Організація соціальної допомоги за кордоном

Класичним зразком соціально-демократичної моделі є Шведська модель соціалізму, яка запроваджується з 1932 року. Основою Шведської моделі є економіка змішаного типу, у якій приватна ініціатива поєднується з високим ступенем втручання в ринкові відносини з боку держави.

Допомога по безробіттю реалізується через дві системи виплат. Перша, добровільна яка діє давно, називається страхуванням на випадок втрати роботи і фінансується спеціальними страховими фондами, які зв'язані з профспілками, в яких на обліку майже 90% працівників. Ця система відкрита і для тих, хто не входить в профспілку. З 1 січня 1998 року почав діяти новий державний страховий фонд при втраті роботи, де кожна людина незалежно від своєї професії може отримати допомогу, яка складає 240 крон в день. Друга система називається матеріальною підтримкою ринка праці і включає тих, кого не охоплює діяльність страхового фонду при втраті роботи. Це вказує на велику жорсткість вимог в цій сфері, ніж в інших областях соціального страхування [11, с. 6].

Умови які дозволяють отримувати допомогу, - членство в страховому фонді мінімум на протязі року для працюючих по найму і на протязі двох років для тих, хто працює не по найму, і 6 місяців роботи за 12 місяців, що минули. Перепідготовка на ринку праці для безробітних вважається зайнятістю [11, с. 6].

Фінансування обох систем допомог по безробіттю виконується шляхом стягнення податку з осіб які працюють по найму і не по найму .

У сучасній Швеції держава проводить активну політику в сфері зайнятості, спрямовану на зниження безробіття. Характерною рисою цієї політики є попередження безробіття, а не боротьба з його наслідками. Уряд Швеції у соціальній політиці особливу увагу приділяє розробці заходів, спрямованих на забезпечення професійної підготовки й перенавчання осіб, що стали безробітними, і створення нових робочих місць, в основному в державному секторі економіки; координує міграцію населення і робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд сімей із районів з надлишком робочої сили до районів, де є вакантні місця; забезпечує доступ населення до інформації про наявні вакантні місця тощо [16, c. 89].

Висновки до розділу. Таким чином, логічно випливає таке враження, що вітчизняній системі медичної допомоги, зважаючи на сучасний стан, потрібно подолати великий шлях, щоб досягти таких результатів, які мають країни Заходу. Хоча можна сказати, що на якому б рівні не знаходилося державне медичне забезпечення, які б кошти не виділялися, у всіх країнах медична допомога є порівняно дорогою і не кожен пересічний громадянин може отримати її на відповідному рівні.

Можна сказати, що, незважаючи на нагальну потребу у змінах та реформуванні деяких аспектів, французька система фінансування вищих навчальних закладів має свої безперечні переваги, які мають бути використані українськими науковцями в процесі трансформації задля покращення та вдосконалення фінансування української освіти.

Як кожна справжня соціальна держава, Франція та Німеччина дбають про освіченність свого трудового потенціалу, створюючи умови для отримання безкоштовної вищої освіти, достатньо її фінансуючи. Хоча дошкільне виховання має певні недоліки, проте система приватних закладів освіти компенсує нестачу державної допомоги на освіту.

Отже, як розуміємо, безробіття - загальнонаціональна проблема кожної держави і кожна з них намагається вирішити її власним шляхом. Деякі держави проводять активну політику, витрачаючи загалом державні кошти в русло підвищення рівня зайнятості, інші-пасивну політику, витрачаючи масу грошей на підтримку безробітних та захист громадян у випадку безробіття. Стратегічним напрямком має стати впровадження активної політики, оскільки вона може використати трудові ресурси в державі й цим збільшити рівень зайнятості.

соціальний допомога пенсійний медичний

Висновки

Кожна країна має свою історично складену систему допомоги та захисту знедолених, яка створювалася протягом довгого періоду, поглинаючи всі особливості політичних, соціальних та економічних настроїв та перетворень. Кожна з них має схожі механізми соціальної допомоги, які дають різну результативність, і, навпаки, держави зовсім різними шляхами та способами вирішують одну проблему, досягаючи при цьому позитивних результатів.

Згідно поставлених завдань у даній курсовій роботі у ході дослідження було досягнено наступних висновків:

Соціальна допомога в країнах Заходу знаходиться на значно вищому рівні у порівняні з вітчизняною системою соціальної допомоги. Це зележить, перш за все, від економічного розвитку держави, від політичної ситуації та перетворень у соціальній сфері відповідно змінам часу.

На сучасному етапi суспiльна потреба у розгалуженiй системi допомоги перевищує здатнiсть наявних економiчних моделей до повного забезпечення цiєї потреби. Тому серед головних проблем розвинених країн - пошук ефективних джерел коштiв на соціальну допомогу. Спостерiгається тенденцiя до диверсифiкацiї джерел i розширення мережi перерозподiлу коштiв. У країнах з бiльш розвиненою ринковою системою такий перерозподiл забезпечується широким спектром заходiв економiчної полiтики, а менш розвиненi бiльше надiються на централiзований бюджетний перерозподiл ресурсiв.

І хоча способи вирішення соціальних проблем в різних країнах загального добробуту відрізняються., але загальним для них є процес перерозподілу відповідальності за життєвий шлях особистості з самого індивіда, сім'ї, общини, церкви, благодійних організацій на інститути держави.

Західні країни мають значний досвід у формуванні державної допомоги. Нині соціальна допомога в них базується на добре сформованій і чітко структурованій законодавчій базі, яка має значні відмінності порівняно з існуючою в Україні, та доброму ресурсному забезпеченні. Головною особливістю є надання практичних соціальних послуг через добре сформовану і вкомплектовану кадрами систему громадських організацій, які держава фінансує і за якими здійснює контроль. Система соціальних послуг підкреслює необхідність надання прав місцевим органам влади самостійно обирати постачальників послуг незалежно від попиту. Для забезпечення ефективності соціальних послуг на рівні штатів законодавчо закріплено право ї х надання тим органом влади, який максимально наближений до отримувачів. Таким чином забезпечується адресність, доступність та справедливість у розподілі послуг. Саме цю модель потрібно впроваджувати в Україні, оскільки надання споживачам можливості самостійно обирати надавачів соціальних послуг, виходячі з якості, переліку та доступності пропонованих соціальних послуг та їхніх надавачів, дозволяє учасників ринку або забезпечити відповідний перелік та якість цих послуг, або за неможливості цього піти з ринку.

Не зважаючи на думку західних експертів, що ідеали “держави благополуччя” значною мірою застаріли і суперечать нинішній дійсності, жодна з країн не відмовляється від них повністю. У свідомості людей ще дуже сильною є установка на державну турботу і спроби скоротити соціальні витрати зустрічають серйозний супротив. Можливості трансформації систем соціальної допомоги пов'язані також з соціально-економічними можливостями і політичними реаліями. Якщо в більшості країн Західної Європи і США вона опирається на усталену десятиліттями систему цінностей і достатньо міцну матеріальну базу, то в постсоціалістичних країнах “реформи відбуваються на фоні краху попередніх цінностей, невпевненості стосовно нових, в умовах кризи соціально-економічної системи, різкої нестачі коштів на реальний соціальний захист людей”. Попри згадані відмінності, в основі реформування систем соціального захисту лежать ряд загальних принципових положень: розмір бюджетних асигнувань на соціальну сферу; позабюджетні фонди і соціальне страхування; запобігання надмірної “роздутості” соціальних пільг і допомог та максимальне заохочення індивідуальних накопичень громадян; міра розвитку соціальних служб; розвинуте соціальне законодавство.

Корисним і перевіреним є досвід європейських країн для запровадження його в нашій державі, проте яким би він не був позитивним для інших країн, в Україні всі запозичені нововведення можуть і не дати позитивного результату, оскільки вироблені механізми соціальної допомоги можуть не вжитися в такому суспільному середовищі.

Список використаної літератури

1. Антонюк Л. Як живуть пенсіонери у постсоціалістичних країнах Європи // Соціальний захист.- 2004.- №5.- С. 29.

2. Баранова Т. И. Социальная защита испанских трудящихся // Полис. - 2011. - № 6. - С. 152 - 158.

3. Бриттан С. Капитализм с человеческим лицом. - СПб., 1998. - с. 179 - 189.

4. Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш.Рамон. - М.: Аспект Пресс, 2009. - 253 с.

5. Волков А.М. Швеция: социально-экономическая модель. М.: Мысль, 1991, 188с.

6. Губар О.Є. Медичне страхування у країнах Європейського союзу. //Фінанси України.- 2003.- №7.- С. 130-136.

7. Дем”янчук О. Глобалізація вищої освіти: огляд сучасних світових проблем. //Людина і політика.- 2012.- №1.- С.74.

8. Доморацкая Э.И., Маклаков В.В. Государство и экономика во Франции.-М.: Наука, 1981.- 224 с.

9. Дубініна І.М. Звіт про участь у навчальній поїздці до Франції з питань реформування соціальних послуг. // Київ.- 2007.- №6.- С. 32

10. Єгоров Г. Медичне страхування в Австрії, Фінляндії, Швеції, Італії, Ізраїлі, США (Огляд, складений з фрагментів статей). //Панорама культурной жизни зарубежных стран. - 2002.- вып.3.- С.3.

11. Єгоров Г. Організація профільного навчання в зарубіжній школі: досвід Франції. //Історія в школі.- 2006.- №2.- С. 5-8.

12. Зайченко А. Пенсии за рубежом. // Экономическая газета.- 1998.- 22-28 мая.- С.18.

13. Капітульська С. Соціальний рай шведської медицини. // Ваше здоров”я.- 2009.- №21.- С. 14.

14. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции, перспективы: Сб. науч. черков. - М.: Флинта, 1998. - 224 с.

15. Коломієць О. Щодо міжнародного досвіду стимулювання народжуваності та основних напрямків його використання в Україні. //Монітор.- 2007.- №10.- С .26

15. Либман Т.И., Преснякова Л.В. «Шведская модель» социальной политики. //Российский экономический журнал.- 1998.- №8.- С. 88-94.

16. Мадиевский С. Социальная помощь в Германии. // Мировая экономика и международные отношения.- 2010.- №10.- С.42-46.

17. Мальований М.І. Історичний розвиток системи пенсійного забезпечення в світі. // Економіка АПК.- 2005.- № 3.- С. 31-36.

18. Мельник С., Кошелева Г., Вольська И. Зарубіжний досвід надання пільг у грошовій формі та пошук джерел фінансування соціальних виплат //Україна: аспекти праці.- 2005.- №8.- С. 35.

19. Мортын Э. Социальное обеспечение в Великобритании и во Франции. //Свободная мысль.- 2009.- №8.- С. 95.

20. Осадчая И. Бюджетная политика государства на переломных этапах: опыт индустриально развитых стран. // Мировая экономика и международные отношения.- 1999.- №8.- С. 25-29.

21. Петров П. Законодавче регулювання соціального партнерства: практика деяких країн СНД. //Соціальний захист.- 2002.- №7.- С. 23-27.

22. Романенко Е. Реформирование пенсионного обеспечения на опыте Венгрии. // Персонал.- 2005.- №2.- С. 82-86.

23. Сандлер Д. Пенсійне реформування в сучасному світі.- 2005.- №8.- С. 16.

24. Смирнова Е.Р. Государство всеобщего благосостояния. //Российская энциклопедия социальной работы. В 2-х томах.- М.,1997.-С. 113-119.

25. Соломатіна Є.Ю. Система фінансування вищої освіти у Франції. //Педагогіка.- 2008.- №8.- С. 41.

26. Справочник-пособие по социальной работе. //П.С. Алексеева, П.В. Бобкова, Г.Ю. Бурлака и др.; Под ред. А.М. Панова, Е.И. Холостовой. - М.:Юрист, 1997.- 168 с.

27. Социальная работа. /Под общ. ред. В.И. Курбатова. Ростов-на-Дону: ”Феникс”, 2009.- 576 с.

28. Шведова Н. Здравоохранение: американская модель. // США: экономика, политика, идеология.- 1991.-№9.- С. 29-37.

29. Шкарпова О. Життя і гаманець. //Контракти.- 2007.- №16.- С. 14.

Додаток А

Державні витрати на вищу освіту

Размещено на Allbest.ru