В ліберальній науці дотепер дослідники відмовляються визнати авторство св. ап. Петра. Дійсно, 2 Петр. багато в чому відрізняється від першого послання. Але трудність, частково, дозволяється (а)свідомістю нової турботи, яка лежала на апостолі, коли він писав повторне послання. І (б) ще древніми було відзначено, що при складанні двох послань Апостол міг користуватися послугами різних секретарів. Швидше за все, в першому випадку, послання було відредаговане Силуаном. Хто був редактором другого послання, ми не знаємо. Пояснение к Апостолу. - С. 23.

Однак усі ці вказівки на розбіжності надто перебільшені. У Другому посланні, як і в Першому, теж йдеться про християнську надію (2 Петр. 1,4,11; 3,12). Так само в Першому посланні, як і в Другому, є вчення про християнське знання (1 Петр 1,12,25-26; 2,2). Відмінність у посланнях щодо мови та діалектів, а також у посиланнях на слова Старого Завіту пояснюється часом написання послань, а також причиною, що спонукала апостола до їх написання. Перше послання писалося в той час, коли християнам загрожували зовнішні переслідування. Тому метою його написання було укріпити їхні духовні сили через звернення до старозавітних свідчень. Друге послання писалося в той час. коли християнам загрожували внутрішні небезпеки, причиною яких була поява всіляких єретичних учень. Отже, те і друге у певний час знайшло свій відгук у посланнях апостола Петра. Про те, що Друге послання належить саме перу апостола Петра, свідчить, найперше, його зміст, а також жвава емоційна мова, що визначала характер апостола Петра.

У змісті Другого соборного послання є чимало подібного до змісту Першого послання - його можна б назвати продовженням Першого. Особливо привітання, заклик благословення, що подається на початку Другого послання, є продовженням заключних слів останнього розділу Першого послання. «Це коротко написав я вам через Силуана, вірного, як гадаю, вашого брата, щоб упевнити вас, утішаючи і засвідчуючи, що це істинна благодать Божа, в якій ви перебуваєте…» (1 Петр. 5,12). «…благодать і мир вам нехай помножиться в пізнанні Бога і Христа Ісуса, Господа нашого. Тому що від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя через пізнання Того, Хто покликав нас славою та честю, якими даровані нам великі й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали причасниками Божого єства» (2 Петр. 1,2-4). Цими словами апостол Петро вказує на велич благ християнської віри і висоту благодатного стану християн. Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. - Чернівці, 2005. - С. 84-87

Велика частина послання поза сумнівом носить на собі відбиток особистісних рис св. ап. Петра, як і перше його послання. Якщо ж і є іноді відмінності в мові в порівнянні з першим посланням, то вони не такі значні і легко можуть бути пояснені тим, що св. Петро при своїй простій освіті не міг зберігати твердий і строго визначений особистий почерк у всіх деталях і подробицях своїх писань. Загальний же характер послання, поза сумнівом, апостольський, і саме Петровий.

3.2.3 Першопочаткове призначення, привід до написання, ціль, час і місце написання послання

Як видно з 1 вірша 3 розділу цього послання, воно було написане тим же самим малоазійським християнам, як і перше послання. В цьому другому посланні апостол Петро з особливою силою прагне застерегти віруючих від розпусних псевдоучителів, діяльність яких, мабуть, стала ще більш небезпечною, ніж раніше. Ці псевдовчення схожі з тими, які викриває апостол Павло в своїх так званих «пастирських посланнях» до Тимофія і Тита. Велику схожість у викритті цих псевдовчителів ми знаходимо також з викриттями св. апостола Іуди. Обидва апостоли абсолютно однаковими рисами зображають погибельних і розбещених єретиків, псевдовчення яких загрожувало вірі і моральності християн (порівняй гл. 2 послання Петра з посланням св. Іуди). Ці псевдовчення мали свій корінь в аморальності і язичницькій гордості.

Причиною написання Другого соборного послання послужило бажання апостола Петра, якому вже було відомо про його близьку мученицьку смерть (1,14-15), застерегти християн від лжевчителів, які в той час почали досить активно виявляти свою діяльність.

Для визначення дати написання послання можуть служити слова св. Петра в 14 вірші 1 глави цього послання: «Знаю, що скоро повинен я залишити храмину мою, як і Господь наш Ісус Христос відкрив мені». Отже, послання це написане незадовго до мученицької кончини св. апостола Петра, що послідувала, як свідчить передання, в 67 році. А оскільки це друге послання написане після першого, то його зі всією вірогідністю можна віднести до 65-66 років. Останні роки свого життя св. апостол Петро, згідно того ж передання, провів в Римі, де і помер мученицькою смертю разом з св. апостолом Павлом. Звідси природно укласти, що друге послання Петра написане в Римі. Це немов би його передсмертний заповіт. Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 532,531

Це послання має чимало спільних рис із Другим посланням апостола Павла до Тимофія (3 гл.). Тому побутує думка, що вони писали приблизно в один і той же час - ці два послання є своєрідними передсмертними заповітами великих первоверховних Апостолів своїй пастві у Христовій Церкві.

Написане апостолом Петром Друге соборне послання, як і Перше, в Римі приблизно в 66-67 роках. Лопухин А.П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного... - Т.10. - СПб., 1912. - С. 292

3.2.4 Короткий зміст послання

Друге послання св. ап. Петра має всього три розділи з наступним змістом:

Перший розділ: Надписання і привітання (1-2). Сходження по чеснотах (3-9). Переконання в твердості вказівкою на кончину (10-15). Про Преображення Христове (16-18). Старозавітне пророцтво (19-21).

Другий розділ: Лжепророки і псевдовчителі (1-3). Приклади божественного покарання (4-9). Найдокладніша характеристика псевдовчителів (10-15). Приклад Валаама (15-16). Продовження характеристики (17-19). Горе їм (20-22).

Третій розділ: Псевдовчителі і псевдовчення про друге пришестя Христове і кінець світу з новим небом і новою землею (1-15) Апостол Павло (16). Останні настанови (17-18). Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 532

Найбільш значущими положеннями цього послання можна вважати: заклик християн стати причасниками Божественного єства (1,4), утвердження богодухновенності Писань (1,20-21), впевненість в другому Господньому пришесті і звістка - після знищення світу вогнем - нового неба і нової землі, на яких буде перебувати правда (3,3-13). Ключ к пониманию Св. Писания. - Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. - С. 348

Мета св. Петра - нагадати віруючим чистий смисл (3,1) християнського вчення, провіщеного Духом Святим через пророків (1,16-18; 3,2,15-16), викривання лжевчителів (2,1-3) і віровідступників (2,20-22), які не визнають Христа (2,1) і Його другого пришестя (3,3-4).

З висновку послання, де апостол Петро посилається на св. Павла, його премудрість і послання, витікає, що при його складанні автор мав ту ж мету, що і в першому - підтвердити навчання вже померлого св. ап. Павла. Але в ап. Петра була чергова нагальна турбота: застерегти християн від небезпеки гностичних псевдовчень і тієї моральної розбещеності, яка була з ними пов'язана. Пояснение к Апостолу. - С. 23

Велике значення для євангельської історії має те, що апостол наводить особисте свідчення про бачене ним на горі Фаворі Преображення Господа (1,16-18). Друга глава послання тісно зв'язана за змістом з Посланням святого Іуди. Про Святе Письмо Нового Завіту // Новий Завіт Господа Нашого Ісуса Христа. - К., 1988. - С. 456

РОЗДІЛ 4. Соборні послання святого апостола Іоана Богослова

4.1 Перше соборне послання святого апостола Іоана Богослова

4.1.1 Священний письменник

Перше соборне послання святого апостола і євангелиста Іоана Богослова не має імені письменника ні в заголовку, ні в тексті, лише в перших віршах послання письменник непрямо дає знати про себе, як про свідка й очевидця подій земного життя Господа Ісуса Христа (1 Ін. 1,1-3).

Хоча в цьому посланні письменник ніде не називає себе на ім'я, древнє передання Церкви відвіку вважало його таким, що належить улюбленому Христовому учню і євангелисту св. Іоану Богослову. Сам стиль послання живо нагадує нам Євангеліє від Іоанна, як і багато його слів і цілих виразів. Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 537

Святий апостол-євангеліст Іоан Богослов був сином Заведея та Соломії, молодшим братом апостола Якова Заведеєвого. Народився він і виріс у Галілеї на березі Генісаретського озера в місті Вифсаїді, звідки родом були й апостоли Андрій та Петро.

Батько Іоана Богослова Заведей був заможним рибалкою. Про це свідчить євангелист Марко, вказуючи, що він мав найманих робітників (Мк. 1,20). Очевидно, що в Єрусалимі він мав і свій дім, до якого після Вознесіння Господнього Іоан забрав Пречисту Діву Марію і там опікувався Нею аж до часу Її Успіня.

Мати Іоана Соломія, згідно з одними твердженнями, була молодшою сестрою Матері Божої. Отже, тоді Іоан доводився двоюрідним братом Ісусові Христу. Згідно з іншими - Соломія була дочкою праведною Йосифа, опікуна Пречистої Діви Марії. Тоді Іоан був племінником Ісуса Христа.

В юні роки Іоан разом з братом Яковом допомагав батькові в рибальстві. Коли над водами Йордану прозвучав голос Іоана Хрестителя, він, покинувши все, пішов до Іоана і разом з Андрієм, названим пізніше Первозванним, став його учнем. Але коли на Йордан до Іоана приходить з Назарету Ісус, і Іоан. вказуючи на Нього, називає Його Агнцем Божим, Який бере на себе гріхи світу (Ін. 1,29,36), Іоан Заведеїв разом з Андрієм іде за Христом.

Іоан, завдяки своїй щирій любові до Спасителя, був Його найулюбленішим учнем. Він зі своїм братом Яковом (обох братів за силу їх духу і полум'яну ревність Господь назвав «воанегрес», що означає «сини грому» (Мк. 3,17)) та апостолом Петром скрізь і завжди з Христом: він свідок Преображення Господнього, воскресіння дочки Іаіра, молитви Ісуса Христа в Гефсиманському саду. А перед тим, на Тайній Вечері, він сидів спершись на груди Христові.

Любов Іоана була настільки сильною, що вона перемагала всякий страх. Він сміливо йде за Христом до двору первосвященика і вводить туди Петра. Він не боїться йти за Христом на Голгофу. І в ту страшну хвилину, коли один з учнів продав свого Учителя за тридцять срібняків, інший зі страху зрікся Його, а решта з переляку втекли й заховалися, - лише Іоан з Пречистою Дівою Марією стоїть на Голгофі під хрестом Спасителя, за що він і сподобився від Нього особливої ласки, - бути усиновленим Матері Божій.

Після Воскресіння Христового Іоан одним і з перших увірував у Воскресіння. Під час явлення воскреслого Спасителя Своїм учням на Тиверіадському морі Іоан перший впізнає Його і говорить до Петра: «Це Господь» (Ін. 21,7).

Після Вознесіння Господа і Зішестя Святого Духа св. Іоан 15 років не залишав Єрусалиму -- до блаженного Успіня дорученої його піклуванню Божої Матері. Разом з Петром і Яковом він брав діяльну участь у влаштуванні Єрусалимської церкви, так що разом з ними вважався одним з її стовпів (Гал. 2.9) - він проповідує, тільки межі його діяльності, як видно з книги Діянь Апостольських, обмежувалися Юдеєю та частково Самарією (Діян. 3-4 гл.; 8,14). Коли були хрещені новонавернені самаряни, для низведення на них Духа Святого до них відправився св. Іоан разом з св. Петром (Діян. 8-14). Пізніше і він попрямував з євангельською проповіддю в римські провінції Малої Азії, а після смерті свв. Петра і Павла заснував своє постійне місцеперебування в Ефесі. Звідси він управляв всіма церквами Малої Азії як верховний їх пастир.

Після Успіня Пречистої Діви Марії (а саме тоді в Юдеї розпочалися особливо жорстокі переслідування християнства) апостол Іоан Богослов покидає Єрусалим і йде в Малу Азію. Як свідчить передання, після мученицької смерті апостола Павла він обирає місцем своєї проповіді місто Ефес. В часи правління римського імператора Нерона (54-68 рр.) за проповідь Христової науки, а особливо за проповідь Воскресіння Христового та численні чудеса, завдяки яким дуже багато язичників ставало християнами, його було ув'язнено і приведено до Риму. Після тяжких тортур (чудовим чином залишився живим, будучи увергнутим в казан з киплячим маслом), його було заслано на острів Патмос.

На острові Патмосі в 67 році Іоан мав особливе видіння, яке записав у книзі Одкровення (по-грецьки ).

При імператорі Нерві він повернувся в Ефес і там вже в кінці I століття християнської ери (бл. 95 р.), на переконливі прохання багатьох, написав своє Євангеліє і потім три послання. Все життя він залишався незайманим і почив своєю, дещо загадковою, смертю вже на початку II століття, будучи більше 100 років віком, в місті Ефесі, яке донині зберегло спомин про нього в своїй сучасній назві «Айя Селук», що значить «Святий Богослов». Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 538

Як у книгах, так і в усній проповіді апостола Іоана Богослова основною темою була тема жертовної любові до Бога і до ближніх, через що Церква назвала його Апостолом любові. Він один зі всіх Христових Апостолів прожив понад 100 років і помер природною смертю. Пам'ять його святкується Церквою двічі на рік - 21 (8 за ст. стилем) травня та 9 жовтня (26 вересня за ст. ст.). Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. - Чернівці, 2005. - С. 109-111

4.1.2 Достовірність послання

Ім'я священного письменника Першого Соборного послання святого апостола і євангелиста Іоана Богослова не зазначено ані в привітанні, як це бачимо в посланнях апостола Петра, ані в самому тексті. Тільки у перших словах послання священний письменник говорить про себе як про свідка Христового. «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і чого торкалися руки наші, про Слово життя, - бо життя явилося і ми бачили і свідчимо, і звіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця і явилося нам, - про те, що ми бачили і чули, звіщаємо вам, щоб і ви мали єднання з нами, а наше єднання з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1 Ін. 1,1-3).

У всій Христовій Церкві, як Східній, так і Західній, ніколи не виникало сумнівів щодо приналежності цього послання перу апостола і євангелиста Іоана Богослова. У своїх творах використовували цитати із Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова його учень Полікарп Смирнський (Послання до филипійців, гл. 7), Папій Ієрапольський (Євсевій Кесарійський «Церковна Історія», ІІІ,39) і Іриней Ліонський («Проти єресей», кн. ІІІ,15,5; кн. ІІІ,15,8-1). Ці три свідчення, які за своїм часом безпосередньо примикають до апостольських часів, мають надзвичайно важливе значення для підтвердження автентичності цього послання.

Документами ІІ століття, що підтверджують достовірність Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова, є «Мураторіїв фрагмент», сирійський переклад новозавітних книг під назвою «Пешіто», а також твори Юстина Мученика («Розмова з Трифоном юдеєм», гл. 123). Пізніше на канонічність цього послання вказують свідчення у творах Климента Олександрійського (Стром., ІІ), Тертуліана (Проти Праксея, 15), Орігена (Євсевій «Церк. історія», 6,24), Діонісія Олександрійського (Євсевій «Церк. історія», 7,25).

Блаженний Феофілакт, наслідуючи святителя Афанасія Великого, пише: «Той же Іоан, котрий написав Євангеліє, писав і це послання з метою утвердити тих, котрі вже увірували в Господа. І як в Євангелії, так і в цьому посланні найперше богословствує про Слово, показуючи, що Воно завжди в Бозі; і вчить, що Отець є світлом, щоб ми з цього пізнали, що Слово є відображенням Отця» Лопухин А. П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. - Т. 10. - С. 309,308..

Святитель Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній Історії», свідчить: «Із послань Іоана, крім Євангелія, як сучасні, так і стародавні християни визнають без будь-яких суперечок Перше його послання». Це дає підставу стверджувати, що питання богодухновенності, канонічності Першого Соборною послання апостола і євангеліста Іоана Богослова з найдавніших часів ніколи і ніде не піддавалося сумніву.

Водночас про автентичність Першого послання апостола Іоана Богослова свідчать і його внутрішні ознаки: зміст, мова - вони такі ж, як і в його Євангелії. Весь зміст послання проникнутий живими споминами про ті приклади чистоти, жертовності, безгрішності, праведності, а особливо любові, які Спаситель показав християнам усім Своїм земним життям. «Хто говорить, що він перебуває в Ньому, - пише Апостол, - той повинен робити так, як Він робив… Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не відкрилося, що ми будемо. Знаємо тільки, що коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є. І кожний, хто має цю надію на Нього, очищає себе, бо Він чистий... І ви знаєте, що Він явився для того, щоб узяти гріхи наші, і що в Ньому немає гріха... Діти! Нехай ніхто не вводить вас в оману. Хто творить правду, той праведний, як і Він праведний... Любов досягає в нас такої довершеності, що ми маємо сміливість в день судний, бо робимо в цьому світі, як Він» (1 Ін. 2,6; 3,2-3,5,7; 4,17).

Водночас священний письменник згадує в посланні про Христові слова і заповіді. Як живий очевидець він, пише: «Ось благовістя, яке ми чули від Нього і звіщаємо вам: Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви. А заповідь Його та, щоб ми вірували в ім'я Сина Його Ісуса Христа і любили один одного, як Він заповідав нам... І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого» (1 Ін. 1,5; 3,23; 4,21). Свідчить Апостол і про події, що мали місце під час Його Хрещення і Хресної смерті. «Цей є Ісус Христос, Котрий прийшов водою, і кров'ю, і Духом; не водою тільки, але водою і кров'ю, і Дух свідчить про Нього, бо Дух є істина» (1 Ін. 5,6).

Послання проникнуте тим же духом любові і ревності за славу Божу, що й Євангеліє. Характерними рисами послання є повчання і викривання. Апостол, підносячись своїм духом над тимчасовими життєвими обставинами, подібно як і в Євангелії, наголошує на вічних потребах членів Христової Церкви - укріплює в них віру в Ісуса Христа як істинного Сина Божого й істинного Чоловіка, Котрий відкриває всім шлях до вічного життя. «Це написав я вам, віруючим в ім'я Сина Божого, - на завершення говорить апостол і євангелист Іоан Богослов, - щоб ви знали, що, віруючи в Сина Божого, маєте життя вічне... Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло розуму, щоб ми пізнали Бога істинного і щоб були в істинному Сині Його Ісусі Христі. Цей є істинний Бог і життя вічне» (1 Ін. 5,13,20). Ці завершальні слова Першого Соборного послання співзвучні зі словами Євангелія: «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім'я Його» (Ін. 20,31).

Така внутрішня спорідненість Першого соборного послання апостола Іоана Богослова з його Євангелієм доводять його достовірність, богодухновенність, канонічність. Не тільки одноголосні свідчення Священного Передання, але і відмітна особливість 1-го послання, спільність його думок, мовного складу Уважний читач в кожній із згаданих книг - Євангелії Іоана і 1 посланні Іоана - часто зустріне слова: «життя», «світло», «проходження темряви», безперестанно бачити: «істина», «благодать», «радість», «плоть і кров Господа», «суд», «відпущення гріхів», «любов Божа» до нас, заповідь про взаємну нашу любов і що потрібно дотримувати всі заповіді; також засудження світу, диявола, антихриста, обіцянка Св. Духа, усиновлення Богу, у всьому що вимагається від нас віру, скрізь Отця і Сина. (Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 539) і душевного поруху з четвертим Євангелієм служать незаперечним доказом того, що той, хто написав його і не назвав себе на ім'я, не хто інший, як євангелист Іоан Богослов. Послання було розіслано як послідування до щойно написаного Євангелія, щоб вселити віруючим, що найвищі істини, розкриті в ньому, повинні увійти до їх плоті і крові, освятити цілком їх життя і обернути його в діяльне вивчення любові. Пояснение к Апостолу. - С. 24

Однак деякі західні біблеїсти більш пізньої пори, вбачаючи в тих лжевчителях, яких викриває послання, гностиків, котрі у повній мірі проявили себе аж у II столітті, намагалися доводити, що це послання було написане не в апостольський час, а пізніше кимсь із учнів апостола Іоана Богослова. Але це не відповідає дійсності. У II столітті вчення гностиків отримало свою більш-менш завершену форму. Однак почало воно свою діяльність якраз в апостольський період. Тому апостол Іоан Богослов, який, між іншим, дожив до початку II століття, з цим ученням був уже знайомий. Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. - Чернівці, 2005. - С. 111-114

4.1.3 Час, місце і причина (побудження) написання послання

Про час написання апостолом Іоаном Богословом його Першого Соборного послання конкретних відомостей немає. Немає про це згадки і в самому посланні. Однак зі слів послання можна зробити висновок, що писалося воно в більш пізні роки життя Апостола.

У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов зосереджує свою увагу не на заснуванні й утвердженні християнських громад, а вже на нагадуванні й утвердженні тих християнських істин, які їм були подані раніше. Звертаючись до християн, Апостол пише: «Ви ж маєте помазання Святого і знаєте все… А втім помазання, яке ви одержали від Нього, у вас перебуває, і ви не маєте потреби, щоб хто вчив вас; а що саме це помазання вчить вас усьому і воно істинне і неложне, то чого воно навчило вас, у тому перебувайте» (І Ін. 2,20,27).

Отже, на час написання цього послання християнські громади в Малій Азії, до яких воно було адресоване насамперед, уже давно отримали належну церковну організованість. Крім того, серед старшого покоління, наверненого у свій час апостолом Павлом, звичайно, були вже й такі, що народилися в християнських сім'ях. Про це може свідчити звернення апостола Іоана Богослова: «Пишу вам, батьки, бо пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, отроки, бо ви пізнали Отця. Я написав вам, батьки, бо ви пізнали Безначального. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже перебуває у вас, і ви перемогли лукавого» (1 Ін. 2,13-14).

Про те, що це послання більш пізнього походження, свідчить також відображений у ньому внутрішній ріст Церкви. У ньому вже не видно тих юдейських суперечок, якими наповнена книга Діянь Апостольських, і які досить гостро відчутні у посланнях апостола Павла - тут немає найменших натяків на боротьбу між Мойсеєвим законом і Євангелієм. Юдейство і язичництво вже не виступають як самостійні ворожі для християнства конфесії.

У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов говорить про появу нових ворогів християнства - лжеучителів, які хоч і вийшли із надр Церкви, тепер своїм вченням намагаються спотворити основний її догмат - втілення Бога на землі (Боговтілення). Про таких Апостол пише: «Вони вийшли з нас, але не були наші, бо якби вони були наші, то залишилися б з нами, але вони вийшли і через те виявилося, що не всі наші» (І Ін. 2,19).

Для того, щоби в Церкві відбулися такі значні переміни в її внутрішньому житті, у порівнянні з тими, що були за часів проповідницької діяльності апостола Павла, і тими, про які йдеться у Першому Соборному посланні апостола Іоана Богослова, необхідно було, щоби пройшло бодай декілька десятиліть.

З огляду на те, що Євангеліє від Іоана і його Перше послання за змістом близько споріднені, вважають, що послання є своєрідним вступом до Євангелія. В Євангелії відображено земне життя, діяльність і вчення Спасителя Ісуса Христа, а в посланні - вчення і настанови самого священного письменника.

Тому можна вважати, що Перше Соборне послання було написане апостолом Іоаном Богословом після повернення із заслання з острова Патмос і після написання Євангелія. Церковні історики визначають, що це могли бути 97-98 роки.

Місцем написання Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова вважається місто Ефес, адміністративний центр Асії, в якому, після повернення із заслання, він проживав і проповідував аж до кінця свого життя. Тут він багато трудився після Успіня Пречистої Діви Марії, а особливо після мученицької смерті апостолів Павла і Петра.

Причиною звернення апостола Іоана Богослова до малоазійських християн з цим посланням було прагнення застерегти їх від лжеучителів, які, як видно зі змісту послання, намагалися спотворити вчення про Божество і втілення Сина Божого Ісуса Христа, а також про благодатне єднання віруючих з Богом і Христом. Апостол пояснює: «Я написав вам не тому, що ви не знаєте істини, але тому, що ви знаєте її, і що всяка неправда не від істини. Хто лжець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відрікається Сина і Отця» (1 Ін. 2,21-22). Далі Апостол застерігає: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з'явилося у світі. Духа Божого і духа омани пізнавайте так: всякий дух, що сповідує Ісуса Христа, Котрий прийшов у плоті, є від Бога, а всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа, Котрий прийшов у плоті, не є від Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що він прийде і тепер вже є у світі» (1 Ін. 4,1-3). Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. - Чернівці, 2005. - С. 114-116

Зі змісту першого послання можна зробити висновок, що призначалося воно для християн малоазійських церков, вже давно заснованих і таких, що складалися в переважній більшості з язичників, аніж з іудеїв (див. 1 Ін. 5,21). Із змісту послання видно, що до часу його написання надзвичайно примножилися в Малій Азії ті витончені псевдовчення гностиків, які змінили собою і грубе плотське іудейство і язичництво і проти яких боролися вже свв. апостоли Іуда і Петро в своїх соборних посланнях, і св. апостол Павло в своїх пастирських посланнях. Небезпека, що загрожувала малоазійським церквам з боку цих псевдоучителів, і спонукала св. апостола звернутися до них з соборним посланням. На це є ясні вказівки в самому посланні (2,19-22; 4,1-3,5 та ін.). Ці псевдоучителі-гностики відкидали Божество Ісуса Христа і гідність Його як Спасителя світу, відкидали тому і дійсність Його втілення, чванилися своєю уявною мудрістю (2,3,4,29; 4,6), робили послаблення порокам (3,4-10), стверджували, що знання дає людині право на повну свободу, етичний розгул і розпусту, до якої і вдавалися. Апостол утверджує головний принцип церковного життя - безперервність апостольського передання в Церкві: «щоб ви мали єднання з нами, а наше єднання - з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1 Ін. 1,1-3).

Відповідно до цього загальний характер послання настановчий і викривальний, хоча прямої полеміки і немає, як немає і в Євангелії. Апостол переслідує ту ж мету, що і в Євангелії -- утвердити віру в Ісуса Христа як Сина Божого, щоб всі отримали через Нього життя вічне і перебували в Істині і Любові.

4.1.4 Зміст 1 соборного послання святого апостола Іоана Богослова

Перше послання Іоана Богослова складається з п'яти глав з наступним змістом:

Перший розділ: Безперечна істинність благовістя про Слово Життя (1-4). Бог -- світло (5). Спілкування з Богом і Христом (6-10).

Другий розділ: Христос -- умилостивлення за гріхи всього світу (1-2); пізнання Його і спілкування з Ним, як з світлом в любові (3-11); можливість цього спілкування для всіх (12-14); протилежна цьому любов світу (15-16). Остання година, антихрист і антихристи (17-19). Істинне вчення Христове, на протилежність антихристиянському (20-29).

Третій розділ: Сини Божі і діти диявола (1-10). Братська любов до ближнього і ненависть (11-18). Заспокоєння серця в Бозі (19-22) Віра і любов (23-24).

Четвертий розділ: Дух Божий і духи-спокусники (1 -6). Любов Божа і любов до Бога (7-10). Любов до ближніх (11-12). Любов до Бога і ближнього (14-21).

П'ятий розділ: перемога віруючого і люблячого над світом (1-5). Три свідки на небі і на землі про одне (6-9). Внутрішнє свідоцтво віруючого (10-13). Відвага віруючого (14-15). Брат, що грішить (16-19). Бог істинний (20-21). Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 539-540

Послання складається з окремих афоризмів, часто надзвичайної глибини, але дуже складно знайти чіткі грані розвитку основних думок. Тому розділення на складові частини умовне.

Ввідна частина 1,1-2,14: Мета послання - спілкування читачів з Апостолом, який перебуває в спілкуванні з Отцем і Сином. Умова богоспілкування є ходіння в світлі, яке протиставляється гріху.

Боротьба з гріхом:

1-очищення від гріха вже вчиненого (досягається спокутним подвигом Христа, як заступника перед Отцем).

2-уникнення нових гріхів (досягається дотриманням заповідей Божих, зосереджених в любові). Звертається до читачів як до дітей:

1- як батько

2- оскільки потребують навчання.

Дві вікові групи серед дітей: отроки (більш зрілі), юнаки (менш зрілі).

Застереження проти світу - 2,15-19. В світі, що протиставляється Богу, панує Трояка хіть - хіть плоті, хіть очей, гордість житейська. Присутність антихристів, що вийшли з середовища віруючих, доводить настання останніх часів.

Протистояння віруючих світу - 2,20-28: у володінні “помазанням від Святого” - тут мається на увазі благодатний дар Св. Духа (сім'я Боже), яке ставиться в зв'язок з пришестям Духа Утішителя як виконання обіцянки Прощальної Бесіди, і перебування Його в Церкві. Дар Св. Духа, з яким пов'язане знання, несе в собі позитивне вчення про Сина, що протиставляється псевдовченню антихристів, як е в свою чергу полягає в запереченні Ісуса Христа і Його богосинівської гідності. З цим навчанням пов'язане для віруючих перебування в Христі і життя вічне - це є надбання всіх віруючих.

Християнське життя - перебування в Христі 2,29 - 5,12: Початок богоуподібнення є народження від Бога. Богоуподібнення є межею, до нього, як до кінцевої мети, веде шлях вольового зусилля.

Вчення про християнську праведність: Народження від Бога виражається в християнській праведності, яка зосереджується в діяльній любові і в пізнанні Бога. Здійснення християнської праведності робиться можливим завдячуючи народженню від Бога і перебуванню Його сімені - дару Духу Святого. Об'єктивна норма добра дана в заповіді любові і відтіняється по контрасту, вказівкою на диявола. В основі внутрішньої підстави християнської праведності лежить сім'я Боже - дар Св. Духа.

Пізнання Бога: Заклик випробовувати духів. Критерій - Боговоплочення. Єретики, що заперечували месіанство Ісуса, применшували силу Боговоплочення (Керінфа розділяв Христа від людини Ісуса). Пізнання Бога здійснюється в любові. Початок любові є любов Божа до нас, що отримала своє вираження в служінні Сина Божого. Любов до Бога неминуче пов'язана з любов'ю до брата. Любов є вираженням істоти Божої, отже, невіддільна від віри істинної, сама є предметом віри і заповнює неприступність Бога.

Точний зміст віри - “Три що Свідчать на небі” , ні в одному із стародавніх рукописів не значиться, і був, мабуть, приписаний пізніше, у відповідності до повчання Апостола про три, що свідчать на землі.

Про Ісуса Христа Сина Божого маємо на землі потрійне свідоцтво: свідоцтво Отця при хрещенні Спасителя в Йордані, Свідоцтво крові Господа, пролитої за нас на Голгофі, свідоцтво Духа, що зійшов на Апостолів в день П'ятидесятниці, діючого в Церкві і відкриваючого серця наші до пізнання істини. Навчання Апостола від початку до кінця говорить про таємницю Святої трійці.

Висновок 5,13-21: Віра в Сина Божого є початком життя вічного. Заохочення читаючих до молитви про брата, що грішить не до смерті. Згадка основних думок послання - протиставлення Бога і світу і конкретне застереження. Пояснение к Апостолу. - С. 25-26

4.2 Друге і третє соборні послання святого апостола Іоана Богослова

4.2.1 Достовірність послань

Друге і Третє соборні послання апостола Іоана Богослова у стародавній Церкві ще IV століття, відповідно до класифікації святителя Євсевія Кесарійського, належали до групи «суперечливих» книг. До того ж сам Євсевій Кесарійський, а також блаж. Ієронім інколи ці послання приписували якомусь пресвітерові Іоанові з Ефеса, про якого згадував Папій Ієрапольський.

Через це деякі богослови теж дотримувалися цієї ж думки, а дехто навіть намагався стверджувати, що Друге і Третє послання апостола Іоана Богослова були написані євангелистом Марком, у якого було друге ім'я Іоан (Діян. 12,12,25; 15,37).

Причина сумнівів щодо автентичності цих послань була викликала, по-перше, тим, що вони дуже короткі, а по-друге, будучи адресованими окремим церквам чи особам, - «Старець - обраній господині і дітям Її» (2 Ін. 1,1), «Старець - улюбленому Гаєві» (3 Ін. 1,1), - вони не були відомі широкому загалу християн. Водночас у посланнях відсутнє ім'я священного письменника - він називає себе старцем, у грецькому тексті - , - що дослівно одне і те ж. Цим священний письменник вказує на свій похилий вік, а не на священичий сан, як думали історик Євсевій Кесарійський та блаженний Ієронім.

Те, що Друге і Третє послання апостола Іоана Богослова не згадувалися в Церкві перші три століття, що їх немає в сирійському перекладі II століття «Пешіто», ще не говорить про сумніви всієї Церкви щодо їхньої достовірності й канонічності. Поряд із сумнівами окремих церковних письменників є авторитетні свідчення, які підтверджують богодухновенність цих послань. Наприклад у «Мураторієвому фрагменті» вказано, що апостол Іоан Богослов написав не одне, а декілька послань. Св. Іриней Ліонський, учень Полікарпа Смирнського, котрий, у свою чергу, був учнем апостола Іоана Богослова, у своїх творах цитує слова із Другого Соборного послання, в яких йдеться про лжеучителів і заборону спілкуватися з ними як достовірні слова Христового Апостола (2 Ін. 1,7-8,10-11) (Проти єресей ІІІ,16,8).

Святитель Климент Олександрійський написав тлумачення на Друге Соборне послання як на істинно канонічне. Визнає, що апостол Іоан Богослов написав Друге послання, й Діонісій Олександрійський (Євсевій «Церк. історія», 7,25). Оріген у свій час писав: «Йоан залишив, можливо, Друге й Третє послання, хоч не всі визнають їх за справжні» Марусяк М., прот. Книги Святого Письма Нового Завіту. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 14.. І, незважаючи на те, що цих послань немає в сирійському перекладі «Пешіто», св. Єфрем Сирін усе ж цитує у своїх творах Друге Соборне послання як канонічне.

Сам дух послань, їхній характер, мов є незаперечним свідченням їхньої спорідненості із Першим Соборним посланням, а відповідно і приналежності їх перу апостола і євангелиста Іоана Богослова - великого Апостола любові. Будь-які сумніви щодо канонічності цих послань були розвіяні Лаодикійським (364 р.; 60-е правило) і Карфагенським (397 р.; 47-е правило) помісними соборами.

Кому адресоване Друге Соборне послання апостола Іоана Богослова? Тією «обраною господинею», до якої разом з її дітьми звертається Апостол, конкретних відомостей немає. Одні, серед який св. Афанасій Великий, вважають, що «господиня» (по-гр. - ), - це конкретна особа - жінка-християнка, можливо, дияконіса. Інші говорять, що це Марфа (Марта), сестра воскрешеного Христом Лазаря, тому що сирійською мовою «Марта» - те ж саме, що грецькою «» - господиня.

Однак все це тільки припущення. Найбільш вірогідним є те, що апостол Іоан Богослов «обраною господинею» називає одну із малоазійських церков з її духовними дітьми. Цієї думки дотримувалися святитель Климент Олександрійський і блаженний Ієронім.

Щодо особи Гая, до якою звертається апостол Іоан Богослов у своєму Третьому Соборному посланні, теж одностайності немає. Ним міг бути Гай, про якого згадує апостол Павло у своєму посланні до римлян як про особливо гостинного (Рим. 16,23). Так є і Гай, до якого звертається апостол Іоан Богослов: «Улюблений! Ти вірно твориш у тому, що робиш для братів і для подорожніх. Вони засвідчили перед Церквою про твою любов» (3 Ін. 1,5-6). Про Гая македонянина йдеться у книзі Діянь Апостольських у розповіді про бунт жителів Ефеса, організований срібляником Димитрієм. «У всьому місті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая і Аристарха, супутників Павлових, вони однодушно кинулися на видовище» (Діян. 19,29). Гай, як свідчить апостол Павло, був ним навернений у християнство і охрещений (1 Кор 1,14).

Отже, можна допускати, що тим Гаєм, до якого звертається Апостол любові, є саме той супутник апостола Павла, про якого йдеться в книзі Діянь Апостольських та у посланнях самого апостола Павла. Однак все це може бути тільки припущенням. Із самого змісту послання видно, що Гай, до якого звертається апостол Іоан Богослов, не займав жодного ієрархічного становища - Апостол не називає його ані єпископом, ані пресвітером Церкви, а звертається як до простого побожного, щирого християнина.

Соборність Другого і Третього послань апостола Іоана Богослова, попри те, що вони звернені до конкретних адресатів, визначається не їхнім зверненням, а змістом. Зміст цих обох послань дуже близький до змісту Першого послання і має особливе повчальне морально-догматичне значення не тільки для будь-якої окремої Церкви чи особи, а для всієї Христової Церкви у всій її повноті, для всіх віруючих. Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. - Чернівці, 2005. - С. 142-144

4.2.2 Місце і час написання 2-го і 3-го соборного послання святого апостола Іоана Богослова

Місце і час написання як Другою, так і Третього соборних послань апостола Іоана Богослова, на думку більшості богословів, співпадають із місцем і часом написання його Першого послання, а отже приблизний час їх появи - незадовго після Першого, тобто в 97-98 році у місті Ефесі.

4.2.3. Коротка характеристика змісту послань

Три послання ап. Іоана взаємозв'язані між собою. А саме, повчання 1-го послання додається в 2-ому до потреб окормлюваних апостолом Церков, а в 3-ому звернене до предстоятеля цієї Церкви.

Найзагальніша характеристика другого послання наступна: апостол виражає свою радість про те, що діти вибраної пані ходять в істині, обіцяє відвідати її і з наполегливістю переконує не мати ніякого спілкування з псевдоучителями.

Послання починається зі звернення, яким Апостол підкреслює свою любов. Істина, як основа любові, примушує думати в Іоанновому Богослів'ї про дію Св. Духа. Апостол, даючи повчання, починає із заповіді любові і переходить до застереження проти спокусників і антихристів - мандруючих місіонерів, які поширювали псевдовчення. Згідно 1 Ін. ознака, за якою визначається антихрист - заперечення Боговоплочення. Послання показує, що в місцевій Церкві, до якої звертався Апостол, були в наявності небезпеки, що викликали складання 1-го послання. 2 Іоана є додатком до повчань 1-го його послання до однієї з асійських Церков, які він окормляв своїм служінням (в заключенні послання Апостол бажає особистого спілкування і посилає Церкві привіт від її сестри, іншої асійської Церкви, можливо Ефеської).

Хто така “ ” не відомо. Єп. Авєркій вважає, що “в понятті “вибраної пані” полягає поняття жінки-християнки, іменитої, шанованої, яка володіла, мабуть, і високим положенням, як, наприклад, римські матрони” Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 549. З того, що в посланні говориться про дітей, але не говориться про чоловіка, можна вивести, що ця жінка вдова. Згідно іншого тлумачення під пані можна розуміти не фізичну особу, а колектив, більше того, одну з Асійських Церков. Підтвердження такого тлумачення можна бачити і в закінченні послання, де апостол посилає вибраній пані привіт від “дітей сестри її вибраної”, тобто, можливо, від членів іншої Асійської Церкви.

Основні богословські категорії, якими оперує апостол в посланні, - це істина і любов. Причому істина, “яка перебуває в нас і буде з нами довіку” вважається підставою любові, бо далі апостол нагадує заповідь про любов один до одного. І ця “любов в тому, щоб поступати по заповідях”.

Потім апостол застерігає проти спокусників. Мабуть йдеться про мандруючих місіонерів, які могли бути розповсюджувачами псевдовчень. В Іоанових посланнях зустрічається термін “ ” (2,7). Вжите разом з артиклем це поняття має значення власного імені. Ознака, за якою визначається антихрист, - що зустрічалася вже в першому посланні, - заперечення Боговоплочення.

Третє послання адресоване Гаю, причому про нього майже нічого не відомо. Якщо єп. Авєркій вважає його просто благочестивим християнином, що не посідає ніякої ієрархічної посади, то, навпаки, єп. Кассіан допускає можливість ототожнення цього Гая з єпископом Пергамським, який згадується в “Апостольських ухвалах”. Таке тлумачення узгоджується з тією думкою єп. Кассіана, що 2-е послання адресоване одній з Церков, а 3-є - предстоятелю цієї Церкви.

Найзагальніший зміст цього послання наступний. Апостол хвалить Гайя за його добродійне життя, твердість у вірі і “ходіння в істині”, а особливо - за його чесноту гостинності до подорожуючих (особливо у відношенні до проповідників слова Божого), засуджує якогось Діотрефа, звинувачує його у відсутності братської любові до мандруючих проповідників Євангелія, а потім хвалить якогось Димитрія, в якому іноді тлумачі бачать єпископа Філадельфійського. Посланих ним в язичницькі країни для проповіді Євангелії апостол доручає піклуванню якогось Гая, благочестивого християнина і щедрого благодійника: вони потребують захисту від місцевого єпископа Діотрефа, котрий переслідував їх. Вороже відносячись до апостола, Діотреф приховав від спільноти його попереднє послання. Це послання свідчить про зміцнення єпископської влади в помісних Церквах на рубежі двох перших століть після Різдва Христового; воно вказує на важливість збереження централізованої церковної влади, яка огороджує Церкву від заблуджень, і свідчить, що «анархічні» тенденції виникли в християнстві дуже рано. Саме вони відкривали шлях для розкольників, сектантів і лжевчителів. (Ключ к пониманию Св. Писания. - Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. - С. 354)

В цьому посланні, так само як і в 2-ому, центральним поняттям є істина, апостол радіє “ходінню в істині” Гайя (“ ” 3.) і своїх “дітей”. І далі апостол закликає стати “співробітниками істини” ( ). В посланні йдеться про мандруючих братів, яких приймав Гай. Але, на відміну від 2-го послання, тут говориться не про єретиків, а про тих, хто вийшов в дорогу “ради Імені” ( ).

Наука XIX століття бачила в Діотрефі представника монархічного єпископату, але, швидше за все «діотреф» - це один з тих спокусників, які згадуються в 2-ому посланні Іоана, носій духу Антихриста. Пояснение к Апостолу. - С. 26,74

РОЗДІЛ 5. Соборне послання апостола Іуди

5.1 Священний письменник

Священним письменником останнього в канонічному порядку соборних послань є Іуда, «раб Ісуса Христа, брат Якова» (Іуд. 1,1). На думку деяких західних богословів, цей Іуда є ніхто інший, як апостол із дванадцяти Іуда Яковів (Лк. 6,16), він же Левій, прозваний Фаддеєм (Мт. 10,3 Згідно Передання його першим ім'ям було Іуда, ім'я Фаддей він отримав прийнявши хрещення від Іоана Хрестителя, а ім'я Левій отримав вступивши до лику 12-ти апостолів, можливо на відміну від співіменного йому Іуди Іскаріотського, який став зрадником. (Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 552)). Але тоді він мав би назвати себе не братом Якова, а сином.

Дехто вважає, що письменник цього послання нічого спільного з Іудою Якововим, або Фаддеєм і Левієм, не має, що в число 12-ти апостолів він не входив (в 17 вірші він як би виключає себе з числа апостолів), але був тільки в загальному значенні слова «апостолом», будучи дійсно братом Якова і вважаючись тому, подібно до Якова, «братом Господнім». Як підставу такої думки наводять свідоцтво Євангелія від Іоана 7,5, де говориться, що «брати Ісусові» в дні Його земного служіння в Нього не вірували, чому і не удостоїлися обрання в число 12 апостолів. Крім того, вважають, що апостол Іуда з дванадцяти не міг бути письменником цього послання, оскільки він трудився в благовісті Христовому в Сирії і помер в Едесі, а тим часом в сірійському перекладі Пешіто Іудине послання відсутнє. Остаточне і авторитетне рішення цього питання зважаючи на обмеженість даних представляється неможливим.

Більш вірогідним є твердження святителя Климента Олександрійського про те, що священним письменником останнього соборного послання є Іуда, брат Господа Ісуса Христа по тілу, син Йосифа Обручника від його першого шлюбу (Мт. 13,55). Тому він і називає себе братом Якова, не наважуючись назватися братом Господнім, а тільки Його рабом.

Під час земного життя Ісуса Христа Іуда, як і його рідні брати, не вірив у Його Божество, про що свідчить апостол Іоан Богослов: «І брати Його не вірували в Нього» (Ін. 7,5). Але відразу ж після Воскресіння Господнього він з братами приєднався до Апостолів. «Усі вони однодумно перебували в молитві й благанні, з деякими жінками і Марією, Матір'ю Ісуса, та з братами Його» (Діян. 1,14), - свідчить апостол Лука. Юда спільно з іншими Апостолами і братами ніс місіонерське служіння, розповсюджуючи слова Євангелія.

Архієпископ Аверкій (Таушев) пише: «Про апостольське служіння Іуди після Вознесіння Господа передання говорить, що він проповідував спочатку в Іудеї, Галілеї, Самарії і Ідумєї, а потім в Аравії, Сірії і Месопотамії, Персії і Вірменії. Те ж передання говорить, що він був в Едесі, де дещо раніше проповідував інший апостол, Фаддей з 70-ти. Згідно одного з переказів, св. Іуда мирно помер в Едесі, згідно іншого -- в Беріті або Бейруті, згідно третього -- помер мученицьки у Вірменії, будучи повішений на дереві і пронизаний стрілами.» Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 553

За словами «Апостольських Настанов», апостол Іуда після мученицької смерті свого брата Якова став спадкоємцем його єпископського служіння - він став єпископом Єрусалимської Церкви. За свідченням церковного історика Євсевія Кесарійського, наприкінці царювання імператора Доміціана, приблизно 95 року, за намовою єретиків до імператора було приведено двох онуків Іуди, які на той час займалися землеробством, як нащадків Давида і родичів Господа Ісуса Христа. Однак імператор, переконавшись, що вони не можуть становити для нього ніякої небезпеки чи загрози, відпустив їх і з того часу припинив переслідування Церкви. Після цього ці онуки стали єпископами церков і дожили до часу царювання імператора Траяна. Будь-яких інших свідчень про долю апостола Іуди та його родини немає. Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. - Чернівці, 2005. - С. 153-154

5.2 Достовірність послання

Про неординарне ставлення представників Христової Церкви до Соборного послання апостола Іуди свідчить те, що Євсевій Кесарійський зараховував його до групи суперечливих книг. Відсутнє це послання і в сірійському перекладі «Пешіто».

Однак про послання апостола Іуди є згадка у «Мураторієвому фрагменті». Пізніше Климент Олександрійський написав на це послання тлумачення, вважаючи його достовірним. Оріген, попри деякі сумніви щодо богодухновенності послання, все ж таки заявляв: «Юда написав послання, що складається із небагатьох віршів, однак воно наповнене надзвичайними словами небесної благодаті» Лопухин А. П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого Завета. - Т. 10. - С. 352.. Тертуліан називав послання прямо Апостольським. Остаточно всією Церквою послання апостола Іуди було визнане канонічним у IV столітті.

Те, що в загальноцерковному вжитку послання апостола Іуди з'явилося відносно пізно, можна пояснити його особливим змістом, викликаним причиною самого написання, а також тим, що дехто вважав, що Апостол використовував у посланні апокрифічні книги, зокрема «Книгу Еноха» (Іуд. 1,9; 1,14-15). Так, апостол Іуда використовує при написанні Послання джерела, які до нас не дійшли. В 14 вірші Іуда наводить пророцтво патріарха Еноха, яке вважалося запозиченням з апокрифічної «Книги Еноха» і тому давало привід відкидати саме послання Іуди. Крім того, в 9 вірші говориться про суперечку Архангела Михаїла з дияволом про тіло Мойсея, але ця суперечка не відома з священних книг Старого Заповіту. Вона складала головний зміст апокрифу «Успіння», або інакше «Сходження», або «Вознесіння Мойсея». (Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 553) Але використання богодухновенним письменником бодай апокрифічних творів, які мають важливий повчальний зміст, цілком допустиме і не може свідчити про неканонічність цього твору.

Адресоване Послання християнам, «покликаним, що освячені Богом Отцем і збережені Ісусом Христом» (Юд. 1,1). А особливо до тих церковних громад, серед яких з'явилися лжеучителі. «Бо вкралися деякі люди, що здавна приточені до цього осуду, нечестиві, які благодать Бога нашого обертають у привід до розпусти і відрікаються єдиного Владики Бога і Господа нашого Ісуса Христа» (Іуд. 1,4).

Отже, за своїм змістом послання апостола Іуди спрямоване проти єретиків-гностиків, які заперечували Божество Ісуса Христа і церковну ієрархію. Апостол називає їх «мрійниками, що оскверняють плоть, зневажають начальство і лихословлять високі власті» (Іуд. 1,8). Головною темою Послання є християнська есхатологія - майбутні долі Церкви і світу (Іуд. 1,13-15).