Ринкова діяльність – основа туристичного бізнесу

Стосовно туристичних підприємств держава може застосовувати різноманітні форми фінансової підтримки і пільг у сфері оподаткування. Така практика спостерігається в більшості країн ЄС, наприклад у Німеччині і Нідерландах, де власникам, які експлуатують історичні споруди в туристичних цілях, компенсуються затрати на їх ремонт і навіть на оснащення.

Держава також несе відповідальність за виконання функції нагляду і контролю над господарською діяльністю в секторі туризму. Як приклад можна назвати ліцензування туристичної діяльності, що використовується для усунення з ринку недобросовісних або непорядних фірм.

Найкраще ставлення держави до туристичних підприємств ілюструє шкала фіскальних (в тому числі й податкових) зборів.

Податки з туристичних фірм можна розділити на три найважливіші групи: податок на доход туристичної фірми; податок на товари й послуги; податок на майно туристичної фірми.

Збільшення валового національного доходу за рахунок туризму регулюється податковим законодавством України, яке повинно передбачати відповідні важелі заохочення розвитку туристичної галузі.

Поповнення місцевих бюджетів за рахунок туристичної діяльності досягається додатковими місцевими податками, зборами і платежами в межах діючого законодавства (туристичний податок, курортний і готельний збір тощо).

Захист споживача туристичних послуг на державному рівні здійснюється для фізичних осіб (громадян) у межах Закону України „Про захист прав споживачів", а також у судовому порядку, а юридичних (підприємств, організацій, закладів та фірм) - у судовому порядку через арбітражний суд.

2.2 Особливості управління туристичним підприємством

Радикальна перебудова системи управління економікою в умовах ринкових відносин - важливий напрямок програми реформ, які проводяться в Україні. Особливого значення ця проблема набуває на рівні підприємства (у тому числі й туристичного), позиція якого в умовах ринкових відносин докорінно змінюється.

Управлінню як складному явищу притаманні різні риси. Різниця між ними визначається не тільки особливостями об'єкта управління, а і рівнем його технологічного, соціально-психологічного та інших рис,розвитку. Якщо йдеться про невелике підприємство в малому бізнесі або велике підприємство, то відповідно управління в них буде різним. Характерною є технологічна різноманітність управління, що визначається факторами соціально-економічного середовища, в якому функціонує об'єкт управління, його відношенням до держави, а також людськими та багатьма іншими факторами.

Управління підприємством в умовах ринкових відносин забезпечує орієнтацію підприємства на задоволення потреб ринку, на попит конкретних споживачів, на організацію реалізації тих товарів і послуг, які користуються попитом і приносять підприємству прибуток.

Відносно розподілу обов'язків і відповідальності (що дуже важливо для менеджменту в туризмі) між різними рівнями туристичних організацій можна виділити такі функції для кожної з них:

- Функції пропозиції - характерні для організацій низового рівня, оскільки мають прямий контакт з окремими виконавцями послуг і добре знають продукт. До низового рівня відносять ті організації, які володіють відповідними спорудами та мінімальною кількістю готелів для розміщення гостей, а також необхідним для виконання такої діяльності кадровим складом. Це місцеві або субрегіональні організації.

- Функції представлення інтересів виконуються на кожному рівні державної структури організаціями з однаковим географічним радіусом діяльності.

- Маркетингові функції виконуються в залежності від іміджу та фінансових можливостей підприємства.

Усі функції туристичних організацій можна сформулювати так:

- розробка та виконання місцевої курортної та регіональної туристичної політики;

- здійснення політики, яка враховує ринкові умови;

- забезпечення спільних інтересів у сполученні транспорту;

- організація культурного, фольклорного і спортивного життя;

- виконання завдань із формування та координації туристичної пропозиції та ін.

Туристичне підприємство в умовах ринкових відносин утворюється й успішно функціонує тільки тоді, коли наявне широке коло споживачів, клієнтів. Це дає можливість визначити одну з основних цілей підприємства - розширення кола клієнтів (туристів), які є об'єктивною основою подальшого існування підприємства.

Із погляду системного підходу до управління туристичним підприємством, суб'єктом управління виступає адмінуправлінський персонал, керуючою підсистемою (об'єктом управління) - туристи, а також персонал анімаційної, технічної та інших служб туристичного комплексу.

Разом із тим у менеджменті туристичного підприємства виділяють кілька підсистем (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Основні підсистеми управління туристичним підприємством

Процес управління туристичним підприємством здійснюється через виконання взаємопов'язаних функцій планування, організації, мотивації, які реалізуються при виконанні певних завдань.

Виконання функцій планування (а саме стратегічного планування) починається з визначення місії туристичного підприємства, яка відображає: загальний характер потреб, які задовольняє підприємство; загальну характеристику споживачів; характер продукції або послуг підприємства; основні конкурентні переваги підприємства; організаційну культуру.

Далі здійснюється постановка стратегічних цілей підприємства.

Цілі управління - це ті результати діяльності, яких прагне досягти підприємство в майбутньому.

Цілі повинні відповідати, з одного боку, об'єктивним законам, інакше вони не будуть реальними, а з іншого - є продуктом свідомості, встановлюються людьми і відображають їхні інтереси.

У визначенні цілей потрібно дотримуватися загального правила, згідно з яким індивідуальні цілі детермінують цілі вищого рівня.

По-перше, цілі повинні бути реалістичними. Досвід свідчить, що недосяжні, нереалістичні цілі не тільки не спонукають трудові колективи до активної діяльності, а й можуть діяти у протилежному напрямі. У свою чергою, легкодосяжна мета теж характеризується слабкою мотивацією.

По-друге, цілі мають бути зрозумілими для виконавця і чітко сформульованими. Головне тут, щоб знали й розуміли, чого конкретно від них очікують.

По-третє, цілі повинні відображати спільність інтересів суспільства, колективу підприємства та індивіда, що й сприяє уникненню суперечностей і кризових ситуацій. Досвід свідчить, що цілі, які не прийнятні хоча б для одного з ринків, можуть бути або невиконані, або гальмуватися. Тому в їхньому визначенні необхідно узгоджувати інтереси всіх сторін.

По-четверте, цілі повинні бути чітко пов'язані із системою стимулювання, щоб зацікавити виконавців у їхньому досягненні.

Для формування і аналізу цілей застосовують різноманітні методи: експертних оцінок, математичного моделювання та ін. Один із методів упорядкування і представлення цілей названо деревом цілей.

Побудова «дерева цілей» полягає в їхньому структуруванні способом виявлення зв'язків між цілями і засобів їхнього досягнення у відповідності з принципами дедуктивної логіки і застосування деяких евристичних процедур. „Дерево цілей" дає змогу уявити повну картину взаємозв'язків майбутніх подій, включаючи перелік конкретних завдань і одержання інформації щодо їхньої відносної важливості.

Практика свідчить, що для досягнення головної мети необхідно реалізувати декілька конкретних цілей нижчого рівня, які виступають як засіб стосовно цілей вищого рівня.

Після того як керівництво туристичного підприємства визначило цілі, необхідно перейти до етапу розробки стратегії. Розробка стратегії та концепції туристичної організації узгоджується з її маркетинговою стратегією. Для реалізації стратегії керівництво підприємства здійснює такі кроки:

- розробляє типові програми та алгоритми (методики) їх адаптації до окремих груп туристів;

- здійснює аналіз факторів, що впливають на повноту та ефективність менеджменту та кон'юнктури туристичного ринку району, регіону, держави;

- бере участь у формуванні цінової політики;

- проводить довгострокове та короткострокове планування діяльності туристичної організації, включаючи заходи з її вдосконалення в бюджет підприємства і бізнес-план.

Ефективність менеджменту туристичного підприємства залежить від оптимальної структури управління, створення раціональної системи відносин, як на підприємстві, так і з зовнішнім середовищем. Виконання цих завдань забезпечує реалізацію функції організації. У свою чергу, створення ефективної організаційної структури управління пов'язано з розстановкою, підготовкою, вихованням персоналу підприємства, а також розробкою інвестиційної політики з проблем реалізації концепції організації.

Все частіше використання потенціалу управління приносить туристичним підприємствам відповідний ефект при відносно мінімальних витратах. Сьогодні в Україні умови бізнесу настільки відрізняються від розвинутого ринку, що використання його можливостей не може не носити творчий, новаторський характер при максимальному урахуванні особливостей, традицій та специфіки усієї держави, кожного регіону, галузі та трудового колективу. За таких умов роль персоналу підприємства зростає до ключової.

Творчому розвитку особистості, ефективному виконанню завдань сприяє стимулювання (мотивація персоналу організації).

Виконання функції мотивації керівниками різних рівнів туристичного підприємства включає:

- творчу роботу із розвитку особистості співробітників, їхніх здібностей щодо внутрішньої мотивації, вдосконалення професійної майстерності;

- розробку засобів зовнішньої мотивації праці, формування принципів зацікавленості;

- підвищення кваліфікації кадрів та підтримка престижу туристичної діяльності;

- створення умов для самореалізації персоналу організації.

Контроль завершує цикл процесу менеджменту туристичної організації. При реалізації цієї функції менеджменту проводиться зіставлення планів діяльності туристичного підприємства з результатами його діяльності та подається оцінка. Вона може бути задовільною, що дозволяє прийняти рішення про можливості продовження діяльності в обраному напрямку, і незадовільною, при якій необхідні зміни у виконанні функцій менеджменту: зміни організаційних основ і технології реалізації планів, перегляд системи мотивації праці персоналу, а також концепції туристичної діяльності на фінальному етапі.

Ефективність управління туристичним підприємством багато в чому залежить від здатності системи управління адаптуватися до змін параметрів зовнішнього та внутрішнього середовища, а також до появи нових можливостей. Функція контролю у сполученні з діями зворотного зв'язку дозволяє здійснювати управління як процес, який знаходиться у постійному русі та вдосконаленні.

Отже, для сучасного управління туристичним підприємством характерні:

- стабільне прагнення до підвищення ефективності бізнесу в цілому;

- широка господарська самостійність, яка забезпечує свободу прийняття рішень тим, хто несе відповідальність за кінцеві результати функціонування підприємства на ринку;

- постійне корегування цілей і програм у залежності від стану ринку, змін зовнішнього середовища;

- орієнтацію на досягнення запланованого кінцевого результату діяльності підприємства;

- використання сучасної інформаційної бази для багатоваріантних розрахунків при прийнятті управлінських рішень;

- зміна функцій планування - від поточного до перспективного;

- наголошення на всіх основних факторах поліпшення діяльності підприємства;

- максимальне використання математичних методів і досягнень інформатики на базі ЕОМ.

Особливістю сучасного управління є те, що однією з головних його функцій стає підприємницька діяльність. Підприємництво перетворюється в ядро управління. Успішна підприємницька діяльність неможлива, якщо на підприємстві не впроваджуються нововведення.

Важливе завдання сучасного управління - робити знання продуктивними. Основним капітальним ресурсом, головним об'єктом розвинутої економіки є такий працівник, який опанував знання, тобто втілює у свою працю все те, що він здобув у процесі систематичної освіти, а не такий, який використовує у своїй діяльності робітничі навички або фізичну силу.

Однією з передумов успішного розв'язання основних завдань управління туристичним підприємством є подолання відчуження працівника від засобів виробництва, виховання в нього почуття господаря. До особливостей сучасного управління можна віднести й те, що управління стає загальним, відмінним і суттєвим органом суспільства. Сьогодні підприємства туристичної галузі дедалі частіше звертаються до досвіду управління, щоб навчитися керувати (державні адміністрації, заклади освіти, культури та ін.), але це не означає, що принципи бізнес-менеджменту можна застосувати механічно в інших умовах, які не мають комерційного характеру.

Окрім зазначених особливостей управління сучасним туристичним підприємством, необхідно також підкреслити, що нині відбувається його інтернаціоналізація, колективне мислення нових реальностей, породжене поглибленням міжнародного поділу праці, зростанням конкуренції і взаємозалежності у світовій економіці, створення міжнародних систем інформації, інших структур з інтеграційними властивостями.

Таким чином, чітко визначені цілі та завдання підприємства з урахуванням особливостей сучасного управління сприятимуть його ефективній діяльності.

2.3 Оцінка ефективності функціонування туристичного підприємства

Із метою формування основних напрямків свого розвитку й напрацювання відповідної економічної стратегії туристичне підприємство повинно визначити власну мету та визначити відповідні показники і критерії їх виконання.

У загальному вигляді показник економічної ефективності функціонування підприємства Пт визначається як відношення отриманого результату Р до витрат, необхідних для досягнення цього результату, Вт:

(2.1)

В економіці існує багато різних показників ефективності, які з різних поглядів характеризують діяльність туристичних підприємств. Залежно від того, з якою метою розраховуються показники, вони поділяються на глобальні (на рівні економіки держави) і локальні (для туристичних підприємств та їх підрозділів). Як глобальні показники результату можуть розглядатися національний доход (НД), валовий суспільний продукт (ВСП), валовий внутрішній продукт (ВВП), а на рівні туристичних підприємств - доход, прибуток тощо. Витратами в першому випадку виступають суспільно необхідні затрати, а в другому - безпосередні витрати підприємств.

В економічних розрахунках використовуються абсолютні, відносні показники і показники приросту, які дорівнюють один одному. Абсолютні показники розраховуються як відношення абсолютного ефекту до загальних витрат, а показники приросту -як відношення різниці ефекту до різниці витрат.

Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва є рівень продуктивності суспільної праці Псп. Він визначається як відношення виробленого національного доходу (НД) до середньої чисельності працівників, зайнятих у сфері матеріального виробництва, Чср:

(2.2)

Національний доход визначається як різниця між валовим суспільним продуктом і тими витратами, які були понесені в процесі його виробництва:

НД = ВСП - ВМВ, (2.3)

де ВМВ - витрати, пов'язані з виробництвом валового суспільного продукту.

Національний доход може бути розрахований як сума чистої продукції (Чп) усіх галузей матеріального виробництва:

НД = (2.4)

У свою чергу, чиста продукція розраховується як різниця валової продукції й матеріальних виробничих затрат.

У випадках, коли перед туристичним підприємством виникає необхідність при будівництві нового об'єкта або впровадження нової техніки вибрати найбільш ефективний варіант, для попередніх розрахунків використовується коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (Ке):

(2.5)

де ПВв₁, ПВв₂ - поточні витрати по варіантах ПВв₂>ПВв₁; КЗ_1; КЗ₂ - капітальні витрати по варіантах КЗ₁>КЗ₂

Отриманий коефіцієнт порівняльної економічної ефективності зіставляється з нормативним коефіцієнтом економічної ефективності капітальних вкладень Кн. Якщо Ке>Кн., то вибирається той варіант, який вимагає більших капітальних витрат (але при цьому - й менших поточних витрат).

При зіставленні декількох варіантів можна скористатися формулою мінімізації приведених витрат:

Впрі = ПВв_і + Кн*КЗ_і min, (2.6)

де Впрі - приведені витрати по і-му варіанту; КЗі - капітальні витрати по і-му варіанту; ПВві - поточні витрати по і-му варіанту.

Безпосередньо для визначення ефективності функціонування туристичного підприємства необхідно оцінювати ефективність використання своїх ресурсів. Для цього використовуються порівняльні показники ефективності використання ресурсів, тобто визначається функція ефективності й використання матеріальних, природних, фінансових ы трудових ресурсів.

Будь-яке туристичне підприємство у своєму розвитку застосовує два підходи до використання ресурсів: екстенсивний та інтенсивний.

При екстенсивному підході для збільшення випуску продукції і надання послуг залучаються додаткові обсяги ресурсів, тобто збільшення ефекту досягається за рахунок збільшення обсягів ресурсів, що використовуються.

При інтенсивному підході збільшення випуску продукції і надання послуг відбувається завдяки використанню нової, більш продуктивної техніки і новітніх технологій (при цьому обсяги ресурсів, які використовуються, можуть навіть зменшуватись), тобто за рахунок поліпшення якості використання ресурсів.

При збільшенні обсягу ресурсів туристичному підприємству необхідно визначати ефективність використання додаткових одиниць ресурсів, тобто показник приросту економічної ефективності:

(2.7)

де Ф₁, Ф₂ - значення ефекту при первісному обсязі використання ресурсів і при його збільшенні відповідно; R1, R2 - первісний і збільшений обсяг ресурсів відповідно.

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що він характеризує ефективність використання додаткового обсягу ресурсу.

У спрощеному вигляді ця функція відображає загальний економічний закон незростання ефективності використання кожної додаткової одиниці ресурсу при екстенсивному зростанні.

Таким чином, звідси можна зробити два висновки:

1) при екстенсивному зростанні неможливо підвищити ефективність функціонування туристичного підприємства (загальний ефект може збільшитися);

2) при екстенсивному зростанні завжди наступає момент, коли ефективність використання додатково залученої одиниці ресурсу стає такою, що дорівнює нулю, тобто для збільшення кінцевого результату неможливо нескінченно збільшувати ресурс, не роблячи жодних додаткових змін. Як правило, це пов'язано з виробничими потужностями підприємств.

Одним із важливих показників економічної ефективності, що відображає кінцеві фінансові результати діяльності туристичного підприємства, є рентабельність. Вона дозволяє робити висновок про те, який процент принесе вкладений у нього капітал. Загалом показник рентабельності Р розраховується як відношення прибутку Пр до витрат ВМВ:

(2.8)

Як знаменник у наведеній формулі можуть використовуватися різні види витрат. У зв'язку із цим існує чимало різних показників рентабельності:

1) рентабельність продажу (реалізації):

(2.9)

де Пр - прибуток від реалізації товарів та послуг, Bр - виручка від реалізації товарів чи послуг;

2) рентабельність виробництва, яка характеризує ефективність використання виробничих фондів:

(2.10)

де ОВФ, НОФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів і нормованих оборотних фондів;

3) рентабельність власного капіталу:

(2.11)

де ВК - власний капітал туристичного підприємства;

4) загальна рентабельність капіталу:

(2.12)

де ВК, ЗК - власний і залучений капітал підприємства відповідно; %ЗК - процент на залучений капітал.

У зарубіжній практиці для оцінки економічної ефективності діяльності підприємств використовують показники прибутковості й рентабельності, які розраховують за такими формулами:

(2.13)

(2.14)

де Пнпр, Рнп - прибутковість і рентабельність нового товару чи послуги відповідно; Пр_в, Пр_ч - валовий і чистий прибуток підприємства, отриманий від реалізації товарів чи послуг відповідно; Вр - виручка, отримана від реалізації товарів чи послуг.

При визначенні прибутковості чи рентабельності туристичних підприємств необхідно враховувати не лише цінову політику підприємства (зіставлення ціни товарів чи послуг і необхідних для їх виробництва витрат), але й ділову активність підприємства. Вона вимірюється оборотністю засобів (капіталу), і при низькій прибутковості товарів чи послуг у кожному періоді можна за рахунок збільшення кількості оборотів отримати загальну високу ефективність капіталу. Таку залежність називають віддачею інвестицій. Тоді залежність рентабельності (прибутковості) засобів підприємств можна:

 (2.15)

де Рк_с - рентабельність капіталу підприємства; Рпр - рентабельність продажу, Об - оборотність капіталу.

(2.16)

де Коб - середня за період величина капіталу.

Якщо рентабельність реалізації за період буде невеликою, то завдяки високому значенню показника оборотності досягається значна ефективність використання засобів підприємства.

При невисокій оборотності капіталу туристичним підприємствам для підвищення рентабельності необхідно зменшувати витрати на виробництво товарів чи послуг або підвищувати ціни, тобто збільшувати рентабельність продажу.

Розділ 3. Перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні

3.1 Новітні тенденції змін на туристичному ринку

Серед новітніх тенденцій змін на туристичному ринку необхідно виділити збільшення ступеня його інтернаціоналізації й концентрації капіталу, а також підвищення рівня технологічних і продуктових інновацій. Однією із найбільш важливих особливостей сучасної економіки є процес інтернаціоналізації або глобалізації. Цей процес особливо помітний у туристичному секторі. Він проявляється в експансії підприємства за кордони держави, в якій воно було зареєстровано на момент початку своєї діяльності. В спеціальній літературі можна зустріти опис двох діаметрально протилежних, але не виключаючих взаємних тенденцій розвитку: глобалізації і регіоналізації. Глобалізація інтерпретується в різних джерелах достатньо подібно - як процес прогресуючої залежності кожного господарюючого суб'єкта від міжнародного оточення і від світової кон'юнктури. Явище регіоналізації базується на так званій тріаді, тобто на трьох домінуючих у світі ринках - американському, японському і європейському. Це явище розуміється як просторова концентрація локалізації прямих інвестицій. При цьому регіоном найбільшої просторової концентрації господарської діяльності, і в першу чергу прямих інвестицій, в 90-ті роки XX ст. стала Європа. Виділяються три найважливіші організаційні форми включення підприємства у процес інтернаціоналізації:

- експорт;

- контрактна кооперація;

- прямі інвестиції.

Кожна з цих форм наявна і в процесі інтернаціоналізації туристичної діяльності. Але найбільше значення в цій сфері мають прямі інвестиції.

Одним із чинників просторової концентрації туристичної діяльності в Європі стало створення на території Європейського співробітництва (ЄС) єдиного туристичного ринку. Однак експансія наднаціональних підприємств у туристичному секторі виходить за межі єдиного ринку. Найбільш перспективними для фірм цього сектора стали молоді ринки країн Центральної і Східної Європи.

Національні підприємства, як правило, мають низку груп або мереж фірм. В обох випадках йдеться про заміну єдиного центру управління значною кількістю центрів прийняття рішень, кожен з яких має свою сферу компетенції й відповідальності. Такі розподілені центри пов'язані один з одним використанням методів, які допускаються або законами про об'єднання (в разі створення звичайних чи фінансових груп), або контрактним правом.

Феномену інтернаціоналізації господарської діяльності сприяє процес концентрації капіталу в небачених раніше масштабах. Підприємства, які беруть участь у цьому процесі та ініціюють зміни, використовують стратегії зовнішнього розвитку, тобто розвиваються шляхом поглинання партнерів або створення з ними спільних підприємств. При дотриманні стратегії зовнішнього розвитку туристичні фірми об'єднуються з іншими господарюючими суб'єктами або їх поглинають.

Спосіб об'єднання господарюючих суб'єктів, при якому кожний із них втрачає організаційну самостійність, а натомість виникає новий суб'єкт, називається злиттям. На практиці злиття може набувати різних форм:

- об'єднання підприємств однакового масштабу;

- поглинання, якщо туристичне підприємство має більш сильні позиції, ніж його партнери і конкуренти; включення частини активів суб'єкта, який підлягає ліквідації, в статутний капітал туристичного підприємства при умові, що воно поступиться активами, залишеними іншим підприємствам. Купівля туристичним підприємством інших господарюючих суб'єктів або отримання в них права вирішального голосу в результаті викупу більш ніж половини акцій або інших часток називається придбанням або аквізицією. В результаті придбані суб'єкти перестають існувати як самостійні юридичні особи, а туристичне підприємство-покупець продовжує функціонувати.

У туризмі, як і в інших секторах економіки, спостерігається стійка тенденція до створення концернів, картелів, угод і союзів туристичних підприємств. У туристичні концерни з одним керівництвом об'єднуються численні туристичні підприємства, які зберігають організаційно-правову самостійність. Як правило, керуючий орган концерну має форму холдингу - товариства з відповідною часткою участі. Ці структури виникають у результаті згоди партнерів по концерну, які для досягнення загальної мети - спільного управління концерном - вносять свої капітали і створюють організаційно і юридично самостійний орган керівництва.

На практиці переважну більшість складають концерни, в яких туристичні підприємства, що належать до різних сфер діяльності, об'єднуються з підприємствами, зв'язаними з обслуговуванням туристів. Учасники холдингу виробляють різні продукти й оперують на різних ринках, але їхні профілі завжди є ланками одного ланцюга, який веде до клієнта. Завдяки цьому концерн володіє можливістю надавати комплекс послуг - готельних, транспортних, банківських, страхових та інших - часто об'єднаних в один пакет. Таким чином, спостерігається тенденція розширення концернів за рахунок підприємств, які не належать до туристичного сектора економіки, але здійснюють діяльність, пов'язану з туризмом у технічному або комерційному плані. Прикладом такої тенденції можуть слугувати фінансові інститути - банки, ощадні каси, інвестиційні фонди, кредитні спілки, страхові компанії тощо.

Значно рідше функції органу управління концерном виконує представницька структура, створена на контрактній основі, без вкладення капіталів і створення товариства.

Туристичне підприємство може спрямувати свою стратегію на формування картельних структур. Картельними називають угоди підприємств, які обмежують конкуренцію. У відповідності з антимонопольним законодавством, такі угоди, в принципі, вважаються незаконними. До домовленостей, що передбачають як багатолітню кооперацію підприємств, так і їх злиття або створення господарських союзів (міжгалузевих з участю туризму, внутрішньогалузевих і т.д.), ставляться дуже жорсткі вимоги для того, щоб вони могли бути визнані законними. Такий порядок передбачає забезпечення ринкової свободи кожного партнера. Для укладання угоди необхідне обґрунтоване звернення в державний антимонопольний комітет. Угода набуває чинності через відповідний проміжок часу, якщо державний орган не буде заперечувати проти її укладання. Рішення і рекомендації антимонопольного управління повідомляються структурі, яка здійснює державний нагляд за туристичною діяльністю, яка за результатами перевірки формує офіційне роз'яснення про можливі порушення антимонопольного законодавства. Правові основи заборони монополістичної практики містяться в ст. 85 Припису № 86 Європейського Економічного Співробітництва. Європейські принципи регулюють передусім умови можливості укладання картельних угод, встановлюють еталони договорів і забезпечують зіставність вимог. Але ці приписи не ведуть до стандартизації продуктів і вважаються обов'язковими для країн-учасниць.

Угоди типу «пул» означають об'єднання туристичних підприємств різних галузей із громадськими партнерами, наприклад з органами місцевого або господарського самоуправління, в організацію, яка має публічний характер. Учасники подібної угоди на одних і тих самих умовах зобов'язані зробити свої вклади в організацію заходів - предметів цієї угоди - з тим, щоб мати чітко визначену частку для покриття витрат або отримання прибутку. Домовленості між партнерами за угодою типу „пул" укладаються при організації особливо дорогих, а через це важких для індивідуального здійснення заходів, а також акцій із сфери лобіювання, успіх яких залежить від солідарності туристичного бізнес-товариства. Підприємства укладають між собою договір про розподіл витрат на їх проведення та про колективну відповідальність за результати.

Як наприклад можна навести такі заходи, охоплені угодами схожого типу:

- проведення довгострокових і витратних наукових досліджень технологій або ринків;

- створення капіталомістких компонентів інфраструктури туризму, що вимагають значних інвестицій;

- впровадження новітніх і дорогих інформаційних технологій;

- використання супутніх технологій;

- лобіювання необхідних правових рішень;

- дорогі рекламні кампанії і компанії з просуванню, організації і проведення закордонних ярмарків, навчання за кордоном тощо;

- страхування туристичних регіонів або великих туристичних чи спортивних заходів від ризику військових руйнувань.

Залежно від типу договорів, що укладаються, угоди типу «пул» поділяються на дві групи:

1. Партнери домовляються про дольову участь у витратах на захід, який здійснюється.

2. Один із партнерів спочатку бере на себе всі витрати на здійснення заходу, а потім ці витрати компенсуються іншими учасниками угоди за заздалегідь погодженою схемою.

Управління проектом або доручається одному з учасників угоди, або з цією метою створюється спеціальний орган, діяльність якого фінансується всіма учасниками.

Технологічну і продуктову інноваційну привабливість туристичного сектора можна проілюструвати на прикладі продукту, який складається для організації проведення конгресів, навчальних курсів, ярмарків, великомасштабних зустрічей діячів бізнесу, культури, науки і політики, які забезпечуються повним спектром послуг і супутніх заходів (розваги, екскурсії, посередництво у встановленні контактів тощо). Господарська діяльність, спрямована на виробництво такого продукту, називається конгресним туризмом або бізнес-туризмом. Вид такого бізнесу хоч і новий, але стрімко розвивається і починає домінувати на світовому туристичному ринку внаслідок дуже високої рентабельності. Цей бізнес приносить величезні прибутки, але він передбачає значні інвестиції і формування комплексної територіальної техніко-економічної інфраструктури. Наприклад, вважається, що найбільші у світі інвестиції в будівництво (1,6 млрд. дол. США) вкладені в штаб-квартиру центра конгресів у Токіо «Tokyo International Forum». Уведений в експлуатацію в 1997 p., цей центр здатний прийняти протягом доби 28000 гостей, надаючи в їх розпорядження театри, магазини, художні галереї, 14 ресторанів, офіси, головний конференц-зал на 5000 місць і 38 залів загальною площею 5000 м².

Як бачимо, витрати настільки значні, що вимагають спільного фінансування декількома суб'єктами, а також участі в процесі підготовки заходів органів місцевої, а іноді й державної влади.

3.2 Розвиток туризму та прогнозування попиту на туристичні продукти (на прикладі Буковини)

Визначення «Концепцією соціально-економічного розвитку Чернівецької області на період до 2011 року» туристичної галузі як пріоритетної ставить перед фахівцями й науковцями завдання розробки механізмів її реалізації та прогнозних оцінок із визначення привабливих видів заняття туризмом в краї. Насамперед йдеться про формування відповідної туристичної інфраструктури. Якщо розглянути Буковину з погляду адміністративно-територіального устрою, то за кількістю розташованих і зареєстрованих туристичних організацій і фірм, вона цілком приваблива - 76, дві з яких є спільними підприємствами з іноземними інвестиціям. Але перелік туристичних послуг, що надаються фірмами, досить одноманітний: візова підтримка, продаж зелених карток, організація турів, формування груп відпочинку тощо.

Проведення аналізу сучасного стану розвитку туристичного бізнесу на Буковині, виокремлення проблем та SWOT-аналіз, здійснений у Чернівецькій області, дає нам можливість зробити територіальну оцінку та визначити перспективність розвитку туризму і супутніх галузей на Буковині, сконцентрувати фінансові, матеріальні, трудові, інвестиційно-інноваційні кредити та інші ресурси для забезпечення подальшого розвитку туризму в регіоні. При цьому треба мати на увазі, що здійснення територіально-адміністративної реформи в Україні дасть нові, досить вагомі важелі управління розвитком регіону і, зокрема туризму.

Сьогодні став вже очевидним той факт, що без перенесення акцентів ринкової діяльності в регіони, без децентралізації влади очікувати швидких позитивних зрушень безпідставно. Відомо, що ефективною діюча влада може бути тільки при оптимальному співвідношенні між централізацією і децентралізацією, коли держава бере на себе функції управління тільки стратегічними галузями виробництва, що забезпечують життєздатність і безпеку держави. У зв'язку з цим виникла об'єктивно зумовлена проблема «регіоналізації» економічних реформ, що у свою чергу вимагає чіткої державної політики по відношенню до регіонів. Справа в тому, що особливість регіону полягає у виконанні ним не тільки виробничих, а й соціальних функцій. У цьому принципова різниця між структурними ланками національної економіки країни у відтворювальному процесі. Якщо галузь чи окреме підприємство виступають носіями виробничих відносин, то регіон є ще й носієм відносин із приводу невиробничого споживання. У результаті зміст регіонального відтворювального процесу зводиться до забезпечення добробуту населення, стану його здоров'я, створення колективних умов для продуктивної високооплачуваної праці й відпочинку людей, їх духовного розвитку. Така орієнтація відтворення потребує створення необхідних передумов для зміцнення і розвитку економічної, фінансової, правової бази системи самоуправління регіональних ланок. А це означає, що регіони повинні мати достатньо повноважень у регулюванні господарських і соціальних процесів, забезпечення комплексності їхнього соціально-економічного розвитку. Тому питання децентралізації влади, розширення соціально-економічних прав і відповідальності регіонів за розв'язання своїх проблем є сьогодні ключовими в регіональній політиці держави. Ця політика повинна базуватися на забезпеченні практичної реалізації інтересів самої держави на регіональному рівні і водночас - внутрішніх інтересів самих регіонів у межах єдиної економічної системи. Підкреслимо, що саме відсутність чіткої, законодавчо визначеної й нормативно закріпленої державної регіональної політики призвели до загострення негативних явищ і

процесів не тільки соціально-економічного, а й політичного характеру. Відсутність налагодженої дієвої законодавчої бази взаємодії державних і регіональних органів влади, недосконалість фінансово-бюджетної й податкової політики зумовили малу ефективність результатів із розширення економічних прав і свобод регіонів.

Визначаючи перспективи розвитку туристичної індустрії на Буковині, перш за все необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка тією чи іншою мірою інтегрує практично всі галузі.

Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, яка може позитивно вплинути на економічний і соціальний розвиток регіону, стимулюючи низку важливих галузей економіки, та сприяти поверненню позитивного іміджу Буковини та України в цілому на світовому ринку туристичних послуг.

Вплив туризму на економіку регіону перебування можна розглянути за допомогою оцінки прямого й опосередкованого впливу. Оцінка економічного впливу туризму базується на витратах туристів. Тут важливо розглянути різні аспекти економіки, які відчувають на собі вплив витрат туристів. Якщо схематично зобразити туристичні витрати Буковини, то побачимо, що основні витрати ідуть на надання туристичних послуг туристам, що виїжджають за кордон України і тільки 5% витрачають на обслуговування іноземних туристів. Частина цих коштів виходить з економічного обігу на оплату товарів і послуг, придбаних за межами області, але споживаються на місці перебування і ці кошти в подальшому не відіграють значної ролі в економічній діяльності території. Решта коштів використовуються на придбання місцевих товарів і послуг, покриття власних витрат на енергоносії, оплату праці, податків та інше. В кожному циклі витрат частина коштів накопичується, частина сплачується державі у вигляді податків, і вони перестають обертатись в економіці тієї чи іншої території.

20-25% коштів витрачаються туристами на додаткові послуги, сувеніри, транспорт та інше, з яких частина продовжує циркулювати в місцевій економіці, інша частина переходить до держави та осідає в місцевих жителів у вигляді накопичення.

Отже, для підвищення ефективності туристичної діяльності необхідно вирівняти співвідношення витрат на обслуговування туристів на Буковині і за межами нашої держави.

Ми провели аналіз доцільності розташування туоистично-рекреаційної системи (ТРС), що спеціалізується на наданні послуг гірськолижного туризму в с.Мигово Чернівецької області. Базовими параметрами гравітаційної моделі були вибрані:

- населення м.Чернівці - 250000;

- ємність ТРС - 1000;

- віддаль до обласного центру - 50 км.

У роботі використовувались такі емпіричні параметри: k = 1,7; m = l,ll; n = 0,71; r = l,53 [17].

Для аналізу вибрано 4 групи населення: діти-школярі, студенти, середній клас, багатий клас. Згідно зі статистичними даними по м.Чернівці, відносна кількість мешканців складає:

- студенти - 23%;

- середній клас - 41%;

- багатий клас - 11%;

- діти - 25%.

Можна припустити, що помісячна ймовірність відпочинку цих категорій рекреантів розподіляється згідно з табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Категорії людей	Місяці
	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	6-й	7-й	8-й	9-й	10-й	11-й	12-й
Студенти	0,8	0,4	0,1	0,1	0,3	0,9	0,9	0,9	0,1	0,1	0,1	0,5
Середній клас	0,9	0,9	0,3	0,3	0,5	0,9	0,9	0,9	0,7	0,5	0,3	0,9
Багатий клас	0,9	0,9	0,5	0,5	0,5	0,9	0,9	0,9	0,9	0,5	0,3	0,9
Діти	0,4	0,1	0,4	0,1	0,1	0,9	0,9	0,9	0,1	0,1	0,4	0,1

Проаналізувавши показники середньомісячної температури протягом останніх 3 років по Чернівецькій області, можна зробити висновок, що без застосування спецтехніки, гірськолижний курорт протягом року буде працювати згідно з наведеним у табл. 4.2 розподілом.

Таблиця 4.2

Місяці
1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	6-й	7-й	8-й	9-й	10-й	11-й	12-й
100%	100%	60%	20%	-	-	-	-	-	-	-	60%

Цінова категорія ТРС оцінювалася за п'ятибальною рейтинговою шкалою, де курорту найвищого гатунку класу «Люкс» відповідав бал «1»; курорту середнього класу - «3», найнижчої цінової категорії - «5». Як відомо, економіка України знаходиться в «перехідному періоді». Тому, на нашу думку, Чернівецькі бізнесмени надаватимуть перевагу курортам класу «Вищий за середній», тобто класу «2». Середній клас надаватиме перевагу курортам класу «Нижче за середній» - «4». А студентам і дітям будуть до вподоби недорогі ТРС класу «5».

Показники «привабливості» території були вибрані згідно з міжнародними стандартами експертної оцінки території. Оцінювання проводилося за допомогою п'ятибальної рейтингової шкали як для груп населення, так і для конкретної ТРС (табл. 4.3).

Таблиця 4.3

	Студенти	Середній клас	Багатий клас	Діти	Мигово
Забезпечення під'їздами (авто) (стан дороги)	3	4	5	5	5
Забезпечення під'їздами (залізниця)	5	3	0	5	0
Віддаленість від магістралей	3	4	5	3	5
Оригінальна місцева кухня	1	2	3	3	2
Якісні і недорогі медичні послуги	3	4	5	5	3
Екологічно чиста їжа	5	5	5	5	5
Розвинута промисловість та виробництво сувенірної продукції	0	2	3	3	0
Розвинута мережа торгівлі. Наявність груп товарів, особливо привабливих в категорії ціна-якість	3	3	3	3	3
Мережа якісних побутових послуг	2	4	5	3	1
Виноробство	3	4	4	0	1

Рис. 4.1. Кількість відпочиваючих протягом року для ТРС «середньої» цінової категорії



Рис. 4.2. Кількість відпочиваючих протягом року для ТРС класу «люкс»

На рис. 4.1 подано результати розрахунку кількості відпочиваючих протягом року в розрізі груп населення для ТРС «середньої» цінової групи. Помітно, що переважну частину відпочиваючих складатиме так званий середній клас, значно менша кількість «бізнесменів», що зумовлено невеликою кількістю цього прошарку (11%). Незважаючи на те що кількість студентів та школярів більш ніж удвічі перевищує кількість «бізнесменів», цінова політика ТРС перешкоджає цій групі населення активно відпочивати на даній базі відпочинку. Слід відмітити збільшення кількості школярів у березні. Це спричинене весняними канікулами в школі.

Цікава картина спостерігається для ТРС класу «люкс» (рис. 4.2). Видно, що високі ціни унеможливлюють активний відпочинок студентів та школярів. Однак незважаючи на те, що курорт розрахований на людей із достатком, кількість відпочиваючих середнього класу буде дещо вищою за кількістю багатих людей. Це відбувається за рахунок чотирьохкратного перевищення чисельності середнього класу над бізнесменами.



Рис. 4.3. Кількість відпочиваючих протягом року для ТРС 5-го класу

Значне зменшення цінової політики ТРС приводить до різкого зростання відпочиваючої студентської молоді та школярів (рис. 4.3). Отже, кількість студентів перевищує найчисленніший середній клас в січні (за рахунок сесії). У лютому переважатиме середній клас, що зумовлено початком навчання в школах та ВНЗ. Спостерігаємо також, що кількість «бізнесменів» спадає практично до нуля. Це підтверджує той факт, що багаті люди не будуть відпочивати на дешевому курорті й вистоювати довгі черги на підйомники.

Середньорічна кількість відпочиваючих у залежності від цінової політики ТРС наведена на рис. 4.4. Для ТРС від середньої до нижньої цінової категорії переважну кількість відпочиваючих складатиме середній клас. Максимум відпочиваючих середнього класу буде при цінах, нижчих за середні. Для ТРС цінової категорії «люкс» та «вище середньої» основна кількість відпочиваючих буде складатися з бізнесменів та середнього класу рівномірно. Кількість студентів та учнів поступово зростатиме зі зменшенням цінової політики ТРС. Кількість бізнесменів, навпаки, досягатиме максимуму при ціновій політиці ТРС - вище за середню, та поступово спадатиме при зменшенні цін.

Рис. 4.4. Середньорічна кількість відпочиваючих

Припустивши, що доход ТРС прямо пропорційних добутку кількості відпочиваючих й ціновій політиці, яка практикується, можна спрогнозувати оптимальну цінову політику ТРС (рис. 4.5). З рисунка видно, що максимум відпочиваючих буде на ТРС класу «нижче за середній», за рахунок різкого зростання відпочиваючих середнього класу (рис. 4.4). Однак, незважаючи на чисельність рекреантів, приблизно однаковий доход можна одержати для ТРС класу 2 та 4. Високий рівень доходу ТРС категорії 2 зумовлений вищими цінами в порівнянні з ТРС категорії 4. Отже, вибір цінової політики середньої дороговизни приведе до значного зменшення доходу, що спричинене різким зменшенням відпочиваючих середнього класу і не достатньою кількістю бізнесменів. Зменшення доходу для ТРС класу «люкс» пояснюється малою кількістю відпочиваючих, а малий доход ТРС класу 5 - низькими цінами.

Отже, можна зробити висновок, що для ТРС, яка знаходиться на стадії становлення, та при відсутності конкуренції найбільш оптимальною буде цінова політика «нижча за середню». Це дасть змогу сподіватись на велику кількість відпочиваючих, що позитивно вплине на імідж ТРС. У подальшому оптимально буде перейти до цінової групи «вище за середню», що не змінить величину доходу, однак дозволить збільшити якість запропонованих послуг.

Рис. 4.5. Середньорічна кількість відпочиваючих та доход ТРС

На розглянутому прикладі можна зробити висновок про можливості прогнозування будь-якої туристичної галузі чи надання туристичних послуг. Це дає підстави прораховувати всі існуючі види туристичної діяльності в області й організувати реальну програму формування туристичної інфраструктури Буковини.

4.3 Прогнозні оцінки розвитку туристичного бізнесу в Україні

На сучасному етапі розвитку світового господарства процеси глобалізації вказують на високий рівень залежності економік різних країн. У цей самий час сучасні трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, зміщують основні акценти щодо виробництва туристичних послуг із кількісних параметрів на якісні, зумовлюють переорієнтацію туристичних підприємств на використання нових стратегій виходу на зовнішні ринки. Успіх інтеграції України до світового господарства та участі в міжнародному туристичному обміні значною мірою залежить від використання конкурентних переваг вітчизняних туристичних продуктів на якісному рівні, впровадження інноваційних форм організації туристичного бізнесу, застосування нових прогресивних технологій туристичного менеджменту та маркетингу.

Тому важливим дослідницьким завданням є аналіз сучасних змін та тенденцій, які охопили діяльність підприємств різних галузей господарства України, в тому числі й туристичної.

Як зазначається в Манільській декларації зі світового туризму, «частка туризму в національній економіці та міжнародній торгівлі перетворила його на важливий показник світового розвитку. Постійна роль у національній економічній діяльності та у міжнародному обміні, вплив на вирівнювання балансу зовнішньої торгівлі перетворюють його на одну з основних галузей світової економічної діяльності» [20].

Прогнозування кількості потенційних рекреантів ТРС основних груп населення проводилося згідно з модифікованою гравітаційною моделлю, що дозволяє врахувати вплив віддалі, цінової політики, сезонності та основних чинників «привабливості».

Експертам було запропоновано оцінити показники привабливості для трьох існуючих ТРС Прикарпаття і основних категорій населення. Результати експертних оцінок наведені в таблицях 3.4, 3.5.

Таблиця 3.4

Показники привабливості для ТРС

Екологічний стан:	ТРС 1	ТРС 2	ТРС 3
Радіація	5,00	5,00	5,00
Повітря	4,60	5,00	5,00
Вода	5,00	5,00	4,20
Ґрунти	5,00	5,00	5,00
Інфраструктура
Якісна інфраструктура транспортних комунікацій - дороги, аеропорти, залізниця, морські та річкові порти	3,80	4,20	1,00
Якісна готельна інфраструктура для різних сегментів споживання	3,60	5,00	2,40
Розвинута мережа телекомунікацій	3,80	4,60	1,80
Наявність достатньої інфраструктури розваг	3,80	5,00	1,60
Розвинута система громадського харчування	4,60	5,00	1,80
Розвинута система громадського транспорту	3,80	4,20	0,40
Розвинута інфраструктура спортивних споруд та можливостей занять спортом	4,00	5,00	0,60
Досвідченість і кваліфікація робочої сили	4,20	4,60	3,00
Високий рівень життя населення	3,80	3,20	1,40
Інформаційні фактори
Імідж регіону	3,00	5,00	3,00
Система інформування туристів	4,00	5,00	1,40
Сервісні фактори (1-дорого, 5-ні)
Вартість	3,80	1,00	3,00
Наявність достатньо розвиненої інфраструктури власне туристичного ринку - туроператорів та туристичних агенцій	3,60	4,80	1,80
Оригінальна місцева кухня	3,80	4,20	3,60
Якісні і недорогі медичні послуги	3,60	4,20	3,80
Екологічно чиста їжа	4,60	4,80	4,60
Розвинута промисловість та виробництво сувенірної продукції	2,80	3,80	2,60
Розвинута мережа торгівлі. Наявність груп товарів, особливо привабливих в категорії ціна-якість	3,40	4,00	2,60
Мережа якісних побутових послуг	3,00	4,40	2,60

Таблиця 3.5

Показники привабливості для категорій населення (1 - студенти, 2 - середній клас, 3 - успішні бізнесмени, 4 - діти)

Екологічний стан:	1	2	3	4
Радіація	5,00	5,00	5,00	5,00
Повітря	4,60	4,60	5,00	5,00
Вода	4,60	4,20	5,00	5,00
Ґрунти	4,.20	4,00	4,40	5,00
Інфраструктура:
Якісна інфраструктура транспортних комунікацій - дороги, аеропорти, залізниця, морські та річкові порти.	3,00	4,00	5,00	4,80
Якісна готельна інфраструктура для різних сегментів споживання	2,60	4,00	5,00	4,80
Розвинута мережа телекомунікацій	2,80	3,40	5,00	4,40
Наявність достатньої інфраструктури розваг	4,20	3,80	4,60	5,00
Розвинута система громадського харчування	3,80	4,00	4,80	4,80
Розвинута система громадського транспорту	3,20	4,00	4,20	4,80
розвинута інфраструктура спортивних споруд та можливостей занять спортом	3,80	3,40	5,00	4,20
Досвідченість і кваліфікація робочої сили	3,00	4,00	5,00	4,80
Високий рівень життя населення	3,40	4,00	4,80	4,00
Інформаційні фактори:
Імідж регіону	2,80	3,40	5,00	2,00
Система інформування туристів	3,60	4,00	4,80	2,40
0Сервісні фактори (1-дорого, 5-ні)
Вартість	4,80	3,20	1,00	3,40
Вартість	4,80	3,20	1,00	3,40
Наявність достатньо розвиненої інфраструктури власне туристичного ринку - туроператорів та туристичних агенцій	2,40	4,00	5,00	2,80
Оригінальна місцева кухня	2,80	4,00	5,00	3,60
Якісні та недорогі медичні послуги	3,80	4,20	4,60	4,20
Екологічно чиста їжа	3,40	4,40	5,00	5,00
Розвинута промисловість та виробництво сувенірної продукції	3,00	3,20	3,80	3,40
Розвинута мережа торгівлі. Наявність груп товарів, особливо привабливих в категорії ціна-якість	3,00	3,00	3,20	3,20
Мережа якісних побутових послуг	2,80	4,00	4,80	4,40
Виноробство	4,40	3,40	4,40	0,40
Розташування (1-дорого, 5-ні)
Віддаленість від сіл	3,40	3,00	3,00	2,80
Віддаленість від СМТ та міст	3,60	3,00	3,00	2,80

Імовірність роботи ТРС, визначена експертами по місяцях, наведена в табл. 3.6.

Таблиця 3.6

Ймовірність роботи ТРС

	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Чер.	Лип.	Сер.	Вер.	Жов.	Лис.	Груд.
ТРС 1	1	1	0,6	0	0	0	0	0	0	0	0	0,4
ТPC2	1	1	0,8	0,2	0	0	0	0	0	0	0	0,6
ТРС3	1	1	0,8	0,2	0	0	0	0	0	0	0	0,6

Пунктами попиту на рекреацію служили всі обласні центри України та населенні пункти, чисельність населення яких перевищує 100000. В роботі аналізувалася доцільність розташування ТРС у місцях розташування вже працюючих ТРС, що спеціалізуються на наданні послуг гірськолижного туризму, з метою аналізу потоків відпочиваючих та надання рекомендацій щодо шляхів збільшення кількості рекреантів.

Цінова категорія ТРС оцінювалась за п'ятибальною рейтинговою шкалою, де курорту найвищого ґатунку класу «Люкс» відповідав бал «1»; курорту середнього класу - «3», курорту найнижчої цінової категорії - «5». Згідно з експертними оцінками, бізнесмени надаватимуть перевагу курортам класу «Люкс», тобто класу «1». Середній клас обере курорти класу «3», «2», діти - «3», «4», а студентам будуть до вподоби недорогі ТРС класу «4», «8».

Згідно з експертними оцінками помісячна ймовірність відпочинку даних категорій рекреантів наведена в табл. 3.7.