Особливості прояву ціннісних орієнтацій підліткового та юнацького віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості прояву ціннісних орієнтацій підліткового та юнацького віку

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження особливостей прояву ціннісних орієнтацій підліткового та юнацького віку

1.1 Вікові особливості підліткового віку (10-14 років)

1.2 Вікові особливості юнацького віку (15-25 років)

1.3 Поняття «ціннісні орієнтації», особливості їх прояву у підлітковому та юнацькому віці

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Експериментальне дослідження особливостей прояву ціннісних орієнтацій підліткового та юнацького віку

2.1 Загальна характеристика методів дослідження

2.2 Методики дослідження

Розділ 3. Хід та результати дослідження

3.1 Характеристика вибірки

3.2 Дослідження ціннісних орієнтацій (М. Рокич) у підлітків та юнаків

3.3 Дослідження сенсо - життєвих орієнтацій (Д.М. Леонтьєв) у підлітків та юнаків

3.4 Дослідження ціннісних орієнтацій (О.І. Мотков, Т.А. Огнєва) у підлітків та юнаків

Висновки до третього розділу1

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

У підлітковому віці активно формується самосвідомість, виробляється власна незалежна система еталонів самооцінювання та самовідношення, усе більш розвиваються здібності проникнення у свій власний світ.

Юнацький період дуже важливий в розвитку «Я-концепції», у формуванні самооцінки як основного регулятора поведінки і діяльності, який робить безпосередній вплив на процес подальшого самопізнання, самовиховання і в цілому розвитку особистості.

Дослідженням особливостей підліткового та юнацького віку займалися такі вітчизняні автори: К.О. Абульханова-Славська, В.А. Аверин, Л.І. Божович, Б.С. Братусь, Л.С. Виготський, І.В. Дубровіна, І.С. Кон, Г. Крайг, І.Ю. Кулагіна, В.Н. Колюцкий, Д.О. Леонтьєв, В.С. Мухіна, Л.Ф. Обухова, А.О. Реан, О.І. Туревська, Г. Шихі та ін. та зарубіжні автори: Дж. Бартлетт, М. Харріс, Ф. Райс, Х. Ремшмідт, Д.Б. Ельконін, Е. Ериксон, Д.В. Ярцев та ін.

Дослідженням прояву ціннісних орієнтацій підліткового та юнацького віку займалися такі вітчизняні автори: В.Г. Алексєєва, А.Г. Асмолов, Т.В. Корнілова, Є.І. Головаха, Я. Гудечек, К.С. Дівісенко, С.Я. Єрмалович, А.Г. Здравомислов, І.Ф. Кліменко, О.І. Мотков, Д.О. Леонтьєв, М. Рокич, М.С. Яницький та ін. та зарубіжні автори: Г.Л. Будінайте та ін.

Об'єкт - ціннісні орієнтації підліткового та юнацького віку.

Предмет - психологічні особливості прояву ціннісних орієнтацій при переході з підліткового до юнацького віку.

Мета - виявити вплив ціннісних орієнтацій на сенсові-життєві орієнтації.

Завдання:

1. Здійснити аналіз теоретичних наукових джерел зазначеної проблеми.

2. Концептуалізувати поняття ціннісних орієнтацій.

3. Здійснити дослідження та верифікацію отриманих результатів.

Актуальність дослідження.

Проблема ціннісних орієнтацій набуває особливу значущість в процесі формування особистості у підлітковий період. Підлітковий період супроводжується кризою підліткового віку. В цьому віці формуються життєві цінності особистості. У різні періоди життя особистості ієрархія ціннісних орієнтації видозмінюється, не втрачаючи при цьому визначального впливу на її життєдіяльність. Це особливо виразно проявляється в період ранньої юності, який найбільш сензитивний для утворення системи ціннісних орієнтацій як стійкої властивості особистості. Саме ціннісні орієнтації сприяють становленню світогляду і відношення юнаків до процесу професійного самовизначення. Суб'єктивні цінності юнаків гармонійно поєднуються з пріоритетами професійної діяльності, утворюючи ціннісно-сенсову єдність.

Важливо виявити особливості прояву ціннісних орієнтацій підліткового та юнацького віку, провести порівняльний аналіз цінностей у підлітковому та юнацькому віці знайти спільні риси та відмінності.

Практична значимість дослідження.

Знаючи особливості прояву ціннісних орієнтацій підліткового та юнацького віку, можна враховуючи ці особливості будувати навчально-виховний процес тами чином, щоб впливати саме на провідні цінності даного вікового періоду. Результати отримані на основі експериментального дослідження будуть корисні практичним психологам шкіл.

Вибірка досліджуваних: учні загальноосвітньої школи загальна кількість 50 чоловік. З них 25 учнів підліткового віку - 5 учнів 7-А класу у віці 10-11 років, 10 учнів 8-А класу у віці 11-12 років, 10 учнів 9-А класу у віці 13-14 років та 25 учнів юнацького віку - 10 учнів 10-Б класу у віці 15-16 років, 10 учнів 11-А класу у віці 16-17 років та 5 студентів професійного технічного училища у віці 17-18 років.

У дослідженні нами були використані наступні методики:

1. Методика «Ціннісні орієнтації» (М. Рокич) (Див. додаток 1) [50];

2. Методика «Сенсо - життєві орієнтації» (Д.М. Леонтьєв) (Див. додаток 2) [32];

3. Методика «Ціннісні орієнтації» (О.І. Мотков, Т.А. Огнєва) (Див. додаток 3) [40].

У нашому дослідженні використовувавався метод рангової кореляції Спірмена.

Структура роботи: диплом складається з трьох розділів: теоретичного, експериментального та ходу і резальтату дослідження. Кількість сторінок - 140, кількість таблиць - 12, кількість додатків - 13, кількість використаних джерел - 78.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ПІДЛІТКОВОГО ТА ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

криза підлітковий світогляд ціннісний

1.1 Вікові особливості підліткового віку (10-14 років)

У наш час підлітковий період - це вік від 10-11 до 15-16 років, який переходить в юнацький, умовно обмежуваний двадцятьма роками. Грані переходу від дитинства до юності і від юності до зрілості умовні.

Підлітковий вік від 10-11 до 15-16 років - перехідний, передусім у біологічному сенсі. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік суперечливий, він характеризується максимальними диспропорціями в рівні і темпах розвитку.

Провідна діяльність - інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

Центральний новотвір - почуття дорослості. Воно виражається в тому, що рівень домагань підлітка випереджує майбутнє його положення, якого він фактично ще не досяг та набагато перевищує його можливості. На цьому грунті у підлітка виникають типові вікові конфлікти з батьками, педагогами та з самим собою. В цілому це період завершення дитинства і початку «дорослості».

Інші новотвори - теоретичне рефлексивне мислення, інтелектуалізація. Соціальна позиція - емансипація від дорослих і групування.

З точки зору А.О. Реана підлітковий вік займає важливу фазу в загальному процесі становлення людини як особистості, коли в процесі побудови нового характеру, структури і складу діяльності підлітка закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних установок. Займаючи перехідну стадію між дитинством та юністю, підлітковий вік є складним етапом психічного розвитку.

У підлітковому віці відбувається подальший розвиток психічних пізнавальних процесів у підлітка і формування його особистості, внаслідок чого відбувається зміна інтересів підлітка. Вони стають більше диференційованими і стійкими. Учбові інтереси вже не мають первинного значення. Підліток починає орієнтуватися на «доросле» життя.

На формування особистості в підлітковий період робить істотний вплив процес статевого дозрівання, відзначається бурхливе фізичне зростання організму, яке виражається в зміні зросту і ваги, яке супроводжується зміною пропорцій тіла. Завершується остаточна сексуальна орієнтація підлітка. З'являються вторинні статеві ознаки.

Для підлітків характерна полярність психіки:

- цілеспрямованість, наполегливість і імпульсивність, нестійкість);

- підвищена самовпевненість, безаппеляционность в судженнях швидко змінюється ранимою і невпевненістю в собі;

- потреба в спілкуванні та бажання усамітнитися;

- розбещеність в поведінці та соромливість;

- романтизм та цинізм, обачність;

- ніжність, ласкавість та жорстокість.

Розвиток пізнавальних процесів і особливо інтелекту в підлітковому віці має два боки - кількісний та якісний. Кількісні зміни проявляються в тому, що підліток вирішує інтелектуальні завдання значно легше, швидше і ефективніше, ніж дитина молодшого шкільного віку. Якісні зміни характеризують зрушення в структурі розумових процесів: важливе не те, які завдання вирішує людина, а яким чином вона це робить. Тому найбільш суттєві зміни в структурі психічних пізнавальних процесів у осіб, що досягли підліткового віку, спостерігаються саме в інтелектуальній сфері. У цей період відбувається формування навичок логічного мислення, а потім і теоретичного мислення, розвивається логічна пам'ять. Активно розвиваються творчі здібності підлітка і формується індивідуальний стиль діяльності, який знаходить своє вираження в стилі мислення [52].

Згідно Л.С. Виготському, перехідний вік включає два ряди процесів. Натуральний ряд характеризується процесами біологічного дозрівання організму, включаючи статеве дозрівання, соціальний ряд - процеси навчання, виховання, соціалізації в широкому значенні слова. Ці процеси завжди взаємозв'язані, але не паралельні. Існують різні темпи фізичного та психологічного розвитку та великі внутрішні диспропорції: окремі біологічні системи організму можуть дозрівати в різний час. Ще більше варіацій у психіці: старший підліток може бути в одних відносинах вже дорослим, а в інших - ще абсолютно дитиною, дитячі капризи та відношення до оточення уживаються в ньому з дорослістю суджень.

Соціальне змужніння за часом нетотожно фізичному. Процеси акселерації свідчать про те, що фізичне дозрівання підлітка відбувається в наш час значно швидше і закінчується раніше, ніж в минулому столітті, звідси і невизначеність нормативних критеріїв соціальної зрілості в суспільній та індивідуальній свідомості.

Згідно Л.С. Выготському, упродовж порівняно недовгого терміну відбуваються інтенсивні і глибокі зміни в рушійних силах поведінки підлітків. У підлітка не лише з'являються нові інтереси, але й відмирають старі, він не лише починає цікавитися рядом абсолютно нових для нього речей, але й втрачає інтерес до речей, які цікавили його раніше [14].

З точки зору Ф. Райса в процесі розвитку самосвідомості у підлітків спостерігаються якісні зміни мотивів, які характеризуються великою стійкістю. Багато інтересів приймають характер стійкого захоплення.

У мотиваційній сфері процесу спілкування підлітків відбуваються кардинальні зміни: втрачають свою актуальність відношення з батьками, учителями, первинну значущість набувають стосунки з однолітками. Саме спілкування підлітків стає глибшим і змістовнішим, розширюється область їх духовного та інтелектуального спілкування, з'являються такі емоційно насичені форми взаємодії, як дружба і любов.

Афіліативна потреба в приналежності якій-небудь групі найяскравіше проявляється в підлітковому віці. На початку підліткового періоду спілкування зберігає гомосоціальний характер, тобто підлітки віддають перевагу спілкуванню з однолітками тієї ж статі. Пізніше, разом з процесом статевого дозрівання, зв'язки все більше набувають гетеросоціальний ухил, при якому виникає потреба в спілкуванні з представниками обох статей.

Такий розвиток процесу спілкування підлітків вирішує багато завдань їх соціальної адаптації: освоєння підлітками гендерних ролей і поведінки, яка їм відповідає, освоєння моделей взаємодії з представниками протилежної статі, прийняття соціальних норм, цінностей та ін.

Приналежність групі дозволяє задовольнити багато потреб підлітків. Для підлітків молодшого віку велике значення має можливість розділити зі своїми друзями загальні інтереси і захоплення; також дуже важливі для них вірність, чесність та чуйність. Пізніше підлітки спрямовані на пошук такого контакту, який дозволив би їм знайти розуміння і співпереживання їх почуттям, думкам, ідеям, а також забезпечив би емоційну підтримку з боку однолітків в подоланні різних проблем, пов'язаних з віковим розвитком.

Змінюються мотиви учбової діяльності, переважає прагнення підлітка завоювати певне положення в класі, добитися визнання однолітків, що продиктовано загальними особливостями цього вікового періоду.

З віком у підлітків відбувається усе більш глибока диференціація учбових інтересів, яка в старших класах багато в чому може диктуватися і істинним, пізнавальним інтересом, і прагматичною метою - необхідністю певних предметів для складання вступних іспитів до вузу [51].

Д.І. Фельдштейн розглянув динаміку порівневого розвитку підлітків, ґрунтуючись на зміні їх потреби в самостійності і самоствердженні.

Перший рівень - «локально-примхливий» (10-11 років) - характеризується тим, що прагнення дитини до самостійності проявляється в потребі у визнанні з боку дорослих її можливостей і значення, через вирішення, як правило, приватних завдань.

Другий рівень - «право-значимий» (12-13 років) - дитина вже не задовольняється своєю участю в певній сукупності справ, рішень. У неї розгортається потреба в громадському визнанні, відбувається усвідомлення не лише своїх обов'язків, але, головне, прав в сім'ї, суспільстві.

На третьому рівні «затверджуючо-діяльному» (14-15 років) у підлітка формується готовність до функціонування у дорослому світі, яка викликає у нього прагнення застосувати свої можливості, проявити себе. Це призводить до усвідомлення підлітком своєї соціальної приналежності, загострюючи його потребу в самовизначенні, самореалізації.

Така потреба підлітка в автономії найчастіше знаходить своє вираження в його прагненні емансипуватися від контролю дорослих. Це проявляється в прагненні підлітка до просторової автономії - недоторканості свого особового простору, до свободи вибору стилю одягу, кола спілкування та ін.

У підлітковому віці активно формується самосвідомість, виробляється власна незалежна система еталонів самооцінювання та самовідношення, усе більш розвиваються здібності проникнення у свій власний світ.

У цьому віці підліток починає усвідомлювати свою особливість і неповторність, в його свідомості відбувається поступова переорієнтація із зовнішніх оцінок (переважно батьківських) на внутрішні. Поступово у підлітка формується своя «Я-концепція», яка сприяє подальшому, усвідомленому або неусвідомленому, побудові поведінки підлітка.

Динаміка оціночних суджень від підліткового віку до юнацького полягає в тому, що оціночні судження підлітків, визначувані очікуваною оцінкою з боку однолітків, спрямовані в першу чергу на знаходження відповіді на питання, який він серед інших, наскільки він схожий на них.

У підлітковий період у зв'язку зі швидким розвитком організму виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні головного мозку. Тому для підлітків характерні перепади судинного і м'язового тонусу. А такі перепади викликають швидку зміну фізичного стану і відповідно настрою [64].

Емоції підлітків значною мірою пов'язані зі спілкуванням. Для підлітків характерна предрасположеність до негативних емоцій.

Згідно К. Е. Ізарда емоції - це особливі психічні стани, пов'язані з природженими реакціями людини, її потребами та мотивами. Емоції людини - це продукт суспільно-історичного розвитку [24].

З точки зору В. Н. Холопової у психології емоціями називають особливий клас суб'єктивних психологічних станів, які відбивають у формі безпосередніх переживань процес і результати практичної діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб людини.

Для емоційної сфери підлітків характерно:

1. надмірна емоційна збудливість, бурхливі прояви емоцій та почуттів;

2. велика стійкість емоційних переживань;

3. підвищена готовність до очікування страха, яка проявляється в тривожності;

4. протирічність почуттів;

5. сильно розвинене почуття приналежності до соціальної групи;

6. предявлення високих вимог до дружби та свої товаришів [24].

З точки зору Реана А.О. для підлітків характерна легка збудливість, різка зміна настроїв і переживань. Підліток краще, ніж молодший школяр, може управляти вираженням своїх почуттів. У певних ситуаціях шкільного життя (погана відмітка, вимова за погану поведінку) він може приховувати під маскою байдужості тривогу, хвилювання, прикрість. Але при певних обставинах (конфлікт з батьками, учителями, товаришами) підліток може проявити велику імпульсивність в поведінці. Від важко переживаної образи він здатний на такі вчинки, як втечу з дому, навіть спроба самогубства.

Величезне значення в цьому віці набуває спілкування з однолітками, яке стає гострою потребою підлітка і пов'язане з його багатьма переживаннями. Спілкування з товаришами - джерело не лише появи нових інтересів, але й становлення норм поведінки. Це пов'язано з тим, що серед підлітків виникають певні вимоги до дружніх стосунків - до чуйності, чуйності, уміння зберігати таємницю, розуміти і співпереживати [52].

З точки зору Кулагіної І.Ю. в підлітковому віці не лише бурхливо захоплюються різноманітними справами, але й також емоційно спілкуються з однолітками. Спілкування пронизує усе життя підлітків, накладаючи відбиток на навчання, позаучбові заняття та стосунки з батьками. Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування.

Різко виражені психологічні особливості підліткового віку дістали назву «підліткового комплексу». Він включає перепади настрою - від нестримних веселощів до смутку і навпаки, а також ряд інших полярних якостей, які виступають поперемінно. Причому достатніх, значимих причин для подібної зміни настрою підлітка, просто може і не бути.

Підлітки виключно егоїстичні, вважають себе центром всесвіту і єдиним предметом, гідним інтересу, і в той же час ні в один з подальших періодів свого життя вони не здатні на таку відданість і самопожертвування, як в підлітковому віці. Вони можуть пристрасно любити і обірвати ці стосунки так само несподівано, як і почали. З одного боку, вони з ентузіазмом включаються в життя суспільства, а з іншого - охоплені пристрастю до самотності. Іноді їх поведінка по відношенню до інших людей груба та різка, хоча самі вони неймовірно ранимі. Їх настрій коливається між оптимістичного до песимістичного [30].

З точки зору Туревської О.І. важливим етапом дозрівання є процес формування самосвідомості. У його основі лежить здатність особистості відрізняти себе від своєї життєдіяльності, усвідомлене відношення до своїх потреб і здібностей, потягів, переживань та думок.

У підлітків суб'єктивний образ «Я» складається в більшому ступені від думки оточення. Обов'язковим компонентом самосвідомості є самооцінка. Часто у підлітків самооцінка неадекватна: вона або має схильність до підвищення, або самооцінка значно занижена. Формування особистості у хлопчиків і дівчаток різні в інтелектуальному та емоційному плані. У хлопчиків яскравіше виражена здатність до абстрагування, значно ширше коло інтересів, але разом з цим, вони більш безпорадні в реальних життєвих ситуаціях. У дівчаток - вище розвинена словесно-мовна діяльність, здатність до співчуття і переживання. Вони чутливіші до критики своєї зовнішності, ніж до критичних оцінок їх інтелектуальних здібностей. Підліток прагне до самостійності, але в проблемних життєвих ситуаціях він намагається не брати на себе відповідальність за прийняті рішення і очікує допомоги з боку дорослих.

Провідною діяльністю в цьому віці є комунікативна, спілкуючись в першу чергу зі своїми однолітками підліток отримує необхідні знання про життя. Дуже важливою для підлітка є думка про нього групи, до якої він належить. Сам факт приналежності до певної групи надає йому додаткову упевненість в собі. Положення підлітка в групі, ті якості, які він перебуває в колективі істотним чином впливають на його поведінкові мотиви. Ізольованість підлітка від групи, може викликати фрустрацію і бути чинником підвищеної тривожності.

Підліткова фаза первинної соціалізації, у підлітковий період підлітки знаходяться на утриманні батьків або держави. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий, для нього характерно диспропорції рівнів та темпів розвитку. Велика група підлітків знаходиться як би в стані «соціального спокою»: дорослі ставляться до підлітка як до дитини. При вже досить сформованому характері ще в слабкому ступені виражені соціальні нашарування. Проекція ж сімейних взаємовідносин і установок служать для підлітка орієнтиром в повсякденному житті і міжособистісних відносинах.

До чинників, які визначають самосвідомість підлітка можна віднести наступні:

- інтелектуальна зрілість, в яку включається і моральний світогляд;

- розуміння своєї індивідуальної єдності та відмінності від інших;

- формування моральної самосвідомості;

- самовизначення в майбутньому, вибір професії;

- остаточне становлення соціальних установок (загальної системи в цілому);

- своєрідність акцентуації характеру;

- формування дружніх стосунків, поява першого кохання, а разом з ними таких моральних почуттів та переконань як чесність, вірність, порядність.

Саме у цей період розвитку особистості, самооцінка підлітка набуває адекватнішого характеру, стає самокритичною в нормі свого розвитку. При неадекватному самовідношенні формується завищена або занижена самооцінка.

У цей найбільш складний та кризовий період в розвитку особистості, підліток особливо потребує допомоги і розуміння з боку дорослих. Він хоче бути дорослим і йому треба надати право на цю дорослість за умови розвитку самосвідомості, адекватної самооцінки, відповідальності, самостійності.

На кожному етапі формування особистості виникає цілий ряд завдань, які мають бути досягнуті до кінця того або іншого періоду. Підлітковий вік повинен закінчитися, коли виконані такі завдання (фізіологічні, когнітивні, соціальні та психічні):

- реконструкція фізичного образу «Я», поступовий перехід до дорослої сексуальності;

- розвиток абстрактного мислення, розширення тимчасової перспективи;

- часткове звільнення від опіки батьків, становлення особистості в колективі однолітків, де передбачається конкуренція та співпраця з партнерами обох статей;

- розвиток в системі виборів, які сприяють формуванню цілісної особистості [62].

Поняття «криза» стосовно підліткового періоду використовується і для того, щоб підкреслити тяжкість, хворобливість перехідного стану від дитинства до дорослості, цього періоду розпаду. Для підліткової кризи раніше застосовувалася така характеристика, як «нормальна патологія», проти чого досить різко виступав Л.С. Виготський. У свою чергу поняття «критичний період» часто використовується в загальномовному сенсі з метою підкреслити значущість етапу в загальному ході розвитку, воно застосовується і в тому сенсі, в якому це поняття було запозичене психологією з ембріології, де воно служить характеристикою періоду онтогенезу, що відрізняється підвищеною уразливістю, особливою чутливістю організму або його частини до ушкоджуючих дій, що поширюється і на психологічні характеристики. Стосовно підліткового віку це образно пояснював Л.С. Виготський [14].

Криза - це важкий перехідний стан, який характеризується недостатністю наявних можливостей для підтримки життєдіяльності на оптимальному рівні. Для подолання кризових ситуацій знаходяться нові моделі життєдіяльності [48].

З точки зору Ф. Райс психологічна криза розглядається в довідковій літературі як стан психічної дестабілізації та реінтеграції, який призводить до пошуку нових адаптаційних можливостей.

Розвиток особистості підлітка має суперечливий характер. У цей період підлітки у більшому ступені прагнуть до спілкування з однолітками, формуються міжособистісні контакти, у підлітків зростає бажання бути в якійсь групі та колективі.

Підлітки стають більш самостійними, формуються як особистість, інакше починають дивитися на зовнішній світ, який оточує їх. Ці особливості в психіці підлітків переростають в підлітковий комплекс, в який входить:

- думка оточення з приводу їх зовнішності, можливостей, умінь, навичок та ін.;

- самовпевненість (підлітки досить різко висловлюються відносно інших, рахуючи свою думку єдино вірним);

- полярні почуття, вчинки і поведінка [51].

Г. Шихі розглядає кризу підліткового віку як один з найважливіших та складніших критичних періодів розвитку, автор приходить до висновку, що протікання вікової кризи проходить три фази:

- негативну, або передкритичну, коли відбувається руйнування старих звичок, стереотипів, розпад структур;

- кульмінаційну точку кризи (у підлітковому віці - це 13 років, хоча ця точка, звичайно, досить умовна);

- посткритичну фазу, т. е. період формування нових структур, побудови нових стосунків та ін.

Криза підліткового віку - це явище, яке має соціокультурну природу. Проходження підліткового періоду в різних культурах та в різні часи по-різному, воно не визначається природою людей, швидше криза пов'язана з культурними особливостями суспільства. В цілому пубертат у усіх народів і в різні культурні епохи наставав в один і той же час (хоча тут є деякі варіації), і біологічна складова цього періоду скрізь однакова [74].

Таким чином, в підлітковому віці відбувається зміна емоційної сфери підлітків, на перший план виходить спілкування з однолітками, емоційна сфера не стійка, часто можуть бути зміни настрою від оптимістичного до песимістичного.

1.2 Вікові особливості юнацького віку (15-25 років)

Юність - напружений період формування моральної свідомості, вироблення ціннісних орієнтацій і ідеалів, стійкого світогляду, цивільних якостей особистості. Відповідальні і складні завдання, які стоять перед індивідом в юнацькому віці, за несприятливих громадських або мікросоціальних умов можуть призводити до гострих психологічних конфліктів і глибоких переживань, до кризового протікання юності, а також до різноманітних відхилень в поведінці юнаків і дівчат від громадських нормативів. Ціннісні орієнтації є найважливішим компонентом структури особистості.

Юність - період в розвитку особистості, який відповідає переходу від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Хронологічні межі юності визначаються по-різному, найчастіше дослідники виділяють ранню юність, т. е. старший шкільний вік (від 15 до 18 років), і пізню юність (від 18 до 23 років). До кінця юнацького періоду завершуються процеси фізичного дозрівання особистості. Психологічний зміст цього етапу пов'язаний з розвитком самосвідомості, рішенням завдань професійного самовизначення і вступом в доросле життя. У ранній юності формуються пізнавальні і професійні інтереси, потреба в праці, здатність будувати життєві плани, громадська активність.

Згідно О.І. Туревської юнацький вік є періодом інтенсивного формування системи ціннісних орієнтацій, що робить вплив на становлення характеру і особистості в цілому. Це пов'язано з появою на цьому віковому етапі необхідних для формування ціннісних орієнтацій передумов: оволодінням понятійним мисленням, накопиченням достатнього морального досвіду, зміною соціального положення. Формування переконань в юнацькому віці свідчить про значний якісний перелом в характері становлення системи моральних цінностей. Саме ціннісні орієнтації, сформовані в юнацькому віці, визначають особливості і характер стосунків особистості з навколишньою дійсністю і тим самим до певної міри детермінують її поведінку.

У юнацькому віці долається залежність від дорослих і затверджується самостійність особистості. У стосунках з однолітками разом зі збереженням колективно-групових форм спілкування зростає значення індивідуальних контактів і прихильностей.

У юнацькому віці формується самосвідомість та уявлення про себе, свою особистість. У цьому віці важлива думка оточуючих, їх схвалення та підтримка.

Провідна діяльність - професійна спрямованість.

Центральний новотвір - особистісне та професійне самовизначення.

У юнацькому віці послідовно з'являються дві особливі форми самосвідомості: почуття дорослості та «Я-концепція» [62].

З точки зору А.О. Реана із завершенням підліткового віку і переходом в юнацький вік відзначається прогресуючий розвиток теоретичного мислення. Розвиток абстрактно-логічного мислення, який триває в юнацькому віці, зумовлює появу не лише нової інтелектуальної якості, але й відповідної потреби.

Одна з особливостей юнацького віку полягає в тому, що широта інтелектуальних інтересів часто поєднується в ранній юності з розкиданістю, відсутністю систематизованості поглядів і підходів, а також адекватної оцінки своїх можливостей. Багато юнаків схильні перебільшувати рівень своїх знань і особливо розумових можливостей.

У цьому ж віці у юнаків відзначається певна внутрішня суперечність розвитку уваги. Об'єм уваги, її здатність тривало зберігати інтенсивність і перемикатися з одного предмета на інший з віком збільшуються і досягши юнацького віку знаходяться на дуже високому ступені розвитку.

Юнацький вік характеризується посиленням індивідуальних відмінностей між юнаками та дівчатами. Розвиток інтелекту у юнаків на цьому етапі тісно пов'язаний з розвитком у них творчих здібностей, які припускають не просто засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи і створення нового.

Ще однією особливістю розвитку когнітивної сфери в юнацькому віці є те, що розумовий розвиток старшокласника полягає не стільки в накопиченні певних умінь і зміні окремих властивостей свого інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності. Індивідуальний стиль діяльності - це індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно звертається особистість в цілях найкращого урівноваження своєї індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності [52].

З точки зору Дж. Баттерворту та М. Харрису при переході від підліткового до юнацького віку самопізнання молодої людини втрачає свою емоційну напруженість і існує вже на спокійному емоційному фоні. Загальна спрямованість юнаків і дівчат на майбутнє створює сприятливі психологічні основи для більшої відкритості юнаків різноманітним переживанням.

Юність - це вік специфічної емоційною сенситивности. У цей період інтенсивно реалізуються і розквітають за сприятливих умов усі ті потенції емоційності особистості, які закладені в її натурі. Емоції відіграють найважливішу роль у формуванні, закріпленні і в дієвій реалізації моральної спрямованості особистості [6].

З точки зору Л.І. Божович у юнацькому віці, на перше місце висуваються мотиви, пов'язані з життєвим планом юнаків, їх намірами в майбутньому, світоглядом та самовизначенням.

За своєю будовою мотиваційна сфера юнаків починає характеризуватися не підпорядкованістю мотивів, а їх ієрархічною структурою, наявністю певної системи супідрядності різних мотиваційних тенденцій на основі провідних суспільно значимих мотивів, які стали цінними для особистості. За механізмом дії мотиви не безпосередньо діють, а виникають на основі свідомо поставленої мети і свідомо прийнятого наміру.

Для емоційного життя юності характерне те, що в ці роки не лише переживаються предметні почуття (спрямовані на певну подію), але й формуються узагальнені почуття (почуття прекрасного, почуття трагічного, почуття гумору та ін.). Ці почуття виражають вже загальні, більш менш стійкі світоглядні установки особистості, які називають світоглядними почуттями [8].

З точки зору Г. Крайга при переході від підліткового до юнацького віку самопізнання юнаків втрачає свою емоційну напруженість і існує вже на спокійному емоційному фоні.

Загальна спрямованість юнаків і дівчат на майбутнє створює сприятливі психологічні основи для більшої відкритості юнаків різноманітним переживанням. Естетичні почуття, переживання, пов'язані з появою нових видів діяльності, почуття закоханості, радість творчості, інтерес до світу почуттів іншої людини, особливо однолітка - усе це обумовлює емоційну сприйнятливість юнаків, властиву цьому віку. Крім того, в цьому віці у розвиваються здібності віддаватися переживанням та новим враженням.

У юнацькому віці у юнаків і дівчат виникає і точніше регулювання почуттів, зокрема, досконаліше володіння вираженням своїх почуттів і настроїв. Якщо підліток може приховувати свої переживання, то юнак уміє не лише приховувати переживані ним почуття, але й маскувати їх [29].

Згідно О.В. Хухлаєвої у юнацькому віці, відбувається формування загальної емоційної спрямованості особистості, тобто закріплення ієрархізації власної цінності тих або інших переживань.

Емоції відіграють найважливішу роль у формуванні, закріпленні і в дієвій реалізації моральної спрямованості людини. Проте вони завжди являють собою оцінку, а не цінність. В той же час при будь-якій моральній спрямованості кожна людина хотіла б бути щаслива, а щастя є не лише об'єктивними досягненнями людини, але й певними її яскравими переживаннями, яке є цінними самі по собі. Цінність одних і тих же переживань відрізняється у різних осіб. Емоційна спрямованість, пов'язана з функціонуванням емоції в якості цінності, і тільки за цією ознакою вона відрізняється від морально-світоглядної [71].

З точки зору І.С. Кона в юнацькому віці істотно оновлюються мотиви спілкування. Відбувається поглиблення і диференціація дружніх зв'язків на основі емоційної, інтелектуальної близькості юнаків. Руйнується групове спілкування з однолітками, посилюються контакти з особами протилежної статі, а також з дорослими при виникненні складних життєвих ситуацій.

Динаміка оціночних суджень у юнаків визначаються власним ідеалом та спрямовані на знаходження відповіді на питання, які вони в очах оточення, наскільки вони відрізняється від оточуючих і наскільки вони близькі до свого ідеалу.

Одним з істотних моментів стає формування почуття дорослості, причому дорослості не взагалі, а саме чоловічої і жіночої.

Іншою особливістю мотивації спілкування в юнацькому віці є тенденція до пошуку близьких дружніх зв'язків, які грунтуються на глибокій емоційній прихильності і спільності інтересів. І.С. Кон називає її потребою в alter ego, другого «Я», яка є найважливішою потребою в ранній юності.

Формується інтерес до певної професії, потреби в самоактуалізації і самовираженні, вибір тієї або іншої професії молодою людиною часто визначається соціальною престижністю цієї професії, освітнім рівнем і професією батьків, матеріальним добробутом сім'ї, зарплатнею та ін.

У віці від 11 до 19 років відбуваються корінні перетворення у будові мотиваційної сфери юнаків. Вона набуває ієрархічного характеру, мотиви виникають на основі свідомо прийнятого рішення, багато інтересів приймають характер стійкого захоплення.

Згідно І.С. Кона для ранньої юності типова ідеалізація друзів і самої дружби. Потребуючи сильних емоційних привязанностях, молоді люди часом не помічають реальних властивостей партнера. Юнацька мрія про любов виражає передусім потребу молодої людини в емоційному контакті, розумінні, душевній близькості [27].

Згідно А.О. Реана юнацький період дуже важливий в розвитку «Я-концепції», у формуванні самооцінки як основного регулятора поведінки і діяльності, який робить безпосередній вплив на процес подальшого самопізнання, самовиховання і в цілому розвитку особистості. У цей період у молодих людей активно формується самосвідомість, виробляється власна незалежна система еталонів самооцінювання та самовідношення, усе більш розвиваються здібності проникнення у свій внутрішній світ [52].

І.С. Кон вважає, що соціалізація особистості є процесом формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння особистістю соціального досвіду, в ході якого вона перетворить соціальний досвід у власні цінності і орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми і шаблони поведінка, які прийняті в цьому суспільстві або групі.

Ранній юності властиве переживання своєї самотності, своїй непричетності до інших людей. Юнаки дивляться на життя дорослих з дистанції молодших, які вже відчувають в собі сили бути старшими. Ця дистанція-віддаленість від дорослого життя, дозволяє їм зблизитися з однолітками, оскільки самотність юнаків - це не порожнеча, це енергетичне джерело, яке вимагає спрямованого виходу енергії - вимагає дії.

І. С. Кон вважає, що найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я». Становлення самосвідомості відбувається за декількома напрямкам:

1. відкриття свого внутрішнього світу, юнаки починають сприймати свої емоції не як похідні від зовнішніх подій, а як стан свого «Я», з'являється почуття своєї особливості, несхожість на інших, іноді з'являється і почуття самотності;

2. з'являється усвідомлення безповоротності часу, розуміння кінцівки свого існування. Саме розуміння неминучості смерті примушує людину серйозно замислитися про сенс життя, про свої перспективи, про своє майбутнє, про свої цілі.

3. формується цілісне уявлення про себе, відношення до себе з урахуванням думки інших людей про себе і самоспостереження.

4. відбувається усвідомлення і формується відношення до сексуальної чутливості, яка зароджується.

У структурі самосвідомості можна виділити:

1. усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого «Я» («Я» як діючий суб'єкт);

2. усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей «Реальне Я» і «Ідеальне Я»;

3. пізнавальні, когнітивні уявлення про себе («Я як спостерігаючий об'єкт»);

4. емоційне, чуттєве уявлення про себе.

В цілому можна виділити три пласти свідомості особистості:

1. відношення до себе;

2. відношення до інших людей;

3. очікування відношення інших людей до себе [29].

Г. Крайг вважає, що в юнацькому віці юнаки вже самі значною мірою можуть регулювати число і склад осіб, які їх оточують і з якими вони спілкується, таким чином, забезпечують собі з боку цього оточення певний потік психологічних дій. Динаміка розвитку в ранній юності залежить від ряду умов. Передусім, це особливості спілкування зі значимими людьми, що істотно впливає на процес самовизначення. Вже в перехідний період від підліткового до юнацького віку виникає особливий інтерес до спілкування з дорослими [29].

І.С. Кон визначає найважливіші новоутворення юнацького віку:

1. формування статевої ідентичності. У ранній юності формування статевої ідентичності пов'язане не лише з певними психосексуальними потягами до протилежної статі, але й різними соціосексуальними орієнтаціями, де істотне місце займає певна система статевих ролей. Переживання статевої ідентичності припускає наявність у людини певних зразків поведінки відповідної статі. Ідеальні уявлення про чоловіків і жінок і реальна поведінка юнаків, знаходитися як би в різних планах і практично не перетинається;

2. самовизначення особистості «Я-концепція». Становлення особистості включає також становлення відносно стійкого образу «Я», тобто цілісного уявлення про себе. Інтенсивно розвивається саморегуляція, підвищується контроль над своєю поведінкою, проявом емоцій. Настрій стає стійким та усвідомленим;

3. орієнтація на майбутнє - первинний вибір життєвого шляху. У юності часовий горизонт розширюється як углиб, охоплюючи віддалене минуле й майбутнє, так і вшир, включаючи вже не лише особисті, але й соціальні перспективи. Зміна тимчасової перспективи тісно пов'язана з переорієнтацією юнацької свідомості із зовнішнього контролю на внутрішній самоконтроль і зростанням потреби в досягненні. І те і інше сильно залежить від соціальних та культурних умов. Для ранньої юності характерна спрямованість у майбутнє;

4. світогляд. Самовизначення, стабілізація особистості в ранній юності пов'язані з виробленням світогляду. Відкривається внутрішній світ. Інтелектуальний розвиток, який супроводжується накопиченням і систематизацією знань про світ, і інтерес до особистості, рефлексія опиняються в ранній юності тією основою, на якій будуються світоглядні погляди;

5. диференціація здібностей. Характерна риса юнацького віку - формування життєвих планів. Це явище одночасно соціального та етичного порядку. Прагнення до самоствердження змінюється більш реалістичним та критичним самоаналізом та самовихованням;

6. моральна стійкість поведінки. У своїй поведінці старшокласник усе більш орієнтується на власні погляди, переконання, які формуються на основі отриманих знань і власного життєвого досвіду. Знання про навколишній світ і норми моралі об'єднуються в його свідомості в єдину картину. Завдяки цьому моральна саморегуляція стає повнішою і осмисленою [27].

Е. Ериксон вважає, що особистість як сутність людини - зовсім конкретна система взаємин, які виникають між індивідами в процесі колективної діяльності, особистість існує не усередині, але поза реальним індивідом, усередині ж не завжди адекватне самопочуття особистості, її самосвідомість, її сумнів, її думка про саму себе [76].

Почуття дорослості пов'язане з етичними нормами поведінки, які засвоюються юнаками в цей час. З'являється моральний «кодекс», який пропонує юнакам чіткий стиль поведінки в дружніх відносинах з однолітками.

Поряд з почуттям дорослості Д.Б. Ельконіним розглядається юнацька тенденція до дорослості -- прагнення здаватися і вважатися дорослим.

Бажання виглядати в чужих очах дорослим підсилюється, коли не знаходить відгуку в навколишніх. У той же час зустрічаються юнаки і з неяскраво вираженою тенденцією -- їх претензії на дорослість виявляються епізодично, в окремих несприятливих ситуаціях, при обмеженні їх волі, самостійності [75].

І.Ю. Кулагіна вважає, що розвиток дорослості в різних її проявах залежить від того, у якій сфері намагається затвердитися юнак, який характер здобуває його самостійність -- у відносинах з однолітками, використанні вільного часу, різних заняттях, домашніх справах. Важливо і те, задовольняє його формальна самостійність, зовнішня, удавана сторона дорослості або потрібна самостійність реальна, яка відповідає глибокому почуттю. Істотно впливає на цей процес система відносин, у яку включений юнак, -- визнання або невизнання його дорослості батьками, вчителями й однолітками.

У юнацькому віці виникає інтерес до свого внутрішнього світу, а потім відбувається поступове ускладнення і поглиблення самопізнання. Юнак відкриває для себе свій внутрішній світ. Складні переживання, пов'язані з новими відносинами, свої особистісні риси, вчинки аналізуються їм пристрастно. Він хоче зрозуміти, який він є насправді, і уявляє собі, яким він хотів би бути. Пізнати себе йому допомагають друзі, у яких він дивиться, як у дзеркало, у пошуках подібності, і почасти близькі й дорослі. Особистісна рефлексія, потреба розібратися в собі самому породжують чесніть у спілкуванні з однолітками.

І.Ю. Кулагіна вважає, що самоаналіз, іноді надмірний, перехідний у самокопання, приводить до невдоволення собою. Самооцінка в юнацькому віці виявляється низкою по своєму загальному рівню [30].

Згідно В.С. Мухіної пізнання себе, своїх різних якостей приводить до формування когнітивного (пізнавального) компонента «Я-конценції». З ним пов'язані ще два -- оцінний та поведінковий. Для юнака важливо не тільки знати, який він є насправді, але й наскільки значимі його індивідуальні особливості. Оцінка своїх якостей залежить від системи цінностей, що склалася головним чином завдяки впливу родини й однолітків. Різні юнаки по-різному переживають відсутність краси, блискучого інтелекту або фізичної сили. Крім того, уявленням про себе повинний відповідати визначений стиль поведінки. Дівчина, яка вважає себе красивою, тримається зовсім інакше, ніж її однолітки-дівчата, які знаходять себе некрасивими, але дуже розумними.

Серед різних соціальних факторів, які впливають на становлення особистості, одним з найважливіших є родина. Традиційно родина -- головний інститут виховання. Те, що людина здобуває в родині, він зберігає протягом усього наступного життя. Важливість родини обумовлена тим, що в ній людина знаходиться протягом значної частини свого життя. У родині закладаються основи особистості. Виховання дітей збагачує особистість дорослої людини, підсилює її соціальний досвід. Найчастіше це відбувається в батьків несвідомо [41].

І.В. Гребенніков вважає, що в житті кожної людини батьки відіграють велику і відповідальну роль. З дитинства, вони дають дитині нові зразки поведінки, з їх допомогою він пізнає навколишній світ, їм він наслідує у всіх своїх діях. Ця тенденція усе більш підсилюється завдяки позитивним емоційним зв'язкам дитини з батьками і її прагненні бути схожим на матір і батька. Коли батьки усвідомлюють цю закономірність і розуміють, що від них багато в чому залежить формування особистості дитини, то вони поводяться так, що всі їх вчинки і поведінка в цілому сприяють формуванню в дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони хочуть їй передати [16].

Т.І. Димнова вважає, що характер емоційного відношення батьків до юнаків можна назвати батьківською позицією. Це один з найважливіших факторів, які формують особистість юнака. Існує кілька варіацій цього фактора, від домінування до повної байдужності. І постійне нав'язування контактів, і повна їх відсутність шкідлива юнаку. Дуже важливо налагодити контакт із юнаком, щоб згодом можна було говорити про віддачу з боку юнака. До юнака насамперед потрібно підходити без перебільшеної зосередженості уваги, але й без надмірної емоційної дистанції, тобто необхідний контакт вільний, а не напружений або занадто слабкий і випадковий. Мова йде про такий підхід, якому можна охарактеризувати як урівноважений, вільний, спрямований до розуму і серця юнака, орієнтована на його дійсні потреби. Це повинен бути підхід, заснований на визначеній незалежності, у міру категоричний і наполегливий, що є для юнака опорою й авторитетом, а не владним, командним наказом або поступливим, пасивним проханням [20].

В.І. Дружинін вважає, що юнаки, які виховуються в родині, де особистісними зразками для неї є батьки, отримують підготовку до наступних соціальних ролей: жінки або чоловіка, дружини або чоловіка, матері або батька. Крім того, досить сильним є соціальний тиск, тому з раннього дитинства дітей звичайно хвалять за поведінку, яка відповідає їх статі, і сварять за дії, властивої протилежної статі. Правильне статеве виховання дитини, формування почуття приналежності до своєї статі складають одну з основ подальшого розвитку її особистості.

Родина залишається ведучим інститутом у формуванні і розвитку соціально значимих цінностей і установок особистості юнака, його соціалізації. У пов'язку з цим тип родини може виступати як фактор соціального середовища, за допомогою якого здійснюється вплив макрозмін на розвиток особистості юнака [19].

Таким чином, юнацький період дуже важливий в розвитку «Я-концепції», у формуванні самооцінки як основного регулятора поведінки і діяльності, який робить безпосередній вплив на процес подальшого самопізнання, самовиховання і в цілому розвитку особистості. Найважливіші новоутворення юнацького віку: формування статевої ідентичності, самовизначення особистості «Я-концепція», орієнтація на майбутнє - первинний вибір життєвого шляху світогляд та диференціація здібностей моральна стійкість поведінки.

1.3 Поняття «ціннісні орієнтації», особливості їх прояву у підлітковому та юнацькому віці

Система ціннісних орієнтацій особистості формується в конкретних соціально-історичних умовах, відбиваючи актуальні цінності певного суспільства, які, у свою чергу, пов'язані із загальним економічним і культурним рівнем його розвитку. Оскільки норми соціуму є одним з найважливіших джерел формування ціннісних орієнтації, останні, на відміну від багатьох інших особистісних характеристик, значною мірою визначаються індивідуальними уявленнями людини про соціальну бажаність.

Термін «соціалізація» відповідає концепції, відповідно до якої людина (дитина) споконвічно асоціальна або його соціальність зводиться до потреби в спілкуванні. У цьому випадку соціальність - процес перетворення споконвічно асоціального суб'єкта в соціальну особистість, що володіє прийнятими в суспільстві моделями поведінки, що сприйняла соціальні норми та ролі.

Розуміння процесу засвоєння соціальних норм, умінь, стереотипів, формування соціальних установок і переконань, навчання прийнятим у суспільстві нормам поведінки і спілкування, варіантам життєвого стилю, входження у групи і взаємодії з їх членами як соціалізація має сенс, якщо споконвічно індивід розуміється як несоціальна істота, і його несоціальність повинна у процесі виховання переборюватися у суспільстві. В інших випадках термін «соціалізація» не підмінює і не заміняє собою відомих у педагогіці й у педагогічній психології понять навчання і виховання.

Ціннісні орієнтації особистості, по-різному інтерпретуються різними авторами. У ряді досліджень поняття «ціннісні орієнтації особистості» за своєю суттю співпадає з термінами, які характеризують мотиваційно-потребову або сенсову сферу [35].

А. Маслоу фактично не розділяє поняття «цінності», «потреби» і «мотиви», В. Франкл - «цінності» і «особисті сенси».

Згідно Є.І. Головахи, предмети потреб, будучи усвідомленими особистістю, стають її провідними життєвими цінностями» [15].

Г.Л. Будинайте та Т.В. Корнілова також підкреслюють, що особостісмини цінностями стають ті сенси, відносно до яких суб'єкт визначився, акцентуючи увагу на необхідності не лише усвідомлення сенсів, але й вирішення про їх прийняття або неприйняття. Внутрішнє прийняття усвідомлених особистістю сенсів виступає, необхідною умовою утворення особистісних цінностей [11].

М. Рокич визначає цінності як стійке переконання в тому, що певний спосіб поведінки або кінцева мета існування прийнятніше з особистісної або соціальної точок зору, чим протилежний або зворотний спосіб поведінки, або кінцева мета існування. Цінності особистості характеризуються наступними ознаками:

- витоки цінностей простежуються в культурі, суспільстві і особистості;

- вплив цінностей простежується майже в усіх соціальних феноменах, заслуговуючих вивчення;

- загальне число цінностей, що є надбанням людини, порівняно невелике;

- усі люди мають одні і ті ж цінності, хоча і в різному ступені;

- цінності організовані в системи [52].

Згідно О.І. Моткова велика вираженість зовнішніх або внутрішніх цінностей пов'язана зі ступенем задоволення базових, первинних психологічних потреб особистості: в автономії (самостійності та незалежності), в компетентності (ефективності), - в значимих міжособистісних стосунках. Їх задоволення веде до особистісного розвитку та психологічного здоров'я, до розвитку внутрішніх цінностей особистісного зростання, прихильності та любові, служіння суспільству, здоров'я. Позитивний вплив на їх розвиток робить батьківська підтримка автономності, емоційна залученість батьків в життя дітей, структурованість та зрозумілість вимог до дитини, участь дітей в цікавих, розвиваючих видах діяльності. Отже, сім'я може сприяти адекватній реалізації базових потреб дітей і розвитку внутрішніх цінностей. Дослідження О.І. Моткова показали, що більш високий рівень розвитку автономності та саморегуляції дитини сприяє більш високій мотивації та адаптації.

Слабке задоволення базових психологічних потреб веде до розвитку занепокоєння, проблем з психологічним здоров'ям, до більшої орієнтації на зовнішні цінності видимого благополуччя (матеріальне благополуччя, популярність, зовнішність). Вони орієнтують особистість переважно на спрямованість на себе, увага з боку інших і оцінку в соціальному середовищі своєї значущості, тобто на егоїстичне соціальне самоствердження, можливо, є проявом психологічної компенсації труднощів затвердження в сім'ї. Внутрішні цінності більш орієнтують на значущість близького іншого і на розвиток внутрішнього особистісного світу, його самовираження в творчості, на безкорисливе та естетичне ціннісне відношення до природи [39].