Релігійний туризм в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Природничо-географічний факультет

Кафедра географії та методики її навчання

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

Релігійний туризм в Україні

Виконала: студентка 2 курсу 2 групи

cпеціальності 014.07 Середня освіта «Географія»

Пінчук Ольга Яківна

Керівник: к. пед. н., доцент Максютов А.О.

Умань 2018

Зміст

паломницький релігійний туризм туристичний

Вступ

1. Загальний аналіз розвитку релігійної туристичної сфери

1.1 Огляд наукової літератури присвяченої дослідженням релігійної туристичної сфери

1.2 Характеристика видів та форм релігійного туризму

1.3 Регіоналізація релігійного паломництва

2. Особливості розвитку і функціонування релігійної туристичної сфери України

2.1 Організації паломницького туризму на Україні

2.2 Рекомендації щодо популяризації релігійного туризму на прикладі м. Київ

2.3 Особливості організації паломницьких турів та екскурсій

3. Використання теми кваліфікаційної роботи в шкільному курсі географії

3.1 Зв'язок релігійного туризму із шкільним курсом географії

3.2 Концепція розвитку релігійного туризму в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження полягає в тому, що питання розвитку релігійного туризму стоять в ряді першочергових серед завдань економічного піднесення країни. Реалізація стратегічних проектів дозволить здійснити відповідну пере-структуризацію діяльності туристичної галузі у взаємозв'язку з напрямами соціально-економічного розвитку держави, дасть можливість зорієнтувати населення, владні, управлінські та бізнесові структури та комплексний підхід до забезпечення ефективного використання переваг і можливостей вітчизняної туристичної сфери, обумовлених релігійними, природно-кліматичними умовами, національними традиціями та історичними особливостями, з урахуванням вимог щодо захисту довкілля та збереження і збагачення релігійної та історико-культурної спадщини.

Мета дослідження полягає у виявленні теоретичних та практичних аспектів розвитку релігійного туризму в Україні, визначенні факторів, що впливають на територіальну організацію сфери релігійного туризму Київщини.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:

1. З'ясувати дефініції поняття, видів і форм релігійного туризму.

2. Вивчити питання популяризації релігійного туризму на прикладі м. Київ.

3. Дослідити сучасний стан організації релігійної туристичної діяльності.

4. Ознайомитись із концепціями розвитку релігійного туризму в Україні.

5. Обґрунтувати та експериментально перевірити теоретичні, методичні та практичні рекомендації щодо використання релігійних пам'яток у організації релігійної туристичної діяльності.

Об'єкт дослідження: є туристична галузь Україні, що забезпечує релігійні та культурні потреби населення.

Предмет дослідження: територіальна організація сфери релігії та її вплив на організацію релігійної туристичної діяльності.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були висвітлені у збірнику матеріалів «Наукові записки екологічної лабораторії УДПУ» (Випуск № 21, 2018 р.).

Для вирішення поставлених завдань сприяло використання комплексу методів дослідження:

- теоретичні - аналіз філософської, фахової літератури, навчальних програм, нормативних документів, методичних посібників для визначення сутності ключових понять дослідження, з'ясування сучасного стану дослідженості означеної проблеми;

- емпіричні - анкетування, бесіди, спостереження для виявлення розвитку комплексу сфери релігій, тобто сукупності закладів, установ, які здійснюють виробництво, розподіл, зберігання та організацію споживання товарів і послуг релігійного та інформаційного призначення;

- статистичні - обробка й аналіз результатів експериментальної роботи.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася упродовж 2 років (2017-2018 р.р.) на базі Крупівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, Крупівського краєзнавчого музею та Крупівської об'єднаної релігійної громади. Окремі завдання експериментального дослідження реалізовувались на базі Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань».

Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть використовуватися вчителями для організації навчально-виховного процесу, а саме дослідження релігійної спадщини рідного краю учнівською молоддю, безпосередньо в процесі позаурочної, позакласної роботи та гурткової роботи профілю загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів.

Структура й обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (82), додатків на 7 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 82 сторінки, із них - 68 сторінок основного тексту.

1. Загальний аналіз розвитку релігійної туристичної сфери

1.1 Огляд наукової літератури присвяченої дослідженням релігійної туристичної сфери

Аналіз публікацій, присвячених проблемам визначення напрямів стратегічного розвитку релігійного туризму, свідчить, що питання їх реалізації залишаються маловивченими. Так, О. Мальська виділяє стратегію розвитку релігійного туризму, яка повинна передбачати комплексний структурно-функціональний методичний підхід, який полягає у поєднанні різноманітних компонентів туристичної індустрії та її інфраструктури [48]. О. Бейдик трактує стратегію розвитку релігійного туризму як розробку загальної концепції розвитку цільових програм, для реалізації яких необхідний час і значні фінансові ресурси [2]. А. Середняк трактує стратегію розвитку релігійного туризму як специфічний управлінський план дій, спрямованих на досягнення встановлених цілей [69].

Деякі вчені не розрізняють понять «паломництво» та «релігійний туризм» як тотожних за сутністю але зазначають, що між ними є різниця, яку можна визначити за мотивацією подорожуючих: в першому випадку - це, духовна місія, яка спонукає людину до подорожі, в другому приваблює пізнавальна мета, посилена духовною місією [7]. Отже, зазначимо, що паломництво й пізнавальні тури релігійної спрямованості, організація масових відвідин монастирів, святих місць є різновидом релігійного туризму, який ділиться на декілька напрямів в залежності від ставлення людей до релігії. Паломництво в тій чи іншій формі розповсюджено практично у всіх релігіях і язичницьких культах. На міжнародному ринку туризму паломництво починає розвиватися все швидше. Але деякі його форми та різновиди вивчені не достатньо. У науці звичайно виділяють кілька видів паломництва, які класифікуються за ознаками: - за кількістю учасників і сімейною приналежністю - індивідуальні, сімейні і групові; - за тривалістю - тривалі і короткочасні паломництва (раніше по православним канонам паломництвом вважалася поїздка тривалістю більше 10; - за сезонністю - цілорічні паломництва, а також приурочені до релігійних свят; - за об'єктами відвідування - відвідування конфесійних культових місць (церков, монастирів, храмів), а також природних культових місць (гір, озер, печер); - за місцем розташування об'єкта паломництва - внутрішні (у межах державних кордонів) і зарубіжні паломницькі тури; - за ознакою обов'язковості - добровільні і обов'язкові паломницькі тури (наприклад, в ісламі паломництво хадж є обов'язковим для кожного правовірного). Подорож з релігійними цілями - найдавніший вид туризму, що має глибокі історичні корені. Одними з перших туристів були середньовічні прочани. У силу релігійних переконань або цікавості щодо своєї або чужої віри, люди у всьому світі подорожують, щоб відвідати Святу Землю, Ватикан, Мекку, монастирі та інші святі місця. Цілей паломництва майже стільки ж, скільки самих паломників. Паломництва відбувалися і відбуваються, щоб позбутися від хвороби, уникнути нещастя, спокутувати гріх. Паломники з Англії в XIV-XV століттях здійснювали свої подорожі в основному в Рим, Єрусалим. Найчастіше їх подорожі були пов'язані з серйозними труднощами. Починаючи з 1388 англійські пілігрими, за наказом короля Річарда Другого, зобов'язані були отримати і мати при собі спеціальні дозволи, прообраз сьогоднішнього паспорта. Одні паломники подорожували з міркувань віри, багато інших відправлялися просто з любові до подорожей або рухомі мирськими мотивами, очікуючи знайти спілкування з веселими супутниками, розваги в придорожніх харчевнях та інші задоволення [1]. Сучасних паломників можна умовно поділити на дві категорії. До першої належать високоосвічені, які добре орієнтуються в реаліях церковно-суспільного життя, чітко уявляють собі мету і значення паломництва. Друга категорія паломників - це люди, які нещодавно переступили поріг храму. Здійснюючи паломництво, вони керуються найрізноманітнішими джерелами інформації, у тому числі розповідями інших паломників, не завжди компетентними. На їхню мотивацію великий вплив здійснює характер подачі інформації. Одним з важливих аспектів паломницьких поїздок є їх духовно-просвітницька спрямованість. Під час відвідування святих місць люди дізнаються про історію і духовні традиції монастирів і храмів, особливості богослужіння, святих і подвижників благочестя, чиє життя і діяльність були пов'язані зі святинями, які входять до паломницького маршруту. Паломництво відіграє також важливу загальноосвітню роль. Монастирі та храми на Русі завжди були не тільки місцем духовного діяння, а й культурними центрами. Тут віками накопичувалися книги, ікони, твори прикладного мистецтва, вироби народних ремісників. Монастирські і храмові будівлі були головними архітектурними пам'ятками своєї епохи - особливо до XVIII століття [1]. Цікаво, що багато монастирів, навіть у період боротьби з релігією та розповсюдженням атеїзму, не дивлячись на втрату свого основного призначення, зберігали роль культурних центрів в якості музеїв.

Самостійний розвиток туризму як окремої галузі народного господарства та об'єкта наукового дослідження розпочався в Україні зі здобуттям незалежності в 1991 році. За 27 років до вивчення туризму, зважаючи на його полідисциплінарність, зверталися історики, філософи, соціологи, економісти і фахівці інших галузей. Сформувався великий масив наукової інформації, який потребує історіографічного дослідження. Історіографічні дослідження туризму актуалізуються у зв'язку з посиленням ролі релігійного туризму в суспільстві та розширенням безпосереднього спілкування вчених різних наукових напрямів за тематикою туризму і перспективою реалізації спільних проектів у межах єдиного дослідницького поля.

Зокрема праця О. Дутчак присвячена історіографії теоретико-методологічних проблем українського етнічного та релігійного туризму, в ній виокремлено та проаналізовано основні підходи сучасних українських і зарубіжних учених до визначення поняття «етнічний туризм» та «релігійний туризм», окреслено релігійні туристичні ресурси [13]. На основі дослідження архівних, літературних та інших джерел виокремлено основні етапи вивчення проблем релігійного туризму в незалежній Україні. За змістом і спрямованістю вітчизняну історіографію з теми дослідження можна умовно поділити на два етапи, перший з яких охоплює 1990-2000 рр. (розширюються межі наукового вивчення проблем туризму, розробляються його методологічні, економічні, географічні, валеологічні аспекти); другий - 2001-2015 рр. (методологічне осмислення цілісної структури туризму, його онтологічної, гносеологічної, аксіологічної та праксеологічної складових). Незважаючи на те, що перший період української історіографії з туризму розпочинається з 1991 р., звернемо увагу на працю Н. Крачила «Основи туризмознавства», яка вийшла друком у Києві в 1980 р. і є фактично першим дослідженням з туризмознавства [41]. У ній подано масштабну характеристику туризму як активної й невимушеної форми спілкування людей, що сприяє зміцненню миру і взаєморозуміння між народами; ознайомленню з культурою 156 інших народів; глибокому пізнанню навколишнього світу, поєднанню відпочинку й оздоровлення. Туризм, дозвілля, подорожі, рекреаційна діяльність стали предметом теоретичного осмислення вітчизняних управлінців, соціологів, економістів, філософів, істориків та географів. У цей період важливого значення набувають питання краєзнавства. Виходять друком праці, в яких розглядаються загальні теоретичні питання туристичного краєзнавства: взаємозв'язку краєзнавства з туристичною діяльністю, впливу останньої на стан збереження історико-культурної спадщини, формування на її основі якісного туристичного продукту з метою всебічного ознайомлення вітчизняних та іноземних туристів з багатою релігійною та історико-культурною спадщиною України. Насамперед, це статті та монографії П. Тронька [75, 76], П. Яроцького [82], С. Поповича [60], І. Карташевської, [23], О. Тімець [73, 74], які дозволили чітко визначити предмет та об'єкт туристичного краєзнавства, виділити основні завдання цієї наукової дисципліни на сучасному етапі, окреслити загальні схеми пристосування складових історико-культурної спадщини до використання в туристичній сфері, сформувати поняття пам'ятки історії та культури як екскурсійного об'єкта пізнавального туризму, визначити його загальні характеристики. Водночас набувають актуальності питання використання пам'яток культури та релігії в туристичній галузі. Виходять друком праці, в яких розглядаються теоретичні та методологічні питання пристосування пам'яток археології до функціонування в туристичній галузі - М. Одрехівського [54], А. Сафіуліна [64], Я. Серкіз [70], та Д. Кепіна [24]. У дослідженнях останніх авторів було сформульовано загальну концепцію організації музеїв-заповідників на базі конкретної археологічної пам'ятки, що є найбільш прийнятнішою формою її долучення до туристичної сфери [11]. Окремі праці цього періоду присвячено питанням релігійних пам'яток.

Схема туристичних районів України розроблена М. Крачилом [40] і ґрунтується на таких критеріях: 1) територіальна структура сучасного стану організації туризму; 2) питома вага працівників туристичного господарства порівняно з їх загальною кількістю; 3) зв'язки туристичного обслуговування з іншими галузями економіки; 4) рівень розвитку туристичної індустрії; 5) наявність туристичних ресурсів; 6) економіко-географічне положення; 7) сучасні та перспективні потреби населення в туристичних послугах. За цими критеріями науковець виокремив у межах двох зон на території України п'ять туристичних районів. О. Бейдик [2] запропонував визначити рекреаційно-туристичні райони України на основі таких критеріїв: 1) питома вага рекреаційних територій у структурі земель (у відсотках від загальної площі території); 2) кількість місць в установах організованої рекреації (тис. одиниць); 3) наявність центрів (ядер) районів; 4) рекреаційно-туристична спеціалізація території в загальнодержавному поділі й інтеграції праці; 5) спільність та напрям використання рекреаційно-туристичних ресурсів тощо. Учений виокремив у межах України 1997 р. шість рекреаційних, а у 2004 р. - п'ять ресурсо-рекреаційних районів. Таким чином, можна стверджувати, що схеми рекреаційного (рекреаційно-туристичного) районування постійно доповнюються, а запропоновані схеми засвідчують неоднозначність критеріїв районування, тенденцію до їх поглибленої деталізації, суб'єктивність підходу до проблеми. Після 1991 р. змінилася географія туристичної діяльності. Виникли нові стандарти й уявлення про те, де і як потрібно відпочивати, сформувалися і формуються нові туристичні потоки. На думку О. Любіцевої [45], сама сутність туризму як мобільної форми споживання і рекреаційної діяльності, що основана на доланні простору, пов'язана з територією, середовищем (не тільки природним, а й соціально-культурним та економічним) і є географічною. Тому саме географам належить значний доробок у дослідженнях туризму. В Україні першу працю з географії туризму підготував М. Крачило. Значні зміни в розвитку географії туризму в Україні спостерігаються із середини 90-х рр. ХХ ст. та початку ХХІ ст., що пов'язано, передусім, з дисертаційними дослідженнями М. Крачила, О. Бейдика, О. Любіцевої, а також публікацією фундаментальних, та регіональних монографічних видань [41, 2, 47]. Означені монографії характеризуються комплексністю наукового аналізу соціально-економічних і геопросторових аспектів рекреаційно-туристичного комплексу України. У них надано розгорнутий аналіз методологічних і методичних підходів щодо вивчення загальнонаціонального туристичного ринку. У монографії О. Бейдик систематизовано методологічні основи й удосконалено методику дослідження рекреаційно-туристичних ресурсів, розширено уявлення про їх структуру; поглиблено поняттєво-термінологічний апарат рекреаційної географії та географії туризму, здійснено ресурсно-рекреаційне оцінювання й паспортизацію адміністративнотериторіальних суб'єктів України, обґрунтовано її рейтингове рекреаційне районування. У монографії О. Любіцевої [46] розглядаються теорія, методологія і методика дослідження геопросторових аспектів розвитку ринку туристичних послуг, механізм та закономірності його функціонування й територіальної організації на різних ієрархічних рівнях. Головну увагу приділено структурно-типологічним ознакам туристичного ринку, принципам його сегментації, умовам та чинникам формування і територіальної організації індустрії туризму як основи розвитку та територіальної організації національного ринку туристичних послуг України, що висвітлюються в контексті світогосподарських процесів на етапі глобалізації. Можна стверджувати, що наукові праці та монографії цих авторів започаткували нові дослідження в Україні в галузі туризму, в яких переосмислено здобутки передніх епох, по-новому розглянуто ключові питання цієї проблематики.

Новим підходом до вивчення цієї теми позначені дослідження другого періоду (2000-2015 рр.), у яких акцентується на поняттєвому апаратові, критиці сформованих стереотипів, економічному аспекті досліджуваної теми. Виходять друком перші дослідження, присвячені соціокультурним аспектам релігійного туризму.

Отже, в розвитку туристичної галузі є певні проблеми. Основним з них є те, що сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, складаючись, у свою чергу, з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх можна віднести, насамперед, відсутність розвиненої інфраструктури, низьку якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо.

Принциповою проблемою сучасного управління індустрією релігійного туризму залишається відсутність його чіткого механізму, тобто взаємопов'язаної і виваженої сукупності прийомів, методів та важелів впливу на суб'єкти господарювання в туристичній галузі. В цілому можна стверджувати, що на сьогодні більшість туристичних фірм країни працюють переважно на вивіз туристів, а отже, й капіталу за кордон, тобто на «імпорт вражень».

Наявні проблеми гальмують розвиток релігійного туризму та туристичної індустрії в Україні. Вирішення розглянутих проблем вплине як на покращення економічного, так і соціального розвитку країни. Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту, із забезпеченням необхідної його якості.

Саме тому потрібно створити сучасну високоефективну і конкурентоспроможну туристичну індустрію, яка забезпечить широкі можливості для обслуговування українських та зарубіжних громадян, а також значний вклад у розвиток соціальної економіки.

Для реалізації програми стратегічного розвитку пропонується перелік заходів, до яких можна віднести:

- створення нормативно-правової бази розвитку туризму, що відповідає міжнародній практиці;

- формування економічних механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туризму і залучення інвестицій у цю галузь;

- введення жорсткої системи сертифікації і ліцензування туристичної діяльності тощо.

Отже, Україні негайно потрібна стратегія розвитку туристичної галузі, зокрема релігійного туризму. В Україні затверджена Державна Програма розвитку туризму на 2010-2020 роки. Ця Програма покликана стимулювати ефективне використання наявних рекреаційних ресурсів, підвищити рівень міжгалузевого співробітництва, стимулювати розвиток ринкових відносин у туристичній сфері, визначити перспективи подальшого розвитку туризму на основі аналізу його сучасного стану.

На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів і досвіду інших країн [15].

Слід зауважити, що стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити релігійні туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці.

Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку релігійного туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму [10]. Виходячи з вищенаведеного доцільно сформувати такі рекомендації щодо вдосконалення розробки стратегічного плану розвитку туризму в Україні:

1) запровадження сучасних підходів до планування та програмування розвитку (стратегічний підхід на основі участі; прозорий механізм залучення громадськості, експертів, бізнесу до розробки регіональних програм; впровадження у програмні документи елементу моніторингу та оцінки їх ефективності, зокрема громадського моніторингу);

2) підвищення прозорості рівня дій влади, вдосконалення форм залучення громадськості до вироблення регіональної політики;

3) професійний розвиток управлінських кадрів, зокрема шляхом запровадження інтенсивних програм навчання державних службовців, представників розвиткових інституцій, бізнесу з питань комунікації, сучасних методів формування місцевої політики, інструментів стимулювання регіонального розвитку, стратегічного планування, інших тем;

4) інформаційний розвиток релігійного туризму в країні;

5) вдосконалення системи стратегічних програмних документів розвитку релігійного туризму: без цього неможливо забезпечувати макроекономічну стабільність і стійке економічне зростання на основі виважених, системних і послідовних кроків та ефективного використання бюджетних коштів;

6) залучення інвесторів та ін.

Реалізація основних напрямів стимулюватиме релігійну туристичну діяльність в Україні, посилить взаємозв'язок туризму з іншими пріоритетними сферами соціального, економічного та культурного розвитку окремих регіонів і всієї країни. А це, у свою чергу, сприятиме зростанню авторитету України на світовому ринку туристичних послуг, зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, створенню потужної туристичної галузі, зростанню добробуту українських громадян, збереженню релігійної та історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

1.2 Характеристика видів та форм релігійного туризму

Паломництво - подорож до відомих культовим місцях з метою поклоніння і участі в релігійних церемоніях. Паломництво - найдавніший вид культових дій. Як правило, паломництво націлене на участь в релігійних обрядах, що здійснюються в найбільш відомих культових святинях. У процесі паломництва здійснюється поклоніння місцями, пов'язаними з життям найвизначніших релігійних діячів. Релігійний туризм поширений практично серед послідовників, усіх відомих сучасних релігій. Організацією паломництва зайняті релігійні організації та туристичні фірми, серед яких є такі, які спеціально займаються саме паломницьким туризмом. Метою паломництва є виконання релігійного обов'язку віруючими щодо отримання особливої благодаті, а також участь в культових діях, що мають найбільш благодатний, освячений характер. Сенс паломництва визначається характером релігійної свідомості. Віруючий розглядає Бога як деякий потойбічний початок, що знаходиться в зовсім іншій реальності, ніж віруючий. Це поєднання потойбічності і реальності постає як освячене місце, наділене благодаттю, місце найбільшого перебування божества. Воно і стає об'єктом поклоніння віруючих. Паломник хоче доторкнутися до тих місць, які як би освячені засновником його релігії і його найближчими послідовниками для того, щоб наповнитися благодаттю та долучитися до святості. Він бере участь в релігійних обрядах і церемоніях, отримує повчання від священиків і ченців, які знаходяться в цьому святому місці. Іноді паломництво відбувається з метою отримання впевненості у правильності прийнятого важливого рішення, з метою отримання зцілення (тілесного і душевного), з метою подолання духовної кризи. Паломництво може мати і політичні цілі, якщо, здійснюючи його, політичний діяч набуває більшої політичної ваги.

Саме поняття паломницького туризму - поїздок віруючих до релігійних святинь - заперечується дуже багатьма з тих, хто займається його організацією: для них «паломництво» і «туризм» поняття різні, іноді навіть взаємовиключні. З цих міркувань використовується термін релігійний туризм аналогічного змісту. Істотний вплив на туристські потоки надає релігійна мотивація. Історія релігійного туризму сягає корінням в давню сивину. Ранні, надійно засвідчені відомості про подорожі з культовими цілями відносяться до періоду Античності. Стародавні греки та римляни відвідували святині та храми. Найвідоміший культовий центр Еллади перебував у Дельфах. Він мав загально-грецьке значення завдяки своєму оракулу. Численні мандрівники приходили сюди, щоб дізнатися передбачення жриці-віщунки Піфії. В епоху Середньовіччя міграція з релігійних мотивів продовжувала розвиватися та набувати нових рис. Паломництво приймає масовий характер у своєрідній формі Хрестових походів. Вони здійснювалися під прапором боротьби проти «невірних» (мусульман) і звільнення від них святих місць християн. У XIX ст. «Священні подорожі» взяли організаційні форми. Починаючи з 1861 р. щорічно у Франції споряджався паломницький караван в знак покаяння за злочини республіканського уряду проти церкви. Кількість його учасників сягала 300-400 осіб. З кінця 1870-х років францисканці почали відправляти такі ж каравани з Відня та Мюнхена. Релігійний туризм є складовою частиною сучасної індустрії туризму. Собори, мечеті, культові музеї та духовні центри - це туристичні об'єкти, які користуються все зростаючим попитом [1]. Сьогодні, як і багато століть тому, релігійні переконання є одним з головних мотивів подорожей. Кожен рік понад 200 млн. чоловік у світі здійснюють паломництво. Віруючі мандрують для поклоніння святиням у надії знайти душевний спокій, позбутися тяжкої недуги, відчути єднання з духовно близькими людьми. Вони вирушають в дорогу, щоб виконати віддати хвалу вищим силам за здобуту благодать або просто висловити подяку вірі, яка сповнює їх життя змістом. Для географічного вивчення широкої і дуже строкатою картини паломництва використовується районування. У світі виділяються 11 макрорегіонів паломництва: Християнська Європа; Північна Америка з домінуючими становищем християнства і численними іншими релігіями; Латинська Америка з переважанням християнства і місцевими традиційними релігіями; Північна Африка з переважанням ісламу; Західна і Східна Африка, де панує іслам, і є окремі центри християнства і традиційних релігій; Західна Азія з домінантою ісламу і анклавами християнства та іудаїзму, Південна Азія, де одержали поширення індуїзм і буддизм, а також є центри християнства, джайнізму, сикхизма та ісламу; Південно-Східна Азія з переважанням буддизму, конфуціанством, синтоїзмом та учасниками ісламу і християнства; Центральна Азія з домінантою буддизму (в основному ламаїзму); Середня Азія з пануванням ісламу [79]. Кожен макрорегіон відомий, перш за все, світовими центрами паломництва. Вони визначають міжнародні потоки віруючих і нерідко поєднують релігійну спеціалізацію з функціями адміністративного, промислового, культурного і туристського центрів. Крім того, в макрорегіонах існують об'єкти релігійного поклоніння національного та місцевого значення. Тільки за останні три-чотири роки в Україні значно збільшилася паломництво туристів, які здійснюють паломництво до святинь України, а також прямують за кордон з релігійно-пізнавальними цілями. Основні маршрути таких поїздок пролягли до Ізраїлю, Італії, Греції, Кіпру, Туреччини, Саудівської Аравії. Найбільшого поширення в нашій країні отримали такі релігійні напрями, як християнство (православ'я і католицизм), іслам і іудаїзм. Все більшу питому вагу стали займати релігійні поїздки, але сам процес переміщення та проживання туристів «диким» чином не виводить цей вид туризму на належний рівень.

Безпосереднім спонукальним мотивом паломництва повинно бути особисте переконання в необхідності залучення до благодаті і святості, приклад одновірців, релігійна норма або ж рада духовної особи. Паломництво стикається з пізнавальним туризмом, але не збігається з ним. Тут знайомство з новою країною або містом суворо цілеспрямовано і необхідно для виконання релігійного обов'язку віруючого. Нерідко паломник прагне отримати нові відомості про країну чи культових об'єктах тільки з метою розширення своїх релігійних уявлень. Проте сучасне паломництво має й істотний пізнавальний аспект. Організацією різних видів паломництва зайняті туристичні фірми. Паломники в тій чи іншій мірі знайомляться з культовими пам'ятками країни чи міста, а також одночасно з культурою і визначними пам'ятками країни в цілому. Крім того, нерідко сучасний прочанин - людина, що здійснює подорож, щоб бодай доторкнутися до святинь, побачити місця, пов'язані з історією найбільших релігій, але не брати участь у культових діях. Тут пізнавальні цілі витісняють власне релігійні [18]. Як вже зазначалося, паломництво відомо практично всім сучасним релігіям. Його історія сягає в глибоку старовину. Видатні храми, священні природні ландшафти (гори, гаї) Далекого Сходу, Центральної Азії, Близького Сходу, Стародавньої Греції привертали до себе десятки тисяч людей. Грецькі історики Геродот і Павсаній, літератор Лукіан залишили нам описи найбільших культових центрів давнини. Оракул в грецьких Дельфах привертав увагу відомих людей давнини, які хотіли отримати пророцтво щодо своєї долі. В даний час паломництво виступає в якості найважливішого культового дії в буддизмі, індуїзмі, сикхизме, ісламі та християнстві. Паломництво здавна заохочувалося в буддизмі, культура якого поширено на схід, північ і південь багато в чому завдяки монахам-місіонерам. Північний буддизм зберігає традиції паломництва до нинішніх днів. Привабливими цілями для буддистів Махаяни є місця перебування засновника буддизму Будди, відмічені ступами, куполоподібними будівлями без внутрішніх приміщень. Крім того, буддисти прагнуть побувати у відомих монастирях. Рецензію Далай-лами в Індії також відвідують десятки тисяч людей. Серед центрів паломництва слід зазначити місто Варанасі, найбільший релігійний центр, місто сотні храмів. За переказами, саме біля цього міста Будда виголосив свою першу проповідь. Свої святі місця є в шівіатов і внушітов, які представляють два основних напрямки індуїзму. Священним дією для кожного індуса є обмивання у водах річки Ганг. Слід зазначити, що одна світова релігія - іслам - розглядає паломництво в якості обов'язкової вимоги для кожного мусульманина. Правда, з тих пір, як мусульмани розселилися по всьому світу, ця вимога не є безумовно необхідним. Все ж таки паломництво до Мекки залишається досить бажаним і дуже почесним підприємством. Другим по значущості місцем паломництва служить Медіна, місто пророка, де знаходиться його могила. Священним містом для кожного мусульманина є Єрусалим. Звідси, зі Святої скелі на горі Моріа, за легендою, пророк Муохаммед піднявся до аллаха і бачив його. Історичні мусульманські мечеті створені на місці знаходження Єрусалимського храму - на Храмовій горі. Це Куббат ас-Сахра і Аль-Акса. Мечеть Аль-Акса розташована на південній стороні храмової площі і вважається третьою за значимістю (після святинь Мекки і Медини) святинею мусульманського світу. Це історично перша мечеть Єрусалиму, яка неодноразово перебудовувалася. Крім святих місць в Саудівській Аравії (могила пуття в Медіні і Кааба в Мецці), що є святинями мусульман всього світу, існують місця поклоніння мусульман окремих течій. Так, мусульмани-шиїти поклоняються онукові пророка, імаму Хусейну, могила якого знаходяться в іракському місті Кербелі. Свої місця поклоніння, пов'язані з діяльністю відомих діячів ісламу на Кавказі, є і у багатьох народів Північного Кавказу [76]. Сильні традиції паломництва і серед послідовників іудаїзму. Згідно з віровченням іудаїзму, існує тільки один культовий центр, в якому може відбуватися богослужіння - Єрусалимський храм. Він є об'єктом паломництва всіх євреїв стародавнього світу. Після його руйнування римськими військами в 70-му році місцем паломництва стала Стіна Плачу, імовірно створена з кам'яних блоків стародавнього храму. Протягом майже двох тисячоліть ця Стіна є місцем оплакування євреями колишньої величі Ізраїлю, Єрусалиму та його храму. Стіна до цього дня залишається для євреїв самим справжнім і ваговим символом їхньої єдності і зв'язку із історичною батьківщиною. Крім священного міста Єрусалиму віруючих євреїв цікавлять і інші міста світу, пов'язані з відомими релігійними діячами. Так, послідовники однієї з течій юдаїзму - хасидизму - поклоняються обожнюваний лідер свого руху - Рабби Нахмана. Могила цадика Рабби Нахмана (Брацлавского) в Умані притягує в місто десятки тисяч прибічників хасидизма. Вони вважають своїм обов'язком побувати хоч би раз у своєму житті на могилі цадика Нахмана. Вони також вважають, що якщо вони зустрінуть Новий рік Рош Ха-Шана біля його могили, то наступний рік буде дуже щасливим для них.

Сильні традиції паломництва в християнстві - католицизмі і православ'ї. Екскурсійні та паломницькі поїздки займають у християн значне місце в потоці релігійного туризму. Це обумовлено тим, що в християнстві існує багатовікова традиція паломництва, популярні відвідування релігійних об'єктів екскурсантами. Але ці традиції існують і в інших релігіях. Справа також у тому, що християнство - найчисленніша за кількістю прихильників релігія в світі, яка налічує майже 2 млрд. чоловік (майже кожен третій житель Землі є християнином). Християнство включає в себе п'ять основних напрямків: православ'я, католицизм, протестантизм, монофісітство і несторіанство; численні релігійні течії, руху і деномінації. Представники християнських напрямків і течій також мають свої власні святі місця. У них звершують релігійні паломництва адепти відповідної церкви або організації. Туристи, які подорожують з екскурсійними цілями, можуть належати до якоїсь однієї течії, а можуть відвідати релігійні об'єкти іншої течії. Специфіку християнських паломництва багато в чому визначають особливості релігійної свідомості віруючих, які, у свою чергу, тісно пов'язані з характером віровчення і культової практики християнства. Мотивами паломництва, можуть бути бажання помолитися чудотворній іконі, що знаходиться в певному храмі (монастирі), сповідатися в місці, сильному в духовному плані або у відомого релігійного діяча (священика, ченця, старця), виконати богоугодні роботи з будівництва, прибирання храму чи монастиря, зробити пожертвування, долучитися до благодаті і т.д. Це також бажання вилікуватися від хвороби, виконати дану раніше обіцянку зробити паломництво в разі успіху в якому-небудь справі, одужання рідних і самого себе і т.д. Віруючі православної церкви під час паломництва по монастирях за покликом свого серця роблять духовні слухняності. Настоятель благословляє послух, і людині даються певний вид робіт і їх терміни. Особливості паломництва, та й екскурсійних поїздок можуть відрізнятися в різних напрямках християнства, в різних течіях, церквах одного і того ж спрямування (наприклад у Українській, Українській та Грецькій православних церквах), в різних частинах територій проживання віруючих. На характер цих поїздок, їх інтенсивність впливають також особливості економічного і політичного становища в тій чи іншій країні (країнах - у випадку міжнародного туризму), рівень матеріального добробуту громадян, їх соціальне і професійне становище (можливо, їх приналежність до релігійних меншин). Прямо чи опосередковано на особливості поїздок релігійних туристів впливає історія країн і народів, то, як складалися стосунки між релігійними організаціями (церквами) та державами, між представниками різних релігій. Також важливу роль відіграють географічне положення, характер погодних умов в місцях поїздок.

У християнстві паломництво утверджується як особливий вид культового поведінки з IV ст. Цьому сприяла поява чернецтва і культу святих. Найбільш привабливою метою паломництва залишалися Палестина, Єрусалим, де знаходиться храм Гробу Господнього. Храм Гробу Господнього розташовується на горі легендарного розп'яття Ісуса Христа в місці передбачуваного перебування його труни. У храмі знаходиться ряд каплиць, пов'язаних з епізодами мук і смерті Ісуса Христа і належать різним християнським церквам. Найбільш хвилюючі й урочисті для віруючих служби тут відбуваються у переддень Великодня, свята воскресіння Христа. Крім Єрусалиму, інтерес викликають місця народження та діяльності Ісуса Христа - Віфлеєм і Назарет [6]. Масовим паломництво стало в епоху середньовіччя. Сотні тисяч людей вирушали на Близький Схід, щоб доторкнутися до християнських святинь. По суті справи хрестові походи були спрямовані на звільнення християнських святинь від мусульман, для того, щоб зробити їх більш доступними прочанам. Поїздки паломників відбувалися з портів Франції та Італії і були досить добре організовані. З розвитком процесу секуляризації (втратою впливу церкви на суспільство) інтенсивність паломництва стала падати, і до початку XX століття масове паломництво припинилося. В даний час велике значення як центри паломництва католиків мають культові місця в Західній Європі. Найбільше місце тяжіння католиків - Ватикан. Це не тільки культовий і адміністративний центр світового католицизму, але і художній ансамбль світового значення. Собор святого Петра і ватиканські музеї є видатними пам'ятками мистецтва Відродження. Собор святого Петра будувався близько ста років і був завершений на початку XVII століття. Він може вміщати до 10 тисяч чоловік. Тут знаходиться могила святого Петра, а також багато пам'ятників релігійного мистецтва та робіт видатних художників. Поруч із собором знаходиться Ватиканський палац, місце перебування римських пап. Привабливі для католиків і національні культові пам'ятники в Італії, Іспанії, Франції. Серед них слід відзначити не тільки діючі католицькі собори, але і абатства, монастирські комплекси. Всесвітню популярність набуло французьке місто Лурд, що приваблює тисячі людей, які сподіваються отримати одужання від тяжких недуг. У католицизмі зберігся такий своєрідний вид паломництва, як перевіз групою віруючих статуї Діви Марії з одного приходу до іншого для поклоніння. Такого роду паломництво організовувалось і нечисленними католицькими громадами Київської області в останні роки. Слід зазначити, що в області знаходиться найдавніший в Україні костел, який є зараз пам'ятником історії та мистецтва.

Паломництво - улюблена форма культового служіння в православ'ї. Після прийняття християнства у X ст. українські люди за прикладом християн Заходу і Сходу стали здійснювати відвідування святинь Константинополя і Палестини. Крім того, на Русі здавна не тільки селяни, а й представники інших станів здійснювали відвідання найвідоміших національних православних святинь - храмів, лавр, монастирів. Паломництво до Палестини спочатку здійснювалося духовними особами, а також представниками правлячого стану. В основному воно відбувалося пішки. Це були справжні ходіння, повні небезпеки. Після захоплення турками Константинополя в 1453 р. традиції ходінь до Палестини практично припинилися. Вони відродилися тільки в XIX столітті. Для допомоги паломникам в Єрусалимі створюється українська духовна місія. У 1882 р. організовується Палестинське суспільство, яке спеціально займалося відправкою українських паломників на Святу землю. Подорож відбувалася, як правило, морським шляхом. Хоча наприкінці позаминулого століття українські селяни ходили до Єрусалиму, і пішки. Поряд з відвідуванням Палестини та Афону набували значення місцеві національні святині. Ходіння по монастирях стає справжньою національною традицією. Жорстка система економічної залежності, централізм і бюрократія політичному і громадському житті ставали причиною пошуків людьми неформальних духовних відносин, правди життя, втіхи, які шукали у монахів і самітників. Українські люди, шукали в ході паломництва позбавлення від серйозних недуг, прагнули принести тілесне і душевне полегшення своїм близьким. Найважливішими місцями паломництва протягом століть залишалися Києво-Печерська та Троїце-Сергієва Лаври. В даний час все більше паломників відвідують міста Почаїв та Київ. Перший місто відоме обителі Серафима Саровського, найбільш відомого українського святого першої половини XIX століття. Відвідування богослужіння в монастирі в церкві в ім'я преподобного Серафима Саровського, купання у джерелі є найбільш важливими справами, які вчиняються паломниками [1].

Туристом, подорожуючим з релігійними цілями, є людина, що виїжджає за межі звичайного середовища, на термін не більше року для відвідування святих місць і центрів релігій. Під релігійним туризмом слід розуміти види діяльності, пов'язані з наданням послуг та задоволенням потреб туристів, що прямують до святих місць та релігійних центрам, які знаходяться за межами звичайної для них середовища. Релігійний туризм - це самостійний вид туризму. У нього, як і в інших його видів, є свої різновиди: паломницький туризм і релігійний туризм екскурсійного спрямування Досить великий масив релігійного туризму повинен бути поділені перш за все відповідно до чотирма найбільш поширеними в сьогоднішній України концесіями: християнством, ісламом, іудаїзмом і буддизмом [25]. Два інших напрями на туристичному ринку відсутні. Як вже зазначалося раніше, релігійний туризм має три форми: а) паломництво; б) екскурсійні тури по релігійній тематиці; в) спеціалізовані тури, у яких об'єднуються прочани й екскурсанти.

Паломництво для християн - відвідування релігійних святинь з метою молитовної обіцянки, праці та збору пожертвувань на відновлення і розвиток монастиря чи храму. Цей різновид релігійного туризму представляє собою сукупність поїздок представників різних релігій з паломницькими цілями. Слово «паломництво» похідне від слова «пальма» - паломники - християни, які здійснювали поїздки на Святу землю в середні століття, привозили звідти пальмову гілку. За релігійними канонами паломницька поїздка повинна тривати не менше 10 днів і найчастіше припадає на релігійні свята.

Паломництво передбачає певне ставлення людини до дійсності. Психологічні особливості паломників дуже різнопланові. Паломник в більшості випадків - глибоко релігійна людина з уже сформованою системою цінностей. Він готовий на час поступитися звичним способом життя: колом спілкування, задоволеннями, харчуванням для досягнення своїх духовних і моральних цілей. Ідея паломництва має на увазі дії в умовах певних труднощів, добровільно взяті на себе зобов'язання бути в цих умовах. Це символізує готовність людини пожертвувати тимчасовим і перехідним матеріальним в ім'я вічного духовного. В індуїзмі, православ'ї та католицизмі, інших конфесіях отримали розвиток піші паломництва, особливо по вже існуючих маршрутах. Люди відправляються в паломництва, коли їм недостатньо ритуальних дій у місцях звичайного середовища їх проживання. Вони їдуть або йдуть у святі місця, більш значущі для них.

Одні паломники подорожували з міркувань віри, багато інших рушали, просто з любові до подорожей або рухомі мирськими мотивами, очікуючи знайти спілкування з веселими супутниками, розваги в придорожніх харчевнях та інші задоволення. Паломництво має місце і зараз. Багато віруючі їдуть до Єрусалиму вклонитися Гробу Господньому. Прихильники ісламу їдуть до Мекки.

У сучасній Україні відбулося відродження інтересу до релігій і церкви. За радянських часів релігія не чинила великого впливу на туризм. Релігійні святині розглядалися лише як цікаві в історичному відношенні і привабливі з естетичної точки зору об'єкти.

Можна виділити різні види паломництва. За кількістю учасників і ознакою сімейної приналежності розрізняють індивідуальні, сімейні і групові паломництва. За тривалістю можна позначити паломництва тривалі і короткі. Паломництва пов'язані з відвідуванням певних місць, що є святими. Це можуть бути монастирі, храми, природні об'єкти - гори, річки, озера, гаї, печери. Часто паломництва бувають приуроченими до певних свят. Скажімо, в християнстві паломництво у той чи інший храм чи монастир може бути приурочено до дня святкування місцево шанованого святого. У Ватикан збирається багато прочан послухати пасхальну проповідь папи римського. Екскурсійні тури по релігійній тематиці проходять, як правило, за один день і становлять інтерес не тільки для дорослих туристів, але і для дітей. У рамках релігійного туризму екскурсійно-пізнавальної спрямованості передбачається відвідування релігійних центрів, в яких туристи-екскурсанти зможуть побачити релігійні об'єкти - діючі культові та пам'ятні, побувати в музеях і на виставках.

У екскурсійно-пізнавальних турах туристи використовують наявні елементи туристської інфраструктури - селяться в готелях і т.д. Екскурсійно-пізнавальні тури, на відміну від паломницьких більш короткі, вони не приурочені до релігійних свят, і в них можуть брати участь як дорослі, так і діти. Релігійні об'єкти туристи можуть відвідувати і під час комбінованих турів, в яких екскурсійна складова є лише частиною програми. Для паломників екскурсія має вторинне значення по відношенню до певних культових дій. Тим не менш, в деяких турах можуть брати участь як паломники, так і екскурсанти. Екскурсійним групам необхідний досвідчений, добре освідчений екскурсовод, а після прибуття на місце їх повинен супроводжувати і представник релігійної організації.

З точки зору туристських центрів, релігійного туризму близький науковий туризм релігійної тематики. Такі поїздки нечисленні, але вони розширюють географію туристських поїздок. Учених цікавить релігійна спадщина - рукописи, різні культові предмети, знайдені, в тому числі завдяки археологічним розкопкам, архітектурні форми як сучасних, так і пішли в минуле релігій і багато іншого.

Участь у релігійних церемоніях в якості глядачів також приваблює туристів. Атеїстично налаштоване населення Україні з цікавістю і інтересом бере участь у релігійних святах. На туристичному ринку пропонується безліч турів на Різдво і яскраві свята різдвяного тижня у Фінляндії, в інших скандинавських країнах і країнах Західної Європи, де різдвяні свята завжди яскраві і представницькі. Так, популярними у туристів багатьох країн стають тури в фінське містечко Рованіємі на Полярному колі в гості до легендарного Санта Клаусу. Для гостей організовано барвисте шоу з Санта Клаусом і міфічними гномами, побудовано село Санта Клауса - заполярний супермаркет, печера з дитячими атракціонами. Місто Санта Клауса приймає щорічно до 300 тис. туристів з усіх кінців світу.

Релігійний туризм та його різновиди представлені різними формами. За особливостями організації поїздок релігійний туризм може бути організованим або неорганізованим. Одні туристи віддають перевагу організовані поїздці. Вони суворо регламентовані і зазвичай здійснюються на умовах попередньої оплати. Продавець і клієнт заздалегідь обговорюють маршрут поїздки, терміни перебування, набір послуг, що надаються (повний пакет або лише ряд послуг).

У залежності від числа учасників подорожі виділяють тури індивідуальні та групові. Число учасників індивідуального туру 1-5 чоловік, групового - від 6 і більше. Деякі туристські фірми вважають груповим подорож, в яку відправляються 2 людини і більше. Окремим випадком індивідуального туру може бути поїздка однієї людини. Часто це можна спостерігати в паломницьких поїздках, які на відміну від екскурсійних можуть тривати по кілька місяців. Людина має величезне бажання усамітнитися для молитовного спілкування, роздумів про свої внутрішні проблеми, складних життєвих ситуаціях. І він відправляється один в паломницьку поїздку до монастиря чи іншого релігійного місця.

У залежності від тривалості поїздки можна виділити поїздки одноденні, що тривають кілька днів і багатоденні. Одноденні поїздки можна підрозділити на триваючі: менше 3 годин, 3-5 годин, 6-8 годин, 9-11 годин, більше 12 годин (одноденні). Подорожі з ночівлею бувають тривалістю 1-3, 4-7, 8-28, 29-91, 92-365 ночей. Спеціалізовані тури розраховані як мінімум на три дні з відвідуванням релігійних святинь і архітектурних пам'яток минулого. Іноді для організації таких турів необхідний дозвіл (благословення) настоятеля монастиря [38].

При Київській Патріархії організована паломницька служба, яка відає питаннями паломництва у Святу Землю.

Для католиків Свята Земля - Італія, католицькі святині розташовані так саме в Італії, Ватикані, Франції, Португалії та інших країнах Західної Європи. Святі місця для відвідин іудаїзму зосереджені в Ізраїлі, Румунії, Чехії, Німеччини, Іспанії і на Україні.

Для послідовників ісламу - сунітів священними містами є Мекка і Медіна в Саудівській Аравії. Місцем паломництва шиїтів є в першу чергу міста Ен-Наджарф і Кербела в Іраку.

Основні святині буддистів розташовані в Індії, Китаї і Тибеті. Серед усього вище сказаного можна зазначити що існує суттєва різниця між релігійним туризмом і паломництвом. Головною відмінністю тут виступає мета поїздки, а з цього випливають відмінності по об'єктах відвідування, дат до яких приурочені поїздки, вікової та соціальної категорії клієнтів. Паломництво - поїздка глибоко віруючих людей до святинь свого культу. Метою паломництва є поклоніння святим місцям, молитва, покаяння, рідше - виконання обітниці, даної під час тяжкої хвороби або смертельної небезпеки, і подяка Господу за позбавлення від них. Досить часто метою паломництва буває зцілення від тяжких недуг, що отримується від чудотворних ікон, святих мощей та джерел.