Главная
База знаний "Allbest"
Социология и обществознание
Форми і методи соціальної роботи "Червоного Хреста" в сучасних умовах
Форми і методи соціальної роботи "Червоного Хреста" в сучасних умовах
Сутність соціальної роботи в системі громадського руху. Законодавчо-нормативна база соціальної роботи громадських організацій в Україні. "Червоний Хрест" - складова соціальної роботи в системі громадських рухів. Основні напрямки і форми соціальної роботи.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.11.2012 |
| Размер файла | 194,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Діяльність об'єднання громадян може бути припинена згідно подання органа, який проводив легалізацію або прокурора. Рішенням суду об'єднання громадян може бути примусово розпущене (ліквідується), якщо для цього е відповідні підстави. Закон передбачає кілька підстав для винесення такого рішення. Діяльність об'єднання громадян може бути припинена підставами, які) передбачені ст.32 Закону. Це такі підстави:
- в разі здійснення діяння, передбаченого ст. Закону;
- системного або грубого порушення вимог ст.21 Закону;
- продовження противоправної діяльності після накладання стягнень, передбачених цим Законом;
- зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не називається такою, тобто менше 1000 чоловік.
Рішення суду про припинення діяльності об'єднання громадян не е остаточним. Воно може бути оскаржене сторонами судового процесу, або опротестоване прокурором. Рішення вступає в силу тільки після розгляду скарги в суді 2-ї інстанції. Легалізуючий орган згідно рішення суду вносить відповідний запис в реєстрі політичної партії чи громадської організації і з цього часу таке об'єднання громадян перестає існувати як юридична особа. Більш детально це питання буде висвітлене у відповідних параграфах.
Питання "Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні" урегульоване Постановою Кабінету Міністрів України № 145 від 26.02.1993 р. [37]. Цією постановою Уряду України затверджено однойменне Положення.
Згідно із Положенням така реєстрація здійснюється Міністерством юстиції України, куди подаються відповідні документи, причому статут (положення) і документ, що підтверджує легалізацію громадської організації зарубіжної держави повинні бути легалізовані відповідно до чинного законодавства України та з урахуванням порядку, передбаченого національним законодавством країни громадської організації.
Така заява розглядається у двомісячний термін. За результатами розгляду заяви приймається рішення про реєстрацію структурного осередку або про відмову в його реєстрації. У разі реєстрації заявнику видається свідоцтво про реєстрацію, а дані про це вносяться до реєстру об'єднань громадян, що ведеться Мінюстом.
Мінюст може прийняти рішення про відмову в реєстрації структурного осередку, якщо статутні або інші документи, подані на реєстрацію, суперечать законодавству України. Рішення про відмову в реєстрації в 10-денний термін надсилається заявникові. Про зміни в статутних документах представник громадської організації зарубіжної країни в 5-денний термін повинен письмово повідомити Міністерство юстиції.
Постанова передбачає необхідність внесення грошових виплат за реєстрацію. Від сплати реєстраційного збору звільняються структурні осередки дитячих громадських організацій.
Кошти збору за реєстрацію у розмірі 50 відсотків зараховуються до Державного валютного фонду України. Решта коштів збору, а також кошти за видачу дублікатів свідоцтв про реєстрацію надходять на валютний рахунок Міністерства юстиції України.
Відповідне Положення регламентує процедурні питання, пов'язані з майбутньою реєстрацією осередків неурядових організацій зарубіжних держав в Україні.
Питання про порядок справляння і розміри збору за реєстрацію об'єднань громадян знайшло своє відображення в Постанов Кабінету Міністрів України № 143 від 26 лютого 1991 року "Про порядок справляння і розміри збору за реєстрацію об'єднань громадян" [38], яка була прийнята Урядом України на підставі Закону України "Про об'єднання громадян" і на виконання постанови парламенту про введення його в дію.
Постанова Уряду передбачає перелік тих органів, у бюджет яких перераховуються кошти збору:
а) Державний бюджет України та Державній валютний фонд України кошти збору за реєстрацію всеукраїнських: та міжнародних об'єднань громадян у розмірі 50 відсотків;
б) розрахунковий та валютний рахунки Міністерства юстиції решта коштів за реєстрацію, а також кошти збору за видачу дублікатів свідоцтв про реєстрацію всеукраїнських і міжнародних об'єднань громадян;
в) бюджети органів місцевого самоврядування кошти збору за реєстрацію місцевих об'єднань громадян, видачу дублікатів свідоцтв про їх реєстрацію.
Діюче законодавство наділяє об'єднання громадян досить широкими повноваженнями. Причому такими повноваженнями можуть користуватися тільки зареєстровані об'єднання тільки для здійснення тих цілей і задач, які зафіксовані в їх статутних документах.
Ці права для об'єднань громадян є надзвичайно важливими. Так, з моменту, коли об'єднання набуває права юридичної особи, воно може виступати учасником цивільно-правових відносин, отримувати майнові та немайнові права. Можуть представляти і захищати свої законні інтереси і своїх членів (учасників) в державних і громадських органах, їм дозволяється створювати установи і організації, засоби масової інформації, розповсюджувати інформацію та пропагувати свої ідеї і цілі, вносити пропозиції в органи влади і управління. Важливим правом об'єднання громадян є їх право приймати участь в політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо), отримувати від органів державної влади і управління, а також органів місцевого самоврядування інформацію, яка необхідна їм для реалізації своїх цілей і задач. Дозволяється ідейно, організаційно і матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні.
Окрім цих важливих повноважень, якими об'єднання громадян можуть користуватися незалежно від того, являються вони політичною партією чи громадською організацією, закон надає їм додаткові права. Наприклад, громадські організації мають право для виконання своїх статутних цілей створювати, підприємства, що заборонено політичним партіям.
Важливої є і норма Закону, згідно з якою об'єднання громадян можуть користуватися і іншими правами, передбаченими законом України. А це свідчить про те, що права, якими об'єднання громадян можуть користуватися згідно спеціальних законів, не є вичерпними.
Зареєстровані об'єднання громадян в цілях виконання своїх статутних задач і цілей можуть здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність, яку вони вважають за необхідну. Такі види діяльності можуть бути реалізовані шляхом створення господарських розрахункових установ і організацій, які набувають статусу юридичної особи. Вони мають право також, згідно з діючим законодавством України, створювати підприємства.
Певні обмеження стосовно зайняття господарської та іншої комерційної діяльності установлені відносно політичних партій, ціль створення яких кардинальним чином відрізняється від громадських організацій. Політичним партіям, а також створеним ними установам і організаціям заборонено створювати підприємства і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю. Винятки становлять тільки засоби масової інформації, які політичні партії можуть створювати. Разом з тим, закон дозволяє займатися продажем суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою. Вони можуть проводити фестивалі, свята, виставки, лекції, інші суспільно-політичні заходи.
Якщо об'єднання громадян і створені ними установи і організації скористалися своїм правом і займаються такими видами діяльності, то вони повинні зареєструватися в органах державної податкової інспекції. Зобов'язані вести оперативний і бухгалтерський облік, статистичну звітність, вносити в бюджет платежі в порядку і розмірі, передбаченому законодавством.
Об'єднання громадян можуть мати власність, яка включає в себе фінанси та іншу власність, в тому числі і те, що було пожертвуване їм громадянами. Відношення законодавця відносно можливих пожертвувань об'єднанням громадян неоднозначне. Із тексту Закону не випливає того положення, що відносно громадських організацій установлені які-небудь обмеження, що звичайно означає можливість отримання таких пожертвувань без будь-яких обмежень. Разом з тим, досить жорсткі, але мабуть виправдані, обмеження пред'явлені, до політичних партій України, їх установ і організацій. Згідно із ст.22 Закону їм заборонено прямо або опосередковано отримувати пожертвування від іноземних держав і організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ і організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, які створені на засадах змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих об'єднань громадян та анонімних пожертвувачів.
Політичні партії не мають права отримувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм заборонено також мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них цінності.
Кожного року політичні партії зобов'язані доводити до загального відома свої бюджети шляхом публікації в засобах масової інформації. Громадським об'єднанням така вимога не передбачена.
Діюче законодавство наділяє об'єднання громадян досить широкими повноваженнями. Причому такими повноваженнями можуть користуватися тільки зареєстровані об'єднання тільки для здійснення тих цілей і задач, які зафіксовані в їх статутних документах.
Ці права для об'єднань громадян є надзвичайно важливими. Так, з моменту, коли об'єднання набуває права юридичної особи, воно може виступати учасником цивільно-правових відносин, отримувати майнові та немайнові права. Можуть представляти і захищати свої законні інтереси і своїх членів (учасників) в державних і громадських органах, їм дозволяється створювати установи і організації, засоби масової інформації, розповсюджувати інформацію та пропагувати свої ідеї і цілі, вносити пропозиції в органи влади і управління. Важливим правом об'єднання громадян є їх право приймати участь в політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо), отримувати від органів державної влади і управління, а також органів місцевого самоврядування інформацію, яка необхідна їм для реалізації своїх цілей і задач. Дозволяється ідейно, організаційно і матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні.
Окрім цих важливих повноважень, якими об'єднання громадян можуть користуватися незалежно від того, являються вони політичною партією чи громадською організацією, закон надає їм додаткові права. Наприклад, громадські організації мають право для виконання своїх статутних цілей створювати підприємства, що заборонено політичним партіям.
Важливої є і норма Закону, згідно з якою об'єднання громадян можуть користуватися і іншими правами, передбаченими законом України. А це свідчить про те, що права, якими об'єднання громадян можуть користуватися згідно спеціальних законів, не є вичерпними.
Зареєстровані об'єднання громадян в цілях виконання своїх статутних задач і цілей можуть здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність, яку вони вважають за необхідну. Такі види діяльності можуть бути реалізовані шляхом створення господарських розрахункових установ і організацій, які набувають статусу юридичної особи. Вони мають право також, згідно з діючим законодавством України, створювати підприємства.
Певні обмеження стосовно зайняття господарської та іншої комерційної діяльності установлені відносно політичних партій, ціль створення яких кардинальним чином відрізняється від громадських організацій. Політичним партіям, а також створеним ними установам і організаціям заборонено створювати підприємства і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю. Винятки становлять тільки засоби масової інформації, які політичні партії можуть створювати. Разом з тим, закон дозволяє займатися продажем суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою. Вони можуть проводити фестивалі, свята, виставки, лекції, інші суспільно-політичні заходи.
Якщо об'єднання громадян і створені ними установи і організації скористалися своїм правом і займаються такими видами діяльності, то вони повинні зареєструватися в органах державної податкової інспекції. Зобов'язані вести оперативний і бухгалтерський облік, статистичну звітність, вносити в бюджет платежі в порядку і розмірі, передбаченому законодавством.
Об'єднання громадян можуть мати власність, яка включає в себе фінанси та іншу власність, в тому числі і те, що було пожертвуване їм громадянами. Відношення законодавця відносно можливих пожертвувань об'єднанням громадян неоднозначне. Із тексту Закону не випливає того положення, що відносно громадських організацій установлені які-небудь обмеження, що звичайно означає можливість отримання таких пожертвувань без будь-яких обмежень. Разом з тим, досить жорсткі, але мабуть виправдані, обмеження пред'явлені, до політичних партій України, їх установ і організацій. Згідно із ст.22 Закону їм заборонено прямо або опосередковано отримувати пожертвування від іноземних держав і організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ і організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, які створені на засадах змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих об'єднань громадян та анонімних пожертвувачів.
Політичні партії не мають права отримувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм заборонено також мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них цінності.
Кожного року політичні партії зобов'язані доводити до загального відома свої бюджети шляхом публікації в засобах масової інформації. Громадським об'єднанням така вимога не передбачена.
За діяльністю об'єднань громадян держава здійснює державний контроль. Здійснюють цей контроль такі органи: органи, які здійснюють легалізацію об'єднань громадян; органи прокуратури; фінансові органи; органи державної податкової інспекції; суд. Кожний із цих органів здійснює контроль в межах своїх повноважень, згідно діючого в Україні законодавства:
а) органи, які здійснюють легалізацію об'єднань громадян - Міністерство юстиції України і органи місцевої виконавчої влади. Вони здійснюють контроль за дотриманням об'єднаннями громадян їх статутних положень. Мають повноваження бути присутніми на тих заходах, які проводять об'єднання громадян, отримувати пояснення, вимагати необхідні документи і таке інше;
б) органи прокуратури - здійснюють нагляд за виконанням і дотриманням законності. В разі порушення законодавства прокурори окрім винесення застереження про недопустимість порушення законодавства, можуть звертатися в державні органи, які мають право застосувати стягнення з відповідною вимогою. Наприклад, до суду з питанням про накладення стягнення;
в) органи державної податкової інспекції - вони здійснюють державний контроль за своєчасними і правильними виплатами податків до бюджету;
г) органи фінансового контролю - здійснюють контроль за джерелами і розмірами доходів і витрат об'єднань громадян, зобов'язуючи їх щорічно подавати в фінансові органи декларації про свої доходи і витрати.
Підвищені вимоги закон пред'являє до політичних партій. Так, в разі, якщо пожертвування, які вони отримали на свою діяльність, перевищують розмір, який установлюється Верховною Радою України, то в газеті "Голос України" публікуються списки таких осіб. Ці публікації здійснюються на підставі фінансових декларацій і щорічно.
Спеціальна комісія Верховної Ради, до складу якої входять народні депутати - представники всіх політичних партій, які представлені в парламенті, розглядають фінансову діяльність політичних партій за минулий рік. Свій висновок вона доводить до відома Верховної Ради України на пленарному засіданні парламенту.
Якщо буде встановлено порушення фінансової дисципліни політичною партією, то вона повинна бути притягнута до юридичної відповідальності і до неї може бути застосовано одне із стягнень, передбачене ст.28 Закону "Про об'єднання громадян". Крім того незаконні надходження вилучаються в безперечному порядку та зараховуються до державного бюджету.
Відповідальність за порушення законодавства про об'єднання громадян, особливості притягнення до відповідальності
За порушення законодавства України до юридичної відповідальності можуть бути притягнуті як об'єднання громадян, так і посадові особи і громадяни. Об'єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про об'єднання громадян. До них може бути застосовано одне із стягнень, закріплених в ст.28 Закону. Відповідальність може бути передбачена і іншими законодавчими актами України.
Посадові особи легалізуючих актів об'єднань громадян і громадяни за порушення законодавства про об'єднання громадян можуть бути притягнуті до дисциплінарної і цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності.
Звертав на себе увагу той факт, що, незважаючи на наявність вимог Закону, випадки притягнення посадових осіб до відповідальності е досить рідкими, про що свідчить відповідна статистика. Досить рідкими є випадки притягнення до відповідальності і об'єднань громадян.
Види стягнень за порушення законодавства про об'єднання громадян
За порушення даного законодавства об'єднання громадян несуть юридичну відповідальність і до них можуть бути застосовані адміністративні стягнення, а також застосовані конституційно-правові санкції.
До числа адміністративних стягнень відносяться:
а) попередження - воно повинно бути винесено в письмовій формі. Відноситься до числа найбільш м'яких видів покарання. Застосовується органом, який проводив легалізацію об'єднання громадян і при умові, що допущене об'єднанням громадян правопорушення не передбачає обов'язкового застосування іншого виду стягнення;
б) штраф - застосовується у випадках грубого та систематичного здійснення правопорушення. Штраф накладається в судовому порядку по поданню легалізуючого органу або прокурора.
Конституційно-правові стягнення:
а) тимчасова заборона (припинення) окремих видів діяльності;
б) тимчасова заборона (призупинення) діяльності;
в) примусовий розпуск (ліквідація).
У випадку порушення об'єднанням громадян діючого законодавства України, в цілях припинення його незаконної діяльності до такого об'єднання можуть бути застосовані стягнення, передбачені ст.31 Закону. Дана стаття передбачає 2 види стягнення:
а) тимчасова заборона (призупинення) окремих видів діяльності. Вона може здійснюватися шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів - зборів, мітингів, демонстрацій, походів тощо. Тимчасово може бути припинена видавнича діяльність, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями і т. ін.;
б) тимчасова заборона (призупинення) всієї діяльності. Цей вид стягнення являє собою тимчасове повне припинення діяльності об'єднання громадян.
Рішення про накладення вказаних вище стягнень може прийняти суд по місцю знаходження об'єднання громадян, на строк до 3 місяців на основі подання легалізуючого органу або прокурора.
За поданням органу, який звертався до суду відносно тимчасової заборони окремих видів чи всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей строк, але саме стягнення не може перевищувати 6 місяців.
В Законі міститься важлива норма, згідно з якою суд може в повному обсязі поновити діяльність об'єднання громадян, якщо будуть усунуті ті причини, які послужили підставою для тимчасової заборони. Звертатися до суду з такою заявою може тільки те об'єднання громадян, яке притягувалося до юридичної відповідальності.
Об'єднання громадян можуть бути примусово розпущені (ліквідовані) згідно з рішенням судових органів. Порушити справу в суді відносно покладання такого виду стягнення може легалізуючий орган або прокурор. Закон допускає можливість застосування такого стягнення в таких випадках:
а) за здійснення дій, передбачених ст.4 чинного Закону (наприклад, в разі пропаганди війни, насилля або жорстокості, фашизму і неофашизму);
б) систематичного або грубого порушення вимог ст.22 даного Закону (наприклад, політична партія отримала від анонімних пожертвувачів гроші або інше пожертвування);
в) продовження противоправної діяльності після застосування стягнень, передбачених цим Законом;
г) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона такою не признається - тобто стало менше 1 тисячі чоловік.
Рішення суду може бути оскаржене в касаційному порядку або опротестоване прокурором. З моменту вступу рішення в законну силу, об'єднання громадян втрачає статус юридичної особи.
Об'єднання громадян можуть вступати у відносини і підтримувати зв'язки з об'єднаннями громадян інших країн. Що стосується політичних партій України, то вони мають право створювати або вступати в міжнародні спілки, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координуючих центральних органів.
Громадські організації отримали більш широкі можливості в сфері міжнародних зв'язків. Вони, а також їх спілки у відповідності зі своїми статутами можуть не тільки створювати або вступати в міжнародні громадські (неурядові) організації, але і створювати міжнародні спілки об'єднань громадян, підтримувати прямі міжнародні контакти і зв'язки, заключати відповідні угоди, їм не заборонено приймати участь в здійсненні різних заходів при умові, що вони не суперечать міжнародним зобов'язанням України.
У відповідності із законодавством про об'єднання громадян та іншими законодавчими актами України на території України можуть діяти міжнародні громадські організації. Це можуть бути як самі міжнародні організації так і їх філії, відділення, представництва, а також інші структурні осередки громадських (неурядових) організацій іноземних держав.
Закон регулює і статус легалізованих громадських організацій України, які виступили засновником, або стали членом міжнародної організації чи іншим шляхом розповсюдили свою діяльність на територію іноземної держави. Така громадська організація зобов'язана змінити свій правовий статус на міжнародний, для чого їй потрібно в місячний термін подати в Міністерство юстиції України відповідні документи. Практика свідчить про те, що в Україні діє досить багато таких організацій. До них слід віднести Червоний Хрест і Полумісяць, Рух "зелених", "Грінпіс" та інші.
Аналіз діючого законодавства свідчить про те, що норми українського законодавства в цілому відповідають високим міжнародним стандартам прав людини. Разом з тим, ще далеко не всі можливості поточного законодавства використані для більш результативного впливу на політично-правові процеси в цілому і на розвиток конституційного права громадян України в процесі створення і участі в своїх об'єднаннях.
Отже, формування демократичного законодавства про об'єднання громадян безпосередньо пов'язано із забезпеченням конституційних політичних прав і свобод громадян, становленням конституційного ладу, де права і свободи людини і громадянина будуть визначати функції і задачі державних органів. Тому для побудови в Україні правової демократичної Держави, взаємовідносин між державою і об'єднаннями громадян подальше вдосконалення відповідного законодавства має вирішальне значення.
1.3 "Червоний Хрест" - складова соціальної роботи в системі громадських рухів
Вперше ідея надання неупередженої допомоги людям, постраждалим в ході військових дій була реалізована швейцарським бізнесменом і гуманістом Анрі Дюнаном в 1859 році. Тоді їм був організований загін добровольців, які допомагали жертвам битви при Сольферіно (Північна Італія), де брало участь близько 160 тис. франко-італійських солдатів і стільки ж австрійських. Дюнану вдалося врятувати багатьох поранених, для яких він знайшов їжу, воду та догляд.
Необхідність створення такого загону стала очевидна йому по приїзді в Кастільйоне, де він виявляє велику кількість поранених, які залишилися без необхідної їм допомоги. Причина цього крилася в тому, що чисельність медико-санітарної служби в ті часи була вкрай недостатня для надання допомоги всім нужденним. Фактично, солдати, які втратили можливість боротися через отримані рани опинялися кинутими напризволяще.
Побачене в Кастільйоне сильно вразило Анрі Дюнана і він описує побачене і формулює свої пропозиції в книзі "Спогади про Сольферіно". У цій книзі він пропонує створити в кожній країні добровільні товариства, які в період військових дій взяли б на себе обов'язок по наданню допомоги солдатам, пораненим в боях, допомагаючи штатному медичному персоналу воюючих армій. Створення таких товариств, на думку Дюнана, повинно проводитись в мирний час.
Ця ідея знайшла відгук у всьому світі і в 1863 році Дюнан, знайшовши однодумців, створює комітет. Спочатку цей комітет складається лише з п'яти швейцарських громадян, які проживають в Женеві. Однак, це не стало перешкодою на шляху створення плану, згідно з яким у багатьох країнах повинні були бути створені Товариства допомоги пораненим. На думку членів цього комітету, поранені, військові лікарі, медичні візки, військово-польові госпіталі не піддавалися нападу або обстрілу. У результаті для вирішення цієї проблеми знайдено лише одне вірне рішення: домовитися про введення певного розпізнавального знака, спільного для всіх армій. Ця емблема буде відрізняти всіх тих, хто, перебуваючи в лавах збройних сил, не бере ніякої участі у військових діях і, отже, не може бути підданою нападу.
Для реалізації задуманого, Дюнан розсилає листи всім володарям Європи з запрошенням їх на Міжнародну Женевську конференцію, щоб уряди різних країн взяли на себе відповідні взаємні зобов'язання, підписавши договір. Він зустрічається з главами держав та військовими міністрами. На конференції підписано безпрецедентний на ті часи документ. Його положення свідчать, що у всіх державах повинні бути організовані відповідні товариства. В обов'язки членів цих товариств буде входити надання допомоги пораненим на полях битв. Крім того, відмінним знаком членів цих товариств, що демонструють їх нейтралітет у бойових діях, приймається червоний хрест на білому тлі. (Видозмінений швейцарський прапор). Комітет п'яти був перетворений в Міжнародний комітет Червоного Хреста, в завдання якого входила координація діяльності благодійних груп.
День, коли був підписаний цей документ, вважається днем народження Червоного Хреста, - це 29 жовтня 1863р. Менш ніж за рік з'явилося на світ 10 нових товариств допомоги пораненим. Важливим завданням на той час було підписання договору про нейтралітет товариств допомоги пораненим. Це угода, що іменується також Женевською конвенцією 1864 р., гарантувала нейтралітет медичного персоналу та обладнання і офіційно приймала червоний хрест як розпізнавальний знак. Більшість держав з часом визнали положення цієї та інших конвенцій.
На сьогоднішній день це положення закріплено у статті 19 і звучить наступним чином: "Постійні санітарні установи і рухомі санітарні формування медичної служби не можуть ні за яких обставин бути піддані нападу, але будуть повсякчас користуватися заступництвом та охороною сторін, що перебувають у конфлікті. Потрапивши під владу супротивної сторони, вони зможуть продовжувати функціонувати до тих пір, поки держава, що захопила їх, не забезпечить сама необхідного догляду за пораненими та хворими, що знаходяться в цих установах і формуваннях" [14]. Таким чином, установи, що мають відмітний знак у вигляді червоного хреста на білому тлі (або Червоного Півмісяця або Червоного Лева і Сонця [6]), а також особи, що мають такий же знак меншого розміру (наприклад, у вигляді нарукавної пов'язки) визнавалися нейтральними і могли надавати необхідну допомогу особам з числа воюючих.
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста був створений, щоб допомагати жертвам збройних конфліктів. Основоположними принципами роботи цієї гуманітарної організації були: гуманність, незалежність, неупередженість, нейтральність, єдність, добровільність, універсальність.
Всі ці принципи забезпечують головну мету діяльності Товариства - надати допомогу потребує в ній, полегшити страждання людей, що опинилися в біді.
У рік свого заснування (1864) Міжнародний Червоний Хрест приступив до своєї діяльності, надаючи допомогу пораненим в ході датсько-прусського конфлікту. За короткий час в багатьох країнах були створені національні товариства Червоного Хреста, які в 1919 році об'єдналися в Лігу товариств Червоного Хреста. Перше серйозне випробування Червоний Хрест отримав в період з 1914 року по 1919 рік, під час Першої світової війни під час якої було взято на облік 7 млн. полонених, встановлена ??доля кількох сотень тисяч безвісти зниклих. У табори було відправлено більше 2 млн. посилок; співробітники Червоного Хреста стежили за дотриманням вимог Гаазької мирної конференції 1907р. про утримання військовополонених. Хоча представники Червоного Хреста не могли відвідувати табори вільно, вони часто отримували на це дозвіл.
Контроль з боку Червоного Хреста привів до значного поліпшення становища військовополонених, переговори про репатріацію дозволили багатьом з них повернутися додому. За свою діяльність в 1917 році Міжнародному Червоному Хресту була присуджена Нобелівська премія миру, єдина за цей період.
Після закінчення війни співробітники Червоного Хреста надавали допомогу біженцям військового часу і військовополоненим при їх поверненні додому. Крім того, були вдосконалені положення, раніше прийнятих конвенцій. У результаті в 1929 році була прийнята 3 Женевська конвенція, положення якої розширювали дії положень перших двох конвенцій (2 Женевська конвенція була прийнята в 1906 році.) та поширювали свою дію на всіх осіб, не дивлячись на громадянство. Завдяки зусиллям Червоного Хреста, ця конвенція була ратифікована всіма країнами світу, за винятком СРСР і Японії.
Крім того, Міжнародний Комітет Червоного Хреста в період з 1935 року по 1939 рік прагнув полегшити долю постраждалих під час італо-ефіопської війни та громадянської війни в Іспанії.
З початком другої світової війни в 1939 р. при Міжнародному Комітеті Червоного Хреста було організовано центральне агентство у справах військовополонених. Більше 3 тис. добровольців обробляли 200 тис. поштових відправлень в день. За допомогою Міжнародного Комітету Червоного Хреста полоненим було відправлено понад 34 млн. посилок і більше 1,3 млн. книг. Це ж агентство спостерігало за умовами утримання в таборах для військовополонених, в тому числі і японських, незважаючи на те, що ця країна не ратифікувала Конвенції 1929 р.
Об'єднана комісія Міжнародного Комітету Червоного Хреста та Ліги товариств Червоного Хреста надавала допомогу і населенню країн, що постраждали від війни. Хоча нацистський уряд не схвалював допомогу євреям, що піддавалися гонінням у Німеччині, Червоний Хрест доставляв продукти, одяг і медикаменти до деяких концентраційних таборів. Червоний Хрест виступив на захист більш ніж 30 тис. євреїв, багатьом з них вдалося врятуватися. Червоний Хрест отримав доступ до німецьких концентраційних таборів ще в 1935 році, але, незважаючи на це та на володіння безпрецедентними відомостями про нацистський план знищення євреїв, керівництво Червоного Хреста в Женеві не оприлюднило те, що знало, і не висловило ніяких публічних протестів. Це пов'язано з тим, що Міжнародний Червоний Хрест дотримується політики нерозголошення.
Після закінчення Другої Світової війни МКЧХ допоміг повернутися на батьківщину мільйонам інтернованих та військовополонених. Репатріантам видавався документ Червоного Хреста, який заміняв паспорт. За діяльність в роки війни Міжнародному Комітету Червоного Хреста в 1945 році була присуджена друга Нобелівська премія.
Враховуючи, що у Другій Світовій війні постраждала велика кількість цивільних, осіб що не брали участі у військових діях, узагальнюючи отриманий досвід, 12 серпня 1949 року Червона Хрестом була створена 4 Женевська конвенція в якій встановлювалися жорсткі правила і стандарти захисту цивільного населення, як у зоні військових дій, так і на окупованих територіях. Так за вищевказаною конвенцією заборонялися військові злочини. Це знайшло відображення в частині 1 статті 3 Конвенції:". особи, які безпосередньо не беруть участі у військових діях, включаючи тих осіб зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тих, які перестали приймати участь у військових діях внаслідок хвороби, поранення, затримання або з якоїсь іншої причини, повинні за всіх обставин користуватися гуманним зверненням без будь-якої дискримінації з причин раси, кольору шкіри, релігії чи віри, статі, походження чи майнового стану або будь-яких інших аналогічних критеріїв. З цією метою забороняються і завжди і всюди будуть заборонятися наступні дії щодо вищевказаних осіб: посягання на життя і фізичну недоторканність, зокрема різні види вбивства, каліцтва, жорстоке поводження, тортури і катування; взяття заручників; посягання на людську гідність, зокрема образливе і принижує звернення; засудження і застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного належним чином заснованим судом, за наявності судових гарантій, визнаних необхідними цивілізованими націями " [10].
Надалі діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста була пов'язана з багатьма локальними конфліктами, в тому числі міжнародного характеру, що відбувалися в різних регіонах. Це війна в Кореї, і Суецька криза, угорське повстання 1956 року, і багато інших. Не було ні одного випадку, коли при збройному конфлікті Червоний Хрест не прийшов на допомогу людям. Його представники відвідали мільйони військовополонених під час двох світових воєн і передали їм повідомлення і посилки Червоного Хреста, його агентства з розшуку допомогли возз'єднатися сотням тисяч сімей біженців; його делегати були свідками всіх великих збройних конфліктів починаючи з 1864 року.
В даний час МКЧХ має представництва в більш ніж п'ятдесяти країнах, трохи менше половини яких знаходяться в Африці. Річний бюджет організації понад 550 мільйонів доларів, більша частина яких надходить від урядів, в основному зі Сполучених Штатів, країн Європейського Союзу, Скандинавських країн і Швейцарії. Виконавчий комітет повністю складається з громадян Швейцарії, більшість представників в інших країнах - також швейцарці, хоча зараз з'явилася тенденція приймати на роботу і громадян інших країн.
Представники МКЧХ, більш відомі як "делегати", здійснюють свою практичну роботу спільно з національними комітетами Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, більшість їх місцевих працівників є громадянами тієї країни, де працює представництво.
Міжнародне Товариство Червоного Хреста - організація, яка у своїй діяльності найсуворіше керується писаним законом, і закон цей називається Женевськими Конвенціями, з усіма їх статтями і пунктам статей. Ця пристрасть до букви закону надає роботі МКЧХ точність і дисциплінованість, але деякі інші гуманітарні організації (наприклад, "Лікарі без кордонів") критикують Міжнародний Червоний Хрест за надмірну обережність, нейтральність законника. Можливо це пов'язано з ще і з тим, що офіційно його представники дистанціюються від інших неурядових організацій, що працюють у тій же області, і від ООН. Наприклад, в ході війни в Боснії вони всіляко намагалися відмежовувати свою діяльність від дій агентств ООН, відмовляючись супроводжувати колони миротворців ООН, оскільки це могло б скомпрометувати їх нейтралітет.
Червоний Хрест відіграє центральну роль у кампаніях по гуманізації військових дій, наприклад кампанії по забороні засліплюючої лазерної зброї і наземних протипіхотних мін [26].
Можна з упевненістю стверджувати, що першим у зону будь-якого конфлікту, а також лиха з пропозицією допомоги приходять представники саме цієї організації. Такі дії реалізують негласний принцип роботи МКЧХ: "Прийти першим, піти останнім". Найчастіше представники Червоного Хреста залишаються в зоні конфлікту навіть тоді, коли всі інші місії ООН виведені [31].
Саме це дозволяє МКЧХ зберегти своє особливе положення у все більш тісному від конкурентів галузі міжнародної гуманітарної допомоги. Але іноді Міжнародний Червоний Хрест жорстоко розплачується за своє перебування в зоні збройного конфлікту. Відомі випадки, коли його співробітників вбивали або викрадали. Але, незважаючи на це, МКЧХ відмовляється від збройної охорони своїх співробітників, госпіталів і супроводу колон, демонструючи, тим самим, свою готовність надати допомогу будь-якому звернувся за нею і свою незалежність від яких би то не було державних структур.
Таким чином, Міжнародний Комітет Червоного Хреста протягом усього свого існування, з моменту створення і до наших днів, здійснює діяльність з надання допомоги жертвам різних конфліктів. Починаючи з практичної діяльності, тобто безпосередньо лікування постраждалих, доставки продуктів і медикаментів тощо і закінчуючи теоретичними розробками документів, що мають міжнародне значення, а також прийняттям заходів щодо обмеження розповсюдження зброї, що заподіює зайвих страждань, і нелюдських методів ведення воєн.
Товариство Червоного Хреста України є неприбутковою, всеукраїнською, добровільною, громадською, гуманітарною організацією, діяльність якої ґрунтується на Женевських конвенціях ратифікованих Україною 8 липня 1954 року, а також Додаткових протоколах до них.
Свою діяльність Червоний Хрест в Україні розпочав під час Першої світової війни у Києві 18 квітня 1918 року. За ініціативи Маріїнської громади сестер милосердя Червоного Хреста, яка з 1878 року надавала благодійну медичну допомогу нужденним Києва 15-18 квітня відбувся І З'їзд Товариства Червоного Хреста України.
Серед першочергових завдань, які постали перед Товариством, була допомога біженцям та військовополоненим, турбота про інвалідів і дітей-сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, госпіталів і харчувальних пунктів. Червоний Хрест мав у своєму розпорядженні два хірургічних і п'ять протиепідемічних шпиталів у Києві, польові шпиталі у Бердичеві, Сарнах, Рівному, Радзівілові, Проскурові, Bолочиську, Черкасах, Коростені, Жмеринці, Козятині, Ярмолинцях, два протиепідемічні шпиталі в Конотопі й Одеській евакуаційний шпиталь. Одним із найважливіших завдань тоді була визначена реевакуація військовополонених усіх армій, що воювали в Україні. Після встановлення 1918 року майже на всій території Радянської влади починає діяти радянський Український Червоний Хрест.
Український Червоний Хрест продовжував діяти і у міжвоєнний період. За ініціативою активістів товариства були збудовані громадські пральні та лазні, засновані та обладнані фельдшерсько-акушерські пункти, аптеки та магазини санітарної гігієни. Незабаром при ньому створено 18 рухомих санітарних загонів, 60 пунктів харчування. Для боротьби з епідемією висипного тифу Український Червоний Хрест створив лікувальні пункти на тисячі місць. Під час голоду 1921-23 років Товариство організувало сотні безкоштовних їдалень, наддало селянам мільйони продовольчих пайків. На початку 1930-х років Червоний Хрест України мав у своїй власності 119 медичних, 206 профілактичних та дитячих закладів, четверту частину всіх протитуберкульозних диспансерів, 36 оздоровчих установ, 800 лазень, 300 фельдшерсько-акушерських пунктів, 400 аптек і магазинів санітарії та гігієни. Особлива увага приділялась заснуванню загонів санітарної авіації, кваліфікованій підготовці сестер милосердя, санітарних дружинниць та інструкторів. Саме в цей час всюди розгорнулося навчання населення у гуртках першої допомоги.
В роки Великої Вітчизняної війни Товариство підготувало і направило на фронт понад 100 тисяч медичних сестер, саніструкторів та сандружинниць. Завдяки своєчасній та кваліфікованій медичній допомозі вдалося повернути у бойові частини більше половини поранених. Медичні сестри рятували бійців на полі бою, не зважаючи на те, до якої армії вони належать. Tак вони виконували не тільки свій обов'язок медичного працівника, а й проявляли милосердя до ворога. Подвигами уславили себе й Червоний Хрест тисячі дівчат та жінок, які в лихоліття, закінчивши курси медсестер і санінструкторів, добровільно пішли на фронт - туди, де свистіли кулі, рвали землю снаряди, де лилася кров і страждали люди. У радянському тилу осередки Червоного Хреста України значну увагу приділили не лише підготовці санітарних інструкторів та медсестер, але й збиранню крові для забезпечення нею шпиталів. Перший донорський пункт був відкритий у червні 1941 року в Києві на вулиці Виноградній. Саме Червоний Хрест тоді став ініціатором безоплатного донорства, що дає змогу медичним закладам оперативно надавати допомогу в екстремальних ситуаціях і в наші дні. У повоєнні роки для Червоного Хреста важливе значення мало подальше зміцнення зв'язків та співпраці з органами й установами здоров'я та залучення широких мас до участі в заходах щодо ліквідації санітарних наслідків війни.
26 квітня 1986 року Чорнобильська катастрофа стала новою перевіркою Українського Червоного Хреста на дієздатність та милосердя. Співробітники Червоного Хреста розселяли десятки мешканців Прип'яті, проводили обходи, аби знайти для переселенців тимчасові помешкання. Були складені списки евакуйованих і таких що прийшли самі. Евакуйованим надавалася грошова та медична допомога, для обслуговування мешканців забруднених районів було виділено 213 сестер милосердя. За ініціативою Червоного Хреста України в 1990 році починає діяти комплексна Чорнобильська програма, у рамках якої проведено більш як 240 тисяч дозиметричних обстежень у 70 населених пунктах. У Житомирській та Рівненській областях успішно діють пересувні діагностичні лабораторії Українського Червоного Хреста, за допомогою яких щороку обстежується до 30 тисяч жителів із радіаційно забруднених районів.
Сьогодні в лавах Червоного Хреста України понад 6,3 мільйони прихильників та активістів. Патронажна служба Червоного Хреста нараховує понад 3200 високо кваліфікованих сестер милосердя. До складу Національного товариства входять 657 міських та районних організацій і майже 39000 первинних осередків. Товариство Червоного Хреста реалізовує понад 40 проектів і різноманітних програм на всій території України, які фінансуються за рахунок публічних пожертв та угод про партнерство. Щороку обслуговується понад 105 тисяч самотніх хворих похилого віку, майже 23 тисячі інвалідів війни та праці, більше ніж 25 тисяч учасників Великої Вітчизняної війни, понад 8 тисяч інвалідів дитинства.
Товариство реалізує:
– медико-соціальна підтримка малозахищених верств населення (інваліди, самотні хворі люди похилого віку, безпритульні, діти-сироти, біженці, багатодітні сім'ї);
Міжнародна Чорнобильська програма;
надання допомоги людям похилого віку;
програма готовності і організацій Червоного Хреста до надання допомоги при надзвичайних ситуаціях;
розвиток волонтерського та молодіжного рухів;
молодь Червоного Хреста проти туберкульозу і ВІЛ/СНІДу;
робота служби розшуку;
поширення знань про ідеали у та принципи Червоного Хреста;
– міжнародне гуманітарне право.
За ініціативи Червоного Хреста Верховна Рада України прийняла Закон про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, який вступив у силу в серпні 1999 року. Товариство Червоного Хреста України завжди надає підтримку при надзвичайних ситуаціях та стихійних лихах.
Товариство Червоного Хреста України проводить різноманітні гуманітарні програми, основними з яких є медико-соціальна допомога, профілактика ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, Міжнародна Чорнобильська програма, заохочення донорського руху.
Товариство Червоного Хреста України здійснює практичні заходи щодо з'ясування долі членів роз'єднаних родин, розшуку документів, з'ясування стану могил, забезпечує підтримку через послання Червоного Хреста.
Товариство Червоного Хреста України підтримує розвиток молодіжного руху в рамках своєї діяльності. Стаючи волонтерами Товариства Червоного Хреста України молодь отримує необхідні знання та навички а також виховується в світлі ідеалів гуманізму.
Товариство Червоного Хреста України протидіє торгівлі людьми та виховує ідеали гуманізму та толерантності в суспільстві шляхом популяризації гуманітарних цінностей, основ Міжнародного Гуманітарного права, впровадження кампаній зі зменшення стигми та дискримінації уразливих верств населення.
Товариством з 1997 видається часопис - Вісник Червоного Хреста України. Часопис виходить за сприяння Регіональної делегації Міжнародного Комітету Червоного Хреста.
Отже, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, будучи створеним в середині XIX століття продовжує функціонувати до цих пір згідно тим принципам, які була закладені при його створенні. Цю діяльність важко переоцінити, оскільки завдяки їй були врятовані мільйони людських життів. Незважаючи на труднощі з якими доводиться стикатися працівникам Червоного Хреста у своїй діяльності вони самовіддано приходять туди, де люди чекають допомоги. Але допомога постраждалим - не єдина мета Червоного Хреста. Надаючи підтримку, він служить не менш важливому завданню: відстояти під час війни ідею солідарності людей та поваги до людської гідності, коли реальні чи уявні потреби війни відсувають моральні цінності на другий план. За довгі роки роботи Червоний Хрест накопичив унікальний досвід роботи і став справжньою найбільшою в світі гуманітарною організацією. Тісна співпраця між регіональними організаціями дозволяє швидко і ефективно реагувати на проблемні ситуації, що виникають в усьому світу.
Товариство Червоного Хреста України від початку ХХ століття і до наших днів активно діє у складі Міжнародного руху. Воно відразу ж взяло на себе благородну місію утвердження принципів гуманності, захисту життя людини, попередження та полегшення людських страждань, насамперед під час збройного конфлікту, стихійного лиха, аварій та катастроф, надання допомоги медичній ї службі Збройних Сил та органам охорони здоров'я.
Розділ 2. Форми і методи соціальної роботи Червоного Хреста в сучасних умовах
2.1 Організаційна структура Червоного Хреста
Міжнародний Комітет Червоного Хреста управляється Асамблеєю Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) (вища інстанція), Радою Асамблеї (орган Асамблеї, що діє на постійній основі від її імені) і Дирекцією МКЧХ (виконавчий орган організації). Президент Міжнародного Комітету Червоного Хреста Якоб Келленбергер - доктор Цюріхського університету і колишній міністр закордонних справ Швейцарії, одночасно очолює Раду Асамблеї й саму Асамблею [64].
Асамблея Міжнародного Комітету Червоного Хреста здійснює основний контроль за діяльністю Червоного Хреста, розробляє доктрину МКЧХ, його основні цілі, організаційну стратегію і визначає ключові напрями діяльності цієї організації. Асамблея також приймає бюджет МКЧХ та здійснює контроль за його виконанням. Асамблея складається з членів МКЧХ (Members of the ICRC) і, по суті, представляє з себе колегіальний орган прийняття рішень. Президент Асамблеї і два віце-президента є, відповідно, президентом і віце-президентами МКЧХ. Іноді Асамблея делегує деякі зі своїх повноважень Раді Асамблеї [64].
Рада Асамблеї МКЧХ складається з п'яти членів, безпосередньо обираються Асамблеєю. Президент МКЧХ також очолює і сама Рада Асамблеї. Рада забезпечує повсякденне функціонування Асамблеї, розробляє основні стратегічні напрямки діяльності МКЧХ: бюджетну, інформаційну і кадрову політику Червоного Хреста, зв'язок з громадськістю, підтримка контактів між Дирекцією та Асамблеєю.
Дирекція МКЧХ, що є виконавчим органом МКЧХ, несе відповідальність за реалізацію основних завдань та проведення в життя організаційної стратегії, в тому вигляді як її визначають Асамблея і Рада Асамблеї. Дирекція також відповідає за ефективність роботи адміністрації Червоного Хреста. Вона призначається Асамблеєю і складається з генерального директора (Анжело Гнедінгер) і п'яти директорів (директора з операційної підтримки, проведення місій, з кадрів, з інформації і зв'язку з громадськістю, за міжнародним правом та співробітництва).
Міжнародна конференція Червоного Хреста - вищий дорадчий орган Червоного Хреста. У перший раз пройшла в Парижі в 1867. З тих пір вона проводиться регулярно, раз на чотири роки. У її роботі беруть участь представники національних організацій Червоного Хреста, МКЧХ, Міжнародної федерації Червоного Хреста і Червоного півмісяця, а також делегації країн, що підписали основні Женевські конвенції. Міжнародна федерація національних товариств Червоного Хреста, створених в 178 країнах і МКЧХ є складовими Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця МКЧХ. МКЧХ та Федерація керуються ідентичними принципами, будучи одночасно з цим, незалежними організаціями. Національні товариства Червоного Хреста є автономними організаціями. Слід, однак, відзначити, що частина їх повноважень делегується урядами відповідних країн. У своїй діяльності національні товариства керуються своїми статутами (що базуються на основних принципах МКЧХ) і національним законодавством при вирішенні насущних завдань, таких як: надання гуманітарної допомоги, розробка та впровадження освітніх програм, допомога у сфері охорони здоров'я.
Товариство Червоного Хреста проводило активну гуманітарну політику: у роки громадянської війни у нього були свої шпиталі й протиепідемічні загони, за радянських часів Червоний Хрест побудував на свої гроші піонерський табір "Артек" [65]. У 1919 національні товариства Червоного Хреста організували Лігу товариств Червоного Хреста (пізніше - Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця) для розробки програми взаємодопомоги та розвитку в мирний час. Допомога новим національним товариствам Червоного Хреста, розширення сфери діяльності національних організацій та координація їх зусиль для подолання масштабних стихійних лих входять до числа головних завдань Ліги. Постійний секретаріат Ліги знаходиться в Женеві, сама Ліга, що міститься на добровільні пожертвування, включає понад 100 національних товариств з загальною кількістю членів більше 108 мільйонів чоловік. На даний момент об'єднання МКЧХ, Ліги товариств Червоного Хреста і національних товариств позначається як Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
Законодавча база. Женевські конвенції та Статути Міжнародного Комітету Червоного Хреста, прийнятий 24 червня 1998 на Асамблеї МКЧХ є юридичною основою, що визначає діяльність руху. Статути, що складаються з 18 статей, визначають місію Червоного Хреста, нову організаційну структуру, контроль за витратою коштів та управлінням власністю, бюджет МКЧХ, питання членства в Червоному Хресті і взаємини цієї організації з урядовими та неурядовими організаціями. Статути також підкреслюють той факт, що МКЧХ є одним з основних захисників верховенства міжнародного права.
Подобные документы
Соціальна робота належить до професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільства і його громадян. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві. Напрямки соціальної роботи. Світовий досвід соціальної роботи.
реферат [19,0 K], добавлен 18.08.2008Розгляд поняття, сутності та особливостей проблеми сімейних конфліктів. Характеристика сучасних сімейних стосунків. Ознайомлення зі змістом соціальної роботи з конфліктними сім'ями. Форми та методи соціальної роботи, основи використання технологій.
дипломная работа [58,5 K], добавлен 19.08.2014Сутність методів і їх роль в практиці соціальної роботи. Вибір підходу до процесу соціальної роботи. Огляд способів, які застосовуються для збирання, обробки соціологічних даних у межах соціальної роботи. Типи взаємодії соціального працівника з клієнтами.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 29.03.2014Інститут сім'ї в контексті соціології. Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві, що трансформується. Специфіка соціальної роботи з сім’єю. Роль центру соціальної служби у підтримці сімей. Особливості соціальної роботи з сім’єю закордоном.
курсовая работа [73,4 K], добавлен 09.09.2014Суть і зміст соціальної роботи з сім'єю, основні завдання такої роботи на сучасному етапі. Загальний огляд технології соціальної роботи з сім'єю високого соціального ризику в умовах дитячої поліклініки. Аналіз технології попередження проблем у сім'ї.
курсовая работа [56,5 K], добавлен 05.01.2011Зародження соціальної роботи ях фаху в індустріально розвинутих суспільствах на початку XX ст. Проблеми періодизації історії соціальної роботи. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності. Соціальна діяльність Нового часу.
реферат [23,2 K], добавлен 18.08.2008Організація соціальної роботи в Україні на початку XX ст. на професійних засадах: британська й американська моделі. Українська соціальна робота в радянській системі. Соціальна робота як самостійна профдіяльність. Сучасні умови соціальної роботи.
реферат [20,1 K], добавлен 18.08.2008Система методів і форм соціальної роботи з різними групами клієнтів являє собою специфічний інструментарій науково-практичних знань фахівців. Проблеми методології соціальної роботи. Процес, методи, властивості і технології роботи соціального працівника.
реферат [22,1 K], добавлен 18.08.2008Методологічні основи дослідження основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами. Сутність, значення, специфіка та провідні напрямки організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами. Організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів.
дипломная работа [48,8 K], добавлен 12.08.2010Механізми правового регулювання фахової діяльності соціальних служб і фахівців соціальної роботи. Світовий досвід системотворчої соціальної роботи. Індивідуальні соціальні послуги, відповідальність. Політико-правове регулювання соціальної роботи.
реферат [15,7 K], добавлен 30.08.2008
