Соціологія туризму

У моделі В.П. Конецької комунікативна потреба визначається стійкою необхідністю індивідів в обміні змістовною і оціночною інформацією з метою взаємодії в різних сферах свого існування та впливу один на одного в умовах комунікації різного типу.

Зрозуміло, що потреба у спілкуванні як одна із важливих щодо подорожі, займає чільне місце в системі мотивації туристичної поведінки. Отже, модель В.П. Конецької може бути залучена до інтеграційної теоретичної поліпарадигмальної моделі пояснення і дослідження туристичної поведінки.

Звернімо увагу, що в цій моделі, як і у двох попередніх, нема чіткої відповіді на питання, актуалізація якої (або яких) потреби слугує "пусковим механізмом" туристичної поведінки у відповідь на зміни в оточенні. Прояснити цю ситуацію дозволяє дальша теоретична модель поведінки.

4. Адаптивно-соціалізаційна модель туристичної поведінки (М.П. Лукашевич) - розглядає туристичну поведінку як різновид адаптивної поведінки, що мотивується актуалізацією орієнтовної потреби людини у відповідь на появу новизни в навколишньому середовищі.

Орієнтовні потреби закладеш у процес саморегуляції поведінки для забезпечення адекватної оцінки змін у життєвій ситуації і вибору на цій основі відповідної моделі поведінкової взаємодії з ситуацією.

Орієнтовні потреби мають свою структуру, яка включає пізнавальну потребу, потребу в емоційному контакті, а також потребу в змісті життя. Кожна із складових орієнтовних потреб зумовлює відповідні види адаптивної поведінки людини.

Так, під впливом пізнавальної потреби мотивується прагнення до пізнання незрозумілих індивіду явищ. Потребі в емоційному контакті відповідає регулювання поведінки людини в залежності від емоційних відносин інших людей. У відповідь на потребу у змісті життя формується прагнення співвідносити цінність власної особистості з різними рівнями колективних та загальнолюдських цінностей.

Таким чином, реалізація орієнтовних потреб мотивує таку поведінку людини, яка спрямована на дослідження та аналіз нової ситуації оточення, що складається не тільки з урахуванням предметних співвідносин, але й емоційних оцінок інших людей, а також співвідношення з сукупністю суспільних цінностей. В результаті виникає можливість не тільки констатувати події, але й передбачати, планувати їх. Завершальним етапом і результатом мотивації адаптивної поведінки є формування мети діяльності і програми з її реалізації. Мотивація адаптивної поведінки відбувається за такою схемою.

Зміни в навколишньому природному чи соціальному середовищі, що стосуються конкретної людини, створюють елемент новизни ситуації, який є джерелом виникнення у неї орієнтовних потреб. Під впливом останніх здійснюється мотивація її поведінки (назвемо її адаптивною), спрямованої на задоволення орієнтовних потреб, формуються у свідомості мета та програма цієї поведінки. Метою поведінки стає досягнення адекватної оцінки змін навколишнього середовища та нової ситуації в цілому, визначення значимості цих змін для себе та для успішної взаємодії з оточенням, необхідності його ко¬рекцій, шляхів здійснення. Програма поведінки включає в себе вивчення та аналіз інформації про зміни, розширення для цього рівня емоційних контактів, співвідношення особистих інтересів та цінностей з суспільною значимістю та цінностями змін.

Неважко зрозуміти, що описаний процес цілком придатний для описання туристичної поведінки. Адже за умов глобалізаційних впливів, масштаби і простір ситуацій навколишнього середовища, які є значними для людей в різних країнах світу, динамічно поширюється. Відповідно розширюється спонукальний простір і масштаби значущої новизни, що може викликати актуалізацію адаптивної потреби. А можливість її задовольнити вимагатиме подорожі у досить віддалені регіони, щоб "вочевидь", за власною участю оцінити цю новиз¬ну, визначити значимість цих змін не за інформацією ЗМК (яка нерідко формує дещо викривлене уявлення про події), а за отриманою власноруч.

Отже, стартовим механізмом туристичної поведінки, згідно з цією концепцією виступає актуалізація орієнтовних потреб людини у відповідь на появу новизни в оточуючому середовищі, яку людина визначає як значиму для себе.

5. Модель, побудована на основі двох парадигм - екоантропологічної та семіосоціопсихологічної (Т.М. Дрідзе).

Туристична поведінка, що розуміється як вид комунікаційної поведінки, згідно з цією моделлю може розглядатися як механізм інтерактивного обміну (метаболізму) людини з її природним, культурним і соціальним оточенням, що відбувається у подальшій соціокультурній ситуації. Рушійною силою такої поведінки виступають інтенції взаємодії, що лежать в основі зародження, становлення й поширення зразків поведінки, спілкування і взаємодії людей з усіма елементами їх життєвої ситуації. Взаємодії передує "програвання" в людській уяві цієї ситуації текстової діяльності - перебору комунікативно-пізнавальних програм, в результаті чого з'являється модель конкретної життєвої ситуації, як сукупності значимих, тобто "втягнутих" в орбіту життєдіяльності людини подій і обставин, що здійснюють безпосередній або опосередкований вплив на її світогляд і поведінку в кожний конкретний період її життєвого циклу.

Особливість цієї моделі полягає в залученні до пояснення будь-якої, зокрема туристичної, поведінки текстової діяльності. Тексти, певні зразки (образи), стереотипи поведінки людей у тій чи іншій життєвій ситуації, сприяють включенню їх в орбіту текстової діяль¬ності, відповідно - у створення мисленнєвої моделі взаємодії людей у конкретній життєвій ситуації.

Інтегруючи розглянуті підходи щодо моделювання туристичної поведінки людини і залучаючи їх до створення узагальненої моделі, можна подати її в такому вигляді.

Потреба людини у безперервному обміні речовиною, енергією та інформацією реалізується шляхом переживання нею неперервної послідовності конкретних життєвих ситуацій, необхідність оцінки яких актуалізує орієнтовну потребу у поєднанні з потребою осмислення цієї ситуації і створення у свідомості людини мисленнєвої моделі ситуації. Для цього в процесі текстової діяльності здійснюється мис-леннєвий "перегляд" набору текстів (моделей, зразків і програм дій у схожих ситуаціях) як тих, що є у пам'яті людини, так і тих, які можливо отримати через текстовий діалог з носіями потрібної інформації (до них належать як інші люди, так і інші носії інформації, зокрема ЗМК). Сформована в процесі діалогу модель конкретної життєвої ситуації стає основою для розробки програми взаємодії людини з цією ситуацією. Ця програма реалізується в процесі поведінки щодо продовження метаболізму, зокрема в туристичній поведінці.

Отже, туристична поведінка є невід'ємною складовою життєдіяльності людини, однією з важливих умов і механізмів збереження і відтворення як життя людини, так і людства в цілому.

Таким чином, модель туристичної поведінки може бути представлена як поліпарадигмальний теоретичний конструкт, що утворений взаємодією декількох парадигмі концепцій: плюралістичної теорії поведінки (П.О. Сорокін), системно-структурної парадигми (І.І. Хоміч), моделі комунікативної поведінки (В.П. Конецька), адаптивно-соціалізаційної моделі поведінки (М.П. Лукашевич), екоантропоцентричної та семіосоціопсихологічної парадигм (Т.М. Дрідзе). Вага впливу чи домінування тієї чи іншої парадигми (або декількох) в інтеграційній моделі туристичної поведінки обумовлюється конкретною ситуацією, сукупністю природних та соціально-психологічних умов, в яких здійснюється туристична подорож.

Висновки

1. В сучасній туризмології поняття "туристична поведінка" ще не набуло наукової усталеності і широкого вжитку, хоча такі складові туристичної поведінки, як туристичні потреби, мотиви, цілі, очікування, активно використовуються як об'єкт дослідження та вивчення, а також як термінологічний інструмент опису туризму як соціокультурного процесу.

2. У зарубіжній і вітчизняній літературі представлене розуміння туристичної поведінки, що обумовлена одним головним мотивом раціональності. Такий моністичний підхід не в змозі пояснити туристичну поведінку людини, що підкоряється впливу сил неорганічного, біологічного та соціально-психологічного характеру.

3. У розумінні туристичної поведінки слід спиратися не на моністичні соціологічні теорії, що виходять із залежності поведінки людини від якоїсь однієї умови, а на плюралістичні, що визнають залежність поведінки від багатьох умов і факторів.

4. Сукупність умов, що визначають поведінку людини, і туристичну зокрема, зводяться до основних: природні (космічні), біологічні, психічні та соціальні. Взаємодія цих умов і ступінь співвідношення визначають зміст та спрямованість поведінки людей. У дослідженні туристичної поведінки потрібно обов'язково враховувати такі сили, їхні пріоритети і роль у конкретній ситуації подорожування.

5. Системно-структурний підхід, що розглядає туристичну поведінку людини як взаємодію багаторівневої системи з навколишнім природно-соціальним середовищем, дає змогу врахувати різноманітність зв'язків, відносин, станів людини в навколишньому світі, їх спрямованість на збереження цілісності та життєвості людини-туриста. Застосування такого підходу до розуміння туристичної поведінки дало змогу враховувати вплив на неї навколишнього природного та соціального середовища, спираючись на єдність біологічних, психічних та соціальних механізмів, на всю сукупність компонентів людини-систе-ми, що регулюють таку поведінку.

6. Такий підхід створює додаткові теоретичні можливості для розробки сучасної інтегративної соціологічної моделі туристичної поведінки людини, залучаючи для цього ідеї та положення інших теорій.

7. Інтегративна модель туристичної поведінки об'єднує евристичні можливості таких теорій і моделей: плюралістичної теорії поведінки (П.О. Сорокін), системно-структурної парадигми поведінки людини (І.І. Хоміч), модель комунікативної поведінки (В.П. Конецька), адаптивно-соціалізаційної моделі комунікаційної поведінки (М.П. Лукашевич), екоантропоцентричної та семіосоціопсихолопчної парадигм (Т.М.Дрідзе).

Модуль 2

Тема 1. Туристична діяльність і туристичні господарчі організації

1.1 Туристична діяльність

Поняття "туристична діяльність''' досить широко вживається в туризмології і, зокрема, в соціології туризму. В той же час нерідко поняття "туристична діяльність" використовується як синонімічне поняттю "туристична поведінка", тобто подекуди автори не вбачають суттєвої різниці між цими, дійсно близькими за змістом поняттями.

Слід зазначити, що, з одного боку, ці поняття дійсно є спорідненими. Більше того, навіть деякі класики соціології віддавали перевагу термінові "діяльність" перед терміном "поведінка". Але, з другого боку, відсутність чіткої диференціації у визначенні понять "туристична діяльність" і "туристична поведінка" вносить деяку плутанину в дослідження з соціології туризму. Отже, дослідження сутності поняття "туристична діяльність" є нагальним нау¬ковим завданням соціологічного дослідження, що вимагає звернення до сутнісних ознак родового соціологічного поняття - "соціальна діяльність".

Поняття "соціальна діяльність" в соціології зазвичай розуміється як сукупність соціально значимих дій, здійснюваних суб'єктом (суспільство, клас, група, особистість) у різних сферах та на різних рівнях соціальної організації суспільства, яка переслідує визначену соціальну мету, та інтереси, що використовуються для досягнення цієї мети та задоволення інтересів різними способами - економічними, соціаль¬ними, політичними та ідеологічними. Соціальна діяльність має місце тоді, коли особистість, група, клас або суспільство в цілому ставить перед собою мету і активно бере участь у її реалізації.

Поняття "діяльність" (як і "поведінка") пов'язано з поняттям "соціальна активність". За свідченням енциклопедичних видань, у соціології поняття "соціальна активність" розуміють як фундаментальну категорію, якою послуговуються для розроблення і висвітлення багатьох проблем соціальної діяльності та поведінки людей, соціальних груп, інститутів, суспільства.

Як бачимо, соціальна активність є об'єднуючим поняттям як для дослідження діяльності, так і для дослідження поведінки людини. Отже, не дивно, що така спільна методологічна база для дослідження обох форм соціальної активності - діяльності і поведінки - слугує базою для ототожнення деякими дослідниками цих форм.

За своєю соціологічною сутністю соціальна активність (від лат. activus - діяльний) - характеристика способу життєдіяльності соціального суб'єкта (індивіда, групи), що фіксує свідому спрямованість його діяльності і поведінки на зміну соціального середовища, умов, інститутів відповідно до назрілих потреб, інтересів, цілей, ідеалів або консервацію існуючого стану речей, гальмування змін, розвитку; вияв соціальних ініціатив, участь у вирішенні актуальних соціальних завдань, постійну взаємодію з іншими соціальними суб'єктами. Через соціальну активність реалізуються діяльніші потенції суб'єкта, його культура, уміння, знання, потреби, інтереси, прагнення, здатність охоплювати своєю діяльністю світ.

Поодиноке відвідування людиною туристичної агенції для придбання або замовлення туристичної путівки ще не є туристичною діяльністю. Це лише окрема дія. Туристичною діяльністю можливо визнати тільки послідовний ланцюжок дій з організації туристичних подорожей, що відбуваються регулярно (щоденно). Отже, рівнозначні туристичній діяльності поняття - це робота в туристичній організації, заняття організацією туризму.

Порівнюючи сутнісні характеристики діяльності і поведінки, можна зрозуміти і пояснити співвідношення видових понять "туристична діяльність" і "туристична поведінка". Діяльність - це усвідомлена мета і сплановані дії. Вона здійснюється заради якоїсь винагороди, що виконує функцію зовнішнього стимулу, наприклад заробітку, гонорару, підвищення по роботі. Поведінка не містить мети як головного, визначального елементу. Найчастіше вона не ставить жодної мети. Але в поведінці є наміри і очікування, є потреба та мотиви. На відміну від стимулів мотиви належить не до зовнішніх, а до внутрішніх мотивацій.

Якщо аналогічно порівняти туристичну діяльність з туристичною поведінкою, слід зазначити, що за певної схожості у наявності потреб і мотивації як рушійних механізмів обох, у вияві соціальної активності, вони, однак, мають значні відмінності.

Так, туристична діяльність - це соціальна активність людей, які працюють в туристичній сфері, мають певний соціальний статус відповідно до посади, яку займають, і соціальну роль, що охоплює сукупність посадових обов 'язків і службових функцій. Мета вибору і здійснення індивідом туристичної діяльності обумовлена цілями туристичної організації, умовами праці, зокрема системою стимулювання та перспективами розвитку організації, на які орієнтується суб'єкт туристичної діяльності, плануючи перспективи своєї трудової кар'єри.

Однак для окремого туриста мета подорожування не є головним, визначальним елементом здійснення і забезпечення власної життєдіяльності. Ці функції для нього лежать за межами туризму і реалізуються у професійній сфері, в якій працюють і здійснюють професійну діяльність люди, які тимчасово набули соціального статусу туриста. Отже, вони не можуть бути віднесені до суб'єктів туристичної діяльності, а мають розглядатись як суб'єкти туристичної поведінки. Туристична поведінка - сукупність рухів, актів, вчинків і дій, що здійснюються людиною в статусі туриста і спрямовані на задоволення її потреб, що виникають і обумовлені участю в туристичній подорожі.

Таким чином, поняття "туристична діяльність "відображає професійну, трудову діяльність працівників сфери туризму, тому при дослідженні туристичної діяльності необхідно враховувати наявність в ній сутнісних ознак трудової діяльності. Під трудовою діяльністю соціологи звичайно розуміють зумовлену різноманітними технічними, технологічними, організаційними засобами і незалежну від суб'єктивних устремлінь індивідів і груп форму їх доцільної професійної активності. Як бачимо, трудова діяльність відбиває відносно жорстко фіксований у часі та просторі ряд доцільних операцій і функцій, що здійснюються людьми, об'єднаними в трудові організації.

1.2 Структура та функції туристичної діяльності

Туристична діяльність як процес, що здійснюється у просторі і часі, має певну протяжність і певні часові рамки тривалості, а також певні складові елементи спеціального механізму здійснення туристичної діяльності. До основних складових, що у взаємодії утворюють соціальний механізм діяльності, як з'ясовано в попередньому підрозділі, належать потреби, мотиви, цілі, засоби, стимули і результат. Отже, для розуміння сутності туристичної діяльності необхідно з'ясувати сутність і роль кожного з елементів цієї діяльності. Оскільки суб'єктами туристичноїдіяльності є професійні працівники, організатори туризму, менеджери, то йтиметься про потреби, мотиви, стимули і цілі саме цієї категорії працівників.

Розглядаючи потреби в туристичній діяльності, варто звернутися до методології визначення туризму як однієї з галузей промисловості, як "індустрії туризму", в якій створюється певний туристичний продукт, надаються різноманітні туристичні послуги і яка фокусується на продажу цього продукту і послуг з метою отримання прибутку. Дослідник В.О. Квартальнов приводить таке визначення: "туризм - це сукупність усіх видів бізнесу, які напряму постачають товари та послуги для сприяння бізнесу, задоволенням та розвагам далеко від звичного домашнього оточення''.

При цьому наголошується на особливостях цієї сфери бізнесу:

1) реалізація продукту туристичноїдіяльності відбувається "з рук в руки", що підвищує значущість комунікативної складової в туристичній діяльності;

2) цей бізнес тісно пов'язаний з організацією розваг і задоволень, а мотивація туриста є визначальною для маркетингу туризму, для формування спектра туристичного продукту і послуг, позиціювання їх на ринку туристичного продукту.

Отже, потреби в туристичній діяльності відрізняються від потреб туриста тим, що це потреби не в розвагах і відпочинку, а в роботі у сфері туризму, яка має забезпечити матеріальні засоби до існування працівників та їх сімей.

Потреби в туристичній діяльності об'єднують потреби двох видів: природні та соціальні. Природні потреби - це повсякденна нужда в їжі, одязі, житлі. Саме вони спонукають людину працювати, заробляти кошти для фінансування задоволення цих життєзабезпечу-вальних потреб.

Соціальні потреби охоплюють потребу людей в творчій, трудовій діяльності, соціально-економічній активності, долученні до культурних цінностей, у самореалізації. Звичайно, туристична діяльність є простором для задоволення потреб обох видів. Однак, враховуючи характер усієї діяльності як бізнесової, більш бажаним і продуктивним є залучення до туристичної діяльності працівників з домінуванням саме соціальних потреб, особливо в творчій самореалізації і досягненні успіху. Адже найбільш відповідними характеру туристичної діяльності є професії менеджера, комерсанта і підприємця. Саме на них лягає основний тягар організації і продажу туристичного продукту і послуг.

Отже, мотивація туристичної діяльності має бути орієнтована на досягнення успіху туристичної організації в задоволенні потреб туристів, в ефективній роботі щодо створення і реалізації туристичного продукту, товарів та послуг. Цей орієнтир закладено в мету туристичної діяльності.

Мета туристичної діяльності - це сукупність обґрунтованих орієнтирів і показників досягнень в цій діяльності за певний проміжок часу. Зрозуміло, що для туристичної індустрії ці орієнтири і показники носять економічний характер. Зокрема, показовим і продуктивним в цьому контексті є визначення М.Б. Біржакова. Ось як він формулює головний, а саме найважливіший, економічний принцип туризму: "Турист повинен приїхати в туристичний центр, придбати туристичні послуги, роботи і товари та виїхати із країни у встановлений термін. Грошей бажано залишити якнайбільше, а виїхати - якнайскоріше. Турист повинен віддавати туристичному центру гроші, а не вивезти їх із нього, він повинен створити робоче місце саме місцевому жителю, а не зайняти його. Туристичні ресурси повинні приносити туристичному центру гроші і славу".

На базі цього головного принципу визначаються й інші основні цілі туристичної діяльності:

* оздоровлення і відпочинок громадян;

* експлуатація туристичних ресурсів;

* політичні цілі-сприяння миру і припинення конфліктів;

* гуманітарні цілі - чинник сприяння взаєморозумінню, пізнанню культур, підвищення поваги і довіри між народами.

Зрозуміло, що ці цілі відображають масштаби туризму як галузі в глобальному контексті. Для кожної країни, регіону, території вони слугують загальними орієнтирами і поповнюються цілями, що відображають особливості конкретних територіальних громад і суспільств.

Завершуючи розгляд структурних елементів туристичної діяльності, звернемо увагу, що взаємодіють вони в процесі реалізації функцій цієїдіяльності.

Поняття "функція"(від лат. functio- виконання) щодо суспільних процесів розуміють, зазвичай, як обов'язки, коло діяльності, призначення, роль. Саме в такому сенсі використовуватиметься воно і в цій лекції.

основною функцією туристичної діяльності слід вважати забезпечення оздоровлення і культурного збагачення людей шляхом створення належних умов для отримання задоволення від відпочинку і розваг в туристичних подорожах і розвитку для цього туристичної галузі як простору для реалізації потреб туристів.

У довідкових джерелах з туризмології склалося розуміння функцій туризму як характеристик впливу сфери туризму на суспільство в цілому та конкретних людей. Туризму властивий цілий ряд функцій економічного, соціального, екологічного та гуманітарного характеру. До економічних функцій туризму належать створення робочих місць, розвиток місцевої інфраструктури, збільшення надходжень до державного бюджету, збільшення валютних надходжень в країну та ін. Соціальні функції туризму включають відновлення працездатності населення, раціональне використання робочого часу, забезпечення зайнятості та зростання рівня життя місцевого населення. Серед функцій туризму, які носять соціально-гуманітарний характер, можна виділити: виховну (формування почуття колективізму, моральних та естетичних якостей); навчальну (закріплення та поповнення знань по краєзнавству, природознавству, топографії, історії, ознайомлення з культурою та традиціями країн та народів світу); оздоровчу (дотримання оптимального режиму навантаження, використання благотворного впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та загальної гігієни); екологічну (пов'язану із збереженням та раціональним використанням природних, історико-культурних ресурсів, а також фізичного та психологічного здоров'я людини) та ін. До оздоровчих функцій туризму належать також розвиток адаптаційних можливостей людського організму, підтримання його на достатньо високому рівні фізичної підготовки. Спортивна функція туризму складається із створення бази загальної фізичної підготовки, а також спеціальної підготовки для оволодіння туристською технікою та досягнення максимальних результатів в туризмі.

Зазначимо, що ці функціїє загальними для туристичноїдіяльності будь-якого масштабу - світового, окремої країни, підприємства і організаторів туризму. Водночас вони конкретизуються за змістом і обсягом відповідно до кожного рівня та виду туристичної діяльності.

1.3 Класифікація туристичної діяльності

Виходячи з сутності основних видів людської діяльності, доречно виділити перший, найбільш узагальнений рівень класифікації туристичної діяльності, який обіймає основні чотири її види: пізнавальну; перетворювальну; ціннісно-орієнтаційну та комунікативну.

Зазначимо, що всі ці найбільш узагальнені види взаємодіють між собою в межах трудової туристичної діяльності, яка має свою типологізацію. Для розробки типологізації туристичної діяльності доречно використати типологізацію за формами трудової поведінки (діяльності). Це такі форми: цільові; інноваційні; адаптивно-пристосувальні; церемоніально-суборди-наційні; характерологічні, невмотивовані і спонтанні; деструктивні. Розглянемо коротко кожну із цих форм.

Цільові форми пов'язані з реалізацією цілей, що:

* безпосередньо стосуються виконання конкретних трудових функцій на робочому місці (функціональна діяльність);

* спрямовані на досягнення певного рівня добробуту і якості життя (економічна діяльність);

* здійснюються в процесі організаційно-управлінської взаємодії (організаційна діяльність);

* забезпечують чи спрямовані на досягнення зміни професійних кваліфікаційних та адміністративних статусів (стратифікаційна діяльність).

Функціональна діяльність - це конкретна форма реалізації професійної активності, зумовлена технологічним алгоритмом робочого місця. Вона може розглядатися як фіксований ряд циклічно відтворюваних операцій, виконавських дій і поведінкових стереотипів. Пізнавальна діяльність суб'єкта не зачіпає реального буття об'єкта, а якщо і змінює його ідеально, то тільки для того, щоб фіксувати його справжнє буття, проникнути в його глибини, пізнати його суть. Така пізнавальна діяльність, в якій активність суб'єкта направлена на об'єкт, не модифікує його, не руйнує і не реконструює, а відображається ним і повертається до суб'єкта у вигляді знання про цей об'єкт.

Об'єкти пізнавальної діяльності, як і перетворювальної, - суспільство, людина або сама особистість, яка пізнає.

У перших трьох випадках пізнання виступає на црохрівнях. Перший -рівень практичного пізнання, на якому воно невідривно від практичної діяльності та зберігає свої результати в побутовій свідо а також як когнітивно-понятійний образ професійних дій, що фіксує логічну і значеннєву структуру трудового процесу. Залежно від домінуючого елементу види професійної діяльності розрізняються за переважанням у них розумових чи фізичних навантажень. В одному випадку превалюють інтелектуальні функції (інші компоненти виконують допоміжну роль), в іншому - матеріально-практичні операції з перетворенням речовин природи.

Функціональна туристична діяльність обумовлена сукупністю професійних дій у відповідності з колом службових обов'язків працівників, які обіймають певні посади в туристичній організації.

Економічна діяльність. Як відомо, орієнтація на результат завжди співвідноситься з кількістю і якістю витрат людських ресурсів. Крім того, праця завжди зумовлена системою соціальних норм і правил, які визначають рольову структуру трудової поведінки, у тому числі й у сфері економіки. Застосовуючи свої професійні здібності, індивід звичайно орієнтується на оптимальний баланс між витратами і їх компенсаціями, на баланс між найважливішими потребами і способами їх задоволення. Стандартні форми та алгоритми поведінки спрямовані на підтримку стійких зв'язків обміну й рівноваги із соціально-виробничим середовищем.

Економічна туристична діяльність зорієнтована на забезпечення оптимального гарантованого доходу за формулою "максимум доходу ціною максимуму праці". Вона характеризується максимізацією зусиль, витрат, вкладень і відповідними розмірами очікуваної вигоди, але водночас - і певним ступенем ризику й можливих збитків. Гарантією успішного здійснення такої економічної туристичної діяльності є максимальне залучення всіх працівників до управління діяльністю і до участі в розподілі зароблених прибутків.

Організаційна, або адміністративна, діяльність. У загальному вигляді регулювання організаційної діяльності означає формування позитивної мотивації членів організації на основі виявлення функціональних і бажаних видів поведінки, на основі ефективного її підкріплення (схвалення, винагорода). Регулювання організаційної діяльності означає спробу забезпечити більшу ясність і наочність стосовно того, наскільки мета і вчинки індивідів відповідають цілям організації. Реалізація суб'єктами тих чи інших форм функціональної активності залежить від їх статусу, авторитету, рангу, влади, ресурсів, ступеня ідентифікації з цілями організації.

Стратифікаційна діяльність характеризується такими цілями, як престижні статуси й різноманітні зразки соціально-професійних досягнень, а також відповідними засобами й методами. Вона реалізується в межах офіційних чи неофіційних каналів соціальної мобільності.

Інноваційна діяльність пов'язана з упровадженням нестандартних рішень, які змітоють систему соціальних відносин на різних рівнях організації, характеризується якістю, масштабом і глибиною змін у сформованій системі інтересів і поведінкових стереотипів.

Інноваційна діяльність допускає ряд етапів, на першому з яких відбувається зміна установлених стереотипів, звичок і традицій, подолання стандартних, консервативних думок. Конкретні дії суб'єкта починаються з констатації необхідності реконструктивних змін у виробничих структурах, із виявлення тупикових ситуацій і суперечностей, які об'єктивно вимагають подолання.

Адаптаційно-пристосувальна діяльність реалізується в процесі активного пристосування працівника до нових професійних статусів, вимог технологічного середовища, ролей "значущих цінностей", нарешті до системи соціально-психологічної комунікації. Така діяльність виявляє себе у фазі первинного входження працівника у виробничий процес, професійне середовище, колектив. У цьому випадку говорять про форсування професійних навичок, звичок і досвіду, а також про засвоєння значущих цінностей та еталонів поведінки. Відбувається поступове вростання людини у професійне й соціальне середовище, формування чітко визначеної лінії трудової діяльності.

Церемоніально-субординаційні форми трудової діяльності виявляються на різних рівнях організаційної ієрархії, виконуючи ряд необхідних і додаткових функцій. Зокрема, вони забезпечують збереження, відтворення і передачу значущих цінностей, професійних традицій, звичаїв і зразків поведінки; підтримують стійкість та інтеграцію працівників в організацію в цілому. Церемоніально-субординаційні форми пов'язані з реалізацією службового, професійного і посадового етикету, виконанням формалізованих процедур організаційної, адміністративної та ділової взаємодії. Вони базуються на об'єктивно заданій субординаційній структурі професійного і посадового підпо¬рядкування, використовують форми визнання збереження та підтримки авторитету влади і суб'єктів владних повноважень. Однак за певних умов може відбуватися деформація таких форм поведінки, особливо якщо влада посади, статусу окремої особистості трансформується в систему офіційних і неофіційних привілеїв, що не мають ні економічного, ні соціального виправдання.

Характерологічні форми трудової діяльності залежать від зовнішнього прояву тих чи інших особистіших властивостей працівника, виступають їх (явною чи неявною) проекцією на зовнішнє оточення. Діапазон такого прояву різноманітний. Це може бути явно виражена поведінкова проекція характеру людини, її емоцій і настроїв. У деяких випадках особистість може тиснути на інших своїм вольовим темпераментом, демонструючи якості, до яких потрібно пристосовуватися, щоб не порушити оптимальних форм міжособистісної і ділової комунікації. Одним із різновидів характерологічної форми є спонтанна, невмотивована поведінка. Вона виникає, як правило, під дією сильних емоцій, тих чи інших дезінтегральних станів.

Деструктивні форми трудової діяльності - це вихід працівників за межі статусно-рольових розписів, норм і дисциплінарних приписів трудового процесу.

Розглянута методологія класифікації і типологізації туристичної діяльності утворюють підґрунтя для диференщащі різновидів туристичних робіт. Однак дотепер вона ще не використовується в соціології туризму через незавершеність процесу становлення останньої. В туризмології ж розглядаються дві основні групи туристичних робіт:

1) ті, що входять до структури туристичної послуги;

2) ті, що існують за межами цієї структури.

Розглядаючи першу групу робіт, варто нагадати, що туристична послуга тут розуміється як сукупність цілеспрямованих дій у сфері обслуговування, які орієнтовані на забезпечення та задоволення потреб туриста або екскурсанта, що відповідають цілям туризму, характеру та спрямованості туристичної послуги, туру, туристичного продукту, які не суперечать загальнолюдським принципам моралі та доброго порядку.

Обов'язковими в структурі туристичних послуг можуть бути як мінімум дві - перевезення та ночівля. Крім того, до туристичних послуг належать: бронювання послуг, у т. ч. перевезення, розміщення та всі інші, оформлення дозвільних документів та частини інших формальностей, всі види перевезень, зустрічі, проводи та трансфер, розміщення, харчування, екскурсії та атракції, медичний супровід та стра хування, послуги гідів та перекладачів, а також інше забезпечення. До складу групи може бути входити керівник туристичної групи, гід-перекладач, який іноді виконує роль екскурсовода, якщо це не суперечить місцевим правилам організації екскурсій. Для бізнес-туристів можуть бути окремо надані послуги спеціаліста з адаптації. Перелік послуг кожного туру різний і визначається програмою, причому кожний вид цих послуг містить у собі безліч вхідних елементів.

До другої групи зазвичай належать будь-які види робіт підприємств туристичної індустрії та суміжних галузей, прямо або опосередковано спрямованих на задоволення потреб туристів в процесі туризму, однак таких, які не належать до туристичних послуг.

Це і послуги підприємств банківської та фінансової галузі (обслуговування кредитних карт світових платіжних систем, травелс-чеків), системи зв'язку, прокату автомобілів, бензоколонок, на яких без проблем автотурист може заправити бензином свою машину, ремонтні майстерні, де можна отримати технічне обслуговування і ремонт, послуги підприємств суміжних сфер, наприклад пральні, організації медичного догляду nurzering, догляду за дітьми babi-sitting та ін. Важлива галузь - проявлення фотоплівок та друк фотознімків, ремонт фотоапаратів та фотокамер.

Невід'ємною частиною робіт, що супроводжують процес туризму, є охорона. Працівники охорони (бажано непомітно) присутні в готелях, ресторанах, ігорних закладах, музеях, на вулицях, супроводжують групи туристів.

На завершення слід зазначити, що класифікація типологізації туристичної діяльності ще тільки розпочинається і вимагає серйозних наукових досліджень у цьому напрямі.

Висновки

1. Туристична діяльність - це соціальна активність людей, які працюють у туристичній сфері, мають певний соціальний статус у відповідності до посади і соціальну роль, що охоплює сукупність службових обов'язків, а також отримують заробітну плату за свою роботу.

2. Туристична діяльність характеризується своєрідним ''функціональним алгоритмом" виробництва і реалізації туристичних послуг і туристичного продукту, що за певних організаційно-технологічних умов приводить до одержання конкретного результату.

3. Суб'єктами туристичної діяльності є професійні працівники, організатори туризму, менеджери, підприємці.

4. До структури туристичної діяльності включають: потреби, мотиви, стимули, цілі і результати туристичної діяльності.

5. Туристичній діяльності притаманні економічні, соціальні, соціально-гуманітарні, виховні, освітні, оздоровчі, екологічні та спортивні функції.

6. Туристичну діяльність доречно класифікувати за трьома рівнями:

1) загально-діяльнісному: пізнавальна, перетворювальна, ціннісно-орієнтаційна та комунікативна;

2) трудової діяльності: цільова, інноваційна, адаптивна, церемоніально-субординаційна, характерологічна, невмотивована і спонтанна, деструктивна;

3) туристичні роботи: в структурі туристичних послуг та за її межами.

l.4 Туристична господарча організація: родові ознаки

Нагадаємо, що в попередній лекції виділено дві організаційні форми суб'єктів активності в туристичній сфері: туристична група - для реалізації туристичної поведінки учасників подорожі, та туристична організація - для здійснення туристичної діяльності працівниками туристичної галузі з метою вироблення і продажу (реалізації) певного асортименту туристичних товарів та послуг і отримання прибутків. Отже, йтиметься про господарчі організації в туристичній сфері.

Поняття "туристична організація" ще не сформовано, в сучасній туризмології існують розбіжності в розумінні сутнісних ознак та функцій господарчої туристичної організації. Подекуди соціальну організацію в туристичній галузі трактують у застарілій формі «трудовий коллектив». Все це вимагає звернутися до сутнісних ознак родового соціологічного поняття - "соціальна організація", щоб з'ясувати особливості прояву цих ознак в туристичній соціальній організації.

Зазвичай у соціологічній літературі термш "'організація" вживається щодо соціальних об'єктів у трьох значеннях:

1) організацією може називатися об'єднання інституціонального характеру, що займає певне місце в суспільстві і призначене для вико нання окресленої функції (тобто підприємство, орган влади, добровільний союз тощо);

2) термін "організація" може означати певну діяльність, яка розподіляє функції, налагоджує стійкі зв'язки, координує тощо;

3) під "організацією" розуміють також характеристику ступеня впорядкованості будь-якого об'єкта.

Організація - це форма об'єднання людей з метою досягнення певних результатів на засадах позаособистісних стосунків, відповідна система соціальних відносин, що орієнтується на досягнення спільних цілей, що має власні ресурси, внутрішню нормативну і статусну структури, в рамках якої члени організації за відповідну винагороду виконують відведені їм функції.

1.5 Характеристика туристичної господарчої організації

Належність туристичних організацій до класу господарчих поширює на них всі сутнісні ознаки, специфічні характеристики господарчих організацій.

Соціологічні дослідження діяльності господарчих організацій Дозволили виявити ці специфічні характеристики, а саме: тенденцію до монополізму; прагнення до замкнутості; побудова позиційної ієрархії; підпорядкування індивідів колективним інтересам; перетворення винагород у привілеї; стратифікація індивідів і групі. Розглянемо коротко кожну з них.

1. Потяг до монополізму ресурсів та відвоювання відповідної економічної ніші реалізується шляхом контролю виробництва чи реалізації переважної більшості товарів і послуг певного виду, як вважають економісти, виходячи з передумов однорідного ринку.

На думку соціологів, які враховують, що реальний ринок даного про¬дукту розділений бар'єрами (в тому числі й неекономічними) на відносно відособлені ринки, така ситуація значно спрощує шлях організації до монополізму. Для цього туристичній організації достатньо жорстко закріпити за собою набір дефіцитних ресурсів виробництва туристичних товарів та певних ринкових ніш з надання туристичних послуг.

2. Побудова ієрархії притаманна будь-якій господарчій організації, але самі ієрархії за характером не однакові. Розподіл місць і вертикальна мобільність здійснюються на трьох підставах: спадковість; призначення зверху; висування знизу. Самі ж місця в ієрархії можуть набувати формальних рангів і неформальних позицій.

Туристичним організаціям притаманні всі три підстави розподлу посад та вертикальної мобільності. Хоча реальний авторитет, а нерідко і владні можливості багато в чому залежать від компетентності та лідерських можливостей працівників.

3. Потяг до замкнутості проявляється у забезпеченні відносної закритості для сторонніх агентів ринку капіталу чи праці, ексклюзивності членства, які служать найбільш надійним інструментом захисту ресурсів господарчої організації. Утрудненість входу означає неможливість вступу в організацію тільки за бажанням, без спеціальних зусиль для завоювання місця. Утрудненість виходу виражається в неможливості вільно залишити організацію без серйозних економічних чи статусних втрат.

4. Прагнення до підпорядкування індивіда колективним інтересам. Господарчі організації (хоча й неоднаковою мірою) тяжіють до якомога повнішого підпорядкування членів своїм загальним цілям. Причому субординація людини чи групи починається часом ще до вступу в організацію. Доводиться "заслуговувати" членство за допомогою протекції, через учнівство (ходіння в кандидатах і стажистах), відпрацьовування за половину оплати, демонстрацію відданості, дисциплінованості, професійній придатності. І лише після цього людину допускають у ряди організації.

5. Перетворення винагород у привілеї. Підкоряючи своїх членів, організації за це забезпечують останнім доступ до визначеного набору винагород, що набувають рис привілеїв. Під привілеями мають на увазі не тільки атрибути вшцоївлади(броньовані машини, "кремлівські пайки"). Привілеїв ширшому сенсі - це специфічний спосіб розподілу винагород за сам факт членства в організації, безвідносно до початкового і поточного економічного чи трудового внеску.

6. Стратифікація індивідів і груп. Практично всяка господарча організація проводить ранжирування своїх членів. Усередині її можна знайти як мінімум три соціальні прошарки:

* керівники, які мають владу і всі доступні для організації привілеї. Представники цієї соціальної верстви займають статусні позиції відповідно до дії побудови ієрархії організацій;

* повноправні виконавці (основна маса працівників), які не мають формальної влади, але мають доступ до якогось обмеженого кола привілеїв. Соціальні позиції у цій соціальній групі заповнюються представниками, що відповідають трьом необхідним умовам;

* депривілейовані виконавці, які не володіють ні владою, ні привілеями.

Зазначимо, що у туристичних організаціях така стратифікація має дещо прихований характер, щоб не втрачати імідж демократичної комунікації в очах клієнтів. Разом з тим узагальнена характеристика туристичної господарчої організації тяжіє до потрійної замкненості - відносно ресурсів, членів та благ, що виробляються. Ступінь і характер замкненості господарчої організації щодо співвідношення видів ресурсів зумовлюється не тільки метою організації, а й умовами її досягнення.

1.6 Механізми побудови туристичної господарчої організації

Бурхливий розвиток туризму в Україні, набуття цією сферою комерційного характеру в процесі створення ринкової економіки призвело до деякої стихійності і хаотичності у створенні туристичних господарчих організацій.

У той же час ці організації, як і будь-які соціальні організації, ви¬значаються високим рівнем як багатовимірності, так і невизначеності побудови і функціонування. Вони належать до надскладних систем, їхня складність може перевищувати можливості управління щодо контролю організаційних процесів.

Прагнення відійти від складності в будові організацій породжує чимало методів, прийомів - систематизацію, декомпозицію, агрегування, що стосуються як самих систем, так і знань про них.

Що ж до туристичних організацій, то найчастіше за всі інші об'єкти тут застосовують такий метод їх спрощення, як соціальна формалізація, тобто стандартизація організаційних зв'язків і норм.

Соціальна формалізація як спосіб організованості систем - це цілеспрямоване формування стандартних, знеособлених зразків поведінки в правових, організаційних і соціокультурних формах.

У соціальних організаціях формалізація охоплює контрольовані зв'язки, статуси і норми. Завдяки їй знижується абсолютна і відносна організаційна складність.

Найважливішою ознакою цього способу організованості туристичної діяльності є зафіксованість його елементів, тобто договірне, документальне закріплення їх в єдиній системі правових, технологічних, економічних та'інших норм і залежностей. Результативний ефект формалізації проявляється, зокрема, в концентрації і каналізації організаційної діяльності в найбільш оптимальному на¬прямку, а саме - у стійкості, стабільності функціонування організації, у можливості більш-менш тривалого прогнозування функціональних процесів, в економії організаційних зусиль за рахунок скорочення амплітуди пошуків у кожній конкретній ситуації. На цій основі створюється формальна організація підприємства, установи в туристичній сфері.

Зауважимо, що існують два шляхи формалізації соціальних систем. Перший шлях - через оформлення природно створеного стану - грунтується на осмисленні попереднього досвіду. При цьому аналіз усталеної практики функціональних відносин, зафіксованої в свідомості як дане, приводить до пошуку і вичленування з неї найбільш повторюваних, сталих, неперехідних елементів. Формальна організованість тут немов виводиться чи випливає з досвіду. Такого роду формалізацію можна назвати "рефлексивною". Наприклад, стихійний розподіл функцій, що тривалий час складається в якомусь підрозділі туристичного підприємства, одного разу фіксується і закріплюється у вигляді спеціального адміністративного розпорядку (документа), який стає організаційною основою функціонування цього підрозділу і еталоном для створення нових. Такий шлях формалізації був поширений у перші роки виникнення нових туристичних фірм і агенцій при переході від державної системи організації туризму до ринкової.

Другий шлях формалізації - це "конструювання" соціальної організації. Уданому випадку створення програми передує актуальному існуванню організації. Наприклад, створення нового туристичного підприємства передбачає попередню розробку спеціального проекту, плану роботи тощо, згідно з якими організуються його технічна і соціальна структури. Минулий досвід тут також присутній, але тільки як прецедент, як урок. Такий шлях формалізації набуває поширення на сучасному етапі розвитку туристичної галузі в Україні.

Соціально-психологічна організація проявляється, головним чином, у групоутворенні. До соціально-психологічних груп входить небагато осіб, зв'язки між якими утворилися стихійно, але які порівняно тривало підтримують між собою ці безпосередні ("віч-на-віч") зв'язки. У таких групах люди об'єднані взаємним інтересом, хоча кожен із них усвідомлює або виокремлює себе як специфічну соціальність. Максимальна чисельність групи визначається можливістю підтримання безпосередніх особистих контактів і, за даними більшості дослідників, зазвичай складається з 3-10 осіб. Слід додати, що таку групу характеризує і певна соціально-психологічна спільність: почуття солідарності, взаємної довіри, спільної долі тощо. Межі такої групи можуть збігатися з формальними або відрізнятися від них, включати членів декількох підрозділів туристичної організації, розбивати останні на неформальні підгрупи, які за межами організації не функціонують взагалі.

Бажаючи задовольнити свої соціальні потреби в рамках групи, працівник туристичної фірми потрапляє в залежність від неї, тобто група може контролювати його поведінку. В її розпорядженні є багато засобів впливу: осуд, моральна ізоляція тощо. Група стихійно формує власні норми поведінки, дотримуватись яких повинен кожен її член. Таким чином, виробляється соціально-психологічний механізм внутрігрупового контролю. У групі відбувається поділ її членів за шкалою престижу. Причому цей поділ часто не збігається з посадо-^мо, ранговою структурою. У групі, крім того, виникають також відно¬сини лідерства. Інакше кажучи, структура колективу роздвоюється на формальну і соціально-психологічну (підрозділ - група, керівник - лідер, посада - престиж). Подібне роздвоєння може призвести до явищ дезорганізації. Тому завдання соціолога - знайти способи поєднання формальної організації та організації соціально-психологічної (добір персоналу, вибірність керівників).

Але роздвоєння туристичних організацій цим не вичерпується. Формальній структурі протистоїть не тільки соціально-психологічна, а й позаформальна організованість персоналу.

Часто службові відносини не вкладаються в суто формальні зв'язки і норми. Для вирішення багатьох проблем працівникам доводиться вступати між собою у стосунки, не передбачені жодними правилами, інструкціями, взагалі заздалегідь заданими приписами, що цілком природно, бо формальна структура не може передбачити все, та й не повинна намагатися це робити.

Таким чином, якщо соціально-психологічна організація туристичного підприємства, установи створює зв'язки і норми для задоволення потреб працівників як особистостей - у спілкуванні, визнанні, належності, то позаформальна організація виникає внаслі¬док прагнення людей як працівників краще вирішувати свої службові справи, але якимось своїм способом. Це цілком службові, спрямовані на справу, на роботу, але не передбачені інструкціями і правилами, не підтверджені офіційно-ділові стосунки. Тому в будь-якій туристичній організації звичайно існує "паралельна" система зв'язків і норм. Вона може бути дуже корисною для організації або шкідливою. Але вона виникає, природно, через неможливість охопити офіційними стандартами всі відносини, ситуації, особистісні особливості.

По-друге, для туристичної організації є важливим, що "всесильність" бюрократичної організації господарчої діяльності була поставлена під сумнів новими теоріями фінансового капіталу. Виникли концепції "переплетеного директорату" (interlocking directorships) і "ресурсної залежності" (resource dependency), що вказують на серйозну залежність корпоративних стратегій від відносин з банками й іншими фінансовими інститутами. Іншим джерелом господарчої влади стала визначена консолідація акціонерів, що частково підриває гегемонію керівників.

1.7 Типологія туристичних господарчих організацій

В сучасних джерелах з туризмології питання типології туристичних господарчих організацій набувають все більшої популярності. Однією з важливих підстав для цього є розвиток і структуризація сучасної туристичної індустрії. Так М.Б. Біржаков посилається на розуміння туристичної індустрії як сукупності готелів й інших засобів розміщення, засобів транспорту, об'єктів і засобів розваги, об'єктів пізнавального, лікувального, оздоровчого, спортивного, релігійно-культового, ділового й іншого призначення, організацій, що здійснюють туроператорську й турагентську діяльність, а також організацій, що надають туристично-екскурсійні послуги гідів-перекладачів.

При цьому вчений вважає, що на сучасному етапі розвитку, незалежно від державного устрою країни або території туристичного центру, у сфері діють кілька різних типів підприємств, що здійснюють туристичну діяльність, а саме організатори туризму (туроператори й туристичні агентства), перевізники, готелі й інші підприємства системи розміщення, підприємства громадського харчування, атракції й розваги, а також інші туристичні і суміжні з ними послуги, до яких варто зарахувати підприємства банківської сфери, з послуг страхування, інформації та інших. У спеціальних видах туризму можуть брати участь лікувальні установи, установи системи навчання, спортивні й інші, адекватно цілям конкретного туристичного продукту.

Підтримуючи в цілому такий підхід до типології туристичних організацій, разом з тим важко погодитись з віднесенням М.Б. Біржаковим до організаторів туризму лише двох видів підприємств сфери туризму - туроператора та туристичну агенцію. Адже до організаторів туризму, під якими розуміємо всі туристичні господарські організації, належать практично всі перераховані вище цим автором організаційні складові індустрії туризму.