Соціологія туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модуль 1

Тема 1. Соціологія туризму як наукова дисципліна, її виникнення та розвиток

1.1 Визначення соціології туризму

соціологія туризм людина

Соціологія туризму як наукова галузь ще досить молода і перебуває в стадії становлення. Відбувається процес визначення, оформлення і уточнення змісту основних сутнісних ознак і характеристик, понятійно-категорійного "арсеналу", що описує цю галузь соціологічних знань. Продовжується уточнення визначення соціології туризму як науки, яке представлено у вітчизняних та зарубіжних джерелах з туризмології та соціології.

Так, у російській туризмології соціологія туризму розуміється як течія у прикладній соціології, пов'язана з дослідженням соціальних аспектів розвитку туристичної діяльності із застосуванням соціологічних методів та процедур. Вона орієнтована на вивчення факторів розвитку туризму, територіальних, сезонних, видових туристичних потоків, аналіз соціально-демографічних та інших характеристик туристів. Одним із важливих напрямків соціології туризму є виявлення туристичних мотивів (масових та в різних соціальних групах), а також розбіжності, які існують між туристичними потребами та перевагами і реальними можливостями отримання товарів і послуг, що надає індустрія туризму.

Таке розуміння не є усталеним. Тривають дискусії щодо визначення і змісту соціології туризму. Так, відомий російський дослідник туризму В.О. Квартальнов ставить під сумнів існування окремої галузі соціології туризму. Він вважає, що було зроблено кілька спроб зрозуміти різні з погляду соціології аспекти туризму, що відступають від ряду теоретичних поглядів. Хоча жоден із створених підходів до туризму не розвивався за власним, унікальним поєднанням теорій і методів, зростає кількість дослідників, які хотіли б розглядати туризм як визнану галузь, що вимагає соціологічного розуміння та трактування.

Разом з тим, заслуговує на підтримку його думка, що "соціологія туризму" вимагає контекстуалізації. Загальна думка зводиться, ймовірно, до того, що туризм не може розглядатись ізольовано. Оскільки проблематично сформулювати, якою повинна бути окрема його галузь, зображення в загальних рисах позицій, не обов'язково окремішньо, може допомогти в тлумаченні цього питання.

Як зазначають російські соціологи В.І. Добреньков та А.І. Кравченко, термін "соціологія туризму" застосовується на позначення прикладного розділу туризму, який вивчає за допомогою соціологічних методів тенденції та фактори розвитку туризму як соціального феномена (включаючи вплив суспільства, його соціальної структури на туризм та зворотний вплив туризму на соціальну стратифікацію суспільства, в тому числі й виникнення середнього класу, та масову культуру), а також прикладну галузь знання в складі соціології, орієнтовану на вирішення практичних питань в галузі туристичного бізнесу".

В українській соціологічній літературі соціологія туризму розглядається як окрема нова галузь соціології, яка вивчає структуру, функціонування та розвиток туризму як суспільного явища в його зв'язку з соціальними, політичними, економічними та культурними сферами суспільства.

Як бачимо, соціологія туризму репрезентує себе як галузева соціологічна теорія середнього рівня, яка притаманними їй соціологічними методами досліджує соціальний феномен туризму в сукупності його проявів: туристичної діяльності і поведінки, туристичних груп і організацій, соціальних систем і соціального інституту туризму.

1.2 Об'єкт і предмет дослідження соціології туризму

При визначенні об'єкта і предмета соціології туризму необхідно керуватися вимогами і принципами, що склались у сучасній соціології. Адже правильний вибір предмета й об'єкта дослідження для соціології має принципове значення, оскільки, з одного боку, він окреслює коло досліджуваних проблем, а з другого - є структуроутворюючим моментом, який визначає характеристики засобів та методів спостереження, теоретичну лінію знання і водночас методологічний статус дисципліни в цілому, її місце та роль у науковій системі.

При визначенні об'єкта соціології туризму слід виходити з того, що суспільство, як об'єкт дослідження соціології, розглядається у двох аспектах.

По-перше, як соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, соціальних груп та індивідів. Кожен із компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб'єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. Відповідно до цього соціологія вивчає суть соціального, закономірності та якісні характеристики кожного компонента і всього суспільства в цілому як соціального організму, а також різноманітні соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

По-друге, суспільство - об'єкт дослідження соціології - розглядається як найскладніша природно-історична соціальна система. Суспільство як велика соціальна система являє собою органічну спільність виробничих сил і виробничих відносин, соціальної, політичної, економічної і духовної сфер.

Взаємодія різних соціальних груп людей, їхня діяльність у різних сферах суспільного життя -- економічній, соціальній, політичній, духовній (або ідеологічній) - за визначальної ролі способу виробництва надає розвиткові тієї чи іншої суспільної спільноти характеру природничо-історичного процесу. Кожна із зазначених сфер суспільного життя виконує певні функції: економічна - функцію матеріального виробництва, соціальна-соціалізації, політична-соціального управління та контролю, ідеологічна - духовного продукування.

Це зумовлює складність об'єкта соціології - людського суспільства, його специфіку, особливості, характер функціонування та розвитку. В повній мірі ознака складності притаманна і сфері туризму, яка структурно належить до сфери духовного продукування і взаємодіє з економічною, соціальною та політичною сферами. В процесі такої взаємодії основна функція туризму - задоволення пізнавально-дозвіллєвої та рекреаційної потреб людини - переплітається з функціями зазначених сфер суспільства.

Отже, у вивченні і виділенні об'єкта соціології туризму слід опиратись на основні наукові принципи соціології.

Передусім ідеться про принцип історизму. Це означає, що, по-перше, усі соціальні явища та процеси в суспільстві розглядаються як системи, що мають внутрішню структуру; по-друге, вивчається процес їх функціонування та розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни та закономірності переходу їх з одних якісних станів в інші.

Наступний принцип соціології - принцип соціального детермінізму, який відображає всебічний взаємозв'язок та взаємозумовленість соціальних явищ. Він відрізняється від економічного детермінізму тим, що враховує вплив не тільки економічної підсистеми, яка є "кінцевою причиною" всіх соціальних явищ та процесів, а й інших підсистем - політичної, ідеологічної тощо. Соціальний детермінізм означає також зумовленість будь-якого соціального явища або процесу всією сукупністю відносин, а не тільки окремими їх різновидами, наприклад економічними відносинами, хоч останні і є визначальними. Взаємний вплив безпосередньо пов'язаних структур конкретних соціальних систем, наслідком якого є їх взаємна зміна, має діалектичний характер.

Соціологія базується також на діалектичному принципі наукового пізнання суспільства та його соціальних систем. Його суть полягає в тому, що суспільство розглядається як живий організм, який перебуває в постійному розвитку. Для його вивчення потрібні об'єктивний аналіз виробничих відносин, що становлять дану суспільну систему, дослідження законів її функціонування та розвитку.

Таким чином, у соціології органічно поєднуються генетичний (конкретно-історичний) та структурно-функціональний підходи до аналізу як різних соціальних систем відокремлено, так і загалом суспільної системи як їх сукупності.

Кожна із соціальних систем, у свою чергу, включає багато інших підсистем. Соціальні системи перегруповуються, ті ж самі індивіди можуть бути елементами різних систем. Кожна з них, узята ізольовано або у зв'язку з іншими, розглядається як відносно незалежна.

Це повною мірою стосується і туризму, який з позицій соціології може розглядатись як відносно незалежна соціальна система. У свою чергу, індивід не може не зважати на закони тієї соціальної системи, до якої належить.

Тією чи іншою мірою він бере на озброєння її норми та цінності, тобто соціалізується. Його діяльність, таким чином, стає соціально визначеною. Разом з тим у суспільстві існують різні види, варіанти і форми соціальної діяльності та поведінки, між якими можливий вибір, а отже, і вияв активності людини.

Попри те що соціальні системи складаються з елементів, які мають різні індивідуальні риси, тобто елементи однієї соціальної системи можуть бути не тотожні за своїми рисами елементам іншої, обидві системи можуть мати загальні інтегральні властивості. Однотипні інтегральні властивості соціальних систем є основою їх типологізації, виділення різних типів соціальних груп, спільнот, інститутів, організацій тощо.

Покладення в основу класифікації соціальних систем типу соціальних зв'язків дає підстави для виділення таких елементів суспільної системи, як соціальні групи (соціальні відносини), соціальні інститути (інституціональні зв'язки), система соціального контролю (зв'язки соціального контролю), соціальні організації (організаційні зв'язки).

Дослідження на базі наукової теорії соціального розвитку конкретного стану соціальних систем, соціальних явищ і процесів зумовлює формування спеціального наукового знання - соціологічного. Залежно від цього визначається і його об'єкт: суспільство, соціетальні й соціальні системи, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні групи, соціальні процеси в їх конкретному стані і взаємодії.

Отже, об'єкт дослідження в соціології представлений живими людьми, котрих опитує соціолог, реальними явищами та процесами, організаціями та установами (підприємством, цехом, офісом, банком, бібліотекою), де проходить дослідження, та матеріальне середовище яких (наприклад: розташування кімнат, структуру управління, організацію та умови праці, грошові потоки) вчений аналізує.

Доходимо висновку, що об'єктом соціології туризму є сфера туризму як соціетальна система певним чином організованих і самоорганізованих туристів, туристичних груп та організацій, що взаємодіють у формі туристичної діяльності і туристичної поведінки, обумовлюючи функціонування і розвиток цієї сфери, тенденції і процеси, що в ній відбуваються.

При визначенні предмета соціології туризму слід звернути увагу на його зв'язок з об'єктом цієї науки. Адже будь-який із об'єктів соціології є дуже різноманітним, в одному дослідженні неможливо охопити всі грані та аспекти об'єкта дослідження. Тому соціолог щоразу обирає тільки один аспект чи грань реального об'єкта, описує його крізь сукупність абстрактних конструктів і називає предметом дослідження.

Хоча предмет дослідження і передбачає свій об'єкт, та повністю не збігається з ним. Пояснюється це тим, що один і той же соціальний об'єкт можна досліджувати для різних наукових проблем. Так, працівників туристичної фірми (об'єкт) опитують для вивчення проблем мотивації та стимулювання їх праці, її умов та організації, плинності кадрів та стабілізації колективу (предмет). По суті, предмет встановлює межі, в яких об'єкт вивчається в даному дослідженні.

Таким чином, предмет соціологічного дослідження відображає лише одну зі сторін об'єкта, але найбільш важливу для дослідження. Пізнавальна функція предмета дослідження полягає в тому, що він наче фільтрує в об'єкті дослідження все другорядне та тимчасове, виділяючи найбільш стійке та важливе.

Слід наголосити, що визначальною властивістю предмета соціологічного знання є й те, що він являє собою всю сукупність зв'язків і відносин, які називаються соціальними. А оскільки ці зв'язки та відносини в кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані особливим чином, то об'єкт соціологічного знання завжди виступає як соціальна система. Тому головним завданням соціології є типологізація соціальних систем, дослідження зв'язків і відносин кожного соціального об'єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про механізми дії та форми вияву цих закономірностей у різноманітних соціальних системах для цілеспрямованого управління їх поведінкою.

Отже, поняття соціального, соціальних дій, зв'язків, відносин і процесів, способу їх організації є вихідним моментом для розуміння специфічних особливостей предмета соціологічного знання, а поняття соціальних закономірностей - для розуміння сутності предмета соціології.

Таким чином, предметом соціології є соціальні явища, зв'язки, відносини і процеси, що відбуваються в суспільстві, а також закономірності виникнення й функціонування соціальної реальності, тобто оточуючого нас соціального життя. Водночас визначальною властивістю предмета соціології є те, що він являє собою усю сукупність дій, зв'язків, відносин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

На нашу думку, у визначенні предмета дослідження слід виходити з розуміння предмета загальної науки - соціології та інтерпретації його до галузевої соціологічної науки, тобто з орієнтації на спільний предмет всякої соціологічної науки - соціальні відносини, та вносити До нього специфіку тієї сфери, спільноти, або процесу, в яких ці відносини проявляються.

Отже, предметом соціології туризму є соціальні відносини, які виникають у туристичній сфері суспільного життя і відображають неоднакові соціальні позиції в ньому людей, різних соціальних груп та класів, соціальних організацій та інститутів.

1.3 Функції соціології туризму

Місце і роль соціології туризму у практичній діяльності людей, у життєдіяльності суспільства в цілому реалізується через ті функції, які вона виконує. Функції соціології, таким чином, визначають основні її обов'язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Головними функціями соціології туризму є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, управлінська, гуманістична, ідеологічна й соціалізаційна.

Пізнавальна функція пов'язана з вивченням закономірностей соціального розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів у сфері туризму. Особливе місце тут належить соціологічним теоріям, які на основі соціологічних досліджень розкривають закономірності й перспективи розвитку цієї сфери суспільства, дають наукові відповіді на актуальні проблеми сучасності, вказують шляхи й методи соціального перетворення туристичної галузі.

Практична функція визначається ступенем участі соціології туризму у розробці практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами в сфері туризму та сферою в цілому.

Практична функція соціології тісно пов'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики - характерна риса соціології.

Теоретична функція полягає у концентрації, поясненні, поповненні та збагаченні наявного соціологічного знання про сферу туризму, в розробці законів, категорій і методів цієї науки на основі дослідження соціальної діяльності в галузі.

Описова функція соціології туризму передбачає систематизацію, опис, нагромадження одержаного дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних розвідок, різного роду наукових звітів, статей, книг. У них відтворюється реальна картина туризму як соціального об'єкта, що вивчається. При виконанні цієї роботи вимагається висока моральність і добропорядність ученого, бо на основі таких матеріалів робляться практичні висновки і ухвалюються управлінські рішення. Ці матеріали є джерелом виміру, підрахунку, порівняння для майбутніх поколінь.

Інформаційна функція - це збирання, систематизація та нагромадження соціологічної інформації про галузі туризму, яку одержують у результаті проведення досліджень. Соціологічна інформація - найоперативніший вид соціальної інформації. У великих туристичних центрах вона концентрується в пам'яті ЕОМ. її використовують соціологи, керівники державних та інших установ для управління туристичною галуззю, соціальними процесами і явищами, соціальною діяльністю й поведінкою людей, задіяних у сфері туризму.

Прогностична функція полягає у підготовці соціальних прогнозів у соціологічній галузі. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням короткострокового, середньострокового чи довгострокового прогнозу досліджуваного об'єкта. Короткостроковий аналіз спирається на виявлену тенденцію, а також на зафіксовану закономірність і віднайдення фактора, який вирішальним чином впливає на прогнозований об'єкт. Відкриття такого фактора - це складний вид наукової роботи. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові та середньострокові прогнози розвитку галузі.

Управлінська функція соціології туризму пов'язана передусім з використанням знань для розробки і створення ефективних моделей управління різноманітними соціальними системами та інститутами, соціальними процесами і об'єктами туристичної галузі.

Гуманістична функція соціології туризму полягає в розробці цілей соціального розвитку сфери, формуванні соціальних ідеалів і цінностей, програм науково-технічного й соціокультурного розвитку туристичної галузі.

Ідеологічна функція випливає з об'єктивної участі соціології туризму в духовному житті суспільства, виробленні перспектив його розвитку, поширенні наукової ідеології серед населення, підготовці висококваліфікованих кадрів і компетентних кадрів спеціалістів туристичної сфери.

Соціалізаційна функція соціології туризму полягає в тому, що сприяючи підвищенню ефективності управління сферою, вона розширює можливості позитивного впливу туризму на соціалізацію людей, задіяних у ньому. Ці можливості додатково розширюються завдяки реалізації соціологією туризму ідеологічної функції.

1.4 Поняття та категорії соціології туризму

Поняття та категорії соціології туризму утворюють мисленнєвий апарат розуміння і опису соціальних процесів і явищ у сфері туризму, своєрідну соціологічну мову дослідження, аналізу та інтерпретації його результатів. Сам термін "поняття" розуміється як форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки і відносини предметів та явищ у їхній суперечності та розвитку; думка або система думок, що узагальнює, виділяє предмети певного класу за певними загальними і в сукупності специфічними для них ознаками. Розрізняють поняття в широкому і в науковому значенні. Перші формально виділяють спільні (схожі) ознаки предметів та явищ і закріплюють їх у слова. Наукові поняття відображають істотні і необхідні ознаки, а слова і знаки (формули), що їх виражають, є науковими термінами.

Соціологічні категорії являють собою основні і найбільш загальні поняття соціології, що відображають об'єктивну соціальну дійсність в узагальненому вигляді, у її становленні, розвитку й утвердженні і, крім того, вони виступають "сходинками" соціологічної науки і соціологічного знання. Вони складають основу процесу мислення про соціальну дійсність, про ті явища та процеси, що відбуваються у тому чи іншому суспільному організмові.

Розглядаючи поняття і категорії соціології туризму, слід виділити серед них дві основні групи.

До першої слід зарахувати основні категорії науки соціології, які є родовими для всіх рівнів соціологічного знання.

До другої групи доцільно віднести ті специфічні соціологічні поняття і категорії, що притаманні саме соціологічному баченню предмета соціології туризму.

Розглянемо категорії кожної з груп.

Для науки соціології гранично широкою та центральною категорією є категорія "соціальне" (від лат. socialis - спільний, товариський, суспільний). Тому уявляється доцільним прояснити суть цієї категорії більш предметно. Так, у "Тлумачному словнику живої великоросійської мови" В. Даля соціальність визначається як "общественность, общежительность, гражданственность, взаимные отношения и обязанности гражданского быта, жизни", тобто як конкретно-емпіричне, що виявляється в поведінці людей і їх взаємодії. У цьому визначенні "соціальне" притаманне як особистості - через громадянськість позиції, так і спільноті - через соціальні відносини.

Зміст категорії "соціальне" розкривається у таких поясненнях.

По-перше, соціальне - це властивість, внутрішньо притаманні індивідам і спільнотам, що формується в результаті процесів соціалізації й інтеграції людини в суспільство, в суспільні відносини.

По-друге, соціальне відбиває зміст і характер взаємодій між суб'єктами (індивідами, групами, спільнотами) як результат виконуваних людиною визначених соціальних ролей, що він бере на себе, стаючи членом певної соціальної спільноти.

По-третє, соціальне є результатом взаємодії і може бути виражене в культурі, оцінках, орієнтаціях, поведінці, духовній діяльності, способі життя людей і т. ін. Отже, сучасне суспільство можна представити як свого роду систему, яка складається із окремих рівнів соціальних груп та їх зв'язків, і розглядається з таких позицій:

- фундаментальний рівень формування організації суспільства - це людство в цілому, яке формує свої інтереси як єдина цивілізація;

- соціальні інститути - стійкі, організовані форми спільної діяльності людей;

- соціальні класи, групи, спільноти, прошарки, верстви, кола;

- рівень окремого індивіда, особи, оскільки для соціології сама особистість є предметом вивчення - як суб'єкт та об'єкт соціальних відносин.

Нарешті, соціальне може мати і позаособистісну форму буття. Наприклад, духовні і матеріальні цінності суспільства, груп, особистості; твори мистецтва і літератури та багато чого іншого, де відбита соціальна ідея людини як їх духовного творця.

Як бачимо, категорія "соціальне" служить, насамперед, для виявлення відображення сутності суспільного життя людей (теоретичні і прикладні проблеми взаємодії природи і суспільства); специфіки соціальної форми руху матерії, тобто відмінності суспільства від об'єднань тварин; суперечливої єдності людини як суспільної істоти і разом з тим біологічного організму; структури суспільних систем з погляду оптимізації їх функціонування і розвитку.

Отже, категорія "соціальне" відображає і виражає специфіку буття суспільства як суб'єкта життєвого процесу в цілому, а відповідно - специфіку всіх соціальних процесів і соціальних суб'єктів.

Складність фактичного здійснення соціального процесу, різноманіття його соціальних суб'єктів, кожний з який являє собою соціальну цілісність, відображається відповідною категорією (особистість, колектив, родина, соціальна група, спільнота, суспільство і т. ін.), а також має свої сутнісні характеристики, які виявляються через категорію "соціальне".

Соціологічні категорії умовно поділяють на два типи: методологічні та процедурні. До методологічних належать категорії, які розкривають: сутність соціальних зв'язків (соціальні системи, інститут, організація, контроль, дія, відносини, сфера); зміст соціальних спільнот (суспільство, спільнота, клас, прошарок, група, особистість); сутність соціальних процесів (соціальні адаптація, мобільність, інтеграція, конфлікт, дезорганізація, соціалізація); сутність соціального розвитку (соціальний прогрес, дія, рух, діяльність, розвиток, інновація); характер використання соціологічних знань у практиці суспільного життя (соціальне проектування, прогнозування, планування, технології). Процедурні категорії відображають особливості збору, аналізу й обробки соціальної інформації, організації соціологічних досліджень і обробки їх результатів (соціологічне дослідження, методологія, методика і техніка дослідження, соціологічний вимір і його прийоми, емпірична інтерпретація понять, програма і технології дослідження та ін.).

Всі ці категорії першої групи зберігають своє значення на всіх рівнях соціологічного знання, в тому числі і в соціології туризму.

У той же час соціологічні категорії і поняття наповнюються реальним соціальним змістом через свої системоутворюючі елементи - практичну діяльність конкретних індивідів у конкретних сферах суспільства, в тому числі у сфері туризму.

Щодо категорій другої групи, слід зазначити певну запозиченість значної їх частини із туризмології - системи знань і наук про туризм - з наданням їм соціологічного змісту. Розглянемо основні з них.

Туризм - тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну чи іншу місцевість у межах своєї країни у вільний час з метою отримання задоволення та відпочинку, в оздоровчих, лікувальних, гостьових, пізнавальних, релігійних чи професійно-ділових цілях, але без занять оплачуваною роботою з джерела у відвідуваному місці.

Туризм - соціальна, тобто організовувана, забезпечувана та здійснювана людьми діяльність з розвитку та вдосконалення інтелектуальних та фізичних властивостей та здібностей людини, складова частина культури, галузь соціальної діяльності, що являє собою сукупність духовних та матеріальних цінностей, створюваних та використовуваних суспільством з метою розвитку людства та зміцнення його здоров'я.

Турист (лат. tornus - рух по колу; крутити, обертати) - людина, яка здійснює або бере участь в туристичній подорожі, туристичній поїздці, поході; громадянин, який відвідує країну (місце) тимчасового перебування в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних чи інших цілях; людина, яка, пізнаючи, задовольняє свої потреби та бажання в даній сфері.

З погляду соціології туризму - турист є основним об'єктом вивчення як особистість, з усіма властивими їй характеристиками та властивостями. Основну увагу науки зосереджено на вивченні структури особистості туриста (спрямованість, потреби, мотивація, установки, розвиток, саморозвиток, пізнання та ін.), його соціальної поведінки та діяльності. З другого боку, він є основним суб'єктом туризму, пізнаюча і діюча людина, що задовольняє свої потреби, інтереси і бажання в даній сфері".

Туристична діяльність - діяльність з організації та здійснення (супроводу) туристичних подорожей, "туроператорський та турагентський різновид сервісної і, зокрема, соціокультурної діяльності, а також інша діяльність з організації подорожей", спрямована, з одного боку, на реалізацію людьми своїх потреб в активному відпочинку та туристичних подорожах, з другого - на організацію цих подорожей та надання споживачам великої кількості предметів, продуктів та послуг різноманітного типу, виду та якості.

Туристична група - мала соціальна група, яка є суб'єктом туристичної діяльності, основна організаційна одиниця туристичного потоку.

Туристична організація - спільнота чи група людей, об'єднана спільними інтересами щодо задоволення своїх потреб і інтересів у сфері туризму. Можуть функціонувати формальні і неформальні туристичні організації.

Управління туризмом - цілеспрямований вплив на об'єкт (туризм) для бажаної зміни його якісних параметрів. Іншими словами, управління туризмом - діяльність з оптимізації організованого розвитку та вдосконалення природних якостей та здібностей людини шляхом залучення її до туристичної діяльності.

Із позицій теорії соціального управління як цілісного конкретного явища з властивими йому закономірностями управління розглядається як функція організованих систем різної природи (біологічних, технічних, соціальних), завдяки якій зберігається їхня структурна визначеність, підтримується режим діяльності, реалізується програма чи свідомо поставлена мета. Управління туризмом вивчається як вид соціального управління, який характеризується ієрархічною структурою розподілу влади, її значною централізацією та використанням переважно нормативного підходу при впливі на членів організації.

Однак управління в даній сфері включає в себе і управління туризмом як соціальним процесом, пов'язаним з підтриманням рівня, темпів росту будь-яких соціальних процесів та явищ в межах допустимого та бажаного. В цьому випадку управління туризмом носить опосередкований характер через конструювання та налагодження відповідних економічних, правових, організаційних та інших механізмів.

Зазначимо, що більш глибоко і конкретно основні поняття і категорії соціології туризму будуть розглянуті у відповідних розділах курсу лекцій.

Окремий розділ буде також присвячений методології соціологічного дослідження сфери туризму.

Висновки.

1. Соціологія туризму - це галузева соціологічна теорія середнього рівня, яка притаманними їй соціологічними методами досліджує соціальний феномен туризму в сукупності його проявів: туристичної діяльності і поведінки, туристичних груп і організацій, соціальних систем і соціального інституту туризму.

2. Об'єктом соціології туризму є сфера туризму як соціетальна система певним чином організованих і самоорганізованих туристів, туристичних груп і організацій, що взаємодіють у формі туристичної діяльності і туристичної поведінки, обумовлюючи функціонування і розвиток цієї сфери, тенденції і процеси, що в ній відбуваються.

3. Предметом соціології туризму є соціальні відносини, які виникають у туристичній сфері суспільного життя і відображають неоднакові соціальні позиції в ньому людей різних соціальних статусів, соціальних груп та спільнот, соціальних організацій та інститутів.

4. Головними функціями соціології туризму є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, управлінська, гуманістична, ідеологічна і соціалізаційна.

5. Соціологія туризму оперує поняттями і категоріями двох видів: загальносоціологічними і специфічно галузевими для дослідження туристичної сфери.

До першого виду належать соціологічні категорії, які умовно поділяють на два типи: методологічні та процедурні. До методологічних належать категорії, які розкривають сутність соціальних зв'язків (соціальні системи, інститут, організація, контроль, дія, відносини, сфера); зміст соціальних спільнот (суспільство, спільнота, клас, прошарок, група, особистість); сутність соціальних процесів (соціальні адаптація, мобільність, інтеграція, конфлікт, дезорганізація, соціалізація); сутність соціального розвитку (соціальний прогрес, рух, дія, діяльність, розвиток, інновація); характер використання соціологічних знань у практиці суспільного життя (соціальне проектування, прогнозування, планування, технології). Процедурні категорії відображають особливості збору, аналізу й обробки соціальної інформації, організації соціологічних досліджень і обробки їх результатів (соціологічне дослідження, методологія, методика і техніка дослідження, соціологічний вимір і його прийоми, емпірична інтерпретація понять, програма і технології дослідження та ін.).

Всі ці категорії першої групи зберігають своє значення на всіх рівнях соціологічного знання, в тому числі і в соціології туризму.

До другого виду належать туризм, турист, туристична група, туристична організація, туристична діяльність, туристична поведінка, управління туризмом.

1.5 Соціологічні ідеї туризму в сумісних соціально-гуманітарних науках

Соціологія туризму, як будь-яка галузь знань, проходить у своєму розвитку певні етапи. Спочатку ідеї та концепції певної науки виникають і розвиваються в межах інших наук, близьких за об'єктом дослідження. Так було і при виокремленні науки соціології, для якої характерні два основні етапи розвитку - донауковий і науковий. Донауковий етап (його ще називають протосоціологічним) якраз і охоплює зародження і визрівання соціологічних ідей в лоні інших наук - філософії, економіки, психології та ін., які на той час були усталеними галузями наукових знань з розвинутими методами дослідження.

На схожому етапі становлення перебуває і соціологія туризму, об'єкт якої - туризм як суспільний феномен - під різним кутом зору досліджується сумісними науками.

На правомірності таких методологічних підходів наголошують, зокрема, представники історичної науки.

Аналізуючи історичний шлях людства, дослідники з цієї проблематики намагаються дати відповідь: коли, на якому етапі з'явилося таке суспільне явище, як туризм, що можна вважати початком його існування.

В контексті цього актуальним є питання, чи був туризм у давні часи.

Адже передумови виникнення туризму складалися ще в глибоку давнину.

1. Утворення перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.) сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між народами, що, в свою чергу, потребувало достовірних і докладних даних про країни, їх населення та звичаї.

Відомо, що перші подорожі здійснювались ще за часів античності заради торгівлі, завоювань та з релігійними цілями.

Ще за 3 тис. років до н.е. давні єгиптяни плавали Нілом, перевозячи величезні брили для зведення славнозвісних пірамід. У часи Римської імперії, за 200 років до початку н.е., римляни подорожували на кораблях, у колісницях, на конях і пішки, завойовуючи інші землі. Багаті римляни подорожували до Єгипту і Греції, де їх приваб¬лювали місця поклоніння богам та морські курорти. Римські "туристи" цікавилися місцевою історією і релігією, відвідували грецькі храми в Афінах. Достовірно відомо, що вони, як і сучасні туристи, відвідували Єгипет, щоб побачити піраміди.

І в період Середньовіччя мільйони людей здійснювали подорожі. Релігійні переконання спонукали їх долати довгий шлях до святинь: мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима.

Своєрідним "туризмом" можна вважати й хрестові походи, що тривали впродовж 200 років у ХІ-ХШ ст. Адже десятки тисяч європейців ознайомилися з Середнім Сходом та його культурою. Це сприяло піднесенню як торгівлі, так і готельної справи та подорожей. Великі географічні відкриття середини XV-XVI ст., пов'язані з іменами Христофора Колумба, Васко да Гами, Амеріго Веспуччі, Фернана Магеллана, були виявом одвічного прагнення людини пізнати Землю, її найвіддаленіші куточки, довідатись про народи, що її населяють, їх життя, побут, культуру.

У XVI ст. з розвитком продуктивних сил, зміцненням зв'язків між окремими країнами, континентами мандрівництво, метою якого було пізнання світу, значно поширилося і стало прообразом майбутнього туризму, зокрема його пізнавальної функції.

З часом подорожі набували і оздоровчих цілей. Ще французький філософ Жан-Жак Руссо у 60-х роках XVII ст., викладаючи свої погляди на виховання в романі "Еміль", наголошував на необхідності подорожей, організованих походів з метою фізичного вдосконалення молоді. А наприкінці XVIII ст. туристичні подорожі стали складовою виховного процесу в багатьох школах та в інших навчальних закладах країн Західної Європи.

Однак ці перші мандрівки та подорожі, які здійснювали в давнину, не можуть вважатися туристичними. Бо в основі цих подорожей лежали, насамперед, економічні й політичні цілі, а не бажання відпочинку й культурного пізнання. Так, торговці шукали нові ринки збуту для своїх товарів, військові виконували завойовницьку місію, паломниками рухала мета розповсюдження своєї релігії та поклоніння святим місцям і т. ін. Тому лише поодинокі випадки тогочасних мандрівок можна розглядати як початок туризму за метою та організаційною формою здійснення. Для прикладу можна навести практику супроводження груп паломників, яка існувала у середні віки.

Таким чином, стосовно стародавніх часів історії слід визначити окремі мандрівки і подорожі лише як прообраз майбутнього туризму, зокрема його пізнавального призначення. Але не більше. У своєму сучасному вигляді туризм, на думку більшості дослідників-істо риків, виник і сформувався в середині XIX ст. Початком туризму вважають діяльність англійського підприємця Т. Кука, який зорганізував декілька екскурсій і подорожей спочатку всередині країни, а потім, 1855 року, здійснив і першу закордонну поїздку в Париж на Всесвітню виставку. Подібна діяльність набуває поширення і в інших країнах Європи, де виникають туристичні організації - клуби, товариства. Вони розробляють туристичні маршрути, дбають про забезпечення туристів місцями відпочинку, сервісом під час подорожей. Таким чином, туризм виокремлюється в окрему галузь суспільної культури і діяльності. Найбільш інтенсивний розвиток туризму припадає на другу половину XX ст., коли він стає нормою повсякденного життя сотень мільйонів людей на планеті та отримує гучний титул "феномена XX століття".

З огляду на вищезазначене, в процесі формування туризму, як суспільного явища слід виділяти два основні етапи.

Перший - умовно можна назвати як підготовчий етап - "прототуризм". Він займає хронологічно великий період - від найдавніших часів до середини XIX ст. На цьому етапі закладалися тільки підвалини майбутнього туризму у вигляді подорожей і мандрівок, які не мали масового характеру і не переслідували суто туристичні цілі.

Другий - умовно можна назвати як власне туристичний етап, тобто це період безпосереднього формування і розвитку туризму як специфічного виду суспільно-економічної і соціально-культурної діяльності. Хронологічно це припадає на період з середини XIX ст. до сьогодення.

Отже, завдяки історичним дослідженням туризму визначились критерії, за якими виправдано виділяти туризм з прототуризму, - це розуміння його як соціокультурної діяльності самого туриста та діяльності соціальних організацій щодо забезпечення цікавості і потреби у відпочинку туриста.

Крім того, методологічно виправданим є те, що історія туризму в Україні досліджується і викладається в контексті загального процесу становлення та еволюції світового туризму, що охоплює всі історичні епохи - від рабовласницького суспільства до сучасної цивілізації.

Значення географічних досліджень соціології туризму полягає в тому, що географічні експедиції не тільки відкривали нові території, а отже, і нові можливості для їх відвідування туристами. Адже описи і звіти про географічні експедиції містять у собі також відомості про соціокультурні характеристики тих чи інших земель, можливості для пізнання та відпочинку. При цьому визначались обсяги можливих інвестицій у туристичну галузь, планувались туристичні потоки і, врешті-решт, можливості зайнятості населення та прибутків від туризму.

Зазначимо, що дві останні категорії - зайнятість населення та прибутки від туризму - є також центральними проблемами економіки туризму.

Дійсно, туризм - формація і категорія економічна. Це багатогранна економічна діяльність як організаторів турів, так і власне спожи¬вачів туризму-туристів. Кожний етап розвитку світового і національного туризму характеризується особливими рисами і показниками активності всіх учасників.

Кожен туристичний район, кожна країна, кожне місто й місцевість прагнуть раціонально використовувати наявні туристичні ресурси для отримання туристичних вигод та прибутків. Однак зробити це непросто навіть при великому бажанні. В кожній країні свої політичні норми та напрямки розвитку економіки і багатогранних традицій суспільства. Для залучення туристів навіть на винятково цікаві об'єкти і події необхідна туристична індустрія та інфраструктура, здатна надати туристам необхідний рівень обслуговування, безпеку, гармонійне задоволення туристського інтересу і потреб.

Для реалізації ідеї залучення туристичних потоків багатоаспектно та старанно вивчаються й оцінюються власне туристичні ресурси та їх потенціал, особливості й потенціал об'єктів туристичної індустрії, демографічні характеристики груп населення, потенційні можливості затребуваності цих ресурсів і, зрештою, прогноз туристичних потоків та їх регулювання, а також і необхідне планування розвитку сегментів індустрії, що їх забезпечують. Не варто забувати і проблему місцевого населення, яке повинно бути здатним прийняти іноземних туристів. Адже туристи різних країн, незважаючи на значну спільність характерів і цілей споживання туристичного продукту, мають і суттєві відмінності. Суть таких відмінностей криється у звичному для них способі життя та відпочинку, глибині інформації та ознайомлення з туристичними ресурсами, знанні історії, здатності об'єктивно сприймати реальність та гармонійно використовувати наявні в туристичному центрі туристичні ресурси і можливості.

Для ефективного використання туристичних ресурсів для прийому туристів варто старанно вивчити спосіб їхнього життя, особливості національного характеру, рівень підготовки та можливість адекватно¬го сприйняття об'єкта туристичного інтересу. Всі ці показники і характеристики враховуються при проектуванні туристичного продукту, об'єму та рівня послуг, текстів екскурсій та ін.

Сьогодні найбільш поширена форма дослідження - збір офіційної статистики в'їзду і виїзду туристів у туристичні центри та регіони, спеціальні дослідження туристичних потоків, способів пересування, потреб туристів та їх платоспроможності, інші характеристики потенційного ринку споживання, зокрема сприйняття туристичних ресурсів та іншого аналізу туристичної діяльності, і, головне, прибутковості туризму для даного регіону. В значній частині такі дослідження проводяться соціологами та маркетологами туристичних центрів і використовуються при формуванні стратегічних та оперативних планів розвитку туристичних регіонів і центрів.

Важлива оцінка географічних та інших супутніх факторів при оцінці туристичного потенціалу ресурсів територій регіонів. Географічні, природно-кліматичні, демографічні дані, тенденції та прогнози їх змін необхідні для ретельного міжрегіонального, регіонального та субрегіонального планування розвитку туризму, планування розвитку об'єктів і туристичної індустрії.

Екологія як наука про взаємовідносини людини з природою охоплює своїми науковими інтересами також сферу туризму.

За визначенням російського дослідника туризму М.Б. Біржакова, екологія туристичної галузі розглядається як наука про взаємовідносини людського суспільства та його діяльності у сфері туризму та в навколишньому середовищі. Однією з характерних особливостей сучасного етапу розвитку суспільства є підвищення техногенних факторів забруднення навколишнього середовища, що в екстремальних ситуаціях призводить до екологічної кризи насамперед туристичних ресурсів. Загострення екологічної ситуації у світі давно вийшло за межі проблем окремих країн та регіонів, а застосовувані заходи не адекватні характеру та масштабам загрози Сьогодні насущним завданням є розробка нових підходів до вирішення завдань збереження природного середовища. Важливо розглянути такий підхід на базі комплексного рішення завдань у складних соціальних, економічних та екологічних системах.

Розглядаючи питання місця туризму в процесі екологізації суспільного життя, необхідно розуміти сутність поняття екологічності туризму.

Екологічність чи неекологічність туризму визначається мірою та характером впливу індустрії туризму на навколишнє середовище, тобто на атмосферу, водні ресурси, ґрунт, флору та фауну. Вплив, попри матеріальний характер, може бути також шумовим, електромагнітним, радіоактивним, хоча і всі останні фактори мають матеріальну природу. Поняття екологічності туризму також включає в себе конкретні заходи щодо захисту та відновлення навколишнього середовища.

Оскільки саме туристично-рекреаційні ресурси є основним фактором успішного розвитку туризму, в цілому негативний вплив підприємств даної сфери значно нижчий, ніж у багатьох підприємств інших галузей. З даного формулювання випливає, що під екологічністю туризму варто розуміти весь спектр взаємовпливу даної індустрії та навколишнього середовища в широкому розумінні.

Культурологія розглядає туризм як важливу складову масової культури. Десятки мільйонів людей з усіх країн світу, принаймні успішні й багаті, відвідують музеї, релігійні храми, середньовічні замки, знайомляться на музичних фестивалях з останніми досягненнями візуального мистецтва, закуповують величезну кількість сувенірів, які відображають етнографічний характер відвідуваної країни в цілому чи даної місцевості, переїжджаючи з міста в місто, з країни в країну, з материка на материк. Можливість долучитися до оригіналів світового мистецтва в країні їх перебування з'явилась у людей лише в наші дні - завдяки розвитку транспорту, індустрії туризму, інформаційних технологій, у зв'язку з більшою відкритістю державних кордонів та прагненням землян ознайомитись з культурним різноманіттям планети, яку вони населяють.

Долучення під час подорожі до культурних артефактів - народних танців, художніх полотен чи архітектурних споруд - за плату означає перетворення культури в товар (послугу), який споживають мільйони покупців. Комерціалізація мистецтва має як негативний, так і пози тивну сторону. Витвори мистецтва в статусі комерційної послуги чи товару - незмінний атрибут сучасної масової культури, який свідчить про втрату ним ознаки оригінальності, унікальності, неповторності, властивої високій культурі. Культура для туристів, хай навіть і висока, - це вже культура для споживачів, чи споживацька культура (consumer culture).

Але це тільки один аспект справи. Культура, виставлена напоказ туристам, - це разом з тим культура для інвестицій. Вона має визначену ціну, бізнес-план, бренд і всю притаманну ринковій економіці атрибутику. Комерціалізація означає, що на кошти туристів матеріально підтримуються, зберігаються, реставруються та живуть традиційні промисли, етнографічні пам'ятки та народні традиції, які без цього могли б загинути.

Туризм розглядається як багатомірне соціокультурне та політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй та людей, розширенню культурних контактів та розвитку глобальної спільноти.

Отже, культурний ефект від туризму виражається в раціоналізації вільного часу населення, розширенні його духовних та фізичних задатків. Туризм сприяє збереженню і своєчасній реставрації історичних пам'яток, архітектурних споруд, поліпшенню екології регіону, розвитку інфраструктури туризму, сервісних служб (дороги, побутові послуги, кав'ярні, ресторани, парки розваг).

Крім того, туризм, особливо міжнародний, сприяє привнесенню туристами із високоцивілізованих країн і регіонів їх освітніх і культурних цінностей. Отже, відбувається латентне виконання туризмом освітньої функції шляхом неформальної комунікації.

Представники антропології обгрунтовують необхідність виділення окремої галузі знань - антропології туризму. Вони вважають, що виходячи з того, що людиновимірність буття - це предмет дослідження антропологічної історії, закономірність такого різновиду людської життєдіяльності як туризм має досліджувати відповідна дисципліна - антропологія туризму.

Дійсно, використання "людиновимірного" підходу до вивчення туризму дозволяє розглядати його як специфічний вид життєдіяльності людини поряд з деякими іншими, проте як такий, що спонукається не зовнішніми відносно людини обставинами, а внутрішніми, пов'язаними із її потребами та бажаннями. Певні спроби щодо використання цього підходу вже можна побачити в науковій літературі. фактично подібний підхід було використано і при розробці Глобального етичного кодексу туризму.

Отже, під антропологією туризму слід розуміти філософську теорію, яка розглядає туризм як різновид людської діяльності, активності, метою якої є задоволення потреб людини за рахунок здійснення не вимушеної іншими чинниками подорожі.

Слід зазначити, що людиноцентричний підхід набуває дедалі ширшого визнання в психології і педагогіці.

Представники психологічної галузі знань цілком виправдано вважають, що туризм у своїй суті є соціальним, психологічним феноменом. Туризм як частина значимої поведінки людини стосовно соціального контексту вимагає рівня аналізу, відмінного від розглянутих раніше. Адже психологічні дослідження дозволяють не тільки визначити різницю між людьми, але й по суті враховують особливості соціальної природи місць, в яких ці процеси відбуваються.

Не можна не погодитись із М.Б. Біржаковим стосовно того, що без вивчення і розуміння мотивації бажань клієнта неможливо правильно організувати тур і запропонувати його на споживчому ринку, а головне - задовольнити бажання клієнта, забезпечивши йому позитивну гаму туристських вражень та емоцій.

За таких обставин в психологічній галузі знань виникла потреба в концептуалізації галузевої психології - психології туризму.

Психологія туризму, вважає український психолог О.М. Лукашевич, вивчає соціально-психологічні феномени в туризмі, їх вияв та формування в особистості туриста, а також у туристичній діяльності, соціально-психологічні особливості туристичної групи та управління сферою туризму.

При цьому об'єктом вивчення є туризм як соціальний інститут, туристична діяльність як соціальний процес, особистість туриста з характерними їй психічними властивостями, туристична група як Різновид соціальної групи та психологічні особливості управління сферою туризму.

Предметом вивчення психології туризму є турист - індивід з властивими йому психологічними характеристиками та властивостями особистості, а також психологічні особливості туристичної діяльності як однієї з форм активності людини.

Однак предмет вивчення психології туризму не вичерпується дослідженнями тільки цієї категорії. її цікавить особистість туриста в системі туризму як соціального інституту, відповідно - турист як складова ланка цієї системи, з певними закономірностями поведінки та діяльності, група туристів - з властивими їй психологічними особливостями взаємодії, управління туризмом - з позицій вивчення психо¬логічних феноменів управління у цій сфері.

В такому контексті предмет вивчення психології туризму необхідно розширити за рахунок вивчення дослідницького поля соціальної психології, яка розглядає закономірності поведінки та діяльності людей, зумовлені фактом їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики цих груп.

Таким чином, предметом вивчення психології туризму є закономірності поведінки, діяльності й спілкування людей, зумовлені їх включенням в соціальні туристичні групи, а також психологічні характеристики цих груп.

Здійснивши аналіз предметного поля соціально-гуманітарних наук, об'єктом яких є туризм, слід зазначити недостатність певного інтегруючого, світоглядного знання, що розширило б розуміння феномена туризму. Слід погодитись з відомим українським філософом B.C. Пазенком, що вже названих іпостасей туризму достатньо, щоб охарактеризувати туризм як складний багатоаспектний соціальний феномен, і жодна соціогуманітарна наука не здатна повністю і вичерпно охарактеризувати його як предмет власних досліджень.

Рефлексуючи туризм як духовне й соціокультурне явище, як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираз її суспільної сутності, філософія туризму здатна виконувати методологічну функцію щодо інших наук про туризм, збагачуючись у своєму світоглядному та антропологічному змісті їх науковими узагальненнями. Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму поступово набуває певної дисциплінарної автономії у межах європейської соціальної філософії. В туризмології існує коло проблем, які аналізуються лише філософськими способами і про які можна говорити насамперед мовою філософських понять, таких як розвиток, істина, справедливість, свобода і відповідальність.