Туристичний потенціал міста Генічеськ Херсонської області

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи дослідження туристично-рекреаційного потенціалу міста Генічеськ

1.1 Трактування понять туристичні та рекреаційні ресурси, туристично-рекреаційний потенціал

1.2 Методичні засади дослідження туристично-рекреаційних ресурсів міста Генічеськ

Розділ 2. Аналіз туристично-рекреаційних ресурсів міста Генічеськ

2.1 Природно-рекреаційні ресурси

2.1.1 Загальна інформація про місто Генічеськ Херсонської області

2.1.2 Кліматичні

2.1.3 Мінеральні джерела

2.1.4 Мальовничі ландшафти та заповідні території

2.1.5 Пляжі

2.2 Культурно-історичні ресурси міста Генічеськ Херсонської області

2.2.1 Архітектурні

2.2.2 Музеї

2.3 Інфраструктурні ресурси міста Генічеськ Херсонської області

2.3.1 Підприємства розміщення туристів

2.3.2 Підприємства харчування туристів

2.3.3 Санаторно-курортні заклади

2.3.4 Підприємства екскурсійного обслуговування туристів

2.3.5 Транспортна інфраструктура

2.4 Інвестиційні ресурси

Розділ 3. Оцінка атрактивності, привабливості та унікальності об'єктів показу та дозвілля міста Генічеськ

3.1 Атрактивні об'єкти

3.1.1 Фестивалі

3.1.2 Садиби

3.1.3 Об'єкти дозвілля

3.2 Пропоновані тури та маршрути міста Генічеськ Херсонської області

3.2.1 Пропоновані тури

3.2.2 Пропоновані маршрути

3.3 Проблеми та перспективи розвитку туризму у місті Генічеськ Херсонської області

Висновки

Список використаних джерел

BCТУП

Туризм - це єдина виробнича галузь, про яку майже всі згадують із задоволенням. Це слово асоціюється у людей із приємним місцем, яке хочеться відвідати, чи вже відвідали.

Розвиток туризму в Україні особливо актуальний, оскільки саме завдяки йому, ми можемо покращити соціально-економічну ситуацію. Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні конкурентно- спроможного на внутрішньому та світовому ринках туристичного продукту, здатного максимально задовольнити потреби населення України; розширенні внутрішньго туризму та постійному зростанні обсягів в'їзного туризму; забезпеченні на цій основі комплексного розвитку курортних територій та туристичних центрів з урахуванням соціально-економічних інтересів їх населення; збереженні та відновленні природного середовища та історико-культурної спадщини.

Завдяки своєму розташуванню, Генічеськ має надзвичайно значний туристично-рекреаційний потенціал, що надає йому хороші можливості для розвитку туризму. Цьому сприяють як і різноманітність природних факторів, так і наявність пам'яток історії та культури.

Проте, маючи значний туристично-рекреаційний потенціал, місто не використовує його в повну міру, та не завжди раціонально, що негативно відбивається на соціально-економічній складовій розвитку території. Розвиток рекреаційної діяльності в Генічеську та на Арабатській cтрілці вимагає поглибленого вивчення ресурсів, необхідних для задоволення попиту туристів.

Дослідження туристичного потенціалу Генічеська може стати основою для створення стратегічного плану розвитку рекреаційної галузі, що сприятиме комплексному розвитку інфраструктури регіону, залученню іноземних інвестицій та становленню туристичної галузі.

Метою дослідження є вивчення туристичного потенціалу міcта Генічеськ Херсонської області та аналіз проблем і перспектив його використання у туристичній діяльності.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- з'ясувати теоретичні основи дослідження туристично-рекреаційного потенціалу міста Генічеськ Херсонської області;

- провести дослідження природно-рекреаційних, культурно-історичних ресурсів Генічеська;

- дати характеристику інфраструктурних ресурсів Генічеська;

- визначити проблеми та перспективи туристично-рекреаційного потенціалу міста Генічеськ Херсонської області.

Об'єкт наукового дослідження - туристичний потенціал міста Генічеськ Херсонської області.

Предмет наукового дослідження - теоретичні та практичні аспекти використання туристичного потенціалу міста Генічеськ Херсонської області.

Методи дослідження. При написанні дипломної роботи використовувались наступні методи: картографічний, порівняльний, методи спостереження, узагальнення, аналізу та синтезу.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг роботи 86 сторінки. Список використаних джерел налічує 85 джерела.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТУРИСТИЧНО- РЕКРЕАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МІСТА ГЕНІЧЕСЬК ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Трактування понять туристичні та рекреаційні ресурси, туристично-рекреаційний потенціал

Україна являє собою унікальний комплекс історичних, культурних та природних пам'яток, має вдале географічне положення, сприятливий клімат, значні рекреаційні можливості, хороші умови для лікування та відпочинку населення, розвитку туризму і спорту.

У сучасному світі рекреація та туризм - є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років поступово зростає значення рекреації та туризму. Це пов'язано в першу чергу з значним зростанням доходів населення, розвитком загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.

Поняття “туристичні ресурси” і “рекреаційні ресурси” використовують як синоніми, оскільки туризм є формою рекреаційної діяльності.

До туристичних ресурсів можна віднести все, що може бути використано для задоволення потреб туристів. Це можуть бути об'єкти та явища природного й антропогенного походження, що використовуються для відновлення життєвих сил людини та задоволення її соціальних потреб і впливають на територіальну організацію туристичної діяльності, формування територіальних туристичних комплексів, їх спеціалізацію та економічну ефективність.

Головна цінність інформації як туристичного ресурсу полягає в її новизні, унікальності, потенційному багатстві естетичних, емоційних, асоціативних вражень, що можуть отримати від неї туристи.

В найідеальнішому варіанті до туристичних ресурсів ставлять певні вимоги.

1. Об'єкт повинен бути доступним (транспортна та фінансова доступність).

Окрім того, необхідна достатня інформація про об'єкт. Відсутність доступу до об'єкта різко обмежує його використання як туристичного ресурсу, навіть незважаючи на його унікальність та світове значення.

2. Важливого значення надають комплексності об'єктів. Один об'єкт (за окремими вийнятками) має значно менше шансів стати туристичним ресурсом, порівняно з групою цікавих об'єктів.

Комплексно розміщені об'єкти здатні притягувати туристів і стимулювати подальший розвиток навколишньої території для створення тут розширеної мережі туризму.

3. Oб'єкт повинен володіти привабливістю для туристів - атрактивністю;

При цьому він може приваблювати як власною красою та екзотичністю,так і певною унікальністю (великими розмірами, незвичністю, тощо).

4. Об'єкт повинен бути безпечним для туристів.

5. Велике значення має географічне положення об'єкта та стан природних ландшафтів і зон у поєднанні з різноманітним культурним середовищем і багатим історичним минулим території.

6. Визначальне значення має походження об'єктів. Часто об'єкти природного походження привертають значно більше уваги, ніж об'єкти антропогенного походження.

7. Існує особлива група об'єктів, що є водночас туристичним ресурсом і інфраструктурним об'єктом [20].

Існує безліч класифікацій туристичних ресурсів. Туристичні ресурси поділяються на дві великі групи: безпосередні і допоміжні.

До безпосередніх належать природні та історико-культурні ресурси, які використовують власне туристи і відпочивальники (привабливість ландшафту, оздоровчі чинники місцевості, об'єкти пізнання, тощо).

Допоміжні (соціально-економічні) туристичні ресурси використовують для освоєння та використання безпосередніх туристичних ресурсів. Їх поділяють на матеріальні, технічні, фінансові, трудові.

За функціональними якостями туристичні ресурси поділяються на оздоровчі, пізнавальні, спортивні. Важливою є природно-естетична цінність території, що підсилює або, навпаки, знижує функціональні якості. Пізнавальні властивості території обумовлені наявністю природнихі соціально-культурних об'єктів (пам'ятників історії та культури, музеїв, національних особливостей і традицій населення, унікальних об'єктів природи, культури, промисловості) [20, с.38].

Існує класифікація туристичних ресурсів у межах розвитку тури стисного потенціалу, яку пропонує у своєму підручнику “Туристичне ресурсознавство” Н.М. Паньків. Вона достатньо схематична, проте має суто економічну спрямованість, оскільки концентрує в собі всі основні параметри, згідно з якими здійснюють класифікацію туристичних ресурсів (рис. 1.1.) [19].

Мальська М.П., Худо В.В. пропонують таке визначення туристичних ресурсів: туристичні ресурси - це природно-кліматичні, соціокультурні, історичні, архітектурні й археологічні, наукові і промислові, видовищні, культові та інші об'єкти або явища, спроможні задовольнити потреби людини в процесі туристичної діяльності [17].

Туристичні ресурси визначають формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні. Вони використовуються з оздоровлювальною, туристичною, спортивною та пізнавальною метою.

Туристичні ресурси мають такі основні властивості:

- привабливість;

- кліматичні умови;

- доступність;

- ступінь дослідження;

- екскурсійна значущість;

- пейзажні й екологічні характеристики;

- соціально-демографічні характеристики;

- потенційний запас;

- спосіб використання [17, с. 32-33]

Смаль І.В. подає таке визначення: туристичні ресурси - це сукупність природних і соціально-культурних комплексів та їх елементів, що сприяють задоволенню фізіологічних та соціальних потреб людини, відновленню її працездатності і які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях, використовуються для прямого й опосередкованого споживання та виробництва туристичного продукту.

У структурі туристичних ресурсів виділяють кілька складових: природну, соціально-культурну або суспільну, технологічну і подієву, які в свою чергу, розділяються на ряд компонентів, що мають свою будову. Природні та суспільні ресурси формують групу “ матеріальні туристичні ресурси ”, подієві і більшість технологічних (інформаційні, рекламні та інноваційні) об'єднують у групу “ нематеріальні туристичні ресурси ”.

Природні, суспільні і подієві туристичні ресурси - основа виникнення окремих видів туризму. Наприклад, природні ресурси стали підґрунтям для розвитку лікувально-оздоровчого, екологічного, спортивного, екстремального і багатьох інших видів туризму та відпочинку: подієві - для фестивального, ділового, фан-туризму та ін., суспільні - для релігійного, археологічного, пізнавального, туризму. Технологічні ресурси мають дещо інше призначення. Вони сприяють інтенсифікації туристичних процесів, формують механізми реалізації туристичного продукту, створюють передумови для трансформації природних і суспільно-історичних комплексів у ранг ресурсів.

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи:

1. Рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;

Рис.1.1 Класифікація туристичних ресурсів у межах розвитку туристичного потенціалу [19, с.46]

О.О. Бейдик пропонує таку класифікацію рекреаційно-туристичних ресурсів:

Рис. 1.2 Класифікація рекреаційно-туристичних ресурсів [3, с. 273]

2. Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;

3. Об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті [23, с.156].

Кифяк В.Ф. під туристичними ресурсами розуміє сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні [11].

У Законі України “ Про туризм ” дано визначення, що туристичні ресурси - це сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста. Тобто, туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності. [1, ст. 2].

У підручнику “Рекреаційні ресурси та курортологія” Н. В. Фоменка зазначено, що Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси поділяють на природні та соціально-економічні.

Природні рекреаційні ресурси - це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації, відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать культурні об'єкти, пам'ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін. Рекреаційні ресурси України охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі [27].

Рекреаційні ресурси - сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування, й туризму.

Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; міста - столичні та історичні центри; міста - курорти або курортні місцевості; релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межими населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці, тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території - чистота або забруднення вод, повітря, ґрунтів, порядок чи безладдя в соціально - політичному житті суспільства, економіці країни [30].

Мальська М.П., Худо В.В. пропонують визначення, що рекреаційні ресурси - це компоненти географічного довкілля, об'єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетична привабливість і лікувально-оздоровлювальна значущість, можуть бути використані для організації різноманітних видів рекреаційних занять.

Зважаючи на те, що Україна є порівняно молодим членом ВТО, можна з впевненістю говорити про визнання зростаючої ролі туристичного потенціалу нашої країни на світовому туристичному ринку, сприйняття нашої країни світовою спільнотою, як великої європейської держави з багатими природно-рекреаційними та історико-культурними ресурсами, потужною туристичною інфраструктурою, що послідовно йде курсом демократичних реформ і має значні перспективи соціально - економічного розвитку [17, с. 33].

Туристично-рекреаційний потенціал розглядається як сукупність наявних природних, соціально-економічних і культурно-історичних передумов певної території в організації рекреаційно-туристичної діяльності. Таким чином, будь-яка територія чи країна постійно знаходиться у більшій або меншій невідповідності між наявним рекреаційним потенціалом і рівнем, характером та ефективністю його використання.

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв`язків відкриває нові шляхи для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення до світового інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності.

1.2 Методичні засади дослідження туристично-рекреаційних ресурсів міста Генічеськ

Загальні методи дослідження туризму співпадають із загальнонауковими методами дослідження. Наукове дослідження - це цілеспрямоване вивчення об'єкта чи явища, в якому використовуються методи науки і яке, розкриваючи закономірності розвитку даного об'єкта (явища), формує нове знання про нього, пояснює закони його функціонування і вказує чи передбачає шляхи та форми використання одержаного знання в інтересах суспільства.

Емпіричне дослідження - спрямоване безпосередньо на об'єкт, що вивчається і будується на даних спостереження та експерименту. В процесі емпіричного дослідження встановлюються нові факти, проводиться їх систематизація та узагальнення.

Теоретичне дослідження пов'язане із вдосконаленням та розвитком понятійного апарату галузі науки та спрямоване на пізнання об'єктивної реальності в її зв'язках та закономірностях.

Дослідницька діяльність туристичного потенціалу ґрунтується на комплексі принципів - загальних, базових положень, в яких, на основі пізнання наукових законів, формулюються вимоги, що забезпечують успіх у досягненні мети [30].

Метод (гр. methodos) - спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод - це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати [9].

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

- емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;

- теоретичний - досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Найпоширенішими з емпіричних методів є такі: спостереження, порівняння, узагальнення, вимірювання, експеримент, дослідження, опитування, експертна оцінка…

Метод спостереження - це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності, які виступають обґєктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації обґєктів реальності, роблячи їх вихідними об'єктами наукового дослідження.

Розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь

середовищі і аналізує події начебто “зсередини”.

Спостереження має відповідати таким вимогам:

- передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

- планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

- цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

- вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні обґєкти, риси, явища);

- системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Метод порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком обґєктам дослідження. Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:

- порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна обґєктивна спільність;

- порівняння повинно здійснюватись за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Метод узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей обґєктивних явищ. Найпростіші узагальнення полягають в обґєднанні, групуванні обґєктів на основі окремої ознаки (синкретичні обґєднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група обґєктів з різними основами обґєднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від специфічних і виявлення загальних ознак (властивостей, відношень тощо), притаманних певним предметом.

Найпоширенішим і найважливішим способом такої обробки є умовивід за аналогією. Обґєкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим обґєктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж обґєктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.

Метод вимірювання - це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про обґєкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: обґєкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимірювання ґрунтується на порівнянні матеріальних обґєктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні застосовують фізичні методи, називають фізичними величинами. Фізична величина - це властивість, загальна в якісному відношенні для багатьох фізичних обґєктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об'єкта. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними величинами, тому що вони встановлюються на основі суб'єктивних відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей обґєктів є одиниця фізичної величини - фізична величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення - розмірності. Цей метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).

Найважливішою складовою наукових досліджень є експеримент - апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно створених умовах. Це такий метод вивчення обґєкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін “експеримент” (від латинського experimentum -спроба, дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об'єктів матеріального світу. В методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності.

Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати у об'єкта раніше невідомі властивості;

- при перевірці правильності теоретичних побудов;

- при демонстрації явища.

Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту є можливість вивчати явище “ у чистому вигляді”, усунувши побічні фактори, які приховують основний процес;

- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

- існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.

Дослідження обґєкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання.

Опитування дає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтервґю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, повґязаних не лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою обґєкта дослідження [13].

Теоретичні методи дослідження - це аналіз, синтез, індукція, дедукція,

моделюваня, пояснення, узагальнення, систематизація, класифікація, порівняння, метод польового дослідження, картографічний, камеральний.

Аналіз - метод пізнання, який дає змогу поділити предмети дослідження на складові частини (природні елементи об'єкта або його властивості та відношення).

Синтез, навпаки, примикає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.

Аналіз і синтез буває:

- прямим, або емпіричним (використовується для виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, найпростіших вимірювань тощо);

- зворотним, або елементарно-теоретичним (базується на деяких теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв'язку різних явищ або дій будь-якої закономірності. При цьому виділяються та з'єднуються явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються);

- структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта).

Індукція та дедукція. Дедуктивною визначають таку розумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на основі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.

Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу, робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція - взаємопротилежні методи пізнання.

Метод моделювання - метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі - це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність - несуттєва.

Метод узагальнення - це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

Отримання узагальненого знання означає більш глибоке відображення дійсності, проникнення в її сутність. На думку С. І. Ожегова, узагальнення - це зробити висновок, відобразити основні результати в загальному положенні, надати узагальненого значення будь-чому [51].

Систематизація - специфічний метод дослідження, пізнавальний процес упорядкування деякої множини розрізнених об'єктів і знання про них. Упорядкування здійснюється шляхом встановлення єдності і відмінності елементів, що підлягають систематизації, визначення місця кожного елемента відносно один одного. При цьому використовуються логічні операції порівняння, абстрагування, класифікації, аналізу і синтезу, опису та пояснення. Результатом систематизації є відповідна наукова система об'єктів і знань про них.

Метод класифікації. Система класифікації - це сукупність методів і правил розподілу множини об'єктів на підмножину відповідно до ознак схожості або несхожості.

Метод порівняння - метод наукового пізнання, за допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні, якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх. Метод порівняння використовують при вивченні сукупності однорідних об'єктів (предметів, явищ), що утворюють певний клас і мають істотні для зіставлення властивостей (ознаки, характеристики, параметри) [29].

Картографічний метод дослідження - метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником.

Картографічний метод дослідження включає:

- опис по картах;

- графічні побудови: профілі, блок-діаграми й ін.;

- виміри по картах, математичну обробку цих вимірів тощо.

Розрізняють дослідження з окремих карт і по серіях карт різної тематики, різночасним і різномасштабним.

Картографічний метод дає змогу створювати тематичні карти, наносячи на них безліч об'єктів, відображаючи їх взаємне розташування і взаємозв'язки. Цей метод використовують на всіх етапах дослідження - від збирання вихідних даних до розроблення нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу. Карти є дієвим інструментом наукових досліджень.

Широке застосування у фізичній географії знаходять картографічні методи. Завдяки їм стає повнішою і значно доступнішою характеристика різних компонентів природи і процесів, які в них протікають. Карти є важливим джерелом для одержання якісних і кількісних характеристик. З їх допомогою можна визначити довжини рік, площі зображених земель, вертикальне розчленування земної поверхні тощо. За топографічними картами, складеними в різний час, можна виявити динаміку змін рельєфу, гідрографічної сітки, берегової лінії озер, морів, простежити трансформацію угідь[uk.wikipedia.org].

Метод польових досліджень. У польових дослідженнях, або включеному спостереженні учасника (ці терміни часто взаємозамінні), дослідник проживає в певній групі або спільноті і, можливо, бере участь у їхній діяльності. Польовий дослідник не може просто бути присутнім серед членів спільноти, а має пояснити їм або обґрунтувати свою присутність. Дослідник, який хоче одержати відповідні результати, має заручитися підтримкою спільноти протягом певного часу.

Тривалий час у дослідженнях, що ґрунтуються на включеному спостереженні учасника, взагалі не згадувалося про небезпеки чи проблеми, які доводилося долати, однак нещодавно опубліковані спогади або щоденники польових дослідників стали більш відвертими. Часто доводиться боротися з проблемою самотності, адже людині нелегко вписатися в соціальний контекст чи спільноту, до якої вона фактично не належить. Дослідник може відчувати постійне розчарування через відмову членів групи відверто розповісти про себе; у деяких ситуаціях прямі запитання заохочуються, а в інших їх можуть зустріти стриманим мовчанням. Деякі види польових досліджень можуть бути навіть небезпечні фізично; наприклад, дослідник у середовищі злочинців може бути прийнятий за поліційного інформатора або втягнутий у сутичку з конкурентною бандою.

За умови успіху польові дослідження дають більше інформації, ніж будь-які інші дослідницькі методи. Якщо ми дивимося на речі з позиції якоїсь певної групи, нам зрозуміліше, чому її члени діють саме так.

Польове дослідження, крім того, забезпечує дослідникові більшу гнучкість порівняно з іншими методами досліджень. Дослідник може пристосуватися до нових або неочікуваних обставин і спостерігати за будь-якими новими тенденціями. Польове дослідження, найімовірніше, швидше, ніж будь-які інші методи, дасть несподівані результати, оскільки дослідник може раптово виявити, що його попередні уявлення про цю групу були цілком хибними.

Однак польовим дослідженням властиві також і значні недоліки. Дослідити можна тільки дуже невеликі групи або громади. Багато залежить від уміння дослідника завоювати довіру людей. Без такого вміння дослідження взагалі не зрушить з мертвої точки. Можлива також і зворотна ситуація. Дослідник може так тісно зблизитися з групою, що він (вона) стає надміру "своїм" і втрачає перспективу незалежного спостерігача [7].

Камеральний період полягає в остаточній обробці матеріалів та підготовки звітних документів, починають зі складання акту про приймання польових матеріалів, попередньо оброблених в поле. У камеральних умовах продовжують збір і обробку літературних, архівних і фондових матеріалів з метою уточнення робочої гіпотези. У лабораторії визначають склад порід і показники фізико-механічних властивостей грунтів. У камеральних умовах обробляють дані лабораторних випробувань, геологічних спостережень, проводять статистичну обробку кількісних даних, перевірку однорідності вибірок, законів розподілу, уточнення меж геологічних тіл, підрахунок статистик, математичне моделювання полів геологічних параметрів [33].

Для дослідження туристично-рекреаційних ресурсів міста Генічеськ Херсонської області нами було обрано методику оцінювання за Є. Ю. Колбовським.

Оцінювати туристичний потенціал території Є. Ю. Колбовський пропонує за таким планом:

1. Наявність привабливих об'єктів історичного спадку: монастирі, сільські храми, пам'ятники археології, місця історичних битв, пам'ятні місця (пов'язані з цікавими історичними подіями), збережені археологічні центри сіл та інших поселень.

2. Наявність унікальних природних об'єктів та об'єктів, пов'язаних з культурним ландшафтом: дворянські садиби і сільські парки, монастирські парки, старі млини і дамби на річках, древні водні шляхи, старовинні алеї ьа окремі дерева; красиві та привабливі для відпочинку озера; привабливі ділянки долин; унікальні валуни; джерела, святі джерела.

3. Наявність місць, обраних населенням для відпочинку самостійно: ділянки річок з тісними алеями, місцями для наметових містечок; ділянки озерних при берегових зон; лісові масиви, що використовуються для збору ягід; лісопарки для відпочинку і прогулянок; річки для сплаву на байдарках, гумових човнах тощо.

4. Висновок про характер туристично-рекреаційного потенціалу регіону:

- які види елементарних рекреаційних чи туристичних занять можна запропонувати в межах регіону;

- які об'єкти активно використовують в туризмі;

- які види туризму мають найбільші перспективи для розвитку за наявності засобів;

- які нові маршрути можна запропонувати;

- які проблеми обмежують використання природного та культурно-історичного потенціалу території [19].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ МІСТА ГЕНІЧЕСЬК

Під туристично-рекреаційними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, придатних для створення туристичного продукту. Як правило, туристичні ресурси визначають формування туристичної діяльності в тому чи іншому регіоні. Під рекреаційно-туристичними ресурсами в широкому розумінні цього терміну маються на увазі такі: економічні, природні, кліматичні, культурно-історичні, трудові, фінансові, соціальні, виробничі.

Туристичні ресурси міста Генічеськ Херсонської області - це перш за все найтепліше море, сприятливі кліматичні умови (тривале літо понад 200 днів), красиві пляжі, Арабатська стрілка - піщана коса, яка за розмірами не має собі рівних у світі, озеро Сиваш - одне з най унікальніших бальнеологічних водойм планети, що має велику оздоровчу цінність, Азово-Сиваський національний природній парк. Також цінність мають архітектурні об'єкти, такі як: “Храм Різдва Пресвятої Богородиці”, “Арабатська фортеця”, “Генічеський краєзнавчий музей”.

2.1 Природно-рекреаційні ресурси

2.1.1 Загальна інформація про місто Генічеськ Херсонської області

Генімчеськ (колишні назви - Енічі, Геніч, Ченішке, Усть-Азовськ, Тонке) -місто районного значення на півдні України. Районний центр Генічеського району Херсонської області. Розташоване на березі Утлюкського лиману та Генічеської протоки. Разом з Арабатською стрілкою є морським, кліматичним, частково грязевим курортом.



Pис.2.1 Карта Генічеського району [34]

Найдавнішими слідами заселення території, на якій розкинулося сучасне місто, є курганні поховання епохи пізньої бронзи (друга половина ІІ - початок І тисячоліття до н.е.).

Заснували місто кіпчакські племена. Місцеві жителі здавна займалися рибальством, видобутком солі та землеробством. В 1540 р. за наказом кримського хана Сахіб Гірея в поселенні будується фортеця, сліди якої можна помітити в Генічеську навіть зараз [35].

Боплан в своєму “Описі України“ від 1651 року зі слів запорізьких козаків досить точно охарактеризував Генічеську протоку, яку українці тоді називали Тонка Вода (Tinkawoda) - це протока між суходолом і Косою. Має лише 200 кроків у ширину, і в штиль її можна перейти верхи на конях. Козаки переходять її табором, коли йдуть красти коней з ханського табуна". Запорожці, а згодом і донці дуже часто використовували цю переправу під час військових походів в Крим. Пізніше Евлія Челебі в своїй “Книзі подорожей" описав "прекрасний замок Ченішке” в 1665 році, який на той час належав кримському хану Мехмед-Ґерею. Очевидно, саме тоді з'явилося татарське військове укріплення, яке контролювало переправу через Тонку воду [36].

Проте вважається, що перша згадка про місто належить до 1784 року. Назва його походить від слова “дженіче”, що означає в перекладі з тюркської “тонкий”(від назви протоки). Перші поселенці називали його Усть-Азовським. Назви Генічеськ і Усть - Азовськ деякий час існували паралельно. У 1835 році від Генічеська Арабатською cтрілкою прокладено поштовий тракт, через який з Приазов'я за кордон експортували хліб, сіль, вовну. Тоді ж явилися і перші споруди майбутнього порту.

Станом на 1886 рік у містечку Юзкуйської волості мешкало 1225 осіб, налічувався 321 дворове господарство, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, поштове відділення, поштова станція, 42 лавки, цегельний завод, столярня, бондарня, фонтан сельтерської води, 2 постоялих двори, 3 горілчаних склади, 7 ренських погреби та харчевня, відбувалось 3 ярмарки: 8 вересня, 8 листопада, 25 березня та базари по неділях.

Генічеськ у 1837 році дістав статус містечка, а в 1903 - міста. До березня 1918 року входив до складу Мелітопольського повіту Таврійської губернії.

З проведенням в Україні адміністративно-територіальної реформи (1923) Генічеськ стає районним центром Катеринославської (з 1926 року - Дніпропетровського) округи.

Штучно організований більшовиками Голодомор 1932-1933 рр. торкнувся і Генічеську та околишніх сіл. У Генічеську та населених пунктах району проживає 1211 свідків Голодомору.

За роки довоєнних п'ятирічок Генічеськ перетворився на значний промисловий і культурний центр з майже десятитисячним населенням. Тому у 1938 році його віднесено до категорії міст районного підпорядкування (протягом 1932-1939 років Генічеськ входить до Дніпропетровської, а в 1939-1944 роках - до Запорізької областей).

З 16 вересня 1941 року по 30 жовтня 1943 року Генічеськ був окупований військами Вермахту. До вересня 1946 року було відбудовано більшу частину комунального житлового фонду міста, дала струм електростанція, почав діяти водопровід. В роки післявоєнних п'ятирічок докорінно реконструювалися діючі підприємства, оснащувалися сучасною технікою, трудомісткі процеси механізувалися, проводилося будівництво нових об'єктів [36].

2.1.2 Кліматичні

Клімат Генічеська помірний, перехідний з морського до континентального. За рік випадає 700 мм опадів. Число годинника сонячного сіяння 2350 в рік. Тривалість безморозного періоду в середньому 179 днів на рік. Купальний сезон триває з травня по вересень. Середня температура води +22°С. Сприятливі кліматичні особливості регіону зумовлюють розвиток і формування необхідних туристичних ресурсів. Часті засушливі періоди і недостатня зволоженість (370-400 мм опадів на рік), значна сумарна сонячна радіація (4400-4500 МДж/м), велика тривалість сонячного сяйва (понад 2300 год/рік) надзвичайно сприятливі для розвитку рекреації. Тривале тепле літо (понад 200 днів), малосніжна, без тривалих сильних морозів, зима визначають межі найраціональнішої й найефективнішої рекреаційної діяльності - з травня до середини вересня (приблизно 120-130 днів). Середньомісячна температура повітря влітку становить +23,5°С (при максимальних до +35°С у липні), взимку - 3,5°С (при мінімальних до -20°С у січні). Число днів з циклонами для морського узбережжя невелике - 35. Сприятливий клімат та повітря, насичене сиваськими випаровуваннями, мають значний лікувальний ефект, насамперед, для захворювань дихальної системи [37].

2.1.3 Мінеральні джерела, лікувальні грязі

На Арабатській стрілці відкриті мінеральні води. Ці води мають бальнеологічну цінність по своїй мінералізації, хімічному складу і наявності біологічно активних речовин, таких як йод, бром, кремнієва кислота. Важливим є і той факт, що ці води термальні, і подаються зі свердловини з температурою 55°-65°С. Вони використовуються для лікування захворювань опорно-рухового апарату, периферійної нервової системи і ін.

У двох кілометрах від туристичної бази Генічеськ розташована бальнеологічна лікарня, де можна прийняти термальні ванни, покращити своє здоров'я [38].

Окрім цілющих термальних вод, Арабатська стріла багата невичерпними запасами лікувальних грязей. Величезна кількість їх виявлено в озерах Сальково, Сиваш, Генічеське і в протоці Кручене гирло, розташованій поряд з турбазою “Генічеськ”. Цілющі грязі належать до корисних копалин і переважно, складаються з води, органічних та мінеральних речовин, газів, найважливішим з яких є сірководень. До їх складу також входять біологічно активні речовини, вітаміни, ферменти, антибіотики. Наявністю останніх пояснює антимікробні властивості лікувальних грязей щодо стафілококів, стрептококів, кишкової палички й інших мікроорганізмів. Проте механізм дії лікувальних грязей включає не тільки хімічний, а й температурний компонент. Оскільки грязь має високу теплоємність та низьку теплопровідність, її температура після нагрівання може тривалий час залишатися постійною. За рахунок цього в місці лікувального впливу грязі, значно збільшується інтенсивність кровообігу, активізуються внутрішньоклітинні біоенергетичні процеси та біохімічні реакції, нормалізується імунітет. Крім того, в тканинах виділяються біологічно активні речовини, які посилюють і які доповнюють теплові ефекти. Через протоки потових та сальних залоз, в шкірі, біологічно активні елементи лікувальних грязей проникають в тканини, а потім і в кров. За рахунок цього інтенсифікуються обмінні процеси, активізується робота найважливіших ендокринних органів [39].

Ще одним потужним лікувальним чинником є ропа (сольовий розчин) озер і заток. Перш за все це озеро Сиваш - обширна мілководна затока Азовського моря, найбільші глибини якої не перевищують 3,2-5 м. Площа водного дзеркала коливається у межах 2000-3000 км. З Азовським морем Сиваш пов'язаний Генічеською (Тонкою) протокою у районі міста Генічеська та протокою Промоїна.

У наслідок високої температури води влітку (+30°+35°С) випаровування з його поверхні дуже велике (до 1,5 км3), що приводить до збільшення його солоності. Насичені сіллю води (ропа) Сиваша мають унікальні властивості з точки зору використання в рекреаційному плані. Загальні запаси ропи в Сиваші приблизно 2 млрд. м3, солі - 195 млн. т і вони є практично невичерпними, бо щорічно в Сиваш надходять 1,24 км3 морської води, що приносить близько 12 млн. т солей. Найпоширенішими солями є солі натрію, магнію і кальцію. Дані хімічні сполуки мають велику оздоровчу цінність і визначають озеро Сиваш однією з най унікальніших бальнеологічних водойм планети [40].

2.1.4 Мальовничі ландшафти та заповідні території

Арабатська стрілка - це казковий острів з багатою історією, прекрасним кліматом і умовами для відпочинку. Її назва походить від фортеці Ребат (Арабат) - XVI-XVIII століть. Арабське слово “рабат” означає “військовий пост”. Інша версія: тюркське слово “арибат” означає “передмістя”. Військовий пост (фортеця), який розміщений на південному кінці Арабатської стрілки, був збудований для захисту Криму від козацьких нападів на Крим. Разом з фортецями Перекоп та Єні-Кале фортеця Арабат прикривала Крим від нападів з півночі та сходу. Проте, незважаючи на існування Арабату, запорізькі козаки, а пізніше донці та російські війська неодноразово вторгалися в Крим, проходячи по Арабатській стрілці. Звичайним місцем переправи був брід навпроти впадіння річки Салгир в Сиваш. Особливого розголосу набули походи запорізьких козаків по косі в Крим під керівництвом Івана Рога в 1667 році, Івана Сірка в 1675 році, похід російських військ під керівництвом фельдмаршала Лассі в 1737 році. Руїни фортеці Арабат збереглися до нашого часу поблизу села Кам'янського на березі Азовського моря.

Арабатська стрілка - це піщана коса, яка за розмірами не має собі рівних в світі. Довжина її 120 кілометрів, ширина від 270 метрів до 7 кілометрів. Поверхня низовинна. Складається з піщано-черепашкових відкладів. На косі спостерігається сильне засолення ґрунту (що, звичайно ж, обумовлено умовами її утворення), але південна частина Арабатської коси - це цілинний степ, який має статус заповідника. Тут збереглися рідкісні рослини й тварини, які з'явилися тут сотні, а може бути й тисячі років тому. На самій же стрілці теж живуть тварини, а рослини поспішають з'явитися та розвитися навесні, адже влітку вся рослинність пожухне під палючими променями сонця [42].

Вся західна частина стрілки, звернена до Азовського моря, є “залитий” сонцем пляж. Пологий берег складається з піску і дрібних черепашок. Підводна його частина неглибока, така, що прогрівається до 28-30°С, дозволяє довго приймати морські ванни навіть тим, хто абсолютно не уміє плавати. Пляж обернений у відкрите море і дозволяє отримувати особливе задоволення від катання на безпечних хвилях.

Коли море спокійне, вода є видимою, як у акваріумі, і знаходиться багато любителів постежити за підводним життям, просто пригнувши голову з маскою, не говорячи вже про тих, хто любить “політати” над прозорим мілководдям в масці, з трубкою і в ластах. Тоді погляду відкривається дивовижне підводне “ царство ”.

У південній частині стрілки знаходиться Арабатський заказник. У північній, більш підвищеній і широкій частині Арабатської стрілки розташовані озера Чокракське і Генічеське [43].

Азово-Сиваський національний природний парк створено з метою збереження генофонду рослинного і тваринного світу, унікальних природних комплексів північного Приазов'я та раціонального використання в наукових, природоохоронних, господарських і рекреаційних цілях.

Загальна площа території Азово-Сиваського національного природного парку - 52154 га, з них 8469 га суші і 43 685 га акваторії (коса о. Бірючий - 7273 га) входять до складу природно-заповідного фонду України.

Внутрішні водойми складають шість лиманів, що знаходяться на острові Бірючий та займають загальну площу 523,2 га.

Флора вищих судинних рослин національного парку нараховує 401 вид.

У флорі парку налічується 8 видів рослин, включених до Червоної книги України, а саме - астрагал дніпровський, ковили - волосиста, дніпровська, Лессінга, українська, тюльпан Шренка, цибуля скіфська, шафран кримський, та два види лишайників - телосхістес ямчастий і целокаулон степовий. До Червоного Європейського списку занесено гвоздику ланцетну, піщанку Зоза та хрінницю сиваську, до Червоного списку Херсонської області - белевалію сарматську, гадючу. цибульку занедбану, жовтець скіфський, ломикамінь трипальчастий, миколайчики приморські, роговик український та лишайник.

В парку охороняються рідкісні рослинні угруповання, що включені до Зеленої книги України - формації ковили дніпровської, волосистої, Лессінга, української.

Узбережжя Азовського моря, численні острови і півострови Сиваша, що входять до території національного парку, є місцем гніздування та перебування багатьох видів птахів. Взагалі фауна національного парку різноманітна. В її складі 300 видів тварин. Серед них ссавців - 17 видів, птахів - 230, плазунів - 8, земноводних - 2, риб - 26, молюсків - 6, павуків - 3, ракоподібних - 5, червів кільчастих - 1, гідроїдних поліпів - 2. Незначне видове багатство фауни свідчить про її недостатнє вивчення. Багато видів фауни є рідкісними та зникаючими. До Червоної книги України занесено 4 види ссавців, 30 - птахів, 4 - плазунів, 2 - риб, 2 - молюсків, 5 - комах, 1 - ракоподібних, 1 - гідроїдних поліпів [44].

Режим використання природних ресурсів парку визначається їх природоохоронною та рекреаційною цінністю, ступенем порушення під впливом господарської діяльності, завданнями, які стоять перед парком.

Відповідно до цього територія парку поділяється на такі зони: заповідна - призначена для охорони та відтворення найбільш цінних природних комплексів; регульованої рекреації - в її межах проводиться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; господарська.

Бірючий острів являє собою розширений південно-східний край Федотової коси, від якої до 1929 р. був відділений невеликою протокою, чому і називається островом. Зараз пов'язаний з материком сухим перешийком. Розміри - довжина - 24 км, ширина - 5 км. За легендою, Бірючий острів був насипаний за наказом Петра I. Назву можна трактувати як Вовчий острів (бирюк - самотній вовк). Можливо, колись вовки дійсно жили на острові, але зараз основними мешканцями є олені, завезені в 1928 р. з Асканії-Нової. Також водиться степова антилопа, сайга, зайці та лисиці, єнотовидні собаки уссурійські і фазани. На острові також ростуть лісові насадження, серед яких: ясен зелений, в'яз мілколистий, акація біла, тополя біла, терен [45].

2.1.5 Пляжі

Пляжі в Генічеську починаються практично від самого найближчого до міста - села Подорожнє. Спочатку пляжі йдуть обривисті, але потім, уже біля Генічеська, без обриву. Звідси бере свій початок генічеський Дикий пляж. Це не особливо широка смуга суші, ширина якої від моря до залишку обриву становить метрів 10-15.

Це один з популярних пляжів Генічеська серед відпочиваючих. Чому ж пляж називається Диким? Тому, що він зовсім не упорядкований для відпочинку, немає лежаків, стаціонарних тіньових навісів. Але, незважаючи на всі недоліки пляжу, в літній сезон, вважається за краще відпочивати саме тут.

На відстані в кілька кілометрів від Дикого пляжу, практично в центрі містечка, починається міський пляж, або дитячий. Для відпочинку тут є все - атракціони, пісок, навіси, кіоски. Дитячим цей пляж називають тому що, для того, щоб дорослій людині попірнати і поплавати, потрібно йти від берега пару сотень метрів, пляж більше призначений для дітей. Але тут цілком зручно відпочивати і дорослим.

В Генічеську є ще декілька маленьких пляжів для відпочивальників. Знаходяться вони практично на Арабатській стрілці, проте, в межах міста.

Під мостом можна побачити невелику місцевість з площею в кілька десятків метрів. Тут люблять купатися і загоряти діти, дорослі, підлітки та люди похилого віку. Якщо пройти від міні-пляжу вздовж берега в напрямку до міста, то можна побачити невеликий пляж. Цей пляж дуже добре підійде для засмаги, але не для купання, тому що його берег мулистий.