Особливості прояву ціннісних орієнтацій підліткового та юнацького віку

Поняття "ціннісні орієнтації", особливості їх прояву у підлітковому та юнацькому віці. Інтелектуальна зрілість і моральний світогляд. Вплив ціннісних орієнтацій на сенсові-життєві орієнтації. Криза підліткового віку. Формування моральної самосвідомості.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.08.2016
Размер файла 187,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Згідно Б.Ф. Ломову, ціннісні орієнтації, як і будь-яку психологічну систему, можна представити як багатовимірний динамічний простір, кожен вимір якого відповідає певному виду громадських стосунків і має у кожної особистості різне значення [33].

З точки зору В. Франкла, суб'єктивне переживання певної цінності включає переживання того, що вона вище за якусь іншу. Прийняття особистістю цінностей, автоматично припускає побудову індивідуальної ціннісної ієрархії. Система ціннісних орієнтацій є важливим регулятором активності людини, оскільки вона дозволяє співвідносити індивідуальні потреби і мотиви з усвідомленими і прийнятими особистістю цінностями і нормами соціуму [66].

В.Г. Алексєєва вважає, що ціннісні орієнтації є формою включення громадських цінностей, що припускає індивідуальний вільний вибір, в механізм діяльності і поведінки особистості. Система ціннісних орієнтацій - це основний канал засвоєння духовної культури суспільства, перетворення культурних цінностей в стимули і мотиви практичної поведінки людей [4].

З точки зору М.С. Яницького цінність, що має для індивіда найбільшу значущість, тобто яка займає найвище становище в його системі ціннісних орієнтації, визначає провідну спрямованість особистості.

Структурний характер системи ціннісних орієнтацій особистості, її багаторівність та багатовимірність визначають можливість реалізації нею цілого ряду різнопланових функцій. Система ціннісних орієнтації особистості, займаючи проміжне положення між внутрішніми установками та нормами соціального середовища, між мотиваційно-потребовою сферою і системою особистісних сенсів, забезпечує взаємодію цих елементів загальнішої системи «людина» [77].

На думку Ю.А. Шерковіна, подвійний характер системи цінностей, обумовлених одночасно індивідуальним та соціальним досвідом, визначає її подвійне функціональне значення. По-перше, цінності є основою формування та збереження у свідомості людей установок, які допомагають індивідові зайняти певну позицію, виразити свою точку зору, дати оцінку. Таким чином, вони стають частиною свідомості. По-друге, цінності виступають в перетвореному вигляді в якості мотивів діяльності і поведінки, оскільки орієнтація особистсоті у світі і прагнення до досягнення певної мети неминуче співвідносяться з цінностями, які увійшли в її особистісну структуру [72].

Ціннісні орієнтації - це відображення у свідомості людини цінностей, які визнаються нею в якості стратегічних життєвих цілей і загальних світоглядних орієнтирів [48].

З точки зору О.М. Леонтьєва ціннісні орієнтації - це провідний мотив, мета зливає життя особистості з життям людей, їх благом такі життєві мотиви здатні створити внутрішню психологічну виправданість її існування, яка складає сенс життя. Професійні цінності - це орієнтири, на основі яких людина вибирає, освоює і виконує свою професійну діяльність. Вони характеризуються ступенем домінування, певним знаком, усвідомленості і мінливості.

Д.О. Леонтьєв вказує на те, що цінності «не егоїстичні». Вони, на відміну від потреб, не обмежені моментом і не тягнуть до чого-небудь зсередини, а «притягують ззовні». Індивідуальна ієрархія ціннісних орієнтації, є послідовність досить добре розмежовуваних «блоків». Д.О. Леонтьєв приводить можливі угрупування цінностей, об'єднані у блоки за різними підставами і які являють собою полярні ціннісні системи. Зокрема, серед термінальних цінностей протиставляються:

- конкретні життєві цінності (здоров'я, робота, друзі, сімейне життя) - абстрактні цінності (пізнання, розвиток, свобода, творчість);

- цінності професійної самореалізації (цікава робота, продуктивне життя, творчість, активне діяльне життя) - цінності особистого життя (здоров'я, любов, наявність друзів, розваги, сімейне життя);

- індивідуальні цінності (здоров'я, творчість, свобода, активне діяльне життя, розваги, упевненість в собі, матеріально забезпечене життя) - цінності міжособистісних стосунків (наявність друзів, щасливе сімейне життя, щастя інших);

- активні цінності (свобода, активне діяльне життя, продуктивне життя, цікава робота) - пасивні цінності (краса природи і мистецтва, упевненість в собі, пізнання, життєва мудрість).

Серед інструментальних цінностей Д.О. Леонтьєв виділяє наступні дихотомії:

- етичні цінності (чесність, непримиренність до недоліків) - цінності міжособистісного спілкування (вихованість, життєрадісність, чуйність) - цінності професійної самореалізації (відповідальність, ефективність в справах, тверда воля);

- індивідуалістичні цінності (високі запити, незалежність, тверда воля) - конформістські цінності (самоконтроль, відповідальність) - альтруїстичні цінності (терплячість, чуйність, широта поглядів);

- цінності самоствердження (високі запити, незалежність, непримиренність, сміливість, тверда воля) - цінності прийняття інших (терплячість, чуйність, широта поглядів);

- інтелектуальні цінності (вченість, раціоналізм, самоконтроль) - цінності безпосередньо-емоційного світовідчуття (життєрадісність, чесність, чуйність) [31].

К.О. Абульханова-Славська та А.В. Брушлинський описують роль сенсових уявлень в організації системи ціннісних орієнтації, яка проявляється в наступних функціях: прийнятті (чи запереченні) і реалізації певних цінностей; посиленні (чи зниженні) їх значущості; утриманні (чи втраті) цих цінностей в часі [2].

Типологія ціннісних систем пропонується К.О. Абульхановою-Славською та В.Г. Алексеєвою. Так, К.О. Абульханова-Славська на основі експериментальних даних виділяє три типи особистості:

- тип, який характеризується невизнанням громадських норм і цінностей як ті, які обмежують його особисту свободу та прагне до звільнення від них, не має бажання самому поступати «морально-ціннісним чином»;

- тип, який має негативне відношення до системи цінностей суспільства і бере на себе відповідальність за реалізацію моральної функції;

- тип, який не заперечує, а конформистськовизнає соціальні норми як цінності, не має внутрішніх принципових моральних та ціннісних позицій.

Я. Гудечек виділяє п'ять основних типів відношення особистості до системи цінностей сучасного суспільства в залежності від ступеня її внутрішнього прийняття:

- активне відношення (вираження високого ступеня інтерналізації ціннісної системи);

- конформне відношення (зовнішнє, пристосувальницьке вираження згоди без інтерналізації або ідентифікації з цією системою цінностей);

- індиферентність (байдужість, відсутність інтересу до цієї ціннісної системи);

- незгода (критика, засудження та негативна оцінка ціннісної системи, прагнення до її зміни);

- активна протидія (внутрішнє та зовнішнє заперечення системи цінностей).

Я. Гудечек відмічає надзвичайну складність системи ціннісних орієнтацій особистості складність її детерміації соціальним, багатошарову і багатопланову опосередкованість усіх залежностей в цій сфері [17].

А. Маслоу виділяє дві основні групи цінностей:

- Б-цінності (цінності буття) - вищі цінності, властиві самоактуалізованим людям (істина, добро, краса, цілісність, подолання дихотомії, життєвість, унікальність, досконалість, повнота, справедливість, порядок, простота, легкість без зусилля та ін.);

- Д-цінності (дефіцітарні цінності) - нижчі цінності, оскільки вони орієнтовані на задоволення якоїсь фрустрованої потреби (світ, спокій, сон, відпочинок, залежність, безпека та ін.) [36].

В. Франкл виділяє три групи вічних цінностей - сенсових універсалій:

- цінності творчості, які дозволяють людині усвідомити, що вона дає суспільству;

- цінності переживання, які дозволяють людині усвідомити, що вона бере від суспільства;

- цінності стосунків, які дозволяють людині усвідомити позицію, яку вона займає відносно чинників, що обмежують його життя [66].

Е. Фромм ділить цінності на дві категорії: офіційно визнані, усвідомлювані (релігійні та гуманістичні) і дійсні, несвідомі (породжені соціальною системою), які є безпосередніми мотивами людської поведінки.

Ціннісні орієнтації, являються одними з центральних особистісних новоутворень, виражають свідоме відношення людини до соціальної дійсності і в цій своїй якості визначають широку мотивацію її поведінки і роблять істотний вплив на усі сторони її дійсності. Особливе значення набуває зв'язок ціннісних орієнтацій із спрямованістю особистості. Система ціннісних орієнтацій визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її поглядів на навколишній світ, до інших людей, до себе самої, основу світогляду, ядро мотивації і «філософію життя».

Ціннісні орієнтації - спосіб диференціації об'єктів дійсності за їх значимістю (позитивною або негативною). Спрямованість особистості виражає одну з найістотніших її характеристик, яка визначає соціальну та моральну цінність особистості. Зміст спрямованості - це домінуючі, соціально обумовлені стосунки особистості до навколишньої дійсності.

Цінність внутрішньо освітлює усе життя людини, наповнює гармонією, яка призводить до справжньої свободи - свободи від коливань і страхів, свободі творчих можливостей. Цінності не є незмінними, раз і назавжди впорядкованими, їх перебудова можлива [68].

З точки зору С.Л. Рубінштейна, цінність - це значущість для людини чогось у світі, і тільки цінність, яка визнається, здатна виконувати найважливішу ціннісну функцію - функцію орієнтиру повеління. Ціннісна орієнтація виявляє себе в певній спрямованості свідомості і поведінки, яка проявляються в суспільно значимих справах і вчинках. Розвиток ціннісних орієнтацій тісно пов'язаний з розвитком спрямованості особистості. У діяльності людини з задоволення безпосередніх громадських потреб виступає громадська шкала цінностей. У задоволенні особистісних та індивідуальних потреб за посередництва суспільно корисної діяльності реалізується відношення індивіда до суспільства і відповідно співвідношення особистісного і суспільнозначимого. У кожної особистості може існувати своя система цінностей.

Говорячи про моральний розвиток підлітка і його ціннісних орієнтацій треба відмітити, що цей вік характеризується протиріччям між некритичним засвоєнням групових моральних норм і прагненням обговорювати прості, іноді досить другорядні правила, певний максималізм вимог, зрушення оцінки окремого вчинку на особу в цілому.

Ціннісні орієнтації - важливий компонент світогляду особистості або групової ідеології, який виражає переваги або прагнення особистості або групи відносно тих або інших узагальнених людських цінностей (добробут, здоров'я, комфорт, пізнання, творчість, праця та ін.) [55].

Згідно В.А. Аверину структурно-динамічні характеристики - це ієрархічність, співвідношення термінальних і інструментальних цінностей позитивно-негативна асиметрія стійкість/мінливість, сила/слабкість вираженість. Деякі важливі цінності знаходяться на різних рівнях свідомості особистості. Матеріально забезпечене життя має низький ранг у підлітків, тобто свідомо відсовується на задній план. Виявилось, що актуальні цінності особистості і її групи близькі, але не співпадають [3].

У той же час Д.І. Фельдштейн у своїх роботах показав, що підлітки прагнуть затвердитися в товаристві дорослих, показати значущість свого «Я» в реальних стосунках суспільно корисної діяльності на добровільних засадах.

З точки зору Б.Г. Мещерякова та В.П. Зінченко формування особистісної ціннісної структури особистості виступає найважливішим чинником процесу соціалізації, за допомогою якого людина стає повноправним членом суспільства в усій повноті соціальних взаємовідносин. Система особистісних цінностей складається в процесі діяльнісного распредмечення особистостями змісту громадських цінностей, які об'єктивувалися в творах матеріальної і духовної культури. Для особистісних цінностей характерна висока усвідомленість, вони відбиваються у свідомості у формі ціннісних орієнтацій і служать важливим чинником соціальної регуляції взаємовідношення людей і поведінки індивіда.

Підлітковий вік є періодом інтенсивного формування системи ціннісних орієнтацій, які впливають на становлення характеру і особистість в цілому. Це пов'язано з появою на цьому віковому етапі необхідних для формування ціннісних орієнтацій передумов: оволодінням понятійним мисленням, накопиченням достатнього морального досвіду, зміною соціального положення.

Саме ціннісні орієнтації, сформовані в підлітковому віці, визначають особливості і характер стосунків особистості з навколишньою дійсністю і тим самим детермінують її поведінку [37].

Згідно С.Я. Єрмаловичу ціннісні орієнтації особистості виконують подвійні функції. З одного боку, система ціннісних орієнтацій виступає найвищим контрольним органом регуляції усіх спонукачів активності людини, визначаючи прийнятні способи їх реалізації. З іншого - в якості внутрішнього джерела життєвих цілей людини, виражаючи відповідно те, що є для нього найбільш важливим і має особистісний сенс. Система ціннісних орієнтацій, є найважливішим психологічним органом саморозвитку і особистісного зростання, визначаючи одночасно його напрям і способи його здійснення.

Механізм ціннісної орієнтації реалізується таким чином: потреба-інтерес-установка-ціннісна орієнтація. Інтерес - це усвідомлена потреба, установка - схильність до певної оцінки на основі соціального досвіду, який був здобутий особистістю відносно до тих або інших соціальних явищ, і готовність поступати відповідно до цієї оцінки. Ціннісна орієнтація сприймається як загальна спрямованість свідомості і повеління особистості.

К.С. Дивисенко виділяє два аспекти освоєння підлітками цінностей: процесуальний та змістовний. Змістовний компонент реалізується через освоєння знань про цінності, норми поведінки, здатність до співчуття і співпереживання, усвідомлення необхідності певної поведінки відповідно до цінностей, готовність поступати відповідно до наявних знань і має ряд особливостей (нестійкість, недостатність), обумовлених віковими особливостями підліткового віку. Процесуальний аспект включає етапи освоєння підлітками моральних цінностей: від пізнання сенсового змісту моральних норм і цінностей до реалізації в поведінці.

Кожен з цих етапів залежить від особистої значущості для підлітка моральної цінності, знання її суті, готовності і уміння реалізувати її в поведінці, від соціальних і педагогічних умов, в яких відбувається процес освоєння [18].

Ціннісні орієнтації - це складний соціально-психологічний феномен, який характеризує спрямованість і зміст активності особистості, який надає сенс і напрям особистісним позиціям, поведінці, вчинкам. Система ціннісних орієнтацій має багаторівневу структуру.

Ціннісні орієнтації формуються на основі вищих соціальних потреб, і їх реалізація відбувається в загальносоціальних, соціально-класових умовах діяльності. Вони є складовими елементами свідомості, частиною її структури. У зв'язку з цим вони підкоряються принципу єдності свідомості і свідомості і діяльності, сформованому С.Л. Рубінштейном [55].

Цінності охоплюють життя людини і людства в цілому в усіх їх проявах і боках, у тому числі пізнавальну сферу людини, її поведінку і емоційно-чуттєву сферу. Усвідомлюючи власні ціннісні орієнтації, своє місце у світі, людина роздумує над сенсом і метою своєї життєдіяльності.

У підлітків та юнаків співпадає вибір деяких значимих цінностей («любов», «дружба», «здоров'я»), а також значимих в низькому ступені цінностей («обстановка в країні», «слава», «краса природи і мистецтва», «творчість»). Нестійку позицію займають такі цінності, як «активне життя», «пізнання», «упевненість в собі», «кар'єра», «життєва мудрість». Юнаки у більшому ступені орієнтуються, на досить універсальні цінності, які відповідають їх віку: любов, дружбу, задоволення, це узгоджується з фізіологічними і психологічними особливостями цього віку [35].

Розвинені ціннісні орієнтації - ознака зрілості особистості, показник ступеня її соціальності. Стійка і несуперечлива сукупність ціннісних орієнтацій обумовлює цілісність, надійність, вірність певним принципам і ідеалам; суперечність ціннісних орієнтацій породжує непослідовність в поведінці; нерозвиненість ціннісних орієнтацій - ознака інфантилізму. Ціннісні орієнтації проявляються і розкриваються через оцінки, які людина дає собі, іншим, обставинам, через її уміння структурувати життєві ситуації, приймати рішення в проблемних ситуаціях і виходити з конфліктних ситуацій, через вибрані лінії поведінки в екзистенціальних і морально забарвлених ситуаціях, через уміння задавати і змінювати домінанти власної життєдіяльності.

Розглядаючи ціннісні орієнтації, слід розглянути сенсо-життєві орієнтації, які пов'язані з цінностями особистості.

У вітчизняній психології зростає інтерес до дослідження сенсової сфери особистості. Сенсова сфера спрямовує поведінку людини, визначає розвиток особистості, її інтереси, вибір життєвого шляху, самовизначення людини, актуалізуючи її потенціал в майбутньому. Д.О. Леонтьєв визначає сенсову сферу особистості як особливим чином організовану сукупність сенсових утворень і зв'язків між ними, які забезпечують сенсову регуляцію цілісної життєдіяльності суб'єкта в усіх її аспектах [31].

Б.С. Братусь виділив дві основні функції сенсових утворень: створення образу майбутнього (який визначає справжню діяльність) і опори для моральної оцінки вчинків; створення загальних принципів ведення діяльності. Сенсові утворення і цінності задають загальне «поле співвідношення мотивів», загальні принципи, відповідно до яких здійснюватиметься життєвий вибір. Загальні сенси освіти або «особистісні цінності» визначають головні і відносно постійні відносини людини до світу, себе та оточуючих. Особистісні цінності - це усвідомлені і прийняті людиною загальні сенси її життя.

Цінність виконує дві пов'язані функції - життєствердну (забезпечує привабливість діяльності) і мотивуючу (спонукає до її виконання, подолання перешкод) [10].

З точки зору Л.І. Божович основу мотивації складає емоційна значущість предмета потреби, тобто підкреслюється ціннісна основа вибору. Особистісні цінності визначають змістовну сторону спрямованості особистості, і складають основу її відносин, ядро мотивації і сенси життя. У структурі особистості ціннісні орієнтації виступають «координуючим центром», який визначає поведінку і відношення [9].

Таким чином, ціннісні орієнтації, як і будь-яку психологічну систему, можна представити як багатовимірний динамічний простір, кожен вимір якого відповідає певному виду громадських стосунків і має у кожної особистості різне значення. суб'єктивне переживання певної цінності включає переживання того, що вона вище за якусь іншу. Прийняття особистістю цінностей, автоматично припускає побудову індивідуальної ціннісної ієрархії. Система ціннісних орієнтацій є важливим регулятором активності людини, оскільки вона дозволяє співвідносити індивідуальні потреби і мотиви з усвідомленими і прийнятими особистістю цінностями і нормами соціуму.

Висновки до першого розділу

На основі проведеного теоретичного аналізу можна зробити наступні висновки:

1. Підлітковий вік від 10-11 до 15-16 років - перехідний, передусім у біологічному сенсі. Провідна діяльність - інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Центральний новотвір - почуття дорослості, яке виражається в тому, що рівень домагань підлітка випереджує майбутнє його положення, якого він фактично ще не досяг та набагато перевищує його можливості. На цьому грунті у підлітка виникають типові вікові конфлікти з батьками, педагогами та з самим собою. В цілому це період завершення дитинства і початку «дорослості». Інші новотвори - теоретичне рефлексивне мислення, інтелектуалізація. Соціальна позиція - емансипація від дорослих і групування.

Підлітковий вік займає важливу фазу в загальному процесі становлення людини як особистості, коли в процесі побудови нового характеру, структури і складу діяльності підлітка закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних установок. Займаючи перехідну стадію між дитинством та юністю, підлітковий вік є складним етапом психічного розвитку. У підлітковому віці відбувається подальший розвиток психічних пізнавальних процесів у підлітка і формування його особистості, внаслідок чого відбувається зміна інтересів підлітка. Вони стають більше диференційованими і стійкими. Для підлітків характерна полярність психіки: наполегливість і імпульсивність, підвищена самовпевненість, безаппеляционность в судженнях швидко змінюється ранимою і невпевненістю в собі, потреба в спілкуванні та бажання усамітнитися, розбещеність в поведінці та соромливість, романтизм та цинізм, обачність, ніжність, ласкавість та жорстокість.

Для підлітків характерна легка збудливість, різка зміна настроїв і переживань. Величезне значення в цьому віці набуває спілкування з однолітками, яке стає гострою потребою підлітка і пов'язане з його багатьма переживаннями. Різко виражені психологічні особливості підліткового віку дістали назву «підліткового комплексу». Він включає перепади настрою - від нестримних веселощів до смутку і навпаки, а також ряд інших полярних якостей, які виступають поперемінно. Важливим етапом дозрівання є процес формування самосвідомості. У підлітків суб'єктивний образ «Я» складається в більшому ступені від думки оточення. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. У підлітковому віці яскраво проявляється криза підліткового віку.

2. Юність - період в розвитку особистості, який відповідає переходу від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Хронологічні межі юності визначаються по-різному, найчастіше дослідники виділяють ранню юність, т. е. старший шкільний вік (від 15 до 18 років), і пізню юність (від 18 до 23 років). Провідна діяльність - професійна спрямованість. Центральний новотвір - особистісне та професійне самовизначення.

У юнацькому віці послідовно з'являються дві особливі форми самосвідомості: почуття дорослості та «Я-концепція». Юнацький вік є періодом інтенсивного формування системи ціннісних орієнтацій, що робить вплив на становлення характеру і особистості в цілому. Це пов'язано з появою на цьому віковому етапі необхідних для формування ціннісних орієнтацій передумов: оволодінням понятійним мисленням, накопиченням достатнього морального досвіду, зміною соціального положення. Формування переконань в юнацькому віці свідчить про значний якісний перелом в характері становлення системи моральних цінностей. Саме ціннісні орієнтації, сформовані в юнацькому віці, визначають особливості і характер стосунків особистості з навколишньою дійсністю і тим самим до певної міри детермінують її поведінку.

У юнацькому віці долається залежність від дорослих і затверджується самостійність особистості. У стосунках з однолітками разом зі збереженням колективно-групових форм спілкування зростає значення індивідуальних контактів і прихильностей. Юнацький вік характеризується посиленням індивідуальних відмінностей між юнаками та дівчатами. Розвиток інтелекту у юнаків на цьому етапі тісно пов'язаний з розвитком у них творчих здібностей, які припускають не просто засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи і створення нового. У юнацькому віці, відбувається формування загальної емоційної спрямованості особистості, тобто закріплення ієрархізації власної цінності тих або інших переживань, істотно оновлюються мотиви спілкування. Відбувається поглиблення і диференціація дружніх зв'язків на основі емоційної, інтелектуальної близькості юнаків. Руйнується групове спілкування з однолітками, посилюються контакти з особами протилежної статі, а також з дорослими при виникненні складних життєвих ситуацій. Для ранньої юності типова ідеалізація друзів і самої дружби. Ранній юності властиве переживання своєї самотності, своїй непричетності до інших людей.

Юнацький період дуже важливий в розвитку «Я-концепції», у формуванні самооцінки як основного регулятора поведінки і діяльності, який робить безпосередній вплив на процес подальшого самопізнання, самовиховання і в цілому розвитку особистості. У цей період у молодих людей активно формується самосвідомість, виробляється власна незалежна система еталонів самооцінювання та самовідношення, усе більш розвиваються здібності проникнення у свій внутрішній світ

3. Ціннісні орієнтації - це відображення у свідомості людини цінностей, які визнаються нею в якості стратегічних життєвих цілей і загальних світоглядних орієнтирів.

Структурний характер системи ціннісних орієнтацій особистості, її багаторівність та багатовимірність визначають можливість реалізації нею цілого ряду різнопланових функцій. Система ціннісних орієнтації особистості, займаючи проміжне положення між внутрішніми установками та нормами соціального середовища, між мотиваційно-потребовою сферою і системою особистісних сенсів, забезпечує взаємодію цих елементів загальнішої системи «людина».

М. Рокич визначає цінності як стійке переконання в тому, що певний спосіб поведінки або кінцева мета існування прийнятніше з особистісної або соціальної точок зору, чим протилежний або зворотний спосіб поведінки, або кінцева мета існування. Згідно О.І. Моткова зовнішні цінності орієнтують особистість переважно на спрямованість на себе, увага з боку інших і оцінку в соціальному середовищі своєї значущості, тобто на егоїстичне соціальне самоствердження, можливо, є проявом психологічної компенсації труднощів затвердження в сім'ї. Внутрішні цінності більш орієнтують на значущість близького іншого і на розвиток внутрішнього особистісного світу, його самовираження в творчості, на безкорисливе та естетичне ціннісне відношення до природи. З точки зору О.М. Леонтьєва ціннісні орієнтації - це провідний мотив, мета зливає життя особистості з життям людей, їх благом такі життєві мотиви здатні створити внутрішню психологічну виправданість її існування, яка складає сенс життя. Індивідуальна ієрархія ціннісних орієнтації, є послідовність досить добре розмежовуваних «блоків». Серед термінальних цінностей: конкретні життєві цінності, цінності професійної самореалізації, індивідуальні цінності та активні цінності. Серед інструментальних цінностей: етичні цінності, індивідуалістичні цінності, цінності самоствердження, інтелектуальні цінності.

Цінність виконує дві пов'язані функції - життєствердну (забезпечує привабливість діяльності) і мотивуючу (спонукає до її виконання, подолання перешкод).

Розглядаючи ціннісні орієнтації, слід розглянути сенсо-життєві орієнтації, які пов'язані з цінностями особистості. Сенсова сфера особистості це особливим чином організована сукупність сенсових утворень і зв'язків між ними, які забезпечують сенсову регуляцію цілісної життєдіяльності суб'єкта в усіх її аспектах. Вона спрямовує поведінку людини, визначає розвиток особистості, її інтереси, вибір життєвого шляху, самовизначення людини, актуалізуючи її потенціал в майбутньому.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ПІДЛІТКОВОГО ТА ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

2.1 Загальна характеристика методів дослідження

Методи наукових досліджень - це ті прийоми та засоби, за допомогою яких учені отримують достовірні відомості, які далі використовуються для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій.

Згідно Б.Г. Ананьєва виділяються чотири групи методів:

I група - організаційні методи. Вони включають порівняльний метод (зіставлення різних груп за віком, діяльностю); лонгитюдний метод (багатократні обстеження одних і тих же осіб упродовж тривалого періоду часу); комплексний метод (у дослідженні беруть участь представники різних наук; при цьому, як правило, один об'єкт вивчають різними засобами).

II група - емпіричні методи, які включають: спостереження та самоспостереження; експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувачі, соціометрія, інтерв'ю, бесіда), аналіз продуктів діяльності, біографічні методи.

III група - методи обробки даних, які включають: кількісний (статистичний) та якісний (диференціація матеріалу за групами, аналіз) методи.

IV група - інтерпретаційні методи, які включають генетичний (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, стадій, критичних моментів і тому подібне) та структурний (встановлює структурні зв'язки між усіма характеристиками особистості) методи.

Розглянемо методи досліджень, виходячи з чотирьох основних позицій:

- не експериментальні психологічні методи;

- діагностичні методи;

- експериментальні методи;

- формувальні методи.

Не експериментальні методи.

Спостереження є одним найчастіше використовуваних в психології дослідницьких методів. Спостереження може застосовуватися в якості самостійного методу, але зазвичай воно органічно включається до складу інших методів дослідження, таких, як бесіда, вивчення продуктів діяльності, різні типи експерименту та ін.

Спостереженням і самоспостереженням називається цілеспрямоване, організоване сприйняття і реєстрація об'єкту і є старим психологічним методом.

Розрізняють несистематичне та систематичне спостереження:

- несистематичне спостереження проводиться в ході польового дослідження і широко застосовується в етнопсихології, психології розвитку, соціальній психології. Для дослідника, який проводить несистематичне спостереження, важливі не фіксація причинних залежностей і строгий опис явища, а створення деякої узагальненої картини поведінки індивіда або групи в певних умовах;

- систематичне спостереження проводиться за певним планом. Дослідник виділяє реєстровані особливості поведінки (змінні) та класифікує умови зовнішнього середовища. План систематичного спостереження відповідає кореляційному дослідженню.

Розрізняють «суцільне» вибіркове спостереження:

- в першому випадку дослідник фіксує усі особливості поведінка, доступна для максимально детального спостереження;

- в другому випадку він звертає увагу лише на певні параметри поведінки або типи поведінкових актів, наприклад, фіксує тільки частоту прояву агресії або час взаємодії матері і дитини впродовж дня та ін.

Анкетування.

Анкетування, як і спостереження, є одним з найбільш поширених дослідницьких методів в психології. Анкетування зазвичай проводиться з використанням даних спостереження, які (разом з даними, отриманими за допомогою інших дослідницьких методів) використовуються при складанні анкет.

- це анкети, складені з прямих питань і спрямовані на виявлення усвідомлюваних якостей досліджуваних;

- це анкети селективного типу, де досліджуваним на кожне питання анкети пропонується декілька готових відповідей; завданням досліджуваних є вибір найбільш відповідної відповіді;

- це анкети-шкали; при відповіді на питання анкет-шкал досліджуваний повинен не просто вибрати найбільш правильний з готових відповідей, а проаналізувати (оцінити у балах) правильність із запропонованих відповідей.

Бесіда.

Бесіда - це специфічний для психології метод дослідження людської поведінки, оскільки в інших природних науках комунікація між суб'єктом і об'єктом дослідження неможлива. Діалог між двома людьми, в ході якого одна людина виявляє психологічні особливості іншого, називається методом бесіди. Психологи різних шкіл і напрямів широко використовують її у своїх дослідженнях.

Бесіда включається як додатковий метод в структуру експерименту на першому етапі, коли дослідник збирає первинну інформацію про досліджуваних, дає їм інструкцію, мотивує, і на останньому етапі - у формі пост експериментального інтерв'ю. Дослідники розрізняють клінічну бесіду, складову частину «клінічного методу», і цілеспрямоване опитування «обличчямдо обличчя» - інтерв'ю. Зміст бесід можна протоколювати повністю або вибірково залежно від конкретних цілей дослідження.

Монографічний метод.

Цей дослідницький метод не може бути втілений в який або одній методиці. Він є синтетичним методом і конкретизується в сукупності найрізноманітніших неекспериментальних (а іноді і експериментальних) методик. Монографічний метод використовується, як правило, для глибокого, ретельного вивчення вікових та індивідуальних особливостей окремих досліджуваних з фіксацією їх поведінки, діяльності і взаємовідносин з оточенням в усіх основних сферах життя. При цьому дослідники прагнуть, виходячи з вивчення конкретних випадків, виявити загальні закономірності будови і розвитку тих або інших психічних утворень.

Зазвичай в психологічних дослідженнях використовується не один який-небудь метод, а цілий набір різних методів, які взаємно контролюють і доповнюють один одного.

Діагностичні методи.

До діагностичних дослідницьких методів відносяться різні тести, тобто методи, які дозволяють дослідникові давати кількісну кваліфікацію явищу, яке вивчається, а також різні прийоми якісної діагностики, за допомогою яких виявляються різні рівні розвитку психологічних властивостей та характеристик досліджуваних.

Тест.

Тест - це стандартизоване завдання, результат виконання якого дозволяє виміряти психологічні характеристики досліджуваного. Метою тестового дослідження є дослідження, діагностика певних психологічних особливостей людини, а його результатом - кількісний показник, співвідношуваний з раніше встановленими відповідними нормами і стандартами.

У зарубіжній психології тестові дослідження розуміються зазвичай як засіб виявлення і виміру природжених інтелектуальних і характерологических особливостей досліджуваних. У вітчизняній психології різні діагностичні методи розглядаються в якості засобів визначення наяного рівня розвитку цих психологічних особливостей. Саме тому, що результати будь-яких тестувань характеризують наявний та порівняльний рівень психічного розвитку людини, обумовлений впливом безлічі чинників, зазвичай неконтрольованих в тестовому випробуванні, результати діагностичного випробування не можуть і не повинні співвідноситься з можливостями людини, з особливостями його подальшого розвитку, тобто ці результати не мають прогностичного значення.

Необхідність абсолютно точного дотримання інструкції і використання однотипних матеріалів діагностичного обстеження накладає ще одне істотне обмеження на широке використання діагностичних методів у більшості прикладних галузях психологічної науки. В силу цього обмеження досить кваліфіковане проведення діагностичного обстеження вимагає від дослідника спеціальної психологічної підготовки, володіння не лише матеріалом і інструкцією вживаної тестової методики, але і способами наукового аналізу отриманих даних.

Отже, відмінність діагностичних методів від методів неекспериментальних полягає в тому, що вони не просто описують явище, що вивчається, але й дають цьому явищу кількісну або якісну кваліфікацію, вимірюють його. Загальною особливістю цих двох класів дослідницьких методів є те, що вони не дають можливості дослідникові проникнути за явище, що вивчається, не розкривають закономірності його зміни і розвитку, не пояснюють його.

Експериментальні методи.

На відміну від неекспериментальних та діагностичних методів «психологічний експеримент» припускає можливість активного втручання дослідника в діяльність випрбовуваного з метою створення умов, що виразно виявляють психологічний факт. Специфіка експериментальних методів полягає, таким чином, в тому, що вони припускають:

- організацію спеціальних умов діяльності, що впливають на досліджувані психологічні особливості досліджуваних;

- зміна цих умов в ході дослідження.

У психології існують три типи власне експериментального методу:

- природний експеримент;

- моделюючий експеримент;

- лабораторний експеримент.

Природний (польовий) експеримент.

Природний (польовий) експеримент, як говорить сама назва цього методу, найбільш наближений до неекспериментальних дослідницьких методів. Умови використовувані при проведенні природного експерименту, організовує не експериментатор, а саме життя (у вищому учбовому закладі, наприклад, вони органічно включені в учбово-виховний процес). Експериментатор в даному випадку користується лише поєднанням різних умов діяльності випробовуваних і фіксує за допомогою неекспериментальних або діагностичних методик досліджувані психологічні особливості досліджуваних.

Моделюючий експеримент.

При проведенні моделюючого експерименту досліджуваний діє за інструкцією експериментатора і знає, що бере участь в експерименті в якості досліджуваного. Характерною особливістю експерименту цього типу є те, що поведінка досліджуваних в експериментальній ситуації моделює (відтворює) на різних рівнях абстракції цілком типові для життєвих ситуацій дії або діяльності: запам'ятовування різних відомостей, вибір або постановку цілей, виконання різних інтелектуальних і практичних дій і так далі. Моделюючий експеримент дозволяє вирішувати найрізноманітніші дослідницькі завдання.

Лабораторний експеримент.

Лабораторний експеримент - особливий тип експериментального методу - припускає проведення досліджень в психологічній лабораторії, оснащеній спеціальними приладами та пристосуваннями. Цей тип експерименту, якй відрізняється також найбільшою штучністю експериментальних умов, застосовується зазвичай при вивченні елементарних психічних функцій (сенсорною та моторною реакцій, реакції вибору, відмінностей сенсорних порогів і тому подібне) і набагато рідше - при вивченні складніших психічних явищ (процесів мислення, мовних функцій). Лабораторний експеримент більше відповідає предмету психологічного дослідження.

Усі описані вище дослідницькі методи відрізняються констатуючим характером: опису виміру і поясненню піддаються емпіричні особливості і рівні психічного розвитку.

Використання усіх цих методів не припускає завдання істотної зміни предмета дослідження, завдання формування. Така принципово нова дослідницька мета вимагає застосування особливих, формувальних методів.

Формувальні методи.

До формувальних дослідницьких методів в психології відносяться різні різновиди так званого соціального експерименту, об'єктом якого виступає певна група людей:

- перетворюючий експеримент,

- психолого-педагогический експеримент,

- формувальний експеримент,

- експериментально-генетичний метод,

- метод поетапного формування та ін.

Використання формувальних дослідницьких методів пов'язане з перебудовою певних характеристик учбово-виховного процесу і виявленням впливу цієї перебудови на вікові, інтелектуальні та характерологічні особливості досліджуваних. Цей дослідницький метод виступає засобом створення широкого експериментального контексту для використання усіх інших методів психології.

Формувальний експеримент часто використовується з метою зіставлення впливу різних повчальних програм на психічний розвиток випробовуваних.

Формувальний експеримент це:

- масовий експеримент, тобто статистично значимий;

- тривалий, пролонгований експеримент;

- експеримент не заради експерименту, а заради реалізації тієї або іншої загальнотеоретичної концепції в певній області психології (віковою, дитячою, педагогічною);

- експеримент комплексний, який вимагає спільних зусиль психологів-теоретиків, психологів-практиків, психологів-дослідників, дидактиків, методистів та ін. І тому це є експеримент, що протікає в особливих установах, де усе це можна організувати.

В процесі розвитку психології змінюються не лише теорії і поняття, але і дослідницькі методи: вони втрачають споглядальний, констатуючий характер, формувальними. Провідним типом дослідницького методу в експериментальній області психології стає формувальний експеримент.

Таким чином, у психології існують різноманітні методи дослідження:не експериментальні психологічні методи, діагностичні методи, експериментальні методи та формувальні методи. Всі ці методи виконують певні функції. В залежності від мети дослідження використовують ті або інші методи дослідження.

2.2 Методики дослідження

Об'єкт - ціннісні орієнтації підліткового та юнацького віку.

Предмет - психологічні особливості прояву ціннісних орієнтацій при переході з підліткового до юнацького віку.

Мета - виявити вплив ціннісних орієнтацій на сенсові-життєві орієнтації.

Завдання:

1. Здійснити аналіз теоретичних наукових джерел зазначеної проблеми.

2. Концептуалізувати поняття ціннісних орієнтацій.

3. Здійснити дослідження та верифікацію отриманих результатів.

При дослідженні учнів застосовувалася методика «Ціннісні орієнтації» (М. Рокич) (Див. додаток 1) [50].

Доцільність використання цієї методики полягає у тому, що з її допомогою ми визначаємо систему ціннісних орієнтацій підлітків та юнаків, визначаємо змістовну сторону спрямованості підлітків та юнаків.

Методика М. Рокича дозволяє виявити ціннісні орієнтації. Система ціннісних орієнтацій визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції. Методика визначення ціннісних орієнтацій М. Рокича заснована на ранжируванні списку цінностей.

М. Рокич розрізняє два класи цінностей:

1. термінальні - переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути;

2. інструментальні - переконання в тому, що якийсь образ дій або властивість особистості є кращим у будь-якій ситуації.

Цей розподіл відповідає традиційному розподілові на цінності-мети і цінності-засоби.

Досліджуваному пред'являється два списки цінностей (по 18 у кожному) на аркушах паперу в алфовітному порядку. У списках досліджуваний привласнює кожній цінності ранговий номер. Досліджуваним пропонувалася інструкція: «Зараз Вам буде пред'явлений набір з 18 карток з позначенням цінностей. Ваша задача - розкласти їх один по одному значимості для Вас як принципів, якими Ви керуєтеся у Вашому житті».

Обробка проводилася за допомогою ключа, у дослідженні використовувалися усереднені дані.

При дослідженні учнів застосовувалася методика «Сенсо - життєві орієнтації» (Д.М. Леонтьєв) (Див. додаток 2) [32].

Доцільність використання цієї методики полягає у тому, що з її допомогою ми визначаємо сенсо - життєві орієнтації підлітків та юнаків, визначаємо життєві цілі, життєвий процес, результативність життя, локус контролю «Я», локус контролю життя у підлітків та юнаків.

Методика вивчає життєві цілі, життєвий процес, результативність життя, локус контролю «Я», локус контроль життя. Досліджуваним пропонувалася інструкція: «Вам будуть запропоновані пари протилежних тверджень. Ваше завдання - вибрати одне з двох тверджень, що, на Вашу думку, більше відповідає дійсності, і відзначити одну з цифр 1, 2, 3, у залежності від того, наскільки Ви упевнені у виборі (або 0, якщо обоє твердження на Ваш погляд вірні)».

Методика включає наступні шкали:

1. Шкала мети в житті - бали по ній характеризують наявність або відсутність у житті досліджуваного цілей у майбутньому, які додають життя свідомість, спрямованість і тимчасову перспективу. Низькі бали властиві людині, яка живе сьогоднішнім або завтрашнім днем. Високі бали можуть характеризувати особистість не тільки цілеспрямовану, але й прожектора, плани, якого не мають реальної опори.

2. Процес життя - цей показник, говорить про те, чи сприймає досліджуваний процес свого життя як цікавий, наповнений змістом. Високі бализа шкалою і низькі за іншими шкалами характеризують особистість, яка живе сьогоднішнім днем. Низькі бали за шкалою - це ознака незадоволеності своїм життям у сьогоденні.

3. Результативність життя - бали відображають оцінку пройденого відрізка життя, відчуття того, наскільки продуктивно й осмислено воно було прожито. Високий бал за шкалою та низькі за іншими шкалами характеризують особистості, які доживають свої дні, у яких практично усе в минулому, але минуле надає зміст сьогоденню. Низькі бали, говорять про незадоволеність прожитою частиною життя.

4. Локус контролю «Я» - високий бал за шкалою, відповідає уявленню про себе як про сильну особистість, що володіє достатньою волею вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями і уявленнями про її зміст. Низькі бали - зневіра в себе, свої сили і здатність контролювати події свого життя.

5. Локус контроль життя - високий бал - переконання в тому, що особистості дано контролювати своє життя, вільно приймати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх у життя. Низький бал - фаталізм, переконаність у тому, що особистості непідвласно свідомо контролювати своє життя.

Обробка проводилася за допомогою ключа, у дослідженні використовувалися усереднені дані.

При дослідженні учнів застосовувалася методика «Ціннісні орієнтації» (О.І. Мотков, Т.А. Огнєва) (Див. додаток 3) [40].

Доцільність використання цієї методики полягає у тому, що з її допомогою ми визначаємо домінуючі цінності, значущость і ступінь їх реалізації у підлітків та юнаків,

Мета методики - вивчення цінностей особистості, їх значущості і ступня реалізації.

Інструкція: «Оцініть, будь ласка, значущість та міру здійснення можливих цінностей Вашого життя за наступною 5-бальною шкалою: дуже низька (1) низька (2) середня (3) висока (4) дуже висока (5)».

Спочатку Ви оцінюєте значущість характеристики (цінності), закреслюючи одну з п'яти цифр, яка відповідає мірі її значущості, в Шкалі «Значущість». Потім оцінюєте міру її здійснення, закреслюючи ту, що відповідає вашому вибору цифру в Шкалі «Здійснення». І так - кожну характеристику. Будь ласка, оціните усі характеристики, не роблячи пропусків. Збереження таємниці Ваших відповідей гарантується».

Інструкція 2: «Оціните, будь ласка, за тією ж 5-бальною шкалою міра впливу різних причин на здійснення ваших можливих цінностей. Спочатку - міра впливу «Зовнішніх обставин» на реалізацію Вашої можливої цінності №1 «добре матеріальне благополуччя», закресливши у відповідному стовпці одну з п'яти цифр, пов'язану з вашим вибором. Потім оціните таким же способом вплив наступної причини «Мої природні дані» на здійснення цієї цінності та ін. - вплив «Власних зусиль». Так Ви оцінюєте і усі подальші цінності».

Визначаються вісім показників ціннісних орієнтацій досліджуваного:

- 1 - Значущість зовнішніх цінностей (Ср А);

- 2 - Значущість внутрішніх цінностей (Ср Б);

- 3 - Реалізація зовнішніх цінностей (Ср В);

- 4 - Реалізація внутрішніх цінностей (Ср Г);

- 5 - Співвідношення значущості зовнішніх і внутрішніх цінностей (Ср А: Ср Б);

- 6 - Співвідношення реалізації зовнішніх і внутрішніх цінностей (Ср В: Ср Г);

- 7 - Співвідношення значущості і реалізації зовнішніх цінностей(Ср А: Ср В);

- 8 - Співвідношення значущості і реалізації внутрішніх цінностей (Ср Би: Ср Г).

При створенні методики О.І. Мотков спирався в першу чергу на теорію самодетерминації особистості Е.Л. Дісі та Р.М. Руаяна. Згідно цієї теорії, велика вираженість зовнішніх або внутрішніх цінностей пов'язана з мірою задоволення базових, існуючих спочатку, психологічних потреб особистості:

- в автономії (самостійності і незалежності);

- в компетентності та ефективності;

- в значимих міжособистісних відносинах.

Їх задоволення веде до особистісного розвитку та психологічного здоров'я, до розвитку внутрішніх цінностей особистісного зростання, прихильності та любові, служіння суспільству та здоров'я. Позитивний вплив на їх розвиток робить батьківська підтримка автономності, емоційна залученість батьків в життя своїх дітей, структурованість вимог, тобто сім'я може сприяти адекватній реалізації базових потреб дітей і розвитку внутрішніх цінностей. Більш високий рівень розвитку автономності і саморегуляції дитини сприяє більш високій мотивації і адаптації в школі.

Слабке задоволення базових психологічних потреб веде до розвитку занепокоєння, проблем з психологічним здоров'ям особистості, до розвитку більшої орієнтації на зовнішні цінності видимого благополуччя і до часткового знецінення внутрішніх цінностей. Переважаюча орієнтація на зовнішні цінності - це свого роду прояв психологічного захисту і прагнення до самоствердження в соціумі. Негативно на задоволення базових потреб впливає контролюючий, емоційно холодний, байдужий стиль стосунків батьків і учителів до дітей, причому у будь-якій культурі.

У цій методиці дещо змінений склад внутрішніх та зовнішніх цінностей: «служіння людям» перероблене в «наслідування моральних принципів» (що дещо ширше), замість цінності «здоров'я» (значимою для більшості людей) вставлена цінність «любові до природи». Додана внутрішня цінність «творчість». До зовнішніх цінностей додано «високе соціальне становище» (що дещо відрізняється від популярності, оскільки людина з високим соціальним статусом може бути і мало відомим) і «розкішне життя» (гіперпрагнення до володіння матеріальними цінностями та зовнішніми атрибутами успішної особистості та щеслового життя).

Обробка проводилася за допомогою ключа, у дослідженні використовувалися усереднені дані.

РОЗДІЛ 3. ХІД ТА РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Характеристика вибірки

Вибірка досліджуваних сформована згідно з метою та завданням дослідження.

Мета - виявити вплив ціннісних орієнтацій на сенсові-життєві орієнтації.

Завдання:

1. Здійснити аналіз теоретичних наукових джерел зазначеної проблеми.

2. Концептуалізувати поняття ціннісних орієнтацій.

3. Здійснити дослідження та верифікацію отриманих результатів.

Вибірка досліджуваних: учні загальноосвітньої школи загальна кількість 50 чоловік. З них 25 учнів підліткового віку - 5 учнів 7-А класу у віці 10-11 років, 10 учнів 8-А класу у віці 11-12 років, 10 учнів 9-А класу у віці 13-14 років та 25 учнів юнацького віку - 10 учнів 10-Б класу у віці 15-16 років, 10 учнів 11-А класу у віці 16-17 років та 5 студентів професійного технічного училища у віці 17-18 років.

Учні загальноосвітньої школи та студенти професійного технічного училища охоче відповідали на запитання методик, легко зрозуміли інструкцію, їм були цікаві запитання методик, а також вони хотіли отримати свою психологічну характеристику на основі цих методик.

3.2 Дослідження ціннісних орієнтацій (М. Рокич) у підлітків та юнаків

При дослідженні ціннісних орієнтацій підлітків та юнаків застосовувалася методика «Ціннісних орієнтацій» (М. Рокич) (Див. додаток 1) [50]. Результати представлені в таблицях 1-4.

Таблиця 1

Дослідження ціннісних орієнтацій (термінальні цінності) (підлітки)

№місця

Термінальні цінності

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

1

-

-

2-8%

-

1-4%

1-4%

-

18-72%

-

-

-

2-8%

-

1-4%

-

-

-

-

2

-

1-4%

-

1-4%

-

2-8%

1-4%

-

1-4%

3-12%

-

1-4%

15-60%

-

-

-

-

-

3

-

-

1-4%

-

2-8%

16-64%

-

-

-

1-4%

-

1-4%

1-4%

-

1-4%

-

1-4%

-

4

14-56%

-

2-8%

-

-

1-4%

1-4%

1-4%

-

-

1-4%

2-8%

1-4%

1-4%

-

1-4%

-

-

5

1-4%

2-8%

-

1-4%

-

1-4%

-

1-4%

-

2-8%

-

1-4%

-

13-52%

-

1-4%

1-4%

1-4%

6

-

-

1-4%

-

2-8%

1-4%

-

1-4%

1-4%

1-4%

-

1-4%

-

-

2-8%

-

2-8%

13-52%

7

-

1-4%

-

1-4%

-

2-8%

15-60%

-

1-4%

-

-

2-8%

-

1-4%

-

2-8%

-

-

8

1-4%

-

1-4%

-

1-4%

-

2-8%

1-4%

-

1-4%

-

1-4%

1-4%

-

14-56%

-

2-8%

-

9

-

2-8%

15-60%

-

-

1-4%

-

2-8%

-

-

1-4%

2-8%

-

1-4%

-

1-4%

-

-

10

1-4%

1-4%

1-4%

-

3-12%

-

1-4%

1-4%

-

-

12-48%

2-8%

1-4%

-

1-4%

-

-

-

11

-

1-4%

1-4%

-

-

1-4%

1-4%

2-8%

1-4%

-

-

11-44%

3-12%

-

2-8%

-

1-4%

1-4%

12

-

-

1-4%

-

1-4%

2-8%

-

1-4%

-

12-48%

-

1-4%

-

1-4%

2-8%

2-8%

1-4%

1-4%

13

1-4%

14-56%

-

2-8%

-

1-4%

-

1-4%

-

1-4%

-

2-8%

2-8%

1-4%

-

-

-

-

14

-

-

-

14-56%

-

1-4%

2-8%

1-4%

2-8%

1-4%

-

1-4%

-

2-8%

1-4%

-

1-4%

-

15

-

1-4%

1-4%

-

1-4%

-

1-4%

3-12%

11-44%

-

2-8%

2-8%

1-4%

-

-


Подобные документы

  • Поняття і види ціннісних орієнтацій. Вплив засобів масової інформації, реклами, інтернет на ціннісну орієнтацію в підлітковому віці. Особливості формування моральної свідомості в підлітковому та юнацькому віці. Дослідження ціннісних орієнтацій за Рокича.

    курсовая работа [93,1 K], добавлен 08.11.2012

  • Загальна характеристика підліткового віку. Психологічні особливості ціннісних орієнтацій сучасних підлітків, чинники, що впливають на їх формування. Методика та організація дослідження ціннісних уявлень у підлітковому віці, аналіз його результатів.

    курсовая работа [140,2 K], добавлен 25.02.2015

  • Розуміння понять "життєві цінності" і "ціннісні орієнтації" у літературі. Функції ціннісних орієнтацій. Вплив ціннісних орієнтацій на розвиток особистості. Гармонійний розвиток особистості. Методики "Самооцінка особистості" та "Ціннісні орієнтації".

    курсовая работа [54,1 K], добавлен 06.04.2014

  • Самоактуалізація як ключове поняття гуманістичної психології. Ціннісні орієнтації як елемент структури особистості. Психологічна характеристика ранньої та середньої дорослості. Духовна криза, проблему сенсу, смисложиттєві та ціннісні орієнтації людини.

    дипломная работа [270,6 K], добавлен 28.04.2011

  • Обґрунтування наукових підходів до вивчення ціннісно-смислової сфери особистості. Становлення особистісної зрілості в юнацькому віці в залежності від системи ціннісних орієнтацій. Розробка методики оцінки рівня самоактуалізації студентів-першокурсників.

    дипломная работа [157,5 K], добавлен 19.09.2012

  • Теоретичні особливості формування ціннісних орієнтацій молодших школярів. Основні елементи змісту освіти, її вплив на дітей. Психологія казки та її вплив на формування особистості молодшого школяра. Критерії та рівні сформованості ціннісних орієнтацій.

    дипломная работа [79,7 K], добавлен 06.10.2011

  • Теоретичний аналіз проблеми ціннісних орієнтацій в працях вітчизняних і зарубіжних психологів. Характеристика особливостей ціннісних орієнтацій засуджених, рівня їх значущості і реалізації. Вивчення ціннісних орієнтацій засуджених: методи і результати.

    дипломная работа [564,4 K], добавлен 29.03.2011

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки. Розвиток самооцінки в підлітковому віці. Коригуюча програма по зменшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки. Методика діагностуючого експерименту.

    дипломная работа [351,4 K], добавлен 12.05.2010

  • Роль родини в житті людини. Ознаки благополучних і неблагополучних сімей, проблема взаємовідносин між батьками і дітьми у них. Поняття ціннісних орієнтацій. Експериментальне дослідження впливу внутрісімейних взаємовідносин на ціннісні орієнтації дітей.

    дипломная работа [249,8 K], добавлен 12.11.2011

  • Поняття депривації в соціально-психологічній літературі. Психологічне дослідження депривації у дітей підліткового віку, психофізіологічна характеристика. Розробка програми психопрофілактичної роботи з дітьми підліткового віку. Результати дослідження.

    курсовая работа [93,9 K], добавлен 08.12.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.