бенедикт Спіноза виїжджає з Амстердама, знайшовши притулок в передмісті Амстердама Уверкерці. В цей час Спіноза активно спілкується з однодумцями, зокрема, зі своїм навчителем і колегою Хуаном де Прадо. Саме в Уверкерці Спіноза починає свою літературну діяльність - пише першу свою роботу «Короткий трактат про Бога, людину і його щастя». Спіноза учив, що існує єдина, вічна субстанція - Природа - з нескінченною безліччю атрибутів. З них нашому розуму відкриті лише дві - довжина і мислення. Отже, безглуздо уявляти людину місцем зустрічі тілесної і духовної субстанції, як це робіи Декарт. Людина - цілісна тілесно духовна істота. Свідомість людини, на його думку, не існує окремо від тіла, а утворює з ним певну єдність. Якщо тіло не зазнає впливу зовнішніх предметів, душа ніяким чином їх не сприймає. Принцип детермінізму, розроблений у психології Спінози, з одного боку, заперечує свободу волі, з іншого - включає душу в систему причинного пояснення природних явищ. В епоху відродження було започатковано вивчення мотивації в цій її суперечності, що відповідало на ситуаційному рівні принципу залежності ситуації від людини.

Інший напрямок у критиці дуалізму Декарта пов`язаний з філософією англійського мислителя Томаса Гоббса (5 квітня 1588 - †4 грудня 1679) - англійський філософ. Належав до школи Соціального договору в традиції реалізму. Основними інтересами Гоббса були політична філософія, історія, етика та геометрія. На формування його ідей значно вплинули Платон та Аристотель. Послідовниками його стала вся подальша західна політична філософія. Народився Томас Гоббс у графстві Глостершир в сім'ї, що не вирізнялась особливою глибокою освіченістю запального приходського священика, що через сварку з сусіднім вікарієм біля дверей храму втратив роботу. Виховувався Томас Гоббс заможним дядьком. Він добре знав античну література та класичні мови. У віці 15 років він поступив до Оксфордського університету, який закінчив в 1608 році. В 1610 році Томас став наставником лорда Гардвика з аристократичної родини Вільяма Кавендиша (пізніше графа Девонширского). До кінця життя залишався пов'язаним зі своїм учнем, який став його покровителем. Завдяки йому познайомився з Беном Джонсоном, Френсісом Беконом, Гербертом Чарберсі та іншими видатними людьми. Після смерті графа Девонширського був наставником його сина, мандрував з ним по Італії (де в 1636 році відвідав Галілео Галілея) і в 1637 році повернувся до Англії.

До проблеми вивчення несвідомого звернувся сучасник Спінози Готфрід-Вільгельм Лейбніц.

У 1661 р., у віці 14 років, Лейбніц вступив до Лейпцизького університету, де у 1663 р. отримав степінь бакалавра Отримує степінь магістра філософії за дисертацію, яка поєднує аспекти філософії і права з деякими математичними ідеями, що походять від Вейгеля. Незважаючи на його неабияку на той час репутацію і визнання його праць, Лейбніцу було відмовлено у степені доктора права в Лейпцигу, тому він негайно поїхав до Альтдорфа, де у лютому 1667 р. отримав цю степень за свою дисертацію. З 1667 до 1772 р. перебував на службі Майнського курфюрста, барона Йоганна Кристіана фон Бойнебурґа, завдяки якому у 1672 р. він дістав змогу подорожувати до Парижа, де він залишатиметься до жовтня 1676 р., і до Лондона взимку 1673 р. З грудня 1676 р. до кінця свого життя Лейбніц обіймає посади надвірного бібліотекаря та канцлера у місті Ганновер.

Як і Спіноза, він виступав за цілісний підхід до людини. Однаку нього була інша думкапро єдність тілесного та психічного. В основі цієї єдності, на думку Лейбніца, лежить духовне начало. Світ складається з нескінченної кількості монад (від грецького «монос» - єдине). Кожна з них «психічна» і наділена здатністю сприймати усе, що відбувається у Всесвіті. Він виділяє у дущі кілька областей, що різняться за ступенем усвідомленності тих знань, що у них розташовуються. Це область виразного знання, область неясного знання і область несвідомого. Г. Лейбніц створив оригінальне вчення про неантагоністичне відношення свідомого та несвідомого («малі перцепції» та «аперцепція»). Неусвідомлене у вік Просвітництва прирівнювалося до неуцтва, тлумачилося як свідома омана темних людей, зокрема в питаннях релігії. Бурхливий розквіт природничих наук у ХVI ст. створив передумови для послідовного наукового вивчення природи людської душі, природи психіки на підставі спостережень і дослідів.

2. Гештальт-психологія: видатні представники напряму

Гештальтпсихологія (нім. Gestalt - цілісна форма або структура) - школа психології початку XX століття. Заснована Максом Вертгеймером в 1912 році.

Первинними даними гештальтпсихології є цілісні структури (гештальти), що в принципі не виводяться із створюючих їх компонентів. Гештальтам властиві власні характеристики і закони, зокрема, «закон угрупування», «закон відношення» (фігура/фон).

Гештальт - просторово-наглядна форма сприйманих предметів, чиї істотні властивості не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостей їх частин. Одним з яскравих тому прикладів, по Келлеру, є мелодія, яка взнається навіть у випадку, якщо вона транспонується на інші елементи. Коли ми чуємо мелодію удруге, то, завдяки пам'яті, взнаємо її. Але якщо склад її елементів зміниться, ми все одно взнаємо мелодію, як ту ж саму. «Якщо схожість двох явищ (або фізіологічних процесів) обумовлена числом ідентичних елементів і пропорційна йому, то ми маємо справу з сумами. Якщо кореляція між числом ідентичних елементів і ступенем схожості відсутня, а схожість обумовлена функціональними структурами двох цілісних явищ як таких, то ми маємо гештальт» Гештальтпсихологія виникла з досліджень сприйняття. У центрі її уваги - характерна тенденція психіки до організації досвіду в доступне розумінню ціле. Наприклад, при сприйнятті літер з «дірками» (частинами, що відсутні) свідомість прагне запо Гештальти завжди є цілими, завершеними структурами, з чітко обмеженими контурами. Контур, що характеризується ступенем різкості і замкнутістю або незамкнутістю контурів, є основою гештальту.

При описі гештальту уживається також поняття «важливість». Ціле може бути важливим, члени - неважливими, і навпаки. Фігура завжди важливіша за основу або підставку, на якій вона стоїть. Важливість може бути розподілена так, що в результаті всі члени виявляються однаково важливими (це окремий випадок, який зустрічається, наприклад, в деяких орнаментах).

Макс Вертгеймер (1880-1943) - один із засновників гештальтпсихології. Після двох років вивчення права вирішив зайнятися філософією. Захистив докторську дисертацію у Вюрцбурзькому університеті (1904). У 1910-х працював в Психологічному інституті Франкфуртського університету, де зацікавився дослідженнями сприйняття. Разом з двома асистентами, Вольфгангом Келером і Куртом Коффкою провів дослідження ефекту руху зображень, що демонструвалися на тахістоскопі, після чого опублікував в 1912 свою відому статтю «Експериментальні дослідження сприйняття руху». З 1916 по 1925 жив і працював в Берліні, після чого повернувся до Франкфурту на посаду професора. З 1933 р. Вертгеймер працює на кафедрі психології Нової школи соціальних досліджень в Нью-Йорку.

Вертгеймер представляє напрям, що досліджував продуктивне мислення, направлене на рішення задач. Це можна уявити наступним чином. Є початкова і кінцева ситуація. Далі можливі два варіанти - початкова ситуація в порівнянні з кінцевою: а) має структурні порушення або пропуски (структурну незавершеність), або б) «дуже складна або безладна, або володіє простою, але заснованою на зовнішніх ознаках структурою» (недосконалість структури). Структурні особливості початкової ситуації визначають дії по її переструктуруванню (створюють «вектори… направлені до поліпшення ситуації»). Кінцева ситуація - «це такий стан, який підтримується внутрішніми силами, в якому існує гармонія взаємних вимог і в якому частини визначаються структурою цілого, а ціле - структурою частин» [6; с. 408].

Відповідно до цього Вертгеймер розрізняв вихідні ситуації а) з незавершеністю структури і б) з недосконалістю структури:

а) Вихідна ситуація з незавершеністю структури. У випадку, якщо вихідна ситуація володіє структурною незавершеністю в порівнянні з кінцевою, рішення протікає таким чином. Спочатку людина повинна побачити, усвідомити проблему (тобто необхідне схоплювання структури «у світлі того, що вимагається визначити»), після чого відбувається переструктурування. Тобто «поліпшення структури» в даному випадку слід розуміти в тому значенні, що нова структура виявляється «хорошою» для вирішення. Вертгеймер відзначає, що людина часто осягає деякі структурні властивості відшукуваного цілого задовго до того, як зможе знайти його повну структуру, конкретні елементи. При переструктуруванні відбувається зміна функцій елементів.

Ось приклад того, як відбувається переструктурування ситуації з погляду завдання. Завдання: знайти суму 1+2+3+4+5+6+7+8+9+10 простим способом. Випробовуваний приходить до того, що можна скласти перше і останнє числа (1 і 10), що те ж саме, що 2 і 9, 3 і 8 і т.д., і помножити цю суму (11) на число таких пар (5). При цьому, наприклад, 9 починає сприйматися вже не як 8+1 (наступна за 8), а як 11-2 (симетрична 2 щодо типової суми пар).

б) Вихідна ситуація з недосконалістю структури. У інших випадках переструктурування ситуації не має конкретної мети, а тільки - «прагнення осягнути внутрішню структуру завдання». «У таких випадках відкриття означає не просто досягнення невідомого раніше результату, відповідь на якесь питання, але швидше нове і глибше розуміння ситуації».

Перехід від вихідної до кінцевої ситуації - лише відносно замкнутий (ізольований) процес. «Він - часткове поле в межах загального процесу пізнання і розуміння, в контексті загального історичного розвитку, усередині соціальної ситуації, а також в особистому житті випробовуваного». Початкова стадія - лише відносно початкова, кінцева - відносно кінцева.

У загальному вигляді Вертгеймер класифікує задачі таким чином (S1 - початкова ситуація, S2 - кінцева ситуація):

а) задачі з незавершеністю структури: S1 … S2,

б) задачі з недосконалістю структури: S1 ….

Вертгеймер помічає, що існує і третій вид продуктивних процесів, який можна зобразити так: в) … S2.

Це, наприклад, художня творчість. Тут S2 (результат) існує спочатку в уявленні творця лише в найзагальнішому вигляді, навіть структура цілого розгортається тільки в процесі творіння.

Курт Коффка (1886-1941) - німецько-американський психолог. Разом з Максом Вертхеймером і Вольфгангом Келером вважається одним із засновників гештальтпсихології. Навчався в Берлінському університеті у Карла Штумпфа, в 1909 році одержав ступінь доктора філософії. Також протягом одного року навчався в Единбурзькому університеті в Шотландії. Після закінчення навчання працював у Франкфуртському університеті, в 1911 році став приват-доцентом в університеті міста Гісен, де разом з Келером брав участь в експериментах Вертгеймера, присвячених вивченню сприйняття руху. У 1918 році - професор університету, пропрацював в якому до 1924 року.

З 1924 року відвідував різні американські університети, був професором Корнелського, Чиказького і Вісконсинського університетів. У 1927 році посів посаду професора коледжу Сміта в Нортхемптоне. З 1939 року - професор Оксфордського університету. Разом з Вертхеймером і Келером в 1921 році заснував журнал «Psychologische Forschung» (Психологічне дослідження). Головна праця Коффки - «Принципи гештальтпсихології» (1935)

У роботі «Основи психічного розвитку» застосував методи гештальтпсихології для дослідження психічного розвитку дитини. У цій праці він об'єднує гештальтпсихологію і психологію розвитку дитини. Особливе місце приділяється досвіду та научінню на помилках. В цілому, Коффка підкреслював взаємодію здібностей та умов оточуючого середовища, спираючись на «теорію конвергенції» В. Штерна. Книга містить багато практичних прикладів, котрі ілюструють розвиток здібностей дітей до формування і сприйняття думок, мисленнєві процеси.

Дослідження розвитку сприйняття у дітей, які проводилися в лабораторії Коффки, показали, що у дитини є набір смутних і не дуже адекватних образів зовнішнього світу. Поступово в процесі життя ці образи диференціюються і стають все більш точними. Так, у новонароджених дітей є смутний образ людини, до гештальту якої входять і голос, і особистість, і волосся, і характерні рухи. Тому маленька дитина одного-двох місяців може не взнати навіть близького дорослого, якщо він поміняє зачіску або змінить звичний одяг на абсолютно незнайомий. Проте вже до кінця першого півріччя цей смутний образ дробиться, перетворюючись на ряд чітких образів: обличчя, в якому виділяються як окремі гештальти очі, рот, волосся, з'являються і образи голосу, тіла. Розвивається і сприйняття кольору.

Спочатку діти сприймають оточуюче тільки як забарвлене або незабарвлене, при цьому незабарвлене сприймається як фон, а забарвлене - як фігура. Поступово забарвлене ділиться на тепле і холодне, і в оточуючому діти виділяють вже декілька наборів «фігура-фон». Це незабарвлене-забарвлене тепле, незабарвлене-забарвлене холодне і т.д. Таким чином, єдиний раніше гештальт перетворюється в декілька гештальтів, які вже точніше відображають колір. З часом і ці образи дробляться: у теплому виділяються жовтий і червоний кольори, а в холодному - зелений і синій. Цей процес відбувається протягом довгого часу, поки, нарешті, дитина не починає правильно сприймати всі кольори. Таким чином, Коффка приходить до висновку про те, що в розвитку сприйняття велику роль виконує поєднання фігури і фону, на якому демонструється даний предмет. Він сформульовує один із законів сприйняття, який був названий «трансдукція» Цей закон доводив, що діти сприймають не самі кольори, а тільки їх відносини.

Вольфганг Келер (1887-1967) - німецький і американський психолог, один із засновників гештальтпсихології. Доктор філософії (Берлінський університет, 1909)

В. Келер також досліджував особливості інтелектуального розвитку особистості, виходячи з пошуку закономірностей створення в уяві людини гештальту. Він вважав, що навчання веде до утворення нової структури і, отже, до іншого сприйняття і усвідомлення ситуації. В той момент, коли явища входять в іншу ситуацію, вони придбавають нову функцію. Це усвідомлення нових поєднань і нових функцій предметів і є, на думку Келера, утворенням нового гештальту, усвідомлення якого складає суть мислення. Келер називав цей процес «переструктуруванням гештальту» і вважав, що він відбувається миттєво і не залежить від минулого досвіду суб'єкта. Для того, щоб підкреслити миттєвий, а не тривалий в часі характер мислення, Келер дав цьому моменту переструктурування назву «інсайт», тобто осяяння.

Келер провів експеримент, в якому дітям пропонувалося дістати машинку, розташовану високо на шафі. Для того, щоб її дістати, треба було використовувати різні предмети - драбинку, ящик, стілець. Виявилося, що якщо в кімнаті були сходи, діти швидко вирішували запропоновану задачу. Складніше було в тому випадку, якщо треба було здогадатися використовувати ящик. Але найбільші утруднення викликав варіант, коли в кімнаті не було інших предметів, окрім стільця, який треба було відсунути від столу і використати як підставку.

Келер пояснював ці результати тим, що сходи із самого початку усвідомлюються функціонально як предмет, що допомагає дістати щось розташоване високо. Тому її включення в гештальт з шафою не представляє для дитини трудності. Включення ящика вже потребує деякої перестановки, оскільки ящик може усвідомлюватися в декількох функціях. Що ж до стільця, то він усвідомлюється дитиною не сам по собі, але вже включеним в іншій гештальт - із столом, з яким він представляється дитині єдиним цілим. Тому для вирішення даної задачі дітям треба спочатку розбити цілісний образ «стіл-стілець» на два, а потім вже стілець з'єднати з шафою в новий образ, усвідомивши його нову функціональну роль. До подібних же висновків про роль «інсайту» в переструктуруванні минулих образів прийшов і М. Вертгеймер, який досліджував процес творчого мислення у дітей і дорослих.

Сказане проливає світло на дещо дивний факт: перша програмна праця гештальтпсихології, що належав Келеру, була присвячена питанням фізичної хімії і називалася «Фізичні гештальти у спокої і стаціонарному стані» (1920). Психолог, що займався до цього акустичними відчуттями і зоопсихологією, звернувся до колоїдної хімії не через примхливі зміни в професійних інтересах. Теорія гештальту не могла претендувати на серйозну роль без природничонаукового обґрунтування. Тому вона і починається з келеровської книги про фізичні гештальти. Келеру і його колегам представлялося, що принцип гештальту - єдиний для різних порядків явищ - дозволить по-новому розв'язати психофізичну проблему, приводячи свідомість у відповідність з фізичним світом і в той же час не позбавляючи його самостійної цінності. Це рішення виразилося в понятті «ізоморфізм».

Ізоморфізм означає, що елементи і їх відносини в одній системі взаємно однозначно відповідають елементам і їх відносинам в іншій. Фізіологічна і психологічна системи, згідно гештальтистської гіпотезі, ізоморфні один одному (подібно тому як топографічна карта відповідає рельєфу місцевості).

В. Келер довів, що при успішному розв'язанні інтелектуальної задачі відбувається бачення ситуації в цілому і її перетворення в гештальт, через що змінюється характер пристосувальних реакцій. Дослідження Келера розширили рамки уявлень про природу навиків і нових форм поведінки людини і тварин. Келер також займався вивченням феномена транспозиції, в основі якої лежать реакції організму не на окремі, розрізнені подразники, а на їх співвідношення. Він вважав, що психологічне знання слідує будувати за зразком фізичного, оскільки процеси в свідомості і організмі як матеріальній системі знаходяться у взаємно однозначній відповідності (ізоморфізм). Керуючись цією ідеєю, Келер розповсюдив поняття про гештальт на головний мозок. Це спонукало його послідовників постулювати наявність в мозку електричних полів, що служать корелятом психічних гештальтів при сприйнятті зовнішніх об'єктів.

Представники гештальтпсихології вважали, що у складі свідомості існують цілісні образи, котрі не розкладаються на сенсорні елементи. Головним постулатом цієї школи є положення про цілісні структури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені з їхніх компонентів, а навпаки - властивості частин визначаються саме структурою, гештальтом. Останній функціонує за принципом кращої організації (прегнантності), ізоморфізму - тотожності між фізичними і психічними гештальтами. При розв'язанні задач головним чинником визнавався «інсайт», тобто явище раптового охоплення ситуації в цілому.

Гештальтпсихологія стверджує, що ціле не виводиться з суми властивостей і функцій його частин (властивості цілої не рівні сумі властивостей його частин), а має якісно вищий рівень. Гештальтпсихологія змінила колишнє переконання про свідомість, доводячи, що його аналіз покликаний мати справу не з окремими елементами, а з цілісними психічними образами. Гештальтпсихологія виступала проти асоціативної психології, що розчленовує свідомість на елементи. Гештальтпсихологія разом з феноменологією і психоаналізом лягла в основу гештальттерапії Ф. Перлза, який переніс ідеї гештальтпсихологів з когнітивних процесів до рівня світобачення в цілому.

Образи-гештальти, на думку прихильників цього напряму, виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, симетричні й замкнуті фігури, яким властива константність і стійкість. Із сприймання гештальтисти перенесли термін «гештальт» та мисленнєві й культурні утворення як цілісності, елементи яких пов'язані в єдиній структурі. Гештальтисти застосували в своїх дослідженнях феноменологічний метод - варіант інтроспективного методу, який не вимагає від людини розщеплювати свій досвід на елементи, а навпаки, заохочує до проникнення в реальність душевного життя у всій можливій повноті.

Перелік використаних джерел

1. Альмуханова А.Б., Гладкова Е.В., Есина Е.В., Имашева Е.Г., Клименкова О.В. Большая психологическая энциклопедия. - М.: Эксмо, 2007. - 543 с.

2. Лебедева Н.М., Иванова Е.А. Путешествие в Гештальт: теория и практика. - СПб.: Речь, 2005. - 555 с.

3. Марцинковская Т.Д. История психологи. - М.: Академия, 2008. - 544 с.

4. Роменець В.А. Історія психології ХІХ-початок ХХ століття: навч. посібник. - К.: Либідь, 2007. - 832c.

5. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2003. - 990 с.

6. Теплов Б.М. О Максе Вертгеймере, основателе гештальтпсихологии // Психология и психофизиология индивидуальных различий. - М., Воронеж: 1998. - С. 408-409.

7. Ярошевский М.Г. История психологии. От античности до середины ХХ века: Учеб. пособие. - М.: Академия, 1996. - 416 с.

8. Ждан А.М. Історія психології: Підручник.-М.:Вид-ва Ж42, МГУ, 1990. - 367 с.

9. http://ru.wikipedia.org - Википедия, свободная Энциклопедия.

10. http://gestalt.in.ua - Все о гештальт терапии.

11. http://gestalt.ru - Московский гештальт институт.


Подобные документы

  • Гештальтпсихологія як школа психології початку XX століття, напрямки її вивчення та основні ідеї, історія становлення та розвитку. Принципи гештальту та його характерні риси. Визначні представники гештальтпсихології та їх вклад в розвиток цього напряму.

    контрольная работа [26,5 K], добавлен 27.09.2009

  • Визначення психології, об'єкта, предмета та завдань її вивчення. Головні етапи становлення психології як наукового знання. Поняття принципів детермінізму, системності, розвитку, об'єктивності. Особливості галузевої структури та напрямки психології.

    презентация [1,4 M], добавлен 23.12.2010

  • Історія психології та її предмет і задачі. Розгляд розділів історії розвитку психології. Антична психологічна думка. Розвиток психологічних знань в Середні віки і епоху Відродження. Зародження психології як науки. Психологічна думка Нового часу.

    курсовая работа [105,2 K], добавлен 06.04.2015

  • Історичні аспекти розвитку вікової психології в Україні та сучасний стан науки. Донаукові ідеї вікової психології в Україні. Становлення наукових ідей вітчизняної вікової психології. Визначення основних напрямків і тенденцій вітчизняних досліджень.

    курсовая работа [94,3 K], добавлен 23.05.2014

  • Суть соціальної психології як антропології нашого часу згідно ідей Герсена та концепції Сорокіна. Історія виникнення критичної соціальної психології як нової альтернативи наявним парадигмам. Відмінність школи Московича від інших напрямків когнітивізма.

    реферат [27,3 K], добавлен 20.10.2010

  • Взаємодія психології як науки з іншими науками. Основні розділи та принципи психології. Методи психології: експеримент, спостереження, дослідження продуктів діяльності людини, метод тестів і анкетування. Психічний образ як основне поняття психології.

    реферат [16,8 K], добавлен 24.06.2008

  • Психологія як наука про людину. Зміст індивідуальних внутрішніх процесів. Види адаптації, її вивчення вченими різних наук. Основні напрями та методи в сучасній психології, її зв'язок з іншими науками. Характеристика методів дослідження в психології.

    курсовая работа [35,3 K], добавлен 17.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.