Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Самовиховання у видатних людей

2. Методика визначення самооцінки

3. Значення саморегуляції у житті людини

Список використаної літератури

1. Самовиховання у видатних людей

Багато цінного в розвиток теорії і практики самовиховання внесли такі відомі особистості як І.В. Гете, Ч. Дарвін, О.В. Суворов, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський, А.П. Чехов. Своїм життям і діяльністю вони переконливо довели, що самовиховання є надзвичайно важливим фактором у становленні особистості. А його правильна організація сприяє максимальному розвитку фізичних, моральних і духовних якостей, робить людину в значній мірі господарем своєї долі.

Важливим кроком в самовихованні є самоаналіз, тобто вміння критично оцінити свою багатогранну особистість: що в мені є гарного, в чому мої переваги, а що мені не подобається, що мені потрібно змінити в собі, щоб досягти своєї мети та бути щасливим.

Дуже гарний приклад самоаналізу можна знайти у щоденнику Л.М. Толстого: «Я дурён собой, неловок… Я раздражителен, скучен для других, нескромен, нетерпим и стыдлив, как ребёнок. Я почти невежда. Что я знаю, тому я выучился кое-как сам, урывками, без связи, без толку и то так мало. Я невоздержан, нерешителен, непостоянен, глупо тщеславен, и пылок, как все бесхарактерные люди. Я не храбр. Я неаккуратен в жизни и так ленив, что праздность сделалась для меня почти неодолимой привычкой. Я умён, но ум мой ещё ниогда не был основательно испытан. У меня нет ни ума практического, ни ума светского, ни ума делового. Я честен, то есть люблю добро, сделал привычку любить его; и когда отклоняюсь от него, бываю недоволен собой и возвращаюсь к нему с удовольствием, но есть вещи, которые я люблю больше добра - славу»…

Як свідчить досвід роботи видатних учених над своїм самовихованням, прагнення глибше пізнати себе з метою вдосконалення нерідко виражається в потребі людини вести щоденник, що є не лише формою контролю за своєю поведінкою, але й однією з найбільш виправданих на практиці форм вивчення своєї особистості. Щоденник дозволяє глибше аналізувати свої вчинки і правильно оцінювати їх, накопичувати факти для судження про свій характер, дозволяє скласти більш обґрунтовану характеристику своєї особистості і на основі цього знання намітити конкретну програму самовиховання, контролю за власною поведінкою.

Наступним етапом в самовихованні є складання програми самовиховання, коли людина бере сама на себе обов'язки та контролює їх виконання.

Програма самовдосконалення юного Л.М. Толстого звучить наступним чином: «1. Вивчити весь курс юридичних наук, які потрібні для завершального екзамену в університеті. 2. Вивчити практичну медицину і частину теоретичної. 3. Вивчити мови: французьку, російську, німецьку, англійську, італійську, латинську. 4. Вивчити сільське господарство як теоретично, так і практично. 5. Вивчити історію, географію і статистику. 6. Вивчити математику, гімназійний курс. 7. Написати дисертацію. 8. Досягти середнього ступеня досконалості в музиці і живописі. 9. Написати правила. 10. Отримати деякі знання з природничих наук. 11. Скласти твори з усіх предметів, які вивчатиму».

Уривок із щоденника Л.М. Толстого, де автор на основі самоаналізу подає приклад програми самовиховання:

«1. Не обдумав поступок, будь нерешителен, обдумав, будь решителен.

2. Каждому делу предаваться вполне, стараясь сделать его налучшим образом.

3. Всегда трудись.

4. Не лги.

5. Не тщеславься.

6. Не гадай.

7. Не мечтай.

8. Чем хуже положение, тем более усиливай деятельность.

9. Блюди порядок в физических и умственных занятиях.

10. В удовлетворении каждого чувства физического и морального будь воздержан».

Серед найголовніших правил свого життя письменник вказує наступні:

«1. Целью каждого поступка должно быть счастье ближнего.

2. Довольствоваться настоящим.

3. Искать случаев сделать добро».

Таким чином, людина може сформувати переважну більшість рис характеру, але для цього потрібна велика праця над собою та велика сила волі. Невипадково подібні приклади у психології називають вольовою поведінкою. Вольова поведінка - це прийняття рішення стосовно здійснення певної поведінки і формування, відповідно, мотиву як суб'єктивної цінності.

2. Методика визначення самооцінки

Одним із психологічних показників особистості є самооцінка. Школа, успішність, стосунки з вчителями та однолітками стають центральними чинниками формування Я-концепції старшокласника та окремих її складових.

Для детальної діагностики рівня самооцінки та міри задоволеності собою ми використовували Дембо-Рубінштейн. Кожному учневі пропонувався бланк, який містив інструкцію і завдання.

Інструкція: кожна людина оцінює свої здібності, можливості, характер, порівнюючи себе з іншими людьми. Рівень кожної якості людської особистості можна умовно зобразити вертикальною лінією, нижня позначка якої буде означати найнижчий розвиток, а верхня - найвищий. Кожна з нижче зображених ліній позначає: розум, уважність, працьовитість, доброту, дисциплінованість, акуратність, чесність, скромність, слухняність, задоволення собою.

На кожній лінії рискою (-) відзначте, як оцінюєте розвиток у собі цієї якості в даний момент. Верхня лінія умовно позначає розвиток певної якості від найнижчого її вияву (нижня позначка) до найвищого (верхня позначка). На лінії «слухняність» нижня позначка вказує на «неслухняного» учня, а верхня на дуже слухняного. Висота вертикальної лінії дорівнює 100 мм.

Відповідно до розміру шкали (100 мм), відповіді піддослідних одержують кількісну характеристику - коефіцієнт рівня самооцінки якостей та міри задоволення собою. Якщо позначка зроблена на висоті 85мм, К=0,85 і т.д. При оцінці та інтерпретації даних слід орієнтуватися на шкалу оцінок.

Рівнева репрезентація самооцінок учнів

Одержані дані заносимо в таблицю та визначаємо загальні самооцінні коефіцієнти. Середній коефіцієнт самооцінки учнів - К=0,67.

самовиховання саморегуляція самооцінка

Кількісні показники часткових самооцінок учнів

За результатами досліджень виявилось, що більша частина учнів мають середній рівень самооцінки (75%), 21% - високий рівень і лише 4% - низький рівень самооцінки. Старшокласники мають досить високий рівень самооцінки за всіма визначальними параметрами. Чесність, скромність, доброта, працьовитість - це ті параметри, які одержали найвищі коефіцієнти. А найнижчі коефіцієнти отримали параметри - уважність і розум. Це підтверджує припущення про те, що учень набагато впевненіше почуває себе в сфері спілкування, володіючи такими якостями, які допомагають йому досягти успіхів саме в цій сфері. В категоріях уважність і розум учні оцінюють себе значно нижче. Це пов'язано з тим, що саме навчальна сфера піддається найчастішим оцінкам з боку значущого іншого (вчителя). Тому учень опирається на педагогічну оцінку. Порівнюючись з оцінкою вчителя самооцінка власного розуму піддається критичному осмисленню і дещо знижується.

Твердження

1. Мені приємно брати участь у різного роду святкуваннях.

2. Я не можу придушити свої бажання, навіть якщо вони суперечать бажанням моїх товаришів.

3. Мені подобається висловлювати кому-небудь свою прихильність.

4. Я більше зосереджений на набутті впливу, ніж дружби.

5. Я відчуваю, що стосовно моїх друзів у мене більше прав, ніж обов'язків.

6. Коли я дізнаюся про успіх свого товариша, у мене чомусь погіршується настрій.

7. Щоб бути задоволеним собою, я повинен комусь у чомусь допомогти.

8. Мої турботи зникають, коли я опиняюся серед однокласників.

9. Мої друзі мені ґрунтовно набридли.

10. Коли я роблю важливу роботу, присутність людей мене дратує.

11. Притиснений до стіни, я говорю лише ту частку правди, яка на мою думку, не зашкодить моїм друзям і знайомим.

12. У важкій ситуації я думаю не стільки про себе, скільки про близьку людину

13. Неприємності в друзів викликають у мене такий жаль, що я можу захворіти.

14. Мені приємно допомагати іншим, якщо навіть це й завдає мені значних труднощів.

15. З поваги до друга я можу погодитися з його думкою, якщо він і не правий.

16. Мені більше подобаються пригодницькі розповіді, ніж розповіді про любов.

17. Сцени насильства в кіно викликають у мене відразу.

18. На самоті я відчуваю тривогу і напруженість більше, ніж коли перебуваю серед людей.

19. Я вважаю, що основною радістю в житті є спілкування.

20. Мені шкода бездомних кішок і собак.

21. Я волію мати поменше друзів, зате близьких.

22. Я люблю бувати серед інших людей.

23. Я довго переживаю після сварки із близькими.

24. У мене справді більше близьких друзів, ніж у багатьох друзів.

25. У мені більше прагнення до досягнень, ніж до дружби.

26. Я більше довіряю власній інтуїції й уяві в думці про людей, ніж судженням про них з боку інших людей.

27. Я надаю великого значення матеріальному забезпеченню й благополуччю, ніж радості спілкування з приємними мені людьми.

28. Я співчуваю людям, у яких немає близьких людей.

29. По відношенню до мене люди часто невдячні.

30. Я люблю розповіді про безкорисливу дружбу.

31. Заради друга я готовий пожертвувати своїми інтересами.

32. У дитинстві я входив до компанії, де завжди трималися разом.

33. Якби я був журналістом, то я б із задоволенням писав про силу дружби.

3. Значення саморегуляції у житті людини

Завершаючою ланкою цілісного процесу самосвідомості є саморегуляція особистістю складних психічних актів, власної поведінки. Під саморегуляцією в структурі самосвідомості у вузькому смислі мається на увазі така форма саморегуляції поведінки, яка передбачає момент включеності в неї результатів самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе, причому ця включеність актуалізована на всіх етапах здійснення поведінкового акту, починаючи від мотивуючих компонентів і закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки.

Феномен “саморегуляція” став предметом пильної уваги багатьох дослідників, серед них - О.А. Конопкін. Завдяки його дослідженням на прикладі сенсомоторної діяльності були виділені індивідуально-типологічні особливості регуляторних процесів планування (ставлення мети), моделювання ситуацій досягнення, програмування дій, оцінювання результатів та корекції, тобто процесів, які реалізують основні компоненти системи саморегуляції активності і діяльності особистості.

Автор розглядає усвідомлену саморегуляцію як “…системно- організований процес внутрішньої психічної активності людини щодо ініціації, побудови, управління, підтримування різними видами і формами довільної активності, безпосередньо прийнятими людиною цілями”.

У функціональному плані в саморегуляції поведінки можна виділити часові межі або часові фактори, які визначають два основних типи саморегуляції поведінки:

Перший тип ( тактичний) - це саморегуляція, яка має чіткі часові межі свого здійснення: передбачає управління поведінкою протягом короткого проміжку часу в конкретних ситуаціях діяльності або спілкування і обумовлена конкретним поведінковим актом, дією або вербальними проявами.

Другий тип (стратегічний) - це саморегуляція поведінки протягом довготривалого часу; вона пов'язана з плануванням особистістю ціленаправлених змін в самій собі. Ця форма базується на досвіді самопізнання механізмів оволодіння своїми внутрішніми резервами, які направлені на найбільш повну реалізацію себе а також забезпечує підпорядкування мотивів протягом всього життя, побудову ієрархії мотивів і вирішення конфліктів між індивідними і соціальними мотивами і мотивами духовними, індивідуальними на користь останніх.

Вагомий внесок у розробку проблеми саморегуляції поведінки особистості зробив М.Й. Боришевський, який вважав, що механізми саморегуляції можуть базуватися на таких структурних компонентах як:

Самооцінка - це результат мислительних операцій (порівняння, аналізу та синтезу), в якому постійно присутній емоційний компонент (суб'єктивне переживання; домагання особистості - їх основна функція полягає у корекції прийнятих цілей, задач; соціально-психологічне очікування (очікувана оцінка), яка виконує функцію посередника між самосвідомістю особистості і її соціальним оточенням в процесі саморегуляції поведінки;

образ “Я” - як результат самопізнання; як головна мета життєдіяльності особистості; як психологічне утворення, яке забезпечує головну функцію саморегуляції - функцію цілепокладання; як узагальнений, глобальний механізм саморегуляції на особистісному рівні.

Автор наголошував, що саморегуляція може здійснюватися при наступних умовах: коли індивід може адекватно відображати і моделювати наявну ситуацію; перетворювати власну внутрішню і зовнішню активність у відповідності з моделлю запропонованої ситуації; переборювати безпосередні спонукання ради досягнення перспективної мети, за наявністю у індивіда можливості виходити за межі наявної ситуації.

Цікавою є думка дослідниці Т.В. Кириченко, яка виділяє найсуттєвіші механізми процесу саморегуляції в підлітковому віці: рівень домагань, ціннісні орієнтації, локус контролю, мотивація схвалення, потреби у досягнення успіху. При цьому, автор наголошує, що всі виділені механізми перебувають у постійній взаємодії. ”Психологічні механізми складають інтегративну сукупність психічних властивостей індивіда, що визначають рух до регуляції його дій, вчинків, поведінки і групуються на зразках, еталонах, цінностях індивідуального та суспільного характеру”.

На особливу увагу заслуговує дослідження Ю.А. Миславського, яким встановлено, що система саморегуляції формується і розвивається лише в процесах спілкування, яке забезпечує певні форми активності і розвитку особистості на різних вікових етапах.

З точки зору Е.М. Пенькова, саморегуляція поведінки особистості повинна бути розглянута тільки у взаємодії “суспільство-особистість” і “особистість-суспільство”, тому що кожна особистість повинна вміти передбачувати характер реакції на свої дії, вчинки з боку суспільства.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що саморегуляція поведінки є інтегративною властивістю особистості, яка об'єднує в собі інтелектуальні, мотиваційні, вольові, емоційні сфери особистості. Загалом можна констатувати, що саморегуляція - це єдність соціальних та психологічних проявів свідомості і самосвідомості особистості.

За висловленням академіка І.П. Павлова, людина - це система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально-змістових аспектів. Людина не автоматично переключається з однієї діяльності на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, важливості виконуваних операцій, можливих результатів своїх вчинків тощо. Вона має можливість вибору, і в цьому полягає її свобода волі. Як свідомий індивід, особистість несе відповідальність за наслідки здійснених виборів і скоєних дій.

Аналіз загальних закономірностей саморегуляції індивіда дозволив встановити, що вони залежать також від особливостей нервової діяльності, від особистісних якостей та від його звичок в організації дій, сформованих у процесі виховання.

Особистість як самокерована система може здійснювати: контроль за діяльністю за допомогою порівняння наміченої програми та виконаних дій; узгодження спонукань, переключення психічної активності, координацію дій; санкціонування - виклик або затримку процесів (дій, вчинків); посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності).

Чим складніша здійснювана психічна діяльність, тім більше перепон на шляху до цілі, тим більше вольове зусилля потрібне людині, особливо якщо вона втомлена, відчуває внутрішню слабість. Таким чином, зусилля виступає як важливий прояв вольової саморегуляції особистості.

У центрі проявів саморегуляції особистості - система «Я», що формується під впливом життєвих вражень і виховання як центр самосвідомості. Будучи елементом психологічної структури особистості, «Я» виступає як установка щодо самого себе і включає такі компоненти: когнітивний - уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне; емоційний - самоповага (самоприниження) тощо; оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу.

Самоуправління особистості може бути оперативним (повсякденним) і перспективним, зумовленим віддаленою метою.

Залежно від цілей, що їх ставить перед собою особистість, моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють чотири типи самоуправління: морально-вольовий, аморально-вольовий, абулічний (слабкий), імпульсивний. Природно, що найбільшу цінність для суспільства становить морально-вольовий тип, вольова саморегуляція якого спрямована на досягнення суспільно значущих цілей, що відповідають високим моральним нормам.

Список використаної літератури

1. Ишков А.Д. Связь компонентов самоорганизации и личностных качеств студентов с успешностью в учебной деятельности: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07. - М., 2004.

2. Кириченко Т.В. Психологічні механізми саморегуляції поведінки підлітків: Дис… канд. психол. наук: 19.00. 07/ Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова. - К., 2001. - 249 с.

3. Леонтьев Д.А., Мадрикова Е.Ю., Осин Е.Н., Плотникова А.В., Рассказова Е.И. Опыт структурной диагностики личностного потенциала// Психологическая диагностика. - 2007. - №1. - С. 8-31.

4. Практикум по возрастной психологии: Учебное пособие/ Под ред. Л.А. Головей, Е.Ф. Рыбалко. - СПб.: Речь, 2005.

5. Практикум по психодиагностике. Психодиагностика мотивации и саморегуляции . - М. : Издательство МГУ, 1990.

6. Файзуллаев А.А. Мотивационная саморегуляция личности. - Ташкент: ФАН, 1997.

7. Шевеленкова Т.Д. Психологическое благополучие личности (обзор основных концепций и методика исследования)// Психологическая диагностика. - 2005. - №3. - С. 95-129.

Размещено на Allbest.ru