Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема багатства і бідності в сучасних умовах

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується зламними процесами, що мали негативні соціально-економічні наслідки. Починаючи від падіння тоталітарного режиму і впродовж майже всього періоду розбудови демократичної незалежної держави проблема подолання бідності завжди була політичним трендом державної влади. Соціальний зріз суспільства демонструє, що і на сьогодні вона не лише не подолана, а навпаки в умовах політичної кризи та де-факто стану війни набула ще більшої актуальності, а майнове розшарування в соціумі набуло загрожуючих масштабів. Але окрім соціально-економічного аспекту проблеми багатства і бідності існує її філософська інтерпретація, в якій означене протиставлення є чи не одним з ключових питань діалектики. Вирішення проблеми подолання бідності має абсолютно практичне значення - побудову суспільства загального добробуту, яке здатне досягнути ідеалів сталого розвитку в будь-якому цивілізаційному вимірі. А для цього потрібні не лише засоби практичного характеру, але і теоретико-методологічні інструменти та філософсько-світоглядні орієнтири, які дадуть змогу в комплексі виявити причини, переважно особистісного чи суспільного характеру, які призводять до появи бідності, а також до антагоністичного загострення протиставлення в соціумі різних за статком верств населення. Означене вище обумовлює актуальність обраної для дослідження проблематики.

Ступінь наукової розробки теми. Проблематика співвідношення багатства і бідності, а також пошук шляхів приведення суспільства до рівноважного соціально-економічного стану знайшла своє відображення в працях таких вчених як: Дж. Брейтвейт, Б. Вільяме, П. Гуідічін, О. Левіс, О. Кангас, В.-М. Рітакалліо, Д.-Дж. Боуг, В.-Ф. Оджбон та ін.

Мета дослідження. Метою дослідження є аналіз у філософському виміру проблеми багатства і бідності в сучасних умовах з точки зору вирішення питання щодо можливості подолання останньої.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення таких завдань:

- визначення сутності бідності як суспільного явища;

- детермінація поняття «бідність» у різних філософських концепціях;

- розкриття сутності «багатства» у філософському вимірі»

- визначення видів, типів та моделей бідності як соціально-економічного явища;

- аналіз причини появи бідності та пошук шляхів її подолання.

Гіпотеза дослідження полягає у доведенні що остаточного вирішення проблеми бідності та багатства в сучасному суспільстві не вбачається за можливе, через що єдиним об'єктивним вектором його розвитку є прагнення до стану суспільного добробуту як певного збалансованого стану.

Об'єктом дослідження є існування проблеми багатства і бідності в сучасних умовах у філософському вимірі.

Предметом дослідження є протиставлення багатства та бідності як двох крайніх проявів стану суспільного добробут.

1. АНТАГОНІЗМ БАГАТСТВА І БІДНОСТІ ЯК СУСПІЛЬНИХ ФЕНОМЕНІВ

1.1 Сутність та детермінація бідності як суспільного явища

Бідність як стан індивідуального статку та суспільного добробуту є об'єктивним явищем протягом всього історичного періоду розвитку людства. Сьогодні ж бідність виступає ще й характеристикою рівня розвитку соціуму, а, відтак, і держави, в якій такий соціум існує.

Одним з ключових показників, що визначають соціальне здоров'я суспільства, є якість життя. Якість життя, як правило, характеризує міру задоволення матеріальних і культурних потреб людей, якість харчування, наявність і комфорт житла, доступність і рівень охорони здоров'я, освіти, модність і доступність одягу, структуру дозвілля, задоволеність характером і змістом праці, стан довкілля, можливість спілкування, рівень стресових ситуацій. Вітчизняне суспільство живе в умовах матеріальної диференціації, яка з часом лише поглиблюється. Відчуття матеріальних втрат, що стало надзвичайно характерною рисою масової свідомості, перетворилося на одну з головних причин збереження песимістичних настроїв в суспільстві. Матеріальні інтереси і потреби вийшли на перший план, відсунувши такі чесноти як працьовитість, чесність, порядність, чуйність, духовність, справедливість тощо. Матеріальні потреби не лише превалюють, а повністю замінюють духовні: духовна складова замінюється концепцією споживання, формуючи і відповідний тип суспільства - суспільство накопичення та споживання.

Доведено, що результативність розвитку і діяльності особи залежить не лише від об'єктивної потреби суспільства в реалізації тих або інших її якостей, але і від рівня умов, що сприяють саморозвитку і самореалізації людини, від дієвості соціального механізму, що забезпечує певну міру знань, досвіду, професійної підготовки, творчих здібностей індивіда. Відсутність надійного соціального механізму, що забезпечує реалізацію об'єктивної суспільної потреби безпосередньо в діяльності конкретних організаційних структур приводить до того, що прояв ініціативи і творчості значно гальмується зростанням споживання, ілюзіями легкого збагачення. Матеріальне розшарування об'єктивно привело до появи відносно невеликого шару багатих людей і величезної кількості бідних, фактично оминаючи так званий середній клас [11].

Зазначимо, що вперше явище бідності сформулювали представники класичної політекономії. Так, у роботі А. Сміта виявлено відносну природу бідності між соціальними стандартами та матеріальними здібностями їх притримуватися, вважалося, що бідність є наслідком індустріального розвитку. Доходи населення будуть зростати із зростанням національного багатства і з справедливою винагородою за працю, заробітна плата буде збільшуватися в міру зростання національного багатства, що сприятиме підвищенню добробуту [13, с. 66 - 75.].

Отже, будь-яке суспільство, де панує приватна власність, на будь-якій стадії свого розвитку супроводжується наявністю бідності та, відповідно, багатства. Але в сучасних умовах так званого інформаційного суспільства феномен бідності набуває нових якісних характеристик.

В цьому контексті слушним є твердження С.В.Мельниченко, який інтерпретує відомий вислів «Хто володіє інформацією, той володіє світом», таким чином: «хто володіє інформацією - той багатий, а хто ні - бідний». На думку дослідника це цілком природно, адже в умовах інформаційної економіки інформація (знання) стає не тільки продуктом діяльності (який відчужується від свого безпосереднього виробника), а й безпосереднім фактором виробництва. Звичайно ж таки, в науковій традиції існує серйозне розмаїття підходів до визначення бідності та багатства. При цьому, дослідники воліють частіше звертатися суто до феномену бідності, навіть не згадуючи про його взаємодетермінацію з багатством. Бідність як соціально-економічне явище зазвичай розглядається у вітчизняній та західній науці як крайня нестача наявних у людини ресурсів для нормального життя і життєдіяльності. У кризовому суспільстві по-особливому виявляється соціально-психологічна детермінанта бідності як явища. Адже бідність виявилася пов'язаною не тільки з дефіцитом ресурсів, але й з так званим соціальним соромом, загостренням усвідомленості власної бідності, що, у свою чергу, породжувало суб'єктивне сприйняття картини бідності, розбіжність її оцінок. Таким чином, бідність проявляється все більше не тільки як матеріальна, а й як духовна складова життєвого світу людини, її буття [9, с. 40-45].

Англійський вчений Г. Спенсер визначав бідність позитивним і закономірним явищем, яке стимулює людський розвиток. Він стверджував, що бідними є недосконалі люди, які не здатні пристосовуватися до суспільних умов. Кожен повинен сам вирішувати свої потреби. Вчений виходив з думки, що допомога бідним обмежує самостійність людини. Втручання держави у природний розвиток суспільства вважав недоцільним, бо надаючи допомогу, держава стимулює пасивність населення [16].

Аналізуючи праці П.Ж. Прудона, російський дослідник О.М. Сорочайкін приходить до висновку, що він вважав існування бідності фундаментальним соціальним законом. У праці «Філософія бідності» П.Ж.Прудон відзначав, що в докапіталістичних суспільствах рівень добробуту більшості простих людей знаходиться на постійному і досить низькому рівні - на рівні пристойної бідності. Розвиток капіталізму, поширення користолюбства і жага до розкоші призвели до ще більшого розшарування суспільства і виникнення ненормальної бідності - убогості і пауперизму. К.Маркс, критикуючи «Філософію убогості» Прудона, підтримував його в тому плані, що у міру розвитку індустріального капіталізму зростатиме багатство меншості і поширюватиметься бідність більшості людей. Прогрес в технічному озброєнні виробництва приведе до безробіття, до формування вбогого «надлишкового населення». Проте реальний історичний розвиток капіталізму не підтвердив теорію зубожіння К.Маркса. В той же час і в епоху «індустріального», «постіндустріального» й «суспільства споживання» проблема бідності не зникла [14]. Навіть у високорозвинених країнах зберігаються класичні бідняки, що живуть в основному на державні субсидії. Поряд з ними виник феномен «нових бідних», виникнення яких пояснюється взаємопов'язаними процесами зміни характеру зайнятості в сучасних суспільствах і модифікацією старого соціального протиріччя між бідними і багатими в межах глобалізації. Багатство і бідність стають функціями глобальної економічної системи. Багаті існують поряд з бідними і багато в чому, завдяки ним. В той же час, спостерігається процес згортання інститутів соціального партнерства між працедавцями і працівниками, відбувається скорочення трудової діяльності в її традиційному сенсі: масовий перехід до роботи по декілька годин на тиждень, та за короткостроковими контрактами [6, с.96-112].

Наприкінці XVIII ст. Мальтус виклав теорію, згідно якої населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. У роботі «Дослід про закон народонаселення» він намагався виправдати зубожіння населення, яке, на його думку, нерозумно розмножується в геометричній прогресії, тоді як засоби існування збільшуються в арифметичній, внаслідок чого виникає абсолютне перенаселення. А там, де надлишок населення та нестача продуктів, - відповідно й бідність. За Мальтусом, бідні самі винні у своїй бідності. Однак ця теорія не підтверджується, принаймні останні століття: виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення, однак проблема бідності залишилася в багатьох країнах [5].

Дослідник Р. Рибаков є одним з тих небагатьох, хто розглядає бідність у єдності зі своєю діалектичною протилежністю - багатством. Адже, з одного боку, він розуміє бідність як такий стан соціальності, за якого відсутні одна або кілька складових, які виражають потреби і цінності особистості, групи, суспільства, цивілізації: економічних, соціальних, моральних, правових, духовних, естетичних, що робить цей стан деструктивним. З іншого боку, багатство - це гуманістична цілісна система гармонійно поєднаних економічних, соціальних, моральних, духовних, естетичних потреб, інтересів, цілей і цінностей індивіда, групи, суспільства, цивілізації [12, c. 12-14].

Ч. Бут у праці «Життя і праця населення Лондона» проаналізував феномен бідності, ввів поняття «межа бідності», класифікував населення за рівнем доходу: нижчий клас; дуже бідні; бідні; з незначним постійним прибутком; з постійним прибутком; з прибутком від високопрофесійної праці; низькоприбуткова група середнього класу та високоприбуткова група середнього класу. Відносна концепція визначає бідність як недостатній обсяг доходів порівняно з іншими членами суспільства. Прибічники цієї концепції зазначають, що вибір еталону бідності через прожитковий мінімум або межу бідності породжує проблеми та пропонують використовувати дані витрат з урахуванням середніх норм, стандартів споживання в суспільстві. Відтак, бідними вважаються особи або сім'ї, яким бракує ресурсів для участі в суспільному житті, для підтримання певного типу звичок, стандартів тощо.

Явище «бідності» в Україні отримало визначення навіть на законодавчому рівні. Так, в Стратегії подолання бідності, схваленій Указом Президента України від 15.08.2001 № 637/2001, бідність визначається як неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу [10]

Таким чином, бідність - це масове явище, яке неможна подолати тільки економічними важелями. Проблема бідності в Україні потребує системного підходу для врахування не тільки економічних, соціальних та правових механізмів, але й психологічних аспектів, потребує розгляду в широкому гуманітарному контексті, як явище, що обмежує свободу людини. Якщо в одних країнах подолання бідності - це боротьба за виживання, то в країнах з ринковою економікою - це вилучення частини населення з різних форм діяльності (економічної, політичної або культурної). Бідність - суспільна проблема, яка вимагає практичних дій щодо її зменшення, потребує об'єктивної та всебічної наукової оцінки поширення бідності в українському суспільстві з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування для розробки ефективних програм соціальної допомоги й упорядкування несправедливої диференціації доходів населення. Головна проблема бідності - це низький рівень доходів. Існує два шляхи зменшення бідності. Перший - це активний спосіб, тобто підвищення доходів працюючих, другий - пасивний через підвищення соціальної допомоги. Виходом має стати соціально орієнтована економіка, як механізм переробки ресурсів у товари та послуги для громадян, що зрештою призведе до створення свідомого власника, зможе подолати масштабну бідність та зробить нашу державу країною зі зростаючим.

бідність багатство працездатний соціальний

1.2. Філософський вимір «багатства»

Соціально-філософське дослідження бідності неможливе без звернення до протилежного феномену - до багатства.

Як зауважує в своїх дослідженнях О. В. Амінова, в історії філософської думки вперше на феномен багатства починають звертати увагу в контексті виділення на перший план у розвитку суспільства нематеріальних цінностей. При цьому матеріальним належить допоміжна роль. Так, Сократ вважав дозвілля найдорожчим багатством. Благом виступає лише знання. Багатство легко втрачається, залишає лише розчарування. Арістіпп, учень Сократа, в своїх роздумах на перше місце ставив вміння людини влаштувати своє життя. Багатство для мислителя є похідним від знання та мудрості. Платон також торкається проблеми багатства, зазначаючи, що благо буває душевне - справедливість, розуміння, мужність, розсудливість тощо; тілесне - краса, гарна статура, здоров'я, сила; «сторонні» - друзі, щастя вітчизни та багатство. Тож у Платона багатство пов'язано з можливістю, по-перше, робити добрі справи для блага інших, по-друге, воно відноситься до вторинних або «сторонніх» цінностей. Уявлення Аристотеля про багатство безпосередньо виходять на теорію грошей, хоча і взаємопов'язані з його етичним та політичним вченням. На думку мислителя, багатство не є бажаним саме по собі, воно існує заради чогось іншого - задоволення, слави, насолоди, здійснення різних вчинків, впливу в державі тощо. Багатство вимагає помірного відношення, воно пов'язане з діяльністю, гідністю, особливо якщо це стосується влади правителя. Аристотель зазначає, що істинне багатство полягає в сукупності засобів, що необхідні для життя та корисні для держави. Таке багатство - засіб, а не ціль, воно має межі. Таким чином, багатство та його вираження - гроші, визначають соціальний статус людини, і найвище достоїнство - свобода, конфліктує з матеріальним володінням, що принижує достоїнство людини [1]

Для епохи Середньовіччя головним багатством є набута духовна свобода. Проте стоїцизм та патристика дещо відрізняються щодо трактування багатства. Для стоїцизму «дух» і «душа» переконують людину в марноті матеріальних спокус. Гроші нікого не зробили багатими, вважає Сенека, навпаки, кожного вони роблять ще жадібнішим до грошей. Багатство осліпляє натовп і привертає до себе погляди, якщо з дому виносять багато грошей, якщо дах у нього щиро позолочений, якщо навіть прислуга кидається в око чи красою, чи зростом, чи платтям. Але щастя таких багатіїв дивиться на вулицю; а той, кого ми позбавили і від натовпу, і від фортуни, щасливий зсередини. За патристики класичним є августинівський поділ благ на ті, які слід любити (Бог, вічне добро) і ті, якими слід користуватися (всі речі та блага земного світу). Без останніх неможна прожити, ними необхідно користуватися, але любити та прив?язуватися до них, забуваючи про вище призначення людської душі, - значить чинити всупереч християнській моралі. На думку Августина Аврелія, бідність найбільш сприяє спасінню, хоча і багатство, при помірному його використанні, не стане на заваді спасінню. Людина є багатою або має високий соціальний статус не за власні заслуги та достоїнства, а тому, що таким є рішення божого промислу. Іншими словами, власною працею жодна людина не може стати на більш високий соціальний щабель [1].

Новий Час можна по праву назвати епохою становлення «підприємницького духу». Ф. Бекон переконаний, що багатство потрібно здобувати чесно, витрачати розсудливо, роздавати від душі та без жалю. Багатство - це завжди праця, терпіння, вміння долати перешкоди, а також знання, думки, стійкість, сила. Не треба вірити тим, хто «заявляє про своє презирство до багатства, бо ненавидить його той, хто не зміг його здобути; і нема їх гірше, коли їм раптом випаде нагода розбагатіти». «У багатства є «крила»: іноді воно відлітає саме, іноді його треба пустити в «політ», щоб воно привернуло та принесло ще більше багатство, яке, звичайно ж, обумовлює відповідну величину наявності грошей». Представники німецької класичної філософії розуміють багатство як необхідну складову соціального буття. Проблема багатства вводиться в контекст свободи члена громадянського суспільства, для якого важлива ідея самоконтролю та дотримання обраного шляху (І. Кант). Г.В.Ф. Гегель не розглядає багатство з точки зору принципу приємності та задоволення. При надмірному багатстві громадянське суспільство не достатньо багате, тобто не володіє достатнім власним надбанням, щоб перешкоджати виникненню надмірної бідності [16].

Насправді, на перший погляд в основі прагнення до багатства лежать потреби нижчих рівнів (відповідно до піраміди потреб А.Маслоу). Але через звичайний брак коштів для існування і конкуренцію прагнення задовольнити вказані потреби (а потім все і все більш зростаючі) стає часто егоїстичним і людиноненависницьким (тобто набуває спотворених форм). І тоді спрацьовує принцип: у суспільстві, де панує приватна власність, жити добре, тобто заможно, багато, можливо тільки за рахунок інших життів та експлуатації ближніх. В цьому сенсі багатство стає вже не тільки символом життя, а й символом «соціальної пихатості» і престижу чиновників, сановників, соціальних груп і, навіть, цілих держав. Багатство вже стає самоцінним, знаком влади, але таким, коли власність починає вже сама володіти своїм власником, стає надцінністю, надметою: щоб воно обслуговувало тебе, необхідно стати спочатку його шанувальником, старанним слугою, ідолопоклонником [9, с. 40-45].

Новий аспект дослідження багатства представлений М. Вебером в контексті капіталістичного господарства як глобального соціального феномену. В праці «Протестантська етика та дух капіталізму» мислитель стверджує: «яка релігія, таке і господарське життя народів!». Протестантизм став ідейним сподвижником раціонального буржуазного підприємництва та раціональної організації праці. Якщо багатство є наслідком професійного обов'язку, то воно не тільки виправдане, але і є угодним. Тепер працювати та багатіти слід не для тілесних втіх, а для Бога [4, с. 55-77]. При капіталізмі багатство - показник сили волі, рівня розвитку розуму, знання, вміння орієнтуватись у ситуації, людях тощо. Антропологічний аспект у дослідженні феномену багатства актуалізує А. Шопенгауер. Жодні матеріальні цінності не варті того багатства, яке являє собою сама людина. Багатством виступають її здоров'я, щастя, світлий розум, воля, совість. Значущішим є турбота про збереження здоров'я та розвитку здібностей, ніж про набуття багатства. Проте це не означає відмову від необхідної та належної соціальному статусу людини власності. Моральну деградацію особистості, яка одержима наживою зображали в своїх працях Е. Золя, О. Бальзак, Ф. Достоєвський та інші. Для М. Бердяєва влада економіки в людському житті є дисгармонією, бо подолання матеріальних потреб не відповідає природній гармонії.

2. ФІЛОСОФСЬКИЙ АКЦЕНТ У ДОСЛІДЖЕННЯХ ПРОБЛЕМИ БІДНОСТІ ТА ЇЇ ПОДОЛАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

2.1 Види, типи та моделі бідності як соціально-економічного явища

Оскільки бідність - явище багатоаспектне, і має багато форм прояву, при тому, що її сутність не змінюється, вбачається за можливе виділити декілька типів оцінки бідності як соціального явища, як характеристики соціуму. Найбільш влучно типологізацію точок зору відносно ставлення до бідності провів в своїх дослідженнях М. З. Ярміїв [19].

Він виділив чотири типи:

- до першого типу відносяться погляди філософів, які наполягали на негативних оцінках як бідності, так власне і багатства, починаючи з Платона. До даного типу можуть бути віднесені і погляди соціалістів-утопістів, К. Маркса, Ф. Енгельса і їх послідовників. Даний тип ставлення до бідності може бути названий зрівняльним або егалітаристським, і характеризується необхідністю врівноваження соціально-економічного становища всіх членів суспільства;

- другий тип ставлення до бідності і багатства схильний акцентувати увагу на перевагах бідності («чесна бідність»). Одними з перших з подібними ідеями виступила філософська школа кініків; подібні ідеї поділяли і деякі течії в християнстві. Серед мислителів нового і новітнього часу до прихильників цієї точки зору можуть бути зараховані П.Ж. Прудон, Т. Веблен, деякі представники Франкфуртської школи неомарксизму, зокрема Г. Мар-Кузьо та Е. Фромм. Вони вважали, що бідність є тим станом, з якого починається розвиток людини в бік набуття матеріальних благ, а, відтак, відбувається процес еволюції особистості;

- третій тип ставлення до бідності своїм корінням сягає античності: нейтральна або позитивна оцінка, як бідності, так, власне, і багатства сходить до стоїків. Подібна оцінка поділялася також і багатьма християнськими мислителями: бідність - це стан, який необхідно прийняти, але в якому особа повинна існувати і розвиватися з єдиною метою - досягнення вищого духовного блага;

- четвертий тип ставлення до бідності полягає в тому, що бідність протиставляється багатству, як негативне та позитивне суспільні явища. Слід звернути увагу на різні варіанти оцінок, пов'язані з поділом якості і суб'єкта. Так, негативно може характеризуватися і стан бідності, і люди, яким властива бідність: бідняки характеризуються як люди безчесні, малодушні, нахабні, негідні тощо. Ця тенденція характерна для мислителів протестантських країн, починаючи з Т. Гоббса, Т. Мальтуса і Ф. Ніцше, пізніше - соціал-дарвіністів і неоконсерваторів. Бідність негативно характеризується, але виступає природним і тому неминучим станом. У той же час при всіх негативних оцінках бідності цілком можливо і співчутливе ставлення до бідних. Ця тенденція протягом останніх двохсот років лежала в основі різних моделей соціальної політики, спрямованих на допомогу бідним, яка пропонувалася спочатку філантропами і утопістами, а згодом реалізована соціал-реформістами [19, c. 130-135].

Заначена типологізація розриває певну кореляцію з відомою типологією способів адаптації індивідуума до соціальних умов, яка була розроблена Р. Мертоном. В ній головна цінність - це багатство, тобто такий стан особистісного розвитку, при якому доступні абсолютно всі блага того чи іншого суспільства. Так перший егалітаристський тип співвідноситься із «заколотом»; другий - із ретретизмом; третій схожий з пристосуванням, названим Р. Мертоном конформізмом; четвертий співвідноситься із мертоновським типом «інновацією», за якої соціум намагається вирішити проблему бідності всіма методами та засобами, згуртувавшись навколо ідеї досягнення абсолютного добробуту.

Окрім типологізації підходів до розуміння бідності, існує і поділ бідності як соціально-економічного феномену на окремі моделі. Такий розподіл знаходимо в працях Ю. Саєнко, який наводить наступні типи моделей бідності:

- традиційна тотальна бідність -- країна перебуває в тотальному стані бідності довготривалий період (півстоліттями, а то й століттями).

- раптова тотальна бідність -- країна із стабільною економікою, достатнім ресурсним, технічним та інтелектуальним потенціалом раптово (неочікувано) стає тотально бідною.

- тимчасова масштабна бідність -- у країнах, що розвиваються.

- підвищена бідність -- у розвинутих країнах.

- стабільна мінімаксна бідність -- у високорозвинених країнах.

Окрім зазначеної типологізації існує і ще одна, яка своїми витоками сягає концептуальних філософських засад комплексного вивчення проблеми бідності засобами системного підходу. Відтак, бідність розглядається в розрізі чотирьох концепцій: марґіналізації; вилучення; експлуатації; культури бідності.

Марґіналізація -- це процес зростання в суспільстві чисельності людей, що посідають окраїнне або проміжне становище по відношенню до основних елементів соціальної структури. До марґіналів зараховують частину населення, яка не бере участі у виробничому процесі, не виконує суспільних функцій, позбавлена соціального статусу та існує на кошти, що надаються із суспільних фондів або добуваються незаконним шляхом. У широкому трактуванні, виявом маргінальності може бути втрата об'єктивної приналежності індивіда до конкретної спільноти, без подальшого входження в іншу, або втрата суб'єктивної ідентифікації з певною групою. Причинами поширення марґіналізації можуть бути різкі суспільні зміни, що супроводжуються руйнуванням традиційних соціальних інститутів (економічні кризи, війни, революції тощо), нездатність економічної системи надати достатню кількість робочих місць для бажаючих працювати та присутність у суспільстві людей, які в силу соціально-психологічних або фізіологічних особливостей не здатні або не бажають працювати.

Вилучення -- це більш проблематичне явище, сутність якого передбачає багатовимірні процеси ізоляції (економічні, соціальні, символічні та політичні) індивідів або деяких груп від кругообігу капіталістичного виробництва і/або їхню низьку частину у прибутку, що, врешті-решт, призводить до послаблення або навіть розриву соціальних зв'язків. Якщо спочатку воно стосувалося дії відкидання індивідів з інституціонального та соціального простору (або перешкоди для їхнього проникнення туди), то сьогодні воно дедалі частіше використовується щодо результатів цього процесу і само по собі виступає властивістю, суб'єктивною характеристикою. В межах цього підходу всіляко акцентуються вади функціонування основних соціальних інститутів (демократичної та правової систем, ринку праці, соціального захисту, сім'ї), які призводять до накопичення ризику, проблем і соціальних захворювань, що виявляються в економічній бідності, слабкості сімейних та соціальних зв'язків, соціальній дискредитації і навіть втраті ідентичності [18].

Експлуатація -- це поняття із класичного марксистського словника, де воно часто теоретизується в межах теорії додаткової вартості. Саме з цієї теорії Маркса випливали його висновки про посилення соціальної диференціації, про відносне та абсолютне зубожіння пролетаріату, яке демонструє зниження життєвого рівня пролетаріату порівняно з попереднім історичним періодом. Відносне зубожіння відбувається тоді, коли частка національного доходу, який отримує експлуататорський клас, зростає за одночасного зниження частки доходу робітничого класу. Нагромадження капіталу призводить до збільшення чисельності пролетаріату (пауперизації), а долею більшості населення лишаються злидні [7].

Культура бідності -- поняття в американській соціологічній традиції, джерела якого можна прослідкувати у міській етнографії соціологів Чікаґської школи і в книжці У. Уайта «Streetcroner society», а згодом у роботах О. Льюіса, У. Вілсона та К. Дженкса. В кінці 60-х років О. Льюіс виявив форми «культури бідності», носієм якої є андеклас -- міський субпролетаріат американських гетто, що економічно, соціально та культурно стоїть осторонь решти суспільства та сприяє відтворенню бідності навіть за сприятливих умов. Льюіс виділяє чотири головні блоки ознак «культури бідності»: 1) низький рівень участі й критична налаштованість щодо суспільних інститутів -- державних структур, політичних партій, релігії, шлюбу; 2) мінімальний рівень організованості поза межами сім'ї; 3) відмінні від загальноприйнятих взаємини статей -- відсутність дитинства, ранні сексуальні контакти, вільні шлюби, висока частота абортів тощо; 4) переважання таких установок як безпомічність, залежність, принизливе становище, низька мотивація до праці; орієнтація на сьогоднішній день, нездатність до планування [16].

Цінність теорії культури бідності полягає в тому, що вона привертає увагу до трьох вимірів, які не враховують доходи, що концентруються на депривації, а також виключенні із розривів соціальних зв'язків. Передусім існує особливе явище концентрації бідності у певних районах -- у міському середовищі або в передмісті. Суттєвим є також факт, що бідність аналізується не лише з точки зору марґіналізації індивідів стосовно стандартів споживання і соціального життя, а також у колективних і культурних аспектах. Бідні не лише депривовані щодо ресурсів, споживання, соціальних відносин і зв'язків. У відповідь на ситуацію і форми вилучення, яких вони зазнають, бідні виробляють стратегії виживання, форми адаптації й відтворення культури, «соціалізації вилучення» і систему цінностей, яка набуває колективного значення.

Таким чином дослідження проблеми бідності як власне і саме явище «бідність» має складну типологічну структуру, що обумовлює різні кути, під якими відбувається наукове пізнання її як об'єкту дослідження. Крім того, існування зокрема теорій бідності дає змогу розглянути її прояви та їх наслідки в різних концептах суспільства, що обумовлює всебічність підходів до вирішення проблеми бідності, її подолання.

2.2 Причини та шляхи подолання бідності

Один з основних чинників появи бідності є безробіття. Створення нових робочих місць, забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працездатного населення може значно зменшити рівень бідності в країні. Проте деяка частина безробітних насправді не є бідною, тому що вона вже встигла пристосуватися до сучасних економічних умов і знайшла собі джерела заробітку поза зареєстрованим сектором економіки. Також бідність пов'язана з існуванням такої категорії людей, які не можуть заробляти через вік або стан здоров'я. У свою чергу, наслідками бідності в Україні є низький рівень народжуваності, погіршення здоров'я, неможливість отримання якісної освіти, масовий еміграційний відплив економічно активного населення за кордон. Крім цього, в Україні починає формуватися хронічна бідність. Результатом цього може стати бідність наступних поколінь через не змогу отримати належну професійно-освітню підготовку, що призведе у майбутньому до їх низької конкурентоспроможності на ринку праці. Ще однією причиною бідності є відсутність можливостей або несформованих самих потреб, що є результатом низьких соціальних стандартів. Життя у бідності стає звичкою, що трансформує психологічне сприйняття людиною реальності.

До найважливіших потреб людини, які найбільш чітко характеризують бідність у країні, відносяться такі: можливість вести здоровий спосіб життя, якісне медичне обслуговування, доступність якісної освіти, побутові умови для нормального життя, доступ до зайнятості у відповідності з набутою освітою і кваліфікацією. Навіть люди з однаковим доходом можуть мати різні можливості для забезпечення основних потреб життя. Так, люди з малих міст і селищ мають менший доступ до отримання якісної освіти, до якісного медичного обслуговування, комунально-побутових послуг, ніж жителі великих міст [17].

Отже можна побачити що в сучасних умовах матеріалізації суспільних відносин головною ґенезою бідності є брак доступу індивідуумів до ресурсів, і зокрема ресурсів фінансових. Сучасна держава одним із свої завдань як раз і визначає подолання бідності, переважно шляхом розробки та реалізації комплексних програмних заходів. Але реалізації будь якої стратегії з подолання бідності повинні передувати [3]:

- проведення комплексного аналізу доходів та інших соціальних показників рівня життя проблемних груп населення та виявлення типів цих проблемних груп (типологізація бідності в країні, в суспільстві, в окремому соціумі);

- дослідження основних причин, характеристик і типів бідності домогосподарств;

- розкриття взаємозв'язку між положенням членів сімей на ринку праці та їх рівнем життя;

- визначення і систематизація видів соціальної допомоги, що надається населенню, оцінка їх соціальної ефективності, а також виявлення потреб у видах допомоги, в яких населення потребує;

- аналіз самооцінки населенням можливостей щодо підвищення свого рівня життя;

- формування системи конкретних заходів щодо державної підтримки груп населення з підвищеним ризиком бідності та усунення причин низького рівня життя серед працездатного населення.

В цілому, результати дослідницької діяльності повинні більшою мірою використовуватися в реальній практиці соціального захисту. Вони повинні стати необхідним елементом системи інформаційного забезпечення процесу управління в системі соціального захисту. Це також значною мірою може сприяти підвищенню ефективності управління у сфері соціальної політики. Крім того, найважливішими завданнями досліджень повинна стати оцінка соціальних параметрів управлінських рішень у соціальній сфері, а також оцінка соціальних наслідків реалізації конкретних заходів.

Необхідно чітко зрозуміти, що бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення. Тому основні напрями політики подолання бідності в сучасних умовах повинні бути такі:

1. Створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян. По-перше, потребує використання той величезний ресурс зайнятості, який гарантує розвиток малого і середнього бізнесу. Досі він гальмувався надмірним державним регулюванням, монопольним тиском великого бізнесу та виснажливими податками. По-друге, необхідно енергійне прискорення наступної фази радикальних реформ у податковій, бюджетній, адміністративній сферах. По-третє, потребує ефективної державної протидії монополізм на ринку праці у сільській місцевості. По-четверте, легалізація тіньової діяльності має величезні резерви щодо більш продуктивного використання ресурсів економіки для нагромадження та розвитку і завдяки цьому підвищення добробуту населення.

2. Запобігання успадкованої бідності, яка здебільшого притаманна сільському населенню, шляхом створення мережі дорадчих служб (правова освіта), підтримки нових виробничих відносин, обумовлених зміною форм власності на землю, покращання соціальної інфраструктури у сільській місцевості.

3. Підвищення ефективності системи соціальної підтримки уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту: посилення цільової орієнтації соціальних програм, удосконалення міжбюджетних відносин.

4. Запровадження замість пільг адресної соціальної допомоги згідно з критерієм малозабезпеченості, розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади, їх фінансових можливостей з відповідним перерозподілом відповідальності.

Цивілізаційний вимір розвитку який обрала Україна н сумісний із проблемою бідності в тих масштабах, в яких ця проблема існує на сьогодні в нашій країні. Філософське сприйняття проблеми розкриває перед нами головну проблем всього розвитку українського суспільства. Заможність нації гарантує заможність держави, добробут її населення та сталий розвиток соціально-економічної сфери. Загальний добробут означає і потужний внутрішній ринок, і формування споживацької свідомості, і підвищення рівня культури споживання. Відтак статок як критерій бідності перетворюється і в критерій суспільного розвитку, що створює нову систему цінностей, яка в свою чергу обумовлює розвиток кожного конкретного індивідуума. І розвиток цей і в духовному, і в матеріальному сенсі чітко направлений не на подолання бідності як основного завдання, а на досягнення добробуту, як перманентного орієнтиру суспільного буття.

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного аналізу можна зробити низку висновків.

По-перш, встановлено, що таке явище як «бідність» має надзвичайно неоднорідну природу, а його визначення залежить від того виміру в якому воно досліджується. Різні вчені та філософи досліджуючи сутність бідності, розглядаючи її під різними кутами зору відкривали нові риси та її характерні особливості. Але все ж таки існує узагальнене розуміння, точніше кажучи навіть сприйняття бідності, як рівня або індивідуального статку окремого індивіда або рівня добробуту суспільства, нації, країни. Обидві площини в яких характеризується бідність пов'язані із ступнем обмеженості конкретної людини чи цілого суспільства в її прагненні до матеріальних благ.

По-друге, багатство як суспільний феномен сприймається виключно як антагонізм бідності, інший крайній прояв добробуту. Багатство - це достаток у людини чи суспільства нематеріальних та матеріальних цінностей таких, як гроші, засоби виробництва, нерухомість або приватне майно. До відносять доступ до охорони здоров'я, освіти та культури. Проблема багатства і бідності в сучасних умовах як раз і криється в здатності суспільства досягнути в своєму розвитку врівноваженого стану, який прийнято називати суспільний добробут.

По-третє, бідність має декілька типів та підходів до пізнання. Так, сред типів бідності визначаються: традиційна тотальна бідність; раптова тотальна бідність; тимчасова масштабна бідність; підвищена бідність; стабільна мінімаксна бідність. Відтак бідність розглядається в розрізі чотирьох концепцій: марґіналізації; вилучення; експлуатації; культури бідності.

По-четверте, в сучасних умовах матеріалізації суспільних відносин головною ґенезою бідності є брак доступу індивідуумів до ресурсів, і зокрема ресурсів фінансових. Сучасна держава одним із свої завдань як раз і визначає подолання бідності, переважно шляхом розробки та реалізації комплексних програмних заходів. Стратегічними напрямами подолання бідності є: підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці; збільшення доходів від трудової діяльності; впровадження соціального страхування як способу захисту особи від втрат доходу; запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг; соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями; соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування; поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення; монетизація пільг.

По-п'яте, філософський вимір проблеми подолання бідності та соціального вирівнювання обумовлює необхідність існування певного вибору інструментарію суспільного регулювання, але в умовах конкретного соціуму, конкретної держави, а також з огляду на глобалізаційні і інтеграційні тенденції слід чітко усвідомлювати в неможливості тотального подолання бідності. Відтак мета досягнення суспільного добробуту є перманентним трендом будь-якої державної політики, що в кінцевому результаті забезпечить досягнення державою критеріїв сталого розвитку, як найефективнішої парадигми соціально-економічного управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Амінова О.В. Багатство: соціально-філософський вимір поняття / О. В. Амінова // Філософські проблеми гуманітарних наук: Збірник праць. - Київ, 2009. - 500 c.

2. Бекон Ф. Сочинения в двух томах. Т. 2. - М.: Мысль, 1972. - С. 433-434.

3. Васильев В. А. Идентификация проблемы бедности в современных российских условиях: социологический анализ: дис. к.с.н. ; специальность : 22.00.08 «Социология управления» В. А. Васильєв. - М.: МГУ, 2004. - 208 с.

4. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. - К.: Основи, 1994. - С. 55-77

5. Козырева П.М. Бедность и богатство в трансформирующемся обществе: ежегодник / П.М. Козырева. - Выпуск 7. - М.: ИС РАН, 2008. - с.96-112

6. Лыткина В.Ю. Богатство и бедность как социально-философские категории [Текст] / В.Ю. Лыткина // Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. Серия Соци- альные науки. - 2007. - № 3 (8). - С. 198-203.

7. Мазараки А.А., Ильин В.В. Философия денег: Монография. - К.: Киев. нац. торг.-эконом. ун-т, 2004. - С. 318-319.

8. Мельниченко С.В. Соціально-філософська рефлексія діалектики бідності та багатства / С.В.Мельниченко // ВІСНИК НТУУ “КПІ”. - Випуск № 2. - 2010. - С. 40-45

9. Рыбаков Р.П. Бедность как социальный феномен: социально-философский аспект: автореф. дисc. … канд. филос.наук: 09.00.11 / Р.П. Рыбаков. - М.: ГОУ ВПО «Российский государственный социальный университет», 2000. - 24 с.

10. Смит А. Исследования о природе и причинах багатства народов / А. Смит А. - М.: Соцэкгиз, 1962. - С. 66 - 75

11. Сорочайкин А.Н. Человек в системе социально-экономических отношений / А.Н. Сорочайкин. - Самара, 2007. - 197 с.

12. Федорова О.Г. Государственная политика в области борьбы с бедностью в России (историко-правовое исследование): автореф. дисс. … докт.юр.наук.: 12.00.01 / О.Г. Федорова/ - Спб: СанктПетербургский университетт МВД России, 2007. - 34 с..

13. Фляшникова А. Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях / А.Фляшникова // Політичний менеджмент. - 2004. - №4 (7). - С. 35-46.

14. Фляшнікова А.Б. Причини майнового розшарування і збільшення соціальної нерівності у сучасному світі / А.Б.Фляшнікова // Naukowa przestrzen Europy - 2009: materialy V Miedzynarodowey naukowi-praktycznej konferencji, 7-15 kwietnia 2009r.-Volume 14. Psychologia i socjologia. Przemysl: Nauka i studia, 2009.- S. 56-58

15. Ярмиев М. З. Бедность и богатство в современном российском обществе: изменения в социальной структуре и их репрезентация в СМИ: дис. к.с.н. ; специальность 22.00.04 «Социальная структура, социальные институты и процессы» / М. З. Ярмиев. - Казань, 2007. - 162 с.

Размещено на Allbest.ur