Дослідження здібностей в психології

Трактування поняття обдарованості в психології. Дослідження помилковості фаталістичного погляду на здібності. Ознайомлення із вкладом Гальтона у розвиток психології: постановка питання про взаємозв'язок спадковості і таланту, розробка "теорії кореня".

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 01.02.2012
Размер файла 42,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретично-методологічні дослідження в психології

1.1 Сутність здібностей

1.2 Обдарованість і здібності

1.3 Здібності й інтереси

1.4 Здібності і типологія людей

1.5 Висновки

РОЗДІЛ 2. Природні передумови здібностей і таланта відповідно до концепції здібностей Ф. Галля і Ф. Гальтона

2.1 Помилковість фаталістичного погляду на здібності

2.2 Задатки як природні передумови здібностей

2.3 Здібності і спадковість

2.4 Френсис Гальтон і його вплив на розвиток психологічної науки

2.5 Висновки

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Так що ж представляють із себе здатності взагалі? Вивчивши масу видань присвячених даній проблемі, можна зробити 3 формулювання, що пояснюють і розшифровують поняття "здатності". Це:

По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого; ніхто не стане говорити про здібності, там де справа йде про властивості, у відношенні яких усі люди рівні. У такому змісті слово здатність уживалося основоположниками марксизму-ленінізму, коли вони говорили: "Від кожного по здібностях..." обдарованість здібність гальтон спадковість

По-друге, здібностями називають не усякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, котрі мають відношення до успішності виконання якої-небудь чи діяльності багатьох діяльностей. Такі властивості, як наприклад, запальність, млявість, повільність, що безсумнівно є індивідуальними особливостями деяких людей, звичайно не називаються здібностями, тому що не розглядаються як умови успішності виконання яких-небудь діяльностей.

По-третє, поняття "здатність" не зводиться до тих знанням, чи навичкам умінням, що уже вироблені в даної людини. Нерідко буває, що педагог не вдоволений роботою учня, хоча цей останній виявляє знання не менші, чим деякі з його товаришів, успіхи якого радують того ж самого педагога. Своє невдоволення педагог мотивує тим, що цей учень працює недостатньо; при гарній роботі учень, "приймаючи до уваги його здатності", міг би мати набагато більше знань.

Актуальність теми: очевидна для кожної людини, так чи інакше зв'язаного з чи викладанням навчанням. Переступивши поріг будь-якого навчального закладу ми зіштовхуємося з даною проблемою, тому що побачивши в перший раз дитину, учитель починає поступово складати для собі картину здібностей цієї дитини. Робить він це для того, щоб правильно вибрати методику навчання для даного того, якого навчають, саме з обліком цих самих можливостей і здібностей. У сучасній школі проблема здібностей є однієї із самих серйозних проблем. Незважаючи на удавану розв'язуваність проблеми здібностей (спецшколи, школи з різними ухилами, ліцеї і гімназії), справа є набагато серйознішою. Часткова чи повна відсутність сучасних методик у даних школах найчастіше не дозволяє дитині цілком виявити всю гаму своїх здібностей.

Об'єкт роботи: аналіз проблем здібностей особистості.

Предмет роботи: концепція здібностей особистості Ф. Галля та Ф. Гальтона.

Мета: аналіз і по можливості найбільш точне і повне теоретичне рішення проблеми здібностей. Основною задачею автора було складання джерела, інформацію з який учитель може розглядати як посібник у своїй роботі, вносячи зміни і доповнення в методику свого викладання, з огляду на приведені тут матеріали.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

Проаналізувати літературу, що стосується здібностей особистості.

Розгляд природних передумов здібностей і таланта і поняття про здібності взагалі.

Ознайомлення з концепцією здібностей особистості Ф. Галля та Ф. Гальтона.

4. Після повного аналізу проблеми зробити висновки.

РОЗДІЛ 1. Теоретично-методологічні дослідження в психології

1.1 Сутність здібностей

Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь, навичок, але які самі до наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться.

Стосовно навичок, умінням і знанням здатності людини виступають як деяка можливість. Подібно тому, як кинуте в ґрунт зерно є лише можливістю стосовно колосся, що може вирости з цього зерна, але лише за умови, що структура, склад і вологість ґрунту, погода і т.д. виявляться сприятливими, здатності людини є лише можливістю для придбання знань і умінь. А чи будуть не будуть придбані ці знання й уміння, чи перетворитися можливість у дійсність, залежить від безлічі умов. У число умов входить, наприклад, наступні: чи будуть оточуючі люди (у родині, школі, трудовому колективі) зацікавлені в тім, щоб людина опанувала цими знаннями й уміннями; як його будуть навчати, як буде організована трудова діяльність, у якій ці уміння і навички знадобляться і закріпляться, і т.д.

Здібності - це можливість, а необхідний рівень майстерності в тім чи іншій справі - це дійсність. Музичні здібності, що виявилися в дитини, ні в якій мері не є гарантією того, що дитина буде музикантом. Для того щоб це відбулося, необхідно спеціальне навчання, наполегливість, виявлена педагогом і дитиною, гарна стан здоров'я, наявність музичного інструмента, нот і багатьох інших умов, без яких здатності можуть стихнути, так і не розвивши.

Психологія, заперечуючи тотожність здібностей і істотно важливих компонентів діяльності - знань, умінь і навичок, підкреслює їхню єдність.

Здібності виявляються тільки в діяльності, і притім тільки в такий діяльності, що не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Не можна говорити про здібності дитини до малювання, якщо його не намагаються навчати малювати, якщо він не здобуває ніяких навичок, необхідних для образотворчої діяльності. Тільки в процесі спеціального навчання малюнку і живопису може з'ясуватися, чи є чи в учня здатності.

Це виявиться в тім, наскільки швидко і легко він засвоює прийоми роботи, колірні відносини, навчається бачити прекрасне в навколишньому світі.

Серйозною помилкою педагога є швидке, без серйозної перевірки твердження, що в даного школяра немає здібностей, на тій лише підставі, що в дитини немає ще в наявності необхідних систем умінь і навичок, міцних знань, що склалися прийомів роботи. Відомо чимало випадків, коли в дитинстві дитина не зустрічала з боку навколишніх визнання тих здібностей, подальший розвиток яких принесло йому заслужену славу. Альберт Ейнштейн у середній школі вважався дуже пересічним учнем, і нічого, здавалося б не передвіщало його прийдешньої геніальності.

У чому ж виражається єдність здібностей, з одного боку, і умінь, знань і навичок - з інший? Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках як таких, а в динаміку їхнього придбання, тобто в тім, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності.

І саме тут виявляються ті розходження, що дають нам право говорити про здібності.

Отже, здатності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення даної діяльності і розходження, що виявляють, у динаміку оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями і навичками. Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, який опановує людина протягом часу, педагогічно обґрунтовано відведеного на її освоєння, те це дає підстава укладати про наявність у нього здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, що пред'являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей. Останнє не означає, зрозуміло, що людина взагалі не може опанувати необхідними уміннями і знаннями, а лише те, що процес засвоєння затягнеться, зажадає значних зусиль і часу з боку педагогів, надзвичайної напруги сил при порівняно скромних результатах. Це не виключає також і того, що здатності можуть згодом розвитися.

Будучи індивідуально-психологічними особливостями, здібності не можуть бути протипоставлені іншим якостям і властивостям особистості - якостям розуму, особливостям пам'яті, рисам характеру, емоційним властивостям і т. д., але повинні бути поставлені з ними в один ряд. Якщо яке-небудь з цих чи якостей сукупність їх відповідає вимогам діяльності, чи формується під впливом цих вимог, те це дає всі підстави розглядати дану індивідуально-психологічну особливість особистості як здатність.

1.2 Обдарованість і здібності

Виходячи з цих розумінь, ми не можемо безпосередньо переходити від окремих здібностей до питання про можливість успішного виконання даним людиною тієї чи іншої діяльності. Цей перехід може бути здійснений тільки через інше, більш синтетичне поняття.

Таким поняттям і є "обдарованість", що розуміється як те якісно своєрідне сполучення здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Тому не можна говорити про обдарованість узагалі. Можна тільки говорити про обдарованість до чого-небудь, до якої-небудь діяльності. Ця обставина має особливо важливе значення при розгляді питання про так називаний "загальній обдарованості".

Те співвіднесення з конкретною практичною діяльністю, що з необхідністю міститься в самім понятті "обдарованість", обумовлює історичний характер цього поняття. Поняття "обдарованість" позбавляється змісту, якщо його розглядати як біологічну категорію. Розуміння обдарованості істотно залежить від того, яка цінність надається тим чи іншим видам діяльності і що розуміється під "успішним" виконанням кожної конкретної діяльності.

Істотна зміна перетерплює і зміст поняття того чи іншого соціального виду обдарованості в залежності від того, який у дану епоху й у даній суспільній формації критерій "успішного" виконання відповідної діяльності. Поняття "музична обдарованість" має, звичайно, для нас істотно інший зміст, чим те, що воно могло мати в народів, що не знали іншої музики, крім одноголосої. Історичний розвиток музики спричиняє і зміна музичної обдарованості. Отже, поняття "обдарованість" не має змісту без співвіднесення його з конкретними, що історично розвиваються формами суспільно-трудової практики.

Необхідно відзначити ще одна дуже істотна обставина. Від обдарованості залежить не успіх у виконанні діяльності, а тільки можливість досягнення цього успіху. Навіть обмежуючи психологічною стороною питання, ми повинні сказати, що для успішного виконання всякої діяльності потрібно не тільки обдарованість, тобто наявність відповідного сполучення здібностей, але і володіння необхідними навичками й уміннями. Яку би феноменальну і музичну обдарованість не мав людину, але, якщо він не учився музиці і систематично не займався музичною діяльністю, він не зможе виконувати функції оперного чи диригента естрадного піаніста.

Мається велике розходження між наступними двома положеннями: "дана людина по своїй обдарованості має можливість дуже успішно виконувати такі види діяльності" і "дана людина своєю обдарованістю схильна до так-те видам діяльності". Обдарованість не є єдиним фактором визначальним вибір діяльності ( а в класовому суспільстві вона у величезної більшості і зовсім не впливає на цей вибір ), як не є вона і єдиним фактором, що визначає успішність виконання діяльності.

1.3 Здібності й інтереси

Істотно важливий фактор розвитку здібностей людини - стійкі спеціальні інтереси. Спеціальні інтереси - це інтереси до змісту визначеної області людської діяльності, що переростають у схильності професійно займатися цим родом діяльності. Пізнавальний інтерес тут стимулює діюче оволодіння прийомами і способами діяльності.

Помічено, що виникнення інтересу до тієї чи інший трудовій чи навчальній діяльності тісно зв'язано з пробудженням здібностей до неї і служить відправною крапкою для їхнього розвитку. "Наші бажання, - за словами Ґете, - передчуття схованих у нас здібностей, провісники того, що ми в стані будемо зробити". Зміцнілі інтереси дитини - це "лакмусовий папірець" його здібностей, сигнал, що повинний змусити навколишніх задуматися - чи не дають себе знати здібності, що зароджуються.

У підлітка ці інтереси, як уже підкреслювалося, здобувають характер захоплень короткочасних, хоча і жагучих. Властиві підлітковому і юнацькому віку різноманітні і нерідко незабаром гаснучі інтереси відіграють важливу роль у виявленні здібностей особистості, що розвивається. Педагогічно важливим є таке відношення вихователів до сфери інтересів чи підлітків юнаків, що припускає поглиблення і розширення їх пізнавальних потреб. Разом з тим педагог не повинний обурюватися по приводу того, що захоплення підлітка мають найчастіше скороминущий характер.

Звичайно, оптимально таке положення речей, при якому школяр дуже рано виявляє (за допомогою і допомогою дорослих) стійкі спеціальні інтереси і розвиває відповідні здібності, що дозволяють йому безпомилково визначити своє покликання. Це буває, як відомо, далеко не з усяким. Але навіть якщо випускник піде зі школи без непохитно вираженого інтересу до якоїсь професії (мова тут йде про інтерес, а не про необхідні для вступу в життя знаннях і психологічній готовності до праці), це буде краще, ніж якщо учень невірно і швидко визначає свій інтерес, спираючи на чисто зовнішні ознаки "привабливих" професій: артиста, дипломата, журналіста і т.д.

1.4 Здібності і типологія людей

Загальні чи здібності для якості особистості - цілком конкретні психологічні прояви, до дослідження яких уже приступили психологи.

До числа таких загальних якостей особистості, що в умовах конкретної діяльності можуть виступати як здатності, відносяться індивідуально-психологічні якості, що характеризують приналежність до одному з трьох типів людей. У працях И. П. Павлова вони були позначені як "художній", "розумовий" і "середній" типи. Дана типологія зв'язана з навчанням, відповідно до якого вища нервова діяльність людини характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи - образної, емоційної і другий, зв'язаної із сигналізацією цих образів за допомогою слова - сигналу сигналів.

Відносна перевага сигналів першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносна перевага сигналу сигналів - розумовий тип, рівне їхнє представництво - середній тип людей.

Для художнього типу властива яскравість образів, що виникають у результаті безпосереднього впливу, живого враження, емоцій. Для розумового типу - перевага абстракцій, логічних побудов, теоретизування. Приналежність людини до художнього типу ні в якійсь мірі не може свідчити про те, що він фатально призначений для діяльності художника. Очевидно інше - представнику цього типу легше, чим іншому, освоїти діяльність, що вимагає вразливості, емоційного відношення до подій, образності і жвавості фантазії. Не випадково, що переважна більшість художників (живописців, скульпторів, музикантів, акторів і т.д.) мають більш-менш виражені риси цього типу. Якість розумового типу створюють умови для найбільш сприятливого розвитку діяльності, зв'язаної з оперуванням абстрактним матеріалом, поняттями, математичними вираженнями й ін. Легко зрозуміти, який велике коло конкретних занять (математика, філософія, фізика, мовознавство і т.д.) може вимагати саме цих якостей як передумов успішності оволодіння діяльністю.

Необхідно підкреслити, що віднесення людини до художнього типу не означає слабість інтелектуальної діяльності, недолік розуму. Мова тут йде про відносну перевагу образних компонентів психіки над розумовими.

Узагалі перша сигнальна система в людини переважає над першої, і ця перевага має абсолютний характер, тому що роль мови і мислення у трудовій діяльності людей є вирішальної і процеси відображення чоло століттям світу опосередковуються його думками, вираженими словесно.

Отже, з абсолютною перевагою першої сигнальної системи ми зустрічаємося хіба що в сновидіннях, з їхньою бурхливою емоційністю і хаотичною образністю, що ніяк не упорядковується і не регулюється мисленням.

Що ж означає відносну перевагу однієї із сигнальних систем?

Якщо спробувати виразити абсолютна перевага другої сигнальної системи математично, позначивши другу сигнальну систему через B, а першу сигнальну систему через A, те залежність мала б наступний вид: B > A.

Відносна перевага першої сигнальної системи над другою (художній тип) може бути позначені B > A+m (де m - ті структурні особливості емоційного й образного збагнення світу, що відрізняють представників даного типу). У свою чергу розумовий тип людини може бути позначений так: B+n > A (де n - структурні особливості відношення, що абстрагує, до світу, що відрізняють представників даного типу від інших).

Дані математичні залежності дають можливість побачити, що відносна перевага однієї сигнальної системи над інший не повинно змішуватися з абсолютною перевагою.

Звідси стає ясно, що представники, наприклад "художнього типу" мають інтелект не менш розвитий чим люди, що належать до двох іншим типам, хоча відрізняються деякими специфічними особливостями. Структура кожної конкретної діяльності як готовність особистості до даного діяльності відрізняється значною складністю, містить у собі комплекс якостей, серед яких є ведучі і допоміжні, спеціальні.

1.5. Висновки

Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь, навичок, але які самі до наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться.

Стосовно навичок, умінням і знанням здатності людини виступають як деяка можливість. Подібно тому, як кинуте в ґрунт зерно є лише можливістю стосовно колосся, що може вирости з цього зерна, але лише за умови, що структура, склад і вологість ґрунту, погода і т.д. виявляться сприятливими, здатності людини є лише можливістю для придбання знань і умінь.

Виходячи з цих розумінь, ми не можемо безпосередньо переходити від окремих здібностей до питання про можливість успішного виконання даним людиною тієї чи іншої діяльності. Цей перехід може бути здійснений тільки через інше, більш синтетичне поняття.

Таким поняттям і є "обдарованість", що розуміється як те якісно своєрідне сполучення здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності.

РОЗДІЛ 2. Природні передумови здібностей і таланта відповідно до концепції здібностей Ф. Галля і Ф. Гальтона

2.1 Помилковість фаталістичного погляду на здібності

Правильне розуміння сутності здібностей людини припускає з'ясування питання про їхнє відношення до мозку - субстратові всіх психічних процесів, станів, якостей і особливостей. Як і всі індивідуально-психічні особливості особистості, здібності не здобуваються людиною в готовому виді, як щось дане йому від природи, уроджене, а формуються в житті і діяльності. На світло людин з'являється без психічних властивостей, а лише з загальною можливістю їхнього придбання. Тільки в результаті взаємодії з дійсністю й активної діяльності людський мозок починає відбивати навколишній світ, виявляючи свої індивідуально-психологічні якості й особливості (у тому числі і здатності ). У такому змісті і варто розуміти прийняте в науковій психології положення, що здібності не є уродженими. Захист цієї точки зору - необхідна умова боротьби за наукове розуміння особистості людини і його здібностей проти проявів ідеалізму. Ще Платон затверджував, що здібності є уродженими і що всі знання, якими користується людина, - це його спогаду про перебування в ідеальному світі "абсолютних знань". Навчання про уродженість здібностей проникає в богословську догматику. У XVІІ столітті в працях французького філософа Декарта подібний підхід фігурує як навчання про "уроджені ідеї". За допомогою цього освяченого авторитетом церкви погляду на здатності затверджувалося соціальна, правове, політичне нерівність людей, зміцнювалися фаталістичні погляди на неможливість навчання представників нижчих станів. Це реакційний і науково необґрунтований погляд на уродженість здібностей, тісно зв'язаний з ідеалістичними представленнями про безтілесну і безсмертну душу, що із усіма властивими їй готовими якостями і властивостями людина нібито одержує при народженні, категорично відкидається науковою психологією.

Необхідно помітити, що помилкова думка, відповідно до якого здібності дані людині від народження готовими, поширене в нас серед деякої частини батьків і навіть педагогів. Ця думка є не стільки породженням реакційних психологічних і педагогічних теорій, скільки результатом психологічної і педагогічної малограмотності. Іноді воно перетворюється у свого роду ширму педагогічної пасивності і безпорадності деяких вихователів. Власне кажучи, ця зручна "психологічна гіпотеза" (здатності - готовий дарунок природи) звільняє від необхідності задумуватися над причинами неуспішності того або іншого учня і вживати діючих заходів до їх усунення.

Таким чином, відкидаючи концепцію уродженості здібностей, наукова психологія виступає насамперед проти фаталізму - представлення про фатальну зумовленість здібностей людини якимсь незмінним природним фактором.

2.2 Задатки як природні передумови здібностей

Заперечення уродженості здібностей не має абсолютного характеру. Не визнаючи уродженості здібностей, психологія не заперечує уродженість диференціальних особливостей, укладених у будівлі мозку, що можуть виявитися умовами успішного виконання якої-небудь діяльності (частіше групи, цілого куща професій, спеціальностей, видів трудової активності і т.д.). Ці морфологічні і функціональні особливості будівлі мозку, органів почуттів і руху, що виступають як природні передумови розвитку здібностей, називаються задатками.

Розглянемо співвідношення між здібностями і задатками на конкретному прикладі. Так, до числа уроджених задатків відноситься надзвичайно тонкий нюх - особливо висока чутливість нюхового аналізатора. Чи є це якою-небудь здатністю? Ні, адже всяка здатність - це здатність до чого, до якої-небудь конкретної людської діяльності або ряду діяльностей. У противному випадку саме слово "здатність " стає безглуздим. Тому подібна особливість нервово-психічної організації людини залишається безликим задатком. Будівлею мозку не передбачено, які спеціальності і професії, зв'язані з витонченими нюховими відчуттями, історично складуться в людському суспільстві. Не передбачено і те, яку область діяльності обере для себе людина і чи одержить він в умовах цієї діяльності можливості для розвитку зазначених задатків. Але якщо в суспільстві виникла потреба в таких професіях, де потрібні саме особливо тонкі нюхові відчуття, і якщо дана конкретна людина має відповідні природні задатки, то йому легше, ніж кому-небудь іншому, розвити в себе відповідні здібності. Наприклад, є рідка і коштовна професія - парфумери, що можуть бути названі "композиторами ароматів". У країні їх небагато - біля тридцяти чоловік.

Основна їхня задача - створювати оригінальні аромати, підготовляючи серійний випуск парфумів. Зрозуміло, професійні здібності цих людей являють собою результат розвитку задатків, що полягають в особливостях будівлі і функціонування нюхового аналізатора. Але сказати про один із представників цієї професії: "Він природжений парфумер" - можна, тільки виражаючи фігурально, тому що мозок його не містить приречення життєвого шляху. професії, здібностей.

Задатки багатозначні. На основі тих самих задатків можуть розвиватися різні здібності, у залежності від характеру вимог, пропонованих діяльністю.

В області вивчення природи і сутності задатків наука робить перші кроки.

Негативний матеріал, що відноситься до зазначеної проблеми, поки переважає над позитивним - мається набагато більше наукових даних про дефекти задатків, чим про структуру їхніх продуктивних проявів. Так, цілий ряд важкому уродженому або придбаних у ранньому віці аномалій мозку (олігофренія) виступає як майже необоротний дефект задатків, що стає гальмом розвитку здібностей.

В теперішній час можна говорити про більшу або меншу продуктивність гіпотез про сутності природних передумов розвитку здібностей. Не підтвердилася висловлена Ф.Галлем гіпотеза про існування зв'язку між окремими анатомічними особливостями мозку й окремих здібностей. Хоча думка Ф. Галля, що якості розуму, таланти і здібності строго локалізовані у великих півкулях мозку, давно відкинута наукою і стала надбанням історії, у повсякденній свідомості дотепер збереглися представлення, що нібито існує зв'язок між величиною мозку і здібностями людини.

Індивіда з високим чолом в умовах міжособистісного сприйняття свідомо наділяють розумом, очікують від нього розумних суджень і рішень і виявляються глибоко розчарованими, якщо чекання не виправдуються. Навпроти, індивід з низьким чолом зустрічає несприятливий прогноз стосовно розумових здібностей, хоча як правило, ці пророкування не підтверджуються спостереженням за проявами його інтелекту.

Представлення про те, що такі складні психологічні особливості, як здатності, можуть локально розміщатися у визначених ділянках мозку, відбивало ранній етап фізіологічних і психологічних знань і було начисто відкинуте надалі. Сучасна фізіологія свідчить, що в корі мозку локалізуються численні психічні функції. Припускають, наприклад, що центр мовних рухів розташовується в задній частині третьої лобової звивини лівої півкулі, центр розуміння мови знаходиться в іншому місці - задньої третини верхньої скроневої звивини тієї ж лівої півкулі. І якщо взяти до уваги, що людська мова - результат складної взаємодії ряду відділів мозку, те немає основ припускати, що здатності людини, зв'язані з мовною діяльністю, можуть бути строго локалізовані в одній якій-небудь ділянці мозку.

В даний час найбільш продуктивними є гіпотези, що зв'язують задатки з мікроструктурою мозку й органів почуттів. Можна припустити, що поглиблене вивчання будівлі мозкової клітки дозволить знайти морфологічні і функціональні особливості, що відрізняють нервову тканину обдарованої людини. Значною вірогідністю володіють також гіпотези, що зв'язують задатки з деякими диференціальними особливостями нервових процесів (різними по їх силі, урівноваженості і рухливості) і тим самим з типами вищої нервової діяльності.

Особлива чутливість нервової системи може виступати як якийсь задаток, на основі якого будуть розвиватися здатності, зв'язані з такими видами трудової діяльності, де потрібна висока реактивність, вразливість, свого роду тонкість щиросердечної організації.

2.3 Здібності і спадковість

Той факт, що природні передумови здібностей - задатки укладені в особливостях будівлі і функціонування нервової системи, робить достовірним припущення, що вони, як і всі інші морфологічні і фізіологічні якості, підлеглі загальним генетичним законам. Разом з тим гіпотеза можливої спадковості задатків не повинна бути ототожнена з ідеєю спадковості здібностей.

Зазначена проблема має велику історію. Ще в 1875 р. була опублікована книга англійського антрополога і психолога Ф. Гальтона "Спадковість таланта. Її закони і наслідки", де автор, що вивчив родинні зв'язки багатьох сотень видатних людей, зробив висновок, що таланти передаються в спадщину або по батьківської, або по материнській лінії. Однак висновки Гальтона не мали наукової вірогідності. Ніяких переконливих доказів спадковості талантів суддів, політичних діячів, полководців він не міг привести. Єдиний висновок, якому можна зробити за матеріалами Гальтона, полягав у тім, що родини заможних, знатних і утворених людей складають сприятливе середовище, де можуть розвитися якості, необхідні для занять інтелектуальною працею. Ніяких висновків про спадкоємну схильність до тих або інших професій на підставі даних Гальтона жоден сумлінний дослідник не зважиться зробити.

Обговорюючи матеріали Гальтона, треба зробити одне застереження. Поруч із сумнівними доказами талановитості сімейств суддів, письменників, полководців і т.п. він приводить зведення, що не можуть не робити враження визначеної переконливості. У сімействі Бахов, наприклад, музичний талант уперше виявився в 1550 р. і з особливою силою проявився через п'ять поколінь у великого композитора И.С.Баха і висохнув після якоїсь Реґіни Сусанны, що жила ще в 1800 р. У родині Бахов було біля шістдесятьох музикантів, з них двадцять видатних.

Гальтон приводить і інші факти: у родині скрипалів Бенда нараховувалося дев'ять видних музикантів, у родині Моцарта - п'ять, у родині Гайдна - два.

Усе це дозволяє зробити деякі загальні висновки. У переважній більшості випадків вивчення родовідних видатних людей (якщо мова йде про дійсно видатних людей) свідчить не про біологічну спадковість, а про спадковість умов життя, тобто тих соціальних умов, що сприяє розвиткові здібностей. Очевидно, якщо усі в родині живуть музикою, якщо весь лад життя наштовхує дитини на необхідність нею займатися, якщо вищим достоїнством кожного визнається музикальність, то не приходиться дивуватися, що в цьому сімействі виникають музичні дарування. Утім, приклад Бахов дає деякі підстави припускати, що тут має місце і визначена спадковість музичних задатків. Можливо, якісь особливості будівлі і функціонування слухового аналізатора (парціальні типологічні особливості) передавалися в спадщину в членів цього сімейства з роду в рід. Гальтон указував, що музичні задатки передавалися в Бахов винятково по чоловічій лінії.

Можна говорити про потомствені професії, заняття, що допомагають виявленню відповідних здібностей. Відомі династії театральні (Садовские), циркові (Дуровы), учених (Якушкины, Фортунатовы) і т.д. Відомі династії моряків, сталеварів, різьбярів по дереву і багатьох інших чудових умільців. Природно, що син вибирає професію батька і діда і процвітає на цьому поприщі. Але разом з тим можна назвати незліченна безліч видатних людей, чиї діти й онуки не переймають спеціальних здібностей своїх батьків і не обирають їхній життєвий шлях.

Серйозна статистика не дає ніяких доказів спадковості здібностей і талантів. Ідея спадковості здібностей суперечить і наукової теорії. Можна визнати науково встановленим, що з моменту появи людини сучасного типу, тобто кроманьонца, що жили біля ста тисяч років тому, розвиток людини відбувається не шляхом добору і спадкоємної передачі змін його природної організації - розвиток людини і його здібностей керується суспільно-історичними законами.

2.4 Френсис Гальтон і його вплив на розвиток психологічної науки

Гальтон Френсис - американський психолог і антрополог.

Першим розробив на основі експериментальних і математичних методів навчання про існування індивідуально-психологічних розходжень між людьми - диференціальну психологію. Знаходячись під впливом одного з принципів еволюційної теорії Дарвіна, Гальтон оголосив ці розходження переважно спадкоємними факторами. Постановка питання про ролі цих факторів у розвитку особистості є новаторської, однак перебільшення їхнього значення привело до однобічних висновків, що ігнорують соціальну сутність людини.

Гальтон вважав, що удосконалювання людської природи може бути реалізоване шляхом виведення на основі законів спадковості раси особливо обдарованих, розумово і фізично сильних людей (євгеніка). З метою діагностики психічних якостей особистості винайшов ряд приладів, що одержали широке поширення в практиці лабораторного дослідження, розробив наукові методики, що дозволяють виявити співвідношення між спадковістю і зовнішніми впливами ("метод близнюків", методи вивчення асоціації ідей, образної пам'яті і т.д.). Вважав, що між різними (фізичними і психічними) властивостями індивідів маються кореляції, створив статистичні методи їхнього визначення, що стали основою факторного аналізу, широко застосовуваного в сучасній психології і соціології.

До Гальтону приходить ідея використання тестів для визначення індивідуальних розходжень ("Дослідження людських здібностей і їхній розвиток" 1883).

Сто сімдесят п'ять років тому, 16 лютого 1822 року, у родині заможного англійського банкіра й активіста секти квакерів Самуэля Гальтона, у його родовому маєтку біля Бирмингема, народився дев'ятій і останній у родині син - Френсис. Він ріс вудеркіндом.

У півтора року Френсис знав алфавіт, у два з половиною став читати, а в три - писати; у чотири роки він уже знав напам'ять вірші по-латинському, арифметику і небагато французька мова, у шість - всіх англійських класичних літератур, включаючи Шекспіра; при цьому, прочитавши сторінку двічі, він повторює її слово в слово напам'ять. У вісьмох років Гальтон уже читає в оригіналі "Метаморфози" Овідія й інших добутків античної класики.

На настійну вимогу батька в 1840 році Френсис надійшов у Кембріджський університет, де він учився на лікаря, але до кінця навчання охолонув до обраної професії, одержав природно-наукове утворення і зайнявся географією. Френсис Гальтон прожив довге життя (1822-1911), і з віком коло його інтересів незмінно розширювався.

Це був, за словами К.А.Тімірязєва, "один з найоригінальніших учених дослідників і мислителів сучасної Англії". Коло інтересів Гальтона був надзвичайно широкий: у молодості він багато подорожував, займався етнографією і географією людини ; захоплювався метеорологією; після він вивчав спадковість людини, талант і здібності, розробив методику генеалогічного аналізу (вивчення родоводів); уперше використовував метод дослідження близнюків у біології й у психології ("близнецовий аналіз"); уніс чималий вклад у теорію статистики, зокрема, першим застосував статистичний аналіз у біології людини і психології; був одним з основоположників експериментальної психології і першим ввів у неї застосовувані тепер так широко психологічні тести й опросники; розробив антропометрію - дослідження людини шляхом виміру його зовнішніх анатомічних ознак, зокрема, займався дактилоскопією - дослідженням шкірних пальцевих візерунків; він же був основоположником євгеніки - навчання про поліпшення спадковості людини.

У 1850 Гальтон відправився в подорож у Південну Африку, що продовжувалося два роки. Там він розвився як географ і етнограф, а також зібрав матеріали для майбутніх євгенічних досліджень.

Результатом подорожі стала книга за назвою "Розповідь дослідника тропічної Південної Африки". За неї Гальтон був нагороджений золотою медаллю географічного суспільства.

Другий, після географії, пристрастю Гальтона була кліматологія і метеорологія. Він першим став публікувати метеорологічні карти Європи й атласи; першим (1863 р.) установив в атмосфері області з підвищеним тиском і з максимумом у центрі, названі їм "антициклонами".

У цей же час він зайнявся генетикою людини і вивченням спадковості таланта і здібностей. У 1865 р. він опублікував статтю "Спадкоємний талант і характер", а чотирма роками пізніше (1869) фундаментальну монографію "Спадковість таланта ". Насамперед відзначимо, що вже в першій роботі Гальтон робить дуже важливе узагальнення: психічні властивості людини успадковуються тією ж мірою, у якій успадковуються властивості фізичні. У той час це правило було ще далеко не очевидним. Далі він пише про рівний внесок у спадковість дітей з боку і батька і матері; знову ж питання цей у той час був ще дискусійним. Вивчаючи біографії талановитих людей - він простежив споріднення біля чотирьохсот знаменитих людей, - Гальтон спростовує дуже розповсюджене в той час думку про те, що обдаровані люди мають "слабке тіло". Він робить висновок, що "більшість великих людей - міцні тварини". Головний висновок Гальтона - спадкування здібностей і таланта : "Рівне половина з числа найбільш знаменитих людей, - пише він, - має одного або декількох видатних родичів". Спадкові на думку Гальтона, не тільки здібності і талант, але й інші психічні і біологічні властивості: схильність до пияцтва, до бродяжництва, до туберкульозу, хворобам серця і до довголіття, а також мораль і релігія.

Великим досягненням Гальтона була "теорія кореня". Подібно багаторічній трав'янистій рослині, спадковість якого схована в зимуючому корені і виявляється знову і знову навесні, коли рослина сходить, спадковість людини, схована в полових клітках, виявляється в період формування організму. обдарованість здібність гальтон спадковість

Ця теорія передбачила ідею Вейсмана про "зачатковом шляхи ", тобто, по суті справи, сучасні представлення про розгортання генетичної програми, схованої в полових клітках. Додамо, що в ті часи більшість сучасників Гальтона, у тому числі його друг Герберт Спенсер і його двоюрідний брат Чарльз Дарвін, думали, що у формуванні організму велику або навіть ведучу роль грають фактори середовища.

Для доказу ведучої ролі спадковості у формуванні організму Гальтон використовував новий, їм розроблену і введений у науку метод близнецового аналізу. Він першим розрізнив два типи близнюків: однояйцовые і двуяйцовые. Перших у його дослідженні була 35 пара. Вони не розрізнялися по зовнішності, кольору око і волос, росту, ваги, силі, але розрізнялися по почерку. Ознаки подібності не слабшають з віком: літні однояйцовые близнюки схожі один на одного, як близнюки в дитинстві. Вони навіть занедужують тими самими хворобами. Що ж стосується психологічної подібності, те Гальтон приводить у якості його доказу один анекдотичний приклад: два близнюки купили на день народження один одному як подарунки однакові келихи для шампанського, причому один з них зробив цю покупку в Англії, а іншої - у Шотландії.

Вивчаючи спадкоємну схильність до народження близнюків, Гальтон прийшов до висновку, що в родичів близнюків у два з половиною разу більше шансів стати близнюками, чим в інших.

Гальтон першим ввів у психологію вимір. Він вивчав реакцію шкіри на температуру і дотик, вивчав функції зору, слуху, нюху, смаку і кінестезії (м'язового почуття). Завдяки цим роботам його можна вважати одним з основоположників експериментальної психології. Багато приладів, сконструйовані їм для виміру сенсорних реакцій, з незначними модифікаціями використовуються психологами і фізіологами донині. Він першим експериментально установив, що люди похилого віку високі звуки чують гірше, ніж молоді ; першим сконструював прилад для виміру часу реакцій. Наприкінці ХІХ століття Гальтон став одним з ініціаторів введення в психологію тестових іспитів, причому сам термін "тест" у застосуванні до психології був уведений їм.

Наші зведення про ріст, вагу, пропорції і швидкості полового дозрівання людей до початку ХХ століття винятково убогі, головним чином, оттого, що в ті часи масових антропометричних обстежень школярів, студентів, новобранців ніхто не робив. Уперше про необхідність широкого застосування антропометрії в школах і університетах заговорив Френсис Гальтон. Сам проводячи такого дослідження, він установив, що сільські хлопчики чотирнадцятилітнього віку на один і чверть дюйма вище і на сімох фунтів тяжче їхніх міських однолітків. (Відзначимо, що в наші дні міські школярі, навпроти, вище і тяжче сільських.) Методики антропометричних вимірів, розроблені Гальтоном, у наші дні удосконалені, але багато уведені їм виміри - обсяг груди при вдиху і видиху, оцінка сили м'язів по обхваті передпліччя в напрузі і розслабленого й інші - використовуються антропометристами й у наш час.

Дактилоскопія - дослідження відбитків пальців - прийнята в карному розшуку усього світу. Її відкриття було переворотом у криміналістиці. Але не усім відомо, що це відкриття було зроблено всі тим же Френсисом Гальтоном. Правда, спочатку судові експерти не оцінили його значення. У 1911 році з Лувра була украдена знаменита "Джоконда" Леонардо ДА Вінчі. На склі рами збереглися відбитки пальців, по яких був ідентифікований і пійманий злодій. Тільки після цього вдалого розслідування метод, що прогримів по усьому світлу, Гальтона був визнаний. Гальтон вивчив 5000 пальцевих візерунків 500 чоловік; йому удалося показати, що вони не міняються протягом життя і цілком відновлюються у випадку ушкодження, наприклад, обварювання окропом.

Гальтон першим ввів у біологію і психологію математичні методи. Самим цікавим тут було навчання про кореляції. Наприклад, в антропометрії: довжина ноги в пропорційно складеної людини корелює з довжиною руки; якщо така кореляція порушена (приміром, у людини непропорційно довгі руки і короткі ноги), ми говоримо про каліцтво або дисплазії. У 1888 році Гальтон зробив на цю тему доповідь на засіданні Королівського суспільства, він називався "Кореляції і їхній вимір, переважно по антропометричним даним". Величина кореляції виражається коефіцієнтом кореляції; цей показник широко використовують у наші дні, його можна знайти в будь-якому підручнику варіаційної статистики і біометрії.

Гальтон був ученим-багатоборцем, але найбільше він відомий як основоположник нової науки - євгеніки, що в перекладі з давньогрецького означає "наука про благорождении". Сам Гальтон визначав євгеніку як науку про "поліпшення роду". По його ідеї вона - частина науки про поліпшення видів, вона містить у собі і тваринництво, і рослинництво. Відповідно до навчання Дарвіна, виведення нових сортів рослин і порід тварин здійснюється методом штучного добору, тобто добору розумного, що направляється людиною. У дикій природі видоутворення здійснюється шляхом природного добору, що йде стихійно і нецілеспрямовано. Штучний добір набагато ефективніше і швидше природного: якщо поширити його принципи на людину, те його, як сільськогосподарські рослини і домашніх тварин, можна удосконалити й облагородити. Але тварин селекціонери схрещують насильно, а як бути з людиною? Його треба просвіщати! Гальтон підкреслював важливість поширення знань про спадковість і еволюцію. Людина повинна свідомо виправляти і прискорювати еволюцію свого виду, активно втручаючи в її хід; одна тільки біологічна еволюція робить це занадто повільно і з помилками. Людина повинна усвідомлювати "моральний борг " впливати на хід своєї еволюції; прагнення поліпшити людський рід повинна стати новою релігією людства. "Якби одна двадцята частка вартості і праці, що витрачаються на поліпшення порід коней і собак, була витрачена на поліпшення людської раси, - писав Гальтон, - яку би галактику геніїв ми могли б створити!"

Представлення про уроджену нерівність людей має довгу історію: воно було сформульовано ще в "Державі" Платона. Гальтон з цього приводу писав: "Таким чином, ми приходимо до незаперечного, хоча, бути може, і несподіваному висновкові, що люди видатної обдарованості стосовно посередності коштують настільки ж високо, наскільки ідіоти коштують нижче її". Відзначимо: хоча Гальтон заперечував природну рівність людей, вона залишався демократом: він підкреслював, що аристократичне походження не має значення, оскільки гарні якості не є привілеєм аристократів. Як приклад він приводив видатного французького математика Д'аламбера, вихідця з пролетарської родини, але вже до 24 років вищого рангу, що став ученим. Головна думка генетичних вишукувань Гальтона - спадковість значно важливіше ролі средових факторів; цю думку він намагався обґрунтувати за допомогою близнецового аналізу. Він переносив на людство дарвінівську теорію природного добору: "слабкі нації" повинні зникати, їх витісняють у процесі природного добору "сильні нації". Однак у сучасному суспільстві добір (стихійний, нерозумний) приходить найчастіше до більш інтенсивного розмноження і, відповідно, до збільшення пропорцій у суспільстві більш слабких.

Однієї з причин меншої плідності еліти Гальтон вважав тенденцію до більш пізнього вступу в шлюб її представників. Обов'язок держави, по Гальтону, складається в створенні умов для більш ранніх шлюбів найбільш гідних членів суспільства і для їхнього раннього відтворення (пільги на придбання гарних квартир і будинків, зменшення плати за житло).

Гальтон думав, що допомога суспільній еліті, створення умов, що створюють її відтворенню, важливіше допомоги жебраком ; він протиставляв сентиментальному жалеві бідним "більш мужнє бажання підтримати обдарованих природою і національною ефективністю майбутніх поколінь".

Інша причина меншої швидкості відтворення суспільної еліти - безшлюбність, що заохочується католицькою церквою. Як справжній квакер, Гальтон виступав проти неї : у період середньовіччя вчені, філософи, літератори знаходили пристановище в лоні церкви і прирікали себе на безшлюбність, розмножувалася ж сама груба частина населення; самі сміливі розуми ставали жертвою інквізиції - церква "очищала націю від вільнодумних; вона "деморалізувала суспільство системою переслідування усього, що було розумного, щир і вільного. Кров кипить при думці про сліпе божевілля".

Люди не рівноцінні, і тільки контроль народжуваності може зрівноважити кількісні відносини між "кастами". "Слабкі нації світу неминуче повинні звільнити дорогу більш шляхетним вариететам людства...". Проте расизм Гальтона носить не агресивний, а академічний характер: він ніколи не був прихильником рабства (більш того, квакери, до яких він належав, зіграли чималу роль у скасуванні рабства й у звільненні американських негрів) або знищення "нижчих рас".

З ініціативи Гальтона в 1904 р. при Лондонському університеті була організована Національна євгенічна лабораторія (або, як її усі назвали, "Лабораторія Гальтона"), а через три роки в Лондоні виникло "Суспільство євгенічного виховання", Гальтон став почесним його президентом. Між іншим, членами цього суспільства минулого і Бернард Шоу, і Герберт Уэллс, - останній по утворенню був еволюціоністом, учнем сера Томаса Хаксли (або Гексли), сподвижника Дарвіна і друга Гальтона; помітимо, до слова, що онук Томаса Хаксли - Олдос Хаксли - теж був відомим письменником, автором антиутопії "Прекрасний новий світ ".

Євгеніка була широко визнана в першій половині ХХ століття : у 1912 році (через рік після смерті Гальтона) у Лондоні відбувся Інтернаціональний конгрес по євгеніці, що випливають два конгреси відбулися в Нью-Йорку в 1921 і 1932 роках.

Гальтон вмер у 1911 році, на 89-м року життя. Через три роки після смерті Гальтона його учень Карл Пирсон опублікував генеалогію вчителя. Вона охоплює близько 50 поколінь. Виявилося, що серед давніх предків Гальтона були такі відомі люди, як імператор Карл Великий, київський князь Ярослав Мудрий, король Англії Вільгельм Завойовник і ще трохи англійський королів. Дід Гальтона - Эразм Дарвін (він приходився також дідом великому Чарльзу Дарвіну) був видатним лікарем, натуралістом і поетом.

2.5 Висновки

Правильне розуміння сутності здібностей людини припускає з'ясування питання про їхнє відношення до мозку - субстратові всіх психічних процесів, станів, якостей і особливостей. Як і всі індивідуально-психічні особливості особистості, здібності не здобуваються людиною в готовому виді, як щось дане йому від природи, уроджене, а формуються в житті і діяльності.

В теперішній час можна говорити про більшу або меншу продуктивність гіпотез про сутності природних передумов розвитку здібностей. Не підтвердилася висловлена Ф.Галлем гіпотеза про існування зв'язку між окремими анатомічними особливостями мозку й окремих здібностей. Хоча думка Ф. Галля, що якості розуму, таланти і здібності строго локалізовані у великих півкулях мозку, давно відкинута наукою і стала надбанням історії, у повсякденній свідомості дотепер збереглися представлення, що нібито існує зв'язок між величиною мозку і здібностями людини.

У переважній більшості випадків вивчення родовідних видатних людей (якщо мова йде про дійсно видатних людей) свідчить не про біологічну спадковість, а про спадковість умов життя, тобто тих соціальних умов, що сприяють розвиткові здібностей. Очевидно, якщо усі в родині живуть музикою, якщо весь лад життя наштовхує дитини на необхідність нею займатися, якщо вищим достоїнством кожного визнається музикальність, то не приходиться дивуватися, що в цьому сімействі виникають музичні дарування.

ВИСНОВОК

Розглянуте співвідношення задатків і здібностей показує, що, хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, що далеко не однакові в різних людей, однак здатності не стільки дарунок природи, скільки продукт людської історії. Якщо у тваринних передача досягнень попередніх поколінь наступним здійснюється головним чином шляхом спадкоємних морфологічних змін організму, то в людини це відбувається суспільно-історичним шляхом, тобто за допомогою знарядь праці, мови, творів мистецтва і т.п. Кожній людині має бути прийняти естафету: він повинний застосовувати знаряддя, користуватися мовою, насолоджуватися добутками художньої творчості і т.п. Опановуючи світом історичних досягнень, люди формують свої здібності. Прояв здібностей знаходиться в прямої залежності від конкретних прийомів (методики) формування відповідних знань і умінь, що історично виробляються людьми в ході задоволення потреб суспільства.

Якщо розглядати це питання з погляду історії людського суспільства, то легко переконатися в правильності приведеного вище положення. В даний час, наприклад, ні в кого не викликає сумніву твердження, що кожної семирічної нормальної дитини можна навчити читати і писати.

Однак двісті років тому існувало досить поширену думку, що грамоті може навчитися далеко не всякий, а лише той, кого "умудрил Господь", тобто людина, наділена особливими здібностями. А інші (приблизно дві третини від загального числа дітей) заздалегідь визнавалися нездатними проникнути в таємниці листа і читання. Цей погляд на якісь особливі уроджені здібності був обумовлений реальними труднощами навчання.

Досить недосконалий метод, зв'язаний з необхідністю заучувати всі букви з їхніми слов'янськими назвами ("аз", "буки", "веди ", "глаголь", "добро"), надзвичайно утрудняв перехід до складового читання. У першій половині XІ століття був здійснений перехід до більш зробленого методам викладання, з'явилися і нові навчальні посібники, побудовані по складовому методі, де був використаний спрощений гражданський шрифт замість церковно-слов'янського, а назви букв слов'янського алфавіту були замінені скороченими назвами ("а", "бэ", "вэ",). Так була вирішена проблема "уроджених граматичних здібностей".

Не підтвердилася висловлена Ф.Галлем гіпотеза про існування зв'язку між окремими анатомічними особливостями мозку й окремих здібностей. Хоча думка Ф. Галля, що якості розуму, таланти і здібності строго локалізовані у великих півкулях мозку, давно відкинута наукою і стала надбанням історії, у повсякденній свідомості дотепер збереглися представлення, що нібито існує зв'язок між величиною мозку і можливостями людини.

Єдиний висновок, якому можна зробити за матеріалами Гальтона, полягав у тім, що родини заможних, знатних і утворених людей складають сприятливе середовище, де можуть розвитися якості, необхідні для занять інтелектуальною працею.


Подобные документы

  • Теоретично-методологічні дослідження в психології: сутність здібностей, їх зв`язок з обдарованістю, інтересами та типологією людей. Помилковість фаталістичного погляду на здібності. Френсис Гальтон і його вплив на розвиток сучасної психологічної науки.

    курсовая работа [40,9 K], добавлен 11.03.2012

  • Взаємодія психології як науки з іншими науками. Основні розділи та принципи психології. Методи психології: експеримент, спостереження, дослідження продуктів діяльності людини, метод тестів і анкетування. Психічний образ як основне поняття психології.

    реферат [16,8 K], добавлен 24.06.2008

  • Народження соціальної психології, публікація підручників Росса і МакДаугалла. Розмежування двох напрямків соціальної психології: аналіз поводження індивіда й дослідження групової динаміки. Культура й особистість як основне гасло розвитку психології.

    реферат [27,6 K], добавлен 23.06.2010

  • Завдання та значення психології, її зв'язок з іншими науками. Внутрішній світ людини. Свідомий, підсвідомий та несвідомий рівні психіки. Теоретико-методологічна основа сучасної психології. Залежність психології від природознавства та філософії.

    реферат [47,9 K], добавлен 19.10.2012

  • Проблеми і теоретичні основи подальшого вдосконалювання методів дослідження в соціальній психології. Методологія збору спостережень, побудова теорії, наукове експериментування та перевірка теоретичних законів з погляду їхньої прогностичної здатності.

    реферат [25,1 K], добавлен 11.10.2010

  • Основні закономірності психології хворої людини (критерії нормальної, тимчасово зміненої і хворобливої психіки). Взаємозв'язок медичної психології з іншими науками. Патопсихологічні дослідження порушеної психіки. Порушення динаміки розумової діяльності.

    курс лекций [111,4 K], добавлен 16.03.2010

  • Ключові моменти наукової діяльності Л.А. Венгера та його праці по психології. Формулювання науковцем основних положень теорії розвитку сприйняття дитини, розробка діагностики, програми і принципів вивчення проблеми розвитку пізнавальних здібностей.

    реферат [126,3 K], добавлен 06.03.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.