Молодіжні рухи Західної Європи 60-90-х років ХХ століття

Молодіжні і студентські організації різних напрямів неодноразово збиралися для обговорення проблем, що хвилюють молодь світу: припинення агресії США в Індокитаї, ліквідація наслідків ізраїльської агресії проти арабських держав, підтримка визвольної боротьби патріотів Анголи, Мозамбіку, держави Гвінея-Бісау, Півдні Африки, солідарність з демократичними силами Греції, Іспанії, Португалії, соціально-економічне положення молоді і студентів, 8-я Асамблея ВФДМ(Всесвітня федерація демократичної молоді) (Будапешт, жовтень - листопад 1970) схвалила ініціативу ВЛКСМ про проведення усесвітньої кампанії під девізом «Юність викриває імперіалізм», в рамках якої хлопці і дівчата в різних формах надали допомогу молоді країн, що борються за досягнення і зміцнення національної незалежності, виступили в захист молодих демократів, що піддаються переслідуванням. Широке коло питань обговорювалося в ході 10-го Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (Берлін, 28 липня - 5 серпня 1973), в якому брало участь 25 тис. хлопців і дівчат з 140 країн.

Посилення прогресивних тенденцій, прагнення до контактів і співпраці молоді різних політичних напрямів, виступаючої проти реакції і імперіалістичної агресії, - відмінна риса всесвітнього молодіжного руху кінця 60 - початку 70-х рр.

Неформальний молодіжний рух - система молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв'язку між собою та суспільством. Це своєрідна «молодіжна субкультура», яка охоплює різноманітні напрями та вияви активності молоді.

Субкультурні атрибути, ритуали як стійкі зразки поведінки, а також цінності відрізняються від цінностей панівної культури, хоча і пов'язані з ними. Молодіжні субкультури є наслідком свідомого пошуку нової ідентичності, вибудовування нового стилю. Джерелом їх є романтизовані та ідеалізовані образи іншої цивілізації, культури («культурні міфи», «культурні утопії»). «Культурні міфи» українських молодіжних субкультур в основному запозичені із Заходу. Їх носії будували свій «Захід» відповідно до власних уявлень про західну культуру та систему цінностей, перебуваючи при цьому в середовищі національних культурних традицій. Завдяки цьому відбувалося поєднання західних впливів, інноваційних елементів, національних традицій, особливостей, ментальності та рудиментів пострадянського культурного середовища [2, 24].

Виникнення молодіжних субкультур зумовлене соціальними, політичними, психологічними та духовними чинниками, найголовніший з яких - неадекватність суспільного буття потребам молоді, духовна самотність.

За особливостями діяльності, внутрішніми цінностями, впливом на молодіжне середовище виділяють такі типи молодіжних субкультур:

Хіппі заявили про себе на зламі 60-70 pp. XX ст., в Україні - у 1972 р. Цю групу складають прихильники музичного стилю панк-рок. Виділяються довгим волоссям (своєрідний виклик «соціальному сприйняттю»), «фенічками» (англ. thing - саморобні прикраси, плетені з бісеру браслети), одягом, романтикою автостопу, участю в тусовках, можливістю втекти від реалій життя (сім'ї, школи). У середовищі хіппі сформувалися різноманітні новітні молодіжні субкультури [76, 139].

Романтико-ескейпістські (англ. escape - втекти, уникнути, позбавитися) субкультури. Відрізняються орієнтацією на створення паралельного світу, витворення власного «міфу», вибудованого на основі певних творів (переважно «фентезі») чи запозичених світоглядних концепцій інших культур. Серед них виділяють ігрові молодіжні культури. Рольова гра (roleplaying) наближена до імпровізованої театральної вистави. Є втіленням постулату контркультури про ідею «театру» як єдності акторів та глядачів. «Глядач стає актором та автором одночасно» - ідеал контркультурного мистецтва. До ігрових субкультур належать: індіаністи - шанувальники традицій певної етнічної культури. Популярним для них є звернення до практики релігійних культів, описаних у творах авторів «фентезі» або притаманних індійцям США, чи до синтетичних, новітніх культів, розроблених на основі певних світоглядних концепцій; толкієністи - шанувальники конкретного автора Д. Толкієна (англійського автора «фентезі») і середньовічної холодної зброї. Живуть у вигаданому світі та наслідують своїх казкових героїв, тим самим «виходячи» за межі суспільства; уніформісти - шанувальники певної історичної події [76, 142].

Музичні молодіжні субкультури виникли навколо нових музичних стилів «peп», «рейв», «брейк». Переважно складаються з підлітків, яких об'єднують спільні музичні пристрасті, безтурботне ставлення до життя, намагання жити одним днем. Їх світоглядні цінності вульгаризовані, пристосовані до розуміння пересічних міських підлітків. Зовнішні ознаки приналежності до угруповань різняться відповідно до місця проживання. Одягаються вони за останньою «тусовочною» модою. Серед провідних бажань - відчуття ейфорії ритму, танцю, клубної атмосфери. Уподобання нестійкі, залежать від популярності певних напрямів музики, спортивних команд. Так, відійшли в минуле перші брейкери, поступово відходять трешери (прихильники музичних стилів треш-хеві-метал та дзе-хеві-метал, з відвертою асоціальною поведінкою, тяжінням до сатанізму, вандалізму, навіть людських жертвоприношень), бітломани (прихильники музики бітлз), поділилися металісти (прихильники західних груп важкого металевого року (хеві метал), вітчизняних «Чорна кава», «Арія», «Майстер» та ін.). На піднесенні перебувають репери, рейвери, нові брейкери [80, 302].

Як музичний напрям peп виник в середині 80-х, будучи музикою «чорних кварталів» міст США, реггі та суміші різних напрямів. Його називали - «що бачу, про те і співаю». В Україні поширився в 90-х pp. Репери - прихильники музичного стилю «peп», танцстилю хіп-хоп, сучасної негритянської культури. Характерна підвищена корпоративність та психологічна потреба в спілкуванні з однолітками. Найвище цінують індивідуальність. Класичний вигляд репера: штани «дизелі» та дуті (пухові) короткі куртки, всі речі на кілька розмірів більші. Мають власні тусовки (в клубах), внутрішньогрупові правила (знання біля 40 peп-груп та вміння розпізнавати їх за мелодіями). Переважно складаються з підлітків від 12 до 18 років [79, 12].

Рейвери. Як музичний напрям, рейв виник в середині 80-х років. Це симбіоз чиказького «хауса» та детройтського «техно». В Україну потрапив у середині 90-х pp. Рейв («кислотна тусовка») - музика диск-жокеїв. Ритміка її нагадує ритуальні племінні танці, які приводили до стану трансу. Тому на тусовках рейверів переважає атмосфера «небуденності», «ейфоричного трансу», що межує з містичними відчуттями. Зовнішня атрибутика відрізняється синтетичністю та яскравістю кольорів одягу, наявністю різних додаткових речей («пірсинг» - проколювання різних частин тіла сережками). Рейв - середовище, де «кожен чує лише те, що хоче почути, і говорить те, що хочуть почути від нього інші». Учасники рейв-клубів схильні до вживання напівтяжких наркотиків, слабоалкогольних напоїв [63, 45].

Брейкери - об'єднані на основі спільного інтересу до танців типу брейк. Мета - пропаганда брейк-танцю і виконання його великими групами. Зовнішній атрибут - вузькі темні окуляри. Новітній брейк-данс відродився на базі спід-репу та швидкісної музики, увібравши деякі особливості брейк-дансу 80-х (стиль «я робот»). Проте перевага надається «нижньому брейку», який включає елементи акробатики та спортивного танцю. Збираються на тусовках (разом з реперами), щоденних тренуваннях, займаються спортом, не палять [22, 222].

Епатажно-протестним субкультурам початок поклали панки (пропагандисти ідеї «шок-протесту»). Виділяються одягом і зачісками. Мета - самоствердження серед однолітків через заперечення загальноприйнятих норм поведінки. Негативно ставляться до праці, вживають наркотики, алкоголь. Захоплюються рок-ансамблями. На сьогодні відкинули агресію і увібрали в себе традиції та ідеї різних субкультур (насамперед хіппі). Окремо від них є байкери (віддають перевагу романтизації подорожей та вираженню своєї індивідуальності в зовнішньому вигляді, володінні мотоциклом) [18, 272].

У самому кінці 70-х панк-хвиля в Англії стала затихати, панк, як стиль, став видозмінюватися, що викликало зміни і в аудиторії. Тоді й виник пост-панк, спочатку декадентське музична течія, яка не ставило перед собою жодних завдань і цілей, просто частина панк-груп змінила своє звучання на більш депресивний та імідж на більш декадентський, і таким чином сформувала готичну пост-панк хвилю. Аудиторія не відставала від своїх кумирів у плані іміджу і загальну естетику цього періоду можна описати як «темний панк». «Темні панки», попередники сучасних готовий, були близькі за ідеологією до своїх прямих предтеча - панкам, тільки тотальний нігілізм панків був дещо пом'якшений і набув більш декадентські риси. На прямий зв'язок вказує хоча б те, що до цих пір використовується девіз готовий «Goth's Undead» безпосередньо перегукується з девізом панків «Punks Not Dead». Імідж також виник шляхом трансформації панківського іміджу - на головах залишилися ірокези (виголені скроні до цих пір - відмітна ознака), тільки ірокези придбали чорний колір і іноді вже не ставилися сторчма, а зачісували на одну сторону (звідси й походить існуюча досі основна зачіска).

В одязі теж став домінувати чорний колір [30, 256].

Точкою відліку історії готичної субкультури вважається 1979 рік, а точніше вихід в цьому році синглу пост-панківської команди Bauhaus «Bela Lugosi's Dead», який пролунав у фільмі «The Hunger». З середини 80-х піднімається друга хвиля gothic груп - «The Shroud», «Rosetta Stone», «London After Midnight», «Mephisto Walz», «Corpus Delicti», і з'являється спільнота людей, що називають себе готами, формуються основні уявлення про gothic культуру, поняття про готичний світогляді. Утворене співтовариство починає проявляти інтерес до світової «готичної» спадщини - художньої готичної літератури, «похмурого» мистецтва в найширшому діапазоні [22, 222].

У цілому готи характеризують свій світогляд як «романтично-депресивний погляд на життя». Еталонному образу гота притаманні: замкнутість, «часті депресії», меланхолія, підвищена ранимість, мізантропія, естетство, містицизм, неприйняття стереотипів поведінки та стандартів зовнішнього вигляду.

Також характерною рисою більшості готів є сприйняття смерті як фетиша. У контексті готичної культури часто вживається слово «танатофілія». Самі готи дають йому наступне тлумачення: «цей термін (танатофілія) слід розглядати як прагнення індивіда до використання практик і сюжетів, пов'язаних зі смертю і вмиранням, а саме відвідування кладовищ і руїн, запозичення деяких елементів декадентської естетики, гри у вампірів (не мертвих і не живих). У вихідному значенні «танатос» не є прагнення до смерті або прагнення померти, але швидше за можливість, потенція руйнувати, інстинкт смерті більш розвинений у чоловіків, ніж у жінок, тісно пов'язаний з поняттям «ерос» [79, 34].

Характерними рисами готів є прагнення до артистичності та самовираження (що виявляється у роботі над власним зовнішнім виглядом, в заняттях мистецтвом).

У цілому можна сказати, що по більшій частині готи носять чорний одяг, фарбують нігті, волосся і губи в чорний колір і підводять очі. Хоча цей опис підходить не до всіх готів, але більша частина виглядає саме так. Різноманітністю в зовнішньому вигляді готи зобов'язані в першу чергу вже згаданому прагненню до артистизму і самовираження.

«Готичний імідж» досить різноманітний. Корсети - бувають двох видів: близькі по вигляду до корсетів минулих часів (виготовляються з оксамиту, парчі, можуть бути різних кольорів) і корсети, близькі до естетики садомазохізму (створюються з використанням сучасних матеріалів - латексу, вінілу і шкіри, переважно чорний колір). В естетиці кіберготів іноді використовуються корсети з флюоресцентного пластику. Часто виготовляються на замовлення або купуються в спеціальних готичних магазинах. Сукні, спідниці - найрізноманітніші, часто створені за мотивами «історичного» костюму - з використанням мережив, мереживних або кольорових вставок в ліф, іноді використовуються подвійні спідниці. Виготовляються переважно з оксамиту, шовку, парчі, шифону, гіпюру. Кольори різні, але домінують чорний, бордовий, фіолетовий. Іноді сукні робляться із сучасних матеріалів: латексу, вінілу, можуть бути як короткими, так і довгими, в основному вузькі, іноді низ спідниці і верх сукні можуть бути облямовані штучним хутром або пір'ям, переважно чорного кольору, часто в декоративних цілях прикрашаються ланцюжками, пряжками, кільцями. Іноді спідниці носять і особи чоловічої статі. Рукави і виріз кофт і топів часто прикрашаються мереживами. Крім стилізованих під старовину виготовляються кофти з сучасним дизайном - з розрізами на рукавах, різноманітними шнурівками (рукави, спина, ліф), з використанням кілець, ланцюжків. Топи зустрічаються як оксамитові, так і латексні, вінілові. Домінуючі кольори - чорний, фіолетовий, також прикрашаються кільцями, ланцюжками, шнурівками, пряжками. Поширений вид готичної одягу - кофти-сітки, ношений обома статями, бувають як з рукавами, так і без, часто зі шнурівкою спереду або на рукавах, переважно з штучних матеріалів, різних типів фактури, зазвичай чорного кольору. Іноді використовуються «хутряні» кофти, штучне хутро, довгий ворс, переважно чорний колір. Хоча бувають і інших, часто екстравагантних кольорів: білий, рожевий, салатовий [38, 67].

До радикально-деструктивних субкультур належать субкультури, які мають чітку лінію на асоціальну поведінку та орієнтацію на застосування силових методів. Відзначаються дієвістю і радикалізмом.

Скінхедів об'єднує їх пристрасть до насильства. Рух «скінхедів» виник у Великобританії наприкінці 60-х pp. ХХст. На початку існування «скіни» - вихідці з робітничих районів - мали патріотичні погляди, захоплювалися реггі та футболом, не цікавились політикою. Зовнішній вигляд відповідав «шок-протесту» панків з єдиною відмінністю - коротка зачіска та мінімізація символічних речей. В середині 70-х років економічна криза в Англії болісно вдарила по молоді, породивши проблеми безробіття, відсутності перспектив. На цій соціальній хвилі розвинувся расистський рух сучасних «скінів». Їх головним ворогом стали представники небілих рас. З'явились в Україні в 1995-1996рр. Перші скіни не виявляли значної активності, обмежуючись демонстрацією нашивок зі свастикою, прапорів. Наприкінці 1996 р. активізуються, починають пропагандистську діяльність, пошук союзників. Останнім часом зосередили увагу на переслідуванні темношкірих та вихідців з країн Азії, боротьбі з іншими субкультурами. Стиль їх одягу адаптований до вуличних сутичок: чорні джинси, важкі шнуровані армійські черевики, короткі куртки - «бомбери» без коміра, бриті чи коротко стрижені голови. Цементуючу роль у формуванні цієї субкультури відіграє музика «ой» (панк). Термін запровадив журналіст Г. Бушелл для визначення груп, які відмовилися від «пластмасового панка»). Найвідоміша українська «ой»-група «Сокира Перуна», яка виступає під гаслом «for whites only». Характерною є наявність українських текстів та орієнтація на англійський «ой» [39, 74].

Хакери - це була молодь, яка захоплювалася кібернетикою. Поширення наприкінці 80-х перших ПК, в середині 90-х Інтернету викликало потужну хвилю хакерів. Поняття «хакер» означає комп'ютерного злочинця, здатного зламати будь-які захисні системи (сайти, банківську систему охорони), коди на ліцензійних іграшках, запустити в систему віруси. Термін «кракери» точніше відповідає західному розумінню даної субкультури. Це ті, хто робить світ віртуальної реальності доступним усім бажаючим. Хакери виділяють з-поміж себе «ламерів» (користувачі ПК, проводять більшість часу біля комп'ютерів, не маючи достатніх знань) та «геймерів» (прихильники «екшен-ігор» та «стратегій», які вбачають у них сенс свого життя. Мають внутрітусовочні інтернет-видання, культові сайти тощо) [68, 236].

Розправно-самосудні угруповання формували переважно вихідці з робітничих сімей, які за допомогою сили борються з різними відхиленнями від певних ідеалів. Виникають на базі молодіжних територіальних угруповань. Об'єктами їх «фізичного впливу» є представники заможної «золотої молоді» хіппі, панки, металісти тощо. Протягом останнього часу цей рух зазнав істотних трансформаційних змін. На сьогодні в Україні в чистому варіанті він не існує. Певною мірою традиції «люберів» (від м. Люберці; в основі - ідея «очищення» міст від «неформалів») продовжили «гопники» [64, 272].

«Гопники» (пацани) - це територіальні корпоративні самодіяльні угруповання підлітків. Створюються за територіальними ознаками («свої» та «чужі»). Орієнтуються на систему цінностей дорослої кримінальної субкультури, культ сили, земляцтва, взаємовиручки та взаємозалежності. Мають яскраво виражену структуру, ієрархію, систему специфічних цінностей, прагнення до активної діяльності. Зовні майже не відрізняються від звичайних підлітків. Проводять час у своїх мікрорайонах, іноді нападають на «неформалів», молодь, яка потрапляє на їх територію. Властива інтелектуальна нерозвиненість, агресивність. Вживають наркотики, алкоголь.

Релігійно-містичні субкультури постають унаслідок синтезу містичних та релігійних культів з традиціями й ціннісною шкалою певних молодіжних субкультур. В них обов'язково повинен бути лідер («гуру»). Проповідують вирішення глобальних проблем людини, держави й усього світу загалом. Одним з напрямів є кришнаїти [62, 79].

Отже, у чистому варіанті жодного типу молодіжної субкультури не існує, оскільки їх угруповання не відзначаються стійкістю та перетинаються, взаємопроникають одна в одну. Неформальне молодіжне середовище постійно перебуває в пошуку нових форм самореалізації. Головними «об'єктами заперечення» молодіжної субкультури є масова культура і технократичний спосіб мислення як світоглядна основа буття молодої людини. А основною метою є спроба подолати нав'язування технократичної культури, яка поставила людську особистість і «середовище проживання» на межу кризи.

Висновки

Підводячи підсумки дослідження, яке присвячене такому соціокультурному феномену, як молодіжні рухи, варто зазначити наступне:

Аналіз відомих підходів і розробок в осмисленні поняття молодіжного руху як такого, оцінок змісту, специфіки і культурної значимості окремих його проявів показав, що, «молодіжний рух» як категорія наукового аналізу має достатньо широкі рамки співвідношення (наприклад, як ціле по відношенню до частини, як загальне по відношенню до окремого і єдиного і т.п.) і охоплює собою не лише «молодіжні групи», «молодіжні організації», «молодіжні об'єднання», але також багато інших елементів (наприклад, такі, як «молодіжна політика»). Таким чином, молодіжний рух - це і сукупність об'єктивних та суб'єктивних процесів розвитку молоді, спосіб реалізації соціальної активності молоді, прояв її соціальної об'єктності, і сукупність масових чи групових молодіжних діянь, направлених на реалізацію своїх (як правило, що виходять за рамки офіційних культурних установок) інтересів. Приймаючи ці визначення в якості основотворчих, суттєвих характеристик молодіжних рухів, ми можемо досить об'єктивно визнати інноваційний, в якомусь сенсі культуротворчий потенціал цього феномену (особливо це стосується інституту національного розвитку деяких його організаційних форм).

Якщо розглядати молодіжні рухи як контркультурні явища (а саме так оцінюють прояв молодіжних рухів багато зарубіжних і вітчизняних дослідників), то саме в них безпосередньо і реалізуються соціально-культурні установки молоді. Необхідно відзначити, що в сучасній культурології (як, втім, і в інших гуманітарних наукових областях) поняття контркультури використовується як для позначення соціально-культурних установок, що протистоять фундаментальним принципам, які панують у конкретній культурі, так і щодо молодіжних (як правило, західних ) рухів другої половини XX століття, що відбили критичне ставлення молодого покоління до сучасної культури і відкидання її як «культури батьків». Примітно, що в цьому питанні дослідниками нерідко ототожнюються поняття «контркультурного молодіжного руху» і «молодіжної субкультури». Здається, що поняття ці необхідно строго розмежувати. Слід розглядати контркультурні молодіжні рухи як неминучий наслідок соціального конфлікту, як відкрите протистояння поколінь. Молодіжні контркультурні рухи - є соціально обумовленим феноменом, оскільки, з одного боку, вони культивують протест проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, але, з іншого боку, саме вони покликані сприяти адаптації молоді до того ж суспільства.

Молодіжна субкультура - частіше нейтральна по відношенню до загальної моделі культури, в рамках якої вона виникла і існує. Молодіжна субкультура виступає як певне значуще середовище, створює певну картину світу і передається шляхом соціалізації в ній нових членів. Область значень цього середовища, її традиції, норми і цінності спрямовані на задоволення визначених потреб. Перш за все, потреб, які не мають можливості бути задоволеними в рамках загальної культури. Молодіжна субкультура - це, по суті, найбільш компромісний спосіб сублімації асоціальних і несоціальних імпульсів, соціокультурно не схваленої поведінки. Молодіжні субкультури виникають як би в «порожнечах» існуючої культури, вбираючи в себе елементи «залишені за бортом» культурою суспільства. Вихідними мотивами виникнення субкультурних молодіжних утворень найчастіше виступають гостра потреба молоді у соціальному прийнятті, пошуки себе, свого місця у світі, потреба в самореалізації, самовираженні. Молодіжна субкультура як область культурної творчості, надає більш широкий спектр можливостей, оскільки дозволяє молодій людині якось проявити себе, реалізувати здібності, не затребувані соціумом. Інакше кажучи, феномен молодіжних субкультур (а, відповідно, і різні їх моделі) зумовлений необхідністю задоволення цілого ряду дуже важливих потреб молодого покоління (відзначимо, що природа цих потреб, головним чином, пов'язана з соціалізацією, соціальною адаптацією молоді). Будь-яка молодіжна субкультура в якійсь мірі служить задоволенню цих потреб, при цьому механізми задоволення потреб у різних субкультурах - різні. Нормативно-ціннісне середовище субкультури випливає з потреб, що задовольняються і відображає їх характер, вона, власне, покликана забезпечити задоволення цих потреб. На їх основі формується власне культурна форма, що включає символіку, визначені норми поведінки, субкультурну структуру та ієрархію.

Молодіжна субкультура приймає контркультурний статус, коли спільнота «знедолених», «інших» молодих людей виступає з відкритим протестом, не бажаючи вписуватися у встановлені основною культурою нормативні рамки і стереотипи поведінки. Субкультура ж як спільнота покликана соціалізувати тих хто «випав» з суспільства. Молодіжна субкультура являє собою самоорганізоване співтовариство. Процеси самоорганізації здійснюються через символіку молодіжної субкультури, що фіксує відторгнення, яка відображатиме норми і цінності, яка керує поведінкою індивіда, що формує структуру субкультурного середовища.

Субкультури всередині молодіжної культури відрізняються, в основному, системами цінностей і стилем одягу, стилем життя, манерами, сленгом, статусними характеристиками, стартовим культурним капіталом. Диференціація молодіжних субкультур ґрунтується на різних системах цінностей і стилях життя. Стиль в загальних рисах характеризується кодом поведінки, стилем думки, символікою одягу і артефактів, і сленгом, і визначається світоглядними установками, морально-емоційним настроєм його носіїв. Так можна відзначити ряд західних моделей різних молодіжних рухів: теди, моди, рокери, бітники, хіпі, панки, растамани.

Джерелом конструювання «культурних міфів» в вітчизняних молодіжних субкультурах були, природно, західні зразки. Вітчизняні молодіжні субкультури, починаючи зі стиляг, конструювали «свій Захід» відповідно до уявлень і традицій вітчизняної культури, будучи складним переплетінням інноваційних елементів з елементами «своєї» і «чужої» культурних традицій.

Молодіжний рух другої половини 60-х рр. породив гостру політичну кризу в багатьох високорозвинутих державах, правлячі еліти яких змушені були негайно переглядати свою політику, особливо щодо ставлення до молоді.

«Бунт молодих» не лише був своєрідним індикатором непопулярності зовнішньої та внутрішньої політики урядів Західної Європи і США. Він став одночасно результатом і проявом глибокої кризи основних соціальних (світоглядних, культурних, освітньо-виховних тощо) цінностей західного суспільства. В основі цієї кризи лежали історично зумовлені переходом до постіндустріальної цивілізації протиріччя між суспільним буттям і суспільною свідомістю.

Надзвичайно високі темпи розвитку економіки у післявоєнний час, вагомі досягнення у галузях науки й техніки, початок процесів глобалізації протягом відносно короткого періоду радикально змінили соціальні відносини. Особливо відчутним змінам було піддано статус інтелігенції з середніх та, частково, вищих класів. Самоусвідомлення молодими інтелектуалами - вихідцями з таких родин себе як частини суспільної еліти перестало відповідати реальній вазі гуманітарної інтелігенції у суспільстві та її співвідношенню з роллю «технократів». На новому етапі розвитку капіталізму традиційні ліберальні та гуманістичні цінності, привиті молодим людям їх батьками, виявились непотрібними в умовах перемоги філософії прагматизму. Очевидна вбогість домінуючої в суспільстві масової культури, побудованої на офіційній «ідеології зростання», породила духовну порожнечу, заповнену невдовзі на молодіжному рівні появою різноманітних субкультур, об'єднаних між собою рішучим неприйняттям «культури батьків». Наслідком стало загострення «конфлікту поколінь», що найбільше впадало в око сучасникам, затьмаривши собою багато інших аспектів проблеми. Рішучість молодих людей, притаманна їм висока чутливість, збуджуваність, емоційність та схильність до прямої дії сприяли тому, що в деяких молодіжних субкультурах протест з часом почав набувати виразно антисуспільного характеру.

У цих умовах родинне виховання, так само як і система вищої освіти країн Заходу виявились неготовими допомогти молоді адаптуватися до нових соціальних ролей. Вони були неспроможні сформувати в підростаючому поколінні готовність взяти на себе відповідальність за своє майбутнє в принципово нових історичних умовах, консервували інфантилізм у ставленні до реального життя. Метою, зміст та спосіб організації навчально-виховного процесу не відповідали більше потребам суспільства і потребували суттєвих змін.

В основі молодіжного протесту 60-90-х рр. парадоксальним чином лежали не матеріальні фактори, пов'язані з погіршенням життєвого рівня його учасників (адже такого погіршення не спостерігалося), а суб'єктивно-психологічні. Останні були сконцентровані навколо страху перед власним майбутнім, тобто побоювання молодих людей з привілейованих верств населення втратити свою суспільну вагу, а, разом із нею, і набутий попередніми поколіннями комфорт існування. Цей страх, притаманний для цілої молодіжної генерації, ліг в основу своєрідного психічного комплексу: небажання і невміння «золотої молоді» самотужки віднайти своє особисте місце у житті, поєднане з боязню погіршення вже здобутого батьками стандарту споживання, викликало певне відчуття провини перед тими, хто жив гірше за них (населенням «третього світу», мешканцями бідних кварталів, неграми на півдні США, робітниками тощо). Таким чином, протиріччя між намаганням знищити «суспільство споживання», з одного боку, та небажанням позбутися його основних здобутків у власному житті, з іншого, являло собою одну з головних особливостей молодіжного руху другої половини 60-х рр. ХХ ст., зумовивши характер його проявів.

60-ті рр. ХХ ст. стали періодом, коли надзвичайно зріс вплив подій міжнародного життя на визначення характеру внутрішньополітичних процесів, що також можна вважати одним з безпосередніх наслідків початку глобалізації світу.

Радикалізація настроїв молоді країн Заходу значної мірою відбувалася під впливом чинників міжнародного характеру, таких як війна США в Індокитаї, національновизвольний рух у державах «третього світу», насамперед у країнах Латинської Америки, китайська «культурна революція» тощо. Вагому роль у піднесенні молодіжного руху відіграли також локальні події та обставини внутрішнього розвитку окремих держав (рух негрів США за свої права, загибель президента Сполучених Штатів Дж. Кеннеді, зміцнення авторитарних тенденцій влади президента де Голля у Франції).

Центрами розгортання молодіжного протесту ставали насамперед вищі навчальні заклади та студмістечка («кампуси»). Концентрація там значних мас незадоволеної молоді сприяла взаємним контактам, а значить, виробленню спільної точки зору на суспільні проблеми та створенню різних організацій. Основною рушійною силою молодіжного руху 60-90-х рр. стало студентство. Найактивнішими були студенти гуманітарних факультетів (соціологи, юристи, філософи), переважно вихідці з заможних прошарків населення. Саме вони були найбільш незадоволені зміною свого соціального статусу, не могли змиритися з тим, що дипломи про здобуття вищої освіти вже не гарантували їм у майбутньому престижних посад.

Однією з найхарактерніших особливостей молодіжної свідомості та культури було однакове неприйняття цінностей як постіндустріального Заходу, так і «розвинутого соціалізму» СРСР та країн Центрально-Східної Європи. Це означало, що радикальна молодь 60-х рр. вважала біполярну модель світу, побудовану на дихотомії «капіталізм - радянський соціалізм» позбавленою реальної альтернативи.

На культурно-побутовому рівні альтернатива домінуючим у суспільстві цінностям була втілена у молодіжній контркультурі, яка являла собою складне, суперечливе явище у духовній сфері Західної Європи та США. Контркультура акумулювала функціонуючі у молодіжному середовищі етичні норми, естетичні смаки, вербально-комунікативні стандарти, елементи своєрідної міфології з власним культом героїв та антигероїв, моду та правила поведінки тощо. Контркультура об'єднала навколо тотального неприйняття «суспільства батьків», що набуло ледь не есхатологічного характеру, більшість існуючих у 60-х рр. молодіжних субкультур, ставши водночас симптомом протесту, його проявом та «живильним середовищем», у якому цей протест розвивався. Саме у межах контркультури були інтегровані основні напрямки та форми молодіжного руху другої половини 60-х рр. в країнах Заходу.

Молодіжний протест протягом 60-90-х рр. пройшов значну еволюцію, яка позначилась на його визначальних цілях та засобах їх досягнення. При цьому молодіжний рух у США та Західній Європі мали дві головні відмінності, зумовлені національними традиціями масових рухів.

На закінчення хотілося б відзначити, що феномен молодіжних рухів - широка проблема, що вимагає всебічного, міждисциплінарного підходу, вивчення на різних рівнях.

Список використаної літератури

1. Берроуз У.Д. Исповедь неисправимого наркомана // У. Д. Берроуз ; ООО Издательство АСТ «Ермак». - М. : Из-во «Ермак», 2004. - 7-198 с.

2. Гончаренко Н.В. По дорогам западного мира // Н. В. Гончаренко; - «Наукова думка». - К. : Вид-во «Наукова думка», 1969. - 534 с.

3. Дойл К. Месяц революции // К. Дойл; «Рабочая демократия». - М. : Из-во «Рабочая демократия», 1993. - 104 с.

4. Інтерв'ю з Даніелем Кон-Бендітом: З 1968 у 1998 // «Ї»: Незалежний культурологічний часопис. - 2002. - № 5. - С. 26-36.

5. Интервью с Уильямом Берроузом // «Ї»: Незалежний культурологічний часопис. - 2002. - № 11. - С. 45-49.

6. Лири Т. Психоделический опыт / Лири Т., Метцнер Р., Олперт Р. - М. : Наука, 1989. - 349 с.

7. Лири Т. Семь языков Бога / Т. Лири; «Наука» - М. : Из-во «Наука», 1989. - 672 с.

8. Маркузе Г. Одномерный человек. Исследование идеологии Развитого Индустриального общества // Г. Маркузе; «REFL - book» - М. : Из-во «REFL - book», 1994. - 340 c.

9. Мерль Р. За стеклом // Р. Мерль; «Прогресс» - М. : Из-во «Прогресс», 1972. - 366 с.

10. «Преданная революция» сегодня. Приложение к книге Льва Троцкого «Преданная революция»; «Fortress Books» - М. : Из-во «Fortress Books», 1990. - 64 с.

11. Спок Б. Ребенок и уход за ним: Пер. с англ. // Б. Спок; «Грампус Эйт» - Харьков : Из-во «Грампус Эйт», 1997. - 447 с.

12. Троцкий Л.Д. Коммунистический Интернационал после Ленина (Великий организатор поражений) // Л.Д. Троцкий; «Принтима» - М. : Из-во «Принтима», 1993. - 312 с.

13. Троцкий Л.Д. Новый курс // Л.Д. Троцкий; «Политиздат» - М. : Из-во «Политиздат», 1990. - 164-204 с.

14. Троцкий Л.Д. Преданная революция // Л.Д. Троцкий; «НИИ культуры» - М. : Из-во «НИИ культуры», 1991. - 256 с.

15. Троцкий Л.Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов // Л. Д. Троцкий; «Наука» - М. : Из-во «Наука», 1990. - 336 с.

16. Троцкий Л.Д. Что же такое перманентная революция? (Основные положения) // Л.Д. Троцкий; «Политиздат» - М. : Из-во «Политиздат», 1990. - 284-289 с.

17. Фромм Э. Бегство от свободы // Э. Фромм; «Прогресс» - М. : Из-во «Прогресс», 1990. - 272 с.

18. Балагушкин Е.Г. Влияние неофрейдизма и теорий сексуальной революции на нравственное сознание молодежи Запада // Е. Г. Балагушкин; «Принтима» - М. : Из-во «Принтима», 1979. - 189-245 с.

19. Баталов Э.Я. Философия бунта // Э.Я. Баталов; «Политиздат» - М. : Из-во «Политиздат», 1973. - 222 с.

20. Большаков В.В. Бунт в тупике? Очерки с идеологического фронта // В.В. Большаков; «Молодая гвардия» - М. : Из-во «Молодая гвардия», 1973. - 365 с.

21. Брычков А.Р. Молодая Америка // А.Р. Брычков; «Политиздат» - М. : Из-во «Политиздат», 1988. - 433 с.

22. Быков В. В поисках будущего: Политическая эволюция молодого поколения США (50-80-е годы) // В. Быков; «Политиздат» - М. : Из-во «Политиздат», 1990. - 78 с.

23. Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада: Чем вымирание населения и усиление иммиграции угрожают нашей стране и цивилизации // П. Дж. Бьюкенен; «Политиздат» - М. : Из-во «Политиздат», 1994. - 569 с

24. Воробьев Л.В. Критика эстетической концепции Герберта Маркузе и «новые левые» // Л.В. Воробьев; «Политиздат» - М. : Из-во «Политиздат», 1971. - 110-117 с.

25. Грачев А.С. Поражение или урок?: Об опыте и последствиях молодежных и студенческих выступлений 60-70-х гг. на Западе // А.С. Грачев; «Молодая гвардия» - М. : Из-во «Молодая гвардия», 1977. - 696 с.

26. Гротович В. Паризький травень: Новий вимір насильства в політиці / В. Гротович // «Ї»: Незалежний культурологічний часопис. - 2002. - № 24 - С. 49-58.

27. Давыдов Ю.Н. Контркультура и кризис социализации молодежи // Ю. Н. Давыдов; «Молодая гвардия» - М. : Из-во «Молодая гвардия», 1979. - 245-287 с.

28. Давыдов Ю.Н. Социология контркультуры. Критический анализ. (Инфантилизм как тип мировосприятия и социальная болезнь) / Давыдов Ю.Н., Роднянская И.Б. - М. : Наука, 1980. - 263 с.

29. Еремин Ю.В. Пролетарская революционность и мелкобуржуазное бунтарство // Ю.В. Еремин; «Знание» - М. : Из-во «Знание», 1975. - 64 с.

30. Ермолаев А.А. Критика некоторых американских мелкобуржуазных теорий о коммунистического воспитания трудящихся // А. А. Ермолаев; «Знание» - М. : Из-во «Знание», 1972. - 163 с.

31. Загродзка Д. Йошка Фішер / Д. Загродзка // «Ї»: Незалежний культурологічний часопис. - 2002. - № 24. - С. 37-56.

32. Зєльке К. Покоління / К. Зельке // «Ї»: Незалежний культурологічний часопис. - 2002. - № 24. - С. 6-12.

33. Зиновьев А.А. Запад. // А.А. Зиновьев; «Эксмо» - М. : Издательство «Эксмо», 2003. - 512 с.

34. История Китая: Учебник / Под редакцией А.В. Меликсетова. - М.: Издательство МГУ, Издательство «Высшая школа», 2002. - 736 с.

35. История США: в четырех томах. Том четвертый (1945-1980). - Глава седьмая // Тёмная сторона Америки. Независимый информационный ресурс. - 723 с.

36. Керви А. Молодежные Субкультуры США и Великобритании с конца 40-х // А. Керви; «Политиздат» - М. : Из-во «Политиздат», 1994. - 652 с.

37. Кле М. Психология подростка. Психо-сексуальное развитие // М. Кле; «Педагогика» - М. : Из-во «Педагогика», 1991. - 234 с.

38. Константинов А. Радикальний гуманизм Эриха Фромма // А. Константинов; «Политиздат» - М. : Из-во «Политиздат», 1994. - 249 с.

39. Косолапов Р. И. Идейная борьба за молодое поколение (К критике антипролетарских «левацких» концепций места и роли молодежи в современном обществе) / Косолапов Р.И., Печенев В.А. - М. : Знание, 1971. - 64 с.

40. Котц Д. США: 30 лет массовому антивоенному движению / Д. Котц // Альтернативы. - 1998. - № 4. - С. 33-38.

41. Колмаков М. Н. Краткий педагогический словарь пропагандиста / М.Н. Колмакова; «Политическая литература» - М. : Из-во «Политическая литература», 1984. - 630 с.

42. Краткий словарь иностранных слов / Под ред. И.В. Лехина и проф. Ф.Н. Петрова. - Первое стереотипное издание. - М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1952. - 644 с.

43. Круглашов А.М. Політична доктрина Бакуніна / А.М. Круглашов // Трибуна. - 1990. - № 11. - С.33-34.

44. Ломейко В. Левее истины. Рецидив детской болезни «левачества» в студенческом движении Запада // В. Ломейко; «Молодая Гвардия» - М. : Из-во «Молодая гвардия», 1970. - 110 с.

45. Маркова Н.Е. Сексуальная революция. Культуринтервенция // Н.Е. Маркова; «Молодая Гвардия» - М. : Из-во «Молодая гвардия», 1970. - 743 с.

46. Мяло К.Г. Под знаменем бунта: Очерки по истории и психологии молодежного протеста 1950 - 70-х гг // К. Г. Мяло; «Молодая гвардия» - М. : Из-во «Молодая гвардия», 1985. - 287 с.

47. Мяло К.Г. Социальная динамика майского движения / К. Г. Мяло // Вопросы философии. - 1969. - № 6. - С.47-59.

48. Мяло К.Г. Идеология «тотальной свободы»: историческая традиция и современные модификации / К.Г. Мяло // Вопросы философии. - 1973. - № 2. - С. 101-114.

49. Мяло К.Г. Проблема «третьего мира» в левоэкстремистском сознании / К.Г. Мяло // Вопросы философии. - 1972. - №1. - С. 81-94.

50. Новинская М.И. Исторические традиции и леворадикальное сознание (К проблеме формирования идеологии «новых левых» в США) / М. И. Новинская // Вопросы философии. - 1975. - № 5. - С.95-109.

51. Новинская М.И. Студенчество США. Социально-психологический очерк // М. И. Новинская; «Наука» - М. : Из-во «Наука», 1977. - 213 с.

52. Павловський В.В. Основи ювенології // В. В. Павловський; «Зелена Буковина» - Чернівці: Вид-во «Зелена Буковина», 2005. - 208 с.

53. Піча В.М. Політологія: конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України / Піча В. М., Хома Н. М. - К. : «Каравела», 1999. - 168 с.

54. Семків О.І. Політологія // О.І. Семків; «Світ» - Львів : Вид-во «Світ», 1993. - 576 с.

55. Бабкіна О.В. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Бабкіна О.В., Горбатенько Г.В. - К. : Видавничий центр «Академія», 1998. - 368 с.

56. Попков В. Идейно-политические истоки леворадикализма в США / В. Попков // Вибір. - 1998. - № 3-4. - С. 196-207.

57. Раков А. И. Критика некоторых буржуазных фальсификаций роли ВЛКСМ в советском обществе // А. И. Раков; «МГУ» - М. : Из-во «МГУ», 1973. - 118 с.

58. Решетов П.Н. Молодежь: идеология, политика // П. Н. Решетов; «Молодая гвардия» - М. : «Молодая гвардия», 1973. - 222 с.

59. Решетов П.Н. Неприкаянные?.. (К вопросу о «конфликте поколений» в современном капиталистическом мире) // П. Н. Решетов; «Молодая гвардия» - М. : Из-во «Молодая гвардия», 1970. - 79 с.

60. Решетов П.Н. Пути и судьбы молодежи Запада. Социологический очерк // П.Н. Решетов; «Знание» - М. : «Знание», 1967. - 45 с.

61. Розенталь Э.М. Парадоксы протеста. Очерки о молодежи Запада // Э.М. Розенталь; «АПН» - М. : Из-во «АПН», 1985. - 272 с.

62. Салычев С.С. «Новые левые»: С кем и против кого // С. С. Салычев; «Международные отношения» - М. : Из-во «Международные отношения», 1972. - 96 с.

63. Семенов А.Л. Левое студенческое движение во Франции (1956-1968 гг.) // А.Л. Семенов; «Наука» - М. : Из-во «Наука», 1975. - 232 с.

64. Степанов С. Многоликий бунтарь Тимоти Лири / С. Степанов // Библиотека эзотерических статей. - 1998. - № 3. - С. 56-89.

65. США: современная внешнеполитическая мысль. Анализ концепций американской политологии 80-х годов; «Логос» - Одесса : Из-во «Логос», 1992. - 236 с.

66. США: Студенты и политика. Американское студенчество в демократической борьбе в 60 - 70 годы; «Наука» - М. : Из-во «Наука», 1974. - 312 с.

67. Сыч А.И. О некоторых социально-психологических последствиях первой мировой войны / А.И. Сыч // Вопросы истории. - 2001. - № 11-12. - С. 109-113.

68. Тарасов А.Н. Наследие Мао для радикала конца ХХ - начала ХІХ века. Лекция из цикла «Общественная мысль ХХ века: практически ценное для радикала наших дней» // А.Н. Тарасов; «Наука» - М. : Из-во «Наука», 1974. - 392 с.

69. Тарасов А.Н. Левые в России: от умеренных экспериментальной социологии / Тарасов А.Н., Черкасов Г.Ю., Шавшукова Т.В. - М. : Наука, 1997. - 232 с.

70. Теміров Ю.Т. Теорія і практика лівого радикалізму в студентському русі у Великобританії у другій половині 60-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук. - Запоріжжя, 1993. - 18 с.

71. Травина Е. Тимоти Лири: Включись, настройся, улетай / Е. Травина;

72. Украинская Советская Энциклопедия. - К.: Главная редакция Украинской Советской Энциклопедии, 1980. - Т. 4.

73. Ушакин С.А. Молодежь как субъект деятельности (Попытка обзора методологических подходов) / С.А. Ушакин // Полис. - 1993. - № 2. - С.136-144.

74. Философия истории: Антология: Учебное пособие для студентов гуманитарных вузов; «Аспект Пресс» - М. : Из-во «Аспект Пресс», 1995. - 317 с.

75. Хевеши М.А. Антикапиталистический бунт «новых левых» / М.А. Хевеши // От абсолюта свободы к романтике равенства (Из истории политической философии. - 1994. - № 4. - С. 322-349.

76. Хижняк И.А. Парадоксы рок-музыки: мифы и реальность // И. А. Хижняк; «Молодь» - К. : Вид-во «Молодь», 1989. - 590 с.

77. Хойбнер Т. Вызов неприкаянных: Модные волны и молодежные течения - теды, хиппи, панки, рокеры - в западном мире // Т. Хойбнер; «Молодая гвардия» - М. : Из-во «Молодая гвардия», 1990. - 302 с.

78. Хоменко О. Парадокс 68-го: бунт молодої Європи проти «ситого суспільства» // О. Хоменко; «Молодь» - К. : Вид-во «Молодь», 1989. - 473 с.

Размещено на Allbest.ru