Характеристика юнацького віку

На міжнародному симпозіумі в Москві на початку 70-х років XX ст., у якому взяли участь фізіологи, морфологи, біохіміки, педіатри, педагоги, психологи, антропологи, гігієністи і геронтологи з восьми країн, був запропонований такий етап розвитку юнацького віку: дівчата 16-20 років, хлопці - 17-20 років.

Так, американський психолог Е. Еріксон (1902 - 1994) охарактеризував вісім стадій розвитку особистості. П'ята стадія (12-18 років - особистіше самовизначення, ідентичність на противагу змішанню ролей та конформізму) і шоста стадія (19-20 років - інтимність, психологічна близькість на противагу психічній ізольованості) відповідають юнацькому віку (рання юність та рання дорослість).

Інший американський психолог Е. Коуен виділяє юнацький вік як період з 18 до 22 років, пов'язуючи кризу розвитку з чіткою чи невпевненою ідентифікацією при вирішенні основних завдань розвитку та наявних ресурсів розвитку. Російський психолог Г.С. Абрамова виділяє юнацький період, аналогічно до Е. Коуена - від 18 до 22 років, зазначаючи, що юність характеризується як період виражених соціальних потреб.

Як бачимо, в розглянутих класифікаціях відсутня єдина думка стосовно нижніх і верхніх меж юності у системі вікових періодів: в переважній більшості автори вважають початком юності 16-17 років, кінцем цього періоду, відповідно, 17-25 років.

З початком XXI століття період пубертації розпочинається значно раніше (так звана акселерація). Відповідно, верхню межу юнацького віку необхідно „шукати" в рамках молодості, а інколи навіть зрілого віку. Тому, з точки зору І.Ю. Кулагіної та В.М. Колоцького, межа юності і молодості знаходиться близько 20-23 років, при цьому юність розглядається як початок дорослого життя. Дитинство залишається в минулому, а відчуття того, що все життя попереду, дає можливість експериментувати, легко переносити помилки і бути в активному пошуку власного життєвого шляху, без страху зробити непоправну помилку

Отже, трактування юності як періоду онтогенетичного розвитку залежить від принципових установок автора певного підходу, концепції та критеріїв, покладених в основу періодизації.

Таким чином, хронологічні межі юнацького віку визначаються у психології по різному. Межа між підлітковим і юнацьким віком досить умовна і в одних схемах періодизації вік від 14 до 17 років розглядають як завершення підлітковості, а в інших - відносять до юності. Верхня межа юнацького періоду ще більш розмита, оскільки є історично та соціально обумовленою й індивідуально варіативною.

Проте, зв'язки між нервовими клітинами формуються протягом всього періоду індивідуального розвитку (цей процес не припиняється й у дорослих) і залежить від того, чи навантажуємо ми свій мозок роботою.

Набуття знань, отримання нової інформації, збагачення асоціаціями веде до посиленого розвитку зв'язків між окремими нервовими клітинами та відділами головного мозку.' Оскільки пластичність мозку в юнацькому віці досить значна, то нервові функції розвиваються і ускладнюються під впливом оточуючого середовища, зокрема процесів навчання та учіння, що вдосконалює будову й роботу центральної нервової системи. В юнацькому віці закінчується дозрівання лобних областей, а, відповідно, завершується формування механізмів довільної уваги й вибіркового сприйняття. Все вищеназване створює в юнаків широкі можливості для навчання й розвитку розумової діяльності, Старші школярі знаходяться на етапі завершення статевого розвитку та початковій стадії фізичної зрілості. Вони готові до значних фізичних і розумових навантажень.

Фізичний розвиток впливає і на розвиток певних якостей особистості. Так, серед старшокласників, як і серед людей будь-якого віку, розрізняються три головні типи будови тіла: екдоморфний (з надлишком ваги), мезоморфний (стрункий, мускулистий), ендоморфний (худий, кістлявий). Важливо враховувати належність юнака чи дівчини до того чи іншого типу, оскільки цінність їх в очах однолітків неоднакова (перевага надається мезоморфному типу), відповідно і їх вплив на становлення особистості теж різний.

Старшокласники ендоморфного типу часто не мають симпатії серед однолітків, це ускладнює їх входження в малу групу, їм частіше, ніж іншим, необхідна підтримка. І навпаки, юнаки і дівчата з мезоморфним типом будови тіла знаходяться завжди в центрі уваги, адже зі струнким тілом асоціюються якості ватажка, спортивність, енергійність у хлопців та краса, привабливість у дівчат.

Проте, вплив типу будови тіла на особистість не однозначний і не фатальний. Багато залежить від особливостей розвитку самосвідомості старшокласника. Один, усвідомивши свою фізичну слабкість, пасивно підкоряється або починає відчувати себе неповноцінним. Інший компенсує недолік досягненнями в іншій сфері (наприклад, у навчанні). Третій намагається виправити фізичний недолік (наприклад, заняттями спортом). Вибір цих варіантів обумовлений як особистісною позицією старшокласника, так і позицією дорослих, що його оточують.

Разом з тим, статева зрілість старшокласника ще не означає зрілості соціальної. Юність - це перехід від фізіологічної зрілості до зрілості соціальної, змістом якої є включення старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм та правил, які існують у суспільстві. Соціальна зрілість в наш час настає пізніше, тому що необхідно значно більше часу для отримання необхідної освіти, оволодіння професією та завершення процесів соціалізації.

Характерний рівень когнітивного розвитку в юнацькому віці - формально-логічне, формально-операціональне мислення. Це абстрактне, теоретичне, гіпотетико-дедуктивне мислення, не пов'язане з ситуативно- конкретними умовами зовнішнього середовища.

Навчання у старших класах школи пов'язано зі значними змінами і ускладненням структури і змісту учбового матеріалу, збільшенням його об'єму, що підвищує рівень вимог до учнів. Від них очікують гнучкості, універсальності, продуктивності пізнавальної діяльності, чіткості, самостійності при вирішенні когнітивних задач.

Спрямованість у майбутнє, постановка завдань професійного й осо- бистісного самовизначення відображається на всьому процесі психічного розвитку, включаючи й розвиток пізнавальних процесів.

Інтерес до школи й учіння у старшокласників, порівняно з підлітками, помітно підвищується, оскільки учіння набуває безпосереднього життєвого змісту, пов'язаного з майбутнім. Також виникає виражений інтерес до різних джерел інформації (книги, ЗМІ, Інтернет тощо). Підсилюється потреба в самостійному набутті знань. Пізнавальні інтереси набувають широкого, стійкого і дійового характеру, на вищому рівні розвитку - широкої пізнавальної потреби на базі розвитку такого новоутворення, як теоретичне ставлення до знань. Індивідуальна спрямованість й вибірковість інтересів пов'язана з життєвими планами. Зростає свідоме ставлення до праці й учіння.

Значно складніших рівнів свого розвитку в ранній юності досягає процес сприймання, що стає складним інтелектуальним процесом. Це виявляється у довільних його формах, в перцептивних діях планомірного спостереження за певними об'єктами, самоспостереження за своїми діями, актами поведінки, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.

Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласників досконалішої репродуктивної уяви, і, водночас, у них розвивається продуктивна уява, що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності. Немає старшокласника, який би не мріяв про своє майбутнє. У старшокласників, порівняно з підлітками, спостерігається набагато критичніше ставлення до витворів своєї уяви. Вони співвідносять образи уяви з реальною дійсністю, зі своїми можливостями.

Відбувається в ці роки й удосконалення пам'яті старших школярів. Це відноситься не тільки до того, що збільшується об'єм пам'яті, а й до того, що значною мірою змінюються способи запам'ятовування. Поряд з мимовільним запам'ятовуванням у старших школярів спостерігається широке застосування раціональних прийомів довільного запам'ятовування матеріалу. Вони набувають метакогнітивних умінь (такі як поетапний контроль і саморегуляція), які, в свою чергу, впливають на ефективність їх пізнавальних стратегій. Тобто, пам'ять старшокласників характеризується подальшим зростанням довільності та продуктивності логічного запам'ятовування. Відбувається спеціалізація пам'яті, пов'язана з провідними інтересами старшокласників та їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Помітно зростає і продуктивність пам'яті стосовно абстрактного матеріалу. Старшокласники переконуються, що запам'ятовування не зводиться до розуміння, що потрібні спеціальні прийоми запам'ятовування, збереження та відтворення. Вони прагнуть оволодіти своєю пам'яттю, керувати нею, збільшувати її продуктивність.

У старшому шкільному віці свідомо і цілеспрямовано формуються такі якості характеру, як сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль, осмисленість, критичність тощо. Проте продуктивність зусиль юнаків залежить часто від настрою: декому важко переходити від неробочого стану до праці, дехто часто лінується, відволікається. Захоплення „надзвичайними пригодами" призводить до ігнорування повсякденних обов'язків, внаслідок чого виникають міжособистісні конфлікти з дорослими - батьками та учителями. Незадоволення світом дорослих та бунт проти нього - це результат нової здатності оперувати ідеальним. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму. Вони критично ставляться до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих, схильні до постановки проблем, до диспутів і філософствування.

На думку відомого українського психолога Г.С. Костюка, важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому періоді є інтенсивне інтелектуальне дозрівання.

Аналіз даного напрямку розвитку старших школярів показує, що всі їхні психічні функції переважно сформовані, йде період стабілізації особистості. В цей період триває розвиток розумових здібностей, і, як наслідок, розширення свідомості буття, границь уяви, діапазону суджень і проникливості. Ці зростаючі можливості пізнання сприяють швидкому накопиченню знань, що відкривають перед юнаками ряд питань і проблем, які можуть як ускладнити, так і збагатити життя. Варто відмітити, що в старших класах школи розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що старшокласники стають здатними виконувати всі види розумової роботи дорослої людини. Активно розвивається теоретичне мислення, що дає можливість старшокласникам на основі загальних посилок будувати гіпотези, перевіряти їх, що свідчить про пріоритетний розвиток логічного мислення. Пізнавальні процеси учнів здобувають такі якості, які роблять їх більш досконалими і гнучкими, причому розвиток засобів пізнання дуже часто випереджає особистісний розвиток старшокласників. Якщо говорити більш конкретно, то когнітивний розвиток у цьому віковому періоді характеризується розвитком абстрактного мислення й використанням метакогнітивних навичок - ці два фактори впливають як на широту й зміст думок юнаків, так і на їх здатність до моральних міркувань.

Однак творчий потенціал особистості не зводиться лише до якостей її інтелекту. Експериментальні дослідження ряду психологів: Д.Б. Бого- явленської, В.О. Моляко, О.Л. Музики, Т.М. Лисянської, В.А. Петров- ського та ін. свідчать, що на відміну від простої доцільної діяльності, творчість має цілеполагаючий характер. Причому інтелектуальна творчість, швидше за все, є частиною більш загальної властивості - активності суб'єкта, включаючи його готовність і здатність до самозміни. Ця властивість проявляється в будь-якій діяльності - соціальній, художній, моральній тощо. В цілому розвиток пізнавальних процесів і, зокрема, інтелекту в юнацькому віці має кількісну і якісну сторону, що забезпечує інтенсивний когнітивний і особистісний розвиток, формування і розвиток індивідуальності.

Видатний швейцарський психолог Ж. Піаже здійснив суттєвий вплив на становлення й розвиток вікової психології, зокрема у вирішенні питань розвитку мислення та інтелекту в ранньому юнацькому віці.

За даними Ж. Піаже, основна особливість розвитку логічного мислення (у віці від 12 до 18 років) полягає в новому орієнтуванні суб'єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого й потенційно можливого. Це дає можливість фундаментально переорієнтуватися суб'єктові в його ставленні до пізнавальних завдань. Учень прагне розкрити реальне в можливому через сукупність гіпотез, які вимагають перевірки або доведення. Гіпотези, які не підтверджуються фактами, відкидаються; гіпотези, які підтверджуються, набувають статусу наукового відкриття чи наукової теорії.

Таким чином, старшокласники переходять до вищих рівнів абстрактного та узагальнюючого мислення. Учні цього віку більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Розрізнені знання перетворюються в систему знань, яка є основою формування наукового світогляду, зокрема, переконань. Актуальною стає потреба в науковому обґрунтуванні, пошуку теоретичних пояснень явищ дійсності, логічному доведенні їх існування. Завдяки цьому процес міркування стає економнішим і продуктивнішим; формується система взаємопов'язаних узагальнених і образних операцій. Мислення стає дедуктивно-гіпотетичним завдяки перетворенню конкретних мисленнєвих операцій на формальні, які включаються в єдину, цілісну систему. Тому когнітивні структури в юнацькому віці мають складну будову й індивідуальну своєрідність. Описані зміни когнітивних структур служать передумовою виникнення здатності до інтроспекції, до рефлексії.