Вступ

Психологія - наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Предметом психології є психічна діяльність людини, психічні процеси, стани, властивості людини; психічні процеси, стани, властивості людини; розкриття законів виникнення, розвитку і перебігу психологічної діяльності; становлення психічних властивостей людини; з'ясування життєвого значення психіки. Психологія є наукою про найскладніше. Що поки що невідоме людству. Вона має справу із властивістю високоорганізованої матерії, що називається психікою.

Задачі психології складніші, ніж задачі будь-якої іншої науки, оскільки тільки в ній зливається об'єкт і суб'єкт пізнання.

Психологія є однією з самих молодих наук., але має унікальне практичне значення для людини.

1. Психологія як наука

Психологія - одна із наук про людину, її життя і діяльність. Предметом психології є вивчення психіки людини і тварини (психологія від грец. - душа, логія - учіння, наука). Предметом психології є психічна діяльність людини; психічні процеси, стани, властивості людини; розкриття законів виникнення, розвитку і перебігу психологічної діяльності; становлення психічних властивостей людини; з'ясування життєвого значення психіки. Психологія допомагає практиці цілеспрямовано формувати психіку діяльності людини, психічні явища. Отже, психологія - наука про закономірності розвитку, формування психіки як особливої форми життєдіяльності.

Психологія як і кожна наука має ряд складових. Вони включають:

Вчених з їх знаннями, здібностями, кваліфікацією, досвідом; розділом і кооперацією наукової праці. У психології є вчені, яким присвоюється за наукові дослідження наукові ступені кандидата і доктора психологічних наук.

Наукові установи, експериментальне, лабораторне обладнання. У педагогіці і психології є: 1) Академія педагогічних наук України; 2) НДІ психології, дефектології та ін. при АПН України; 3) Лабораторії; 4) Кафедри при педінститутах, університетах тощо.

Понятійний, категоріальний апарат. У психології є такі категорії, поняття: 1) психіка; 2) свідомість; 3) учіння; 4) психічні процеси; 5) діяльність; 6) особистість; 7) почуття; 8) воля; 9) характер; 10) розвиток особистості тощо. На них будується психологія як наука.

Систему наукової інформації. У психології така інформація дається у таких виданнях: 1) Віснику АПН України; 2) журн. “Рідна школа”, “Початкова школа”, “Дошкільне виховання”, “Відродження” та ін. 3) в інформаційних бюлетнях в психології; 4) в монографічних роботах та інших книгах.

Теорію і методи дослідження. Кожна наука є цілісною системою. Вона включає методи дослідження, теорію, систему досліджень, має свій власний предмет дослідження. Наука розпочинається там, де починається дослідження, де не обмежуються авторитетними висновками, де перевіряються, а не приймаються на віру висновки, пропозиції від кого б вони не йшли. Наука передбачає організацію, розробку спеціальних методів, за допомогою яких знаходять відповіді на питання про властивості предметів, явищ, прозв'язки і взаємозв'язки проявляються. Для того, щоб знайти відповіді на ці питання науковець шукає, змінює і створює умови, пояснює певні факти, організовує експеримент. Отже, психологія як наука розпочинається там, де вчений експериментує.

До явищ, що є предметом вивчення психології відносяться індивідуальні внутрішні процеси. Назвем деякі із них:

Активність - всезагальна характеристика істот, власне динаміка живих істот як джерело підтримки життєво значимих зв'язків із оточуючим світом, є динамічною умовою становлення діяльності.

Відчуття - відображення властивостей предметів при їх безпосередньому впливі на рецептори.

Засвоєння - основний шлях набування індивідом суспільно-історичного досвіду.

Звикання - негативне навчання, ефект якого полягає у відсутності реакції на певний стимул.

Ідеамоторика - перехід уявлення про рух м'язів у реальний рух.

Інтроспекція - самоспостереження - спостереження людини за внутрішнім планом психічного життя.

Мислення - процес пізнавальної діяльності, характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. До мислення відносяться: а) інсейт - раптове розуміння суттєвих відношень; б) розуміння - здатність усвідомити суть і значення чогось і досягти завдяки цьому результату. Розуміння - основне поняття у “психологічній” та “граматичній” інтерпретації (тлумачення текстів, спрямоване на розуміння їх суті, змісту). Розуміння здійснюється людиною через реконструкції суті, змісту, який в кінцевому висновку зводиться до задуму. Проблему розуміння досліджували такі психологи, як Г. Костюк, О. Смірнов та ін., а також філософи Шлейермахер, Дільтей, Гадамер та ін. З поняттям розуміння пов'язане поняття передрозуміння. Це спосіб розгортання розуміння. Передрозуміння визначається як початкове, вихідне розуміння на відміну від вторинного щодо нього розуміння; в) узагальнення - продукт, мислительної діяльності, форма відображення загальних ознак, якостей дійсності; г) індукція - узагальнення результату чи спостереження. При індукції йдуть від факту до узагальнення результату чи спостереження. При індукції йдуть від факту до узагальнення, закону; д) інтериоризація - формування внутрішніх структур людської психіки.

Мовлення - процес спілкування людей між собою, мовна діяльність.

Пам'ять - процес організації збереження минулого досвіду. Пам'ять дає змогу повторно використовувати минулий досвід. До пам'яті відноситься: а) повторення - відтворення засвоєних знань і дій з метою полегшення їх запам'ятовування; б) запам'ятовування - найважливіша умова наступного відтворення набутих знань; в) згадування - розумова діяльність, пов'язана з пошуком, відтворенням і видобуванням із тривалої пам'яті необхідної інформації; г) відтворення - реконструкція актуалізованого змісту в тій чи іншій формі; д) впізнання - пізнання сприйманого об'єкту як такого, який відомий з минулого досвіду; є) забування - процес, який характеризується поступовим зменшенням - згадування і відтворення вивченого матеріалу тощо; к) архівізація - структурування в організації інформації у тривалій пам'яті; з) інтерференція - негативний вплив певних подій на запам'ятовування чи збереження того або іншого матеріалу. Проактивна інтерференція пов'язана з подіями, які відбувалися від запам'ятовування, а ретроактивна - з подіями, які відбувалися після запам'ятовування.

Рефлекція - процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психологічних актів і станів.

Самонавіювання - процес навіювання, адресований самому собі, при якому суб'єкт і об'єкт навіюваного впливу співпадають.

Сприймання - цілісне відображення предметів, ситуацій, подій, які виникають при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецепторні поверхні. До сприймання входять: а) ілюзії сприймання - неадекватне відображення сприйнятого предмету і його властивостей, пов'язане з помилковою інтерпретацією сенсорних сигналів від об'єктів оточуючого світу; б) константність - відносна незалежність сприйнятих характеристик об'єктів від параметрів подразнення рецепторних органів відчуття; в) підпорогове сприймання - феномен, коли інформатика долає фізіологічну перешкоду, але не досягає порогу усвідомлення сприймання, хоч при цьому вони певним чином викликають відповіді організму.

Уява - психічний пізнавальний процес, що виражається: 1) у побудові нового образу; 2) у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація невизначена; 3) у створенні образу, який відповідає опису об'єкта тощо.

Ми розглянули тільки деякі явища, які вивчає психологія. Зважаючи на зміст подальшого викладу матеріалу, а також враховуючи повноту висвітлення цих явищ, зупинимось на деяких із них, щоб дати змогу більш-менш чітко сприймати наступну інформацію.

Система як поняття сучасної психології

Усі сучасні науки намагаються досліджувати свої об'єкти як системи. Системний підхід зародився у біології. Біологія вже давно досліджує живі організми як системи. Система - (від грец. - складове з частин, утворення) - сукупність елементів, що знаходяться у відносинах, ставленнях, зв'язках між собою; система з її елементами, зв'язками, взаємозв'язками утворює певну цілісність, єдність. Поняття система має давню історію:

Учені античних часів знали, що ціле більше суми її частин. (Ціле - це не тільки елементи, що входять до цілого, а й зв'язки між елементами тощо).

Платон, Арістотель намагались розкрити специфічність, особливість системи знань.

У ХVII-ХХ ст. вчені виділяли такі системи - географічні, механічні та ін. системи. Напр., В.І. Вернадський створив систему взаємодії природи і суспільства.

Для дослідження, розуміння механізмів систем багато зробила кібернетика.

Вважається, що основоположником загальної теорії систем був австрійський біолог теоретик Л. Берталанфі (1901-1972). Він створив теорію відкритих біологічних систем, а в останні роки життя працював над здатністю людини оперувати символами в розрізі системної концепції.

При організації психологічного експерименту важко врахувати мотивацію, здібності, емоційні стани піддослідних, внаслідок чого створюються труднощі під час дослідження. Для подолання цих труднощів дослідники намагаються нівелювати ці фактори через велику кількість досліджень. Але подолати труднощі поки що не вдається. Сьогодні психологи бачать вихід із становища в організації системного підходу до вивчення психологічних явищ. Цей шлях нелегкий, але важливий для розвитку психології як науки.

Поняття система пов'язане з поняттям структура. Структура - від лат. Побудова, є будовою і внутрішньою формою організації системи, відображає єдність стійких взаємозв'язків її елементів, закони цих взаємозв'язків. Важливий внесок у розробку поняття структура зробили зарубіжні та вітчизняні хіміки, психологи, педагоги, зокрема, методисти. Поняття система використовувалось фізіологами (М.К. Анохін і ін.); психологами О.М. Степанов, Т.М. Лисянська, М.М. Лила, І.С. Булах і ін.); - при дослідженні педагогічних явищ. Система включає наявність елементів, компонентів, зв'язків, взаємозв'язків між елементами, компонентами.

Поняття адаптації у психології

Традиційно поняття адаптація пов'язувалося: 1) з пристосуванням організму до умов навколишнього середовища; пристосування організмів протягом життя багатьох поколінь до змін середовища; 2) змінами чутливості аналізатора до змін середовища (пристосована зміна чутливості до інтенсивності дії на орган чуття подразника); 3) пристосуванням тексту для тих, хто починає вивчати іноземну мову тощо.

Поняття адаптації поступово поширювалось на соціальні, психологічні і педагогічні науки, збагачуючи свій зміст. Соціальні проблеми адаптації, зокрема поняття соціальної адаптації, висвітлювалися в багатьох працях.

На думку Г.О. Балла, М.В. Левчекнка, К.О. Сантрасяна та інших психологічна адаптація орієнтована на збереження і утворення певних характерологічних особливостей індивіда в умовах змінного середовища; урівноваження індивіда із динамічним середовищем. Її механізм функціонування як системи охоплює індивіда і середовище, не завжди приводить до досягнення адаптованих результатів. Адаптація реалізується через пристосування індивіда до середовища, пристосування індивідом середовища до самого себе. У зв'язку з цим розрізняють адаптацію як вираження закономірності, що діє на біологічному, психологічному і соціальному рівнях, як особливу форму, у якій виявляється обмін речовин, поведінка тварини і людини, людська діяльність. В адаптації процеси акомодації і асиміляції завжди опосередковують один одного, в кожному випадку один із них є провідним. (Акомодація (від лат. - пристосовую) - це механізм, який забезпечує зміни в існуючих схемах для пристосування їх до нового об'єкту чи ситуація інтегрується із сукупністю предмета чи іншою ситуацією. (Див. Праці Ж. Піоже).

Адаптація досліджувалась у зв'язку із вивченням мов, набування молодими людьми професії. Професійна адаптація, за даними В.В. Синявського (1977) пов'язана з готовністю молодої людини до професії. М.В. Левченко (1976) розглядає адаптацію на рівнях життя людини, підготовки молодої людини в умовах динамічного середовища. Предметом дослідження М.В. Левченка був аналіз адаптації впливають: рівень попередньої підготовки молоді до вступу до вузу; об'єктивного уявлення молоді про майбутню професійну роботу; сформованості дій, зв'язних із самостійною навчальною роботою; ставлення до ораної професії сім'ї та інших близьких людей, що оточують студента; психологічний мікроклімат у найближчому оточенні студента; взаємин, які складаються у студента з керівництвом деканату, викладачами; самооцінка студента (напр., невиправдано занижена самооцінка гальмує процес адаптації); самопочуття і частота появи тривожних станів тощо.

Колишній аспірант Київського університету С.П. Крягжде (1978) виділив IV групи студентів за характером домінуючої мотивації до адаптації: 1) студенти з вираженою професійною і пізнавальною мотивацією; 2) студенти з вираженою професійною, але слабкою пізнавальною мотивацією; 3) студенти з виключно пізнавальною мотивацією; 4) студенти з відсутністю професійної мотивації. Ці студенти становлять найбільший відсоток у вузі.

Професійну адаптацію О.Г. Мороз (1982) розглядає як складний динамічний процес, зумовлений дією таких факторів, як: 1) індивідуального розвитку особистості; 2) соціально-психологічного процесу, пов'язаного, напр., із навчанням у школі; 3) соціального фактору (житлово-побутові умови тощо).

Швейцарський психолог Ж. Тате розглядав адаптацію як взаємовідношення індивіда і середовища, в якому воно діє, як процес гомеостатичного урівноваження, як процес спрямований на гомеостез, як те, що кожна система прямує збереження своєї стабільності. Гомеостез (від грец. Подібний і стояння) - це рухоме рівностояння певної системи. Він пов'язаний із фізіологічною і психологічною адаптацією. На думку О.В. Скрипченка, плідними будуть теоретичні пошуки розгляду адаптації під кутом зору положень Ж. Тате про гомеостичне урівноваження; К. Левіна - про мотивацію, яка виникає у неврівноваженій “системі напружень”, психологів - про випадки порушення балансу між компонентами психологічної системи, яка прямує до відновлення кібернетики. Наприклад, О.В. Скрипченко вважає, що психологам і педагогам важливо для вироблення загальних закономірностей адаптації творчо розглянути факти і положення адаптації у кібернетиці: 1) здатність технічних пристроїв до своїх внутрішніх змін, що приводить до ефективного їх функціонування; 2) здатність цих пристроїв до своїх внутрішніх змін, що приводить до ефективного їх функціонування; 3) положень, про дуальне управління, в якому керований вплив має подвійний характер; 4) положень про самонастроюючі системи; 5) положень про системи автоматичного керування адаптування тощо.

Отже, поняття адаптації поступово стає загальнонауковим поняттям і тому, на думку О.В. Скрипченка і М.В. Левченнка, назріла потреба вироблення загальнонаукової теорії адаптації.

Із розвитком психології як науки, з використанням психологічних знань у найрізноманітніших сферах людської діяльності певні галузі цих знань поступово виокремились і стали самостійними.

Розрізняють психологію загальну, вікову, педагогічну, соціальну, генетичну, інженерну, військову, медичну, юридичну, спортивну, зоопсихологію, психологію праці, мистецтва, патопсихологію. У зв'язку з космічними польотами виникла спеціальна галузь психології -- космічна.

Кожна із зазначених галузей психологічних знань має певні предмети і методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від умов праці в тій чи іншій сфері людського життя та діяльності й їхніх вимог до морально-психологічних якостей особистості. Проте всі галузі психологічних знань потребують знань загальної психології, яка вивчає методологічні питання психології, природу психологічних явищ, закономірності розвитку та перебігу пізнавальних психологічних процесів, індивідуальні особливості психіки людини, її почуття та волю, темперамент, характер і здібності.

У добу науково-технічного та соціального прогресу особливу увагу психологів привертають проблеми психології праці та соціальної психології.

Зв'язок психології з іншими науками

Між психологією та іншими науками існує двосторонній зв'язок:

в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для вирішення своїх проблем, а в інших -- науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання певних питань. Міжпредметні зв'язки психології та інших наук сприяють їх взаємному розвиткові й застосуванню на практиці.

Психологія в розробці питань спирається на дані біології, зокрема анатомії та фізіології, на вчення про вищу нервову діяльність. У свою чергу, дані психології широко використовуються в медицині, зокрема у психіатрії.

Педагогіка широко використовує психологічні закономірності навчання та виховання. Окремі галузі психології (педагогічна і вікова психологія зокрема) пов'язані з розділами теорії та методики педагогіки, дидактикою, методиками викладання окремих навчальних предметів. Однією з актуальних психолого-педагогічних проблем сучасності є формування мислення у процесі навчання, яке б забезпечувало учневі можливість самостійно засвоювати інформацію, що постійно оновлюється, гарантувало розвиток здібностей суб'єкта продуктивної інтелектуальної діяльності. Продуктивний характер взаємозв'язку психології та педагогіки виявляється в тому, що створюються умови для випередження реальної педагогічної практики, відкриваються нові шляхи для пошуку ефективних сучасних технологій навчання та виховання. Водночас психологія базується на даних педагогіки при вивченні психології формування особистості. Тісним є взаємозв'язок психології з літературою, мовознавством, історією, мистецтвом, кібернетикою та іншими науками.

Основні напрями в сучасній психології

Останні два сторіччя розвиток психології тісно пов'язаний з досягненнями філософської думки та успіхами природничих наук.

Матеріалістична інтерпретація природи та сутності психічних явищ була зумовлена появою філософії діалектичного матеріалізму й розвитком учення про рефлекторну природу психіки (І. Сеченов, І. Павлов). Філософія прагматизму спричинила появу в американській психології біхевіоризму, або науки про поведінку (Д. Уотсон). Німецькі психологи М. Вертхеймер, В. Келер, К. Коффка, К. Левін на основі спеціальних досліджень висунули ідею структурної психології, засадовим стосовно якої було визнання первинності приматів структури, цілісних утворень, які визначають властивості та функції окремих частин, що входять до цілісної психічної діяльності. Дослідження в галузі психопатології та психіатрії викликали необхідність вивчати роль і дію неусвідомлюваних чинників, що визначають потреби й потяги особистості, її поведінку. Утворився психоаналітичний напрям у психології (3. Фрейд).

Біхевіоризм заперечує свідомість як предмет психології. Предметом біхевіоризму є вивчення поведінки як зовнішніх реакцій організму на стимули, що діють на нього. Поведінка, на думку біхевіористів, формується в результаті неусвідомлюваного відбору фізичних рухів як реакцій на стимули. Основне у поведінці -- це навички. Мислення біхевіористи зводять до мови та мовних навичок. Провідним у навчанні вони вважають дресирування, під час якого набуваються необхідні навички; при цьому усвідомлення мети, змісту та процесу навчання недооцінюють.

Структурна психологія основним принципом вважає цілісність психічної діяльності, що є не сумою окремих психічних процесів, а своєрідною структурою із закладеними в ній специфічними властивостями, які не випливають з властивостей окремих елементів психічного життя. Навпаки, властивості структури як цілого визначають властивості окремих її частин.

Психоаналіз тісно пов'язаний з теорією 3. Фрейда про переважання у психічній діяльності особистості підсвідомих, інстинктивних потягів. На думку психоаналітиків, джерелом активності людини є глибоко інстинктивні, біологічно визначені прагнення. Ці прагнення, проникаючи з підсвідомого у свідомість, стають джерелом активності людини, своєрідно спрямовують її вчинки та поведінку. Особливого значення психоаналітики надають сексуальним потягам.

Вихідними у вітчизняній психології є принципи цілісності психічного життя особистості, взаємозв'язку психічних процесів і властивостей, розвитку особистості у процесі навчання та виховання, соціальної зумовленості психічного життя людини.

Методи психології

Основні вимоги до методів психології

Психологія як наука має певні предмет і методи вивчення психічних явищ. Знання методів і вміння за їх допомогою вивчати вікові та індивідуальні особливості психічного розвитку особистості -- шлях до глибшого пізнання психологічних особливостей особистості й використання цих знань у практичній діяльності.

Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні вимоги:

-- психічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв'язку та взаємозалежності;

-- метод психологічного дослідження має бути адекватним предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.

Основним принципом психологічного дослідження є його об'єктивність. Методами, які забезпечують об'єктивність розкриття досліджуваного психічного явища, є спостереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяльності (навчальної, трудової, спортивної), бесіда, інтерв'ю та ін. Метод самоспостереження, особливо інтроспективна його форма, не може бути єдиним і вірогідним способом вивчення особливостей психічних процесів, станів і властивостей особистості. Самоспостереження легко піддається суб'єктивному тлумаченню психічних явищ, особливо тоді, коли досліджувана особа малорозвинена і не здатна до самоспостереження. Перевірити ж описи психічних переживань, що досліджуються самоспостереженням, здебільшого неможливо. Втім, при дослідженні об'єктивними методами самоспостереження може використовуватись у формі словесного звіту піддослідного про те, що і як він переживає під час самоспостереження психічного процесу чи стану. При самоспостереженні особистість одночасно постає як суб'єкт та як об'єкт дослідження, що унеможливлює успішність дослідження. Кращою формою самоспостереження є ретроспективне спостереження, засадовим стосовно якого є згадування про перебіг досліджуваного психічного явища після того, як воно відбулося. Людина може в такий спосіб описати, що вона відчувала у стані радості, суму, страху, як вона запам'ятовувала чи міркувала, розв'язуючи завдання.

Провідним принципом об'єктивних методів у психологічному дослідженні є єдність свідомості та діяльності, опосередкованість пізнання внутрішніх, психічних явищ зовнішнім їх виявленням у вчинках, поведінці, мовленні, мімічних рухах, жестах та інших реакціях. Наприклад, закономірності спостереження виявляються у ступені адекватності та швидкості розпізнавання предмета, виокремлення його серед інших об'єктів, знаходження спільного та відмінного в них.

Основні методи психології. Спостереження, експеримент

Спостереження як метод об'єктивного дослідження широко застосовується у психології, педагогічній практиці, соціологічних дослідженнях.

Об'єктом спостереження є поведінка особистості в найрізноманітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. За особливостями мовлення, виразними рухами -- жестами, мімікою, виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо -- можна виявити й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою вірогідністю робити висновки про їхні внутрішні, духовні особливості.

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото-, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати.

Психологічне наукове спостереження потрібно відрізняти від побутового. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішньо виявленого, а проникає в сутність явищ, з'ясовує причини тих чи інших актів поведінки й цим розкриває їх психологічну природу. Щоб навчати й виховувати дитину, потрібно на основі спостереженого розкривати психологічні механізми, спиратися на них у навчально-виховній роботі, розвивати і вдосконалювати їх.

Одноразового спостереження за якимось явищем у поведінці та діяльності особистості недостатньо для того, щоб робити висновки про її психічний склад, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості. Для того щоб уникнути випадкових суджень, потрібні кількаразові спостереження тих чи інших морально-психологічних особливостей у різних умовах і на різноманітному матеріалі. За одноразовим або випадковим виявленням успіхів не можна судити, скажімо, про здібності особистості, силу її пам'яті чи мислення.

Щоб спостереження набрало наукового характеру, воно має відповідати певним вимогам:

* бути цілеспрямованим, а не випадковим;

* здійснюватися планомірно й систематично;

* бути забезпеченим достатньою інформацією про спостережуване явище (якомога більшою кількістю фактів);

* точно фіксувати результати спостереження. Наукове спостереження висуває певні вимоги й до особистих якостей дослідника. Зокрема, він повинен мати такі якості:

* бути об'єктивним при фіксації, словесному описі та класифікації спостережень;

* володіти собою, тобто його настрій та особисті характерологічні якості не повинні впливати на спостереження та позначатися на ньому та висновках;

* не бути тенденційно упередженим в організації спостереження та очікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних висновків;

* не піддаватися першим враженням про піддослідного;

* не бути поблажливим щодо піддослідного;

* не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати його поведінку з власної позиції.

Об'єктивність має характеризувати весь процес дослідження й бути визначальним чинником для висновків.

Спостереження потребує чіткості й точності фіксації даних. Для цього використовують певні бланки. Наведемо один з них.

Бланк для фіксації результатів спостереження

Дата спостереження	За яких умов здійснювалось спостереження	Що спостерігалося	Що виявлено у процесі спостереження	Пояснення даних спостереження

Спостереження використовується при застосуванні всіх інших методів вивчення психічних процесів та властивостей особистості.

Найефективнішим і найпліднішим з наукового погляду є експериментальне дослідження, коли досліджуване явище вивчається в різних умовах та обставинах. За таким методом можна глибоко і з високою точністю вивчати досліджувану психологічну закономірність.

Експеримент є одним з основних методів психології. Особливість його полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно й закономірно. При цьому дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, які діяли в момент виникнення та перебігу досліджуваного явища, розкрити причини, що його зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з метою нагромадження додаткових відомостей для обгрунтування одержаних результатів.

Розрізняють експерименти лабораторний та природний. Перший проводиться у спеціальних психологічних лабораторіях за допомогою відповідної апаратури, другий -- у звичайних для піддослідного умовах діяльності (у класі, під час роботи). Природний експеримент, як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб учень не знав, що його досліджують, і розв'язував свої завдання спокійно, у звичному для нього темпі, з притаманними йому характерологічними особливостями і ставленням до навчальних, трудових, спортивних та інших доручень.

Різновидом природного експерименту є перетворювальний (навчальний та виховний).

Отже, експериментальний підхід у вивченні особистості можна забезпечити такими методами, як спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетне дослідження, якщо предмет дослідження вивчатиметься різними способами і в різних умовах, як того потребує експеримент.

Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка

Як додатковий метод у психологічному дослідженні використовують тести.

Тест -- це проба, іспит, один із способів психологічної діагностики рівня розвитку психічних процесів і властивостей людини. Психологічні тести становлять собою певну систему завдань, надійність яких випробовується на певних вікових, професійних, соціальних групах і оцінюється та стандартизується за допомогою спеціального математичного (кореляційного, факторного та ін.) аналізу.

Розрізняють тести для вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розумового розвитку особистості й тести успішності. За їх допомогою можна з'ясувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівні засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості. Тести як стандартизовані методи дають можливість порівнювати рівні розвитку та успішності піддослідних з вимогами шкільних програм і професіограм різних спеціальностей.

З метою уникнення помилок при використанні тестів як методу психологічного дослідження їх зміст повинен відповідати досліджуваному явищу (розумовій діяльності, увазі, пам'яті, уяві тощо) і не потребувати для виконання спеціальних знань. Зміст тесту та інструкція до його виконання мають бути максимально чіткими та зрозумілими. Результати тестового дослідження не можна оцінювати як абсолютні показники розумових можливостей особистості. Вони є лише показниками рівня розвитку певних якостей на момент дослідження за конкретних умов життя, навчання та виховання особистості.

У психології, зокрема в педагогічній практиці, широко застосовують метод опитування, коли потрібно з'ясувати рівень розуміння піддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, уживаних у навчанні та практичній діяльності понять (природознавчих, технічних, соціальних) або коли потрібна інформація про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінки особистості. До найпоширеніших різновидів опитування як методу психологічного дослідження належать бесіда, інтерв'ю, анкетне та соціометричне дослідження.

Бесіда -- це цілеспрямована розмова з піддослідним з метою з'ясування уявлення або розуміння ним явищ природи та суспільства, наукових питань, взаємозалежностей, причин та наслідків, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості. Поставлені запитання мають бути чіткими й зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивації, тобто відповідей на запитання не лише "що це таке?", а й "чому?", "як?".

Одним з варіантів бесіди є інтерв'ю, яке використовують у психологічних та соціологічних дослідженнях. В інтерв'ю виявляються думки, погляди, факти з життя респондента, тобто піддослідного, його ставлення до політичних подій, ситуацій, соціальних явищ тощо.

Інтерв'ю може бути нестандартизованим і стандартизованим. У не-стандартизованому інтерв'ю запитання до респондента формулюються не до кінця і можуть змінюватись у процесі дослідження, а у стандартизованому вигляді вони становлять собою певну систему і формулюються чітко.

Анкетне дослідження -- один із способів психологічного опитування. За допомогою анкетування досліджуються літературні, мистецькі, спортивні, професійні інтереси та уподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань, їх оцінювання. На поставлені в анкеті запитання анкетовані дають відповіді в письмовій формі. Причому запитання ставляться так, що відповіді на них будуть описовими або альтернативними: "так", "ні", "не знаю", "важко відповісти", а бо так, що в них наперед дається кілька варіантів відповіді, серед яких піддослідному пропонується підкреслити один, що відповідає його особистим поглядам та інтересам. В анкеті ставляться запитання і констатуючого, і мотиваційного характеру, як у бесіді та інтерв'ю. Анкета може бути іменною, коли піддослідний зазначає своє прізвище та ім'я, наводить певні відомості про себе, та анонімною, при використанні якої отримують більш правдиві відповіді.

За допомогою анкетного дослідження можна зібрати великий обсяг матеріалу, що дає підстави вважати одержані відповіді достатньо ймовірними. Недоліками цього методу є суб'єктивізм, випадковість відповідей, складність перевірки їх правильності та щирості.

Соціометричне дослідження, або метод вибору, застосовують для з'ясування взаємин у колективі, оцінних ставлень піддослідних до інших, віддавання переваги одним членам колективу чи групи перед іншими при виборі керівника, приятеля. Підставою для оцінного ставлення та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших. У психології соціометричну методику застосовують з метою вивчення групової диференціації, коли членам групи пропонують відповісти на запитання типу: "З ким ти хотів би приятелювати?", "Кого ти обрав би керівником групи?". Вибір може бути взаємно позитивним, взаємно негативним або позитивним (чи негативним) з боку члена групи та негативним (позитивним) з боку того, кого він обрав би.

Кількість позитивних і негативних виборів фіксується на матриці, після чого розраховують їх відсоток. За допомогою соціометричного дослідження можна виявити реальне місце особистості в колективі за її діловими якостями, популярністю, міжособистісними стосунками.

Метод аналізу продуктів діяльності грунтується на тому, що в результатах роботи людини виявляються її знання, вміння та навички, здібності, уважність і спостережливість, риси характеру. Отже, продукти діяльності дають можливість побачити в них найрізноманітніші психічні якості та властивості особистості, рівень їх розвитку.

Продуктами діяльності учнів є їхні письмові роботи, вироби, малюнки, моделі, фотографії та ін. Порівнюючи роботи, які учень виконує в різний час, на різних етапах навчання, можна виявити рівень його розвитку, досконалість умінь та навичок, акуратність, майстерність, кмітливість, наполегливість тощо. Саме це має стати предметом аналізу продуктів діяльності, а не, наприклад, вартість виготовленого продукту.

Продукти діяльності учня можна аналізувати також у процесі їх створення. Спостерігаючи цей процес, можна виявити не тільки його якість, а й динаміку, темп роботи, вправність у дії, ставлення до завдання. Дані спостереження допомагають глибше та всебічно пізнати розумові, емоційні, вольові й характерологічні якості та властивості особистості.

Метод узагальнення незалежних характеристик -- це об'єднання та узагальнення даних багатьох спостережень, виконаних незалежно одне від одного в різний час, за різних умов та у різних видах діяльності.

Одержані незалежні характеристики -- розумові дані особистості, її моральну вихованість, дисциплінованість, спрямованість інтересів і здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи інших якостей -- узагальнюють у певну систему під певним кутом зору.

Використовуючи цей метод, учитель повинен мати власну думку про учня. Дані інших вчителів про успішність учнів, їх дисциплінованість, нахили та здібності, активність потрібно використовувати не механічно, а вдумливо, перевіряючи вірогідність. Такі характеристики уможливлюють всебічне вивчення особистості, складання об'єктивної характеристики про неї й визначення шляхів її подальшого розвитку у процесі навчально-виховної роботи.

За допомогою методу самооцінки виявляють рівень здатності особистості оцінювати себе загалом або свої окремі морально-психологічні якості -- психічні процеси, стани та властивості, наприклад уважність, спостережливість, пам'ятливість, кмітливість, правдивість, чесність, принциповість, дисциплінованість, акуратність, культурність, ввічливість, працьовитість, мужність, успішність у навчанні, роботі та ін.

Дані самооцінки є важливими показниками рівня розвитку свідомості особистості, її вміння критично ставитися до своїх вчинків, усвідомлення свого місця в колективі. Існує кілька способів самооцінки. В одних випадках піддослідний оцінює себе або власні якості за п'яти- чи трибальною шкалою, в інших йому пропонується порівняти себе з кожним членом свого колективу, групи, класу (парне оцінювання) й оцінити себе, вибравши один з варіантів відповіді:

1) "я кращий від нього";

2)"я такий самий";

3) "я гірший від нього".

За допомогою методу самооцінки можна визначити такі характерологічні особливості особистості, як рівень домагань, скромність або хвалькуватість, рівень розуміння власних індивідуальних особливостей. Це виявляється в тому, що одні оцінюють себе об'єктивно, а інші -- переоцінюють або недооцінюють.

Дані про рівень розвитку самооцінки учня чи дорослого можуть використовуватись у виховних цілях.

Важливі думки про методи психологічного вивчення особистості висловив К. Ушинський. Він вважав, що будь-яка людина, яка вміє заглядати всередину себе, вже є готовим курсом психології; важко знайти хоч якусь книгу, де не було б психологічного факту або погляду на психічне явище; уся історія записує тільки історію душі людської, майже забуваючи історію тіла людини; кожний життєпис, кожна повість, кожен роман чи вірш є безліччю психологічних фактів і спостережень; немає такого навіть найгіршого педагогічного курсу, де не було б цілої системи психологічних думок; якою ж широкою нивою для психологічних спостережень є педагогічна практика!

Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних явищ

За допомогою кількісного та якісного аналізів так само можна вивчати особистість. Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв'язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища. Для порівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або різним кількісним складом групи користуються не абсолютними, а відносними, здебільшого відсотковими показниками. При кількісному аналізі результатів дослідження найчастіше використовують середнє арифметичне з усіх досліджень того чи іншого психічного процесу чи індивідуально-психологічної особливості. Для того щоб зробити висновки про вірогідність середнього арифметичного, обчислюють коефіцієнт відхилень від нього окремих показників. Що менше відхилення показників окремих досліджень від середнього арифметичного, то показовішим воно є для дослідженої психологічної особливості особистості.

Якісний аналіз виконують на основі кількісного аналізу, але не зводяться тільки до нього. В якісному аналізі з'ясовують причини високих чи низьких показників, залежність їх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунків у колективі, ставлення до діяльності та ін.

Література

1. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. -- М.: Изд-во МГУ, 1990. -- 240 с.

2. Акофф Р. Л., Эмери Ф. О целеустремленных системах. -- М.: Советское радио, 1974. -- 265 с.

3. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. -- М.: Наука, 1977. -- 380 с.

4. Ананьев Б. Г. Психология педагогической оценки // Избранные психологические труды: В 2-х т. -- Т. 1. -- М.: Педагогика, 1980. -- С. 128--267.

5. БурлачукЛ. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. -- Вип. 2. -- К., 1996. -- С 90--93.

6. Бурменская Г. В. Современная американская психология развития. -- М.: МГУ, 1986.-- 127 с.

7. Вендров Е. Е. Психологические основы управления. -- М.: Экономика, 1969. --159 с.

8. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. -- М.: Дело, 1991. -- 312 с.

9. Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. -- М.: МГУ, 1990. -- 288 с.

10. Дюков В. М. Рефлексивно-психологические особенности проектирования профессионального бизнес-образования. Автореферат дис. канд. психолог, наук. -- Бийск, 1995. -- 24 с.

11. Евенко Л. И. Кризис американского управления в поисках выхода (Вступительная статья)// Питере Т., Уотерман Р. В поисках эффективного управления. -- М.: Прогресс, 1986. -- С. 5--27.

12. Журавлев А. Л., Рубахин В. Ф., Шорин В. Г. Индивидуальный стиль руководства производственным коллективом. -- М., 1976. -- 168 с.

13. Зазыкин В. Г., Чернышев А. П. Менеджер: психологические секреты профессии. -- М., 1992. -- 165 с.

14. Носов Н. А. Современные проблемы внутрифирменной подготовки кадров и виртуальный генезис управления человеческими ресурсами // Прикладная психология. -- 1997. -- ПВ. -- С. 19--27.

15. Обозов Н. Н. Межличностные отношения. -- Л.: ЛГУ, 1979. -- 150 с.

16. Уманский Л. И. Поэтапное развитие группы как коллектива // Коллектив и личность. -- М.: Наука, 1975. -- С. 77--87.

17. Уотермен Р. Фактор обновления. Как сохраняют конкурентоспособность лучшие компании: Пер. с англ. -- М.: Экономика, 1988. -- 368 с.

18. Удалов Ф. Е. В одной должности -- не более семи лет // Экономика и организация пром. пр-ва. -- 1983. -- №12.