Соборні послання – складова канону Священних Новозавітних книг

Викриття лжеучителів апостолом Іудою де в чому нагадує викриття їх апостолом Петром у його Другому посланні. Тому виникає закономірна думка, що послання було надіслане до тих же асійських церков, заснованих апостолом Павлом, до яких зі своїм посланням звертався і апостол Петро. Через це декотрі дослідники Святого Письма, особливо протестантські, навіть намагалися доказати, що послання апостола Іуди літературно залежне від Другого послання апостола Петра.

Однак таке твердження абсолютно безпідставне. Схожість виразів, слів може бути тільки свідченням того, що апостол Петро, прочитавши послання Іуди, у своєму зверненні до тих же християн для підтвердження своїх доказів цитує слова із його послання, яке раніше вони вже мали змогу читати.

5.3 Час, місце і привід до написання послання

На думку архієпископа Аверкія, «поза сумнівом це послання написано до руйнування Єрусалиму, яке відбулося в 70 році, бо св. Іуда, що згадав в своєму посланні майже про всі дивовижні явління Божественного суду, не забув би згадати і про це, найбільш вражаюче. Схожість цього послання з посланням св. апостола Петра наводить на роздуми, що воно написане за декілька, а можливо і за багато років до руйнування Єрусалиму. Оскільки св. Петро говорить про псевдоучителів в майбутньому часі, то можна вважати, що послання св. Іуди написане після Петрового і св. Іуда використовував характеристику псевдоучителів дану св. Петром, майже в тих же словах і виразах, тобто написане послання св. Іуди між 67-м роком -- роком смерті св. Петра, і 70-м роком -- роком руйнування Єрусалиму. Про місце написання послання немає ніяких даних.» Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 554

«Апостол Іуда написав своє послання в Єрусалимі вже після мученицької смерті свого брата Якова, тобто після 63 року. Але, враховуючи те, що апостол Петро цитує його слова у своєму Другому соборному посланні, можна стверджувати, що воно було написане не пізніше 66 року», - на основі новітніх досліджень стверджує прот. Михайло Марусяк. Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. - Чернівці, 2005. - С. 154-155

Внутрішнім мотивом, як видно з 3 вірша, були пастирська ревність св. Іуди «про загальний порятунок душ», а зовнішнім мотивом -- посилення псевдовчень, проти яких боролися і св. апостол Яків, і св. апостол Петро, і св. апостол Іоан, як ми бачили це з їх соборних послань. Св. Іуда прямо говорить, що він пише тому, що в суспільство християн вкрались нечестиві люди, що обертають благодать Божу в привід для розпусти. Це, поза сумнівом, псевдоучителі-гностики, що проповідували розпусту під приводом християнської свободи і задля виснаження плоті і що вважали світ не творінням Бога, а твором нижчих сил, ворожих Богу. Це все ті ж симоніани і николаїти, яких викриває св. Іоан в 2 і 3 розділах Апокаліпсису. Мета послання -- застерегти християн від захоплення цими псевдовченнями, що лестили чуттєвості. Послання призначається всім християнам взагалі, але за змістом його видно, що воно призначалося для відомого визначеного кола осіб, в яке знайшли собі доступ псевдоучителі. З великою ймовірністю можна припускати, що це послання було першопочатково звернене до тих же малоазійських церков, до яких писав і апостол Петро. Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. - М., 2004. - С. 554

5.4 Головний зміст соборного послання апостола Іуди

Соборне послання св. апостола Іуди складається всього з одного розділу і представляє собою суцільно, від початку до кінця, одну безперервну промову, направлену проти псевдоучителів.

За своїм змістом послання направлене проти єретиків-гностиків, які заперечували божественність Христа (4) і церковну ієрархію (8). Головна тема Послання - християнська есхатологія (14-24). Про Святе Письмо Нового Завіту // Новий Завіт Господа Нашого Ісуса Христа. - К., 1988. - С. 457

Висновки

Зазначивши у вступі всі необхідні передумови написання даної роботи в першому розділі ми висвітлили питання складу Новозавітного канону. Тут особливо була звернена увага на етапи виокремлення канонічних книг з-поміж цілого жанру біблійної писемності. Протягом ІІ - ІІІ століть Церква голосами своїх отців і вчителів вказувала на критерії канонічної гідності новозавітної біблійної літератури, а в IV столітті остаточно визначила якісний і кількісний склад Новозавітного канону. Особливе значення і складність в цьому процесі зверталася до соборних писань - чи не найсуперечливішої частини біблійного канону Християнської Церкви. Зрештою і це було вирішено і насьогодні ми маємо 7 соборних послань на відміну від неканонічних - апокрифічних творів, схожого за жанром змісту і надписання.

Розглянувши перше у канонічній послідовності соборне послання св. ап. Якова переконалися, що його автором є апостол з 70-ти, перший єпископ Єрусалиму Яків, якого ще називають «братом Господнім по плоті». Написане до або після Апостольського собору з Єрусалиму або принаймні з Палестини до юдеїв розсіяння, воно має на меті підбадьорити їх подаючи належні морально-етичні поради. Лейтмотивом його послання можна назвати відомий вираз: «Віра без діл мертва» (Як. 2,17,20,22,26), яким ще і ще раз підкреслюється необхідність діяльної віри в Церкві.

Два соборні послання св. ап. Петра безумовно належать апостолу з 12-ти Симону-Петру. Написані вони були приблизно між 62-64 рр. і 66-67 рр. відповідно з «Вавилону» (так і не визначено точно, що це за місто, найімовірніше зі столиці імперії - Риму) і Риму. Адресатами були як іудеї так і навернені з язичників, які належали до сонму церковних громад Малої Азії. Причиною їх написання малоазійським церквам (заснованим ап. Павлом!) послужила поява лжевчителів, котрі вносили неправдиві вчення і тим самим спотворювали апостольську науку. Саме неправдиві гностичні вчення і пов'язана з ними моральна розбещеність і спонукали апостола до написання соборних послань, а по суті пастирських листів. В них з особливою яскравістю проступає образ автора - сповненого запалу і притаманної лише йому, апостолу Петру, енергії.

Соборні послання св. ап. Іоана Богослова написані приблизно в один і той же час - прибл. 97-98 рр. з Ефесу, куди їх автор євангелист Іоан Богослов повернувся із заслання. На відміну від першого, в автентичності якого практично ніколи не сумнівалися, 2-ге і 3-тє послання аж до кінця IV ст. вважалися сумнівними, доки соборними визначеннями не були остаточно внесені до Новозавітного канону. Причину такого сумніву Церкви можна пояснити характером адресатів послань: якщо 1-ше від імені свідків і очевидців Христового подвигу (оскільки св. Іоан Богослов на час написання залишився останнім живим охоронцем апостольського передання) звернене до всіх християн, то 2-ге і 3-тє має конкретних адресатів, звернення до яких фігурують у творах. І все ж завдяки апостольському походженню і загальноцерковному значенню ці, по суті на перший погляд приватні листи, внесені до канонічних книг Біблії. А це і не випадково, адже питання боротьби з єретиками і тими, хто провадить антицерковну діяльність, служить головним предметом послань з додаванням заклику оберігати безперервність апостольського передання в Церкві і дотримуватися заповіді любові.

Авторство останнього соборного послання св. ап. Іуди досі залишається невизначеним. Найімовірніше це був син Йосифа Обручника і відтак «брат Господній», подібно до Якова-Праведного - першого єпископа Єрусалиму і автора однойменного послання. Можливо така невизначеність з авторством і спричинила неоднакове ставлення до твору в древній Церкві: лише в IV ст. воно остаточно увійшло до канону Новозавітних книг. Час написання твору теж визначається лише приблизно: між 63 р. (після смерті Якова-Праведного) і 66 р. (до написання 2 Петра, який цитує його). З Єрусалиму воно адресувалося найімовірніше все тим же самим малоазійським християнам, як засторога від спокусливих навчань єретиків-гностиків.

Тож в особі таких стислих за об'ємом, але сповнених апостольської турботи соборних посланнях Церква справді має неоціненний скарб духовності.

бібліографія

ДЖЕРЕЛА

1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. / Переклад Патріарха Філарета (Денисенка). - К.: Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2004.

2. Новий Завіт Господа Нашого Ісуса Христа. - К.: видання екзарха Всієї України, митрополита Київського і Галицького, 1988.

3. Книга правил Святых Апостол, Святых соборов Вселенских и поместных, и святых Отец. - Бровары, 2002. (Репринт изд. 1893 г.)

4. Блаж. Феофилакт. Творения. - СПб., 1902.

5. Флавий И. Иудейские древности. В 2-х тт. - Т. 2. - СПб., 1900.

ПОСІБНИКИ

1. Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. - М.: Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2004.

2. Александр Шмеман, протопресв. Исторический путь Православия. - К.: «Пролог», 2003.

3. Алипий (Кастальский-Бороздин), архим.; Исайя (Белов), архим. Догматическое богословие: Курс лекций. - Св.-Троицкая Сергиева Лавра, 2000.

4. Андрей Кураев, диак. Наследие Христа. Что не вошло в Евангелия? - К., 1998.

5. Богдашевский Д.И., прот. Второе соборное послание ап. Петра. - К., 1909.

6. Богдашевский Д, прот. Лжеучители, обличаемые в Первом послании ап. Иоанна. - К., 1890.

7. Вишневецкий М. Самые необходимые сведения о священных книгах Ветхого и Нового Завета. - М., 1910.

8. Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2001.

9. Записки по предмету Закона Божия для ІІІ, IV и V классов мужских гимназий, составленные применительно к программе учебных планов 1872 г. и к руководству Высокопреосвященного митрополита Филарета (с дополнением объяснения текстов Священного Писания и указанием различия между Православной верой и другими Христианскими вероисповеданиями) профессором Богословия Демидовского Юридического Лицея прот. Алексеем Лавровым. - К., 1993. - Репринт изд.: М.: Типография Г. Лисснера и Д. Совко, 1912.

10. Илларион (Троицкий), архиеп. Очерки из истории догмата о Церкви. - М., 1997.

11. Киприан (Керн), архим. Патрология. - К.: Издательство им. свт. Льва, папы Римского, 2003.

12. Ключ к пониманию Св. Писания. - Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982.

13. Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. - К.: «Україна», 1995.

14. Лопухин А. П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета: В 11-ти т. - Т. 10. - СПб., 1912.

15. Михаил (Лузин), еп. Толковый Апостол. Кн. 2: Соборные послания святых Апостолов. - К., 1905.

16. Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. - Чернівці: Рута, 2000.

17. Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 2005.

18. Михайло Марусяк, прот. Четвероєвангеліє. - Снятин: «ПрутПринт», 2001.

19. Никифор, архим. Библейская энциклопедия. - Свято-Троице-Сергиева Лавра, 1990 (репр. изд.: М., 1891).

20. Олесницкий А. А. Руководственные о Священном Писании Ветхого и Нового Завета сведения из творений святых отцов и учителей Церкви. - СПб., 1878.

21. Полотебнов А., прот. Соборные послания Апостола любви. - М., 1875.

22. Пояснение к Апостолу. - Б. м. изд., б. г.

23. Релігієзнавчий словник/За ред. професорів А. Колодного і Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996.

24. Стефан Гарасимів, прот. Біблійна апокрифічна література // Апологет. - 2004. - №4. - С. 2-17

25. Христианство: Энциклопедический словарь: В 2 т.: т. 1: А - К / Ред. кол. С. С. Аверинцев (гл. ред.) и др. - М.: Большая Российская энциклопедия, 1993.