Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості

Перехід до ринкових відносин у сфері праці й зайнятості в умовах структурної перебудови економіки привів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важка й хворобливої дана ситуація виявилася для молоді, яка у силу специфіки своїх соціально-психологічних характеристик виявляється недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці.

Це робить молодь групою населення зі зниженою конкурентоспроможністю на ринку праці, що вимагає від держави розробки й реалізації особливої системи засобів, що забезпечують не тільки надання тих або інших гарантій зайнятості для молоді, але й надання підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. При цьому представляється можливим забезпечити участь в адаптаційних програмах молоді до ринку праці не тільки державних органів, які регулюють зайнятість населення, але й освітніх установ (державних і недержавних), підприємців і роботодавців, органів місцевого самоврядування.

Розробка механізму взаємодії всіх учасників соціально-трудових відносин (держави, роботодавців, органів місцевої влади, громадських організацій) по питанню стабілізації зайнятості молоді, надання їй допомоги в адаптації до ринку праці та вивчення питань повязаних з проблемами працевлаштування молоді є надзвичайно актуальним й суспільно значимим.

Це пов'язано з наростанням негативних тенденцій у сфері молодіжної зайнятості (ріст чисельності безробітних у віці до 29 років, збільшення в їхньому складі частки осіб із середньою спеціальною і вищою професійною освітою, частки довгостроково безробітних), а також з негативними наслідками молодіжного безробіття (ріст числа правопорушень серед підлітків і молоді, широке поширення в молодіжному середовищі алкоголізму, наркоманії, проституції й інших антигромадських явищ).

Одним з найбільш небажаних наслідків молодіжного безробіття є зниження трудової мотивації, затримки у формуванні способу життя працюючої людини в тих молодих людей, чиє трудове життя починається з безробіття. У зв'язку із цим держава й суспільство не повинні пасивно очікувати самонастроювання молодіжного ринку праці: потрібно науково обґрунтована політика регулювання молодіжної зайнятості. Всі перераховані аргументи й обумовили вибір теми даного дослідження.

Метою курсового дослідження є виявлення основних проблем молоді у сфері праці і зайнятості, а також причин зниженої конкурентоспроможності населення у віці 14-29 років.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження:

- уточнити, через розкриття специфіки робочої сили молоді, поняття зайнятості молоді як соціально-економічної категорії;

- провести більше глибоку диференціацію молоді в розрізі вікових границь;

- проаналізувати тенденції молодіжної зайнятості в сучасній Україні.

Об'єктом дослідження є молодіжний ринок праці.

Предметом дослідження є соціально-економічні відносини, що виникають у процесі функціонування молодіжного ринку праці.

Методи дослідження. В курсовій роботі застосовувались такі наукові методи: метод аналізу - для аналізу соціально-економічної сутності молодіжного ринку праці, обґрунтування методологічних основ оцінки його інтегрованості в сучасний соціально-економічний простір; метод узагальнення та описовий метод - для узагальнення основних наукових досліджень з питань даної проблематики.

Практичне значення одержаних результатів. Результати курсового дослідження створюють підґрунтя для теоретико-методологічного обґрунтування процесів формування і розвитку молодіжного ринку праці, а також можуть бути використані для подальших наукових розробок даної теми.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Теоретико-методологічні основи зайнятості молоді

Тарабукін Ю.О., в досліджені «Соціологія молоді» пише, що молодь може бути визначена як соціально-демографічна вікова група суспільства, що характеризується насамперед тим, що перебуває в стадії трудового й соціального самовизначення й володіє рядом специфічних ознак, що відрізняють її від інших поколінь. [19, 23]

Визначення вікових границь поняття «молодь» з погляду відносин у сфері праці пов'язане з визначенням нижчої границі робочого віку. У світовій практиці нижча границя робочого віку коливається від 12-14 до 16-17 років, що пов'язано з особливостями соціально-економічного розвитку конкретних країн. Тарабукін Ю.О., вказує, що у самому загальному виді закономірності встановлення нижньої границі працездатності обумовлені:

1) особливостями фізичного розвитку населення, тобто до якого віку в даній країні людина досягає мінімально необхідного рівня фізичного розвитку, щоб без небажаних наслідків для здоров'я брати участь у посильних видах трудової діяльності;

2) рівнем соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує розвиток системи доступної загальної й професійної освіти, яка поширюється на ті або інші контингенти дітей і молоді, що забезпечує необхідний рівень розумового й культурного розвитку, придбання основ професійних знань до вступу в трудове життя;

3) ступенем соціально-майнової диференціації населення, поширеністю в суспільстві бідності й убогості, що змушують родини розглядати працю дітей і підлітків як важливу частину загального доходу домогосподарства, що спонукує державу до зниження нижчої границі робочого віку. [19, 35-36]

У результаті дії виділених факторів слід зазначити, що границя робочого віку найбільше низка в найбідніших країнах миру, з масовим поширенням убогості, і, як слідством цього - масовим же використанням дитячої праці. Чим вище рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим вище піднімається рівень нижчої границі робочого віку, досягаючи свого максимуму в тих країнах, у яких законодавчо закріплене обов'язкове одержання певного рівня освіти (частіше загальної, але іноді й професійної) до вступу в робочий вік.

Визначення верхньої границі категорії «молодь» пов'язано із суспільними умовами, які забезпечують досягнення соціалізації людини в суспільстві, що виражається в придбанні професії, завершенні періоду трудової адаптації, створенні родини, народженні дітей, придбанні економічної самостійності. Основна маса молоді повністю соціалізується до 30 років, тому традиційно границі поняття «молодь» 16-29 років. [20, 43]

У ряді сучасних досліджень, у зв'язку зі збільшенням масштабів підліткової зайнятості, що обумовлено специфікою становлення ринку праці в Україні, вікові границі молоді встановлюються в рамках 14-29 років. [11, 56-57] Очевидно, що в рамках установлених границь спостерігається сильна диференціація груп молоді практично по всіх соціальних показниках, тому додатково виділяються групи: 14-15 років, 16-17 років, 18-20 років, 21-24 роки, 25-29 років. У рамках кожної з виділених підгруп існують свої специфічні проблеми соціальної й трудової адаптації.

Необхідно підкреслити, що в сучасних українських умовах відбувається скорочення чисельності й частки молоді, що виходить на ринок праці із уже наявною професією (спеціальністю) і одночасно росте чисельність і частка тих, хто шукає роботу, не маючи не тільки професійної, але й закінченої загальної освіти. Це підтверджується й тенденціями соціально-майнового розшарування в молодіжному середовищі, що є результатом аналогічного процесу в суспільстві в цілому.

Участь у праці 14-15-літніх підлітків найбільшою мірою є результатом зниження рівня життя населення. Чим нижче сімейний дохід, тим більшою мірою родина зацікавлена в трудовій діяльності підлітка. Саме родина в цьому випадку може стимулювати припинення освіти й вихід на ринок праці некваліфікованого працівника. Трудові перспективи молодої людини в цьому випадку несприятливі: існує реальна небезпека назавжди закріпитися в сфері некваліфікованого, як правило, фізичної праці, що в перспективі чревате люмпенізацією працівника, переходом його в маргінальні верстви суспільства.

Епізодична участь 15-літніх підлітків у трудовій діяльності, що не супроводжується припиненням одержання освіти (наприклад, у період літніх шкільних канікул) може оцінюватися як позитивне явище, що відповідає інтересам підлітка й суспільства. У цьому випадку мова йде про початкові етапи адаптації до трудової діяльності як такої, про вироблення стереотипу трудового поводження в ринковому середовищі. Тому національні й регіональні програми зайнятості повинні передбачати проведення спеціальних заходів, спрямованих на залучення підлітків до трудової діяльності без шкоди в одержанні освіти. Усвідомлене формування матеріальних стимулів до праці відзначається в 16-17-літніх молодих людей. Це пов'язане з розширенням обсягу їх матеріальних і духовних потреб, а також триваючим процесом соціалізації. У цьому ж віці відбувається активний пошук і вибір виду майбутньої професійної діяльності. Успішність цього вибору залежить від того, наскільки широко може ознайомитися підліток зі світом професій і спеціальностей, наскільки реальні будуть його уявлення та знання про майбутню власну трудову діяльність. На перший план стосовно даної групи молоді повинна вийти робота із професійної орієнтації й консультування, а результатом повинен стати усвідомлений вибір професії.

Процес одержання професійних знань, умінь і навичок найбільш інтенсивно протікає в групі 18-20-літніх. Конкретні строки професійного навчання можуть, безумовно, варіюватися залежно від специфіки життєвих обставин молодої людини, вибору нею виду й форми одержання освіти. Тому по ряду поведінкових характеристик ця група примикає до групи 21-24-літніх. У цих рамках більшість молодих людей закінчує професійне навчання й прагне вже не до епізодичного, а до постійної зайнятості. Серед характеристик трудової діяльності на перший план висуваються гарантії зайнятості, можливості професійно розвитку й посадового росту. Поступово завершується процес, соціалізації і він приводить до того, що у свідомості молодої людини матеріальні стимули до праці починають сусідити з моральними.

2. Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості

Найбільш проблемним у сфері праці і зайнятості є молодий вік. У цей час людини не має ні знань, ні досвіду, вона тільки здобуває їх. Звичайно, мова не йде про тих молодий, у яких є якісь особливі таланти, наприклад, співаки, артисти, спортсмени й т.д. Мається на увазі середня маса молоді. У цей час молодь виходить з-під батьківської опіки й у більшості випадків існує на власні заробітки або державні допомоги. Зрозуміло, що в сучасному суспільстві це найбільш малозабезпечена верства населення, у якій розрив між потребами й можливостями найбільш великий. Треба відзначити що, границі молодіжного віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, який досяг потрібного рівня добробуту й культури.

Вплив цих факторів проявляється в тривалості життя людей, у розширенні границь молодіжного віку від 14 до 30 років. Нижня вікова границя визначається тим, що саме в цьому віці підліток уперше одержує право вибору в соціальному плані: продовжити навчання в школі, надійти в технічний або гуманітарний коледж або піти працювати.

До 30 років людина, як правило, досягає професійної зрілості, завершується формування її родини, вона займає певне положення в суспільстві.

Незайнятість молодих людей веде до негативних проявів, як у сфері економіки, так і в сфері соціального життя суспільства. З ростом числа незайнятих складається «нераціональна структура зайнятості».

Також молодіжне середовище стає небезпечною «кримінальною зоною». Проблеми наркоманії, алкоголізму й проституції почасти є похідними безробіття. Відсутність перспектив на майбутнє в молодому віці особливо небезпечно. Саме із цієї верстви поповнюються ряди злочинців, наркоманів, членів екстремістських політичних плинів. [7, 180]

Соціальні індикатори, що визначають ступінь участі молоді в суспільному житті, тісно пов'язані з динамікою розвитку суспільства й повинні повною мірою відображати цю динаміку.

Таким чином, проблема зайнятості молоді є актуальною соціальною проблемою, тому вимагає особливої уваги, як з боку державної влади, так і з боку суспільства в цілому.

В умовах структурної перебудови економіки велику роль грає вивчення проблем, пов'язаних з підвищенням зайнятості працездатного населення й насамперед - молоді, як найменш захищеної категорії робочої сили. Її низька конкурентоспроможність на ринку праці пояснюється відсутністю достатнього виробничого досвіду й необхідного стажу роботи зі спеціальності. При цьому молоді люди нерідко першими попадають під скорочення при реорганізації підприємств або стають безробітними відразу ж після закінчення навчального закладу. Безробіття серед молодого населення веде:

- до поглиблення бідності й зубожінню бюджетів молодих родин (як слідство - збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення числа безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);

- зниження соціальної захищеності й неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє падінню національного патріотизму, приводить до відтоку молодих фахівців у розвинені капіталістичні країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку в сфері неформальної економіки й тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;

- збільшується криміногенна обстановка в країні; збільшується кількість економічних і карних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних і інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність - все це сприяє природному виродженню націй. [6, 131-132]

Що стосується проблеми збільшення безпосередньої зайнятості молоді, тут спостерігаються свої специфічні складності:

- молоді фахівці в силу своєї «незрілості» і недоліку професійного досвіду є одним з найменш затребуваних верств населення на ринку праці;

- надмірна амбіційність випускників сучасних вузів (особливо комерційних) - завищені вимоги до умов і оплати праці, не бажання робити кар'єру із самих «низів», поступово піднімаючись по щаблях службових сходів, - ускладнюють ситуацію на ринку праці молодих фахівців, збільшують кількість безробітних молодих людей;

- відсутність чіткої професійної визначеності - найчастіше освіта, отримана у вузі, не є основним професійним орієнтиром, молодий фахівець не знає своїх професійних схильностей і не віддає конкретних переваг ні одній із професій;

- відсутність практичної підготовки з дитинства до будь-якої реальної праці приводять до небажання міняти розміряний уклад «легкого» життя за «надійним батьківським плечем»;

- слабка соціальна захищеність, необґрунтовано низька система оплати праці в країні, висока плинність кадрів на українських підприємствах стимулює молодого фахівця до пошуку заробітної плати на більше сприятливій ниві закордонних підприємств. [6, 133]

Кравченко В.Л., вказує що аналіз ситуації, що складається на ринку праці, показує, що найбільш гострі проблеми, пов'язані із зайнятістю, у молоді виникають через низьку конкурентоспроможність, обумовлену наступними факторами:

- недолік у молоді професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;

- відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;

- трудова нестабільність молоді: молоді люди частіше змушені переривати свою трудову діяльність у зв'язку із закликом в армію, вступом на навчання, відпустками у зв'язку з народженням і вихованням дітей та ін.;

- необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді. [8, 197]

Відсутність досвіду роботи й практичних навичок роблять молодь найбільше соціально незахищеною категорією безробітних громадян.

Працевлаштування й соціальна адаптація молодих у суспільстві - завдання, що хвилює не тільки їх самих, але й державну службу зайнятості. Чому проблема молодіжного безробіття в Україні як і раніше залишається гострою й процес адаптації молоді до нових економічних умов відбувається складно? Причини різні й у їхньому числі:

- недолік інформації про потреби сучасного рику праці, про затребувані професії, про вимоги пропонованих до професійних і особистісних якостей працівників різних спеціальностей;

- відсутність у безробітної молоді середньої загальної й базової професійної освіти;

- професія, отримана випускником, часто в нових мінливих умовах виявляється не затребуваною на ринку праці;

- недостатньо скоординована взаємодія між органами освіти, роботодавцями, органами служби зайнятості й інших структур, що діють на ринку праці;

- роботодавці найчастіше не в змозі оцінити такі достоїнства молоді як сучасна освіта, мобільність, гнучкість, навченість і ін., з іншої сторони багато випускників не володіють навичками грамотного пошуку роботи, ведення переговорів з роботодавцями, не завжди активні при рішенні питань свого працевлаштування;

- завищені амбіції молоді відносно оплати праці й престижності професій не співвідносяться із пропозицією роботодавців. У структурі вакансій найбільшу частку (більше 80%) представляють «не престижні» для молодих людей робочі вакансії причому, потрібні фахівці високих розрядів. Особливо слід зазначити непривабливість для молоді професій сільськогосподарського профілю. [8, 197-198]

У сформованій ситуації основним завданням органів служби зайнятості є застосування ефективних заходів, що підвищують шанси молодих людей безболісно інтегруватися у кваліфікаційну й професійну структуру ринку праці, гідно закріпитися на ньому, стати конкурентною його складовою.

2.1 Сучасні тенденції та особливості формування і розвитку молодіжного ринку праці України