Особливості соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою

Трансформація тоталітарного суспільства в Україні. Проблеми громадянського виховання підростаючого покоління. Формування громадянськості як одна з умов становлення людей, що спроможні відновити суспільство і дух нації та розвинути ідею державності.

Рубрика Социология и обществознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 05.11.2013
Размер файла 152,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

особливості соціальної роботи з Формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою (на прикладі Лутугінського обласного інтернату для дітей-сиріт)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою

1.1 Взаємозв'язок рівня громадянськості з соціальним статусом підлітків

1.2 Девіантна поведінка підлітків як соціально-психологычна проблема

1.3 Громадянськість як ціннісна основа в соціальній роботі з підлітками девіантної поведінки

РОЗДІЛ 2. Формування громадянськості як ціннісний зміст соціальної профілактико-корекційної роботи з підлітками девіантної поведінки

2.1 Громадянськість як інтегрована якість суб'єкта громадянського суспільства

2.2 Міжнародний досвід соціальної роботи з підлітками девіантної поведінки

2.3 Програма удосконалення соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків девіантної поведінки в Лутугінському інтернаті для дітей-сиріт

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ З ДЕВІАНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ В ЛУТУГІНСЬКОМУ ІНТЕРНАТІ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Трансформація тоталітарного суспільства в Україні в громадянське з відповідним переосмисленням моральних цінностей стимулює посилення уваги до проблеми громадянського виховання підростаючого покоління. Свідома громадянськість повинна протистояти стереотипам мислення і поведінки, що склалися раніше -- про це все частіше нагадують численні джерела, це починають розуміти різні прошарки суспільства. Громадянське суспільство і діюча демократія потребують активних і залучених громадян, яким притаманна громадянська культура, громадянська свідомість, потреба в суспільній діяльності, почуття обов'язку, патріотизм, справедливість, уміння робити свідомий моральний вибір. Формування громадянськості є однією з умов становлення людей, що спроможні відновити суспільство і дух нації та розвинути ідею державності, спрямовану на людину.

Проте, зважаючи на повну відсутність позитивних орієнтацій в середовищі суспільства, молоде покоління стоїть перед проблемою вибору. І цей вибір став більш складним і непрогнозованим. «Сучасна світоглядна парадигма молодої людини може бути оцінена як маргінальна, де майже немає місця «старим орієнтаціям», а «нові» ще не зайняли свою нішу. Це зумовлює суперечливу модель світоглядних цінностей молодих людей, їх поведінки»[2,с.70].

Але ж саме підростаюче покоління несе в собі потенційну енергію подальшого розвитку. Від того, якою буде молодь сьогодні, які цінності становитимуть ядро її свідомості, від того, наскільки молоді люди будуть готові до нового типу соціальних відносин, залежить, яким буде майбутнє нашої країни.

Ускладнення соціальної ситуації, зростання негативних процесів та явищ у середовищі підлітків в Україні ? усе це потребує вирішення проблеми в контексті світового досвіду з соціальної роботи.

В Україні більшість теоретичних і практичних аспектів проблеми виховння підлітків, потребує сьогодні подальшого осмислення і теоретичної розробки. Особливої уваги заслуговує вивчення питання щодо формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою.

Це підтверджується вивченням природи виникнення девіантної поведінки особистості, профілактики протиправної поведінки в роботах вчених різних галузей науки. Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито в працях В. Сухомлинського, С. Анісімова, О. Дробницького та ін.; педагогічні - досліджували В. Оржеховська, Г. Пустовіт, А. Сиротенко, М. Фіцула та ін.; правові аспекти вивчали Ю. Антонян, В. Кудрявцев, Г. Міньковський та ін.; психологічні - обґрунтовано в працях І. Беха, Б. Братуся, Я. Гілінського, О. Змановської та ін.; медичні аспекти проблеми досліджувалися А. Личко, А. Селецьким, С. Тарарухіним, Г. Фелінською та ін. Проблеми громадянського виховання підлітків з девіантною поведінкою теж вивчалися деякими вченими, серед них Т.Є.Мальцева, Г.Н.Филонов та ін., при цьому особливості соціальної роботи з формування громадянськості майже не розглядалися.

Актуальність, недостатня розробленість теоретичних аспектів проблеми, її практична значущість зумовили вибір теми дипломного дослідження - «Особливості соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою».

Об'єкт дослідження: соціальна робота з підлітками девіантної поведінки.

Предмет дослідження: особливості соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою.

Мета дослідження: визначити ефективні соціально-педагогічні методи формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою.

Завдання дослідження:

розкрити сутність девіантної поведінки та її зв'язок з низьким рівнем громадянськістю підлітків, її прояви в Україні та за рубежем;

дослідити психолого-педагогічну характеристику підлітків та наявний рівень громадянськості вихованців інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

розробити програму формування громадянських якостей у підлітків з девіантною поведінкою;

довести ефективність запропонованих методів соціальної роботи після їх впровадження у виховний процес інтернату для дітей-сиріт.

Гіпотеза дослідження: соціальна робота з формування громадянськості в підлітків з девіантною поведінкою в інтернаті для дітй-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, буде ефективною, якщо:

буде цілеспрямований соціальний супровід процесу формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою;

соціальним супроводом буде передбачена соціально-педагогічна програма з формування громадянськості підлітків;

програма з формування громадянськості буде здійснювати диференційні та індивідуальні підходи у відповідності до проявів девіантності у підлітків.

Для розв'язання визначених мети та завдань використовувалися методи дослідження:

теоретичні: аналіз філософської, педагогічної, медичної, соціологічної, психологічної літератури, що дало змогу уточнити зміст двох понять - «громадянськість» і «девіантна поведінка»; порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних і емпіричних даних, за допомогою яких визначено сутність соціальної роботи та психолого-педагогічні методи ефективного здійснення процесу формування громадянськості у підлітків, що виховуються в інтернаті для дітей-сиріт;

емпіричні: діагностичні (анкетування, інтерв'ювання, опитування, бесіди, тести, рольові та ділові ігри, мозкові штурми, аналіз проблемних ситуацій, метод спостереження, рейтинг); соціометричні, прогностичні (узагальнення незалежних характеристик тощо).

Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що здійснено аналіз наукової літератури та міжнародного досвіду щодо визначення проблем підлітків з девіантною поведінкою; досліджено психолого-педагогічну характеристику підлітків з девіантною поведінкою та сформованість громадянськості вихованців інтернату для дітей-сиріт; виявлено методи формування громадянськості підлітків з девіантною поведінкою і дітей, позбавлених батьківського піклування; визначено ефективність запропонованих методів соціальної роботи після їх запровадження у виховний процес інтернату для дітей-сиріт.

Практична значущість дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів при підготовці волонтерів до роботи з кризовими категоріями дітей та впровадженні методів формування громадянськості вихованців у виховний процес закладів державного влаштування підлітків з девіантною поведінкою і дітей, позбавлених батьківського піклування; спеціалістів центрів соціальної реабілітації підлітків з девіантною поведінкою. Розроблена експериментальна програма з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою, яка може бути запроваджена в спеціальних соціально-виховних закладах для таких дітей.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до них, загальних висновків, 3 додатків на ___ сторінках, списку використаних джерел (___найменувань, з них ___ - англійською мовою). Робота містить ___ найменування схем, таблиць і рисунків. Загальний обсяг роботи ___ сторінок, обсяг основного тексту ___ сторінок.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою

суспільство покоління державність

1.1 Сутність та особливості девіантної поведінки

На сьогоднішній день сучасна соціальна ситуація набуває рис вираженої нестабільності, спостерігається руйнування державної системи суспільного виховання, ускладнення умов життєдіяльності, зміна моральних цінностей, послаблення виховання та духовної функції сім'ї тощо. Ці чинники призводять до поширення девіантної поведінки серед неповнолітніх, безпритульності, зростання дитячої злочинності та інших соціальних явищ. Проблема девіантної поведінки підлітків, насамперед набуває дуже актуального характеру та потребує особливої уваги.

Слід відзначити, що у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі розглядаються проблеми, які присвячені девіантній поведінці, пов'язані головним чином з важкими дітьми та підлітками, які являють собою групу підвищеного соціального ризику. Дослідження останніх десятиріч на Заході стосувалися найрізноманітніших аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх. Ці питання охоплюють психолого-педагогічну реабілітацію дітей з відхиленнями у поведінці, наркоманію, відхилення в інтелектуальному, фізичному, сексуальному розвитку, вивчення умов виховання дітей в сім'ї; роль шкільної психологічної служби попередженні відхилень у поведінці неповнолітніх. Серед наукових праць особлива увага приділяється проблемі попередження злочинності серед неповнолітніх з відхиленнями в поведінці [1; 4; 5; 6].

У педагогиці, психології та соціології існує кілька понять, які характеризують цю соціальну групу: важковиховувані, кризові, педагогічно запущені, дезадаптовані, асоціальні, аморальні підлітки. Підлітковий вік є достатньо складним кризовим періодом розвитку. На думку К. Левіна, підліток знаходиться в стані маргінальної особистості: він вже вийшов з дитячого віку, але ще не став дорослим [6]. У цьому віці підліток стикається з багатьма труднощами та не завжди при зустрічі з новою ситуацією може знайти адаптивні способи її вирішення.

Серед українських дослідників проблему відхилень у поведінці неповнолітніх вивчали такі відомі вчені, як А.Г. Антонова, І.С. Дьоміна, О.В. Киричук, І.П. Лисенко, Н.Ю. Максимова, Т.Є. Мальцева, В.П. Оржеховська, Т.М. Титаренко, В.О. Татенко, С.О. Тарарухін, СІ. Яковенко та ін.

Для встановлення соціальних і психологічних причин девіантної поведінки підлітків маємо розглянути сутність поняття девіантної поведінки та різноманітні фактори, які обумовлюють це явище.

Дєвіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості з девіантною поведінкою від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо) [5]. Девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні. У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації людини та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства. Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми [6; 7]. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється в незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу морально-етичної культури або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою. У зв'язку з цим можна говорити про девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає морально-етичної культури особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя [1; 4; 5; 6].

Як зауважує І.С. Кон, девіантну поведінку особистості (в негативному розумінні цього поняття) можна поділити на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, коли йдеться про наявність психопатології. По-друге, це поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і особливо правові [33-35].

На думку В.Д. Менделевича, девіантну поведінку людини можна визначити як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і які виявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу морально-етичної культури або у вигляді ухилення від етичного і естетичного контролю за власною поведінкою [44, с. 163-171].

Тобто, звертаючи увагу на вище зазначене, можна сказати, що дєвіантна поведінка, з одного боку, це, перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим у суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням та порушує правові та культурні норми; з іншого ? поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу морально-етичної культури.

Існують різноманітні взаємопов'язані фактори, що обумовлюють генезис девіантної поведінки. Індивідуальний фактор, який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки та ускладнює соціальну та психологічну адаптацію індивіда. Педагогічний фактор, що виявляється в дефектах шкільного, сімейного та трудового виховання. Психологічний фактор який розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда з оточенням і який проявляться в активно-вибірковому ставленні індивіда до середовища, до норм та цінностей, до психолого-педагогічного впливу та саморегуляції своєї поведінки. Соціальний фактор визначається соціальними, економічними, політичними та іншими умовами існування суспільства. У соціально-психологічному підході розрізняють кілька наукових шкіл. Основною категорією тут є критерій здатності до адаптації. У цьому відношенні дєвіантна поведінка розглядається як внутрішній конфлікт, порушення самооцінки та деструкцію.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що проблема відхилень у поведінці неповнолітніх і, зокрема, проблема важковиховуваності дітей інтенсивно досліджувалась вченими протягом тривалого періоду часу. Незважаючи на значні здобутки у вивченні окремих аспектів, у цілому роботу над проблемою аж ніяк не можна вважати завершеною. Цікаво, що навіть сам термін «важковиховуваність», який увійшов у педагогічний вжиток більш, ніж 100 років тому, на сьогоднішній день все ще є недостатньо визначеним.

Таким чином, дєвіантна поведінка обумовлена двома основними чинниками:

1) поведінка, що суперечить соціальним, культурним та правовим нормам (зовнішній фактор);

2) проявляється у вигляді порушення психічних процесів, адаптації та морально-етичної культури індивіда (внутрішній фактор).

Причини девіантної поведінки підлітків також розподіляються на зовнішні (виявляються в недоліках сімейного та шкільного виховання) та внутрішні (пов'язані з наявністю певних характеристик індивіда, що ускладнюють процес його соціалізації). Внутрішні психологічні чинники включають наявність у людини психопатії або акцентуації окремих рис характеру. Ці відхилення виражаються в нервово-психічних захворюваннях, психопатіях, неврастеніях, межованих станах, що підвищують збудливість нервової системи і які обумовлюють неадекватні реакції [30; 33-35; 53; ].

У кожен період розвитку дитини формуються деякі психічні якості, особистісні риси та характер. Характерологічні підліткові реакції, такі як відмова, протест, групування, є, як правило, наслідком емоційно залежних, дисгармонійних сімейних відносин. У разі несформованості системи етичних цінностей людини, сфера її інтересів починає приймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну або споживчу спрямованість. Для таких людей характерний інфантилізм, примітивність у думках, переважання розважальних інтересів.

Егоцентрична позиція з демонстрацією зневажливого ставлення до існуючих норм і прав іншої людини призводить до «негативного лідерства», нав'язування фізично слабкішим одноліткам системи їх «поневолення», бравади кримінальною поведінкою, виправдання своїх дій зовнішніми обставинами, низької відповідальності за свою поведінку [44].

Загалом до внутрішніх психологічних проявів девіантної поведінки особистості відносять такі:

психологічні бар'єри (неадекватна самооцінка, низький рівень механізмів саморегуляції, деформація моральних норм, некритичність мислення);

духовні проблеми (відсутність або втрата сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо);

порушення ціннісно-мотиваційної сфери ? несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність); переживання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

емоційні проблеми ? тривога, депресія, переживання негативних емоцій, алекситімія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх словами), емоційне огрубіння (втрата здатності визначити доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;

низький рівень адаптивних можливостей;

викривлення у когнітивній сфері ? стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів;

негативний життєвий досвід ? наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.

Серед усіх зазначених, на думку більшості дослідників, у становленні та розвитку девіантної поведінки особливо велику роль відіграють особливості локусу контролю і рівень самоповаги особистості, які актуалізуються в підлітковому віці. Тобто низька самоповага переживається як психотравмуючий стан, якого підліток хоче позбутися. У результаті це спонукає його до вчинків, у яких він прагне підвищити рівень самоповаги, долаючи виявлені недоліки.

Однак, існують і інші варіанти. Дуже часто особистість підлітка має негативне самосприйняття, що проявляється, по-перше, у стійкому переконанні у відсутності у неї особистісно-цінних якостей або можливості здійснювати особистісно і суспільно цінні вчинки; по-друге, в оцінюванні ставлення з боку значущих для неї людей як недоброзичливого або, взагалі, негативного; по-третє, відсутність механізмів психологічного захисту, які дозволяють пом'якшити сприймання ситуації як негативної, або невмінням їх ефективного використання.

У результаті підліток опиняється перед вибором: продовжувати переживати негативні емоції через невідповідність вимогам і нормам або діяти в напрямку підвищення самоповаги в поведінці, що спрямована проти цих норм. В останньому випадку бажання відповідати очікуванням суспільства зменшується, а прагнення ухилитися від них зростає. Нова, негативна соціальна ідентичність формує і нові критерії самооцінки: те, що було погано в системі загальноприйнятих норм, стає хорошим у системі антинорм. Таким чином, утворюється порочне коло: здійснюючи антинормативні вчинки, особистість тим самим привертає до себе увагу, інтерес, отже, у власних очах підвищує самоповагу [7; 8; 9; 12; 14].

Також, слід звернути увагу на зовнішні чинники формування девіантної поведінки підлітків. У багатьох наукових дослідженнях (А.С. Белкін, Ф. Зімбарго, Д.І. Фельдштейн та ін.) встановлено, що асоціальна поведінка підлітків є результатом порушення взаємодії особистості з середовищем. Аналіз цих досліджень дозволив зробити такі висновки:

1) порушення взаємовідносин дитини з навколишніми людьми ? наслідок певних умов життя;

2) саме порушення взаємовідносин впливає на формування девіантної повдінки в дитини.

Н.Ю. Максимова вважає, що девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важковиховуваністю у дитинстві [43, с.112-117]. Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб. За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, яка відхиляється від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду [43, с.229-307].

Слід відзначити, що на формування девіантності підлітків вливає два основних чинника:

1. Фактор, пов'язаний з педагогічною занедбаністю, коли батьки не приділяють уваги інтелектуальному, моральному розвитку дитини і вона виявляється інтелектуально-пасивною. Відсутність необхідних культурно-етичних уявлень та навичок заважає підлітку правильно орієнтуватися в спілкуванні з однолітками, веде до конфліктів, відчуження. Дитина стає «важкою» і для однолітків, і для вихователів.

2. Девіантність як відповідь на несприятливі зовнішні дії (грубі, образливі дії батьків, нетактовність вчителя, переживання несправедливості, образи, страху, пригноблення тощо, або проблеми, які виникають у зв'язку з особливостями перехідного періоду). Ці труднощі тимчасові, які зазвичай проходять та не призводять до серйозних негативних вчинків, якщо вони не фіксуються і не посилюються неправильними діями батьків, вчителів.

Також існує точка зору, відносно якої саме оточення однолітків має той фактор, який обумовлює вплив середовища на розвиток особистості: саме досвід перебування в дитячих та підліткових групах, а не досвід перебування в сім'ї, відображає, як середовище впливає на розвиток особистості [41; 67]. Емоційна депривація та неблагополучний психологічний клімат сім'ї посилюють відчуття особистісного дискомфорту. Шляхом вирішення цієї проблеми є переведення підлітка в групу, в якій його будуть поважати, де він знайде необхідну йому соціальну допомогу. Однак, на жаль, дуже часто в новій неформальній групі домінуючою є контрнормативна шкала цінностей [4].

Отже, можна зробити висновок, що провідною причиною девіантної поведінки підлітка, є альтернативна поведінка його батьків та найближчого оточення, тобто умов його життєдіяльності. Реакції підлітка на таку ситуацію його розвитку досить різноманітні. Так, в молодшому підлітковому віці найбільш поширені шляхи компенсації незадоволеності власним станом в системі взаємовідносин зводяться до намагання знизити цінність бажаного, до сублімації, фантазії, фрустрації (у формі агресії або уходу). Для старших підлітків більш властиві такі форми негативного ставлення до дорослого, як реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру), реакція відмови (неприйняття до вимог), реакція ізоляції (намагання уникнути небажаних контактів).

Таким чином, дитина приймає свою дезадаптивність та сприймає її вже як норму життя, без ресурсів та умов виправити це становище. Викривлення уявлення особистості про ставлення до неї з боку оточуючих, закріплюючись, стає своєрідною позицією, що визначає весь її подальший розвиток. Це веде до невідповідності між усвідомленням особистістю свого ставлення до себе, до інших, до власної діяльності і є реальним змістом та проявом цих відносин, причиною виникнення неузгодженості ставлень або когнітивного дисонансу. Внаслідок цього вимоги суспільства можуть залишатися зовнішніми щодо такої особистості, тому вона не прийматиме їх. Оскільки з розвитком особистість дедалі стає незалежною від зовнішніх впливів, існує загроза, що її поведінка все помітніше відхилятиметься від соціально-прийнятих норм.

1.2 Громадянськість як інтегрована якість суб'єкта громадянського суспільства

У старшому підлітковому віці відбувається потужна соціалізація особистості, визначення цінностей, формування планів на майбутнє, тому особливо важливо прищепити молодій людині громадянськість, у той час, коли вона ще вчиться в школі. Основними елементами громадянськості є моральна і правова культура, а проявами - почуття власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, повага та довіра до інших громадян і до державної влади, гармонійне поєднання патріотичних, національних та інтернаціональних почуттів. Проблема громадянськості була й залишається актуальною незалежно від просторово-часових вимірів, але зміст понять, в яких фіксуються проблеми становлення громадянськості, необхідно істотно уточнити [10; 22; 28; 42; 61; 64]. Це викликано тим, що традиційні уявлення про громадянськість відбивають поки один, хоча й істотний бік поняття, - взаємовідносини громадян на вертикальному рівні (з державою), і вважається, що вони не можуть адекватно впливати на структуру і зміст відносин на горизонтальному рівні (між людьми). Ми ж погоджуємося з деякими вченими, що громадянськість у структурі особистості підлітків з девіантною поведінкою має позитивно вплинути на характер їх поведінки .

Головна складність процесу становлення громадянськості - це відсутність єдиного трактування й наукового обґрунтування терміну «громадянськість», який на повсякденному рівні всім зрозумілий [28; 38; 48; 64]. Складність цього процесу вимагає дослідження на трьох рівнях: історичному (розкриття змісту громадянськості в історії філософії); науково-пізнавальному (аналіз сутнісного й ціннісного сенсу громадянськості); теоретико-прикладному (вивчення актуальних соціокультурних проблем і можливостей їх вирішення).

Проблемою виховання громадянськості займались такі видатні педагоги як А. Макаренко, Г. Кершенштейнер, В. Бейлінсон, Я. Соколов. Справжній прояв сутності громадянина А. Макаренко бачив у єдності свідомості та поведінки. Витоки громадянського виховання, на його глибоке переконання, полягають в організації єдиного дитячого трудового колективу, прообразу єдиного колективу трудівників суспільства. Але при цьому громадянин повинен бути творчою індивідуальністю, щоб повною мірою реалізувати всі свої можливості і здібності [42, с. 256].

У «Тлумачному словнику великоруської мови» В. Даля «громадянськість» розглядається як «стан цивільної громади; поняття і ступінь освіти, необхідні для створення громадянського суспільства» [23].

Чимало різних підходів до розуміння категорії громадянськості існує у західній літературі. Наприклад, Ентоні Гідденс визначив громадянськість як «сукупність правил і ресурсів, що сприяють виробництву та відтворенню соціальних інститутів, «зафіксованих» у часі і просторі» [23]. Американський дослідник Дж. Зевін, розмірковуючи про зв'язок патріотизму і критичного мислення, дійшов висновку, що громадянськість - це здатність людини критично оцінювати як ситуацію в суспільстві, так і рішення уряду. Такий підхід передбачає можливість для особи робити свій вибір, заснований на знанні, освіченості, освіті. На докорінну відмінність розуміння даного слова західними та російськими науковцями звертають увагу Ю. Нікіфоров і А. Скаліна в роботі «Про поняття громадянськість» [48; с. 248-252]. У їх розумінні акцент робиться на духовно-моральні об'єднуючі засади, у західному ж контексті громадянськість трактується як «освічений патріотизм», тобто пріоритет віддається знанням юридичних, політичних, моральних норм і їх застосуванню. Вище згадані вчені вважають одним із головних проявів громадянськості внутрішню готовність людини служити вищим цілям, бути джерелом і рушійною силою морального вдосконалення суспільства [48, с. 249].

Актуальність формування громадянськості школярів у сучасному суспільстві є предметом дослідження Л. Кузнєцової, А. Іоффе, Є. Симонової. Роботи вчених висвітлюють пошук оптимальних умов формування громадянськості школярів, які дозволять учневі відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною особою.

Для дослідження проблеми формування громадянськості учнів велике значення мають загальнотеоретичні роботи педагогів Н. Гончарова, Р. Гурової, Л. Кузнєцової, Б. Лихачова, в яких сформульовані цілі й завдання, принципи й методи, шляхи й засоби формування необхідних особистісних якостей громадянина.

Обґрунтуванню філософського та юридичного аспектів громадянськості (цивільних і правових функцій особистості) присвячені роботи таких філософів і соціологів, як Л. Архангельського, Л. Буїв, І. Кона, Г. Смирнова, А. Харчева. У працях Л. Божович, А. Ковальова, О. Леонтьєва, А. Петровського, С. Рубінштейна запропоновано психологічне обґрунтування проблем формування громадянина суспільства. Карпова Н. у роботі «Политическая культура в процессе становления гражданского общества» акцентує увагу на ідентичності понять «громадянськість» та «політична культура» [29, с. 42]. Обидва поняття визнаються політологами близькими за значенням, ідентичними, але в деяких випадках громадянськість розуміється як практична сторона політичної культури, або це поняття тлумачать як духовно-моральні якості людей.

У результаті теоретичного аналізу наукової літератури, можна зробити висновок, що процес формування громадянськості складний, та його має пройти, і проходить кожна поважаюча себе людина, тому що громадянськість дозволяє особі бути політично, морально, юридично, соціально дієздатною. Процес формування громадянськості включає в себе безліч методів і способів. Під час формування громадянськості необхідно виховати такі якості особистості: колективізм, дисциплінованість, відповідальність, цілеспрямованість, трудову активність, розвинуте почуття обов'язку.

Виявлення сутності та особливостей процесу формування громадянськості залежить від аналізу наступних важливих елементів - громадянин і громадянськість. Поняття «громадянин» є предметом дослідження юридичних наук і являє собою юридичну категорію. Філософією й соціологією громадянська позиція розглядається у загальносоціальному плані. Психологія аналізує психічні процеси й якості, притаманні особистості громадянина на різних вікових етапах її розвитку. Педагогіка розглядає процес формування й формування підлітка як громадянина, вивчає необхідні для цього можливості шляхів і засобів. При цьому педагогіка враховує досягнення вищезгаданих областей знань, спирається на їх положення й рекомендації.

На основі розглянутих робіт західних та російських учених можна сформулювати таке визначення громадянськості - це сукупність переконань і поглядів, що припускає, з одного боку, високу ступінь незалежності й самостійності індивідуальних суджень про суспільство, з іншого - непорушну соціальну солідарність, виражається в участі людини у житті соціуму. У визначенні поняття «громадянськість», необхідно враховувати й те, що громадянськість опосередковується соціокультурною обстановкою, виявляється вона у вигляді індивідуальної поведінки, отже, може бути розвинена відповідно до зовнішньої волі.

Сьогодні поняття громадянськості поєднує в собі:

розуміння своїх прав і свобод та вміння користуватися ними на практиці. Реалізація особистістю своїх прав і свобод відбувається в межах поваги прав і свобод інших громадян;

особисту відповідальність за свій вибір і свою поведінку. Це у свою чергу вимагає від індивіда усвідомлення необхідних юридичних і моральних зобов'язань перед суспільством та державою, а не тільки стосовно нього;

критичне ставлення до соціальної реальності на основі вільного вибору, моральних переконань і спонукань;

здатність вести позитивний діалог з владою, іншими громадянами та громадськими об'єднаннями;

усвідомлення своєї громадянської ідентичності.

Самоідентифікація особистості, яка має кілька етапів; розуміння приналежності до країни, суспільства й держави, їх правового, культурного й мовного простору, сприяє становленню молодої людини як громадянина-патріота своєї держави і світа в цілому.

Для корекції девіантної поведінки суттєво, що поняття «громадянськість» з наступних компонентів: знання, якості, позиції, цінності, дії та включає наступні якості, що водночас є якостями суб'єкта громадянського суспільства. До таких громадянських якостей належать: громадянський обов'язок; громадянська відповідальність; громадянська совість; громадянська активність; громадянська свідомість; здатність сприймати закони й готовність до їх виконання (повага до законів держави); почуття патріотизму та інтернаціоналізму; здатність особистості мати переконання (почуття особистої свободи); духовно-практична діяльність людини (політична культура); єдність громадянської свідомості та поведінки.

Але треба звернути увагу на те, що кожна з цих якостей розглядається через характерні ознаки. Так, громадянський обов'язок - це усвідомлена система вимог суспільства й держави, викликаних потребами соціальної необхідності та конкретними цілями й завданнями історичного етапу розвитку. Громадянська відповідальність розглядається як властивість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі чи шкоди для суспільства, яка порівнює свої вчинки з вимогами суспільства, нормами, законами та співвідносить свої потреби з реальними можливостями. Здатність особистості до самоконтролю, що проявляється у вигляді усвідомлення, переживання особистістю свого ставлення до норм соціального середовища, суспільства й відповідності своїх вчинків цим нормам - це громадянська совість. Громадянська активність розглядається як міра участі людини у вирішенні суспільно значущих завдань, що виявляється у ставленні до суспільства, праці і власності, до інших людей, до самого себе; повага і прийняття прав та обов'язків через призму громадянської свідомості, що є способом ставлення до об'єктивної дійсності.

Можна виділити декілька важливих для корекції девіантної поведінки підлітків функцій громадянськості:

мобілізуюча, тобто формує в людей активне ставлення до дійсності (у її рамках і під її впливом формується громадянське суспільство);

спрямовуюча, пов'язана з цілепокладанням, додає стійкості діям особистості, громадських об'єднань;

регулююча - визначає реакції на зовнішній вплив, на характер суспільних зв'язків та відносин.

Громадянськість - це стрижень особистості, навколо якого будуються всі її інші параметри. Для становлення особистості як громадянина, молодій людині необхідно отримати систему політичних цінностей, ідей, в які вона може вірити, й орієнтації в політичному середовищі, які дозволять їй адаптуватися в суспільстві.

Слід зазначити, що в сучасних умовах громадянськість виступає як синтез якостей особистості, що включає в себе цілий комплекс ідейно-політичних і моральних якостей. Громадянськість є інтегральною якістю особистості й виступає сукупністю особистісних знань громадянина, його переконань, намірів і дій у згоді й на благо суспільства, що характеризує загальний рівень громадянської вихованості особистості.

Практика доводить, що підліток формується як громадянин не просто завдяки зовнішнім впливам на нього, а за допомогою відносин з навколишнім світом, які зумовлюються різнобічною реакцією підлітка на навколишній світ і виявляються в діяльності відносно зовнішнього світу. В освітньому процесі відносини визначаються вихователем, обставинами, умовами, в яких живе й розвивається школяр.

Джерелом активності підлітка з девіантною поведінкою є його потреби, що активізуються у свідомості і проявляються в діяльності у формі різних мотивів. Та не будь-яка активність представляє для суспільства цінність, а тільки та, яка суспільно доцільна й суспільно корисна та це слід враховувати при характеристиці соціальної активності школярів. Педагогу-вихователю необхідно пам'ятати про те, що діяльність школярів тільки тоді матиме суспільну значимість, коли вона, по-перше, здійснюватиметься сумлінно і свідомо, по-друге, приноситиме суспільно корисні результати і, по-третє, поєднуватиметься з позитивно-моральними шляхами досягнення цілей [28; 37].

Громадянська активність підлітка з девіантною поведінкою означає готовність і вміння на ділі доводити свої громадянські переконання, добровільно і творчо виконувати обов'язки, проявляючи творчість, ініціативу та громадянську мужність. Формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою має відбуватися в системі, що включає в себе комплекс цілей і функцій з урахуванням можливостей засвоєння учнями загальногромадянських і загальнолюдських ідей. Цій системі притаманні протиріччя й «механізми» їх дозволу, що забезпечують ефективність виховного впливу, властиві також певні критерії громадянської вихованості. Процес формування громадянськості поєднує триєдину мету: освітню, що полягає в тому, щоб розкрити учням загальногромадянські, політичні цінності суспільства, озброїти їх уміннями політичного діалогу та культурного ведення дискусії; соціально-виховну - становлення громадянськості відбувається через включення школярів до посильної й доступної суспільно-громадянської діяльності, формування почуттів патріотизму й інтернаціоналізму, морально-політичної порядності у відносинах з людьми, а також свідомої дисциплінованості, відповідальності, здатності виправляти свої помилки; розвивальну - функція випливає з освітньої і виховної [37].

Цілі й функції формування громадянськості учнів досягаються та реалізуються завдяки багатому вмісту цілісного навчально-виховного процесу. У процесі громадянського формування провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється формуванням у дусі громадянськості [37, с. 35-45, с. 36]. Весь освітній процес у закладах освіти має бути насичений різними аспектами громадянського формування [37, с. 43]. Саме тому вчитель-предметник у ході становлення громадянськості відіграє важливу роль, поєднуючи свою роботу у цьому напрямку з діяльністю інших суб'єктів виховного процесу.

Отже, на підставі вищесказаного правомірно стверджувати, що формування громадянськості у школі - це процес формування та становлення учнів громадянами, який є свідомою й цілеспрямованою діяльністю школи та виховних впливів соціальних факторів за активної участі самих школярів, що сприяє заміні спонтанної та експериментальної поведінки на передбачувану, яка очікується, моделюється, регулюється. Громадянськість поєднує в собі упорядковане життя суспільства й держави, її загальні інтереси, індивідуальну, колективну та суспільну правосвідомість й духовні цінності. Громадянськість включає також творчість і самовираження особистості, її моральну позицію як суб'єкта громадянського суспільства та є цінністю соціальної роботи в формуванні громадянського суспільства. Необхідно подолати розпливчастість знань про цінності, ціннісні орієнтації і відносини, які є складовою інституціоналізації феномену громадянськості, що являє собою процес визначення й закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, що здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби.

Розділ 2. Формування громадянськості як ціннісний зміст соціальної профілактико-корекційної роботи з підлітками девіантної поведінки

2.1 Взаємозв'язок рівня громадянськості з поведінкою підлітків

Проблема дослідження полягала в тому, щоб вивчити взаємозв'язок громадянськості та поведінки підлітків. Природньо, що підлітки характеризуються нестабільною поведінкою, неврівноваженістю, невмінням себе контролювати і регулювати в міжособистих стосунках, самооцінка їх нестабільна і може бути завищеною чи заниженою в залежності від соціального статусу особистості в колективі. Але це може негативно впливати на розвиток особистості підлітка, його взаємини, психічну діяльність у цілому.

Серед підлітків виділені наступні види порушень поведінки дослідження: прогули уроків і окремих днів в школі, втечі з дому, крадіжки (бувають пограбування у вигляді вимагання грошей у слабких), дрібні спекуляції, участь в бійках, конфлікти в родинах, вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, зловживання снодійними і транквілізаторами, токсиматичні випадки, девіації сексуальної поведінки, схильність до суїцидальної поведінки тощо, що приводить до виникнення девіантною поведінки і деструктивної форми психічного розвитку [37].

Як показали дослідження Баранова В.В., Відєнєєва І.О., Похлібної І.О., Філонова П.Б., Ейдемілера Е.Г. та інших, що девіантна поведінка підлітка пов'язана з безвідповідальністю, порушенням норм моралі, етики, бажанням досягти цінностей шляхом негативних вчинків тощо [5; 19; 65]. Психологи пояснюють девіантну поведінку підлітка тим, що він не може задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні. Значна частина поведінкових порушень здійснюється підлітками в стані низького рівня розвитку психічної діяльності. А оскільки це так, то соціальну роботу необхідно організувати так, щоб сприяти підвищенню рівня розвитку психічної діяльності, психічних процесів, свідомості і самосвідомості, які найбільше проявляються в самооцінці підлітка та його соціальному статусі в колективі однолітків.

У нашому дослідженні була розроблена соціальна модель формування позитивних громадянських якостей особистості підлітка в умовах спілкування і взаємодії з дорослими й однолітками в Лутугінському інтернаті для дітей-сиріт. Ця модель була заснована на припущенні про те, що на розвиток громадянських якостей особистості підлітка, які є ядром Я-концепції підлітка з адекватною самооцінкою, впливає соціальне оточення, зокрема школа, родина, соціум, засоби масової інформації. Якщо у підлітка з девіантною поведінкою, що виховується в позитивних умовах соціального оточення його самооцінка критична, адекватна, соціальний статус досить високий, то в умовах негативного впливу розвивається неадекватна чи занижена, таким чином, існує взаємозв'язок громадянськості і соціального статусу підлітка, який позначається на формі поведінки підлітка та його взаєминах. Модель спирається на те, що громадянські якості є позитивною формою соціального впливу на поведінку підлітка, які спрямовані на те, щоб перевести зовнішні впливи на особистість підлітка у внутрішні мотиви соціально схваленої поведінки, сприяти активізації розвитку механізмів соціально регламентованої поведінки і стосунків підлітків в соціумі.

Важливою умовою формування саме такої поведінки ке сприяє встановлення гармонійного взаємозв'язку громадянських якостей підлітка з його соціальним статусом, що є важливим показником розвитку самосвідомості, «Я-концепції» підлітка. Але цей вид важливої форми діяльності в підлітковому віці, на жаль, мало використовується соціальними працівниками в практиці і не завжди виконує важливу функцію розвитку внутрішніх механізмів самоконтролю, саморегуляції поведінки підлітка і особистості в цілому.

У нашому дослідженні були поставлені наступні завдання: виявити рівні громадянськості та соціального статусу підлітків з девіантною поведінкою, визначити їх взаємозв'язки і розробити програму корекційної роботи з метою впровадження її в практику роботи школи-інтернат для дітей сиріт. У дослідженні були використані стандартизовані методики по визначенню коефіцієнту основних громадянських якостей, соціального статусу, бесіди для встановлення контактів з підлітками девіантної поведінки, спостереження за їх поведінкою тощо.

Діаграма 2.1 Рівень незахищеності особистості підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)

Проаналізуємо отримані результати: так, незахищеність особистості підлітка з девіантною поведінкою виявлено лише в 8%, середнього рівня 15%, а більша частина виявила відсутність такої якості особистості в 77% випадків (Діаграма 2.1)

Діаграма 2.2 Рівень тривожності особистості підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)

Тривожність - виявили високий рівень 40%, середній рівень - 20%, низьку тривожність виявили 40% підлітків з девіантною поведінкою (Діаграма 2.2); недовіру до себе за стандартизованими методиками виявили лише 22% підлітків з девіантною поведінкою, а 78% виявили самовпевненість, цінічне самоствердження в стосунках з однолітками, почуття неповноцінності притаманно було лише 26% підлітків з девіантною поведінкою, а відсутність цього показника була властива 74% підлітків з девіантною поведінкою; ворожість в стосунках з оточуючими людьми і однолітками високого рівня було виявлено у 20% підлітків з девіантною поведінкою, середнього - у 30% і низького рівня у 5%, тобто не завжди ворожість і агресивність підлітків з девіантною поведінкою може бути спрямовані зовні, а іноді ця спрямованість внутрішня (Діаграма 2.3).

Діаграма 2.3 Рівень ворожості в стосунках з оточуючими у підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)

Конфліктність підлітків з девіантною поведінкою досить висока і становить 76% випадків, важкість спілкування з оточуючими виражена так: високого рівня у 14% підлітків, середнього - 68% і низького - 38%, що свідчить про те, що дійсно спілкування у підлітків з девіантною поведінкою, примітивне, збіднене, характеризується наявністю бар'єрів, негативним фоном протікання. Депресивність, як емоційна характеристика особистості у підлітків з девіантною поведінкою виявлена у 34%, а 66% виявили низьку депресивність і навпаки схильність до підвищеного фону емоційних станів, які характеризувались бравадою, насмішкуватістю, вередливістю, афективністю.

Низький рівень громадянськості виявлено у 26% підлітків з девіантною поведінкою, середній, критичний рівень у 28%, завищений рівень громадянськості у 46 підлітків з девіантною поведінкою (Діаграма 2.4).

Діаграма 2.4 Рівень громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)

Соціальну адекватність поведінки виявили лише 16% підлітків з девіантною поведінкою, з високим соціальним статусом виявлено 30% підлітків з девіантною поведінкою, середнім статусом - 25% із низьким соціальним статусом - 45% підлітків (Діаграма 2.5).

Діаграма 2.5 Соціальний статус підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)

Усе це свідчить про те, що домінують серед підлітків з девіантною поведінкою підлітки, які мають низьку тривожність особистості, низький рівень недовіри до себе, десь середній рівень впевненості, високу конфліктність в міжособистих стосунках, низький рівень розвитку навичок спілкування, високу самооцінку і низький соціальний статус їх особистості. Таким підліткам притаманна висока агресивність, ворожість в стосунках, цинізм, висока ступінь прагнення до домінування, відгородженість від однолітків і інших людей, небажання спілкуватись з великою кількістю людей, порушення правил соціальних норм поведінки, неадекватність емоційних реагувань.

Так, нами були виділені наступні підгрупи підлітків з девіантною поведінкою за такими показниками: самооцінка, соціальний статус їх особистості та їх співвідношення, взаємозв'язок (коефіцієнт кореляції).

Перша підгрупа підлітків, які мають початкові форми девіантною поведінки, в певних ситуаціях соціального спілкування намагаються регулювати свою поведінку, можуть виявляти слухняність, але часто піддаються негативному впливу, поведінка нестабільна, хитлива, самооцінка середнього рівня, соціальний статус середнього рівня чи високого. Таких підлітків було виявлено 19%.

Друга підгрупа підлітків з девіантною поведінкою характеризувалась низькою самооцінкою і соціальним статусом особистості в колективі. Підлітки порушували правила поведінки, самосвідомість і самооцінка була слабо розвинуті, не критичні до себе. Таких підлітків було виявлено 20%.

До третьої підгрупи були віднесені девіантні підлітки, які свідомо і іноді брутально порушували правила поведінки, конфліктували з однолітками, самооцінка їх була завищена, соціальний статус нестабільний в колективі, може бути досить високий, оскільки ці учні негативно впливали на інших, підбивали інших підлітків на погані вчинки. Так було виявлено 30% таких підлітків.

До четвертої підгрупи нами було віднесено 24% підлітків з девіантною поведінкою, які проявляли високу агресивність, озлобленість, але і самооцінка і соціальний статус їх в колективі був досить низьким.

На основі кореляційного аналізу за Спірменом був визначений коефіцієнт рангової кореляції між самооцінкою підлітків з девіантною поведінкою і соціальним статусом в колективі, цей коефіцієнт становив 0,4, що показало на існування позитивного зв'язку між вказаними показниками.

Таким чином, тільки цілеспрямована і систематична соціально-профілактична та корекційна робота з підлітками може виступити гарантом їх здорового способу життя і поведінки і сприятиме гармонійному психічному розвитку їх особистості.

2.2 Соціально-педагогічні методи профілактики девіантної поведінки у підлітків

Питання про застосування методів і форм профілактики девіантної поведінки в педагогічному процесі досі залишається невирішеним з певних причин, найважливішими з яких є відсутність фахівців та цільових психолого-педагогічних програм роботи з профілактики девіантної поведінки.

Погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей - понад 400 тисяч, діти з проблемами фізичного та психічного розвитку - близько 160 тисяч, діти з малозабезпечених сімей - 3,4 млн.

Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття «діти групи ризику», що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.

Як уже йшлося раніше, підлітковий вік як кризова стадія розвитку особистості, на думку видатних психологів (З.Фрейд, А.Адлер, А.Рубінштейн, І.Кон), передбачає, що певний підліток важкий як для себе, так і для інших.

Фізична нестабільність, риси характеру, що ускладнюють спілкування, емоційна незрілість, несприятливі мікро- й макросоціальні відносини - усе це фактори ризику, наявність яких, безумовно, робить цей важкий вік ще важчим.

Ще в ранньому дитинстві розлади процесу становлення особистості можуть супроводжуватися різними проявами антисоціальної спрямованості, такими, як: заподіяння шкоди приналежній іншим власності, експансивність, жорстокість у ставленні до тварин. Розбіжності в рівні агресивності стають помітними вже у віці двох років. З віком ознаки агресивності змінюються, хоча стійкість їх зберігається.


Подобные документы

  • Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства, особливості його становлення та формування в Україні. Порівняння конституційно-правових актів органів державної влади України та країн світу. Аналіз проблеми консолідації українського суспільства.

    магистерская работа [120,5 K], добавлен 24.05.2010

  • Поняття, структура і загальна характеристика середнього класу як соціальної групи суспільства, що має стійкі доходи, достатні для задоволення широкого круга матеріальних проблем. Сучасні проблеми визначення і формування середнього класу в Україні.

    реферат [30,9 K], добавлен 15.08.2014

  • Соціально–філософські погляди мислителів від давніх часів до сучасності. Класова структура індустріального суспільства. Теорії соціальної стратифікації. Проблеми регуляції суспільних відносин. Трансформація соціальної структури українського суспільства.

    научная работа [83,4 K], добавлен 26.01.2010

  • Соціалізація – головний чинник становлення особистості, її поняття, сутність і особливості в сучасних умовах. Огляд основних теорій соціалізації особистості. Проблема несприятливих умов соціалізації. Фактори формування громадянськості й правової культури.

    курсовая работа [58,8 K], добавлен 29.04.2014

  • Соціальна робота належить до професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільства і його громадян. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві. Напрямки соціальної роботи. Світовий досвід соціальної роботи.

    реферат [19,0 K], добавлен 18.08.2008

  • Молодь - енергійна та продуктивна частина суспільства, визначення її ролі. Формування життєздатного молодого покоління як складова стратегії розвитку України. Молодіжні проблеми, створення умов та гарантій для всебічного та гармонійного розвитку молоді.

    реферат [11,9 K], добавлен 01.12.2011

  • Передумовою повновартісного функціонування соціальної роботи є всеосяжність, універсальність, зорієнтованість на нетлінні, благородні метацінності. Формування ціннісних категорій соціальної роботи. Права людини і громадянське суспільство в соціології.

    реферат [20,2 K], добавлен 18.08.2008

  • Характеристика феномену влади, причини недовіри до неї українських громадян. Поняття толерантності у політичному контексті. Принципи формування громадянського суспільства. Аналіз основних шляхів оптимізації відносин між владою та населенням в Україні.

    статья [70,2 K], добавлен 23.06.2013

  • Інститут сім'ї в контексті соціології. Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві, що трансформується. Специфіка соціальної роботи з сім’єю. Роль центру соціальної служби у підтримці сімей. Особливості соціальної роботи з сім’єю закордоном.

    курсовая работа [73,4 K], добавлен 09.09.2014

  • Дослідження громадянського суспільства як базису для побудови країни соціально-демократичної орієнтації у межах філософсько-правового дискурсу. Поняття діалогу між владою і громадськими об’єднаннями, що дозволяє забезпечити консенсус між усіма сторонами.

    статья [21,2 K], добавлен 17.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.