Впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, що позбавлені батьківського піклування

- адаптація сімей у новому середовищі;

- забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;

- планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;

- об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [27].

Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

2.2 Визначення рівня готовності дитини до змін у житті, пов'язаних із її деінституціалізацією

А. Характеристика бази дослідження.

Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов'язаних із переходом у прийомну сім'ю, проводилось на базі Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги та Вовковинецької школи-інтернату І - ІІ ступенів.

В результаті вивчення автором умов проживання в закладі дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки/піклування, виявлено таке:

1. Хоча метою перебування дітей у школі-інтернаті є систематичне навчання, і вихователі намагаються підтримувати освітній рівень дітей, цього явно недостатньо. Деякі діти дуже відстають від своїх однолітків, які навчаються у загальноосвітніх школах, в освіті. Багатьом з них не вдається в повному обсязі засвоювати шкільну програму, хоча їх показники інтелектуального розвитку знаходяться у межах припустимого.

2. Фінансування закладу здійснюється недостатньо, є потреба у засобах гігієни, посуді, миючих засобах, канцелярських товарах, одязі. Часто одяг дітей, які надходять до школи-інтернату, підлягає знищенню внаслідок обстеження на педикульоз, а нового одягу в достатній кількості немає. Дирекція закладу вже кілька разів зверталася до громадян та благодійних організацій із проханням збирати старий одяг та передавати його для потреб їх вихованців.

Система діяльності школи-інтернату утілює в собі всю сукупну діяльність установ подібного типу в трьох сферах:

- в процесі навчання вихованців-сиріт (діяльність педагога і дитини по засвоєнню навчального матеріалу в рамках програм музичної і художньої шкіл; самопідготовка діяльність дитини із самоосвіти а також її участь в роботі учбових гуртків);

- у сфері життєзабезпечення вихованців (трудова діяльність дорослих і дітей в їдальні, підтримка порядку і охайності на території інтернату і т. д.);

- у позанавчальній сфері (діяльність дитини за інтересами - організація дозвілля).

Необхідно відзначити той факт що умови інтернату негативно впливають на організацію життєдіяльності вихованців, багато в чому посилюючи проблеми в їх розвитку. Даний факт необхідно враховувати при організації позанавчальної діяльності з передавання соціальних цінностей вихованцям в умовах інтернату. Тут можна виділити наступні негативні особливості організації життєдіяльності і виховного процесу:

- в умовах проживання вихованців: відсутність особистого простору дитини особистих речей; вимушена "публічність помешкання" цілодобове перебування в колективі, загальні спальні кімнати, столові, ігрові кімнати відсутність місць для усамітнення, жорстка регламентація режиму (сну, відпочинку, прийому їжі, часу для ігрової діяльності і т. п.); замкненість в рамках однієї установи а усередині неї - в рамках однієї групи; тривале організаційне існування груп вихованців при обмеженому колі контактів;

- в організації спілкування: неспроможність і неефективність форм спілкування педагогів з дітьми, їх неадекватність проблемам вихованців; авторитарний стиль спілкування на рівні "дорослий дитина" і як наслідок на рівні "дитина дитина"; переважання не індивідуальної, а групової співвіднесеності до дитини; переважання негативних оцінок, які найчастіше зміщені в сферу дисциплінарних моментів; поєднання емоційної відчуженості дорослих з схильністю пригнічувати, нав'язувати свою думку і відмовляти дітям в здатності самим судити про різні предмети, явища, людей; чергування опіки і позбавлення необхідної кількості спілкування; обов'язковість спілкування, постійне включення дитини в систему вимушених контактів; відсутність в процесі педагогічного спілкування гнучкого підстроювання під психіку дитини, що обов'язково має місце в сім'ї;

- в організації виховання: масовий колективний "тотальний" характер виховання; відсутність свободи вибору і "вільних зон розвитку" дитини; недостатня робота по формуванню гри, регламентований характер ігрової діяльності, коли вихователь задає правила гри і сам виступає як арбітр; надзвичайна звуженість розвиваючого середовища, малочисельність і одноманітність об'єктів, з якими діють вихованці, починаючи з побутових предметів, і закінчуючи спеціальними іграшками; недоліки програм виховання і навчання, що не враховують проблеми розвитку дітей і не компенсують дефекти розвитку, викликані відсутністю сім'ї і педагогічною занедбаністю; недиференційований підхід до дітей в процесі їх виховання; низький рівень (або повна відсутність) дитячого самоврядування; порушення прав дитини, використання різних видів і форм примушення, заборон і покарань.

В результаті у вихованців інтернату, що вивчається нами, наголошується низький рівень психологічного комфорту. Причина цього криється в незадоволеності життєво важливих потреб дитини - в безпеці, любові, спілкуванні, в пізнанні за допомогою дорослих навколишнього світу - що приводить до різних психосоматичних захворювань, якими в дитячих будинках і школах-інтернатах страждають більшість дітей. Дані чинники ускладнюють роботу по забезпеченню соціально-правових норм дітей-сиріт в умовах інтернату.

Природно, що головною формою забезпечення таких норм дитини-сироти і основним шляхом вирішення проблем щодо її розвитку є усиновлення або передача під патронат. Під патронатом розуміють "спеціальну форму устрою дитини, що потребує державного захисту, на виховання в сім'ю патронатних батьків при збереженні частини обов'язків опікуна/піклувальника відносно дитини в органах опіки і піклування". В умовах же державних установ очевидна необхідність зміни підходів до їх виховання включаючи організацію діяльності щодо засвоєння вихованцями соціальних цінностей (сім'я, спілкування, дружба, відповідальність, взаємодопомога тощо).

Б. Визначення рівня готовності дитини до переходу у прийомну сім'ю (дитячий будинок сімейного типу)

Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю (дитячий будинок сімейного типу) шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю (дитячий будинок сімейного типу) та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група - 12 осіб (підлітки) і контрольна група - 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).

Гіпотеза дослідження звучить таким чином: готовність переходу в прийомну сім'ю (дитячий будинок сімейного типу), а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

У дослідженні використовувалися наступні методики:

1) проективні методики "Моя сім'я", "Автопортрет", метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.

2) особові тести:

методика "Драбинка", спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;

методика "Три бажання" для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.

Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.

2.3 Аналіз результатів дослідження

А. Методика "Моя сім'я". (за Р. Т. Хоментауськас.)

Дітям пропонувалося намалювати прийомну сім'ю так, щоб її члени були чимось зайняті.

Пропонований матеріал: чистий лист паперу, простій олівець, кольорові олівці і гумка. Під час малювання фіксувалися послідовність зображення, спонтанні вислови, стирання, емоційні реакції. При необхідності інструкція повторювалася або використовувалося нагадування: "Те, що ти малюєш, відноситься до нашої теми "Сім'я"?"

Після виконання завдання ми прагнули одержати максимум додаткової інформації в ході бесіди з дитиною з наступних питань:

1. Скажи, хто тут намальований ?

2. Де вони знаходяться ?

3. Що вони роблять ?

4. Який у них настрій (або: їм весело або сумно, чому)?

Малюнки аналізувалися за системою оцінки п'яти симптомо-комплексів:

- сприятлива сімейна ситуація;

- тривожність;

- конфліктність в сім'ї;

- відчуття неповноцінності в сімейній ситуації:

- ворожість в сімейній ситуації;

Фіксувалися також такі особливості малюнка сім'ї, як:

- послідовність зображення;

- склад намальованої сім'ї, послідовність зображення членів сім'ї;

- відстань між окремими членами сім'ї;

- відмінності зображення членів сім'ї;

- стиль спілкування усередині сім'ї;

- колірна гамма;

- розташування малюнка на листі.

Аналіз малюнків дітей показав наступні результати.

1. Симптомокомплекс - сприятлива сімейна ситуація (табл. 2.3.1)

Таблиця 2.3.1 Сприятлива сімейна ситуація

Виділені показники	Кількість дітей 1 групи (%)	Кількість дітей 2 групи (%)
Зображення всіх членів сім'ї	15%	85%
Зображення першими людей	55%	60%
Загальна діяльність всіх членів	0%	20%
Відсутність ізольованих членів	60%	20%
Хороша якість ліній	20%	40%

Отже, сприятлива сімейна ситуація, що включає зображення веселих осіб, застосування яскравих колірних відтінків, зображення спільної діяльності всіх, хорошу якість ліній, має вкрай низькі показники, що взагалі характерно для дітей, які живуть і виховуються поза родиною.

Проте малюнки сім'ї свідчать про те, що, не дивлячись на важке переживання відриву від сім'ї і несприятливі емоційні відносини усередині сім'ї, 85% дітей контрольної групи (молодші школярі) зображають себе разом з батьками (у експериментальній групі це число складає лише 15%). З них 60 % контрольної групи дітей малюють себе, маму і тата; 20% - малюють себе, маму і інших родичів: бабусь, сестер, братів;

Застосовують яскраві колірні відтінки всього 35 % дітей (25% - контрольна група). Зображення першими різних предметів, а не людей, говорить про емоційну заклопотаність сімейною ситуацією, відхід від виконання завдання, захист від неприємного завдання. Діти експериментальної групи ніби відкладають малювання членів сім'ї, а зображують речі, які не наповнені сильною емоційною значущістю (машини, будинки, геометричні фігури, предмети побуту).

2. Симптомокомплекс - тривожність (табл.2.3.2).

Таблиця 2.3.2 Ознаки тривожності

Виділені показники	Кількість дітей 1 групи (%)	Кількість дітей 2 групи (%)
Наявність штрихування	50%	60%
Лінія обводки	45%	35%
Лінія з сильним натиском	60%	90%
Перебільшена увага до деталей	75%	45%
Стирання	15%	40%

Таким чином, малюнки відрізняються наявністю ліній з сильним натиском, сильним штрихуванням, перебільшеним увага до деталей і слідами стирання. 75% дітей експериментальної групи почали малюнок із зображення різних предметів (кіл, трикутників, хмар, дерев, листя, сонця). Вони ніби "застрягали" на предметах або явищах навколишнього світу, зволікаючи почати момент малювання людей. Про тривожність свідчить і підкреслене промальовування очей (60% і 90%), що говорить про наявність у більшості дітей страхів. Крім того, в малюнках зустрічається специфічна "тривожна лінія" - довга лінія, що складається з окремих дрібних штрихів (35%). Діти з контрольної групи (70%) зверталися до нас за підтримкою і схваленням, питаючи про правильність роботи.

З. Симптомокомплекс - конфліктність в уявній сім'ї (табл. 2.3.3).

Таблиця 2.3.3

Виділені показники	Кількість дітей 1 групи (%)	Кількість дітей 2 групи (%)
Бар'єри між фігурами	55%	40%
Виділення окремих фігур	75%	30%
Ізоляція окремих фігур	80%	15%
Переважання речей	75%	15%
Відсутність деяких членів сім'ї	70%	30%

соціальний інтернатний сирота прийомний

Конфліктність в уявній сім'ї

Отже, про конфліктність в уявленнях дітей про сім'ї більшою мірою свідчить відсутність на малюнку деяких членів сім'ї (70% експериментальної групи, 30% - контрольної), ізоляція окремих фігур, а також виділення окремих членів сім'ї при одночасному збільшенні відстані між ними і дитиною.

25 % дітей відмовилися спочатку від малювання на задану тему, що говорить про негативне відношення, надмірну емоційну напругу дитини в сімейній ситуації, тенденції до витіснення цих відчуттів. Ці ж діти намалювали фігуру мами останньою. Показником конфліктності є також паузи перед малюванням тієї або іншої фігури (30%).

Відсутність основних частин тіла і особи (рук - 12%, рота - 20%, вух - 60%), зображення зредукованих пальців рук (55%),а також штрихування рук (30%) може свідчити про емоційну напруженість в соціальних контактах, пониженій практиці спілкування і поєднанні пониженої потреби спілкування з емоційною бідністю.

4. Симптомокомплекс - відчуття неповноцінності в ситуації уявлення себе членом сім'ї (табл. 2.3.4.).

Таблиця 2.3.4. Відчуття неповноцінності в ситуації уявлення себе членом сім'ї

Виділені показники	Кількість дітей 1 групи (%)	Кількість дітей 2 групи (%)
Відсутність автора	15	35
Зображення себе останнім	30	70
Ізоляція автора від інших	60	20
Маленькі фігури	30	80
Розташування фігур на нижній частині листа	60	60

Отримані результати свідчать про почуття відчуженості, що переживається дитиною, неповноцінність порушених сімейних відносин, емоційну залежність, відчуття невпевненості, потребі в захисті і турботі). Більшість дітей (що не намалювали себе) одночасно з відчуттям знедоленої людини відчувають відчуття провини за те, що не приймаються близькими.

Інші малюнки говорять про відчуття втрати свого "Я" і болісне переживання відсутності емоційної залученої у відносини з близькими. Це діти, що зображають себе (або інших членів сім'ї) у вигляді машин або роботів (30%). Лише 10% дітей (контрольна група) "заявили" про необхідність визнання своєї значущості (детальніше зображення самого себе). 65% дітей використовували один і той же колір для зображення себе і своїх близьких (показник злитої зі всіма членами сім'ї).

5. Симптомокомплекс - ворожість в сімейній ситуації (табл. 2.3.5.)

Таблиця 2.3.5. Ворожість в сімейній ситуації

Виділені показники	Кількість дітей 1 група (%)	Кількість дітей 2 група (%)
Агресивна позиція фігур	55%	35%
Деформована (нечітка) фігура	40%	30%
Руки розкинуті в сторони	65%	45%
Пальці рук у вигляді довгих паличок	15%	15%

40% дітей малюють себе на відстані від першого зображеного члена сім'ї. З урахуванням раніше виділених несприятливих ознак, даний показник може свідчити про найбільш негативні емоції дитини по відношенню саме до цього члена сім'ї. У 80% випадків це фігура, що зображує батька. Розкинуті в сторони руки, пальці у вигляді довгих паличок є ознаками агресивності в сімейній ситуації.

Розміщення малюнка дітьми на листі паперу дозволило нам одержати наступну інформацію: 60% експериментальної групи і 40% - контрольної - розміщують малюнок нижче за центр листа (депресивний настрій, відчуття незручності, обмеженості, скутості реальністю);

20% експериментальної і 60% контрольної - розміщують малюнок в центрі листа (потреба дбайливого контролю ради збереження психологічної рівноваги);

20% експериментальної групи - розміщують малюнок вище за центр листа (внутрішня напруженість, відчуття тяжкості боротьби). З контрольної групи вище за центр листа малюнок не розмістив ніхто.

Результати дослідження формування образу себе і образу батьків за проективними методиками представлені табл. 2.3.6.

Таблиця 2.3.6. Порівняльний аналіз експериментальної і контрольної груп за наслідками проективних методик "Моя сім'я", "Автопортрет" (дані наведено у %)

Бали	Моя сім'я	Автопортрет
	Тато	Мама	Дитина
	1	2	1	2	1	2	1	2
2	32	82	75	91,5	41	57	74	83
1	10	9	25	8,5	25	16	26	17
0	58	9	0	0	34	27	0	0

Примітка. 1 - експериментальна група; 2 - контрольна група.

У 2 бали оцінювалися яскраві, чіткі малюнки, з чітким вимальовуванням всіх деталей; у 1 бал - схематичні, "байдужі" малюнки; у 0 балів - відсутність малюнка.

Дані табл. 2.3.6 дозволяють зробити певні висновки.

У всіх малюнках дітей контрольної групи присутня мама, більш ніж в 70% випадків малюнок чіткий, яскравий, промальовані всі деталі, всі малюнки виконані кольоровими олівцями. Тато зустрічається більш ніж в 40% малюнків. Малюнки яскраві, чіткі, часто присутні прикраси, виділення кольором. В основному тато і мама розташовані на малюнках на відстані одне від одного.

Сама дитина зустрічається більш ніж в 70% малюнків контрольної групи. Найчастіше це яскраві фігури, розташовані або на відстані від фігур батьків, або поряд з одним з них. Інші показники характерні для експериментальної групи. Тато відсутній в половині малюнків, в 10% представлений схематично. Тільки невелике число дітей (32%) намалювали тата чітко (до цієї групи входить одна дитина, батьків якої недавно позбавили батьківських прав, мама її вийшла заміж повторно, а також діти, які час від часу зустрічаються з своїми батьками). Мама присутня не на всіх малюнках, збільшився відсоток схематичного зображення (65% в експериментальній і 8,5% в контрольній). Сама дитина зустрічається більш ніж в 60% малюнків (50% відноситься до контрольної групи, і лише 10% - до експериментальної), що свідчить про високий ступінь готовності саме молодших школярів в порівнянні з підлітками представити себе "включеним" в нову сім'ю або можливості повернення в сім'ю біологічну. Відсоток схематичності також високий (25 і 16% відповідно).

Аналіз малюнків дітей показав, що ситуація перебування в інтернаті вплинула на образ Я-дитини. Зменшилося число чітких, яскравих малюнків, з'явилося більше не кольорових схематичних зображень. Якщо діти контроль-ної групи виконували малюнок кольоровими олівцями в 75% випадків, то цей показник у експериментальної групи дорівнює 38%. Також можна відзначити той факт, що малюнки дітей з експериментальної групи, виконані кольоровими олівцями, відрізняються блідістю фарб, тоді як малюнки дітей з контрольної групи зроблені яскраво, сильним натиском олівців, ретельно зафарбовані.

Б. Застосування проективної методики "Автопортрет".

Дані табл. 2.3.6 показують, що діти обох груп намалювали себе. Проте тут, так само як і в інших методиках, можна відзначити зростання схематичності зображення. Якщо в контрольній групі вона дорівнює 17%, то в експериментальній - вже 46%. Можна говорити про порушення постійності образу себе у дитини, що постійно знаходилася в умові перебування в інтернатній установі. Ще однією особливістю малюнків дітей контрольної групи є те, що 51% дітей намалювали себе разом з уявною мамою (тим самим не виконавши інструкцію до методики "Автопортрет"). В експериментальній групі цей показник рівний 2,3%. В цілому це підтверджує той факт, що в молодшому шкільному віці діти виражають велику готовність переходу в прийомну сім'ю в порівнянні з підлітками, відчуваючи, відповідно, більшу потребу в захисті і опіці прийомних батьків (образ мами на малюнку).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в ситуації виховання дитини в умовах інтерантної установи у дитини з віком втрачається стабільні-сть образу себе, образу батьків і сім'ї, а також знижується готовність позитивно сприйняти перехід до прийомної сім'ї через зниження потреби в захисті і опіці прийомних батьків (що відбивається в зростанні схематичності малюнків).

Аналіз результатів особових тестів дітей

В. Методика "Драбинка" (дослідження самооцінки).

Дані порівняльного аналізу контрольної і експериментальної груп представлені табл. 2.3.7

Таблиця 2.3.7 Порівняльний аналіз результатів дослідження самооцінки

Сходинки "драбинки"	Оцінювання себе
	1 група	2 група
6-7	83	83
3-5	17	8,5
1-2	0	8,5

Дані табл. 2.3.7 показують, що оцінювання себе дітьми контрольної групи носить більш диференційований характер, хоча загалом для дітей як першої, так і другої груп характерна істотно занижена самооцінка. Таким чином, можна зробити висновок, що самооцінка дітей експериментальної групи носить менш диференційований характер, а оцінювання себе молодшими школярами в деяких випадках ідеалізується, що цілком може бути пов'язане з готовністю переходу в прийомну сім'ю і бажанням бути "обраними" прийомними батьками.

Г. Методика "Три бажання".

Результати порівняння двох груп представлені табл. 2.3.8

Таблиця 2.3.8 Порівняльний аналіз мотиваційних переваг дітей контрольної і експериментальної груп (%)

Бажання	1 група	2 група
Матеріального характеру	83	22
Соціальні	17	78

Дані таблиці достатньо показові. Якщо в контрольній групі переважаючими є соціальні бажання (78%) - "щоб всі були добрі", "ніхто не хворів", "не було війни", "все було добре", "ніхто не лаявся", "ніколи не вмирав", "щоб мене любили", то в експериментальній групі основними стали матеріальні блага (83%). Можна припустити, що такі бажання виникають як компенсація соціальної ситуації, яка склалася в житті дитини, що виросла в умовах інтернату.

2.4 Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування

Впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми - актуальна й відповідальна справа. Вона потребує нового бачення сенсу професійної діяльності, розробки нових технологій роботи, нових методик оцінювання досягнутого результату. Кандидати на створення прийомної сім'ї в обов'язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини-сироти. Соціально-педагогічні умови виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях потребують відповідної підготовки потенційних батьків-вихователів, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки. Основна мета таких занять - це набуття навичок, якими мають володіти потенційні прийомні батьки для того, щоб знаходити порозуміння із прийомними дітьми, активно з ними співпрацювати, уміти спрямовувати власний досвід, знання на створення найкращих умов життя та виховання дітей, які прийдуть в сім'ю.

Навчання проводиться у формі лекцій, тренінгових занять, семінарів. Найефективнішою формою підготовки потенційних кандидатів є проведення навчання у формі тренінгу. Умовою ефективної підготовки кандидатів є проходження курсу тренінгів обома батьками, а також участь соціального працівника, який у подальшому здійснюватиме соціальний супровід сім'ї.

Соціальний супровід прийомних сімей здійснюється спеціалістами центрів соціально-психологічної допомоги та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід, виступає посередником між представниками органів виконавчої влади і батьками-вихователями. Технологія соціального супроводу визначена програмою "Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей" (наказ Держкомсім'я молодь від 1 жовтня 2002 р.).

Основними завданнями соціального супроводу є :

- ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації сім'ї і дитини-вихованця;

- надання допомоги батькам-опікунам;

- забезпечення зв'язку між сім'єю та відомчими органами для комплексного забезпечення прав дитини-вихованця.

План соціального супроводу - це план діяльності спеціалістів, які надають конкретні послуги щодо нормального функціонування сім'ї та розвитку дитини. План розробляється на певний проміжок часу, відповідно до потреб дитини, і коригується за потребою. До складання плану залучаються батьки, учителі (вихователі), медичні працівники, які працюють з дитиною. План соціального супроводу складається за такими напрямками:

- економічний;

- юридично-правовий;

- психологічний;

- медичний;

- педагогічний.

Тісна співпраця соціальних працівників з засобами масової інформації є не простою, але дуже необхідною. Це пов'язано з тим, що представники мас-медіа, не достатньо обізнані з питання державних і не державних форм сімейної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тому часто плутають поняття, підміняють розуміння однієї форми виховання іншою, а відтак не завжди вірно висвітлюють проблему. На базі обласного центру соціально-психологічної допомоги та центрів соціальних служб для сімї дітей та молоді створити "Навчально-консультативні пункти прийомних батьків" який передбачав би:

- підготовку матеріально-технічної бази для проведення навчальних курсів;

- діяльність пунктів має проходити як в телефонному так і в стаціонарному режимі;

- створення спеціалізованої бібліотеки для потенційних та прийомних батьків, соціальних працівників;

- рекламно-просвітницьку діяльність;

- проведення навчальних тренінгових занять для соціальних працівників, потенційних, прийомних батьків та батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу.

Робота з прийомною родиною вимагає від соціального працівника особливої організації професійної консультативної діяльності, яка має ряд своїх особливостей: залучення кандидатів у прийомні батьки, що передбачає інформаційне ознайомлення громадськості з такою формою опіки та піклування, як прийомна родина; перша зустріч з претендентами у прийомні батьки є початком процесу оцінки потенційних прийомних батьків за результатами звернень громадян; друга зустріч з кандидатами у прийомні батьки спрямована на поглиблення знань клієнтів щодо специфіки функціонування прийомної сім'ї, вона орієнтує їх на з'ясування реальних можливостей родини виховувати нерідну дитину (дітей). Перший візит соціального працівника до помешкання родини кандидатів у прийомні батьки має відбутися якомога раніше, якщо стан помешкання і навколишнє середовище не задовольняє вимогам влаштування прийомних дітей, роботу щодо подальшої оцінки слід припинити, але контакти не переривати. Консультуючи прийомну родину соціальний працівник співпрацює з іншими спеціалістами, зокрема психологом. Мета співбесіди - допомогти клієнтам прийняти усвідомлене рішення. Для кандидатів у прийомні батьки бесіда з психологом - це етап усвідомлення своїх намірів та порівняння їх із наявними можливостями. Особи, які хочуть стати прийомними батьками, мають реально оцінювати свій потенціал, щоб бути здатними надати прийомній дитині допомогу відповідно до її актуального стану і розвитку. Крім цього соціальний працівник повинен познайомитися з рекомендувачами. Це можуть бути люди, які знають кандидатів не менше п'яти років, близькі до сім'ї і згодні надати інформацію про неї. Після того як всі відомості та інформація була отримана кандидатами у прийомні батьки та соціальним педагогом створюється комісія фахівців з питань сімейних форм опіки на засіданні, якої вирішується чи створювати родину чи ні. Під час проведення консультативної роботи соціальним працівником важливим аспектом є не лише надання потрібної інформації, але й отримання потрібної інформації від кандидатів у прийомні батьки, тому соціальний працівник не лише консультує родину, але й веде її особову справа на основі, якої буде прийняте рішення чи можна цій сім'ї давати прийомну дитину. Але також потрібно під час консультативної діяльності були встановлені теплі взаємовідносин між працівником та клієнтом. Головним завдання консультативної діяльності є допомога прийомним сім'ям у вирішенні чи прийнятті того чи іншого рішення по подоланню особистих, міжособистісних та інформаційних проблем, які стали причиною звернення до служби. Соціальному працівнику потрібно пам'ятати, що консультування прийомної родини може здійснюватися структурно: з усією родиною одразу - метою такого збору людей є вислухати як посередник без конфліктів всіх членів родини і водночас дати їм змогу висловити свої образи і потреби без значних емоцій, почути один одного, не перебиваючи, з'ясувати ставлення всіх членів сім'ї до конфлікту і до проблеми; консультування може бути індивідуальним по черзі з кожним членом родини, які не бачать і не чують один одного. Це допомагає з'ясувати особливості кожного члена сім'ї, створює умови довіри, конфіденційності, допомагає розібратися в проблемі. Отже при роботі соціального працівника з прийомною родиною, слід враховувати всі особливості цієї роботи. Адже це складний і доволі тривалий процес, який вимагає від соціального працівника співпраці з різними людьми, знання їх психологічних особливостей, зусиль, витримки та наполегливості під час роботи.

Висновки

В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб та сімю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.

Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.

Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.

Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.

У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних установах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи. Якщо говорити про соціальну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:

- розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях (дитячих будинках сімейного типу);

- нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;

- громадська підтримка сімей;

- усвідомлене батьківство;

- укріплення сімей, що переживають кризу;

- організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;

- формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;

- запобігання і боротьба з насильством у родині;

- запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;

- навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);

- підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);

- адаптація сімей у новому середовищі;

- забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;

- планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;

- об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб).

Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

Такими моделями соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування в Україні є розміщення цих дітей у прийомних сім'ях (дитячих будинках сімейного типу). Особливість прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забезпеченні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партнером у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки прийомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передбачає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і проблемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдання - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забезпечити нормальні умови розвитку прийомної дитини.

Досвід створення прийомних сімей (дитячих будинків сімейного типу) в Україні засвідчує, що впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами є закономірним явищем, що стимулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок - створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої моделі влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи піклування - в Україні відбувається поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові моделі і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов'язаних із переходом у прийомну сім'ю, проводилось на базі Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги та Вовковинецької школи-інтернату І - ІІІ ступенів.

Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю (дитячий будинок сімейного типу) шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група - 12 осіб (підлітки) і контрольна група - 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).

Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в прийомну сім'ю , а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

У дослідженні використовувалися наступні методики:

1) проективні методики "Моя сім'я", "Автопортрет", метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.

2) особові тести:

- методика "Драбинка", спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;

- методика "Три бажання" для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.

Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.

На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю або про нову сім'ю.

Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону, до тенденції уникнення спілкування.

Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності бути потрібним.

Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж віку підвищеним рівнем агресивності.

За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками, нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів, соціальних працівників до обирання форм роботи з цією категорією дітей.

Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю (дитячий будинок сімейного типу), а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей". - ВВР, 2005, №26, (набуття чинності 01.01.2006 р.)

2. Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування". 2005 р. №6 ст. 147

3. Конвенция ООН о правах ребенка.

4. Кодекс про шлюб та сім'ю України. - К.: Атіка, 2001. - 56 с.

5. Конституція України. - К. Юрінком інтер, 1999.

6. Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" . - від 11.07.2005 р. №1086

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу". // Право України. - 1997. - № 7-8.

8. Правила опіки і піклування, зареєстровані в МЮ 17 червня 1999 р. // Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.

9. Захист і забезпечення прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2001 року. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2002. - 160 с.

10. Методичні рекомендації по роботі з "дітьми вулиці" / Упор. Зінченко А.Г. - К.: УДЦССМ, 1999. - С.88.

11. Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія. // Соціальна робота. Книга 1.- К.: УДЦССМ, 2001

12. Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія //Соціальна робота. Книга 1. - К.: УДЦ ССМ, 2001

13. Аркин А.А. Психологическое развитие детей, воспитивающихся вне семьи. - М.,1957. - С.121.

14. Артюшкіна Л.М., Поляничко А.О. Сирітство в Україні як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовий аспект). - Суми: СумДПУ, 2002

15. Бевз Г.М. Дитина в прийомній сім'ї . - К, 2001. - 101 с.

16. Беляков В.В. Сиротские детские учреждения России: исторический очерк

17. Брутман В. Социальное сиротство: по пути отчаяния // Народное образование. - 1994. - № 9-Ю.

18. Брутман В.И., Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результаты обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей / Вопросы психологии. - 1994. - № 5. с.31-36.

19. Брутман В.И., Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результаты обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей //Вопросы психологии. -1994. - №5. - С.31-36.

20. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. - М., 1988.-208 с.

21. В домах ребенка и школах- интернатах // Вопросы психологии.

22. Варывдин В.А., Клемантович И.П. Управление системой социальной защиты детства. Учебное пособие. - М.: Педагогическое общество России

23. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. - М.,1999.

24. Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 5. 23. Іванова І.Б., Звєрєва І. Д. Соціальна підтримка сиріт // Довіра і надія.

25. Вінгловська О. Діти України потребують правового захисту // Право України. - 1996. - №4.

26. Волинець Л.С, Комарова Н.М. та інші. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. - К.,1998.

27. Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. - К.: Логос, 2000. - 74 с.

28. Галиглузова Л.Н. и др. Психологические аспекты воспитания детей

29. Гарданов В.К. Дядьки в Древней Руси / Исторические записки.

30. Герасимова Г.П. Проблеми обучения и воспитания в детских домах.

31. Гончаренко С. Український педагогічний словник.- К.:Либідь, 1997.

32. Гончарова та ін. Діти-сироти // Право України. - 1998. - № 10.

33. 17. Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи// Педагогика. - 1995. - №1. - С.17 .

34. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.) Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування /Л.С. Волинець, Ю.Г. Антипків, І.У.Жечко та ін. - К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. - 318 с.

35. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2002 р.) / О.М.Балакірєва, О.В.Биковська, О.В.Вакуленко та ін. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2003. - 232 с.

36. Дети социального риска и их воспитание. Учебно-методическое пособие / под науч.ред. Л.М.Шипицыной. СПб.: Издательство "Речь", 2003. - с.144

37. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів) Частина ІІ К.: Столиця, 1998. - 292 с.

38. Євко В. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування.

39. Изучаем права ребенка (Методическое пособие для педагогов, представителей социальных служб и общественных организаций, которые работают с детьми). Симферополь, 2002. - 88 с.

40. Ильенков З.В. Психическое развитие детей, воспитывающихся вне семьи

41. Инновационные формы опеки детей: международный и национальный опыт / Г.М.Лактионова, Е.С. Шимиленко, И.В. Братусь. Под ред. М.Лактионовой. - К.: Науковий світ, 2001. - 61 с.

42. Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання // Право України. - 2001. - № 3.

43. Князев З.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект)// Вопросы психологии. -1993. -№3. - С.39-46.

44. Князев Э.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект) // Вопросы психологии - 1993. - № 3. - с. 39-46.

45. Кобзар Б.С. Розвиток пізнавальних здібностей учнів шкіл-інтернатів // Педагогіка і психологія. - 1997. - № 3.

46. Кобзар Б.С. Як живеться дитині-сироті? // Рідна школа. - 1995. - №7/8.

47. Козлов А. Родословная Харитоненков // 5-я научная конференция по геральдике: сборник тезисных сообщений и докладов. - Л., 1995.

48. Кокіна В.Г. Право на усиновлення // Урядовий кур'єр. - 2000. - 23 вересня.

49. Кочкина Л.С. Подготовка детей-сирот к жизненному и профессиональному самоопределению в условиях дома детства. - М., 1998.

50. Лангмеер Й., Матейчек 3. Психическая депривация в детском возрасте. - Прага, 1984.

51. Лиханов А.А. Дети без родителей: Кн. для учителя. - М., 1987. - С.27І.

52. Лишенные родительского попечительства. Хрестоматия. - М., 1991

53. Лотман Ю.М.Беседы о культуре. - СПб. 1994.

54. Маннергеймская Лига защиты детей и молодежи / Актуальные проблемы социального воспитания. - М.,1990. - С.38.

55. Мацвейко Н.О. Порядок усиновлення (удочеріння) // Профспілкові вісті. - 2000. - 17 листопада.

56. Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей-сиріт / Під ред. М.М.Коренєва, І.С.Лебець, Р.О.Моісеєнко. - К, 2003. - 239 с.

57. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків / Комарова Н.М., Волинець Л.С. та ін. - К., 1998.

58. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей / Комарова Н.М., Бевз Г.М., Волинець Л.С. та ін.; - Керів.авт.кол. Н.М.Комарова. - К.: Видавництво, 1999. - 103 с.

59. Міщенко Н.Ф. Незагойні рани дитинства // Рідна школа. - 1993. - №2.

60. Мороз О.Г. Захистити дитинство // Рідна школа. - 1994. - № 7.

61. М'ясоїд Л.А. Психолого-педагогічний консиліум у закладах для дітей, позбавлених батьківської опіки // Педагогіка і психологія. -1997. - №1.

62. Н.Гнездов О.М. Судовий порядок усиновлення дітей // Право України.1999. - №9.

63. Наша сім'я : методичні рекомендації прийомним батькам. - К: Український ін-т соціальних досліджень, 1999.

64. Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность.

65. Никитин В.А. Начало социальной педагогики. - М.,1999.

66. Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.,1978.

67. Озерская Ф.С. Воспитательные учреждения Ведомства императрицы Марии.

68. Оржеховська В.М., Виноградова-Бондаренко В.Є. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки / Навч. посібник. - К, 2004.

69. Особенности развития личности ребенка, лишенного родительського попечительства. Дети с отклоняюшимся поведением / Под ред. В.С.Мухиной

70. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. - М

71. Очерки о развитии детей, оставшихся без родительского попечения / Под ред. Лазутовой Н.М. - М.,1991.

72. Палешко А. Правові аспекти захисту дітей в Україні // Право України

73. Педагогическая знциклопедия. - М., 1964. - Т. 1.

74. Педагогическая энциклопедия. - М., 1964. - Т.10

75. Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування) - К.: Логос, 2000. - 87 с.

76. Право України. - 2001. - № 8. 21 .Егошина В.Н., Ефимова Н.В. Из истории призрения и социального обеспечения.

77. Прихожан А.М., Толстых Н.Н. Дети без семьи. - М., 1990.

78. Психологічні аспекти роботи з дітьми-сиротами / Л.Осьмак. - Обласний центр соціальних служб для молоді. - Рівне. - 1998. - № 3.

79. Психологічні особливості розвитку дитини в умовах інтернатного закладу: Метод, рек. / Упоряд. О.Г. Антонова-Турченко. - К.: РНМК, 1992. - С.264.

80. Раннее социальное сиротство: Учебно-методическое пособие (медико-социально-психологические проблеми). - М.,1994.

81. Рівненський обласний центр соціальних служб для молоді. - Рівне. -1998.-ЖЗ. - С.8.

82. Робота з дитиною у прийомній сім'ї. Методичний посібник. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2003. - 188 с.

83. Рожкова Г.С., Супрун М.О. Планування виховної роботи в школах -інтернатах // Рідна школа. - 1995. - № 5.

84. Слюсаренко В.Г. Соціально-педагогічні функції і перспективи розвитку установ інтернатного і напвінтернатного типу в Україні. - К, 1996. - 412 с.

85. Социальные проблемы сиротства. М., 1992.

86. Соціальна педагогіка. Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

87. Соціальна робота: технологічний аспект. Навчальний посібник / За ред. проф. А.Й.Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 . - 352 с.

88. Стог А. Об общественном призрении в России. - СПб., 1995. - С.102.

89. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт Т.1. - Москва - Тула, 1993. - С.158.

90. Шость Н.В. Правове становище дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків (В питаннях та відповідях для практичних працівників). Харків, 1995. - 63 с.

91. Яковенко В.С. Дитина сирота: розвиток, виховання, усиновлення. Кіровоград. 1997. - 174 с.

Додаток А

Приклад аналізу малюнка за методикою "Моя сім'я"

Саша М., 8 років (з контрольної групи)

Почала малювати з геометричних фігур (трикутники, коло, прямокутник, ще коло). Заштрихувала. Потім намалювала будинок, траву, хмари, сонце, брата Олега, маму і себе (нечіткий образ) у вікні. Перелік гіпотез щодо подібного малюнка може бути наступний:

- зображення спочатку геометричних фігур і їх штрихування може свідчити про те, що спогад про рідних пов'язаний з негативними переживаннями;