Культурні та релігійні чинники й ставлення до праці

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

Факультет соціології

Кафедра соціології

РЕФЕРАТ

Культурні та релігійні чинники й ставлення до праці

Виконала:

Студентка 362 групи

Лутій Ю.О.

Викладач:

Фесенко А.М.

Миколаїв - 2010

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Культурні чинники праці

Розділ 2. Релігійні чинники

Розділ 3. Ставлення до праці

3.1 Типи ставлення до праці

3.2 Характер праці

3.3 За змістом праці

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

В умовах ринкових перетворень в економіці України, які характеризуються посиленням процесів глобалізації, загостренням конкуренції, прискореним зростанням людських потреб, виникає необхідність пошуку нових шляхів підвищення економічної та соціальної ефективності на всіх рівнях. При цьому і ефективність, і конкурентоспроможність залежить, у першу чергу, від здатності задовольняти дедалі зростаючі запити споживачів щодо якості продукції, швидко пристосовуватися до змін умов ринку, створювати та впроваджувати нововведення. Найважливішою ж умовою досягнення вище названих переваг є висока якість праці.

Ринкові перетворення в Україні не будуть успішними, якщо докорінних змін не станеться у соціально-трудовій сфері. Здійснення таких радикальних заходів, як трансформація форм власності, демонополізація економіки, створення ринкової інфраструктури ще не означає автоматичного вирішення кола проблем, пов'язаних із поліпшенням життя в суспільстві. Потрібні рішучі дії, значні зусилля, складна організаційна робота для приведення соціально-трудових відносин у відповідність з макроекономічними перетвореннями. Важливою складовою системи оптимізації удосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях має бути організаційно-економічний механізм забезпечення високої якості праці. Важливість та необхідність дослідження якості праці, адекватного оцінювання та постійного її поліпшення зумовлені тим, що без цього неможливо вирішити весь комплекс завдань забезпечення соціальної та економічної ефективності на всіх рівнях економіки.

РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ПРАЦІ

Поняття культури праці виникло давно, але дотепер воно не має остаточного визначення, оскільки питання культури праці розглядалися в дослідженнях філософів, економістів, соціологів і педагогів з різними підходами на не одно порядкових рівнях аналізу. Деякі вчені розглядають культуру праці з позиції визначення її сутності та змісту, інші вивчають її окремі елементи, дослідження перших носять більш теоретичний характер, дослідження других - прикладний. Більш того, як свідчить аналіз літературних джерел, нема спільного погляду на саму сутність категорії культура праці. [3, 45]Деякі концепції запропоновані авторами, згідно досягнутого рівня знань.

Ґрунтовні соціологічні дослідження проведенні Г.М. Соколовою, визначала однобічність аналізу культури праці. Соціально виробнича сфера призводить до ототожнення культури праці з культурою виробництва, а потрібно вивчати їх зв'язки й механізм взаємодії. Саме людина здійснює функціонування та розвиток культури суспільного виробництва, а культура його безпосередньої праці є ядром саморозвитку культури суспільного виробництва. Тому, культура праці досліджується в системі культури суспільного виробництва, а її суть характеризується тими факторами, що розкривають, яким чином виробляється суспільний продукт. Культура праці виявляється у виробничій діяльності й культурному розвитку людини, тому розглядати її треба у поєднанні та взаємозв'язку двох сторін: об'єктивної і суб'єктивної. Культура праці досліджується автором «… як система, функціонування й розвиток якої забезпечує певну соціальну якість трудового процесу - головна умова реалізації активних сутніх сил людини; вони розглядаються по мірі підвищення діяльності суб'єкта праці до загальних норм і принципів, історично відпрацьованих та розвинутих у ході суспільного прогресу.[7]Таким чином, Соколова Г.М. робить висновок , що «культура суспільного виробництва, культура праці та професійна культура логічно створюють категоріальну систему, які мають відношення одна до одної як категорії загального, особливого та одиночного». Перша характеризує - якість «живої» праці, третя - соціально - професійну якість суб'єкта праці.

Спроби створити універсальну теорію організації праці успіхом не увінчались.

Одну з таких спроб започаткував польський вчений, логік і філософ Т. Котабринський. В 40-50-х роках XX століття він розробив «загальну теорію ефективної організації діяльності», названу ним «праксеологією» (від грецької «праксіс» -- справа, дія, «логос» -- вчення). У цій теорії подається аналіз загальної структури людської діяльності і понять, у яких вона розкривається, вказуються окремі шляхи і способи вдосконалення діяльності (інструменталізація, інтеграція, програмізація, раціоналізація, координація, концентрація, стандартизація, централізація тощо). Проте, теоретичний зміст праксеології, в цілому не виходив за межі достатньо тривіальних умовиводів, і вона подальшого розвитку до сих пір не отримала і статусу загальноприйнятої наукової теорії не набула.

Історичний розвиток культури праці. Основними видами трудової діяльності у первісному суспільстві були полювання, тваринництво, землеробство, домашня праця. Поділ праці -- перша культурна норма її організації. Характерною рисою культури праці на цій початковій стадії було те, що у всіх її видах вони в значній мірі набували магічного тлумачення і закріплялись у формі ритуалів. [5, 39]На більше пізніх стадіях суспільного розвитку розподіл праці ускладнюється. Виділяються в якості основних її видів ремесло, добування металів, будівництво, торгівля. В середньовічній Європі виникла цехова організація ремісничої праці з суворими нормами як процесу виробництва, так і властивостей виготовлених виробів. Поява мануфактурного виробництва підвищує вимоги до організації колективної праці.

Машинне виробництво породжує справжню революцію в культурі праці, наслідком якої стає поява нового типу робітника -- професійно навченого найманого робітника. Машинна техніка вимагає від нього не тільки знань, алей і чіткого дотримання трудової дисципліни, підпорядкування своїх дій ритму, в якому працює машина, високої -- машиноподібної -- точності цих дій. Важливим показником культури праці стає технічне оснащення робочого місця. [7]Сценарії трудового процесу набувають характеру чітких технологічних схем. В процесі розвитку індустріальної культури все більш глибше виявляється її внутрішнє протиріччя. Критики капіталізму, в особливості марксисти, вже в XIX столітті відкривають властиву для неї тенденцію перетворення працівника в мовчазний придаток машини. Відбувається відчуження робітника від процесу і наслідків своєї діяльності. Зростання культури праці обертається падінням зацікавленості у ній працюючої людини.

В епоху постіндустріального суспільства культуру праці на виробництві починають пов'язувати з автоматизацією, звільненням працівника від виконання як одноманітної фізичної, так і рутинної розумової праці. Одночасно напрямком вдосконалення культури праці стає вимога її гуманізації. Це зумовлено як загальними тенденціями розвитку культури в епоху постіндустріального суспільства, так і недостатньою ефективністю методів зовнішнього примушування і контролю в умовах автоматизації виробництва. Сучасна культура праці вимагає від працівників внутрішньої відповідальності за свою роботу і самоконтролю.

До необхідних чинників високої культури праці сьогодні відносять такі обставини: ефективну систему матеріального і морального стимулювання зацікавленості робітників і підвищення якості роботи, заохочення їх ініциативи, піклування про покращення умов праці і побуту робітників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, встановлення «людських відношень» між адміністрацією і робітниками тощо. Відсутність таких ознак розцінюється як дефіцит культури праці на виробництві.

Керівна праця і організаційна культура виробництва. Важливе значення у діловому світі сьогодні отримали проблеми організації керівної праці. Керівникам приходиться опрацьовувати великий об'єм інформації -- поточні дані про стан справ, доповідні записки, листи з багатьох джерел тощо. Вони повинні приймати рішення з різноманітних питань, контролювати терміни і якість їх виконання, уладнювати скарги, конфлікти. При цьому керівникам потрібно ще віднайти час на читання спеціальної літератури, журналів і газет, щоб бути в курсі новин і не відставати від конкурентів. [4, 23]

Справитися з усіма багаточисельними і різноманітними обов'язками можна лише при достатньо високому рівні управлінської культури, що передбачає розробку і вміле проведення в життя сценарію управлінської діяльності, яка передбачає раціональне планування часу, делегування повноважень підлеглим, підбір надійних помічників, створення навколо себе атмосфери довіри, відповідальності і багато іншого.

Ефективність управлінської праці залежить також від стилю керівництва. Прийнято розрізняти два основних стиля -- демократичний і авторитарний.

Демократичний стиль керівництва дозволяє послабити негативну дію факторів психологічної напруги у керівника: по-перше, це протиріччя між вимогами і не можливостями їх виконання; по-друге, прийняття рішень в стислі терміни при відсутності достатньої інформації; і по-третє, необхідність будувати стосунки з підлеглими на гуманістичній основі.[3]

РОЗДІЛ 2. РЕЛІГІЙНІ ЧИННИКИ

Релігія як явище духовного життя суспільства виникла внаслідок дії різних чинників у складних умовах становлення людства. За своєю природою вона є соціальним явищем, тісно пов'язана із соціальним життям та розвитком суспільства.

Наші далекі предки жили в умовах елементарного виробництва матеріальних благ. Знаряддя праці були недосконалими, вироби і виробничі технології -- найпростішими, продуктивність праці -- низькою. Вони цілковито залежали не тільки від природи, а й від незрозумілих для них сил суспільного життя, яке весь час ускладнювалося: зростала сила традицій та звичаїв, посилювалася залежність від суспільства. Це породжувало відчуття безсилля, зумовлювало пошуки його причин. У цьому складному соціальному контексті поставали як реальні, так і фантастичні уявлення про світ, зокрема релігійні уявлення про надприродне. У релігієзнавстві все це називають соціальними чинниками релігії. [6, 250]

Отже, релігійна свідомість стала притаманною лише "людині розумній", хоч у первісному стаді "людей умілих"(пітекантропів, синантропів) рівень розвитку виробництва був ще нижчим, залежність від природи ще сильнішою. Причина -- в особливостях сприйняття людиною навколишнього світу. Пітекантроп лише починав мислити, свідомість його мала стадний характер, ґрунтувалася на усвідомленому інстинкті. Мислення було вкрай обмеженим, а мозок нерозвинутим, йому були недоступні абстракції. Первісна людина мислила логічними категоріями, але в межах конкретних понять. У неандертальця і кроманьйонця почали формуватися абстрактні поняття, що дало їм змогу відірватися від конкретності, продукувати уявлення, які їй не відповідали. Однак це не послабило пізнання, оскільки помилки також допомагають вивірити істинне знання. Саме помилки породили перекручені, фантастичні уявлення. Так складалися умови для виникнення релігії, які мали гносеологічний (теоретико-пізнавальний) характер -- її гносеологічні чинники.[8]Інтереси первісної людини, очевидно, не виходили за межі потреб у їжі, теплі, продовженні роду. Вона відчувала та пізнавала світ в його складності, гармонії та суперечностях, намагалася знайти відповідь на питання, пов'язані з її існуванням.

У первісному суспільстві філософів не було, суспільна свідомість не мала філософського аспекту, однак уже в аморфній міфологічній свідомості наявні були зародки майбутньої свідомості цивілізованого суспільства. Онтологічні чинники (вчення про буття) також зароджувалися в міфологічній свідомості. Релігійна свідомість стала задовольняти і цю духовну потребу людства.

Величезний вплив на формування релігійної картини дійсності у первісної людини справили обставини психологічного характеру. Безсилля людей перед силами природи і суспільства спричиняли постійне психологічне напруження. Головною емоцією був страх, він загострював увагу, мобілізовував організм. Постійні життєві труднощі та небезпеки призводили до того, що життя первісної людини майже цілком складалося з афектів, під час яких втрачався контроль над діями і думками. Тому фантастичне починає панувати над реальним. Так сформувалися психологічні чинники релігії.

Усі зазначені чинники походження релігії (соціальні, гносеологічні, онтологічні, психологічні) взаємодіяли та взаємно посилювали один одного, набуваючи особливої ваги за різних обставин. [8]

РОЗДІЛ 3. СТАВЛЕННЯ ДО ПРАЦІ

Праця - це діяльність людини, що має мету. У процесі праці людина будь-яким чином пристосовує навколишні явища до своїх цілей. В економіці працю становить одну з основних чотирьох фаз виробництва. А деякі вважають, що саме праця перетворила мавпу на людину.

Ставлення до праці може бути позитивним, негативним, і байдужим. Суть відношення до праці є в реалізації того чи іншого трудового потенціалу працівника під впливом системних потреб і сформованої зацікавленості.

Ставлення до праці характеризує прагнення (чи відсутність його) людини максимально приводити свої фізичні та духовні сили, використовувати свої знання та досвід, здібності для досягнення певних кількісних і якісних результатів. [1, 71]Воно проявляється у поведінці, мотивації та оцінці праці

Ставлення до праці - складне соціальне явище, що являє собою єдність 3-х елементів:

1)Мотивів і орієнтації трудової поведінки - мотиваційний елемент, пов'язаний з трудовими мотивами. Вони являються збудниками трудової поведінки і в сукупності утворюють мотиваційне ядро.

2)Реальної чи фактичної трудової поведінки - це трудова активність працівників, що проявляється в таких формах поведінки як:

- Ступінь виконання норм виробітку

- Якість виконаної роботи

- Дисциплінованість

- Ініціативність і інше.

3)Оцінці працівниками трудової ситуації - це об'єктивне переживання працівників. Він пов'язаний з їх внутрішнім станом. Трудова поведінка працівників характеризується соціальною активністю.

Соціальна активність - це міра соціальної утворюючої діяльності працівників, що базується на внутрішній необхідності дій, цілі яких визначаються суспільними потребами. Трудова активність - основний, визначений вид соціальної активності. Вона виражається у замучені працівника у системне виробництво і постійному рості продуктивності праці, ступені реалізації ним своїх фізичних і розумових можливостей при виконанні конкретного виду діяльності. [1, 71]

Трудова поведінка - результативний процес, виробнича мотивація.

Мотивація виражається у трудових мотивах, якими керується працівник у своїй трудовій поведінці. В процесі трудової поведінки працівник оцінює працю. Оцінка праці - це внутрішній стан працівника, викликаний трудовою діяльністю, його задоволеність оточуючою ситуацією (умовами, оплатою, нормування праці…) Ціль вивчення ставлення до праці - це виявлення механізму його формування і управління ним. [1, 71]

3.1 Типи ставлення до праці

Об'єктивними показниками ставлення до праці є такі, що характеризують рівень відповідальності, сумлінності, ініціативності та дисциплінованості.

Суб'єктивними показниками ставлення до праці є загальне задоволення чи незадоволення працею та її умовами - заробітною платою, змістом праці, взаєминами з керівником та колегами, виробничими умовами тощо.

Виділяють такі типи ставлення до праці:" супернормативне - винятково сумлінне, яке відповідає всім чинним нормами" субнормативне - недостатньо сумлінне;" ненормативне - несумлінне, недбале, байдуже. [2, 119]Як відомо, з метою подолання байдужості до праці використовуються преміювання, гнучкий режим роботи, заохочення вільним часом, раціоналізація і гуманізація праці тощо. До речі, раціоналізація більше стосується стимулювання, а гуманізація - мотивації праці.[2, 126]

Мотивація - усвідомлене спонукання до активної трудової діяльності суб'єкта, пов'язане з намаганням задовольнити певні потреби.

Мотиви є внутрішніми чинниками. Вони тісно зв'язані із цінностями й ціннісними орієнтаціями.

Цінності - це усвідомлена людьми значущість певних об'єктів (духовних явищ, предметів і речей реальної дійсності) стосовно їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальної групи, особистості за моральними й естетичними вимогами, що вироблені людською культурою і є продуктами суспільної свідомості.

Це особливе суспільне ставлення, завдяки якому потреби й інтереси індивіда чи соціальної групи переносяться на світ об'єктів, надаючи їм певних соціальних властивостей, що не пов'язані прямо з утилітарним призначенням цих об'єктів. [2, 124]

3.2 Характер праці

Характер праці - категорія, яка виражає соціальну сутність праці як суспільне значимого процесу. Але водночас вона є працею окремих індивідів. Взаємодія людини та суспільства виникає внаслідок взаємодії людини із засобами праці . А характер праці визначається, з одного боку, особливостями виробничих відносин, з іншого -- соціально-економічним становищем учасників суспільного виробництва. [1, 118]

Характер праці дає змогу уявити зв'язок між індивідуальною та суспільною працею , способи взаємодії працівників із засобами праці, включення індивідуальної праці в суспільну, взаємозв'язок між окремими видами праці, тип взаємовідносин учасників процесу праці. Показниками характеру праці є форма власності, ставлення працівників до засобів виробництва та своєї праці , розподільні відносини, соціальні відмінності. Відповідно до цих показників виділяють такі види праці: суспільна і приватна, вільна і підневільна, «на себе» і «на когось», добровільна і примусова.

Зміст праці - це узагальнена характеристика процесу праці , яка враховує різноманітні функції праці , види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та Інтелектуальне напруження учасників процесу праці , ступінь самостійності працівника урегулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічна оснащеність праці тощо. Зміст та характер праці тісно пов'язані між собою, характеризують один і той самий вид трудової діяльності з двох боків, тому межують та частково накладаються одне на одне. Зміст праці є частковим поняттям щодо її характеру. Головним чинником прогресивної зміни змісту праці є розвиток матеріально-технічної бази виробництва, впровадження науково-технічного прогресу. При цьому змінюється структура трудових дій: функції безпосереднього впливу на предмет праці переходять від робітника до машини, зростають витрати робочого часу на управління і технічне обслуговування обладнання, а також частка складної кваліфікованої праці , вдосконалюється її змістовність, актуалізуються самостійність і відповідальність працівників. [1, 120]

3.3 Зміст праці

За змістом розрізняють такі види праці : проста й складна, творча та репродуктивна, фізична та розумова, ручна та механізована тощо.

Проста праця -- виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого інструктажу і немає потреби в спеціальному навчанні.

Складна праця -- кваліфікована праця, пов'язана із додатковими витратами на навчання робітника.

Творча праця -- передбачає постійний неповторний пошук нових рішень, нового ставлення до наявних проблем, активного розвитку самостійності та ініціативності. У репродуктивній праці значна частина функцій повторюється, тобто її особливістю є повторюваність засобів досягнення результатів.

Фізичну працю характеризує безпосередня взаємодія людини із засобами праці, її залучення до технологічного процесу.

Розумова праця характеризується інформаційними, логічними, творчими елементами і відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами праці. Ручна праця не потребує техніки, інструментів, приладів.

Умови праці - сукупність чинників, які впливають на працездатність, здоров'я працівника.

Ця категорія охоплює соціально-економічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та соціально-побутові умови. [2, 117]

ВИСНОВКИ

Характер і зміст праці формують ставлення до неї -- історично змінну характеристику трудової діяльності. Ставлення до праці -- це емоційно-вольова настанова особистості на працю, тобто вираження її позиції. Залежно від змісту і характеру праці переважає ставлення до неї, як до засобу, що забезпечує існування, чи як до нагальної життєвої потреби. У першому випадку праця має для людини лише інструментальну цінність, бо виступає як засіб реалізації інших потреб, що можуть перебувати поза самою працею. Наприклад посада, котра дає право доступу до якогось ексклюзивного клубу, а отже, можливість проводити дозвілля з-поміж «сильних світу цього», за побутовою шкалою цінностей може перевищувати цінність самої праці, її фахову привабливість.

Серед цінностей для людини належне місце має займати праця. Це залежить від правильної мотивації та різних чинників праці. Сучасна молодь потребує формування правильних мотивів своєї праці та ставлення до праці взагалі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дворецкая Г.В., Махнорылов В.Г. Социология труда: Уч. Пособие. - К. 1990 - 352 с.

2. Вакуленко С.М. Соціологія праці: Навчальний - методичний посібникю - К: Знання, 2008, - 262 с.

3. Богиня Д. Трудовий менталітет в системі стратегічного розвитку України// Стратегія економічного розвитку України. - 2001. - №7. - С. 42-53.

4. Юрчишин В. Методологічні аспекти реформування відносин власності // Економіка України. - 1993. - №2. - С. 24.

5. Дмитренко Г.А. Механизм мотивации высокопроизводительного труда в рамках системного управления трудовым коллективом. - К.: “Знание” УССР. - 1991. - С.50.

6. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія: Навч. посібник. -- К.: МАУП, 1998. -- 276с.

7. Подольська «Культура і релігія» Онлайн бібліотека

8. www.buklib.net

Фактори формування ставлень до праці [1, 74]