Особливості роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об’єднаннях

З метою більш детального вивчення актуального стану діяльності неформальних молодіжних об'єднань студентів у Хмельницькій області ми зробили також порівняльний аналіз входження в них дівчат і хлопців, залежно від їхнього віку, визначили мотивацію їхнього входження в об'єднання, поширеність неформальних молодіжних об'єднань в залежності від віддаленості населеного пункту від обласного центру та встановили залежність входження студентів у неформальні молодіжні об'єднання від їх зайнятості.

Так, за результатами відповідей на запитання анкети: “У якому віці ти став неформалом?” з'ясувалося, що серед дівчат явище неформальності поширюється і популяризується в більш ранньому віці та досягає апогею в 13-14 років; стосовно хлопців - 15-16 років.



Рис. 2.1 Статево-вікове співвідношення студентів у неформальних молодіжних об'єднаннях

Проаналізувавши ці дані, ми зробили висновок про те, що природа молодіжної неформальності ґрунтується, насамперед на біологічних особливостях розвитку людини у юнацькому віці, у період, коли відбувається переосмислення особистісних цінностей, становлення життєвих цілей і активний пошук нових ідеалів та шляхів самоствердження.

Наступний виявлений нами критерій, за яким студенти об'єднуються в неформальні об'єднання - це спільні інтереси і захоплення (рис. 2.2.). Опитуваним було запропоновано визначити ті мотиви, що об'єднують і утримують їх в об'єднанні:

1) спільні інтереси, захоплення;

2) музичні смаки;

3) потреба в самоствердженні;

4) розваги;

5) давня дружба;

6) свій варіант.



Рис. 2.2 Мотивації об'єднання молоді у неформальні молодіжні об'єднання

Більше половини опитуваних відзначили одночасно декілька варіантів. Однак, більшість з них (29,8%) відмітили як найголовніший інтегруючий мотив спільні інтереси та захоплення. Серед власних варіантів найчастіше зазначається “свободи спілкування та поведінки”, “психологічний комфорт” тощо. Тобто завдяки неформальному об'єднанню студент реалізує прагнення до свободи спілкування та поведінки, отримує змогу задовольнити свої інтереси та потребу в розвагах, що є важливим фактором у юнацькому періоді розвитку особистості.

Ще одним аспектом дослідження було з'ясування залежності поширення неформального руху студентів від типу поселення (рис. 2.3.). Зустрічі-бесіди з студентами-неформалами у м. Луцьку (обласний центр), містах-районних центрах - Рожище (24 км від обласного центру, Любомль (127 км від обласного центру), а також селищах Романів (Луцького району, 20 км від обласного центру) та c.Куснище (Любомльського району, 134,5 км від обласного центру) дали змогу кількісно зафіксувати в них явище юнацької неформальності.

Рис 2.3 Поширення неформальності в різних населених пунктах

Дані графіка дозволяють констатувати, що поширення неформальності серед студентів залежить від економічного, соціально-культурного розвитку населеного пункту. Так, наприклад, поширення неформальності в місті Любомлі та селі Романів Луцького району Волинської області приблизно однакове і визначається наявністю діючих будинків культури, бібліотек, культурно-освітніх молодіжних центрів тощо.

Важливою для нашого дослідження була також проблема з'ясування залежності входження студентів у неформальні молодіжні об'єднання від їх зайнятості (рис. 2.4.).

Так, було з'ясовано, що більшість студентів-неформалів (58,4%) навчаються лише у школі, не відвідують гуртків, інших позашкільних закладів, як правило, не зайняті домашнім господарством; 20,6% - тимчасово не вчаться і не працюють (після закінчення 9-го класу), не продовжують навчання в середніх спеціальних навчальних закладах, не влаштовані на роботу, або ж не відвідують школу; 21,0% - навчаються в школі, відвідують позашкільні навчально-виховні заклади і є також членами неформальних молодіжних об'єднань.

Рис. 2.4 Залежність входження студентів у неформальні молодіжні об'єднання від їх зайнятості

У процесі дослідження ми прагнули з'ясувати також ті чинники неформальної поведінки та поглядів, які визначаються самими студентами. Нами було запропоновано такі варіанти закінчення речення:

“Я є неформалом тому, що ... “

а) це дає мені відчуття свободи, змогу бути самим собою;

б) цим я самостверджуюсь;

в) цим я виділяюсь серед інших;

г) свій варіант.

Відповіді студентів дали змогу нам чітко визначити два види неформальності: 1) через переконання; 2) через прагнення не бути схожим на всіх, тобто просто виділятися серед інших.

Цю думку підтвердила наша бесіда з неформалом Олексієм (учнем 9 класу НВК “ЗОШ № 26 - ліцей” м.Луцька), з якої випливає, що він не відносить себе до конкретного типу неформалів, йому просто подобається рок-музика. У неформали він пішов тому, що спочатку йому було цікаво як бути не таким як усі, а потім стан неформальності став нормою його життя. Олексій і його товариші є учасниками рок-гурту “Rade”, тобто вони об'єдналися навколо захоплення музикою. На запитання: “Чи міг би ти стати учасником будь-якої музичної студії”, студент відповів: “Не міг би, тому що не можу, коли мене примушують робити те, чого я не хочу, через це зникає бажання працювати, творити”. Єдиною проблемою Олексій вважає відсутність приміщення для занять музикою членів об'єднання та коштів для проведення концертів.

Таким чином, наше дослідження дало змогу виділити два напрями соціально-педагогічної діяльності з неформальністю студентів:

1) соціально-педагогічний вплив на неформальність першого виду (керована соціалізація) з метою зміни переконань студентів, оскільки без такого впливу ці переконання стануть їх способом життя;

2) співпраця соціального педагога з іншими соціальними інститутами щодо соціалізації студентів другого виду неформальності, в результаті чого студенти-неформали позбуваються її характерних рис.

2.2 Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з молоддю в неформальних молодіжних об'єднаннях

На основі аналізу реального стану поширення неформального руху молоді у м. Хмельницькому ми визначили зміст, форми і методи соціально-педагогічної роботи з молоддю у неформальних молодіжних об'єднаннях, у ході якої забезпечувалося б просування просоціальних об'єднань на більш високий рівень їх розвитку, в свою чергу - асоціальних - на рівень діяльності просоціальних об'єднань.

Реалізація змісту та завдань функціонування об'єднання повинна базуватись на дотриманні таких головних підходів.

1. Особистісно орієнтований підхід в організації всієї соціально-педагогічної діяльності з молоддю: орієнтація соціального педагога на особистість вихованця як мету, суб'єкт, результат і показник ефективності виховання; обов'язкове врахування індивідуальних здібностей студента та його особистісних можливостей у різних видах творчої діяльності; задоволення потреб та інтересів, визнання його суверенності, прав і свобод.

2. Суб'єкт-суб'єктна взаємодія соціального педагога і вихованців на основі діалогу та гуманних відносин, що на нашу думку, стимулює розвиток взаємин педагогів і вихованців як рівноправних партнерів. Діалог сприяє розвитку взаєморозуміння, поваги до особистості, співпереживання. У рівноправному спілкуванні студент учиться розуміти цінність думок співрозмовника, поважати його і свою гідність, усвідомлює особисту значимість.

3. Гуманізація спілкування, що дає змогу створити атмосферу психологічного комфорту, встановлення особистого контакту на основі паритетного партнерства з урахуванням етичних норм людських взаємин, забезпечення емоційного благополуччя вихованців, використання вербальних і невербальних засобів взаємодії; а також створює умови для самовираження та подолання комплексу неповноцінності окремих студентів.

4. Створення ситуацій успіху. Нами враховано, що діяльність, яка приносить успіх і задоволення суб'єкту, буде ефективно впливати на процес соціалізації та формування його соціальної активності. Не є ефективною діяльність, що здійснюється примусово або за необхідністю.

5. Розвиток власної активності студента, його неформальності та саморозвитку. Виховний процес у нашій дослідно-експериментальній роботі був спрямований на те, щоб юнак пізнавав і засвоював істинно Людське, розкривав себе як Людину моральну, творчу і активну, прагнув до олюднення навколишнього середовища. Педагог у цьому випадку лише допомагав йому в реалізації цього процесу, будучи також активним його учасником.

Важливими вимогами, визначені нами, стосовно організації соціально-педагогічної діяльності були:

- партнерські взаємини, творча співпраця у вирішенні всіх проблем; діалог - основа взаємодії соціального педагога і вихованців;

- зняття в молоді страху та невпевненості перед діяльністю та його психологічна підтримка;

- супроводження діяльності порадою і власним прикладом;

- авансування успіху, показ його досягнення;

- опора на прийом персональної необхідності як важливий фактор мотивації діяльності вихованця;

- визначення в діяльності молоді найбільш вдалих моментів;

- плюралізм і відкритість думок і суджень у розв'язанні різних проблем, аналізі подій і явищ тощо.

Важливе місце в роботі з молоддю мають займати тести та тренінги: етичні, міжособистісного спілкування, духовної орієнтації та ін. Їх метою є навчити студентів самостійно аналізувати та усувати причини своїх комунікативних, перцептивних, інтерактивних труднощів, визначати рівень своєї конфліктності, глибше пізнавати себе, своє місце у суспільстві, у світі; пізнавати своїх ровесників; аналізувати діяльність своїх лідерів, різних громадських організацій, неформальних об'єднань і тим самим визначати свою життєву та соціальну позицію та компетентність.

За результатами дослідження нами встановлено, що найбільш ефективними в організації виховної роботи з молодіжною неформальною молоддю були наступні методи.

Моделювання конкретних ситуацій, як вид гри, що залучав студентів-неформалів до абстрактної або вигаданої ситуації, котра представляла спрощений, але живий приклад реальної події. Вдале моделювання ставило перед ними важливу проблему чи дилему, яку вони вирішували у запропонованій ситуації. Таким чином, група стала мініатюрою правдивого випадку, що переважно мав спільну тему для обговорення, суперечки та дискусії. Тому, її учасники створювали власне відчуття світу, розвивали свою точку зору. Студенти розпочинали моделювання переконані в тому, що необхідно досягнути певної мети, однак нерідко, захоплюючись грою, вони забували про визначальну мету і ставили перед собою нові завдання.

Враховуючи це, нами були визначено умови проведення виховних заходів, а саме:

1. Забезпечити студентів-неформалів доступом для отримання інформації з метою розвитку творчих здібностей та уяви.

2. Запропонувати їм вільну дискусію для обговорення в парах певних поглядів і цінностей.

3. Стимулювати виявлення студентами-неформалами проблеми та вирішення її в умовах, що моделюють реальне життя.

4. Сприяти аналізу та оцінюванню альтернативних дій.

5. Залучити студентів-неформалів до процесу прийняття рішень, що є частиною суспільної діяльності.

6. Надати можливість переглянути та проаналізувати прийняті рішення, порівняти вигадану ситуацію з реальною.

Таким чином, моделювання конкретних ситуацій ґрунтувалося на соціально-моральних проблемах, які відображають реальне життя. Обравши конкретну тему, ми пропонували для розв'язку декілька важливих задач, в іншому випадку гра внаслідок відсутності зацікавленості не буде проведена або ж буде проведена формально.

Ефективними з точки зору соціалізації для студентів-неформалів були також “Сократівські діалоги” (модель створена Д.Олівером і Дж.Шавером), у ході яких студенти самостійно формулювали проблеми суспільного життя та пропонували альтернативні шляхи їх вирішення. На нашу думку, ця модель є на сьогодні особливо ефективною, оскільки наше суспільство переживає значні соціальні та культурні зміни, виникають соціальні конфлікти у зв'язку з існуванням серед людей різних поглядів на те чи інше суспільне явище. Для толерантного їх вирішення ми намагалися навчити студентів-неформалів обмінюватися думками і прагнути долати суперечки, дотримуючись справедливості та людської гідності - дві фундаментальні цінності демократичного суспільства.

Оскільки сократівський стиль характеризується використанням аналогії як способу виявлення суперечностей у висловлюваннях, тому у процесі дослідження створювались умови, за яких студенти змогли перевірити логічність і послідовність своєї позиції та визначити сферу її застосування.

Напередодні проведення сократівського діалогу ми визначали суспільну проблему - об'єкт обговорення. Це були різноманітні питання, що стосуються управління державою чи суспільством, які вимагають прийняття офіційними особами рішення або певних дій громадян. Вивчаючи ці питання, студенти вчилися знаходити шляхи їх вирішення. Суспільна проблема, наприклад, нами формулювалась у вигляді запитань такого типу: “Чи необхідно забороняти смертну кару?”, “Чи є корисним для людства використання атомної енергії?”, “Чи можу я звернутися до представників влади із протестом проти обов'язкової військової служби?” тощо.

Ефективним у процесі активізації пізнавальної діяльності студентів-неформалів виявився метод можливих варіантів (“дерево рішень”). Цей метод використовувався для раціоналізації процесу прийняття рішення в ситуації, коли неможливо однозначно розв'язати поставлене завдання. Ми використовували його також у процесі аналізу соціально-моральних ситуацій, що допомогло нам досягнути повного розуміння причин поставленої проблеми, механізм прийняття складних рішень, проаналізувати суперечливі дані. Це дало змогу нам точніше оцінити загальний культурний, інтелектуальний рівень розвитку особистості студентів.

Обговорення проводилось за таким планом:

1. Ми формулювали завдання для обговорення.

2. Учасникам пропонували базову інформацію з проблеми, фактичний матеріал тощо.

3. Ми ділили об'єднання студентів-неформалів на підгрупи по чотири-шість чоловік. Кожній підгрупі роздавали таблиці, фломастери та визначили час для виконання завдання (10-20 хв.).

4. Працюючи в підгрупах, студенти-неформали заповнювали таблицю, записуючи у стовпчики переваги та недоліки кожного варіанту і приймали рішення з проблеми.

5. Представники кожної підгрупи звітувалися про результати.

6. Порівнявши отримані результати, ми пояснювали, чому підгрупи прийняли такі рішення, відповідаючи на запитання студентів-неформалів.

Таким чином, обговорювалася, наприклад, проблема суїциду (табл. 2.1).

Кожен студент-неформал повинен обрати для себе один із запропонованих варіантів і аргументувати його.

Таблиця 2.1 Чи має людина право добровільно піти із життя

Варіант 1: Людина має право добровільно піти із життя
Підтвердження	Заперечення
1. Оскільки людина є господарем свого життя, то вона сама вирішує жити їй чи ні.	1. Людина завжди повинна пам'ятати про найближчих людей і той страшний біль, якого вона їм завдасть своєю смертю.
2. Якщо людина невиліковно хвора і життя для неї та оточуючих її близьких людей стає нестерпним, тоді вона має право піти із життя.	2. Часто трапляються помилки в діагнозах і людина повинна завжди мати надію на шанс вижити, пам'ятаючи при цьому, що смерть близької людини є завжди страшнішим горем, аніж хвороба.
3. Рятуючи життя іншої людини, вона свідомо може позбавити себе життя.	3. Свідомо позбавляючи себе життя, немає впевненості в тому, що життя іншої людини буде врятованим.
Варіант 2: Людина не має права добровільно піти із життя
Підтвердження	Заперечення
1. Людина повинна пам'ятати, що життя є найвища цінність і дане воно батьками (Богом), а тому позбавляти себе його немає жодного права.	1. Людина має право самостійно розпоряджатись своїм життям.
2. Ніякі обставини не можуть спровокувати самогубство людини.	2. Можуть існувати певні обставини, за яких життя стає нестерпним.
3. Позбавляючи себе життя, потрібно пам'ятати про біль і страждання близьких людей.	3. Власний біль завжди сильніший, аніж страждання інших.
Варіант 3: Людина за певних обставин має право добровільно піти із життя
Підтвердження	Заперечення
1. Страшна хвороба може стати причиною самогубства.	1. Ніяка хвороба не дає права людині втратити надію на життя.
2. Розчарування в житті та безвихідь можуть стати спонукою суїциду.	2. Людське життя багатше, ніж будь-які тимчасові труднощі і вихід є практично з усяких життєвих ситуацій.
3. Свідоме та добровільне виконання громадянського обов'язку (збереже-ння миру, рятування життя інших людей) ціною власного життя.	3. Життя людини є її безцінним даром і ним потрібно дорожити.

Дієвими з точки зору соціалізації студентів у неформальних молодіжних об'єднаннях виявились також дискусії в них, які дозволили нам і їх учасникам продемонструвати знання, поділитися певним досвідом, ідеями. Однак досвід проведення дискусій у студенських групах свідчить, що їх організатори зустрічаються з багатьма труднощами, наприклад, такими як:

а) переважно окремі учасники дискусії переймають всю ініціативу в обговоренні, не даючи можливості висловитися іншим;

б) інколи учасники відхиляються від теми обговорення; важко вести логічно зв'язаний запис усіх пропозицій та ідей, які висловлюються учасниками;

в) непередбачуваний розвиток дискусії перешкоджає досягненню конструктивних рішень тощо.

Аналіз результатів дослідження дозволив зробити висновок, що ефективне дискусійне обговорення проблемної ситуації можливе лише в об'єднанні до двадцяти студентів-неформалів, це обговорення має проводити добре підготовлений і досвідчений керівник, який користується авторитетом серед членів об'єднання час його проведення не повинен перевищувати 45 хв.

Під час підготовки дискусії ми планували загальний хід бесіди. Так, відкриваючи дискусію, ми нагадували її тему та пропонували план проведення обговорення. У ході дискусії чітко дотримувалися виступів учасників до 3-5 хв, а також обов'язково залучали до дискусії якомога більшу кількість її учасників. Після закінчення обговорення ми підводили загальний підсумок обговорення.

Були запропоновані нами, такі теми для дискусій:

1. Краса людини.

2. Оригінальність, нестандартність - це проблема чи перевага.

3. Як народжуються лідери?

4. Свобода і відповідальність.

5. Етикет і сучасність.

6. Евтаназія: за і проти.

Не менш активно проводилося обговорення студентами-неформалами соціально-моральних проблем у формі дебатів. Дискусія у формі дебатів використовувались нами у тому випадку, коли обговорювалася складна або суперечлива проблема. Погляди учасників були вже чітко визначені і відрізнялися один від одного. Метою дебатів було навчити студентів-неформалів аргументувати свої думки і погляди спокійно, доброзичливо; спілкуватись в товариській і толерантній атмосфері.

Учасники дискусії мали вміти привести аргументи “за” чи “проти” ідеї, що обговорювалася; за допомогою чіткої аргументації прагнути переконати опонентів у правильності своєї позиції. Неприйнятними за такого підходу були будь-які прояви агресивного ставлення до співрозмовників. Час виступу кожного учасника під час дебатів був обмежений, однак обов'язковий для всіх. Обиравши таку форму проведення дискусії, ми були готові до того, що оцінки багатьох її учасників будуть суб'єктивними.

Під час проведення дебатів учасників ми ділили на дві групи (їх кількість залежала від наявності точок зору стосовно проблеми). В одних випадках учасники самостійно обирали позицію, яку вони відстоювали, в інших - розподілялися у групи за звичайним жеребкуванням. Ми повідомляли тему дебатів і правила проведення дискусії: час на підготовку в групах (10-15 хв.), загальний час на виступ групи в дебатах (15 хв.).

Представники груп виступали за чергою, кожна група мала право на три виступи.

У ході підготовки дебатів студентии-неформали розподіляли ролі між членами групи та вирішували, яким чином краще використати відведений час. Представники однієї групи могли запитувати представників інших груп, а також коментувати аргументи своїх опонентів. Групи використовували малюнки, схеми та іншу наочність. Ми розпочинали дебати, надавали учасникам слово, слідкували за регламентом.

Для дебатування пропонувалися наступні проблеми:

1. Друг став наркоманом - твої дії.

2. Сучасна молодіжна музика: данина моді чи мистецтво?

3. Ранні шлюби: за і проти.

4. Життєвий вибір та доля особистості.

5. Хто вони - сучасні лідери?

На завершальному етапі дебатів ми опитували учасників таємним голосуванням з метою виявлення їхньої думки стосовно даної проблеми.

Досягнення мети, виконання завдань і реалізація змісту соціалізації здійснюється за допомогою сукупності методів, засобів і форм, які є складовими різноманітних особистісно зорієнтованих технологій діяльності соціального педагога у неформальних молодіжних об'єднаннях, вихідними принципами функціонування яких є:

1. Принцип цілеспрямованого створення емоційного збагачення проблемних ситуацій.

2. Принцип особистісно розвиваючого спілкування.

3. Принцип використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості.

4. Принцип систематичного аналізу студентами-неформалами власних і чужих вчинків [18].

У відповідності до цих принципів функціонування особистісно орієнтованих виховних технологій, обираються такі форми і методи роботи з студентами-неформалами, які б максимально створювали можливість для їх життєвого самовизначення, для розкриття ними складної системи людських взаємин, розвитку в них людяності, толерантності, поваги до інших, бажання творити, бути активним учасником усіх суспільних процесів. Тобто саме таке організаційно-методичне забезпечення сприяло досягненню важливого результату соціалізації - розвитку соціальної активності студентів-неформалів.

Таким чином, соціальними педагогами сьогодні запропонована функціональна модель соціалізації студентів у неформальних молодіжних об'єднаннях, яка є дієвою лише при сталості її компонентів. Адже, заміна одного з компонентів методичної системи неминуче викликає зміну кожного з наступних і системи в цілому. Наприклад, зміна мети соціалізаційного процесу спонукає шукати відповідний зміст цього процесу, що в свою чергу вимагає нових засобів і методів соціалізації.

Тобто єдиного алгоритму у вирішенні цієї складної проблеми практично немає і ми переконані - бути не може.

Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що керовану соціалізацію студентів у неформальних молодіжних об'єднаннях на основі перерахованих вище принципів може забезпечити висококваліфікований фахівець - соціальний працівник. Саме він організовує взаємодію вузу та позавузівських закладів, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку.

Аналіз соціально-педагогічної літератури та результатів дипломного дослідження дає можливість нам стверджувати, що соціальний працівник може бути дієвим за умови коли: вивчає психолого-медико-педагогічні особливості студентів-неформалів; умови їх життя в мікросоціумі; виявляє інтереси, потреби, труднощі, проблеми, конфліктні ситуації відхилення в їхній поведінці; надає їм своєчасну допомогу та підтримку; є посередником між особистістю та організацією, сім'єю, спеціалістами різних соціальних служб, відомств та адміністративних органів; здійснює реабілітацію студентів-інвалідів; організує роботу з дітьми та молоддю за місцем проживання; забезпечує соціальний супровід студентів-сиріт; працює по профілактиці негативних явищ студентів-неформалів.

За результатами проведеного дослідження нами встановлено, що придатність спеціаліста до виконання перерахованих посадових обов'язків визначається рівнем сформованості в нього когнітивного (знання) та операційного (вміння) компонентів готовності до соціальної діяльності. До системи базових теоретичних знань соціального працівника відносять знання: основ соціальної політики держави та соціально-правового захисту молоді; основ соціології, психології та педагогіки; основних закономірностей розвитку особистості; специфіки потреб та інтересів різних вікових груп студентів-неформалів; специфіки роботи в різних мікросоціумах; особливостей діяльності з сім'єю, різними групами студентів-неформалів; функцій державних і недержавних організацій в системі соціально-педагогічної діяльності; способів психолого-педагогічної діагностики; сучасного стану і тенденцій розвитку студенських і молодіжних об'єднань, у т.ч. і неформальних. Ці знання реалізуються в практичній діяльності соціального працівника.

2.3 Методичні рекомендації що до оптимізації функціонування студентів у неформальних молодіжних об'єднаннях

Особистісно орієнтований підхід в організації всієї соціально-педагогічної діяльності з молоддю: орієнтація соціального працівника на особистість вихованця як мету, суб'єкт, результат і показник ефективності виховання; обов'язкове врахування індивідуальних здібностей студента та його особистісних можливостей у різних видах творчої діяльності; задоволення потреб та інтересів, визнання його суверенності, прав і свобод.

Суб'єкт-суб'єктна взаємодія соціального педагога і вихованців на основі діалогу та гуманних відносин, що на нашу думку, стимулює розвиток взаємин педагогів і вихованців як рівноправних партнерів. Діалог сприяє розвитку взаєморозуміння, поваги до особистості, співпереживання. У рівноправному спілкуванні студент учиться розуміти цінність думок співрозмовника, поважати його і свою гідність, усвідомлює особисту значимість.

Гуманізація спілкування, що дає змогу створити атмосферу психологічного комфорту, встановлення особистого контакту на основі паритетного партнерства з урахуванням етичних норм людських взаємин, забезпечення емоційного благополуччя вихованців, використання вербальних і невербальних засобів взаємодії; а також створює умови для самовираження та подолання комплексу неповноцінності окремих студентів.

Створення ситуацій успіху. Нами враховано, що діяльність, яка приносить успіх і задоволення суб'єкту, буде ефективно впливати на процес соціалізації та формування його соціальної активності. Не є ефективною діяльність, що здійснюється примусово або за необхідністю.

Розвиток власної активності студента, його неформальності та саморозвитку. Виховний процес у нашій дослідно-експериментальній роботі був спрямований на те, щоб юнак пізнавав і засвоював істинно Людське, розкривав себе як Людину моральну, творчу і активну, прагнув до олюднення навколишнього середовища. Педагог у цьому випадку лише допомагав йому в реалізації цього процесу, будучи також активним його учасником.

Партнерські взаємини, творча співпраця у вирішенні всіх проблем; діалог - основа взаємодії соціального педагога і вихованців.

Зняття в молоді страху та невпевненості перед діяльністю та його психологічна підтримка.

Супроводження діяльності порадою і власним прикладом.

Авансування успіху, показ його досягнення.

Опора на прийом персональної необхідності як важливий фактор мотивації діяльності вихованця.

Визначення в діяльності молоді найбільш вдалих моментів.

Плюралізм і відкритість думок і суджень у розв'язанні різних проблем, аналізі подій і явищ тощо.

Моделювання конкретних ситуацій, як вид гри, що залучав студентів-неформалів до абстрактної або вигаданої ситуації.

Забезпечення студентів-неформалів доступом для отримання інформації з метою розвитку творчих здібностей та уяви.

Пропозиції вільних дискусій для обговорення в парах певних поглядів і цінностей.

Стимулювання виявлення студентами-неформалами проблеми та вирішення її в умовах, що моделюють реальне життя.

Сприяння аналізу та оцінюванню альтернативних дій.

Залучення студентів-неформалів до процесу прийняття рішень, що є частиною суспільної діяльності.

Надання можливості переглянути та проаналізувати прийняті рішення, порівняти вигадану ситуацію з реальною.

Висновки до другого розділу

Наше дослідження підтвердило, що робота соціального працівника з студентами-неформалами вимагає формування професійних умінь, які ми поділили на наступні групи:

- комунікативні уміння передбачають володіння культурою міжособового спілкування, налагодження контакту з студентом-неформалом, розвиток взаємодії з ним у позитивному емоційному напряму;

- аналітичні вміння спрямовані на аналіз процесів, що відбуваються у неформальних молодіжних об'єднаннях, аналіз впливу мікросоціуму на студента-неформала; визначення кола його проблем та розуміння спільної діяльності з ним щодо їх подолання;

- організаторські вміння - створення і розвиток офіційної та неофіційної мережі соціальної підтримки особистості студента-неформала, залучення волонтерів, що можуть надати ресурси, послуги та інші види допомоги;

- прогностичні вміння передбачають прогнозування розвитку особистості студента-неформала з врахуванням його проблем; постановку мети діяльності та її завдань, передбачення можливого результату роботи у неформальному молодіжному об'єднанні; планування етапів майбутньої діяльності;

– проектувальні вміння дозволяють створювати програми діяльності з студентами-неформалами за окремими напрямами роботи; здійснювати відбір необхідних методів і форм виховної діяльності; конкретизувати зміст роботи в кожному окремому випадку.

Таким чином, можна зробити висновок, що соціальна робота належить до таких видів професійної діяльності, в яких не лише знання та вміння, а особистісні якості спеціаліста впливають у багатьох випадках на її результативність. Визначаючи особистісні характеристики соціального працівника, ми враховували те, що він працює в сфері “людина-людина”, яка вимагає від нього, насамперед, здатності до ефективного забезпечення умов функціонування системи міжособистісних відносин.

Тому професійна компетентність соціального працівника визначалась нами за наявності в нього системи особистісних якостей, куди входять:

- психологічні характеристики: емоційна врівноваженість, низька тривожність, творче мислення, послідовність у діях, наполегливість, стриманість, уважність, спостережливість;

- морально-етичні якості: гуманність, доброта, терпимість, справедливість, тактовність, емпатійність, скромність, відповідальність;

- психоаналітичні якості: адекватна самооцінка, самокритичність, самоаналіз, прагнення до самовдосконалення;

- психолого-педагогічні якості: комунікабельність, зовнішня привабливість, вміння навіювати та переконувати, оптимізм.

З аналізу соціально-педагогічної літератури та результатів дослідження ми можемо зробити висновок, що головним в організації соціально-педагогічної діяльності з студентами-неформалами є створення умов для цілеспрямованого систематичного їхнього розвитку як суб'єкта соціально орієнтованої діяльності. Тому, соціальна діяльність з об'єднаннями різної спрямованості, як підтверджують результати нашого дослідження, може реалізовуватись за декількома напрямами:

1) використання потенціалу існуючих просоціальних об'єднань з метою вирішення завдань педагогізації соціального середовища, створення опосередкованих умов розвитку, реабілітації або корекції конкретної особистості, надання просоціальним об'єднанням необхідної підтримки;

2) ініціювання створення об'єднань соціальної спрямованості таких як групи “Милосердя”, молодіжних соціальних ініціатив, групи взаємодопомоги та взаємопідтримки; включення цих груп у систему діяльності соціально-педагогічної установи, мікросоціуму;

3) спільна робота з організаторами дитячого і молодіжного руху з переорієнтації асоціальних об'єднань в просоціальні;

4) спільна робота з психологами, батьками, педагогами з метою виведення окремих студентів з об'єднань асоціальної спрямованості, переорієнтації їхніх установок та поведінки

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

На основі аналізу соціально-педагогічної, психологічної літератури, а також результатів проведеного експериментального дослідження нами зроблено наступні висновки.

1. Важливим фактором соціалізації студентів є неформальні молодіжні об'єднання. Неформальне молодіжне об'єднання студентів є об'єднанням, в яку вони добровільно об'єднуються з метою самовираження та самоствердження на основі спільних інтересів та потреб спілкування.

Виділено два головні види неформальності студентів, які визначаються їхньою мотивацією свого входження в об'єднання: а) бажання виділитися;

б) особистісні переконання.

2. Найбільш вагомими чинниками виникнення неформального студенського руху є: деформації в сімейних відносинах, недоліки в навчально-виховній роботі навчальних закладів; порушення нормальної взаємодії студентів із соціальним середовищем, поява первинних форм дезадаптації та девіації, відсутність у студентів стійких моральних поглядів і переконань; перенесення суспільно-організаційної та комунікативної активності студентів у сферу вільного спілкування; поступове відчуження студентів від первинних соціально корисних груп (сім'ї, класу, навчальної групи, виробничого колективу); поява в цих групах перших ознак неформальності; наявність за межами соціально корисних груп соціально відчужених осіб, які схильні до антисуспільної поведінки та об'єднань неформальної спрямованості та ін.

Встановлено, що серед найголовніших причин входження студентів у неформальні молодіжні об'єднання (на прикладі Хмельницької області) є: неблагополуччя в сім'ї - 85,4 %; погана організація дозвілля - 65,3%; розчарування в ідеалах дорослих - 64,2 %; соціальна несправедливість - 60,5%; наявний бюрократизм у роботі державних структур - 56,5 %; формалізм у діяльності молодіжних громадських організацій - 55,1 %.

3. Доведено, що найбільш ефективним критерієм класифікації студенських неформальних об'єднань є соціальна спрямованість їх діяльності. З огляду на це всі неформальні об'єднання студентів поділено на соціально спрямовані, тобто просоціальні та асоціальні об'єднання.

Виділено три провідні функції діяльності неформальних об'єднань: інформаційну, адаптаційну і діяльнісну. Інформаційна функція дає можливість студентам у процесі соціалізації отримувати інформацію, знання про соціальний досвід, традиції, ціннісні орієнтації, норми взаємовідносин між людьми. Адаптаційна функція дозволяє студентам включатись безпосередньо в суспільні відносини, засвоювати соціальні норми, а також узгоджувати свою поведінку з очікуваннями оточуючих людей. Діяльнісна функція визначається тим, що, соціалізуючись, особистість студента включається в різноманітну реальну діяльність, стаючи при цьому не тільки об'єктом життєдіяльності соціуму, але й творцем нових громадянських відносин.

4. Результатом соціалізації студентів у неформальних молодіжних організаціях є їх соціальна активність, сутність яку ми трактуємо як характеристику способу життєдіяльності індивіда, що фіксує свідому спрямованість його діяльності і поведінки на зміну соціального середовища, умов, інститутів відповідно до назрілих потреб, інтересів, цілей, ідеалів; вияв соціальних ініціатив, участь у вирішенні актуальних соціальних завдань, постійна взаємодія з іншими соціальними суб'єктами. За допомогою соціальної активності реалізуються діяльнісні потенції студента-неформала, його культура, уміння, знання, потреби, інтереси, прагнення, здатність охоплювати своєю діяльністю світ. На відміну від соціальної пасивності, яка гальмує та гнітить соціальну активність, відчужує людину від участі у розв'язанні суспільних проблем і завдань, соціальна активність є також особливим способом реагування людських індивідів і соціальних груп на запити, що їх постійно їм “надсилає” суспільство.

Аналіз реального стану поширення неформального молодіжного руху дозволяє констатувати переважно низький рівень соціальної активності студентів-неформалів. Найважливішим у зв'язку з цим є розробка та впровадження нових змісту, форм і методів соціально-педагогічної роботи з студентами у неформальних молодіжних об'єднаннях.

5. Важливим завданням соціальних працівників у роботі з студентами є реалізація ними функціональної моделі соціалізації студентів у неформальних молодіжних об'єднаннях, основними структурними компонентами якої є:

– мета, яка полягає у створенні сприятливих умов соціалізації студентів у неформальних молодіжних об'єднаннях;

– завдання, що включають сприйняття студентами-неформалами суспільних норм, цінностей, досвіду, життєвих орієнтацій; моральне та раціональне удосконалення життєдіяльності студента-неформала, розвиток його соціально позитивної життєвої позиції, громадянської зрілості;

– зміст, який полягає в забезпеченні можливостей для свідомого оволодіння студентами-неформалами системою знань, умінь і навичок, на основі яких вони могли б: аналізувати навколишню дійсність, програмувати перетворюючу життєдіяльність, здійснювати контроль перетворень життєвих обставин і самоконтроль, здійснювати регуляцію перетворюючої діяльності і саморегуляцію;

– функції: виховна, самовизначення, самоствердження, комунікативна, інформаційно-розважальна, реалізація яких забезпечується виконанням названих вище завдань;

– організаційно-методичне забезпечення, яке полягає у виборі таких форм, методів, засобів соціалізації студентів у неформальних молодіжних об'єднаннях, які ґрунтуються на принципах особистісно орієнтованих педагогічних технологій; важливою діяльнісної складовою цього забезпечення є секції та клуби за інтересами студентів-неформалів;

– результати, які ми вбачаємо у розвитку соціальної активності студентів-неформалів, головними критеріями якої є: діяльнісна активність, критичне ставлення до самого себе та навколишнього світу, відповідальність та умотивованість діяльності, ціннісна спрямованість особистості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Байярд Р.Т., Байярд Д. Ваш беспокойный подросток: Практическое руководство для отчаявшихся родителей.- М., 1991.- С.45.

2. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений.- М., 1999.- С.72.

3. Башкатов И.П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей: Социально-психологические особенности.- М. 1993.- 123с.

4. Бех І.Д. Виховання особистості. У 2 кн. Кн. 1. Особистісно орієнтований підхід. Теоретико-технологічні засади: Навч.-метод. посіб.- К.: Либідь, 2003.- 278 с.

5. Блонский П.П. Мои воспоминания.- М.: Педагогика, 1971.- 176 с.

6. Божович Л.И. Проблемы формирования личности: избранные психологические произведения - М.: Воронеж, 1995.- С. 37-48.

7. Бойко О. Не всі неформали вибиваються в люди // Віче.- 2003.- № 7.- С. 61-65.

8. Бойко О. Предтеча Руху: неформальні організації як фактор громадсько-політичного життя України у період перебудови // Людина і політика.- 2001.- № 1.- С. 44-58.

9. Бочарова В.Г., Плоткин М.М. Школьник в микрорайоне.- М.: Знания, 1986.- С. 79.

10. Выготский Л.С. Проблема возраста. Собр. соч. В 6 т. Т. 4.- М.: Педагогика, 1984.- 405 с.

11. Громов А.В., Кузин О.С. Неформалы: кто есть кто?- М.: Мысль, 1990.- 270 с.

12. Дементьева И.Ф. Семья в системе стартовых жизненных условий старшеклассников // Социологические исследования.- 1995.- № 6.- С. 12.

13. Дольова О.І. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних.- М.: Юрид. лит, 1981.- С. 20-21.

14. Дольто Ф. На стороне подростка.- С.Пб., 1997.- 146с.

15. Доценко В.С. Діти поза школою: форми і методи роботи з дітьми і підлітками по місцю проживання.- М.: Просвещение, 1970.- 219 с.

16. Життєві кризи особистості: Метод. посіб. У 2 ч. Ч. 1. Психологія життєвих криз особистості / Ред. рада: В.М. Доній, Г.М. Несен, Л.В.Сохань та ін.- К.: ІЗМН, 1998.- С. 70.

17. Заверико Н.В. Соціалізація старшокласників в самодіяльних організаціях: Дис…канд. пед. наук.- К., 1992.-24с.

18. Заплоцкий А., Файн А. Эта непонятная молодёжъ… // Проблемы неформальных молодёжных обьединений.- М., 1990.- 168с.

19. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності.- К., 1996.- С. 17.

20. Карпенко О.Г. Соціальне становлення особистості в тимчасових об'єднаннях за інтересами: Автореф. ... канд. пед. наук.- К., 1999.- 21с.

21. Ковбас Б.І. Підготовка майбутнього вчителя до роботи з тимчасовими дитячими об'єднання: Автореф. на здоб. наук. ступеня канд. пед. наук.- Івано-Франківськ, 1998.- 17 с.

22. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя.- М.: Просвещение, 1989.- С. 7; 66-192.

23. Кон И.С. Психология старшеклассника.- М., 1988.- С. 217-223.

24. Кочетов А.И. Перевоспитание подростка.- М., 1972.- С.43-51.

25. Краковский А.П. О подростках.- М., 1970.- С.32, 56-61.

26. Криминологи о неформальных молодежных объединениях / Отв. ред. И.И. Карпец.- М.: Юрид. лит., 1990.- 272 с.

27. Левичева В. Неформальные группы: ищем себя // Смена.- 1987.- № 12.- С. 3-8.

28. Лейтес Н.С. Умственные способности и возраст.- М., 1971.- 280 с.

29. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность.- М., 1975.- С. 215-216.

30. Лисовский В.Т. Молодёжная политика: проблемы и перспективы.- М., 1991.- С. 31-40.

31. Лісовський В.Т. Молодь про час і про себе // Педагогіка.- 1998.- № 4.- С. 40-46.

32. Лисовский В.Т. О чём спорят старшокласники.- М.: Педагогика, 1990.- С. 171-180.

33. Малютин М.В. Неформалы в перестройке: опыт и перспективы // Иного не дано.- М., 1988.- С. 210-227.

34. Мальковская Т.Н. Социальная активность старшеклассников (педагогическая наука - реформа школы).- М.: Педагогика, 1988.- 144 с.

35. Махов Ф.С. Підліток і вільний час.- Л., 1982.- С. 101-103.

36. Молодіжна політика в Україні: практична реалізація.- К., 1993.- С. 81-109.

37. Молодцова Т.Д. Психолого-педагогические проблемы предупреждения и преодоления дезадаптации подростков.- Ростов на Д., 1997.- 234с.

38. Немировский В.Т. Красные, зелёные, белые… // Человек.- 1992.- № 3.- С. 69-72.

39. Ненашев С.В. Молодіжні об'єднання: проблеми істинні і надумані.- Л.: Лениздат, 1998.- С. 51-60.

40. Ольшанський Д.В. Неформали: Груповий портрет в інтер'єрі.- М.: Педагогіка, 1990.- С. 11-18, 37-49.

41. Осьмак Л. Профілактика асоціальних форм самоствердження підлітка // Рідна школа.- 1997.- № 3-4.

42. Отклоняющиеся поведение молодежи: Краткий словарь-справочник / Под ред. В.А. Попова, С.А. Завражина.- Владимир, 1994.- С.25, 42-63.

43. Панасенко Е.С. Критичний аналіз дослідження соціалізації шкільної молоді в США: Автореф. дис. … канд. пед. наук.- М., 1982.- 22 с.

44. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика (регіональний аспект).- К., 2001.- 244 с.

45. Петровский А.В., Петровский В.А. Индивид и его потребность быть личностью // Вопросы философии.- 1982.- № 3.- С. 15-17.

46. Полонский И.С. Психологические особенности стихийных внешкольных групп подростков и юношей: Автореф. дисс. … канд. психолог. наук.- М., 1970.- 19 с.

47. Полторак В.В. Молодёжь о себе // Философская социологическая линия.- М., 1989.- № 9.

48. Приманенко М. Неформалы - большие формалисты // Всё для учителя.- М., 1997.- № 17-18.- С. 24.

49. Психологические проблемы изучения неформальных молодёжных обьединений / Под ред. Д.И. Фельдштейна, Л.А. Радзиховского.- М., 1988.- 160 с.

50. Рубинштейн Н.Н. Психология, педагогика и генетика юности.- М., 1926.- С. 214-216.

51. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии.- М., 1976.- 424 с.

52. Самодеятельные обьединения молодёжи как социальное явление // Лисовский В.Т. Советское студенчество: Социологические очерки.- М., 1990.- С. 158-193.

53. Сас Н.М. Формування педагогічної взаємодії у шкільних об'єднаннях підлітків за інтересами: Автореф. дис. ... канд. пед. наук.- Кривий Ріг, 2001.- 20 с.

54. Сундиев И.Ю. Неформальные молодежные обьединения. Опыт экспозиции // Социологические исследования.- 1987.- № 5.- С. 97.

55. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра // Вибрані твори. В 5 т. Т.1.- К.: Рад. школа, 1976.- С. 305; 386.

56. Толстых А.В. Подросток в неформальной группе.- М., 1993.- С. 51-61.

57. Фельдштейн Д.И. Психологические основы общественно-полезной деятельности подростков.- М.: Педагогика, 1982.- С. 213-217.

58. Формальні та неформальні об'єднання і групи // Менеджмент у державному секторі.- Ужгород, 1997.- С. 58-62.

59. Формирование личности в переходной период: от подросткового к юношескому возрасту / Под ред. И.В. Дубровиной.- М.: Педагогика, 1987.- С. 83-87; 182.

60. Шайгородський Ю.Ж. Ціннісні орієнтації учнівської молоді у сфері спілкування // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. Вип. 5.- К., 1986.- С. 17.

61. Шацкий С.Т. Годы исканий // Педагогические сочинения. Т. 1.- С. 68-152.

62. Шацкий С.Т. Работа для будущего: Книга для учителя / Сост. В.И. Малинин, Ф.А. Фрадкин.- М.: Просвещение, 1989.- 222 с.

63. Школа - микрорайон: Научно-методологический бюллетень ВМИК. Вып. 1-6, 1989-1991гг. - С. 34 - 48.

64. Штефан Б. Молодёжь и помощь несовершеннолетним США (общественные условия, учреждения, организации). Попытка структурного анализа.- М., 1991.- С. 108-123.

Додаток А

Паспорт Неформальної молодіжної групи

1. Кількість членів (постійний та епізодичний склад).

2. З якого часу існує.

3. Вік, місце роботи, навчання її членів.

4. Принцип включення в групу (за місцем проживання, на основі спільних цілей і т.д.).

5. Основні місця зустрічей.

6. Середня періодичність зборів.

7. Найбільш бажанні спільні заняття (випивка, гра в карти, рухливі ігри, ходіння вулицями, відвідування кіно, спів під гітару, вживання наркотиків і т.д.).

8. Найбільш улюблені теми бесід та обговорень (обговорення різних проблем у навчанні, на роботі, конфліктів з батьками, вчителями, обговорення прочитаного, кіно- та відеофільмів, обговорення спільних дій, життєвих планів, відносин з протилежною статтю, розповіді про взаємовідносини дорослих жінок та чоловіків, розповіді про місця ув'язнення, про злочинні звичаї, обговорення способів пошуку засобів для розваг, випивки, наркотиків і т.д.).

9. Жаргонні слова, які використовуються в групі.

10. Прізвиська членів групи.

11. Лідер групи і його характеристика.

12. На чому тримається авторитет лідера (потрібне підкреслити): на страху перед фізичною силою; на повазі до інтелекту; на вмінні знайти спільну мову з друзями; на досвіді і т.д.

13. Як часто і з приводу чого найчастіше бувають конфлікти?

14. Як, зазвичай, вирішуються конфлікти (мирно, бійкою, завдяки втручанню лідера, компромісом частини членів)?

15. Як часто виникають конфлікти, бійки з іншими угрупуваннями і з приводу чого?

16. Чи підтримується зв'язок з дорослими злочинцями, з особами, які відбували покарання в місцях позбавлення волі (так, ні, епізодично).

17. Який вплив вони здійснюють на членів групи (потрібне підкреслити: застерігають проти можливості скоєння злочину; провокують на злочин; передають злодійський жаргон, пісні, звичаї).

18. Які якості характеру і вчинки найбільше засуджуються і які міри впливу групи застосовуються стосовно винуватця?

19. Чи можливий зворотній вихід з групи? Перехід в іншу? Чи бували такі випадки, з якої причини і яка реакція на це лідерів та членів групи?

20. Як відносяться дорослі до угрупувань підлітків:

– батьки (доброзичливо, не забороняють зустрічей на квартирах, нейтрально, не звертають уваги, вороже, забороняють спілкування, забороняють зустрічі в своєму домі).

– Вчителі.

– Сусіди.

21. Чи перебуває хтось із підлітків на обліку в міліції і які міри впливу на групу?

22. Чи займається хто-небудь з підлітків в гуртках, секціях, клубах? Як впливає на інших підлітків і як до цих занять відносяться в групі?

Додаток Б

Карта дослідження життєвого простору

1. П.І.П. юнака.

2. Дата народження (дата, місяць, рік).

3. Місце народження (місто, село, область) і його екологічна характеристика (природні умови та їх збереженість, віддаленість дому від великого скупчення техніки та людей).

4. Географічний характер місця постійного проживання.

5. Житлово-побутові умови (окремий будинок, квартира, наявність дитячої кімнати, подвір'я, де дитина може бути без нагляду дорослих).

6. Фізичний розвиток дитини (повністю здоровий, хронічно хворий, як часто хворіє).

7. Культурно-побутові умови домашнього життя: наявність спеціального навчального кутка, кімнати-майстерні для занять за інтересами; книг, спортивного інвентаря, музичних інструментів; побутової техніки, з якою студент має справи вдома; власного куточка природи, тварин, рослин, за якими він постійно доглядає.

8. Відношення дорослих до позанавчальних занять дитини вдома (заохочуюче, контролююче, байдуже, негативне).

9. Відношення сім'ї до навчальних справ дитини (постійно зацікавлене, контролююче, безпосереднє, постійно контролююче через оцінки).

10. Чи карають вдома за шкільні успіхи чи невдачі (практично ні, доволі часто, ні, ніколи).

11. Традиційне проведення часу дитиною вдома (самостійне, під контролем батьків, за участю дорослих у справах дітей, за її участю в справах дорослих, безконтрольне, дитина сама контролює свій час).

12. Як часто дитина конфліктує з членами сім'ї (батьками, старшими, молодшими).

13. Улюблена справа на дозвіллі (праця, спілкування, читання, перегляд передач, заняття музикою, мистецтво, захоплення технікою, спорт).

14. Ставлення дорослих до спілкування та друзів дитини (зацікавлене, байдуже, негативне).

15. Основні поза навчальні заняття дитини в школі після уроків (гра з ровесниками, самопідготовка до занять, фізична праця, спортивні заняття, заняття в гуртках, комп'ютерні ігри).

16. Відвідання дитиною закладів додаткової освіти (відвідує бібліотеку (щотижня, час від часу, ніколи); ходить на заняття клубних гуртків, об'єднань, секцій, ходить в клуб на пізнавально-розважальні програми).

17. Чи бере участь у корисній праці по благоустрою свого будинку (так, рідко, ні), двору (так, ні), школи (так, ні).

18. Чи працює разом з батьками на присадибно-городній ділянці (постійно і з охотою, тільки на прохання батьків, бере участь періодично (весною, літом, осінню), не бере участі).

19. Чи заохочується самостійний заробіток грошей (так, дуже рідко, ні).

Размещено на Allbest.ru