Процес соціалізації юнаків та дівчат

Індивідуальні особливості особистості ще більш яскраво виявляються в міжособистісних ролях, які, на відміну від соціальних ролей, визначаються місцем індивіда в системі міжособистісних взаємин, зокрема в сім'ї. Ситуативно-рольова гра створює можливість для учасників тренінгу продемонструвати і побачити в концентрованій формі за незначний проміжок часу різноманітні виконання однієї і тієї ролі досліджуваними, порівняти і зіставити їх з власною поведінкою у цій ролі не лише в грі, в реальному житті.

Ще один активний метод, який можна використовувати в роботі з батьками і учнями, це - дискусія. В результаті інтелектуального та емоційного обміну думками між партнерами стає можливим досягнення згоди (чи незгоди) одного учасника діалогу з висловлюваннями інших партнерів. Слід мати на увазі наступне: чим більше розбіжностей у думках, тим більше часу і зусиль необхідно для їх узгодження та інтеграції і тим більша вірогідність, що дискусія буде продуктивною. Такі зміни можливі тільки в атмосфері довіри, відкритості і щирості.

Підготовка дискусії вимагає планування наступних її етапів:

визначення мети дискусії;

вибір теми, підготовка основних питань, які можуть бути розглянуті;

відбір учасників дискусії;

вибір часу і місця обговорення.

Основні психолого-педагогічні завдання при проведенні дискусії:

забезпечення взаєморозуміння між учасниками;

підтримка активності учасників;

підтримка атмосфери поваги до чужої думки;

керування ходом дискусії з метою досягнення наміченої мети.

Практика показує, що готовність спілкуватися властива людям відвертим, які відчувають велику потребу взаємодіяти з іншими. Вони схильні бути гнучкими і більш адаптованими; вони об'єктивно оцінюють реалії міжособистісних ситуацій, в які потрапляють, що є першим кроком на шляху до здійснення заміни реальної соціальної поведінки на більш ефективну.

Отже, для забезпечення психологічного комфорту в сім'ї істотне значення мають настановлення членів сім'ї один до одного. В залежності від характеру спілкування дітей у сім'ї, у них формуються різні уявлення про себе. Від того, як батьки сприймають і розуміють їх потреби, інтереси, переживання залежить їх сприймання і оцінка себе, формування позитивного чи негативного образу Я, прийняття або неприйняття своєї особистості. Сімейна взаємодія буде ефективна, якщо вона є засобом розвитку і самореалізації всіх, хто в неї включений. Це стосується і батьків, адже вони також змінюються разом із зростанням дітей, формуванням їхньої особистості.

2.2 Експериментальне дослідження впливу сім'ї на соціалізацію особистості

Щоб визначити роль сім'ї в житті особистості, її бачення ідеальної сім'ї, дослідити те, що учням раннього юнацького віку не подобається у своїх родинах, було проведено соціологічне опитування на тему «Я і моя сім'я». До досліджуваної групи ввійшло 84 учні 10-х класів Добропільської ЗОШ І-ІІІ ступенів №5 в Донецькій області.

Я поцікавилась, в яких за складом сім'ях проживають опитані учні. Більшість респондентів має обох батьків і братів чи сестер, 12 і 14% відповідно проживають в однодітній та неповній сім'ї (рис 2.1.).



Рис. 2.1

Незважаючи на те, що опитані перебувають у такому віці, коли зростає у їхньому житті роль друзів, спілкування з однолітками, і неформальні групи нерідко конкурують з родиною, дослідження показало, що все-таки сім'я займає головне місце в житті учнів - це на запитання «Яке місце у Вашому житті посідає сім'я?» підтвердили у своїх анкетах 93 % респондентів (рис. 2.2.). Жоден з анкетованих не погодився з тим, що сім'я може для них посідати останнє або ніяке місце. У власних варіантах сім'я посідає «нормальне» місце, а також «залежно від членів сім'ї».

Рис.2.2

Існують твердження, що інститут сім'ї занепадає і сучасний світ може цілком без нього обійтися. Чи можуть жити сучасні українські діти (які нині в ній виховуються) без сім'ї?

Рис. 2.3

Цього собі взагалі не уявляють 90 % опитаних десятикласників (рис. 2.3.). Тільки 10 % юнаків та дівчат зізналися, що уявляють собі це час від часу. Але жоден з респондентів не зізнався, що може жити поза сім'єю. Це свідчить про те, що хлопці і дівчата усвідомлюють, що попри всі конфлікти та негаразди для їхнього щастя сім'я є життєво необхідною.

Рис. 2.4

Конфлікти батьків і дітей існували ще за часів наших прабатьків. Але вміння знаходити золоту середину, поступатися, ділитися радістю та смутком і створюють саме ту неповторну сімейну атмосферу, яку робить людей одним цілим. Свої стосунки з батьками хлопці та дівчата окреслили переважно так: «живемо дружно, мирно, як друзі» (71 %), «конфліктні, живемо в постійних сварках» (22 %), інші відповіли, що буває по-різному: живуть мирно, але іноді сваряться, інколи виникають конфлікти (рис. 2.4.).

У юнацькому віці хлопці та дівчата особливо боляче реагують на втручання дорослих у їхнє життя. Проте, якщо в сім'ї теплі, довірливі стосунки, то учні радо діляться своїми успіхами та невдачами, своїми таємницями.

38 % довіряють свої таємниці батькам. Переважна більшість опитаних (60 %) інколи розповідають батькам свої таємниці, і тільки 2 % ніколи не діляться з ними своїми таємницями (рис. 2.5.). Це говорить про те, що батьки мають у своїх дітей авторитет і довіру.

Рис. 2.5

З відповідей на наступне запитання анкети я зробила висновок, що найміцніші зв'язки у учнів з матір'ю. Оскільки саме їй довіряє свої таємниці 69 % респондентів, 27 % - обом батькам, і лише 4 - батькові (рис. 2.6.).



Рис. 2.6

Маючи такий емоційний зв'язок з матір'ю, цілком очевидно, що в хвилину труднощів дитина звернеться за допомогою саме до неї - про це підтвердили 88 % опитаних. Важливе місце в житті юнаків та дівчат посідають і друзі - у них шукатимуть підтримки 30 % учнів. Також попросять про допомогу вони у батька (26 %), у вчителя (2 %). Самотужки вирішуватимуть свої проблеми 10 % респондентів (рис. 2.7.).

Рис. 2.7

Дитині у будь-якому віці важливо знати, що її люблять. Особливо вона розраховує на цю любов у сім'ї, де її повинні приймати з усіма недоліками, вадами. Якщо ж її постійно критикують, нею не задоволені, до неї висувають надмірні вимоги, то в дитини з'являються комплекси, занижується самооцінка.

Переважна більшість десятикласників відповіла на запитання 8 анкети, що члени їхньої сім'ї рідко бувають ними не задоволені (72 %), часто - 10 %, в основному це стосується братів і сестер (рис. 2.8.).

З цього випливає об'єктивне уявлення старшокласників про ставлення членів їхньої сім'ї до них. 93 % впевнені, що їх люблять попри все, поважають як особистість (14 %), власний варіант - «Мене дуже люблять!». Дехто з учнів у цьому невпевнений - бо їх постійно критикують (5 %), члени сім'ї (7 % респондентів), на їхню думку, завжди сумніваються у їхніх можливостях (рис. 2.9.).

Рис. 2.8

Рис. 2.9

Відповіді на запитання 10 «Що Вам найбільше не подобається у Вашій сім'ї?» були для мене неочікуваними. Хоча анкетування показало, що високий % старшокласників довіряють своїм батькам, проте на це запитання 21 % респондентів відповіли, що у їхній сім'ї відсутнє взаєморозуміння, стільки ж відзначили, що існує неоднакове ставлення до них та їхніх братів (сестер), 19 % не задоволені матеріальним станом родини, 17 % визнали, що їхні батьки надмірно зайняті, 7 % страждають через згубні звички батьків - куріння, зловживання алкоголем.

Рис. 2.9

Власний варіант вказали 19 %, зокрема, вони не задоволені тим, що «батьки часто від'їжджають», на дане запитання анкети дехто відповів «нічого». З 84 опитаних лише 4 підлітки відповіли, що їм усе подобається у їхній родині (рис. 2.10.).

Організація дозвілля має велике значення у житті сім'ї та у формуванні сприятливого психологічного клімату для ефективного виховання дитини. Яким же проводять сучасні сім'ї свій вільний час? Відповіді десятикласників були для мене несподіваними після відповідей на попереднє запитання.



Рис. 2.11

Більшість анкетованих (81 %) відповіла, що зазвичай сім'я проводить вільний час разом, 10 % зазначили, що вільний час і вихідні кожен проводить сам по собі, 7 % відмітили, що батьки відпочивають разом, а дитина - окремо від них. А 2 % зізналися, що не мають вільного часу (рис. 2.11.).

Рис. 2.12

12 запитання анкети «Якою є ваша сім'я?» узагальнює і підсумовує усі попередні відповіді підлітків. 45 % зазначили, що їхня сім'я є дружною, 43 - такою, як усі сім'ї, 19 - щасливою, 10 - конфліктною, 2 %- ідеальною і 1 респондент (2 %) вказав власний варіант: трохи конфліктна, але дружна (рис. 2.12.). Цікаво, що, незважаючи на проблеми в сім'ї, які старшокласників вказували у попередніх пунктах анкети, зокрема, відсутність взаєморозуміння, згубні звички батьків, критика батьків тощо, жоден з респондентів не вважає свою сім'ю неблагополучною.

Якою ж, на думку опитаних, повинна бути ідеальна сім'я? Більшість старшокласників (78 %) відповіла, що це сім'я, яку батьки і діти будують на любові та повазі, 21 % - в якій їх приймають з усіма їхніми недоліками, 14 % - в якій з ними рахуються і їх поважають, 10 % - в якій відсутні контроль і критика, 5 % - в якій виконуються усі їхні прохання і бажання, 7 % зазначили у власних варіантах, що ідеальною вони вважають сім'ю без конфліктів, з гарним матеріальним забезпеченням, у якій один одного поважають і батько не курить (рис. 2.13.).

Рис. 2.13

Отож, якщо сім'ї учнів є благополучними, переважно дружніми та щасливими, то я поцікавила0ся: чи хотіли б хлопці і дівчата, щоб сім'ї, які вони створять у майбутньому, були подібними до тих, в яких вони тепер живуть і виховуються. 45 % респондентів відповіли на це запитання ствердно, 43 % хочуть, щоб їхні майбутні сім'ї частково були схожі на сім'ї їхніх батьків. А 12 % відповіли на запитання заперечно. Що свідчить про незадоволення старшокласниками стосунками в нинішній сім'ї (рис. 2.14.).

Рис.2.14. Результати відповідей на питання «Чи хотіли б Ви, щоб Ваша майбутня сім'я була подібною до тієї, в якій Ви виховуєтеся?»

Отже, важливість внутрішньо сімейних стосунків як чинника соціалізації дитини зумовлена тим, що особливості їхнього прояву поступово закріплюються в поведінці дитини та стають моделлю взаємин з іншими людьми. Через обмежений особистісний і соціальний досвід, грубість та байдужість батьків у дитини виникає переконаність у тому, що чужа людина не ставитиметься до неї ліпше, ніж батьки, а то й завдасть більших прикрощів. Така переконаність спричинює відповідні дії й ставлення до інших, утруднюючи набуття соціальних цінностей, реалізацію соціальних стосунків і, як наслідок, гальмує соціалізацію.

Тобто проведене мною експериментальне дослідження, я дійшла висновку, що сім'я є первинним і основним інститутом соціалізації дитини, тобто це соціальна група, яка передає дитині частину соціального досвіду, впливає на формування її базових установок, забезпечує психологічну підтримку, здійснює життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морального, психологічного укладу, виховання дітей.

Моє дослідження показало, що дитині в юнацькому віці не байдужа власна сім'я і попри всі конфлікти та негаразди для їхнього щастя є життєво необхідною. Дитині у будь-якому віці важливо знати, що її люблять.

2.3 Особливості технологій роботи соціального педагога з сім'єю

Соціальна робота з сім'єю - це система взаємодії соціальних органів держави та суспільства і сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї; розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами; забезпечення повноцінного фізичного, морального, духовного розвитку всіх її членів, залучення до трудового, творчого процесу, надання можливостей для саморозвитку та самореалізації кожного члена сім'ї окремо та всієї сім'ї разом.

Види і форми роботи соціального педагога з сім'ями можна поділити на: екстренні, спрямовані на виживання родини (екстренна допомога, термінова соціальна допомога, надання притулку, негайне видалення з родини дітей, що піддаються жорстокому ставленню, що знаходяться у небезпеці чи залишених без піклування батьків), соціальну роботу, спрямовану на підтримку стабільності родини, і роботу, спрямовану на соціальний розвиток родини та її членів.

Активні учасники соціальної роботи з сім'єю - органи соціального забезпечення, центри соціальних служб, різноманітні благодійні громадські та релігійні організації, навчальні заклади.

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, діючі в Україні, мають одним з основних напрямків своєї роботи соціальну підтримку сім'ї (рис. 2.3.1.).

Одним із завдань цього напрямку є просвіта батьків щодо сімейного виховання і підготовки дітей до школи. Ці завдання виконуються у 4 видах діяльності ЦССДМ: соціальних послугах для сімей; соціальному супроводі окремих категорій сімей; соціальній профілактиці і реабілітації (рис. 2.3.2.)

Рис. 2.3.1. Модель розвитку мережі ЦССДМ щодо забезпечення пріоритетності сімейних форм виховання



Рис.2.3.2. Напрями роботи центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з різними категоріями сімей

Соціальна допомога має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім'ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню нормальної життєдіяльності сім'ї. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою їх є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім'ям. Завдання полягає в тому, щоб допомогти сім'ї в цілому і кожному з її членів зокрема справитися з повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім'я в цілому мусить продіагностувати проблеми, які з'явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їхня корекція.

Соціальний педагог виступає посередником між сім'єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу у створенні й поліпшенні умов життєдіяльності сім'ї, можливостей сім'ї. Це, насамперед, роз'яснення про пільги, що надаються молодим сім'ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей і сімей групи ризику, їхнім батькам, сприяння формуванню їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов'язків, надання різних видів соціальних послуг дітям і сім'ям - жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації. Молодій сім'ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантованим надання різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сім'ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрішньо сімейних відносинах або у стосунках із суспільством в організації життєдіяльності сім'ї, а також сім'ї соціального ризику з несприятливими умовами існування.

Сім'ї найбільше потребують соціальних послуг щодо батьківської просвіти, і ці послуги надаються їм через роботу батьківських клубів, шкіл батьківської культури, сімейного спілкування, виїзних, відео-, звичайних лекторіїв і лекторіїв на замовлення, курсів і шкіл молодої матері, консультацій фахівців (на місці, виїзних, телефонних). Робота проводиться на замовлення батьків, виходячи з їхніх потреб, єдиних вимог і тем просвіти для батьків у системі ЦССДМ не має. Робота будується, виходячи з місцевих можливостей, за допомогою наукових консультантів, які, на жаль, є далеко не у кожному ЦССДМ. Найчастіше для батьків висвітлюються такі проблеми: догляд за дитиною, допомога їй у навчанні і спілкуванні, організації дозвілля, психологічна підтримка дитини, підлітка, шляхи подолання конфліктів між батьками і дітьми, планування сім'ї, спілкування між дітьми в сім'ї, між дідусями, бабусями і онуками, права батьків, зняття емоційної напруги в сім'ях, статеве виховання дітей, сімейна економіка, відродження національних сімейних традицій.

Форми просвіти батьків різноманітні: лекції, семінари, диспути, практичні заняття, консультації, аналіз ситуацій, відеоматеріалів, брошури, буклети, методичні посібники, збірки інформаційних матеріалів, тренінги, тематичні ефіри на радіо та телебаченні, обмін практичним досвідом, тематичні рольові ігри, круглі столи з фахівцями, вечори запитань і відповідей, конкурси.

Соціальна профілактична робота з сім'єю полягає у реалізації системи психолого-педагогічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; у формуванні відповідального батьківства, збереженні репродуктивного здоров'я молоді; в організації роботи щодо запобігання помилок, розрахунків у системі сімейного виховання.

Соціально-педагогічна профілактика здійснюється з метою запобігання насильству, алкоголізму, наркоманії, статевим хворобам у сім'ї, проблемам спілкування, гендерній нерівності, конфліктам. Така робота проводиться через рекламні та масові акції, агітбригади, концерти, вистави, семінари, лекції, тренінги, спеціальні цикли передач, буклети, брошури, виїздні консультації тощо.

Соціальна реабілітація спрямована на надання допомоги молодій сім'ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів в життєдіяльності сім'ї, які з'являються внаслідок тяжких захворювань, майнових витрат, конфліктних ситуацій, нервових, психічних захворювань, а також допомоги тим, хто опинився в стані безвихідності, безпорадності чи самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім'ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулися з місць позбавлення волі.

Робота із соціальної реабілітації проводиться як з кожним членом сім'ї індивідуально, так і з усією сім'єю та її родичами. Основна мета такої роботи - виведення членів сім'ї зі стресового стану, надання соціально-медичної, соціально-правової допомоги, відновлення честі, гідності, права і свободи членів сім'ї.

Соціальна реабілітація як просвіта батьків здійснюється, коли хтось із членів сім'ї чи вся сім'я потрапили у кризову чи екстремальну ситуацію. Метою просвіти батьків у даному напрямку є допомога їм у подоланні стресу, організації нормального спілкування і життєдіяльності членів сім'ї, відновлення спілкування із сім'єю та середовищем, ознайомленні із способами (юридичними, економічними, психологічними, педагогічними) подолання цих ситуацій, правами сімей, які потрапили в них, альтернативною допомогою сім'ї, догляд за дітьми тощо. Формами просвіти є: лекції, консультації (індивідуальні, групові, виїзні), обговорення ситуацій і прикладів інших сімей, взаємодопомога і самодопомога.

Соціальний супровід неблагополучних сімей. Сім'я - це мікродержава, мала соціальна група і первинний колектив, який забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист перед проблемами і катаклізмами суспільства. Проте є сім'ї, які в силу певних причин втратили свої виховні можливості, внаслідок чого в них складаються несприятливі умови для виховання дитини. У сучасних умовах проблема поліпшення становища дітей набуває особливої значущості. Її розв'язання залежить не тільки від сім'ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Специфіка та головна спрямованість соціальної політики стосовно дітей у сучасних умовах має сприяти, насамперед, зменшенню впливу на них негативних явищ сьогодення.

Соціальний супровід неблагополучних сімей - це робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, патронажу соціально незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення їх соціального статусу. Це вид соціальної роботи, який передбачає здійснення виконавцями програми системи комплексних заходів тривалої допомоги сім'ям з метою їх збереження, відновлення родинних стосунків, захисту і реалізації прав членів сім'ї у родині і прав сім'ї у суспільстві через створення умов для цього у суспільстві та сім'ї. Здійснюється соціальний супровід неблагополучних сімей, члени яких (діти чи батьки) перебувають на обліку в органах внутрішніх справ, порушують морально-правові норми суспільства, а також порушують права членів сім'ї внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи психотропними речовинами або їх аналогами, вживання одурманюючих засобів. Якщо ведуть аморальний спосіб життя, вчиняють фізичне чи психічне насильство по відношенню до членів сім'ї. Також це стосується сімей, які мають несприятливі умови для виживання, захисту і розвитку дітей, не виконують своїх функцій у суспільстві, з низьким морально-культурним рівнем батьків; неповні сім'ї; зовнішньо благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять ситуативний характер (спілкування батьків з дітьми носить формальний характер, відсутня єдність вимог до дитини, надмірна батьківська любов, надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань).

Соціальний супровід здійснюється після реабілітаційних заходів з членами сім'ї для попередження рецидивів неблагополуччя, надання можливостей сім'ї для подолання причин і наслідків неблагополуччя.

Програмою «Соціальний супровід неблагополучних сімей», затвердженою Наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді 5 лютого 2002 року за № 17, передбачені такі завдання для забезпечення соціального супроводу:

1. Виявлення неблагополучних сімей.

2. Контроль за дотриманням прав членів сім'ї у родині.

3. Психолого-педагогічна, правова просвіта членів сім'ї.

4. Створення умов для розвитку кожного члена сім'ї, його самореалізації.

5. Залучення членів сім'ї до подолання сімейного неблагополуччя.

Ця програма розрахована на дітей з неблагополучних сімей, їх батьків та найближче оточення.

Завданнями центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо соціального супроводу є організація та проведення соціологічних, педагогічних, психологічних досліджень з метою виявлення причин неблагополуччя сім'ї, надання консультативних послуг неблагополучним сім'ям через мережу мобільних консультативних пунктів, кризових центрів соціально-психологічної допомоги різним категоріям сімей, дітям і молоді, центрів сім'ї «Родинний дім», консультативних пунктів «Довіра», «Телефон Довіри». Працівники центру ведуть облікову документацію з наданням соціальних послуг неблагополучним сім'ям (дітям та молоді з неблагополучних сімей), координують послуги для надання адресної допомоги членам неблагополучних сімей. А також сприяють організації змістовного дозвілля та відпочинку дітей з неблагополучних сімей, зокрема, свят, змагань; зміцненню родинних традицій, відновлення стосунків між членами сім'ї. Крім того, видають інформаційну літературу з питань запобігання насильства, негативних явищ у сім'ї, готують молодь до сімейного життя, проводять просвітницьку роботу з неблагополучними сім'ями з метою захисту прав членів сім'ї у родині, подолання стресів і конфліктних ситуацій, корекції сімейних стосунків між членами сім'ї, пропаганди здорового способу життя.

3. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

3.1 Шкідливі та небезпечні фактори робочої зони соціального працівника

Людина значну частину свого життя зайнята працею і тому від її умов, рівня безпеки залежить працездатність людини, стан здоров'я, якість роботи. Умови праці - це складне об'єктивне явище, що характеризує середовище, в якому здійснюється трудовий процес, створюється продукція або надаються послуги. Система факторів впливає на людину опосередковано через сукупність елементів, які безпосередньо визначають умови на робочих місцях. Таким чином, умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці.

Охорона праці спрямована на вирішення завдань створення на робочому місці безпечних умов праці. Тому, оформлення спеціально обладнаних приміщень для роботи соціального працівника припускає облік особливостей контингентів пацієнтів, забезпечення сприятливого психологічного впливу елементів дизайну, створення невимушеної обстановки, затишку й комфорту. Спеціальне приміщення, призначене для надання соціальних послуг, підкреслює зміну звичайного стилю на неформальний стиль, притаманний соціальній роботі. Необхідність поділу кабінету на приміщення для приймання клієнтів й приміщення для проведення психотерапевтичної роботи стає більш очевидним при орієнтації на сучасні гуманістичні варіанти психотерапії, що припускають партнерські взаємини між клієнтом і фахівцем з соціальної роботи. Це особливо важливо на початкових етапах, коли вирішується питання про вибір моделі роботи й стилю поведінки працівника соціальної служби. На робочому місці необхідне окреме приміщення для проведення групових занять, яке відбиває тенденцію сучасної психотерапії, спрямованої на комбінацію різних методів і форм впливу на клієнтів.

Мета - виявити шкідливі і небезпечні фактори на робочому місці молодшого спеціаліста Фонду соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань; проаналізувати вимоги до даного робочого місця.

Досліджуване місце - кабінет молодшого спеціаліста Фонду соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

Параметри робочої зони державного службовця ФССНВ: площа кімнати -24,ширина -6м, довжина -4м, висота -2,5м. Дане робоче місце характеризується наявністю стола, стільця, комп'ютера, настільної лампи. Важливим фактором є те, що дане робоче місце характеризується природним освітленням крізь вікно. Також в приміщенні є штучне джерело світла, потужністю (100 Вт).

У відповідності зі СНиП 23-05-95[2] роботу соціального працівника можна віднести до розряду IV б зорової роботи, тобто середньої точності.

Відповідно до ГОСТ 12.1.005-88[2] робота соціального працівника відноситься до категорії I б, тобто робота, вироблені сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою і супроводжуються деяким фізичним напруженням. Але не зважаючи на це у трудовій діяльності на соціальних працівників впливають такі виробничі фактори, як параметри повітря, шум; різні види випромінювань (від комп'ютера, принтера,факсу). Під час роботи з клієнтами на працівника соціальної служби діють психологічні фактори, тобто фізичні та нервово-психічні перевантаження, монотонність праці, емоційне перевантаження. Ці фактори безпосередньо впливають на соціального працівника у його робочій зоні.

Фахівець з соціальної роботи працює на постійному робочому місці, де встановлені оптимальні умови мікроклімату. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для соціального працівника це: у холодний період року температура повітря повинна бути 21-23°С, вологість повітря 40-60 % та швидкість руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень повинна бути 0,1 м/с. У теплий період року показники змінюютьзя лише у температурі повітря, вона повинна становити 22-24 С [2]. Вимірювання параметрів мікроклімату проводяться на робочих місцях і в робочій зоні на початку, в середині та в кінці робочої зміни. При коливаннях мікрокліматичних умов, пов'язаних з технологічним процесом та іншими причинами, вимірювання проводяться з урахуванням найбільших і найменших величин термічних навантажень протягом робочої зміни. Вимірювання здійснюються не менше 2-х разів на рік (теплий та холодний періоди року) у порядку поточного санітарного нагляду, а також при прийманні до експлуатації нового технологічного устаткування, внесенні технічних змін в конструкцію діючого устаткування, організації нових робочих місць. Санітарні норми поширюються на шум, інфра- та ультразвук, що передаються через повітря (газове середовище), рідке чи тверде середовище і впливають на людину в процесі трудової діяльності. Рівні шуму, які допустимі для соціального працівника: 50 дБ [2].

Обладнання й організація робочого місця із ПК мають забезпечувати відповідність конструкції всіх елементів робочого місця та їх взаємного розташування ергономічним вимогам з урахуванням характеру й особливостей трудової діяльності [3].

Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози.

Робочі місця із ПК слід так розташовувати відносно світлових прорізів, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва.

При розміщенні робочих столів із ПК слід дотримуватись таких відстаней: між бічними поверхнями БДТ - 1,2 м; від тильної поверхні одного ПК до екрана іншого - 2,5 м.

Екран ПК має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600-700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.

Розташування екрана ПК має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом +30° до нормальної лінії погляду працюючого.

Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100-300 мм від краю, звернутого до працюючого. У конструкції клавіатури має передбачатися опорний пристрій (виготовлений із матеріалу з високим коефіцієнтом тертя, що перешкоджає мимовільному її зсуву), який дає змогу змінювати кут нахилу поверхні клавіатури в межах 5 - 15° [3].

Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів комп'ютерних випромінювань необхідно застосовувати при екранні фільтри, локальні світлофільтри (засоби індивідуального захисту очей) та інші засоби захисту, що пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і мають щорічний гігієнічний сертифікат[3].

Заходи електробезпеки та пожежної безпеки повинні регулюватися Інструкцією з техніки безпеки, яка обов'язково повинна бути у кожній державній установі.

Заходи щодо усунення небезпеки ураження електричним струмом зводяться до правильного розміщення устаткування та електричних кабелів. Інші заходи щодо забезпечення електробезпеки, збігаються з загальними заходами пожежо-та електробезпеки.

В якості профілактичних заходів для забезпечення пожежної безпеки слід використовувати закриту електромережу, надійні розетки з пожежобезпечних матеріалів, силові мережі живлення устаткування виконувати кабелями, розрахованими на підключення в 3-5 разів більшого навантаження, включати й виключати живлення обладнання за допомогою штатних вимикачів.

Треба регулярно робити очистку внутрішніх частин комп'ютерів, іншого устаткування від пилу, розташовувати комп'ютери на окремих неспалюваних столах. Для запобігання іскріння необхідно рідше встромляти і виймати штепсельні вилки з розеток.

Тяжкість наслідків дії на людину електричного струму визначається величиною, родом і частотою струму, електричним опором тіла людини, тривалістю дії, напрямком проходження струму через тіло, індивідуальними властивостями людини, схемою доторкання її до ланцюга струму та умовами середовища.

Величина струму, що проходить через тіло людини, є вирішальним фактором, і визначається наслідком ураження: чим більший струм, тим небезпечніша його дія. Людина починає відчувати змінний струм, що проходить крізь неї, 0,5...1,5 мА (при частоті 50 Гц), а постійний - 5...7 мА. Цей струм називається відчутним, а найменше його значення - порогом відчутності. Сам по собі він не є небезпечним, але може стати непрямою причиною нещасного випадку, оскільки людина, раптово відчувши дію струму, може несвідомо зробити неправильні дії, які призведуть до механічних пошкоджень її тіла тощо. Змінний струм 50 мА (при 50 Гц) безпосередньо впливає на м'язи серця і вважається смертельно небезпечним для людини.

Рід і частота струму визначають небезпечність ураження. Найбільш небезпечним є змінний струм частотою від 20 до 200 Гц. Підвищення частоти вище 1000 Гц супроводжується помітним зниженням небезпеки ураження, але при частоті 100 кГц і більше існує небезпека опіків. Постійний струм напругою до 500 В у 4...5 разів безпечніший для людини, ніж змінний промислової частоти такого самого значення. При напрузі вище 500 В постійний струм стає небезпечнішим від змінного промислової частоти.

Електричний опір тіла людини визначається опором рогового шару шкіри. Якщо шкіра суха, чиста, без пошкоджень, то опір тіла людини коливається від 500 Ом до 500000 Ом. Опір зволожнілої забрудненої шкіри різко зменшується, значно підвищуючи небезпеку ураження. Під час розрахунків захисних улаштувань опір тіла людини змінному струму промислової частоти приймається 1000 Ом.

Тривалість проходження струму через тіло людини впливає на наслідок ураження, тому що з часом струм різко збільшується за рахунок зменшення опору шкіри, оскільки вона руйнується на контакті з струмонесучим предметом через підвищення в цьому місці температури. Через 30 секунд опір тіла людини протіканню струму зменшується на 25%, а через 90 секунд - 70% від попереднього. Тому при наданні допомоги потерпілому необхідно якомога скоріше припинити дію на нього електричного струму. Напрямок проходження електричного струму через тіло також впливає на наслідок ураження. Найнебезпечнішим є проходження струму через серце, легені, голову.

Індивідуальні особливості людини, фізичний і психофізіологічний стан людини суттєво впливають на наслідок ураження електрострумом. Наприклад, невідпускаючий струм може бути пороговим відпускаючим для одних людей і невідпускаючим - для інших. Характер дії струму однієї і тієї ж сили залежить від маси людини та її фізичного розвитку. Встановлено, що для жінок порогові значення струму приблизно в 1,5 рази нижчі, ніж для чоловіків.

Провідність тканин тіла людини зумовлена фізико-хімічними, біохімічними та біофізичними явищами. Завдяки цьому опір тіла людини електричному струму є величиною нелінійною та нестабільною. Тіло людини є чудовим провідником електроструму. Струм через тіло людини протікає шляхом найменшого опору, котрий не завжди збігається з найкоротшим геометричним шляхом. Це пояснюється значною різницею питомих опорів різних тканин тіла людини. Сила струму Д, що проходить через тіло людини, залежить від напруги V і опору тіла людини Кд, який приблизно вважається активним. Вважається, що опір тіла людини складається з опору шкіри в місцях контакту та з опору внутрішніх тканин.

Опір тіла людини електроструму визначається опором шкіри. Шкіра має великий питомий опір, особливо верхній роговий шар, котрий складається з відмерлих зроговілих клітин, позбавлених кровоносних судин та нервів. Електричний опір тіла людини - це опір струму, що проходить по ділянці тіла між двома електродами, прикладеними до поверхні тіла людини. Тобто опір тіла людини є нелінійним, змінюється при зміні прикладеної напруги[6].

Пожежна небезпека -- можливість виникнення або розвитку пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих факторів: токсичні продукти згорання; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі; паніка. Токсичні продукти згорання становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах в будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів згорання. Так при горінні пінополіуретану та капрону утворюється ціанистий водень (синильна кислота), при горінні вініпласту -- хлористий водень та оксид вуглецю, при горінні лінолеуму -- сірководень та сірчистий газ і т. д. Найчастіше при пожежах відзначається високий вміст в повітрі оксиду вуглецю. Так, в підвалах, шахтах, тунелях, складах його вміст може становити від 0,15 до 1,5%, а в приміщеннях -- 0,1--0,6%. Слід зазначити, що оксид вуглецю -- це отруйний газ і вдихання повітря, в якому його вміст становить 0,4% --смертельне.

Небезпека підвищеної температури середовища полягає в тому, що вдихання розігрітого повітря разом із продуктами згорання може призвести до ураження органів дихання та смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60 °С вже є життєво-небезпечною для людини. Дим являє собою велику кількість найдрібніших часточок незгорівших речовин, що знаходяться у повітрі. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель, сльозотечу). Крім того, у задимлених приміщеннях внаслідок погіршення видимості сповільнюється евакуація людей, а часом провести її зовсім не можливо. Так, при значній задимленості приміщення видимість предметів, що освітлюються лампочкою потужністю 20 Вт, складає не більше 2,5 м. Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція оксидування горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини уже вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14% (норма 21%). При цьому втрачається координація рухів, появляється слабість, запаморочення, загальмовується свідомість[1].

3.2 Заходи безпеки праці кабінету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

3.2.1 Заходи безпеки перед початком роботи

До роботи на посаду фахівця з соціальної роботи допускаються особи, які мають достатню кваліфікацію для виконання своїх функціональних обов'язків, пройшли інструктажі: вступний, первинний на робочому місці і з пожежної безпеки. Перед початком роботи соціальний працівник повинен дотримуватися таких правил:

1. Оглянути приміщення, робоче місце і привести його в порядок, впевнитись, що на ньому відсутні сторонні предмети; переконатися у відсутності захаращеності приміщення та евакуаційних проходів.

2. Перевірити надійність встановлення апаратури на робочому столі. ВДТ має стояти не на краю стола. Повернути ВДТ так, щоб було зручно дивитися на екран - під прямим кутом і трохи зверху вниз; при цьому екран має бути трохи нахиленим - нижній його край ближче до користувача.

3. Перевірити загальний стан апаратури, перевірити справність електропроводки, з'єднувальних шнурів, штепсельних вилок, розеток, заземлення захисного екрана.

4. Відрегулювати освітленість робочого місця.

5.Відрегулювати та зафіксувати висоту крісла, зручний для оператора (користувача) нахил його спинки.

6. У разі необхідності приєднати до процесора необхідну апаратуру.

7. Ввімкнути апаратуру комп'ютера вимикачами на корпусах в послідовності: стабілізатор напруги, ВДТ, процесор, принтер (якщо передбачається друкування).

8. Відрегулювати яскравість свічення екрана ВДТ, мінімальний розмір світної точки, фокусування, контрастність. Не слід робити зображення занадто яскравим, щоб не втомлювати очей.

3.2.2 Заходи безпеки під час роботи

Працівники повинні виконувати тільки ті функції, які вказані у їх посадових інструкціях. Під час праці в кабінеті забороняеться:

1. Присутність сторонніх осіб на робочих місцях під час роботи з клієнтами. 2. Пересунення меблів та обладнання під час соціального супроводу (якщо клієнт у іншого працівника).

3. Захаращувати приміщення предметами (обладнанням, яке не використовується, макулатурою, господарчими предметами);

4. Завертати електролампи і світильники папером, тканиною та іншими пальними матеріалами, експлуатація їх із знятими ковпаками (розсіювачами).

5. Використовувати електрообладнання в умовах, не відповідних указівкам директора ФССНВ;

6. Залишати без нагляду електрообладнання.

7. Використовувати побутові електроприлади без негорючих підставок і без дозволу на їх експлуатацію.

8. Переносити електроприлади, які знаходяться під напругою.

3.2.3 Заходи безпеки після закінчення роботи

Після закінчення робочого дня соціальний працівник повинен :

1. Прибрати робоче місце. Оригінали та інші документи покласти в ящик стола.

2. Закінчити та записати у пам'ять комп'ютера файл, що знаходиться в роботі. 3.Вимкнути принтер, інші периферійні пристрої, вимкнути ВДТ і процесор. Вимкнути стабілізатор, якщо комп'ютер підключений до мережі через нього. Штепсельні вилки витягнути з розеток. Накрити клавіатуру кришкою для запобігання попаданню в неї пилу.

4. Працююче електрообладнання і освітлення вимкнути із електромережі 5. Про усі пошкодження під час праці повідомити керівництво.

Таким чином, дотримуючись усіх вимог можливо уникнути небезпечних ситуацій на робочому місці і не допускати їх виникнення. Для цього потрібно відповідально ставитися до своєї роботи і до роботи з приладами якими необхідно користуватися. Запобігання професійних захворювань здійснюється через здійснення комплексу організаційних і технічних заходів, які спрямовані на оздоровлення повітряного середовища, виконання вимог гігієни та особистої безпеки працюючих, а головна мета охорони праці полягає в тому, щоб створити необхідні умови праці на конкретній роботі, залежно від виду трудової діяльності людини. Отже, можна зробити висновок, що охорона праці має безпосередній зв`язок із роботою спеціаліста в галузі соціальної роботи.

3.2.4 Заходи безпеки в аварійних ситуаціях

Аварійна ситуація чи нещасний випадок можуть статися в разі: ураження електричним струмом, загорання апаратури тощо.

У разі раптового припинення подавання електроенергії соціальний працівник повинен вимкнути комп'ютер в такій послідовності: периферійні пристрої, ВДТ, процесор, стабілізатор напруги, витягнути штепсельні вилки з розеток.

При ураженні електричним струмом необхідно перш за все, прийняти заходи особистої безпеки; негайно звільнити потерпілого від дії струму, оскільки від тривалості такої дії вагомо залежить важкість електротравми. - Найбезпечніший спосіб звільнення потерпілого від дії електричного струму - це вимкнення електроустановки, до якої доторкається потерпілий за допомогою найближчого вимикача, рубильника, чи іншого апарата для знеструмлення. Після припинення дії електричного струму на людину необхідно викликати лікаря, однак до його прибуття слід надати потерпілому необхідну допомогу. Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому перебуває потерпілий.

3.3 Розрахунок освітлення робочого місця державного службовця ФССНВ

Нормованим параметром природного освітлення являється коефіцієнт природного освітлення (КПО).

КПО встановлюється в залежності від розряду виконуваних зорових робіт. Робота службовця відноситься до робіт середньої точності (ІV розряд зорових робіт, мінімальний розмір об'єкту розрізнення складає 0,5 - 1,0мм), для яких при використанні бокового освітлення КПО=1,5%.

Для штучного освітлення нормованим параметром виступає Е_мін - мінімальний рівень освітленості, та К_п - коефіцієнт пульсації світлового потоку, який не повинний бути більшим ніж 20%.

Мінімальна освітленість встановлюється в залежності від розряду виконуваних зорових робіт. Для ІV розряда зорових робіт вона складає 300- 500 лк.

Перевіримо розрахунок освітлення робочого місця користувача ПК кабінету № 3 молодшого спеціаліста ФССНВ м. Добропілля на відповідність розряду зорової роботи. За даними вимірювань рівень природної освітленості поверхні, де розташований ПК, складає 100 лк при освітленості тієї же поверхні відкритим небосхилом в 20000 лк, тобто КПО = 0,5%, що не відповідає нормативному КПО.

Для штучного освітлення у приміщенні використовуються люмінесцентні лампи, які в порівнянні з лампами розжарювання мають ряд істотних переваг:

за спектральним складом світла вони близькі до природного світла;

мають підвищену світлову віддачу (у 2-5 разів вищу, ніж у ламп розжарювання);

мають триваліший термін служби (до 10 тис. часів).

Розрахунок штучного освітлення проведемо для кімнати площею 24 м², ширина якої складає 6м, довжина - 4м, висота - 2,5м. Скористаємося методом використання світлового потоку.

Для визначення потрібної кількості світильників, які повинні забезпечити нормований рівень освітленості, визначимо світловий потік, що падає на робочу поверхню за формулою:

F - світловий потік, що розраховується, Лм;

E - нормована мінімальна освітленість, Лк; Е = 300 Лк;

S - площа освітлюваного приміщення (у нашому випадку S=20м² );

Z - відношення середньої освітленості до мінімальної (зазвичай приймається рівним 1,1... 1,2, в нашому випадку Z =1,1);

K -коефіцієнт запасу, що враховує зменшення світлового потоку лампи в результаті забруднення світильників в процесі експлуатації (його значення залежить від типу приміщення і характеру робіт, що проводяться в ньому, в нашому випадку К = 1,5);

n - коефіцієнт використання світлового потоку, (виражається відношенням світлового потоку, що падає на розрахункову поверхню, до сумарного потоку всіх ламп, і обчислюється в долях одиниці; залежить від характеристик світильника, розмірів приміщення, забарвлення стін і стелі, що характеризуються коефіцієнтами відбиття від стін (с_ст.) і стелі (с_стелі)), значення коефіцієнтів дорівнюють с_ст = 40% і с_стелі=60%.

Обчислимо індекс приміщення за формулою:

S - площа приміщення, S = 24м²;

h - розрахункова висота підвісу, h = 2,5 м;

A - ширина приміщення, А = 6 м;

B - довжина приміщення, В = 4 м.

Підставивши значення отримаємо:

Знаючи індекс приміщення І, за таблицею 4 /2/ знаходимо п =0,22. Підставимо всі значення у формулу для визначення світлового потоку F:

Лм

Для освітлення використані люмінесцентні лампи типу T8 Luxline Plus F36W/865, світловий потік яких F = 3250 Лм.

Розрахуємо необхідну кількість ламп у світильниках за формулою:

, де

N - визначуване число ламп;

F - світловий потік, F = 54000 Лм;

Fл- світловий потік лампи, Fл = 3250 Лм.

.

В приміщенні використовуються світильники типу ОД. Кожен світильник комплектується двома лампами. Тобто необхідно використовувати 9 світильників із 17 працюючими лампами в них. Кількість ламп задовольняє вимагаємо освітленість.

Висновки

В процесi iсторичного розвитку суспiльство зазнало змiн, то це вiдобразилося i на сім'ї як на одному з основних соцiальних iнститутiв суспiльства. Хоча в основному функцiї сім'ї стабільні, проте вони зазнали iстотних трансформацій.

Сiм'я вiд самого зачаття дитини, пiсля народження i упродовж усього життя бере участь у її соцiалiзацiї. Адже родина має таку особливiсть, як включенiсть дитини у сім'ю з перших днiв життя, формування саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре i що погане. Психологiчний клiмат, емоцiйна настроєнiсть сім'ї, тривалiсть i характер спiлкування з дiтьми, статус батькiв, психолого-педагогiчна культура батькiв визначають особливостi соцiалiзацiї в сім'ї.

Те, який свiтогляд i життєву позицiю матиме дитина, як вона розвиватиметься фiзично, психiчно i духовно, залежить вiд тiєї атмосфери, яка її оточувала з початку життя. Тобто сiм'я впливає на становлення особистостi дитини.

У розвитку дитини значну роль вiдiграє умiння батькiв визначити основнi напрямки виховної роботи з дiтьми, притаманнi родинi цiнностi та iдеали. Так, цiннiсть позитивного емоцiйного стану сiм'ї вiдiграє вирiшальну роль у духовному розвитку дитини, зокрема вчить її переживати радiсть. Моральна любов, оселяючись у серцi дитини, вчить її розглядати себе невiд'ємною частиною навколишнього свiту. Якщо в особi батька та матерi малюк бачить рiвноправнiсть, за якої поважається свобода, то i в нього формуватиметься цiннiсть поваги до людей. При гуманiстичному вихованнi дитина формується вiльною, свiдомою особистiстю. Цiннiсть вiдповiдального вчинку є вирiшальною для особистiсного росту дитини у сiм'ї. Ця властивiсть є каталiзатором для розвитку таких якостей, як доброта, чуйнiсть, милосердя.

Отже, результат сiмейного виховання залежить вiд виховних цiнностей сiм'ї.

Роль сiм'ї в життi дитини надзвичайно велика. Величезне значення для її розвитку має годування грудьми матерi, пiд час якого вiдбувається не стiльки фiзичне, скiльки духовне зближення матерi i дитини.

Першi кроки у пiзнаннi свiту, передача досвiду, духовних надбань, культури i традицiй, неповторна емоцiйно-психiчна атмосфера любовi i турботи - усе це дитина отримує у сiм'ї. Немає бiльш дiєвого у багатосторонньому впливi на становлення людської особистостi соцiального iнституту, нiж родина.

Саме в родинi дитина засвоює роль майбутньої матерi чи батька, беручи приклад зi своїх батькiв. Дитина ж, яка виховується iншими соцiальними iнститутами, такого досвiду не має. Саме тому випускники iнтернатiв найчастiше не можуть створити мiцну родину, виходять у свiт дорослих, не пристосованi до життя за межами iнтернатiв. Тобто соцiалiзацiя дитини є неповноцiнною без сiм'ї.