Ставлення суспільства до явища гомосексуальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ I. Ретроспективний огляд явища гомосексуальності: його суспільне сприйняття та теоретичне осмислення

Розділ II. Перцепція одностатевих стосунків в сучасності (кін. ХХ - поч. ХІХ ст.): західний та український досвід

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Тема гомосексуальніості в Україні є однією з маловивчених і ледве не табуйованих. Помічати явища, що не вписуються в загальноприйняті рамки, а тим більше говорити про них вважається недоречним. Суспільна думка дотепер послуговується стереотипами стосовно людей, що мають потяг до своєї статі, як «нездорових», «неприродних»; це явище асоціюється з психотичними розладами, розпустою, схильністю до злочинів, хворобами. Подібна ситуація не є випадковою, формування негативного образу гомосексуальних і бісексуальних людей має свою довгу історію. На запитання, чи психічна хвороба є внутрішньою властивістю гомосексуального стану, можна відповісти: «Для того, щоб правдиво оцінити це, потрібні майбутні, незалежні від ідеологів дослідження». Уайтхед Н. Гомосексуализм и проблемы психики // http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Article/_Gomosek.php

«Тема гомосексуалізму стає актуальнішою в Україні, -- говорить директор Інституту Родини і Подружнього життя, доктор філософії Петро Гусак. - Це стається завдяки активізації груп осіб з нетрадиційною орієнтацією, які домагаються легалізації. Адже політика ЄС цьому сприяє: уряди європейських держав практично зрівняли гомосексуальні пари з традиційними подружжями.» Гомосексуалізм: українські реалії - Відділ інформації та зовнішніх зв'язків

Українського Католицького Університету // http://www.ucu.edu.ua/ukr/current/press-releases/article;1324

Спочатку наука, як до того - філософія і релігія, розглядала сексуальність тільки у контексті репродуктивної поведінки, що забезпечує продовження роду. В історії сексуальності довгий час точиться суперечка між ессенціальним сприйняттям сексуальної орієнтації як об'єктивної, іманентної властивості індивіда, автономної від культурних і історичних умов, хоча вони і впливають на конкретні форми її прояву; і конструктивістською позицією, яка стверджує, що людська сексуальність - не природна даність, а по-різному конструюється під впливом різних суспільств і культур. Наприклад, статевий акт, може мати різне соціальне значення і суб'єктивний зміст, залежно від того, як він сприймаються і інтерпретуються його учасниками. Тобто біологічні чинники, що формують статеві розбіжності, не визначають того, як житимуть й відчуватимуть себе конкретні чоловіки і жінки в історично конкретному суспільстві.

Питання в тому, чи існує особлива групова самосвідомість і яка саме: чи приділялася гомосексуалам у суспільстві якась особлива увага, чи їх сексуальні нахили були лише індивідуальними уподобаннями.

У 1973 році «гомосексуалізм» було вилучено зі списку психічних захворювань, і більшість медиків схиляється до думки, що будь-які спроби «вилікувати» нетрадиційну сексуальну орієнтацію можуть бути лише шкідливими. Карась О. Гомосексуалізм - виліковна хвороба // POSTUP - ПОСТУП №72 (730), 2001 р. - http://postup.brama.com/010512/72_6_2.html) Одночасно з цим заговорили про вилучення суфіксу «-ізм» зі слова «гомосексуалізм», оскільки, якщо взяти до уваги медичну термінологію, він відсилає до хворобливого або тривожного стану. Також зустрічається думка, що закінчення «-ізм», як правило, позначає ідеологічну течію, а «-іст» -- її прихильників. Вживання цих слів із таким закінченням апріорно програмує на ідеологічність та її приховане засудження. Тому наразі у теоретичній літературі прийнято вживати термін «гомосексуальність», на противагу «гетеросексуальності». І.С.Кон достатньо глузливо коментує цю ситуацію: «Зайве закінчення - і вже дискримінація!» Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с. 6.

Актуальність дослідження

Дослідження гомосексуальності, на погляд В.Суковатої, - це один з найцікавіших напрямів у сучасній гендеристиці, оскільки дана тема для пострадянського вченого характеризується необмеженими ресурсами і у плані методології, і стосовно культурного матеріалу. Суковатая В. Между героизмом и гомосексуальностью: страсти по Себастьяну // Гендерные исследования. - 2004. № 11. Вважається, що спроба зрозуміти іншу культуру завжди дає набагато більше інформації про свою власну.

Ступінь розробленості. Перші спроби осмислення гомосексуальності з`явилися одночасно з суспільним визнанням. Але ця тема виявилась настільки резонансною, що не може бути окреслена лише з якогось певного боку. Чимало вчених з різних галузей науки намагалися збагнути зміст цього явища: неврологи і психологи вивчали біологічну основу сексуальної поведінки, досліджуючи мозок і нервову систему, статеві органи й регуляцію гормонів людей і тварин; зоологи вивчали гомосексуальну поведінку тварин в якості моделі людської гомосексуальності; біологи-еволюціоністи навіть розробляли теорії ґенези, еволюції гомосексуалізму; біхевіористи, психологи і психіатри займалися дослідженням процесу формування гомосексуальної ідентичності, який починається в дитячому віці й триває під час статевого дозрівання, та й протягом усього життя; соціологи і антропологи досліджували соціальний контекст, окремі доводили, що суспільство впливає на формування та навіть конструює гомосексуальну особистість; історики розглядали обставини минулого, що вплинули на формування сучасного ставлення до гомосексуальності. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 10-11.

Та попри наявність значної кількості робіт про гомосексуальність, написаних для психологів, психіатрів, адвокатів, учених-біхевіористів, існує не дуже багато праць, зрозумілих широкій аудиторії, що всебічно освітлюють це питання. Можна також сказати, що незаангажованої літератури просто не існує: дуже важко не впадати у крайнощі засудження чи виправдання.

У спадок від Античності ми маємо праці Платона, Плутарха і Псевдо-Лукіана, в яких вони змальовували сексуальне життя сучасної їм спільноти. Жак ле Гоф, що коротко змальовує цю тему у праці «Цивілізація середньовічного Заходу» відмітив, що історія одностатевих стосунків в період Середньовіччя ще не написана. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. (пер. В.А. Бабинцева). - Екатеринбург: У-Фактория, 2005. - с. 387. Середньовічні трактати містять не так конкретні дані, як теологічні дискуси. Надалі до цієї теми зверталися, головним чином, не історики, а медики.

Серед найґрунтовніших робіт варто відмітити «Історію сексуальності» Фуко, що розглядає статеві девіації в різні історичні епохи. Праці І.С.Кона, що розглядає гомосексуальність як певну культуру, з характерними рисами і власною історією. Праця Ф.М. Мондімора претендує на звання найбільш об`єктивної, сам автор зазначає, що намагався дотримуватись теоретичної точки зору. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 11.

Мета дослідження. Основною метою роботи є розгляд феномену гомосесуальності як світового явища, загальний опис його існування протягом історії людства та характеристика сприйняття його в сучасності.

Завдання дослідження. Основна мета дослідження обумовила необхідність вирішення наступних завдань:

· Здійснити загальний історичний огляд як самого явища, так і наукового його осмислення;

· Описати характерні риси, притаманні гей-культурі, та міфи, породжені навколо гомосексуалів.

Об'єктом дослідження є феномен гомосексуальності.

Предмет дослідження - ставлення суспільства до явища гомосексуальності.

Методологія. Під час написання роботи використовувались аналітичний, порівняльно-історичний підходи та наступні методи дослідження: теоретичні, що включають в себе пошукові, аналітичні та системно-структурні методи (вивчення, систематизація та аналіз вітчизняних і зарубіжних праць та періодичних видань з досліджуваної проблеми; порівняльний аналіз фактів і явищ; проблемно-цільовий аналіз праць науковців, що розглядали досліджувану тему; теоретичне узагальнення; зіставлення фактів); емпіричні (перегляд інформації про результати виконаних досліджень з даної теми, аналіз форумів, обговорень, дискусій, ідентифікаційний метод.

Наукова новизна полягає у спробі дослідити гомосексуальність як загальнолюдське та загально історичне явище, визначити та спростувати міфи, породжені сучасністю, означити головні риси, що супроводжують гомосексуальність як соціокультурне явище сьогодення.

Структура дослідження. Перш за все потрібно звернутися до історії того явища, яке ми називаємо гомосексуальністю, його осмислення та означення (термінології); визначити риси, притаманні цьому явищу в сучасності.

гомосексуальність одностатевий гей

Розділ I. Ретроспективний огляд гомосексуальності: його суспільне сприйняття та теоретичне осмислення

Минули тисячі років, витончені і складні цивілізації пережили розквіт і занепад, перш ніж з'явилось слово і саме поняття гомосексуальність. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 16. Антропологи, історики, соціологи наводять відомості про різноманітні культури, в яких потяг до своєї статі посідає зовсім відмінне місце, ніж наразі, тому відрізняється і сприйняття цього явища. Так само, як у греків і римлян не знайшлося б слів для означення наших сексуальних категорій, так і у американських аборигенів, чиє життя було описане дослідниками, місіонерами і антропологами з XVII ст., існували такі сексуальні категорії, для яких немає слів в нашій сучасній мові. Сприйняття і прийняття або заперечення чого б там не було - це явище векторне, розтягнене в часі і просторі.

Більшість дослідників сексуальності, зокрема Дж. Валковіц погоджуються, що в ній нема нічого природного, незмінного чи стабільного. Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. - 2004. №11. - с. 78. Цитуючи істориків Кеті Пейс і Христину Сіммонс, сексуальність не є „незмінною біологічною реальністю чи універсальною природною силою”, але скоріше вона є «продуктом політичного, соціального, економічного і культурного процесу». Peiss K. Simmons C. Passion and Power: An Introduction // Passion and Power: Sexuality in History. - Philadelphia: Temple University Press, 1989. - с. 3. Тобто сексуальність має історію.

За деякими даними, одностатеві сексуальні зв'язки відомі ледве не з часів пізнього палеоліту: дослідники роблять такі висновки, аналізуючи деякі печерні розписи. Мещеряков Б., Зинченко В. Гомосексуализм // Большой психологический словарь http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/dict/04.php Збагнути і назвати потяг до своєї статі намагалися упродовж всієї осмисленої історії людства. Ще у діалогах Платона знаходимо пояснення кохання між чоловіками, як небесного, високого, на відміну від Ероту Афродіти вульгарної, зверненого лише на задоволення хоті. Платон. Диалоги. Пер. С. Я. Шейнман Топштейн. М.: «Мысль», 1986. - с. 181-182. Див. дод.1. Але у стародавніх греків не було спеціального слова для означення потягу до власної статі у чоловіків. Головним чином тому, що в цій спільноті існувало інше поняття сексуальності, ніж у нас, і інші критерії кохання. Любити, тобто відчувати щось піднесене і чисте, «небесне», вони могли лише рівного собі в соціальному і інтелектуальному плані. Враховуючи те, що жінки (за рідкісними винятками) були позбавлені права на освіту, відчувати до них любов чоловіки не могли. У греків побутувало слово «педерастія» (гр. paides - дитина) - любов чоловіка до юнака, що вийшов з підліткового віку, але ще не досяг зрілості, старший партнер в такому союзі називався erastes, молодший -- eromenos. Фактично, це був інститут патронства, коли старший оберігав і навчав молодшого, поки той сам не ставав erastes-ом. Сексуальні зв`язки між чоловіками і юнаками несли сакральне, ініціаційне забарвлення. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 23. Наразі терміном послуговуються для опису статевих стосунків зрілих чоловіків з малолітніми хлопчиками. The Complete Dictionary of Sexology. New Expanded Edition. R. T. Francoeur, editor-in chief. NY: Continuum, 1995, - p. 470. В Європі, починаючи з ХVІ ст. , так називали всіх чоловіків, що практикували анальний секс. Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - c.7 Партнер-реципієнт педерастом не вважається, однак, в побутовому розумінні відбулося спотворення поняття, і в сучасності цей термін відносять як раз до тих, хто виконує пасивну роль в цьому зв`язку.

Підліткова гомосексуальність - це звичайне явище навіть в тих спільнотах, де достатньо було молодих рабинь і жінок легкої поведінки, в Греції VI-IV століть його визнавали офіційно. В Афінах початку VI ст. Солон відносив любов до юнаків в число «благородних, шанованих діл» Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. - М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. - с. 78-79. Така форма сексуальних зв`язків була нормою, підтвердження чому можна знайти в діалогах Платона, Плутарха і Псевдо-Лукіана. Boswel J. Christianity, Social Tolerance, and Homosexuality.- Chicago: University of Chicago Press, 1980.- р. 61. Пізніше Аристотель відмітив, що на Криті педерастичні стосунки регулювалась державою як спосіб демографічного контролю. De republica II. 10. - за пер. Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. - М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. - с. 89. І стосовно юності eromenos-ів варто зазначити, що може скластися враження, наче має місце розтління дітей, але ми говоримо про абсолютно відмінну і недоступну для нашого повного розуміння культуру і притаманні їй категорії, в тому числі і по відношенню до віку.

На відміну від неназваних одностатевих стосунків чоловіків, для жінок у греків існувало специфічне слово - «трибада» (від грецького «тертя»). Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. - М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. - с. 91. Можна сказати, що через специфічний соціальний устрій, жінки були часто ізольовані від чоловіків. Вони не могли надіятись на рівність і визнання, тому формували власні соціальні категорії. Плутарх відмічає, що «у спартанців допускалась така свобода, що навіть достойні і благородні жінки любили молодих дівчат». Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Ликург // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. -- М., 1981. -- С. 10-19 Див. додаток №4.

Від назви грецького острова Лесбос походить термін «лесбійство». Згідно з деякими версіями біографії, на цей острів з Афін втекла від переслідування та глузувань давньогрецька поетеса Сапфо (бл. 630 до н.е. -- 570 до н.е.), чиї вірші пізніше часто сприймали як оспівування одностатевого кохання між жінками. Близька до фольклору, лірика Сапфо рідко виходила за межі суто жіночих переживань, однак переживання ці були виражені поетесою з надзвичайною простотою і яскравістю. Напружена пристрасність, відверте почуття, були основним достоїнством її поезій. Слава поетеси була настільки гучною, що невдовзі греки перестали вживати слово «трибадизм» і замінили його на «лесбійство». Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. - М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. - с. 91-92. Термін досі є широковживаним.

Стародавні римляни більшою чи меншою мірою перейняли ставлення до гомосексуальності у греків. Крім того, вважається, що у народів, які заселяли Європу до утворення Римської імперії існували обряди ініціації, воєнні культи і ритуали, що несли елементи еротичної близькості одностатевих партнерів. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 36. Але якщо у греків гомосексуальність була привілегією вільних громадян, соціально визнаною і зав`язаною на «педагогічному еросі», то римляни змінили акценти: гомосексуальні зв`язки перейшли до сфери чуттєвих задоволень, а його законними об`єктами стали залежні люди: раби і проститути. Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с. 44-46.

Близько ІІ ст. до н.е. вільне життя, а часом і відвертий гедонізм римлян привернули увагу єврейської спільноти і викликали гостре засудження. В той час з'являються перші посилання на Содом для позначення «блуду» і «нечистоти». У І ст. н.е. Філон Александрійський засуджував «землю содомітів» за розпутство, а зокрема за те, що вони змушують чоловіків грати пасивну роль жінки, а від того накладають на них клеймо слабкості. І все це в результаті призводить до безпліддя і занепаду. Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. - М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. - с 142.

Але до ІІІ ст. н.е. римські імператори не піддавали гомосексуалів гонінням, оскільки попри офіційну релігію, в армії був поширений мітраїзм Див. дод. 6., що супроводжувався сильним гомосексуальним підтекстом. Тобто заборонити одностатеві зв`язки означало втратити армію, а на це відкрито тоді не пішов би жоден імператор. Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. - М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. - с. 142-143. Крім того, сама верхівка суспільства не цуралася такого роду стосунків: з дванадцяти цезарів, біографії яких описав Светоній, зв'язків з чоловіками не мали тільки двоє. Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с. 46-47.

Коли едиктом 324 р. імператор Костянтин у оголосив християнство державною релігією Римської імперії Карев А., Сомов К. Христиане в четвертом веке // История христианства - Лекция 4. http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/History_Church/Karev_histHrist/_04.php, церковний закон насправді став державним законом всієї Європи. Сексуальна поведінка особистості, що в часи Античності (мається на увазі Греція і дохристиянський Рим) вважалась приватною, наразі стала об'єктом церковного, а відтак, і громадського регулювання. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 39. Заперечення чого б не було без розуміння його суті завжди вироджується у відразу і безжалісне придушення: осуд одностатевих стосунків став частиною процесу зміни моральної оцінки сексуальності, породженої християнством. Починається процес осмислення і означення нових категорій життя людини.

Початок прямим заборонам, що торкалися сексуального життя особи, поклав собор 313 р. в Ельвірі Harnack, fon A. Geschichte der altchristlichen Literatur bis Eusebius v. I - Leipzig : J.C. Hinrichs Verlag.- 1958. - р. 803.. Серед вісімдесяти одного з прийнятих канонів тридцять сім стосувалися сексуальної поведінки. Greenberg D.The Construction of Homosexuality. - Chicago, 1988 - с. 227. 71-й канон кодифікував гріховність відносин осіб однієї статі, і засуджував, дослівно, «кліриків, що мають зв'язки з чоловіками». «C. 71 is not about "homosexuals", but about clergy who "corrupt boys".” - Laeuchli S. Power and Sexuality: The Emergence of Canon Law at the Synod of Elvira. Philadelphia, 1972. - http://www.krotov.info/spravki/temy/g/gomosex2.html

Витоки філософії, згідно з якою будь-який прояв чуттєвості вважається гріховним, лежать у творах грецьких філософів-стоїків, а також пізніх творах Платона. У III столітті до н. е. стоїки пропагували байдужість до всіх джерел задоволення, включаючи, звісно, секс, і радили стримувати душевні хвилювання. Твори стоїків, наново відкриті через кілька століть, вплинули на погляди деяких середньовічних теологів, які почали відстоювати ідею гріховності сексуальної насолоди. Стоїки також породили думку, що «природним» можна вважати лише статевий акт з репродуктивною метою. (Згідно з поглядами декого з них, навіть репродуктивний секс може бути забрудненим занадто великим фізичним задоволенням, отже, стати гріховним.) Таким чином, класифікувалися самі сексуальні стосунки, що не ведуть до зачаття тому вважаються незаконними і «протиприродними», а не їх учасники. Поступово такі форми статевого акту отримали загальне визначення «содомії». Слово походить від назви одного з міст, зруйнованих, згідно з Старим Заповітом, Богом, - Содома і Гоморри. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 39-40. Також в тогочасній літературі можна знайти визначення «вінець всіх пороків», «неназвана вада» і «протиприродній гріх». Останнє - перекручене висловлення Аристотеля. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. - Екатеринбург: У-Фактория, 2005. - с. 388. Їх називали також «кінедамами», «катамітами», «гермафродитами», «двостатевими». Варто відмітити, що грецьке слово «Ьндсьгхнпй» дослівно перекладається «чоловіко-жінки» і розуміється дослідниками і у значенні «жіночоподібні чоловіки». Проте під цим словом можна розуміти й перелюбника, пійманого на розпусті тільки з жінками. Річ у тім, що від легенди про спокусу Єви змієм (і спокуси нею самою Адама) у церковній традиції жінка бачилася істотою гріховною, отже - більш схильною до хоті. Звинувачення у подібності до жінки переносило на чоловіка цю рису, але безпосередньо не співвідносило його з потягом до осіб своєї статі. Фоменко С.В. «Венец пороков» Средневековья // http://www.historicus.ru/333 Тому пізніше відбулася зміна: слово «содомія» відносилося не так до самого процесу, як до його учасників, тобто з цього моменту можна говорити «содоміти» для позначення саме гомосексуальності. Зараз терміном «содомія» послуговуються в законодавстві, зокрема американському, для означення статевих стосунків між чоловіками.

В давньоруському церковному праві знаходимо терміни «мужеблуддя» для означення будь-якого сексуального контакту між чоловіками, а також «мужолозтво», що стосується безпосередньо статевих зносин. Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - с.7. Наразі останнє визначення несе книжно-стилістичне забарвлення, і під ним зазвичай мається на увазі юридичний чи релігійний контекст.

Сприйняття суспільством поведінки содомітів у Середньовічний Європі було дуже неоднозначним. Світогляд людини тієї епохи багато в чому визначався Біблією й релігійної літературою: канони християнської релігії породили у свідомості людей чіткий поділ всіх речей за нормами добра і зла. Одностатеві зв`язки церквою прирівнювалась до позиції зла, проте таке судження було складним і відносним. Коли йдеться безпосередньо про содомію, у Павла Римлянам, 1:26-27.: «тому зрадив їх Бог ганебним пристрастям: жінки замінили природне протиприродним; подібно і чоловіки, залишивши природне долучення до жіночої статі, розпалювалися похіттю один на одного, чоловіки на чоловіках, роблячи страм і отримавши самі у собі належну відплату за свою оману». вона виступає не стільки як гріх, скільки як покарання. Чоловіки за свої злочини втрачають чоловічі якості і неспроможні більше підтримувати могутність безбожної держави. Проте, якщо гомосексуальність є карою від Бога, то й подальша критика її як «гидкої Богу» є суперечливою, оскільки покарання не є тотожним гріху. Тому подальше табуювання содомії церквою породжує ряд свідомих спотворень Біблії і релігійної літератури. Фоменко С.В. «Венец пороков» Средневековья // http://www.historicus.ru/333 Див. дод. 5.

У соціумі, що накладає ідеологічні і навіть юридичні табу на визначені відхилення від прийнятої норми, їх прихильник приречений на страждання від неприйняття власного потягу. Більшість содомітів, швидше за все, не визнавали себе такими, але про це неможливо судити, оскільки теоретичних праць, написаних самими «носіями гріха» не існує, а рідкісні особисті записи, як-от мемуари засновника Імперії Великих Моголів - Бабура, не дозволяють повною мірою зрозуміти людей, що відчували потяг до своєї статі в той час. Лэмб Г. Бабур-Тигр. Великий завоеватель Востока. - М.: Центрполиграф, 2002., с. 70 - 71.

Історики прослідкували поступову зміну ставлення до одностатевих зв`язків з часів занепаду Римської імперії і до початку епохи Відродження від відносного прийняття до страшних розправ під буквою закону за окремі гомосексуальні акти. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 44. Випадки прямих заборон одностатевих зв'язків знаходимо в пізній Римській Імперії: «особлива кара» за мужелозтво (що, можливо, передбачала кастрацію) Констанція в 342 р.; кара через вогонь - у Феодосія I (347--395 роки правління); 538 р. Юстиніан проголошує гомосексуальні зв`язки причиною землетрусів і мору, а карою за злочин - кастрацію; також закони про заборону одностатевих зв`язків бачимо в різноманітних кодексах варварів - зокрема в «Правді» вестготів 650 р.. Кон И.С. Лунный свет на заре. - М.: Олимп, 1998. - с.146-150.

Оскільки в часи Середньовіччя освіта була прерогативою чоловіків, немає достатньої кількості свідчень чи документів, що б достовірно змальовували лесбійство. Одним з не багатьох зразків можна вважати листування між двома монашками в монастирі Тергерзії в Баварії. Але з точки зору чоловіків лесбійство зазвичай вважалася різновидом мастурбації. Boswell J. Christianity, Social Tolerance and Homosexuality, Chicago: University of Chicago Press, 1980. - р.158.

Посилення переслідування содомітів у другій половині XII ст. було пов`язане з політичної атмосферою хрестових походів: приписавши цю ваду іновірцям-арабам, церква тим самим формувала «християнську солідарність» проти загального ворога. Якщо у ранньому Середньовіччі содомія була просто одним з багатьох гріхів, то у першій половині XIII ст. її прирівнюють до єресі і демонізують, доручаючи розслідування таких обвинувачень «найсвятішій інквізиції». В Англії спалення содомітів ввів Едуард I, у Франції - Людовік IX (з 1317 по 1789 рр. відбулося 73 процеси). У Кастилії за законами Альфонса Х содомія каралася кастрацією і далі підвішенням за ноги - до смерті; наприкінці XV ст. Фердинанд і Ізабелла замінили цю страту спаленням. Таке ж законодавство вводиться у багатьох італійських містах. Кон И. С.. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с. 4 На території, підлеглій Московському патріархату содомія потрапляла під дію Стоглаву - церковно-правового документу, рукописної збірки постанов і ухвал Стоглавого собору 1551 року, що охоплювали як релігійно-церковні, так і державні, економічні, земельні тощо питання, містили роз'яснення щодо співвідношення норм державного, кримінального права, судочинства тощо з церковним правом у Московії. Трошин А.А. Теоретические основы деструкции в обществе (на материале истории России XIX века)// Независимый теоретический семинар. Москва., 1997 г. - http://www.absentis.org/st/seminar16.htm Отже, у пізньому Середньовіччі «гріх» став єрессю, а відтого - і кримінальним злочином.

Таким чином гомосексуали стали маргіналами суспільства: їм приписували всі можливі гріхи, звинувачували у стихійних лихах, хворобах, безплідді і т.п.. Вони стали небезпечними для держави. Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. - М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. - с.142-143. Таке становище гомосексуалів спостерігалося і в пізньому Середньовіччі, і до кінця Ренесансу, і навіть до середини ХІХ ст.. По всій Європі одностатеві стосунки вважали злочином і карали притаманними для кожного часу методами: стратою, ув`язненням, прив`язуванням до ганебного стовпа, засланням до Вест-Індії, кастрацією. Майже вся інформація, яку можна знайти про долі людей, що їх можна було би назвати гомосексуалами, взята з матеріалів кримінальних процесів. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 47.

Епоха Відродження дещо змінила значення гомосексуальності не скільки в суспільному, стільки в культурному плані, закодувавши відверті зображення гомоеротики використанням найвідоміших класичних сюжетів. У ренесансній системі цінностей одностатева любов - не злочин, а «красива вада». Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с.51-52. Це відбулося у зв'язку з загальної реабілітацією тіла і плоті. Так, образ Святого Себастіана, що серед святих вперше в історії мистецтва постає не як герой і переможець, а як жертва, зображувався ніжним, піднесеним, еротичним. Див. додаток 7. Художники Ренесансу зуміли змалювати оголене і зв'язане чоловіче тіло не як втілення страждання, а як пасивне і таке, що отримує задоволення від своєї безпорадності. Таке трактування водночас підривало традиційний фалічний стереотип чоловіка як суб'єкта й хазяїна положення. Кон И. С. Лунный свет на заре: Лики и маски однополой любви. -- М., Олимп, АСТ, 1998. -- Стр. 393. Дослідники відмічають, що ставлення до гомоеротизму як до частини високого мистецтва збереглося надалі в культурі Англії і Франції.

Лондон кінця XVII ст. був європейської столицею чоловічої проституції. Нед Вард у книзі «Історія лондонських клубів» 1709 р. вперше описує чоловічий бордель - т.зв. «Будинок Моллі». Rictor Norton, "Mother Clap's Molly House", The Gay Subculture in Georgian England, 5 February 2005 // http://rictornorton.co.uk/eighteen/mother.htm. Тут народжується специфічний клас гомосексуалів - «моллі» (спочатку - один із численних жаргонних термінів, що означають повій, згодом повністю змінив значення і стосувався лише чоловіків-проститутів). Це були жіночні, пасивні, часто юні чоловіки, що носили жіночу сукню і користувалися жіночим прізвиськами. Вони також мали власний діалект, традиції «обслуговування» тощо. Варто відмітити, що «Будинки Моллі» були не просто дешевими мотелями з купою крихітних кімнат, обов`язковою частиною кожного такого закладу була велика загальна вітальня, де проводилися танці, ігри, а візитери відверто насолоджувалися фліртом та залицяннями. Можна сказати, що «моллі» були першою міською гомосексуальною субкультурою, а точніше - підпіллям, оскільки рейди на такі заклади були постійною прерогативою Лондонської міліції. Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с.56.

Дослідник Андрій Трошин відмічає, що на початку XVII століття основною формою поведінки російських чоловіків була гомосексуальність як гендерна норма. Чоловіки замість компанії жінок обирали маленьких пухленьких юнаків. Професор Н.Д.Сергіївський пише, що двохсотлітнє відставання у розвитку школи Росії пояснюється жахливої педофілією у ченців. Професор В.С.Іконніков доводить, що російська гомосексуальність має два джерела: по-перше, вплив кочових народів з їхнім презирливим ставленням до жінки як до тягара і, по-друге, - візантійське християнство, що теж низводило жінку, але як втілення гріха. Трошин А.А. Теоретические основы деструкции в обществе (на материале истории России XIX века)// Независимый теоретический семинар. Москва., 1997 г. - http://www.absentis.org/st/seminar16.htm Дослідник історії російської сексуальності Ден Хілі зазначає, що аж до кінця ХІХ ст. сексуальні зв`язки між чоловіками не носили відбитку статевої належності, а радше відносились до сфери патріархальної мужності, що розглядала в якості можливих сексуальних об`єктів лише нижчих за соціальним статусом чоловіків і юнаків. Хил Д. Исчезновение русской «тетки», или как родилась советская гомофобия // http://www.genderstudies.info/sbornik/muzhest/21.htm

У Європі XVII-XVIII ст. содомія була цензовим, класовим злочином. Аналіз судових архівів показує, що спалювали як єретиків і саджали у в'язниці виключно простий люд: текстильників, каменярів, пастухів, перукарів, робочих, виноробів, торговців. У Великобританії закони, що карали за акт содомії між чоловіками смертної стратою, застосовувалися до аристократів, лише коли проти них були якісь серйозніші - релігійні чи політичні - обвинувачення. Содомія була радше приводом, ніж причиною переслідувань. На офіційній мові такі взаємини іменувалися «гріхом», «пороком» чи «збоченням», в побуті гомосексуальність частіше називали «грецькою», «філософською», «сократичною», «італійською» чи «флорентійською» любов'ю, «схильністю», «смаками» чи навіть «мораллю». Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с.53-55.

З початком Просвітництва церковна влада в багатьох питаннях, що стосувалися людської поведінки, стала слідувати методам «натуральної філософії», чи тому, що ми тепер називаємо науковим методом. Так, італійський медик Паоло Захіа (1584-1659) висунув теорію, згідно з якою за відсутністю преанусних складок на шкірі можна було визначити пасивного гомосексуала, цю ідею підтримав Амбруаз Тардьє (1818 - 1879), оголосивши, що така відмінність є вродженою, а не набутою внаслідок сексуальних зношень, тому гомосексуала можна виявити ще в дитинстві. Він додав також, що активного гомосексуала-чоловіка можна впізнати за статевим членом, що «є тонким і викривленим, як у собаки». Лесбійки, на його думку, відрізняються «підвищеним волосяним покривом і гігантським клітором». Нейдинг И.И. Судебно-медицинская экспертиза при половых отклонениях и приступлениях. // Журнал «Судебно-медицинская экспертиза». - 2002. - № 5. - С. 45 - 49. Ці сумнівні теорії підтримувалися судовою експертизою до кінця ХІХ ст. У цьому випадку можна згадати фільм Агнешки Холанд «Повне затемнення» (1996), що описує життя поета Артюра Рембо (1854--1891) (якого грає Леонардо Ді Капріо): щоб встановити, чи перебував Поль Верлен (актор - Девид Тьюліс) у гомосексуальних стосунках, його піддають «експертизі», що як раз і полягає в огляді його анусу.

У ХVІІІ ст. з`являється теорія деградації суспільства, яка пояснювала всі проблеми людства, як-от бідність, злочинність, сексуальні відхилення тощо, і яка знайшла практичне вирішення у процесі «очищення» суспільства шляхом заслання «деградатів»; наприклад - Англія замість тюремного ув`язнення відсилала людей до Австралії. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с.57. Теорія ця не була спрямова на конкретно на гомосексуалів, але, в розумінні того часу, стосувалась їх безпосередньо. За все XVIII століття у Франції спалили лише сімох содомітів, причому п'ятеро з них обвинувачувалися ще й у згвалтування чи вбивстві. Содомія остаточно перетворилася з релігійної проблеми на соціальну. Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с.57.

В Австрії смертну кару за содомію скасували в 1787 р., в Пруссії - у 1794. Вирішальний крок у цьому напрямі зробила Французька революція: згідно з принципами Декларації прав людини, французький кримінальний кодекс 1791 р. взагалі не згадує «злочинів проти природи». Кодекс Наполеона (1810 р.) закріпив це нововведення, відмінивши кримінальну кару за приватні сексуальні стосунки між дорослими людьми однієї статті за добровільною згодою. За цим зразком було побудовано і кримінальні кодекси багатьох інших держав. У Росії, Пруссії, Австро-Угорщині та Тоскані карне переслідування гомосексуальності продовжувалося. Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с.57-58. Зокрема, з 1871 р. гомосексуальні зв`язки в Германській імперії каралися за спеціальним параграфом Кримінального кодексу № 175. Васильченко А. Сексуальный миф III Рейха.- М.: Яуза-пресс, 2008. - с. 298.

Перші спроби офіційної боротьби з содомією на території Російської імперії були здійснені на Вселенських московських соборах наприкінці XVII століття. Карою ухвалили спалення на вогнищах. За свідченням іноземців, на льоду Москви-ріки одночасно горіло кілька сотень багать, у яких спалювали гомосексуалів. Крім того, були заборонені ікони «Господь Бог Саваоф» та «Батьківство», де Христос у образі дитини сидить на колінах у Господа Бога чи якогось зі святих, зокрема Миколая Чудотворця. Трошин А.А. Теоретические основы деструкции в обществе (на материале истории России XIX века)// Независимый теоретический семинар. Москва., 1997 г. - http://www.absentis.org/st/seminar16.htm

Найконсервативнішою в плані офіційного законодавства і суспільної моралі виявилася Великобританія. Як реакцію на волелюбні ідеї Французької революції, англійська влада наприкінці XVIII ст. навіть посилила кримінальні репресії. У першій третині ХІХ ст. за обвинуваченням у содомії в Англії було страчено понад 50 людей, причому високе громадське становище більше не давало імунітету проти судових переслідувань, у другій половині XVIII ст. обвинувачення у содомії стало небезпечним для людей будь-якого соціального статусу, про що свідчать численні скандальні судові процеси. Смертна кара за содомію була замінена 10-річним тюремним ув`язненням лише у 1861 р.. Відповідно, гомосексуальні зв`язки знаходили вирішення чи то в намаганні звести почуття до дружніх і платонічних, чи у підпільних зустрічах, а то й у еміграції до інших країн з не такими жорсткими нормами. Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. -- СПб.: Продолжение жизни, 2001. - с.61-62.

Історія «небезпечних» сексуальностей в XIX ст. ілюструє складний процес культурних перемов і дебатів в ході формування вікторіанської сексуальності. Різні за своїми характеристиками чоловіки і жінки використовували відмінні, паралельні одна одній мови для інтерпретації сексуального досвіду, включно з мовою сексуального обміну і мелодраматичними газетними описами, а також авторитарне слово закону і медицини. Дж. Валковіц відмічає, що «в цих дискусіях гендерна і сексуальна трансгресії постійно накладались одна на одну, а будь-яка сексуальна ідентичність, сконструйована щодо даних практик, була нестабільною і суперечливою». Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. - 2004. №11. - с. 79.

Дослідник Ф.Мондімор описує лесбійство серед англійської і французької аристократії. Зокрема називає королеву Англії Анну з династії Стюартів (1665 - 1714 рр.), аристократку Анну Лістер (1791-1840 рр.). Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 80-87. Вікторіанська епоха придушувала жіночу сексуальність, не визнавала її. Тому будь-які романтичні прояви жінок до жінок вважалися просто дружбою, чоловіки не могли допустити і думки про жіночу сексуальність, якщо це не стосувалось повій. Smith-Rosenberg С. Discourses of Sexuality and Subjectivity: the New Women, 1870--1936 // Hidden from History: Reclaiming the Gay and Lesbian Past. New York, 1989. Моніка Віттінг в есе «Пряме мислення» стверджує, що «межа (не)включеності жінки в патріархальну систему співвідноситься з лесбійською ідентичністю» Wittig, M. La Pensee straight. // Questions Feministes. - 1980, № 7., але Розі Брайдотті заперечує їй і вважає, що «моделі символічної жіночої гомосексуальності не можна звести просто до вибору жінки в якості еротичного об`єкту». Брайдотті Р. Заздрість, чи „з твоїм розумом і моєю красою…”. // Гендерные исследования. - 2006. №14. - с.165

У XIX ст. романтична дружба між жінками була помітною, публічно санкціонованою рисою жіночої культури середнього класу; історичні джерела показують певне культурне перехрестя, особливо в середовищі освічених фабричних робітниць в США, що клялися в безсмертному коханні в завуальованих сентиментальних листах до своїх подруг. Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. - 2004. №11. - с. 91.

Нові соціальні контексти породжували потребу у новій самосвідомості і новому визначенні сутності одностатевого кохання. Релігійне поняття «гріха» вже себе вичерпало, поняття «злочину» також викликало заперечення: за наявності добровільної згоди немає жертви. Нову парадигму для пояснень, а фактично - для соціального конструювання одностатевого кохання дали сексологи, що прорвали завісу мовчання і сприяли лібералізації законодавства, дали гомосексуалам новий стрижень для самосвідомості та соціальної ідентичності. Психіатрія як окремий напрям медицини виокремилась в першому десятилітті ХІХ ст., і багато дослідників звернулися до теми содомії як раз в цьому ключі. Французькі психіатри Філіп Пінель (1745 - 1826) і Жан Етьєн Домінік Есквіроль (1772 - 1840) вважали, що «божевілля» може бути не тільки загальним, а й частковим, вражаючим тільки одну психічну функцію, і однією з таких «мономаній» є «перекручення статевого потягу». Англійський психіатр Джеймс Каулз Прічард (1786 - 1848) придумав для позначення соціально неприйнятних почуттів та вчинків термін «моральне божевілля». З появою поняття психопатії почали говорити про «сексуальної психопатії». Автор посібники з судової медицини Йоганн Людвіг Каспер, не знайшовши у обстежених педерастів описаних у літературі вищезгаданих тілесних ознак, звернувся безпосередньо до вивчення їх психології та щоденників і дійшов до висновку, що одностатевий сексуальний потяг нагадує «духовний гермафродитизм»; в більшості ця якість є вродженою, але в деяких випадках виникає лише у дорослому віці. Цей потяг може бути платонічним, нічим не відрізнятись від звичної любові. Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - с.12-13.

На середину ХІХ століття сексуальна поведінка людини стала визнаним предметом вивчення для біхевіористики. Саме цей час став поворотним моментом, коли непересічні постаті - теологи і науковці - висували разючі ідеї щодо одностатевого потягу та вводили нові слова для його означення. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 39-40 Зокрема, існує теорія, згідно з якою ранні сексуальні експерименти людей можуть направити їх убік гомосексуальної поведінки у результаті приємних сексуальних контактів із представниками своєї статі, в той час як невдачі і незадоволення у зв`язках з протилежною статтю можуть викликати страх гетеросексуальних стосунків. Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. М.: Мир, 1998. - с. 481

Сексологія, наукове вивчення сексуальності, з'явилася Європі як субдисципліна судової медицини. Одним з її засновників вважається Ріхард фон Крафт-Эбінг, професор психіатрії Віденського університету, до чиїх професійних обов'язків входило виявлення доказів «хворобливості» чи «дегенерації» сексуальних злочинців, котрі постали перед судом, щоб визначити, чи відповідають вони за власні дії. Крафт-Эбінг збирав історії хвороби своїх пацієнтів і опублікував їх під назвою Psychopathia Sexualis (1886) як «медико-судове дослідження» «відхилень». Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. - 2004. №11. - с. 95. Одностатевий потяг трактується вченим як ознака деградації і хвороби, «це аномалія, що утворюється між ембріональною і плодовою стадіями розвитку і виливається в сексуальне збочення». Kennedy H. Research and commentaries on Richard von Krafft-Ebing and Karl Heinrich Ulrichs. // Journal of homosexuality, 2001. №42. - с. 165-178.

Німецький психіатр Карл Фрідріх Отто Вестфаль у 1969 р. назвав одностатеве кохання «збоченим»: це не гріх, а вроджена патологія вегетативної нервової системи, що спотворює внутрішнє сприйняття власної статі. Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - с. 14. У 1870 році Карло Вестфаль у провідному німецькому науковому часопису по психіатрії публікує історію хвороби однієї лесбійки. Для визначення феномену він ввів складний термін «contrare sexualempfindung» -- «протилежно спрямований сексуальний потяг». Емма Уіллард, лідер американського руху за тверезість, в своїй автобіографії в 1889 році вихваляла чесноти жіночої «дружби», відверто і з подробицями розповівши власну історію. Вона вважала, що «кохання між жінками стає все більш поширеним явищем». Katz J. Gay and Modern Sexualities. - London: Routledge and Kegan Paul, 1985. - p. 67. Але під кінець 1870-х про жіночі сексуальні стосунки заговорили в іншому ключі, цьому, зокрема, сприяли праці Вестфаля. Ніжна жіноча дружба почала дискредитуватися. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с.94.

У 1891 році іншим німецьким дослідником, Альбертом Моллем, опубліковано цілу книгу з даної теми («Die contrare Sexualempfindung»), що містить численні клінічні дослідження гомосексуальності. Джерелом цих «історій» часто була не стільки приймальня психіатра -- як зазначив один із кореспондентів, «доктор Молль... не міг покладатися виключно на власну медичну практику, він отримував допомогу з боку берлінської поліції, яка забезпечила його великою кількістю матеріалу, що викликав значний інтерес». Ellis H., Symonds J. A. Sexual Inversion. London, 1897. - за перекладом Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 54-55. Значну частину своїх досліджень Молль надав своєму колезі Ріхарду Крафт-Ебінгу для використання в пізніших редакціях його монументального трактату «Psychopathia Sexualis». фон Крафт-Эбинг Р. Половая психопатия. - СПб. Издание журнала «Практическая медицина» (В.С. Эттингер), 1909 (1996).

Британський соціолог Джефрі Уікс відмічає, що поява Psychopathia Sexualis розкрила «виверження в друкованій формі збоченця, що заговорив, людини, пораненої своїм сексуальним імпульсом». Weeks J. Sexuality and Its Discontents: Meanings, Myths, and Modern Sexualities. - London: Routledge and Kegan Paul, 1985. - с. 67. Так, німецький юрист та публіцист Карл Генріх Ульріхс, що сам мав схильність до одностатевих стосунків, у серії памфлетів «Дослідження загадки любові між чоловіками», написаних 1860--1870-х роках під псевдонімом Нума Нумантіус, запропонував термін «уранізм» (Urning), від імені давньогрецької богині Афродіти Уранії («небесної»), дочки чоловічого божества Урана, яку Платон, на противагу Афродіті Пандемос («всенародної»), покровительки любові жіночого рівня, вважав покровителькою одностатевого кохання. Платон. Диалоги. Пер. С. Я. Шейнман_Топштейн. М.: «Мысль», - 1986. - с. 181-182.

Кожен випуск серії Ульріхса отримав звучну латинську чи латинізовану назву, таку як «Vindex» (Перемога) чи «Ara spei» (Вівтар надії), й у доповненнях до викладених теорій містив біографічний і автобіографічний матеріал, філософські і політичні дискусії, навіть поетичні твори. Ulrichs K.H. The Riddle of “Man-manly love”: The Pioneering on Man Homosexuality. Buffalo, - 1994

Карл Генріх Ульріхс вважав, що уранізм є вродженим, оскільки статеві органи і чоловіків, і жінок розвиваються з однієї тканини в ембріональній стадії. Тому можна припустити можливість існування жіночої душі (фактично, сексуального потягу) у тілі чоловіка. Людей, які надають перевагу власній статі, Ульріхс не вважав ні чоловіками, ні жінками, а специфічною третьою статтю. Чоловіків, носіїв цього відчуття, він називав урнінгами, а жінок - урніндами. Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - с. 14-15. Але в той же час виділяв кілька підвидів, залежно від зовнішніх і внутрішніх обставин, як от Virilisirt - чоловік, що змушений під тиском суспільства приховувати свій потяг до інших чоловіків, маскулінізований урнінг. Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - с. 51.

К.Г. Ульріхс також розробив складну потрійну класифікацію розуміння сексуальної і гендерної розбіжностей: сексуальна орієнтація (потяг до чоловіків, бісексуалізм, потяг до жінок), очікувана сексуальна поведінка (пасивні, без переваг, активні), і також гендерні характеристики (жіноча, середня, чи чоловіча). Kennedy H. Karl Heinrich Ulrichs: Pioneer of the Modern Gay Movement. Boston: Alyson Publications, - 1988.

Карл Генріх Ульріхс не був академічним вченим, а скоріше - активістом, що опирався на власні переживання і досвід. Пропри те, надане ним теоретичне обґрунтування було новітнім в тому, що потяг до своєї статі характеризувався як різновид норми, а не патологія.

В полеміку з Карлом Генріхом Ульріхсом вступив угорський письменник Карл Марія Кертбені (вроджений Бенкерт). У 1869 р. він уперше запропонував термін «гомосексуалізм» (нім. homosexualitдt). На англійську мову, а відтак - і у світовий вжиток, термін переклав Хевлок Елліс (лат. homosexualismus). Таким чином, в кінці XIX ст. це поняття означало статевий потяг індивіда до осіб однієї з ним статі і сексуальні зв`язки між ними. Походить термін від двох коренів: грецький homoios -- подібний, схожий; ?мьт (homos) -- один і той самий, однаковий, це частина складних слів, що означають «подібність», «однаковість», «тотожність»; латинський sexus - стать. Кетберні не просто доводив, що гомосексуальність є природно вродженою, але і звертався до загальних принципів правової держави, що повинна захищати усіх своїх громадян і підтвердити право гомосексуалів на невтручання в особисте життя. Benkert K.M. Section 143 of the Prussian Penal Code of April 14, 1851 and its Retention as Section 152 in the Draft of a Penal Code for the North-German League, 1869. // http://www.well.com/user/aquarius/benkert-143.htm

Історія розвитку власне російської гомосексуальної субкультури з характерним сленгом, традиціями з'являється лише в 1870-80-х роках. Найбільш впливовим російським фахівцем з питань гомосексуальної поведінки був професор Петербурзької Військово-медичної академії Веніамін Михайлович Тарновський. Його багаторічний досвід втілився у книзі «Спотворення статевого почуття: Судебно-психіатричний нарис для лікарів і юристів», яка побачила світ у 1885 році і майже одразу була перекладена кількома мовами. Тарновський вважав, що спотворення статевого почуття у чоловіків може бути як уродженим, так і набутим, обидві форми здаються йому глибоко аморальними, але у випадках вродженого збочення професор вважав кримінальне переслідування несправедливим. У. М. Бехтерєв у статті «Лікування навіюванням хибних статевих потягів і онанізму» (1898 р.) виводив «спотворення статевого потягу» з «патологічних комбінованих рефлексів» і пропонував лікувати їх навіюванням і гіпнозом. Пізніше, у статті «Про спотворення і відхилення статевого потягу» (1926 р.) Бехтерєв доводив, що гомосексуальний потяг - результат зовнішніх впливів у критичний момент сексуального розвитку особистості. Майже у всіх наведених ним історіях хвороби «спотворення» виникало під час статевого дозрівання під впливом однолітків. Щоб позбутися хибних відхилень, пацієнт повинен добровільно піддатися гіпнозу і навіюванню і цілеспрямовано підтримувати гетеросексуальні стосунки. Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - с.17.