Соціологія туризму

До певної міри відповідає цим вимогам типологізація, запропонована В.О. Квартальновим, у відповідності до туристичних товарів та послуг, що виробляються і надаються у туристичному бізнесі. Йдеться про класифікацію за шістьма категоріями: розміщення, транспортування, сприяння подорожі, харчування, розваги та споживчі товари.

У вітчизняній соціології досить поширена типологія організацій, що об'єднує п'ять основних типів: ділові організації, громадські спілки або масові організації, проміжні форми організації, асоціативні організації, поселення.

1. Ділові організації - фірми та установи, які або виникають самі для комерційних цілей, або створюються ширшими організаційними системами для вирішення окремих завдань. Цілі найманих працівників не завжди пов'язані з цілями власників або держави. Членство в них забезпечує працівників засобами до існування. Основа внутрішнього регулювання - адміністративний розпорядок, принципи єдиноначаль¬ності, призначення, комерційної діяльності.

2. Громадські спілки або масові організації, цілі яких виробляються "зсередини" і є узагальненням індивідуальних цілей учасників. Регулювання забезпечується спільно прийнятим статутом, принципом виборності, тобто залежністю керівництва від керованих. Членство в них задовольняє політичні, соціальні, економічні, аматорські потреби тощо.

3. Проміжні форми організацій, наприклад кооперативні (сільськогосподарські, риболовецькі артілі), які поєднують у собі основні ознаки спілок, але виконують підприємницькі функції, їх необхідно відрізняти від споживчих кооперативних організацій (споживспілки, яситлові кооперативи і т.ін.).

4. А соціатшні організації - сім'я, наукова школа, неформальна група. У них помітні деяка автономія від середовища, відносна стабільність складу, ієрархія (верховенство, лідерство), порівняно стійкий розподіл учасників (за ролями, престижем), прийняття спільних рішень. Регулятивні функції здійснюють спонтанно створені в них колективні норми і цінності. Однак ступінь їх формалізації незначний.

5. Схожі організаційні ознаки має і такий тип спільноти, як поселення. Спочатку люди оселяються разом, щоб через сусідські зв'язки використовувати діяльніші спроможності (здібності) одне одного, підкоряючись при цьому певній доцільності цілого (дотримуючись планування вулиць, форм і розмірів житла, структури спеціалізації і т.ін.), яка кожному окремо не потрібна. В міру урбанізації фактор цілісності зростає, знеособлюється і виокремлюється ще більше.

Очевидно, що всі зазначені організаційні форми взаємопов'язані і перетинаються між собою.

Подальшого розвитку і конкретизації ця типологія набула в сучасній соціології. Так, емпірична типологія ділових організацій виділяє два типи:

1) підприємства (зайняті у виробництві й розподілі матеріальних цінностей та послуг);

2) установи (зайняті у сфері розумової праці).

До першого типу належать організації виробничі, торговельні, обслуговуючі, до другого - освітні, лікувальні, культурні, управлінські, наукові та проектні. Як бачимо, туристичні підприємства належать до першого типу, об'єднуючи в собі виробничі (туристичних товарів), торговельні (з продажу туристичних товарів і послуг) і обслуговуючі (з надання туристичних послуг) різновиди.

1.8 Лідерство і менеджмент у туристичних господарчих організаціях

Проблема лідерства вже висвітлювалась в лекції "Туристична група", де це явище розглядалось у парі з феноменом керівництва, що обумовлювалось переважно особистісними комунікаціями, невизначеністю структури групи.

Однак у туристичних господарчих організаціях, де явище лідерства також має місце, розглядається воно переважно в парі з феноменом менеджменту. А саме поняття керівництва в господарчій туристичній організації за своїми характеристиками вживається в сенсі, близькому саме до менеджменту.

Лідерство визначається ним як процес, за допомогою якого людина здатна впливати на поведінку інших людей у потрібному для неї напрямку.

Найбільш актуальним для індустрії гостинності Уокер вважає таке визначення: лідерство - це процес, завдяки якому люди з ідеями здатні задавати бажаний напрям діяльності інших людей. Отже, лідери знають, чого вони хочуть і чому вони цього хочуть. Вони спроможні передати це іншим і досягти їх співробітництва і підтримки.

На відміну від лідерства, менеджмент містить у собі прогнозування, планування, організацію, мотивацію й контроль за діяльністю туристичної організації для досягнення поставлених цілей. Менеджмент установлює напрямок, у якому має розвиватися туристична організація. Дослідницька робота, на підставі якої вибирається цей напрямок, може бути проведена фахівцями самого підприємства або запрошеними консультантами. Менеджери одержують потрібні ресурси для виконання завдань і простежують всі стадії роботи до самого завер¬шення, здійснюючи нагляд і контроль.

Лідер сфокусований на стилі й ідеях, тоді як менеджер - на методі й процесі. Лідер - вождь, і він прагне не до акуратності й порядку, а до руху. Він прагне вести людей, а не управляти ними. Лідерство починається там, де закінчується менеджмент, де система заохочень і покарань, обліку й контролю поступається мужності переконань, яскравій індивідуальності й новаторству.

Водночас у ефективних лідерів та досвідчених менеджерів є один спільний спосіб досягнення успіху туристичною організацією. Це - мистецтво спілкування з підлеглими.

Якщо Ви бажаєте стати лідером, а не просто менеджером, дотримуйтесь таких рекомендацій:

1. Будь рішучим: менеджерові доводиться приймати сотні рішень на день. Ти начальник, тому приймай такі рішення, які найкраще відповідають твоїм цілям і не суперечать твоїй етиці. А потім обнародуй свої рішення.

2. Будь обов'язковим: ніколи не обіцяй того, чого не зможеш зробити, ніколи не сій обманливих надій. Розбиті надії службовця - тріщина в репутації боса.

3. Бери у свою команду кращих: начальника роблять його підлеглі, і якщо ти хочеш бути гарним начальником, оточуй себе гарними фахівцями, на думку яких ти завжди зможеш покластися. Не квапся скорочувати кількість вакансій: вивчай анкети, проводь співбесіди, відсівай навіть кваліфікованих працівників, які не мають необхідних особистіших якостей.

4. Вселяй у підлеглих упевненість: дай їм можливість проявити себе в роботі, відчути свою незамінність. Чим вище їхня самоповага, тим краще вони працюють.

5. Допомагай людям рости. Більшість працівників хочуть підвищувати кваліфікацію, і гарний начальник повинен надавати їм цю можливість. Але після того як компанія витратить час і засоби на навчання працівника, його можуть переманити конкуренти. Щоб цього не відбувалося, треба забезпечувати гарним працівникам постійне просування по службових сходинах усередині фірми.

6. Заручайся підтримкою. Індустрія гостинності змінюється кожний божий день - від типів пропонованих послуг до способів їхньої пропозиції. І залежно від того, наскільки вміло нововведення вбудовуються у сформовану систему, службовці можуть пручатися їм або підтримувати. Тому перш ніж вносити які-небудь зміни, здатні зачепити інтереси твоїх підлеглих, завжди намагайся заручатися підтримкою твоїх підлеглих.

7. Не будь всезнайком: начальник, який боїться зізнатися, що чогось не знає, та вважає, що в нього є відповіді на всі питання, не має ніяких шансів високо піднятися по службових сходинах.

8. Не лізь напролом: спочатку люди можуть із переляку виконати всі твої вимоги, але коли такі наскоки стають регулярними, страх змінюється роздратуванням. Якщо хочеш, щоб люди підкорялися твоїм наказам з доброї волі, створи в них мотивацію до дії на їхніх умовах, а не на твоїх. Все це значить, що треба виявляти чуйність, спілкуючись із підлеглими.

9. Не грайся в політику. Деякі менеджери закладають своє майбутнє, щоб добре виглядати зараз. Знати потрібних людей і вміти домогтися від них підтримки - це гарний спосіб забезпечити майбутнє, але в якийсь момент можна переграти й поставити під загрозу і свою кар'єру, і престиж компанії.

10. Не розстрілюй гінця з поганими новинами - цим не зміниш новини на гарні. Розстріляти гінця можна й не кулями, а просто обвинуваченнями на зборах усього колективу в тім, що він протистоїть прогресу та взагалі нечесна людина.

Отже, закономірність ефективного менеджера в туристичній організації та сама, що й ефективного керівництва в туристичній групі: для цього і менеджер, і керівник мають стати лідерами відповідних соціальних спільнот.

Висновки

1. Туристична господарча організація - це форма об'єднання людей, що працюють у туристичній галузі і здійснюють туристичну діяльність щодо вироблення і продажу (реалізації) туристичних товарів і послуг з метою отримання прибутків.

2. Теоретичні засади дослідження туристичних господарчих організацій розвивались як в економіці (теорії фірм), так і в соціології (структурний підхід, теорії соціальної дії). До переваг соціологічного аналізу цих організацій належать: 1) врахування їх структурної різноманітності; 2) врахування географічних (територіальних) особливостей; 3) поєднання культурних норм і цінностей туризму з управлінськими вимогами і моделями спілкування.

3. Господарча туристична організація, як різновид соціальної, перебирає на себе такі її родові ознаки: це об'єднання людей з метою досягнення певних соціально-економічних результатів на засадах по-заособистісних стосунків, відповідно система соціально-економічних відносин, що орієнтується на досягнення відповідних цілей, що має власні ресурси, внутрішню нормативну і статусну структури, в межах якої члени організації за відповідну винагороду виконують відведені їм функції.

4. Господарчим туристичним організаціям притаманні також спе¬цифічні характеристики: тенденція до монополізму; прагнення до замк¬нутості; побудова позиційної ієрархії; підпорядкування індивідів ко¬лективним інтересам; перетворення винагород у привілеї; стратифікація індивідів і груп.

5. Господарча туристична організація належить до надскладних соціальних систем, що вимагає зменшення складності в побудові організації. Механізмами такої побудови є: систематизація, декомпозиция, агрегування та соціальна формалізація.

6. У соціології склалось декілька підходів до типології, які можуть застосовуватися і щодо туристично-господарчих організацій. Найпоширеніші: 1) за способом підкорення своїх членів (примусові, утилітаристські, символічні); 2) ділові, громадські (масові), проміжні, асоціативні, поселення.

7. У туристичних господарчих організаціях проблеми лідерства розглядаються у взаємодії з проблемами менеджменту. При цьому менеджмент розуміється як процес, завдяки якому туристичне підприємство реалізує свої цілі, організуючи для цього зусилля працівників, а лідерство - як процес, завдяки якому людина з ідеями впливає на поведінку (в тому числі і трудову) інших працівників туристичної господарчої організації.

Тема 2. Туристична група та її соціологічна характеристика

2.1 Соціально-групові характеристики туристичних груп

Виходячи з визначеної в попередніх лекціях різниці між туристичною діяльністю і туристичною поведінкою, слід визнати, що обидві відбуваються в межах певних соціальних спільнот. При цьому туристична діяльність здійснюється в професійних групах фахівців - менеджерів, службовців різного фаху, спеціалістів певних професій і обслуговуючого персоналу. Туристична діяльність відбувається в певним чином організованих спільнотах - соціальних організаціях туристичної галузі. За таких обставин доцільно розглянути сутнісні ознаки зазначених професійних груп у відповідній лекції - "Туристичні господарчі організації"". В той же час простором здійснення туристичної поведінки є туристична група - специфічна соціальна спільнота, яка є предметом дослідження.

Слід визначити, що поняття "туристична група" ще недостатньо вивчене і описане в соціологічних джерелах та в літературі з туризмології. Наприклад, визначення поняття "туристична група" в одному з довідникових джерел виглядає таким чином: "туристична група - суб'єкт туристичної діяльності, основна організаційна одиниця туристського потоку". Як бачимо, це визначення не дуже вдале. Адже навряд чи туристична група є суб'єктом туристичної діяльності, оскільки не пов'язана з випуском та продажем туристичних товарів і не є суб'єктом надання туристичних послуг, організації цієї діяльності. До того ж і як "організаційна одиниця" туристична група створюється для спільної реалізації туристичних потреб учасників подорожі, а не для створення туристичного продукту. Отже, таке визначення більш придатне для дійсного суб'єкта туристичної діяльності - соціальної групи (персоналу) туристичного підприємства, фірми, агенції тощо.

Соціальні групи є найбільш представницьким різновидом соціальних спільнот. Соціальну групу розуміють як найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності. Як висхідна підсистема в соціальній структурі людських відносин, соціальна група є проміжною ланкою в системі "суспільство - група -особистість".

В соціологічній літературі можна зустріти багато різних класифікацій груп. Можна навести сім принципів, на які ці класифікації спирались:

1) на основі етнічної чи расової приналежності;

2) на основі рівня культурного розвитку;

3) на основі типів структури, які існують у групах;

4) на основі завдань та функцій, виконуваних групою в більш широких спільнотах;

5) на основі переважаючих типів контактів між членами;

6) на основі різних видів зв'язку, що існує в групах;

7) різні класифікації, засновані на інших принципах.

У вітчизняній літературі з туризмології розглядають основні критерії виділення таких типологій:

- кількість людей у групі;

- суспільний статус;

- рівень розвитку і т.ін.

Найчастіше використовуються типології за кількістю людей та рівнем розвитку. За кількістю людей виділяють великі, малі групи та мікрогрупи.

До складу мікрогрупи входять три чи дві людини (відповідно, тріади та діади). Незважаючи на малу кількість членів, групам все ж притаманні певні характеристики соціальної групи.

У туризмі розрізняють також закриті групи, групи з однорідним складом, групи спеціалізовані. Закрита туристична група містить учасників, які належать до однієї професійної чи суспільної організації. Місця (путівки) в таку групу не надходять у вільний продаж, а поширюються серед працівників чи членів трудового колективу, які організовують певну подорож. До групи з однорідним складом зараховують учасників, об'єднаних спільністю професійних чи будь-яких інших інтересів. Такі групи формуються для організації подорожей за програмами, однаково цікавими для усіх її учасників. Група спеціалізована об'єднує учасників з вузькими професійними інтересами (музейні, археологічні, театральні та ін. тури).

Туристичні групи слід віднести до цільових груп, що об'єднують своїх членів для реалізації певних цілей відповідно до характеру об'єднуючих інтересів.

Цільові групи можуть бути різного роду, в залежності від характеру інтересів, що поєднують їх членів. Вони можуть бути групами, що реалізують економічні, політичні, культурні, наукові, спортивні, розважальні, благодійні, товариські цілі, можуть служити яким-небудь місцевим інтересам. Змістовні цілі групи можуть бути різними, і ця різниця в цілях спричиняє, звичайно, різницю в складі членів, обсязі та способах діяльності і т.ін. Окремі розділи конкретної соціології, наприклад соціологія політики, соціологія праці та промисловості, соціологія науки та інші розділи, займаються конкретним аналізом цільових груп, які виступають у цих сферах суспільного життя. Зокрема, туристичні групи досліджує соціологія туризму.

Цільові групи створюються з усвідомленням припущення, що вони будуть прагнути до досягнення цілей або визначених задумом організаторів, або виражених у формалізованому статуті. Та можуть існувати також цільові неформальні групи. В їх основі, як і в основі всіх галузей суспільного життя, лежать певні людські потреби, які під час спільного життя набувають вигляду різних інтересів. Під "інтересом" тут розумітимемо який-небудь предмет, комплекс предметів чи стан речей, досягнення якого індивід чи група вважають бажаним чи необхідним для свого життя, які мобілізують у ній емоції, прагнення й установки на дії для його досягнення. В побутовій мові інтересом зазвичай називають стійке прагнення до досягнення будь-якої мети, яка вважається важливою.

Людина може прагнути до досягнення своїх цілей трояким способом: самостійно, не озираючись на те, що роблять інші; в боротьбі з іншими, коли вона прагне до отримання предметів чи досягнення певного стану речей, до якого прагнуть також й інші, та їй необхідно їм протистояти; у співпраці з іншими, причому ця співпраця регулюється і визначається організаційними приписами, які поєднують співпрацюючих людей у цільову групу.

Як бачимо, туристичну групу можна ідентифікувати як цільову, яка створюється для реалізації потреб туристів, що об'єднуються для задоволення схожих інтересів у оздоровленні, відпочинку та розвагах. Таке об'єднання відбувається зазвичай за допомогою працівників-організаторів сфери туризму.

Слід зазначити, що всі складові елементи групи (зокрема, туристичної) розміщені певним чином, що забезпечує функціонування групи. Система складових елементів групи та принцип їх взаємного упорядкування називають структурою групи.

Термін "соціальна структура" вживається в кількох значеннях. Говорячи про структуру повністю розвинених груп, варто розрізняти мікро- та макроструктури. Соціальна структура найчастіше означає систему і принципи взаємного впорядкування членів, інститутів, підгруп, що складають групу. В цьому визначенні беруться до уваги тільки "соціальні" елементи, тобто члени та відносини між ними.

Складові елементи груп об'єднуються в певні менші чи більші комплекси. Члени можуть об'єднуватись у кола, малі неформальні групи, вони створюють професійні категорії, колективи, які працюють на різних підприємствах, групуються довкола інститутів і т.д. Крім того, члени різняться між собою особистими рисами, соціальними ролями, функціями, виконуваними від імені групи, матеріальним становищем і т.ін.

Як більші, так і менші групи, такі, наприклад, як великі об'єднання чи відносно малі цільові групи (наприклад, спортивний клуб), мають складну внутрішню будову. Іншими словами, складові елементи в групах можуть розміщуватися та взаємовпорядковуватися по-різному. Мікроструктура - це розміщення індивідів, відносин, словом найменших складових елементів. Макроструктура - це розміщення та взаємовпорядкування великих складових елементів, таких як суспільні класи, прошарки, категорії, великі об'єднання, великі інститути. Завдання соціології- описання можливих зразків мікро- та макроструктур, які проявляються в різних типах груп. Однак нас цікавитиме саме мікроструктура.

У структурі туристичної групи також є формальна і неформальна структури. Водночас внаслідок певної специфіки туристичної групи, в якій спільні (схожі) інтереси членів групи щодо відпочинку і розваг досягаються завдяки комунікативній взаємодії між ними, яка носить неформальний, міжособистісний характер, більш вагомою в цих групах є саме неформальна структура. Отже, для досліджень соціальних відносин (стосунків) в туристичній групі слід залучати разом із соціологією соціальну психологію. Адже саме в соціальній психології вони зазвичай розглядаються крізь міжособистісні стосунки неформальної структури6.

Основними об'єднувальними факторами цих груп є почуття дружби, любові, симпатії, спільна справа.

Найбільшу увагу в соціології психології було приділено малій групі, оскільки вона є основною соціальною мікросферою життя людини. Для соціології туризму мала група також є найбільш цікавою, оскільки туристична група є її різновидом.

Між людьми, що мають схожі сподівання, легше встановлюються взаєморозуміння, симпатії. Відбувається їх зближення, об'єднання в так звану первинну групу. Ця група не має офіційної структури, може бути непостійною за чисельністю та складом. Чим більша туристична група, тим більше утворюється в ній малих груп. Виділенню первинної групи сприяє територіальне чи функціональне об'єднання: намет, човен, а іноді й банка консервів, яку видають для "перекусу".

Взаємовідносини між первинними групами, які входять до складу основної туристичної групи, можуть будуватись по-різному.

Насамперед у кожній малій групі зазвичай відбувається протиставлення іншим на основі об'єднання своєї групи, розподіл на "ми" та "вони". Таке розмежування - за наявності спільної єдиної мети та за збігом певних приватних завдань та інтересів у різних груп - не заперечує співпраці між ними. Продуктивній взаємодії малих груп сприяє, по-перше, виникнення інтересу, уваги до інших груп чи окремих їх представників і, по-друге, бажання привернути увагу до себе, справити враження на інших. Визнання у колективі, зовнішній престиж- обов'язкова умова внутрішнього групового благополуч¬чя.

Щоправда, група не завжди бореться за опінію: важливо, що за група і хто її оцінює. Чим активніше взаємне зацікавлення малих груп, тим вищий рівень взаємної поваги і тим активніше розвиваються міжгрупові контакти, тим менш небезпечним є поява будь-яких суперечностей чи зіткнення інтересів. Значно небезпечніше, якщо це відбувається на фоні нейтрального співіснування, коли малі групи виявляють різну спрямованість, не мають спільних завдань і не відчувають інтересу одна до одної. В подібних умовах легко може спалахнути антагонізм між групами внаслідок зіткнення інтересів чи в результаті непорозуміння (докладніше дивись у підрозділі про конфліктні ситуації).

Мала група - це група, учасники якої особисто знають один одного. Всі хоч трохи вагомі соціальні групи в житті людини - малі групи.Одним із провідних факторів, що об'єднують групу, є спільна діяльність та спільна мета. Малу группу часто позначають як первинну, оскільки вона є найближчим середовищем формування особистості, що впливає на потреби, соціальну активність та психологічний стан людини.

Планова туристична група становить собою тимчасове та найчастіше цілком випадкове об'єднання людей: путівку, тобто місце в групі, отримує кожен учасник на строк подорожі і незалежно від інших членів групи. Лише іноді люди їдуть уже сформованими компаніями. Випадковість підбору визначає цілком нестійкі середні норми, що встановлюються в такій групі. Сказане значною мірою стосується і самодіяльної групи, що зібралася за оголошенням у клубі туристів, чи яким-небудь іншим чином поєднаної незадовго до подорожі і тільки заради даної подорожі.

За рівнем розвитку виділяють групи неорганізовані чи слабо організовані, з низьким індексом згуртованості: асоціації, дифузні групи та групи високого рівня розвитку - колективи.

В асоціації відсутня об'єднуюча спільна діяльність, що вимагає відповідної організації, однак є певний рівень згуртованості, що визначається спілкуванням індивідів.

У дифузній групі відсутні і згуртованість, і організація, і спільна діяльність. У стані дифузії (розсіювання) часто перебувають групи в початковий період свого існування, коли відсутні узгодженість дій і групові норми ще не вироблені.

Важливим показником рівня розвитку групи є ціннісно-орієнтаційна єдність, що визначається рівнем збігу позицій та оцінок її членів щодо спільної діяльності і важливих цінностей групи.

Групи також розглядають з погляду ставлення до соціуму: позитивного - просоціальні, чи негативного - асоціальні.

Будь-який колектив є добре організованою просоціальною групою, оскільки орієнтований на користь суспільства. Організована ж асоціальна група називається корпорацією, яка зазвичай характеризується відокремленістю, жорсткою централізацією та авторитарним управлінням, протиставленням своїх вузьких інтересів суспільним (наприклад, добре організована група злочинців).

Важливим інтегративним показником самопочуття туриста в групі є відчуття комфортності. Як відомо, в процесі соціалізації і виховання в суб'єкта розвивається характерологічна риса конформності чи нонконформізму. Ці риси можна назвати характерологічними, оскільки вони багато в чому визначають поведінку особистості та особливості її взаємодії з іншими людьми в найближчій соціальній групі.

Конформність розглядається також як механізм соціалізації. У широкому психологічному розумінні конформність - це залежність людини від групи, її впливу на рішення, що приймає людина, від її дій та відносин. Така залежність має різні ступені вираженості - від повного підкорення індивіда групі до особистішої автономії. Конформізм може проявлятися не тільки в межах конкретної групи, але і в межах суспільства, коли його тиск досягає такого високого ступеня, що люди бояться проявити свою індивідуальність і змінюють спосіб мислення у відповідності до суспільних стандартів та ідеології. Таке відбувається за тоталітарних режимів, особливо якщо вони існують достатньо тривалий період. Чим більше впливає на індивіда група, тим сильніше в ньому розвинений конформізм. Слабкий вплив у групового тиску визначається як нонконформізм.

Нонконформізм не має нічого спільного з негативізмом (конформізмом навпаки). Оскільки негативізм виражається у прагненні обов'язково діяти всупереч правилам, то в цьому розумінні людина залежить від групових норм.

Нонконформіст має свої, незалежні погляди на явища навколишнього світу і довіряє своїй думці. При цьому він з повагою ставиться до думки інших людей, але діяти буде згідно зі своїми уявленнями про дійсність.

Цілком зрозуміло, що співіснування і взаємодія незалежних та вільних індивідів, нонконформістів, є достатньо складним соціальним явищем, яке, зрештою, трапляється не так уже й рідко, як може видатися на перший погляд, оскільки чим вищий рівень культури людини, тим більше вона здатна бути нонконформістом. При цьому саме нонконформісти здатні реалізувати у своїх соціальних відносинах найбільш продуктивні стратегії взаємодії - співпрацю і компроміс, уникаючи продуктивних стратегій пристосування і суперництва.

Відносно адекватне розуміння явищ навколишнього світу породжує правильні судження і висновки, які підтверджуються соціальним досвідом суб'єкта. А. Маслоу пов'язував розвиток нонконформізму з такими рисами, як чесність і сміливість, оскільки бути готовим до незалежної позиції - це дуже нелегка поведінка, яка потребує певної відваги. Більшість людей тією чи іншою мірою залежать від групового тиску та впливу. Рівень цієї залежності варіюється в різних ситуаціях. Однак можна виділити об'єктивні фактори, що визначають рівень конформізму людини в групі.

По-перше, це характеристики самого індивіда, який піддається груповому тиску: стать, вік, національність, інтелект, тривожність і т.д.

По-друге, це характеристики групи, яка є джерелом тиску: величина групи, ступінь одностайності, наявність членів групи, які відхиляються від загальної думки. Іноді достатньо підтримки тільки одного члена групи, щоб рівень конформізму людини різко знизився.

Третім фактором, що визначає рівень конформізму, є особливості взаємозв'язку індивіда і групи (статус, ступінь прихильності до групи, рівень їх референтності).

І нарешті, зміст завдання, яке стоїть перед індивідом та групою, не може не позначитися на рівні його конформізму. Чим більше людина зацікавлена у виконанні спільного завдання, тим більше вона буде схильна до групового тиску.

2.2 Соціальні статуси і ролі в туристичній групі

Соціальні статуси і ролі особистості в соціології використовуються для виявлення рис і властивостей людини як реального суб'єкта життєдіяльності.

Соціальний статус визначається у соціології як становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів, груп, яке пізнається за соціально значущими для даної системи ознаками. У найзагаль нішому розумінні соціальний статус особистості в суспільстві пов'язують, як правило, з віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом.

Розрізняють такі види статусу: природжений (соціальне походження, стать, національність, раса) та надбаний (освіта, кваліфікація). Крім того, соціальний статус може бути офіційним або неофіційним. Офіційний має, як правило, офіційну основу -реальний внесок індивіда у розвиток суспільства (наприклад, праця інженера, вчителя). Втім, як свідчить досвід, часто неофіційний статус оцінюється певними категоріями людей вище, ніж офіційний.

Слід також відрізняти соціальний статус від статусу особистісного, тобто становища, що його займає індивід як людська істота в первинній групі (сім'ї, колі друзів, серед колег).

Соціальна роль. За соціальним статусом людина як член суспільства виконує ту чи іншу роль. Соціальна роль визначається в соціології як нормативний зразок поведінки індивіда, що займає певну соціальну позицію (у суспільстві, групі, організації) і виконує відповідні їй функції. Виконуючи ті чи інші соціальні ролі в суспільстві, одні з них індивід має можливість вибирати вільно (роль матері, батька, жінки, чоловіка), інші йому дано незалежно від його волі і бажання (національність, раса).

У системі суспільних відносин соціальні функції постійно змінюються, однак певна міра їх стійкості в життєдіяльності кожної окремої людини, безумовно, існує. Так, збираючись у подорож, людина здобуває новий соціальний статус - "турист", який зберігається протягом усього походу, а для декого стає провідною соціальною функцією, стилем життя.

Доречно розглядати соціальну роль як соціальну функцію, що має втілення на рівні суспільної свідомості в експектаціях, нормах та санкціях і реалізується в соціальному досвіді конкретної людини.

Cоціальні ролі несуть функцію закріплення оптимальних способів поведінки за певних обставин, вироблених людством протягом тривалого часу. Впорядкованість буденного життя зумовлюється послідовністю виконання людиною тих чи інших соціальних ролей, які пов'язані з правами та обов'язками.

Обов 'язок - це те, що людина змушена робити, виходячи з соціальної ролі, незалежно від того, подобається їй це чи ні. Дитина повинна навчатись у школі, якщо вона учень; пасажиру необхідно заплатити за проїзд у транспорті; батьки повинні турбуватися про благополуччя своїх дітей і т.д.

Виконуючи свої обов'язки згідно з соціальною роллю, кожна людина має право висунути і свої вимоги до іншого. Обов 'язки завжди супроводжуються правами.

Гармонія прав та обов'язків передбачає оптимальне виконання соціальної ролі, порушення ж гармонізації, приводячи до домінування тільки обов'язків чи прав, може свідчити про те, що соціальна роль не зовсім засвоєна або між людьми не існує згоди щодо прав чи обов'язків.

За ступенями прояву виділяють ролі:

* активні

* латентні.

Активні ролі зумовлюються конкретною соціальною ситуацією і виконуються в даний момент часу (вчитель на уроці).

Латентні не проявляються в актуальній ситуації, хоча суб'єкт потенційно є носієм даної ролі (вчитель удома). Оскільки кожна людина, як правило, входить у різні соціальні групи, в яких не може перебувати одночасно, вона має більшу кількість латентних соціальних ролей.

За способом засвоєння ролі поділяються на:

* запропоновані (визначаються часом, статтю, національністю);

* набуті (які суб'єкт засвоює в процесі соціалізації).

Впливовим фактором освоєння ролі є соціальний престиж. Якщо роль престижна, то індивід докладатиме більше зусиль до її засвоєння, оскільки вона сприятиме і успішнішій соціальній адаптації.

Однак максимальна поглиненість лише однією роллю в кінцевому результаті несприятливо впливає на якість життя людини в цілому. Варто сказати, що спільний рольовий репертуар при цьому веде за собою й однобічний розвиток ролі. Ймовірно, є люди, для яких подібне засвоєння ролі є нормальним. Та не варто забувати також і про те, що саме оволодіння широким спектром соціальних ролей є найбільш адаптивним для людини, оскільки сприяє її розвитку.

У цілому поняття соціальної ропі є широковживаним при опису соціальної взаємодії, коли регулярно і протягом відносно тривалого часу виробляються певні стереотипи поведінки.

Таким чином, роль може бути розглянута лише як аспект цілісної поведінки. В той же час засвоєна роль, безсумнівно, стає частиною особистісної структури індивіда, впливаючи на звички, типові способи поведінки і навіть характер людини.

Для туристичної групи також є типовим розподіл ролей між її членами. Причому існує певна специфіка, яка заслуговує вивчення.

У туристичній групі існує двоякий розподіл ролей.

Насамперед розрізняють ролі, що забезпечують життєдіяльність групи та досягнення нею основних цілей. Вони виражають типові офіційні (чи "формальні") відносини та представляють не що інше як договірний розподіл обов'язків (на весь час походу чи епізодичний): керівник та його заступник (інструктор та староста), завгосп, медик, фотограф, казначей, літописець, замикаючий і, нарешті, чергові. Всі ці ролі можна назвати функціональними.

Вони однакові майже в усіх групах, хоча, звичайно, виконання їх значною мірою залежить від того, хто саме і як візьметься за справу.

У процесі спільної діяльності між конкретними учасниками виникають індивідуальні особисті (чи міжособистісні, "неформальні") відносини, які суттєво впливають на взаємне розміщення людей у групі. Незважаючи на різноманітність та неповторність виниклих при цьому комбінацій, все ж вдається відмітити найбільш поширені варіанти, типові поєднання. Це дозволяє виділяти ролі другого типу. Вони не настільки визначені, як функціональні, точно не розподілені і можуть бути приховані навіть від їх виконавців. Ролі другого типу можна назвати позиційними, оскільки вони значною мірою залежать від статусу людини в групі, тобто від тієї позиції, яку займає вона сама і яку їй відводять інші.

Сутність функціональних ролей нами вже викладено, тому перейдімо до ролей позиційних і перш за все підкреслимо, що більшість наведених нижче назв ролей має суто ілюстративний характер, часто з гумористичним відтінком. Використання їх вимагає великого такту. Призначення цих назв -допомогти образно уявити собі відведену роль та полегшити керівникові проаналізувати (для себе!) склад групи. Варто особливо застерегти від публічного вживання цих термінів як ярликів стосовно конкретних людей. Абсолютно неприпустимо заявити комусь у групі, що він "блазень", чи "споживач", чи "останній" (чи сказати щось подібне іншим за його відсутності).

Перша і головна - роль лідера групи (всієї, а не якоїсь із малих груп). Сутність поняття "лідер" нами буде розглянута більш докладно в наступному підрозділі, оскільки заслуговує на особливу увагу. Варто зазначити, що для успіху подорожі дуже важливо, хто отримає цю роль. Оптимальний і достатньо частий варіант - керівник групи (інструктор) як лідер. Та, на жаль, так буває не завжди. Поділ керівництва і лідерства різко ускладнює ситуацію в групі і може потягти за собою небезпечні наслідки. Докладніше про це мова піде в підрозділі про лідерство та керівництво тургрупою. Майже в кожній групі виділяються кілька ентузіастів, які добровільно і з задоволенням беруться за будь-яку справу. Іноді, щоправда, дехто з них значно активнішим є на маршруті, тоді як інші надають перевагу роботі на біваку. Це дає підстави говорити про ентузіастів "маршрутних" та "бівачних". Та переважно такого розділення не відбувається. Позитивна роль ентузіастів очевидна. Однак у своїй активності вони нерідко глушать ініціативу інших туристів, породжуючи в частини з них споживацькі настрої.

Надмірна активність більш досвідчених ускладнює зростання кваліфікації менш досвідчених, багатьом з яких було б дуже корисно і цікаво самим розібратися в труднощах маршруту (звісно, під контролем керівника), отримати досвід наметових робіт у незвичних умовах. Вони із задоволенням прилучились би до роботи, та залишаються осторонь, оскільки ентузіасти впораються з роботою краще і швидше. В результаті у тих, хто змушений був задовольнятися пасивною роллю, після такої подорожі може залишитись серйозне невдоволення, зневіра у власних силах і навіть втрата інтересу до туризму.

Є й інший варіант небажаного впливу ентузіастів на групу. Під враженням легкості і простоти, з якими досвідчені туристи дають раду справам, у новачків може виникнути недооцінка труднощів, переоцінка власних можливостей та ілюзія підготовленості до більш серйозних подорожей.

Існує небезпека і для самих ентузіастів. На фоні невмілих дій недосвідчених учасників у них може з'явитись елемент самомилування, вираження власної незалежності, відчуття переваги над іншими. Звідси - пряма дорога до нездорової атмосфери в групі.

Керівникові групи (інструктору) необхідно чітко визначитись у ставленні до ентузіастів. Зрозуміло, що вони - головна його опора. Користуватися їх енергією легко і зручно. Але будувати на цьому всю подорож не потрібно, пам'ятаючи зазначене вище.

Це не означає, що треба прямолінійно стримувати активність ентузіастів, мовляв: "Постійте збоку, поки Н. розведе вогнище". Так можна позбавити задоволення ентузіаста, але і для Н. задоволення буде сумнівним. Активність ентузіастів потрібно тримати під контролем і спрямовувати її таким чином, щоб вона залишала можливість природної невимушеної участі у відповідальних діях (за вказівкою керівника чи за власною ініціативою) й інших туристів, які не володіють спритністю, досвідом чи силою. Скажімо, на час облаштовування біваку відіслати ентузіастів у розвідку. Іноді достатньо попросити досвідченого туриста (краще наодинці), щоб він намагався більше навчати інших і менше робити сам. Та за жодних обставин ентузіастів не можна протиставляти невмілим туристам-початківцям.

"Старійшина "-найбільш авторитетний та незалежний член групи. Ця роль близька до ролі лідера (вони можуть збігатися), але "старійшина" не мусить виявляти активність, а може обмежуватися лише репліками, які, втім, дуже вагомі для кожного члена групи, в тому числі і для керівника (якщо сам він не виконує цієї ролі, що зазвичай стається, коли досвід керівника значно вищий, ніж в учасників, і він володіє відповідними особистими рисами). Можливе також поєднання ролей "старійшини" та ентузіаста в одній особі.

Якщо "старійшин" у групі двоє чи більше, а позиції їхні не збігаються, то їхній авторитет різко падає, а на основі особистих розходжень між ними може спалахнути конфлікт, здатний призвести до розколу в групі.

Рідко група обходиться без гумористичного лідера. Це може бути "блазень", який своїми діями створює веселий настрій, активно стає об'єктом, мішенню для жартів та чужої дотепності.

Інший тип гумористичного лідера - "дотепник", який продукує сміх завдяки власній дотепності та влучному слову. Він воліє жартувати з приводу ситуації чи над іншими учасниками. Частіше в групі є хтось один з них чи обоє в одній особі. Наявність двох претендентів на роль гумористичного лідера зазвичай веде до конкуренції між ними з втратою почуття міри. Подорож перетворюється на естрад ний спектакль, що створює велике додаткове навантаження на всіх учасників.

Основу групи утворюють "споживачі", які використовують продукцію виконавців вказаних вище ролей. Своїми реакціями, спільним визнанням "споживачі" приносять задоволення лідеру, ентузіастам, "блазню" та "дотепнику". Перебуваючи під значним впливом "старійшини", вони надають його висловлюванням та оцінкам характеру суспільної думки. Вони підтримують розподіл позиційних ролей, реагуючи на діїїх виконавців належним чином (як встановлено у цій групі). Від самого початку "споживачі" можуть утворювати дві і більше первинних груп зі своїми лідерами і в критичній чи конфліктній ситуації легко втратити єдність дій.

Вище ми згадували, що у складі туристичної групи можуть опинитися люди з невисокими моральними принципами, які не турбуються про враження, яке вони справляють на оточення. їх можна назвати такими, що самовизначаються, тому що у своїй поведінці вони керуються тільки власними інтересами і не зважають на думку інших. Хоча вони не прагнуть до популярності і не прагнуть завоювати підтримку групи, все ж вони можуть викликати резонанс і навіть симпатії в частини групи. Це зміцнює їхню позицію. Ще гірше, якщо в групі їх кілька і їм вдається знайти точки дотику. Тоді вони утворюють власну первинну групу, різко обособлену, і протистоять усім іншим. З'являється негативний лідер. Така мала група внутрішньо слабка, оскільки всі її члени - крайні індивідуалісти. Та їх єднає спільна негативна реакція і діяльність негативного лідера.

Від " самовизначенців" слід відрізняти людей, котрі порушують прийняті норми поведінки чи правила безпеки (іноді дуже грубо) з метою привернути до себе увагу чи справити на когось враження. Частіше за все - це демонстрація власної мужності, хоробрості, сили, вправності, незалежності чи якихось інших рис перед протилежною статтю. Таку поведінку зазвичай вдається доволі легко впорядкувати. Авторитетний керівник (лідер) зуміє зробити це у розумний спосіб -умовлянням, роз'ясненнями наодинці. Однак іноді доводиться за¬стосовувати і більш дієві способи, наприклад - розкрити перед усіма інтимний підтекст такої поведінки. В кожному випадку хтось завжди є останнім. Добре, якщо щоразу на це місце потрапляють різні люди. Але трапляється, що в ролі "останнього" за всіма позиціями (чи більшістю) в групі міцно закріплюється один із туристів.

Він постійно відстає, це слабка фізично й технічно не пристосована до туристичного життя людина. В критичних ситуаціях такий учасник може створити серйозну небезпеку для себе та інших. Нерідко він стає об'єктом для насмішок і навіть знущань. Частіше це відбувається проти його бажання. Та в порядку самозахисту він може виставити свою неповноцінність напоказ, прийнявши роль "блазня". Незавидність та негативне значення ролі "останнього" для групи очевидні.

Та така оцінка даної ролі виявляється неповною. Якщо в групі чітко визначився "останній", це поліпшує позиції "передостаннього" і близьких до нього учасників. У них - внутрішній спокій, впевненість, організованість. Якби місце "останнього" не було зайнято, хтось із них міг би опинитись у цій ролі у ще гіршому стані.

Часом "останній" сприяє зміцненню групи: людей об'єднує спільна реакція на його дії- чи то осміювання його невдач, чи спільне прагнення допомогти йому, підтримати.

Позиція керівника щодо "останнього" складна і неоднозначна. Керівник зазвичай більше за інших страждає від дій "останнього", однак він не повинен приєднуватись до спільної негативної реакції, не повинен підтримувати групу, а тим більше апелювати до неї.

І нарешті, ще одна, дуже важлива роль. Умовна назва її - "дезорг"-є скороченням слова "дезорганізатор". Цим терміном зазвичай називають достатньо авторитетного туриста, з незалежними поглядами, які він активно захищає. В результаті якась частина групи починає думати і діяти як він. До прикладу, "дезорг" може посіяти недовіру до керівника, доводячи, що група іде не туди, чи може потягнути за собою частину групи (а то й усю), вдавшись до певного маневру - на його думку необхідного і правильного, але такого, що суперечить вказівкам керівника.

"Дезорг" відрізняється від "самовизначенця" тим, що він перш за все турбується про інтереси всієї групи (як він їх розуміє), а не про власні. Йому зовсім не байдуже ставлення інших учасників до нього. І тому він не просто діє по-своєму (як чинять "самовизначенці"), а настійливо прагне схилити на свій бік інших туристів. Нерідко йому це вдається, і він здобуває епізодичну чи постійну підтримку. Виникає загроза єдності у діях групи. Однак, якщо "дезорг" та його однодумці не діють самовільно, а тільки обстоюють свої пропозиції, їх не можна оцінювати негативно. При дотриманні дисципліни вони можуть бути корисною опозицією, яка сприяє встановленню істини. "Дезорг", таким чином, сконцентровує дії керівника, робить його рішення більш відповідальними.

У ролі "дезорга" може закріпитись хтось із учасників, та частіше в різних ситуаціях вона переходить від одного виконавця до іншого. "Дезоргом" легко може стати "старійшина" чи "ентузіаст". І - як не парадоксально - у цій ролі може опинитись навіть сам керівник.

2.3 Лідерство і керівництво в туристичній групі

Термін "лідерство" є похідним від терміна "лідер" і виник значно пізніше за останній. Отже, доцільно звернутись до генези терміна "лідер" у соціологічному просторі". Лідером вважають людину, наділену найбільшим авторитетом і неформальним визнанням у малій групі. Лідера не призначають, він висувається сам завдяки своїм особистим рисами. Сьогодні лідером називають члена групи, за яким вона визнає право приймати рішення у важливих ситуаціях. Він відіграє головну роль в організації спільної діяльності і регулює міжособистісні стосунки.

Дослідження малих груп, зокрема туристичних, засвідчує, що в центрі кожної малої групи більш-менш чітко визначається лідер - най-впливовіший член групи, який організовує її діяльність, спрямовану на досягнення спільних цілей. Лідер (англ. leader - провідник, ведучий, керівник) - наділений найбільшим ціннісним потенціалом індивід, який має найбільший вплив у групі. Лідер - виразник групових інтересів та оціночних суджень, доглядач норм, прийнятих у цій групі. Він може висуватися зсередини - з-поміж об'єднаних рівних членів групи, а може домінувати з самого початку, збираючи групу довкола себе.

При сприятливих стосунках у туристичній групі вплив одного з таких лідерів може бути визнаний більшістю учасників, і тоді в групі з'являється спільний лідер. Це може бути постійний лідер, який зберігає свої позиції незалежно від того, чим займається група. Іноді на кожний вид діяльності висувається свій - ситуаційний лідер. Наприклад, на марші задає темп, обирає шлях один турист, бівачними роботами диригує другий, увечері біля вогнища задає тон третій і т.д.

Виділяють кілька типів лідера: в залежності від змісту діяльності {натхненник і виконавець), характеру діяльності (універсальний та ситуаційний), спрямованості діяльності (емоційний і діловий), ставлення до офіційного керівника (позитивний і негативний), відповідності формальним повноваженням і ступеню впливу (формальний і неформальний).

У туризмології використовується також типологія в залежності від характеру, стилю діяльності лідера. Розрізняють типи стилів за ознакою переваги особистих чи групових способів впливу на підлеглих.

Авторитарний стиль (директивний, імперативний): лідер сам визначає групові цілі, сам приймає рішення, на підлеглих діє головним чином наказом, розпорядженням, які не підлягають обговоренню. Авторитарне керівництво має різні форми:

* патріархальне: всі "члени родини" повинні слухатися лідера, а він вважає інших такими, що не "доросли" до прийняття рішень. Але це його "діти", про яких він, звісно, повинен піклуватись;

* автократичне: більш властиве установам (державі, підприємству), ніж окремим особам. Керівництво здійснює апарат через підлеглі інстанції, які опосередковано проводять рішення автократа (самодержця), залишаючись підлеглими йому;

* бюрократичне: домінує деперсоналізація (людина - лише носій регламентованих функцій), керівники всіх рівнів посідають своє місце в структурі інстанцій і мають право на виконання даних їм повноважень. Системі регулювання підкоряються і керівництво, і підлеглі (предметна компетентність);

* харизматичне (харизма - милість Бога): за лідером визнаються видатні, особливі якості, а тому він може забажати будь-якої жертви від підлеглих і не зобов'язаний про них піклуватись.

Демократичне керівництво (кооперативне, колективне): лідер мобілізує групу на колективну розробку рішень і колективну їх реалізацію, організовує систематичний обмін інформацією, думками, на підлеглих впливає переконаннями, порадами, аргументами.

Ліберальне (пасивне) управління: низький рівень вимог до підлеглих, головні засоби впливу - прохання, інформація.

Анархічне управління: фактична відмова від активного впливу на підлеглих, уникання прийняти рішення, невтручання та потурання підлеглим ("роби як знаєш").

В туристичних групах найчастіше вирізняється два типи лідерства: авторитарний і демократичний.

Авторитарний лідер помітний у групі одразу. Він домінує над іншими членами, впевнений у собі, користується беззаперечним авторитетом. Його поважають, ним захоплюються. Такий лідер не завжди зважає на чужу думку і навіть не цікавиться нею. Але все це можливе тільки в певних межах, поки його діяльність іде на користь групі, а група сама приймає і підтримує таку систему відносин. Інакше мала група розпадається, тому що належність до неї, як і підлеглість лідеру, утворюються значною мірою на добровільних засадах.

Інакше виглядає діяльність демократичного лідера. Розпізнати його в групі не так просто. Трапляється навіть, що він сам не знає про свої функції лідера і не визнає їх за собою. Демократичний лідер не видає готових рішень, ніколи сам не апелює до власного авторитету, не подавляє чужу ініціативу. Навпаки, він сприяє найвищій активності кожного члена групи, а сам переважно маніпулює їх пропозиціями і думками. Зрештою, самі ці пропозиції і думки здебільшого виявляються результатом тактовного, непомітного впливу лідера на групу.

Таким чином, суть авторитарного лідерства полягає в підкоренні активності кожного єдиній волі лідера і - заради цього - в підкоренні чи обмеженні особистої ініціативи, нівелюванні індивідуальних особливостей. Сутність демократичного лідерства зводиться до гармонійного об'єднання зусиль кожного і - заради цього - до максимального розвитку особистої ініціативи, до найповнішого вираження індивідуальності.

Переваги демократичного лідерства очевидні. Однак трапляються випадки, коли демократичне лідерство (в чистому виді) виявляється неефективним. Так, у критичній ситуації, коли нема часу і умов для роздумів і дебатів, може виявитись необхідною безумовна віра і повне підкорення людині, яка взяла на себе керування діями інших. Лідер же демократичного типу може не володіти високим особистим авторитетом. Йому іноді не вистачає рішучості, впевненості в собі, волі та енергії. Демократичне лідерство ефективне лише при достатньо високому рівні розвитку членів групи.

Як вважають багато вітчизняних та зарубіжних дослідників, оптимальним варіантом є поєднання кількох типів лідерства в пропорціях, які відповідали б ситуації, вдачі самого лідера та конкретному складу групи.

Поняття "лідерство" відрізняється від близького йому поняття "керівництво". Якщо лідерство - соціально-психологічний процес впливу на формально рівних людей, то керівництво - юридично регламентований, адміністративно-правовий процес організації та контролю формально нерівних (підлеглих) людей. Лідерство - один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід чи частина соціальної групи виконує роль лідера та об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка очікує, приймає та підтримує його дії.