Предмет дитячої психології

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Предмет дитячої психології

План

1. Сутність дитячої психології та її методологічна основа. Завдання дитячої психології

2. Умови виникнення дитячої психології. Коротка історія дитячої психології

3. Дитяча психологія у системі гуманітарних наук

4. Значення знань дитячої психології в практичні діяльності вихователя

Література

1. Сутність дитячої психології та її методологічна основа

Дитинство є періодом найшвидшого та найінтенсивнішого розвитку людини. Інші періоди не передбачають такої кількості своєрідних життєвих етапів, як раннє і дошкільне дитинство.

Упродовж 6-ти--7-ми років життя у психіці дитини відбуваються грандіозні прогресивні зміни. Пізнаючи світ і себе, вона поступово формується як особистість, розвиває свої психічні якості і властивості, внутрішній світ, у міру своїх фізичних, інтелектуальних, духовних сил включається у життєдіяльність соціуму.

За фізичними, фізіологічними і психологічними якостями немовля помітно відрізняється від дошкільника, дошкільник від підлітка, підліток від юнака, юнак від дорослої людини. Віковий розвиток особистості людини, притаманних їй психічних процесів і властивостей від пренатального (дородового) періоду до останніх днів життя вивчає вікова психологія, у структурі якої, відповідно до основних періодів життя людини, виокремлюють дитячу психологію, психологію молодшого школяра, психологію підлітка, психологію юності, психологію дорослої людини і геронтопсихологію (психологія людей літнього віку). Дитяча психологія разом із педагогікою, фізіологією, педіатрією та іншими науками вивчає дитину, розвиток її психіки протягом перших семи років життя.

Дитяча психологія (грец. psyche - душа і logos - слово, вчення) є напрямом вікової психології, галуззю психологічної науки.

Дитяча психологія - наука, яка вивчає факти та закономірності психічного розвитку дитини як члена суспільства від народження до вступу до школи, розвитку її діяльності, розвитку психічних процесів, психічних властивостей та формування особистості.

За словами українсько-російського психолога Даниїла Ельконіна (1904--1984), дитяча психологія вивчає закономірності розвитку дитини як члена суспільства, тобто її психіку, свідомість, психічний розвиток від народження до вступу до школи. У процесі формування її як члена суспільства і як особистості відбувається розвиток дитячої психіки, свідомості від властивих немовляті елементарних форм до властивих дорослій людині розвинених форм свідомого відображення дійсності.

Предметом дитячої психології є загальні закономірності психічного розвитку в онтогенезі (індивідуальному розвитку), його вікових періодів, причин і механізмів переходу від одного періоду до іншого, їх характерних ознак і психологічних механізмів.

Її специфіка полягає в необхідності дослідження не лише психічних процесів і якостей, але і законів, закономірностей їх виникнення та становлення. Адже постійний психічний розвиток дитини, перехід від елементарних реакцій до складних і осмислених дій, оволодіння мовленням, перші прояви самостійності, попри індивідуальні відмінності, мають багато спільних ознак, які й досліджує дитяча психологія. Незважаючи на те що усі діти різні, об'єднує їх неминуча необхідність подолати певні етапи (стадії) розвитку. Дитина змінюється на кожному віковому етапі, і ці зміни є закономірними і мають свої причини.

Дитяча психологія вивчає психологічні особливості дітей кожного вікового періоду, звертаючи увагу передусі на те, що нового на певному етапі їхнього життя виникає, розвивається, чим збагачується загальний психічний розвиток дитини. Ці зміни відбуваються в діяльності дітей, їхньому спілкуванні з дорослими й однолітками, пізнанні ними навколишнього світу.

У діяльності діти вчаться бачити, слухати і чути, думати і робити висновки. Від особливостей цієї діяльності залежить розвиток сприймання, уваги, пам'яті, мислення, уяви, здібностей, мовлення, почуттів, волі. У цьому багатоманітному процесі виникає індивідуальність, формується особистість дитини.

В Україні проблеми дитячої психології досліджує лабораторія психології дошкільника Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Методологічною основою дитячої психології - є філософія діалектичного, та історичного матеріалізму, яка розкриває загальні закони розвитку явищ у природі і суспільстві, доводить суспільну зумовленість людської свідомості. Знання загальних законів розвитку допомагає дитячій психології відшукати правильний підхід до вивчення психічного розвитку дитини, виявити як з'являється досвід, яким чином дитина, яка народилася «біологічною істотою» стає членом суспільства і дивиться на світ через призму людського досвіду.

Методологічні принципи вивчення психіки дитини

Психіка дитини надто вразлива і піддатлива зовнішнім несприятливим впливам, грубе втручання може загальмувати або викривити психічний розвиток дитини. Тому при вивченні дитячої психології послуговуються такими принципами:

1) гуманізму і педагогічного оптимізму. Провідний зміст його виражається у вимозі «Не зашкодь!». Психолог повиїпчі передусім знати психологічні особливості, причини поведінки дитини, тактовно, чуйно, шанобливо ставитися до неї, вірити в її майбутнє. Психологічне дослідження передбачає не тільки встановлення рівня розвитку, але й вивчення його прихованих резервів;

2) науковості й об'єктивності. Цей принцип передбачає вивчення психічного розвитку, його механізмів і закономірностей відповідно до засад дитячої психології, а не інших наук чи за аналогією до психічних особливостей дорослого. При цьому важливо враховувати закони і закономірності дитячого розвитку, особливості дитячої психіки на кожному віковому етапі. Психологія виходить із того, що дитина є повноцінною людиною з притаманними їй власним баченням світу, складом думок, змістом і проявами переживань. Перед вивченням дитини і її внутрішнього світу необхідно засвоїти основні ідеї психологічної науки, оволодіти спеціальними знаннями з дитячої психології;

3) детермінізму. Будь-яке психічне явище взаємопов'язане з іншими, обумовлюється комплексом зовнішніх і внутрішніх причин: умовами життя, вихованням, особливостями соціального оточення, характером спілкування дитини з дорослими та однолітками, специфікою її діяльності й активності. Не буває «добрих» або «важких» дітей, а є причини, які зумовлюють прояв певної якості, властивої конкретній дитині. Тому так важливо зрозуміти причини становлення психіки дитини, конкретних психологічних фактів;

4) єдності свідомості і діяльності. Свідомість формується в діяльності, «керує» нею, а ускладнення діяльності, засвоєння нових її видів збагачує і змінює свідомість. Це означає, що вивчати свідомість можна опосередковано, через вивчення діяльності дитини;

5) розвитку психіки, свідомості в діяльності. Всі психічні особливості дитини перебувають у становленні, основною умовою їх прояву і розвитку є діяльність. Вона не лише виступає однією з умов розвитку психіки, але й одним із шляхів її вивчення. Тому для вивчення психічних особливостей дитини потрібно організувати відповідну діяльність (творчу уяву, наприклад, можна зафіксувати в малюванні або при складанні казок);

6) історизму (генетичний підхід до вивчення психіки дитини). Під час вивчення явищ дитячої психології необхідно з'ясовувати, як вони виникли, розвиваються і змінюються під впливом взаємодії дитини з дорослим, її діяльності і спілкування з однолітками. Цей принцип спрямовує дослідника на аналіз впливу конкретних культурно-історичних умов на розвиток психіки дітей, становлення їхньої особистості;

7) комплексності, системності і послідовності. Вивчення дитини має відбуватися послідовно, через певні проміжки часу. При цьому необхідно досліджувати не окремі параметри, а простежувати всі аспекти розвитку, щоб не лише контролювати, але й прогнозувати його перехід, ставити педагогічні завдання. Важливо також визначити місце кожної якості у структурі психіки, її взаємозв'язок з іншими сторонами психічного розвитку. Жодна властивість не виникає ізольовано: поява однієї неодмінно стимулює появу іншої. Безсистемне дослідження не дає цілісної картини психічного розвитку дитини. Це зобов'язує дослідника не аналізувати розрізнені факти, а зіставляти їх, простежувати всі аспекти розвитку психіки дитини в їх взаємозв'язках;

8) ретельності і регулярності. Дотримання його передбачає детальне, системне відстежування процесу формування психіки дітей з використанням відповідних методів дослідження;

9) вікового, індивідуального та особистісного підходу. Загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини індивідуально, своєрідно і неповторно. Кожна дитина засвоює мовлення, вчиться ходити, діяти з предметами, при цьому шлях її розвитку залишається індивідуальним.

Важливо пам'ятати, що дитина є специфічним об'єктом дослідження. Дитяча психіка знаходиться у становленні і розвитку, вивчаючи її, необхідно керуватися методологічними принципами.

Завдання дитячої психології

Дитяча психологія вивчає:

1. психологічні особливості дітей кожного вікового періоду, звертаючи увагу передусім на те, що нового на певному етапі їхнього життя виникає, розвивається, чим збагачується загальний психічний розвиток дитини. Ці зміни відбуваються в діяльності дітей, їхньому спілкуванні з дорослими й однолітками, пізнанні ними навколишнього світу.

2. Вплив біологічного та соціального середовища на психічний та поведінковий розвиток дитини.

3. Відносний вплив стихійного та організованого навчання та виховання на розвиток дитини.

4. Відносний вплив на співвідношення задатків і здібностей на розвиток дитини.

5. Порівняльний вплив еволюційних, революційних і ситуаційних змін у психіці та поведінці людини (революційні зміни - це результат певного вибуху у розвитку, ситуаційні - складаються у певній ситуації).

6. Співвідношення інтелектуальних і особистісних змін в загальному розвитку дитини. Вихователь у своїй діяльності виходить із знань принципів та завдань дитячої психології.

дитяча психологія

2. Умови виникнення дитячої психології

1. Розвиток експериментальної, загальної психології, яка збагатила вчення новими даними про психічну діяльність людини.

2. Відкриття особливостей розвитку психіки дитини в системі біологічних наук (еволюційне вчення Ч. Дарвіна та Ж. Ламарка).

3. Спостереження педагогів та їх інтерес до особливостей проявів психіки дитини в поведінці, в розумовій діяльності, грі, праці, навчанні. Ці спостереження й дали початок розвитку науки про психіку дітей.

Коротка історія дитячої психології.

Ян Амос Коменський - (1592 - 1670) вперше звернувся до спостереження особливостей внутрішнього світу дитини та висунув ідею про побудову навчання відповідно внутрішніх можливостей дітей («Велика дидактика», «Видимий світ у картинках»).

Генріх Песталлоці (1746 - 1827) надав великого значення систематичного навчанню дітей дорослими. Ця ідея знайшла відображення в його книзі «Як Гертруда вчить своїх дітей».

Жан - Жак Руссо (1712 - 1778) стверджував, що дитина - це копія дорослого і тому дорослі не завжди можуть розуміти своєрідність дитячого розуму, бажань, почуттів. Він стверджував, що необхідно надати можливість самій природі сприяти розвитку дитини. Ідею могутньої ролі виховання в розвитку підростаючого покоління послідовно захищали передові просвітителі XVIII ст.. В Росії В.М. Татищев, М.І. Новиков (1744 - 1818), О.М. Радищев (1749 - 1802), які вважали, що розумового розвитку дитини необхідно включати її в активне засвоєння людського досвіду і знань інших людей.

Прогресивні ідеї про цілісність особистості дитини, про взаємозв'язок фізичного і розумового розвитку знайшли своє відтворення в працях В.Г. Бєлінського (1811 - 1848), О.І. Герцена (1812 - 1870), М.О. Добролюбова (1836 - 1861), М.Г. Чернишевського (1874 - 1917), а пізніше на науковій основі в працях П.Ф. Лесгарта (1849 - 1921), О.Ф. Лазурського (медик) (1874 - 1917), П.Ф. Каптерева (медик) (1849 - 1921). В першій четверті ХХ ст.. почали видаватися щоденники з результатами детальних спостережень за розвитком дитини І-го року життя (В.М. Бехтерева (медик) 1857 - 1927). Щоденник Н.О. Менчинської (педагог) у 1948 і 1957 роках розкривав цілісну картину розвитку психіки її сина від немовлячого віку до 8 років. В усіх щоденниках описані факти дитячої психіки, показані об'єктивні зміни і їх залежність, як від біологічного так і соціального факторів, що дало можливість побудувати певні теоретичні концепції дитячої психології.

Великою подією в історії дитячої психології був вихід книги німецького психолога Вільяма Штерна «Психологія раннього дитинства», в якій визначалися вікові ступені в розвитку сприймання, пам'яті, ліплення, фантазії, мови почуттів.

Для становлення вітчизняної дитячої психології велике значення мали праці І.М. Сеченова («Рефлекси головного мозку»), І.П. Павлова («Елементи думки»), К.Д. Ушинського («Людина як предмет виховання»), які розкривали особистості розвитку пізнавальних процесів в дитячому віці та вплив навчання і виховання на розвиток психіки.

Французький психолог А.Біне (1857 - 1911) поклав початок масового вивчення розумового розвитку дітей «Вимірювання інтелекту в дітей».

Дитяча психологія збагачується працями Жана Піаже (1896), Анрі Валлона (1876 - 1962) в яких розкриваються особливості розвитку мислення. В вітчизняній психології провідну роль стали відігравати праці П.П. Булонського (1884 - 1941), який розпочав проблему розвитку свідомості, розвитку активності і творчості («Пам'ять і мислення»). Основоположне значення для розвитку дитячої психології мали праці Л.С. Виготського(1896 - 1934), який вивчав проблему про співвідношення навчання і розвитку дитини. Значна увага приділялась розвитку мислення і мови дітей. Ввів поняття про «сенситивний період» (найсприятливіші) і «зону найближчого розвитку» (відстань, якою вимірюється інтелектуальний розвиток дитини, що відбувається на протязі часу, який необхідний для формування самостійних вмінь, навичок, знань. Визначною заслугою Л.С. Виготського була спроба показати зміну всієї особистості дитини в умовах раціональної організації практичної діяльності виховання. Ідеї Л.С. Виготського продовжили розробляти О.М. Леонтьєв, О.В. Запорожець, Д.Б. Ельконін, Р.І. Фрадкіна та інші. На подальше оформлення теорії дитячої психології значний вплив мали дослідження С.Л. Рубінштейна (1889 - 1960), який підняв проблеми розробки методологічної основи психології. Дослідження з психології раннього і дошкільного віку біли систематично викладені і узагальнені в книгах, що стали посібниками у навчальних закладах з дитячої психології Р.О. Люблінської, Д.Б. Ельконіна, В.С. Мухіної, Л.А. Венгера, Я.Л. Коломинського. Дослідження навчальної діяльності дітей провели Н.О. Менчинська, О.М. Кабанова - Меллер? М.Г. Моро. Дослідження дитячої особистості - Л.І. Божович.

3. Дитяча психологія у системі гуманітарних наук

Дитяча психологія є молодою наукою. Зародилась вона наприкінці XIX ст. з виходом книги німецького вченого - фізіолога Вільгельма Прейєра (1841--1897) «Душа дитини», у якій подано нотатки щоденних спостережень автора за розвитком свого сина. Попри те що ці спостереження мали здебільшого біологічну орієнтацію, В. Прейєр першим спробував об'єктивно дослідити психіку дитини, що дало підстави вважати його основоположником дитячої психології. Особливо інтенсивно розвивалася вона у XX ст., у результаті чого виокремилася у спеціальну галузь психологічних знань, тісно пов'язану з багатьма іншими науками.

Дитяча психологія пов'язана з філософією, загальною психологією, з дошкільною педагогікою, з анатомією та фізіологією дитини (розвиток нервової системи і вищої нервової діяльності дитини), педіатрією, з генетикою.

У філософії дитяча психологія запозичила загальнофілософські методи пізнання, знання загальних законів розвитку, що дало змогу їй знайти правильний підхід до вивчення психічного розвитку дитини, розкрити процес виникнення свідомості, набуття нею соціальних якостей, залучення до вселюдського досвіду. А детальне вивчення дитячого розвитку, особливо специфіки пізнання дитиною навколишнього світу, допомагає глибше зрозуміти загальну природу людського пізнання у філософському вимірі.

Дитяча психологія послуговується загальнопсихологічними знаннями про психіку людини, без яких неможливе психологічне вивчення діяльності дитини, її психічних станів і процесів, властивостей особистості. Знання загальнопсихологічних закономірностей допомагає дослідити і спрогнозувати появу новоутворень у психічному розвитку дитини. Загальна психологія не може обійтися без відомостей про те, як виникають і розвиваються від народження психічні властивості особистості, що належить до сфери досліджень і арсеналу знань дитячої психології. Загалом багато закономірностей психіки дорослого неможливо зрозуміти, якщо не знати і не враховувати їх походження. Дані дитячої психології сприяють з'ясуванню законів розвитку психічних процесів і властивостей особистості, їх динаміки, структури і змісту.

Послуговується дитяча психологія надбаннями анатомії і фізіології, особливо даними про розвиток нервової системи і вищої нервової діяльності дитини.

Активно взаємодіє дитяча психологія з педагогікою, яка потребує знань закономірностей та особливостей психічного життя дитини, перебігу процесів у її психіці тощо. «Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, -- писав К. Ушинський, -- то вона повинна перше пізнати її також в усіх відношеннях». Педагогіка може успішно розробити план виховання цілісної особистості, якщо спиратиметься на весь комплекс наук про людину, центром якого є психологія: «Ми не кажемо педагогам, дійте так чи інакше, але кажемо їм, вивчайте закони психічних явищ, якими хочете керувати, і дійте, зважаючи на закони й обставини, у яких ви хочете їх застосувати».

Психолог, вивчаючи закони психічного розвитку дитини, не може не використовувати знання з педагогіки. Адже свідомість і особистість дитини не розвивається безпричинно і спонтанно. Причини цього розвитку закорінені у змісті й організації життя дитини. Тому без педагогіки дитяча психологія втрачає предмет вивчення і базову мотивацію.

4. Значення знань дитячої психології в практичній діяльності вихователя

Психологія для педагога, за словами вітчизняного педагога Костянтина Ушинського (1824--1870), є однією з найнеобхідніших дисциплін, оскільки у процесі виховання він постійно перебуває у площині психічних явищ. Дитяча психологія, зазначав російський психолог Лев Виготський (1896--1934), повинна бути не лише консультантом і посередником педагогіки. Її завдання полягають у психологічному обґрунтуванні навчання і виховання дітей на основі спеціальних психологічних досліджень. Особливо важливими її завданнями є відображення унікальності кожного вікового етапу від народження до вступу дитини до школи, з'ясування тенденцій, закономірностей психічного розвитку дитини.

Дитяча психологія є однією з основних галузей психологічної науки в підготовці вихователів дошкільних закладів. Знання її (закономірностей психічного розвитку, розумових, вольових і емоційних якостей, здібностей та інтересів дошкільника) має важливе значення для навчання і виховання дітей дошкільного віку.

Знання загальних законів розвитку психіки допомагає дитячій психології знайти правильний підхід до вивчення психічного розвитку дитини, виявити, як виникає пізнання, яким чином дитина стає членом суспільства, здобуває людський досвід.

Не володіючи знаннями з дитячої психології, вихователь не зможе встановити контакт із дітьми, керувати їх розвитком, уникати помилок у своєї роботі. Психологія допомагає мудрому вихователю знайти підхід не тільки до комунікабельних, а й малоактивних, проблемних дітей, розпізнати багато фактів дитячої поведінки, причини стійких помилок дітей, особливості їхньої поведінки у колективі, взаємини з однолітками.

Знання дитячої психології необхідні для практики навчання і виховання дітей. Важливою умовою успішного проведення загальноосвітньої та виховної роботи в дошкільному закладі є розуміння закономірностей психічного розвитку дитини, знання емоційних та розумових особливостей дітей, а також їх спільностей та інтересів. Вихователь стає не тільки здатним зрозуміти дитину, але й підтримати та розвивати всі її найкращі здібності.

Знання дитячої психології сприяють формуванню у вихователя навичок психодіагностики, корекції та прогнозування розвитку дитини, формування її особистості. Завдяки їй педагог зможе «проектувати» розвиток особистості вихованців, допомогти їм уникнути помилок і невдач.

Знання дитячої психології допомагає вихователю побачити і подолати причини, які породжують у деяких дітей труднощів при засвоєнні нового матеріалу, негативну поведінку. З урахуванням цього педагог знаходить індивідуальний підхід до кожного учня, прагнучи в одних дітей пробудити інтерес до знань, в інших - організувати увагу чи домогтися правильного розуміння засвоюваного матеріалу. Забезпечивши успішний розвиток усіх дітей групи.

Вивчення психології має величезне значення для роботи вихователя над собою. Передусім для подолання власних недоліків, розвитку здібностей, формування професійних якостей особистості, необхідних для роботи з дітьми, без чого йому не бути уважним спостерігачем, готовим не тільки зрозуміти дитину, але й підтримати, розвинути всі її найкращі якості.

Отже, для успішного виховання і навчання дітей вихователям дошкільних закладів необхідно знати закономірності їхнього психологічного розвитку, тобто знати дитячу психологію.

Література

1. Люблінська П.О. - Дитяча психологія. - Київ, 1974, 1974, с. 3-10.

2. Мухіна В.С. Детская психология. - М., 1985, С. 15-28.

3. Немов Р.С. Психология. Книга 2. Психология образования. - М., 1985, с. 5-10.

4. Зеньковский В.В. Психология детства. - М., 1996, с. 11-24.

5. Павелків Р.В., Цигипало О.П. - Дитяча психологія. Навчальний посібник. - Київ, 2008, с. 9-11

Размещено на Allbest.ru