Сьогодні засоби масової інформації (ЗМІ) наділені великими можливостями у формуванні громадської думки, тому часто є головною опорою ПР-програм: до 80% діяльності ПР-фірм припадає на взаємодію з журналістами і підготовку матеріалів для преси. Проте не варто оцінювати ЗМІ лише як механізм чи засіб впливу піарників на громадську думку. В наш час ЗМІ поширюють інформацію, норми і цінності, засвоєння яких необхідне для свідомої участі громадян у житті суспільства. Вони створюють середовище з потоків інформації, спрямованих згори - дані про державні, адміністративні рішення (прямий зв'язок) і знизу - про те, як ці рішення сприймаються суспільством, які проблеми існують у ньому (зворотний зв'язок), їх використовують як елементи системи соціального управління. Із ЗМІ активно працюють органи влади всіх рівнів, адже вони доносять до громадян відомості про їх дії.

Якщо говорити про ПР та його взаємодію із засобами масової інформації, то варто звернути увагу на те, що події в новинах не просто подаються, але коментуються і ранжируються по рівнях важливості. Глядачам і читачам події подаються у вигідному для цілей ЗМІ погляді. Але яку саме мету мають ЗМІ? Це вирішують політичні сили країни, політична ситуація в ній. Коротше кажучи, сьогодні ЗМІ це канал інформації, через який кожен говорить лише те, що йому вигідно.

У економічній системі демократичного суспільства засоби масової інформації (ЗМІ) відіграють важливу роль. До них входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає використовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зворотний зв'язок зі своїми виборцями.

Оскільки ЗМІ відіграють в економічному, політичному та соціальному житті суспільства істотну роль, маючи саме безпосереднє відношення до його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (діючу) функції, то вони в тім же ступені, що і творці політики несуть відповідальність за процеси, що відбуваються в суспільстві. А якщо це так, то вони у своїй інформаційній діяльності повинні керуватися в першу чергу інтересами суспільства і держави. Розглядаючи ЗМІ в історичному аспекті варто наголосити про зростаючу роль друкарських робіт, радіо і телебачення в суспільному житті країни. Про такий прогрес в засобах інформації свідчать бурхливе зростання, поширеність і присутність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротший термін досягти самих віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Детально аналізуючи сутність засобів масової інформації необхідно визначити характерні ознаки, що власне і відображають механізм дії ЗМІ на громадськість. Отже, основними ознаками є:

- публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів);

- наявність спеціальних технічних засобів;

- непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів;

- непостійний характер аудиторії;

- переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта.

Проте, крім вищеперелічених основних ознак ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події - одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Проте історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сіяти недовіру і страх. Останнє мабуть більш характерне для сучасного ЗМІ. Якщо, наприклад, згадати про чорний піар, то брехня, залякування і страх можна легко навіяти через радіо чи телебачення як конкурентам, так і громадянам.

Отже, з вищевказаного можна узагальнити сутність засобів масової інформації, - це самостійна система передачі інформації, спрямована на формування громадської думки, політичної свідомості та самосвідомості громадян з використанням комплексу організаційних технологій.

Розгляд проблеми ефективності ЗМІ з погляду задоволення і розвитку інформаційних потреб аудиторії дає можливість більш точно визначити призначення кожного конкретного каналу масової інформації в єдиному інформаційному просторі, виявити недоліки, що заважають злагодженій та ефективній діяльності всієї інформаційної системи.

Однією з гострих проблем є протидія політичному і релігійному екстремізму, що припускає вживання конкретних заходів по підвищенню відповідальності керівників і головних редакторів ЗМІ за пропаганду політичного і релігійного екстремізму, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі. Крім цього, досить помітним є почуття ізольованості і розбіжність між соціальними групами, яке збільшується фактичною відсутністю загальнонаціональних (загальнодержавних) друкованих засобів масової інформації. З ніколи центральних газет свій статус зберегли хіба що газета „Голос України”, „Урядовий кур'єр” та „Відомості Верховної Ради України”.

Серйозною причиною виникнення міжнаціональних конфліктів, а також насильницьких дій є нав'язування масовій свідомості через ЗМІ (особливо місцеві) стереотипів і забобонів, ворожості до сусідніх народів.

Як бачимо, лише декілька перелічених проблем, які в основному стосуються зловживання ЗМІ дають змогу дійти висновку, що воно в наш час характеризується більше маніпулюванням громадською свідомістю, а не об'єктивним інформуванням суспільства про ті чи інші події у світі. Маніпулювання широко використовується не лише у тоталітарних і авторитарних державах, але й у сучасних західних демократіях, особливо у партійній пропаганді і під час проведення виборчих кампаній. І хоча можливості маніпулятивного використання ЗМІ великі, але не безмежні. Перепонами для маніпулювання є власний досвід людей, а також неконтрольовані владою системи комунікацій (сім'я, друзі тощо). Межі маніпуляції громадською думкою встановлюють уже існуючий стан масової свідомості, сформовані стереотипи та погляди людей.

Проте, незважаючи на таку чорну пляму в ЗМІ як маніпулювання, воно все-рівно залишається необхідним, адже вільне суспільство не може існувати без незалежних ЗМІ. Демократія передбачає вільне обговорення в суспільстві найрізноманітніших питань і відкритий процес прийняття рішень, а тому вільний обмін думками, ідеями є надзвичайно важливим.

Світ мас-медіа є основним інструментом зв'язку з громадськістю, тому йому надається особливе значення в ПР. Та й, як правило, у сфері ПР дуже часто працюють саме журналісти, оскільки вони мають досвід роботи з кожним із каналів мас-медіа, знають всі необхідні вимоги, мають достатній обсяг професійних та особистих зв'язків. Хоча нагадаємо ще раз, що класик цього напряму Едвард Бернейс активно заперечував проти зближення ПР з журналістикою, вважаючи, ПР - більш соціальною, ніж філологічно орієнтованою професійною діяльністю. При цьому ПР використовує журналістику не тільки для зовнішніх, але і для внутрішніх потреб, створюючи різноманітні видання для службовців своєї організації.

Завдяки ЗМІ громадськість дізнається про діяльність суб'єктів господарювання, а вони самі здобувають відомості про стан ринку, динаміку основних процесів і тенденцій у конкурентному середовищі, висвітлюють події свого життя, формують імідж, реалізовують мар­кетингові програми щодо просування товару на ринок. На основі використання можливостей і функцій ЗМІ щодо їх впливу на громадську думку сформувався специфічний вид соціальної практики і один із найважливіших елементів ПР-програми - медіа-рилейшнз Мойсеєв В. Паблік рилейшнз - засіб соціальної комунікації (теорія і практика). - К., 2002. - С. 131..

Право на інформацію охороняється законом. Порушення законодавства України про інформацію зумовлює дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 47 Закону України „Про інформацію”). У ст. 41 закону про друковані ЗМІ дається перелік порушень, за які настає відповідальність для осіб, винних у вчиненні таких порушень. До них відносять: необгрунтовану відмову від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації; примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, використання і поширення інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації у результаті виконання своїх службових обов'язків, та ін. Порядок оскарження протиправних дій закріплюється у ст. 48 Закону „Про інформацію”. У випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, що винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Суд визначає розмір відшкодування.

Практика свідчить, що останнім часом найбільш поширеною категорією справ у суді стали позови до ЗМІ про захист честі й гідності. Питання захисту честі і гідності громадян і ділової репутації юридичних осіб урегульовано нормами цивільного законодавства. Позов із цієї категорії справ може бути заявлено особою, про яку такі відомості поширені, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано порочать їх. Відповідачами у даній категорії справ є орган масової інформації та журналіст(и) - автори матеріалу, на яких може бути покладено відповідальність щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди з урахуванням ступеня вини кожного з них.

На жаль, визначення відомостей, що порочать особу, закон не дає, але є роз'яснення Пленуму Верховного Суду України „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі та гідності громадян та організацій”, згідно з яким такими є відомості, „що принижують честь і гідність особи чи організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів і загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі” .

Законом України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (ст. 42) чітко врегульовано, коли журналіста та ЗМІ звільняють від відповідальності, навіть якщо він і принизив честь і гідність громадян чи ділову репутацію організацій, порушив їх права та охоронювані законом інтереси. Це може мати місце у випадках, якщо поширені відомості: були одержані з інформаційних агентств; містилися у відповіді на інформаційний запит; є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб; державних органів, організацій і громадських об'єднань; є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього; розголошують таємну інформацію, що спеціально охороняється законом, проте їх було отримано журналістом законним шляхом.

Згідно зі ст. 48 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” телерадіоорганізації та телерадіопрацівники не несуть відповідальності за розповсюдження по телебаченню та радіо даних, що не відповідають дійсності, якщо: ці дані містилися в офіційних повідомленнях, їх одержано від інформаційних агентств або прес-служб державних органів чи органів об'єднань громадян, вони є дослівним цитуванням виступів народних депутатів України чи офіційних виступів посадових осіб державних органів, вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Законодавство у сфері інформації охоплює досить широке коло відносин, своїм змістом спрямоване на забезпечення функціонування державних і недержавних структур на засадах гласності, відкритості, врахування органами державної влади і місцевого самоврядування громадської думки. Воно в цілому відповідає високим міжнародно-правовим стандартам, які складаються у сфері інформаційних відносин і характеризують у цій сфері демократизм зв'язків людини і громадянина. Водночас динамізм політико-правових процесів в Україні потребує, щоб законодавство в інформаційній сфері більш відповідало нагальним потребам життя. Його, безумовно, необхідно вдосконалювати у напрямі демократизації. Це важливо для становлення України як демократичної, правової держави, формування дієздатного громадянського суспільства, забезпечення реальної політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності Конституційне право України. За редакцією доктора юридичних наук, професора В.Ф. Погорілка. - К., 1999 р..

В контексті розгляду даного питання пропоную проаналізувати тенденції взаємодії засобів масової інформації з молодіжною аудиторією. Так, в суспільстві, що трансформується, роль засобів масової інформації значно посилюється, оскільки саме в такі періоди зростає потреба громадян точніше, об'єктивніше оцінювати суспільні явища і події. Сучасні мас-медіа значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів, що підриває основу індивідуальності. Масове споживання найбільш характерне для молодіжної аудиторії. Тому питання взаємодії цього середовища і ЗМІ набуває особливої гостроти. Тим часом, ця проблема ще не стала об'єктом належної уваги дослідників. Відтак виникає необхідність створення інтегративної концепції масової комунікації.

Проблеми молоді завжди розглядалися в контексті етапів суспільного розвитку, соціальної і культурної модернізації. Не випадково в гуманітарних науках на рубежі ХХ і ХХІ століть виник науковий напрямок „ювентологія”, представники якого вивчають молодь як важливу суспільну силу. До речі, саме в цей час при Раді Європи було створено інституціональні структури, що відстежують зміни в молодіжному середовищі.

Важливою проблемою досліджень з молодіжної тематики залишається вплив ЗМІ на масові аудиторії та його ефективність. Інтерес і довіра до діяльності ЗМІ в сучасних умовах визначається тим, наскільки цікавою для молоді є їх тематика, наскільки визначальною є їх роль у житті нинішнього динамічного суспільства. Не можна недооцінювати цієї ролі, оскільки ЗМІ в цілому - це впливовий інформаційно-пропагандистський апарат, який є одним з ефективних засобів збереження і поширення культурних зразків, культури суспільства в цілому, засобом соціалізації молодого покоління. І хоча різні інститути суспільства, соціальне середовище, в якому живе і виховується молодь (сім'я, друзі, школа, однолітки), є суттєвим фактором формування її свідомості та поведінки, однак спілкування, об'єднання в групи за інтересами відбувається і під впливом ЗМІ, тих зразків життєдіяльності, які їй нав'язуються та пропагуються інформаційними засобами.

Мета статті полягає в аналізі різних форм впливу вітчизняних і зарубіжних ЗМІ на молодіжну аудиторію, а також в дослідженні новітніх тенденцій взаємодії ЗМІ та їх аудиторії.

Дослідження ролі ЗМІ в житті суспільства, особливості їх функціонування не є новими для вітчизняної науки. В останні роки з'явилось чимало праць українських дослідників, присвячених аналізові різних аспектів функціонування ЗМІ в суспільстві. Це, зокрема, праці Н. Костенко, де розглядаються теоретичні та методологічні засади функціонування ЗМІ, цінності і символи у масовій комунікації, місце та роль мас-медіа у виборчих кампаніях. Проблеми глобального розвитку комунікаційних систем розглядаються у розвідках О. Зернецької. В працях О. Піронкової, Н. Лисиці, Л. Федотової аналізуються сучасні тенденції розвитку комунікативних систем. Особливостям діяльності ЗМІ в контексті паблік рілейшнз присвячені праці В. Королька, Г. Почепцова.

Сучасне суспільство живе в умовах глобального зростання обсягів виробництва і споживання інформації. За останні 30 років вироблено інформації більше, ніж за попередні 5 тисяч років. А. Тофлер вважає, що ми стали свідками виникнення нового типу цивілізації - цивілізації, основою якої є інформація Тофлер А. Третья волна. - М., 1999.. Відбувається справжня революція в інформаційних технологіях, які ґрунтуються на досягненнях електроніки, математики, філософії, психології, економіки. Сучасне суспільство наповнене плином інформації, що потребує спеціального осмислення.

Насичення світу потужними інформаційними джерелами призвело до виникнення нових проблем, пов'язаних з використанням у ЗМІ таких новітніх інформаційних технологій, як електронні засоби збереження, опрацювання та поширення інформації, телекомунікаційні, комп'ютерні технології, web-технології тощо. Сформувалася нова система інтеграції різних засобів комунікації (комп'ютерні, телекомунікаційні) із своїми інтерактивними особливостями. Ця система мультимедії охоплює на Заході практично всі сфери життя людини, вносячи суттєві зміни в культуру і перетворюючи її на інформаційну культуру - своєрідну суміш традиційної культури та електронних засобів інформації. На думку фахівців, новітні електронні засоби не відокремлюються від традиційних культур - вони їх абсорбують. Прикладом може бути японське караоке, що інтенсивно розповсюджується у всьому світі.

Незважаючи на те, що інформаційний вік приніс у наше життя нові види ЗМІ і дозволив людям самоорганізовуватися як аудиторії новими способами, інструменти дослідження мас-медіа лишилися старими (опитувальники, інтерв'ю, спостереження, фокус-групи), хоча тепер можемо аналізувати результати досліджень, виходячи з нових реалій. Більше того, нові медіа-засоби зовсім не заперечують старих: тоді як Інтернет пропонує нові можливості взаємодії з аудиторією, традиційні ЗМІ (ТБ, радіо, преса) не втрачають своєї впливовості. Це підтверджують дані соціологічних опитувань.

Традиційні, „старі” засоби масової інформації не втрачають своєї значущості, про що свідчить те, що ЗМІ є найвпливовішим чинником формування свідомості сучасної молоді, її внутрішнього світу. В нашу епоху людина живе у світі різних подій, потрясінь, катаклізмів та сенсацій. Інформація, яка часто має негативний характер, іноді повністю заповнює внутрішній світ молодої людини, і тому все актуальнішою стає потреба звернення мас-медіа до гуманістичних цінностей людського буття. ЗМІ є порівняно автономною силою, вони виконують інформативну і контролюючу функцію, і, водночас, покликані брати участь у вихованні та освіті молодіжної аудиторії, виконувати профілактичну роботу у таких сферах, як наркоманія, токсикоманія, девіантна поведінка. Однак головною функцією ЗМІ лишається формування громадської думки щодо цих негативних явищ нашого життя.

3. Інформаційні війни та їхній вплив на розбалансування конституційного ладу

3.1 Теоретико-методологічні засади вивчення інформаційних війн. Визначення поняття інформації, інформаційної політики

Інформація - абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

Ш роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення;

Ш представлення, поняття;

Ш ознайомлення, просвіта.

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу.

Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття:

Інформація - це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні.

Іншими словами, інформація - це нові знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей http://uk.wikipedia.org..

Залежно від галузі використання термін «інформація» одержав безліч визначень, зокрема:

Ш відомості або повідомлення про щось (побутове);

Ш роз'яснення, виклад;

Ш оригінальність, новизна;

Ш комунікація та зв'язок, в процесі якого усувається невизначеність (інформаційна ентропія) (теорія зв'язку, американський вчений Клод Шеннон);

Ш міра неоднорідності розподілу матерії та енергії у просторі та у часі, міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі (український вчений Віктор Михайлович Глушков);

Ш позначення змісту, отриманого з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів (американський вчений Норберт Вінер);

Ш заперечення ентропії, міра хаосу в системі (термодинаміка, французький вчений Леон Бріллюен);

Ш передача різноманітності (англійській філософ Вільям Росс Ешбі);

Ш міра складності структур (французький вчений Абраам Моль);

Ш ймовірність вибору (радянські вчені Аківа та Ісаак Яглом);

Ш відображена різноманітність (радянський вчений Аркадій Дмитрович Урсул);

Ш властивості матеріальних об'єктів породжувати та зберігати певний стан, який в різних матеріально-енергетичних формах може передаватись між об'єктами;

Ш фундаментальний генералізаційно-єдиний безпочатково-нескінченний законопроцес автоосциляційного, резонансно-сотового, частотно-квантового та хвильового відношення, взаємодії, взаємоперетворення та взаємозбереження (у просторі та часі) енергії, руху, маси та антимаси на основі матеріалізації та дематеріалізації в мікро- та макроструктурах Всесвіту (інформаціологія, російський вчений Іван Йосипович Юзвішин);

Ш результат інтелектуальної (аналітико-синтетичної чи еврістичної) діяльності певної людини щодо подання відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, образів тощо (Цимбалюк Віталій Степанович)

Ш універсальна субстанція, що пронизує усі сфери людської діяльності, слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння та співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки (ЮНЕСКО);

Ш документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 01.12.1992 - 1992 р., № 48, стаття 650..

Існують також й інші, переважно несумісні між собою визначення поняття «інформація». Але практично всі чисельні погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій - атрибутивної та функціональної.

Саме слово «informatio» складається з префікса «in-» («в-, на-, при-») і дієслова «form» («надаю форму, створюю»), пов'язаного з іменником «forma» («форма»).

В англійській мові слово «information» (в написанні «informacioun») вперше з'явилось у 1387 р. Сучасного написання це слово набуло у XVI ст. У східнослов'янські мови слово «інформація» прийшло із Польщі у XVII ст.

З середини ХХ століття «інформація» стала загальнонауковим поняттям, але до цих пір у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним. Загальноприйнятого визначення інформації не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні.

Найважливішими, з практичної точки зору, властивостями інформації є:

1) цінність;

2) достовірність;

3) актуальність http://uk.wikipedia.org..

Цінність інформації - визначається забезпеченням можливості досягнення мети, поставленої перед отримувачем інформації.

Достовірність - відповідність отриманої інформації об'єктивній реальності навколишнього світу. У властивості достовірності виділяються безпомилковість та істинність даних, а також адекватність. Під безпомилковістю розуміється властивість даних не мати прихованих випадкових помилок. Випадкові помилки в даних обумовлені, як правило, неумисними спотвореннями змісту людиною чи збоями технічних засобів при переробці даних в інформаційній системі.

Актуальність - це міра відповідності цінності та достовірності інформації поточному часу (певному часовому періоду).

Кумулятивність визначає такі поняття, як гомоморфізм, та вибірковість. Гомоморфізм - співвідношення між об'єктами двох множин, при якому одна множина є моделлю іншої. Дані, спеціально відібрані для конкретного рівня користувачів, володіють певною властивістю - вибірковістю.

Часові властивості визначають здатність даних передавати динаміку зміни ситуації (динамічність). При цьому можна розглядати або час запізнення появи в даних відповідних ознак об'єктів, або розходження реальних ознак об'єкта і тих же ознак, що передаються даними. Відповідно можна виділити:

Ш актуальність - властивість даних, що характеризує поточну ситуацію;

Ш оперативність - властивість даних, яка полягає в тому, що час їхнього збору та переробки відповідає динаміці зміни ситуації;

Ш ідентичність - властивість даних відповідати стану об'єкта.

При розгляді захищеності даних можна виділити технічні аспекти захисту даних від несанкціонованого доступу та соціально-психологічні аспекти класифікації даних за мірою їхньої конфіденційності та секретності (властивість конфіденційності).

Суспільна природа - джерелом інформації є пізнавальна діяльність людей, суспільства http://uk.wikipedia.org..

Мовна природа - інформація виражається за допомогою мови - знакової системи будь-якої природи, яка служить засобом спілкування, мислення, висловлювання думки. Мова може бути природною, що використовується у повсякденному житті та служить формою висловлення думок і засобом спілкування між людьми а також штучною, створеною людьми з певною метою (наприклад, мова математичної символіки, інформаційно-пошукова, алгоритмічна та інші мови.

Невідривність від мови носія

Дискретність - одиницями інформації як засобами висловлювання є слова, речення, уривки тексту, а у плані змісту - поняття, висловлювання, описання фактів, гіпотези, теорії, закони тощо.

Незалежність від творців

Старіння - головною причиною старіння інформації є не сам час, а поява нової інформації, з надходженням якої попередня інформація виявляється невірною, перестає адекватно передавати явища та закономірності матеріального світу, людського спілкування та мислення).

Розсіювання - існування у багатьох джерелах http://uk.wikipedia.org..

Інформацію можна поділити на види за кількома ознаками:

1. За способом сприйняття:

Для людини інформація поділяється на види залежно від типу рецепторів, що сприймають її.

Ш Візуальна - сприймається органами зору. Ми бачимо все довкола.

Ш Аудіальна - сприймається органами слуху. Ми чуємо звуки довкола нас.

Ш Тактильна - сприймається тактильними рецепторами.

Ш Нюхова - сприймається нюховими рецепторами. Ми відчуваємо аромати довкола.

Ш Смакова - сприймається смаковими рецепторами. Ми відчуваємо смак.

2. За формою подання:

За формою подання інформація поділяється на такі види:

Ш Текстова - що передається у вигляді символів, призначених позначати лексеми мови.

Ш Числова - у вигляді цифр і знаків, що позначають математичні дії.

Ш Графічна - у вигляді зображень, подій, предметів, графіків.

Ш Звукова - усна або у вигляді запису передача лексем мови аудіальним шляхом.

3. За призначенням:

Ш Масова - містить тривіальні відомості і оперує набором понять, зрозумілим більшій частині соціуму.

Ш Спеціальна - містить специфічний набір понять, при використанні відбувається передача відомостей, які можуть бути не зрозумілі основній масі соціуму, але необхідні і зрозумілі в рамках вузької соціальної групи, де використовується дана інформація.

Ш Особиста - набір відомостей про яку-небудь особистість, що визначає соціальний стан і типи соціальних взаємодій всередині популяції.

Інформаційне законодавство (англ. Information Legislation) - сукупність законів та нормативно-правових актів держави в галузі інформації, які регулюють інформаційні відносини, які виникають або можуть виникнути між суб'єктами інформаційних відносин.

Базовим законом в сфері інформації є Закон України «Про інформацію».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація -документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі http://uk.wikipedia.org..

3.2 Стратегія ведення інформаційної війни

Хоча XX століття - “століття ідеологій”, минуло, роль Слова, того, що називають інформаційно-пропагандистським забезпеченням, зростає з кожним роком. Соціальні перетворення, викликані стрімким розвитком інформаційних технологій, лише підвищують ефективність Слова. Як вважає З. Бжезінський, інформаційно-культурна складова є нині однією з трьох запорук могутності сучасної держави Бжезинский З. Великая шахматная доска. - М.: Междунар. отношения, 1998..

Вплив інформації, спроможності її збирати, обробляти, поширювати, накопиченого інтелектуального потенціалу на зовнішньополітичну могутність можна простежити з найдавніших часів.

Наприклад, відомо, що саме “наявність серйозної інтелектуальної основи пояснює успіхи Франції протягом Нового часу” Грамши А. Общие вопросы философии и эстетики / Тюремные тетради // Искусство и политика: В 2 т. / Пер. с итал. - М.: Искусство, 1991. - Т. 1. - С. 180.. Проте лише нині інформація та можливості її обробки стають вирішальним чинником сили будь-якого соціального утворення.

“Інформаційна революція”, “інформаційний бум”, “інформаційне суспільство” і, звичайно, “інформаційна сфера” та “інформаційні технології” - ці та подібні їм терміни поступово стали загальноприйнятими поняттями, в яких, залежно від завдань та підходів, висловлюється сподівання про небувалий розквіт, якій очікує людство після початку інформаційної епохи або наводяться апокаліпсичні пророцтва на кшталт антиутопій Є. Замятіна, Дж. Оруела, Г. Хакслі та інших.

Свобода слова, інші демократичні цінності створили принципово нову комунікативну ситуацію.

Слід зауважити, що у багатьох випадках інформаційні процеси можуть сприяти розвитку процесів поза інформаційною сферою. Моделювання реальності певним чином відображається в ній самій. Найяскравіше проілюструвати тезу можна на прикладі зв'язку між гуманітарними науками й суспільством.

Таким чином, можна говорити про існування перехідного мультиплікатора між інформаційною картиною і реальним світом. Дещо спрощуючи, можна стверджувати існування економічного мультиплікатора іміджу: одна гривня, що вкладена у створення іміджу, приносить кілька гривень прибутку. Як писав Р. Ніксон, “один долар, що вкладено у пропаганду, принесе більше користі, аніж десять доларів, що вкладені у озброєння”.

Інформацію сьогодні слід розглядати як стратегічний продукт. Здатність суспільства та його інституцій збирати, обробляти, аналізувати, систематизувати та накопичувати інформацію, забезпечувати свободу інформаційного обміну є важливою передумовою соціального та технологічного прогресу, чинником національної безпеки, однією з основ успішної внутрішньої та зовнішньої політики. Інформаційна сфера має системоутворюючий характер і впливає практично на всі галузі суспільних відносин.

Сьогодні не можуть не вражати можливості, що надають досягнення у сфері інформатизації, телекомунікацій та інформаційних технологій, в отриманні, поширенні та швидкості доставки різноманітної інформації. Проте глобальні інформаційні системи, поряд з перевагами, створюють нові потенційні загрози.

На сьогодні вже фактично сформувалась фундаментальна залежність життєдіяльності особистості, суспільства і держави - економіки, політики, культури, науки, забезпечення національної та міжнародної безпеки - від обміну інформацією, надійного функціонування інформаційних та телекомунікаційних систем, технологій і засобів.

Збільшення за рахунок використання новітніх інформаційних технологій впливу на індивідуальну та суспільну свідомість призводить до порушення балансу сил, внесенню додаткової напруженості у суспільстві, виникненню нових сфер конфронтації.

Глобальні інформаційні системи та інформаційні технології створюють інформаційне середовище, де практично відсутні державні кордони, обмеження на інформаційні впливи, обмеження на поширення інформації, яку до цього часу не можна було безкарно поширювати, обмеження на розміщення та отримання інформації, зокрема інформації щодо виробництва зброї, проведення терористичних операцій та інше.

Суттєвий прогрес і поширення інформаційних технологій, глобальний характер систем масової комунікації призвели до утворення глобального інформаційного простору, який змушує світову спільноту, кожну державу швидко орієнтуватися та адаптуватися у сучасному інформаційному середовищі.

Світове співтовариство в цих умовах усвідомило, що міжнародна інформаційна безпека є глобальною проблемою, розв'язання якої суттєво впливає на існування людства. Про це яскраво свідчить резолюція 54-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй “Досягнення у сфері інформатизації в контексті міжнародної безпеки”, а також те, що на самміті Великої сімки на Окінаві була прийнята Хартія про Глобальне Інформаційне Співтовариство. У цьому документі зазначається, що країни, які не в змозі забезпечувати оновлення інформаційних технологій, не матимуть можливостей бути повноправними учасниками інформаційного суспільства та світових економічних процесів.

Україні важко претендувати на інформаційне домінування у світовому інформаційному просторі. Для нашої країни головне не відстати, зберігаючи національну, інтелектуальну, культурну та мовну самобутність.

Все це потребує замислитися над перспективами використання новітніх інформаційних технологій та розвитку інформаційного суспільства в Україні, для чого передусім необхідно розробити національну концепцію та стратегію, визначити потреби і можливості щодо масового використання інформаційних технологій в українському суспільстві.

Конституцією України (ст. 34) гарантується кожному право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 - 1996, № 30, стаття 141.. В той же час на парламентських слуханнях “Інформаційна політика України: стан і перспективи” (травень 1999 р.), “Проблема інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України” (січень 2001 р.) було констатовано, що “негативні тенденції в інформаційній сфері України не лише не подолані, а й набули загрозливого характеру для майбутнього країни”. Це свідчить про те, що в Україні чинники політичного характеру не дають можливості реалізувати повною мірою права громадян на свободу в інформаційній сфері.

Концептуальні засади державної політики України в інформаційній сфері мають формуватися, виходячи з національних інтересів країни, збалансовуючи інтереси особистості, суспільства і держави.

Інтереси особистості в інформаційній сфері вимагають забезпечення конституційних прав людини і громадянина на доступ до інформації, на використання інформації при незабороненій законом діяльності в інтересах фізичного, духовного та інтелектуального розвитку особи, а також захисту інформації персонального характеру та захисту від інформації, що завдає шкоду особистості.

Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають у забезпеченні інтересів особистості у цій сфері, закріплення демократії, створення правової соціальної держави, досягнення та підтримання суспільної злагоди, духовного оновлення.

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для динамічного розвитку національної інформаційної інфраструктури, забезпечення конституційних прав людини і громадянина щодо отримання й використання інформації, для підтримання конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності України, політичної, економічної, соціальної стабільності, гарантованого забезпечення законності й правопорядку, розвитку рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва, забезпечення інформаційної безпеки.

Інформаційна політика держави повинна надати можливість реалізувати право на доступ до інформації, на поширення інформації, на захист інформації й на захист від інформації. Концептуальні засади інформаційної політики мають визначати методи та форми впливу на об'єкти інформаційної сфери, такі як: система формування і використання інформаційних ресурсів; інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура; ринок інформаційних і телекомунікаційних засобів, інформаційних продуктів і послуг; науково-технічні й виробничі кадри; системи забезпечення інформаційної безпеки; система нормативно-правового регулювання інформаційних відносин, освітні програми; міжнародне співробітництво.

Сьогодні на державному рівні усвідомлено, що Україна залишиться на другорядних позиціях і не зможе використовувати новітні інформаційні технології, якщо не буде державного сприяння розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до неї в Україні. Тому вийшов Наказ Президента України № 928 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31. 07. 2001 р.). Проблема ускладнюється тим, що в Україні практично не створюється власний якісний інформаційний продукт, який буде захищений від небажаних глобальних інформаційних впливів і протистоятиме їм.

Сучасні інформаційні технології дозволяють неконтрольовано встановлювати інформаційні відносини та впливати на інформаційний простір. Інтернет суттєво змінив методи доступу до інформації та її поширення. Ця мережа порівняно з іншими засобами масової інформації передбачає значно більші можливості щодо реалізації права особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Інтернет надає практично необмежений вільний доступ до накопиченої людством інформації незалежно від відстані й місця зберігання, значно наближаючи до першоджерел.

Проте роль ЗМІ і, особливо, електронних ЗМІ (телебачення та радіомовлення), в Україні сьогодні не зменшилася, оскільки для більшої частини населення країни Інтернет, на жаль, недоступний.

Проблема розбудови системи інформаційних відносин в Україні визнана на державному рівні. Право громадян на доступ до інформації закріплене Конституцією України, низкою міжнародних договорів. Україна посідає одне з провідних місць у СНД за кількістю законів, що регулюють інформаційні відносини, діяльність мас-медіа і спрямовані на розширення гласності та інформованості суспільства.

Створена розгалужена інформаційна мережа, де суб'єктами інформаційних відносин є окремі громадяни, юридичні особи, держава. Прогресивні норми щодо свободи інформаційного обміну закріплені в Україні Законом “Про інформацію”. Економічні взаємини між cуб'єктами інформаційних відносин регулюються Законами України “Про рекламу”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про інформаційні агентства”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” тощо Теорія держави і права. Підручник за редакцією С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2009..

Держава активно сприяє формуванню інформаційного права в Україні як сукупності норм різних галузей права, які регулюють відносини, пов'язані з інформацією, інформаційними технологіями та комунікаціями. Інформаційне право будується на принципах інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави. Інформаційне законодавство має регулювати протиріччя між потребами суспільства у розширенні вільного обміну інформацією окремими обмеженнями на її поширення.

Інформаційне законодавство визначає процедури і умови, за яких повинен здійснюватися доступ до інформації комерційних структур, персональної інформації та її поширення. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально-психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями. Важливим завданням держави є забезпечення інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію.

В Україні вагомим є гуманітарний аспект інформаційної безпеки - вплив інформаційних потоків на цілісність і самобутність змістовного простору суспільства, руйнування мовної та культурної самобутності в умовах глобалізації. З історичних причин українська мова є державною де-юре, але не де-факто, має місце певна функціональна неповнота, недостатня унормованість сучасної української мови, дуже слабка лексикографічна підтримка мовних процесів Теорія держави і права. Підручник за редакцією С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2009..

Невирішення проблем інформаційної безпеки призводить до уповільнення процесів становлення в Україні інформаційного суспільства, створює реальну загрозу інформаційної експансії інших країн.

Державна політика забезпечення інформаційної безпеки повинна бути відкритою і передбачати інформування суспільства про діяльність державних органів і суспільних інститутів у сфері інформаційної безпеки з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України. Вона має виходити з принципу безумовної правової рівності всіх суб'єктів інформаційних відносин незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, ґрунтуватися на обов'язковому забезпеченні прав громадян і організацій на вільне створення, пошук, отримання, накопичення, зберігання, перетворення і поширення інформації у будь-який законний спосіб.

В Україні політика забезпечення інформаційної безпеки будується на досить прогресивних засадах, а саме:

Ш обмеження доступу до інформаційного ресурсу є винятком із загального принципу відкритості інформації й реалізується тільки відповідно до чинного законодавства;

Ш відповідальність за збереження інформації, її засекречування і розсекречування персоніфікується;

Ш доступ до будь-якого інформаційного ресурсу так само, як і обмеження доступу, реалізується з урахуванням визначених законом прав власності на цей ресурс;

Ш держава формує нормативно-правову базу, регламентуючи права, обов'язки і відповідальність усіх суб'єктів, діючих в інформаційному просторі;

Ш суб'єкти, які збирають, накопичують і обробляють персональні дані й конфіденційну інформацію, несуть відповідальність перед законом за збереження і використання;

Ш держава забезпечує захист суспільства від хибної, викривленої і недостовірної інформації, що надходить через засоби масової інформації;

Ш держава реалізує контроль за створенням і використанням засобів захисту інформації шляхом їхньої обов'язкової сертифікації й ліцензування діяльності в галузі захисту інформації;

Ш держава підтримує діяльність вітчизняних виробників продуктів і технологій, засобів інформатизації та захисту інформації, вживає заходів щодо захисту внутрішнього ринку від проникнення неякісних засобів інформатизації, інформаційних продуктів і технологій;

Ш держава сприяє доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж;

Ш держава формує і забезпечує виконання національної програми інформаційної безпеки, яка об'єднує зусилля всіх зацікавлених суб'єктів щодо створення єдиної системи інформаційної безпеки України;

Ш держава забезпечує цілісність інформаційного простору України;

Ш держава сприяє всебічному розвитку української мови як основного інструменту перетворення накопичених людством знань в інформаційний ресурс України.

Аналізуючи діяльність держави в інформаційній сфері, закони, нормативні акти, документи, ухвалені останніми роками, слід зазначити, що ця діяльність була спрямована на розвиток інформаційно-телекомунікаційної галузі, сприяла розвитку інформаційних технологій у найважливіших сферах життєдіяльності суспільства.

Державна інформаційна політика сьогодні спрямована на забезпечення належних правових, економічних, внутрішньо- і зовнішньополітичних, організаційних та інших умов. Всі ці умови необхідні для:

Ш створення розвиненої та захищеної інформаційної інфраструктури України;

Ш розвитку міжнародного співробітництва в інформаційній сфері та утвердження України як країни з інформаційним суспільством;

Ш забезпечення безпеки інформаційної діяльності, життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави в інформаційній сфері.

Суттєвим для інформаційної політики будь-якої держави є дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави. Держава повинна забезпечувати відкритість та інформованість суспільства про діяльність її органів і суспільних інститутів в інформаційній сфері.

Стратегічним має визнаватися пріоритетний розвиток вітчизняних сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, виробництво технічних і програмних засобів, здатних забезпечити удосконалення національних телекомунікаційних мереж, їх підключення до глобальних інформаційних мереж Сенченко Н.И. Теория и практика невидимых войн. - Киев: КИТ, 2009..

Державна політика у сфері суспільних відносин повинна спрямовуватися на забезпечення права на достовірну, повну та своєчасну інформацію, свободу слова та інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі України.

Для становлення демократичного суспільства важливим є недопущення втручання будь-кого у зміст та внутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, визначених законом відповідно до Конституції України.

Зберігаючи національно-культурні та духовні цінності України, необхідно забезпечити створення вітчизняного (національного) інформаційного продукту, який би гідно репрезентував нашу країну у світовому інформаційному просторі. Необхідна всебічна державна підтримка національних засобів масової інформації, забезпечення соціально-правового захисту професійних творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю.

У виробничій сфері державна політика повинна сприяти розробці та впровадженню новітніх інформаційних технологій, конкуренції, унеможливленню монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, створенню сприятливих умов та економічній підтримці розвитку об'єктів національного інформаційного простору України, захисту прав суб'єктів права всіх форм власності на ці об'єкти. Доцільно визначити серед об'єктів національного інформаційного простору України об'єкти стратегічного значення і закріпити це законодавчо.

Діяльність держави в організаційній сфері інформаційної політики - це передусім створення умов для своєчасного, якісного і ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян; по-друге, адміністративний, технічний, судовий, міжнародно-правовий захист вітчизняного (національного) інформаційного продукту України, загалом її інформаційних ресурсів.

У сфері інформаційної безпеки державна інформаційна політика має бути спрямована на:

Ш захист населення України від інформаційної продукції, яка загрожує його фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному здоров'ю (пропаганда жорстокості, насильства, людиноненависності, порнографії, окультизму, вплив на свідомість тощо);

Ш всебічне сприяння інформаційному забезпеченню правоохоронних відомств для виконання ними своїх функцій;

Ш охорону державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, а також здійснення державного контролю за режимом доступу до цієї інформації Теорія держави і права. Підручник за редакцією С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2009..

Забезпечення ефективної присутності України у світовому інформаційному просторі потребує таких дій з боку держави у міжнародній сфері, як фінансова і правова підтримка створення і розповсюдження українськомовної інформаційної продукції, розповсюдження у світі вітчизняної культурно-мистецької і друкованої продукції; дотримання принципів Європейської Конвенції про права людини, міжнародних документів у галузі міждержавного інформаційного співробітництва.

Глобальна інформатизація призвела до принципових змін у галузі науки, культури та освіти. В Україні потребують державної підтримки вітчизняні фундаментальні та прикладні дослідження, розробки у сфері інформатизації, телекомунікацій і зв'язку, необхідні активні загальнодержавні зусилля, спрямовані на освіту, підтримку та заохочення творчих кадрів в інформаційній сфері.

Для досягнення сучасного рівня розвитку інформаційного суспільства в Україні необхідне формування загальнодержавної комп'ютерної мережі освіти, науки, культури, охорони здоров'я тощо як частини світового інформаційного простору.

Дієвість інформаційної політики може бути набагато вищою, якщо держава обере стратегію активного учасника інформаційного ринку. Така політика вимагає налагодження виробництва та захисту власного інформаційного продукту, створення умов для просування його на ринку, розвиток методів підготовки споживачів до сприйняття інформації.

Розвитку інформаційної сфери, зокрема вітчизняних інформаційних технологій, сприятиме чітке визнання її на державному рівні як стратегічної сфери та комплексне ресурсне (фінансове, організаційне, матеріальне, технічне, кадрове тощо) забезпечення.

Чіткішому регулюванню та розвитку інформаційних відносин сприятиме прийняття Інформаційного кодексу України.

Підвищення ефективності державного управління діяльністю державних засобів масової інформації вимагає створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, прийняття і реалізації державних програм розробки систем національних інформаційних ресурсів, загальнодоступних архівів інформаційних ресурсів.

Важливою сьогодні є розробка збалансованих вітчизняних стандартів у галузі інформатизації і забезпечення інформаційної безпеки автоматизованих систем управління, інформаційних і телекомунікаційних систем загального і спеціального призначення; прийняття і реалізація державних програм підвищення рівня правової культури і комп'ютерної грамотності; створення системи освіти і працевлаштування фахівців для забезпечення потреб інформаційної сфери.

Розвиток інформаційної сфери має особливе значення для становлення в Україні демократичного інформаційного суспільства.

Демократична держава повинна дотримуватися динамічного балансу між правом на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання, поширення інформації та необхідністю дотримуватися вимог національної безпеки. Такий баланс дозволить захистити інтереси держави, підтримувати моральну і духовну стабільність у суспільстві, сприяти реалізації права громадян на отримання всебічної і якісної інформації.