Роль емоційного фактору у виборі майбутньої дружини

Роль емоцій у психічному розвитку особистості. Особливості емоційної прив’язаності до значимого об’єкта у батьківській родині. Формування здібності до любові у стосунках мати та дитини. Значення емоційного компоненту під час вибору майбутнього партнера.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 22.09.2011
Размер файла 59,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кваліфікаційна робота

Роль емоційного фактору у виборі майбутньої дружини

Шпак Наталія Миколаївна

Науковий керівник:

ст. викладач кафедри прикладної психології

Лисенко О. М.

Черкаси - 2009

Вступ

Роль емоційних відношень в житті кожної людини дуже важлива та найбільш досліджена у сучасній психології. До цього питання зверталися у своїх працях такі видатні психологи як Виготський Л. С. [11], Рубінштейн Л. С. [33], Леонтьєв О. Н. [22], Запорожець О. В. [15]. Розвиток емоцій нерозривно пов'язаний з розвитком особистості в цілому. Емоції та почуття, які з'являються у людини на визначеній стадії її розвитку є продовженням емоцій попередньої стадії, а виховання в сім'ї відбувається через емоційну взаємодію. Досвід роботи психологів показує залежність людей від емоційних переживань дитинства і те, що табуйовані потяги мають значний вплив на формування спрограмованих настановлень життя.

Емоційна сфера в структурі особистості залежить частково від темпераменту та особливо від того, якими глибокими є переживання, основні моменти та події в житті, вирішально впливає на формування індивіда. Емоційність входить у структуру особистості. Емоція як переживання завжди є носієм у людини особистісного характеру, особливо інтимно пов'язана з «Я».

Особливої уваги науковці приділяють характеру емоційного контакту між матір'ю та дитиною, що є самим вирішальним чинником, який впливає на становлення майбутньої психіки. Емоції матері передаються дитині, позитивно чи негативно впливаючи на формування емоційної сфери дитини. Саме від діадних стосунків мати-дитина в подальшому залежить відношення індивіда до самого себе та до оточуючих його людей, а в майбутньому - на вибір партнера. Амбівалентність у стосунках з матір'ю, яка проявляється у формуванні заздрощів, ревнощів, вдячності, любові, довіри мають вплив на вибір майбутнього партнера та побудову міжособистісних стосунків з ним.

Важливий аспект розвитку особистості включає Едіпову ситуацію (3-5 років), що може суттєво впливати на розгортання важливих життєвих ліній в майбутньому. В першу чергу з ситуацією Едіпового комплексу можна віднести вибір партнера в шлюбі (або сексуального партнеру як такого). Із досвіду психоаналітичної практики відомо, що інфантильні бажання, первинні лібідозні потяги дитини приречені на невдачу через невідповідність цих бажань реальності. Сексуальна допитливість дитини, якій ставить обмеження фізичний розвиток, не має завершення. В такій ситуації дитина переживає фрустрацію, розчарування, зневіру і ревнощі. Ці почуття, як правило, доповнюються переживаннями, пов'язаними з несправедливістю дорослих, покараннями і погрозами. Завдяки таким сильним емоційним переживанням відбувається жорстока фіксація, що може в подальшому негативно впливати на стосунки з протилежною статтю. Едіпів комплекс негативно позначається на житті особистості, унеможливлює компромісне вирішення партнерських проблем, продуктивний розвиток подальших стосунків. Наслідки Едіпового комплексу варіативні, але вони утворюють легко впізнаванний візерунок у поведінці і чоловіка, і жінки. Так, часто відбувається зміна сексуальних партнерів або ж неможливість взагалі віддати перевагу комусь з них. Причини, які проголошує людина, можуть бути нескінченно різноманітними і раціональними, а саме: несхожість характерів, відмінність в соціальному становищі, тощо. Ситуація вибору далеко не завжди відбувається «по аналогії», вона може проходити і «від супротивного». Це не має вирішальної ролі, оскільки незалежно від мотивації, вибір в кінцевому результаті виявляється невдалим.

Отже, емоційний фактор у розвитоку особистості від народження до статевої зрілості відіграє важливу роль у майбутньому створенні родини, виборі сексуального партнеру, відчуття та переживання любові. Тому тема даного дослідження залишається актуальною і потребує розширеного вивчення з використанням феноменологічного підходу до кожної особистості.

Об'єкт - феномен обрання партнера протилежної статі.

Предмет - особливості емоційних чинників у чоловіка, що суттєво впливають на вибір дружини.

Мета - виявити роль емоційного фактору у виборі майбутньої дружини.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що на вибір дружини впливають емоційні чинники: залежність від матері (амбівалентність в діаді мати-дитина, Едіпова залежність тощо).

Завдання:

1. Здійснити аналіз наукової літератури з досліджуваного питання.

2. Виявити особливості емоційного розвитку особистості від народження до статевої зрілості.

3. Проаналізувати вплив Едіпової залежності та діадних стосунків мати-дитина в пренатальному періоді на подальший розвиток індивіда.

4. Дослідити вплив емоційного фактору на вибір чоловіком жінки за допомогою опитувальника та тематичних психомалюнків.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези нами були використані загальнонаукові методи теоретичного дослідження (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація) та методи емпіричного дослідження (тестування, бесіда, спосереження, аналіз тематичних психомалюнків).

Теоретична та практична значущість даної роботи полягає в аналізі літератури з питань дослідження емоційного компоненту у виборі партнера протилежної статі, використання тематичних психомалюнків з метою дослідження внутрішньо-психологічних феноменів суб'єкта, опитування з метою виявлення емоційного фактору на вибір партнера.

Мета і завдання визначили структуру кваліфікаційної роботи, яка складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Специфіка емоційного розвитку особистості

1.1 Роль емоцій у психічному розвитку особистості

Пізнаючи дійсність, людина по-різному відноситься до оточуючої реальності, предметів, явищ, подій, людей, до своєї особистості. Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, які відображаються у формі безпосередніх переживань приємного та результатах практичної діяльності, яка спрямована на задоволення актуальних потреб. Оскільки все, що робить людина, в кінцевому результаті слугує меті задоволення різноманітних потреб, оскільки будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційними переживаннями [17].

Емоції, як зазначав Ч. Дарвін, виникли в процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значимість тих чи інших умов для задоволення актуальних потреб. Емоційні відчуття біологічно у процесі еволюції закріпилися як своєрідний засіб підтримки життєвого процесу в його оптимальних межах та упереджують руйнівний характер недостачі або надлишку яких-небудь факторів.

Найдревніша за походженням, проста та найбільш розповсюджена у живих істот форма емоційних переживань - це задоволення, що переживається в процесі забезпечення органічних потреб, і незадоволення, пов'язане з неможливістю цього досягти під час загострення відповідної потреби. Різноманітність прояву емоційного життя людини ділиться на афекти, власне емоції, почуття, настрій та стрес [35, с. 233-234].

В емоціях відношення до оточуючої дійсності, також як і вираження стану, дане в опосередкованій формі переживання. Ступінь усвідомленості емоційного переживання може бути при цьому різною в залежності від того, в якій мірі усвідомлюєься саме відношення, яке в емоції переживається. Це загальновідомий факт, що можна випробувати, переживати - дуже інтенсивно - те чи інше почуття, зовсім неадекватно усвідомлюючи істинну його природу. Це пояснюється тим, що усвідомити своє почуття - значить не просто відчути його як переживання, а й співвіднести його з тим предметом чи суб'єктом, хто його викликає та на яке спрямовується воно.

Емоційна сфера в структурі особистості у різних людей може мати різну питому вагу. Вона буде більшою чи меншою в залежності частково від темпераменту людини та особливо від того, якими глибокими є її переживання; основні моменти та події в житті людини, які перетворюються в переживання, вирішально впливають на історію формування особистості та є завжди емоційними. Емоційність входить в структуру особистості. Емоція як переживання завжди є носієм у людини особистісного характеру, особливо інтимно пов'язана з «Я» [33, с. 551-573].

Звичайно не надають значення тому факту, бажаним чи небажаним з'являється на світ дитина. А наука вже із впевненістю доводить той факт, що психіка небажаної дитини травмована ще до народження. Під час тривалих стресових станів до крові матері потрапляє надмірна кількість стероїдних гормонів, які проникають через плацентарний бар'єр і впливають на мозок дитини, що формується. Характер емоційного контакту між матір'ю та ненародженою дитиною, можливо, є самим вирішальним чинником, що впливає на становлення психіки. Емоції матері передаються майбутній дитині, позитивно чи негативно впливаючи на її психіку. Саме неадекватна поведінка матері, її емоційні реакції на стреси, якими насичене сучасне важке та напружене життя, можуть стати причиною різноманітних післяпологових ускладнень психічного розвитку немовля: неврози, тривожні стани, відставання в розумовому розвитку, фобії, тощо. Проте слід особливо підкреслити, що всі ці труднощі можна здолати, якщо майбутня мати усвідомлює, що тільки вона може захистити свою дитину, а невичерпну енергію для цього дасть їй саме любов до майбутнього немовляти [22].

Важлива роль належить і батькові. Відношення до дружини, її вагітності і, звичайно, до очікуваної дитини - один з головних чинників, що формують в майбутньої дитини відчуття щастя та сили, які передаються їй через упевнену та спокійну матір.

Після народження дитини процес розвитку характеризується трьома послідовними етапами: вбирання інформації, наслідування та особистий досвід. В період внутріутробного розвитку досвід і наслідування відсутні. Що стосується вбирання інформації, то воно максимальне і протікає на клітинному рівні. Ні в один з моментів свого подальшого життя людина не розвивається так інтенсивно, як в перинатальному періоді, починаючи з клітини, перетворюючись всього через декілька місяців у досконалу істоту, що володіє дивними здібностями та інтенсивним прагненням до знання.

Новонароджена дитина проживає дев'ять місяців, які в значній мірі сформували базу для її подальшого розвитку. Перинатальний розвиток несе в своїй основі інформацію про необхідність надання ембріону, а потім і плоду, самих найкращих умов для розвитку. Саме такий шлях повинен стати частиною природного процесу розвитку закладеного потенціалу, всіх здібностей, запрограмованих генетично в яйцеклітині [10].

Існує природна закономірність: все, що відчуває та переживає матір, відтворює дитина. Мати - це «жива сировинна база» як з матеріальної, так і з психічної точок зору. Вона є також посередником між зовнішнім світом і дитиною. Людська істота, що формується, не сприймає цей світ безпосередньо. Проте вона безперервно відчуває та сприймає ті переживання, які надходять з навколишнього світу опосередковано, через матір. Ембріон реєструє перші відомості, які певним чином кодуються на клітинному та тканинному рівнях, в органічній пам'яті та на рівні психіки, що зароджується. Цей факт, відкритий не так давно в науці, використовувався жінкою завжди інтуїтивно, яка відчувала його важливість.

Психологи та психіатри виявили наявність ще одного істотного чинника - якості емоційного зв'язку, існуючого між матір'ю та дитиною. Любов, з якою виношує мати дитину; думки, пов'язані з її появою; багатство спілкування, яким мати ділить з нею, істотно впливають на психіку плоду, що розвивається. З кінця третього місяця палець плоду нерідко виявляється у роті. Причиною смоктання пальця може стати тривалий сумний або тривожний стан матері. Радість, хвилювання, страх або тривога впливають на ритм його серцебиття, кровообіг і обмін речовин: коли мати радіє, кров розносить гормони радості ендорфіни, коли сумує або турбується - гормони стресу катехоламіни. Відповідні відчуття (безпеки або небезпеки) переживає і дитина. Маленький зародок, звичайно, ще неусвідомлено сприймає ці сигнали, проте всією своєю істотою вже відчуває, як до нього відносяться; з радістю або тривогою, спокоєм або страхом. Відношення матері, місце, яке займає малюк в її серці, впливає на його зростання, розвиток, відчуття свого місця в світі. Причому зовнішні стрес-чинники не впливають на малюка безпосередньо, тільки мати, пропускаючи їх через себе, допускає дію на дитину. Сильні емоції вагітної зовсім не шкодять дитині, навпаки, гормональні перебудови, різноманітність внутрішнього життя матері благодійно відображаються на розвитку малюка. Гірше, якщо мати тривало знаходиться у владі негативних переживань, не може або не хоче звільнитися від них [5].

Досвід п'ятисот жінок показав, що майже одна третина з них ніколи не думала про виношувану дитину. У дітей, яких вони народили, частіше спостерігалися нервові розлади: у ранньому віці такі діти плакали набагато більше. Вони також зазнавали певні труднощі в процесі адаптації до оточуючих умов життя. В липні 1983 року доктор Поверні, психіатр з Торонто, організував проведення Першого американського конгресу з пренатального та перинатального виховання, в роботі якого брали участь багато які фахівці з європейських держав та Канади. Був зроблений ряд цікавих повідомлень про дорослих, причиною страждань яких була інформація, що збереглася в підсвідомості про події, які мали місце з матір'ю під час вагітності. Свідоме, позитивне відношення до плоду під час вагітності необхідне для формування здорової психіки дитини.

Емоції та оточуючий людину простір характеризуються дуже тісним взаємозв'язком. Нещастя, душевний біль, викликають відчуття стиснення серця, нестачі повітря. Такі негативні емоції, як страх, ревнощі, злість, приводять до появи відчуття тягаря, незадоволеного самопочуття та закріпачення. Радість же викликає у матері відчуття душевного комфорту, що позитивно впливає на дитину. Музика, поезія, спів, мистецтво, природа допомагають досягти цього стану.

А. Джерслід [24, с. 60], описуючи емоційний розвиток дітей, відзначав, що здатність дитини любити навколишніх тісно пов'язана з тим, скільки любові вона отримала сама і в якій формі вона виражалася. Л. С. Виготський [11, с. 55] вважав, що відношення дитини до світу - залежна і похідна величина від безпосередніх і конкретних її відносин до батьків. Тому так важливо закласти основу довірливих відносин між дитиною і дорослим, забезпечивши емоційно і психологічно сприятливі умови для гармонійного розвитку дитини.

Отже. емоції, які дитина переживала у ранньому дитинстві, взаємовідношення, які складалися в сім'ї, виховання, турбота та підтримка значимих дорослих, процес соціалізації - вказують на гармонійний особистісний розвиток індивідуума.

1.2 Особливості емоційної прв'язаності до значимого об'єкта у батьківській родині

Провідна роль у формуванні особистості дитини належить сім'ї. Характер стосунків, стиль виховання, умовні цінності, які прийняті у родині, визначають ставлення дитини до себе й до інших людей, визначають її духовне зростання або, навпаки, заважають розвитку її особистості. Діти, які здатні співчувати, ростуть у сім'ях, де батьки з теплотою та турботою ставляться до них, надають їм певної незалежності, а в деяких моментах і підтримки. У люблячих та демократичних матерів діти успадковують такі риси характеру, як уміння співпрацювати, товариськість, емоційна стійкість. Емпатичність батьків безпосередньо визначає чутливе, доброзичливе ставлення дітей до інших людей. Дитина тільки тоді сприймає, розуміє іншу людину, коли її в родині сприймають, люблять, поважають. У хлопчиків із високою самооцінкою батьки дбайливі та люблячі, користуються їхньою довірою і є для своїх дітей авторитетом [18].

В іншому разі у дітей розвиваються захисні невротичні форми поведінки: бажання дошкулити комусь, в іграх - агресивність. Одна із причин жорстокості - відсутність у сім'ї зразка чоловічої поведінки. Бажання ствердитися за рахунок слабшого, принизити залежного - це результат маскування своєю жорстокістю власної неспроможності [36, с.102-104].

Ізольованість від ровесників та проживання в сім'ї із нестабільними міжособистісними стосунками батьків та дітей, недостатність впливу батька, стривоженість матері - такі фактори впливають на процес спілкування не тільки в рамках родини, але поза її межами. Тому діти можуть вигадувати собі сестер та братів, друзів, пишуть їм листи, ведуть з ними діалог у своїй уяві. Життя у вигаданому світі, де всі люблять, розуміють та поважають дитину, робить її ще більш беззахисною у реальному світі, загострює її чутливість. Тому суттєвою характеристикою таких дітей є надмірна чуттєвість та чутливість [36, с.101.].

Найважливішою частиною внутрішньосімейних взаємовідносин являється емоційне спілкування - обмін емоціями, що включає три основні компоненти:

· когнітивний - сприйняття емоцій та почуттів партнерами по інтеракції;

· суб'єктивний - переживання міжособистісних відношень;

· експресивний - вербальне та невербальне вираження емоцій по відношенню до партнера.

У монографії І.Я. Бахофена [13, с.68-69] виділяється не тільки позитивний аспект прив'язаності дитини до матері, але і вказуються моменти та наслідки негативного ракурсу такого епіфеномену. Позитивність такої емоційної прив'язаності проявляється у безумовності любові матері до малечі, оскільки вона любить не за щось, а саме за те, що вона - її дитина. Всі діти матері мають рівні права на її любов та турботу саме тому, що вони - її діти. Негативний аспект прив'язаності проявляється в тому, що вона може створювати неусвідомлено перепони на шляху розвитку індивідуальності особистості, оскільки вона (ця особистість) залишається для матері і - як наслідок - для себе дитиною в той час, коли фактично на біологічному рівні вже відбувся зрілий розвиток організму. Пізнаючи реальність світу, дитина наштовхується на агресивність та небезпеку зовнішнього оточення, намагається знайти підтримку та захист в материнській любові. В результаті такі взаємовідношення між дитиною та матір'ю стають надлишково насиченими, інтенсивними, взаємозалежними і навіть хворобливими, намагаючи реалізуватися тільки в них, оскільки повноцінна реалізація у викривленому світі неможлива. Мати й дитина живуть тільки для себе, не відпускаючи один одного, утворюючи тим самим можливість взаємної любові та тепла і в той же час взаємної несвободи, неприродно незрозумілого замкнутого контуру.

Е.Фромм [46] звертав увагу на позитивні та негативні аспекти материнської любові, проводячи аналіз порівняння відношень батька до дитини та матері. Для Е. Фромма материнська любов виступала всеоберігаючою та всеосяжною, в той час як любов батька була пов'язана з підкоренням чи бунтом. Прив'язаність до матері є природною (безумовна любов), прив'язаність до батька - це штучна система взаємовідношень, заснована на владі та законі (совість, честь, закон, ієрархія, тиск, нерівність, підлеглість).

Позитив відношень з батьком полягає у наявності можливості, яка залежить від власної активності дитини: любов батька можна заслужити, її можна добитися. Позитив материнської любові - в її безумовності, даності під час народження. Негативні аспекти любові батька пов'язані з тим, що добивається любові саме слухняна дитина. Негатив материнської любові криється в тому, що її неможливо завоювати ніяк і нічим: вона або є, або її немає. І в цьому криється трагізм для дитини: якщо мати не проявляє до неї безумовну любов, «здоровими» способами не обумовлює її розвиток (навіть і в слухняності), дитина не може добитися материнської любові, вона набуває в процесі розвитку тільки невротичність - регрес, інфантильність, зниження із свого рівня до рівня дитини.

Трагічність відношень матері та дитини міститься в тому, що навіть у випадку отримання безумовної материнської любові в момент народження та прийняття її як захист та підтримку, в процесі дорослішання дитина стає (і повинна стати) незалежною і автономною від матері, повинна відійти від батьківської сім'ї, створивши нову свою власну родину, незалежну від батьківської.

Приймаючи факт наявності не тільки позитивних сторін, але й негативних в дитячо-батьківських відносинах, О. І. Захаров описує випадки гіперопіки матері по відношенню до своєї дитини (зверхтурбота, зверхзахист), що пов'язані з контролем допустимого чи обмеженого характеру [16].

Е. Г. Ейдеміллер та В. В. Юстицький описують порушення рольової поведінки матері в сім'ї та її переживання з цього приводу. В. В. Столін фіксує наявність з боку матері та розглядає випадки містифікації, коли мати, спілкуючись з дитиною, поводить себе так, як би то в неї (дитини) були в наявності визначені якості. Під час такої взаємодії з дитиною негативні якості її сприймаються матір'ю як позитивні та викривлено трактуються [13].

Існує два відомі феномени полярно-неадекватного батьківського відношення - емоційна депривація та емоційний симбіоз, які однаково переживаються дитиною як втрата чи насильство [32].

Емоційна депривація - позбавлення дитини турботи та опіки, тепла та огляду в самі сензитивні (кризові) для задоволення афективної природної потреби дитинства та отрочества, впливає на розвиток хронічного та ненаситного емоційного голоду, прагнення до емоційного підживлення через прив'язаність до значимого об'єкта. Емоційна депривація, яка створює розрив у відношеннях, дестабілізує їх, викликає неспрогнозовані флуктації образу значимого об'єкта, а через нього робить аналогічний вплив на образ Я. Звернені до батьків посмішка, гуління чи крик болі намовляти не знаходять відклику, а натикаються тільки на пустоту. Активність дитини, що відображає нагальну потребу Я бути обласканим, любимим (в тому числі і в тілесному вираженні), зумовлюється вітальною необхідністю знаходитися в постійному «підживлюючому» зв'язку із значимим об'єктом, але таке положення не приносить задоволення дитині. В залежності від характеру депривації - постійності, тривалості, повторюваності - образ значимого об'єкту назавжди набуває рис відчуженості та потенційної загрози [32].

Важливу роль в емоційному житті дитини відіграє спілкування, в процесі якого відбувається становлення образа себе. В першому півріччі життя дитини розвивається переважно афективна частина образа себе, відношення до себе, яке виражається в позитивному емоційному самовідчутті немовля, переживанні своєї суб'єктивності, особистісної значимості для оточуючих людей. Цей образ себе розвивається на основі спілкування дорослого з дитиною, в ньому переважає переживання себе дитиною як суб'єкта комунікативної діяльності.

Наслідком інтеріорізованих зруйнованих інтрапсихічних зв'язків у дорослих людей може бути дитячий страх «бути загубленим», страх порожнечі, смерті, розгубленості перед невідомим та страх поглинання ним, також такі почуття як провина (за що?), сором (що в мені такого незграбного?) тощо. Травматичним може бути досвід дитини в сім'ї із сильною, але глибоко прихованою формою насильства - постійні насмішки, приниження, знущання, ігнорування її потреб в любові та турботі. Нестерпна амбівалентність в якості захисту породжує розщеплення образу Я, який позбавлений стабільності, безпеки, поглиблює почуття власної недієздатності, беззахисності, заперечує дослідження та конфронтацію з реальністю. В результаті актуально чуттєво-живі переживання заміщуються автоматично повторюваними стереотипами, ролями, сценаріями, ідентифікаціями, кліше, іншими видами «нежиття» Я.

Другий вид психологічного насильства - емоційний симбіоз - протилежний полюс емоційної деривації, але за своїми наслідками подібний до неї. Обидва феномена розглядаються як види насилля в діаді дитина-батько, що і формують викривлену матрицю міжособистісних відношень та образу Я дитини [32].

Якщо емоційна деривація фруструє афелятивну потребу та блокує зворотній зв'язок, на основі якого формується генетично первинний емоційно-чуттєвий компонент самовідношення (який?), то емоційний симбіоз створює перепони вторинному «когнітивному» самовизначенню в термінах «хто Я». У обох випадках батьківські відношення не відповідають нагальним потребам визначених кризових етапів особистісного розвитку, блокує тим самим розрішення базового мотиваційного конфлікту незалежності - автономії, інтеріорізуючись, призводить до розщеплення та дестабілізації образу Я.

Емоційний симбіоз є ектримальна форма взаємозалежності, злиття, в якому втрачаються межі Я та індивідуальне спілкування сприймається як містичний акт взаємопроникнення, абсолютна спорідненість та єдність душ, розуміння, яке не потребує слів.

Взаємопоглинання як крайня форма угамування ненасиченого емоційного голоду призводить до втрати Я та взаємної анігіляції індивідуальності. Симбіотичний тип відношень породжує імпульсивну, граничну відкритість меж Я і тим самим створює неминучість насилля та вторгнення іншого - фізичного, сексуального, психологічного. Саме насильство сприймається неоднозначно, в тому числі як бажання заповнити внутрішню порожнину [32].

Починаючи із другого півріччя життя та на протязі раннього дитинства формується переважно когнітивна частина образа (знання про себе). Тільки постійна присутність емоційно значимого об'єкта в якості підтримки створює необхідні умови для формування стійкого позитивного самовідношення, яке зберігає свою стабільність, незважаючи на природні фрустрації, невдачі, страждання.

Таким чином, аналіз досліджень по динаміці емоційного розвитку дітей із сімей та дитячого будинку показує, що на процес становлення дитини, розвитку всіх сфер психічної діяльності великий вплив мають саме батьки, їх спілкування з малечею; та відмічається саме провідна роль спілкування для формування образу себе у дитини.

1.3 Формування здібності до любові у стосутнках діади мати-дитина

Однією з головних похідних здібностей до любові є відчуття подяки. Подяка необхідна для побудови відносин з добрим об'єктом і є підосновою оцінки «хорошого» в інших людях і в собі самому. Подяка коріниться у емоціях і відносинах, що виникають на самій ранній стадії дитинства, коли для немовляти мати -- це єдиний об'єкт. В подальшому - цей ранній зв'язок є основою всіх пізніших відносин з коханою людиною. Хоча виняткові відносини з матір'ю індивідуально варіюють в тривалості й інтенсивності, вони існують у більшості людей. Те, в якому ступені вони залишаються непорушеними, частково залежить від зовнішніх обставин. Але внутрішні чинники, що лежать в їхній основі, раніше всього, здібність до любові, є природженими. Деструктивні імпульси, особливо сильна заздрість, можуть на ранній стадії порушити цей специфічний зв'язок з матір'ю. Заздрість до годуючих грудей сильна, що перешкоджає повному задоволенню, тому що для заздрощів характерним є те, що вона має на увазі крадіжку у об'єкта того, ким він володіє, і його псування [37].

Немовля може випробовувати повне задоволення тільки тоді, якщо здібність до любові достатньо розвинута, і задоволення утворює основу вдячності. З. Фрейд описував блаженство немовляти, що нассалося, як прототип статевого задоволення. Ці переживання утворюють основу не тільки статевого задоволення, але і всього подальшого щастя і здатності відчувати єдність з іншою людиною: ця єдність має на увазі повне розуміння, яке необхідне для щасливих любовних відносин чи дружби. В ідеалі таке розуміння не потребує доведення, що вказує на його походження від самої ранньої близькості з матір'ю на довербальній стадії. Здатність одержувати повне задоволення від першого відношення з грудьми утворює основу переживання задоволення зі всіх інших джерел.

Якщо непорушене задоволення від годування переживається часто, то відбувається достатньо сильна інтроекція добрих грудей. Повне задоволення від грудей означає відчуття у немовляти повного задоволення, отриманого від свого об'єкта, як виняткового дару, який він хотів би зберегти. Це і складає основу подяки. Подяка тісно пов'язана з вірою в добро. Це включає, перш за все, здатність приймати і засвоювати улюблений первинний об'єкт (не тільки як джерело їжі) без особливих перешкод збоку жадібності або заздрощів, оскільки жадібна інтеріорізація порушує відносини з об'єктом. В ситуації жадібної інтеріорізації людина відчуває, що вона контролює і виснажується, а тому ранить свої об'єкти, тоді як в добрих відносинах з внутрішніми і зовнішніми об'єктами домінує бажання зберігати і жаліти. Процес, що лежить в основі довіри до добрих грудей, виходить із здатності немовляти вкладати лібідо в свій перший зовнішній об'єкт. Так встановлюється добрий об'єкт, який кохає і захищає Я і сам є коханим і захищеним. Так виникає віра у власну «хорошість» (доброту) [37].

Чим частіше задоволення від грудей переживается і повністю приймається, тим частіше відчуваються задоволення і подяка і, отже, бажання повернути отримане задоволення. Ці переживання, що повторюються, роблять подяку можливою на найглибшому рівні і створюють передумови для здатності відшкодовувати заподіяну шкоду і для будь-яких сублімацій. Шляхом процесу проекції і інтроекції, шляхом віддачі зовні і повторною інтроекцією внутрішнього багатства відбуваються збагачення і поглиблення Его.

Подяка тісно пов'язана зі щедрістю. Внутрішнє багатство виникає завдяки засвоєнню доброго об'єкта, так що індивід стає здатний поділитися його дарами з іншими людьми. Це дозволяє інтроектувати більш дружній зовнішній світ, і відчуття збагачення посилюється. Навіть той факт, що щедрість часто недостатньо оцінюється, не обов'язково підриває здатність давати. Навпаки, у тих людний, у яких це відчуття внутрішнього багатства і сили не встановлено в достатній мірі, сплески щедрості часто чергуються з перебільшеною потребою в оцінці і подяці, а згодом з персекуторною тривогою збідніння і обкрадення.

Вагомі зміни в характері, які можуть виражатися в його деструкціях, більш вірогідні серед тих людей, які не встановили свій перший об'єкт, не мають здібностей у підтримці подяки в ньому. Якщо у цих людей по зовнішнім або внутрішнім причинам зростає персекуторна тривога, то вони повністю втрачають свій первинний добрий об'єкт. Процеси, що лежать в основі цієї зміни, є регресивним поверненням до ранніх механізмів розщеплення і дезінтеграції.

В деяких випадках при загальному зростанні заздрості у людини відбувається активізація заздрості, що йде з самих ранніх джерел. Оскільки ранні відчуття мають всемогутню природу, це відображається і на поточних відчуттях заздрощів, що переживаються до ставлення фігури-заступника, і тому вносить свій внесок як в емоції, породжені заздрощами, так і в почуття провини. Ймовірно, така активізація самої ранньої заздрості повсякденним досвідом знайома кожному, але як ступінь, так і інтенсивність цього відчуття, так само, як і відчуття всемогутнього руйнування, варіюють залежно від індивіда. Такий чинник може виявитися дуже важливим при аналізі заздрощів, вияву його найглибших витоків, при яких досягається повний ефект [38].

Без сумніву, фрустрації й нещасливі обставини, що виникають протягом життя, пробуджують заздрість і ненависть у кожної людини, але сила цих емоцій і способи врегулювання з ними істотно розрізняються. Це одна з багатьох причин, чому у різних людей здатності одержувати задоволення, пов'язані з відчуттям подяки за отримане благо, також істотно розрізняються.

1.4 Вплив амбівалентності на міжособистісні стосунки

При дослідженні ранніх процесів розщеплення між двома об'єктами показує, що воно проходить не між добрим і поганим об'єктами, а між ідеалізованим і дуже поганим. Таке глибоке і різке їхнє розведення говорить про те, що деструктивні імпульси, заздрість і персекуторна тривога дуже сильні і що ідеалізація слугує в основному захистом.

Якщо добрий об'єкт глибоко вкорінений, розщеплення має фундаментально іншу природу і дозволяє діяти процесам інтеграції та синтезу об'єктів, має вирішальне значення. Так спостерігається деяке сум'яття ненависті любов'ю, і стає можливим опрацювання депресивності. В результаті ідентифікація з добрим і цілісним об'єктом встановлюється більш стабільно, що робить його більш сильним і дозволяє зберігати свою ідентичність так само, як і відчуття власної «хорошості». Его стає менш схильним до нерозбірливих ідентифікацій з безліччю об'єктів, які характерні для слабкого Его. Більш того повна ідентифікація з добрим об'єктом супроводиться відчуттям, що Я саме є добрим. Коли справи йдуть погано, надмірна проективная ідентифікація, за допомогою якої відщеплені частини себе проектуються на об'єкт, приводить до сильної спутаності між собою і об'єктом. З цим зв'язано ослаблення Его та грубі порушення об'єктних відносин [37].

Немовлята, чия здібність до любові сильна, відчувають меншу потребу в ідеалізації, в порівнянні з тими, у кого переважають деструктивні імпульси і персекуторна тривога. Надмірна ідеалізація означає, що переслідування є основною рушійною силою. Відомо, що ідеалізація супроводить персекуторську тривогу. Ідеалізується об'єкт, який у меншій мірі інтеріорізований, ніж добрий об'єкт, оскільки він в основному зобов'язаний своєму походженню персекуторної тривоги і набагато в меншій мірі -- здібності кохати. Ідеалізація викликана природженим відчуттям, що добрі груди існують завдяки почуттю жаги до хорошого об'єкта та здатності любити його. Це є умовою, необхідною для самого життя, тобто вираженням інстинкту життя.

Деякі люди намагаються справитися з своєю нездатністю до володіння добрим об'єктом (що походить від надмірних заздрощів) шляхом його ідеалізації. Первинна ідеалізація ненадійна, тому що заздрість, яка переживається по відношенню до доброго об'єкта, розповсюджується і на той аспект, що ідеалізувався. Те ж саме справедливо і по відношенню до ідеалізації подальших об'єктів та ідентифікації з ними, яка часто нестабільна і розпливчата. Жадібність -- важливий чинник щодо розпливчатої ідентифікації, тобто потреба брати краще звідусіль суперечить здібності до вибору і розрізнення. Ця нездатність також поєднується із сплутаністю між добрим і поганим, яка виникає у відносинах з первинним об'єктом [37].

Тоді як люди, які змогли встановити первинний добрий об'єкт з відносною надійністю, здатні зберегти свою любов до нього, недивлячись на його недоліки, для інших людей в їхніх любовних і дружніх відносинах характерна ідеалізація. Оскільки вона має тенденцію руйнуватися, то один любимий об'єкт може часто замінюватися на інший, тобто жоден не може повністю відповідати очікуванням.

Та людина, яка раніше ідеалізувалася, часто відчувається як переслідувач (що вказує на коріння ідеалізації -- супутниці переслідування), і на неї проектується заздрісне і критичне відношення суб'єкта. Дуже важливо, що схожі процеси діють і на внутрішньому рівні і в процесі інтеріорізації особливо небезпечних внутрішніх об'єктів, все що веде до нестабільності у взаєминах. Це ще один аспект слабості Его.

Сумніви, пов'язані з добрим об'єктом, виникають навіть в безпечних відносинах дитини і матері, що викликано не тільки залежністю немовля від матері, але і тим, що у нього виникає періодична тривога, що жадібність і деструктивні імпульси отримають перемогу над ним -- тривога, яка є важливим чинником депресивних станів. Таким чином, на будь-якій стадії життя під тиском тривоги віра в добрі об'єкти і довіра до них можуть бути нестабільними, але саме інтенсивність та продовженість цих станів сумніву, відчаю визначають здатність Его до реінтеграції та відновленні добрих об'єктів в цілісності. Надія на добре і віра в існування добра, які можна спостерігати в людях, допомагають їм в негараздах [39].

Існує прямий зв'язок між заздрістю, що переживається до материнських грудей і розвитком ревнощів. Ревнощі засновані на підозрі до батька та суперництві з ним, оскільки він звинувачується в тому, що відняв материнські груди і мати. Суперництво відзачається на ранніх стадіях прямого Едіпового комплексу.

Розвиток Едипового комплексу більшою мірою залежить від перших виняткових відносин з матір'ю, і якщо відносини порушуються, суперництво з батьком виникає передчасно. Фантазії про пеніс внутрі матері або внутрі її грудей перетворюють батька на вороже вторгнену фігуру. Ця фантазія особливо сильна, якщо немовля не отримало повного задоволення і щастя, якими її повинні забезпечити ранні відносини з матір'ю, і не засвоїло з достатньою безпекою свій перший добрий обьект. Ця невдача частково залежить від сили заздрощів.

У депресивній позиції немовля поступово інтегрує свої відчуття любові і ненависті, синтезує добрий і поганий аспекти матір і проходить через стани оплакування, пов'язані з відчуттям провини. Воно також починає більше розуміти зовнішній світ і пізнає, що не може утримувати мати в собі як свою виняткову власність. Допомога від іншого об'єкта можлива в разі тих емоцій. Які переживалися по відношенню до свого втраченого об'єкта. Якщо це відношення було міцне встановлено, а страх втрати матір слабкий, то здатність ділитися нею стає сильніше. Так що дитина може відчувати більше любові до своїх суперників, здатна успішно пропрацювати депресивну позицію, що, у свою чергу, залежить від того, чи не була заздрість до первинного об'єкта надмірною.

Ревнощі спочатку властиві Едиповій ситуації і супроводяться ненавистю і бажаннями смерті. В нормі, проте, придбання нових об'єктів, які можна любити,-- батька та сиблінгів -- інші компенсації, які Его, що розвивається, одержує із зовнішньог світу, певним чином пом'якшує ревнощі і образу [41].

Серед особливостей самої ранньої стадії Едіпового комплексу є фантазії про материнські груди та матір, що містять в собі пеніс батька або батька, що містить в собі мати. Вони складають основу комбінованої батьківської фігури, що впливає на здатність немовляти диференціювати батьків і встановлювати добрі відносини з кожним з них, залежить від сили заздрощів та інтенсивності Едіпових ревнощів, оскільки підозра на те, що батьки одержують сексуальне задоволення один від одного підкріплює ту витікаючу з різних джерел фантазію, що вони завжди комбіновані (єдині, злиті). Якщо ці тривоги сильні і дуже довгі в часі, результатом може бути тривале порушення відносин з обома батьками [19].

Зміна оральних бажань генітальними зменшує значення матері як джерела оральних задоволень (об'єкт заздрощів, в основному, оральний). У хлопчика велика частка ненависті прямує на батька, якому він заздрить у володінні матір'ю - це типічна Едіпова ревність. У дівчаток генітальні бажання до батька дозволяють їй знайти інший любимий об'єкт. Так що ревнощі в деякій мірі замінюють заздрість, мати стає головною суперницею. Дівчинка хоче посісти місце матері, володіти дітьми і піклуватися про дітей, яких люблячий батько дає матері. Ідентифікація з матір'ю розширює коло можливих сублімацій. Важливо також мати на увазі, що опрацювання заздрості за допомогою ревнощів -- це ще і важливий захист супроти заздрості. Ревнощі вважаються більш прийнятними і породжують менше провини, ніж первинна заздрість, яка руйнує перший хороший об'єкт.

При домінуванні оральних бажань пеніс багато в чому порівнюється з грудьми і заздрість до пеніса у жінки можна прослідити аж до заздрості до материнських грудей [19].

З. Фрейд показав, наскільки ставлення дівчинки до матері живе в її подальших відносинах з чоловіками. Коли заздрість до материнських грудей в основному переноситься на пеніс батька, результатом може бути підкріплення її гомосексуальних установок. Другий результат -- це раптовий і крутий поворот до пеніса від грудей через надмірні тривоги та конфлікти, які викликані оральними відносинами. Це по суті механізм втечі і він не призводить до стабільних відносин з другим об'єктом. Якщо головними емоціями є заздрощі і ненависть, випробовувані до матері, то ці емоції переносяться на батька, як наслідок, тривалі люблячі відносини з ним не можуть бути встановлені. Одночасно заздрісне ставлення до матері виявляє себе в Едіповому суперництві. Це суперництво менше обумовлено любов'ю до батька, ніж заздрістю до материнського володіння ним і його пенісом. Заздрість, яка випробовується на груди, повністю переноситься на Едипову ситуацію. Батько (або його пеніс) стає повністю придатком матері і, грунтуючись саме цим, дівчина хоче вкрасти його у неї. Тому в подальшому житті кожний її успіх у відносинах з чоловіками стає перемогою над іншою жінкою. Це відноситься і до випадків, в яких не прослідковується очевидної суперниці, тому що суперництво тоді спрямоване не проти матері, а проти матері чоловіка, що можна часто спостерігати порушення у відносинах між невісткою і свекрухою [44].

Якщо чоловік цінується в основному через те, що стає тріумфом над іншою жінкою, то інтерес до нього зникає з успіхом. Ставлення до жінки-суперниці тоді має такий підтекст: «Ти (замісниця матері володіла цими чудовими грудьми, які я не могла отримати у тебе, коли так ти ховала їх від мене, і які я зараз хочу вкрасти у тебе; тому я відбираю у тебе цей пеніс, який ти викохала» [19]. Потреба в повторенні цього тріумфу над ненависною суперницею часто вносить більший внесок в пошуки наступного чоловіка.

Якщо ненависть і заздрість до матері не так сильні, то, хоча розчарування та образа можуть привести до відторгання її, ідеалізація іншого об'єкта, пеніса батька і батька, може бути тоді більш успішною. Ця ідеалізація виходить, в основному, із пошуку хорошого об'єкта, пошуку, який не був успішний в перший раз і тому може бути невдалий знов, але невдалий не обов'язково, якщо любов до батька в ситуації ревнощів домінує, оскільки жінка може поєднувати деяку ненависть до матір і любов до батька, а часом і до іншого чоловіка. У цьому випадку дружні відчуття до інших жінок можливі, поки ті не дуже схожі на заміщуючий об'єкт матері. Дружба з жінками та гомосексуальність можуть бути тоді заснованими на потребі знайти добрий об'єкт натомість уникаючого первинного об'єкта. Тому той факт, що такі люди -- і це відноситься як до чоловіків так само, як і до жінок -- можуть мати добрі об'єктні відносини, часто оманливий. Заздрощі, що приховуються під ненавистю до первинного об'єкту відщеплені, але продовжують діяти і здатні порушити будь-які відносини. В деяких випадках фрегідність є результатом нестабільної установки до пеніса, що обумовлює втечу від первинного об'єкта. Здатність до повного орального задоволення, яка грунтується на первинних відношеннях з матір'ю, є основою переживання повного сексуального оргазму [41].

У чоловіка заздрість до материнських грудей також є дуже важливим чинником. Якщо вона сильна, і через неї порушується оральне задоволення, ненависть і ревнощі переносяться на її вагіну. Якщо в нормі генітальний розвиток дозволяє хлопчику зберегти свою мати як об'єкт любові, грубе порушення оральних відносин спонукає до серйозних порушень генітальної установки на жінок. Наслідки порушених відносин спочатку до грудей, а потім до вагіни різноманітні. Порушення генітальної потенції, компульсивна потреба в генітальному задоволенні, проміскуїтет та гомосексуальність.

Отже, одним із джерел провини за гомосексуальність у чоловіка є відчуття, що він з ненавистю відвернувся від матері і зрадив їй, уклавши угоду з пенісом батька та батьком. Як на Едіповій стадії, так і в подальшому житті цей елемент зради улюбленої жінки може відображатися в порушенні здібності до дружніх відносин з чоловіками, навіть якщо вони не мають явної гомосексуальної природи. З іншого боку, провина перед любимою жінкою та тривога властива такому відношенню, часто підкріплюють втечу від неї і зростання гомосексуальних тенденцій [48].

Надмірна заздрість до грудей має тенденцію розповсюджуватися на всі жіночі атрибути, зокрема на дітонародження. Якщо розвиток успішний, у чоловіка розвиваються компенсації цього нездійсненного жіночною бажання, що виражаються в добрих відносинах з дружиною або коханою і в батьківському ставленні до дітей, яких вона йому народжує. Це відношення відкриває такі переживання як ідентифікація з своєю дитиною, яка в багатьох відношеннях пригнічує ранні заздрість та фрустрації; окрім того, ті відчуття, що він створив дитину, також протидіють ранній дитячій заздрості чоловіка до материнської жіночності [50].

Отже, як у чоловіків, так і у жінок заздрощі відіграють важливу роль в бажанні позбутися атрибутів протилежної статі і володіти відповідними атрибутами своєї статі або вкрасти їх у батьків. Це пояснює параноїдні ревнощі і суперництво в прямій і інвертованій Едіпових ситуаціях обох статей грунтуються на надмірній заздрості до первинного об'єкта -- до матері або до її грудей. Хороші груди годують, задовольняють та засновують початок любовним відношенням з матір'є, представляють собою інстинкт життя та прояв творчого початку.

Розділ 2. Значення емоційного компоненту під час вибору майбутнього партнера

2.1 Вплив Едіпової залежності на вибір партнера

Згідно психодинамічної теорії, можна окреслити глибиннопсихологічні чинники, які невидимо формують внутрішню розбіжність дитячої психіки. Адже виховний вплив передбачає формування психіки дитини до ідеалу шляхом створення певних обмежень, які накладаються загальнолюдськими, моральними, соціальними цінностями. У цьому процесі рушійною силою для дитини спочатку виступає її прагнення догодити значущим дорослим - батькам. Проте поняття ідеалу часто пов'язане з невиправданою ідеалізацією дитини з боку батьків, заборонами відступати від окресленої ними лінії поведінки, про що ми згадували вище. Внаслідок цього розвиток дитини може втратити напрям на гармонійний розвиток її особистості [47].

Додатково, завдяки наявності нормативних вимог дитина вчиться поступатися власними потребами і бажаннями, які можуть викликати розбіжність: їй все більш важче досягати певного ідеалу (адже вона дорослішає, і вимоги батьків зростають), а любов батьків набуває умовності, наприклад, за такою логікою: «якщо добре вчитимешся, одержиш винагороду». Оскільки сім'я є щонайпершою інстанцією, в якій дитина одержує зворотний зв'язок від інших людей відносно себе і вчиться сприймати себе очима тих, що оточують, то ідентифікуючись з батьками, він набуває досвіду визначеного відношення до себе: «я люблю себе, якщо відповідаю вимогам батьків (ідеалу)». Так створюється ситуація, якщо дитина вимушена «заслужити» любов батьків, а з часом і любов самої себе. Внаслідок цього психічна енергія починає невиправдано витрачатися на самодокори, самокритику, самоедство. Оскільки витіснене прагнення батьківської любові зберігає свою імперативність, формується амбівалентное відношення до батьків, яке перешкоджає просуванню до бажаного ідеалу. На допомогу приходять психологічні захисти: витісняючи не тільки лібідозне тяжіння до батьків, а всі негативні емоції, вони створюють ілюзію, що «я завжди на висоті». Захисти роблять незмінним внутрішній світ суб'єкта, що значно детермінується нормативними цінностями, цьому сприяють батьки незмінним оцінюванням. Тоді через захисний механізм заміщення вже в дорослому житті психіка уникає оцінювання, шукає партнера, який би не оцінював, а відносився так, як батьки в ранній період дитинства: забезпечував безумовне ухвалення і любов, тобто «психотерапевтував» від пережитих травм [47].

Особистісні характеристики і потреби заміщаючого суб'єкта при цьому можуть нівелюватися, не братися до уваги, і з часом може привести до руйнування відносин і розчарування. Прагнення любові і одночасне «привласнення» певних батьківських і материнських рис виступає глибиннопсихологічною цінністю, оскільки існує інфантильна потреба бути разом з ними. За таких умов енергетика, яка має прояв в активності, прямує не на досягнення просоціальних успіхів, налагодження конструктивних контактів з іншими людьми, а на реалізацію інфантильних потреб, які можуть імперативно управляти поведінкою, зумовлюючи слабкість суб'єкта. Вуалювання слабкості здійснюється, знову ж таки, системою психологічних захистів шляхом відступу від реальності. Тоді адаптація в житті досягається шляхом роз'єднання з Самозвеличенням, а нереалізована потреба зумовлює тенденцію повернення до минулої ситуації: несвідоме «прагне» одержати любов батьків, одночасно не маючи можливості задовольнити цю потребу через наявність тяжінь Едіпового порядку. І тоді внаслідок загострення внутрішніх розбіжностей (невідповідність ідеалу «Я», прагнення любові, бажання позбавитися внутрішньої напруги і т.п.) з'являється тенденція до самопокарання і покарання тих, хто знаходиться поряд - батьків, що може мати прояв в регресивних формах поведінки, зокрема, невдячність, дискредитація, яка є формами «психологічної імпотенції» [32, с. 45].

З ніжністю пов'язаний інстинкт самозбереження - це означає дитячій вибір об'єкта лібідо серед членів сім'ї або вихователів. При статевому дозріванні до потягів «ніжності» приєднується «чуттєвість», яка сприяє лібідозному усвідомленню мети. Вся чуттєва енергія може бути пов'язана з інцестуозними об'єктами - наслідком буде приглушений стан статевої активності осіб, обтяжених Едіповою залежністю. Створюється певна суперечність, яка полягає у тому, що з одного боку зберігається потяг - ніжність до інцестуозних людей, а водночас іде пошук заміщуючого об'єкту. Саме у виборі цього заміщуючого об'єкту особливо сильно виражаються інфантильні бажання дитинства [47].

Вибір об'єкту мотивується різними чинниками, які початково не усвідомлюються індивідом: зовнішньою схожістю характерів, наявність важливої для індивіда риси у первинного лібідозного об'єкта і його «заміщення» та інші. Незалежно від мотивації, вибір виявляється неуспішним. Перевага, яка ґрунтується на наявності у партнера специфічних особливостей пов'язаних з батьками, не може бути повністю задовільною, адже він має інші особливості, які не бралися до уваги. Саме другорядні якості партнера будуть перешкоджати виконанню бажань суб'єкта. Суттєва помилка такого вибору, як вважає К. Хорні, полягає в тому, що він був зроблений лише для того, щоб виконати якусь окрему умову [50].

Едіпова ситуація дитинства розщеплює любов на «небесну» та «земну». Психологічна імпотенція нерідко проявляється у регресивній поведінці, психічному приниженні об'єкта кохання, в той час як ідеалізація адресується інцестуозному об'єктові та його раннім заміщенням.

Розглядаючи наслідки Едіпової ситуації, К. Хорні [50] також констатує наявність ще з дитинства роз'єднання тенденцій ніжності та чуттєвості. Вона виділяє певні особливості, що характерні для тих, хто мав подібний досвід. К. Хорні відзначає, що для чоловіків, які мали характерні для Едіпової ситуації відносини з матір'ю, притаманний страх жіночої заборони. Психоаналіз пояснює це тим, що дитина початково отримує від матері уявлення про дрібні соціальні норми і заборону також. Другою особливістю, що виражає залежність від матері, К. Хорні вважає ідею про святість жінки, що знаходить «найбільш екзальтоване вираження в культі Діви» [50, с. 377]. У деяких крайніх випадках ця ідея асоціюється з переконанням, що порядна чи достойна жінка - асексуальна. Це пов'язано з проблемою роз'єднання лібідо на інтимну сферу і сферу «ніжності».


Подобные документы

  • Феномен прив’язаності і особливості його формування. Аналіз психічного розвитку дитини 1 року. Виявлення та опис відмінностей в емоційному прояві дітей в присутності матері як представника більш сильного об’єкта прив’язаності і в присутності батька.

    курсовая работа [93,4 K], добавлен 27.11.2010

  • Загальна характеристика емоцій, їх функції та значення в розвитку особистості. Специфіка розвитку підлітка та обґрунтування необхідності корекційної, профілактичної та розвивальної роботи щодо можливих відхилень або порушень емоційної сфери дітей.

    курсовая работа [66,2 K], добавлен 23.09.2013

  • Емоційна сфера дитини та її розвиток. Провідна діяльність - джерело розвитку емоційної сфери. Роль дорослого у формування почуттів дитини. Експериментальне дослідження рівня емоційного розвитку у дитини раннього віку, аналіз отриманих результатів.

    дипломная работа [179,3 K], добавлен 22.08.2010

  • Специфіка та структура емоційного інтелекту. Теоретичний аналіз та експериментальне дослідження когнітивного компоненту емоційного інтелекту студентів соціально-гуманітарного напряму. Сприймання, розуміння, контроль, управління і використання емоцій.

    курсовая работа [314,7 K], добавлен 10.12.2012

  • Вивчення емоційної сфери психічного життя людини. Рівень емоційного інтелекту батьків, правопівкульний тип мислення, спадкові задатки, властивості темпераменту та особливості переробки інформації як важливі фактори розвитку емоційного інтелекту.

    статья [22,7 K], добавлен 24.11.2017

  • Підходи щодо інтерпретації типу прив’язаності у дорослих. Результати емпіричного дослідження взаємозв’язку типу прив’язаності та взаємостосунків подружжя, почуття довіри, емоційної близькості між партнерами, взаємної підтримки та комфортності життя.

    статья [301,5 K], добавлен 31.08.2014

  • Концепції психологічних основ виховання в сучасній педагогічній психології. Роль дитинства в становленні особистості. Поняття виховного впливу. Ефективність психогімнастики як засобу емоційного впливу на формування особистості дитини дошкільного вiку.

    курсовая работа [52,3 K], добавлен 09.02.2011

  • Поняття емоцій як психічного процесу; їх загальна характеристика. Розвиток емоційної сфери дитини з перших днів до молодшого шкільного віку. Фізіологічні та психологічні особливості молодшого шкільного віку. Специфіка розвитку емоційної сфери у дитини.

    курсовая работа [47,8 K], добавлен 31.10.2014

  • Види емоцій і їх загальна характеристика. Відчуття і настрій як вид емоційного стану. Роль емоцій в політичній свідомості. Засоби і способи позначення емоцій в тексті. Комплексний підхід до вивчення способів представлення емоцій в політичному дискурсі.

    реферат [25,4 K], добавлен 13.09.2010

  • Поняття емоцій людини. Поняття і види психологічних механізмів захисту. Емоційні патерни як особові риси. Теоретичні підходи до визначення копінг-стратегій особистості. Копінг-стратегії та психозахисні механізми осіб з різним ступенем емоційного бар'єру.

    курсовая работа [59,8 K], добавлен 20.07.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.