Размещено на http://allbest.ru

Вступ

інформація війна конституційний

Актуальність теми дослідження. Сьогодні, коли якість інформаційних технологій і їхнього використання усе більше визначають характер життя суспільства, питання про взаємовідносини суспільства з засобами масової інформації (далі - ЗМІ), про ступінь волі ЗМІ від суспільства, влади і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) здобуває особливе значення.

Оскільки ЗМІ відіграють в економічному, політичному та соціальному житті суспільства істотну роль, маючи саме безпосереднє відношення до його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (діючу) функції, то вони так само, як і творці політики несуть відповідальність за процеси, що відбуваються в суспільстві. А якщо це так, то вони у своїй інформаційній діяльності повинні керуватися в першу чергу інтересами суспільства і держави.

Але це, якщо діяти по формальній логіці. Насправді ж інформаційна діяльність по проникненню ЗМІ в політичне, економічне та соціальне життя суспільства надзвичайно багатогранна. Засоби масової інформації, узяті як ціле і будучи важливою складовою частиною масової комунікації суспільства, несуть у собі різні соціально-політичні або економічні ролі.

Інформаційна діяльність ЗМІ робить винятково великий вплив на життя суспільства в цілому, на соціально-психологічний і моральний вигляд кожного з членів цього суспільства, тому що всяка нова інформація, що надходить по каналах ЗМІ, відповідним чином стереотипізована і несе в собі багаторазово повторювані політичні орієнтації і ціннісні установки, що закріплюються у свідомості людей. А в кризові періоди історичного розвитку, як відзначав Г. Блумер, люди в стані соціального занепокоєння особливо піддані вселянню, легко відгукуються на різні нові стимули й ідеї, а також більш податливі до пропаганди.

Об'єднання націй у сильні централізовані держави часто виявлялося можливим багато в чому завдяки появі преси, що створила новий вид соціальної спільності - публіку окремо взятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об'єднані споживаною інформацією. Преса прискорила і поставила на „потік” вироблення єдиних символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але і виводять його на глобальний рівень. У цьому особлива актуальність проблеми, особливо, якщо мати на увазі, що інформаційна діяльність засобів масової інформації буде і надалі незмінно зростати і підсилюватися, впливати на всі сторони життєдіяльності суспільства і держави. І в цьому процесі не останнє значення має виявлення і систематизація ЗМІ як фактора стабільності міжнаціональних відносин в Українській державі.

У цілому, дослідженню інформаційної діяльності ЗМІ присвячена безліч робіт у різних сферах науки: філософії, соціології, політології, історії, психології та ін. За останні роки накопичений великий емпіричний матеріал. У той же час слід зазначити, що публікації по даній темі носять переважно загальнотеоретичний характер. Більш того, проблеми інформаційної діяльності ЗМІ, як правило, розглядаються не стільки як складова частина загальнополітичного, економічного та соціального процесу, скільки як її ілюстративна складова. Такі підходи, зрозуміло, мають право на життя. Можна сказати навіть, що вони служать досить переконливою аргументацією в доказах різного роду наукових інвектив, але недостатні для заглибленого „внутрішньосистемного” аналізу ЗМІ.

У той же час у роботах багатьох авторів, опублікованих до 90-х років, проблеми хоча і розглядаються в тісній прив'язці до реалій нашої країни, однак ці реалії в основі своєї пішли в минуле і керуватися теоретичними й особливо практичними висновками треба дуже і дуже обережно.

Інформаційна діяльність ЗМІ відіграє вирішальну роль у формуванні політичних та духовно-моральних цінностей сучасного українського суспільства. Їхній морально-психологічний вплив на населення носить двоїстий характер. З одного боку, вони роблять на нього позитивний вплив, з іншого боку - стають каталізатором міжнаціонального протистояння, етнополітичної напруженості. Говорячи про перший, слід зазначити, що змістовні виступи засобів масової інформації з питань історичного минулого нашій країни сприяли зникненню ряду „білих плям” в історії України, росту національної самосвідомості етносів, народів.

Про зростаючу роль друкарських робіт, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і приступність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротший термін досягти самих віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Широкі можливості засобів масової інформації викликають необхідність вивчати інформаційну діяльність цих засобів.

Засоби масової інформації - могутня сила впливу на свідомість людей, засіб оперативного повідомлення інформації в різні куточки світу, найбільш ефективний засіб впливу на емоції людини. Особливо чітко це виявляється у відношенні електронних ЗМІ. В міру розширення технічних можливостей їхня роль зростає. А по емоційному впливу на почуття і свідомість людей вони залишаються поки неперевершеними і збирають саму велику аудиторію.

Інформаційна ефективність діяльності ЗМІ може бути вивчена й оцінена тільки в зіставленні з цілями, що ставить суспільство перед цими засобами. Здійснення цієї задачі нерозривно зв'язано з більш точним обліком потреб людей, їх зрослих соціальних, духовних і політичних запитів. Увага соціологів до цього аспекту ефективності останнім часом помітно зросла.

Інформаційні потреби варто розглядати як потреби в повідомленнях визначеного змісту і форми, що потрібні людям для орієнтації в навколишній дійсності, уточнення сформованої в них картини світу, для вибору лінії поводження і рішення проблемних ситуацій, для досягнення внутрішньої рівноваги і погодженості із соціальним середовищем. Без задоволення цих потреб неможлива цілеспрямована розумна діяльність людини. Тому ступінь розвитку інформаційних потреб і їхнього задоволення тісно зв'язані із соціальною активністю людини. Як показують дані соціологічних досліджень, найбільш інтенсивно розвинуті й усвідомлені інформаційні потреби в групах аудиторії з вищим ступенем соціальної активності: членів виборних органів, громадських організацій, позаштатних авторів ЗМІ і т.п. Це ще раз підтверджує важливість включення в число критеріїв ефективності ЗМІ їхню роль у задоволенні інформаційних потреб населення.

При цьому необхідно розрізняти поняття інформаційні потреби і тематичні інтереси аудиторії. Потреби в інформації соціальні по своїй природі й обумовлені в першу чергу змістом, структурою повсякденної діяльності індивіда, у тому числі об'єктивними характеристиками його професійної і суспільної діяльності.

Тематичні ж інтереси є суб'єктивним відображенням і вираженням інформаційних потреб. Вони залежать від змісту пропонованої інформації і від ситуативних соціально-психологічних факторів (таких як популярність, злободенність, престижність визначених тим, обличчя, явищ тощо). Далеко не всі інформаційні потреби усвідомлені самим суб'єктом і виражені в його тематичних інтересах, частина з них залишається неусвідомленою і тому нереалізованою через відсутність необхідних зведень, недостатності джерел інформації, нерозвиненості комунікативних навичок і т.д.

Об'єктом дослідження магістерської роботи виступають засоби масової інформації.

Предметом дослідження є розбалансування конституційного ладу засобами масової інформації.

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської роботи є дослідження впливу засобів масової інформації на розбалансування конституційного ладу.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань: визначення теоретичних засад дослідження проблематики даної роботи; аналіз законодавства, що регулює діяльність ЗМІ в Україні; з'ясування теоретичних засад дослідження конституційно-правового статусу засобів масової інформації в Україні; визначення ролі та значення інформації в сучасних умовах становлення інформаційного суспільства; визначення ролі та функцій засобів масової інформації у сучасному суспільстві; запропонування шляхів вдосконалення конституційно-правового регулювання організації та діяльності ЗМІ в Україні; аналіз нормативно-правових основ організації та діяльності друкованих ЗМІ; дослідження організації та діяльності аудіовізуальних ЗМІ; дослідження стану правового регулювання Інтернет-ЗМІ; виявлення та характеристика конституційно-правових засад взаємодії ЗМІ з громадянами та організаціями в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання, а також такі, що застосовуються в юридичній науці: методи аналізу і синтезу, формально-логічний, системний, порівняльно-правовий, статистичний тощо.

Теоретичну основу дослідження склали роботи вчених із теорії держави і права та міжнародного права, конституційного права, а також публікації юристів-практиків.

Емпірична база. У процесі дослідження використовувалися міжнародні документи, а також закони, підзаконні акти, статистичні дані, матеріали практики, що містяться у вітчизняній і закордонній науковій літературі.

Структура роботи. Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків та списку використаних джерел, який нараховує 63 позиції та займає 4 сторінки. Загальний обсяг роботи - 130 сторінок.

1. Поняття інформації. Соціальна роль та сутність засобів масової інформації

1.1 Роль та значення інформації в сучасних умовах становлення інформаційного суспільства

Побудувати демократичну, правову державу неможливо в закритому суспільстві. На сучасному етапі розвиток інформатизації соціуму визначає темпи його розвитку. Тому інформаційні відносини стають об'єктом правового регулювання і насамперед конституційного законодавства. Це підкреслює роль інформації для держави й суспільства. Виходячи з цих міркувань, є всі підстави вважати, що відносини щодо інформації, її збору, використання і поширення мають бути предметом як правової регламентації з боку конституційного права, так і науки конституційного права і навчальної дисципліни.

В Україні на сучасному етапі державотворення в умовах розбудови нової правової системи значно зростає роль засобів масової інформації (далі - ЗМІ), оскільки суспільне життя відбивається саме в масовій інформації, а на зміну техногенній цивілізації приходить інформаційна. З боку держави проявляється тенденція посилення уваги до конституційно-правового регулювання організації і діяльності ЗМІ, формування національного законодавства про інформацію та інформатизацію Конституційне право України. За редакцією доктора юридичних наук, професора В.Ф. Погорілка. - К., 1999 р..

Це пов'язано насамперед з тим, що Україна як суверенна і незалежна держава входить у міжнародний і європейський правовий простір. Вступ України до Ради Європи на засадах повноправного членства і приєднання до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини зумовлюють необхідність приведення українського законодавства у відповідність до європейської системи конвенційних норм і стандартів захисту прав людини. У демократичних державах сучасне життя неможливо уявити без активного, впорядкованого руху та обміну інформацією. В умовах вільного і відкритого суспільства, за допомогою інформації громадяни, особи без громадянства, державні та громадські структури задовольняють свої інтереси, реалізують конституційні права і свободи. Інформація є інтелектуальним надбанням народу і держави, складовою напрямів та темпів реформування економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень, ресурсом суспільства, який не повинен витрачатися безцільно і неефективно.

Сучасне інформаційне суспільство формується і ефективно розвивається тільки в умовах правової держави, яка базується на безумовному застосуванні закону. Роль права в житті інформаційного суспільства є вирішальною, а всі його члени мають виконувати норми закону і діяти в межах та на підставі закону.

Важливою умовою для розбудови демократичної правової держави, формування громадянського суспільства є поінформованість, яка безпосередньо пов'язана зі здійсненням принципу гласності та реалізації демократичних прав і свобод громадян - свободою совісті, слова, друку, права на отримання інформації. Гласність віддзеркалює рівень поінформованості громадськості про справжній стан справ у різних сферах соціальної практики. Демократія не може бути без гласності, без урахування державними структурами громадської думки, оскільки демократія - одна із основних форм політичної самоорганізації суспільства, яка базується на демократичних світоглядних і ціннісних постулатах, нормах, установках. У юридичній літературі під гласністю розуміють один з фундаментальних конституційно-правових принципів засад конституційного ладу України, який проявляється в забезпеченні безперешкодного руху інформаційних потоків про явища та процеси в політико-правовій системі відносин.

Для забезпечення поінформованості громадян та реалізації принципу гласності суттєве значення мають конституційні норми та чинне законодавство України про інформацію.

Конституцією України (ст. 34) уперше у вітчизняній конституційно-правовій практиці закріплюється право кожного на інформацію, гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій розсуд.

Ця стаття Конституції відповідає положенням ст. 19 Загальної декларації прав людини, статей 18, 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 1 ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини й тісно взаємопов'язана зі статтями 21, 23, 31, 32, 35 Основного Закону України. Положення статті необхідно розглядати як певний розвиток і конкретизацію положення частини третьої ст. 15, яким в Україні забороняється здійснення цензури. Ця стаття гарантує доступ до ЗМІ політичним партіям, рухам, громадським організаціям, профспілкам і кожній окремій людині Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999..

Необхідно зауважити, що у частині третій ст. 34 є застереження щодо здійснення цих прав, яке полягає в можливості їх обмеження законом, якщо це стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Застереження такого характеру притаманні нормам як міжнародних угод у галузі прав людини, так і європейського права.

Правові засади діяльності ЗМІ регулюються відповідними конституційними нормами та законами України „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р., „Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р., „Про інформаційні агентства” від 28 лютого 1995 р., „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 р., „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” від 23 вересня 1997 р., „Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” від 18 липня 1997 р. та іншими законодавчими актами про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.

Названі закони, ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України, стверджують інформаційний суверенітет України і визначають правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

У зазначених законах встановлений правовий статус друкованих органів та інших засобів масової інформації, юридичні засади одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право громадян на одержання інформації в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також система інформації, її джерела.

У законодавстві чітко визначається статус учасників інформаційних відносин, досить докладно регламентується порядок доступу до інформації, забезпечення її охорони, захисту особистості та суспільства від неправдивої інформації.

Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідно до Закону „Про інформацію” (ст. 9) всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання і поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій Копєйчиков В.В. Правознавство. Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002..

Право вільного одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою. Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація в установленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У процесі інформування виникають особливі суспільні відносини, які називаються інформаційними. При цьому треба виходити з того, що різноманітність інформаційних відносин базується на економічних, державно-правових, соціальних, трудових, екологічних, кримінальних та інших відносинах, які є базовими, а інформаційні мають обслуговуючий характер. Але їх значущість від цього не зменшується.

Інформаційні відносини базуються на важливих політико-правових принципах. Головними з них є: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну, об'єктивність, вірогідність інформації, повнота і точність інформації, законність її одержання, використання, поширення та зберігання.

Гарантією реалізації суб'єктами правовідносин права на інформацію є державна інформаційна політика, яка є сукупністю основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами реалізації державної інформаційної політики є: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; створення загальної системи охорони інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Усі напрями державної інформаційної політики розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Важливим є вирішення питань про суб'єкти та об'єкти інформаційних відносин. Закон про інформацію (ст. 7) до суб'єктів інформаційних відносин відносить громадян України, юридичних осіб, державу, інші держави, їх громадян та юридичних осіб, міжнародні організації та осіб без громадянства. При цьому треба мати на увазі, що для суб'єктів конституційно-правових відносин необхідно володіти правоздатністю та дієздатністю.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Гарантуючи громадянам право на одержання інформації, держава зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування інформувати населення про свою діяльність та прийняті рішення. Крім цього, у державних органах повинні створюватись спеціальні інформаційні служби або системи, що забезпечували б у встановленому порядку вільний доступ суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів. Обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством. Держава гарантує і забезпечує контроль за додержанням законодавства про інформацію. Однією з гарантій права на інформацію, окрім перелічених вище, є також встановлення відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно з Законом України „Про інформацію” (ст. 11) мова інформації визначається Законом „Про мови в Українській РСР”, іншими нормативно-правовими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 01.12.1992 - 1992 р., № 48, стаття 650..

Конституційне законодавство встановлює обов'язок державних органів, інших суб'єктів політичної системи України, зокрема політичні партії, інформувати громадськість про свою діяльність. Це підкреслює вагомість конституційно-правових моделей регулювання суспільних процесів у аспекті співвідношення таких політико-правових явищ, як гласність, демократія, інформаційні відносини. Завдяки тому, що Конституція України, інші конституційно-правові акти регулюють найбільш важливі соціальні зв'язки, роль конституційного законодавства визначна в аспекті забезпечення режиму демократизму функціонування суспільних процесів на основі принципів інформованості і гласності.

Метод класифікації правових явиш досить часто використовується в юридичних дослідженнях.

Класифікація правових понять являє собою розподіл цих понять на окремі види, категорії, типи та інше, яким притаманні специфічні ознаки, відмітні риси та властивості, які складають особливості правового режиму та які забезпечують виконання ними своїх завдань і функцій.

У Законі України „Про інформацію” чітко визначені основні галузі інформації (ст. 17), її види (ст. 18), джерела (ст. 26) та режим доступу до неї (ст. 28).

Згідно з законом під галузями інформації необхідно розуміти сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави.

До основних галузей інформації належать: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна. Основними видами інформації є: статистична, масова, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова, інформація про особу, довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна.

Однією з досить важливих є статистична інформація. Це офіційно документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України. Цей вид інформації підлягає відкритому, систематичному опублікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених законом про інформацію. Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються Законом України „Про державну статистику” та іншими правовими актами у цій галузі.

Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем, а аудіовізуальними засобами масової інформації є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих ЗМІ визначаються відповідними законодавчими актами про ці засоби.

Під інформацією державних органів та органів місцевого самоврядування необхідно розуміти офіційну документовану інформацію, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: закони України, інші акти, що приймаються Верховною Радою України та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування Конституційне право України: Підруч. / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. - К., 2002..

Інформація державних органів та органів місцевого самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій, опублікування її в державних ЗМІ або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні ЗМІ; без попереднього доведення її до зацікавлених осіб; наданням можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб. Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи. Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав і свобод та законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 - 1996, № 30, стаття 141. - Ч. 3 ст. 157..

Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо, її джерелами є Конституція України, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Для забезпечення доступу громадян до законодавчих та інших нормативних актів держава видає ці акти масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Це сприяє кращому засвоєнню і розумінню громадянами змісту законодавчих та інших нормативних актів, дотриманню ними правових приписів, формує у них правосвідомість.

Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. До джерел документованої інформації про особу належать: видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень.

Особливість цього виду інформації полягає в тому, що при її збиранні та поширенні необхідна згода особи, якої вона стосується.

Законом про інформацію (ст. 23) забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право знати у період збирання інформації, які відомості і з якою метою збираються про неї, яким чином вони можуть бути використані. Згідно з законодавством державні органи, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи, які містять інформацію про громадян, зобов'язані надавати її безперешкодно і безоплатно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом. Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу. Відмова в доступі до інформації або приховування її, або незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище. До основних джерел цього виду інформації належать: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали, а також довідки що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.

До соціологічної інформації належать документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів, її джерелами є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень Копєйчиков В.В. Правознавство. Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002..

Джерелами інформації є носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи. Від джерела, повноти та правдивості інформації залежить якість підготовленого до оприлюднення матеріалу і настання чи уникнення у зв'язку з цим правових наслідків. Тому важливо знати, що за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. У ст. 28 Закону „Про інформацію” йдеться про режим доступу до інформації, що означає передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення й зберігання інформації.

Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом (п. 3 ст. 29). Однак це стосується не всієї інформації. Конституція України (ст. 50) забороняє засекречення інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту і гарантує право на поширення такої інформації. Це зумовлено правом кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Право громадян на сприятливе навколишнє природне середовище, на одержання інформації про стан довкілля на сучасному етапі набуває все більшого значення, що насамперед пов'язано з комплексом негативних факторів як в Україні, так і в інших країнах СНД. До цих чинників належать: наслідки Чорнобильської катастрофи, стихійний процес введення ринкової економіки, безвладдя, недоліки в правовому регулюванні екологічних відносин.

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях; поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Інформація з обмеженим доступом (ст. 30 Закону) за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо) та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей. Таємною є інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, разголошення якої завдає (чи може завдати) шкоди особі, суспільству і державі.

Критерії віднесення інформації до таємної, порядок її обігу та захисту врегульовано Законом України „Про державну таємницю”, в якому даються поняття „державна таємниця”, „ступінь секретності”, „сфери інформації”, „строки затаювання інформації” тощо. Визначається коло осіб, які є державними експертами з питань таємниць, встановлюється відповідальність за порушення закону про державну таємницю: дисциплінарна, адміністративна, кримінальна. Кримінальний кодекс України (ст. 328) закріплює відповідальність за розголошення відомостей, що відповідно до Закону „Про державну таємницю” становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі.

Інформація - об'єкт власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. У Законі „Про інформацію” (ст. 38) дається визначення цього поняття як урегульованого законом ставлення суспільства щодо користування, володіння та розпорядження інформацією. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Законодавець вводить також поняття інформації як товару, інформаційної продукції та інформаційної послуги. Це положення створює широке поле для діяльності різноманітних інформаційних служб, організацій для розв'язання багатьох проблем. Прикладом цього є Українське національне інформаційне агентство, головним завданням якого є збирання та надання інформації через ЗМІ державним установам, підприємствам і організаціям, об'єднанням громадян, а також приватним особам в Україні та за її межами. Закон „Про інформаційні агентства” визначає, що основними видами інформаційних агентств є державні і недержавні агентства України та іноземні інформаційні агентства, які діють в Україні через свої представництва Конституційне право України. За редакцією доктора юридичних наук, професора В.Ф. Погорілка. - К., 1999 р..

1.2 Роль та функції засобів масової інформації у сучасному суспільстві

В Україні, як і у Східній Європі, у цілому, ринок ЗМІ пройшов кілька етапів свого розвитку. Для першого етапу змін був характерним „стихійний ентузіазм”. Це стосується розвитку незалежних видавничих ініціатив на регіональних ринках преси та організаційної перебудови у старих органах преси. Відбулося швидке зростання нових видань, з яких потім мало хто вижив. Дався взнаки спад кількості читачів, їх недовіра до нової пропозиції на видавничому ринку. Другий період „уявної стабілізації”. Для нього характерне формування нового порядку на ринку преси i розширення пропозиції з боку електронних ЗМК. Поліграфічні видання у цей період поліпшили своє оформлення, деякі з них стали видаватися за кордоном. Знизився інтерес до суспільно-політичних видань, а також до релігійної та культурної преси. Новітнім етапом став етап „боротьби за ринок”. Тепер уже кожне видання змушене відбивати свій сегмент ринку від конкурентів. Які ж видання мають найбільший шанс вижити в умовах ринку? Тут, окрім багатьох рекомендацій можна виділити три вимоги. По-перше, вони повинні мати солідні кошти, які постійно поповнюються за рахунок спонсорів чи власної комерційної діяльності. По-друге, володіння потужними джерелами свіжої інформації, сучасними засобами зв'язку i новітньою поліграфічною базою. По-третє, основним чинником, який визначає успіх видавництва, є кадровий склад його співробітників.

Можна констатувати, що реальні умови політичного і соціально-економічного розвитку країни викликають суперечності між потребами суспільства в розширенні вільного обміну інформацією і необхідністю збереження окремих обмежень на її поширення. Адже в умовах інформаційної відкритості України створюються широкі можливості для використання інформаційного простору країни різними закордонними та вітчизняними організаціями у власних цілях. Їх комерційна та інформаційна діяльність часто не узгоджується, а інколи й суперечить національним інтересам України.

Без урахування державних інтересів і національної безпеки відбувається комерціалізація сфери інформаційних послуг, куди без належного державного контролю вкладаються кошти як закордонних, так і вітчизняних політичних і ділових кіл.

Інформаційна система, що утворюється українськими мас медіа, має обмежений вплив навіть на території України, особливо у східних і південних регіонах, не кажучи вже про закордонні країни. Основні причини: інтелектуальна неконкурентоспроможність інформації та переважна орієнтація на традиційні носії інформації.

В Україні діяльність ЗМІ регулюється законами „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, „Про інформацію”, „Про рекламу”, „Про телебачення і радіомовлення” та низкою інших.

Громадські медіа, часто пов'язані з „громадськими комунікаціями” та можуть приймати різні форми, можуть стосуватись різних груп людей та бути пов'язані з великим числом різних напрямків. В той же час, громадські медіа уявляють собою спосіб для створення дискусії та залучення звичайних громадян, що об'єднані певними цілями. Головна риса громадських медій полягає в тому, що вони не залежать від комерційних тенденцій та популярних тем для обговорення. Це дозволяє створювати різні моделі громадських медій, які можуть або пропонувати відкриту редакційну політику, або більш сфокусований на залученні громадян Массовая информация и общественное мнение молодежи / Отв. редактор В.Л. Оссовский. - К., 1990..

Медіакратія (від англ. mass media - ЗМІ і грец. Kratos - влада) - вплив, влада засобів масової інформації. Термін означає явище, коли політичні рішення та дискусії, а також політична комунікація в сучасних демократіях відбуваються не в первинній політичній площині, а в інтересах засобів масової інформації. Не дивлячись на подібність між поняттями четверта влада і медіакратія, між ними існують змістовні відмінності. Термін медіакратія залишається досі спірним, оскільки трактується різними авторами по-різному. Німецький політолог Томас Меєр (англ. Thomas Meyer) присвятив багато робіт тлумаченню цього терміну.

За Меєром, медіакратія в порівняння з медіадемократією (четвертою владою) означає значно більше ніж дидактичне скасування частини слова демос (народ), а разом з тим позбавлення можливості для самовизначення (суверенітету) громадянина. Громадянин стає пасивним глядачем політичних дебатів в засобах масової інформації без можливості активного втручання, наприклад спостерігаючи ток-шоу. Це вирішують замість глядача засоби масової інформації шляхом артикуляції і власного відбору.

Разом з втратою значення партій втрачається також і значення громадян. Таким чином, власне демократія співучасті перетворюється на уявну демократію споглядання.

Аналогічну критику засобів масової інформації можна знайти в працях Джованні Сарторі, представника демократичної теорії. Він критикує те, як базисні демократичні ідеї (участь, пряма демократія) представлені в сучасних засобах масової інформації. На його думку в засобах масової інформації не реалізується принцип конкуренції, оскільки вони репрезентують приватні думки спонсорів і рекламодавців, а не глядачів.

Засоби масової інформації, мас медіа (Mass media) - преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет-видання, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують - звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний характер виробництва і розповсюдження інформації.

Охарактеризуємо деякі види ЗМІ.

1. Радіо - різновид ЗМІ, пов'язаний з передаванням на віддаль електромагнітних коливань високої частоти - радіохвиль, з допомогою якого здійснюється зокрема радіомовлення - передача через радіо сигналів, мови, музики для необмеженої кількості слухачів.

2. Преса - друковані засоби масової інформації (періодичні друковані видання), які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року. Під пресою розуміють газети, журнали, альманахи, збірки, бюлетені, рідше книги, листівки, що мають визначений тираж.

3. Телебачення - галузь культури („масмедіа”), найпотужніший аудіовізуальний засіб масової комунікації.

Разом з радіомовленням телебачення є одним з найбільш масових засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також одним з основних засобів зв'язку, що широко використовується у наукових дослідженнях при обсервації об'єктів з віддалі, в техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних і нуклеарних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.

Згідно угоди Женева 2006, до 2015 року українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.

Цифрове телебачення (англ. Digital Television, DTV) - галузь телевізійної техніки, в якій передача, обробка та зберігання телевізійного сигналу відбувається у цифровій формі.

Окрім систем телевізійного мовлення, методи та засоби цифрового телебачення лягли в основу сучасних систем відеозв'язку, до яких відносяться відеоконференції та відеотелефон. Методи кодування сигналів в системах відеозв'язку описані в спеціальних стандартах, таких як H.261, H.262, H.263 та інші. В кінці 1998 року був затверджений стандарт MPEG-4, який забезпечував передачу відео та звуку по вузькосмугових каналах передачі даних.

У травні 2009 р. почалися передачі на постійній основі програм цифрового телебачення в Києві, Київській, Житомирській і Одеській областях. Згідно з програмою НКТР, з 2012 року до відкриття Євро-2012 українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.

З 4 лютого 2010 року у 12 областях (Київська, Одеська, Житомирська, Дніпропетровська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, Запорізька, Миколаївська, Тернопільська, Закарпатська та Крим) почали передачу цифрового телебачення.

4. Інтернет-ЗМІ (інтернет-видання) - регулярно оновлюваний інформаційний сайт, який ставить своїм завданням виконувати функцію засобу масової інформації (ЗМІ) і користується певною популярністю і авторитетом (має свою постійну аудиторію) Массовая информация и общественное мнение молодежи / Отв. редактор В.Л. Оссовский. - К., 1990..

Більшість інтернет-ЗМІ оновлюється щодня або навіть безперервно протягом дня. Завдяки цієї оперативності інтернет-ЗМІ часто використовуються як джерела інформації для звичайних ЗМІ.

Інтернет можна розглядати як медіа-середовище, аналогічне телебаченню, радіо та пресі. В Інтернеті існує багато засобів масової інформації різних напрямків. Деякі з них зареєстровані як звичайні ЗМІ, але це поки що швидше виняток, ніж правило. Як і друковані видання, інтернет-видання керуються принципами журналістики.

Багато друкованих („офлайнових”) газет і журналів мають свої представництва в Інтернеті. Вони викладають там матеріали своїх випусків, а іноді навіть створюють самостійне інтернет-видання. За жанрами інтернет-видання не відрізняються від офлайнових (від англ. off line - поза мережею Інтернет) - є новинні , літературні, науково-популярні, дитячі, жіночі сайти тощо.

Опитування показують, що довіра інтернет-аудиторії до інформації, отриманої з Інтернету, вища, ніж довіра до інших інформаційних носіїв.

В усьому світі зараз спостерігається тенденція падіння тиражів щоденних друкованих засобів інформації та зростання кількості відвідувань інтернет-ЗМІ. Це пов'язано з тим, що Інтернет стає все більш доступним і швидким, а також свідчить про те, що люди все більше і більше звертаються за новинами до інтернет-ЗМІ, які оперативно подають новини в режимі реального часу, на відміну від щоденних газет, які поступово занепадають.

Популярність інтернет-ЗМІ вираховується за допомогою рейтингових систем - спеціалізованих сайтів, які збирають та обробляють статистику відвідувань інших сайтів.

На сторінках інтернет-ЗМІ, зареєстрованого в рейтинговій системі, може бути встановлений лічильник, який рахує кількість відвідувань. Виходячи з цих даних вираховується рейтинг інтернет-ЗМІ. Чим популярніше сторінка, чим більше відвідувачів на неї заходили, - тим вище у рейтингу вона розташована.

Рейтинг характеризує привабливість матеріалів інтернет-ЗМІ для масової аудиторії, але не свідчить про її змістовність та корисність.

Також рейтинг інтернет-ЗМІ важливий для рекламодавців.

5. Громадське мовлення. Громадське або суспільне, також суспільно-правове телерадіомовлення (англ. Public Service Broadcasting) є дещо невизначеним терміном, не тільки в українській медіа-галузі. Громадська організація „Світова рада радіо та телебачення” вважає, що громадське мовлення повинно відповідати наступним принципам:

- універсальне спрямування програм, тобто для всіх громадян в однаковій мірі, незалежно від розміру їхніх доходів або приналежності до якоїсь групи (верстви) суспільства;

- різноманітність і виваженість змісту, жанрів, груп глядачів та слухачів;

- дистинктивність - програми громадських мовників відрізняються від програм інших мовників кращою якістю, культурно-збагачуючим змістом та високим рівнем новацій тощо;

- незалежність мовників від політичного та ринкового тиску.

Отже, громадське мовлення як високоякісний медіапродукт повинно бути спрямованим на задоволення потреб всіх громадян суспільства незалежно від їхньої купівельної спроможності. При цьому, потребам меншин повинна приділятися особлива увага. Виконання згаданих вище функцій вимагає особливого фінансування. Міжнародна консалтингова компанія „МекКінзі” у своєму звіті про громадське мовлення в різних країнах світу приходить до висновку, що фінансування громадського мовника повинно відповідати таким критеріям як:

- незалежність від надмірного державного та комерційного впливу;

- можливість середньострокового прогнозування доходів;

- збільшення доходів нетто, тобто ріст витрат внаслідок інфляції компенсується збільшенням доходів;

- належне фінансування для гідного конкурування з комерційними мовниками;

- процедура збирання коштів, яка визнається суспільством Олешко В.Ф. Інформаційна діяльність ЗМІ. - Харків, 2001..

Таким видом фінансування, що найбільше відповідає зазначеним критеріям, вважається абонентська плата.

Закон України „Про телебачення і радіомовлення” відповідно до Конституції України та Закону України „Про інформацію” регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Дія Закону України „Про телебачення і радіомовлення” поширюється на відносини між суб'єктами діяльності в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від їхньої форми власності, мети створення, виду статутної діяльності, а також від способу розповсюдження телерадіопрограм та передач, розрахованих на масове приймання споживачами.

Стосовно організацій, які знаходяться за межами країни і діють відповідно до законодавства інших держав, Закон України „Про телебачення і радіомовлення” застосовується виключно в частині регулювання порядку розповсюдження їх програм і передач на території України, якщо інше не передбачається міжнародними угодами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Дія Закону України „Про телебачення і радіомовлення” не поширюється на відносини, що регулюють засади створення і діяльності технологічних телемереж і проводових мереж закритого типу та спеціального призначення, не розрахованих на масове приймання їхніх передач.

Законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України, Закону України „Про інформацію”, Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, законів України „Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” , „Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” , „Про телекомунікації”, „Про радіочастотний ресурс України”, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Держава проводить політику протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва.

Держава створює умови для забезпечення засобами телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України.

Держава підтримує об'єднання суб'єктів інформаційної діяльності в галузі телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги) у самоврядні організації.

Держава не чинить перепон прямому прийому телевізійних і радіопрограм та передач з інших країн, які транслюються мовою національної меншини або подібною до неї регіональною мовою.

Держава встановлює дієві обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантує захист телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Держава гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням телебачення і радіомовлення.

Держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування), а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізм у сфері аудіовізуальних засобів масової інформації.

Держава законодавчо визначає органи влади, які здійснюють реєстраційні та регулюючі функції у галузі телерадіомовлення і не допускає створення нових чи наділення існуючих державних органів тотожними або дублюючими повноваженнями щодо аудіовізуальних засобів масової інформації.

Не допускається подвійне ліцензування одного й того ж виду діяльності в галузі телебачення і радіомовлення.

Цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється.

Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

Не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об'єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається.

Телерадіоорганізації в інформаційних блоках зобов'язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену у будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил Массовая информация и общественное мнение молодежи / Отв. редактор В.Л. Оссовский. - К., 1990..