Релігійний туризм в Україні

Релігійний туризм - поїздка з культурно-пізнавальними цілями. Даний вид туризму збирає допитливих людей, не далеких вірі, бажаючих змістовно провести вільний час. Сплативши тур, туристи хочуть отримати естетичні враження і розширити свій кругозір історичними відомостями про об'єкти показу. Їм цікаві також мистецтвознавчі дані про пам'ятники архітектури (монастирі, храмі) - час його створення, авторів, стилі. Таким чином, за початковою метою екскурсія туристів по храму значно відрізняється від паломництва прочан до чудотворної ікони того ж храму. Прибувши на місце відвідування, вони більшу частину часу моляться, бо вони за цим і їхали. Для туристів рівень комфорту в поїздці повинен бути ніяк не нижче, і навіть вище, звичного для них вдома.

В екскурсійному обслуговуванні теж є істотні відмінності - об'єкти показу паломники оглядають недовго, при цьому їх не стільки цікавлять історичні та мистецтвознавчі довідки про об'єкт, скільки, як можна більш докладні відомості з житій святих, деталі біблійних подій і місцезнаходження чудотворних ікон. Туристам ж під час екскурсії не потрібно всебічне висвітлення кожного об'єкта без переваги культової інформації. Зайві подробиці з цієї теми їм не цікаві. Так само різний склад груп у паломництві та релігійному туризмі. До паломництву частіше схиляються прочани більш зрілого і похилого віку, які шукають покаяння і зцілення. Релігійний туризм розрахований і на дітей, і на дорослих.

У деяких турах можуть одночасно брати участь як паломники, так і туристи. По маршруту вони відвідують святині і архітектурні пам'ятники минулого, що дозволяє світським людям долучитися до церковних традицій. Проведення подібних турів потребує скрупульозної підготовки. Правильне розуміння цілей туру дозволяє формувати однорідні групи. Група підбирається особливо ретельно, щоб у неї не потрапили люди, яким абсолютно чужа віра та повага до церкви. У цілому можна виділити наступні відмінності між паломництвом і релігійним туризмом. Головна відмінність це - мета поїздки, з цього випливають відмінності за: об'єктами відвідування; вимогам до рівня сервісу; екскурсійного обслуговування; датами до яких приурочені поїздки; віковим і соціальними категоріями клієнтів. Метою паломництва є поклоніння святим місцям, молитва, покаяння, рідше - виконання обітниці, даного під час тяжкої хвороби або смертельної небезпеки, і подяку Господу за позбавлення від них. Досить часто метою паломництва буває зцілення від тяжких недуг, що отримується від чудотворних ікон, святих мощей, джерел [9]. Релігійне світосприйняття додає іншу грань в картину світу і встановлює інші причинно-наслідкові зв'язки. Паломництво направляється вірою в те, що молитва більш дієва у святих місцях. Прагнучі цього, паломники вважають, що дух нетлінний, і що вони отримають від мощей святих праведників таку ж благодать, як отримали б від живих праведників. Мощі святих нетлінні після смерті, до них приклоняються (цілують) і отримують зцілення від хвороби і позбавлення від бід. Прочани зі смиренням приймають позбавлення і тяготи шляху, бажаючи тим гідно послужити Богу. На здійснення паломництва вони повинні отримати благословення духівника і не можуть їхати тільки по своїй волі. Прочани воліють поїздки, організовувані монастирями і церковними парафіями за участю священнослужителя.

1.3 Регіоналізація релігійного паломництва

Результати статистичних досліджень показують, що насправді релігійну поїздку один раз на рік здійснює лише 1% від загальної кількості віруючих, які проживають у Києві. На ринку паломницького туризму України (за матеріалами щорічника «Релігії світу» за 2016-2017р.р.) Країни, що традиційно вважаються центрами паломництва, розташовуються в наступному порядку: Росія (35%), Ізраїль (30%), Греція (12%), Італія (6%), Туреччина (5%), Україна (5%), Саудівська Аравія (2%). Одним з найбільш важливих факторів здійснення релігійних подорожей, в ту чи іншу країну є тимчасові інтервали, протягом яких відзначаються релігійні і державні свята. Аналіз часових інтервалів з точки зору менеджменту туристської фірми необхідний для всебічної підготовки та організації релігійних турів. Збіги релігійних свят високого сезону в туризмі створюють додаткові труднощі в організації релігійного туризму, як спрямовуючої, так і для приймаючої країни. Відвідувань тієї чи іншої країни представників різних конфесій з релігійними цілями пов'язано з проведенням в цих країнах свят, які є релігійними для певних груп паломників [51].

Туристичне районування - виділення районів з метою систематизації географічної інформації про туризм і виділення територіальних закономірностей його розвитку. Туристичне районування дозволяє отримати цілісне уявлення про стан, чинники і перспективи розвитку туризму на всіх частинах території, порівняти їх між собою і використати ці відомості в плануванні і управлінні туризмом. При туристичному районуванні по сукупності район утворюючих ознак виділяють територіальні одиниці різного таксономічного рангу - туристичні зони, райони, підрайони і ін. Туристичне районування може проводитися як для туризму в цілому, так і для окремих його видів, паломницького туризму зокрема.

На основі аналізу літературних джерел нами було виділено 6 світових регіонів релігійного паломництва:

1. Європейський - це країни Західної, Північної, Південної, Центральної та Східної Європи, включаючи всі колишні республіки СРСР, а також держави Східного Середземномор'я (Ізраїль, Кіпр, Туреччина). Регіон у 2017 р. прийняв 385 млн. туристів;

2. Американський - країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави та території Карибського басейну. (126 млн. туристів);

3. Азіатський - Тихоокеанський - країни Східної та Південно- Східної Азії, Австралія та Океанія.(93 млн. туристів);

4. Африканський - країни Африки (крім Єгипту та Лівії) (27 млн. туристів);

5. Південно - Азіатський - усі країни Південної Азії (55 млн. туристів);

6. Близькосхідний - країни Західної та Південно-Західної Азії, Єгипет та Лівія (18 млн туристів).

Ці регіони виділені за такими характеристиками: географічне розташування; наявність та особливості релігійних туристичних ресурсів; політична ситуація та рівень економічного розвитку країн і життя населення; стан туристичної інфраструктури; місце туризму в економіці та культурі, державній політиці країн; розвиток його певних видів; спрямування туристичних потоків; їх кількість і кількість грошових надходжень від туризму; динаміка його розвитку.

Європа вважається провідним туристичним регіоном із 6 туристичних регіонів світу. Цей регіон приймає близько 60% усіх світових туристів. Цьому сприяють політична та економічна стабільність у регіоні, висока якість життя населення, наявність відмінної інфраструктури та багатство ресурсів, розмаїття туристичного продукту. Країною, що вважається лідером з прийому туристів, як у регіоні, так і у всьому світі є Франція. В 2017 році на країни Південно - Середземноморської Європи (Іспанія, Італія, Греція) припадало 20% світового туристичного ринку. У регіоні понад 80% становить частка внутрішньо-регіонального туризму. Темпи зростання туризму у Європі нижчі за загальносвітові. Це частково пояснюється старінням туристичного продукту, відносною дорожнечею життя в країнах Західної Європи.

У 2017 році в Європі зареєстровано зростання туризму на 4%. Найкращі показники у Туреччини (+20%), де кількість прибутків перевищило 20 млн. доларів, у Центральній та Східній Європі найкращі показники мали країни Балтії: Латвія (+20%), Литва (+15%) та Естонія (+7%). У Західній Європі першими за темпами зростання були Німеччина та Швейцарія - по 6%.

Другим регіоном за кількістю прибутків та надходжень завжди була Америка, але з 2010 року вона періодично поступається Азіатсько - Тихоокеанському регіону. За визначенням ВТО до регіону Америки входять Північна, Південна, Центральна Америка та Карибський басейн [45].

Половину прибутків до регіону забезпечують США - країна, вже кілька років займає перше місце за кількістю надходжень. Друге місце у регіоні належить островам Карибського моря (близько 12 млн. туристів в рік). Натомість країни Південної Америки забезпечують менше 10% прибутків і надходжень у регіоні, що пояснюється їх політичної та економічною нестабільністю.

У 2015 році зростання туризму в Американському регіоні склало 6%; при цьому Північна Америка та Карибський регіон трохи відставала від середнього показника по регіону (+5%). Найкращі показники продемонстрували США (+8%), Мексика (+10%) і Куба (+13%).

Східну Азію й Тихоокеанський регіон експерти вважають «туристичним напрямом майбутнього». До складу регіону входять так звані «нові індустріальні країни»: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд, Індонезія, Тайвань. Швидкими темпами розвивається туристична індустрія Китаю, якому експерти пророкують стати провідною туристичною державою - лідером світового туризму у 2020 році. Китай приваблює велику кількість туристів чудовою екзотичною природою, пам'ятками культури та релігій, індустрією розваг, високим рівнем сервісу, у той же час район генерує близько 75% виїзних туристичних потоків. Найбільшим ринком - постачальником туристів до Китаю та інших регіонів світу є Японія.

До регіону Південної Азії входять такі країни: Індія, Пакистан, Непал, Мальдівська республіка, Іран, М'янма, Афганістан, Шрі-Ланка, Бангладеш та Бутан. Види туризму, що пропонуються у різних країнах, мають виражену специфіку: пізнавальний туризм в Індії й Пакистані, пляжний відпочинок на Мальдівах і у Шрі-Ланці, гірський спорт й альпінізм у Непалі. Темпи зростання туризму в 2017 році в цьому регіоні були від'ємними, що пояснювалося політичною нестабільністю й війнами у країнах світу.

У 2017 році зростання туризму в Азіатсько - Тихоокеанському регіоні становило +7%. Це значно менші темпи порівняно з 2016 роком, коли регіон відновлювався після епідемії атипової пневмонії (+28%). Хороші темпи в 2017 році продемонстрували Камбоджа (+35%), В'єтнам (+18), Філіппіни (+14), а на Мальдівах позначилися наслідки цунамі - темпи прибутків зменшилися до -39%.

В Африканському регіоні традиційні туристичні країни Північної Африки у 2017 році зазнали спаду туризму (-4%), натомість зріс на 8,5% туристичний потік до країн тропічної Африки. Країни приваблюють туристів екзотичними національними парками Кенії, Танзанії, Заїру та Замбії, можливість взяти участь у сафарі. Одним з лідерів регіону є Південно - Африканська Республіка.

У 2017 році Африка стала регіоном - лідером за темпами зростання туризму (+10%). Особливих успіхів досягнуто у Мозамбіку (+32%), Кенії (+26%) та ПАР (+11%).

Близький Схід притягує туристів передусім як світовий центр паломництва. Країна, у якій знаходяться основні мусульманські святині - це Саудівська Аравія. Крім паломництва тут успішно розвиваються діловий туризм (Кувейт), відпочинок (Арабські Емірати), пізнавальний туризм (Єгипет). У 2017 році темпи зростання туризму у йому регіоні становили майже 11%. Найбільший відсоток зростання туристичних відвідувань у регіоні (+17,5%) спостерігався у 2001 році у зв'язку із святкуванням 2000-ї річниці Різдва Христового.

Православні свята. На чолі святкового річного кола православної церкви - Великдень, найбільш шанований загально-християнський свято. Потім йдуть двунадесятние свята - дванадцять головних свят. З них три перехідних, що випадають щороку на різні числа в залежності від того, коли святкується Великдень (не має чіткої дати).

Католицькі свята. Католицька церква так само має свої відмінні риси, що знайшло своє підтвердження в церковному календарі. Початок церковного року припадає на початок різдвяного посту, тобто на 29 листопада. Як і в інших календарях, у католицькому календарі існують свята в строго встановлені дні та свята, дні спільного святкування яких змінюються з року в рік.

Мусульманські релігійні свята. Іслам - одна з наймолодших світових релігій. Літочислення в ісламі ведеться з 622 року. У мусульманських країнах літочислення ведеться за місячним календарем, що призводить до розбіжності з нині чинним офіційним календарем, прийнятим у всьому світі. Місячний календар складається з 12 місяців. Одні місячні місяці можуть мати 29 днів, інші - 30. Таким чином, місячний рік складається з 354 днів, що на 11 днів коротше сонячного. Саме цим пояснює зсув мусульманського місячного року по відношенню до астрономічного. Під час таких свят, як Стояння у гори Арафат і Свято жертвопринесення, кожен мусульманин повинен зробити «Хадж» (паломництво до Мекки до храму Аллаха) як мінімум один раз в житті. Мусульмани можуть відвідувати ці місця в будь-який інший час року, але таке паломництво буде називатися «умра» [79].

Іудейські релігійні свята. Особливість іудейських свят полягає в тому, що вони відзначаються за місячним календарем, і тому в кожному році вони припадають на різні дні сонячного календаря. Як вже зазначалося, місячний рік коротший сонячного на 11 днів. Для того щоб єврейські свята завжди припадало на одні й ті ж сезони, у складі староєврейського календаря лежить поєднання сонячного й місячного календарів. Раз на два або три роки додають ще один місяць, і такий рік стає високосним.

У юдаїзмі паломництво не є обов'язковим обрядом, за винятком нечисленного за своїм складом релігійного спрямування брацлавських хасидів. Однак місць, шанованих у релігійних євреїв, досить багато. Основні з них розташовані в Західній Європі, в Україні, в Білорусії, Литві та Латвії. Але найбільш шанованим і найбільш відвідуваним місцем є Свята Земля Ізраїлю. У традиціях іудаїзму паломництво не зв'язується з якими-небудь конкретними деталями. Навпаки, у святкові дні іудеї прагнуть не залишати місця свого постійного проживання, а паломництво здійснювати в час, який не доводиться на свята і пости.

Християнське паломництво налічує сотні, якщо не тисячі святих місць. Багато з них є місцями видінь. Найбільш відомі місця - Лурд і Фатіма. Інші місця набули популярності після різних чудес - реальних або передбачуваних. Деякі місця не славляться надприродними подіями, але є центром духовного життя, часто протягом століть. Іноді мальовничість місць паломництва так приваблює туристів, що релігійний характер місця відтісняється на другий план (наприклад, абатство Мон Сен Мішель).

Для українських паломників лідерами серед центрів паломництва є Росія та Ізраїль. За географічною ознакою паломницькі поїздки можна підрозділити на наступні напрями: монастирі і святині, ближнього зарубіжжя; далекого зарубіжжя (святині Болгарії, Греції - в першу чергу, гори Афон, Італії - мощі Миколи Мир Лікійського, Ізраїлю); паломницькі поїздки по Україні, можна умовно розбити на: а) одноденні; б) 2-3 денні; в) тривалі. «Ближні», наприклад, для Києва.

Отже регіонами міжнародного паломницького туризму можуть і повинні стати Прикарпаття та Закарпаття, пов'язані з культурою, пам'ятними місцями народів, споріднених з католицизмом, іудаїзмом, вірменською церквою. Київ, Чернігів, Одеса, Полтава - ці та інші міста є носіями не лише християнської монокультури, а й поліконфесійної культури як у минулому, так і в наші дні. Тут збереглися пам'ятки давньої християнської і навіть дохристиянської - язичницької цивілізації. Низка українських міст обласного і навіть районного підпорядкування (згадаємо тут наше Поділля - Хмельниччину - Вінниччину) - якщо не діючі, то потенційні туристичні маршрути не лише для громадян України, а й для іноземців.

Для розвитку міжнародного прочанського туризму в Україні надзвичайно важливо досягти встановлення та збереження мирного співжиття, спокою, злагоди між усіма етносами і культурами, конфесіями та віруваннями багатонаціональної України. Міжнаціональний і міжконфесійний мир - підґрунтя та запорука успішного розвитку міжнародного туризму в Україні. А це вимагає від українських туристських організацій, спеціалістів туристської індустрії та туристської культури поряд з іншими філософськими та гуманістичними засадами туризмології засвоїти, сповідувати та пропагувати й релігієзнавчі засади.

На терені України зустрівся та зімкнувся не лише православний Схід і католицький Захід, а й Схід і Захід у масштабному, геополітичному вимірі. Починаючи з середини XVI ст., від часів Реформації, Україна стає батьківщиною різних протестантських течій - лютеранства, кальвінізму, социніанства, згодом - баптизму, адвентизму, п'ятидесятництва, свідків Єгови, а сьогодні - різних харизматичних течій, неорелігій. Ще раніше на українській землі прижилися іудаїзм та іслам. Отже, нині маємо досить різнобарвну конфесійну карту України [56]. Тут пускають коріння, знаходять прихильників і послідовників нові християнські та нехристиянські течії, відгалуження, групи, іноді досить екзотичні, далекі від національної традиції та культури.

У правовій державі, демократичному суспільстві гарантується вільний світоглядний, віросповідний вибір, якщо він не виходить за межі загальнолюдської етики, не перешкоджає утвердженню сутнісних сил людини, інтелектуальному, моральному розвитку особи, цивілізованому співжиттю громадян.

Національні культури, конфесійні відмінності, світоглядний плюралізм не повинні (і не можуть) в Україні бути підґрунтям для релігійного екстремізму і етнорелігійної ворожнечі. Бо ж християнська культура, що ґрунтується на Євангелії, має спільні корені з культурою іудейською, що ґрунтується на Торі, та ісламською, яка в Корані увібрала багато сакральних сюжетів Старого та Нового Заповітів Біблії. Всі вони доповнюють одна одну і в багатьох аспектах - не лише провіденціальному й есхатологічному, а й культурологічному й етичному - можуть гармоніювати між собою. Отже, Україна - перспективна, безпечна та приваблива країна для розвитку міжнародного паломницького туризму.

2. Особливості розвитку і функціонування релігійної туристичної сфери України

2.1 Організації паломницького туризму на Україні

Кожна країна світу робить усе можливе задля збільшення потоку туристів, з метою поповнення державного бюджету та зростання престижу та авторитету держави на міжнародній арені. Важливим різновидом туризму у цьому сенсі є релігійне паломництво. Його сутність полягає у поклонінні святим місцям. Це поклоніння має релігійний характер і пов'язане із вчиненням богослужінь і молитов біля шанованих святинь. Будь-яке інше відвідування святих місць, не пов'язане з релігійним поклонінням, строго кажучи, не має відношення до канонічного паломництва. З кожним роком кількість туристів, охочих відвідати духовні і святі місця Україні збільшується з помітним приростом 10-15% щорічно. Це пояснюється, по-перше, релігійними мотивами, по-друге, туристичним інтересом, по-третє, сучасними тенденціями в галузі подорожування. В Україні функціонує демократичне законодавство про свободу совісті та релігійні організації, яке убезпечує українське суспільство від міжконфесійних конфліктів. Етнічність України збалансовується низкою законодавчих актів, які відповідають стандартам міжнародного, зокрема європейського, законодавства [82]. Це забезпечує міжконфесійну стабільність, гарантує українське суспільство від будь-яких небажаних етноконфесійних трансформацій. Україна може слугувати добрим взірцем країни безпечної і привабливої для міжнародного туризму, зокрема, паломницького. Шляхом розробки національної мережі паломницьких маршрутів, багато з яких мають міжнародне значення, туристичні фірми України спільно з церковними громадами різних конфесій здійснюють експортування церковної культури як невід'ємної складової національної культурної спадщини. Поглиблення знань про духовну культуру інших країн сприяє більш чіткому усвідомленню своєї національної культурної самобутності.

Наприкінці минулого століття до духовно-культурного життя громадян України увійшло забуте слово «паломництво». Це обумовлене, насамперед, падінням так званої «залізної завіси» і відкриттям кордонів для співвітчизників. Цілком закономірним наслідком тривалого панування в суспільстві атеїстичних ідей та ідеологічних приписів в оцінці релігійних явищ, антирелігійної пропаганди і порушення конституційного принципу свободи совісті є посилена увага громадськості до тих явищ, які довгий час перебували під забороною. За роки незалежності у конфесійному середовищі України відбулися істотні зрушення кількісного та якісного порядків. Передусім йдеться про масштабний розвиток інституційної мережі віросповідних організацій, зростання публічного авторитету церков, активізацію релігійних спільнот на ниві соціального служіння, деідеологізацію державної політики стосовно релігійно-церковної сфери, можливість громадян вільно задовольняти свої конституційні права на свободу совісті та віросповідання тощо. Україна - держава багатьох національностей, конфесій і релігійних течій. Послідовність і цілеспрямованість державно-церковної політики України, ґрунтування її на конституційних положеннях і державних правових актах, що відповідають міжнародному праву і захищають свободу совісті, релігійні свободи та права національних меншин і пересічних громадян України, створюють сприятливі передумови та можливості для розвитку вітчизняного і міжнародного паломницького туризму.

Сьогодні в Україні не існує значних перепон на шляху до співіснування різних народів, рас, культур, релігій тощо, держава усіляко перешкоджає проявам релігійного екстремізму, який завдає шкоди розвиткові міжнаціональних відносин. Нажаль, міжконфесійні конфлікти в Україні подекуди існують, хоча їх географія і динаміка значно звузилася і впала за останні роки, але вони не трансформуються у відкриті етнорелігійні протистояння. За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно здійснюють паломництво щонайменше 200 млн. осіб. З кожним роком в Україні також набуває популярності релігійне паломництво. Щорічно до лав паломників вливаються сотні тисяч людей. Специфіка паломництва визначається особливостями релігійної свідомості віруючих, що в свою чергу пов'язано з характером віроповчальної доктрини і культової практики тих чи інших регіональних напрямків. Отже, в умовах розвитку сучасної державної туристичної політики, колись втрачені традиції паломництва, освячені духовністю та справжньою вірою, в нашій країні набувають значного зростання. Паломництво - явище культурного життя людства, специфічна духовна потреба безпосереднього спілкування зі святинями. У більшості релігій паломництво відіграє традиційну місіонерську роль, сприяючи утвердженню релігійних істин в суспільстві.

На українській землі, як засвідчують давні літописи і хроніки, побувало багато подорожуючих зі Сходу і Заходу. Крім того, у різних регіонах України збереглися історико-культурні пам'ятки різних релігій та етносів. Яскравим прикладом у цьому сенсі є історія, культура та релігія в Україні, які є духовними стрижнями національної культури і об'єднуючою основою нації. Найбільш важливими об'єктами при розробці туристично-екскурсійних маршрутів на території України є численні монастирі і храми, де зберігаються мощі святих та інші реліквії. Цінність цих об'єктів визначається не їх місцезнаходженням (столичні чи провінційні), а мистецьким рівнем. Це стосується як архітектури, так і живописних та скульптурних робіт на біблійні сюжети, створених відомими художниками і невідомими майстрами. Важливими туристичними об'єктами можуть виступати також поховання вищих ієрархів православної церкви. Отже, регіонами активного міжнародного паломницького туризму в Україні можуть бути: по-перше, АР Крим, де зосереджені пам'ятки християнства і дохристиянських релігій, іудаїзму, ісламу, караїзму; по-друге, Умань, Бердичів, Меджибіж, Тараща та інші міста, що пов'язані з історією хасидизму, захороненням цадиків. Їх охоче відвідують тисячі прочан хасидів з США, Ізраїлю. Хасидизм як духовний феномен українського єврейства, що був своєрідною реакцією на трагічні для євреїв подій Хмельниччини і Коліївщини, має стати новою сторінкою толерантних християнсько-іудейських, україно-єврейських взаємовідносин; по-третє, Галичина, Буковина, Закарпаття - перехрестя західного і східного християнства, латинської і візантійської культур, - регіон, в якому збереглися «святі місця» католицизму, православ'я, іудаїзму, протестантизму, вірменської церкви, ознайомлення з якими матиме не лише туристсько-пізнавальне, а й, насамперед, екуменічно-гуманістичне значення; по-четверте, низка міст обласного і районного підпорядкування (Вінниччина, Житомирщина, Хмельниччина, Волинь), що відтворюють національну і сакральну культуру княжої доби і середньовіччя (українського бароко), співжиття католицького і православного світу; по п'яте, знаменитий шлях «від варяг у греки», туристське відтворення якого може привернути історико-культурний інтерес до витоків Київського християнства, до знакових постатей української християнської історії та доленосних подій, пов'язаних із запровадженням християнства; Київ, Чернігів, інші міста центральної України в перспективі розвитку міжнародного туризму можуть і повинні стати, завдяки зосередженням у них історико-культурних і сакральних пам'яток, своєрідним туристським засвоєнням багатої української дохристиянської і християнської культури і духовності [5]. по-шосте, мальовничі куточки Донбасу - Святогірська лавра на Донеччині та Киселева балка у Луганській області, відвідування яких набуло популярності у 90-і роки минулого століття. Багатовікова історія Свято-Успенської Святогорської Лаври дала світові безліч святих і унікальний історико-архітектурний комплекс, що поєднує природні елементи і творіння рук людських. Нині насельниками обителі не тільки відновлюються і реставруються пам'ятники XVII-XIX століть, але і створюються нові. Нещодавно в Святогірській Лаврі було презентовано цілий історико-архітектурний комплекс, що включає в себе скити, храми, корпуси та інші споруди. Киселева балка - особливо шановане цілюще місце, що знаходиться у Станично-Луганському районі. За народними переказами, перше зцілення у Киселевій балці сталося над сліпонародженим хлопчиком у 1720 році. На початку 1920-х років, як йдеться в іншому народному переказі, коло дерева «П'яти братів» біля джерела з'явилася Божа Матір, після чого на цьому місці немічні стали отримувати зцілення. На шляху розвитку міжнародного паломницького туризму в Україні існують певні проблем, серед яких зазначимо наступні: - інвентаризація і реставрація історико-культурних, сакрально-духовних місць, пам'яток, які приваблюватимуть туристів. Більшість з цих пам'яток, на жаль, перебуває в занедбаному, непривабливому стані. - створення сучасної цивілізаційної інфраструктури міжнародного паломницького туризму (шляхи сполучення, зв'язок, місця відпочинку). - підготовка кваліфікованих кадрів (гідів, провідників туристських груп, організаторів туристських маршрутів) із знанням історії, культури, релігії, традицій, звичаїв, обрядів України і народів, які в ній проживали, а також іноземних мов. - з метою докладнішого вивчення перспектив розвитку міжнародного паломницького туризму, уточнення можливих потоків туристів з конкретних країн, їхніх інтересів і запитів, необхідно встановити контакти з культур-аташе посольств цих країн в Україні (США, Канади, Ізраїлю, Ватикану, Німеччини, Польщі, Швеції, Болгарії та ін.), а також з товариствами, асоціаціями, національно-культурними фондами, конфесійними центрами національних меншин в Україні. Розв'язання даних проблем мають стати сьогодні невідкладною справою держави, всіх організацій та установ туристичної сфери.

Найбільш відомими і популярними місцями релігійного туризму в Україні є:

1. Софія Київська, або Софійський Собор - християнський собор у центрі Києва, пам'ятка української архітектури та монументального живопису, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи.

2. Києво-Печерська лавра - одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури.

3. Почаївська та Тернівська лаври у Тернопільській області. Наші предки з покоління в покоління приходили сюди цілими сім'ями на особливу молитву.

4. Собор Зарваницької Матері Божої. Архітектурно-храмовий комплекс у селі Зарваниця Тернопільської області - духовний центр не лише для греко-католиків, а й для всіх українців.

5. Свято-Успенська Унівська лавра. Один із найдавніших монастирських комплексів України, осередок чернечого життя монахів Студійського уставу, розташований у селі Уневі на Львівщині.

6. Крехівський монастир. Монастир отців-василіян у селі Крехові на Львівщині - пам'ятка архітектури національного значення та святиня для християн.

7. Всеукраїнський санктуарій Матері Божої Cвятого Скапулярію. У Бердичеві Житомирської області розташована головна святиня українських римо-католиків. Цілий рік вірні приходять та приїжджають, аби помолитися перед копією чудотворної ікони Бердичівської Богородиці.

8. Санктуарій Летичівської Богородиці. У Летичеві на Хмельниччині знаходиться копія чудотворної ікони Летичівської Богородиці - матері подільських католиків.

9. Кафедральний собор св. апп. Петра і Павла у Кам'янці-Подільському. До стародавнього собору прибудовано мінарет, на якому встановлена статую Мадонни.

10. Хресна дорога у Шаргороді. У Шаргороді на Вінниччині будують 3-кілометрову Хресну дорогу з каплицями та скульптурами у натуральну величину. Це перша культова споруда такого масштабу на теренах колишнього Радянського Союзу.

Свої місця паломництва існують і в Київській області.

Споконвіків Київ мав славу святого міста. Причин для цього було немало - віддавна святими називали самі київські гори, воду з багатьох джерел, що витікали з-під цих гір, безумовно, що святість міста творилася величезною кількістю монастирів і храмів, а також знаковими місцями при них, які особливо шанували паломники.

1. Києво Печерська Лавра - печерний монастир, заснований у середині ХІ століття. Він став одним з центрів розповсюдження християнства у Київській Русі та Східній Європі. Ченці монастиря, які будували його, вклали у створення цієї обителі своє уявлення про прекрасне та явили світові визначний архітектурний комплекс.

На сьогоднішній день він складається з 3-х різних груп: Верхня Лавра, комплекси Ближніх та Дальніх печер.

Особливий інтерес для паломників і туристів являють печери Києво-Печерської Лаври, які називають Ближніми і Дальніми. Вони відділені поміж собою яром та хребтом гори. У печерах спочивають нетлінні мощі святих угодників, які, за віруванням багатьох, наділені силою зцілення. Печери вириті на глибині від 5 до 15 метрів, в них є підземні храми, поховальні ніші, келії ченців-затворників.

2. Собор Святої Софії (Софійський Собор) - християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису ХІ-ХVІІІ століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Знаходиться на території Софійського монастиря, що перетворений сьогодні на державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей».

Собор як головний храм держави відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Собор приголомшує своїх відвідувачів красою фресок і мозаїки, виконаних майстрами XI століття.

3. Свята Софія Київська - це джерело мистецтва, до неї приходять історики і туристи, щоб побачити і помилуватися цим дивом Візантійської і Старовинної Руської архітектури

4. Михайлівський Золотоверхий монастир. Вишуканість золотоверхого Михайлівського храму на території однойменного монастиря, який в 2008 році урочисто відмітив 900-річчя, не залишає байдужим нікого.

Заснований у 1108 році київським князем Святополком Ізяславичем, монастир був освячений на честь архистратига Михаїла. Святий Михаїл, особливо вшанований у Візантії, культ якого разом із християнством був занесений в Київ звідти, вважався покровителем князів, заступником під час воєнних походів. Йому приписували знищення язичницьких ідолів; пізніше Михаїл став захисником козацтва. Михаїл - святий покровитель Києва та киян [38].

5. Андріївська церква. За легендою, на пагорбі, прикрашеному цією дивовижною спорудою, апостол Андрій, перший учень Христа на Русі, провидів виникнення міста і поставив хрест. З моменту хрещення Русі до середини 18 століття на цьому місці було декілька християнських церков, жодна з яких не збереглась до наших днів.

Пізніше, в 1744 році, імператриця Єлизавета, яка прибула до Києва, забажала заснувати храм Божий саме тут. Вона заклала перший символічний камінь у фундамент майбутнього собору, який будували з 1749 по 1762 рр. у стилі бароко.

6. Церква Миколи Чудотворця на воді. Це перший та поки що єдиний храм у Європі, розташований в акваторії. На початку ХХ століття на київській річковій пристані була капличка Святого Миколая у псевдоруському стилі, збудована на кошти міського товариства спасіння на водах і зруйнована за 30-х років.

2.2 Рекомендації щодо популяризації релігійного туризму на прикладі м. Київ

В сучасних умовах фінансово економічної і соціальної кризи туристична галузь потребує пошуку нових шляхів відновлення втрачених позицій. XXІ століття це той період часу коли бурхливо розвивалася індустрія туризму, удосконалювалися транспортні засоби та засоби зв'язку. Окремі традиційні форми туризму почали втрачати актуальність та вже не задовольняли потреби туристів. Безліч культових споруд було перепрофільована під музеї, концертні зали та інше, отже вони виступали не як об'єкти поклоніння, а як об'єкти туризму. Нині зміст і призначення багатьох культових та релігійних об'єктів набуває свого первинного сенсу, вони стають об'єктами поклоніння і об'єктами пізнання. Релігійні цінності - це частина культурної спадщини і об'єкти туризму одночасно. Слід зазначити що, релігійний туризм грає велику роль у системі як міжнародного так і внутрішнього туризму. Люди вирушають у паломництво і екскурсійні поїздки по святих місцях і до релігійних центрів. Вони прагнуть брати участь у релігійних церемоніях, помолитися, зробити жертвопринесення. Отже, релігія впливає на формування самосвідомості і стереотипів поведінки людей [27].

Незважаючи на значну кількість досліджень, публікацій та наукових праць з проблем туризму та туристичної галузі існує безліч проблемних питань. Питання розвитку та перспективи релігійного туризму є невід'ємною частиною туристичної галузі. Невирішеними питанням є популяризація релігійного туризму, розробка тур пакетів, ведення обліку туристів релігійних турів. Релігійний туризм вважається історично першим видом туристичних подорожей, що може бути віднесений до періоду формування світових релігій. Релігійний туризм - це самостійний вид туризму, який є складовою сучасної індустрії туризму У релігійному туризмі прийнято виокремлювати два напрями діяльності - релігійний, пов'язаний з участю у подіях релігійного життя, що здійснюють за допомогою екскурсій, і паломницький, як подорож з метою відвідування святинь і святих місць. Поняття «релігійний туризм», як правило, використовується як синонім терміна «паломництво». У широкому сенсі це допустимо. А у вузькому сенсі паломництвом вважається відвідування головних святинь даної конфесії в строго певний час і з дотриманням режиму перебування, чим підкреслюється елітність паломництва по відношенню до інших форм релігійного туризму. Наприклад, у православ'ї паломництвом називають тільки відвідування Святої Землі протягом не менше 10 днів. Всі інші релігійні поїздки визначаються терміном «прощу». У мусульман відвідання Мекки може бути визнано хаджем тільки в тому випадку, якщо було здійснено у місяці зуль-хіджа під час свята Ід аль-адха. Інші культові поїздки, і не тільки в Мекку, називають «умра» [45]

Серед віруючих в Україні домінують християни (95%), з яких 54,5% православні та 18,6% католики. [15] Основна відмінність паломницького туризму від релігійного туризму полягає у тому, що паломників, цікавить особиста участь у релігійних культах. Під паломництвом можна розуміти мандрівку людей для поклоніння до святих місць. Відвідування екскурсій, музеїв, виставок для них вторинне та загалом мало цікаве. Тоді як для релігійних туристів об'єктами відвідування є місця та центри релігій. Такі поїдки можуть бути зумовлені культовими актами, святами, фестивалями, що відбуваються у конкретний період року. Паломницькі тури на відміну від релігійно-пізнавальних чи культурно-історичних, несуть певний віруванням сенс скоєння обряду, тобто не тільки пізнавальну мету. Паломники переважно дбають про релігію, про святі місця до яких вони приїхали. У цих турах істотно скорочено розважальний розділ програми, хоча оздоровчий і пізнавальний відпочинок як таке не заперечується. Паломники зазвичай висувають набагато менше вимог до рівня і якістю обслуговування, харчування, розміщення, ніж інші мандрівники. Вони зупиняються ночувати в келіях монастирів, біля храмів, в наметових містечках (наприклад, під час хаджу), можуть відпочивати в храмах на підлозі або безпосередньо надворі. При цьому вибір їжі у паломників невеликий і не вибагливий. Паломники мають можливість поспілкуватися з релігійними особами (наприклад, з монахами монастирів), знайти тут собі духівників.

Паломництво відіграє важливу загальноосвітню роль. Так, монастирі й храми в Україні завжди, були як місцем духовного продукування, так й культурними центрами. Століттями накопичувалися книжки, ікони, твори прикладного мистецтва, вироби народних промислів. Монастирські і храмові будинки збудовані до 18 століття були головними архітектурними пам'ятниками своєї епохи. Тому, паломництво дає чудову можливість ознайомитися з історією, архітектурою, іконописом, ремісничими традиціями України, а це вже цікаво і світським туристам. До популярних православних центрів світу належать: - свята гора Афон (Греція); - храм святого Лазаря з його гробницею і мощами (Кіпр); - монастир Сопочани із діючою церквою Святої Трійці та фресками XIII ст. (Сербія); - церква Святої Софії, собор О. Невського і церква Святого Пантейлемона (Болгарія); - Сіонський собор, храм Метехі, Монастир Святого Давида (Тбілісі), храм Светі-Цховелі та монастир Гелаті (Мцхета) у Грузії; - Києво-Печерська лавра (м. Київ, Україна); - Почаївська Лавра (м. Почаїв, Україна); - Олександро-Невська, ТроїцькоСергіївська (Росія) та ін. Католицизм - найчисленніший напрям у християнстві. Для католиків і протестантів найбільшими сакральними реліквіями є: Істинний Хрест (Рим), Свята Кров (Брюгге, Бельгія), Терновий Вінець, Собор Паризької Богоматері (Париж, Франція), Лурд (Франція), Туринська плащаниця (Турин, Італія), Святі Цвяхи (Ітонський коледж, Велика Британія), Ченстохово (Польща) тощо. Відомий центр паломництва буддистів - м. Бодхгая (Індія). Тут Далайлама щорічно читає лекції. У м. Дхармаса-ла (Індія) розташована сучасна резиденція Далайлами - буддистів Тибету й уряду тибетського у вигнанні. Важлива святиня ісламу - мечеть Хайфа Омара в Єрусалимі, що є третьою за значущістю у мусульманському світі. На українському ринку туризму вже сформовані туристичні структури (фірми, агенції), які займаються практичної організацією поїздок як прочан так і екскурсантів, і які спеціалізуються на наданні послуг у сфері релігійного туризму.

Організацією переважної більшості турів для прочан традиційно займалися структури, які діють при паломницьких відділах єпархій (це стосується християнських релігійних конфесій) та аналогічних структур інших релігійних конфесій (ісламської, буддійської та іншої направленості). Як правило для організації таких турів необхідно отримати дозвіл (благословення). У цілому в Україні нараховується близько 130 паломницьких відділів, служб, агентств, фірм. Географія пропонованих ними маршрутів охоплює всю територію України та усі країни Європи і Близького Сходу. У середньому одна така служба пропонує за рік приблизно 50 поїздок. Визначити кількість внутрішніх релігійних туристів не є можливим. Якщо припустити, що усі активні віруючі здійснюють туристичні поїздки тільки з релігійними цілями, то їх частка у загальному туристичному потоці займає від 8,5% до 20%. Тоді на релігійний туризм припадає від 160 до 360 тисяч організованих поїздок і екскурсій, з яких 120-300 тис. - зарубіжні, і лише 25-60 тисяч - внутрішні. Виходить, що в Україні частка релігійного туризму в загальному туристичному потоці навряд перевищує 8-10%, але швидше за все - вона нижча. Тобто, рівень розвитку релігійного туризму в Україні як мінімум в два рази нижче, ніж у середньому в світі. Кількість іноземних паломників в Україну складає в середньому 60-70 тисяч, релігійно-пізнавальних іноземних туристів приблизно стільки ж. З них дві третини складають ізраїльтяни, російських паломників не більше 15% (8-10 тисяч паломників). За даними місцевих спостережень у 2017 році кількість релігійних туристів у Львові склала близько 700 тис. осіб, у Києві - близько 600 тис. осіб, у Почаєві - не більше 500 тисяч, у Зарваниці - до 500 тисяч, у Джублику - до 300 тисяч, у Святогірську - близько 100 тисяч. [44]

До основних причин, що перешкоджає розвитку релігійного туризму, належать: - відсутність комплексної програми розвитку релігійного туризму; - нерозвиненість туристичної інфраструктури; - недостатня кількість готельних місць і невідповідність їх структурі попиту; - відсутність належного громадського порядку в місцях здійснення паломництва; - відсутність рекламно-інформаційної продукції, пропаганди та просування релігійного туризму; - відсутність системи управління релігійним туризмом [65].

На сьогоднішньому ринку релігійного туризму існує небагато підприємств, які працюють з настільки специфічним туристичним продуктом і усвідомлюють всі його тонкощі. Для успішної організації туризму в духовних центрах потрібна співпраця туристичних підприємств з діячами церкви. З точки зору туристських центрів релігійному туризму близький, так званий, науковий туризм релігійної тематики. Вчених цікавить релігійна спадщина - рукописи, різні культові предмети, археологічні розкопки, архітектурні форми, минуле релігій й багато іншого. На теперішній час, в індустрії релігійного туризму можна визначити чотири складові: релігійні об'єкти, розміщення, харчування, транспорт. Туристи, які вирушають у паломницьку чи екскурсійну поїздку, використовують різні засоби транспорту задля досягнення пункту (пунктів) прибуття. Це авіаційний, залізничний, автомобільний (автобусний), водний транспорт. У паломництві практикуються піші переміщення за визначеними маршрутами, від одного пункту до іншого. Вищезазначене потребує значних зусиль з розробки туристського продукту, тобто створення умов та організація подорожей є вкрай ускладненим процесом.

Створення туристичного продукту звичайно починається із висування ідеї, й прийняття рішень розробити туристичний пакет (туристичний пакет - комплекс послуг із розміщення, перевезенні, харчування релігійних туристів, послуги гідів, перекладачів та інші). Після прийняття рішення про створення туру (туристичного пакету), йдуть узагальнення кількох етапів розробки тур продукту: - вивчення попиту на туристському ринку й визначення базових складових туру; - розрахунок вартості туру (цінова політика); - продаж (реалізація) туру, тобто просування його на ринок. На початку відбувається створення концепції туру, вивчення основних тенденцій як в паломницькому туризмі так і в екскурсійному туризмі релігійної тематики. Вивчення якісно - кількісних характеристик туру: вид транспорту, наявність коштів на розміщення, пункти харчування, об'єкти екскурсійного показу, культові споруди тощо. Поруч із попитом досліджується також пропозиція щодо пошуку та відбору для майбутнього туру первинних туристських послуг та його виробників і постачальників. Вивчаються релігійні центри, у яких прибудуть туристи. Важливі їх транспортна доступність, ступінь розвиненості інфраструктури, якість послуг тощо.

При практичної організації паломницьких поїздок досліджуються особливості проведення культових заходів, а саме можливість прийняти в храмах, монастирях тощо. Під час створення туру важливо враховувати всі нюанси. Наприклад, окремі чоловічі православні монастирі приймають лише паломників чоловіків тощо. У деякі індуські храми в Індії (чи його частини) пускають лише індусів, а Духовні Вчителі можуть бути відсутні у якийсь час року. У Мекку не дозволено в'їзд не мусульманам. Коли завершено вивчення попиту й пропозиції на ринку складається вербальна модель (робочий проект) туру. Туроператор вибирає контрагентів, встановлює із ними контакт й починає переговори. Потім здійснюється просування туристичного продукту на туристському ринку. Створення системи заходів, спрямованої на попит й стимулювання збуту туристських послуг (збільшення продажів). Проаналізувавши перспективи розвитку релігійного туризму в Україні можна дійти наступного висновку. Нині у світі дедалі більше розвиток одержують різноманітні види пізнавального, зокрема і релігійного туризму. Маршрути поїздок віруючих різних конфесій склали таки країни як Ізраїль, Греція, Єгипет, Йорданія, Туреччина, Італія, Індія, Саудівська Аравія, Китайський Тібет та інші місця, що мають релігійну значимість. Проте існуючий сьогодні рівень підготовки подібних маршрутів вітчизняними туристичними фірмами, їх супровід, відповідність організації та прийому положенням різних віросповідань ще не відповідають необхідними вимогами. Більшість українських фірм, які проводять роботу, не мають підтримки і благословення церкви. Вартість запропонованих поїздок у закордонні країни перевищує можливості більшості громадян країни.