Аналіз розвитку міжнародного туризму в Україні

Закон України «Про туризм» в новій редакції № 1282-ІV від 18.11. 2003 р., що вступив у дію з 01 січня 2004 р., змінив організаційні, правові, ліцензійні засади діяльності суб`єктів туристичної діяльності [52].

Новою редакцією Закону України «Про туризм» здійснено чіткий розподіл туристичних фірм на туроператорів та турагентів, яким надано різні можливості та, відповідно, яких наділено різними обов'язками. Основні відмінності між туроператором та турагентом подано у табл. 2.1.

Аналіз норм Закону України «Про туризм» дозволяє зробити висновок, що туроператор не обмежений при виборі видів туристичних послуг для реалізації.

Таблиця 2.2

Основні відмінності між туроператором та турагентом [53]

Туроператор	Турагент
1	2
1. Статус особи
Юридична особа	Юридична або фізична особа
2. Види діяльності
Туроператорська та турагентська	Турагентська діяльність
3. Права
3.1. створення та реалізація туристичного продукту; 3.2. реалізація турпродукту інших туроператорів; 3.3. надання туристичних послуг;	3.1 реалізація турпродукту, створеного туроператорами; 3.2. реалізація турпослуг інших суб'єктів туристичної діяльності; 3.3. реалізація супутніх та характерних послуг.
3.4. реалізація супутніх та характерних послуг; 3.5. оформлення документів для виїзду за меж України; 3.6. посередницька діяльність з укладення туристських договорів з нерезидентами
4. Обмеження
4.1. винятковий вид діяльності - туроператорська; 4.2. загальний розмір частки в статутних фондах інших операторів України не може перевищувати 20% їх статутного фонду.	4.1. може здійснювати і інші види діяльності (крім туроператорської)
5. Мінімальний розмір гарантії банку або будь--якої іншої кредитної установи
5.1. еквівалент -- не менше 20000 євро, для туроператора, що надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму -- не менше 10000 євро	5.1. еквівалент - не менше 2000 євро

Він може продавати як власний туристичний продукт, так і турпродукт, сформований іншим туроператором. Однак, він обмежений при виборі організаційно--правової форми господарювання (може бути виключно юридичною особою), та обмежений у здійсненні інших видів діяльності, крім туристичної (туристична діяльність є його винятковою діяльністю, про що має бути зазначено у установчих документах).

Турагента обмежено у виборі видів турпослуг, що реалізуються (не має права формувати та реалізовувати власний турпродукт), але не обмежено у виборі організаційно-правової форми господарювання (може бути як юридичною, так і фізичною особою -- суб'єктом підприємницької діяльності).

Ще один фактор, що суттєво впливає на вибір туристичної фірми бути туроператором чи турагентом - суттєва різниця в мінімальному розмірі гарантії банку або будь--якої іншої кредитної установи, регламентованому статтею 15 Закону України «Про туризм» в новій редакції. Законодавство зобов'язало всіх туроператорів та турагентів здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності перед туристами гарантією банку або іншої кредитної установи. Дане нововведення обумовлене бажанням законодавців захистити права та законні інтереси туриста у випадку, якщо туроператор чи турагент причинять йому збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання туроператора чи турагента банкрутом. Такі збитки пов'язані з невиконанням туроператором чи турагентом зобов'язань перед туристом у вигляді ненадання або неналежного надання туристичних послуг у відповідності з умовами договору на туристичне обслуговування. В таких випадках банки чи інші кредитні установи, що видали гарантію, зобов'язані при представленні туристом всіх передбачених законодавством документів, відшкодувати йому витрати на повернення до місця постійного проживання (перебування), вартість ненаданих послуг, передбачених договором [52]

З туроператором або туристичним агентством-гуртовиком його пов'язує агентський договір, за яким можуть бути передбачені різні форми взаємодії і взаєморозрахунків у сфері фінансів і навіть певний перерозподіл відповідальності. Як продавець (якщо тільки його функції за агентським договором полягають власне у цій посередницькій функції) турагент несе обмежену відповідальність за туристичний продукт.

У сфері агентування розрізняють декілька видів діяльності:

- продаж турів від особи і за дорученням підприємства. У туристичній путівці завжди повністю вказують усі реквізити ту--роператора та агента, який здійснив продаж;

- продаж турів від своєї особи, але із зазначенням належності туристичного продукту до певного туроператора;

- продаж туристичного продукту від власної особи (без зазначення належності цього продукту до конкретного туроператора), наприклад, якщо утворюється сукупний туристичний продукт. У такому разі агентство само виступає туроператором з усіма наслідками і ступенем відповідальності.

Залежно від прийнятої схеми взаємодії виникають чітко визначені рівні відповідальності й схеми фінансових розрахунків.

Туристичний агент -- найважливіша ланка в ланцюзі учасників процесу продажу туристичного продукту, що з огляду на свої властивості й характер споживача мусить бути донесений до потенційного споживача (клієнта). Саме тому туристичних агентств дуже багато, але вони не дуже великі.

Туристичне агентство пов'язане з туроператором або іншим оператором послуг телекомунікаційними комп'ютерними мережами, наприклад глобальними міжнародними і національними мережами автоматизованого бронювання, що надають агенту доступ до потужних інформаційних баз даних і систем бронювання туристичних послуг. Сьогодні формується прямий продаж турів споживачеві через мережу Інтернет, але автоматизації піддаються тільки етапи інформації споживача і пропозиції продукту, його резервування за заявкою клієнта, в окремих випадках передбачається й оплата, наприклад, якщо подано рахунок у банк або ж номер кредитної картки [51].

Туризм як форма задоволення потреб людей у відпочинку справляє великий вплив на життя світової спільноти, є об'єктивною потребою сучасної цивілізації. Надходження від міжнародного туризму нині є однією з найзначніших складових так званого невидимого експорту (invisible export). Він не тільки збільшує валютні надходження в країну, а й забезпечує зайнятість населення, допомагає раціонально використовувати ресурси. Розвиток туристських зв'язків є важливим засобом нормалізації міжнародного становища, зміцнення дружби між народами і поглиблення взаєморозуміння.

Останнім часом міжнародний туризм надзвичайно швидко розвивається, поступаючись лише автомобільній та хімічній промисловості.

Таким чином вивчення явища міжнародного туризму є надзвичайно актуальним на сьогоднішній день.

До переваг туристичної діяльності можна віднести такі:

- скорочення робочого часу і збільшення вільного часу;

- розширення використання транспорту для туристичних поїздок (авіаційного, автомобільного та ін.);

- удосконалювання усіх видів транспорту зменшило витрати на поїздки;

- розвиток засобів комунікації та інформаційних технологій;

- збільшення числа найманих робітників та службовців у розвитих країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня;

- ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей;

- істотні зрушення в структурі духовних цінностей;

- туристичний бізнес захоплює підприємців по багатьох причинах (невеликі стартові інвестиції, зростаючий попит на туристичні послуги, високий рівень рентабельності і мінімальний період окупності витрат).

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов'язано з впливом туризму на економіку окремої країни. В економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

1. Міжнародний туризм -- джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості.

За даними звіту Міжнародної ради з подорожей і туризму (World Travel and Tourism Council) [47, c.100] в 2009 р. у сфері подорожей і туризму безпосередньо працювало майже 73,7 млн осіб, або 2,8 % зайнятих у світовому господарстві, а у суміжних з туризмом галузях -- ще близько 215 млн осіб, це 8,1 % працездатного населення планети. За кількістю зайнятих тут лідирують Китай, Індія, США, Індонезія, Японія, Бразилія, Росія, Німеччина, Іспанія і Франція. Очікується, що зайнятість у зазначених сферах світового господарства до 2014 р. сягне 8,6 % працездатного населення Землі.

Міжнародний туризм являється активним джерелом надходжень іноземної валюти [55]. Наприклад, велика частина доходів від міжнародного туризму, в загальній сумі надходжень від експорту товарів і послуг, складає :

в Іспанії -- 35 %, Австралії і Греції -- по 36 %, Швейцарії -- 12 %, Італії -- 11 %, Португалії -- 21 % і на Кіпрі -- 52 %. В більшості країн, що розвиваються, на долю іноземного туризму припадає 10-15 % доходів від експорту товарів і послуг. Проте в деяких країнах цей показник значно вище, наприклад, в Колумбії він складає 20 %, Ямайці -- 30 %, Панамі --55 % і на Гаїті --73 %. Це видно на рис. 2.6.

Рис. 2.6. Доходи від міжнародного туризму, в загальній сумі надходжень від експорту товарів і послуг деяких країн світу 2010 р. [55]

2. Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни. Так у таких країнах, як Угорщина, Чехія, Австрія, Швейцарія, Італія, Франція, Іспанія, Португалія туризм являється одною з пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких складає 15-35 %.

3. Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму: будівництва, торгівлі, сільського господарства, виробництво товарів народного споживання, тощо.

4. Зі зростанням зайнятості в сфері туризму ростуть прибутки населення і підвищується рівень добробуту нації.

5. Часто завдяки міжнародному туризму у віддалених територій з'являється стимул до розвитку. Зокрема, там відроджуються забуті ремесла й окремі галузі народної творчості.

6. Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання рекреаційних ресурсів. Таким чином, іноземний турист платить за туристичні послуги, при цьому не вивозячи рекреаційні ресурси за межі країни. Країна отримує прибутки, зберігаючи свої природні та культурно-історичні цінності.

7. Для деяких слаборозвинутих країн туризм є єдиним рушієм економічного зростання. Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій -- це ті країни, уряди яких стимулюють розвиток туристичної галузі, так як туризм -- це єдине джерело надходження капіталу, та іноземних інвестицій [48, с. 66].

Україна проводить активну туристську політику, однією з перших серед країн СНД приступила до формування організаційно--правової бази розвитку туризму і прийняла Закон «Про туризм» (1995 р.). Управління та координація діяльності у сфері туризму з 1992 р. входять до компетенції Державного комітету з туризму. Міжвідомчу координацію діяльності в інтересах туристського сектора з 1996 р. здійснює Національна рада з туризму. Створена Туристська асоціація України та інші громадські організації туристичного профілю. В даний час реалізується прийнята в 1997 р. Державна програма розвитку туризму до 2005 р., виділяє серед пріоритетних напрямків прийому іноземних відвідувачів розвиток сільського та екологічного туризму. Розроблено аналогічна програма на період до 2010 р. Здійснюється «Програма забезпечення захисту та безпеки туристів на 2001-2005 р.». З 1997 р. країна є дійсним членом СОТ, а в 1999 р. була обрана членом Додаткового ради СОТ, що служить визнанням високого статусу Україна в світовому туристичному співтоваристві. У 2002 р. Україна першою з країн СНД прийняла рішення про створення та бюджетному фінансуванні Наукового центру розвитку туризму.

До числа найбільш перспективних напрямків туристського комплексу Україну відносять розвиток пізнавального, оздоровчого, спортивного, екологічного, сільського та екстремального (відвідування Чорнобильської зони та ін) туризму. Одним з важливих напрямків в'їзного туризму в Україну є морський круїзний туризм, що має давні традиції. Регулярне відвідування українських портів іноземними круїзними судами бере початок з 1887 р., причому перший морський круїз до берегів Криму з відвідуванням Ялти і Севастополя був організований знаменитим туристичним агентством «Томас Кук». В даний час українські порти Чорного моря протягом сезону (травень--жовтень) відвідує близько 50 круїзних суден середньої місткістю понад 1000 пасажирів, що виконують понад 150 заходів у порти країни. Загальний обсяг в'їзного іноземного потоку круїзних пасажирів в 1999 р. склав 65 тис. чоловік. Слід зазначити наявні резерви зростання в'їзного круїзного туризму як природно-кліматичного (розширення круїзного сезону), так і організаційно-економічного характеру (спрощення процедури митного контролю, підвищення якості наданих послуг, зниження ставок портових зборів та ін.)

Загальний в'їзний потік іноземних відвідувачів в Україну в 2011 р. досяг рекордної позначки 21 415 296 чоловік, що більш ніж втричі перевищує показник 2000 р. Проте в структурі в'їзного потоку близько 60 % припадає на одноденних і транзитних відвідувачів, доходи від обслуговування яких невеликі.Середня тривалість перебування іноземних відвідувачів на території Україні складає близько 6,7 туроднів. Найбільш привабливими регіонами Україні для іноземних відвідувачів, як показано на рис 2.7. є: Автономна Республіка Крим (35,8 % в'їзного потоку), м. Київ (24,8 %), Одеська область (21,3 %), м. Севастополь (11,5 %), Львівська область (6,6 %) [57].

У структурі в'їзного потоку переважають відвідувачі з суміжних держав:

Росії (30,2 %), Білорусі (12,0 %), Угорщини (10,9 %), Польщі (4,1 %), Молдови (2,7 %), що видно на рис. 2.8.



Рис. 2.7. Відсоток в'їзного потоку у туристичні регіони України за 2010 р. [57]

В умовах низького середнього рівня доходів населення виїзний туризм з рекреаційними і пізнавальними цілями не придбав в Україні масовий характер, хоча, в порівнянні з радянським періодом, географія, цільова структура і масштаби подібних подорожей помітно розширилися. Загальне число зарубіжних поїздок з 1996 по 2000 р. скоротилося в 1,5 рази і склало 9,410 млн. Але вже з 2001 р. кількість зарубіжних поїздок почали неухильно збільшуватися, і у 2010 р. склали 19,770 млн, що значно перевищує результати минулго десятирічча. Аналізуючи це, можно зробити висновок, що середній рівень доходів українського населення збільшився, що дало можливість все більше уваги приділяти туристичним подорожам по країнам світу.

У структурі виїзного потоку основне місце займають поїздки з особистими і діловими цілями, включаючи «шоп-тури», а також відвідування родичів і знайомих в країнах СНД. Туристський баланс Україні у другій половині 1990-х рр. традиційно складається позитивним при активному сальдо в обсязі 610 млн євро в 1999 р. Частка міжнародного туризму в ВВП Україна в 1990-і рр. становила близько 1 %, а у вартості експорту послуг - 1/5.

Рис. 2.8. В'їзний потік туристів в Україну у 2011 р.

Виходячи з регіональних особливостей рекреаційно-ресурсного потенціалу та тенденцій його освоєння, рівня розвитку туристичної інфраструктури, що склалася рекреаційної спеціалізації, географії та структури туристських потоків на території Україні виділяють сім основних туристських районів: Крим, Карпати, Причорномор'я, Приазов'я, Придніпров'я, Поліське-Подільський і Донецький регіон.

Для України міжнародний туризм є досить молодою галуззю, що знаходиться на етапі становлення. Але має всі необхідні умови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму. Насамперед, знаходячись у самому центрі Європи, на перехресті важливих міжнародних транспортних коридорів, вона має сприятливі природно-кліматичні умови, багаті історико-культурні можливості, людські та матеріальні ресурси [49, c. 69].

Однак існують фактори, що гальмують розвиток даної сфери послуг, серед яких можна виділити: недостатність розвинутості інфраструктури, відсутність кваліфікованого персоналу, екологічні та кримінальні ризики, низький рівень побутового комфорту, високі ціни на послуги. Крім того, стримуючим фактором розвитку туристичної галузі, її матеріально-технічної бази є проблеми, пов'язані з податковим законодавством України. Це, перш за все, стосується сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів. Не відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь. Визначення туризму як пріоритетного напрямку розвитку регіону не підкріплено сприятливими умовами, які б створювалися з боку органів влади.

Чинне законодавство України містить нечіткість щодо визначення готельного господарства, його належності до сфери туристичних послуг та відомчого підпорядкування [50].

Фундаментом для становлення індустрії туризму є формування законодавчої та нормативної бази у сфері туризму з урахуванням норм міжнародного права. Серед основних напрямів розвитку відповідної нормативно-правової бази є розробка проектів правових актів з питань забезпечення державного регулювання міжнародної торгівлі туристичними послугами з урахуванням членства України у Всесвітній Торговій Організації, створення економічних і правових механізмів щодо пріоритетної підтримки в'їзного та внутрішнього туризму, законодавче оформлення і практичне дотримання державних гарантій та системи безпеки для іноземних і вітчизняних туристів, правове врегулювання питань стимулювання інвестицій у туристичну сферу (включаючи мережу Міжнародного Туристичного Комплексу), підготовку проектів і укладання нових міжурядових угод, а також угод між спеціалізованими національними та іноземними органами управління про співробітництво в сфері туризму. Розвиток туристичної інфраструктури в мережі МТК повинна ґрунтуватися на дослідженнях тенденцій щодо розвитку світового ринку туризму і туристичних потоків, а також кон'юнктури і цін на ньому, комплексному аналізі стану українського ринку туристичних послуг і прогнозах щодо реальних інвестицій для розвитку туристичної інфраструктури. Для вирішення проблеми фінансового забезпечення доцільним є запровадження у зоні МТК спеціального режиму інвестування, який сприятиме стимулюванню реалізації інвестиційних проектів, забезпеченню заінтересованості іноземних інвесторів і збільшенню масштабів їх участі, залученню як вітчизняного, так і іноземного банківських капіталів, забезпеченню державних гарантій щодо зниження ризику інвестиційних проектів, підвищенню ефективності інвестицій, посиленню ролі кредитування, перетворенню його на переважну форму інвестиційних процесів щодо розвитку туризму на МТК [49, с. 71] .

Отже, туризм являє собою одну з найбільш розвинених галузей світового господарства та форм зовнішньоекономічної діяльності. Україна знаходиться у самому центрі Європи, на перехресті важливих міжнародних транспортних коридорів, має сприятливі природно-кліматичні умови, багаті історико-культурні пам'ятки потребує розвитку даної галузі. Однак розвиток українського туризму неможливий без державної підтримки.

Висновки до розділу 2

1. Отже Україна має всі передумови для інтенсивного розвитку міжнародного туризму: вигідне геополітичне розміщення, великий туристично-рекреаційний потенціал, сприятливий клімат, велику кількість лікувально-курортних ресурсів, численні родовища мінеральних вод і лікувальних грязей, богату флору і фауну, культурно-історичні пам'ятки світового рівня. Але на сьогоднішній день туристична індустрія України перебуває у зародковому стані.

2. Більшість туристичних фірм, які базуються в Україні працюють на вивіз туристів, а отже і капіталу. І хоча в Україні є туристично-привабливі місця, Україна не може запропонувати надання європейського рівня послуг. Це обумовлене низкой причин: замалою кількістю інформації про Україну на іноземних мовах, слабким розвитком туристської інфраструктури, поганим станом екології, високим рівнем забрудненості навколишнього середовища, низьким рівнем туристських рекреаційних ресурсів, недосконалим організаційним та нормативно-правовим забезпеченням туристичної галузі.

3.В наслідок об'єктивних причин туристична галузь потребує фінансування. В сьогоднішніх умовах таке фінансування можливе за рахунок бюджетних коштів держави. Проте підсумки розвитку туристичної галузі України в цілому відповідають динаміці економічних процесів, що відбуваються в країні. Водночас, світові політичні та економічні процеси останніх років також справляють суттєвий вплив на обсяги, напрямки та структуру туристичних потоків, що може стати причиною гальмування розвитку міжнародного туризму в Україні.

Але все ж таки Україна має всі об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку не тільки внутрішнього, але й в'їзного туризму, що сприятиме створенню нових робочих місць, та покращеню економіки країни в цілому.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

3.1 Тенденції розвитку світового туризму

У XXI сторіччі людина отримала можливість віртуально подорожувати по всій планеті Земля, завдяки чому, виникає потреба відвідати місця, які її зацікавили, на власні очі, що веде до розширення ринку туристичних поїздок.

Про вагомість свідомого туризму говорить величезна кількість фахівців, які обслуговують туристські потоки. За даними Всесвітньої туристської організації нині у туризмі, що визнаний світовою індустрією номер один, зайнято понад 260 млн чоловік. Вони обслуговують за рік близько 700 млн відвідувачів. Найбільшим туристським центром і ринком є Сполучені Штати Америки. На американський континент припадає 21 % всіх подорожуючих та 30 % світових надходжень від туризму. В той же час для Європи аналогічні показники складають 60 % відвідувачів, але тільки 48 % туристських надходжень. Сьогодні з'явилася і, судячи з усього, зростає нова тенденція руху туристських потоків у напрямку північ-південь: азіатські туристи прямують до Австралії та інших країн, розташованих між ними; європейці відкривають для себе північноамериканські дестинації (напрямки), а північноамериканські все більше надають перевагу подорожам до Мексики, країн Карибського басейну і Південної Америки [89].

Аналізуючи стан та перспективи розвитку міжнародного туризму, необхідно усвідомлювати, які фактори впливають на нього. До довготривалих чинників, що об'єктивно сприяють поступовому розвитку міжнародного туризму, належать такі:

- економічні містяться в зміні структури споживання товарів і послуг вбік збільшення частки споживаних послуг, у тому числі і туристських;

- науково-технічний прогрес, що зумовлює швидкий розвиток потужної матеріально-технічної бази міжнародного туризму, іншими словами туристської індустрії, що створює необхідні умови для масового туризму. Мова йде про готельні ланцюги та інші колективні засоби розміщення, транспортні засоби для масових пасажирських перевезень. Окремо варто виділити впровадження в туристську індустрію комп'ютерної техніки, без чого сьогодні неможливо уявити організацію масового туризму;

- демографічні, які залежать від зростання народонаселення нашої планети. Так, у 2000 році на Землі мешкало більш ніж 6200 млрд. жителів. Пропорційно зростанню народонаселення, а може й більше, можна передбачити зростання кількості мандрівників. До цих же чинників варто віднести й урбанізацію, тобто збільшення частки міських жителів. Внаслідок більш активної участі міського населення в закордонних подорожах цей процес призведе до зростання міжнародного туризму. Важливим демографічним чинником є зміна вікової структури населення. Так, збільшення в багатьох країнах середньої тривалості життя стає причиною того, що більше людей мають вільний час і кошти. А це дає їм змогу здійснювати закордонні подорожі;

- соціальні, до яких належить зростання добробуту населення розвинених країн.

Водночас слід зазначити, що індустрія сучасного суспільства створює значні стресові навантаження на населення і відповідно спонукає до відпочинку, рекреації, відбудовної активності, у тому числі за допомогою туризму. Тому промислові міста є місцями з підвищеним попитом на туризм з метою відпочинку. Тут формуються різноманітні сегменти з попитом на спортивний, пішохідний, човновий, пригодницький, сільський туризм та інші нетрадиційні види подорожей;

- культурні -- зростання культурного рівня населення багатьох країн, а в зв'язку з цим прагнення людей до ознайомлення з закордонним культурними цінностями;

- міжнародні -- пом'якшення міжнародного клімату, перехід від конфронтації між провідними державами до співробітництва і порозуміння, вирішення спірних міжнародних питань шляхом переговорного процесу.

Ці постійно діючі чинники в певний період можуть посилюватися або послаблюватися різноманітними менш масштабними і короткочасними кон'юнктурними змінами, врахування котрих також входить до завдань маркетингових досліджень.

На загальний характер світового туризму, його динаміку і зміст істотний вплив справляють природні катаклізми (землетруси, повені, пожежі тощо), соціальні потрясіння, війни. Останнім часом цей перелік поповнив світовий тероризм. Так після драматичних подій в США у вересні 2001 р. у всьому світові відбулося різке скорочення обсягів турпоїздок, почалася хвиля ануляцій. Число іноземних туристів, наприклад, у Великобританію знизилося у вересні на 23,6 %, завантаженість готелів в Іспанії знизилася на 20 %. Наслідки терористичних актів болісно вдарили по авіакомпаніях. У Північній Америці скорочення пасажиро і вантажних потоків склало близько 30 %, а у європейських і східно-азіатських авіакомпаній -- 12 %.

Основними критеріями виміру світового туризму є міжнародні туристські прибуття і прибутки, що їх отримують країни. За оцінками експертів ЮНВТО, міжнародний туристичний бізнес був і продовжує залишатися домінуючою і процвітаючою галуззю економіки більшості держав -- суб'єктів міжнародного права. [88]. На конференції ВТО в Ліссабоні за результатами дослідження «Туризм -- панорама 2020» проголошені п'ять перспективних туристичних напрямків XXI століття [58] і кожен бажаючий може підібрати собі той напрямок, який йому підходить більш за все: пригодницький туризм, круїзи, екологічний туризм, культурно-пізнавальний туризм, тематичний туризм.

Пригодницький туризм. До нього входить туризм з фізичними навантаженнями та організацією нестандартних турів у екзотичні й екологічно чисті природні резервації та включає незвичайні подорожі, нетрадиційні транспортні засоби [60]. Залишається все менше місць у світі, які все ще не досліджені туристами. Деяких людей ваблять небезпечні куточки землі: морськи глибини або гірські вершини. Тому необхідно постійно розробляти та вдосконалювати відповідні туристичні маршрути. До пригодницького туризму відносяться похідні експедиції, сафарі-тури (мисливство, риболовля, фотополювання), навколосвітнє плавання (яхтинг). Такий вид туризму вимагає від турфірми значно більшої уваги на стадії підготовки, оскільки необхідно вирішити цілий комплекс питань, пов'язаних із організацією безпеки туристів, адже страхування на такий тур коштує значно дорожче [60].

Круїзи. З моменту появи людства на Землі людей завжди манили моря і океани. Зпочатку їх використовували для дослідження нових земель, потім для перевезення товарів та вантажів, оскільки світ став промислово розвиненим і почав торгувати один з одним. З розвитком промисловості з'явилися багаті люди, охочі витратити частину своїх коштів в обмін на різні форми відпочинку та розваг. Вроджена схильність до подорожей у різні куточки планети булауспадкована від перших мандрівників, а потім стала доступною для великої кількості людей. Саме поняття «морські круїзи» виникло в 19 столітті, коли лінійні пасажирські компанії почали шукати шляхи використання пасажирських судів у період міжсезоння. Цей сектор туризму розвивається феноменально швидкими темпами [59]. Якщо в 1997 р. на круїзних суднах по морських і річкових маршрутах подорожувало біля 7 млн. чоловік, то вже в 2000 р. кількість туристів зросла понад 9 млн. В світі будується 42 восьмипалубних круїзних теплоходи, місткістю до 6200 пасажирів кожен.

Екологічний туризм - тип туризму, що полягає у подорожах до природних недоторканих людиною та, часто, природоохоронних територій, намагаючись не здійснювати великого впливу на цю територію. Екотуризм допомогає освіті туристів та розвиває у них толерантність, дозволяє збирати гроші на заходи зі збереження території, допомогає розвитку ізольованих поселень. Розвиток екотуризму часто розглядається як важливий засіб збереження невколишнього середовища для майбутніх поколінь. Екотуризм найбільш привертає тих туристів, яких турбують проблеми екології. Він часто включає волонтерську роботу, інші активні заходи зі збереження навколишнього середовища та навчальні програми, що допомогають зменшувати негативні аспекти впливу людини на природу [61]. Головна мета екотуризму - збереження навколишнього середовища та забезпечення мінімального згубного впливу людини на природу. Можна організовувати як тематичні пізнаватьні тури для любителів екотуризму, так і тури для відпочиваючих на курортах, з відвідуванням національних заповідників.

Культурно-пізнавальний туризм. Найбільші потоки туристів, подорожуючих з пізнавальною метою, спостерігаються в Європу, Азію та на Ближній Схід. Для невеликих груп туристів можна організовувати пізнавальні тури у вигляді одноденних екскурсій з відвідуванням пам'ятників культури.

Тематичний туризм. Цей вид туризму передбачає підвищену зацікавленість до конкретного явища, наприклад до кліматичних умов певної місцевості або тематичних парків як місць відпочинку.

Майкл Ноуліс, консультант і директор Tourism Control Intelligence (Франція та США), беручи до уваги розвиток туристичної галузі на початку третього тисячоліття акцентує увагу на майбутніх тенденціях розвитку світового туризму:

- бурхливий розвиток круїзних напрямків;

- розвиток екотуризму за рахунок туристів старшого віку та інтелігенції;

- явище Slow cities і Slow Food закликає до збереження спадщини, культури та традицій, що зародився в Італії буде поширюватися по всій Європі;

- Лондон, Нью-Йорк, Сідней і Дубаї залишаться найбільшими центрами світового туризму до кінця десятиліття;

- туристи платитимуть значно вищу плату за доступ до туристичних визначних пам'яток, в порівнянні з місцевими жителями;

- у більшості повітряних суден, що належать арабським авіакомпаніям будуть обладнані зони для тих, хто молиться;

- Антарктида стане великим центром екотуризму. Там будуть побудовані готелі, ресторани і прилегла інфраструктура;

- центри народних ремесел будуть набирати популярність на світових курортах;

- розвиток космічного туризму;

- круїзні судна почнуть продавати кондомініумів, ставши океанськими містами;

- поширення наркотиків та секс туризм на курортах буде процвітати незважаючи на організовані міжнародні зусилля;

- авіакомпанії, туристичні агентства та туроператори будуть пропонувати споживчі кредити на подорожі в союзі з фінансовими установами;

- туристичні маршрути не будуть прокладені в країнах -- ізгоях, таких як Зімбабве, Лівія, Іран, Північна Корея;

- національні економіки на Кубі, Єгипті, Іспанії і Таїланді потраплять в пряму залежність від індустрії туризму;

- «rave» туристи будуть подорожувати все далі в пошуках досконалого місця для життя;

- Китай першим візьме 100 млн. міжнародних туристів в 2018 р. Франція прийде до такого ж показника через 2-3 роки [90]. Це все сприятиме збільшенню туристів бажаючих подорожувати;

За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих у світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. осіб за рік, що означає збільшення туристичних прибуттів у 2,4 раза порівняно з 2000 р.

При цьому кількість туристів, за даними ВТО, у 2010 році склало 935 млн. туристів, тобто збільшилося на 250 млн туристів за останні 10 років починаючи з 2000 року «У найближчий час ми подолаємо рубіж в 1 млрд прибуттів. За той же самий період обсяг надходжень від міжнародного туризму майже подвоївся - з 482 млрд доларів США за 2000 р. до майже 900 млрд дол. США в 2010 р.», -- як зазначив генсек ВТО (ЮНВТО) [62].

Таблиця 3.1

Прогноз найбільш популярних туристичних напрямків до 2020 р. [9]

Країна	Кількість туристичних прибуттів, млн. осіб	Частка на світовому туристичному ринку, %	Динаміка зростання 2000--2020 рр., %
Китай	137,1	8,6	8,0
США	102,4	6,4	3,5
Франція	93,3	5,8	1,8
Іспанія	71,0	4,4	2,4
Гонконг	59,3	3,7	7,3
Італія	52,9	3,3	2,2
Великобританія	52,8	3,3	3,0
Мексика	48,9	3,1	3,6
Росія	47,1	2,9	6,7
Чеська Республіка	44,0	2,7	4,0
Всього	708,8	44,2	--

Передбачається, що при щорічному зростанні на 8% кількість туристичних прибуттів в Китай досягне до 2020 року 137,1 млн. осіб.

Другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4 млн.), далі -- Франція (93,3 млн. осіб), Іспанія (71,0 млн. осіб), Гонконг (59,3 млн. осіб) згідно табл 3.1.

Щоденні витрати туристів, за винятком коштів на авіаперевезення, збільшаться до 5 млрд. доларів США у день.

За прогнозами ВТО, очікується бурхливий розвиток виїзного туризму. Найбільшими країнами-постачальниками туристичних потоків стануть Німеччина, Японія, США, Китай, Великобританія.

Економічна відсталість нових політичних структур у Східній Європі є реальним бар'єром для залучення населення цих країн у міжнародний туризм. Обсяг туризму між країнами Західної і Східної Європи буде зростати, в основному, в напрямку зі Сходу на Захід.

І все ж таки разом з економічним піднесенням країн Східної Європи, розбудовою туристичної інфраструктури, розвитком транспортних систем міжнародний туризм для країн, що розвиваються, стане джерелом не тільки надходження іноземної валюти, але і створення нових робочих місць.

Таким чином, тенденції розвитку міжнародного туризму носять позитивний характер. Зростаючий інтерес туристів до іншої культури, велика кількість реклами, доступність інформації сприяють збільшенню можливостей спілкування між народами, що дозволяє пересічним громадянам краще розуміти один одного.

3.2 Перспективи розвитку та шляхи удосконалення міжнародного туризму в Україні

Особливістю сучасного періоду розвитку туризму України є те, що він суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки.

За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2001 році за кількістю прибуття іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що становить близько 1 % від світових туристичних прибуттів). За прогнозними розрахунками щодо розвитку в'їзного туризму в Україні на 2020 рік -- 15,0 млн. осіб.

Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з країнами СНД коливатиметься в межах 50 % від загальних обсягах турпотоків.



Рис. 3.1. Виїзд громадян України за кордон у 2011 р [64].

Окрім цього, сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких щорічно збільшуватиметься.

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні до 2020 р., перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм -- це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного, на світовому ринку, туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. я та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

На думку одного з провідних спеціалістів туризму Р. А. Браймера [65], «у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видимі результати».

Якщо аналізувати роль держави в організації й розвитку туристичної діяльності в різних країнах світу, то М. А. Жукова виокремлює три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливої складової національної економіки [66, c. 86]. Перша модель передбачає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, вирішення усіх питань на місцях і принципах ринкової «самоорганізації». Урядові органи використовують таку модель тоді, коли туризм національній економіці взагалі не дуже потрібний, або коли позиції суб'єктів туристичного ринку є досить міцними, тобто коли вони здатні вирішувати свої проблеми без державної участі. Подібна модель управління індустрією туризму використовується в США після того, як 1997 р. була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що відповідала за розвиток туризму в країні [66, c. 87].

Друга модель передбачає існування сильного й авторитетного центрального органу -- міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Для її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансові вкладення в туристичну індустрію, зокрема у рекламну й маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру, тощо. Подібна модель організації управління туристичною індустрією діє в Єгипті, Мексиці, Тунісі, Туреччині та інших країнах, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет [66, c. 88].

Третя модель переважає в розвинених європейських державах. У країнах, де використовується така модель, питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в «надрах» певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, провадить діяльність за двома напрямами: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об'єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо) [66, c. 88].

Така модель участі держави в розвитку індустрії туризму отримала умовну назву «європейської». Така модель є найбільш прийнятною для України. Слід зауважити, що центральна державна туристична адміністрація в розвинених європейських країнах працює в тісній взаємодії з місцевою владою й приватним бізнесом. Така схема роботи виявилася досить продуктивною з погляду знаходження форм конструктивного співробітництва й взаємодії адміністративних органів різних рівнів державного та регіонального управління, а також для залучення фінансових коштів приватного сектора з метою виконання відповідних державних завдань. Наслідком такої політики стала поява змішаних за формою власності (державно-приватних) інститутів у сфері регулювання туристичної діяльності.

Варіанти реалізації третьої моделі управління туристичним сектором можна розглянути на прикладі чотирьох країн, на частку яких, за даними ЮНВТО, припадає близько 1\3 світових туристичних прибуттів: Великобританії, Іспанії, Франції та Італії.

У Франції питання регулювання туризму належать до компетенції міністерства транспорту та суспільних робіт, у структурі якого функціонують державний секретаріат з питань туризму та управління туризму. Ці органи відповідають за управління та регулювання галузі, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму. Крім того, існує ще ціла низка органів, що беруть участь в управлінні туризмом «із правом дорадчого голосу»: Рада з туризму при міністерстві транспорту та суспільних робіт, французьке агентство туристичного інжинірингу, національна наглядова рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика в туризмі), національне агентство з питань відпускних подорожей (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології й озеленення міст) [67, c. 84].

Просуванням образу Франції як туристичного центру на міжнародному ринку займається асоціація «Maison de la France», створена в 1987 р. на підставі угоди про партнерство між місцевими адміністраціями, туристичними фірмами, готелями, адміністраціями об'єктів екскурсійного показу. На сьогодні асоціація налічує близько 800 членів. У штаті асоціації «Maison de la France» понад 200 співробітників, 31 його представництво працює в 26 країнах світу. Керівний орган асоціації -- рада директорів складається з 27 осіб (1/3 -- чиновники з держапарату, а 2/3 -- представники приватного бізнесу) [67, c. 81]. Діяльність асоціації на 60 % фінансується з держбюджету.

В Іспанії питання туризму координує державний секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підлеглий міністерству економіки. Крім держсекретаріату, міністерству підпорядковуються: центральна дирекція з туризму (адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа «Paradores» (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри (в Мадриді й Малазії) та іспанський інститут туризму «Turespaca» [68].

Повноваження самого міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туріндустрії є прерогативою місцевої влади. З метою координації їх діяльності в країні створена рада з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади всіх рівнів і представники приватного бізнесу [68].

В майбутньому Україні слід перейняти досвід співробітництва ради з розвитку туризму із представниками приватного сектора, що здійснюється через впровадження в організацію й облік висунутих останніми ініціатив, особливо з питань просування специфічних та екологічних туристичних продуктів.

У Великобританії сферу туризму очолює міністерство культури, засобів масової інформації та спорту, якому підпорядковується орган, що безпосередньо координує діяльність у галузі туризму -- «VisitBritain». Він займається залученням іноземних туристів у Великобританію, розвитком внутрішнього туризму, а також консультує уряд й інші державні установи з питань туризму. «VisitBritain», окрім із традиційної діяльності на іноземних ринках (поширення інформації туристичного змісту, реклама, участь у виставках) надає платні консалтингові послуги, організовує виставки та семінари, здійснює різні проекти за участю іноземного капіталу, видає та розповсюджує путівники, відеофільми та іншу рекламно-інформаційну продукцію [69].

Запозичення Україною досвіду «VisitBritain» з ефективного застосовування сучасних інформаційних технологій і маркетингових компаній є важливим чинником реалізації державної туристичної політики.

В Італії департамент з туризму входить до складу міністерства виробничої діяльності [70]. Основні його функції зводяться до координації діяльності регіональних турадміністрацій, розробки нормативно-правових документів загальнонаціонального характеру, досліджень та обробки статистичної інформації, а також міжнародної діяльності (міжурядові угоди, взаємовідносини з міжнародними організаціями та ЄС).

Повноваження місцевих туристичних адміністрацій в Італії на даний час також значно розширені. Вони відають всіма питаннями ліцензування туристичної діяльності на своїй території, здійснюють класифікацію готелів, мають право просувати й рекламувати свої регіони всередині країни та за кордоном (рекламні заходи, участь у виставках тощо).

За формою організації туристичної галузі для України більш прийнятна третя модель управління. Але для ефективного функціонування цієї моделі потрібне хоча б часткове державне фінансування, яке забезпечить участь країни у формуванні й просуванні національного турпродукту, здійснення рекламно-інформаційної діяльності, маркетингових досліджень, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, семінарів, конференцій, формування базового пакета інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури тощо.

Однак Україна не може розвивати туристичну галузь базуючись лише на даних країн, досвід яких перевірений часом і підтверджується конкретними досягненнями в розвитку туризму, необхідно використовувати історичні, правові і культурні особливості України .

Аналізуючи історію та сучасні тенденції розвитку Українського туризму можна зазначити, що, український туризм маючи потужний туристично-рекреаційний потенціал, розвивалася без урахування особливостей її функціонування, комплексної туристичної політики держави й відпрацьованих механізмів управління. Це стало причиною орієнтації туризму на виїзний. Реформування системи державного регулювання галузі висвітлило низку проблем, що потребують вирішення.

Однією із найважливіших проблем розвитку туристичної галузі України є відсутність суттєвої державної підтримки місцевих ініціатив у розвитку туризму. Проте зарубіжний досвід свідчить, що максимального ефекту в розвитку туризму можна досягти лише за умов співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських і професійних організацій та підприємницьких структур [71, с. 64-72].

Якщо держава буде надавати фінансову підтримку для розвитку туризму в Україні, це може посприяти вирішенню низки наступних проблем:

1. Слабкий розвиток туристичної інфраструктури [40]: значно зменшаться недоліки спортивно-оздоровчих, культурно-пізнавальних та розважальних закладів, а також збільшиться кількість готелів, санаторіїв, тур-комплексів, мотелів, які будуть відповідати міжнародним стандартам системи якості надаваних послуг. Поліпшиться якість підготовки кадрів туристичного обслуговування, підвищиться рівень сервісного обслуговування.

Також необхідно дозволити залучення інвестицій на ринкових засадах, що сприятиме формуванню попиту на послуги активного відпочинку, оздоровлення природними рекреаційними ресурсами, ознайомлення з народними традиціями закарбованими у пам'ятках історії, культури, архітектури, народної творчості, мистецтві, духовних цінностях нації, природних скарбах тощо. Суб'єктом попиту будуть різні соціальні групи населення, наприклад школярі та студенти (підчас канікул чи практики), працівники та роботодавці (підчас відпусток чи вихідних), пенсіонери (в певні періоди туристичних сезонів). Це буде вигідно вітчизняним туристичним компаніям та приватним підприємцям, які розвивають туристичний та готельно-ресторанний бізнес, освоюють туристично-культурні зони по всій території України, налагоджують систему відпочинку сімейного, індивідуального для дітей та дорослих, пасажирських перевезень, проживання, проведення екскурсій, автокемпінгу, подорожі історико-культурними місцями тощо. Вітчизняні суб'єкти господарювання у олігополістичних та монопольно-конкурентних структурах конкурують з іноземними виробниками туристичних послуг в процесі визначення їх рівноважної ціни. Ринкове саморегулювання в Україні поки що не створює зацікавленості іноземних інвесторів у фінансуванні послуг вітчизняного туризму, розвитку його інноваційної інфраструктури (наприклад використання супутникового зв'язку, віртуальних грошей, інтернет--банкінгу, бронювання турів та ін.). Тому так необхідно, щоб Гарантії іноземним інвесторам спромоглася надати держава [72].

2. Екологічна обстановка -- забруднення навколишнього середовища відходами промислових підприємств, що не дозволяють вести належний контроль за станом навколишнього середовища.

Якщо в цивілізованих країнах переробляють до 100% відходів, то у нас ситуація дзеркально протилежна.В Україні не створені умови, що стимулюють сортування та переробку сміття підприємцями, що, в умовах держави, могло б створити сотні тисяч робочих місць.

Побутові відходи вивозять на смітники, що існують в кожному місті чи селі. Фахівці стверджують, практично усі вони на 99 % не відповідають вимогам екологічної безпеки. Щорічно в країні створюється 12 тисяч несанкціонованих сміттєвих звалищ, оскільки полігонів для сміття просто не вистачає. До того ж, значна кількість існуючих полігонів уже вичерпали свій ресурс, а самі сміттєзвалища стали фактором антропогенного навантаження на навколишнє середовище.

Якщо держава, спираючись на досвід європейських держав, буде займатися переробкою сміття, то можна підрахувати, що: на першому етапі роботи з утилізації відходів, у промисловий обіг України можна залучити сотні тисяч тонн вторинних ресурсів і збільшити випуск продукції на мільйони гривень, значно скоротивши при цьому енерго витрати, створити сотні тисяч робочих місць.

Для цього треба починати із закупівлі достатньої кількості контейнерів для роздільного збору відходів та спецтехніки для вивозу сміття; побудувати сміттєспалювальні і сміттєпереробні заводи поруч з ними, створити в кожному районі сортувальні бази та організувати перевезення відсортованих відходів. Завдяки цим діям навантаження на полігони, куди звозять міські відходи, зменшилася б в середньому на 50 %. Також необхідно звернути увагу держави на стехійне винещання зелених насаджень, заповідників та парків у містах. Дерева - це легені Землі, завдяки їм ми отримуємо чисте повітря. Якщо замість вирубування дерев держава буде примножувати зелені насадження це буде сприяти не тільки покращенню екологічної ситуації в Україні, але й буде заохочувати розвиток екотуризма.

3. За допомогою держави необхідно розвивати економіку України для того, щоб, по-перше, зробити необхідні капіталовкладення в туристичну галузь, по-друге, необхіднопокращити якість товарів туристичного асоритменту та збільшити кількість товару, для задоволення потреб туристів, по-третє, необхідно розвивати сільське господарство, завдяки чому покращіться якість продуктів харчування, не не буде нгеобхідності закупати продукти за кордоном, що суттево вплине на собівартість, також це вплине на кінцеву вартість надаваємих туристам послуг.