Дослідження ролі ЗМІ в житті суспільства, особливості їх функціонування не є новими для вітчизняної науки. В останні роки з'явилось чимало праць українських дослідників, присвячених аналізові різних аспектів функціонування ЗМІ в суспільстві. Це, зокрема, праці Н. Костенко, де розглядаються теоретичні та методологічні засади функціонування ЗМІ, цінності і символи у масовій комунікації, місце та роль мас-медіа у виборчих кампаніях. Проблеми глобального розвитку комунікаційних систем розглядаються у розвідках О. Зернецької. В працях О. Піронкової, Н. Лисиці, Л. Федотової аналізуються сучасні тенденції розвитку комунікативних систем. Особливостям діяльності ЗМІ в контексті паблік рілейшнз присвячені праці В. Королька, Г. Почепцова.

Сучасне суспільство живе в умовах глобального зростання обсягів виробництва і споживання інформації. За останні 30 років вироблено інформації більше, ніж за попередні 5 тисяч років. А. Тофлер вважає, що ми стали свідками виникнення нового типу цивілізації - цивілізації, основою якої є інформація Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994 - 2003 / За ред. Н.В. Паніної - К., 2003.. Відбувається справжня революція в інформаційних технологіях, які ґрунтуються на досягненнях електроніки, математики, філософії, психології, економіки. Сучасне суспільство наповнене плином інформації, що потребує спеціального осмислення.

Насичення світу потужними інформаційними джерелами призвело до виникнення нових проблем, пов'язаних з використанням у ЗМІ таких новітніх інформаційних технологій, як електронні засоби збереження, опрацювання та поширення інформації, телекомунікаційні, комп'ютерні технології, web-технології тощо. Сформувалася нова система інтеграції різних засобів комунікації (комп'ютерні, телекомунікаційні) із своїми інтерактивними особливостями. Ця система мультимедії охоплює на Заході практично всі сфери життя людини, вносячи суттєві зміни в культуру і перетворюючи її на інформаційну культуру - своєрідну суміш традиційної культури та електронних засобів інформації. На думку фахівців, новітні електронні засоби не відокремлюються від традиційних культур - вони їх абсорбують. Прикладом може бути японське караоке, що інтенсивно розповсюджується у всьому світі.

Значимість культурно-спадкових функцій ЗМІ широко обговорювалася вченими ще в 1960 - 1980 роках. Окремі аспекти цих дискусій відбиті в емпіричних дослідженнях, що проводилися під керівництвом та В. Оссовського в Україні та Б. Грушина в Росії Грушин Б.А. Мнение о мире и мир мнений - М., 1967..

Сучасні ЗМІ значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів і тим самим підриваючи основи її індивідуальності. Масове споживання стає дуже ефективним при наявності середовища „собі подібних”, особливо це стосується молодіжної аудиторії. Тому проблема взаємодії (а не тільки впливу) молодіжної аудиторії і ЗМІ стає особливо актуальною в наш час.

Основною функцією ЗМІ є, безумовно, маніпулювання суспільною свідомістю, відвертання її уваги від реальності, створення віртуального світу, якому ніщо не відповідає в об'єктивній соціальній дійсності. Як відомо, в сучасному суспільному житті значне місце посідають симулякри - копії неіснуючих речей і явищ Волков Ю.Г., Поликарпов В.С. Человек. Энциклопедический словарь. - М., 2000.. Відбувається заміщення почуття реальності оточуючого світу завдяки електронним ЗМІ: людина втрачає об'єктивізований критерій істини, оскільки практика як критерій істинності її суджень про світ має не матеріальний, а інформаційний характер. Значення тієї чи іншої події визначається тепер не її реальними наслідками, а домінуючими в медіа-просторі судженнями: людина співвідносить себе не з реальністю, а з функціонуючими в її оточенні уявленнями про цю реальність. В результаті, будучи фізичною істотою, людина водночас звикає усвідомлювати себе у віртуальному інформаційному світі, який являє собою світ оцінок і міркувань.

Новітні тенденції взаємодії ЗМІ та аудиторії особливо помітні в діяльності телебачення, яке відіграє провідну роль у ЗМІ. Воно найсильніше впливає на аудиторію, пропонуючи візуальну картинку, яку люди сприймають як доволі достовірну. Зорові образи запам'ятовуються краще, ніж вербальні, і довше зберігаються в пам'яті. Телебачення здатне в різних соціальних умовах, переслідуючи різні цілі, або стимулювати соціальну активність людини, або перетворювати людину на бездумного споживача. Роль телебачення багатоаспектна і визначальна в багатьох випадках завдяки тому, що воно здатне певним чином „конструювати” специфічну соціальну реальність, беручи участь у формуванні економічної, правової, історичної свідомості, вводячи в повсякденне життя конкретні наукові знання, уявлення, розширюючи аудиторію спілкування.

В міру того, як інформаційний вік поступово реорганізує повсякденне життя людей, вивчення новітніх тенденцій взаємозв'язку ЗМІ набуває все більшого значення. Це відбувається не лише через те, що зростає кількість інформації, а й тому, що люди використовують як старі, так і нові медіа-технології у їх все складнішій формі. Люди часто включені одночасно в кілька медіа-оточень. Це особливо стосується молоді, яка може одночасно слухати, скажімо, плеєр і читати пресу.

Глобалізаційні процеси створюють нові можливості для одержання інформації за допомогою ЗМІ, що, у свою чергу, сприяє формуванню певних аудиторій. Аудиторія - це сукупність людей, до яких звертаються ЗМІ, і які сприймають звернену до них інформацію. Аудиторія є не лише об'єктом впливу, але й безпосереднім учасником комунікації. На момент сприйняття звернення аудиторія розділена на групи людей. Не завжди можна сказати, який розмір аудиторії того чи іншого видання чи телеканалу, вона невизначена, анонімна, розосереджена, проте при всьому цьому має типові характеристики, вивчення яких украй важливе для налагодження комунікативного процесу. Аудиторія рухлива, тому велике значення має постійна фіксація її мінливості. При цьому суттєвого значення набувають не об'єктивно знеособлені характеристики, а соціально-психологічні.

Дослідники молодіжної аудиторії розрізняють чотири її типи: аудиторія з пасивно-споживацьким ставленням; активна, соціально зріла; інфантильна, з несформованими інтересами; „домашня”, зі стійкою системою інтересів у сфері дозвілля Юровский О. Телевидение - поиски и решения. - М. 1975. - С. 23-25.. В. Коробейников виокремлює з маси читачів, слухачів, глядачів три типи аудиторії в залежності від її орієнтації на ті чи інші органи інформації: духовно-особистісний, професійно-функціональний, споживацький Коробейников В.С. Редакция и аудитория. - М., 1983..

Існують і інші типології аудиторій. Наприклад, за основу беруться соціологічні показники - професійна кваліфікація, віросповідання, демографічні дані (вік, стать, освіта) тощо. Аудиторію можна характеризувати не тільки за соціологічними, соціально-психологічними ознаками, але й в цілому за способом життя людей, що її складають. У цьому випадку необхідно брати до уваги загальні інтереси, переконання, погляди, інтелектуальні звички, хобі тощо. Так, Інститут Геллапа в дослідженні аудиторії орієнтується на диференціацію читача за віросповіданням, професійною кваліфікацією, прибутком, демографічними ознаками, місцем проживання і типом настановлень щодо проблеми, політичною орієнтацією і ставленням до політичних партій тощо.

Визначення певних типів аудиторій, окреслення їх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності ЗМІ. На Заході, наприклад, вивчається не тільки реальна, але й потенційна аудиторія, яка читає, або дивиться, або слухає передачі нерегулярно або навіть зовсім не надає їм уваги. Такий вид аудиторії певним чином аналізується: визначаються, наприклад, настановлення „нечитачів”, причини їх пасивності. Так, американські соціологи, очолювані з Л. Богартом, виявили кілька психологічних причин небажання звертатися до певних джерел інформації: побоювання отримати новину, яка спричинить депресію, брак інтересу, невміння ефективно витрачати вільний час тощо. Така інформація використовується для підвищення ефективності діяльності ЗМІ, вибору стилю і спрямованості їх діяльності Волос В.Н. Социологические исследования аудитории прессы США // Журналист. Пресса. Аудитория. / Под ред. С.В. Смирнова. Вып. 4. - Л., 1991. - С. 86..

На жаль, в нашій країні таких досліджень мало, і пояснюється це, мабуть, тим, що вони не набули статусу соціального замовлення, недостатністю фінансування, браком необхідних методик із застосуванням новітньої техніки. І це дуже прикро, бо знання настановлень і мотивів аудиторії дозволяє зрозуміти, як відбувається відбір, оцінка, сприйняття чи відторгнення інформації, її зберігання, закріплення в свідомості. Вивчення мотивів звернення до різних видів ЗМІ - важливе дослідницьке завдання, оскільки вони є найвпливовішим інформаційно-пропагандистським апаратом.

В сучасних умовах все більшого значення набуває практика включення аудиторії до безпосередньої взаємодії зі ЗМІ, зокрема - цикли телепередач ріеліті ТБ (reality TV), де учасниками гри є „реальні” люди. Так, глядачі американських телепередач „Survivor”, „Big Brother” можуть брати безпосередню участь в тому, що відбувається на телеекрані: телефонувати або надсилати повідомлення електронною поштою, голосуючи за те, щоб той чи інший учасник вибув з гри www.politik.org.ua..

Ріеліті ТБ почало розвиватись в 1990-х роках. Його метою було таке оновлення телепрограм, яке дало б глядачам відчуття безпосередньої участі в реальному часі протягом перегляду телепередачі. Цей новий жанр спрямовувався на дослідження інтересів глядацької аудиторії щодо реальних життєвих історій. Цьому передувала зацікавленість глядачів спільним англо-австралійським проектом „Sylvania Waters”, де висвітлювалися події кожного дня у звичайній родині з Сіднея. Глядачі стали свідками реальних життєвих подій, і це їм подобалось. Це дало імпульс для подальшого вдосконалення передач, у яких „експерименти” підсилювались екзотичними місцями дії, привабливими і розкутими учасниками. Спостерігалося також зниження рівня продюсерського контролю за втручанням у „створену ТБ-реальність”. Нашому глядачеві теж уже відомі подібні „життєві шоу”: прикладом „реального телебачення” є передача „За склом”.

Нові тенденції взаємодії ЗМІ та аудиторій свідчать, що потрібні інші підходи до дослідження різних ланок такої взаємодії, враховуючи особливості як комунікатора, так і специфіку аудиторії. Навіть сама назва „засоби масової інформації” в такому контексті буде неточною, оскільки плин інформації характеризується односпрямованістю - преса, радіо, телебачення інформують аудиторію про певні події, не розраховуючи на її відповідь. Проте механізм зворотного зв'язку, якому стали надавати все більше уваги, особливо на телебаченні, дозволяє перетворити просте інформування на взаємодію. Тому, з огляду на це, термін „засоби масової комунікації” досить часто вживається нарівні з „засобами масової інформації”.

В зарубіжних дослідженнях уточнюється поняття аудиторії ЗМІ. Підкреслюється, що це групи людей, які мало пов'язані між собою, але мають спільний інтерес до якогось виду ЗМІ. Крім того, зарубіжні вчені звертають увагу на те, що поняття „аудиторія” стосується також людей, яких об'єднують тривалі соціокультурні зв'язки: субкультури, фан-культури, етнічні культури, культури релігійних спільнот тощо. Ці соціальні групи з їх уподобаннями існують незалежно від ЗМІ. Проте бути аудиторією означає більше, ніж бути просто групою. Це означає групуватися, часто-густо об'єднуватися віртуально відповідно до чинників, які характеризують „інформаційний вимір” тієї чи іншої події.

Певний інтерес становить дослідження проблем причинного зв'язку впливу ЗМІ на аудиторію. Це викликається зростанням криміногенної активності в різних країнах, особливо серед молоді. Хронологічний розвиток парадигми „причини - наслідки” впливу ЗМІ на аудиторію демонструє шлях, який пройшли дослідники різних країн від ранніх теорій, в котрих стверджувалося, що існує простий однобічний вплив ЗМІ на аудиторію, через заперечення пасивності аудиторії до серйозного занепокоєння впливом медіа-змісту з елементами насильства на кримінальну активність молоді, її агресивність і в цілому на формування девіантної поведінки.

Останнім часом тема агресії стала, мабуть, найпопулярнішою в психології. І це не мода, а, скоріш за все, реакція психологів на безпрецедентне зростання агресії та насильства в цивілізованому суспільстві. В науковому плані постає багато питань: агресія - це характеристика тільки поведінки людини, тобто обов'язкова її дія, чи агресія також включає мотив, настановлення, емоцію? Як співвідносяться поняття „агресія” та „намір”?

Загалом, не існує загальноприйнятої теорії агресії. Найбільш фундаментальними концепціями є інстинктивістська теорія агресії (S. Freud, K. Lozens), теорія соціального научіння (A. Bandura), когнітивні моделі агресивної поведінки (L. Berkowitz) та інші. Та слід відзначити, що найбільш несуперечливими на сьогодні є фрустраційна теорія і концепція соціального научіння агресії. Психологи констатують, що найефективніший вплив ЗМІ справляють на осіб підліткового віку. На цей період часто припадає зміщення акцентів у процесі спілкування, що обумовлюється особливостями психології цього віку. З одного боку, потяг до окремішності, з іншого - до включеності до тієї чи іншої групи, а усвідомлення належності до групи створює власний соціальний статус молодої людини. Внаслідок несформованості психіки серед підлітків часто поширюються різні види девіації, які певною мірою виконують компенсаторну роль. Порушуючи соціальні норми і вимоги, молоді люди тим самим вишукують найбільш прийнятні для себе форм поведінки.

І у вітчизняній, і в зарубіжній літературі з проблем психологічного впливу ЗМІ досить поширена думка, що сцени насильства у фільмах і телепередачах негативно впливають на молодіжну свідомість. Навіть з'явився термін „психотероризм”, що означає свідоме втручання в ситуацію, яка викликає агресію та неадекватну реакцію молоді. Тільки в США понад 140 інститутів переймаються проблемами дистанційного безконтрольного управління біологічними об'єктами, нейролінгвістичним програмуванням ЗМІ. Вони мають можливість - і повинні - локалізувати процеси істерії, нейтралізувати негативні емоції, прояви агресії.

До ефектів впливу агресії, яка демонструється у фільмах, на поведінку глядачів, відносять:

1) навчання за допомогою спостереження (що представлено у працях А. Бандури). Людина, яка стала свідком агресії, відкриває для себе нові вербальні та фізичні реакції, яких раніше не було в її поведінковому репертуарі;

2) зняття заборони, яке полягає в тому, що спостереження за тим, як інші безкарно проявляють агресію, збільшує ймовірність вияву агресивних дій з боку спостерігача. За висновками соціологів, кожен третій підліток (вибірка респондентів з асоціальною спрямованістю) здійснював вчинки під впливом побаченого на телеекрані;

3) постійне спостереження за сценами насильства сприяє поступовій втраті емоційного сприйняття агресії і чужого болю, в результаті чого спостерігач не вважає насильство неприйнятною формою поведінки;

4) телевізійні сюжети, перенасичені сценами насильства і жорстокості, обумовлюють зміну індивідуального образу реальності: люди починають сприймати світ вороже налаштованим до них Волянська О., Пилипенко В., Сапелкіна О. Роль засобів масової інформації в соціалізації агресії // Персонал, 2004, №7. - С. 88-91..

Проте в західній літературі існує й інша точка зору, згідно з якою перегляд фільмів і передач зі сценами насильства та агресії виконує функцію „звільнення” - глядач може безпечно ідентифікувати себе з суб'єктом агресії або пережити страх та відчуття небезпеки, дивлячись на екран, замість того, щоб переживати це в реальному житті.

Дослідники, зокрема, намагаються встановити зв'язок між частотою перегляду матеріалу, що містить сцени насильства, і схильністю до „пошуку пригод” в реальному житті. Особливо це стосується молоді віком 11 - 25 років. З'ясовано, що ті, хто полюбляє ризикувати в реальному житті, менш схильні до перегляду телепередач як з насиллям, так і без нього, оскільки вони сприймають себе як активно діючих, а не просто спостерігачів. З іншого боку, ті, кого приваблювали незаконні дії, але хто не вдавався до них у реальному житті, охоче дивилися матеріали з елементами насильства, особливо реалістичні фільми про злочинність, і в такий спосіб задовольнялися „вторинним” відчуттям Karen Ross and Virginia Nightingale. Media and Audiences: New Perspectives. Glasgow. - 2003. - С. 24-25..

В дослідженнях деяких західних вчених, зокрема, К. Росс, теж не окреслено прямої залежності між переглядом телепередач з елементами насильства та агресивною поведінкою підлітків. Було опитано 78 підлітків, схильних до насильства, і їх поведінка була співставлена з переглядом телепрограм ними та „звичайними” школярами такого ж віку. Встановлено, що агресивні підлітки дивилися теле- та відеофільми рідше, ніж решта однолітків, у них не помічалося спеціального інтересу до програм з елементами насильства, хоча дивилися вони той же матеріал, що й „звичайні” підлітки (або їх взагалі не приваблював перегляд телевізійних фільмів).

Незважаючи на те, що інформаційний вік приніс у наше життя нові види ЗМІ і дозволив людям самоорганізовуватися як аудиторії новими способами, інструменти дослідження мас-медіа лишилися старими (опитувальники, інтерв'ю, спостереження, фокус-групи), хоча тепер можемо аналізувати результати досліджень, виходячи з нових реалій. Більше того, нові медіа-засоби зовсім не заперечують старих: тоді як Інтернет пропонує нові можливості взаємодії з аудиторією, традиційні ЗМІ (ТБ, радіо, преса) не втрачають своєї впливовості. Це підтверджують дані соціологічних опитувань.

Традиційні, „старі” засоби масової інформації не втрачають своєї значущості, про що свідчить те, що ЗМІ є найвпливовішим чинником формування свідомості сучасної молоді, її внутрішнього світу. В нашу епоху людина живе у світі різних подій, потрясінь, катаклізмів та сенсацій. Інформація, яка часто має негативний характер, іноді повністю заповнює внутрішній світ молодої людини, і тому все актуальнішою стає потреба звернення мас-медіа до гуманістичних цінностей людського буття. ЗМІ є порівняно автономною силою, вони виконують інформативну і контролюючу функцію, і, водночас, покликані брати участь у вихованні та освіті молодіжної аудиторії, виконувати профілактичну роботу у таких сферах, як наркоманія, токсикоманія, девіантна поведінка. Однак головною функцією ЗМІ лишається формування громадської думки щодо цих негативних явищ нашого життя.

1.4 Проблема свободи слова і свободи преси в Україні

Прагнення до свободи - один з невід'ємних атрибутів людини. Під свободою розуміється право на будь-яку діяльність, наслідки якої не завдають шкоди природному та соціальному довкіллю. Поняття "діяльність" охоплює як фізичні, так і духовні, інтелектуальні вчинки людини. Поняття "завдання шкоди" включає в себе не тільки принесення фізичних чи економічних збитків і втрат окремим людям і суспільству в цілому, але й нематеріальну діяльність, спрямовану на обмеження свободи, заклики до насильства, національної чи класової нетерпимості та ін.

Свобода діяльності в будь якій сфері (і в журналістиці в тому числі) виявляється в можливості ставити певні цілі й боротися за їх здійснення на основі вільного свідомого вибору й творчого рішення. З прагнення людини до свободи виникає розвиток науки, мистецтва, а також і журналістики як інформаційної діяльності, що має яскраво виражену гносеологічну функцію. Свобода невідривна від пізнавальної діяльності людини, від творчості. У свою чергу творчість можлива лише за умов свободи. При цьому слід чітко уявляти, що абсолютна свобода людської діяльності неможлива. Людина завжди обмежена: 1) законами природи, 2) законами суспільства, що діють незалежно від суб'єкта, а також 3) мірою власного суб'єктивного пізнання цих законів. Лише діяння у згоді із законами природи й суспільства робить людину вільною й спроможною до досягнення покладених перед собою цілей. Свобода полягає в пізнанні необхідності й в подоланні необхідності на основі її пізнання Конституційне право України. За редакцією доктора юридичних наук, професора В.Ф. Погорілка. - К., 1999 р..

Під цензурою розуміється систематичний контроль за діяльністю журналістики та книговидання шляхом конституційних, судових, адміністративних, фінансових або чисто фізичних заходів, що провадяться владою або за її рекомендацією.

Боротьба за демократичні свободи обов'язково включала в себе й вимогу свободи слова, і в міру демократизації суспільства відбувалося дедалі більше звільнення журналістики від тиску на неї держави. Сьогодні в суспільній свідомості усталилася однозначна думка: наявність цензури - перша ознака тоталітарного політичного режиму, відсутність цензури - ознака демократичного способу організації суспільства. У всіх розвинутих країнах світу цензура законодавчо заборонена, а конфлікти з пресою громадяни та установи (в тому числі й органи влади) розв'язують лише в судовому порядку. Партійна журналістка завжди залежна від програми партії, її лідерів та органів управління (комітетів). Те, що вона свідомо залежна, як це традиційно підкреслюється у визначеннях, не міняє справи по суті. Якщо партія захоплює владу, партійна журналістика обслуговує владу. Із встановленням у країні однопартійної системи, як це було в СРСР, зникає взагалі можливість для опозиційної думки, відкривається шлях до диктатури партії та її вождів, уся система масової інформації перетворюється на партійну й виконує лише службову функцію. За цих обставин журналістика сама ніколи не спроможна стати владою. Вона не є внутрішньо вільною, вона добровільно службова, причому вона служить не істині, а людям, групі людей, партії.

У цивілізованих країнах існує розуміння того, що лише свобода преси забезпечує її функціонування як "четвертої влади". Демократичне суспільство зацікавлене в перетворенні преси на "четверту" владу, вбачаючи в цьому найважливішу гарантію власної тотожності й тривалого буття, контролю за суспільною рівновагою. У сучасному світі виробилися такі засади ліберальної теорії свободи преси:

1. Люди прагнуть знати істину, щоб керуватися нею.

2. Єдиним методом досягнення істини є вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей.

3. Кожній людині має бути надане право висловлювати спою точку зору за умов, якщо вона визнає таке ж право за іншими людьми.

4. У наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджуватися й набувати загального визнання те, що буде найбільш раціональним і доцільним Свобода інформації, прозорість, електронне врядування: погляд громадянського суспільства (аналітичні доповіді, збірки перекладів документів) / За ред. к.ю.н. А.В. Пазюка. - К.: МГО «Прайвесі Юкрейн», 2004..

Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод. Найбільш важливою передумовою існування свободи преси та інших політичних свобод є саме конституціоналізм, бо регулювання основних засад журналістики правом здійснюється через конституційні норми. Конституційні гарантії свободи преси є невід'ємною ознакою демократичної системи ЗМІ.

Формулювання щодо свободи слова в Конституції України є далеко не досконалими й не бездоганними. Конституція України визначає політико-правовий зміст свободи слова. У Статті 34 Основного Закону записано, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір Олешко В.Ф. Інформаційна діяльність ЗМІ. - Харків, 2001..

Конституційні гарантії свободи слова в Україні базуються на відповідних нормах міжнародного права, являють собою їх своєрідне логічне продовження. Зафіксовані в Конституції України принципи, норми і положення щодо прав на свободу слова загалом відповідають загальноприйнятим міжнародним правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав і свобод людини.

Однак експерти зауважують, що частиною другою статті 34 Конституції України встановлені обмеження на здійснення цих прав на підставі окремого закону. Ці обмеження викладені у загальному вигляді, не мають конкретного змісту. А отже, можуть бути використані з метою порушення конституційних прав громадян. Так, здійснення права на свободу думки, слова та інформації, згідно з Конституцією України, може бути обмежене в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню одержаної конфіденційно інформації, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.

Така невизначеність у законодавстві може призводити, і як свідчить практика, нерідко призводить до того, що публікація у ЗМІ (навіть достатньо обґрунтована) щодо корумпованості окремих представників державної влади може розглядатися як загроза національній безпеці, або як така, що підриває авторитет правосуддя.

Конституція України зафіксувала право кожного на свободу думки, слова, переконань. Однак поняття "свобода преси" залишилося поза межами Основного Закону, що є ущемленням свободи масової інформації.

2. Конституційно-правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні

2.1 Конституційно-правове регулювання організації та діяльності ЗМІ в Україні та перспективи його вдосконалення

2.1.1 Нормативно-правові основи організації та діяльності друкованих ЗМІ

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні визначені в Законі України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16.11.1992 р. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999.

Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону України „Про інформацію” та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів.

В Законі України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.

Зазначені в частинах першій та другій статті 1 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.

Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 05.01.1993 - 1993 р., № 1, стаття 1. - Ст. 1..

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи державної виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку, визначаються Кабінетом Міністрів України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 05.01.1993 - 1993 р., № 1, стаття 1. - Ст. 2..

Друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для: поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України „Про інформацію”; закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь.

Редакційна колегія - дорадчий орган управління діяльністю редакції друкованого засобу масової інформації - створюється, діє та припиняє свою діяльність відповідно до статуту редакції і очолюється її редактором (головним редактором).

Рішення редакційної колегії набирає чинності після його затвердження редактором (головним редактором) Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 05.01.1993 - 1993 р., № 1, стаття 1. - Ст. 24..

Журналістом редакції друкованого засобу масової інформації відповідно до Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.

Належність журналіста до друкованого засобу масової інформації підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації.

На особу, якій видано редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує її належність до друкованого засобу масової інформації, поширюються права і обов'язки, зазначені у статті 26 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”.

Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки, передбачені Законом України „Про інформацію” та Законом України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”.

Професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 05.01.1993 - 1993 р., № 1, стаття 1. - Ст. 43..

2.1.2 Організація та діяльність аудіовізуальних ЗМІ як об'єкт правового регулювання

Аудіовізуальними ЗМІ є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999..

Аудіовізуальна інформація - будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків.

Аудіовізуальний (електронний) засіб масової інформації - організація, яка надає для масового приймання споживачами аудіовізуальну інформацію, передану у вигляді електричних сигналів і прийняту за допомогою побутових електронних пристроїв.

Відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, регулюються Законом України „Про телебачення і радіомовлення” від 21.12.1993 р. Цей закон визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Дія Закону України „Про телебачення і радіомовлення” поширюється на відносини між суб'єктами діяльності в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від їхньої форми власності, мети створення, виду статутної діяльності, а також від способу розповсюдження телерадіопрограм та передач, розрахованих на масове приймання споживачами.

Стосовно організацій, які знаходяться за межами країни і діють відповідно до законодавства інших держав, Закон України „Про телебачення і радіомовлення” застосовується виключно в частині регулювання порядку розповсюдження їх програм і передач на території України, якщо інше не передбачається міжнародними угодами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Дія Закону України „Про телебачення і радіомовлення” не поширюється на відносини, що регулюють засади створення і діяльності технологічних телемереж і проводових мереж закритого типу та спеціального призначення, не розрахованих на масове приймання їхніх передач Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 09.03.1994 - 1994 р., № 10, стаття 43. - Ст. 2..

Стаття 3. Законодавство про телебачення і радіомовлення

Законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України, Закону України „Про інформацію”, Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, законів України „Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України”, „Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”, „Про телекомунікації”, „Про радіочастотний ресурс України”, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Основні принципи державної політики у сфері телебачення і радіомовлення закріплені у статті 4 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”:

Держава проводить політику протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва.

Держава створює умови для забезпечення засобами телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України.

Держава підтримує об'єднання суб'єктів інформаційної діяльності в галузі телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги) у самоврядні організації.

Держава не чинить перепон прямому прийому телевізійних і радіопрограм та передач з інших країн, які транслюються мовою національної меншини або подібною до неї регіональною мовою.

Держава встановлює дієві обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантує захист телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Держава гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням телебачення і радіомовлення.

Держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування), а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізм у сфері аудіовізуальних засобів масової інформації.

Держава законодавчо визначає органи влади, які здійснюють реєстраційні та регулюючі функції у галузі телерадіомовлення і не допускає створення нових чи наділення існуючих державних органів тотожними або дублюючими повноваженнями щодо аудіовізуальних засобів масової інформації.

Не допускається подвійне ліцензування одного й того ж виду діяльності в галузі телебачення і радіомовлення Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 09.03.1994 - 1994 р., № 10, стаття 43. - Ст. 4..

Кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов'язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій). У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі.

Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису в ньому. Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку. Умови довгострокового зберігання телерадіопередач, що становлять історичну, художню, культурну чи іншу цінність, визначаються законодавством України.

Державні та комунальні телерадіоорганізації зобов'язані безкоштовно передавати офіційні повідомлення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Конституційного Суду України, офіційні повідомлення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади - на підвідомчу їм територію. Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, зобов'язані безкоштовно оприлюднювати повідомлення про надзвичайні ситуації. Право на використання телебачення і радіомовлення з цією метою належить органам влади і посадовим особам, які уповноважені приймати рішення в умовах надзвичайних ситуацій. Трансляція сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводиться відповідно до державного замовлення та на основі договору. На вимогу Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України та Голови Конституційного Суду України державні телерадіоорганізації надають їм час для екстрених офіційних виступів з важливих питань державного життя. Державні телерадіоорганізації зобов'язані передбачати у своїх програмах час і форми для забезпечення можливості виступів народних депутатів України з питань їхньої депутатської діяльності. Участь народних депутатів України у передачах з інших питань здійснюється на загальних засадах. Виступи депутатів місцевих рад з питань їхньої депутатської діяльності в телерадіопрограмах, що транслюються на території відповідної ради, здійснюються за домовленістю з місцевими телерадіоорганізаціями Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 09.03.1994 - 1994 р., № 10, стаття 43. - Ст. 49..

2.1.3 Інтернет-ЗМІ як об'єкт правового регулювання. Проблеми та перспективи законодавчого регулювання діяльності Інтернет-ЗМІ

Інтернет-ЗМІ (інтернет-видання, інтернет-газета) - регулярно оновлюваний інформаційний сайт, який ставить своїм завданням виконувати функцію засобу масової інформації (ЗМІ) і користується певною популярністю і авторитетом (має свою постійну аудиторію).

Більшість інтернет-ЗМІ оновлюється щодня або навіть безперервно протягом дня. Завдяки цієї оперативності інтернет-ЗМІ часто використовуються як джерела інформації для звичайних ЗМІ.

Інтернет можна розглядати як медіа-середовище, аналогічне телебаченню, радіо та пресі. В Інтернеті існує багато засобів масової інформації різних напрямків. Деякі з них зареєстровані як звичайні ЗМІ, але це поки що швидше виняток, ніж правило. Як і друковані видання, інтернет-видання керуються принципами журналістики.

Багато друкованих („офлайнових“) газет і журналів мають свої представництва в Інтернеті. Вони викладають там матеріали своїх випусків, а іноді навіть створюють самостійне інтернет-видання. За жанрами інтернет-видання не відрізняються від офлайнових (від англ. off line - поза мережою інтернет) - є новинні , літературні, науково-популярні, дитячі, жіночі сайти тощо http://uk.wikipedia.org..

Опитування показують, що довіра інтернет-аудиторії до інформації, отриманої з Інтернету, вища, ніж довіра до інших інформаційних носіїв.

В усьому світі зараз спостерігається тенденція падіння тиражів щоденних друкованих засобів інформації та зростання кількості відвідувань інтернет-ЗМІ. Це пов'язано з тим, що Інтернет стає все більш доступним і швидким, а також свідчить про те, що люди все більше і більше звертаються за новинами до інтернет-ЗМІ, які оперативно подають новини в режимі реального часу, на відміну від щоденних газет, які поступово занепадають.

Популярність інтернет-ЗМІ вираховується за допомогою рейтингових систем - спеціалізованих сайтів, які збирають та обробляють статистику відвідувань інших сайтів.

На сторінках інтернет-ЗМІ зареєстрованого в рейтинговій системі може бути встановлений лічильник, який рахує кількість відвідувань. Виходячи з цих даних вираховується рейтинг інтернет-ЗМІ. Чим популярніше сторінка, чим більше відвідувачів на неї заходили, тим вище у рейтингу вона розташована.

Рейтинг характеризує привабливість матеріалів інтернет-ЗМІ для масової аудиторії, але не свідчить про її змістовність та корисність.

Також рейтинг інтернет-ЗМІ важливий для рекламодавців.

Українська правда (УП) - українське інтернет-видання. Основна тематика - політика, соціальні проблеми, економіка. На сайті є стрічка новин з постійним оновленням, архів публікацій, блоги політиків, письменників, журналістів, спортсменів.

Видання засноване у квітні 2000 року Георгієм Гонгадзе. Особливо популярною Українська правда стала під час Помаранчевої революції - восени 2004 року цей інтернет-ресурс був важливою складовою у інформуванні суспільства про стан справ, оскільки з моменту створення він був незалежним.

„Телекритика” - українське інтернет-видання телевізійної публіцистики засноване у вересні 2001 року. Висвітлює події медіапростору та медіаринку України, публікує результати моніторингу та аналіз інформаційного наповнення українського телебачення. „Телекритика” відіграла важливу роль у „журналістській революції”, що передувала Помаранчевій революції 2004 року.

Видання засноване заслуженою журналісткою України Наталією Лигачовою, колишньою співробітницею газети „День” (1996-2001), яка вела у ній постійну телепубліцистичну колонку http://uk.wikipedia.org..

Для підтримки сайту було засновано громадську організацію „Телекритика”, яка працювала у партнерстві з МГО „Інтерньюз-Україна”.

З 2004 року виходить однойменний щомісячний журнал „Телекритика” (головний редактор - Євген Мінко). У 2004-2006 роках журнал готувався колективом ГО „Телектритика”, однак з того часу пережив два ребрендинги і нині публікує унікальні матеріали, що не дублюють інтернет-видання.

У 2007 році для ефективнішого менеджменту проектом було створено ТОВ „Телекритика”. Партнером засновників „Телекритики” став медіахолдинг „Главред-медіа” (власник - Ігор Коломойський).

У 2008 році на базі „Телекритики” було започатковано популярний блог про зірок та медіа-плітки „Дуся” (головний редактор - Олеся Савенко), відомий своїм „гострим” стилем публіцистики вигаданої авторки Дусі Катасонової.

У 2009 році „Телекритикою” було також запущено проект „Медіаблоги”, що є мережею блогів медійної тематики.

Середня відвідуваність сайту - понад 13 000 відвідувачів на день.

УНІАН (Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин) - інформаційне агентство, що працює на ринку України з 1994 року; випускає продукцію трьома мовами (російською, українською, та англійською).

На сьогодні агенція входить до медійної групи „Приват”.

Інформагентство, засноване в березні 1993 року як Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин (УНІАН), відтоді є одним з найбільших в Україні виробників і постачальників політичної, соціальної і ділової інформації. Серед засновників агентства - Національна спілка журналістів України і Союз юристів України.

Станом на 2008 рік УНІАН випускає 24 інформаційних продукти (в т.ч. спецпроекти „УНІАН-Культура”, „УНІАН-Здоров'я”, „УНІАН-Фондовий ринок”, регіональні проекти „УНІАН-Харків”, „УНІАН-Крим” та інші). У травні 2008 року агентство запустило 2 нових проекти - „УНІАН-Євро-2012” і „УНІАН-Страхування”.

Глибина інформаційної бази УНІАН - 12 років. Об'єм текстових даних в базі агентства - понад 5 Гб (1,5 мільйона інформаційних повідомлень), без урахування фото, аудіо- і відеопродукції. Середня кількість повідомлень, які заносяться в базу за рік - 200 тисяч.

З 1995 року в УНІАН працює відділ моніторингу, який охоплює центральну і регіональну пресу, провідні інтернет-видання і вечірній прайм-таймовий телеефір і готує ексклюзивні інформаційні підбірки для кожного клієнта. У 1999 році УНІАН створив одну з перших в Україні оперативних фотослужб новин, яка надає стрічку фотоновин про найважливіші в Україні події в режимі реального часу. На 2008 рік фотобаза і фотоархів УНІАН налічує понад 200 тисяч знімків.

УНІАН першим в Україні став проводити інтернет-прес-конференції, під час яких безпосередньо із залу агентства через Інтернет походить пряма трансляція конференцій на Україну і весь світ у різних режимах, включаючи реал-відео (прямого репортажу або інтернет-телебачення). Особливою популярністю користуються прес-конференції, які транслює в прямому ефірі „5 канал”. У лютому 2008 року УНІАН разом з каналом запустили проект „Re: Акция” - аналітичний щоденник, в якому події дня в прямому ефірі коментують vip-гості (політіки-ньюзмейкери), експерти і журналісти.

УНІАН істотно відновив свої сайти (україномовний, російськомовний і англомовний, фотосайт), і вони вже отримали репутацію одних з найпопулярніших інформаційних платформ в укрнеті. Веб-сайт УНІАН стабільно входить до першої п'ятірки найвідвідуваніших і найбільш авторитетних українських інтернет-видань.

У агентстві працює 127 штатних співробітників. У підготовці інформаційних матеріалів УНІАН бере участь близько 50 позаштатних авторів - журналістів і фотокореспондентів столиці і регіонів, а також декілька десятків експертів-фахівців http://uk.wikipedia.org..

Інформацію УНІАН отримують майже 500 друкованих і електронних засобів масової інформації, зокрема Reuters, ІТАР-ТАСС, Бі-Бі-Сі, Deutsche Welle, Associated Press, а також органи законодавчої і виконавчої влади, посольства, іноземні представництва, банки, комерційні структури тощо. Серед клієнтів агентства - Erstebank, телевізійні канали „1+1”, „Інтер”, газети „Факти і коментарі”, „День”, „Комсомольська правда” та інші.

До кінця 2008 року УНІАН планує запустити телевізійний проект в цифровому форматі - інформаційний канал УНІАН-ТБ. Передбачається, що на базі УНІАН буде створено back-office, який продукуватиме новини не тільки в текстовому і фотоформаті, але і у візуальному - для телебачення. Також агентство працює над створенням мережі прес-залів в містах-мільйониках, розширенням кореспондентської мережі за кордоном (Москва, Вашингтон, Варшава, Мінськ тощо), розвитком мультимедійних сервісів і соціально орієнтованих проектів. Наразі агенція вже має корпункт у м. Брюссель.

Інформаційне агентство „Інтерфакс-Україна” - компанія в структурі міжнародної інформаційної групи Interfax Information Services - працює на ринку політичної і економічної інформації України з 1992 року.

Зараз агентство випускає біля 50 інформаційних продуктів з політичної і економічної тематики трьома мовами (українською, російською та англійською).

З травня 1999 року агентство працює в режимі реального часу - повідомлення розсилаються у міру їх надходження.

З травня 1998 року діє сайт агентства в мережі Інтернет.

Обком - українське інтернет-ЗМІ. Основна тематика - політика, соціальні проблеми, економіка. На сайті є колонка новин з постійним оновленням та колонка аналітичних статей, архів публікацій з 2003 року, голосування. Оновлюється цілодобово і без вихідних. Інтернет-виданню властивий неповторний іронічний стиль подачі новинної інформації та помітні заголовки, що будуються на каламбурах, обіграванні співзвуч, жартівливій грі слів та парадоксальних висновках.

Видання засноване у вересні 2001 року. У лютому 2002 року під надуманим приводом видання було розгромлене податковою міліцією. Змінивши адресу (замість obkom.net на obkom.net.ua), сайт був „реанімований” наприкінці 2002 року.

„Кореспондент” - це український тижневий журнал, заснований 2002 року. Має електронну версію - Кореспондент.net. Сайт видання розпочав свою роботу на два роки раніше самого журналу - у серпні 2000 року http://uk.wikipedia.org..

2.2 Конституційно-правові засади взаємодії засобів масової інформації з громадянами та організаціями в Україні

У даному підрозділі ми проаналізуємо питання взаємодії ЗМІ з громадянами та організаціями, а також визначимо роль мас-медіа у формуванні громадянського суспільства в Україні.

Зазначимо, що ефективні комунікації в наш час є чи не найвизначнішим чинником в комерційній сфері та в будь-якій іншій діяльності. Як добре ви проінформовані, чи володієте ви достовірною інформацією, звідки отримана інформація - все це значною мірою впливає на будь-яку діяльність в перспективі. В епоху масштабних потоків інформації на людину, нам необхідно бути весь час готовими отримати ще одну додаткову порцію якихось нових знань. І це не пройде крізь нас безслідно. Будь-яка нова інформація в подальшому житті буде визначати вектор діяльності як людини, так і фірми, країни та всього світу загалом.