Молодіжні рухи Західної Європи 60-90-х років ХХ століття

Субкультура молоді та її вплив на загальну культуру. Молодіжні рухи 60-90-х рр. ХХ ст., їх витоки, специфіка і значення. Формування контркультурних тенденцій в країнах Заходу як соціально обумовленого феномену. Причини занепаду старих і появи нових рухів.

Рубрика Социология и обществознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.07.2015
Размер файла 161,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття молодіжної культури як контркультурного та субкультурного явища

1.1 Молодіжна субкультура та її вплив на загальну культуру

1.2 Контркультурні молодіжні рухи як соціально обумовлений феномен

Розділ 2. Молодіжні рухи 60-90-х років ХХ століття, їх витоки, специфіка і значення

2.1 Піднесення молодіжного руху в 60-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи

2.2. Ідейні витоки молодіжного руху 60-90-их рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи

2.3 Занепад старих і поява нових молодіжних рухів в 90-их роках ХХ ст. в країнах Західної Європи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. На переломному етапі розвитку українського суспільства, коли життя стає надзвичайно складним та динамічним, важливо зафіксувати і зрозуміти цінності, якими керуються молоді люди і які багато в чому визначають буденну свідомість і щоденні уявлення про теперішнє і майбутнє поколінь.

При цьому для дослідження ціннісного світу сучасної молоді надзвичайно важливим є історичний погляд, аналіз тих життєвих планів та установок, якими керувались попередні покоління.

Історичний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, наскільки використовується такий дієвий чинник суспільно-політичного функціонування як молодь, її громадські організації. У всі часи та у всіх народів молодь була в авангарді громадських рухів, своєрідним каталізатором суспільних перетворень.

Розвиток молодіжного руху в сучасних умовах тісно пов'язаний з формуванням і становленням принципово нової державної молодіжної політики. Вона має здійснюватися в кожній країні на політичному, законодавчому, організаційному рівнях з урахуванням її можливостей - економічних, соціальних, культурного розвитку, історичних традицій, світового досвіду підтримки молоді. Цей досвід у першу чергу вимагає, щоб до процесу соціалізації молодих людей, вирішення їхніх соціальних проблем активно підключалася сама молодь, її громадські організації.

Зростання ролі молоді в суспільному житті в міру його ускладнення та інтенсифікації - загально соціологічний закон, який діє в будь-якому суспільстві. Молодь в ряду інших соціальних суб'єктів, виконує одну виняткову функцію - вона є провідником нових ідей, ініціатив, виступає носієм найновіших знань. Як підкреслював німецький соціолог К. Менерт, роль молоді в сучасному історичному процесі полягає в кристалізації цінностей майбутнього. Молодь має підвищену здатність до творчості, більш розкуту, вільну від догм мислення, загострену уяву, прагнення фантазувати. В ній більш гостра пам'ять, яка не обтяжена вагою старої, непотрібної, а часто шкідливої інформації. Молодь за своєю природою, як правило, є противником консерватизму и застою.

Метою дослідження є комплексний аналіз молодіжних західноєвропейських рухів 60-90-их років ХХ століття.

Об'єктом дослідження виступає культура Західної Європи XX століття.

Предмет дослідження - молодіжні рухи Західної Європи 60-90-х років ХХ століття.

Територіальні межі дипломної роботи охоплюють території держав Західної Європи.

Хронологічні межі окреслені 60-90-ми роками ХХ століття. Нижня хронологічна межа обумовлена появою та піднесенням найпотужніших молодіжних рухів Західної Європи. Верхня хронологічна межа обумовлена спадом їх популярності.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання дослідження:

- вивчити поняття молодіжної субкультури та її вплив на загальну культуру;

- дослідити контркультурні молодіжні рухи як соціально обумовлений феномен;

- проаналізувати причини піднесення молодіжного руху в 60-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи;

- дослідити ідейні витоки молодіжного руху 60-90-их рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи;

- визначити причини занепаду старих і появу нових молодіжних рухів в 90-их роках ХХ ст. в країнах Західної Європи.

Історіографія дослідження. Історіографію досліджуваної теми доцільно поділити на три групи. До першої варто віднести праці радянських авторів. Друга група являє собою доробок дослідників з країн Західної Європи та США. Нарешті, до третьої групи належать праці українських та російських авторів пострадянської доби.

Багато займалися проблемами молодіжного руху на Заході радянські дослідниці К. Мяло[47, 48, 49, 50] та М. Новінська[51, 52]. Перша в своїх чисельних публікаціях зупинялась на окремих аспектах молодіжного руху, зокрема, висвітлила деякі ідейні положення «нових лівих» та студентських радикалів [49, 50], проаналізувала події «паризького травня» 1968 р. у Франції [47]. У більш пізній роботі «Під прапором бунту» [48], яка стала підсумком багаторічного наукового пошуку, автор розширила та узагальнила попередні напрацювання з проблем розвитку молодіжного руху в 50 - 70 рр. Згадана вище науковець М. Новінська власні дослідження феномену молодіжного руху 60-х рр. географічно обмежила Сполученими Штатами Америки. Багато уваги вона приділяла аналізу соціальнопсихологічних особливостей учасників руху, спираючись при цьому на результати декількох соціологічних опитувань молоді в цій країні [51, 52].

Не може не викликати поваги спроба В. Худавердяна [78] та П. Решетова [58, 59, 60] зосередити в своїх дослідженнях увагу, з-поміж іншого, на питанні соціально-психологічних особливостей молоді, зокрема дослідити саме вплив проблеми «батьків і дітей» на піднесення молодіжної активності у 60-ті рр.

Серед питань молодіжного руху 60-90-х рр., які займали чільне місце в радянських дослідженнях, чимало уваги приділялось аналізу причин його піднесення. Основними з них називались насамперед зміни у становищі студентства зокрема та інтелігенції й службовців в цілому в контексті об'єктивних соціальноекономічних зрушень, що мали місце у західному суспільстві протягом 50-х рр.

Друга група праць являє собою напрацювання дослідників з країн Західної Європи та США, що цілком виправдано, адже феномен молодіжного протесту розгортався саме в межах західного суспільства. Основний масив використаних у даному дослідженні робіт належить англомовним дослідникам зі США та Великої Британії, меншою мірою - західнонімецьким, французьким та італійським науковцям та журналістам. Зразком таких робіт можуть слугувати праця західнонімецьких журналістів, спеціалістів з молодіжних питань, що співробітничали в друкованих органах Німецької компартії. Прикладом нищівної критики молодіжного та студентського руху є публікація консервативного науковця Р. Нісбета, колишнього викладача університету в Берклі, який, ставши безпосереднім свідком ексцесів молодіжного протесту 60-х рр., надовго зберіг своє вороже ставлення щодо останнього.

Третя група праць стосується розробки проблеми у сучасній українській та російській історіографії. У даному контексті необхідно підкреслити, що і в радянській період українські науковці приділяли проблематиці молодіжного руху надзвичайно мало уваги. З кінця 80-х рр. науковий інтерес до названої теми практично вщух взагалі. У 1993 р. в Запорізькому державному університеті була захищена кандидатська дисертація Ю. Темірова «Теорія і практика лівого радикалізму в студентському русі у Великобританії у другій половині 60-х рр. ХХ ст.» [70]. Неможливо обминути увагою працю чернівецького дослідника, доктора філософських наук В. Павловського «Основи ювентології» [52]. Остання являє собою першу в Україні монографію з інтегральної науки про молодь, у якій зроблена спроба на основі узагальнення філософських, природознавчих, соціологічних, економічних, політологічних та психологічних знань дати цілісну картину життєдіяльності молоді як суспільної вікової групи.

Отож, можна констатувати наявність чималої кількості літератури, яка торкається різних аспектів досліджуваної нами теми. Водночас, правомірно говорити про відсутність сучасних узагальнюючих досліджень проблеми молодіжного руху в країнах Заходу як цілісного історичного явища. Особливо це стосується української історіографії. Тому можна зробити висновок, що сьогодні назріла потреба комплексного дослідження даної теми.

Джерельна база. Її основу становлять насамперед твори попередників, лідерів та учасників молодіжного руху 60-90-х рр. в країнах Західної Європи, спогади колишніх активістів та очевидців подій молодіжного протесту. Разом з тим, в дослідженні задіяні праці інтелектуалів (політиків, філософів тощо), які безпосередньо не брали участь у молодіжному русі, однак здійснили суттєвий вплив на формування ідеології молодіжного протесту. Варто підкреслити, що переважна більшість використаних у даному дослідження джерел до 90-х рр. ХХ ст. російською чи українською мовами не видавалась, а тому була недосяжною для радянського масового читача. Враховуючи ж той факт, що оцінки цих джерел, які містяться у роботах вітчизняних дослідників радянського періоду коливаються від іронічно-критичних до відверто негативних, то нова їх інтерпретація стала вимогою часу. При цьому необхідно відмітити вагому роль Інтернет-ресурсів у забезпеченні джерельної бази дослідження [4, 5]. Переважно це сайти, розроблені представниками сучасної російської контркультури, які розглядають учасників молодіжного руху 60-х рр. як своїх попередників.

До джерел варто віднести авторів теорій «сексуальної» та «психоделічної» революцій - В. Райха [11] та Т. Лірі [6,7]. Їхні праці являють собою спроби науково обґрунтувати шляхи подолання обмежень свободи та пізнавальних можливостей індивіда. Писались вони, вочевидь, для принципово різних читацьких аудиторій: якщо праця В. Райха несла на собі відбиток фрейдистської та марксистської філософій і була призначена західним інтелектуалам 20 - 40-х рр., то твори Т. Лірі, змістовно близькі до бітницьких, досить еклектично поєднували дані психології та психіатрії з елементами східних релігійних культів і знайшли свого масового читача в особі представників молодіжних субкультур хіппі та «психоделістів». Аналіз робіт названих авторів дозволяє глибше зрозуміти суть теорій «сексуальної» та «психоделічної» революцій, основні положення яких у дещо вульгаризованому вигляді стали невід'ємними складовими молодіжної контркультури 60-х рр.

Надзвичайно важливими джерелами для дослідження ідейних витоків молодіжного руху 60-90-х рр. є теоретичні праці «нових лівих». У даному дисертаційному дослідженні останні представлені мислителями Франкфуртської соціологічної школи Е. Фроммом [17] та Г. Маркузе [8].

Практична значимість дослідження. Дослідження питань суті молоді як великої, важливої соціально-демографічної групи, характеру і особливостей молодіжного руху в реалізації молодіжної політики має велике теоретичне та практичне значення. З одного боку, вивчення українськими науковцями проблем історії та сучасного стану як у світі в цілому, так і в Україні зокрема, молодіжного руху, державної молодіжної політики, особливо конкретних її аспектів, перебуває в зародковому стані. Нечіткість уявлень щодо внутрішнього стану, організаційної структури молодіжного руху, відсутність домовленості щодо суті термінології, якою користуються в політичних документах, у наукових дискусіях, у публіцистиці часто призводить до неоднозначності, а інколи й помилковості в його оцінках, дослідженнях місця і ролі цього складного соціального явища в житті суспільства.

Матеріали дослідження можуть слугувати основою для подальших наукових досліджень з проблем молодіжної культури.

Структура роботи складається зі вступу, 2 розділів і 5 підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури (78 найменувань).

субкультура молодь соціальний

Розділ 1. Поняття молодіжної культури як контркультурного та субкультурного явища

1.1 Молодіжна субкультура та її вплив на загальну культуру

Молодіжний рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь із суспільством. У рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але й самореалізовується. Молодіжний рух є середовищем, в якому йде формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому. Тому дуже важливо, щоб молодіжний рух як сукупність різних організацій, неформальних об`єднань, течій являв собою активну складову громадянського суспільства з дієвими механізмами саморегуляції, самоорганізації та контролю, що дозволить й надалі розвивати українські демократичні інститути [5, 86].

Особливості розвитку молодіжного руху, його організованого сегменту визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державної політики до потреб молоді. Від цього залежить: спрямованість молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та ступінь їхньої політизованості; поширення неформальних рухів та популярність субкультур у молодіжному середовищі.

У вітчизняному суспільствознавстві довгий час молодь не розглядалася як самостійна соціально-демографічна група. Виділення такої групи не укладалося в існуючі подання про класову структуру суспільства, і суперечила офіційній ідеологічній доктрині про його соціально-політичну єдність [4, 430].

Одне з перших визначень поняття «молодь» було дано в 1968 р. В. Т. Лисовським: «Молодь - покоління людей, що проходять стадію соціалізації, що засвоюють, а в більш дорослий вік вже засвоїла, освітні, професійні, культурні й інші соціальні функції; залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років»[45, 73].

Пізніше більше повне визначення було дано І. С. Коном: «Молодь - це соціально-демографічна група, виділювана на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану й обумовлених тим і іншим соціально-психологічних властивостей. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу й залежать від суспільного ладу, культури й властивих даному суспільству закономірностей соціалізації» [34, 39].

Сьогодні вчені визначають молодь як соціально-демографічну групу суспільства, яку виділяють на основі сукупності характеристик, особливостей соціального стану й обумовлених тими або іншими соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в суспільстві.

Під культурою розуміються переконання, цінності й спільні ідеї, які є загальними для певної групи людей і служать для впорядкування досвіду й регулювання поводження членів цієї групи. Відтворення й передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації - засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів попередніх поколінь.

Система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості суспільств, називається субкультурою.

Субкультура (від лат. sub - під й culture - культура) - сукупність специфічних соціально - психологічних принципів, що впливають на стиль життя і мислення певних номінальних і реальних груп людей, і що дозволяють їм усвідомити і затвердити себе в якості «ми», відмінного від «вони» - решти представників соціуму [34, 50].

Субкультура - це автономне відносно цілісне утворення. Вона включає ряд більш менш яскраво виражених ознак: специфічний набір ціннісних орієнтацій, норм поведінки, взаємодії і взаємин її носіїв, набір джерел інформації, яким віддається перевага, своєрідні захоплення, смаки і способи проведення вільного часу, жаргон, фольклор.

Соціальною базою формування субкультури є вплив таких чинників, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають відмови від національної культури, прийнятої більшістю, вони виявляють лише деякі відхилення від неї. Проте більшість, як правило, відноситься до субкультури з несхваленням або недовірою [65, 39].

Єдиної усталеної системи поглядів на явище субкультури на сьогодні немає. Кожна наука поняття «субкультура» інтерпретує й описує з позицій своїх предмета та методології. Тому в науці сформувалася низка найпоширеніших підходів до вивчення та опису цього явища.

Вона формується під впливом таких факторів, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають повну відмову від національної культури, прийнятої більшістю, вони виявляють відхилення від неї. Однак більшість, як правило, ставиться до субкультури з несхваленням або недовірою.

Типологізація підходів вивчення субкультур:

Системно-динамічний підхід полягає в поданні субкультури як складної системи, що зазнає фазових перетворень.

Синергетичний підхід описує взаємодії субкультур як такий процес, що розгортається хаотично. У цьому процесі одні субкультури посилюються (кооперативний ефект), а інші гаснуть [67, 388].

Інформаційний підхід подає образ культури (субкультури) як поєднання соціальних феноменів з інформаційними, де колективна свідомість (що несе в собі духовні цінності) формується в процесі передавання інформації від індивіда до індивіда, а ЗМІ (телебачення, радіо, преса) активно впливають на цей процес.

Генетичний підхід полягає в ототожненні системи духовних цінностей з набором генів.

Ієрархічний підхід інтерпретує культуру як ієрархічно організовану систему, в котрій культури вищого рівня розвиваються за своїми законами, відмінними від законів нижнього рівня.

Трофічний підхід дотримується принципу: верхній рівень розвивається за рахунок нижнього. Трофічні рівні вибудовуються в ланцюжок, початком якого є перетворення світу людських почуттів в образи мислення. Екологічний підхід розглядає субкультурні спільноти як цілісні утворення в широкому соціокультурному середовищі [45, 92].

Епідеміологічний підхід уподібнює процес формування субкультур поширенню інфекційної хвороби: збудник - соціальний міф, формуючись у масовій свідомості, передається від індивіда до індивіда, охоплюючи масу вразливих.

Когнітивний підхід полягає в уявленні про субкультуру як систему пізнавальних теоретичних конструктів, крізь призму яких сприймається навколишня дійсність.

Окрім вищеназваних підходів у межах гуманістичної традиції відомі методологи Шварц і Якобс виокремили два основні напрями, які обирають різні дослідницькі стратегії (парадигми) вивчення та опису субкультури - реконструкція життєвого світу та вивчення соціальних форм. Коротко схарактеризуємо їх. Реконструктивістська стратегія (парадигма) має на меті якнайповніше відтворення світобачення представників певної групи, її картини світу. Основним методом дослідження виступає феноменологія. В межах цієї стратегії вирізняють ще два напрями (феноменологічні моделі): сцієнтизм та екзистенціалізм. З позицій сцієнтизму, всі люди мислять приблизно за одними принципами - згідно вимогам наукової методології, висувають та перевіряють гіпотези, створюють теорії та фальсифікують їх [34, 73]. Весь життєвий світ тут можна уявити як сукупність знань, котрі розвиваються згідно законів розвитку наукового знання. Протилежним є екзистенційний напрям. Основну увагу тут приділяють аспектові емоційних переживань, а не мислиннєвим структурам, як у сцієнтистів.

Стратегія, що вивчає соціальні форми (інструктивістська парадигма), має на меті вивчення правил, котрі дають змогу самому досліднику стати членом даної субкультури. Форми становлять типові взірці соціальної взаємодії, такі, як привітання або залицяння. Форми задаються правилами, що визначають, які ходи припустимі в цій грі, а які ні, однак партії, що складаються з ходів, є результатом творчості самих учасників. Вивчаються саме ігри та правила мислення й дії, що утворюють їх. Символічні системи виникають як засіб адаптації до навколишньої дійсності та вирішення нагальних проблем; «ці системи передаються в ході інкультурації передусім як інструкції з поведінки в деяких проблемних ситуаціях. Більшість «субкультур» (хоч би що це слово означало) не мають повних текстів, котрі б передавали загальний світогляд їх учасників, однак всі вони роз'яснюють новачкам, як їм себе поводити та як їм себе почувати» [23, 72].

Звісно, вся сукупність наукових підходів не обмежується цим переліком, але ці підходи є найбільш поширеними і саме на їх основі здійснюються спроби типологізації та інтерпретації субкультур.

Іноді група активно виробляє норми або цінності, які явно суперечать пануючій культурі, її змісту й формам. На основі таких норм і цінностей формується контркультура. Відомий приклад контркультури - «хіпі» 60-х років.

Під молодіжною субкультурою розуміється культура певного молодого покоління, що має спільний стиль життя, поведінку, групові норми, цінності і стереотипи.

Існує думка, що аполітичність молоді закономірний результат надмірного ідеологічного виховання минулих років, а активна політизованість межує із соціологією. Навряд чи можна погодитися з подібною позицією: якщо в стабільному суспільстві пріоритети приватного життя закономірні й природні, то в ситуації системної кризи соціальна індиферентність молоді може мати необоротні наслідки для майбутнього країни. Не менш тривожно й те, що політизація окремих груп молоді здобуває риси політичного й національного екстремізму [45, 82].

Протиставлення образів «ми» і «вони» традиційна, досить згадати хоча б хрестоматійний роман І. С. Тургенєва «Батьки й діти». Однак сьогодні в молодого покоління нерідко виливається в повне заперечення всіх «батькових» цінностей, включаючи історію власної держави. Ця позиція особливо уразлива, якщо мати на увазі власну аполітичність молодих людей, їх відстороненість від участі в рішення соціальних проблем для суспільства, а не тільки для себе. Особливо виразно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому змісті) стереотипів молоді: є «наша» мода, «наша» музика, «наше» спілкування, а є - «батькове», що пропонується інституціональними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури - це культурне відчуження [46, 90].

Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління здобуває помітні контркультурні елементи: дозвілля, особливо юнацтвом, сприймається як основна сфера життєдіяльності, і від задоволеності їм залежить загальна задоволеність життям підлітка. Загальна освіта для школяра й професійне для студента як би відходять на інший план перед реалізацією економічних («заробляти гроші») і дозвілевих («цікаво провести вільний час») потреб.

Поряд з комунікативною (спілкування із друзями) дозвілля виконує в основному рекреативну функцію (біля однієї третини старшокласників відзначають, що їхнє улюблене заняття на дозвіллі - «нічогонероблення»), у той час як пізнавальна, креативна й евристична функції не реалізуються зовсім або реалізуються недостатньо.

Цінності національної культури, як класичної, так і народної, витісняються схематизованими стереотипами-зразками масової культури, орієнтованими на впровадження цінностей «американського способу життя» у його примітивному й полегшеному відтворенні. Улюбленими героями й деякою мірою зразками для наслідування стають, за даними опитувань, героїні так званих «мильних опер» (для дівчат) і «бойовиків» типу Рембо (для юнаків). Індивідуальне поводження молодих людей проявляються в таких рисах соціального поводження, як прагматизм, жорстокість, прагнення до матеріального благополуччя на шкоду професійної самореалізації. Споживання проявляється як у соціокультурному, так і в евристичних аспектах. Ці тенденція присутня в культурній самореалізації учнівської молоді, що побічно обумовлено й самим потоком переважної культурної інформації (цінності масової культури), що сприяє фоновому сприйняттю й поверхневому закріпленню її у свідомості [56, 80].

Вибір тих або інших культурних цінностей найчастіше пов'язаний із груповими стереотипами досить твердого характеру (не згодні з ними легко попадають у групу «інакших»), а також із ієрархією цінностей престижу у неформальній групі спілкування.

Групові стереотипи й ієрархія цінностей престижу обумовлені статевою приналежністю, рівнем достатку, місцем проживання й національністю реципієнта.

Культурний конформізм у рамках неформальної групи проявляється від більш м'якого в середовищі студентської молоді до більш агресивного в середовищі учнів середньої школи. Крайнім напрямком цієї тенденції молодіжної субкультури є так звані «команди» із твердою регламентацією ролей і статусів їхніх членів.

Дані досліджень показують, що самореалізація молоді в дозвіллі здійснюється поза установами культури. Народна культура (традиції, звичаї, фольклор і т.п.) більшістю молодих людей сприймається як анахронізм. Спроби внесення етнокультурного змісту в процес соціалізації в більшості випадків обмежуються прилученням до православ'я, тим часом як народні традиції, безумовно, не обмежуються одними лише релігійними цінностями. Крім того, етнокультурна само ідентифікація складається насамперед з формування позитивних почуттів у відношенні до історії, до традицій свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов'ю до Батьківщини». Виникнення такої, а не іншої, із зазначеними особливостями молодіжної субкультури обумовлено цілим рядом причин, серед яких найбільш значимими представляються наступні [45, 72].

Молодь, живе в загальному соціальному й культурному просторі, тому криза суспільства і його основних інститутів не могла не відбитися на змісті й спрямованості молодіжної субкультури. Яке суспільство - така й молодь, отже, і молодіжна субкультура.

Криза інституту родини й сімейного виховання, придушення індивідуальності й ініціативності дитини, підлітка, юнака як з боку батьків, так і педагогів, всіх представників «дорослого» світу. Це приводить, з одного боку, до соціального й культурного інфантилізму, а з іншого боку - до прагматизму й соціальної не адаптованості й до проявів протиправного або екстремістського характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь.

Комерціалізація засобів масової інформації, якоюсь мірою й всієї художньої культури, формує певний «образ» субкультури не в меншому ступені, чим основні агенти соціалізації - родина й система утворення. Адже саме перегляд телепередач поряд зі спілкуванням найпоширеніший вид самореалізації в дозвіллі. У багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру.

Молодіжна субкультура є перекручене дзеркало дорослого миру речей, відносин і цінностей. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління у хворому суспільстві не доводиться, тим більше що й культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також постійно знижується. Спостерігається тенденція до дегуманізації й деморалізації в мистецтва, що проявляється, насамперед, у приниженні, деформації й руйнуванні образа людини. Зокрема, це фіксується в збільшенні сцен і епізодів насильства й сексу, у посиленні їхньої жорстокості, натуралістичності (кінематограф, театр, рок-музика, література, образотворче мистецтво), що суперечить народній моральності й впливає на молодіжну аудиторію. Негативний вплив на аудиторію ескалації сцен насильства й сексу в кіно, на телебаченні й відео доводиться численними дослідженнями [34, 93].

Субкультури - невід'ємна частина людства, й особливо саме молодої частини суспільства, тому що людині треба себе само реалізовувати в усіх аспектах соціального та особистого життя, а для молоді ще й треба бути не таким як всі, щоб показати свою уявну незвичайність та особливість. Тому кожен намагається вибрати для себе ту надзвичайно цікаву, або потрібну групу, суспільство яке має такі ж самі, або схожі за сенсом, ідеї, цілі, спосіб життя та наміри дій. Як видно з вище сказаного то субкультури бувають різних видів та соціального, асоціального та антисоціального напрямків ідеології та спрямованості цілей та напрямків діяльності.

З наведеної інформації видно, що в історії людства, тобто соціального суспільства як такого, завжди були прояви альтернативних культур і об'єднань «інакомислячих», які в своєму загалі ці культури й культивували. У субкультур, як мабуть і у всього сущого є добрів й погані сторони. До добрих мабуть можна віднести те, що коли є різні «під культури», то вони розвивають суспільство різноманітно, не шаблонно, у кожного індивіда є вибір бути з людьми які поділяють його ідеї, спілкуватися за спільними інтересами, робити спільну справу. Це хоч і здається відокремленням від загального суспільства, але вони все одно об'єднують. До поганих сторін відноситься те, що най частіше за все ці субкультури, які з'являються в «неформальних» середовищах, носять негативний характер цілей і намірів [33, 90].

Найяскравішими представниками субкультур і неформальних об'єднань є представники молоді, підлітки віку старшокласників, та студентське юнацтво. У цих двох типів в різних ступенях є жагуча потреба бути поміченими усіма навколо, у підлітків йде період становлення зовнішніх орієнтирів дорослого життя й бачення себе в ньому, у юнацтва вже складені поверхневі зовнішні враження про дорослий світ, але вони ще не знайшли себе в ньому, й таким чином кожен з них будучи часткою якоїсь не звичайної, «неформальної» групи відчуває себе незвичайним, відчуває свою певну значимість для оточуючих його в цій групі однодумців, чого так потребує їхнє внутрішнє єство.

Субкультури можуть значною мірою впливати на багато аспектів суспільного життя, наприклад, радикально налаштовані неформальні об'єднання з політичними які не згодні з ідеями своїх опонентів можуть зробити масові заворушення, мітинги, блокування інфраструктур. Або, група охорони пам'яток культури та архітектури зберегла давній музей, або замок, експонатами того часу, всі ці групи мають свій вплив на загал, а з іншої сторони самі ж його і складають [12, 68].

Вивчення типів і видів субкультур та поведінки в суспільстві, яка відхиляється від норми, в соціологічному вимірі, просто необхідна, для того, щоб бачити розвиток та відхилення суспільства в культурній, мистецькій, політичній, соціальній та інших сферах, для зібрання інформації та прогнозування, передбачення загальносуспільних настроїв громадськості.

1.2 Контркультурні молодіжні рухи як соціально обумовлений феномен

У сучасній культурології та соціології поняття контркультури використовується у двох значеннях:

по-перше, для позначення соціально-культурних установок, що протистоять фундаментальним принципам, які панують у конкретній культурі;

по-друге,воно ототожнюється з західною молодіжною субкультурою 60-х років, що відбила критичне ставлення до сучасної культури і відкидання її як «культури батьків». Молодіжна субкультура загальне позначення різнорідних за ідейно-політичної орієнтації цінностей певних груп молоді («нові ліві», хіпі, бітники та ін.), що протиставляються офіційним цінностям. Цей протест приймає різні форми: від пасивних до екстремістських; загальнодемократичні цілі нерідко поєднуються з анархізмом, радикалізмом, релігійними пошуками.

Контркультура - в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть «офіційній» традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін «контркультура» вживається для означення форми протесту проти культури «батьків», що поширилася серед частини американської молоді в 60-х - на початку 70-х років XX ст. (контркультура 60-тих) [45, 90].

Хоча різні контркультурні підтечії існували в багатьох суспільствах, тут термін стосується саме феномену, що досяг критичної маси, розцвітав та зберігався і розвивався протягом довгого часу. Контркультурний рух виражав етнос, прагнення, та мрії певної частини населення протягом ери соціального вияву цайтгайсту.

Поняття «контркультура» з'явилося в західній літературі в 1960 р., відбивши ліберальну оцінку ранніх хіпі та бітників. Вперше термін «контркультура» вживається у книзі Теодора Роззака 1968 року «Створення контркультури: Рефлексії над технократичним суспільством та його юною опозицією», який спробував об'єднати різні духовні впливи, спрямовані проти панівної культури, в якийсь відносно цілісний феномен - контркультуру [80, 56].

Ознайомлення з працями теоретиків контркультури, наприклад Герберта Маркузе та Жан-Поля Сартра, дає можливість ширше уявити її соціально-історичний зміст.

Термін «контркультура» використовується для позначення соціально-культурних установок, що протистоять принципам «базової» культури. Сучасний культуролог на проблемі контркультури утримує той парадокс, що цінності і ідеали, народжені на гребені антибуржуазних виступів 60-х років, не розчинилися в громадському світосприйнятті наступних десятиліть. Самі молодіжні рухи після свого піку незабаром пішли на спад, ліворадикальний тип свідомості став втрачати масово-соціальну опору, придбав несподівані модифікації. Проте життєві орієнтації, придбані молоддю в процесі боротьби з істеблішментом, не зникли. Вони увійшли в плоть і кров сучасної культури Заходу.

Контркультура позначає таку субкультуру, що не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, перебуває в конфлікті з пануючими цінностями. Субкультура терористів протистоїть людській культурі, а молодіжний рух хіпі в 60-х роках XX ст. заперечував пануючі в суспільстві цінності: старанну працю, матеріальний успіх і наживу, конформізм, сексуальну стриманість, політичну лояльність, раціоналізм. Контркультурами були раннє християнство на початку нової ери, релігійні секти, середньовічні утопічні комуни, ідеологія більшовиків [49, 72].

Поява контркультурних тенденцій викликається різними механізмами. По-перше, вони там, де панівна культура не повною мірою відповідає реаліям нової доби. Тому контркультура постає як заперечення застарілих культурних форм, як запровадження нових форм. По-друге, одним з рушіїв формування контркультурних тенденцій є потреба у самоствердженні. Для самоствердження в пануючій, дорослій культурі потрібно пройти багато тривалих, складних щаблів, витримати жорстку конкуренцію.

Контркультурні рухи розпочинаються з заперечення існуючої культури, яка оголошується нісенітницею, мотлохом. Найчастіше носіями контркультурних тенденцій виступає молодь. Інколи у тому, щоб зайняти чільне місце у контркультурному середовищі, треба просто активно заперечувати існуючу культуру, щось пропонуючи замість.

Часто носіями контркультурних тенденцій виступає злочинний світ, що активно заперечує пануючу культуру, який кидає їй виклик на усіх напрямах.

Можна окреслити кілька причин виникнення та масового розгортання молодіжної контркультури. По-перше, це - забезпечений в результаті модернізації західного суспільства на основі НТП перехід від «економіки убозтва» до «економіки достатку» (Ф. Слейтер). На думку американського філософа Ф. Слейтера, на Заході (особливо - в США) після другої світової війни, в умовах революційного впливу НТП на систему суспільного виробництва, позначилося протиставлення ціннісних орієнтирів довоєнного покоління «батьків» і післявоєнного покоління «дітей», оскільки «старше покоління виходить з економіки убозтва, а молодше - з економіки достатку, надлишку». Високий рівень життя провідних країн Заходу, на основі наукомісткої «економіки достатку», викликав у них ціннісно-світоглядний конфлікт поколінь «батьків і дітей» [34, 70].

Виробничо-технологічні зрушення в країнах Заходу дозволили «видалити значну частину молоді за межі ринку праці, з поля дії трудової етики і створили сектор «верхньосереднього класу» з «вторинною» (альтернативною) системою цінностей». Соціальною базою контркультури виступив студентський інтелігентський прошарок «верхньосереднього класу», його інтелектуальне субкультурне середовище. «Дитинство майбутніх бунтарів відбувалося в унікальних умовах свободи від обмежень, пов'язаних з долученими до трудових турбот батьків. Гуманістичний скептицизм, прищеплений молодим людям в сім'ї, в поєднанні зі знеціненням зовнішніх нагород у «суспільстві достатку», послабив імпульси до вертикального просування». Так виник «класичний молодіжний рух індустріально-розвинених країн Заходу, що проголосив демократичні гасла антиавторитаризму, рівності, соціальних перетворень і моральну перевагу молоді» [43, 89].

Другою причиною виникнення руху контркультури стало широке поширення системи вищої освіти. Університети як джерела знань і науково-технічних інновацій в епоху модернізації почали грати найважливішу роль у всьому соціальному житті. Університети набувають провідну роль у розвитку «вищої» культури у США та Європі, остільки тенденції, що існують всередині університетів, стають тенденціями всього інтелектуального життя. Не випадково протагоністом контркультури виступили студенти з сімей американського і західноєвропейського «верхньосереднього класу». Поширення вищої освіти і призвело до виникнення соціального прошарку, що прищеплювало своїм синам і дочкам цінності і риси характеру, що розходяться з вимогами домінуючої культури. Достаток підірвав мотивації до вертикального просування, в результаті виник новий соціальний тип, нова субкультура молоді - «гуманістична молодь» [39, 53].

Третьою причиною руху контркультури є бурхливий розвиток технічних засобів масової комунікації або мас-медіа, що призвело до зростання динаміки соціокультурного життя на Заході, в результаті чого молодь виявилася втягнутою в його орбіту. Зростання соціокультурної динаміки суспільного життя під впливом мас-медіа відбувалося у «тимчасових рамках» одного покоління (50-ті - 60-і рр.. XX століття). Нові інформаційні технології як засіб масової комунікації стали (вперше в історії) робити визначальний вплив на соціалізацію молодого покоління. Це особливо стосувалося телебачення, з широким розповсюдженням якого, на думку канадського філософа М. Маклюена, людство вступає в нову - «електронну еру» багатовимірного сприйняття світу. Тому контркультуру можна представити як закономірний соціокультурний феномен, що виражає енергію молодіжної соціалізації, викликану прагненням сучасної молоді зайняти місце «старшого покоління», прийнявши на себе його соціальні функції і наповнивши їх новим змістом і сенсом [43, 92].

Значно більші масштаби та глибину контркультурні тенденції придбали у 1960-і рр., коли США вирували від негритянського руху на захист цивільних прав, руху протесту проти війни у В'єтнамі, студентського руху. Соціальний та політичний протест, що часом переростав у відкритий бунт, переростав в протест культурний.

Саме в 1960-ті рр. контркультура виявилась у елітарних університетах Західної Європи. У найбільш послідовній формі контркультура проявилася у русі хіпі. На місце пануючого культу грошей, матеріального добробуту, вони висунули культ простоти. На місце конформізму як цінності прийшла висока оцінка здібності бути несхожим на інших, жити, як живеться, не озираючись на оточуючих. Ця революція цінностей потягнула у себе і революцію у стилі споживання. Джинси, які колись в Америці були робочим одягом, стали залучатися заможними студентами як повсякденний, або навіть вихідний одяг, у якому відвідували університет, гуляли вулицею, ходили на концерти. Цінувались не просто джинси, а терті до дір. Хіппі запровадили моду на довге волосся у чоловіків. Розплетене жіноче волосся з атрибуту спальні стало вихідною зачіскою. У використання ввійшли грубі черевики робочого і вільного солдатського типів. У цей час вперше у цивілізованій історії Заходу жінки оголили на загальний огляд коліна, одягнувши шокуючі міні-спідниці. Повсюдним стало носіння дівчатами штанів, особливо у громадських місцях. Тверезості як нормі життя було протиставлене вживання наркотиків. У моду ввійшла музика, що різала слух старшого покоління. Хіппі захоплювалися жебрацтвом. У разі, коли Америка кликала молодь на подвиг у війні проти комунізму у В'єтнамі, гаслом хіпі стало «Займайтеся коханням, а не війною». Елементом контркультури стала так звана «сексуальна революція», що означала ломку вікових табу на сексуальні стосунки. З того часу ходити обіймавшись, цілуватися на дворі, кохатися поза шлюбом стало атрибутом нової субкультури [45, 78].

Бізнес зустрів контркультуру як черговий виток у розвитку від попиту й відреагував випуском відповідних товарів. Молодь захоплювалася читанням Маркса, кубинського революціонера Че Гевари, алжирського революціонера і публіциста Фаннона - з'явилися масові публікації їхніх навчальних робіт. Виробництво джинсів поставили на потік; тим більше, виробники стали пропонувати відразу терті і діряві джинси. Ринок завалили грамплатівками з рок-музикою. Тіньовий ринок відреагував масовою пропозицією різноманітних наркотиків.

У кінцевому підсумку, за лічені роки контркультура була комерціалізована. Її експлуатація принесла казкові прибутки фірмам, які вчасно відкинули ідеологічні і культурних бар'єри і пішли назустріч смакам, що здавалися більш як безглуздими. Елементи контркультури були інтегровані у пануючу культуру: президент, банкір в джинсах стали цілком нормальним явищем.

Отже, контркультура об'єднує концепції, які утворюють еклектичну суміш з різних понять екзистенціалізму, фрейдизму, вульгаризованого марксизму, руссоїзму, анархізму, цинізму, східної філософії та релігії.

Феномен контркультури існує на межі, яка розділяє всю множинність варіантів субкультур та прояви молодіжних культур.

Розділ 2. Молодіжні рухи 60-90-х років ХХ століття, їх витоки, специфіка і значення

2.1 Піднесення молодіжного руху в 60-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи

Проблема причин активізації молодіжного радикалізму, що мав місце в країнах Західної Європи та США в другій половині 60-х рр. ХХ ст., яка привертала прискіпливу увагу сучасників, і не лише дослідників, але й політиків, митців, просто пересічних громадян того часу, і нині становить неабиякий інтерес.

Сьогодні нас, як і наприкінці 60-х, цікавить питання, що ж саме викликало такий небувалий доти спалах активності молоді, зокрема студентства, які поставили собі за мету докорінно змінити все - від головних засад західної цивілізації та культури до внутрішнього світу кожного окремого індивіда. Відповідь, на нашу думку, доцільно шукати у сукупності процесів та явищ, що відбувалися в країнах Західної Європи та США після Другої світової війни.

Молодіжний рух другої половини 60-х рр., з одного боку, спричинив гостру політичну кризу в багатьох західних державах, а, з іншого, став результатом і проявом глибокої кризи основних соціальних (світоглядних, культурних, освітньо-виховних тощо) цінностей суспільства. Його лідери та активісти прагнули змінити суспільство з усіма складовими - інститутами влади, традиціями, освітою та культурними надбаннями тощо, змінити від головних засад західної цивілізації та культури до внутрішнього світу кожного окремого індивіда. Натомість вони пропонували суспільству в якості альтернативи новий тип молодої людини з особливими молодіжною ідеологією та світоглядом, специфічними і притаманними лише їй стилем життя, поведінкою, зовнішнім виглядом тощо.

Проблема причин активізації молодіжного радикалізму, що мав місце в країнах Західної Європи та США в другій половині 60-х рр. ХХ ст., яка приверталаприскіпливу увагу сучасників, і не лише дослідників, але й політиків, митців, просто пересічних громадян того часу, і нині становить неабиякий інтерес.

Сьогодні нас, як і наприкінці 60-х, цікавить питання, що ж саме викликало такий небувалий доти спалах активності молоді, зокрема студентства, які поставили собі за мету докорінно змінити все - від головних засад західної цивілізації та культури до внутрішнього світу кожного окремого індивіда. Відповідь, на нашу думку, доцільно шукати у сукупності процесів та явищ, що відбувалися в країнах Західної Європи.

Говорячи про зародження та розвиток молодіжних радикальних субкультур 60-х рр., дослідники зазначав, що у післявоєнній Америці принаймні три чинники відіграли найважливішу роль у формуванні поглядів юного покоління: економічне зростання, демографічний вибух (період «бебі-бума» 1946-1964 рр.) і широка експансія системи освіти в сукупності з новими підходами в галузі педагогіки та дидактики [72, 141]. Прискіпливий аналіз передумов та причин розгортання молодіжного руху другої половини 60-х рр. ХХ ст. дозволяє погодитись з таким твердженням, поширивши його на країни світу в цілому.

При дослідженні спалаху молодіжного радикалізму в другій половині 60-х рр. особливу увагу варто відвести двом суттєвим рисам, що значною мірою зумовили специфічність даного руху, його неподібність до інших (наприклад, робітничого чи селянського). По-перше, його найвище піднесення відбулося не в період економічної кризи, а, навпаки, під час найсприятливішої за попередні 20 років економічної кон'юнктури і підвищення життєвого рівня населення. Зокрема, у Франції протягом 60-х рр. реальні прибутки населення зростали в середньому на 5% за рік; за 10 років вдвічі збільшилося число власників автомобілів, подвоїлась кількість пральних машин у приватних домах тощо [9, 18]. Це ж саме стосується і Західної Німеччини та інших країн [13, 11].

Друга характерна риса полягала в тому, що основу молодіжного руху 60-х рр. складала переважно молодь з цілком забезпечених, навіть багатих буржуазних прошарків. Алогічні властивості молодіжного руху другої половини 60-х зумовив комплекс раціональних чинників.

По-перше, свідомість та соціальна психологія молодого покоління 60-х значною мірою сформувалися під впливом бурхливого розвитку західної цивілізації, зокрема, вдосконалення техніки та засобів комунікації. За словами К. Менерта, мільйони людей могли дозволити собі подорожі під час відпусток, які раніше були недоступні навіть для добре фінансово забезпечених людей. Новому поколінню молоді, особливо студентам, нічого не вартувало знайти собі додаткову роботу закордоном, якщо під час відпустки їм не вистачало грошей на мандри [15, 11].

До того ж, суттєво зменшився час, необхідний для подолання дистанцій. Якщо до 1950-х рр. для того, щоб перетнути океан на кораблі, потрібно було як мінімум 4-5 днів, то тепер це стало можливим зробити за 1 день на літаку. Значними досягненнями могла похвалитись автомобільна індустрія: порівняно з 3,6 млн. автомашин, що були у приватному користуванні у передвоєнній Європі та 2,76 млн. у перші післявоєнні роки, з середини 50-х рр. їхня кількість почала зростати настільки швидко, що станом на 1970 рік склала 10478 тис. автомобілів [32, 477]. Швидкий прогрес у розвитку техніки після другої світової війни, особливо транспорту, в поєднанні зі створенням об'єднаної Європейської тарифної системи та скасуванням паспортного контролю на кордонах країн Західної Європи, привели до того, що географічні відстані втратили своє колишнє значення. Захоплення кіномистецтвом, телебаченням та подорожами сприяло розширенню кругозору населення країн Європи, привертало увагу до глобальних проблем людства [33, 477].

Всі ці зрушення у житті пересічної людини та західного суспільства в цілому являли собою перші ознаки процесів глобалізації світу, які найвиразніше проявилися пізніше.

По-друге, поступово відбувалося пом'якшення політичного клімату у європейських країнах. У 40-50-х рр., що пройшли під прапором боротьби спочатку з фашизмом, а потім з комунізмом, ліберальна інтелігенція призупинила критику недоліків західного суспільства, зайнявши не властиву їй позицію захисту status quo. Однак із втратою офіційною антикомуністичною доктриною її ідеологічної сили, ця критика відновилась, більше того - на сцену вийшло нове покоління молодої, скептично налаштованої інтелігенції [29, 187].

На думку дослідника, такі зміни у суспільній свідомості були пов'язані з втратою «комуністичним блоком» своєї монолітності, особливо у Східній Європі, а також з усвідомленням широкими прошарками західної інтелігенції соціально-політичних проблем, що виникали перед «третім світом» [209, 9]. Подібної точки зору дотримувався і К. Менерт, який стверджував, що міжнародна політика розрядки, з одного боку, й конфлікт між СРСР та КНР, з другого, дещо послабили страх перед комуністичним табором і створили передумови для більш критичного ставлення до того, що відбувається вдома [24, 378].

По-третє, економічне піднесення на Заході привело до поширення у свідомості населення настроїв накопичення й споживання; із розвитком науки й технологій на перший план серед явищ суспільного та духовного життя вийшли надраціоналізм, прагматизм та утилітаризм. На державному рівні все було підпорядковано інтересам економічного піднесення, на індивідуальному - досягненню особистої кар'єри та підвищенню матеріального добробуту. Під впливом цих явищ сформувалась свідомість покоління 40-х - так званого «мовчазного покоління», названого так за те, що воно повністю сприйняло офіційні цінності, сформовані «масовою культурою», яка програмувала населення, в тому числі і молодь, на безкінечну гонитву за престижем з усіма його символами. За влучною характеристикою польського дослідника К. Зєльке, «мовчазні» являли собою «покоління бойскаутів і бюрократів» [68, 8].

Все це не могло не сприяти подальшому занепаду духовних та культурних цінностей. І першою на подібні явища відреагувала саме молодь. Потрібно відмітити, що всі дослідники молодіжного руху 50-60-х рр. (і західні, і радянські) одностайні в оцінці глибини світоглядної кризи, що вразила молоде населення західного суспільства, і саме цій кризі відводять одне з визначальних місць серед причин розгортання молодіжного протесту у майбутньому. Так, західнонімецький філософ М. Мюллер підкреслював, що в основі протесту була 2втрата сенсу», коли в умовах безперебійного функціонування виробництва і споживання раптом виникло питання: «Який все це має сенс?» [63, 274-275]. На цьому ж наголошувала і американський соціолог М. Мід: «Раніше мислячі люди запитували себе: чому яприсвячу своє життя? Тепер вони запитують: чи можу я присвятити чому-небудь своє життя» [21, 11-12].

Таким чином, можна стверджувати, що молодіжний протест зростав на ґрунті кризи суспільних цінностей періоду формування постіндустріальної цивілізації. Так, американський дослідник Р. Флекс зазначав, що найважливішою рисою протесту інтелігенції 60-х років було неприйняття капіталістичної культури взагалі, попри обіцянки її матеріального розквіту [19, 252]. У подібному контексті, але більш яскраво й емоційно висловився з цього приводу радянський дослідник М. Хевеши: «Безумовним фактом було те, що вибух протесту проти існуючої системи в 60-ті роки - на початку 70-х пов'язаний був, насамперед, з молодіжним рухом, з маргінальними верствами і групами, що найбільшою мірою висловлювали психологічний протест проти відчуження, духовного поневолення, проти святенництва і лицемірства, які панували в суспільстві, проти всеохоплюючої калькуляції і раціоналізації, бюрократизації, коли не залишається місця спонтанності, іраціонально-міфічному» [65, 328-329]. Відома радянська дослідниця К. Мяло в якості ілюстрації краху ідеалів післявоєнного «суспільства добробуту», наводить один цікавий і дуже образний вислів, узятий з графіті часів «червоного травня» 1968 р.: «Неможливо закохатись у коефіцієнт промислового піднесення» [ 109, 135].


Подобные документы

  • Молодь як соціально-демографічна група: психологічні, філософські та соціологічні інтерпретації. Основні відмінності між поняттями "субкультура молоді" і "молодіжні субкультури". Райтери та растмани як сучасні субкультурні прояви української молоді.

    дипломная работа [91,4 K], добавлен 04.10.2012

  • Соціальні молодіжні проблеми та служби для молоді. Громадські молодіжні об'єднання i цільові комплексні програми. Cуб'єкти та об'єкти соціальної роботи з дітьми i молоддю. Види та форми соціальної профілактики, допомоги (підтримки) молоді та супровід.

    реферат [604,9 K], добавлен 10.08.2010

  • Аналіз типології, причин, проявів, наслідків приналежності підлітків до молодіжних субкультур у Польщі. Ідеологія і антисуспільні форми поведінки таких небезпечних субкультур, як скінхеди, хулігани, шаликівці та сатаністи, які сповідують культ насильства.

    статья [35,5 K], добавлен 31.08.2017

  • Молодь - енергійна та продуктивна частина суспільства, визначення її ролі. Формування життєздатного молодого покоління як складова стратегії розвитку України. Молодіжні проблеми, створення умов та гарантій для всебічного та гармонійного розвитку молоді.

    реферат [11,9 K], добавлен 01.12.2011

  • Молодіжна субкультура в контексті соціокультурного життя суспільства. Неформальні об’єднання як вияв молодіжної субкультури. Витоки та розвиток неформального руху. Моральні переконання, ідеали, самосвідомість і почуття дорослості як новотвори молоді.

    дипломная работа [90,0 K], добавлен 05.11.2010

  • Поняття молодіжної субкультури. Головні характеристики субкультур: специфічний стиль життя і поведінки, наявність власних норм, цінностей, протиставлення себе решті суспільства. Особливості різних напрямків молодіжної субкультури, зовнішньої атрибутики.

    реферат [51,3 K], добавлен 19.04.2015

  • Визначення сутності політичної соціалізації як елементу соціальної структури. Політична культура молоді України та її розвиток в умовах реформ. Роль дитячих та молодіжних об’єднань у процесі політичної соціалізації на прикладі Волинської області.

    контрольная работа [46,4 K], добавлен 21.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.