Ціннісні сімейні орієнтації дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ЦІННІСНИХ СІМЕЙНИХ ОРІЕНТАЦІЙ ДІТЕЙ ІЗ НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Роль родини в житті людини. Ознаки благополучних і неблагополучних сімей

1.2 Особливості взаємовідносин між батьками і дітьми в неблагополучній сім'ї

1.3 Поняття ціннісних орієнтацій

1.4 Вплив взаємовідносин в родині на ціннісні сімейні орієнтації дітей із неблагополучних сімей

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВНУТРІСІМЕЙНИХ ВІДНОСИН ТА ЦІННІСНИХ СІМЕЙНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ДІТЕЙ ІЗ НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

2.1 Методики проведення експериментального дослідження внутрісімейних відносин та ціннісних сімейних орієнтацій дітей із неблагополучних сімей

2.2 Аналіз результатів дослідження внутрісімейних відносин та ціннісних сімейних орієнтацій дітей із неблагополучних сімей

2.3 Рекомендації щодо підготовки дітей із неблагополучних родин до сімейного життя

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Важливими та актуальними поняттями нашого суспільства була і залишається гармонічна і щаслива сім'я. Однією з умов існування щасливої сім'ї є здорові родинні стосунки. Необхідно щоб ці стосунки були добрими, щирими, повними кохання, взаєморозуміння та взаємоповаги.

Актуальність проблеми. Дослідженнями багатьох авторів розкрито основні характеристики внутрісімейних взаємовідносин. Але у сучасних умовах особливо актуальною та практично значимою є проблема впливу взаємовідносин між дітьми і батьками на ціннісні сімейні орієнтації дітей. Зростання числа дезадаптованих і неповних сімей, розлучень, відсутність в країні ясної і продуманої програми підтримки материнства і дитинства свідчать про зниження в суспільстві цінності сім'ї і родинних стосунків.

Сьогодні існує значна кількість вітчизняних і зарубіжних робіт, присвячених проблемам сім'ї. У ряді досліджень розкриті питання розвитку дитячо-батьківських стосунків (А.Я. Варга, С.И. Голод, А.А. Бодальов, В.В. Столін, Г.Т. Хоментаускас, В.А. Семиченко, В.С. Заслуженюк), виявлено вплив дитячо-батьківських стосунків на розвиток особистості (М.І. Лисина, С.Г. Якобсон та інші), аналізуются дані про порушення у відносинах між батьками і дітьми (М.І. Буянов, В.Я. Захаров, Л.Я. Оліференко, Т.І. Шульга, Е.Г. Ейдеміллер та інші) і їх наслідки.

Слід звернути увагу, що таке питання, як вплив взаємовідносин в сім'ї на ціннісні орієнтації дітей з неблагополучних сімей, підготовка цих дітей до самостійного сімейного життя в педагогіці і психології розроблена недостатньо. Тому це питання було обрано темою дипломної роботи.

Об'єктом дослідження є ціннісні сімейні орієнтації дітей.

Предметом дослідження було обрано ціннісні сімейні орієнтації дітей із неблагополучних сімей.

Метою роботи є дослідження особливостей взаємовідносин між батьками і дітьми в неблагополучній родині та їх вплив на ціннісні сімейні орієнтації дітей.

Відповідно до мети, предмету та об'єкту дослідження було сформовано такі завдання:

1. Дослідити теоретико-методологічну базу стосовно даної проблеми.

2. Провести експериментальне дослідження внутрісімейних взаємовідносин дітей і батьків у неблагополучній родині

3. Виявити вплив внутрісімейних взаємовідносин на ціннісні орієнтації дітей із неблагополучних сімей

4. Сформулювати основні рекомендації щодо підготовки дітей із неблагополучних сімей до самостійного сімейного життя.

Методи дослідження. Під час написання дипломної роботи застосовувалися такі методи як: вивчення і теоретичний аналіз психологічної літератури; психологічне тестування; якісний і кількісний аналіз отриманих даних.

Були використані такі експериментальні методики:

Тест ” Малюнок сім'ї ”.

Методика Рене Жиля.

Бесіда.

Авторський опитувальник.

Базою для проведення дослідження послугував обласний притулок для дітей м. Сум. В дослідженні приймали участь діти із неблагополучних сімей в кількості 40 осіб.

Наукова новизна та теоретичне значення. В результаті проведення даного дослідження ми узагальнили попередні теоретичні знання стосовно даної проблеми, розширили знання щодо практичного підходу до роботи з дітьми із неблагополучних, підготовки їх до самостійного життя взагалі і сімейного зокрема.

Практична значущість. Теоретично обґрунтована та розроблена програма підготовки дітей із неблагополучних родин до сімейного життя може бути використана у роботі вчителями, вихователями, практичними психологами.

Структура та обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу. Двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел.

родина неблагополучний ціннісний орієнтація

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ЦІННІСНИХ СІМЕЙНИХ ОРІЄНТАЦІЙ

ДІТЕЙ ІЗ НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ У ПСИХОЛОГО-

ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Роль родина в житті людини. Ознаки благополучних і

неблагополучних сімей

Сім'я - соціальне явище, в якому поєднались воєдино багатообразні форми суспільних стосунків і процесів і якому властиві багаточисельні соціальні функції. Важко знайти іншу соціальну групу, в якій задовольнялося б стільки всіляких людських і суспільних потреб, в якій розвертаються основні процеси людського життя і яка настільки пов'язана з життям кожного індивіда, що накладає відбиток на весь його розвиток

Згідно з визначенням з філософського словника: "Сім'я -- це ячейка (мала соціальна група) суспільства, найважливіша форма організації особистого побуту, заснована на подружньому союзі і родинних зв'язках, тобто на багатобічних стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами і іншими родичами, що живуть разом і ведуть загальне господарство". [45, с.326]

Сім'я - найважливіший інститут соціалізації підростаючих поколінь. Вона являє собою персональне середовище життя і розвитку дітей, підлітків, якість якої визначається рядом параметрів конкретної сім'ї. Це наступні параметри:

Демографічний - структура сім'ї (велика, включаюча інших родичів, або нуклеарна, включаюча лише батьків і дітей; повна або неповна; однодетная, мало- або багатодітна).

Соціально-культурний - освітній рівень батьків, їх участь в житті суспільства.

Соціально-економічний - майнові характеристики і зайнятість батьків на роботі.

Техніко-гігієнічній - умови проживання, облагодження житла, особливості способу життя.

Таким чином. в житті кожної людини сім'я займає особливе місце. Передусім, сім'я - це школа, де людина навчається, як жити в суспільстві. Саме родина вводить людину в світ соціальних відносин. Тут з перших років свого життя дитина засвоює суттєві правила поведінки. Родина формує ставлення до праці, до іншої людини, до світу природного, до суспільства, до себе самої. Саме сім'я була, є і завжди буде важливим середовищем формування особистості і головним інститутом виховання. Тут вона отримує досвід соціальних стосунків серед близьких людей, для яких вона є найвищою цінністю. І тільки після цього людина готова до налагодження об'єктивних стосунків з іншими людьми. Саме родина вводить людину в світ соціальних відносин.

Крім того, родина має виконувати й інші функції. Коротко розглянемо їх.

Господарсько-побутова (економічна) - полягає в забезпеченні матеріальних потреб сім'ї, веденні господарства, наявності власного бюджету.

Регулятивна - полягає в регулюванні стосунків між членами сім'ї на основі моральних норм шляхом первинного соціального контролю, реалізації особистого авторитету і влади.

Репродуктивна - спрямована на народження дітей і продовження людського роду.

Сексуальна - передбачає реалізацію сексуальних стосунків подружжя, досягнення ними сексуального задоволення.

Виховна - полягає в задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, у контактах з дітьми та їх вихованні. Шляхом виконання виховної функції сім'я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, підготовку нових членів суспільства.

Комунікативна, або функція культурного (духовного) спілкування - полягає в посередництві сім'ї в контактах її членів із соціумом та навколишнім природним середовищем, а також у задоволенні потреб членів сім в спільному відпочинку та взаємному спілкуванні.

Рекреативна - передбачає організацію дозвілля й відпочинку.

Психотерапевтична - реалізується у двох аспектах - "погладжування" (ласка й увага один до одного) і "резонування" (розуміння та допомога один одному в оцінюванні позиції з важливих проблем, підтримування іншого в його самореалізації й особистому розвитку.)

Зазначені функції так тісно взаємопов'язані, що жодну з них не можна визнати головною.

В різні періоди життя сім'ї змінюється ієрархія сімейних функцій; то одна, то інша займає пріоритетне місця. Так, для молодої сім'ї важливою є біологічна (репродуктивна) функція. Тоді як для подружжя похилого віку важлива - емоційна.

У своїй єдності перераховані функції представляють систему сімейних стосунків, виникнення в цій системі дисфункції, тобто розузгодження в їх взаємодії як цілого, приводить систему в аномальний стан. Ігнорування, а деколи і повна відмова сім'ї по тих або інших причинах від виконання якої-небудь функції, дестабілізує родинний спосіб життя, виникає загроза її розпаду. Сім'ї, соціальне функціонування яких по суб'єктивних або об'єктивних причинах утруднене, характеризуються як сім'ї соціального ризику.

Причини, що викликають дисфункцію родинних стосунків, вельми багатообразні.

Економічні:

- прожитковий рівень нижче за межу бідності (багатодітні сім'ї, сім'ї, у складі яких є дорослі або діти-інваліди);

- низький рівень заробітної плати або її невиплата;

- безробіття;

- сім'ї пенсіонерів (останні навіть при максимальному розмірі пенсії залишаються за межею бідності).

Асоціальні:

- алкоголізм сім'ї або одного з її членів;

- наркоманія;

- проституція.

Психологічно-етичні:

- жорстокість;

- агресивність;

- грубість;

- конфліктність;

- ревнощі;

- подружня невірність;

- егоїзм;

- неврівноваженість характерів.

Медичні:

- хронічні інфекційні (наприклад, туберкульоз) і венеричні захворювання;

- психічні і сексуальні відхилення.

Таким чином, ми розглянули основні функції сучасної сім'ї і визначили соціальне значення родини.

Нажаль, сім'ї не завжди виконують свої функції. В таких випадках виникає проблема асоціальної ролі родини. Не виконують свої функції сім'ї, які не можуть забезпечити своїм членам безпеку, необхідні умови побуту і взаємодопомоги, якщо в родині неправильно подані деякі цінності. Крім того, коли сім'я виховує емоційно незрілих людей з якостями далекими від суспільних норм, вона наносить шкоду своєму народу.

Сучасна сім'я вельми істотно відрізняється від сім'ї минулих часів не лише іншою економічною функцією, але і що для нас ще важливіше - корінною зміною своїх емоційно-психологічних функцій. Стосунки дітей і батьків протягом останніх десятиліть міняються, стаючи усе більш емоційно-психологічними, які визначаються глибиною їх прихильності один до одного, бо для все більшого числа людей саме діти стають однією з головних цінностей. Але це не спрощує сімейне життя, а лише ускладнює його. На те є свої причини. Назвемо лише деякі з них.

По-перше, велика кількість сімей однодітни і складаються з двох поколінь - батьків і дітей; бабусі і дідусі, інші родичі, як правило, живуть окремо. В результаті батьки не мають можливості повсякденно користуватися досвідом і підтримкою попереднього покоління, та і застосовність цього досвіду часто проблематична. Таким чином, зникла різноманітність, що вноситься до міжособистісних стосунків дорослими, братами, сестрами, тітками і ін.

По-друге, при збереженні традиційного розподілу «чоловічої» і «жіночої» праці підвищився статус жінки у зв'язку з її керівною роллю в сім'ї (у домашньому господарстві) і внедомашней зайнятістю.

По-третє, оскільки стосунки подружжя усе більш визначаються мірою і глибиною їх прихильності один до одного, остільки різко підвищується їх рівень очікувань по відношенню один до одного, реалізувати які багато хто не може через традиції культури і свої індивідуальні особливості.

По-четверте, складніше і проблематічнєє сталі відношення дітей і батьків. Діти рано набувають високого статусу в сім'ї. Діти незрідка мають вищий рівень освіти, вони мають можливість проводити велику частину вільного часу поза сім'єю. Цей час вони наповнюють заняттями, прийнятими серед однолітків, і далеко не завжди піклуються про схвалення з боку батьків.

Авторитет батьківської влади сьогодні часто не спрацьовує - на зміну йому повинен прийти авторитет особистості родини.

Звичайно, кожному хотілося б створити сім'ю, що мала б усі переваги й була позбавлена недоліків. Далеко не всім це вдається. Сімейне життя, мабуть, самий важкий вид діяльності в світі. Сімейні відносини нагадують організацію сумісної діяльності двох підприємств, об'єднавши свої зусилля для виробництва єдиного продукту. Коли доросла жінка і дорослий чоловік разом виховують дитину від дитинства до дорослості, вони зіштовхуються з усіма проблемами, які коли небудь знало людство.

В. Сатир розрізняє два типи сімей:

- зрілі сім'ї;

- проблемні сім'ї.

Розглянемо чим вони розрізняються. "Батьки із зрілих сімей розуміють, що проблеми обов'язково будуть виникати, хоча б тому, що саме життя буде їх ставити, але вони будуть всякий раз шукати творче рішення виникших проблем. На відміну від них проблемні сім'ї стараються направити всю свою енергію на безнадійну спробу жити так, щоб взагалі не мати проблем. Коли ж проблеми виникають, а вони не можуть не виникнуть, з'ясовується, що можливості для їх вирішення уже вичерпані.

Зрілі сім'ї відрізняються від проблемних тім, що батьки вірять: зміни неминучі - діти переходять від однієї стадії розвитку до іншої, і дорослі ніколи не зупиняються в своєму розвитку і постійно переходять від одного стану до іншого. Тому що світ навколо нас постійно змінюється. Дорослі сприймають зміни як невід'ємну частину існування, намагаються творчо використовувати їх в своєму житті, щоб зробити сім'ю більш зрілою". [39, с.6]

В.М. Поліщук звертає увагу на особливості рольових і міжособистісних стосунків членів сім'ї, їх взаємодії відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрою сім'ї), тобто на її психологічному кліматі. Психологічний клімат, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунки її членів, їх світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність кожного з членів сім'ї і життєдіяльність сімейного колективу загалом.

Таким чином вона виділяє сім'ї зі сприятливим психологічним кліматом. Ці сім'ї характеризуються згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя один до одного, відповідальністю, почуттями захищеності й емоційної задоволеності в сім'ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату - прагнення до спільного розв'язання сімейних проблем, проведення дозвілля і одночасна відкритість сім'ї, її широкі контакти.

Сім'ї з несприятливим психологічним кліматом характеризуються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сім'ї негативно ставляться один до одного, їм властиве почуття незахищеності,емоційного дискомфорту від перебування в сім'ї.[37, с.59]

Яка ж формула благополучної сім'ї?

С.В. Ковальов вважає благополучною сім'єю ту, в якій "створені всі умови для нормальної життєдіяльності всіх членів і ефективного виконання важливих сімейних функцій - репродуктивної і виховної". [23, с.108]

Він зазначає, що добра родина:

дає відчуття належності до певної групи (можливість ідентифікуватися з нею). Без цього людина почувається самотньою ( реалізація потреби людських зв'язків);

дарує відчуття і дає реальні докази своєї значущості для інших. Без цього у людини розвивається почуття неповноцінності ( реалізація потреби самоствердження );

дає змогу відчути взаємне тепло. Інакше у людини нерідко виникає негативне ставлення до життя, схильність до песимізму, апатії (реалізація потреби прихильності);

формує почуття своєї неповторності. Якщо цього немає, у людини виникає болісне відчуття власної сірості, не оригінальності, не талановитості, а це веде до спалахів агресії, коли людина не шкодує ані себе, ані інших (реалізація потреби самосвідомості);

дає зразок для наслідування, адже кожний повинен у щось сподіватися, щось любити, щось визнавати і заперечувати. Інакше життя здаватиметься безглуздим (реалізація потреби орієнтації). Всі ці потреби життєво важливі для кожного. [23, с.40]

На думку багатьох психологів, для щастя сім'ї необхідний достатньо обмежений комплекс суто психологічних умов.

Нормальне безконфліктне спілкування.

Довіра і емпатія.

Порозуміння одним одного.

Нормальні сексуальні стосунки

Наявність Домівки (не житла, а міста, де може відпочити від складностей життя і родина в цілому, і кожний окремо)

Одним із показників подружнього благополуччя В.М. Целуйко визначив психологічну сумісність. "Люди, які створюють сім'ю, прагнуть задовольнити комплекс потреб в любові, в дітях, в порозумінні чи спілкуванні. Проте становлення сім'ї - це не тільки реалізація уявлень про шлюб, які склалися у майбутнього подружжя. Це реальне життя двох, а потім і декількох людей, при всій складності і різноманітності; воно включає в себе непереривні переговори; заключення згоди, компромісів, і безумовно, подолання труднощів, розв'язування конфліктів, котрі є в кожній родині". [49, с.238]

Психологічна сумісність - термін у психології для позначення максимальних параметрів двох чи кількох людей. "Психологічна сумісність означає гарну психологічну і соціальну адаптацію людей один до одного, що є передумовою і запорукою оптимального виконання ними своїх обов'язків". [36, с.145]

Психологічна сумісність - явище багатоаспектне. В сімейній взаємодії воно включає:

психологічну сумісність

особисту сумісність

когнітивну (осмислення уявлень про самого себе, інших людей та світу в цілому)

емоційну (переживання, які відбуваються в зовнішньому і внутрішньому світі людини)

поведінкова (зовнішнє вираження уявлень і переживань)

сумісність цінностей, або духовну сумісність

Особливо більшу значимість в сімейних відносинах мають ціннісна і психологічна сумісність людей. Всі інші види сумісності або несумісності підтверджені динамічним змінам і достатньо легко змінюються в процесі адаптації членів сім'ї або в ході психотерапії. Ціннісна і психофізіологічна несумісність не піддається або важко піддається корекції.

При відсутності однієї з групи передумов сумісності не відбувається оптимальної адаптації або вона відбувається повільно, гармонія шлюбу порушується.

Що таке неблагополучна сім'я? Неблагополучна сім'я - це сім'я з низьким соціальним статусом в будь - якій сфері життєдіяльності або декілька водночас, сім'я, яка не виконує свої функції, процес сімейного виховання дитини протікає з труднощами, повільно, майже без результатів. У науковій літературі уживаються синоніми даного поняття:

деструктивна сім'я

дісфункциональная сім'я

сім'ї групи риски

негармонійна сім'я

Проблеми, з якими стикається подібна сім'я, стосуються різних сторін життя:

- соціальною

- правовий

- матеріальною

- медичною

- психологічною

- педагогічною і ін.

В сучасній психолого - педагогічній науковій літературі існує декілька класифікацій неблагополучних сімей. Ці класифікації в основному не суперечать, а доповнюють одна одну.

Залежно від ступеня негараздів С. В. Ковальов розрізняє таки види сімей:

конфліктні, в яких виникають суперечності між інтересами, потребами, бажаннями членів сім'ї, що породжує сильній тривалі негативні емоції;

кризові, де потреби та інтереси зіштовхуються особливо різко, оскільки стосуються найважливіших сфер життєдіяльності сім'ї;

проблемні, що потребують допомоги в конструктивному розв'язанні конфліктів, у подоланні об'єктивних складних життєвих ситуацій (наприклад, відсутність житла і средств для існування) при збереженні загальної позитивної сімейної мотивації. [23, с.113]

Г.П. Бочкарьова виділила типи сімей, звернув увагу на переживання дитини:

- сім'я з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але й грубі, неповажні до своїх дітей, пригнічують їх волю;

сім'я, де відсутні емоційні контакти між її членами, де має місце байдужість к потребам дитини при зовнішніх благополучних відносинах. Дитина в такій родині прагне знайти емоційно значущі відносини поза межами родини;

сім'я, де існує нездорова моральна атмосфера, де дитині прищеплюються соціальні небажані потреби та інтереси, де іде залучення дорослими до аморального способу життя.

М.А. Галагузова виділяє типологію сімей по рівню соціальної адаптації:

- Благополучні сім'ї успішно справляються зі своїми функціями і практично не потребують підтримки соціального педагога. В разі виникнення проблем їм достатньо разової допомоги в рамках короткотривалих моделей роботи.

- Сім'ї групи риски характеризуються наявністю деякого відхилення від норм, наприклад: неповна сім'я, малозабезпечена сім'я і тому подібне Вони справляються із завданнями виховання дитяти з великою напругою своїх сил.

- Неблагополучні сім'ї, маючи низький соціальний статус в якій-небудь з сфер життєдіяльності, не справляються з покладеними на них функціями. Залежно від характеру проблем соціальний педагог надає таким сім'ям освітню психологічну, посередницьку допомогу в рамках довготривалих форм роботи.

- Асоціальні сім'ї. Сім'ї, в яких батьки ведуть аморальний спосіб життя, а вихованням дітей, як правило, ніхто не займається, і де житлово-побутові умови не відповідають елементарним санітарно-гігієнічним вимогам. Робота соціального педагога з цими сім'ями повинна вестися в тісному контакті з правоохоронними органами і органами опіки і піклування.

Б.Н. Алмазов виділяє чотири типа неблагополучних сімей сприяючих появі ” важких ” дітей:

- сім'ї з недоліком виховних ресурсів, неповні сім'ї; сім'ї з недостатньо високим загальним рівнем розвитку батьків, що не мають можливості надавати дітям допомогу в навчанні; сім'ї, де витрачають багато часу на підтримку матеріального благополуччя, тим самим створюючи небажаний фон для виховання дітей;

- конфліктні сім'ї. У таких сім'ях діти, як правило, демонстративно конфліктні, неуравновешенни; старші діти, протестуючи проти існуючого конфлікту, встають на сторону одного з батьків;

- етично неблагополучні сім'ї. Серед членів такої сім'ї наголошуються відмінності в світогляді і принципах організації сім'ї, прагнення досягти своїх цілей в збиток інтересам інших, прагнення підпорядкувати своїй волі іншого і т. п.;

- педагогічно некомпетентні сім'ї. Наслідками виховання в таких сім'ях можуть стати бездоглядність, безініціативність, сліпе підпорядкування і так далі.

В.М. Поліщук розрізняє сім'ї з різним виховним потенціалом:

виховально сильні, тобто зі сприятливою моральною атмосферою сім'ї;

виховально стійкі, де створюються загалом сприятливі можливості для виховання, а труднощі, що виникають у сім'ї, і недоліки усуваються за допомогою інших соціальних інститутів, насамперед шкіл;

виховально нестійкі, для яких характерно неправильна виховна позиція батьків ( наприклад надмірна опіка) при досить високому загальному виховному потенціалі сім'ї;

виховально слабкі з втратою контакту з дітьми і контролю над ними, коли батьки з різних причин (через поганий стан здоров'я, перевантаженість роботою, низький рівень освіти та психолого-педагогічної компетентності) не здатні правильно виховувати дітей, поступившись у своєму впливі групі однолітків. [37, с.60-61]

Найбільш повну схему аналізу сім'ї запропонував відомий психіатр Е.А. Лічко

Структурний склад

повна ( є мати і батько)

неповна сім'я ( є тільки мати або батько)

деформована сім'я (належність вітчима або мачухи)

Функціональні особливості

гармонійна сім'я

дисгармонійна сім'я. Причини дисградації відсутність партнерства між батьками (один з них домінує, другий підкоряється)

диструктурована сім'я (відсутнє взаємопорозуміння між членами родини);

сім'я, яка на межі розпаду (конфліктна, з високим ризиком розлучення );

ригідна псевдо-соціальна сім'я (домінування одного члену сім'ї із залежністю інших, з жорсткою регламентацією сімейного життя, відсутня емоційна теплота, призводить до автономізації духовного світу членів від сторження владного лідера).

М.И. Буянов звертає увагу на те, що одним із важливих неблагоприємних факто рів, які руйнують не тільки сім'ю, але й душевну рівновагу дитини є пияцтво батьків. "Воно може бути роковим для малюка не тільки в момент зачаття і у період вагітності, а й на протязі всього життя дитини". [9, с.13] Дорослі в такій сім'ї забувають про батьківський обов'язок, вони цілком та повністю залежать від алкоголю. В родині виникає стресова ситуація, яка призводить до страждання усіх членів сім'ї, особливо уразливі діти. Відсутність необхідного життєвого досвіду, незміцніла психіка - все це призводить до того, що в родині утворюється дисгармонія, сварки, непередбаченість і відсутність безпеки, а також відчужена поведінка батьків, глибоко травмують дитячу душу, і наслідки цього морально - психологічного травмування покладає глибокий відбиток на все подальше життя. Діти виростають з переконаннями, що світ - це небезпечне місце і довіряти людям неможна. Діти вимушені приховувати свої справжні почуття і переживання, щоб бути прийнятими дорослими. Діти переносять свої душевні рани і досвід в доросле життя, часто вони стають залежними. І знову з'являються ті самі проблеми, що були в їх батьківській сім'ї.

Якою є сучасна українська сім'я? За даними перепису населення 2001 року, численність українських сімей в середньому становить 3,2 людини (дані державного комітету статистики України - www.ukrensus.gov.ua). Найбільш поширеною структурою сім'ї є сім'я з дорослих членів та дітей. Найбільш типовою репродуктивною орієнтацією є орієнтація на одну, дві дитини. Втрачено традицію благополучності родин. Скоротився коефіцієнт шлюбності, стало “модно” не реєструвати шлюб. Вельми поширеним стало позашлюбне материнство в дуже молодому віці й несвідома багатодітність соціально неблагополучних родин.

Багато сучасних дівчат не уявляють себе в ролі дружини, хорошої матері. Вони бачать себе моделлю, жінкою, створеною для розкошів, мріють про успішну кар'єру. Споконвічно природні функції жінки стираються.

За статистичними даними ще однією негативною тенденцією є підвищення коефіцієнту нестабільності шлюбів. Соціологи зазначають також збільшення кількості неповних сімей, матерів - одиночок, безпритульних дітей, дітей - соціальних і психологічних сиріт. За даними Сумської обласної служби у справах дітей станом на кінець 2008 року на обліку в службах області перебуває 3960 дітей, з них: 2689 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 1271 - діти, які опинилися у складних життєвих обставинах. Також серйозною проблемою сучасної української сім'ї є її конфліктність і пов'язані з нею явища жорстокості та насильства в сім'ї.

В.М. Поліщук підкреслює зв'язок між становищем у сім'ї та полі модальною кризою в суспільстві, яка торкнулася соціально - політичної, економічної, ідеологічної, моральної, релігійної, екологічної сфер.

Девальвація цінностей сім'ї в нашій країні спричинена історичними особливостями розвитку радянського суспільства. Починаючи з 1920-х років орієнтація на сім'ю виступає в суперечність із нормативними ідеалами, які розташовувалися на верхівці піраміди соціальних цінностей. Виявившись конкурентнонеспроможною, цінність сім'ї в реальному житті почала зменшуватися, хоча одночасно декларативно “розквітала”. Скорочення вільного часу різко зменшило час сімейного спілкування як у подружжя, так і в батьків з дітьми. Повноцінне сімейне виховання було замінене державним конвеєром (ясла - дитсадок - школа з групами продовженого дня). У цих умовах виросло кілька поколінь, відчужених від батьківського дому.

Були порушені також традиційні (християнські) основи цінності шлюбу. Держава ” відмінила ” церковний шлюб і взяла на себе роль нормувача й контролера приватного життя людини, основного вихователя. УСРСР передусім заперечувався шлюб як таїнство, осміювались його християнські ідеали (духовна основа сім'ї, духовна місія чоловіка і батька та інш.). В основі багатьох негативних феноменів - розлучення як розв'язання проблем, аборти як звичайне явище, відчуженість батьків і дітей, порушення подружніх відносин - лежать порушення духовних основ сім'ї.

Люди починають втрачати інтерес до звичних занять, відмовляються від службової кар'єри, від створення сім'ї та народження дітей. У складній ситуації спочатку характерним є підвищення рівня напруженості, посилених пошуків вирішення проблеми звичайним шляхом. У разі невдачі людина чи сім'я в цілому опиняються в наступній фазі кризи або змушені перейти на інший рівень розвитку, або впадають у стан депресії, втрати надії, дезорганізації, Типовим є зловживання в депресивних станах алкоголем, усякі нерозважливі вчинки, хвороби. [37, с.63-64]

Своєрідним індикатором сімейного благополуччя або неблагополуччя є поведінка дитини. Коріння неблагополуччя в поведінці дітей розглядати легко, якщо діти виростають в сім'ях явно неблагополучних. Значно важче зробити це застосовуючи к тім ”важким ” дітям і підліткам, які виховувались в сім'ях цілком благополучних. І тільки при уважному аналізу сімейної атмосфери, в якій проходило життя дитини, яка потрапила в ” групу ризику ”, дозволяє з'ясувати, що благополуччя було відносним. Зовнішнє урегульовані відносини в родині іноді є своєрідним прикриттям існуючого в них емоційного відчуження як на рівні подружнього, так і дитячо-батьківських відносин. Діти нерідко відчувають недостачу батьківської любові, ласки і уваги через службову або особисту занятість подружжя.

1.2 Особливості взаємовідносин між батьками і дітьми в

неблагополучній сім'ї.

"Міжособистісні стосунки - психологічні стосунки, засновані на взаємній готовності суб'єктів до певного типа неформальної взаємодії і спілкування, що супроводиться відчуттям симпатії-антипатії. У міжособистісних стосунках беруть участь механізми сприйняття і розуміння один одного". [35, с.71]

З точки зору авторів класичних напрямів психотерапії (Е. Фромма, К. Хорні, Е. Еріксона, А. Адлера і ін.), основоположним чинником, що впливає на розвиток особистості, є особливості її стосунків в дитинстві зі своїми батьками.

Так, Е. Фромм, досліджуючи проблему становлення особистості в сучасному суспільстві, відзначав, що "характер дитяти є зліпком з характеру батьків і розвивається у відповідь на їх характер". [46, с. 44]

К. Хорні вважала, що травмуючі переживання в сім'ї сприяють формуванню у дитини особливого складу характеру, який вона називає "базальною тривожністю" (нерозривно пов'язаною з "базальною ворожістю"). В даному випадку у дитини розвивається відчуття власної незначності, безпорадності, покинутості, небезпеки, знаходження в світі, відкритому образам, нападкам, образам, зраді, заздрості. Як вважає автор, "чим більше дитина приховує незадоволеність своєю сім'єю, наприклад, шляхом підпорядкування установкам батьків, тим більшою мірою вона проектує свою тривожність на зовнішній світ, набуваючи таким чином переконання в тому, що світ в цілому небезпечний і страшний. Дитина позбавляється упевненості в своїй потрібності, цінності для інших, стає ранимою і образливою, нездібною до самозахисту. ". [48, с.144-148].

Основною причиною порушення сімейних стосунків В.Д. Дружінін вважає прояв у подружжя "потреб, які в дитинстві не задовольнялися батьками. Доросла людина вибирає партнера, з яким йому легко відтворити ситуацію, недозволену в дитинстві, повернутися до своїх проблем і конфліктів. Так виникає "невротична сім'я": у ній чоловік і дружина відтворюють ситуації "непрограні", "невирішені" в дитинстві, але не вирішують їх. В той же час психотерапевти виявляють найважливішу закономірність: неусвідомлену тенденцію повторювати модель стосунків своїх батьків у власній сім'ї". [17, с. 11]

Без сумніву, батьки залишаються першими вчителями своїх дітей і несуть найбільшу відповідальність за їх виховання. Дитина емоційно прив'язана до своїх батьків, її "Я" тісно включено в сімейне "Ми". В дитинстві та юнацькому віці діти засвоюють з сім'ї все те, що їм знадобиться на етапі дорослого життя. Дітям потрібно, щоб поруч були ті, хто може і досягти успіху, і терпіти невдачі. Саме у своїх батьків вони набувають свій перший досвід, переймають моделі свого подальшого життя, які, на жаль, не завжди бувають прийнятними.

С.В. Ковальов вважає, що батьки виступають для дитини:

-. джерелом емоційного тепла і підтримки;

- владою , головною інстанцією розподілу благ;

- зразком і прикладом для наслідування;

- другом і порадником.[23, с. 24]

Таким чином необхідно звернути увагу на позицію батьків по відношенню до дітей.

Дитина, яка позбавлена любові, має менше можливостей для досягнення високої самоповаги, створення стійкого, позитивного

Я-образу, побудови теплих стосунків з іншими людьми. Вивчення особистості людей, які страждають на невротичні розлади, відчувають труднощі у спілкуванні та професійній діяльності, свідчить про те, що всі ці явища набагато частіше виявляються в людей, яким в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла.

Психолог Г. Крайг звернув увагу на фіксацію двох факторів впливу на дитину в родині - батьківський контроль і батьківська теплота.

Поняття ” батьківський контроль ” означає істотний вплив батьків на діяльність дітей, послідовність у висуванні до них вимог підкорятися правилам, виконання дітьми своїх обов'язків.

Батьківська теплота свідчить про зацікавленість батьків у розвитку дитини ( похвала, радість від успіху дитини ), тепле ставлення до неї (любов, турбота), або, навпаки, як вони критикують, наказують її.

На основі співвідношення параметрів контролю і теплоти психологи виділяють чотири стиля батьківської поведінки:

Авторитетний стиль батьківської поведінки - образ діяльності батьків, яку характеризує твердий контроль за дітьми і водночас заохочення спілкування і обговорювання в колу родини правил поведінки, які установлені для дитини. Таким чином, високий рівень контролю поєднується з теплими відносинами в родині. Діти добре адоптовані, впевнені в собі, у них розвинутий самоконтроль і соціальні навички, вони добре навчаються в школі і володіють високою самооцінкою.

Авторитарний стиль батьківської поведінки характеризується високим рівнем контролю, прохолодними відносинами з дітьми. Відсутні постійне спілкування з дітьми; установлюють жорсткі вимоги і правила; дозволяють дітям лише в незначній мірі бути незалежними від них. Діти, як правило, замкнуті, боязливі або похмурі, дратівливі.

Ліберальний стиль ( низький рівень контролю, теплі відносини) - діяльність батьків характеризується майже повній відсутністю контролю за дітьми при добрих відносинах з ними. Діти ліберальних батьків схильні потурати своїм слабостям, імпульсивні і нерідко не вміють себе вести на людях.

Індиферентний стиль батьківської поведінки характеризує низький контроль за поведінкою дитини і відсутність теплоти в відносинах з нею. Батьки, яким притаманний індиферентний стиль поведінки, не встановлюють обмежень для своїх дітей або внаслідок недостачі інтересу і уваги до дітей, або внаслідок того, що труднощі повсякденного життя не залишають їм часу та сил на виховання дітей.

Оптимальним для практики сімейного виховання вважається авторитетний стиль поведінки батьків, що характеризується високим рівнем

вербального спілкування між дітьми і батьками; включеністю дітей в обговорення сімейних проблем; урахуванням їхньої думки; готовністю батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем.

Американський психіатр Росс Кемпбелл підкреслював важливість таких взаємовідносин батьків з дітьми, які він назвав ” пильна увага ”. Пильна увага до дитини означає, що ми зосереджуємося на дитині повністю, не відволікаємося ні на які дрібниці, так, щоб дитина ні на мить не мала сумніву в нашій повній, безсуперечній любові до неї. Вона повинна відчувати себе важливою значимою особистістю, яку вміють цінити по достоїнству; вона повинна бути впевнена с своєму праві на увагу, турботливе зосередження і справжній глибокий інтерес саме до неї, саме в цю хвилину. Таким чином, пильна увага дозволяє дитині відчувати, що вона в очах своїх батьків найважливіша людина в світі.

Що обумовлює пильна увага? ”Я зовсім наодинці зі своєю мамою (татом)”. ”Вона (він) тільки зі мною”. ”В цю хвилину я самий,самий найважливіший на світі для своєї мами (тата)” - ось що повинна відчувати дитина в цю мить, ось що є митою пильної уваги.

"Пильна увага - це не те, що доставляє нам задоволення і що ви приділяєте вашій дитині, якщо дозволяє час, це життєво важлива потреба кожної дитини. Як дитина буде на себе дивитися, як оцінювати, як його сприймає оточуючий його світ - все це визначається тим, як ця емоційна потреба задовольняється його близькими. Не отримуючи достатньої пильної уваги, дитина іспитує занепокоєння, тому що вона відчуває, що все на світі важливіше за неї. В результаті цього дитина не відчуває себе в безпеці, тім самим порушується її емоційний і психічний розвиток. Така дитина гірше розвинена, ніж діти, батьки яких відводять час, щоб забезпечити їх емоційні потреби. Ця нещаслива дитина звичайно більш замкнена, її важче спілкуватися з однолітками. Вона гірше справляється з будь-якою конфліктною ситуацією, погано і повільно реагує на непередбачені події. Вона повністю залежить від вчителя або інших дорослих, з якими вона спілкується". [21, с.19,21]

Батьківські позиції роблять вплив на поведінку дитини в сім'ї. М.И. Буянов видатний дитячий психіатр дає таке визначення неблагополучної сім'ї - "це в першу чергу та сім'я, де мають місце явні дефекти виховання…" [9, с. 6]

Які дефекти виховання зустрічаються найчастіше? Буянов підкреслив значення наступних видів неправильного виховання

Виховання “по типу Попелюшка”, або явний, або прихований емоційний відрив. Дитину не люблять, їй це постійно демонструють, на цей рахунок у неї нема ніяких ілюзій. Дитина реагує на гірку істину по-різному: замикається, заглиблюється у світ фантазій і мрій про казкове рішення особистих проблем, намагаючись викликати до себе жалість, догоджає батькам, щоб вони її полюбили, намагається звернути на себе увагу (іноді гарним навчанням, іноді поганою поведінкою), робиться жорстокою.

Гіперопіка або гіперпротекція (вона бува прихована або явна) - надмірна опіка, контроль за кожним кроком, система постійних заборон і пильного погляду за дитиною. Гіперпротекція не надає можливості приймати особисте рішення, не привчає до самостійності. Діти батьків, що надмірно їх оберігають, найчастіше займають показну позицію, надмірно висунуту на задній план. Вони зосереджують на собі увагу тих, хто їх оточує. Потреби цих дітей домінують над потребами інших членів сім'ї. До такої дитини відносяться як до божества,їй всі служать. Подібну позицію частіше займає єдина дитина, або самий молодший, або один з дітей, схильний до захворювань, про здоров'я якого батьки надмірно турбуються і не можуть здолати ці переживання.

Гіпоопіка (гіпопротекція) - призводить до безнаглядності, недостачі опіки і контролю, затриманню формування соціальних навичок, хуліганству. Дитина, яку відштовхують, відчуває себе непотрібною, зайвою, відсунутою на другий план. Такі діти інколи борються за своє положення в сім'ї або намагаються звернути на себе увагу поганою поведінкою, яка не схвалюється їх батьками, але допомагає дитині стати центром сімейної уваги.

Умови надмірної моральної відповідальності. В деяких сім'ях діти виховуються суворо і сухо. Батьки сподіваються на велике майбутнє своєї дитини, розраховують, що вона втілить в життя їх особисті нездійснені мрії. Деякі з таких дітей, хоча ззовні вони і встигають в школі, і не викликають тривоги в сім'ї, потім страждають різними психічними розладами. Дитина, від якої надто багато вимагають, яку змушують і якою командують, не має належної позиції. На ній, як і на дитині, що надмірно оберігають, концентрується увага батьків, проте перед нею висуваються вимоги, які не ставляться перед іншими членами сім'ї, за нею не признається право на самостійні дії. Батьки взагалі не поважають її права.

Суперечливе виховання. В одній родині кожний із батьків, тим більш бабусі та дідусі можуть дотримуватися неоднакових виховних стилів.

Правильні виховні позиції батьків, виражаються в першу чергу в сприйнятті дитини як особистості, визначенні її позиції, до прав і потребам якої відносяться з повагою.

Також, М.И. Буянов звертає увагу на жорстокі взаємовідносини в родині. Вони поєднуються з емоційним відчуженням. Жорстоке відношення може проявлятися як відкрито - розправа над дитиною, так і повним нехтуванням інтересами дитини, коли вона повинна розраховувати лише на себе, не надіючись на підтримку дорослих.

Фактори, що корелюють з жорстокими поводження з дітьми. По-перше, це характерно для сімей, де хоча б один з батьків хворий на алкоголізм чи перебуває у стані депресії. По-друге, із дітьми можуть жорстоко поводитися в сім'ях, де вмер один з батьків або якщо дитина залишилась сиротою і перебуває під опікою рідних чи інших вихователів.

Крім того, до факторів, що можуть зумовити жорстокість стосовно дітей, належать фінансові труднощі в сім'ї, безробіття, а також перенесене батьками в дитинстві жорстоке поводження з ними.

Як наслідок, у дитини формуються здебільшого негативні якості: агресія, жорстокість, переживання без цілісності існування, бажання усвідомленої помсти чи, навпаки, загострене прагнення пошуку психологічного захисту, опіки з боку інших людей.

Слід зазначити, що батьки переносять особисті проблеми і проблеми у стосунках з іншими членами сім'ї на дітей переважно підсвідомо, найчастіше з глибокими переконаннями, що саме так дитині роблять добро. Проте в результаті неадекватне ставлення батьків призводить до деформації особистості дитини, утрудняє можливості її самореалізації, актуалізуючи тим самим необхідність подання сім'ї психологічної допомоги.

Сімейне неблагополуччя він розглядає, як створення неблагоприємних умов для розвитку дитини. "Неблагополучна для дитини сім'я - це не синонім антисоціальної сім'ї. Існує багато сімей, про які з формальної точки зору не можна сказати, але тим не менше для даної конкретної дитини ця сім'я буде неблагополучною. Різні бувають сім'ї, різні зустрічаються діти, так що тільки система відношень “ сім'я - дитина ” має право розглядатись, як неблагополучна чи благополучна". [8, с.9]

Таким чином оточуюче соціальне мікросередовище, психологічний клімат в родині, умови виховання, взаємовідносини з батьками і особистість самих батьків в обов'язковому порядку відображаються на дитині і, в першу чергу, на особливостях її характеру. Якщо сімейна атмосфера несприятлива для психічного розвитку дитини, то цілком ймовірно, що сформовані риси її особистості теж будуть патологічні.

Наряду з тім, що особистість батьків, безумовно відіграє ведучу роль в формуванні світогляду і моральних переконань дітей, не слід забувати про те, що самі батьки нерідко не звертають увагу на ті обставини, що і існуюча в родині атмосфера здібна оказати суттєвий вплив на особистісне становлення і на формування ціннісних орієнтацій дітей, які виховуються в даній сім'ї. Розглянемо ціннісні орієнтації дітей із неблагополучних сімей та їх погляди на те, якою повинна бути сім'я і взаємовідносини між її членами.

1.3 Поняття ціннісних орієнтацій

Поняття ” ціннісні орієнтації ” широко використовується в соціології, філософії і психології. Суттєвий внесок в вивчення ціннісних орієнтацій внесли: І.С. Артюхова, Е.К. Киприянова, І.С. Кон, В.М. Кузнецов, А.С. Шаров, А.Н. Єлізаров та ін.

"Ціннісні орієнтації - це віддзеркалення в свідомості людини цінностей, що визнаються єю як стратегічні життєві цілі і загальні світоглядні орієнтири". [2, с.23] Поняття ціннісних орієнтацій було введене в післявоєнній соціальній психології як аналог філософського поняття цінностей, проте чітке концептуальне розмежування між цими поняттями відсутнє. Ці відмінності були або по параметру "загальне - індивідуальне", або по параметру що "реально діє - рефлекторно усвідомлює" залежно від того, чи признавалася наявність індивідуально-психологічних форм існування цінностей, відмінних від їх присутності в свідомості. [2, с.35]

Ціннісні орієнтації, будучи одним з центральних особистісних новоутворень, виражають свідоме відношення людини до соціальної дійсності і в цьому визначають широку мотивацію її поведінки і роблять істотний вплив на всі сторони її дійсності. Особливого значення набуває зв'язок ціннісних орієнтацій із спрямованістю особистості. Система ціннісних орієнтацій визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її поглядів на навколишній світ, на інших людей, відношення до себе самій, основу світогляду, ядро мотивації і "філософію життя". Ціннісні орієнтації - спосіб диференціації об'єктів дійсності за їх значимістю (позитивною або негативною).

"Ціннісні орієнтації - вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, націлена на певний аспект соціальних цінностей. Детермінантами ціннісних орієнтацій особистості виступають матеріальні умови життєдіяльності, а також індивідуально-типові риси, здатності і здібності людини. Ціннісні орієнтації істотно впливають на стиль мислення і життя індивіда, перебіг емоційних та мотиваційних процесів, а також формування інтересів особистості". [36, с.209] Термін ціннісні орієнтації ” зв'язаний з поняттям ” цінність ” - поняття, що фіксує позитивне або негативне значення будь якого об'єкта чи явища. Цінність буває матеріальна або духовна. Матеріальна цінність - це перетворені людьми природні багатства. Духовна цінність - витвір інтелекту і почуттів. Цінність тісно пов'язана з потребами людини.

Цінністю, як правило, наділені предмети, ідеальний стан речей, дій, ситуацій, моральні норми, принципи. Цінностями також є світогляд, погляди, уявлення, ідеали, та інше. В коло цінностей можуть входити окремі якості людини: доброта, чуйність, ніжність, турботливість та інше.

Система цінностей, сформованих у людини в процесі всього періоду виховання і соціалізації, допомога легко класифікувати явища і предмети дійсності с точки зору їх корисності, необхідності. Вона дозволяє організовувати, систематизувати різноманітну інформацію, яку людина отримує від оточуючого світу для задоволення своїх потреб, бажань і намірів. Із системи цінностей особистості витікають і мотиви діяльності, які обумовлюють необхідність тих чи інших дій. Ціннісні орієнтації особистості відіграють головну роль в процесі прийняття переважного числа рішень. Наприклад, рішення одружитись або розлучитися передусім витікає із системи цінностей , яка базується на системі потреб. Приймає рішення о розірванні шлюбу, людина мотивує його тім, що не задовольняються, з її точки зору, важливі потреби. За допомогою системи цінностей людина легко розрізняє важливе від неважливого, суттєве від несуттєвого с точки зору своїх потреб, інтересів. Якщо ми добре знаємо ціннісні орієнтації конкретної людини, то, що йому дорого, важливе, необхідно у житті, ми можемо передбачити, як людина буде реагувати на вчинки в міжособистісних відношеннях у сімейному житті. Подружжя добре знають систему цінностей один одного і можуть передбачити поведінку партнера. [38, с.304]

У Ціннісних орієнтаціях як психологічному механізмі можна виділити три аспекти: суб'єктивний, інтернаціональний і об'єктивний.

До суб'єктивного аспекту можна віднести набуття життєвого досвіду у всіх сферах життя, самоаналіз і рефлексію, задоволення собою, духовний розвиток, самопізнання, спогади і марення.

Інтернаціональний аспект ціннісних орієнтацій - це все коштовне, що є для людини в самому процесі взаємодії з оточуючими людьми і предметами. Наприклад, значущість хороших стосунків, життєвий комфорт і хороша обстановка, співчуття і співпереживання іншим, взаємодопомога і взаєморозуміння, дружба і добрі, сердечні стосунки, цікаві і творчі люди.

У об'єктивний аспект ціннісних орієнтацій включаються: досягнення матеріальних благ і коштовних речей, побут, соціальні блага, привілеї, слава і шана, одяг, машина, культурне оточення. Але, звичайно, понад усе об'єктивний аспект ціннісних орієнтацій характеризують загальнокультурні цінності: мета і сенс життя людини. Сюди ж можна віднести естетичні і релігійні цінності, тобто все те, що дається людині світом, і про що вона здогадується, лише досягнувши певного рівня самосвідомості, рефлексії. Суб'єктивний, об'єктивний і інтернаціональний аспекти ціннісних орієнтацій пронизують три рівні регуляції особової поведінки. На найвищому рівні життєдіяльності людини визначальну роль грають загальнолюдські і екзістенциональні цінності. Це знаходить вираження в орієнтації на: певну життєву дорогу, творчу активність, радість життя, розуміння добра і зла, ідеали моделі бажаного майбутнього і, звичайно, в усвідомленні сенсу життя. Так, підлітки можуть вважати для себе найважливішим стати ерудованими, освіченими і культурними людьми. Коли ж вони переходять в старші класи, то ці цінності найчастіше включають етичний аспект, тобто бути не просто культурним, а ще чуйним, доброзичливо відноситися до людей. Міра активності в реалізації цих цілей теж змінюється, тобто наростає з часом, а, досягнувши деякого максимуму, знижується і так далі. На даному рівні регуляції життєдіяльності людини виявляється перш за все в її залежності від широкого соціального оточення, від особливостей національної культури, від традицій, звичаїв і ритуалів, тобто від всього того, що найчастіше позначають одним словом - культура. Саме вона закладає через культуру психічної діяльності (ритуал, традиція, звичай і тому подібне) основні, життєво важливі цінності. Цей рівень - регуляції життєдіяльності людини ми називаємо рівнем віддалених перспектив.

Далеко не все те, що для людини важно і значимо, може бути реалізовано в поведінці. Це залежить від ряду обставин і причин суб'єктивного і об'єктивного плану, і, зокрема, від того, чи має для людини якийсь сенс здійснювати той або інший вчинок, прагнути до вибраної мети. Те, що людина ставить перед собою цілі, ще не говорить про те, що вона їх досягатиме і знає, як це зробити. Цей момент дуже важливий в плані розуміння того, як людина управляє своєю поведінкою. Чи має для неї сенс щось робити? І як цей сенс виявляє себе для людини? Звичайно, найбільш проста відповідь полягає в тому, що ми просто знаємо, як потрібно робити і що потрібно робити.

Ця відповідь хоча і проста, але явно не повна, оскільки сенс і значущість найчастіше виявляють себе через привабливість предметів, речей і людей, їх бажаність для людини і емоційне відношення до них. Емоції і відчуття виступають в даному випадку як джерело активності, яке живить фантазію, стимулює і спонукає людину проектувати можливі дії, представляти конкретні ситуації і результати діяльності. У таких умовах необхідної інформації найчастіше буває недостатньо, і тоді в роботу включається уява. Уява не лише допомагає проектувати шляхи досягнення мети, але і розфарбовувати ситуації, умови, результати діяльності в емоційно привабливі фарби.