"Нормальна" поведінка та саногенне мислення

«Нормальна» поведінка та саногенне мислення

«Нормальні люди вміють жити» - саме так майже завжди говорять люди, коли намагаються аналізувати своє життя, ті події, які привели їх до психолога. Продовження цієї фрази теж досить традиційно: "... а я (або він, або вона), як ненормальна". Опис такої "ненормальності" може містити різні характеристики: "чесно працюємо", "намагаємося все для дітей", "хочемо як краще", "усе за правду приймаємо", "віримо людям", "слухаємо вчителів", "довіряли дітям" і т.п. Найчастіше за оцінкою власної "ненормальності" люди намагаються показати свою прихильність моральним правилам, яких немає в "нормальних" людей, що володіють умінням жити. Люди схильні ототожнювати психологічні й моральні оцінки людини, із цього погляду, "ненормальність" як проходження моральним нормам є формою повідомлення ціннісної інформації про себе, що прямим текстом не може бути виражена (або людина не вміє цього робити). Найчастіше це ще й бажання показати свою індивідуальність і одержати оцінку її як ціннісного утворення, як спосіб фіксації свого положення серед людей.

Оцінка себе як "ненормального" не є клінічною оцінкою, скоріше це презентація своєї можливості сприймати й аналізувати закони життя й відносини людей. Це метафора, що розкриває потенційну можливість жити інакше, жити "нормально", якщо... Умови своєї нормальності як потенційно можливої якості, люди бачать по-різному, залежно від того змісту, що привносять у свою "ненормальність". Це можуть бути й соціально-економічні умови, і побутові, і вікові, і релігійні, і біологічні (ріст, вага, підлога).

Тема "нормальної людини" і його вміння жити в психологічному консультуванні виникає під час обговорення питання: "Що робити?" Це питання - заключна частина консультування, коли в тій або іншій формі вже були обговорені питання: "Що відбувається?", "Чому це відбувається?" і, природно, виникає необхідність якихось дій.

Є кілька причин (шляхів) виникнення цієї теми в консультуванні.

Перший шлях - це звертання до психолога за поясненням причин, де важливим є момент можливого існування аналогічного факту в інших людей. Інші люди присутні як своєрідна гарантія того, що є у власному житті нормально, тобто доступно розумінню й впливу. У цьому віці, напевно, це в багатьох буває. Так запитує клієнт, або апелює до досвіду психолога: "У вашій практиці такі випадки вже були?", або питання звернене в бажане майбутнє: "Можуть бути, з віком це пройде, як у всіх людей?"

Другий шлях появи цієї теми в психологічному консультуванні пов'язаний із прямим запитанням про клінічну нормальність (психічному здоров'ї людини), що найчастіше аргументується тим, що "страшно йти до психіатрів і псувати життя людині".

Третій шлях, яким уводиться ця тема, ґрунтується на безпосередньому аналізі психологом текстів іншої людини, де дуже чи мало ні Я-Висловлень і переважають різні форми "відходу" від позначення своєї психічної реальності і Я. Людина найчастіше говорить, що він "не вміє" або "соромиться" говорити про себе, говорити від себе.

Четвертий шлях - це шлях перевірки правильності своїх дій ("Може бути, я неправильно роблю? Як краще робити? Як треба правильно робити?").

П'ятий шлях - прохання про учнівство ("Навчите, як зробити, щоб було все нормально").

У всіх цих варіантах введення теми нормальності присутня виражена орієнтація на концепцію життя, що розглядається в оціночно-нормативних характеристиках. Від психолога чекають уточнення змісту нормативності ("Як повинне бути") і вказівок на шляху проходження нормам, варіанти повідомлення ціннісної, а також індивідуально-психологічної інформації зустрічають виражений опір. Люди часто відмовляються від необхідності самостійного зусилля по розумінню й чекають, як часто говорять психологи, рецептів, заснованих на структурно-нормативному відношенні до досліджуваного явища.

У загальному виді можна затверджувати, що в багатьох людей, що звернулися за психологічною допомогою, відсутня орієнтація на індивідуально-психологічні особливості як власні, так і іншої людини. Імовірно, це один з наслідків того, що індивідуальність людини не являє собою культурно-історичної цінності, у зв'язку із чим губляться засоби її фіксації й збереження, можливість бачити людини таким, який він є. (Із цього погляду все посібники із практичної психології містять тією чи іншою мірою матеріал, спрямований на прояв, фіксацію й трансляцію індивідуальних характеристик психічної реальності людини.)

Різні факти психологічного консультування, які я намагалася описати як шляхи введення теми нормальності, дозволяють говорити й про те, що людям буває дуже важко аналізувати (розуміти) психологічні феномени: мотиви, мети, уміння, можливості, почуття й т.д. Ці феномени або ігноруються (зважати на почуття дитини нема потреби), або знецінюються ("жіночі сльози, що вода", "йому все одно", "на нього нічого не діє" і т.д.), або інтерпретуються тільки через механізм проекції (дорослий егоїзм у розумінні дітей). Зусилля, необхідні для зміни позиції, щоб "подивитися на мир очима іншої людини", "влізти в його шкіру", "глянути з іншої дзвіниці", або знецінюються, або виявляються тільки побажаннями, які важко виконати.

Для зміни позиції необхідні деякі умови (я можу їх виділити, ґрунтуючись на спостереженнях за людьми під час спілкування відбувалися з ними при консультуванні). До них, як мінімум, варто віднести усвідомлення: якісних особливостей психічної реальності; нетотожності властивостей психічної реальності різних людей, визнання цього факту як цінності; феноменів життя в їхній своєрідності; джерел життя й можливостей впливу на них; обмежень на можливості впливу й керування іншою людиною.

Це найважливіші умови, необхідні для того, щоб доросла людина одержала можливість орієнтації на феномени психічного.

Здійснення цих умов зв'язано безпосередньо із зусиллями психолога по аналізі логіки індивідуального життя людини, що звернулася за психологічною допомогою. Які труднощі зустрічаються при реалізації завдань професійної роботи? Насамперед це високий ступінь опору дорослих людей до інформації про цінність людини, його індивідуальності. Це проявляється як у фактах прямого негативного відношення до змісту такої інформації, так і в схованих формах її знецінювання.

Крім того, у більшості людей немає вираженої концепції життя як ціннісного утворення свідомості, які структурують психічну реальність, тобто немає узагальнено-ціннісного відношення до життя. Відбувається підміна такого утворення набором стереотипних правил, найчастіше, правил проходження якомусь зразку поводження, заданого конкретною людиною або групою. Цей зразок поводження не рефлексується з погляду його відповідності або невідповідності власного життя, а приймається як правильний апріорі. Практична філософія життя часто втілюється в знецінювання життя як такий незалежно від її конкретних проявів ("це не життя", "одна назва, що живемо", "сил немає жити таким життям", "існуємо потихеньку" і т.д.).

Одні із самих більших труднощів складається й у тім, що в дорослих людей слабко виражена Я-Концепція як стійке, ціннісне психологічне утворення. Це проявляється в безлічі фактів відмови від відповідальності за своє життя, від зусиль по перетворенню своєї психічної реальності й відносин з іншими людьми. Швидше за все, це один з наслідків відсутності концепції життя. Невиражена Я-Концепція робить людину гранично уразливим до впливу інших людей, що може привести до повного поглинання його психічної реальності іншою людиною й сприяє неконтрольованому прагненню впливати самому на ті, хто не робить опори або не в змозі його зробити (діти, люди похилого віку, хворі й ін.).

Ці факти не можуть бути однозначно пояснені якоюсь одною причиною, але те, що всі причини лежать у сфері ідей і їхньому втіленні в реальні відносини людей, - це можна затверджувати з великою часткою ймовірності.

Сьогодні при судженні з людьми ідей нормальності як теми професійної роботи психолога не можна не звертатися до матеріалів по правах людини. Це одне з міжнародних, що стали інтернаціональним, обґрунтувань цінності індивідуальності людини.

Цей матеріал дає психологові можливість аргументовано аналізувати поняття нормальності життя, нормальності людини, використовувати поняття права як природної властивості людини. Процитую тільки статтю 1 із Загальної декларації прав людини (10 грудня 1948 р.): "Всі люди народжуються вільними й рівними у своєму достоїнстві й правах. Вони наділені розумом і совістю й повинні надходити у відношенні один одного в дусі братерства".

Поняття права й даності як властивості психічного досить близькі при аналізі з їхньою допомогою теми нормальності, що виникає в психологічному консультуванні. Треба відзначити, що прийняття людьми самої ідеї існування в людини прав як особливої якісної характеристики його життя серед інших людей викликає опір, особливо коли мова йде про права дітей. Це ще один наслідок невираженої концепції життя. Ця обставина впливає й на можливість прояву в реальних відносинах з людьми тих якостей людини, які становлять емоційну сторону правової свідомості: впливу, що реалізують достоїнство людини, його честь, відповідальність, самоповага й інші. Якщо немає вираженої ціннісної концепції життя, то ці відносини або взагалі не сприймаються адекватно, або не зауважуються, тому що немає обґрунтувань для їхнього існування - немає того ідеального утворення, яке б структурувало їхня наявність. Таким утворенням могла б бути концепція життя й концепція іншої людини.

Тема нормальності в психологічному консультуванні стає тією ситуацією, де не тільки використовується конкретне психологічне знання, але й аналізуються основи побутового мислення про закономірності людського життя як такі, інакше кажучи, на якийсь час психолог стає практичним філософом, що міркує про явище й усвідомлює процедури свого мислення, і прагне показати їх іншій людині. Психолог і його клієнт разом обмірковують ту реальність, що може бути позначена як "нормальне життя".

Варіантами предмета, їхнього аналізу можуть бути "нормальні люди", "нормальна людина", "уміння жити, як нормальні люди", "життя нормальних людей".

При роботі із цією темою використовують кілька видів інформації, що здається істотної для того, щоб зорієнтувати людини на його індивідуальність.

Представлю цю інформацію в такий спосіб - це основні ідеї, яким випливаю при інтерпретації й зборі інформації про конкретну ситуацію життя людини:

1. Показую відносність поняття "нормальність" на прикладі класифікації квітів. Запитую, наприклад, людини, що в тій ситуації, де ми з ним разом перебуваємо, можна віднести до "чорного" кольору, потім вибираю проміжні приклади й показую, що "чорний" колір - це тільки нами обраний критерій його чорності. Потім проводжу аналогію з поняттям "нормальність", показуючи, що "норми" - це тільки способи класифікації явища, можна вибрати інші підстави для класифікації, і тоді все буде сприйматися інакше. Це дозволяє зорієнтувати людини на поняття відносності в оцінці "нормальності".

2. Формулюємо разом з людиною його подання про нормальність відповідно до його варіанта теми. Аналізуємо це поняття, використовуючи різні подання про життя (змісту концепції життя). Найчастіше використовуються такі варіанти: життя - це боротьба, життя - це життя, життя - це існування, народився - живи, життя - це необхідність вирішувати й діяти, життя - це те, що природа дає людині й т.п. (я використовую в практиці тільки ті варіанти концепцій життя, які зустрічалися при роботі з дорослими людьми в різних обставинах, де використовувалося поняття концепції життя).

3. Використовую поняття цілісності як характеристики живого, як характеристики життя, показую межі мінливості. Так підходимо до поняттям міри й смерті. Міра - універсальна етична категорія, вона завжди в тій або іншій формі присутня в мисленні про нормальне життя й нормальну людину. Вона присутня й під час обговорення проблеми впливу на іншу людину, на життя людини в цілому. Встає питання про вибір змісту міри, про його обґрунтування, у такий спосіб і вводиться в обговорення проблема концепції іншої людини, Я-Концепції і їхні впливи на сприйняття життєвих завдань і можливості їхнього рішення.

4. Уміння жити як здатність відповідати індивідуальним якостям свого психічного, даності свого Я обговорюється в декількох аспектах: як міркування про своє життя і Я (як воно здійснюється, що приносить як результат); констатація почуттів, що виникають від переживань (проблема природної радості від життя); розгляд можливості навчання (чого хочеться і як цього досягти - проблеми особистого вдосконалювання й можливості впливу на іншу людину з метою зміни його поводження); можливості й необхідності тренувань і вправ для придбання нових якостей відносин; цінності знань про можливі способи життя. Підсумки руху в цій темі можна сформулювати в такий спосіб: консультуєма людина одержує подання про існування рефлексуємих способів мислення про людину, яким вона може користуватися, звертаючись до різних способів обґрунтування предмета мислення - життя людини; це дає матеріал для переживання цілісності проявів даності психічної реальності в таких її якостях, як якість Я, якість свідомості, цінність життя, здійсненність життя й інші.

У процесі консультування актуалізуються необхідність практичної філософії, формулювання (усвідомлення) вихідних позицій у розумінні життя й людини.

Психолог у процесі консультування виступає людиною, що має здатності й засобами дослідження життя (це одна з його можливостей виявити свої якості як практичного філософа - людини, що володіє загальними законами життя й уміє їх конкретизувати стосовно до аналізу конкретної ситуації). Психолог проявляє власну філософію життя, позначає свою позицію як дослідника, якщо говорити високим стилем, то він виступає в ролі того, хто знає. Такої людини можна назвати по-різному, рольове визначення кожний може вибрати сам, але суть не в цьому, а в можливості показати існування знання про життя, яке можна перевірити на істинність стосовно до свого життя.

Отже, обговорення ситуації "нормальні люди вміють жити" - це новий зміст психологічного консультування, що виводить психолога за рамки конкретної ситуації й робить необхідним використання філософського матеріалу, що дозволяє аналізувати реальні прояви життя в їхній конкретній формі.

Рефлексивність мислення - основа його саногенності, його здоров'я, тому що внутрішній діалог дає людині підстави для всіх видів диференційованого й цілісного бачення миру. У внутрішньому діалозі відбувається те, що можна було б назвати зміною відносини - головного продукту впливу людини на параметри свого психічного. Зміна відносини - це зміна критеріїв диференціації властивостей реальності, поява нових параметрів у цілісному предметі. Це той досвід радості, що допомагає людині жити. У психолога їсти можливість помножити цей досвід, визначаючи необхідні для інтелектуальної оцінки критерії диференціації різних проявів мислення про життя, тобто даючи знання. Ці знання можуть виглядати як набір правил (культурного поводження, наприклад) або як набір - алгоритм ухвалення рішення в різних ситуаціях, той алгоритм, що дозволить людині орієнтуватися у своїй психічній реальності як цілісному предметі.

Звичайно, кожен з висновків може бути сприйняте з питанням "як?", але для того, щоб задати це питання й зуміти одержати на нього відповідь, людині треба проробити ту інтелектуальну роботу, що виявляє наявність у нього рефлексії як властивості мислення. На рефлексії побудована властивість оборотності психічного, котре може проявлятися в розширенні або звуженні психологічного простору. Розширення психологічного простору можливо за рахунок використання знаків, які містять узагальнення, що відбивають закономірності предметів. Такі знаки - поняття - використовуються в мисленні, такі знаки - образи - теж можуть використовуватися в мисленні, і тоді людина перетворить свій психічний простір. У побуті це пов'язане з переживаннями, що виникають у людини при одержанні нового знання, що, як говорять люди, "перевертає все життя", "перетворює в людину", "змушує думати не тільки про погоду", "наповнює мир новими почуттями", "змушує бачити життя по-новому" і т.д. Звуження психологічного простору можливо в тому випадку, якщо людина використовує часткове або невірне знання, неповне поняття. Особливо небезпечно це для дорослих людей, що приймають на основі таких понять рішення, які стосуються не тільки їх, але й інших людей. Варіантом такого застосування понять є домашній психоаналіз, коли люди, використовуючи термінологію (але не поняття) психоаналізу, намагаються зрозуміти те, що відбувається з ними або з них близькими - виносять діагностичні судження або інтерпретують один одного. Неповне поняття не відбиває всієї складності реальності, воно будується на частковому узагальненні, а сама процедура цього узагальнення не пізнається людиною.

Саногенне мислення - це мислення, що використовує психологічну й філософську інформацію про нього самого, тобто це мислення, що може мислить про самого себе, тому що вміє це робити.

Повідомлення психологічної інформації про мислення людини в психологічному консультуванні завжди опирається на ті прояви мислення про мислення, які людина виявила в ситуації. Виявити ознаки саногенності в мисленні людини завжди можна, якщо прагнути виділити разом з ним рівень його рефлексії на предмет взаємодії із психологом, в інтерв'ю психолога це можуть бути питання про походження болю, про яку повідомляє людина. Відповіді на ці питання показують, на які параметри психічної реальності людина намагається орієнтуватися, наскільки він може й уміє бачити (мислити) власне мислення як процес.

Саногенне мислення як особливий вид активності людини пов'язане із просторовою й тимчасовою організацією, що вимагає від людини Я-Зусиль; воно не протікає саме собою, це довільний вид активності, що регулюється законами довільної уваги як особливої форми контролю за проявами психічної реальності. Це значить, що воно вимагає відповідних йому засобів і способів, якими людина опановує, учачись самоспостереженню й інтроспекції. Це навчання може здійснювати психолог у ситуації консультування як один з видів впливу на людину. При цьому необхідною умовою здійснення навчання є можливість фіксувати в процесі навчання предмет самоспостереження - психічну реальність і її властивості в системі знаків, доступних для людини.

Саногенне мислення володіє ще одною важливою властивістю - його результати переживаються людиною як необхідні йому для життя, вони не відчужуються, поза активністю самої людини. Можна сказати, що вони залишаються з ним на все життя, тому що несуть у собі ту радість пізнання, що, якщо використовувати високий стиль, робить людини людиною - самим собою, носієм знання про життя - унікальне й загального як саме життя. Недарма володіють саногенним мисленням завжди симпатичні іншим людям. Вони викликають почуття замилування вже тому, що вміють жити, мають ту силу розуму, що відрізняє силу життя від сили вітру, тією якістю справжнього знання, що Г. Сельє визначив так: "Всупереч розхожій думці ми не повинні - та й не в змозі - уникати стресу. Але ми можемо використовувати його й насолоджуватися їм, якщо краще довідаємося механізм і виробимо відповідну філософію життя".

Таким чином, ми можемо сказати, що саногенне й патогенне мислення існують, але вони відрізняються критеріями й способами, результатами переживання самого процесу, можуть належати одній людині й тоді він сам вибирає, як йому мислити про те або інше явище й предмет, він може й не може це зробити, тому що психічна реальність має інерцію й опором. Вона здатна поглинути його Я, якщо воно недостатня виражене й захищено або спустошити сама себе через знецінювання пізнання. Тоді й повинен з'явитися інша людина, що своїм саногенним мисленням захистить мислення від руйнування. Стає очевидним, що психолог повинен сам володіти саногенним мисленням, щоб показувати його можливість іншим людям як дійсне джерело радості життя, що, на великий жаль, сьогодні називають тільки існуванням, але надія, як відомо, умирає останньої.

Література

1.Альтшуллер Г., Верткий И. Как стать гением. - Минск, 1994.

2.Брей Р. Как жить в ладу с собой и миром? - М., 1992.

3.Сельє Г. Коли стрес не приносить горячи. - К., 1992

4. Скотт Дж. Г. Сила розуму. - К, 2001.

5.Фромм Е. Анатомія людської деструктивності. - К., 1994

6.Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. - М., 1994.