Соціальна робота з дітьми-інвалідами у реабілітаційному Центрі "Відродження"

Основою для організації і проведення соціальної реабілітації є програма реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Програма реабілітації дітей з обмеженими можливостями - це система заходів, які сприяють розвитку можливостей дитини i всієї сім'ї. У Луганському обласному центрі ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів вона розробляється командою фахівців (лікарі, соціальні працівники, педагоги, психологи) разом з батьками. Програма може розроблятися на півроку, на рік, все залежить від віку та умов розвитку дитини. Спецiалiст-куратор обговорює періодично з батьками досягнутi результати, успіхи i невдачі, разом аналізують всі незаплановані подiї, якi відбулися за період реалізації програми. Лише після цього команда спецiалiстiв розробляє програму реабiлiтацiї на наступний перiод.

Фахівцями Центру розроблена програма «Сенсорно-рухового відродження», яка передбачає активний курс фізичної реабілітації (21 день) з подальшим консультативним супроводженням та індивідуальну методику психолого-педагогічної корекції (мінімальний курс - 6 місяців).

Крім того, у Центрі працюють програми: «Іппотерапія», «Духовне відродження», «Вода - джерело життя» та інші.

Одним з найважливіших методів лікування ДЦП є фізична реабілітація, яка переважно починається ще у перші роки життя дитини, відразу після встановлення діагнозу. При цьому застосовують комплекси вправ, спрямовані на дві важливі цілі - не допустити ослаблення та атрофії м'язів внаслідок недостатнього їхнього використання та уникнути контрактур, при яких напружені м'язи стають малорухомими та фіксуються в патологічному положенні.

Контрактури є одним з найчастіших та найсерйозніших ускладнень церебрального паралічу. У здорової дитини м'язи та сухожилля регулярно розтягуються під час ходи, бігання та іншої рухової активності. Це забезпечує ріст м'язів з такою ж швидкістю, як і ріст костей. У дітей з церебральними паралічами спастика перешкоджає такому розтягу м'язів, у результаті вони ростуть недостатньо швидко і відстають у довжині від костей.

Розвиток контрактур у хворих з ДЦП може приводити до погіршення навиків рівноваги та спричиняти до втрати вже набутих навиків. Програма фізичної реабілітація повинна спрямовувати зусилля на уникнення цього небажаного наслідку хвороби шляхом розтягу спастичних м'язів.

По мірі дорослішання дитини й наближення шкільного віку, акценти лікування зміщуються з раннього моторного розвитку. Тепер зусилля фізичної реабілітації спрямовуються на формування навиків щоденного життя, розвиток здатності до спілкування та підготовку дитини до життя в колективі. Фізична реабілітація хворого тепер повинна бути більш спрямованою на покращення його можливості самостійно сидіти та пересуватися за допомогою палиць чи у возику, а також здійснювати такі точні і складні операції, як письмо. Важливо також спрямувати зусилля на те, щоб навчити дитину самостійно їсти, одягатися, користуватися ванною і туалетом. Опанування цих навиків може суттєво зменшити важкі обов'язки людей, які доглядають за дитиною, а також суттєво підвищити самовпевненість та самооцінку дитини.

У Центрі застосовується кондуктивна педагогіка, яка була розроблена після Другої Світової Війни угорським лікарем та педагогом Андрашем Петьо (Andras Pлto). Спочатку цей підхід використовувався тільки в інституті кондуктивної педагогіки в Будапешті, який носить ім'я автора, а з часом набув популярності і став застосовуватися в багатьох країнах світу.

Кондуктивна педагогіка базується переважно на освітній моделі втручання та об'єднує педагогічні та реабілітаційні цілі в одній програмі. Ця концепція спрямована на те, щоб допомогти дітям з руховими порушеннями набути «ортофункції», що визначається як здатність брати участь і функціонувати у суспільстві незважаючи на свою неповносправність. Кондуктивна педагогіка базується на ідеї, що нервова система, незважаючи на своє пошкодження, все ж таки має можливості до формування нових нервових зв'язків.

На думку професора Петьо, моторні порушення розвиваються не лише за рахунок пошкодження центральної нервової системи, але переважно через недостатність координації та взаємодії між різними відділами мозку та їх функціями. Ця здатність нервової системи може бути мобілізована за допомогою відповідним чином спрямованого, активного процесу навчання.

При лікуванні хворих на ДЦП заняття проводяться в спеціалізованих групах чисельністю від 10 до 25 дітей. Діти разом займаються, спостерігають та заохочують один одного до виконання вправ. Кондуктори керують групою та забезпечують мотивуюче оточення й емоційну підтримку. Цілі програми визначаються загальним рівнем розвитку групи та вміннями кожної окремої дитини.

Заняття у групах є структурованими і проводяться відповідно до розробленої програми. Програма включає в себе блоки, які складаються з комплексів вправ та педагогічних занять, які проводяться в ігровій формі. Комплекси вправ, а також завдання, які до них входять, підбираються у залежності від характеру патології дитини, її рухових та інтелектуальних можливостей. Усі вправи комплексу базуються на фізіологічних рухах.

До комплексу входять вправи з різними предметами та спортивними знаряддями, вправи з м'ячем, на сходах, на гімнастичній лавочці, з гімнастичною палкою, а також хода з ускладненими завданнями та вправами біля шведської стінки. При проведенні рухових вправ використовується спеціально розроблене для цієї методики меблеве обладнання - драбинки, столи, бокси, виготовлені з дерев'яних заокруглених лакованих планок.

Під час занять широко застосовують ритм та пісні у техніці, яка називається «ритмічний намір» (rhythmical intention). Ритмічний намір - це словесні ритмічні інструкції, які подаються під час виконання серії завдань. За допомогою ритму, пісень та віршиків задається фоновий ритм рухової активності, який сприяє навчанню та мотивації дитини, а також допомагає привернути увагу до того руху, який здійснюється у даний момент.

Ефективність участі дитини в реабілітаційному процесі залежить значною мірою від її мотивації. Як правило, діти з ДЦП пасивні у своїх діях. Метод кондуктивної педагогіки вимагає активної участі дитини у подоланні своєї неповносправності. Правильно поставлена мета дає дитині належну мотивацію до занять, підносить самооцінку. Програма занять передбачає безперервну участь дитини у різних видах діяльності, які навчають дітей думати та діяти в різних ситуаціях. Велике значення у формуванні мотивації має прагнення дитини до успіху та досягнення прогнозованого результату. Тому навіть дуже незначний успіх отримує позитивну підтримку та заохочення в кондукторів.

У Центрі впроваджується такий метод реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами, як іпотерапія. Іпотерапія (від грецького «hippos» - кінь) - метод лікування, заснований на взаємодії дитини з конем, адаптованим до можливостей дитини у навчанні верховій їзді. При їзді на коні м'язи спини тварини, здійснюючи тривимірні рухи, масажують м'язи ніг дитини - внутрішню сторону стегон, литкові м'язи, голеностоп, пахову область. Вершник, намагаючись прийняти на коні надійнішу і зручнішу посадку, вимушений щільніше притискувати ноги до коня, що збільшує силу дії на його м'язи.

У процесі верхової їзди в роботу включаються всі основні групи м'язів тіла. Це відбувається на рефлекторному рівні, оскільки дитина-вершник, рухаючись разом з конем, інстинктивно прагне зберегти рівновагу, аби не впасти, тим самим спонукаючи до активної роботи як здорові, так і уражені м'язи, не помічаючи цього. Механізм дії іпотерапії на організм людини такий самий, що й будь-якої іншої форми лікувальної фізкультури - під впливом фізичних вправ посилюються функції вегетативних систем.

При сильному спастичному зведенні ніг діти часто не в змозі сісти на коня глибоко, тому заняття починають немов напівлежачи, відкинувшись назад і розмістивши ноги ближче до шиї коня. Таке положення зручне для ніг, але незручне для вершника в цілому. Поступово дитина прагне сісти прямо, оскільки тільки у цьому положенні зможе самостійно триматися на коні, і їй доводиться опускати ноги нижче. Вершник, самостійно змінюючи своє положення і поступово випрямляючись, прагне глибше сісти на коня, що є одним з найважливіших принципів іпотерапії як методу фізичної реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Дитина сама прагне подолати недуг і бачить результати своєї боротьби: стає зручніше сидіти, з'являється можливість управляти конем. Під час руху коня тулуб вершника виконує ті ж самі рухи, як і при ходьбі.

Окрім масажу ніг і сильної внутрішньої мотивації до занять, наявні ще два чинники, які сприяють зменшенню спастики. По-перше, це тепло - температура тіла коня на 2-3 градуси вища за температуру людського тіла. По-друге, відсутність внутрішньої напруги, яка іноді спостерігається у дитини при лікувальному масажі, оскільки в цьому випадку масажист регулює навантаження на м'язи. На коні дитина вибирає навантаження самостійно: вона росте поволі, плавно і постійно.

Одночасно з розслабленням ніг йде зміцнення м'язів спини та їхня гармонізація. Для збереження рівноваги на коні необхідна пряма посадка, нахил у будь-який бік веде до сповзання у цьому напрямі. Таким чином, при русі слаборозвинені м'язи формуються і зміцнюються, а закріпачені - розслабляються. Іпотерапія унікальна тим, що навантаження одних м'язів і розслаблення інших йде одночасно.

Арт-терапія. Досить потужним чинником для «запуску» рухової діяльності може стати потреба дитини в самовиявленні, самоствердженні, для реалізації якої діти широко використовують творчість. Тому серед сучасних можливостей подальшого удосконалення реабілітаційних технологій належна увага надається арт-терапії.

Арт-терапія - це лікування за допомогою залучення дитини до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

Основна увага при проведенні корекційної арт-терапії приділяється ставленню дитини до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо. Головне завдання педагога спрямоване на розвиток мотивації дитини до діяльності, відбір прийомів арт-терапії для кращого формування мотиваційної сфери у дітей з різними формами органічного ураження нервової системи.

Арт-терапію, як методику корекції, доцільно використовувати в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я. Застосування арт-терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, арт-терапія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем.

Педагогічна корекція за допомогою арт-терапії у дітей з обмеженими можливостями здоров'я має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме: віку дитини, ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості.

Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Педагог зобов'язаний:

· усвідомлювати і пам'ятати про труднощі дитини в реалізації можливостей своїх функціональних систем;

· встановити напрями і завдання корекційної роботи з арт-терапії;

· підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина спроможна виконати і отримати результат;

· дати можливість дитині самостійно вибрати завдання;

· встановити з пацієнтом доброзичливий двобічний контакт;

· регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.

Такі правила проведення корекції і арт-терапії стимулюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку.

Програма реабiлiтацiї передбачає не лише сприяння розвитку дитини, але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну пiдтримуку сім'ї, допомогу сім'ї щодо можливості відпочити, відновлення сил тощо. У ході реалізації програми періодично проводиться моніторинг, регулярне відстеження ходу подій, у разі потреби куратор сприяє батькам у подоланні труднощів, ведучи переговори з потрiбними спецiалiстами, представнимками установ, роз'яснюючи права дитини i сiм'ї. Однiєю iз важливих особливостей реабiлiтацiйної програми має бути:

1) наявність мiждисциплiнарної команди спецiалiстiв, а не ходіння батьків по різних установах;

2) участь батьків у процесі реабiлiтації що є найбільш складною проблемою;

3) увага спецiалiстiв спрямовується як на дітей, так i на батьків;

4) налагодження партнерства у реабiлiтації дітей з обмеженими функціональними можливостями [10, 204-205].

Таким чином, соціальна реабілітація організовується з метою найбільш повного розвитку у дитини з обмеженими можливостями духовних і фізичних сил шляхом використання її збережених функцій, виникаючих потреб та інтересів, її особистісної активності та створення відповідних внутрішніх та зовнішніх умов, в яких вони можуть найбільш повно проявлятися та розкриватися. Така організація соціальної роботи базується на ряді вищевикладених принципів, яких мають дотримуватися усі суб'єкти соціальної роботи з дітим-інвалідами, і на їх базі має формуватися державна допомога таким дітям та їх родинам.

2.2 Програма дослідної роботи з соціальної реабілітації дітей-інвалідів та їх батьків у Луганському Центрі ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Відродження»

Ефективність реабілітації дитини з особливими потребами значною мірою залежить від її власного бажання впоратись із хворобою, удосконалити власні рухові можливості, що супроводжується значним навантаженням на його мотиваційну сферу, розвивають особистість. Розвиток мотивації дитини з органічним ураженням нервової системи залежить від багатьох чинників як фізіологічної, так і психологічної природи і тісно пов'язаний з особливостями становлення, дозрівання адаптивних здатностей особистості. Досить потужним чинником для «запуску» рухової діяльності, розвитку мотивації та самоприйняття може стати потреба дитини в самовиявленні, самоствердженні, для реалізації якої діти широко використовують творчість.

Як вже говорилося раніше, серед сучасних можливостей подальшого удосконалення реабілітаційних технологій в Луганському обласному Центрі ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Відродження» належна увага надається арт-терапії. Арт-терапія - це лікування за допомогою залучення дитини до мистецтва. При цьому дитина навчається спілкуватися з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона дає змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища. Через малюнок або інший вид творчої діяльності дитина може «виплеснути» негативні та поділитися позитивними емоціями.

Цей психотерапевтичний напрямок має переваги поміж інших, тому що це невербальна форма роботи. Це важливо для тих, хто має мовні вади, труднощі у вираженні почуттів, переживань. Образотворча діяльність є засобом з'єднання між дитиною та психологом. Цей психотерапевтичний напрямок дозволяє обходити «цензуру свідомості», є засобом вільного самопізнання та самовираження. Арт-терапія має інсайториєнтовний характер, створює атмосферу довіри й уваги до внутрішнього світу людини. Психологічну корекцію можна починати вже з 3-х років. Арт-терапія включає в себе:

· нетрадиційні напрямки із образотворчої діяльності, направлені на корекцію мотиваційної сфери дитини, та передбачає психологічний супровід сюжетних ліній, створених дитиною;

· створення колажів із малюнків, фотографій, символів, природних матеріалів навчає дитину «спілкуватися» з навколишнім середовищем;

· пальчиковий театр та нетрадиційні форми роботи з папером має на меті психокорекцію моторної, когнітивної, мотиваційної сфери дитини. За допомогою сюжетно-рольової гри діти знайомляться з елементами виразних рухів, мімікою, жестами;

· робота з тістом, тістопластика передбачає корекцію рухової можливості дитини, корекцію пізнавальних і творчих можливостей дитини;

· малювання на тканині губкою, пальцями та долонями підвищує потреби в активності та реалізації моторних та емоційних можливостей;

· сенсорна інтеграція та психокорекція передбачає знайомство дитини з формою, розміром, площиною та частинами предметів, що сприяє психокорекції пізнавальних процесів, мотивації, а також підвищенню соціальної адаптації дитини;

· одним із найцікавіших напрямків терапії є створення вистав дітьми шкільного віку за допомогою ляльок. Беручи участь у лялькових виставах, учні початкових класів навчаються грати сюжетні ролі за казкою й «приміряти ту чи іншу роль на себе. Упродовж заняття діти не тільки отримують задоволення від пізнання навколишнього світу, але й вчаться керувати собою та відчувати темпоритм сюжету. Ляльковий театр спрямований на формування емоційної сфери дитини, розвиває пам'ять, мислення, увагу та уяву.

У Центрі особлива увага приділяється відтворенню фантазії дитини. При цьому дотримуються основних правил арт-терапії: дитина має право вибирати вид та зміст своєї творчої діяльності, працювати у своєму особистому темпі, враховуються індивідуальні особливості дитини, підбираються певні види діяльності, які окрема дитина спроможна виконати і отримати результат, регламентується робота дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги. Такі правила дають змогу стимулювати пізнавальну активність дитини, організувати поведінку, підвищити самооцінку.

На заняттях з арт-терапії дітей не примушують виконувати визначених завдань, вона може викласти свої інтереси та уподобання. Дитина починає глибше усвідомлювати свої потреби і мотиви, краще концентрувати та переключати увагу в процесі діяльності. Заохочуючи ми стимулами до подальшої співпраці з дитиною були: позитивна оцінка психолога, допомога у виконанні завдань з боку батьків, пропозиція взяти бажану іграшку або ласощі.

Арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмах саморегуляції та зцілення. Цей психотерапевтичний напрямок включає в себе багато інших, таких як психотерапія, ігротерапія, психодрама, музикотерапія, танцювальна терапія, символдрама.

1-й цикл реабілітації, починаючи з 3-х років, передбачає формування передумов до сприйняття інструкцій педагога, розвиток вміння співпрацювати з дорослим, концентрувати увагу на незначний проміжок часу, працювати «рука в руці»; передбачає формування елементарних знань щодо кольору, розміру, величини оточуючих предметів. Даний цикл включає в себе наступні види діяльності програми з арт-терапії: сприймання кольорової гами за допомогою нетрадиційних напрямків з образотворчої діяльності (малювання губкою, пальцями, крейдою, на тканині та ін.), початкові навички створення колажів із різноманітних матеріалів, пальчиковий театр, тісто пластика.

2-й цикл реабілітації спрямований на формування первинних самостійних навичок, часткове розуміння інструкції, виконання завдання «рука в руці» та спільну співпрацю з дорослим, виконання дій за педагогом, спираючись на зразок та інструкцію. Вдосконалення набутих умінь відбувається в процесі діяльності з колажами, тістом, малюванням та грою в ляльковому театрі та іншими напрямками, передбаченими програмою.

3-й цикл реабілітації передбачає поглиблення та вдосконалення знань, умінь та навичок дитини, уміння розуміти інструкцію педагога, уміння використовувати здобутий досвід, спиратися на зразок, бачити свої помилки та виправляти їх. Програма з арт-терапії в рамках даного циклу включає в себе нетрадиційні напрямки роботи із образотворчої діяльності, пальчиковий і ляльковий театр, створення колажів, малювання на тканині, робота з тістом, сенсорну інтеграцію.

4-й цикл реабілітації передбачає готовність вихованця до виконання завдання за інструкцією, самостійну роботу дитини або роботу з незначною направляючою допомогою дорослого, розвиток уяви та образного мислення, вміння елементарно аналізувати свою роботу та вдосконалення її через усі види діяльності, передбачені програмою психотерапевтичного напрямку.

Ці цикли ми врахували в програмі, адаптованої до психофізичних індивідуальних можливостей дітей з особливими потребами Центру. Програма спирається на навчально-виховні та корекційно розвиваючі методики: В.В. Макарова, Є.Гренлюнд та Н. Оганесян, В.Ю. Мартинюка, С.М. Зінченко, Р.В. Боргуш.

Арт-терапевтична реабілітаційна програма

Тема	Сюжетно-рольова гра	Психокорекція
Ляльковий театр (72 години на рік) «Дружні зайчата» 1 та 2 част., «Теремок», «Дюймовочка», «Рукавичка», «12 місяців», «Свято матері», «Казка про весну», «Казка про трьох поросят».	Дитина грає за допомогою ляльки сюжетну роль за казкою, в результаті чого відбувається емоційний аутотренінг через емоційну ідентифікацію з персонажем.	Формування емоційної сфери дитини, розвиток пам'яті, мислення, уваги й уяви. Ознайомлення з елементами виразних рухів, мімікою, жестами.
Нетрадиційні напрямки із образотворчої діяльності (8 годин). Сприйняття кольорової гами через абстрактне малювання губкою. Малювання пальцями. Малювання долонями. Колективне малювання.	Обговорення малюнків, розігрування ситуацій за сюжетом малюнку. Ігри-вправи на емоції та емоційний контакт.	Корекція пізнавальних процесів, розвиток сприймання та сенсорних властивостей дитини. Корекція мотиваційної сфери.
Колаж (8 годин). Предметні колажі з неживих предметів. Предметні колажі із живими предметами. Сюжетні колажі.	Обговорення та складання розповіді.	Психологічний супровід сюжетних ліній колажу. Корекція мотиваційної сфери дитини.
Пальчиковий театр та нетрадиційні форми роботи з папером (16 годин). А) «Розумниця Маша», «Дятел та Сова», «Лелека та Жабеня», «Кіт Василій», гра з водою. Б) Візерунок із серветок. Серпантинові казки. Робота з мокрим папером.	Дитина грає за допомогою пальчикової ляльки роль за казкою. Обговорення та подальший розвиток сюжету вірша. Включання ігрових моментів у процесі творчості дитини на заняттях.	Формування емоційної сфери дитини (поняття «добро», «погано», «весело», «сумно»), розвиток па м'яті , мислення, уваги й уяви. Ознайомлення з елементами виразних рухів, мімікою жестами. Корекція моторної, когнітивної, мотиваційної сфери дитини, розвиток уяви та сприйняття.
Робота з тістом, тістопластика (8 годин). Тістопластика. Тістомозаїка. Виготовлення предметних та сюжетних композицій.	Розігрування сюжету за допомогою виготовлених предметів.	Психокорекція рухової можливості дитини, корекція пізнавальних та творчих можливостей дитини.
Тактильно-рухове сприйняття (8 годин). Узнавання предметів навпомацки. Тактильно-руховий вибір за зразком. Уявлення.	Обговорення зображеного на тканині та створення етюду.	Психокорекція рухової можливості дитини, підвищення потреби в активності та реалізації своїх моторних та емоційних можливостей.
Сенсорна інтеграція та психокорекція (8 годин). Корегування уявлень про форму предметів. Корегування уявлень про розмір предметів. Корегування уявлень про цілісне сприйняття предмету та сприйняття окремих частин в ньому. Простір і орієнтування у ньому.	Елементи сюжетно-рольової гри (знайомство з іграшкою, виконати завдання разом із «гостем» заняття).	Психокорекція пізнавальних процесів дитини та мотивації. Підвищення соціальної адаптації дитини.

Як бачимо програма передбачає реабілітацію дітей з особливими потребами за програмою арт-терапії з направленістю лялько-терапії (робота з тістом, пальчиковий театр). Саме тому разом із реабілітацією дітей в Центрі є програма навчання батьків, яка передбачає сумісну діяльність дітей і дорослих вдома, що впливає на психологічний клімат в сім'ї, встановлення гарних стосунків, дає можливість продовжувати реабілітаційну роботу батьками.

Програма навчання батьків (для лялько-терапії)

Головним завданням програми є розвиток пізнавальних можливостей дітей з обмеженими можливостями, спрямований на розширення знань про традиції українського народу, трудові звичаї, природу рідного краю. Діти пізнають процес виготовлення виробів, походження та властивості різних матеріалів тощо.

Розвивальне завдання програми передбачає психологічний і художньо-естетичний розвиток особливої дитини шляхом одержання знань про народні ремесла та оволодіння елементарними практичними вміннями й навичками.

Виховною метою є формування інтересу до виготовлення художніх виробів, до свого краю, до регіональних традицій та оберегів, дбайливе ставлення до виробів як результату людської діяльності, виховання культури та естетики праці.

Орієнтація більшості дітей на вишивання хрестиком, витинання, вироблення ляльок, праця на ручній швейній машині зумовила вибір цього напрямку діяльності для використання у реабілітаційному процесі центру як терапевтичного засобу.

Програма з арт-терапії побудована з урахуванням вікових особливостей дітей, їхніх обмежених можливостей. Це виявляється у доборі тих видів робіт, які є найцікавішими і найдоступнішими для розуміння й сприйняття особливими дітьми.

Дійсна програма передбачає реабілітацію особливих дітей у напрямку ціннісної основи ставлення до дійсності: до природи, до явищ суспільного життя, до рукотворного світу предметів побуту. Складовою частиною нашої української національної культури є національні символи та обереги. Вони укладені так, аби була змога побачити однокореневість, спорідненість символіки цілої України, єдність світосприйняття, що втілювалось у магічних візерунках-оберегах.

Символіка води, сонця, землі переважає у вишивках гуцулів і слобожан, волинян і буковинців, бойків і подолян. Бо для нашого народу здавна ці поняття були святі. Через цю простоту, а водночас геніальну систему знаків - квадратиків, хрестиків, «вужиків» - розкривається ставлення українця до таких філософських категорій, як Всесвіт, життя на землі, народження, смерть, осмислення свого місця та покликання.

Як складова частина української національної культури, символи-обереги є однією з перших сходинок до пізнання особливою дитиною трудових традицій свого народу, його морально-естетичних уявлень про працю, поштовхом до формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення до трудової діяльності.

Народна пам'ять зберегла чимало прекрасних образів, які б хотілося відтворити нині. Тут і прабабу сина біла хатка під солом'яною стріхою, і стежинка, по якій ходили з торбинками й глечиками у поле. Розкажуть про це розробки міні-сувенірів у вигляді книжкових закладок, а також розповіді про те, які чудові візерунки вишивали, як різали соняшники, клали їх сушити на призьбу біля хати, а поруч були Котик-воркотик і песик Дружок. Світ іграшки - не світ незвичайного, уявного, дещо фантастичного. Тому і колір найчастіше має бути незвичайний, умовний. Незвичайне використання кольору й форми робить іграшку казковою.

Скільки існують діти, стільки ж існують ляльки. У давнину вважалося: чим краще дитина грається з лялькою, тим більший достаток буде в сім'ї.

Ляльковий світ збагачує уяву особливої дитини, виконані власними руками ляльки розвивають дрібну моторику, окомір. Дитина збагачує уяву про казкових персонажів, тваринний і рослинний світ, природну стихію знаних і улюблених птахів і хатніх мешканців.

Стрижневою основою програми є максимальна інтеграція процесу ознайомлення особливих дітей із різними видами ремесел та традицій українського народу. Це дає змогу, не порушуючи загального реабілітаційного процесу, давати дітям різнобічні знання, уміння, навички з праце терапії.

Важливо навчитися бачити гармонію кольорових поєднань у самій природі, спостерігати її багату палітру, навколишню красу. Почуття кольору - популярна форма естетичного почуття взагалі.

Заняття 1. Знайомство з правилами роботи.

Перед тим як виготовити сувенір, потрібно підготувати такі матеріали й інструменти: цупку тканину або фетр; штучне хутро; гострі ножиці (для роботи з хутром бажано мати маленькі ножиці з гострими кінцями); олівці, ручки; голки і шпильки; кольорові нитки (№10); пінцет (для оформлення очей, носа та інших дрібних деталей); латексний клей для приклеювання фетру й цупкої тканини (можна клей ПВА); тасьму, мотузочки; кальку для копіювання креслень (лекал); картон. Процес виготовлення іграшки (сувеніру) складається з таких етапів: вибір тканини, її підготовка (прання, прасування), перенесення креслення на тканину, розкрій деталей, закріплення елементів, виконання шиття, набивання ватою, оформлення.

Вибравши з альбому якийсь зразок сувеніру, добираємо необхідний матеріал.

Плоскі сувеніри бажано виготовляти з фетру.

Оформляючи деякі сувеніри, доцільно брати яскраві клаптики простих тканин. Перед роботою такі тканини слід підкрохмалити і добре попрасувати.

Підготовка креслень: перенести креслення на кальку, вирізати його, накласти на картон, обвести олівцем, а потім вирізати ножицями. Не слід робити креслення на тонкому папері, бо вони тоді швидко псуються. Пам'ятайте , що переносячи креслення на зворотний бік тканини, слід дотримуватися економії витрат самої тканини. Креслення копіюють гостро зачищеним олівцем або ручкою.

Якщо у кресленнях вказана парна кількість деталей, то спочатку обводимо лекала, поклавши їх лицьовим боком на тканину, а потім повторюємо цю саму деталь крою, перевернувши лекала зворотним боком.

Якщо робимо іграшку із штучного хутра, то обведені креслення дуже обережно, щоб не порізати ворсу, вирізаємо гострими кінцями маленьких ножиць, відступивши від ліній олівця на 0,2 см.

Працюючи із сипучими тканинами (ситець, фланель, байка, штапель, вовняні тканини, плющ), обведені креслення вирізають, відступивши від краю лінії олівця 0,5 см.

Заняття 2. Робота з голкою.

Згадаємо про техніку безпеки для дітей під час роботи з гострими інструментами.

Тепер ознайомимось із видами швів, які використовуються у роботі.

Шов «вперед голку» роблять справа на ліво. Довжина і частота стіжків можуть бути різними. «Зточний» шов використовують для тимчасового на живлення деталей виробу.

«Обкидний шов» використовується для закріплення деталей із штучного хутра. Завдяки цьому шву нитки не випадають на зрізах, забезпечується міцність і акуратність у роботі. Шов роблять справа на ліво і зліва на право. Нитка лягає н виріб витками. Для міцності проколи слід робити якомога частіше.

Шви «строчка» і «назад голку» роблять справа на ліво. Спочатку проколюють тканину зі зворотного боку і протягують голку на лицьовий бік. Далі, відступивши назад на відстань одного стіжка, проколюють тканину вниз, а потім голку проводять зі зворотного боку на два стіжки вперед. Довжина стіжка має бути постійною.

Шов «петельний» складається із окремих петле подібних стіжків і виконується зліва направо. Голкою пронизують тканину зверху вниз по вертикалі, при цьому нитка завжди залишається за голкою. Нитку протягують через тканину поступово, бо різкі дії призводять до нерівномірного затягнення петлі. Якщо шити петлями до края, то вийде міцний край, а контурна лінія при цьому нагадує мотузок. Петельний шов використовується звичайно при шитті іграшок із невсипучих тканин (фетр, сукно, штучна замша, церата). Деталі виробу вирізуються для такого шва без додавання на шов і шиються з лицьового боку. Петельним швом можна оформлювати край виробу або прикрашати одяг для ляльки.

Добре засвоївши всі ці шви і правильно їх застосовуючи, ви вже можете переходити до наживлювання деталей виробу і шиття.

Заняття 3. Підготовка деталей іграшки.

Пам'ятайте, що працюючи з хутром, треба складати дві деталі (ворсом до середини) і закріпити швом «вперед голку». Стежте за тим, щоб ворс не потрапив у шов, намагайтесь його закладати голкою всередину. Закріпивши обидві деталі, ретельно зшивайте їх товстою ниткою «обкидним» швом. Вирізані деталі з тканини закріплюють швом «вперед голку», потім зшивають їх швом «строчка» відповідно до намальованого контура.

Зшиті деталі вивертаємо, а тоді вже набиваємо ватою, як того потребує робота.

Якщо якась іграшка має каркас, то спочатку монтуємо його, а вже потім набиваємо ватою. Каркас у іграшки найчастіше виготовляють із мідного дроту завтовшки 1,5-2,5 см. Алюмінієвий дріт намагайтесь не використовувати, бо він швидко псується. Кінці каркасу треба загнути обценьками.

У нашому альбомі всі креслення зроблені в повний розмір і прості у використанні. У багатьох рекомендованих сувенірах основу складає куляста деталь.

Зробити кульку ви можете швидко і просто.

Спочатку виріжте із хутра кружечок і «обкидним» швом або швом «вперед голку» зберіть його по краю. Потім стягніть нитку, при цьому туго набиваючи вату або синтепон усередину.

Багато описаних сувенірів можна підвісити, а тому варто уважно розглянути малюнок, перш ніж почепити мотузок. Якщо уважно подивитись, то можна помітити, що багатьом сувенірам за допомогою мотузка можна надати рухомості для голови і тулуба.

Мотузок може бути будь-якого кольору, але при цьому треба враховувати головну кольорову гаму сувеніра. Можна використовувати бавовняні нитки, ірис, поєднувати різні кольори ниток.

Заняття 4. Техніка безпеки в роботі з інструментами.

Для того, щоб діти не копіювали вашу поведінку і не змогли травмуватися під час роботи, звертайте увагу на техніку безпеки. З цього приводу дамо кілька рекомендацій.

Під час роботи не беріть до рота ниток, клаптів тканини, будьте уважні й обережні з гострими інструментами, голками, шпильками тощо.

Не підкусюйте ниток - це псує зуби.

Не застромляйте голок в одяг, стежте, щоб голка завжди була з ниткою. Якщо голка загубиться, її легше знайти, коли вона з ниткою.

Шиючи, користуйтеся наперстком.

Не залишайте ножиць у розкритому вигляді.

Кладіть ножиці так, щоб вони не зсувалися на край столу.

Не тримайте ножиці кінцями догори.

Не ріжте ножицями поспіхом.

При передаванні товаришеві ножиць тримайте їх за робочу частину.

Заняття 5. Виготовлення прикрас.

У багатьох запропонованих сувенірах зустрічаються прикраси - китички. Спочатку навчіться їх робити.

Підготуйте кольорові нитки, картон, ножиці, лезо, циркуль. Спочатку перекрутіть ниточки, на яких триматимуться китички. Це зручно робити удвох, щоб крутити нитки за кінці у різні боки. Посередині покладіть 15-20 ниточок завдовжки 8-10 см, з'єднайте їхні кінці й зав'яжіть ниткою близько від протягненої перекрученої основи, - це голівка китички. Важливо знайти цікавий і оригінальний вираз обличчя іграшки.

Ваші чарівні пальчики зроблять характер вашої іграшки загадковим, лише треба вірити у це і прагнути до цього. Своєю наполегливістю ви вдихнете життя у ваш виріб.

Заняття 6. Полісун

У передмові йшлося про послідовність виготовлення іграшок, пояснювався принцип підготовки лекал. Спинимось лише на конкретних особливостях виготовлення цієї іграшки. Насамперед треба зробити кружечок із картону, а потім такий самий кружечок зі штучного хутра (бажано з довгим ворсом). Намагайтеся під час розкрою не пошкодити ворс. Вирізані кружечки треба склеїти між собою. При цьому всередину покладіть мотузочок для подальшого підвішування сувеніра. Вибравши центр кружечка, розгладьте ворс хутра у напрямку від центру до країв. Тепер вибір треба притиснути чимось важким (приблизно на 10-15 хв.), щоб ворс улігся.

У центрі приклеюємо ніс червоного кольору і чорні блискучі оченята.

Заняття 7. Сонечко

Для виготовлення сувеніра потрібен невеликий клаптик фетру жовтого або жовтогарячого (помаранчевого) кольору й трохи білої, чорної і червоної шкіри. Ниточки для чубчика, маленькі стрічечки для кісок, а також мотузочок для підвіски треба підібрати відповідних кольорів.

1 варіант

Вирізаємо оченята, стрічки, ротик і клеїмо, як вказано на малюнку. Щічки, вії, брівки й носик малюємо фломастером.

2 варіант

Робимо картонний каркас, кладемо його на тканину жовтого кольору і обводимо з припуском 0,5 см. Збираємо на нитку кружечок тканини по краю «обкидним» швом. На кружечок картону кладемо трохи вати. Вкладаємо картонний каркас з ватою у призбираний кружечок із тканини - це і буде личко. На зворотному боці (тобто на потилиці голівки майбутнього сонечка) треба підшити, підгинаючи краї, «обкидним» швом тканину, розміром, що дорівнює картонному каркасу. В цьому варіанті оченята краще пришити. Це трохи стягне личко, і при цьому з'являться щічки.

Заняття 8. Дзвіночки

Коли згадуєш про них, відразу уявляєш спекотне літо, зелені пахучі трави, луки, ліс і ніжні, тендітні дзвіночки.

Щоб зробити цей сувенір, вам знадобиться фетр або сукно блакитного кольору, біла і чорна шкіра, мотузочок завдовжки 30 см. Для чубчика візьміть трохи ворсистого хутра.

Послідовність виготовлення.

Вирізаємо основу і зі зворотного боку прокладаємо мотузочок так, як показано на малюнку. Вирізаємо невеликі паперові кружечки, що пасують до кольорового відтінку основи, змащуємо клеєм і накладаємо на мотузочок, закріплюючи його таким чином до основи. Кінці мотузочка правитимуть вам за підвіски. Такі самі кружечки на підвісках виходять із першої основи (голівки). Вони також закріплюються до зворотного боку паперовою прокладкою. Оченята клеїмо у такій послідовності: блакитний підочник, білий підочник, чорне очко.

Заняття 9. Бурьонка із Масльонкіна

Погляньте, як смачно їсть наша Бурьонка цей яскравий букет! Характер у неї може бути різним. Якщо ми пришиємо їй очі, трохи змістивши зіниці в бік, то в неї при цьому цілковито зміниться вираз і настрій. Виберіть, місце для очей самі, на свій смак.

У цьому виявиться ваш настрій і почуття гумору.

Сувенір виготовляється із сукна або фетру. Деталі мають бути різного кольору. Для мордочки використайте світло-рожевий колір. Колір для квітки виберіть самостійно. Прикрасьте свою теличку маленьким чубчиком. Ну а язик, звичайно, буде червоний.

Заняття 10. Дід Рип

Діти, ви знаєте, що дід Рип, який живе у вашому будинку, зовсім не злий, навпаки, він добрий буркун (рипить). На ногах у нього старенькі валянки. Складається враження, що він радіє кожному доброму гостю.

Погляньте, як широко, добродушно розводить він свої казково незграбні руки.

Для виготовлення цього сувеніра треба мати клаптики кольорового фетру і трохи штучного хутра будь-якого кольору. Для оформлення обличчя треба білу, чорну й червону шкіру.

Послідовність виготовлення

Вирізаємо з фетру 2 деталі валянків, 2 деталі рук, 1 деталь основи. Зі шкіри вирізаємо очі, ніс і рот. На зворотному боці хутра креслимо кружечок для голови, вирізаємо його і робимо кульку. Очі, ніс, рот клеїмо так, як показано на малюнку. Голову пришиваємо до основи.

Стежте, щоб розмах рук був такий, як показано на малюнку. Руки закріплюються під головою. Валянки треба клеїти так, як показано на малюнку. З клаптиків іншого кольору робимо латки. Мотузочок закріплюємо на потилиці, щоб нашого діда можна було почепити на стіну.

Заняття 11. Кролик-братик

Для виготовлення сувеніра треба підготувати цупке сукно (фетр), трохи штучного хутра, тоненький мотузочок. Для оформлення треба мати несипучу яскраву тканину, білу, чорну, червону шкіру для очей і носика. Щоб одягти кроленя, візьміть яскраві клаптики тканини.

Послідовність виготовлення.

Використовуючи лекала, вирізаємо 1 деталь голови з хутра, 1 деталь тулуба і 2 деталі для вушок із фетру, носик і очі зі шкіри. Кульку треба затягнути ниткою, попередньо напхавши всередину вату. Сорочку для кроленятка треба вирізати з будь-якої яскравої тканини (можна використати старі махрові шкарпетки). Мотузочок завдовжки 20 см закріплюємо у двох місцях: кінці ховаємо під сорочку, яку приклеюємо, як показано на малюнку; маленьким папірцем закріплюємо мотузочок на потилиці так, щоб сувенір можна було зручно підвішувати.

Із мотузочка вийшла шия кролика, завдяки цьому можна надати йому будь-яке положення, тобто зміщувати голову відносно тіла. Це дає можливість користуватися мініатюрою, як у маленькому ляльковому театрі. Ось тільки залишається пришити вушка, приклеїти очки й ніс.

Заняття 12. Мальва

Для виготовлення сувеніру знадобляться червоний фетр або цупке сукно (можна використовувати й інший колір), трохи штучного хутра або плюш жовтого кольору (чи махрову тканину зі шкарпеток), а також біла й червона шкіра. Треба мати ще мотузочок завдовжки 30 см.

Послідовність виготовлення.

На зворотному боці тканини наводимо основу - 1 деталь і 4 деталі для черевиків, пам'ятаючи при цьому, що парні деталі треба креслити двічі: по лицьовому і зворотному боці лекала. На жовтій хутряній тканині обводимо 1 деталь для голови. Вирізаємо і деталі. Потім із білої шкіри вирізаємо 2 деталі підочників, а з чорної шкіри - 2 деталі для очей. Деталь для голови приклеюємо до основи, попередньо поклавши мотузочок так, як показано на малюнку. Кінці мотузочка вкладаємо між деталей для черевиків і склеюємо їх разом.

Личко оформляємо так: клеїмо очі, рот і чубчик.

Заняття 13. Барвінок

Для виготовлення сувеніра знадобиться фетр будь-якого кольору, біла і чорна шкіра для очей, сукно для черевиків, мотузочок завдовжки 30 см і нитки або пухнасте хутро для чубчика.

Послідовність виконання.

Зі зворотного боку сукна чи фетру обводимо голову, капелюшок, 4 деталі для черевиків і вирізаємо це, а також 2 деталі підочників із білої шкіри і 2 деталі для очей із чорної шкіри (уважно притримуйтеся малюнка). Накладаємо на деталь голови мотузочок і приклеюємо очі, закріплюючи таким чином мотузочок. Далі клеїмо хутряний чубчик і капелюшок. На кінці мотузочка приклеюємо черевички (стежте, щоб кінці мотузочка були вкладені між обома деталями черевиків так, як це показано на малюнку).

Заняття 14. Кицька спить

Дехто вважає, що кішки ледачі. Але згадайте, як вони люблять гратися з вами, лазити по деревах, ловити мишей і метеликів. Та ось кішка стомилась і заснула. Усім своїм виглядом вона несе спокій, тепло, затишок. Для цього сувеніра знадобляться фетр будь-якого кольору, штучне хутро і трохи шкіри для оформлення.

Послідовність виготовлення.

Вирізаємо тулуб і в місці, позначеному літерами «а» і «б», клеїмо лапки. Гострими ножицями вирізаємо кружальце з хутра і робимо з нього кульку (голову). Пришиваємо її на місце, визначене на тулубі. Далі клеїмо вушка і носик. Вирізаємо тоненькі дужечки з м'якої чорної шкіри і теж клеїмо.

Це будуть вії. У кицьки, що спить, вони опущені донизу. А на закінчення клеїмо чубчик.

Заняття 15. Котигорошко

Для виготовлення сувеніра треба мати цупке сукно, трохи штучного хутра (бажано тілесного кольору), тоненький мотузочок. Для кружечків (горохів) на чобітках знадобляться яскраві несипучі тканини. Залишки шкіри використовуємо для виготовлення очей і рота. Для підочників візьміть шкіру білого кольору, а для зіниць - чорного.

Послідовність виготовлення.

За заготовленими лекалами вирізаємо 2 деталі чобіт і 1 деталь голови. Затягуємо кружечок із хутра і набиваємо його ватою. Це голова. На ній наклеїмо очі й ротик. З ниток робимо зачіску. Мотузочок-підвіску закріплюємо за допомогою паперового кружечка, який клеїмо на потиличній частині голови, а кінці його зі зворотного боку обох чоботів.

Таким чином, арт-терапію доцільно використовувати в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я та з їхніми батьками. Використання цього напрямку дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери; спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем, покращує соціальну адаптацію дитини та батьків. Психотерапевтичний напрямок дозволяє вирішувати не тільки фізичні та психофізіологічні проблеми дитини-інваліда, але й формувати її особистісні якості, розвивати її соціальні можливості, сприяє соціалізації і вирішенню психологічних бар'єрів інтеграції дитини з обмеженими функціональними можливостями у соціум.

2.3 Результати дослідної роботи в Луганському Центрі ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Відродження»

Особливість роботи Луганського Центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів полягає у створенні таких соціально-педагогічних умов, які сприятимуть внутрішньому управлінню індивіда, досягненню ним своїх цілей, реалізації різних типів поведінки, гнучкої адаптації. У Центрі створюється така атмосферу безпеки, в якій відсутнє зовнішнє оцінювання. Соціальний працівник не може вирішувати за інваліда його проблеми, він повинен допомогти особистості визначити особисту позицію, сформувати незалежність від зовнішнього впливу, навчити спиратися на себе, тобто допомогти самоактуалізуватись у подоланні перешкод. Інвалід, що адекватно оцінює своє становище і усвідомлює свою самоактуалізацію, досягає душевного і психічного здоров'я, стає соціально повноцінною особистістю.

У практиці соціальної роботи Центру соціально-педагогічна і психологічна допомога вже не ототожнюється із соціальним захистом. Почасти це пояснюється тим, що водночас накреслився деякий стійкий інваріант розуміння цих понять, а саме: «соціальна допомога» - поняття значно ширше, ніж «соціальний захист». Термін «соціальна допомога» є цілком правомірним та автономним, коли йдеться про індивідуальну допомогу окремій дитині, групі дітей чи їх родичам.

Кінцевою метою такої індивідуальної допомоги в Луганському обласному центрі ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів є формування позитивної Я-концепції, соціальне самоствердження, повнокровна участь у життєдіяльності суспільства. Так, відстоюючи права окремої людини, соціальні працівники Центру тим самим допомагають дитині-інваліду адаптуватися в складних умовах життя.

У теоретичному плані соціальні працівники Центру виходять з визнання універсальності кожної особистості, яка є творцем власної долі, що є цілісністю, а не сукупністю окремих якостей та вчинків. Методологічно такий підхід побудований на здобутках вітчизняної педагогічної науки (дефектологія і соціальна педагогіка) і походить з теорії гуманістичної психології, в якій акцент робиться на самоактуалізацію особистості, логотерапії - терапії, орієнтованої на знаходження сенсу життя, гуманітарної психології, що наголошує на своєрідності систем ціннісних орієнтацій, культурно-психологічних властивостях дитини і психолога.

Особистість дитини-інваліда розвивається у відповідності із загальними закономірностями розвитку дитини, а дефект, стан чи хвороба визначають вторинні симптоми (за Л. Виготським), що виникають опосередковано протягом аномального соціального розвитку. Хвороба, яка спричинює насамперед порушення в біологічній сфері людини, створює перешкоду для соціально-психологічного розвитку. Це стосується інвалідів з дитинства з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату, комплексними порушеннями психофізичного розвитку. У разі відсутності своєчасної допомоги відбуваються відхилення від стадії вікового розвитку, тобто особливості дизонтогенезу спричинено патологічним процесом у біологічному розвитку та його наслідками.

Велике значення для працівників Центру має соціально-педагогічна і психологічно допомога інвалідам віком від 3 до 18 років. У 15 років закінчується сенситивний етап дитинства, для якого є характерною нестійкість психічних функцій, що може спричинити явища регресу, тобто повернення функцій на більш ранній віковий рівень.

Перебуваючи здебільшого у замкненому просторі, діти-інваліди переживають великий дефіцит соціальних контактів або, опинившись у змішаному колективі, стикаються із труднощами міжособистісних відносин. У їхній мові домінують слова: самотність, нездатність, неспроможність, марність життя. Багато інвалідів, стикаючись з життям, втрачають впевненість у собі, в можливостях самореалізації, зокрема в особистісній сфері, створенні власної сім'ї і вихованні дітей. Основна закономірність, характерна для всіх категорій інвалідів - це обмеження комунікативних можливостей внаслідок сенсорної, моторної і соматичної депривації.

Працівники Центру виходять з того, що інвалідність - це проблема не лише інваліда, його сім'ї, але і найближчого оточення. Батьки, які доглядають за дитиною з функціональними обмеженнями, не можуть позбавитися почуття провини. У благополучних сім'ях дитину часто занадто опікують, не готують до самостійного життя, а в неповних або конфліктних сім'ях, навпаки, вихованню та навчанню таких дітей та догляду за ними не приділяють належної уваги. Батьки стикаються з проблемами, пов'язаними з установленням та підтримкою контакту, розв'язанням конфліктних ситуацій, особливо тих, що загрожують цілісності сім'ї. Наявність у сім'ї однієї дитини з явними ознаками інвалідності часто негативно позначається на житті інших дітей, на їх майбутньому шлюбі.

Саме цим і пояснюються особливості соціально-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів у Центрі «Відродження». Завдання Центру в тому, щоб створити такі соціально-педагогічні умови, які сприятимуть внутрішньому управлінню індивіда, досягнення ним своїх цілей, реалізації різнобічних типів поведінки, гнучкої адаптації. Треба створити атмосферу безпечності, ситуації, у якій відсутнє зовнішнє оцінювання. Тільки за таких умов людина може виявити себе нестандартно, по-новому, тобто творчо. Завдяки творчій адаптивній поведінці вона діє продумано, прагне до самостійності, гармонійності, а коли спрямовує свої зусилля на досягнення власних цілей, то діє продумано. Разом з тим самоактуалізація не може бути реалізована без емпатійного розуміння і прийняття іншої людини, тобто взаємодії з нею.

Інтегральна індивідуальна програма реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи покликана забезпечити подальший розвиток усіх функціональних систем та їх взаємодію. Комплексна програма реабілітації в Луганському обласному центрі ранньої реабілітації дітей-інвалідів підвищує ефективність реабілітації хворих і забезпечує їх подальшу соціальну адаптацію.

Аналіз результатів дослідної роботи ми зробили на основі об'єктивної оцінки реальних змін, які відбулися після впровадження соціальними працівниками Центру комплексної програми реабілітації дітей-інвалідів. На заключному етапі дослідної роботи був зроблений зріз рівнів сформованості Я-концепції у дітей-інвалідів, що виховуються у Луганському обласному центрі ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Дані про це переконують у тому, що через три роки функціонування така форма виховання дітей-інвалідів дає ефективне зростання за всіма критеріями і показниками сформованості Я-концепції у порівнянні з даними дослідження до участі дітей в реабілітаційній програмі Центру (див. діаграму 2.4) і у порівнянні з іншими формами реабілітації дітей-інвалідів.