59

Тема

Співпадіння психологічних характеристик членів товариської групи



Зміст

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ІНДИВІДІВ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО ОДНІЄЇ ТОВАРИСЬКОЇ ГРУПИ
• 1.1 Поняття группи в психології
• 1.2 Психологічні характеристики членів товариської групи
• Висновки до розділу 1
• РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ТОВАРИСЬКОЇ ГРУПИ
• 2.1 Соціально-пріхологічні дослідження товариських груп (з групи)
• 2.2 Методи дослідження
• 2.3 Аналіз результаів
• Висновки до розділу 2
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

Актуальність теми: Згідно з теорією діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин, спільна діяльність виступає як колективоутворюючий фактор. Відповідно до цього положення, цілеспрямоване формування навчальної групи у процесі навчання повинно здійснюватися, перш за все, на основі взаємодії учнів. Взаємозв'язок особистісних рис, властивостей та громадсько-соціальних умов життєдіяльності дозволяє кожній особистості посісти своє певне місце, набути свого статусу у групі.

Для даного дослідження є актуальними вітчизняні концептуальні положення розвитку та формування особистості - Б.Г. Ананьєв, О.Г. Асмолов, І.Д. Бех, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, Т.В. Говорун, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.В. Рибалка, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семиченко, О.В. Скрипченко, В.В. Тарасун, Н.В. Чепелєва.

Для характеристики товариської групи застосуємо системний підхід до становлення особистості Н.Л. Коломінський, П.В. Лушин, В.О. Моляко, В.І. Носков, Н.А. Побірченко, Ю.О. Приходько, Л.І. Фомічова та теорію діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин - І.С. Булах, Л.В. Долинська, А.В. Петровський. Положення класичної теорії лідерства Р. Бейлз, Р. Стогділл, Ф. Фідлер, Г. Хомманс.

Об'єкт дослідження - психологічні властивості особистості.

Предмет дослідження - психологічні властивості членів товариської групи.

Гіпотеза дослідження - члени товариської групи характеризуються співпадінням психологічних характеристик між собою та відмінністю психологічних характеристик від представників інших груп.

Мета дослідження - довести існування співпадіння психологічних характеристик індивідів, що належить до однієї товариської групи.

Відповідно до поставленої мети та висунутої гіпотези були визначені такі завдання дослідження:

· Визначити поняття товариської групи.

· Дослідити психологічні характеристики представників різних товариських груп.

· Довести існування співпадіння психологічних характеристик представників однієї товариської групи та їхню відмінність від психологічних характеристик представників іншої товариської групи.

· На основі проведеного дослідження зробити висновки.



РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ІНДИВІДІВ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО ОДНІЄЇ ТОВАРИСЬКОЇ ГРУПИ

1.1 Поняття групи в психології

У обширному переліку розділів сучасної соціально-психологічної науки малі групи займають особливе місце. Це не тільки стара, але і найбільш область соціальної психології, що інтенсивно розробляється. Ось вже десятиліття проблема групової психології (проблеми взаємодії людей в рамках невеликих контактних об'єднань, що виникли або унаслідок розпоряджень соціальної структури, або на основі емоційних переваг знаходиться в центрі уваги дослідників багатьох країн Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. М., 1990.

Більш ніж за 90-річну історію соціальної психології дослідники неодноразово зверталися до визначення поняття “Мала група”, сформувавши при цьому величезну кількість всіляких часто випадкових, таких, що часом вельми розрізняються між собою навіть суперечливих по сенсу визначень. І це недивно: у своїх спробах відповідним чином визначити малу групу автори, як правило, йшли від власного її розуміння, що диктувало акцентування тих або інших сторін групового процесу.

Так, відомий американський психолог М. Шоу, розглянувши більше півтора десятків визначень малої групи, класифікував їх по наступних шести категоріях залежно від того, які аспекти групового життя більшою мірою привертають увагу авторів визначення:

1) сприйняття членами групи окремих партнерів і групи в цілому;

2) мотивація членів групи;

3) групові цілі;

4) організаційні (структурні) характеристики групи;

5) взаємозв'язок і

6) взаємодія членів групи.

У науковій літературі є безліч визначень групи, в яких підкреслюється та або інша їх межа. Тому при дослідженні груп (мається на увазі -- малих соціальних общностей, на відміну від великих груп, якими є класи, нації, народності і тому подібне) слідує, очевидно, перш за все виділити їх загальні ознаки. Як такі ознаки (критеріїв) більшість учених виділяють: 1) соціальність групи, тобто констатація її приналежності до певної соціальної системи; 2) чисельність групи (від 2 -- 3 до 30.-- 40 особистість); 3) єдність ціннісних орієнтації і цілей; 4) наявність спільної діяльності; 5) наявність структури; 6) наявність загальних норм і думок.

Одне з найбільш універсальних визначень малої групи зводиться до наступного: під малою групою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані загальною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів. Це визначення, що носить швидше описовий характер, доповнюється іншим, лаконічнішим, таким, що охоплює власне соціальний аспект функціонування малої групи:

"Мала група -- це група, в якій суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистих контактів".

Для формування товариської групи важливе значення має власне сприйманням, скільки всією сукупністю когнітивних процесів, які забезпечують сприймання і пізнання особистості чи групи. Невід'ємними складовими соціальної перцепції, окрім когнітивної (пізнання як сукупності уявлень про соціальний об'єкт, розуміння його як раціонально-логічне пояснення; прогнозування його станів і процесів), є:

емоційна (емпатія, співчуття, співпереживання);

діяльнісна (поведінкова, конативна);

мотиваційна (відображає ступінь ідентифікації суб'єкта з об'єктом, визначає специфіку діяльнісного і емоційного компонентів та має регулятивний вплив на поведінку суб'єкта через знання про те, як зорієнтований у певних ситуаціях об'єкт сприймання) [ Агеев В.С. Межгруповое взаимодействие: Социальные психологические проблемы. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. - 240 с.].

З іншого боку, в структурі товариської групи визначають:

суб'єкт сприймання (група, особистість);

об'єкт сприймання (група, особистість);

власне процес сприймання;

внутрігрупове сприймання;

зовнішньогрупове сприймання;

безпосередній результат цього процесу -- індивідуалізований (груповий) образ соціально значущого об'єкта [ Андреева Г.М. Яноушек Я. Общение и оптимизация совместной деятельности - М.: Изд. Моск. ун-та, 1987. - 302 с., с.15].

У залежності від особливостей суб'єктів і об'єктів розглядають такі її різновиди:

внутрігрупове міжособистісне сприймання, специфічними характеристиками якого є сприймання статусу особистості в групі, загальна оцінка особистості чи окремих її рис, сприймання внеску особистості в спільну діяльність;

сприймання особистістю власної групи, її статусно-позиційної і ціннісно-нормативної структури; цілей і завдань спільної діяльності, прогнозування її успішності, референтності тощо;

сприймання особистістю іншої групи як певної цілісності, сприймання різниці між власною та іншою групами тощо;

міжособистісно-міжгрупове сприймання, тобто сприймання певних осіб, що належать до іншої групи;

сприймання групою одного з своїх членів, його прийнятність для групи, оцінка його ділових, комунікативних якостей тощо;

групове сприймання представника іншої групи як особистості, що має неповторні індивідуально-психологічні риси;

міжгрупове сприймання на основі соціальної категоризації (розподілу людей на групи), соціальної ідентифікації (зарахування себе до певної групи чи категорії) тощо;

сприймання групою самої себе (групове самосприймання) як єдиної і унікальної цілісності [ Донцов А.Ч. Симпозиум по проблемам межличностного восприятия в группе // Вопросы психологии, 1981. - №2. С. - 182 - 184.].

Така класифікація відображає широке розуміння сприймання соціальної сфери та інших людей, а саме - сприймання і пізнання членами групи, один одного та членів іншої групи; сприймання себе, своєї групи, іншої групи; сприймання групою свого члена і членів іншої групи. При цьому виокремлюються три класи соціальних об'єктів соціальної перцепції: інша людина, група, ширша соціальна спільнота. Відтак, залежно від співвідношення об'єкта і суб'єкта, говорять про міжособистісне сприймання, в якому, в свою чергу, виокремлюють самосприймання і сприймання інших осіб та міжгрупове сприймання [ Treenwald A.T. and Mahrain R B. Implicit Social Cognition: attitudes, selfesteem and stereotypes // Psychological Review, 1995. - Vol. 102. №1. Р. 4 - 27.].

До основних характеристик групи відносяться: її склад, структура, групові процеси, норми, цінності, система санкцій. Кожен з елементів може бути по-різному описаний залежно від цілей дослідження. Наприклад, склад групи можна проаналізувати, узявши за основу вікові, професійні або соціальні характеристики. Структуру групи можна розглядати з погляду структури комунікацій, переваг або структури "влади".

Однією з проблем дослідження груп є їх класифікація. Історія соціальної психології свідчить про багатократність спроб створення єдиної класифікації, проте і в даний час існують різні підходи до вирішення цієї проблеми.

Перш за все виділимо лабораторні і природні групи. До перших відносяться групи, що спеціально створюються для виконання експериментальних завдань в лабораторних умовах; до других - групи, що функціонують в реальних життєвих ситуаціях. Це розділення не є абсолютним. Наприклад, якщо в експерименті бере участь реально існуюча група (або її частина), то досить важко віднести її до тієї або іншої категорії. Проте ділення це важливо для соціальної психології, оскільки ставить проблему перенесення тих закономірностей, які отримані в експериментальних умовах, на життєдіяльність реальних груп. Інша пара: організовані (формальні, офіційні) і спонтанні (неформальні, неофіційні) групи. Головна відмінність цих груп полягає в тому, що існування організованих груп задане зовнішньою ситуацією, суспільством, яке створює спеціальні структури для вирішення якихось завдань, а спонтанні групи зароджуються мимоволі, стихійно як в надрах організованих груп, так і поза ними.

Підставою для виділення опозиційної пари відкриті - закриті групи є ступінь відвертості групи впливам навколишнього середовища, суспільства. Закритість групи досить часто використовується суспільством для досягнення яких-небудь завдань, не зважаючи на ті психологічні наслідки, які вабить закритість групи для її членів. Приклади закритих груп: армійські підрозділи, полярні експедиції, екіпажі судів, що знаходяться в тривалому плаванні. Необхідно відзначити, що при визначенні ступеня закритості групи важливою характеристикою є міра свободи входу до групи і виходу з неї. Іншими словами, наскільки легко людина може стати членом даної групи або вийти з її складу.

За тривалістю існування виділяються стаціонарні і тимчасові групи. Постійність або тимчасовість існування групи має, звичайно, відносний характер. Проте важливою характеристикою є сприйняття членами групи часу її існування. Так, студентська група, утворена на декілька років для навчання, сприймається її членами як постійна. Тимчасова характеристика має значення, але важливіше суб'єктивна оцінка своєї групи. Може бути і така ситуація, коли різні люди оцінюють свою групу по-різному.

Доречно вказати ще одну класифікацію, що часто зустрічається в літературі: групи членства - референтні групи. Підставою для подібного ділення є ступінь значущості групи для індивіда з погляду його орієнтації на групові норми і цінності, впливи групи на його установки. Якщо група розглядається тільки як місце перебування людини і не пов'язана з системою його цінностей, соціальних установок, то у такому разі мова йде тільки про групу членства. Але якщо група займає серйозне місце в житті індивіда, якщо норми і цінності цієї групи особистість розділяє, співвідносить з ними свої погляди, то така група є для нього референтною. Причому можливий варіант, коли індивід не є членом своєї референтної групи, але або прагне стати їм (якщо існує для цього реальна можливість), або ж розглядає таку групу як ідеальної для себе.

Існує і інший підхід до класифікації груп, заснований на обліку їх спрямованості. З погляду цього підходу виділяють групи з позитивною, нестійкою і негативною спрямованістю, а також злочинні групи.У психології відзначають типологію груп.

Умовні -- до складу цих груп входять люди, що не мають міжособових зв'язків, але що володіють деякими типовими особливостями (класовими, віковими, професійними і ін.). Наприклад, умовна група старшокласників не залежить від того, чи вчаться вони в одній школі, хлопці це або дівчата.

Реальні -- такі, що входять в них люди знаходяться в більш менш тісному контакті і взаємодії.

Тимчасові -- в них контакт нетривалий.

Постійні -- відрізняються тривалим контактом.

Формальні -- організаційно оформлені.

Неформальні -- виникають відповідно до симпатій привязанностями.

Первинні -- зв'язок між членами базується не тільки на особистих контактах, але і на високій емоційній залученості її членів в справи групи, на високому ступені ототожнення кожного члена зі всією групою (сім'я, група однолітків, згуртована бригада).

Вторинні -- це групи, що організовані для досягнення певної мети і спираються на систему відносин, регульованих правилами, що схематизувала (наприклад, колектив заводу).

Залежно від змісту спільної діяльності, її значущості, може бути виділена ієрархія рівнів розвитку групи і власне види груп.

Дифузна група -- спільність, міжособові відносини якої ще не опосередковані змістом спільної діяльності і приналежність до неї не усвідомлюється (наприклад, черга, хворі в палаті).

Група-асоціація -- члени групи усвідомлюють свою приналежність до даної групи, міжособові відносини опосередкують особово значущим для кожної людини змістом спільної діяльності (наприклад, учбова група, виробнича бригада, спортивна команда).

Група-корпорація -- це група, в якій міжособові відносини опосередкують особово значущим, але і асоціальним (або навіть антисоціальним) змістом діяльності (наприклад, зграя злочинців).

Колектив -- група, де міжособові відносини опосередкують особово значущим і суспільно цінним змістом груп нової діяльності.

При дослідженні процесу утворення малих груп увага акцентується не тільки на способах їх формування, але і на психологічних механізмах, які роблять групу групою (феномен групового тиску і групової згуртованості). Феномен групового тиску (феномен конформізму) пов'язаний з ухваленням вже існуючих норм групового життя кожним знов вступаючим в неї індивідом, з "підключенням" індивіда до групи і “підпорядкуванням” його групі.

Другою стороною проблеми формування малої групи є розвиток групової згуртованості. В даному випадку дослідників цікавить не те, як окремий індивід входить до групи, а сам процес формування особливого типу зв'язків в групі, які дозволяють зовні задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, в складний психологічний організм, що живе за своїми законами Бодалёв А.А. Восприятие и понимание человека человеком - М.: Педагогика, 1983. - 271 с.

Розглянемо популярну модель групового розвитку, запропоновану американським психологом Би. Такменом, У сфері міжособової активності він виділяє наступні чотири стадії: перша - “перевірка залежності”, що припускає орієнтування членів групи в характері дій один одного і пошук взаємоприйнятної міжособової поведінки в групі; друга - “внутрішній конфлікт”, тобто порушення взаємодії і відсутність єдності між членами групи; третя - “розвиток групової згуртованості”, що досягається за допомогою поступової гармонізації відносин, зникнення міжособових конфліктів; четверта - “функціонально-ролева співвідносність”, в основному пов'язана з утворенням ролевої структури групи, що сполучається з груповим завданням.

У сфері ділової активності Б. Такмен виділяє такі стадії, як “орієнтування в завданні” - пошук членами групи оптимального способу рішення задачі; “емоційна відповідь на вимогу завдання”, тобто протидія членів групи вимогам, які пред'являються змістом завдання і противоречат їх власним намірам; “відкритий обмін релевантними інтерпретаціями” - етап групового життя, на якому має місце максимальний інформаційний обмін, що дозволяє партнерам глибше проникнути в наміри один одного і запропонувати альтернативне трактування інформації; “ухвалення рішення” - стадія, що характеризується конструктивними спробами успішного рішення задачі.

Ще один критерії, який може бути покладений в основу вичленення структури групи, - позиція соціальної влади, що відображає вертикальне взаєморозташування індивідів залежно від їх здатності робити вплив в групі. Причому прояв цього впливу здійснюється по різних напрямах. Можна виділити п'ять типів соціальної влади: 1) що винагороджує; 2) що примушує; 3) легітимна (тобто заснована на угоді про те, що один член групи має право визначити поведінку іншого); 4) референтна (пов'язана з ухваленням влади іншого за рахунок емоційної переваги, симпатії до нього); 5) експертна (що базується на визнанні переваги однієї особи в якій-небудь сфері). Таке розділення, з одного боку, підкреслює різні канали дії на людину, але з іншої - показує і умови цього ділення, а також те, що реальне управління групою здійснюється, як правило, одночасно по різних каналах.

Підводячи підсумок, необхідно підкреслити, що формування структури групи - процес достатньо розтягнутий і тісно пов'язаний з іншими динамічними процесами, зокрема з розвитком групи як психологічній спільності. Важливо, щоб вибраний критерій аналізу групової структури мав реальний зміст для членів даної групи, був тісно пов'язаний з рушійними силами її розвитку.

Інша істотна характеристика життя малої групи, що склалася, - поведінка, пов'язана з реалізацією групових норм. Річ у тому, що групова норма, яка є якимсь стандартом поведінки в малій групі, регулятором відносин, що розгортаються в ній, зараховується до елементів групової структури, оскільки тісно пов'язана з ними (наприклад, із статусом, роллю).

Визначимо основні характеристики групової норми

По-перше, норма - це продукт соціальної взаємодії. що виникає в процесі життєдіяльності групи. Групова норма може бути задана і ширшим соціальним оточенням, частиною якого є група. Але в цьому випадку необхідно мати на увазі, що така норма може або прийматися групою, або залишатися для неї зовнішньою декларацією.

По-друге, норми не встановлюються для кожної групової ситуації. Вони формуються лише залежно від дії і ситуацій, значущих для більшості групи.

По-третє, норма може наказувати моделі поведінки в ситуації в цілому, а може визначити реалізацію тієї або іншої ролі в конкретній обстановці, в якій опиняється носій даної ролі.

По-четверте, норми розрізняються по ступеню ухвалення їх групою. Одні норми схвалюються майже всіма її членами, інші підтримуються незначною меншиною.

По-п'яте, норми розрізняються по ступеню і широті що допускається ними девіантности і відповідному діапазону вживаних санкцій. Наслідки порушення норми є дуже важливою характеристикою нормативної поведінки в групі.

Ще С. Рубінштейн відзначив, що в повсякденному житті, спілкуючись з людьми, ми орієнтуємося в їх поведінці ніби „читаючи” їх, розшифровуючи значення зовнішніх ознак і розкриваючи їх смисл. Якість такого прочитування обумовлена як здібностями того, хто „читає”, так і якістю тексту [ Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. - М.: Педагогика, 1973. - С. 336 - 385.].

Ось чому важливими є характеристики як об'єкта, так і суб'єкта:

фізичні і функціональні характеристики (тип конституції, деталі зовнішності, неповторний стиль виразної поведінки тощо);

соціальні характеристики: зовнішні (моральні і міжособистісні рольові характеристики, гендерні особливості тощо), внутрішні (система настанов особистості, ієрархія потреб і мотивів тощо).

При характеристиці динамічних процесів в малій групі виникає питання про той, хто бере на себе функції її організації, які особливості управління групою. Феномен лідерства і керівництва у всьому своєму різноманітті проявів є одній з основних проблем соціальної психології, що має не тільки теоретичне, але і велике практичне значення. Керівник будь-якої господарської ланки (фірми, компанії, підприємства) повинен мати уявлення про найбільш оптимальні способи управління колективом, тому в умовах ринкової економіки проблема ефективності керівництва стає особливо актуальною.

Під лідерством розуміють один з процесів організації і управління малою групою, сприяючий досягненню групових цілей в оптимальні терміни і з оптимальним ефектом, детермінований суспільними відносинами. Лідер -- це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності найбільш швидкого досягненню загальної мети.

Якщо феномен лідерства пов'язаний з регулюванням неформальних відносин, то керівництво -- засіб регулювання офіційних відносин. Лідерство і керівництво -- це персоніфіковані форми соціальної взаємодії всіх механізмів і способів соціально-психологічної дії для досягнення максимального ефекту групової діяльності.

Керівництвом є процес управління трудовою діяльністю групи, здійснений керівником -- посередником соціального контролю і влади -- на основі господарсько-правових повноважень. Найідеальніший варіант коли керівник і лідер співпадають в одній особі, проте це відбувається не часто. Тому, мистецтво керівництва полягає в умінні керівника координувати роботу.

Найвище положення в ієрархії групи займає лідер. Одна з перших теорій, що пояснюють природу впливу лідера в групі, - теорія рис (або харизматична). Вона обґрунтовує феномен лідерства в групі особовими характеристиками самого лідера. Згідно цієї теорії лідером людини робить певний набір характеристик, біс характеру, необхідні для виконання функцій управління будь-якою групою в різних умовах. Ця концепція, з одного боку, виявилася дуже впливовою і живучою (до цих пір її відгомони можна зустріти в літературі, особливо в практичних сферах, суміжних з соціальною психологією), а з іншої - майже відразу з'явилися спростувальні її дослідження. Неспроможність даної теорії зв'язана по-перше, з тим, що груповий феномен - лідерство - виводиться з особового. Вони, звичайно, зв'язані, але не витікають один з іншого. По-друге, чисто емпірично виявилося неможливим скласти відносно короткий і однозначний перелік характеристик, які робили б людину лідером. Такого переліку просто не існує. Характеристики, необхідні для лідерства тісним чином пов'язані з тією груповою діяльністю, для реалізації якої існує дана група.

Інша концепція походження лідерства називається ситуаційною теорією. Вона пояснює появу лідера в групі через якнайповніший збіг особливостей людини і вимог конкретної ситуації. Відповідно до цієї концепції для кожної нової ситуації повинен з'являтися новий лідер, що в реальності не відбувається. Позиція лідера достатньо стійка в групі, і зміна одного лідера на іншого представляє досить складний і часто конфліктний процес.

Результатом критики і об'єднання названих теорій з'явився синтетичний підхід до лідерства. Синтетична теорія розглядає лідерство як функцію групи, реалізація якої зв'язана і з особовими характеристиками членів групи, і з параметрами ситуації. Як всякий “синтезуючий” підхід, даний напрям в дослідженні лідерства в групі дає дуже загальну відповідь на питання про природу цього феномена.

В даний час багато авторів підходять до лідерства як до найбільш значної позиції в системі міжособового впливу в групі, тобто лідер розглядається як член групи, що володіє найбільшим впливом. Міжособовий вплив, у свою чергу, зв'язується з тією конкретною діяльністю, для якої створювалася група. Іншими словами, можна сказати, що лідер в групі - це такий її член, який найповніше утілює в своїй активності групові цінності, отримуючи взамін найбільш високий статус і можливість максимального впливу на її життя.

Для того, щоб ефективно управляти роботою колег необхідно мати уявлення про достоїнства і недоліки окремих стилів керівництва і лідерства. Традиційно впливають три таких стилю: авторитарний, демократичний, потурання (ліберальний).

Авторитарний (адміністративний, директивний) стиль відрізняється тим, що управляє одна людина, керівник. Саме він виробляє, координує і контролює діяльність групи. Він сприяє збільшенню ієрархічних ступенів і перешкоджає співпраці. Викликає необхідність в контролі і збільшенні бюрократичного апарату. Цей стиль управління підсилює фрустрацию і сприяє тим самим виникненню неформальних груп.

Демократичний стиль деякі автори називають колегіальним, товариським. Його характерна межа -- активне спілкування між начальником і його співробітниками, складовими групу. Рішення ухвалюються на загальних зборах.

Стиль потурання керівництва (інша назва ліберальний) характеризується тим, що функція управління повністю передається членам групи, яка стає “групою без керівника”. Насправді лідер існує, але його позиція не помітна. Така група живе дуже динамічно, але витрачає багато сил на свою організацію. Кожен з перерахованих стилів управління має як достоїнства, так і недоліки.

1.2 Психологічні характеристики членів товариської групи

Психологія є експериментальною наукою, що вивчає відносини психічних процесів в житті особи. В центрі уваги психоаналізу психічні процеси і мотивації потягів особи з фізичними дефектами, перш за все душевних і сексуальних. Типи особи характеризують внутрішній потенціал особи і його загальну спрямованість до виконання певних видів робіт і сфер діяльності.

Характер - сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається та проявляється в діяльності і спілкуванні, яка обумовлює типові для неї способи поведінки.

Риси особистості - стійкі особливості поведінки індивіда .

Фактор - ознака, виділена за допомогою методу факторного аналізу, яка виражає ту чи іншу рису особистості.

Товариськість (комунікабельність) - здатність до соціальної взаємодії

Емоційна стабільність - здатність людини до збереження підвищеної психічної працездатності при впливі стресогенних факторів.

Мислення абстрактне - один з видів мислення, що характеризується використанням понять, логічних конструкцій Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. М., 1990..

Перераховані орієнтації далеко не вичерпують характеристику особистості, а лише підкреслюють існування в суспільному просторі безлічі чинників її формування Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. -- СПб.: Питер, 2005. -- 412 с. Вони дозволяють виявити і ідентифікувати такі логічні категорії, як «Я-ти», «Ми-вони», які допомагають аналізувати цілісність, виявити в цілісності групи, класу, підкласів.

Аналіз досліджень психологічних характеристик членів товариської групи свідчить, що на сьогодні існують різні підходи до розуміння і використання терміну пов'язаного з формуванням особистостей, груп, інших соціальних спільнот або суто міжособистісного сприймання [ Андреева Г.М. Психология социального познания: Учеб. пособие для студентов психол. и пед. спец. вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 288 с.,с. 11].

Проаналізуємо деякі підходи з метою визначення сутності психологічної характеристики членів товариських груп.

Ще Л. Виготський висунув принцип культурно-історичної детермінації психічних процесів, який стверджував наявність соціальних детермінант процесу сприймання, оскільки, як зазначав учений, за всіма вищими функціями генетично містяться соціальні відносини, реальні стосунки між людьми [ Выготский Л.С. Проблемы развития психики // Соб. соч. в 6 томах. - М.: Педагогика, 1983. - 368 с.].

Дж. Брунер увів термін „соціальна перцепція” в межах загальної психології. В цьому випадку перцептивні процеси розуміють як характеристики пізнавальної функції психіки, яка полягає в спеціальних перцептивних діях із створення чуттєвого образу світу [ Леонтьев А.Н. Психология образа. // Вестник МГУ. Сер. 14. Психология, М., 1979. - С. 24 - 27.]. Такі дії відбуваються в структурі будь-якої внутрішньої або зовнішньої діяльності і є засобом досягнення її мети [ Андреева Г.М. Яноушек Я. Общение и оптимизация совместной деятельности - М.: Изд. Моск. ун-та, 1987. - 302 с.].

Перцептивні дії розрізняються за функціями. Ті з них, які відповідають за пошук об'єкта, настанову та корекцію позиції аналізатора, є підготовчими, а ті, що забезпечують вимірювання просторових характеристик об'єкта і побудову перцептивного образу - виконавчими. Уточнюючись, змінюючись, коригуючись, деталі перцептивного образу все більше підпорядковуються властивостям об'єкта, відтворюють його істотні характеристики, переводять їх в нову систему координат. Таким є шлях переходу об'єктивних, фізичних характеристик об'єкта в суб'єктивні, психічні, коли предмет сприймання переходить у стан самого суб'єкта.

Такий перехід відбувається за рахунок певних перцептивних дій, зокрема - віднайдення, розрізнення, ідентифікації і розпізнавання, що фактично є різними рівнями перцептивної діяльності. При цьому процес віднайдення і розрізнення передбачає порівняння створюваного в такий спосіб перцептивного образу з еталонним, тобто з досвідом сприймання, який зберігається в пам'яті індивіда. Ідентифікація - це порівняння еталонного образу з образом, що будується, та введення його в систему значень, якими володіє індивід.

Розпізнавання означає усвідомлення особистістю сприймання шляхом позначення. Воно спирається на цілісні, інформативні, а не поодинокі елементи сприймання: побудова перцептивного образу є зіставленням предмета сприймання з образами пам'яті та висновком про ступінь їх відповідності [ Психологический словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского, 2-е изд. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.].

Сприймання може бути і самостійною перцептивною діяльністю, що спонукається певними мотивами. Сприймання передбачає побудову перцептивного образу, який формується не внаслідок прямого впливу фізичного подразника на аналізатори, а в ході активного „зустрічного” процесу з боку індивіда [ Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. - М.: Педагогика, 1973. - С. 336 - 385.].

Як зазначає Ж. Піаже, в процесі пізнання дійсності вже сприймання осоьбистістю передбачає розуміння, осмислення, тлумачення того, що сприймається; воно ґрунтується на прийнятті рішень і завжди передбачає вибір, у ході якого людина співставляє отриману інформацію з певними еталонами, записаними в пам'яті.

Дж. Брунер дійшов аналогічного висновку: сприймання особистості є завжди процесом прийняття рішення, який грунтується на використанні певних ознак суб'єктом сприймання з метою віднесення сприйнятого до певної категорії.

У. Найссер, стверджуючи, що на повноту сприймання людини впливають її досвід, навички, знання, також вказував на передбачуваність інформації в кожному перцептивному акті. Таке передбачення здійснюється за допомогою схеми -- посередника між попереднім досвідом і сприйманням. Тим самим, вводячи поняття „схема”, У. Найссер включає у процес сприймання не тільки активність суб'єкта, але й низку зовнішніх соціальних обставин, адже схема будується не лише завдяки індивідуальному попередньому досвіду перцептора, але й завдяки системі культури [ Найсер У. Познание и реальность. Смысл и принципы когнитивной психологии. Пер. с англ. В. Лучкова. Вступ. статья и общ. ред. Б. Величковского. - М.: Прогресс, 1981. - 230 с.].

Мотиви, - відмічає Є.В. Шорохова,- виступають як стимули, реальні двигуни людської діяльності, як потужні регулятори поведінки”. Поняття мотивація трактується психологами як активність організму до різних видів цілеспрямованої діяльності суб'єкта. Дослідження мотивації проводяться в психології виходячи із різних теоретико-методологічних основ.

А.Г. Асмолов виділяє три підходи до вивчення мотивації: перший реалізує принцип прагнення до рівноваги, другий прагнення до напруження, третій базується на принципі саморозвитку особистості [ Асмолов А.Г. Психологія особистості. - М.,1987].

Принцип прагнення до рівноваги розділяється психоаналізом, необіхевіризму, когнітивної психології.

Для індивідуальної психології А. Адлера характерно визнання в якості рухомої сили розвитку особистості прагнення до компенсації дефекту; необіхевіористичні концепції використовують мету редукції напруги потреб, а джерелом мотивації вважається система внутрішньої напруги. Дослідження, що ґрунтуються на принципі прагнення до напруги мають і елементи персонального підходу, до яких можна віднести концепцію теорії А. Маслоу про самоактуальність особистості як внутрішньому джерелі розвитку та теорію особистості Г. Оллпорта, в якій основною рухомою силою розвитку особистості на думку автора виступає тенденція до самореалізації Маслоу А. Психологія особистості. - М.: МДУ, 1992].

Для Г. Оллпорта, А. Маслоу, Дж. Гілфорда, Р. Кеттела характерно розгляд проблем мотивації на основі аналізуособистості в цілому. Г. Оллпорт виходить з положення про психологію особистості післяінстиктивної поведінки. А. Маслоу визнає існування потреб ієрархії: в основі яких, лежать органічні потреби, а далі постають пізнавальні та естетичні потреби.

А. Маслоу вводить поняття мотивації до росту отримання того чого не вистачає. Г. Оллпорт вважає мотиви не закінченими, якщо напруга не зникає у разі задоволення інтересів особистості, а навпаки веде до розширення системи інтересів, тим самим підвищує стан напруги, що в свою чергу обумовлений безперервним процесом розвитку особистості як „ відкритої системи” [19].

Особистість відкрита світу через свою діяльність, „вона постійно щось отримує із світу і щось віддає”. У вищих формах мотивів - мотивах розвитку - поєднані джерела розвитку особистості, де остання прагне не до зниження, а до підтримання стану напруги, порушення рівноваги. Щоб зрозуміти, чим є особистість, потрібно звертатись до того, чим вона може бути в майбутньому, оскільки кожен стан особистості орієнтується в напрямку майбутніх можливостей. Це положення, певним чином поєднується з положенням Л.С. Виготського про зону найближчого розвитку дитини [ Виготський Л.С. Педагогічна психологія. - М., 1991. - 480 с.7]. Г. Оллпотр визначає особистість не як закінчений продукт, а як процес постійного вдосконалення, розвитку. Цей процес характеризується формуванням нових мотивів, які є самопідтримуючими системи і незалежними. Одним з шляхів формування нових мотивів, які підкоряють собі органічні потреби, є перетворення засобів у мету. Та діяльність, яка виступала для людини як засіб досягнення мети, починає викликати інтерес сама по собі і набуває власну мотивуючу силу. Таким чином, мотиви є продуктом розвитку внутрішньої структури діяльності.

Особливий інтерес у психології мотивації викликає так звана просоціальна поведінка та її мотиви. Під такою поведінкою розуміють будь-які альтруїстичні дії людини, спрямовані на добробут інших людей, надання їм допомоги. Ці форми поведінки різноманітні, мають діапазон від простої люб'язності до серйозної благодійної допомоги іншим людям, причому іноді зі збитком для себе.

Альтруїстичну, або просоціальну, поведінку можна також визначити як таку, що здійснюється заради блага іншої людини і без надії на винагороду. Альтруїстично мотивована поведінка більшою мірою спрямована на добробут інших людей, ніж на добробут того, хто її реалізує. При альтруїстичній поведінці акти турботи про інших людей і надання їм допомоги здійснюються за власним переконанням людини, без будь-якого тиску на неї з боку або навмисного розрахунку. За змістом така поведінка діаметрально протилежна агресії.

Існує декілька соціальних норм морального порядку, характерних для поведінки людини в сучасному цивілізованому суспільстві. Виходячи з цих норм, можна пояснити альтруїстичну поведінку. Однією з них є норма соціальної відповідальності. Вона спонукає людину до надання допомоги іншим людям в усіх випадках, коли будь-хто потребує її, наприклад, у силу того, що він занадто старий, хворий або бідний і немає іншої людини або соціального інституту, здатного взяти на себе турботу про нього.

Важливу роль у наданні допомоги відіграє здатність людини до співпереживання (емпатії): чим більше вона схильна до нього, тим з більшою готовністю допомагає іншим людям. Деякі вчені вважають, що здатність до емпатії лежить в основі всіх інших форм альтруїстичної поведінки.

На думку Дж. Келлі, людина специфічно інтерпретує дійсність за допомогою особистісних конструктів, які певним чином спрямовують аналіз фактів дійсності, що сприймаються. При цьому люди відрізняються за кількістю конструктів, які вони „будують” протягом життя. Особи, які мають більшу кількість конструктів, є „когнітивно складними”, здатними сприймати світ у багатьох вимірах, в усіх його нюансах і відтінках, на відміну від „когнітивно простих” особистостей [ Kelly H.H. Attribution in social interaction // Attribution: perceiving the causes of behavior. - New York: Morristown, General Learning Press, 1971. -Р. 1 - 26.].

О. Леонтьєв указує на те, що психологія побудови образу є конкретно науковим знанням про те, яким чином у процесі своєї діяльності індивіди будують образ світу, світу, у якому вони живуть, діють, який перетворюють; це також знання про особливості функціонування образу світу, що опосередковує людську діяльність в об'єктивно реальному світі [ Леонтьев А.Н. Психология образа. // Вестник МГУ. Сер. 14. Психология, М., 1979. - С. 24 - 27.]. При цьому образ світу виявляється одночасно і в якості вихідного пункту пізнавального процесу (оскільки він визначає пізнавальну активність індивіда, вказуючи, що „взяти” і що „відкинути”), і як результат цього процесу і залежить від взаємодії особистості та соціального середовища [ Андреева Г.М. Психология социального познания: Учеб. пособие для студентов психол. и пед. спец. вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 288 с.].

У взаїмодії між представниками групи виокремлюють: 1) суб'єкт сприймання; 2) об'єкт сприймання; 3) власне процес сприймання; 4) безпосередній результат цього процесу - сенсорний образ чи уявлення про об'єкт.

Для суб'єкта сприймання головне полягає не в тому, як, за допомогою яких засобів відбувається цей процес, а в тому, що одержується в результаті цього процесу. В реальному світі визначеність певної речі виступає через її зв'язки з іншими речами, тому становлення перцептивного образу припускає спільність його елементів -- єдність, відповідну цілісність якостей предмета, що презентують його зв'язки в реальному світі.

У результаті, згідно з теорією Л. Леві, поведінка людини розгортається не тільки у відповідності з зовнішніми, об'єктивними, доступними для зовнішнього спостерігача матеріальними умовами, але й залежить від такої реальності, як психологічна картина діяльності, у відповідності з якою і поводиться індивід [ Levy J. H. Context effects in social perception // journal of Abnormal and Social psychology, 1960. - Vol. 61, №2].

Специфічною сферою перцепції є сприймання так званих соціальних об'єктів (особистостей, груп, ширших спільнот, суспільства в цілому), яке позначають терміном „соціальна перцепція”. У цьому випадку соціальну перцепцію розглядають як сприймання, розуміння і оцінку людьми соціальних об'єктів - інших людей, самих себе, груп, соціальних спільнот тощо [ Психологический словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского, 2-е изд. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.].

Отже, в процесі сприймання соціального об'єкта перцептивне завдання полягає в інтерпретації на основі зовнішніх ознак внутрішніх якостей соціального об'єкта. Тому, очевидно, Г. Андреєва й Г. Тажіурі підкреслюють умовність цього терміна, адже закономірності процесу формування образу соціального об'єкта виходять за межі традиційного розуміння перцептивного процесу в силу того, що за сприйманням зовнішнього образу інших людей стоїть формування уявлення про їхні психологічні характеристики, особливості поведінки тощо, на основі якого суб'єкт сприймання будує свою взаємодію з іншими .

Не випадково дослідники цього поняття використовують ряд термінів, щоб визначити в понятійному контексті сутність феномена: judging the people (англ.) -- судження про людей; social evaluation (англ.) - соціальне оцінювання; social cognition (англ.) - соціальне пізнання тощо. Більше того, в останні роки активно заявляє про себе психологія соціального пізнання, яка своє основне завдання вбачає в розкритті механізмів, завдяки яким людина усвідомлює себе частиною соціальної реальності, в якій вона живе і діє, а також усю сукупність соціальних факторів, що обумовлюють ці процеси. В межах цього підходу вважають за доцільне звернутися до ширшого кола соціальних об'єктів і, відповідно, до аналізу соціальної взаємодії в різноманітних соціальних „середовищах” (не тільки в конкретних соціальних групах, але й у середовищі як природному або штучному місці проживання, в мовному середовищі як символічній репрезентації дійсності тощо)

У будь-якому випадку зрозуміло, що під час сприймання соціальних об'єктів перцептивне сприймання має свою специфіку, яка полягає в тому, що дається одночасна оцінка і об'єктивно, і суб'єктивно значущим зовнішнім і внутрішнім характеристикам об'єктів сприймання. У зв'язку з цим Г. Андреєва зазначає, що образ, як „результат” соціально-перцептивного процесу, функціонує далі у всій системі взаємин людей. При цьому іноді „образи” іншої людини, групи, будь-якого соціального явища в якості „орієнтувальної основи поведінки” є більш значущими в цих взаєминах, ніж самі об'єкти [с. 12].

Висновки до розділу 1

· особистість у групі не є пасивною, не байдужою до того, хто його сприймає;

· тут виявляється так звана „подвійна суб'єктність” -- взаємне сприймання і пізнання, коли для побудови стратегії взаємодії беруться до уваги не тільки потреби, мотиви та настанови власні, але й інших представників групи;

· особистість як представник певної групи прагне трансформувати уявлення про себе в сприятливий для своїх цілей бік;

· сприймання соціальних об'єктів характеризується більшою злитістю пізнавального і емоційного компонентів, більшою залежністю від мотиваційно-смислової структури суб'єкта, що сприймає;

· міжособистісне сприймання визначають через сприймання зовнішніх ознак людини (зовнішності, фізичних якостей, експресивних реакцій, особливостей поведінки), співвіднесення їх з її особистісними характеристиками і прогнозування на цій основі її вчинків [5; 7; 8; 17; 18].

· Важливе значення має мотивація, що сприяє об'єднанню людей у групу чи колектив для досягнення певної життєвої мети.

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКЕТРИСТИК ТОВАРИСЬКОЇ ГРУПИ

2.1 Соціально-психологічні дослідження товариських груп (з групи)

Ми визначили, що для створення товариської групи важливе значення має демократичний стиль деякі автори називають колегіальним, товариським. Його характерна межа -- активне спілкування між лідером та іншими представниками групи Данилин К.Е. Восприятие межличностных предпочтений в группе: Автореферат дис…канд. психол. наук. - М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 1984. - 21 с..

В дослідженні прийняли участь представники 3 товариських груп по 8 осіб, їх члени належать до різних соціальних та товариських груп.

До першої групи входять представники науково-дослідного інституту - інженери та науковці.

До другої групи входять представники заводу «Серп і Молот»- робітники.

До 3 групи входять представники машинобудівного технікуму - викладачі (два спільники і чотири «наївних»).

У 30-і роки ХХ сторіччя на основі широкого використання психоаналітичного методу і гештальт-теорії виникла нова галузь, що отримала назву соціометрії. Засновником її по праву вважається той, що емігрував з Румунії в США учень З. Фрейда Джекоб Моренно (1892-1974). “Соціометрична техніка, - указує Дж. Моренно, - повинна бути побудована відповідно до підготовленості даного населення до социометрической угрупування і винна соответствовав його зрілості і відношенню до тесту, яке може змінюватися різні моменти”. Тому вибір соціометричного інструментарію завжди упирається в правильно сформульовані соціометричні критерії. Їх сенс повинен бути зрозумілий кожному членові групи, а зміст повинен зачіпати важливі для групи сторони життєдіяльності. Цього можна досягти після попереднього знайомства з об'єктом дослідження.

Вибір соціометричних критеріїв - основний етап розробки програми соціометричних вимірювань. Розрізняють декілька типів соціометричних критеріїв. Все їх можна розбити на два основні класи: перший - комунікативні критерії, мета яких - відобразити реальні або уявні відносини в групі, і другий - критерії гностик, що мають на меті відобразити, як сприймають і розуміють члени груп свої взаємини.

У зарубіжній літературі перший клас критеріїв називають соціометричним тестом, другий - тестом соціальної перцепції.

Комунікативні критерії (соціометричний тест)

Правильно сформульований комунікативний критерій повинен давати випробовуваному уявлення про той, кого і навіщо вибирати для спільної діяльності. Щоб у випробовуваних не виникло нерозуміння або припущень про якусь каверзу в питанні, комунікативний критерій повинен задовольняти загальним вимогам, що пред'являються до формулювання питань в будь-якому опитуванні (анкетний опит, інтерв'ю, соціометрія і ін.).

Загальні вимоги можна сформулювати таким чином:

1) питання повинно бути конкретним, недовгим, зрозумілим;

2) питання повинне указувати час, місце і контекст, які необхідно враховувати при відповіді;

3) питання не повинне мати слів з подвійним значенням;

4) питання повинне указувати на всілякі альтернативи (позитивні, негативні вибори);

На відміну від питань для анкетного методу або інтерв'ю у формулюванні социометрических критеріїв потрібно керуватися наступними особливими правилами:

1) социометрический критерій повинен вимагати від суб'єкта вибору (або відкидання) іншого члена групи на основі заданого завдання спільної діяльності;

2) критерій не повинен накладати обмежень на те, хто з членів групи може бути вибраним або знехтуваним в межах групи, але суб'єкт повинен ясно розуміти природу і межі цієї групи;

3) використовувані критерії повинні бути доведені до рівня розуміння членів груп, вони повинні цікавити якщо не всіх, то більшість членів групи;

4) критерій повинен бути сформульований так, щоб у суб'єкта була конкретна підстава для вибору або відкидання інших членів, для цього питання потрібно побудувати на конкретних ситуаціях діяльності - це досягається посиленням критерію;

5) пропозиція до вибору або відкидання членів групи потрібно формулювати в термінах психологічних і емоційних відносин: “Кого ви хотіли б вибрати?”, “Кого бажаєте (бажали б) вибрати?”, “Хто вам більше (менше) подобається?” і так далі Всі варіанти таких термінів повинні уміщатися в континуумі емоційно-психологічних відносин, моральний зміст яких - виражати любов або ненависть;

6) критерій повинен давати зрозуміти, що за бажання відповідають група може бути реорганізована відповідно до характеру відповідей, що даються ними;

7) критерій не повинен обмежувати суб'єкта в числі і свободі виборів з (N - 1) можливостей. Якщо необхідно ввести обмеження виборів або порядок в перевазі здійснюваних виборів, то вказівки на це повинні формулюватися особливо (у питанні або в інструкції до анкети).

Залежно від того, яку структуру міжособових відносин необхідно “сфотографувати”, комунікативні критерії підрозділяються на офіційних (формальні) і неофіційних (неформальні) і так далі

Офіційні критерії - індикатори міжособових відносин на рівні робочо-функціональної (формальною) структури групи і всіх похідних відносин, пов'язаних з діловими, офіційними контактами при вирішенні офіційних групових або службових завдань.

Неофіційні критерії - індикатори міжособових відносин на рівні соціально-психологічних (неформальних) структур дії в групі. Вони “фотографують” взаємини за статевим, віковим, національним, особовим, психологічним принципом. На вибір тут впливає ціла сукупність моральних і психологічних установок особи, потреб, що виявляються на фоні, звичок, характеру, темпераменту і так далі

Соціометричні факти стають змістовнішими, якщо до позитивного формулювання критерію доданий варіант, що дозволяє не тільки вибрати, але і відкинути. Така форма можливих відповідей на социометрические питання дозволяє точніше визначити особливості структурної організації взаємин. Критерій, що формулюється для вибору-відкидання, називається дихотомічним.

Дихотомічні (альтернативні) критерії - індикатори позитивних і негативних, напружених, взаємин в групі. Вони завжди складаються з двох питань: один вимагає позитивного вибору - позитивний критерій, інший вимагає негативного вибору - негативний критерій. Приклад дихотомічного неофіційного критерію: “Якби ви вирішили відсвяткувати свій день народження в крузі товаришів по роботі, то кого цього дня ви хотіли б запросити?”, “Кого б ви не хотіли запрошувати на свій день народження?”

При організації груп з педагогічною метою часто застосовуються так звані ролеві критерії вибору, що ставлять випробовуваних в умовах прожективної ситуації.

Ролеві критерії дозволяють виявити особливості взаємин в групі на основі вказаної ролевої поведінки. Наприклад: “Кого б ви хотіли вибрати своїм найближчим помічником, якби були бригадиром?”, “Якби тренер команди поставив вас центральним нападаючим, то кого ви хотіли б вибрати своїм правим і лівим партнером?”

Критерії гностики

Ці критерії призначені для визначення перцептивних відносин членів групи в тих же ситуаціях, в яких діють і комунікативні критерії. Суб'єкта просять вказати, хто, на його думку, вибере або відкине його персону по тому або іншому приводу. Це індикатори не реальних, а уявних відносин. Формулюються по загальних правилах з гностиками.