Екскурсія Старим Подолом

Вулиця Костянтинівська, що продовжується за Нижнім Валом, - одна з найдавніших подільських вулиць. Колись вона називалась Царекостянтинівською, з 30-х років XIX ст.-- Кирилівською (як один із шляхів до Кирилівського монастиря). Сучасну назву, що походить від назви церкви Костянтина і Олени, офіційно затверджено 1869 р. У 20-50-х роках XX ст. вулиця мала назву Шолом Алейхема [5].

Якщо Костянтинівська починається будинками XIX -- середини XIX ст., то за валом уже вивищуються будинки кінця XIX ст, а далі -- початку XX ст. Будинок по вулиці Костянтинівській, №16 - чотириповерховий, характерний "прибутковий" будинок. Такі будинки створювали обличчя Подолу з часу його інтенсивної забудови. Посередині його горішнього поверху - скульптурне зображення бюсту О. С. Пушкіна. І хоча О. С. Пушкін бував на Подолі, зокрема на Контрактах, на горі Щекавиці, цікавився київськими старожитностями, проте з цим місцем його ім'я ніяк не пов'язане. Цей бюст -- скоріше ознака шани киян до великого поета. У будинку колись збиралося товариство любителів російської словесності, мешкав меценат культури, можливо, його коштом і було встановлено бюст поета на будинку. Далі височить кінотеатр, споруджений на місці старих дерев'яних лавок, крамниць, невеличких споруд,-- це вже вулиця Ярославська.

Ярославською вулицю названо на честь великого князя київського Ярослава Мудрого. Відома вона з XVII ст. як Біскупська (про Біскупщину розмова ще попереду). Сучасну Ярославську вулицю прокладено після пожежі 1811 р., а названо -- у 1838 р. У XIX ст. багато вулиць Подолу дістали історичні назви. Забудова Ярославської тривала від початку XIX до початку XX ст. У цей час будувалися крамниці, готелі, прибуткові будинки. Характер забудови, пояснюється близькістю Житнього базару, Контрактового майдану. Тут були "Московські лазні", готелі, дешеві і дорогі, як, приміром, "Асторія". На кожному кроці -- лавки, крамниці, корчми. Було тут також безліч майстерень. Вулиця ще й сьогодні уособлює обличчя Подолу XIX ст. [5].

Для початкового періоду забудови цих місць характерні класицистичні одно-, дво-, триповерхові будиночки. Архітектурні деталі, що прикрашають їх, такі само крихітні, як і їхні тісні двори. Будинки завершуються різноманітними баньками, на тлі старих дерев з омелою. Стіни будинків прикрашають раковинки, нішки з жіночими голівками, балконні ґрати старовинного візерунка. За будинками -- цілий світ дворів, що живуть своїм, невидимим для перехожих життям. Напівтемні підворіття, ще подекуди замощені каменем двори, обов'язкові палісадники, засклені дерев'яні галерейки у крихітних дворах; скособочені дерев'яні сходи; старі ґаночки та таке ж старе чавунне литво над ними; і папороть, кущі, пророслі просто зі стін та кутів будиночків. Зустрічаються давно покинуті двори. На вулицю ж будинки дивляться двоповерховими класицистичними фасадами, трикутними фронтончиками, виглядаючи з глибоких підвалів. Це все рядова забудова, а далі -- пам'ятник церковної архітектури [14].

Щекавицька вулиця дістала свою назву 1846 р. від гори Щекавиці, біля якої вона починається. Тут є залишок церкви Костянтина та Олени, спорудженої 1734 р. (не збереглася). Тоді ж було збудовано притвор, триярусну дзвіницю, на другому поверсі якої знаходилась Дмитрівська церква. У 50-х роках XVIII ст. архітектор І. Григорович-Барський на подвір'ї церкви Костянтина та Олени збудував трапезну у стилі українського бароко, фасади якої збереглися до нашого часу. Знадвору можна бачити три напівкруглі апсиди, прикрашені нішами, сандриками, розчленованим карнизом. Фасади прикрашає вишукане ліплення. Ліпні завершення пілястр над завитками -- гірлянди квітів. Над вікнами з привабливими прикрасами розміщено ліпнину з раковинками. Декоративне вирішення білих стін, ліпнина, прикраси вікон, карнизів надають трапезній особливої краси та вишуканості. Форми церкви відображають традиції української архітектури XVIII ст.

Ярославський завулок - невеличкий завулок попід горою прокладений у XIX ст. мав назву Базарний, бо розташований поряд із Житнім торгом. Сучасна назва -- з 1955 р. Тут -- невеликий масштаб садиб, невисока забудова, такі ж невеличкі двори, колись замкнуті, забудовані по периметру. На Ярославському завулку, №3, стоїть будинок кінця XIX -- початку XX століття. Це еклектичний житловий будинок: тут і цегляний стиль, і візерунки, й імітація різних кам'яних порталів старовинної російської архітектури, але у тинькуванні, наявні й місцеві мотиви. За стилем архітектури будинок тяжіє до класицизму з його деталями. Над вікнами другого поверху -- бородачі у замковому камені, у медальйоні -- жіноча постать у хітоні [5].

У цьому районі було багато купецьких будинків. Типовий для забудови цих місць будинок на Житньоторзькій вулиці, №10. Житньоторзький майдан розкинувся поміж вулицями Хоривою, Ярославською, Верхнім та Нижнім Валом. За часів Київської Русі згадується у літописах як Торговище або Торговище Подільське, а з XV ст. відоме як Житній Торг. Сучасну назву майдан прибрав 1869 р. Житній базар знаходився при виході з Кожум'як. Річкою Глибочицею він поділявся на дві частини. У XV ст. Житній базар був центром торгівлі. Упродовж століть тут двічі на рік вирували ярмарки, адже місце було дуже зручним -- неподалік знаходилась торгова гавань. Ця місцевість відносилась до Біскупщини, що у середині XVI ст. належала католицькому єпископу (біскупу). У 1604 р. польський король віддав біскупу значну частину Києво-Подолу. Так утворилася Біскупщина -- своєрідне місто у місті. Населення торгової частини Подолу відокремилося від Біскупщини межею (обабіч неї потім виникнуть вулиці Нижній Вал та Верхній Вал). Біскупська земля знаходилась попід горою Щекавицею. До Біскупщини було приєднано Кожум'яки. Вірогідно, біскупський палац знаходився поблизу церкви Миколи Притиска. На території Біскупщини знаходився католицький кафедральний костьол.

У районі Житнього базару археологи знайшли залишки споруди, зведеної з давньоруських матеріалів, іноді зустрічалася цегла XVI, XVII століть. Майже квадратний храм мав товсті стіни, абсида -- прямокутне завершення. Це був католицький кафедральний костьол (інші костьоли знаходилися у "Міщанському місті"). Збудовано костьол 1640 р. на кошти Стефана Аксака. При його будівництві було використано матеріали Мономахової церкви у Борисполі та Десятинної церкви (до відбудови її у XVII ст. П. Могилою). Тут знайдена половина мармурової капітелі. Другу, "софійську", знайдено біля Десятинної церкви. Це свідчення є підтвердженням того, що давньоруські храми дійсно розбирались задля будівництва католицьких костьолів. Костьол було знищено після визвольної війни українського народу (1648-1654) як символ католицького панування, а місцезнаходження його забуто. До Біскупщини відносилася і Щекавиця [5].

Над Подолом здіймається гора Щекавиця. Її легко впізнати -- на ній стоїть подільська телевежа. Ця гора згадується у літописі під 912 р. Вона є однією з трьох гір, на яких, за легендою, оселилися засновники Києва -- брати Кий, Щек і Хорив. Саме на цій горі княжив Щек, тому й називається вона Щекавицею. Вважають, що тут 912 р. було поховано київського князя Олега, який нібито помер від укусу змії, що сховалася у черепі його бойового коня. Щекавицю ще називають Олеговою, Олеговою могилою, Олеговою горою, Скавикою. Щекавиця згадується у літописі під 1151 р. у зв'язку зі спробою князя Юрія Долгорукого захопити Київ. У XII ст. на ній стояла якась кам'яна церква, як свідчить літописна стаття 1182 р., де розповідається, що під час обрання ігумена Печерського монастиря вирішили послати послів до священика Василія на Щекавицю. Споруди на Щекавицькій горі зображені на малюнку художника А. Ван-Вестерфельда, який побував у Києві в середині XVII ст. Наприкінці XVIII ст. Щекавиця стає міським кладовищем, на якому було збудовано 1782 р. кладовищенську Всехсвятську церкву, або церкву Всіх Святих, а дзвіницю -- 1809 р. (не збереглися). На цьому кладовищі були поховані композитор А. Ведель, перший міський архітектор Києва А. Меленський, архітектор В. С. Іконніков. Спочатку це було міське кладовище для жителів Подолу, багато яких забрала холера (1771-1772). Згодом кладовище стає місцем поховання членів магістрату, багатих міщан, визначних городян. На цій горі існувало також мусульманське та старовірське кладовища.

Останнім часом на Щекавиці на місці старих садиб з'явилися нові будинки, споруджено мечеть, комплекс молитовного будинку адвентистів сьомого дня [12].

За валом майже немає пам'ятників архітектури, це скоріше археологічна зона. Порожні місця незвичні для ока у старій щільній забудові. Тут час не кращим чином втрутився у живу тканину староподільської забудови. Раніше окремі містобудівні утворення Подолу, його вулиці, такі як Верхній -- Нижній Вал, різні куточки являли добре збережене старе місто, окремі ансамблі вулиць зі старим обличчям. І всі вони могли б цілком увійти до музею старої забудови просто неба, а увесь Поділ і сам гідний бути містом-музеєм.

2.5 Андріївський узвіз

Пролягає від Контрактової площі до Володимирської вулиці та Десятинної вулиці. Верхня частина Андріївського узвозу виникла на шляху, який вже за часів Київської Русі зв`язував Старий Київ (Гору) із Подолом, пролягаючи між Андріївською (Уздихальницею) та Замковою (Хоревицею, Старокиївською горою, згодом Киселівкою) горами. За доби середньовіччя відгалуження Андріївського узвозу було прокладено і до замку на горі Киселівка. У 1711 за наказом тодішнього київського губернатора проїзд між Замковою та Андріївською горами було розширено, і він став придатним для користування не лише для пішоходів і вершників, а і для проїзду запряжених кіньми й волами возів. Назву узвіз одержав, імовірно, у 18 ст. від Андріївської церкви (збудована у 1744 -- 1754, арх. Б.Растреллі). У 1920 перейменований на вул. Г. В. Лівера. У 1944 було прийнято рішення про повернення йому історичної назви; у 1957 -- прийнято повторне рішення. До Андріївського узвозу прилучаються: вулиці Покровська -- Боричів Тік -- Фролівська і Воздвиженська [19].

Основна забудова вулиці виконана в 90-х рр. 19-го ст. і на початку 20 ст. Нині, відтворений у стародавньому виді, узвіз -- це місце виставки-продажу живопису і виробів народної творчості під відкритим небом.

На узвозі панує атмосфера міста кінця 19 -- початку 20 ст. Вулиця славиться тим, що у будинку №13 жив письменник М. О. Булгаков, автор романів "Біла гвардія", "Дні Турбиних". У цьому будинку розташовано музей Булгакова. На Андріївському узвозі також функціонує унікальний музей однієї вулиці. У ньому показано історію Андріївського узвоза у картинах, фотографіях та інших речах від давнини до наших часів. Вздовж усієї вулиці багато картинних галерей, художніх салонів. У затишному парку нижче церкви ви можете побачити скульптури Івана Кавалерідзе.

Замок Річарда Левове Серце був побудований в 1902-1904 рр. архітектором А. Краусс на замовлення Дмитра Орлова. Будинок був оформлений у стилі англійської неоготики. Шпилі, зубчасті стіни, криті галереї сходів. Спочатку будинок будувався як прибутковий, що характеризувало тенденції того часу, часу будівельного буму. Зі встановленням радянської влади будинок націоналізували, і його комфортабельні апартаменти перебудували в багатонаселені комуналки [1].

Перлина бароко -- Андріївська церква закладена 1744 року в зв`язку з приїздом імператриці Єлизавети I до Києва. Внутрішнє оздоблення церкви, розроблене Ф. Б. Растреллі, ближче до стилю рококо. Воно було виготовлене за формами українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів І. та В. Зиміних, П. Ржевського та інших. Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом, скульптурою й живописом, який у 1754 -- 1761 роках виконали О. П. Антропов та І. Я. Вишняков. У 1978 -- 1979 роках проведено чергову реставрацію, у ході якої церква набула вигляду часів Ф. Растреллі. З 1958 року Андріївська церква -- філіал заповідника Софійський музей [14].

2.6 Втрачені пам'ятки Подолу

подорож екскурсійний фабула поділ

Богоявленський собор -- православний храм, який було засновано 1615 року на землях міщанки Галшки Гулевичівни [див. Дод.А]. 1620 року було збудовано соборну Богоявленську церкву, що була дерев'яною. 1690 року на місці строго храму коштом гетьмана Івана Мазепи та за проектом архітектора Осипа Старцева почалося спорудження величного Богоявленського собору. Цей храм було завершено 1693 року.

Собор мав у плані вигляд витягнутого хреста, з трьома апсидами. Храм був п'ятибанним. Інтер'єри собору розписано було українським художником І.Квятковським та італійським майстром Дж.Б.Скотті. У храмі знаходилася чудовторна ікона Божої Матері 17 століття. Храм мав деякі богослужебні особливості, відмінні від порядку інших храмів. Костянтин Шероцький зауважував, що відмінними були чин сповіді, хрещення шляхом обливання та інші відмінності.

1756 року за проектом архітектора С.Ковніра поруч із собором було споруджено дзвіницю, яка після пожежі 1811 року була перебудована. Сам храм під час пожежі частково постраждав - згорів іконостас, довелося перероблювати перекриття башт. 1825 року за проектом архітектора Анедрія Меленського було створено іконостас.

Духовне життя монастиря та собору припинилося у 1920-і роки. Територію монастиря передали під поліклініку та частково - Академії наук. Згідно з законом від червня 1926 року, Українська РСР оголосила цей історичний монастир республіканською пам'яткою, однак це не врятувало цю унікальну пам'ятку - 1935 року, в розпал більшовицького безвір'я, храм та дзвіницю було знищено [3].

Церква Воскресіння -- православний храм у Києві на Подолі, збудований 1670 року та зруйнований у 1930-ті роки [див. Дод.В]. Ще у XVI ст.(бл.1508 року) на цьому місці коштом Остафія Дашкевича було споруджено дерев'яний Воскресенський храм, де у свій час був настоятелем Іов Борецький, майбутній Київський митрополит. 1653 року церква була описана мандрівником Павлом Алепським.

Мурована Воскресенська церква споруджена, за одними даними, 1670 року, за іншими - 1698 року. Також немає остаточної впевненості стосовно будівничого храму - це був або Михайло Грек або Михайло Рудзинський. Це був типовий храм у стилі українського бароко.

1732 р. церкву було поновлено козацьким осаулом Павлом Гудимою. 1809 року за пректом арх.А.Меленського було прибудовано дзвіницю. Під час пожежі 1811 р. церква суттєво постраждала, однак були збережені бані, карнизи, оздоблення вікон та пілястри. Старий іконостас не зберігся. К.Шероцький згадував також плащаницю XVIІ ст.

Храм разом із дзвіницею зруйнували 1935 року. Нині на цьому місці-житловий будинок, споруджений наприкінці 1930-х років [3].

Церква Святих Бориса і Гліба -- православний храм у Києві на Подолі, збудований 1692 року та зруйнований у 1930-ті роки [див. Дод.Г]. Вважається, що на місці церкви у княжі часи стояла Турова божниця, навколо якої на великій площі збиралися народні віче. За переказами, ця церква зруйнована під час нападу татар на місто 1482 року.

В пізніші часи тут існувала дерев'яна Борисоглібська церква (згадується у 15 ст.). Згодом тут було споруджено дерев'яний католицький костьол, що існував на тому місці приблизно до початку 17 ст. Коли костьол було перенесено на Лівобережжя, тут спорудили спершу дерев'яну, а 1692 року, коштом київського полковника Григорія Коровки-Вольського - муровану Борисоглібську церкву.

У 1738-1739 роках храм було розписано київськими майстрами церквоного розпису В. Романовичом та Ф. Каменським. 1802 року з північного боку прибудовано вівтар. Дещо пізніше було зведено ампірну дзвіницю за проектом архітектора А. Меленського.

Під час пожежі 1811 року церква не постраждала, тому з 17-18 ст. були збережені барокова архітектура, оздоблення, начиння та розпис (щоправда, замінений новим вже пізніше).

На кінець ХІХ ст. у церкві було 2 приділи - Святих Бориса і Гліба та Різдва Іоана Предтечі.

Церкву ж разом із дзвіницею було зруйновано в 1930-х роках, найімовірніше 1936 року. Нині на цьому місці знаходиться житловий будинок [3].

Церква Святих Петра і Павла -- колишній православний храм в Києві на Подолі, збудований близько 1610 року та зруйнований у 1930-ті роки [див. Дод.Д]. До свого знищення храм був єдиним взірцем середньовічної готики в Києві, і одночасно - єдиною збереженою пам'яткою архітектури доби польського панування в Наддніпрянщині взагалі.

Первісний костел був тринавною шестистовпною базилікою з гранчастим вівтарем. Нави перекривались нервюрними склепіннями. Вікна були стрільчастими. Бічні нави закінчувались невеликими каплицями, що мали самостійні півкулясті апсиди. Південна каплиця була збудована одночасно з самим костелом, а північна була прибудована пізніше, але до 1640 р. Первісний храм мав високі стрільчаті трикутні готичні фронтони на західному та східному фасадах, і відповідно - високий двоскатний дах. Над трансептом височів 8-гранний бабинець, що первісно увінчувався шпилем (хоча за іншими даними бабинець відноситься вже до барокової перебудови, бо автентичний малюнок А.Вестерфельда XVII ст. такої деталі не показує). Бабинець мав 8 вузьких вікон. В 1744 - 1750 рр. церкву перебудували. Був зроблений новий західний фасад із тьохчастним фронтоном у бароковому стилі. Замість високого шпиля бабинець був увінчаний бароковою грушовидною банею. Був зроблений також новий чотирьох'ярусний іконостас (перероблений після пожежі 1811 р.). В 1810-і рр. з західної сторони церкви звели невелику одноповерхову галерею. В 1744 - 1750 І.Григорович-Барський збудував окремо розташовану триярусну дзвінницю в стилі єлизаветинського бароко. Після пожежі 1811 р. її верхній ярус був розібраний. Храм було закрито у 1920-х роках. Планувалося використати храм як сховище Центрального архіву України, однак невдовзі його було знищено разом із дзвіницею - близько 1935 року [8].

2.7 Екскурсія визначним місцями старого Подолу

Перлина бароко -- Андріївська церква закладена 1744 року в зв`язку з приїздом імператриці Єлизавети I до Києва. Зведена у 1749 -- 1754 роках за проектом Франческо Бартоломео Растреллі на Андріївській горі, на початку Андріївського узвозу (назва від Андрія Первозванного). Це єдина в Україні збережена робота архітектора. Будівництвом керував зодчий І. Мічурін.

Висота церкви -- 60 м (без стилобату -- 40), довжина -- 30 м, ширина -- 23 м. Однокупольний храм з п`ятиглавим завершенням має форму хреста, в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями корінфського ордену. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з вісьмома кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви. Навколо церкви -- тераса з балюстрадою, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра. На будівництво церкви витрачено 23 500 цеглин, 28 970 пудів цвяхів; на позолоту верхів -- 1590 книжок і 20 аркушів листового золота.

Внутрішнє оздоблення церкви, розроблене Ф. Б. Растреллі, ближче до стилю рококо. Воно було виготовлене за формами українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів І. та В. Зиміних, П. Ржевського та інших. Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом, скульптурою й живописом, який у 1754 -- 1761 роках виконали О. П. Антропов та І. Я. Вишняков. У 1978 -- 1979 роках проведено чергову реставрацію, у ході якої церква набула вигляду часів Ф. Растреллі. З 1958 року Андріївська церква -- філіал заповідника Софійський музей [14].

Існує легенда, відповідно до котрої місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли св. Андрій прийшов у Київ і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море спливло униз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрилася криниця. В Андріївской церкві нема дзвонів, тому що, за легендою, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила не тільки Київ, але і все Лівобірежжя [17].

Дуже цікавим є Замок Річарда Левове Серце. Замок був побудований в 1902-1904 рр. архітектором А. Краусс на замовлення Дмитра Орлова. Будинок був оформлений у стилі англійської неоготики. Шпилі, зубчасті стіни, криті галереї сходів. Спочатку будинок будувався як прибутковий, що характеризувало тенденції того часу, часу будівельного буму. У 1911 році підрядник Дмитро Орлов був на будівництві на Далекому Сході де його застрелили. Після цього будинок продали і тут почалися відбуватися загадкові і незрозумілі речі. Чутки були викликані плутають звуками в пічних і вентиляційних трубах, які виникали кожного разу, як піднімався вітер. Київські обивателі були буквально паралізовані страхом. Найбільш рішучі загрожували рознести проклятий будинок по цеглинці, знищивши таким чином і привиди, і їх жахливі голоси. Тільки завдяки втручанню однієї неабиякої особистості, як свідчить київський переказ, в цій історії відбувся рятівний для всіх перелом. Одним з мешканців будинку № 15 був професор Київської духовної академії, відомий історик Степан Тимофійович Голубєв. Саме йому легенда приписує роль сміливця-рятівника. Подейкують, що одного разу, донезмоги втомлений тужливим завиванням у трубах, Голубєв сунув руку в димохід, а там виявилася яєчна шкаралупа. Вона - то й була причиною неприємних для слуху звуків: крізь маленькі дірочки в шкаралупі проходило повітря, а шкарлупа відігравала роль резонатора. Як вона потрапила в трубу, можна тільки здогадуватися. Швидше за все, туди її підклали робітники, яких чимось розлютив підрядник. Зі встановленням радянської влади будинок націоналізували, і його комфортабельні апартаменти перебудували в багатонаселені комуналки [1].

Контрактова площа у Києві - не тільки головна площа Подолу, але й одна з основних визначних пам'яток столиці України. Історія цього пам'ятника культури дуже багата і насичена різноманітними подіями. Так історично склалося, що ця площа була місцем для проведення торгів. Тут знаходився головний ринок міста, куди з'їжджалися торговці не лише з різних районів Києва, але й з прилеглих до міста територій. У 13-18 століттях на місці нинішньої площі проводилися Контрактові ярмарки, початок яким поклав російський самодержець Павло I. В жовтні 1797 року він видав наказ про проведення щорічних контрактових з'їздів дворянства всього південно-західного краю України. Тоді до Києва було перенесено Контракти, що представляли собою провідну торгову подію південної частини імперії. Перший подібний Контрактовий ярмарок відбувся 15 січня 1797 року. Олександрівська і Червона - історичні назви нинішньої Контрактової площі.

Однією з найдавніших пам'яток Контрактової площі є церква Богородиці Пирогощі, збудована великим Київським князем Мстиславом, сином Володимира Мономаха в 1132 році. Церква Успіння Богородиці (Пирогоща) (ХІІ - ХХ ст.) збудована протягом 1131-1136 (існують незначні розбіжності в датуванні). Зруйнована під час татаро-монгольської навали Батия у 1240. Капітальний ремонт здійснено у 1474. Під час нападу татар у 1482 знову пошкоджена та пограбована. Реконструйована у 1613-1614 (італійський архітектор Себастіано Брачі). Пошкоджена пожежею у 1651, відремонтована. Пошкоджена пожежею у 1718. Відреставрована у 1721 [8].

Протягом 1752-1772 відреставрована у формах українського бароко. У 1808 дещо постраждала від пожежі. У 1809 завалилася центральна баня. У 1811 постраждала від пожежі, після чого перебудована в класицистичних формах. У 1835 добудовують дзвіницю в стилі ампір. В такому вигляді збереглася на деяких зображеннях. Знесена у 1935 році радянською владою.

Археологічні розкопки, розпочаті у 1976--79 рр. і завершені 1997 р., дозволили детально вивчити конструктивні та архітектурні особливості споруди. Виявилося, що за рахунок зростання культурного шару з XII ст. стіни давнього храму збереглися під поверхнею землі на висоту близько 2 м. Відбудована протягом 1997-1998 "у гаданих первісних формах" [18].

Дерев'яний Контрактовий будинок, ще один пам'ятник площі, було побудовано наприкінці 17 століття, проте після пожежі, яка зруйнувала практично весь Поділ, на території площі в 1815-1817 роках було зведено новий магістрат. Спочатку за проектом шотландського архітектора Гесте тут повинен був розташовуватися міський центр з новою будівлею магістрату і торговими рядами всередині Контрактового будинку. Але з усіх цих задумів втілилася в життя тільки мала частина - було побудовано дім по Спаській, 4, який тепер має назву Контрактовий дім. Пізніше ринок перенесено на територію Козячого болота, де зараз знаходиться Майдан Незалежності. Аж до 19 століття Контрактова площа залишалася адміністративним і торговим центром міста [12].

Криниця-фонтан під назвою Самсон - гордість Контрактової площі. Його будівництво зайняло майже рік (1748-1749), а остання реконструкція мала місце в 1982 році, коли фонтан було повністю відновлено, йому повернули історичний вигляд. Спочатку головною прикрасою фонтану була фігура ангела, що тримає в руках кухлик з водою, пізніше, в 19 столітті, композицію доповнили скульптурою під назвою Самсон, який розриває пащу лева, виконану з дерева [8].

Староакадемічний (Мазепин) корпус (XVII - XVIII ст.) збудований у 1704 році як учбовий корпус Києво-Могилянської академії [див. Дод. З]. Первісно був одноповерховий, з високим двосхилим дахом із заломом, з відкритою аркадою-галереєю.

У 1732 - 1740 перебудований (арх. Шедель І.-Г.), в результаті чого став триповерховим з однобаневою Благовіщенською церквою. Будівля тинькована, прямокутна в плані, вздовж першого та другого поверхів тягнуться нині замуровані арочні галереї. Перекриття першого поверху склепінчасті, решти - пласкі. Північний та західний фасади декоровані пілястрами, вікна - наличниками, на вікнами другого поверху - барокові ліпні орнаменти.

Пожежа 1811 сильно пошкодила будівлю. Відновлюють корпус тільки у 1824 (арх. Меленський О.), при цьому змінилася форма даху, арки галереї нижнього поверху укріплюють додатковими пілонами. Під час ремонту в 1837 сходи з галереї на другий поверх переміщують всередину будівлі.

У 1863-1864 були замуровані вікна, що виходили на верхню галерею, а згодом і самі галереї (арх. Спарро П.), внаслідок чого утворюються два довгі коридори. У 1929 Староакадемічний корпус знадвору відремонтовано і пофарбовано у два тони. Під час ІІ світової війни снарядом був зруйнований купол Благовіщенської церкви. Відремонтований у 1950 (арх. Биков Р.). У 1970 відреставровані фасади [18].

Сонячний годинник (к. XVIII ст., 1823) збудований (проект Брульйона, викладача математики) як посібник з астрономії для студеїв Академії.

Дата "1823" на південному циферблаті, ймовірно, є датою відлиття циферблатів. В 1941-1943 годинник був частково зруйнований. Відремонтований у 1951. В 1970 відреставрований. Сонячний годинник вертикального типу. Складається з цегляного прямокутного в плані п'єдесталу та колони на ньому. Колона увінчана ківером з флюгером. Посередині колони на вертикальних гранях, орієнтованих точно по сторонах світу, розміщені чотири циферблати із спеціальною розміткою та фігурними пластинками-гномами. Тінь, що падає від пластинки на циферблат, вказує соняний час (за допомогою спеціальних поправок може бути переведений у декретний час, який використовується зараз). Наявність чотирьох циферблатів робить сонячний годинник унікальним [12].

Література

1. 27 листівок Києва. Мистецтво, Київ-1999

2. Бабарицька В., Короткова А., Малиновська О. Екскурсознавство і музеєзнавство: навч. посіб. / В. Бабарицька, А. Короткова, О. Малиновська. - К.: Альтерпрес, 2007. - 464 с.

3. Вечерський В.В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. - К.: НДІТІАМ, 2002. - 592 С., - С.82 - 85.

4. Восколович Н.А. Маркетинг туристских услуг. М.: изд-во "Теис", 2002

5. Вулиці Києва, Довідник. УЕ, Київ-1995

6. Герасименко В.Г. Основи туристичного бізнесу. - Одеса.: Чорномор'я, 1997. - 160 с.

7. Емельянов Б.В. Организация работы экскурсионного учреждения.

8. Енциклопедичний довідник "Київ". Під ред.А.Кудрицького. - Київ

9. Здоров А.Б., Экономика туризма., Финансы и статистика, М., 2004.

10. Ильина Е.Н., Туроперейтинг: организация деятельности М., 2003

11. І. Плотнікова. "Прогулянки Старим Подолом", К., "Кий", 2003 рік

12. К.Шероцкий. Киев.Путеводитель. Киев, типография С.Кульженко,1917.

13. Київ. Енциклопедичний довідник. УРЕ, Київ-1981

14. Київ: погляд через століття, ст. 82; Київ, "Мистецтво", 1988 р.

15. Климовський С.І. Замкова гора в Києві

16. Крачило Н.П. Основы туризмоведения. ? К.: Высш. шк. главное изд-во

17. http://2kiev.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&catid=78%3A2008-08-25-10-37-04&id=239%3A2008-08-30-23-09-11&Itemid=515

18. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB

19. http://wek.kiev.ua/uk/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB

http://www.oldkiev.info/progulki_ulicami_Kieva/PODOL.html

Размещено на Allbest.ru