Життєвий успіх

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ЖИТТЄВОГО УСПІХУ ОСОБИСТОСТІ ВІД ЇЇ СТАТУСУ

1.1 Концепція життєвого успіху

1.2 Успіх особистості у соціумі

1.3 Умови формування життєвої успішності людини

РОЗДІЛ 2.ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЖИТТЄВОГО УСПІХУ НА СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС

2.1 Програма та вибірка дослідження

2.2 Опис методик дослідження

2.3 Аналіз дослідження

2.4 Інтерпретація результатів кореляційного аналізу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення життєвої успішності людини на сьогодні визначається однією із значущих гуманістичних цінностей, отже, дослідження особистісних ресурсів досягнення життєвого успіху є найактуальнішою проблемою психологічної науки.

Тема успіху, успішності в масових стратегіях індивідів стала дедалі частіше з'являтися на сторінках робіт з психології та соціології, підтверджуючи, імовірно, суспільну потребу в конструктивному, позитивному напрямі аналізу соціальної реальності. Для сучасного суспільства притаманна зміна ставлення до проблеми успіху як життєвої цінності. Особливості соціальної ситуації розвитку особистості (зокрема, економічні,соціальні, політичні і культурні процеси) формують у суспільній свідомості зразок успішної людини (в особистому, професійному та соціальному плані) як ідеал. Тому успіх та життєві досягнення поступово входять до числа найважливіших цінностей сучасної особистості.

Можна з упевненістю говорити про формування ідеології життєвого успіху в сучасному суспільстві та утвердження в суспільній свідомості доктрини соціального успіху. Орієнтація на досягнення успіху в різних сферах життя, бажання відповідати успільним стандартам успішності, демонстрація символів соціальної успішності стають чинниками, які визначають поведінку соціальних агентів і значною мірою впливають на структурування соціального простору.

Теоретичні розробки проблем життєвого успіху та сучасної соціальної трансформації суспільства як цілісної соціальної системи, чи окремих її аспектів були розкриті в роботах таких дослідників, як Ш. Айзенштат, Дж. Александер, М. Арчер, Д. Белл, Н. Луман, П. Махонін, Е. Мокжицький, К. Полані, К. Поппер, Я. Станиськіс,Д. Старк, О. Тоффлер, А. Турен,Ф. Хайєк, А.Г. Вишневський, Є.І. Головаха, Т.І. Заславська, С.Л. Катаєв, О.Д. Куценко, Ю.О. Левада, В.В. Танчер, Н.Є. Тихонова, В.О. Ядов, О.О. Якуба. Дослідження культури досягнення успіху проводять російські вчені - А. Согомонов, Ю. Согомонов,В. Бакштановский, А. Прокоф'єв.

Українські соціологи вивчають феномен успіху через концепт життєвоїкомпетентності - Л. Сохань, Л. Бевзенко, Р.Ануфрієва, І. Єрмакова, О. Злобіна, В. Тихонович; соціальноїмімікрії-гараздування - А.Лобанова; життєві стратегії успіху - Є. Головаха, О. Злобіна, В. Тихонович, С. Бабенко.

Мета дослідження визначити взаємозв'язок життєвого успіху особистості та її статусу.

Гіпотези дослідження.

1.У структурі особистості вчителів будуть переважати такі елементи структури профілю особистості, як підтримка життєзабезпечення, комфорт, соціальний статус, загальножиттєва спрямованість у школярів переважатимуть такі профілі, як загальна активність, творча активність, суспільна корисність.

2.У школярів переважатимуть такі профілі, як загальна активність, творча активність, суспільна корисність, робоча спрямованість.

Об'єкт дослідження: життєвий успіх особистості.

Предмет дослідження: вплив статусу особистості на її життєвий успіх.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішені такі завдання:

- теоретично обґрунтувати залежність життєвого успіху особистості від її статусу;

- визначити концепцію «життєвого успіху» в психологічній науці;

- проаналізувати категорії «особистий успіх» та «соціальний успіх»;

- емпірично дослідити взаємозв'язок статусу і життєвого успіху особистості;

- визначити шляхи забезпечення життєвої успішності людини.

Методи дослідження. У межах роботи для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс загальнонаукових методів: методи порівняльного аналізу і синтезу, системного аналізу, типологізації (для класифікації видів життєвих стратегій у відповідності до способів реалізації соціокультурного потенціалу).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ЖИТТЄВОГО УСПІХУ ОСОБИСТОСТІ ВІД ЇЇ СТАТУСУ

1.1 Концепція життєвого успіху

Розглядаючи концепцію "життєвий успіх" як конструкт першого порядку (повсякденне визначення), дослідник сполучає поняття з різним змістовним наповненням, що часто приводить до неясності. Повсякденне трактування поняття "успіх" припускає:

1) удачу в досягненні чого-небудь;

2) суспільне визнання;

3)гарні результати в роботі й навчанні.

В українському словнику приблизно таке тлумачення концепту успішності: щасливий, вдалий, благополучний, тріумфальний. Слова "вдалий" і "щасливий" є інтенсифікаторами даного змісту, оскільки "благополучний" вказує на сприятливе, без певних ускладнень завершення певної справи. Можна помітити, що всі тлумачення успіху ухвалюються й перебувають у рамках життєвого простору особистості. Однак концепт "життєвий успіх" проявляється і може фіксуватися як соціальний феномен, оскільки поза соціальним полем даний конструкт сприймається й емпірично фіксується лише як емоційний стан задоволеності, щастя, благополуччя і т.д.

Досить ґрунтовне визначення феномену "життєвий успіх" дають російські соціологи Ю.В.Согомонов, А.Ю. Согомонов [24, с.202]. Уточнивши їхнє визначення, під життєвим успіхом ми будемо розуміти сукупний конструкт репрезентативної досягницької культури і набору суб'єктивованих практик інтерпретації соціокультурних умов. Виходячи із запропонованої концептуалізації, ми вважаємо, що практики сприйняття життєвого успіху здіснюються агентом у рамках об'єктивних і суб'єктивних структурі обумовлені соціокультурними умовами, у яких вони конструюються й відтворюються агентами. Згідно з теорією практик П. Бурдь'є, об'єктивні соціальні структури інтеріоризуються у формі соціально

структурованих ансамблів практичних схем або інкорпорованих структур - "габітусів", схильних функціонувати як структуруючі структури, що породжують практики й уявлення"[27].

У межах психологічного підходу досліджується особистісне переживання досягнення успіху, а сам успіх розглядається як основа самореалізації, особистості, тенденція до самоактуалізації та особистісного росту. Вчені психологи зосереджують свою увагу на дослідженні чинників, які є передумовами успішної діяльності особистості. Успіх з психологічної точки зору - це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого прагнула особистість, збігається з її очікуваннями або перевищує їх. Успіх передбачає оптимальне співвідношення між очікуваннями особистості та результатами її діяльності. Успішність розглядається як характерологічна особливість особистості, що показує наскільки цей індивід результативний у досягненні поставлених цілей [23, c. 312].

У психологічній літературі поняття успіху розкривається через його зв'язок з рівнем домагань особистості, мотивацією досягнення (потребою індивіда досягати успіхів і уникати невдач). Цей підхід до вивчення успішності особистості реалізований в роботах засновників концепції мотивації досягнення (Дж. Аткінсон, В. У. Майер,Х. Хекхаузен, Ф. Мак-Клелланд). Психологи - представники біологічно орієнтованої теорії обдарованості (Д. Гольман) досліджують особистісні детермінанти успішної поведінки особистості ,а саме: особливості органічної конституції особистості, інтелект, здібності, навички,самооцінка, особливості ціннісних орієнтацій, локус контролю. Поряд з цими чинниками, передумовою успішної діяльності вважається наявність певного набору психологічних характеристик та рис характеру особистості, які сприяють досягненню успіху [28].

У предметному полі філософії обґрунтування поняття “успіх” пов'язане з проблемою самовизначення особистості, реалізації її “проекту буття”, життєвого призначення.Успіх розглядається як вирішення проблеми сенсу життя, а сенс життя, - як вираженняуявлень про успіх.

Вчені - філософи роблять акцент на дослідженні сутнісної природи успіху, його буттєвих проявів, залежності сутнісного наповнення успіху від особливостей життєвої філософії людини, місця успіху у світоглядній картині особистості. Успіх пов'язують як із зовнішніми чинниками й обставинами, корисністю та практичною доцільністю (Н. Макіавелі, засновники протестантизму - Ж. Кальвін, У. Цвінглі, ідеологи утилітариз-

му, представники філософії прагматизму - Ч. Пірс, У. Джеймс, Д. Дьюі), так і з внутрішнім станом рівноваги, гармонії і спокою, відсутністю хвилювань і страждань, співвідносячи його з поняттям щастя (Епікур, Лао Цзи, Чжуан Цзи, Б. Спіноза, Л. Толстой) [28].

Успіх у філософській традиції нерозривно пов'язаний з поняттям свободи особистості, як можливості самостійного вибору способів діяльності, з категоріями активності та волі, які розглядаються як необхідні передумови успіху. Як запорука успішної діяльності, воля розглядається як в аспекті цілепокладання, так і в аспекті слідування вищій волі, волі абсолюту [14, c. 39].

У літературі з управлінської діяльності, психології бізнесу та організаційного консультування поняття успіх є одним із найчастіше використовуваних. У теорії управління успіх розглядається як отримання максимального результату при найменших затратах енергії, часу і зусиль. Акцент робиться на досягненні поставлених цілей при мінімальних затратах матеріальних, соціальних і психологічних ресурсів. Успіх в цьому контексті є метою діяльності суб'єкта економічних відносин, а управління - необхідною умовою її досягнення. Тому основним фокусом дослідницьких інтересів є формування стратегій успішної діяльності, розробка методів, прийомів і технологій досягнення успіху, практичних схем підвищення ефективності діяльності та саморегулювання поведінки, технологій самоменеджменту. Значна кількість досліджень присвячена вивченню рис успішного управлінця, виділенню чинників та складових успіху суб'єкта економічної діяльності, а також показників успішності, серед яких основними є результативність, ефективність, продуктивність, практична реалізація.

Поняття “успіх”, що у широкому значенні трактується як “життєвий успіх”, а непросто досягнутий результат певної соціальної діяльності чи проекту, займає одне зосновних місць в системі цінностей культури, визначаючи межу життєвих прагнень та перспектив особистості. В соціологічному контексті поняття “успіх” фіксує перехід індивідуальної дії в суспільне визнання певних соціальних практик з подальшим закріпленням цих практик в якості відтворюваних структурних елементів суспільства.

Тому в цьому контексті, на нашу думку, доречно говорити про “соціальний успіх” як суспільно значимий та визнаний результат соціальних дій особистості (на відміну відпоняття “життєвого успіху”, яке, на нашу думку, фіксує суб'єктивний рівень оцінки індивідом результатів власних соціальних практик).

Підґрунтям такого розмежування є те, що поняття “успіх” має соціальне й особистісне наповнення, що відображає протиріччя між соціокультурним, колективно-масовим розумінням успіху, який вимірюється сукупністю певних цілком обчислюваних і демонстративних критеріїв, і особистісним розумінням життєвого успіху, вираженим за допомогою суб'єктивних критеріїв, що не завжди піддаються вимірюванню і зоровому

сприйняттю [2, c. 66].

Поняття“життєвийуспіх” відображає рівень відповідності результатів соціальних практик особистості її планам та очікуванням. Категорія “життєвийуспіх” може використовуватися як у вузькому значенні, для означення досягнення бажаного і значущого результату у вирішенні певної локальної життєвоїзадачі, так і в широкому розумінні, як оцінка змістовності і цілісності життя, реалізації особистістю її життєвого призначення [8, c. 17].

Показниками життєвого успіху особистості є ступінь реалізації особистісного потенціалу, мрій, надій і прагнень особистості, її самоактуалізації, задоволеності досягненнями в значимій сфері діяльності, ступенем, способом, результатами своєї самореалізації, тим, як склалося життя, а також самооцінка життєвого успіху.

Суб'єктивна оцінка особисті власної життєдіяльності проявляється в емоційно-оцінному ставленні до життя, основними компонентами якого є щастя (як безпосереднє емоційне ставлення до процесу життя), задоволеність (опосередковане свідомими когнітивними оцінками ставлення до життя як до цілісного процесу) і сенс життя (ставлення до життя, як до виправданого, обґрунтованого, зрозумілого та цілісного) [11, c. 283].

Специфікою життєвого успіху є те, що він ґрунтується на особистісних суб'єктивних оцінках успішності соціальних практик, і ці оцінки можуть не відповідати прийнятим в суспільстві стандартам успішності. Внутрішнє задоволення результатами своєї діяльності не завжди супроводжується визнанням цих досягнень з боку суспільства [28].

Категорія успіху характеризує суспільне буття соціального суб'єкта, описує й структурує життєвий простір, а також є показником ефективності соціальної системи загалом. Специфікою предметного поля соціології в дослідженні успіху є зосередження на аналізі існуючих в суспільстві уявлень про успіх та успішних людей, ціннісних орієнтацій, символів та ідеалів, пов'язаних з успіхом, критеріїв та чинників досягнення успіху, факторів, що впливають на формування успішності людини, стратегій та практик успішної діяльності соціальних агентів.

Проблема соціального успіху в соціологічній літературі є малодослідженою, оскільки більшість досліджень присвячені вивченню окремих аспектів і елементів цього феномену. Поняття “успіх” зазвичай розглядається у більш вузькому значенні: як успіх конкретної дії чи діяльності, здебільшого, професійної, навчальної або виробничої. Успіх розглядається в контексті морально-етичних проблем, є спектр робіт, присвячених проблематиці політичного успіху.

1.2 Успіх особистості у соціумі

Поняття успіху набуло настільки широкої популярності, як в масовій комунікації, так і в науковому обігу та використовується настільки часто в різних контекстах, що стає все складніше зрозуміти його зміст. Успіх можна визначити, як сукупність індивідуальних, але при цьому соціально визнаних досягнень, які забезпечують особистості отримання стабільних і (або) зростаючих ресурсів. У цьому розумінні успіх є ключовою категорією, ланкою, що поєднує особистісне та соціальне, певним “геном соціальності”, в якому “зашифрована” вся ієрархія норм і цінностей суспільства [3].

За твердженням багатьох дослідників, у сучасних суспільствах, особливо в тих, які перебувають в стані трансформації, все рідше дві вищеописані складові успіху (соціально визнані досягнення і доступ до ресурсів) знаходяться у відповідності між собою.

Успіх ніби роз'єднаний на дві частини, при цьому в масовій свідомості лише одна з них користується правом називатися успіхом. Німецький соціолог З. Неккель назвав цю тенденцію переходом від суспільства досягенння до суспільства успіху, що не залежить від суспільно значимих результатів діяльності.

Російський дослідник В. В. Гольберт окреслив цю ситуацію як перехід “від заслуженого успіху до успіху без заслуг” [5]. На його думку, до середини ХХ століття принцип заслуги в явищі успішності відігравав домінуючу роль, будучи єдиним принципом, на якому ґрунтувалися уявлення про справедливість суспільного устрою. Детермінованість успіху заслугами та досягненнями була певнимідеалом, підтвердження чого можна знайти в класичній соціологічній літературі.

Як справедливо зазначає польська дослідниця Я. Мізінська, трактування успіху без прив'язки до реальних заслуг і досягнень перед суспільством прирівнює сучасне масовизоване розуміння успіху до таланного везіння, не залежного від докладених особистістю зусиль [6, c. 19]. На зміну “людині покликання”, на її думку, прийшла “людина успіху”, яка повністю покладається на випадок, очікуючи щасливого збігу обставин, або намагаючись ці обставини спричинити. Таким чином, досягнення успіху скидається на гру в лотерею, результат якої не залежить від індивідуальних зусиль та рішень в реалізації життєвих цілей і шансів.

Вищеописані “прояви” успіху, значною мірою, не відповідають усталеному ідеалу успіху, який прийнято вважати еталонним. Тому все частіше для означення описаних явищ застосовуються терміни “квазіуспіх” та “псевдо успіх”. Проте право номінації,яким повною мірою користується сучасна наука, в цьому випадку, не дає відповіді напитання про те, чим є справжній успіх: теоретичним конструктом, який попри власну відповідність ідеалам часто не знаходить відображення у повсякденному житті суспільства, чи поширеним у масовій свідомості та комунікації явищем, сумнівним з позиційсоціальної етики та традиційних уявлень.

Для більш повного визначення соціального успіху особистості слід розглянути його соціокультурні характеристики. Існують об'єктивні маркери соціального успіху. До них, насамперед, відносять визнаний професійний статус і наявність сукупності системи капіталів (економічного, культурного, соціального йсимволічного).

Соціальний успіх за своїм змістом припускає суспільне визнання особистих заслуг індивіда.

Отже, можна виділити у структурі соціального успіху такі елементи [28]:

* результат діяльності соціального агента;

* соціальні практики, реалізація яких посприяла досягненню успіху;

* поле діяльності (основна сфера активності);

* соціально значуща ціль діяльності;

* засоби, за допомогою яких досягнуто результату;

* оцінка результату з боку суспільства, соціального оточення.

Тому однією з необхідних умов соціального успіху є наявність певної кількості соціальних інтеракцій, які виступають як критерій суспільного визнання. Дійсно, якщо існує прямий зв'язок цих двох категорій, точим більше соціально значимих контактів, тим вище ступінь соціального успіху особистості. У цьому полягає механізм формування суспільного визнання: через певну кількість соціальних зв'язків соціальноуспішна особистість впливає на інших, які в силу значимості цього впливу визнають особистість яксоціально успішну.

Наступним (не менш важливим) критерієм є ступінь впливу соціально успішної особистості на суспільство. У цьому випадку більш вільна особистість одержує перевагу в порівнянні з менш вільним індивідом, чия поведінка передбачувана й визначена соціальними нормами. Тут мова йде не про перевагу девіантної поведінки. Більш вільна особистість розширює кількість соціальних інтеракцій, тим самим розширюючи ареал впливу на інших. Кількість соціальних зв'язків припускає якісний аспект успіху -оцінювання особистості як соціально успішної в певній соціальній групі.

Підводячи підсумок розгляду феномену "життєвий успіх" як об'єктивно-суб'єктивної категорії, можна зробити наступні висновки. Повсякденна активність людини розглядається як фундаментальний фактор конструювання автобіографічної траєкторії й, тим більше, побудови власної моделі успіху. Змістовне поле концепту "успіх" апріорі припускає його соціальність. Як соціальний феномен його можна розглядатина макрорівні, з погляду загальноприйнятих у даному соціумі уявлень про успіх, а також на мікрорівні, тобто на індивідуально-особистісному рівні відчуттів і самопрезентаційних практик успіху. Розгляд даної проблематики дає підстави констатувати, що поняття успіху використовується і як інструментальне, тобто як успішне здійснення культурних цілей, і як субстанційне, тобто як суб'єктивне переживання успіху, визначення маркерів успішності й оцінювання себе із цих позицій. Через набір практик, виражених уконкретних соціальних діях, люди конкретного часу й простору конструюють своє розуміння успіху -успіху особистого, успіху своєї групи, успіху інших культур. Успіх у цьому змісті досить типовий приклад соціального конструювання життєвого простору індивіда [7].

Соціальним успіхом може вважатися не будь-яке досягнення, а лише те, яке отримало визнання з боку суспільства чи його частини, відповідно до колективних стандартів успішності та існуючих категорій сприйняття. Саме визнання у контексті “ загальноприйнятих моделей осмислення успіху, запропонованих соціальним цілим ” є неодмінним атрибутом соціального успіху [22, c. 197]. Оцінка “успішності” індивіда здійснюється групою людей, що поділяють певні принципи домінування і характеризуються схожою системою диспозицій. Ці люди виступають як представники компетентного співтовариства в ролі своєрідних експертів, якими залежно від сфери діяльності можуть бути колеги, знайомі, рідні, а у випадку широкого суспільного резонансудіяльності особистості - громадська думка загалом.

1.3 Умови формування життєвої успішності людини

життєвий успіх соціум корисність

Важливим аспектом формування життєвої успішності є стійкість людини до деструктивної дії стрес факторів оточуючого середовища. В сучасній психологічній літературі витривалість людини щодо несприятливого впливу життєвих труднощів пов'язують з такою особистісною якістю як життєстійкість. С. Мадді, з ім'ям якого пов'язують введення в науковий обіг поняття життєстійкості (в оригіналі - hardiness, російськомовний варіант «жизнестойкость» запропоновано Д. Леонтьєвим), стверджував, що ця особистісна риса характеризує «міру здатності особистості витримувати стресову ситуацію, зберігаючи внутрішню збалансованість та не знижуючи успішність діяльності» [16, с. 3]. Змістовно життєстійкість є певною системою уявлень людини про саму себе та свої відносини з оточуючим світом, що забезпечує подолання складних, стресових ситуацій завдяки дії трьох відносно незалежних компонентів: «залученності» - переконання, що активна участь у тому, що відбувається, надає шансу досягти успіху; «контролю» - впевненості в тому, що боротьба та протидія несприятливим обставинам, хоча й не обов'язково гарантують успіх, але дозволяють вплинути на результати того, що відбувається; «прийняттю ризику» - переконанню людини в тому, що будь-які несприятливі обставини життя сприяють її розвитку, завдяки придбанню цінного досвіду, незалежно від того, позитивним, чи негативним він є [16, c. 5].

Оскільки високий рівень життєстійкості проявляється в здатності людини обирати конструктивні стратегії розв'язання складних життєвих ситуацій, очевидно, що життєстійкість пов'язана із здатністю до конструктивного копінгу (вибору ефективних стратегій долаючої поведінки).

На сьогодні існує досить велика кількість визначень копінг-поведнки, сутність яких зводиться до того, що вона є індивідуальним способом взаємодії із життєвими труднощами, спрямованої на їх попередження, уникнення, подолання, розв'язання, пом'якшення, звикання, переінтерпретацію (раціоналізацію) [4].

За твердженням С. Нартової-Бочавер, завданнями копінгу є : мінімізація негативної дії обставин; терпіння, пристосування або перетворення життєвих ситуацій; підтримка позитивного образу «Я», впевненості у своїх силах; підтримка емоційної рівноваги; збереження досить тісних взаємозв'язків з іншими людьми. Ефективним копінг визнається за умов, якщо він усуває фізіологічні та зменшує психологічні прояви напруження; надає людини можливості поновити необхідну їй діяльність та активність; захищає від психічного виснаження; створює відчуття психічного благополуччя [19, c. 20].

Концептуальною ідеєю дослідження було уявлення про те, що хоча «особистий досвід задається тими чи іншими життєвими ситуаціями, характером поведінки людини в них, особливостями взаємодії з іншими тощо» [26, с. 11], для того, щоб він став частиною самосвідомості людини об'єктивні обставини життя мають бути перетворені (реконструйовані) завдяки дії певних механізмів осмислення, інтерпретації, оцінювання, запам'ятовування, структурування та ін. Тобто можна сказати, що завдяки дії цих механізмів, об'єктивна історія життєвого шляху перетворюється на її відтворення у внутрішньому світі суб'єкта життєвого шляху - на суб'єктивну реконструкцію особистого життєвого досвіду у свідомості людини.

Важливим компонентом забезпечення життєвої успішності є інноваційна готовність людини, яка складається з власне готовності до прийняття і використання змін та толерантності до невизначеності.

Відображаючи загальне ставлення до цінностей в сучасному суспільстві, молодь прагне реалізувати себе: знайти своє місце у житті, освоїти гідну професію, бути активною особистістю, мати матеріальний достаток, досягти певного життєвого успіху.

Для свідомої молоді поняття життєвий успіх нерозривно пов'язане зпроцесами соціального становлення, самовизначення, утвердження свого місця і ролі всуспільстві. Для таких людей характерним є цілеспрямованість і прагнення не лише доматеріальних благ, а й до духовних. Їх потреби на високому рівні і вони всіляко намагаються задовольнити ці потреби, зокрема, самі створюючи собі умови для цього, не чикаючи лишепасивного споживання суспільних благ.

Для свідомої молоді життєвий успіх пов'язаний зкар'єрним ростом, створенням сім'ї, набуттям високого соціального статусу, що в свою чергупороджує самоутвердження молодої людини в житті, розуміння покликання та мети свогоіснування.

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЖИТТЄВОГО УСПІХУ НА СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС

2.1 Програма та вибірка дослідження

Метою дослідження було визначити рівень впливу життєвого успіху залежно від соціального статусу.

Гіпотези дослідження.

1.У структурі особистості вчителів будуть переважати такі елементи структури профілю особистості, як підтримка життєзабезпечення, комфорт та соціальний статус, у школярів переважатимуть такі профілі, як загальна активність, творча активність, суспільна корисність.

2.У вчителів буде переважати загальножиттєва спрямованість спрямованість, а у школярів - робоча спрямованість.

Опис вибірки. Для дослідження нами обрано 70 респондентів, 35 з яких - це вчителі, а 35 осіб - школярі.

У роботі використано наступні методики дослідження:

- «Методика вивчення мотивації до успіху», запропонована Т. Елерсом.

- «Методика вивчення оцінки мотивації уникнення невдач», запропонована Т. Елерсом.

- «Методика визначення мотивації успіху і боязні невдачі», запропонована А. Реаном.

- «Діагностика мотиваційної структури особистості».

Для подальшої обробки отриманих балів використовувались програми Microsoft Office Excel 2003 та STATISTICA 7.0. Для порівняння середніх значень за окремими шкалами ми застосували t-критерій Стьюдента для незв'язаних груп [2; С. 169-172].

2.2 Опис методик дослідження

«Методика вивчення мотивації до успіху» запропонована Т. Елерсом, оцінює силу мотивації для досягнення цілі та успіху.

Дана методика налічує 41 питання, на кожне з яких потрібно відповісти «так» або «ні».Результат тесту "Мотивація до успіху" варто аналізувати разом з результатами таких тестів як "Мотивація до уникнення невдач", "Готовність до ризику".

Ключ:

· По 1 балу нараховується за відповіді "так" на наступні питання: 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 37, 41.

· Також нараховується по 1 балу за відповіді "ні" на питання: 6, 19, 18, 20, 24, 31, 36, 38,39.

· Відповіді на питання 1,11, 12,19, 28, 33, 34, 35,40 не враховуються.

· Далі підраховується сума набраних балів.

Виділяється чотири рівні мотивації до успіху:

· Низька мотивація до успіху;

· Середній рівень мотивації;

· Помірковано високий рівень мотивації;

· Занадто високий рівень мотивації до успіху.

Таблиця 2.1

Розшифровка даних для методики мотивації успіху Елерса

№ пп	Мотивація до успіху	Кількість балів
1	Низька мотивація до успіху	1-10
2	Середній рівень мотивації	11-16
3	Помірно високий рівень мотивації	17-20
4	Надто високий рівень мотивації	Більше 21

Низький рівень мотивації до успіху може спричинятися недостатньо виражені прагнення й здатності співробітника до подолання труднощів, що об'єктивно виникають у процесі його адаптації до професійної діяльності.

«Методика вивчення оцінки мотивації уникнення невдач» запропонована Т. Елерсом, дозволяє оцінити рівень захисту особистості, мотивацію до уникнення невдач, страху перед невдачею.

Дана методика налічує список слів з 30 рядків по 3 слова в кожному. В кожному рядку потрібно вибрати тільки одне з трьох слів, яке найбільш точно підходить вам.

Тест відноситься до багатошкальних методик. Ступінь виразності мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, що збігаються із ключем.

Результат тесту "Мотивація до уникнення невдач" варто аналізувати разом з результатами таких тестів як "Мотивація до успіху", "Готовність до ризику". Порядок підрахунку:

Випробуваний одержує по 1 бал за наступні вибори, наведені в ключі. Перша цифра перед рисою означає номер рядка, друга цифра після риси - номер стовпця, у якому потрібне слово. Наприклад, 1/2 означає, що слово, що одержало 1 бал у першому рядку, у другому стовпці - "пильний". Інші варіанти відповідей випробуваного балів не одержують.

Результат. Чим більша сума балів -- тим вищий рівень мотивації до уникнення невдач, захисту. Від 2 до 10 балів: низька мотивація до самозахисту; від 11 до 16 балів -- середній рівень мотивації; від 17 до 20 балів -- високий рівень мотивації; понад 20 балів -- надто високий рівень мотивації до уникнення невдач, самозахисту.

Таблиця 2.2

Розшифровка даних для методики мотивації уникнення невдач Т. Елерса

№ пп	Мотивація до успіху	Кількість балів
1	Низька мотивація уникнення невдач	1-10
2	Середній рівень мотивації	11-16
3	Помірно високий рівень мотивації	17-20
4	Надто високий рівень мотивації	Більше 21

Виділяється також чотири рівні мотивації до уникненню невдач:

· Низька мотивація до захисту;

· Середній рівень мотивації;

· Високий рівень мотивації;

· Занадто високий рівень мотивації до уникненню невдач, захисту.

Аналіз результату. Для більшої ефективності рекомендуємо результат аналізувати разом із тестами «Мотивація до успіху» та «Готовність до ризику».

Аналіз результату. Дослідження Д. Мак-Клеланда показали, що люди з високим рівнем захисту, тобто страхом перед нещасними випадками, частіше попадають у подібні неприємності, чим ті, які мають високу мотивацію на успіх. Дослідження показали також, що люди, які бояться невдач (високий рівень захисту), віддають перевагу малий або, навпаки, надмірно великому ризику, де невдача не загрожує престижу. Німецький учений Ф. Буркард затверджує, що установка на захисне поводження в роботі залежить від трьох факторів:

· ступеня передбачуваного ризику;

· переважної мотивації;

· досвіду невдач на роботі.

Підсилюють установку на захисне поводження дві обставини: перше - коли без ризику вдається одержати бажаний результат; друге - коли ризиковане поводження веде до нещасного випадку. Досягнення ж безпечного результату при ризикованому поводженні, навпаки, послабляє установку на захист, тобто мотивацію до уникнення невдач.

«Методика визначення мотивації успіху і боязні невдачі» запропонована А. Реаном, дозволяє оцінити мотивацію до досягнення успіху, цілі та оцінити боязнь невдачі (мотивацію на невдачу).

Дана методика налічує 20 тверджень, на кожне з них потрібно дати відповідь «так» або «ні».

Ключ до опитувальника

Відповідь "Так": 1,2,3,6,8, 10, 11, 12.14 , 16, 18, 19,20.

Відповідь «Ні»: 4, 5.7 ,9, 13, 15, 17.

За кожен збіг відповіді із ключем випробуваному дається 1 бал.

Підраховується загальна кількість набраних балів.

Якщо кількість набраних балів від І до 7, то діагностується мотивація на невдачу (острах невдачі).

Якщо кількість набраних балів від 14 до 20, то діагностується мотивація на успіх (надія на успіх).

Якщо кількість набраних балів від 8 до 13; то варто вважати, що мотиваційний полюс яскраво не виражений. При цьому можна мати на увазі, що якщо кількість балів 8,9, є певна тенденція метизації на невдачу, а якщо кількість балів 12,13, є певна тенденція мотивації на успіх.

Методика дозволяє виділити кілька рівнів переважної мотивації:

· мотивація на невдачу (острах невдачі);

· мотивація на успіх (надія на успіх);

· невиражений мотиваційний полюс;

· ближче до уникнення невдачі;

· ближче до прагнення до успіху.

Методика «Діагностика мотиваційної структури особистості» дозволяє виявити стійкі тенденції особистості: загальну і творчу активність, прагнення до спілкування , забезпечення комфорту, соціального статусу та ін. На основі всіх відповідей складається думка про робочу (ділову) і загальножиттєву спрямованість особи.

Дана методика налічує 14 тверджень, що стосуються життєвих прагнень і деяких сторін способу життя людини. Потрібно висловити своє ставлення до них по кожному з 8 варіантів відповідей , поставивши «+» - згоден з цим, «=» - коли як, «-» - ні, не згоден, «?» - не знаю.

Шкали: життєзабезпечення, комфорт, спілкування, загальна активність, творча активність, соціальна корисність

Обробка результатів тесту

Відповіді випробуваного переводяться в бали: "++" - 3 бали, "=" - 1 бал, "-" або "+" - 0 балів.

Опис шкал тесту

Шкали мотиваційного профілю:

· П- підтримка життєзабезпечення,

· К - комфорт,

· С - соціальний статус,

· О - спілкування,

· Д - загальна активність,

· ДР - творча активність,

· ОД - суспільна корисність.

Кожна із семи мотиваційних шкал представлена в чотирьох подшкалах:

· Ож - загальжиттєва, стосовна до всієї сфери життєдіяльності,

· Рб - робоча (навчальна), ставиться тільки до робочої або навчальної сфери;

· ід - "ідеальне" стан мотиву, рівень спонукання, устремління;

· ре - "реальне" стан те, наскільки випробуваний розцінює даний мотив удоволеним у цей час, а так само те, скільки їм для цього затрачається зусиль.

Шкали емоційного профілю:

· Ест - спрямованість на емоційні переживання стенічного типу;

· Еаст - спрямованість на емоційні переживання астенічного типу;

· Фст - стенічний тип переживання й поводження в стані фрустрації;

· Фаст - астенічний тип переживання фрустрації.

Для побудови перевірочної шкали, "шкали корекції" у ряді пунктів, по яких існує ймовірність для що заповнює прикрасити свій портрет, передбачене прохання уточнити свою відповідь конкретними даними.

Наприклад, якщо випробуваний позитивно відповістив на запитання 3g - про "хоббі", те у відповідному місці бланка заповнення він повинен уточнити, у чому саме воно складається. Якщо він цього не робить, або робить непереконливо, то оцінка даної відповіді коректується експериментатором: замість 3 або 2 балів ставиться 1 або 0. Відповіді по цій шкалі, крім можливостей перевірки й корекції, несуть у собі також додаткову інформацію про випробуваний.

Інтерпретація результатів тесту .

На основі співвідношення показників всіх шкал, виведених у результаті тестування можна виділити певні типи мотиваційного й емоційного профілю.

Типи мотиваційного профілю:

Прогресивний - характеризується помітним перевищенням рівня розвиваючих мотивів над рівнем мотивів підтримки: (Д+ДР+ОД) - (П+ДО+З) >= 5 балів. Даний тип переважає в осіб, що домоглися успіху в роботі або навчанні. Так само характерний для особистості із соціально спрямованою позицією.

Регресивний - протилежний прогресивному й характерний перевищенням загального рівня мотивів підтримки над розвиваючими мотивами. У найбільш виразному виді відбивається в послідовному зниженні профільної лінії ліворуч праворуч. Часто зустрічається серед погано встигаючих школярів.

Імпульсивний - характеризується різкими перепадами профільної лінії із трьома вираженими піками, найчастіше по шкалах "ДО", "ПРО", "ДР", але можуть бути й другу співвідношення. Критерій піка - кількісне значення даної шкали на 2 або більше балів перевищує сусідні з ним; якщо це крайня шкала ("П" або "ОД"), те для того щоб уважатися піком він повинна перевищувати сусідню ("ДО" або "ДР") не менше, ніж на 4 бали. Найбільш характерний для школярів і студентів. Відбиває значну диференціацію й, можливо, конфронтацію різних мотиваційних факторів усередині загальної структури особистості.

Експресивний - характеризується помітними перепадами профільної лінії з наявністю двох піків: частіше інших зустрічаються сполучення піків по шкалах "ДО" й "ДР". У цьому типі відбивається певна вибіркова диференціація мотиваційних факторів роздільно по групах підтримуючих (П, ДО, З) і розвиваючим (Д, ДР, ОД) мотивів. Названий так у зв'язку з тим, що виявляє певну кореляцію з експресивним типом акцентуації особистості (по Л.А.Гройсману), тобто із прагненням суб'єкта через підвищення рівня з.

Ущільнений - характеризується досить плоским, маловиразним профільним малюнком без виразних підйомів і спусків; наявність одного піка в цьому випадку не міняє сплощеного характеру профілю в цілому. Відображає недостатню диференційованість мотиваційної ієрархії особистості, її бідність. Частіше зустрічається в школярів, особливо з поганою успішністю. Помітна тенденція його зменшення з віком.

Типи емоційного профілю:

Стенічний - характеризується домінуванням стенічності як в емоційних перевагах (Ест вище Еаст), так й у фрустраційному поводженні (Фст вище Фаст). Відбиває схильність суб'єкта до активних, діяльних емоційних переживань і стійку, конструктивну, керовану позицію у важких ситуаціях. Чітко корелює з "прогресивним" мотиваційним профілем й успішністю в діяльності. Більше виражений у чоловіків у порівнянні з жінками.

Астенічний - характеризується перевищенням астеничности в показниках й емоційній перевазі (Еаст вище Ест), і фрустраційного поводження (Фаст вище Фст). Відображає схильність суб'єкта до гомеостатическому комфорту, емоційним переживанням гедоністичного типу, а так само - невміння управляти собою у важких ситуаціях, дратівливість, схильність до прояву різного роду захисних механізмів. Чітко корелює з "регресивним" мотиваційним профілем. Часто зустрічається в жінок і школярів з поганою успішністю.

Змішаний стенічний- характеризується стенічнестю фрустраційного поводження (Фст вище Фаст) і астенічність емоційних переваг (Эаст вище Эст). Виражає певну різнобічність у середині емоційної сфери. Найбільш характерний для молоді. Корелює з характеристиками "імпульсивного" мотиваційного профілю.

Змішаний астенічний - характеризується стенічною емоційністю (Ест вище Еаст) і одночасно астенічним фрустраційним поводженням (Фаст вище Фст). Зустрічається рідко. Характерний для п'ятикласників: вони емоційно стенічні, але ще не навчилися управляти собою у важких ситуаціях.

При інтерпретації результатів звичайно будується два профілі: для загальжиттєвої мотивації й для робочої.

Приклад. "Ідеальний" профіль "Ж" має виразну тенденцію зниження від П к ОД, тобто має місце перевищення в загальжиттєвій сфері підтримуючих мотивів над розвиваючими. І хоча сам учень поставив себе по ОД - суспільної корисності - дуже високо, при обробці цей показник довелося скорегувати з 9 балів до 4, тому що по шкалі корекції він дав тільки одну непереконливу відповідь. Звертає увагу сильне недонасичення по шкалі "П" - підтримка життєзабезпечення. При високому "ідеальному" показнику, що відбиває виражену прагматичну життєву установку, дуже низок "реальний" показник, що означає, що сам учень не додає щодо цього ніяких зусиль. Високий показник "ДО" - прагнення до комфорту, - при цьому "ідеальне" значення збігається з "реальним", що означає гармонічне насичення.

Профіль, що характеризує навчальну сферу ("Р") має чітко згладжений, спрощений характер, при цьому, за результатами шкали корекції показник ДР тут скоректований з 7 до 4, а показник ОД з 6 до 3. обертає на себе увага пік на показнику "СР", що означає високу самооцінку школяра по своєму реальному шкільному статусі. Істотне розходження між характером загальжиттєвого ("Ж") і навчального ("Р") профілів говорить про певній дисгармоничности, нерівноцінності мотиваційної сфери особистості в цілому. Характерно, що при підсумовуванні відповідних профілів, узагальнений профіль подібний із загальжиттєвим у частині П, ДО, С и с робітником - у частині Д, ДР, ОД. Це можна інтерпретувати так, що загальжиттєва сфера відіграє провідну роль у формуванні підтримуючих, споживчих мотивів, а робоча - у формуванні розвиваючої частини профілю, хоча ця частина має цілком безбарвний характер.

В емоційному профілі показники астенічності перевищують показники стенічності по обох шкалах - Е та Ф, що характеризує учня як емоційно пасивного, з тенденцією до фрустраційної нестійкості.

2.3 Аналіз дослідження

Згідно отриманих нами результатів у групи респондентів середній рівень мотивації до успіху становить - 10,6 балів, що означає загальну низьку мотивацію до успіху.

Розподіл опитаних респондентів за мотивацією до успіху зобразимо в табл. 2.1.

Таблиця 2.3«Методика вивчення мотивації до успіху» Т. Елерса.

№ пп	Мотивація до успіху	Кількість респондентів	Питома вага респондентів ,%
1	Низька мотивація до успіху (1-10)	47	67,2
2	Середній рівень мотивації (11-16)	-	-
3	Помірно високий рівень мотивації (17-20)	17	24,3
4	Надто високий рівень мотивації (більше 21)	6	8,5



Рис. 2.1 Структура вибірки за рівнем мотивації до успіху, %

Отже, можна зробити висновки, що 67,2% респондентів, а це 47 осіб - мають загальний низький рівень мотивації до успіху; помірно високий рівень мотивації до успіху мають 17 осіб ( 24,3%), а дуже високий рівень мотивації до успіху мають 8,5% осіб.

Якщо аналізувати відмінності у рівні мотивації до успіху школярів та вчителів, то можна простежити такі закономірності:

1. Середній рівень мотивації до успіху вчителів становить - 13,7 балів, тобто - є середнім

2. Середній рівень мотивації до успіху школярів становить - 4,3. - і є низьким. Загалом розподіл рівня мотивації по групах респондентів представимо в таблиці 2.4.

Отже, можна зробити висновки, що у школярів переважає низький рівень мотивації, проте, у вчителів - є високий та дуже високий рівень мотивації є більшим від школярів, див. табл. 2.4.

Таблиця 2.4. Рівень мотивації до успіху по групах

№ пп	Мотивація до успіху	Група вчителів	Група школярів
		Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага,%
1	Низька мотивація до успіху (1-10)	17	48,5	30	85,7
2	Середній рівень мотивації (11-16)	-	-	-	-
3	Помірно високий рівень мотивації (17-20)	9	25,7	2	5,7
4	Надто високий рівень мотивації (більше 21)	9	25,7	3	8,57

Дослідження показали, що люди, помірковано й сильно орієнтовані на успіх, віддають перевагу середньому рівню ризику. Ті ж, хто боїться невдач, віддають перевагу малий або, навпаки, занадто великому рівню ризику. Чим вище мотивація людини до успіху - досягненню мети, тим нижче готовність до ризику. При цьому мотивація до успіху впливає й на надію на успіх: при сильній мотивації до успіху надії на успіх звичайно скромніше, ніж при слабкій мотивації до успіху.

До того ж людям, мотивованим на успіх і мають більші надії на нього, властиво уникати високого ризику.

Ті, хто сильно мотивований на успіх і мають високу готовність до ризику, рідше попадають у нещасні випадки, чим ті, які мають високу готовність до ризику, але високу мотивацію до уникнення невдач (захист). І навпаки, коли в людини є висока мотивація до уникнення невдач (захист), те це перешкоджає мотиву до успіху - досягненню мети.

Згідно отриманих нами результатів у групи респондентів середній рівень мотивації до уникнення невдач становить - 14,9 балів, що означає загальну середню мотивацію до уникнення невдач. Розподіл опитаних респондентів за мотивацією до уникнення невдач зобразимо в табл. 2.5.

Таблиця 2.5. Методика вивчення мотивації до уникнення невдач» Т. Елерса.

№ пп	Мотивація до успіху	Кількість респондентів	Питома вага,%
1	Низька мотивація до уникнення невдач (1-10)	22	31,4
2	Середній рівень мотивації (11-16)	5	7,1
3	Помірно високий рівень мотивації (17-20)	24	34,3
4	Надто високий рівень мотивації (більше 21)	19	27,1

Рис. 2.2 Структура вибірки за рівнем мотивації до невдач, %

Отже, можна зробити висновки, що 34,3% респондентів, а це 24 особи - мають загальний високий рівень мотивації до уникнення невдач; низький рівень мотивації до уникнення невдач мають 22 респонденти ( 31,4%), а дуже високий рівень мотивації до уникнення невдач мають 19 осіб або 27,1% респондентів, окрім того, середній рівень мотивації уникнення невдач мають 5 осіб, або 7,1%.

Якщо аналізувати відмінності у рівні мотивації до уникнення невдач школярів та вчителів, то можна простежити такі закономірності:

1. Середній рівень мотивації до уникнення невдач вчителів становить - 13,0 балів, тобто - є середнім

2. Середній рівень мотивації до уникнення невдач школярів становить - 16,8. - і є помірно високим, див. рис. 2.5. Розподіл рівня мотивації до уникнення невдач по групах респондентів представимо в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Рівень мотивації до уникнення невдач по групах респондентів

№ пп	Мотивація до успіху	Група вчителів	Група школярів
		Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага,%
1	Низька мотивація до уникнення невдач (1-10)	18	51,4	4	11.4
2	Середній рівень мотивації (11-16)	3	8,6	4	11,4
3	Помірно високий рівень мотивації (17-20)	3	8,6	16	45,7
4	Надто високий рівень мотивації (більше 21)	11	31,4	11	31,5

Отже, можна зробити висновки, що у вчителів переважаючими є низький рівень мотивації уникнення невдач (18 осіб) та дуже високий рівень мотивації уникнення невдач (11 осіб), для школярів характерним є високий рівень мотивації (16 осіб) та дуже високий рівень мотивації уникнення невдач - 11 осіб.

Перед початком проведення дослідження нами була висунута гіпотеза 1. У вчителів будуть характерні вищі рівні мотивації досягнення успіху та менші уникнення невдач, ніж у групи школярів.

В результаті отриманих даних можна зробити висновок, що гіпотеза підтвердиласть - повністю.

Згідно отриманих нами результатів можна зазначити, що динаміка переважаючої мотивації про групах вибірки можна представити в табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Переважаючий рівень мотивації для опитаних респондентів

Групи опитаних	Переважаюча мотивація
	Мотивація на неуспіх, осіб	Мотивація на неуспіх,%	Невиражений мотиваційний полюс	Мотивація на успіх, осіб	Мотивація на успіх, %
			Ближче до невдач, осіб	Ближче до невдач, %	Ближче до успіху, осіб	Ближче до успіху, %
Вчителі	18	51,4	0	0	3	8,6	14	40,0
Школярі	30	85,8	1	2,8	1	2,8	3	8,6
Всього	48	68,5	1	1,4	4	5,7	17	24,2

Отже, із всієї групи респондентів 68,5% (48 осіб) мотивовані на неуспіх; 7,1% - мають невиражений мотиваційний полюс, а 24,2% мають мотивацію на успіх (17 осіб), див. рис. 2.3.

Мотивація на успіх відноситься до позитивної мотивації. При такій мотивації людини, починаючи справу, має на увазі із чогось конструктивного, позитивного. В основі активності людини лежить надія на успіх і потребу в з успіху. Такі люди звичайно впевнені в собі, у своїх силах, відповідальні, ініціативні й активні. Їх відрізняє наполегливість у досягненні мети. цілеспрямованість.

Мотивації на невдачу відноситься до негативної мотивації. При даному типі мотивації активність людини пов'язана з потребою уникнути зриву, осудження, покарання, невдачі. Взагалі в основі цієї мотивації лежить ідея уникнення й ідея негативних очікувань.



Рис. 2.3 Рівень мотивації респондентів, %

Починаючи справу, людина вже заздалегідь боїться можливої невдачі, думає про шляхи уникнення цієї гіпотетичної невдачі, а не про способи досягнення успіху.

Люди, мотивовані на невдачу, звичайно відрізняються підвищеною тривожністю, низькою впевненістю у своїх силах. Намагаються уникати відповідальних завдань, а при необхідності рішення відповідальних завдань можуть упадати в стан близьке до панічного. Принаймні ситуативна тривожність у них у цих випадках стає надзвичайно високою. Все це, разом з тим, може сполучатися з досить відповідальним відношенням до справи.

Серед групи вчителівтє найбільш вираженими такі види мотивації:

Мотивація на успіх складає 40% або 14 осіб;

Мотивація на неуспіх складає - 51,4% або 18 осіб;

Невиражений мотиваційний полюс складає - 8,6%, або 3 особи, це можна побачити на рис. 2.10.

Серед групи школярів є найбільш вираженими такі види мотивації:

1.Мотивація на неуспіх складає 85,8% або 30 осіб;

2.Мотивація на успіх складає - 8,6 % або 3 особи;

3.Невиражений мотиваційний полюс складає - 5,6%, або 2 особи.

Для групи досліджуваних респондентів є найбільш вираженими такі фактори мотиваційної структури особистості:

Підтримка життєзабезпечення - 13,3

Комфорт - 9,1

Соціальний статус -8,3

Загальна активність -8,0

Менш вираженими для респондентів є такі фактори мотиваційної структури особистості:

Спілкування -7,3

Соціальна корисність - 6,2

1. Творча активність - 5,4, див. рис. 2.4.

Рис. 2.4 Вираженість факторів мотивації для респондентів, балів

Отже, найбільш вираженими мотиваційними факторами для респондентів - є підтримка життєзабезпечення (усе, що необхідно для підтримки життя, їжа, одяг, житло), комфорт, соціальний статус (фактор самого вищого порядку, і задовольнити її складніше усього. Люди, що "добираються" до цього рівня, працюють не просто через гроші або щоб справити враження на інших, але тому, що усвідомлюють значимість своєї роботи і відчувають задоволення від самого її процесу).

Найменше їх цікавить творча активність, соціальна корисність та спілкування.

Для групи вчителів найбільш виражені є такі мотиваційні фактори, як:

1. Підтримка життєзабезпечення - 13,4;

2. Комфорт та соціальний статус 8,6;

3. Загальна активність - 8,0.

Менш вираженими для цієї групи вчителів є фактори:

1.Спілкування - 7,22;

2. Соціальна корисність - 5,6;

3. Творча активність - 5,2, див. рис. 2.5.

Рис. 2.5 Мотиваційні фактори для вчителів

Для групи школярів найбільш виражені є такі мотиваційні фактори, як:

Підтримка життєзабезпечення - 13,2;

Комфорт - 9,6;

Загальна активність - 8,0.

Соціальний статус - 7,8

Менш вираженими для цієї групи школярів є фактори:

Спілкування - 7,4;

Соціальна корисність - 6,6;

Творча активність - 5,6, див. рис. 2.6.

Рис. 2.6 Мотиваційні фактори для школярів

З рисунку видно, що у школярів є вищими такі мотиваційні фактори ніж у вчителів:

· підтримка життєзабезпечення;

· загальна активність

У вчителів є вищими такі мотиваційні фактори ніж у школярів: комфорт; соціальна активність; творча активність.

У всієї групи переважає загальножиттєва спрямованість над професійною спрямованістю особистості, див. рис. 2.7.

У групи вчителів розряду переважає життєва спрямованість - 37,9 над професійною - 18,9.

У групи школярів також переважає життєва спрямованість - 37,7 над професійною - 20,4.

Отже, у вчителів дещо переважає загальножиттєва спрямованість, у школярів переважає робоча спрямованість.

Рис. 2.7 Рівень загальножиттєвої та професійної спрямованості, балів

Перед початком дослідження нами була висунута такі гіпотези:

1.У структурі особистості вчителів будуть переважати такі елементи мотиваційної структури профілю особистості, як підтримка життєзабезпечення, комфорт та соціальний статус, у школярів переважатимуть такі профілі, як загальна активність, творча активність, суспільна корисність.

Гіпотеза підтвердилась частково. Показник комфорту є вищим у школярів , а загальна активність - вища у вчителів.

2.У вчителів буде переважати загальножиттєва спрямованість спрямованість, а у школярів - робоча спрямованість.

Гіпотеза підтвердилась.

Одержані дані свідчать про необхідність суттєвого вдосконалення системи професійного відбору, формування адекватної мотивації, розвитку професійно важливих якостей особистості працівників, профілактики професійної деформації.