Соціологічні ідеї Еміля Дюркгейма

Размещено на http://allbest.ru

Соціологічні ідеї Еміля Дюркгейма

Вступ

дюркгейм соціологія світогляд

Актуальність. В даний час соціологію неможливо уявити без соціологічних досліджень. Їх важливість полягає в тому, що вони допомагають осягнути та зрозуміти теперішній стан головного об'єкта соціології - суспільства, детально вивчити соціальні явища і процеси, соціальні відносини у суспільстві. Також, соціологічні спостереження шляхом надання практичних рекомендацій допомагають вирішувати найважливіше завдання соціології - вирішити соціальні проблеми кожного індивідума зокрема, і суспільства в цілому.

Низка видатних вчених присвятили свої життя дослідження проблем соціуму та розвитку науки соціології, як окремої галузі знань , котра в даний час має вагому інформативну та наукову бази і є предметом дослідження та вивчення, як окрема наука.

Герберт Спенсер - один з родоначальників еволюціонізму, засновник органічної школи в соціології; ідеолог лібералізму.

Девід Юм - представник емпіризму, психологічного атомізму, номіналізму та скептицизму, агностик, один з найбільших діячів шотландського Просвітлення.

Огюст Конт - родоначальник позитивізму, основоположник соціології, як самостійної науки. Основні праці «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики, чи трактат по соціології, що встановлює релігію Людства».

Отже, мета даної роботи - дослідити соціологічні ідеї та погляди Еміля Дюркгейма та його основні праці в даній галузі.

Для досягнення поставленої мети в реферативній роботі необхідно вирішити такі завдання:

1. охарактеризувати Еміля Дюркгейма, як одного із загальновизнаних творців соціології, як науки та предмету викладання.

2. Проаналізувати основні праці Е.Дюркгейма та дослідити їх розробленість у сучасній соціології.

Об'єктом дослідження є наукові погляди Еміля Дюркгейма.

Предметом дослідження є соціологічні ідеї Еміля Дюркгейм

Розділ І. Роль соціології у житті Еміля Дюркгейма

1.1 Дитинство та студентські роки Еміля Дюркгейма

Давід Еміль Дюркгейм - відомий французький соціолог і філософ, засновник французької соціологічної школи і структурно-функціонального аналізу. Вважається одним з основоположників соціології як самостійної науки . Народився Е.Дюркгейм 15 квітня 1858 р. у м. Епінале на північному сході Франції, у небагатій родині рабина. У дитинстві майбутнього його до релігійного поприща його предків, навчаючи давньоєврейській мові. Проте він досить рано відмовився продовжити родинну традицію . Біографи Дюркгейма відмічають, що значний вплив на це рішення зробила його шкільна вчителька-католичка. Деякий він відчував схильність до католицизму. Але й католиком Дюркгейм не став, також як і атеїстом. З юних років й до кінця життя він залишався агностиком. Постійно підкреслюючи важливу соціальну й моральну роль релігії, він зробив предметом своєї віри науку взагалі й соціальну науку - у тому числі .

У 1879 р. Дюркгейм з третьої спроби вступивши до Вищої Нормальної школи в Парижі, де одночасно з їм навчались відомий філософ Анрі Бергсон й видатний діяч соціалістичного рухові Жан Жорес, з яким Дюркгейм підтримував дружні стосунки. Серед студентів Дюркгейм користувався великою повагою й виділявся серйозністю, ранньою зрілістю думки та любов'ю до теоретичних спорів, через що товариші прозвали його «метафізиком» . Скінчивши в 1882 р. Нормальну школу, Дюркгейм декілька років викладав філософію в провінційних ліцеях. У 1887 р. Дюркгейм був призначений викладачем «соціальної науки і педагогіки» на філологічному факультеті Бордоського університету. Там же в 1896 р. він очолив кафедру «соціальної науки» - за сутністю, першу кафедру соціології у Франції . З 1898 по 1913 р. Дюркгейм керував видавництвом журналі «Соціологічний щорічник» (було оприлюднено 12 томів журналу). Працівники журналу, прихильники дюркгеймівських ідей, створили наукову школу, що отримала назву «Французька соціологічна школа». Діяльність цього наукового колективу посідала ведуче місце у французькій соціології до кінця 30-х років . З 1902 р. Дюркгейм викладав у Сорбонні, де очолював кафедру «науки про виховання», що згодом була перейменована в кафедру «науки виховання й соціології». Викладацька діяльність була дуже інтенсивною, й багато з його наукових робіт народилися з лекційних курсів. Дюркгейм був блискучим оратором, і його лекції користувались великим успіхом. Вони відрізнялись конкретно науковим, ясним стилем викладення та в тей же час носили характер свого роду соціологічних проповідей . [1,с.- 383].

Професійна діяльність займала головне місце в житті Дюркгейма, але, не дивлячись на це, він активно брав участь в різного роду суспільних організаціях й рухах. Він був людиною демократичних та ліберальних переконань, прибічником соціальних реформ, що були основані на наукових рекомендаціях . Багато його послідовників брали участь в соціалістичному русі. Разом з тим Дюркгейм був супротивником революційного соціалізму, вважаючи, що щирі та глибокі соціальні зміни відбуваються в результаті довгої соціальної та моральної еволюції. З цих позицій він намагався примирити протиборствуючі класові сили, розглядаючи соціологію як наукову альтернативу лівому та правому радикалізму . Практична позначка його професійної та суспільної діяльності складалася з того, щоб вивести французьке суспільство із тяжкого кризі, у якому воно перебувало в останній чверті XIX ст. після падіння прогнившого режиму Другої Імперії, поразки у війні з Пруссією та кривавого подавлення Паризької Комуни . У зв'язку з цим він активно виступав проти прибічників відродження монархії та приверження «сильної влади», проти реакційних клерикалів та націоналістів, відстоюючи необхідність національної згоди на республіканських, світських та раціоналістичних принципах, на основі яких у Франції сформувалась Третя республіка .

Перша світова війна завдала тяжкого удару по Французькій соціологічній школі, поставивши під питання загальний оптимістичний настрій соціології Дюркгейма. Смерть сина прискорила кончину батька. Еміль Дюркгейм помер 15 листопаду 1917 р. у Фонтенбло під Парижем у віці 59 років, не встигнувши завершити багато із початого [1,с.- 384].

1.2 Чинники вплину на соціологічний світогляд Дюркгейма

У роки юності, а саме студентського життя на Дюркгейма вплинули два неокантианця , ними були Шарль Ренувьє і Еміль Бутру . Дюркгейм запозичив у них такі принципи, як раціоналізм, науковий підхід до дослідження моральності і принцип світської освіти. На методологію Дюркгейма мав не аби який вплив Нюма-Дені Фюстель де Куланж, послідовник наукового методу.

В якості одного з фундаментальних впливів Дюркгейм сприйняв соціологічний позитивізм Огюста Конта, який шукав способи застосування методу природничих наук в областях знання, пов'язаних з суспільством . Згідно з поглядами та розробками у цій проблематиці Огюста Конта, справжня громадська наука повинна зосереджувати свій вплив та увагу на вивченні фактів та індуктивному виведенні наукових законів на підставі взаємозв'язків між цими фактами. Дюркгейм поділяв погляди та підтримував позитивістів з багатьох питань та притримувався їх ідеології у низці важливих питань. По-перше, він також розглядав факти як основу соціальних досліджень. По-друге, він, подібно Конту, вважав науковий метод єдиним ключем до отримання об'єктивного знання про суспільство. По-третє, він, як і Конт, вірив, що соціальні галузі знань зможуть стати повноцінними науками лише тоді, коли вони будуть звільнені від метафізичних абстракцій і філософських домислів. Разом з тим Дюркгейм вважав, що погляди Конта були занадто філософічними . Іншою школою, що вплинула на методологію Дюркгейма, стала школа соціального реалізму.

На відміну від емпіризму і позитивізму, реалізм заснований на ідеї існування деяких станів дійсності, що не залежать від сприйняття їх індивідом. Емпірісти, зокрема Девід Юм, стверджували, що вся навколишня реальність людини є лише плодом його чуттєвого сприйняття. Отже, реальність не має внутрішньої каузальної сили і не існує поза нашим сприйняттям дійсності як такої . Позитивізм Конта допускав можливість виведення наукових законів з емпіричних спостережень. Незважаючи на те, що Дюркгейм ніколи явно не говорив про прихильність реалізму, він використовував цей підхід для того, щоб продемонструвати наявність соціальних реалій поза індивіда - реалій, виражених у формі об'єктивних суспільних взаємовідносин. Він вважав, що соціологія здатна не тільки встановити «очевидні» закони, а й розкрити «вроджену природу» суспільства, її сутність, проблеми, важливі питання та їх рішення. Що могло статати великим поштовхом для розвитку низки важливих суспільних теорій та припущень. Вчені ведуть дискусії що до ролі єврейської думки у формуванні методологічної парадигми Дюркгейма.

Деякі з них стверджують, що праці вченого представляють зразок секулярної єврейської думки. Інші ж вважають, що довести наявність певного впливу вкрай складно або неможливо зовсім[2,с.- 194].

Розділ ІІ. Вклад Дюркгейма у розвиток соціології

2.1 Рівень розробленості ідей Дюркгейма у соціології

За оцінками багатьох істориків соціології, Еміль Дюркгейм є не тільки одним з класиків соціології, але і творцем сучасної соціологічної науки. Одним з наслідників Дюркгейма - Моріс Хальбвакс , займався проблемами демографії просторового розселення і соціальної морфології, але найбільш відомий початими , ще в 1920-х роках роботами по колективній пам'яті, в яких синтезував дюркгеймівські ідеї про колективні уявлення з філософією часу у Бергсона і які придбали широке визнання вже в останні десятиліття XX, - початку XXI вв. Ці роботи були перекладені багато європейських мов. Вони отримали розвиток в працях філософів, соціологів, істориків - П.Рикера, Я.Ассмана та ін.

Також французька соціологічна школа (передусім, Еміль Дюркгейм) і ідеї позитивізму вплинули на наукові погляди Радкліфф-Брауна. На його думку , соціальні стосунки є результатом задоволення потреб людини , у чому значну роль відіграє солідарність . А культура задовольняє базові потреби не кожної людини окремо, а усього суспільства в цілому.

Не можна не згадати про Толкотта Парсонса . Синтезувавши теоретичні підходи Макса Вебера (праці якого він переводив), Георга Зиммеля, Еміля Дюркгейма, Вильфредо Парето, Альфреда Маршалла, Зигмунда Фрейда, розробив загальну теорію дії і, зокрема, соціальної дії (структурний функціоналізм) як системи, що самоорганізовується . На ранньому етапі досліджень Парсонс прагнув знайти певний компроміс між "соціологізмом" Э.Дюркгейма, впливом зовнішнього соціального середовища, що жорстко детермінував людську поведінку, і "розуміючою" теорією соціальної дії М.Вебера, що описує людську поведінку через відповідність "ідеальним типам".

Розвиток теорії аномії Дюркгейма продовжив Роберт Мертон (1938). Якщо для Дюркгейма аномія означає нездатність суспільства регулювати природні імпульси і бажання індивідів, то, за Мертону, багато бажання індивідів необов'язково виявляються «Природними», а частіше бувають обумовлені цивілізаційної діяльністю самого суспільства. Соціальна структура обмежує здатність певних суспільних груп задовольняти свої бажання. Вона чинить тиск на певні особистості в суспільстві, змушуючи їх вести себе не конформістськи, а протиправно. p> Вищою метою західної цивілізації є досягнення матеріального благополуччя, добробуту. Люди без грошей деградують. Цивілізація в західному індустріальному суспільстві штовхає всіх індивідуумів до того, щоб йти до можливо більшій благополуччю. У той же час існує егалітарна, вирівнююча ідеологія, що змушує людей думати, що кожен член суспільства має однакові шанси домагатися благополуччя. Однак ніхто не очікує, що всі люди досягнуть цієї мети, хоча кожен сподівається хоча б наблизитися до неї, в іншому випадку його вважатимуть ледарем і позбавленим честолюбства [3,с.- 55-56].

2.2 `'Самогубство'' - найвидатніша робота Дюркгейма

З ціллю спростування теорій, згідно з якими самогубство пояснювалося кліматичним, географічними, біологічними, сезонними, психологічними і психопатологічними факторами, Дюркгейм здійснює збір і аналіз статистичних даних, характеризуючи динаміку самогубств в різноманітних європейських країнах. Він вважав, що соціологія здатна пояснити різницю в кількості самогубств, котрі були вчинені в різних європейських країнах. В якості альтернативного пояснення Дюркгейм висунув припущення, що самогубство - соціальний факт - продукт тих значень, очікувань і погоджень, котрі виникають в результаті спілкування людей одне з одним.

Дюркгейм виділив наступні типи самогубств, обумовлених різноманітною силою впливу соціальних норм на індивіда:

* Егоїстичне самогубство - навмисний розрив людиною своїх соціальних зв'язків.

* Альтруїстичне самогубство - виникає внаслідок абсолютної інтеграції індивіда у соціальне середовище. Наприклад, капітан, котрий згідно кодексу честі, у випадку аварії на кораблі повинен потонути разом із кораблем.

* Аномічне самогубство - самогубство, пов'язане з втратою цінності системи в суспільстві; коли в суспільстві старі соціальні норми вже не працюють, а нові - ще не сформувалися. Цей стан Дюркгейм назвав соціальною аномією.

* Фаталістичне самогубство - виникає в наслідок надмірного контролю суспільства над індивідом, «надмірною суспільною регламентацією».

Серед протестантів самогубці трапляються частіше, чим серед католиків; не жонаті та незаміжні жінки частіше закінчують життя самогубством, чим ті, що знаходяться у шлюбі; серед військових самогубств більше, чим серед цивільного населення; в мирний час кількість самогубств більше, ніж під час війни і революції; в періоди економічного процвітання і спаду самогубства трапляються частіше, ніж в періоди економічної стабільності; самогубств більше в містах, ніж у сільській місцевості. На основі отриманих результатів Дюркгейм дійшов висновку, що типовою причиною самогубств в сучасному суспільстві служить послаблення соціальних зв'язків, індивідуальна ізоляція. Чим вище рівень інтеграції соціальної групи, тим нижче рівень самогубств. «Самогубство», на відміну від всіх інших робіт автора, ґрунтувалися на аналізі конкретного статистичного матеріалу. Таким чином, Дюркгейм став основоположником прикладної соціології і сприяв розвитку в соціологічній науці кількісного аналізу. В роботі було запропоновано термін «аномія» для визначення одного з найважливіших факторів, сприяючих росту кількості самогубств. Аномія - це стан, виникаючий в наслідок руйнування системи суспільних норм і цінностей [4, c - 508].

Розділ ІІІ. Головні соціологічні погляди та ідеї Е Дюркгейма та їх втілення у його роботах

3.1 Теорія аномії за Е. Дюркгеймом

Аномія - це стан беззаконня, відсутність правових норм. Фундамент для теорії аномії, що використовується при поясненні причин злочинності, заклав Еміль Дюркгейм. Він вважав, що якщо ліквідується злочинність, припиняється і прогрес. Злочинність - це плата за соціальні зміни. У тій же мірі, в якій геній повинен мати можливість до самовдосконалення, злочинець повинен мати шанс на злочин. Суспільство без злочинності немислимо. Якби перестало відбуватися все те, що зараз зветься злочинним, в категорію злочинності довелося, б зарахувати якісь новий вигляд поведінки. Бо злочинність неминуча, незнищенна. І причина цього не в тому, що люди слабкі і злі, а в тому, що в суспільстві існує нескінченна безліч самих різних видів поведінки.

Солідарність у людському суспільстві досягається тільки тоді, коли проти цього розмаїття у поведінці використовують конформістський пресинг. Цей пресинг забезпечують покарання. Злочинність-це фактор суспільного здоров'я, в суспільстві без злочинності тиск колективної свідомості був би настільки сильним і жорстким, що ніхто не зміг би йому протистояти. У цьому разі злочинність була б, звичайно, знищена. Але разом з нею зникла б і будь-яка можливість прогресивного соціального розвитку . І якщо оригінальність ідеаліста, чиї мрії випереджають свій повік, самовиражається, то повинна знайти своє вираження і «оригінальність» злочинця, який неабияк відстає від свого століття. Злочинець - це не якесь нездатне до соціалізації істота, що не паразит, не чужа елемент, що не пристосувався до суспільства, а фактор, що грає в житті суспільства певну роль [5,c - 115-116].

За Дюркгейма, злочинність буває незначною в суспільстві, де людської солідарності та соціальної згуртованості достатньо. У результаті соціальних змін, які можуть йти як у бік економічного краху, так і в напрямку розквіту, створюються сприятливі умови для поділу праці та більшої різноманітності Життя, а інтегруючі, сили послаблюються. Суспільство розпадається і розколюється. Окремі його частинки ізолюються. Коли єдність соціуму руйнується, а ізольованість його елементів збільшується, соціально відхиляється поводження і злочинність зростають. Товариство опиняється в стані аномії. Дане положення Дюркгейм аргументує наступним чином. Французьке суспільство в останні 100 років умисно викорінює фактори самоврядування людськими інстинктами і пристрастями. Релігія майже повністю загубила свій вплив на людей. Традиційні професійні об'єднання типу ремісничих гільдій (цехи і корпорації) були ліквідовані. Уряд твердо проводив політику свободи підприємництва, невтручання в економіку. А результатом цієї політики виявилося те, що мрії та прагнення вже нічим не стримуються. Ця свобода устремлінь стала рушійною силою французької промислової революції; але вона ж породила хронічний стан аномії з супроводжуючим її високим рівнем самогубств.

У справі підтримки суспільної солідарності велику роль грає, за Дюркгейма, покарання злочинців. Споконвічний і найважливіше джерело солідарності суспільства - це правильне розуміння чесності і порядності. Покарання злочинця необхідно, щоб зберегти прихильність рядового громадянина до даної соціальній структурі. Без загрози покарання середній громадянин може втратити свою глибоку прихильність до даного суспільства і свою готовність принести необхідну жертву заради збереження цієї прихильності. Крім того, покарання злочинця служить видимим громадським підтвердженням його неповноцінності і виправданості осуду будь-якої злочинної групи. Це осуд і применшення гідності злочинців посилює серед основної маси населення почуття переваги і власної правоти, що в свою чергу зміцнює і солідарність всього суспільства. Воно групує злочинців по категоріях, роблячи кримінальні покарання найсильнішим з усіх наявних засобів виправдання і збереження соціальної солідарності.

3.2 Солідарність , як центральна тема усіх робіт Дюркгейма

У своїй роботі `'Соціологія . Її предмет , метод , та призначенення '' Е.Дюркгейм зазначав , що суспільство можна розглядати та вивчати як сукупність всіх індивідів і груп, об'єднаних різноманітними соціальними, економічними, культурними зв'язками, загальними традиціями, цілями і цінностями. Люди об'єднані в суспільстві внаслідок глибокої і взаємної потреби одне в одному. Суспільний стан характеризується, з точки зору Дюркгейма, солідарністю, певним ступенем згоди, зв'язком, втрата якої веде до розпаду і загибелі суспільства.

Книга «Про поділ суспільної праці» являє собою публікацію успішно захищеної докторської дисертації автора. Зміст її набагато ширше заголовка і, по суті, становить загальну теорію соціальних систем та їх розвитку. Основна мета роботи: довести, що, всупереч деяким теоріям, поділ суспільної праці забезпечує соціальну солідарність, чи, іншими словами, виконує моральну функцію. Але за цим формулюванням ховається інша мета, більш значима для автора: довести, що поділ праці - це той фактор, який створює і відтворює єдність товариств, у яких традиційні вірування втратили колишню силу і привабливість[6 , c - 222 ].

Дюркгейм виділяє два типи суспільств - традиційне і сучасне - і відповідно два типи солідарності - «механічну» і «органічну».

Механічна солідарність панує в тих суспільствах, де індивіди мало відрізняються один від одного, тобто прихильні однаковим цінностям, однаково діють і відчувають, визнають одне і те ж священним. Ідеал такого суспільства полягає в тому, щоб бути таким, як усі, бути частиною цілого, представляти собою те ж саме, що й інші. Найстрашніше - бути не таким, як усі. Найменше відхилення від норм колективної поведінки карається. Влада групи абсолютна, індивід не має самостійної цінності, його інтересом повинні бути інтереси суспільства: немає Я, є тільки Ми.

Механічна солідарність існує на перших етапах еволюції суспільства, до яких Дюркгейм відносить орду, плем'я, яке складається з кланів та конфедерацію племен. Індивідуальні відхилення сприймаються тут як девіантна поведінка, підлягає репресивним санкцій. Солідарність в орді базується на спільності вірувань, моральних норм і на спільності емоцій. Колективна свідомість орди існує у формі релігії, яка характеризується емоційною інтенсивністю, всеосяжність, конкретністю норм, регулюючих поведінку, анімістичними віруваннями.

На другій еволюційній стадії з'являється плем'я, що складається з кланів. Клан - група, членів якої пов'язують кровно-родинні відносини і яка виконує релігійні, політичні та економічні функції. Клани об'єднувалися в плем'я міфами про спільне походження. Структурно-функціональна диференціація племені характеризується виділенням самостійних кланів, появою політичного керівника - вождя племені. Племінна релігія пронизує все соціальне життя, тому що вся соціальна життя тут складається майже виключно з загальних вірувань і звичаїв, які отримують від одностайної зв'язку зовсім особливу інтенсивність. Такі історично перші соціальні структури - орда, плем'я і союз племен, яким відповідає механічна солідарність, заснована на схожості частин, що утворюють ціле: суспільство будується як система однорідних і схожих між собою сегментів.

Органічна солідарність це зовсім інша структура властива суспільствам, породжувана поділом суспільної праці і грунтується не на схожості, а на відмінності індивідів. Органічна солідарність починає домінувати з появою стародавніх міст-держав; вона переважає в середньовічному суспільстві і, нарешті, в сучасному індустріальному суспільстві майже витісняє механічну солідарність. Прогрес розглядався Дюркгеймом як збільшення структурно-функціональної складності суспільства: з'являються нові функції в суспільстві і відповідно з'являються соціальні інститути для їх виконання. Структурно-функціональні трансформації призводять до змін у релігійному житті, зокрема до зміни форм релігійних вірувань. У результаті цих змін всеохопна, емоційна і дуже деталізована «колективна свідомість» примітивних суспільств на кожному новому етапі розвитку виражається у все меншому числі все більш абстрактних вірувань та обрядів. Індивід все більше звільняється від колективної домінації, і в сучасному суспільстві в релігійному символізмі врешті-решт торжествує індивідуалізм.

У стародавньому місті-державі соціальна єдність виникає в результаті проживання на спільній території. Кровноспоріднені зв'язки перестають грати вирішальну роль. Головну роль в організації суспільного життя починають грати централізовані адміністративні та юридичні органи. У результаті цих змін зростає органічна солідарність суспільства. Індивіди групуються тут вже не у відповідності зі своїм походженням, а відповідно до особливої соціальної діяльності, якій вони себе присвячують.

Сучасне індустріальне суспільство характеризується, на думку Дюркгейма, переходом від ізольованих спільнот (маленьких міст, провінцій), до великих суспільств , зі спеціалізованими інститутами, котрі відають управлінням, освітою, медициною, виробництвом, мистецтвом і т.д. Причину індустріальної революції Дюркгейм бачить у розвитку ринкової системи, супроводжуваної диференціацією економічного сектора соціальної структури. Індивіди об'єднані в інститути відповідно до їх професійними ролями. У силу розвитку спеціалізації кожна частина такого соціального цілого залежить як від цього цілого, так і від його складових частин. У силу цього товариства є органічною солідарністю. Як вважає Дюркгейм, згуртованіші товариства, засновані на колективній свідомості.

3.3 Соціальні факти , як предмет соціології

В роботі "Правила соціологічного методу" вихідним моментом стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. При цьому припускалось, що ця реальність має особливі, тільки їй притаманні властивості. Згідно з Дюркгеймом, такими є соціальні факти, які у суспільності складають соціальну реальність в цілому.

У роботі Е.Дюркгейм встановлює основні вимоги до соціальних фактів, котрі дозволили існувати соціології як науці. Перше правило в тому, що соціальні факти треба розглядати, як речі. Це значить, що:

а) соціальні факти є зовнішніми для підвидів,

б) соціальні факти можуть бути об'єктами з тієї точки зору, що вони матеріальні,

в) відносини причинності, які встановлюються між двома або багатьма соц. фактами, допомагають формулювати закони функціонування суспільства.

Друге правило полягає в тому, щоб "систематично відмежовуватися від усіх вроджених ідей". Це значить:

а) соціологія передусім повинна відсторонитися від всякої ідеології,

б) вона також повинна звільнитися від всіх забобонів, котрими володіють індивіди по відношенню до соціальних фактів.

Третє правило у визнанні переваги цілісності над складовими її частинами. Це значить, що:

а) джерело соціальних фактів знаходиться в суспільстві, а не в мисленні та поведінці індивидів,

б) суспільство є автономною системою, яка керується своїми особистими законами.

Основна ознака соціальних фактів - їхнє незалежне від індивидів буття і здатність справляти на останніх примусовий вплив. Кожний індивід, зазначав французький філософ, при народженні застає соціальну реальність готовою, яка функціонує незалежно від нього. Індивід не створює мови, якою розмовляє, а навчається їй у ході своєї соціалізації, не винаходить методів праці, а набуває їх від соціального оточення, не вигадує власної релігії, а визнає одну з уже існуючих. Отже, свої способи мислення, почування та дії індивід повинен пристосувати до способів, які вже існують і визнані суспільством. Істотна риса останніх у тому, що вони існують поза індивідуальною свідомістю.

Проте визнані у суспільстві способи мислення, почування та дії володіють щодо індивідів силою примусу, завдяки чому їхня поведінка контролюється і коригується. У тих випадках, коли індивіди не адаптуються до існуючих способів мислення і дії, вони наштовхуються на різні негативні реакції з боку суспільства.

У цілому соціальна реальність, за Дюркгеймом, включає до свого складу два типи явищ. По-перше, способи мислення, почування та дії, котрі, які, уже зазначалося, є зовнішніми і примусовими щодо індивідів. Їх носієм виступають або суспільство в цілому, або його окремі групи (релігійні, політичні, професійні та ін.). По-друге, інші сталі явища, які для індивідів так само об'єктивні й примусові. До них французький соціолог зараховує різноманітні "соціальні течії", що породжуються не індивідуальною свідомістю, а грунтуються на колективному ентузіазмі, обуренні та співчутті.

На основі зовнішніх ознак соціальних фактів Дюркгейм певним чином упорядковує предметну царину соціології. Він відокремлює у структурі соціологічного знання соціальну морфологію і соціальну фізіологію. Соціальна морфологія, на думку вченого, вивчає "матеріальні форми суспільства", до яких належать демографічні, геологічні, економічні, соціокультурні фактори. В цьому зв'язку Дюркгейм звертає увагу на географічні координати суспільства, форму його кордонів, розміри території, чисельність і густоту населення, розміри й заселення міст, сіл, провінцій, характер комунікацій тощо.

Морфологічні факти, зрозуміло, можуть породжувати колективні уявлення. Але останні, виникнувши, самі, у свою чергу, стають безпосередньою причиною - незалежно від морфологічної основи - нових колективних уявлень. Здебільшого колективні уявлення здатні породжувати і морфологічні феномени. Вирізнення соціальної фізіології французький соціолог обгрунтовує існуванням - поряд з морфологічними - функціональних, або фізіологічних фактів. До них Дюркгейм зараховує факти колективної свідомості та способи колективних дій.

Разом з морфологічними фактами факти колективної свідомості утворюють так зване внутрішнє соціальне середовище. Причому морфологічні факти становлять матеріальний, кількісний бік даного середовища, а факти колективної свідомості - нематеріальний, якісний, духовний аспект. У такому широкому тлумаченні саме соціальне середовище визнавалось універсальним фактором, за допомогою якого можна пояснювати будь-які соціальні факти. Та згодом Дюркгейм став трактувати соціальне середовище вужче, виключно як царину колективної свідомості, що складається з ідей, вірувань, звичок тощо.

Суспільство, за Дюркгеймом, постає своєрідним божеством, яке "ззовні" впливає на індивідів, робить з них розумних і моральних істот. Воно може існувати "тільки в нас і завдяки нам". З одного боку, індивід зобов'язаний суспільству тим, що в ньому є, що забезпечує йому виняткове місце серед інших індивідів, тобто своєю інтелектуальною й моральною культурою. Якщо людину позбавити мови, мистецтва, науки, моралі, вірувань, то вона деградує до рівня тварини. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства. Але, з іншого боку, суспільство не існує і не живе інакше, як тільки в традиціях і завдяки їм. Якщо колективні вірування, традиції та домагання перестануть відчуватися і сповідатися окремими індивідами, то суспільство загине, підкреслює французький соціолог [7 , c 88-89 ].

Складні й суперечливі відносини між індивідом і колективом - головна тема дюркгеймівської соціології. Оскільки реально існують насамперед окремі індивіди, а суспільство - це певні системи відносин між ними, то, здавалося б, логічно було б вважати окремого індивіда за вихідну точку координат, у системі яких розглядатимуться ті чи інші соціальні відносини. Але такий підхід Дюркгейм піддає критиці. Індивід, доводить він, не є чимось історично первинним у такому розумінні, що уявлення про людину як щось окреме й неповторне - це результат тривалого історичного розвитку. Ставлення до людей як до індивідів і відповідне розуміння ними себе як індивідів можливе лише там, де існує досить складна структурна організація суспільства, або, за термінологією Дюркгейма, де має місце поділ суспільної праці. Навпаки, там, де поділ суспільної праці не нависокому рівні і соціальна структура примітивна, - там "кожен являє собою те ж саме, що й інші", а тому там панують спільні для всіх колективні думки й почуття.

Висновки

У своєму рефераті я намагався як найточніше і об'єктивніше розкрити дану мені тему «Соціологічні ідеї Е.Дюкргейма». На мою думку, Дюркгейм є однією з найважливіших постатей у історії соціології, навіть більше, його можна назвати одним із творців соціології , як науки, як професії, предмету вивчення. У процесі виконання даної мені задачі я намагався показати свої навички щодо самостійного пошуку та обробки інформації, баз та джерел даних з даної тематики.

Дюркгейм - один із найвизнаніших творців соціології як науки, як професії і предмета викладання. Вплив його ідей присутній у всіляких галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до суто емпіричних і прикладних досліджень. Усі більш-менш значні соціологічні теорії XX ст. так чи інакше співвідносилися з теорією засновника Французької соціологічної школи. У самих різних країнах світу формування соціології відбувалося під впливом дюркгеймівських ідей. Він дав одне з найбільш розгорнутих і переконливих обґрунтувань необхідності і можливості соціології як науки. Давід Еміль доводив, що суспільство - це реальність особливого роду, що не зводиться ні до якої іншої. Разом з тим він підкреслював, що ця реальність володіє настільки ж високою міцністю і стійкістю, що і природа, і так само, як природні явища, вона не піддається довільному маніпулюванню.

Слідом за Контом Дюркгейм розглядав суспільство головним чином як сферу солідарності, згуртованості, згоди. Не випадково вивчення згоди в соціології вважається дюркгеймівською традицією.

Незважаючи на те, що наукова творчість Дюркгейма знаходилося на перетині безлічі впливів і традицій соціальної думки, він не вважав, що соціологія як наука вже сформувалася. Теорії Конта та інших мислителів минулого століття представлялися йому занадто загальними і схематичними, що містять лише передумови власне наукової соціології. Самостійну науку про суспільство зі своїм власним предметом і специфічним методом, з його точки зору, ще мав створити. Дюркгейм відчував себе покликаним здійснити це завдання.

Якщо ж говорити про сучасність, то ряд ідей Дюркгейма були покладені в основу багатьох сучасних положень та розробок сучасної соціології, зокрема в концепцію структурно - функціонального аналізу.

Також з його іменем пов'язана так звана інституціоналізація (процес визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх в систему, здатну діяти у напрямі задоволення деякої суспільної потреби) соціології як науки в цілому.

Серед великого числа дослідників панує думка про те, що Дюркгейм є однією з найважливіших постатей у соціології, та ключовою фігурою у становленні сучасної соціології в цілому. На це вказує низка думок, що до його ідей та їх розробленості у сучасних умовах розвитку науки.

Подібно іншим фундаторам соціології, Дюркгейм займався аналізом змін, які відбувалися в суспільстві. Він прагнув розглянути ці зміни з точки зору розвитку розподілу праці як частини процесу індустріалізації.

Дюркгейм вважав, що розподіл праці значно підвищує роль релігії як основи соціального зв'язку. В міру посилення розподілу праці люди стають все більш залежними один від іншого, оскільки їхні потреби задовольняються в результаті роботи інших людей.

Дюркгейм відзначав, що процеси і зміни в сучасному світі стали настільки швидкоплинними та інтенсивними, що не всі люди здатні включитися до них. Велику увагу Дюркгейм надавав проблемам самогубства. Він розглядає самогубство як дію людини, викликану незадоволеністю життя (нещастям), як соціальний факт, який породжується соціальним середовищем. Самогубство тлумачиться як своєрідна аномія. В суспільстві з низьким ступенем "згуртованості" люди слабо пов'язані один з одним і із спільнотами, і тому відчувають себе незахищеними, непотрібними і забутими. Суспільство, де культурні цінності і норми є відносними, вельми непостійними, не визнаються всіма його членами, виступає могутнім генератором і спонукальним чинником здійснення самогубств, незалежно від кліматичних або економічних умов або стану психічного і фізичного здоров'я людей.

За Дюркгеймом, соціологія займає центральне місце серед суспільних наук. Тому її завдання полягає не тільки в тому, щоб вивчати соціальні факти, але і бути теоретико-методологічною основою для дослідження різних областей соціального життя.

Особисто на мою думку, Дюркгейм своєї роботою про самогубство зробив великий внесок у розвиток соціології і її відокремлення він низки інших наук.

Список використаних джерел

1. Соціальні виміри суспільства: 36. наук, праць. - К.: Ін-т соціології HAH України, 2006. - Вип. 9. - 383 с.

2. Арон Р. / Етапи розвитку соціологічної думки. М., 1992. - 194 с.

3. 3. Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. / Введення в соціологію: Учбов.-метод. Посібник. - К.: МАУП, 1996. - 55-56 с.

4. Лавриненко В.Н. Соціологія. М., 2001. - 508с.

5. Ядов С.В. / Стратегия социологического исследования. - М.: Омега-Л, 2007. - 115-116 с.

6. Тощенко Ж.Т. Соціологія. Загальний курс: Підручник. - М.: Прометей, Юрайт, 1998. - 222с.

7. Волков Ю.Г. Соціологія Елементарний курс., М, МАУП, 2004. - 88-89 c.

Размещено на Allbest.ru