Конструктивно-технологічні особливості електронної автоматичної телефонної станції "Дніпро"

У зв'язку з цим загальний дріт живлення, низьковольтних джерел напруги (- 5, - 12В), в цілях виключення перешкод від більш потужних в енергетичному відношенні ланцюгів, ізольований від ланцюгів захисного заземлення, і в цілях безпеки з'єднується заземляючим провідником з окремим заземлювачем, які складають робочу заземляючу конструкцію.

За допомогою всього комплексу заземляючого устаткування, схема якого приведена на рис. 2.3, забезпечується можливість вимірювання:

А1 - щит заземлення; А2 - щит заземлення вимірювальний ЩЗВ; А3 - вимірник опору заземлення; Е1, Е3, Е6, Е8 - заземляючий провідник; Е2, Е4, Е7, Е9 - заземлювач; Е5 - сполучний кабель.

Рисунок 2.3 - Схема заземляючих пристроїв виробу

а) опори заземлення захисного заземляючого пристрою;

б) опір заземлення робочого заземляючого пристрою;

в) опір заземлення вимірювального заземляючого пристрою;

г) питомий опір грунту.

Захисним заземленням називається навмисне електричне з'єднання із землею або її еквівалентом металевих не струмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою.

Захисним заземленням є електричне з'єднання із землею, або її еквівалентом, металевих не струмопровідних частин устаткування і електроустановок і використовується для захисту працівника від ураження електричним струмом.

Заземляючий пристрій - це сукупність заземлювачів, тобто провідника (електроду) або групи сполучених між собою провідників (електродів), які знаходяться в дотику із землею, і заземляючих провідників, тобто провідників, які сполучають заземляючі частини із заземлювачем. Заземляючий пристрій використовується в електричних трифазних мережах змінного струму з ізольованою нейтраллю в установках напругою до 1000В і з глухо-заземленою нейтраллю - в установках напругою більше 1000В.

Для розрахунку заземляючого пристрою установки приймемо деякі параметри (табл. 2.2) і складемо схему заземляючого пристрою рис. 2.4.

Таблиця 2.2 - Параметри заземляючого пристрою

Параметр заземляючого пристрою	Значення
Діаметр заземлювача	0,04
Довжина заземлювача	2,5
Глибина закладання полосового Заземлювача	0,8
Ширина полосового заземлювача	0,05
Кліматична зона	2
Грунт	Змішаний
Тип заземлювача	Стержень



Рисунок 2.4 - Схема заземлюючого пристрою

Відповідно до ПЕУ, ПТБ і ПТЕ допустимий опір захисного заземлення в установках до 1000 В з ізольованою і глухо-заземленою нейтраллю не повинно перевищувати 4 Ом.

Питомий опір змішаного грунту складає:

с_табл=20 Ом?м.

Розрахунковий питомий опір грунту з урахуванням несприятливих умов розрахуємо за формулою(2.1):

с_розрах=с_табл?K_п.т., (2.1)

де K_п.т - підвищуючий коефіцієнт для стрижньових заземлювачей 2 кліматичних зони,

С_розрах=20?1,6=32 Ом?м.

Розрахуємо відстань від поверхні землі до середини стержня по формулі (2.2):

t=h_з+l_ст/2, (2.2)

де h_з=0,8 м - глибина закладання полосового заземлювача;

l_ст=2,5 м - довжина стержня,

t=0,8+2,5/2=2,05 м.

Опір розтіканню струму для одиночного стрижневого заземлювача визначимо по формулі (2.3):

, (2.3)

де d=0,04 м - діаметр стержня,

Ом.

Відстань між заземлювачами знайдемо за формулою за формулою(2.4):

L=c?l_ст, (2.4)

де с=1 - рекомендований коефіциент для стаціонарних заземлювачів,

L=1?2,5=2,5 м.

Необхідна кількість заземлювачів без урахування коефіціента екранування приблизно складає:

R_ст/R_з=10,46/4=2,615. (2.5)

Обчислимо кількість заземлювачів з урахуванням коефіціента екранування за формулою(2.6):

n_ст=R_ст/R_з?з_е._ст, (2.6)

де з_е.ст=0,39 - коефіціент екранування стрижневих заземлювачів,

n_ст.=10,46/4?0,39=6,705.

Округлимо розрахункові значення заземлювачів до 7 шт.

Розрахунковий опір розтіканню струму одиночного заземлювача при прийнятій кількості стрижнів визначимо за формулою (2.7):

R_{розрах.ст}=R_ст/n_ст?з_е.ст, (2.7)

R_{розрах.ст.} = 10,46/7?0,39=3,831 Ом.

Визначимо довжину сполучної полоси за формулою (2.8):

L_с.п.=1,05?L? (n_ст.-1), (2.8)

L_с.п.=1,05?2,5?(6,705-1)=14,975 м.

Визначимо опір розтікання струму в сполучній полосі за формулою (2.9):

, (2.9)

де с_розтік=с_табл. ?К_п.с.,

де К_п.с.=3,5 - підвищуючий коефіцієнт для смугових заземлювачів

С_розрах=20?3,5=70 Ом?м,

 Ом.

Розрахуємо опір розтікання струму в сполучній смузі з урахуванням коефіцієнта екранування за формулою(2.10):

, (2.10)

де з_е.с.п.=0,2 - коефіциент екранування сполучної смуги;

n_с.п.=1 - кількість сполучних смуг,

Ом.

Визначимо загальну кількість опору заземлюючої конструкції:

Ом.

Дані отримані в результаті розрахунку заземляючого пристрою, АТС «Дніпро», не перевищують допустимі значення захисного заземлення R_з = 4 Ом, це свідчить про те що розраховане заземлення вибране правильно і буде ефективне для даного виробу.

Розділ 3. Економічна частина

3.1 Інформація як виробничий ресурс на підприємстві[17]

Інформація грає надзвичайно важливу роль в суспільному виробництві, виконуючи функції засобів виробництва і предметів споживання.

Згідно економічної теорії, до засобів виробництва відноситься все, що створене людьми і використовується ними у виробничій діяльності (Райзберг і ін., 1996)[17].

Інформація є засобом праці, оскільки сприяє зміні форми і властивостей предметів праці. Дійсно, інформаційні системи є невід'ємною частиною практично всіх сучасних основних фондів. Те, що інформація є ключовим компонентом обчислювальних машин і вимірювальних приладів, очевидно, не вимагає додаткових коментарів. Але інформація виконує надзвичайно важливу (а деколи і ведучу) роль у функціонуванні і інших елементів основних фондів: машин і устаткування, інструментів і пристосувань, транспорту, передавальних пристроїв. Навіть у змісті будівль і споруд роль інформації все відчутна. Інформаційні системи все повніше забезпечують необхідний режим їх функціонування (вологість, температуру, склад повітря та інші фізичні характеристики).

Значення того або іншого компоненту в кожному з елементів основних фондів визначається двома ключовими критеріями: по-перше, роллю у виконанні виробничих функцій (а значить, і в новостворюваній вартості); по-друге, часткою вартості в загальній ціні даного елементу основних фондів. І по першому, і по другому критерію значення інформації в сучасних технологічних системах колосально, а у ряді випадків - пригнічує. Такими прикладами є автоматизовані і напівавтоматизовані лінії, верстати з програмним управлінням, автоматизована побутова техніка, поліграфічні і транспортні засоби і багато що інше[17].

У всіх цих засобах інформація грає провідну роль при обробці предметів праці (зміна форми і властивостей), визначаючи точність виробничих операцій у просторі та часі. Частка вартості інформаційних систем в подібних засобах складає більше половини (а іноді і близько 90%) їх ціни.

Інформація стає провідним предметом праці. Форма, і властивості предметів праці є, перш за все інформаційними характеристиками. Це не приходило людям в голову до тих пір, поки розміри оцінювалися в міліметрах і сантиметрах, провідною формою були прямокутник і циліндр, а вироблюваним виробам була уготована одна-єдина функція використання.

Те, що форма і властивості предметів праці є інформаційними характеристиками, людство почало усвідомлювати, коли в розмірах почали грати роль частки мікрона, у формах - конфігурації складної геометрії, у властивостях - здатності працювати в позамежних фізичних умовах, в споживчих якостях - багатофункціональності. Саме тоді товаром почали ставати не ресурси і вироби (цеглина, цемент, сталь, автомобіль), а фізичні властивості і функції: точність, міцність, швидкодія, швидкість, надійність, якість, дизайн, ергономічность. І саме тоді в ужиток увійшло ще недавно незвичне, а зараз зрозуміле всім поєднання: «співвідношення ціни і якості»[17].

Ще однією сферою застосування інформаційних систем є інформаційне забезпечення виробничих процесів. Воно зачіпає три види діяльності:

а) конструкторське забезпечення;

б) технологічне забезпечення;

в) управлінське забезпечення.

Власне, ці три функції є якнайдавнішими в житті і діяльності людини. Вони існують стільки, скільки існує взагалі трудова активність людини. З'явилися задовго до неолітичної революції. Адже ледве виникли перші знаряддя праці, людина вже повинна була відповісти на три ключові питання: «Що робити?», «Як робити?», «Як реалізувати виконання перше і друге?».

Управлінське забезпечення повинне об'єднати окремих виконавців і засоби виробництва в єдину систему, що дозволяє досягти поставленої мети з максимальною ефективністю. У широкому сенсі цей вид діяльності включає організаційну підготовку (забезпечення оптимальних схем постачання), підготовку кадрів, дослідження ринку і збут, планування, контроль і аналіз, оперативне управління, керівництво кадрами і багато що іншого[17].

Хоча вказаними видами діяльності завжди були інформаційні продукти, лише в наші дні вони почали перетворюватися на кондиційні товари, які можуть бути продані навіть у відриві від людей, що реалізовують їх.

Довгий час зв'язок інформаційного продукту і людей, від яких він виходив, був практично нерозривним. Кожна компанія застосовувала свої системи конструкторської і технологічної підготовки, свої методи управління людьми. Усвідомлення того, що технологія як управлінський процес може бути товаром, причому не тільки у виробництві (а зараз вже не стільки у виробництві), прийшло лише на прикінці XX століття. Управлінські технології органічним компонентом увійшли до освіти, політичного життя, шоу-бізнесу, торгівлю і багато інших сфер.

Особливістю сучасного життя стала інтеграція всіх трьох вказаних видів діяльності в єдиному продукті - «технології». Сьогодні все частіше продають не устаткування і навіть не патенти, а інтегральний продукт «ноу-хау», що передбачає весь виробничий цикл: що робити, як робити і як керувати - від початкового устаткування і сировини до методу реалізації на ринку готової продукції[17].

У всіх перерахованих засобах і предметах праці інформаційна компоненту виконує свої функції спільно з матеріальною складовою. Але існують засоби виробництва, де інформація панує неподільно, складаючи практично стовідсотковий їх зміст, - це нематеріальні активи[17].

3.2 Оцінка конкурентоспроможності підприємства

Поняття конкурентоспроможності фірми містить у собі великий комплекс економічних характеристик, визначаючих положення фірми на галузевому ринку (національному або світовому). Цей комплекс може містити характеристики товару, які визначаються сферою виробництва, а також фактори, формують у цілому економічні умови виробництва і збуту товарів фірми.

Конкурентоспроможність продукції і конкурентоспроможність фірми-виробника продукції відносяться поміж собою як частина і ціле. Можливість компанії конкурувати на визначеному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару і сполуки економічних засобів діяльності фірми, надаючи перевагу в умовах конкурентної боротьби[18].

На рівень конкурентоспроможності фірми впливає науково-технічний рівень і ступінь удосконалення технологій виробництва, використання новітніх винаходів та відкриттів, залучення сучасних засобів автоматизації виробництва.

Рівень конкурентоспроможності фірми залежить від того, якими товарами вони торгують, де і як товари споживаються.

Конкурентні позиції фірми на ринку залежать також від тієї підтримки, яку фірма отримує з боку національних державних органів і інших організацій шляхом надання гарантій експортних кредитів, їх страхування, звільнення від податків, надання експортних субсидій, забезпечення інформацією про кон'єктуру ринку та ін.

Як правило, конкурентоспроможним є підприємство (фірма), що здатне довгий час залишатися прибутковим в умовах відкритої ринкової економіки.

До кола показників, які визначають конкурентоспроможність фірм, включаються[18]:

а) частка на внутрішньому і світовому ринках;

б) чистий доход на одного зайнятого;

в) чисельність зайнятих;

г) кількість основних конкурентів.

В практиці проведення оцінки конкурентоспроможності, в основному, аналізуються технічні параметри (наприклад показники потужності, вантажопідйомність, надійність і тип), менше уваги приділяється економічним показникам таким як ціна, витрати виробництва, вартість споживання, ефективність експорту, тощо. За однією з існуючих методик рівень конкурентоспроможності товару визначається як співвідношення продажної ціни експортного товару до "еталонної ціни", або середньозваженої ціни аналогічного товару, який користується найбільшим попитом на даному ринку[18].

В практиці закордонних фахівців існують спеціальні індикатори та методи визначення цінової конкурентоспроможності за даний період. Визначення цінової конкурентоспроможності на внутрішньому національному ринку, як правило, проводиться шляхом порівняння цін внутрішнього ринку і цін імпортних товарів, або світових цін. На зарубіжному ринку співставляються три показники: витрати виробництва в національній валюті; обмінні курси валют; розміри прибутків (різниця між продажною ціною на ринку і витратами виробництва).

З нашої точки зору слід привернути увагу фахівців до розгляду питання КС товару у тому вигляді, як воно подається у монографії "Пути повышения КС экспорнной продукции" під редакцією В.Я.Маштабея. Розглядаючи КС, як відповідність товару умовам ринку по технічним, економічним, комерційним та іншим характеристикам, він пов`язує воєдино поняття "якість", "технічний рівень", "конкурентоспроможність". Загальна кількість цих показників досягає 400[19].

Автори виділяють такі групи техніко-економічних показників, які характеризують складний виріб на ринку споживання18:

1) властивості виробу на стадії попиту, а саме - економічна ефективність його використання (наприклад, потужність обчислення, довгостроковість, амортизація, ремонтоздатність, тощо);

2) характеристики виробу з точки зору можливості його використання в комплексі з машинами та зручності експлуатування (технічні параметри, площа, тощо);

3) характеристики виробу на стадії цього збуту (зовнішній вигляд, вид пакування, тощо);

4) інші ознаки (наприклад, престижність).

Наведені групи показників поділяють на два основних види: технічні та економічні. В свою чергу, вони відповідно поділяються на параметри ергоекономічності, естетики, відповідності стандартам та законодавству, а також на параметри, які визначають рівні окремих елементів ціни попиту (рис.3.1).

Неабияку роль у визначенні КС продукції відіграє кон'єктурна інформація. Велике значення мають показники темпів зростання продажу, частка ринку та темпи її зростання, обсяги експорту, тощо[18].

Для оцінки КС фірми, використовують деякі чисельні показники, які свідчать про ступінь стійкості положення фірми, спроможності виготовляти продукцію, яка користується попитом на ринку й забеспечує фірмі одержання намічених та стабільних кінцевих результатів. До ряду таких показників відносяться:

1) відношення вартості реалізованої продукції до її кількості за поточнийперіод. Збільшення цього співвідношення обсягів реалізованої продукції;

2) відношення прибутку до загальної вартості продажу (profit to sales). Підвищення цього показника свідчить про підвищення рівня КС фірми;

3) відношення загальної вартості продажу та вартості нереалізованої продукції (sales to finished goods) свідчить про спад попиту на продукцію фірми та затоварювання готової продукції;

4) відношення загальної вартості продажу та вартості матеріальних виробничих запасів (sales to inventories) показує, що сталося, або зниження попиту на готову продукцію, або збільшення запасів сировини. Зменшення цього показника свідчить про уповільнення обігу запасів;

5)відношення обсягу до суми дебіторської заборгованості (sales to receivables) показує, яка частка реалізованої продукції поставлена покупцями на основі комерційного кредиту[19].

Рисунок 3.1 - Показники конкурентоспроможності

Фірма, яка має більш низькі витрати виробництва, отримує більш великий прибуток, що дозволяє розширювати обсяги виробництва, підвищувати його технічний рівень, економічну ефективність та якість продукції, а також удосконалювати систему збуту. В результаті КС такої фірми та виробляємої продукції підвищується, що сприяє збільшенню її частки на ринку за рахунок інших фірм, які не мають таких фінансових та технічних можливостей.

Важливе значення має аналіз витрат обігу, який обчислюється шляхом відношення величини збутових витрат до розмірів прибутку.

Аналіз витрат обігу дозволяє викрити невиробничі витрати по всій системі товарного руху від продавця до покупця[19].

Таким чином, оцінка КС фірми на конкурентному ринку, або його сегменті, побудовані на ретельному аналізі технологічних, виробничих, фінансових та збутових можливостей фірми. Вона є останнім етапом маркетингового дослідження та покликана з`ясувати потенційні можливості фірми і заходи, які фірма повинна вжити для забезпечення КС позицій на конкурентному ринку.

Така оцінка повинна містити слідуючи показники:

а) потреба у капіталовкладеннях фактичних та перспективу як в цілому, так і по окремим видах продукції і по конкретних ринках;

б) асортимент КС продукції, її обсяги та вартість (продуктова диференціація);

в) набір ринків або їх сегментів для кожного продукту (ринкова диференціація);

г) потреба у засобах на формування попиту та стимулювання збуту;

д) перелік заходів та засобів, якими фірма може забезпечити собі перевагу на ринку;

е) створення заохочуючого уявлення про фірму у покупців, виготовлення високоякісної продукції, постійне оновлення продукції на основі власних розробок та винаходів, забезпечених патентним захистом, добропорядне та чесне виконання зобов`язань за угодами по відношенню терміну постачання товарів та послуг[19].

Результати досліджень беруться за основу при розробці стратегії фірми, її технічної, асортиментної та збутової політики.

Проведення економічного дослідження та використання великого набору показників неможливе без використання комп`ютерної техніки[19].

3.3 Розрахунок повної собівартості продукту

Із зростанням науково-технічного прогресу виникла необхідність для розробки прогресивнішого, досконалішого устаткування. АТС ДНІПРО є станцією нового покоління. Станції цієї системи - це сукупність апаратних і програмних технічних засобів, устаткування АТС і цифрових систем комутації.

Витрати на основну заробітну плату (Зо):

Зо=Т?Ч?К?А, (3.1)

де, Т - Відношення витраченого часу на виробництво устаткування (в днях) до кількості годин робочого дня.

Ч - середня годинна тарифна ставка 1 робочого задіяних у виробництві продукту, грн./год., при середній заробітній платі 2000 грн.;

К - коефіцієнт трудової участі (розрядності);

А - кількість працівників задіяних у виробництві (4 працівники).

Зо=41?8?10?1,1?4=14432 грн.

Додаткова заробітна плата (10% від Зо):

Зд=Зо?Кд/100, (3.2)

де Кд - відсоток додаткової заробітної плати

Зд=14432?0,1=1443,2 грн.

Нарахування на заробітну плату (в пенсіійний фонд - 33,1%, соціальне страхування - 1,5%, фонд зайнятості - 1,9%, нещастні випадки - 0,5 - 0,1).

Нз=(Зо+Зд) ?37,5/100, (3.3)

Нз=(14432+1443,2) ?37,5/100=5953,2 грн.

Таблиця 3.1 - Матеріали і комплектуючі вироби.

Найменування	Вартість за одиницю, грн.	Кількість	Загальна вартість, грн.
Порт	800	2250	1800000

Витрати на зміст і експлуатацію устаткування.

Устаткування знаходиться на балансі підприємства. Витрати на удержання і експлуатацію устаткування (ВУЕУ)=основна зарплата*%ВУЕУ, визначається з відомостей по аналізу повної собівартості продукту (в середньому 120 - 150%):

- витрати на удержання і експлуатацію складає 130% від собівартості продукту:

ВУЕУ=Зо?%ВУЕУ=14432?1,20=17318,4 грн.

Цехові витрати визначаються з відомостей по аналізу повної собівартості продукту (в середньому можуть складати 60 - 90%) (при обліку виробництва продукції промислового призначення).

Цехові витрати=Зо?% цехових витрат:

цехові витрати складають 65% від собівартості продукту

Цехові витрати=14432?0,65=9380,8 грн.

Виробничі витрати визначаються з відомостей по аналізу повної собівартості продукту (в середньому можуть складати 120 - 240%)

Виробничі витрати=Зо?% виробничих витрат:

виробничі витрати складають 140% від собівартості продукту

Виробничі витрати=14432?1,4=20204,8 грн.

Адміністративні витрати визначається з відомостей по аналізу повної собівартості продукту (в середньому можуть складати 45%)

Адміністративні витрати=Зо?% адміністративних витрат: адміністративні витрати складають 45 %від собівартості продукту:

Адміністративні витрати=14432?0,45=6494,4 грн.

Позавиробничі (комерційні) витрати.

Включають витрати на рекламу і передпродажну підготовку продукту, відрядження. Орієнтовно ці витрати визначаються у розмірі 5 - 10% від виробничої собівартості.

- позавиробничі (комерційні) витрати складають 5% від виробничої собівартості

Позавиробничі (комерційні) витрати=(14432+1443,2+5953,2+1800000+ +17318,4+9380,8+20204,8+6494,4) ?0,05=93761,34 грн.

Калькуляція собівартості програмного продукту зводиться в табл. 3.2.

Таблица 3.2 - Калькуляція собівартості програмного продукту

Найменування статей калькуляції	Величина, тис. грн
Основна заробітна плата	14,432
Додаткова заробітна плата	1,4432
Відрахування від заробітної плати	5,9532
Матеріали і компонуючі	1800,00
Витрати на утримання і експлуатацію устаткування	17,3184
Цехові витрати	9,3808
Виробничі витрати	20,2048
Адміністративні витрати	20,2048
Виробнича собівартість	1875,2268
Поза виробничі (комерційні) витрати	93,76134
Повна собівартість	1968,98814

Загальна собівартість телефонної станції складає 1968,98814 тис. грн.

Висновки

1. Вивчена цифрова система автоматизації ДНІПРО була запропонована замість старої, котра була енергоємною й трудомісткою. Потрібні були більші витрати матеріалу, часу на ремонт і профілактику, а також людських ресурсів для обслуговування. Старі системи не задовольняли усе більше зростаючі потреби абонентів. Автоматична телефонна станція є цифровою й має більш високу надійність, перешкодостійкість і перешкодозахищеність. За рахунок цього вона дозволяє підвищити якість надаваних послуг і уникнути виникнення помилок у процесі експлуатації.

2. Головним функціональним призначенням ЕАТС-Т є обслуговування вихідних і вхідних телефонних викликів. Крім того, ЕАТС-Т автоматично підтримує власну працездатність зміною конфігурації, а також надає можливість доступу до встаткування обслуговуючому персоналу.

3. Запропонована в роботі система практично повністю виключила участь людей у процесі обробки інформації, автоматизувала процес передачі отриманих даних в ЕОМ, і полегшила процес виявлення несправності. З'явилася можливість надання абонентам додаткових послуг, яких не було раніше.

4. В роботі був проведений аналіз потенційно небезпечних та шкідливих виробничих факторів, які можуть виникати при керуванні телефонною станцією.

5. В економічній частині була розкрита суть інформації як виробничого ресурсу на підприємстві, та приведені шляхи оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Література

1. Интегральная система коммутации ДНEПР. Построение и реализация/ Под ред М. Филькина - Днепропетровск 2006. - 203с.

2. Скалин Ю.В., Бернштейн А.Г., Финкевич А.Д. Цифровые системы передачи. - М.: Радио и связь, 2008. - 230с.

3. Баркун М.А., Ходасевич О.Р. Цифровые системы синхронной коммутации. - М. Эко-Трендз, 2007. - 180c.

4. Слепов Н.Н. Синхронные цифровые сети SDH. - М.: Эко-Трендз, 2009. - 260с.

5. Гольдштейн Б. С. Технологические аспекты проектирования про-граммного обеспечения цифровых систем коммутации. Электросвязь, 2008. -214с.

6. Оборудование управления и техническое описание. Программное обеспечение. Днепропетровск, Электросвязь, 2007. - 313с.

7. ГОСТ 12.1.004-91. Пожарная безопасность. Общие требования.

8. СНиП II.09-04-87. Административные и бытовые здания.

9. ГОСТ 12.4.021-75. Системы вентялиционные.Общие требования.

10. СНиП 2.04.05-86. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха.

11. ДСН 3.3.6.042-99. Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.

12. ДБН В.2.5.-28-2006 Естественное и искуственное освещение.

13. ВСН 601-84. „Нормы допустимого шума на предприятиях связи” и „Санитарные нормы допустимого шума на рабочих местах”.

14. ГОСТ 464-79. Заземлення для стаціонарних установок провідного зв'язку, радіорелейних станцій, радіотрансляційних вузлів та антен систем колективного прийому телебачення. Норми опору.

15. ГОСТ 12.1.007.3-75 ССБТ. Электротехнические устройства на напряжении с выше 1000 В. Требования безопасности.

16. ДСанПіН 3.3.2.007-98. "Державні санітарні норми і правила роботи з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ) електронно-обчислювальних машин".

17. Істірян Г.П. Конкурентоздатність: методика вимірювання та оцінки \\ Легка промисловість. 2007.- №4.- 214 с.

18. Кулагина Н.А. Способы оценки конкурентоспособности продукции (работы услуги) как фактор роста эффективности производства. Проблемы статистики и рыночных отношений. - М.:Дело и сервис, 2009. C. 50-57.

19. Петрович Т.М., Захарчин Г.М. Організація виробництва: - Львів: «Магнолія плюс», 2006. - 233с.

Размещено на Allbest.ru