Ставлення суспільства до явища гомосексуальності

Вище вказані теоретичні праці з`явились у відповідь на зміну гомосексуальної культури в Російській імперії. З розвитком міст з`являється нова ідентичність, відірвана від традиційного розуміння патріархальної моделі сексуальності: чоловіки, які отримали прізвисько «тітки». Вперше як означення гомосексуала-чоловіка це слово було вжите лікарем Владиславом Мержеєвським у 1878 р. в підручнику з судової гінекології. Зародилася субкультура «тіток», скоріше за все, як відгалуження проституції, але згодом так почали називати і тих, хто користується їхніми послугами. Звичайно, такого роду речі не афішувалися, тому сформувалася ціла система умовних знаків, символів, місць зустрічей. «Тітки» зустрічалися з клієнтами у найлюдніших місцях, це був вічний маскарад і гра у впізнавання. Одним з символів, за яким можна було упізнати гомосексуала була червона краватка або носова хустинка. Хилл Д. Исчезновение русской «тетки», или как родилась советская гомофобия // http://www.genderstudies.info/sbornik/muzhest/21.htm

Підсумовуючи, можна сказати, що ХІХ століття апелює до вродженої психопатичної хвороби, наука перетворила гомосексуалів на особливий тип людей, у яких «інверсія сексуального потягу» поєднується з багатьма іншими хворобливими рисами. Зміна релігійної парадигми на психологічну породила ситуацію, коли гомосексуал в очах суспільства виглядав вже не як злочинець, а як жертва і людина, що страждає. Але в свою чергу це могло слугувати як виправданням, так і гострим неприйняттям і відразою. І.С. Кон зазначає, що відчужена і негативна оцінка провідними психіатрами і судмедиками ХІХ - початку ХХ ст. гомосексуалів пояснювалась не лише особистим неприйняттям, а скоріше «контингентом», з яким вони працювали. Ранні теорії гомосексуальності заангажовані власним досвідом дослідників, оскільки в загальних судженнях вони спиралися лише на свою і часто дуже вузьконаправлену практику. Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - с.20

На межі XIX--XX століть принципово новий напрям науковим поглядам на гомосексуальність було задано роботами Зігмунда Фрейда (1856 - 1939 рр.). Він припускав, що від природи людина бісексуальна і що гетеросексуальні вподобання формуються в ранньому дитячому віці за умови правильного розвитку особистості, а гомосексуальні виникають при деяких збоях у цьому розвитку. Фрейд називав осіб, що відчувають одностатевий потяг, сексуально-інвертними (сексуально-перевернутими). Тому Фрейд був схильний ставитися до гомосексуальності дуже терпимо і стверджував, що «вилікувати» таку людину практично неможливо, терапія має бути спрямована не на зміну сексуальної орієнтації, але на корекцію психічного дискомфорту («дисфорії сексуальної орієнтації»), що виникає як наслідок неприйняття пацієнтом власного «я». За його спостереженнями, інвертовані по-різному ставляться до своєї сексуальної орієнтації: деякі захищають і відстоюють її, інші ж болісно сприймають факт своєї інверсії, відчуваючи її як болісну нав'язливість, і саме таку позицію потрібно піддавати терапевтичному впливу з допомогою навіювання чи психоаналізу. Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. М.: Мир, 1998. - с.480-484.

Початок ХХ століття ознаменувався ґрунтовним теоретичним підходом до теми гомосексуальності. Достатньо впливовими були дослідження берлінського невропатолога Альберта Молля (1862 - 1939), що мав справу не лиже зі злочинцями і божевільними, а й широким загалом, зокрема - інтелігенцією. Він першим звернувся до питань дитячої і підліткової сексуальності, розвинув теорію про двофазне формування сексуальної орієнтації. Гомосексуальність за Моллем - це завжди хвороба, але не обов`язково вроджена. Він не був прихильником переслідувань дорослих гомосексуалів, але різко виступав проти їх декриміналізації, з тим щоб упереджувати розтління молоді. Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - с.15.

Одним з перших великих зібрань звітів про дослідження та інших матеріалів вивчення сексуальної поведінки була бібліотека Інституту сексуальних наук, заснованого німецьким психіатром Магнусом Хіршфельдом. На жаль, створена ним бібліотека була розграбована і спалена у 1933 р.. М. Хіршфельд прагнув підкріпити свою активну діяльність науковими методами роботи, видавав памфлети, а також свої мемуари, де описав власний сексуальний дослід, і домігся успіху у залученні уваги впливових німецьких соціологів, лікарів і політиків до своїх досліджень. Інший дослідник-публіцист Джон Аддінгтон Саймондс (1840 - 1893 рр.) висміював пуританські судження попередників про гомосексуальність як психічну хворобу, ставлячи у приклад Стародавню Грецію: «Питання етики Стародвньої Греції» (1871р.). Заслуга Саймондса полягає в тому, що він звернувся до історії гомосексуальності як частини культури, хотів показати, що стародавні гомосексуали нічим не відрізняються від сучасних в плані психічяного здорров`я, а різниться сприйнятта. Рассел П. 100 кратких жизнеописаний геев и лесбиянок. М. Крон - пресс 1996 г. - http://www.gay.ru/people/star/foreigner/xix/91bio.html

Америка продовжувала традиції жіночої «дружби».У 1900 році в районі «червоних ліхтарів» в Філадельфії з`явився термін «bulldyke» (булдайк) для означення коханки-лесбійки, що виконувала чоловічу роль в парі. До 1920-х років в чорних кварталах і районах мебльованих кімнат з`явилась можливість проведення вечорів для лесбійок з робочого середовища. Блюзова співачка Бессі Джексон обезсмертила бунтівний дух «Bulldagger Woman» як лесбійки, що обрала чоловічий стиль і неухильно йому слідує, не дозволяючи собі пасивності у стосунках з іншими жінками. Лесбійська культура жінок-письменниць і художниць з середнього класу також з'явилась на початку ХХ ст. в Парижі і Нью-Йорку. Це була субкультура салонів, барів, колективного проживання в одній квартирі, оспівана в віршах, романах і п`єсах, що синтезували традиції переодягання в чоловічий одяг і романтичної дружби. В той час, як на початку ХІХ ст. жінки і сподіватись не могли на те, що вони зможуть відверто жити зі своєю коханою-подругою, під кінець століття утворилися нові можливості для незалежного життя поза гетеросексуальною родиною, що дозволило деяким парам явно про себе оголосити. Зайнятість в сфері послуг, новий соціальний простір - коледж чи гуртожиток, разом з доступними квартирами і жіночими резиденціями в Британії і США - створювали умови для того, щоб жінки обирали целібат і компанію подруги. Серед «прославлених старих дів» і «нових жінок» жіночі шлюби чи «бостонські шлюби» ставали все більш поширеними. На відміну від таємного світу жіночих подружніх пар в робочому середовищі, бостонські шлюби не приховувалися і визнавалися елітою суспільства. Жінки жили удвох, володіли спільним майном, разом подорожували, спали в одному ліжку. Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. - 2004. №11. - с. 93-94.

Часто можна зустріти думку, що розквіт жіночої гомосексуальності супроводжувався наростанням феміністичного духу, і що ці речі витікають одна з одної. Так, боротьба за рівні права і визнання може бути ознакою обох явищ. Ф.Мондімор відмічає, що хоча феміністичний рух в Англії й Сполучених Штатах часто приваблював жінок, котрі всі впевненіше починали ідентифікувати себе як лесбійок, проте жінки виступали не за визнання своєї гомосексуальності, як це робили Ульріхс чи Саймондс. Натомість у більшості випадків вони направляли свої зусилля для досягнення таких цілей, як отримання виборчого права і допуск жінок на університети і медичні школи. Вони очолювали рух за соціальні реформи, покликаний поліпшити життя бідняків, особливо незаможних жінок і новонароджених. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 95-96.

Головним центром європейської гомосексуальної культури першої третини ХХ століття (до приходу до влади Гітлера) була Німеччина. Хоча у Веймарській республіці гомосексуальність залишалася кримінальним злочином, у Берліні, Гамбурзі, Кельні та інших німецьких містах відкрито існувала велика кількість гомосексуальних барів і кав'ярень. Адольф Бранд, видавець першого у світі гомосексуального журналу «Особливий» («Der Eigene»), що виходив з 1896 по 1931 р., не просив про поблажливість, а доводив, що чоловіча дружба-любов - найшляхетніше й найвище людське почуття, яке втілює кращі традиції давніх німецьких чоловічих союзів. Соціал-демократичні теоретики домагалися скасування кримінального переслідування одностатевого кохання, наголошуючи, що гомосексуали - жертви помилки природи. Аристократи-естети, навпаки, доводили її підвищений духовний характер, вимагаючи не поблажливості, а схвалення. Агресивні ж мілітаристи, однаково відкидаючи як медикалізацию, так і інтелектуалізацію гомоеросу, проголошували його втіленням чоловічої сили та мужності. Відповідно, розрізнялися і образи «істинного гомосексуала». У одних це був жіночний андрогін, в інших - витончений ефеб, у третіх - сильний і грубий чоловік-воїн. Заснований Хіршфельдом у травні 1897 р. Науково-гуманітарний Комітет уклав спеціальну петицію за скасування дискримінаційного 175 параграфу імперського кримінального кодексу, яку підписали, серед багатьох інших видатних діячів німецької культури, Август Бебель, Карл Каутський, Альберт Ейнштейн, Мартін Бубер, Карл Ясперс, Альфред Деблін, Герхард Гауптман, Герман Гессе, Томас і Генріх Манни, Райнер Марія Рільке, Стефан Цвейг. Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с. 73.

Нацистська партія, що прийшла до влади у 1930-32 рр. з самого початку ставилася до одностатевого кохання вороже, ототожнюючи його з єврейством і «моральним виродженням». У декларації 1928 р. зазначалося, що гомосексуальні зв`язки призводять націю до послаблення і позбавляють її мужності, є загрозою для суспільства й держави. Haeberle E. J. Swastika, Pink Triangle and Yellow Star: The Destruction of Sexology and the Persecution of Homosexuals in Nazi Germany. // Journal of Sex Research 1981, 17:3. - р. 270-287. В цілому, це був справжній геноцид. Тільки між 1937 і 1939 рр. за обвинуваченням у гомосексуальних зв'язках поліція і гестапо заарештували 95 тисяч чоловіків, у тому числі 25 тисяч було засуджено. Загальна кількість засуджених по § 175 з 1933 по 1944 роки становила, за підрахунками Річарда Планта, від 50 до 63 тисяч жителів, з них 4 тисячі - неповнолітніх. У концтаборах гомосексуалів призначали на найбільш небезпечну й тяжку роботу, отже смертність серед цієї категорії ув'язнених була особливо висока. Невдовзі після створення перших концтаборів СС CC від скорочення нім. Schutzstaffel, повна назва Захисні загони Націонал-Соціалістичної Німецької Робочої Партії (нім. Schutzstaffel der NSDAP ) розробили систему зовнішнього маркування різноманітних категорій ув'язнених. Гомосексуалів спочатку позначали жовтою смугою з великою літерою «А» (в німецькому табірному жаргоні «Arschficker» - натяк на анальний контакт) або ж великою чорною точкою з цифрою 175 (відсилка до § 175 Кримінального кодексу) на тюремній робі. Пізніше в табірній символіці для позначення гомосексуалів з'явився рожевий трикутник.

До одностатевої жіночої любові в Третьому рейху відносилися трохи інакше. Лесбійок за законом не переслідували, але ставлення до них було також ворожим. Фактично, лесбійство засуджувалося і замовчувалося, його переслідування існувало у більш прихованому вигляді, оскільки вважалося, що жінки були куди меншою загрозою державі, ніж чоловіки: лесбійок було менше, їх політична активність не виражена, виявити їх було важче.

На відміну від інших переслідуваних, гомосексуали-чоловіки вважалися злочинцями і після подолання нацизму. У Західній Німеччині стаття 175 залишалася у Кримінальному кодексі до 1969 року. У Франції гомосексуалів очікувала така ж доля: ухвалений 1942 р. режимом Віши закон про кримінальне покарання за содомію було скасовано лише 1982 року під час президентства Франсуа Міттерана. І пізніше, попри всі ліберальні реформи, геїв та лесбійок довгий час не зараховували до жертв нацизму. Васильченко А. Сексуальный миф III Рейха.- М.: Яуза-пресс, 2008. - с. 298-320

Більшість свідчень про «вітчизняних» гомосексуалів першого десятиліття ХХ ст. зустрічаються в медичних, юридичних та літературних джерелах та практично зникають починаючи з середини 30-х років, коли починається процес жорсткої криміналізації гомосекуалів. 17 грудня 1933 р. було опубліковано Постанову ВЦВК, що 7 березня 1934 р. стала законом (стаття 121 КК РРФСР), згідно з якою, добровільні сексуальні зносини між повнолітніми чоловіками оголошувались кримінальним злочином. Гомосексуальність розглядалась Радянською владою як «ідеологічно чужде» і політично загрозливе явище, гомосексуали визнавались соціально небезпечними елементами нарівні з «представниками експлуататорських класів». Якщо звернутись до статистики, виведеною Д.Хілі за матеріалами кримінальних процесів, то загальна кількість засуджених за весь час існування статті (а вона діяла аж до 1993 р.) становитиме близько 250 000 чоловіків. Healy D. "How many victims of the antisodomy law" // Homosexual Desire in Revolutionary Russia. The University of Chicago Press, 2001. (Переклад з англ. А. Пронін для сайту Gay.Ru) Гоніння з боку влади змусило гомосексуалів ще ретельніше переховуватись, але на відміну від карнавалу «тіток», це була гра на виживання, що супроводжувалась вічним страхом. Листи і щоденники, навіть доноси середини ХХ ст. змальовують тисячі маленьких трагедій: заклеймованого як гея чоловіка очікували лише презирство і зневага. Так, стимульована владою, народилась вітчизняна гомофобія.

Цікава в цьому плані доля лесбійок у СРСР. У 1920-ті роки «маскулінізована» жінка, яка перебуває у зв'язку з інший жінкою, викликала не засудження, а навіть навпаки - схвалення, особливо якщо вона досягала успіху в діяльності, яка була прерогативою чоловіків: армія, наука, завод тощо. Звичайно, медики «співчували» лесбійкам, але владою навіть розглядалися варіанти одностатевого шлюбу для таких суспільно корисних жінок, в той час як у еффемінізованому чоловікові бачився соціальний чи біологічний дефект, що потребував корекції. Берштейн Е. Другая история // Новая Русская Книга. - 2002, №1. Тобто гомосексуальність оцінювалась не за категоріями медицини чи моралі, а за корисністю для суспільства.

Одним з основних принципів західного права є принцип «Cogitationis poenam nemo patitur» - ніхто не може бути покараним за помисли. Отже, гомосексуальність як сексуальна орієнтація може бути об'єктом правовідносин до того часу, поки не конкретизується у дії: до уваги береться лише гомосексуальна поведінка. Проте, в західній Європі і США положення гомосексуалів в суспільстві в середині ХХ ст. було не набагато кращим, ніж в СРСР.

Геополітична й ідеологічна боротьба між СРСР і Сполученими Штатами після Другої світової війни отримала назву «холодна війна». Вона почалася приблизно в 1948-му, тривала (з усе меншою активністю) впродовж наступних сорока років і врешті-решт завершилася розпадом радянського блоку в 1989 році. Розгортання «холодної війни» позначилося на внутрішньополітичному житті країн Заходу: обмежувалися демократичні права, гонінню піддавалися ліві сили (комуністи, антивоєнні сили і рухи, громадяни, які симпатизували СРСР). В США ця тенденція проявилась в політиці маккартизму, що виник як реакція на революцію в Китаї і втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї. Термін походить від прізвища американського сенатора Джозефа Маккарті, огранізатора Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. За свідченнями істориків, попри виявлення комуністів комісія переслідувала гомосексуалів серед членів правління і Конгресу, а також в армії.

Історик Девід Джонсон в книзі «Лавандова загроза» стверджує, що комуністи і гомосексуали розглядались як схожі одна на одну субкультури з своїми місцями зустрічей, культурними нормами і зв`язками. З точки зору американської спільноти, обидва ці угрупування вважались «аморальними і безбожними», оскільки «завербовували» психологічно слабких людей, а своєю ціллю ставили послаблення і духовне розбещення країни. Деякі дослідники вважають, що кількість жертв розслідування Комісії за гомосексуальність перевищувало число тих, хто був звинувачений за прихильність до комунізму. Зокрема, понад 300 акторів, сценаристів і режиссерів було включено до неофіційного «чорного списку» Голлівуду: їм відмовляли в роботі. Подібна практика існувала на всіх рівнях, тисячі людей втрачали роботу і становище в суспільстві після звинувачень у гомосексуальних зв`язках. An interview with David K. Johnson, author of The Lavender Scare // The University of Chicago Press - http://www.press.uchicago.edu/Misc/Chicago/404811in.html

У відповідь на дискримінаційні заходи з боку влади західноєвропейські і американські гомосексуали стали дедалі більше згуртовуватись. Термінологічна епопея знайшла нове рішення у 1950-х роках, коли гомосексуали вигадали самоназву - «гей» (aнгл. «gay»). І.С. Кон виводить етимологію слова з мови трубадурів ХІІІ-ХІУ ст., де це воно позначало куртуазне лицарське кохання, а також мистецтво любові і поезії. В Англії ХУІІ ст. так називали бабіїв, а також - жінок легкої - «веселої» - поведінки. Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с. 6-7. Значення «гомосексуал» за словом «гей» остаточно закріплюється на початку 1970-х. the «Online Etymology Dictionary» - http://www.etymonline.com/index.php?term=gay І відтоді воно стало кодовим для англійської гомосексуальної культури, як чоловічої, так і жіночої, а згодом набуло значення політичного і ідеологічного означника: гей - це носій особливої свідомості, член відповідної субкультури, общини чи організації. З 1990-х це слово, як і багато інших запозичень, поширилось на території СНГ, причому на відміну від західної традиції, ним позначається лише чоловік-гомосексуал. Зараз дуже популярно розуміти слово «GAY» як аббревіатуру - «Good As You», тобто - «такий самий, як і ти». Ця фраза апелює до визнання загальнолюдської рівності, а від того - недопустимості образ чи дискримінації. Наразі фраза користується значною популярністю, особливо в рекламі.

Але західна гомосексуальна термінологія ХХ ст. - це, можна сказати, унікальне явище. Слова «puff», «queen», «faggot», «nancy-boy», «swish», «pansy», «fairy», «sissy» та ще понад трьохсот інших - кожне з них має свій семантичний відтінок і може стосуватись як чоловіків, так і жінок, а також мати різне емоційне забарвлення. Вище було зазначено лише найпоширеніші. Терміни подано за глосарієм до українського видання Джудіт Батлер "Гендерний клопіт: фемінізм та підрив тожсамості". Ентіс, Київ - 2003.

Інший термін - «queer» («квір») - «викривлений» (на противагу «straight» - «прямий», що позначає людей з традиційною орієнтацією) включає в себе не лише гомосексуалів, а й усіх людей з сексуальними відхиленнями. Існує думка, що воно є надзвичайно образливим. Поширилось слово у 1920-х рр. How did "faggot" get to mean "male homosexual"?// www.straightdope.com/columns/read/2112/how-did-faggot-get-to-mean-male-homosexual Наразі ж цей термін використовують досить часто, причому не завжди в негативному контексті. Зокрема, серіал компаній «Showtime Showtime» і «Showtime Temple Street Productions», що відверто змальовує історію життя гомосексуалів, має назву «Queer as Folk» (на російських телеканалах - «Близкие друзья»). Також наразі в Росії видається журнал «Квір», який висвітлює життя сексуальних меншин. Тобто квір в сучасному розумінні - це позначення інакшості, а не вади.

Буч (англ. butch) - первісно використовувалось на позначення маскулінної чи мачоподібної манери вдягатися та поводитись, безвідносно до статі або гендерної тожсамості. Зараз найчастіше - варіант гей- чи лесбі-тожсамості, що заснований на маскулінній чи мачоподібній поведінці та манері вдягатися.

Дайк (англ. dyke) - (раніше зневажлива) сленгова назва лесбійок, або лесбійок та бісексуалок.

Фам (англ. / фр. femme - “жінка”) - первісно використовувалось на позначення жіночного, манірного чи зніженого вбрання та поведінки, безвідносно до статі чи гендерної тожсамості. Зараз - варіант лесбі- чи гей-тожсамості, що заснований на підкреслено жіночній (фемінній, зніженій) поведінці та манері вдягатися.

«Королева» (англ. queen, Drag Queen) - чоловік-трансвестит, котрий використовує підкреслено яскравий жіночий одяг та макіяж та відповідні манери, часто для того, аби отримати схвалення інших. Слово у відношенні до гея може вказувати на манірність і жіночність його поведінки.

Фагот (англ. faggot, скорочено - fag) - слово, що має довгу етимологічну історію і поширене більше в США. Наразі позначає чоловіка-гомосексуала, причому несе відверто образливе забарвлення.

«Голубий» - це найбільш нейтральне слово зі східнословянських мов (рос. «голубой»). У. Козловський висловлює припущення щодо спорідненості англійського терміна blueribbon («блакитна стрічка»), що у американському тюремному сленгу кінця XIX - початку ХХ ст. означав пасивного гомосексуала, із сучасним російським сленгизмом: буквально перекладене словосполучення blueribbon проникло якимось чином у російський тюремний сленг 1920-30-х рр., трансформувавшись там в слово «блакитний», а потім уже звідти в 1960-70-х рр. перейшло у загальний вжиток. Kozlovskii V. Argo russkoi gomoseksual'noi subkul'tury [Argot of Russia's Homosexual Subculture]. - NY; Benson, VT: Chalidze Publications, 1986. - pp. 44, 121. М. Пашков критикує наведену теорію і вважає часом появи цього сленгізму у російській мові 1960-70-ті рр.. Ареал початкового поширення терміну був дуже вузьким і обмежувався гомосексуальною субкультурою центру Москви, тобто рамками так званої «штрихової еліти» - співтовариства гомосексуалів, що збирались в сквері перед Великим театром. Постійні відвідувачі часто називалися «голубами», «голубками», «голубарями» і навіть «голубцями», та і сам скверик (іменований також «Штрихом» (як вважається, від форми німецького дієслова streichen - ходити, гуляти)) отримав назву «голубівня». Пашков М. Об этимологии слова «голубой» в гомосексуальной коннотации, или почему российских геев называют «голубыми»? // http://sexolog-ru.narod.ru/ethimology.html

Розділ II. Перцепція одностатевих стосунків в сучасності (кін. ХХ - поч. ХІХ ст.): західний та власне український досвід

Всі народи є спадкоємцями певної культурної спадщини, яка формується упродовж століть під впливом багатьох історичних факторів, а тому є складною і багатошаровою. Кожне конкретне культурне коло сьогодення є результатом взаємодії, накладання і боротьби різних, часом антагоністичних культурних традицій, принципів і засад. Історія ХХ -- початку ХХІ ст. - це історія двох глобальних тенденцій: прагнення до демократії і прагнення до незалежності. Вони виявили себе буквально в усьому: від розвалу імперій до змін життєвих моделей окремих осіб. Дедалі більше людей в усьому світі визнавали цінність свободи як однієї з найголовніших у системі цінностей західного світу.

У 1949 році Вільгельм Райх, австрієць за походженням і учень Фрейда, перевидає працю 1930 року «Сексуальність у боротьбі за культуру» під назвою «Сексуальна революція». Важко визначитися з тим, коли утвердилося широко вживане зараз поняття «сексуальна революція», вважається, що її породили протиріччя, що накопичувалися у західному світі протягом століть: становище жінок, релігійні норми, правові обмеження тощо. Сексуальна революція змінила насамперед самосвідомість суспільства, внесла нове: зламано традиційні норми, прийшли нові знання, з'явилися нові цінності. Люди стали поклонятися ідолам самореалізації й щастя. Однією з провідних тенденцій сексуальної революції став тріумф особистості: зростання індивідуалізму, намагання звільнитися від усього, що сковує. Орлова Т. Сексуальна революція: причини та наслідки.//Дзеркало тижня. - 2003. № 44 (469).

Розгортання сексуальної революції пов`язують з рухом хіпі - американський молодіжний рух, який у середині 60-х років ХХ ст. перетворився на субкультуру та став одним із символів своєї епохи. Американські хіпі перейняли філософію буддизму, індуїзму й індіанських вірувань Америки, заперечували грабіжницький і споживацький капіталізм, закликаючи жити в єдності з природою, скромно і без насильства, виступали проти війни у В'єтнамі, пропагували вільне кохання та життя в «комунах» - аграрних поселеннях, мешканці яких вирощували екологічно чисті продукти. Широкий відгомін ця субкультура набула і в колишньому СРСР. Платівки з «вільною» музикою почали проникати на територію СРСР в кін. 60-х -- поч. 70-х рр. Ця субкультура стала знаковою для контркультурної молоді з різних середовищ. Хорева Н., Лопухина А., Ларин С. Субкультура хиппи: попытка культурологического анализа. - М.: Педагогическое общество России, 2004. - С.326 - 341.

Сексуальна революція викликала значний резонанс в суспільстві: підривалися основи, на яких воно існувало, сімейні і релігійні цінності, традиційний устрій. Але найголовніше - почали звучати теми, які до того придушувались і табуювались, зокрема - про розгортання гомосексуальної культури. Нова ера історії гомосексуалів починається влітку 1969 р. в Грінвіч-Віледж (Нью-Йорк), де пройшла демонстрація на знак протесту проти міліцейського рейду на бар «Стоунуолл Інн». Це була перша масова акція, що відстоювала права сексуальних меншин. Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. М.: Мир, 1998. - с. 477. З 1960-х років і до цього часу розвиток гомосексуального стилю життя супроводжувавя боротьбою за визнання і суспільні права.

Теорія субкультур - один із засобів опису явищ культурної диференціації сучасного суспільства. Дослідник Ральф Фольбрехт відмічає, що культура є фрагментарною, вона складається з підкультур з відчутним впливом на стилізацію життя. Опираючись на судження Мюллера, Фольбрехт стверджує, що стилі життя «можна сприймати як експресивні зразки поведінки, котрі є очевидним і розміреним вираженням обраного способу життя і залежать від «матеріяльних та культурних ресурсів і цінностей». Фольбрехт Р. Від субкультур до стилів життя. // Ї. - 2005. №38. Наразі під словом «гомосексуальність» розуміють особливу сексуальну форму поведінки, бажання, потяг та відносини між представниками однієї й тієї ж статі, а також відповідну культуру, особливу ідентичність і спільноту. Психологическая Энциклопедия, 2-е издание (Под редакцией Р.Корсини и А. Ауэрбаха). -- СПб.: Питер, 2006. - с.285. Гомосексуал -- це особа, яка здатна емоційно, психологічно та фізично любити особу своєї статі. З цього випливає, що говорити про гомосексуалів - це говорити про певний стиль життя.

Гомосексуальні відносини здебільшого не санкціоновані на законодавчому рівні, не підтримуються інституційно. Через відсутність соціального і законодавчого сприяння гомосексуали створюють власну систему підтримки, тому збереження зв'язків між ними більшою мірою залежить від якості міжособистісних відносин, ніж від соціальних інститутів. Важливим фактором є ступінь підтримки субкультурою активності і Я-концепції кожної людини. Відповідно, чим довше людина залишається в гомосексуальній субкультурі, тим імовірніше, що вона засвоїть її цінності й стане ідентифікувати себе у першу чергу, як гомосексуала. Ловцова Н. И. Гомосексуальная субкультура // Словарь гендерных терминов - http://temp.1gay.ru/spravka.shtml Тому гей-спільноти є настільки важливими, наразі для їх позначення використовується збірна назва ЛГБТ-спільнота (від. англ. LGBT: Lesbian, Gay, Bisexual, Transgender).

Характеризуючи ставлення до гомосексуальності говорять про упереждення. Різні автори по-різному визначають це поняття. У довідковому посібнику Б. Берельсона і Р. Стейнера «Людська поведінка. Зведення наукових даних» упередження окреслюється як «ворожа установка стосовно етнічної групи чи його членів як таких». Berelson B., Steiner G. A. Human Behavior. An inventory of Findings. - N. Y.,1964. - р. 495. У підручнику соціальної психології Д. Креча, Р. Крачфілда і Е. Баллачі упередження окреслюється як «несприятлива установка стосовно об'єкта, що має тенденцію бути дуже стереотипізованою, емоційно зарядженою і нелегко піддається зміні під впливом протилежної інформації». Krech D., Crutchfield R.S. and Ballachey E.L. Individual in Society. - N. Y., 1962. - р. 214. У новітньому «Словнику з суспільних наук», випущеному ЮНЕСКО, читаємо: «Упередження - це негативна, несприятлива установка щодо групи чи його індивідуальних членів; вона характеризується стереотипними переконаннями; установка випливає більше з внутрішніх процесів свого носія, ніж із фактичної перевірки властивостей групи, про яку йдеться». Dictionary of the social sciences. - N. Y. 1964. - р. 527 - 528. І.С. Кон змальовує упередження, властиві певному суспільству, як «казочку про дракона» - коли вся агресія спрямована на збірний і часто гіперболізований образ «чужака», що розділяє людей, відволікає їй увагу від корінних соціалних проблем і тим самим дозволяє панівним класам утримувати владу. Він зазначає, що це явище обумовлене «установками», які існують у підсвідомості в суспільній психології у сфері людських взаємозвязків. Це проявляється в тому, що ми очікуємо певної поведінки від певного типу людей і вимірюємо, наскільки поведінка конкретного індивіда відповідає еталону. Грубо кажучи - це стереотипізація, що полягає в тому, що складне індивідуальне явище механічно зводиться до загальної простої формули чи образу. І така реакція - невідємний елемент свідомості, оскільки жодна людина не може постійно творчо реагувати на всі життєві ситуації, стереотип допомагає орієнтуватия і певним чином направляти поведінку. Але врешті все зводиться до того, що упередження - це соціальне явище. Кон И.С. Психология предрассудка // Новый мир. - 1966. - №9 - с. 187-205.

Американський філолог і культуролог Бірн Фоун відмічає, що термін «гомофобія» з`явився лише в 1960-х роках, оскільки до початку сексуальної революції і боротьби сексуальних меншин за свої права суспільний осуд одностатевих зв`язків не виділявся в самостійне явище. Fone B. Homophobia. - N.Y., 2000. - р.. 5. «Гомофобія - ірраціональний страх і ненависть до тих, хто відчуває любов і сексуальний потяг до людей власної статі, - відмічає Сюзен Фарр. - Подібно до слів «расизм» чи «антисемітизм», це слово викликає асоціації з несвободою, словесним і фізичним насильством, ба навіть смертю.» Фарр С. Гомофобія - знаряддя сексизму // Ї. - 2003. №27. Гомофобія являє собою страх того, що соціальна поведінка гомосексуалів підриває суспільний порядок, а відтак породжує акти побутової та соціальної дискримінації, прямого та непрямого насильства.

Існує кілька ідеологічних джерел гомофобії. Перш за все - релігійне. Гомофобія може бути наслідком фундаменталістського тлумачення релігійних переконань як частина офіційної доктрини в усіх авраамічних релігіях (в юдаїзмі, християнстві та ісламі). Втім, вона не властива для більшості буддийських та далекосхідних релігійних течій, а також для деяких сучасних протестантських церков. Значна частина віруючих вважає, що одностатевий потяг - патологія, гріх, ознака розпусти, при цьому заперечується факт вродженості, природності гомосексуальності. Гомофосексуальність розцінюється як ознака виродження особистості і розглядається як пряма загроза існуванню нації або класу.

Також можна сказати, що гомофобія - це частина пережитків тоталітарного минулого та сучасних проявів неототалітаризму, зокрема неонацизму та ультраправого націоналізму. Усі тоталітарні режими переслідували гомосексуалів -- і фашистські, і комуністичні, і ісламістські. Гомофобія є однією з ідеологем тоталітарних режимів, в яких установка на контроль за всіма сферами суспільного життя вимагає уніфікації поведінки мас та усунення будь-яких відхилень. В пост-радянському суспільстві пережитки тоталітаризму ще достатньо потужні. Серед певної частини населення ще і досі існує переконаність в існуванні якоїсь однієї єдино правильної точки зору, яку не припустимо навіть піддавати сумніву, що доповнюється неприйняттям чужих думок, небажанням замислюватись над істинністю власних переконань, несприйняттям різноманіття особистостей, невизнанням соціальних інновацій (неофобія). Гомофобія пов'язана із своєрідним «стадним інстинктом», конформізмом -- людина не задумуючись стигматизує та засуджує те, що засуджується її найближчим оточенням. Гомофобія - це також і суттєва ознака кримінальної субкультури, широко розповсюдженої на пострадянському просторі. Геїв називають «пєтухами», «підорами», позиціонують як об'єкт владного самоствердження кримінальних авторитетів і відсувають на найнижчий рівень соціальної ієрархії. Мостяєв О. Гомофобія: замах на особистість // Публікації Української Гельсинської спілки з прав людини. http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1147870307

В багатьох працях, присвячених гомосексуальності і гомосексуальній субкультурі, підкреслюється важливість розрізнення понять поведінки, ролі і ідентичності, оскільки гомосексуальна поведінка далеко не завжди означає гомосексуальну ідентичність. Особиста сексуальна орієнтація - це щось значно більше, аніж просто сексуальний аспект. Дослідник Дж. Уіліс відмічає, що гомосексуальні ролі й ідентичності є соціально сконструйованими. Спроби визначення уніфікованої гомосексуальної манери поведінки приречені на невдачу, оскільки її прояви, соціальні визначення і суб'єктивний сенс можуть варіюватися. Ловцова Н. И. Гомосексуальная субкультура // Словарь гендерных терминов - http://temp.1gay.ru/spravka.shtml І.С. Кон відмічає, що говорити про «гомосексуалів взагалі», не враховуючи національних, демографічних, соціально-групових і індивідуальних відмінностей безглуздо, ці люди дуже різні, тому «їхній груповий портрет поза інтер'єром неминуче буде схематичним і умовним». Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - с. 405.

Попри те, в суспільстві існує сформований образ типового гомосексуала, що супроводжується низкою міфів, які можна поділити на кілька категорій. Перша стосується гомосексуальності як психічного порушення, зокрема поширеною є думка, що потяг до власної статі формується через невдалі або болісні стосунки з протилежною статтю, а відтак таких людей можна «вилікувати». Інші міфи нагромаджують негативне оцінювання: мов би, дорослі геї та лесбійки є небезпечними для дітей, вони розбещують неповнолітніх. Вважається також, що гомосексуали не здатні на довготривалі стосунки, їхнє кредо - розпуста і постійна зміна партнерів. Лесбіянки і геї - факти та міти.// Ї. - 2003. № 27. І це лише незначний перелік. Навіть побіжний огляд форумів, опитників, блогів, де так чи інакше підіймається тема гомосексуальності, свідчить про величезну кількість упереджень. Узагальнений образ «голубого», складений з урахуванням різних, але схожих за стратегією текстів, легітимізує дискримінацію. Дегуманізація геїв і лесбійок, позбавлення їх індивідуальності часто перетворюється на предмет забави чи гордості.

Питання маскулінності і фемінності часто є каменем спотикання у відношенні до гомосексуальності. В свідомості суспільства побутує збірний образ гея як ніжного, жіночного, манірного чоловіка і лесбійки як грубої, жорсткої, мужньої жінки. Сандра Ліпшіц Бем відмічає, що наукові дослідження сучасності на тему інверсії статі та сексуальності поділилися на дві незалежні галузі: перша стосувалася маскулінності і фемінності психіки особистості, а друга - гомосексуальності як сексуальної орієнтації, що постулує відміну обов'язкового сценарію маскулінності й фемінності. Сандра Ліпшіц Бем. Маскулінність - фемінність. Про статеву диференціацію // Ї. - 2003. №27.

Секс і сексуальні стосунки тотожні виробництву ідентичності жінки -- об'єкта (чоловічого) бажання: на тому, що із нею хочуть мати сексуальні стосунки, грунтується гендерна ідентичність. Таку жіночність дослідник гендерних взаємин і маскулінності Р. Коннелл називає «підкресленою» (emphasized), оскільки вона «виконується» для чоловіків і водночас «панує» над іншими видами жіночності. Connell R. Gender and Power. Society, the Person and Sexual Politics. Cambridge Univ. Press, 1987. - р. 183-- 188. Інша ознака традиційної (патриархатной) маскулінності полягає у перманентній готовності ідеального героя до коітусу, його самоствердження через зґвалтування, статевий акт як засіб установлення соціальних ієрархій. Інакше висловлюючись, культурне значення коїтусу ніколи не було нейтральним: статевий акт був простим й найпрямішим способом відчути себе чоловіком, тобто - утвердити зверхність, продемонструвати мужність. Мужність зазвичай розглядали як синонім (гетеро)сексуальності, а (гетеро)сексуальність набувала символіки героїзму: герой-переможець на грецьких амфорах ґвалтує переможеного противника. С.Жерєбкін виводить цю саму формулу для номадичного козацького етосу: зґявалтування як продовження військових дій, вираження сексуальної політики номад. Жеребкин, С. Сексуальность в Украине: Гендерные "политики индентификации" в эпоху казачества // http://www.genderstudies.info/sbornik/muzhest/11.htm Активна сексуальність («царя-батюшки», хазяїна гарему чи римського кесаря) була синонимична потужній і амбіційній владі. Суковатая В. Между героизмом и гомосексуальностью: страсти по Себастьяну // Гендерные исследования. - 2004. - № 11. Зрівняння чоловічих і жіночих норм сексуальної поведінки перегукується з послабленням загальної гендерної поляризації і в суспільстві, і в сім'ях. Міняється сама природа маскулінності й фемінінності.

Гомосексуальна маскулінність відрізняється від «декоративно-героїчної» і «парадно-ґвалтівної» тим, що семантично перегукується зі сценами стражданнь Христа, інакше кажучи - жертовності, уразливості, беззахисності. І.С. Кон зазначає, що привабливість геєвской маскулінності проти маскулінності «героїчної» полягає в тому, що «брутальний героїзм» перегукується з безособовою репрезентативністю, об'єктивує чоловіче тіло, позбавляє його індивідуальної чутливості, тоді як геєвські персонажі відверто чуттєві і чутливі. Якщо «брутальний герой» боїться показати свої емоції і змушений бути закритим, а відтого часто й сексуально закомплексованим, то геєвський герой може бути романтичним, беззахисним, сентиментальним, залежним (а не тільки владним і вимогливим). Кон И. Мужское тело в истории культуры. -- М.: Слово, 2003. -- http://www.neuronet.ru/sexology/book12.html

Геєвську образність в мистецтві можна розглядати як опозицію стосовно офіціозної, «брутальної маскулінності», але з позиції жінки обидві ці типи маскулінності найвищою мірою антифемінні і анігілюють жіноче еротичне бажання. Фактично, і той, і той «герой» закриті для контактів із жінкою: вразливість дегероізує сильного чоловіка, а мужчина-гей просто виключає жінку зі своєї картини світу. Суковатая В. Между героизмом и гомосексуальностью: страсти по Себастьяну // Гендерные исследования. - 2004. - № 11.

Якщо можна говорити про особливість гомосексуальної естетики чоловічого тіла, то варто відмітити, що її специфіка не у конкретних рисах й уподобаннях, суть у тому, що це тіло має бути одночасно діючим і чуттєвим. Для гомосексуала член, свій чи чужий, - не загальний символ влади й могутності (фалос), скільки реальний інструмент насолоди (пеніс), причому як у активній, так і у пасивній, рецептивній формі. Гей - «носій» пеніса, але водночас і його реципієнт, він хоче «брати» як чоловік і «віддаватися» як жінка. Чоловіче тіло, своє чи чуже, він одночасно (чи поперемінно) сприймає і ззовні і зсередини, зверху і знизу. Анальна інтромісія переживається як добровільна передача Іншому влади над собою, дозвіл увійти в інтимні, священні, закриті глибини свого тіла і свого Я. «Оживляючи» фалос, гомоеротична уява створює модель чоловічого тіла як чуттєвого і вразливого, і ці «не чоловічі» переживання виявляються приємними. Гомосексуальне мистецтво наклало значний відбиток на сприйняття чоловічого тіла кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема образ хлопчика-підлітка пережив трансформацію від femme fatale до більш брутальної версії. Але всупереч розхожим уявленням, гомосексуальне чоловіче тіло зовсім необов'язково жіночне і інфантильне: воно може являти собою як тип ераста, так і тип еромена, а підкреслено маскулінний гомосексуал вже є не вождем, але одним з типів «хлопчиків». Кон И. С. Мужское тело в истории культуры. -- М.: Слово, 2003. -- http://www.neuronet.ru/sexology/book12.html

Цікаво в цьому плані розглянути специфічну субкультуру в середині самого гей-товариства: так званих «ведмедів» (калька с англ. «gay bear», буквально - «гей ведмідь»). Зародилася ця субкультура наприкінці 1970-х початку 1980-х років у США (насамперед у штаті Каліфорнія) як реакція на традиційну стереотипізацию геїв - розпещених, манірних чоловіків. Мода на засоби моделювання яскраво виражених, навіть гіпертрофованих мужніх форм: фітнес-центри, бодібілдінг, м`язові стероїди, скоро посіла головне місце в гей-культурі і потіснила традиційне «зманіжене» сприйняття геїв, хоча цілком і не виключила його; окреслились нові межі внутрішніх субкультур з новими атрибутами. Гей-ведмеді сьогодні - це дорослі, самодостатні чоловіки старше 40, зазвичай активні гомосексуали, які мають щільну (іноді повну) статуру, волосате тіло, носять бороди і вуса, вони позбавлені женоподібних рис і не імітують жінок. Символами «ведмедів» є чорні шкіряні жилетки на голе тіло і шкіряна кепка. Залежно від соціальної ролі, віку і її статури в ведмежій гей-культурі виділяються також «ведмедики», «цуценята», «вовки», «горили» та інші. Так, ведмежатами звичайно називають молодих активних «ведмедів» міцної статури з бородою, «цуценятами» - молодих, що часто виконують пасивну роль, «вовками» -- сухорлявих, високих, зазвичай активних гомосексуалів зрілого віку без рослинності на обличчі. З початку 90-х американські гей-сспільноти ведмедів активно поширили свій вплив на інші країни світу, у тому числі Канаду, Мексику, Іспанію, Швецію, Великобританію. Міжнародним центром ведмежої гей-культури традиційно вважається Сан-Франциско, США. Плаха Р. Международная вечеринка геев-"медведей" проходит в Барселоне. // http://www.gay.ru/news/rainbow/2006/04/18-7201.htm

Маскулінізована фемінність, яку зокрема схвалювали в СРСР 1920-х роках, мала свій подальший розвиток. Сюзен Фарр відмічає, що бути лесбійкою «означає, що тебе сприймають як таку, що вийшла за рамки, звільнилася від сексуальної/економічної залежности від чоловіка, що ідентифікована як жінка. Лесбійку вважають загрозою традиційній родині, чоловічому домінуванню і контролеві, самій сутності сексизму». Фарр С. Гомофобія - знаряддя сексизму // Ї. - 2003. №27.

Лесбійська субкультура - чи не єдина, де об'єктом тілесних практик і тілесного моделювання є жіноче тіло. Російська дослідниця Щєпанская зазначала, що «в більшості [молодіжних] спільнот регулюється у першу чергу чоловіче тіло... Жіночі ж ролі «добудовуються» як додаткові до чоловічих і регламентуються значно меншою мірою». Щепанская Т. Б. Антропология молодежного активизма // Молодежные движения и субкультуры Санкт-Петербурга. Ред. В.В. Костюшев. СПб., 1999. - С. 262-302. І дійсно, образ лесбійки, притаманний гомосексуальній спільноті, різниться від геретосексуального, де, як вже згадувалось раніше, жінка була лише свідченням мужності чоловіка. М. Міднайт відмічає, що стиль лесбійок вибудовується як антистиль до куртуазної жіночности типу «барбі». Правильним буде твердження, що в лесбійській субкультурі не прийнято вживати додаткових (окрім гігієнічних), «артефактових» способів догляду за тілом і волоссям. Можна сказати, що в сенсі використання синтетики і прикрашання, лесбійки - більш «натуральні» за «натуралок» (так у сленгові називають гетеросексуальних жінок). Міднайт М. Лесбійська культура міста Києва. // Ї. - 2005. № 38. Насправді полеміка про маскулінність чи немаскулінність лесбійського стилю залежить більше від способу трактування лесбійських знаків, символів, тілесних практик і життєвої мети. Загальновизнаний і тривалий стереотип «маскулінності» лесбійської субкультури втратив свою актуальність. Це сталося, зокрема, через суттєві зміни в сприйнятті маскулінності й фемінінності в усьому суспільстві, що відбулися через розмивання стереотипів про гендерні ролі. Гейдар Л. Лесбиянки и феминистки в Украине. Конфронтация и способы взаимодействия // www.feminist.org.ua/library/rights/rights6.php

Чи не єдиною спільною рисою світової спільноти гомосексуалів є урбанізація. У деяких великих містах геї мають улюблені райони проживання, де вони є значною меншістю і навіть більшістю населення (наприклад, у Західному Голлівуді). Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - с. 405. Пояснюється це тим, що в великому місті легше згуртовуватися, знаходити друзів, брати участь у житті ЛГБТ-спільноти. Зокрема, журналіст гей-видання «Квір» А.Донець відмічає, що гомосексуальне населення України поділено порівну: на тих, хто хоче переметнутися до Києва, і тих, які вже переїхали. Донец. А. В незалежну к гарным хлопцам! // Квир. - 2005. № 21.

На відміну від країн Заходу, де контркультура ЛГБТ-товариства на кілька десятиліть раніше стала серйозною альтернативою традиційному укладові завдяки можливості відкрито висловлювати свою позицію, на території колишнього СРСР загалом і на території України зокрема сформувалася закрита для непосвячених субкультура адаптації, що організовувала своє життя в умовах переслідувань. Після довгих років підпільного існування, після розпаду СРСР і скасування в грудні 1991 року карного покарання за чоловічу гомосексуальність в Україні субкультура гомосексуальних і бісексуальних людей отримала можливість вийти з підпілля, але скасування карного переслідування не змінило сформованого роками негативного й упередженого ставлення до гомосексуальних і бісексуальних людей з боку суспільства. Розрізненість ЛГБТ-товариств, відсутність інформації, стереотипи і гомофобія не сприяли розквітові субкультури і руху лесбіянок, геїв, бісексуальних і странсгендерних людей. Більшість організацій геїв і лесбійок України початку і середини 90-х років були клубами знайомств і не ставили перед собою ніяких цілей політичного характеру. Зараз серед реально діючих організацій гомосексуальних людей в Україні можна виділити 4-5 назв, що не відповідає потребі в їхній активній діяльності: організації психологічної підтримки, правовій консультації, освітній роботі, дослідженнях, роботі з профілактики ВІЛ/СНІД серед ЧЖЧ та ЖЖЖ у всіх регіонах України. Нагорна Н. Становище гомосексуальних і бісексуальних людей в Україні в контексті ВІЛ/СНІД // Новини ВІЛ/СНІД. - 2003.№ 2-3.

Сьогодні соціологічні дослідження демонструють доволі високий показник гомофобії в Україні, хоча ситуація у нас вважається кращою, ніж у близьких пострадянських країнах. Якщо узагальнювати, то негативно гомосексуальну спільноту сприймають від третини до половини опитуваних. Ті, хто стверджує толерантне ставлення до гомосексуалів, досить нестабільні у своїй думці. Так, результати опитування служби TNS Ukraine засвідчили: 42,6 % опитуваних охоче погодилися, що геї та лесбійки в Україні повинні мати такі ж самі права як і інші громадяни. Однак уже на наступне запитання -- чи повинні мати гомосексуали право реєструвати шлюб, як це роблять інші громадяни, -- 40,3 % тих самих респондентів відповіли заперечно. Таким чином, люди потенційно згодні визнати свободи геїв та лесбійок, але не можуть прийняти предметного вияву цих свобод. Марєйчик М. Орієнтації, які ми вибираємо. // Дзеркало тижня. - 2005. № 3 (531)

Висновки

Розгляд теми гомосексуальності поставить більше запитань, ніж можна отримати відповідей. Теологи Середньовіччя засуджували содомський гріх без спроб його розуміння. Сексологи ХІХ століття, систематизуючи сексуальні практики, часто виділяли «суперечливий сексуальний імпульс» чи «статеву інверсію», хоча і не спромоглися повністю їх інтерпретувати. Проте, вони запропонували новий словник, який поставив на порядок денний питання одностатевих сексуальних практик з одного боку, і забезпечили залучених до них людей інструментом того, як вони могли б сказати «правду» про себе. Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. - 2004. №11. - с. 95. Розгортання ЛГБТ-руху в ХХ столітті було б неможливим без досвіду попередніх епох, і в той же час - якби гомосексуали не позбулися всіх стигм, накладених сприйняттям у минулому.

З кінця 1960-х років на зміну кримінологічним і медичним моделям гомосексуальності прийшла її соціальна акомодація, американські і західноєвропейські геї і лесбійки поступово займали становище законної й респектабельної меншини, захищеної у багатьох країнах громадською думкою і законодавством. Сьогодні «відкриті» геї обрані мерами Парижу й Берліну, перебувають у законодавчих органах практично всіх індустріально розвинених країн, а одностатеві сім'ї крок по кроку наближаються за своїм юридичним статусом до різностатевих. Легітимізація гомосексуалів опинилась на передньому плані суспільного прогресу.

Становище гомосексуалів в Україні досі заангажоване «совєтським» сприйняттям, наше суспільство ще лише починає вчитися толерантності. Подолання гомофобії має бути частиною включення України до Європейської спільноти.

Використана література

1. An interview with David K. Johnson, author of The Lavender Scare // The University of Chicago Press - http://www.press.uchicago.edu/Misc/Chicago/404811in.html

2. B. Berelson and G. A. Steiner. Human Behavior. An inventory of Findings. N. Y. 1964.

3. Boswell J. Christianity, Social Tolerance and Homosexuality, Chicago: University of Chicago Press, 1980.

4. Connell R. Gender and Power. Society, the Person and Sexual Politics. Cambridge Univ. Press, 1987

5. D. Krech, R.S. Crutchfield and E.L. Ballachey. Individual in Society. N. Y. 1962.

6. Dan Healy. "How many victims of the antisodomy law" // Homosexual Desire in Revolutionary Russia. The University of Chicago Press, 2001. (Переклад з англ. А. Пронін для сайту Gay.Ru)

7. Dictionary of the social sciences. N. Y. 1964.

8. Feray, Jean-Claude and Herzer, Manfred, trans. Glen W. Pepple, 1990. "Homosexual Studies and Politics in the 19th Century: Karl Maria Kertbeny".//Journal of Homosexuality Vol. 19 no. 1.